ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Петро Скоропис - [ 2019.01.28 17:23 ]
    З Іосіфа Бродського. Хмари
    Хмарна яса
    Балтики літом!
    Ліпше инде над світом
    я не знав небеса.

    Чи у житті
    ви иншім клубитесь
    – кінь або витязь,
    рідше – святі.

    Тільки Господь
    вас бачить зі споду –
    вовни подобу,
    спушену плоть.

    Тож бо і я,
    ляку невільник,
    бачу в вас зліпок
    із небуття,

    ирію піль.
    Тут, над гранітом,
    над знакомитим
    брижею хвиль

    морем, авжеж,
    ви – і видіння,
    і відгоміння
    світу без меж.

    Згірок чи храм,
    профіль Толстого,
    Рим, холостого
    лігова хлань,

    Відень Старий,
    талого воску
    айсберга, мозку
    й літ чорторий,

    райський анфас –
    вихор етеру –
    звіт геометру
    світу від вас!

    Вам, кучові,
    перисті, біглі,
    раді осідлі
    і кочові.

    З вами ясні
    хаос і хлані,
    сума і складні
    мови і снів.

    Саме у вас
    я научився
    опору числам –
    ярому враз

    до правоти
    рацій матерій
    проти химерій
    і ліпоти!

    Рай острівний
    візій, чий образ
    ліпший за глобус,
    двом затісний.

    Ваші двірці –
    лодії щастя,
    душам причастя,
    серця творці.

    Пінний каскад
    янголів, бальних
    суконь, крохмальних
    крах барикад,

    шлюби "курли"
    і гімалаїв,
    альп, розгуляїв –
    в білій ріллі,

    чулій гріху,
    в небі нічийнім
    Балтики – чий в нім
    дух, що натхнув

    зниклих і ввів
    в вашу обитель?
    Хто ваш родитель,
    хто ваш Сізіф?

    Хто сподобив
    небо на лиця,
    звуку величчя
    лишив собі –

    диво у нім
    кане беззвучно.
    Різно і купно
    рій табунів

    лине і без
    пошуму, лине
    у безгомінне
    плесо небес,

    далі межі,
    плоті знайомій.
    Ви – невагомі,
    легші душі.







    -----------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (4)


  2. Марія Дем'янюк - [ 2019.01.28 14:54 ]
    Дитяча молитва
    Склало рученьки дитятко -
    Молиться до Бога,
    Щоб з війни вернувся татко,
    Став біля порога.

    Щоби пригорнув до серця -
    Заясніє личко,
    З мамою пішов в крамницю
    Купувать сестричку.

    Щоби в тата на плечах
    Хмари діставати,
    "На добраніч" говорити,
    В щічку цілувати.

    Цю молитву неодмінно
    Небеса почують,
    Пильнуватимуть усіх
    Батьків, що воюють.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  3. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.28 10:14 ]
    Купаю душу в калиновому розмаї
    У вишневому садочку
    В калиновому розмаї
    Я ліричну, щиру, творчу
    Душеньку свою купаю.

    Насолоджуюсь красою
    Весняного первоцвіту
    І повільною ходою
    Наближаюсь в тепле літо.

    У березовому гаї
    Під мелодію пташину
    Моє серденько співає,
    Так й до осені прилину.

    Лист кленовий опадає
    І встеля життєву стежку,
    Осінь килим вишиває,
    На душі приємно й легко.

    Не страшні їй сніговії,
    Ні вітри, а ні морози,
    Вона творить та радіє,
    Ще - добра і щастя просить.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Кучерук - [ 2019.01.28 09:26 ]
    * * *
    Під ласкавим сонечком надії,
    серце звично гріється і жде,
    що ущухнуть скоро сніговії
    і не буде холодно ніде.
    Ні в душі, від смутку занімілій,
    ні в рядках, зчорнілих від жалю, -
    бо у грудях щось заклекотіло
    від ізнов почутого "люблю"...
    28.01.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  5. Тетяна Левицька - [ 2019.01.28 09:33 ]
    Гравюра - сад
    Іще конваліям тутешнім
    не марився весільний сад,
    графітні яблуні, черешні
    закутались у снігопад.
    Твердінь лавандово-пастельна
    просвічується крізь гіпюр -
    молочного туману вельон.
    Червоним яблуком снігур
    застиг на гілці на хвилину,
    гравюрою на полотні
    пейзажу зримого. За тином,
    здалось захопленій мені,
    малина одягла перуку,
    у рунах агрусу - кущі.
    Не чутно щебету, ні звуку
    у гніздах затишку душі.
    Сад причаївся... Та весною
    довгоочікувана мить
    знов життєдайною красою
    завруниться, зажебонить.
    Розправлю крила лебедині
    в блаваті сонячних небес,
    і прилечу в погожі днини
    поглянути, як сад воскрес!













    Рейтинги: Народний 6 (6.27) | "Майстерень" 6 (6.36)
    Коментарі: (9)


  6. Олександр Сушко - [ 2019.01.28 05:38 ]
    Жертва
    Душу гаспид украв, я осліп і оглух, о мій Боже!
    З рук упало перо, з вен порізаних витік талант.
    З цього світу іду, щоб не шкодити людям хорошим,
    Не лише у Спасителя є персональний Пілат.

    Вечоріє. Шатрище небесне засіяли зорі,
    Утомилися руки, бо довго огром цей тримав.
    Нитку долі цупку обривають підкуплені мойри,
    Скоро Лета ковтне - це остання між люду зима.

    А небавом весна переплавить сніги на калюжі,
    Заспіва соловей, змиє смороди запах грози.
    Чорнорука ж мара з насолодою сни мої душить,
    У лахміття пліток огортає прозористу синь.

    Все однині твоє - бранки-музи, садок на Парнасі, подвір'я,
    Ти мене переміг, крила зламано - просто добий.
    Світ поглинула тьма, опада вогнептахове пір'я,
    Мій розтерзаний труп догорає на звалищі мрій.

    27.01.2019р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (5)


  7. Лідія Дружинович - [ 2019.01.27 22:45 ]
    НАШ САД

    Мовчати несила: любов то чи шал?
    А кров так пульсує, як соки кленові.
    І липне наш сад, наш вимоклий сад:
    Кора до кори; тісно звукам у слові.
    Поглянь: он з гніздечка злітає пташа!

    Ти міцно стискаєш і руки, і стан...
    І знати б, коли вже бруньки стануть цвітом?!
    Чекаєш вина: росте виноград.
    Прощаю вину, аби щастям зігрітись...
    Цілуй же так ніжно й жагуче вуста!

    А руки - мов ріки, і сад вже розцвів.
    Тіла сплетемо, наче пруття ліани –
    Наш сад стане раєм під щебіт птахів,
    Ми лишимось в ньому кохані, коханий...
    І вийдуть нестримні річки з берегів.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (7)


  8. Володимир Маслов - [ 2019.01.27 18:43 ]
    Мой странный друг
    Мой странный друг, мой страшный враг,
    моя неверная опора,
    твоих стремительных атак
    несётся бешеная свора.

    Сквозит чудовищный оскал
    в улыбке двойственной, натужной,
    со свистом пули у виска
    твоя навязчивая "дружба".

    Но грубо всё и вся поправ,
    нельзя вернуть того, что было.
    В жестоком мире – сильный прав.
    Но что без правды эта сила?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  9. Василь Кузан - [ 2019.01.27 15:18 ]
    Глинобитне усе… І Едем, і дорога до пекла
    ***
    Глинобитне усе… І Едем, і дорога до пекла,
    І вино, що у істині й славі шукає себе.
    І та кров, що на тілі, на рані спеклась і затерпла,
    І чужі голоси,
    І святий у човні,
    Що до берега вічно гребе.

    Глинобитні підлога і стеля у райській оселі,
    Що на човен той схожа,
    А часом – таки на труну…
    Керамічно заклякли у просторі числа і весла,
    І сліди по воді, по яких я нікуди не йду.

    І не йду, й не вертаюсь,
    А стою…
    Чи гарцюю на місці?
    І на місяці бачу ті плями, що сонцем були.
    Я молюся без слів,
    Я вимолюю моці у віці,
    Що, дасть Бог, то на голову впевнено й м’яко впаде.

    Ні, не каменем. Ні! Глинобитними фразами неба,
    Що, як tabula rasa, ще не читані досі ніким.
    Вигне шию світанок, мов іконою писаний лебідь,
    Й попливе без човна
    До людей, що сумують за ним.

    27.01.19 © Василь Кузан




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  10. Микола Дудар - [ 2019.01.27 13:39 ]
    У невимовній тиші
    У невимовній тиші тільки двоє…
    слова - рояль у келиху з вином…
    а скільки різнобарв’я у напої
    ще й вистелене медом свіжим дно…

    Ви стоїте і дихає над вами
    усе ця безкінечність надлюдська
    і в кожному куточку між словами -
    колиска, як пристанище бузькам…
    27-01-2019


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  11. Микола Дудар - [ 2019.01.27 11:00 ]
    Я таки втримав
    Вам на сьогодні від 16 з плюсом...
    Рубікон перетнули… Боже, пора
    Ввімкнемо (на розгін) Demisa Roussosa
    Голос із бархату співатиме… Прас

    Тільки почнеться, одразу шукатимо
    Очима оте, загублене кимось
    А наші із Вами роджені атоми -
    Зізнаюясь, на сповідь, я таки втримав…
    26-01-2019


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  12. Іван Потьомкін - [ 2019.01.27 09:43 ]
    З голосу Езопа
    Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
    Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
    Знялись вони, бо вміли вже літати.
    Голопузеньке, котре одне зосталось,
    Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
    Допоки не побачила, що очі в голопузика закриті.

    Р.S.
    Чи варто дорікати мавпочці, коли ж і люди
    Не збагнули, що чуже життя
    Дано Всевишнім не для своєї втіхи чи розваги.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  13. Віктор Кучерук - [ 2019.01.27 05:18 ]
    * * *
    Коли вправно вітер обтрушує з віт
    колючих сніжинки вологі, -
    неначе акації сиплеться цвіт
    у пригорщі, й жмені, й під ноги.
    Спалахують іскрами навперемін,
    золочені сонячним сяйвом, -
    сріблясті покрови хрумтливих сніжин
    і віхоли білої майво.
    Вглядаюсь неквапно в кружіння і прах,
    принадної зору пороші, -
    а в згадках і мріях, і частих думках
    на зустріч із квітнем виходжу...
    27.01.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  14. Сонце Місяць - [ 2019.01.27 03:16 ]
    снобам
     
    виночерпники адлібету
    командори хлябищ одверстих
    приповідники гонорові

    сторонні в будь-якій ролі
    все видовищ вам, все би зваб ще

    хай завіє чума з трупозвалищ
    хай огнем хрещає en route
    через омерзлі безтями

    естетизуючи в ямбі
    нестерпно тліючи тут




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  15. Ванда Савранська - [ 2019.01.26 23:05 ]
    Афган
    Чорні безсонням ночі.
    З ворожих дальніх доріг
    Те, що було синочком,
    Занесли через поріг.
    Цинкову домовину
    Поставили на стільці.
    Чорно стало в хатині,
    Зчорнілі ввійшли бійці.
    Мати заголосили:
    - Сина, синочка, Саню,
    В Афганістані вбили,
    Вбили в Афганістані!
    Гади прокляті, звірі!
    Щоб їм горіла земля!
    Нащо чужа нам віра?
    Нащо чужі нам "друзья"?
    Тягнуть неситу руку:
    Грошей і хліба їм дай,
    Все віддай у наругу,
    І сина свого віддай!
    Хто посилав на бойню?
    Хто у батьків поспитав?
    Ти ж не знав і любові...
    За що ж ти життя віддав?!
    Ой ти мій сину, сину,
    Голівоньки не зберіг!
    Ми берегтись не вчили –
    Тільки ступнув за поріг.
    Дід твій пройшов крізь війни,
    Ми виросли у війну,
    Ти ж в мене ріс щасливий
    Й нічого ще не збагнув.
    …В жовтій гітарі наче
    Дзвони якісь ожили.
    Мати зайшлися плачем,
    Схилилися до землі…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (4)


  16. Олена Багрянцева - [ 2019.01.26 22:34 ]
    Я сьогодні мовчатиму. Можна?..
    Я сьогодні мовчатиму. Можна?
    І минуле не матиме значення.
    Кожна кривда і помилка кожна.
    Всі прощання, усі пробачення.

    Я сьогодні чекатиму вірно.
    Твої руки ще пахнуть м’ятою.
    А на дворі зима, імовірно,
    Захурделює стежку завзято.

    Не шукай більше вітра у полі.
    Твій будинок не буде порожній.
    Скільки дива здійсниться довкола!..
    Я сьогодні мовчатиму. Можна?
    26.01.2019


    Рейтинги: Народний 0 (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  17. Галина Михайлик - [ 2019.01.26 20:32 ]
    Еґреґор
    Який типаж! Яка моновистава:
    актор, і драматург, і режисер –
    в одній особі! Що якась там кава –
    червоне танго тонкостінних сфер,
    терпке й сухе, як проминула осінь,
    де чверть доби, тривалістю в життя.

    Ще деколи нашіптуються й досі
    нерозшифровані, невчуті до пуття
    тендітні па словесної спіралі
    і космос дна зіниць в моменті «ікс»…

    Із висоти відгулих "сатурналій"
    скрипить на весну спорожнілий Віз…
    А у куточку, підхопивши м'ячик
    пін-понгу незавершених розмов,
    еґреґор кави підморгнув, неначе
    на мислі має відігратись знов.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (17)


  18. Ігор Терен - [ 2019.01.26 18:51 ]
    У гирлі розбитої клепсидри
    Я – на Землі. Земля – у небесах.
    А небеса – на зоряному плаї.
    І де чия зоря у цих світах,
    ніхто ніколи не запам’ятає.

    А я перевіряю часомір,
    куди і скільки ще душі летіти,
    аби не охолонути між зір
    або дочасно не зійти з орбіти.

    Не залікує рани еліксир.
    Немає часу клеїти клепсидру.
    І поки кожен сам собі кумир,
    не видно поза обріями миру.

    У далині – нічийні кораблі.
    У гавані – усе чужі вітрила.
    На палубі уявної землі
    химерна мрія опускає крила.

    І капає сльозою у пісок
    за миттю мить. І цокає годинник.
    У груди заповзає холодок
    і ні душі – у пошуку людини.

    Ріка життя тече у океан,
    де чайками зникають безіменні
    останні із учених могікан,
    що відають закони ойкумени.

    Пересихає дельта житія
    і човником історія моя
    пливе наосліп. Та і цього разу
    надія є на плеса та оази,
    де колами вирує течія
    на гребені утраченого часу.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  19. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.26 10:15 ]
    Ода зимовій красі
    Хоч сонце свої промінці посилає
    На матінку-землю узимку також,
    Сріблиться сніжок та веселкою грає,
    Виблискує так, що хоч очі примруж.

    Та білі фіранки твої, хуртовино
    Закрили віконця в хатинці зими,
    Крізь них нічогісінько зовсім не видно,
    Дай світла ясного, не треба пітьми.

    Ти їх забери із шибок кришталевих,
    На волю пусти, нехай вітер несе,
    Хай дивиться пильно зима-королева,
    Що діється тут, нехай бачить усе.

    Нехай у її білосніжній короні
    Промінчики-зайчики бавляться всі,
    Несуть її бистрі гривастії коні.
    Я ж оду співатиму дивній красі.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Кміт Ольга Мороз - [ 2019.01.26 00:17 ]
    Амур

    В Амура мого не стріли, він носить з собою кинджал…
    Він переплутав все, і зовсім не те сказав.
    І голос в трубці бринить, й зривається, мов струна…
    Мій Амур не такий, як всі, та це не моя вина.

    Переплутавши геть усе, він стріляє для того, щоб вбити:
    Не встигнеш йому й сказати, що можна було любити…
    Мій голос тремтить в телефоні, і рвуться по черзі струни,
    Не додавши йому ніколи , ні радості, ані суму…
     


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Сонце Місяць - [ 2019.01.25 23:22 ]
    посвята(×)
     
    припалений лемент фіглярський
    зухвало не містить шалу
    душі просторіччя із фарсом
    тепер заодно

    в неправильнім але сакралі
    десь плине як звик втішатель
    у небі свойому рибалить
    & що йому дно

    сумнівні питання без жалю
    про всякі випадки скраю
    бо скільки ще линви не шарю

    мабуть не дано




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Микола Дудар - [ 2019.01.25 22:49 ]
    ***
    Таємнича незнайомка...
    нічних подумок полон
    час проводить свої зйомки
    гама кольору півтон…
    Все чекаєш дивоптаху
    вроди давнього пра-сну
    почуттями свого праху
    ну і ну…
    25-01-2019


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  23. Ігор Терен - [ 2019.01.25 22:39 ]
    Даремні муки
    Нема полеміки. Біда.
    Усі забанення бояться.
    Осатаніли клони-клани,
    усяке трясця і нещастя.
    Тече поезії вода,
    а крайні – ясно, графомани.

    Здається, пишемо усім,
    радіємо собі. Тай годі.
    Не переводимо паперу,
    орієнтуємо своїм
    усе, що зріє у народі,
    і не тривожимо етеру.

    Немає діла до поез,
    якщо по-чесному – нікому.
    Зоїл – і той плює на вірші.
    Якщо у ґеніїв «лікбез»,
    пишіть собі. Найважливіше,
    аби подобалось самому.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (9)


  24. Серго Сокольник - [ 2019.01.25 14:35 ]
    Ми літали...
    ***сюр***

    Ми літали... Оті...
    У оголенні снів еротичних,
    Смакуванні утіх,
    Дивоактів і таїн тантричних,

    Два крила, ти і я,
    Досконале поЄднання тіла.
    ...та пізнАння змія
    Триєднання хотіла... Хотіла...

    ...ти не знаєш сама,
    Чи тобою я гріюсь, чи нею.
    Світом править пітьма,
    А не світ. Правда тліє брехнею...

    І здогадки жалкі,
    Що, мов змії, впиваються люто...
    І таки залюбки
    Відлетіти під чару цикути

    У краї, до яких
    Світлокрила по небу дорога...
    ...та за видихом- вдих,
    Суїцидова пересторога...

    Обірву тятиву
    І на землю відкину змією!
    Якось переживу,
    Тільки будеш суцільно моєю,

    Незворотно... Жона
    У оголенні тіла цнотливім...
    Тобто... Ти?.. Чи- вона?..
    Триєднання лишилося дивом,

    і "дарунки життя"-
    Ви і є саме ці подарунки...
    - Я з ТОБОЮ, затям!...
    ...а ВОНА- хміль, залишений трунком...

    ***жона в укр. мові має два значення, до речі. 1- дружина, 2- жінка. Обирайте до смаку)))***


    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Свидетельство о публикации №119012501011


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  25. Олександр Сушко - [ 2019.01.25 08:41 ]
    Цей світ

    В багні рибар здіймає каламуть,
    Щоб карасі не бачили підсаки.
    Миряни із олжею вік живуть -
    Це просто констатація, не закид.

    Хто наловчився - в упряж бгає люд,
    У руки батракам стромляє кайла.
    А я себе загнав у правди кут,
    Грабіж уздрію - підіймаю галас.

    Злодюга каже: - Можеш красти й ти
    В сусіда моркву - буде все в порядку!
    Якщо не хочеш - погляд одведи,
    Я пошурую, потім дам десятку.

    Уважно придивіться до осель:
    У чесних - нори, в татів - амбасади.
    Філософ-голодранець корж гризе,
    Прагматики дорвалися до влади.

    Цей світ захланний я не вбережу,
    Чудес не буде, друже мій Горацій.
    Дитина хоче іграшку чужу,
    Ровесника одпихує від цяці...

    25.01.2019р.

    Друзі та вороги

    Усе життя удячний ворогам,
    Без їхніх стріл не вибився би в люди.
    Піддакує і каже всім "Ага!"
    Лише слизняк. А мій противник лютий.

    Сахається хробаччя боротьби,
    Нещирості медком усіх обносить.
    А я з будь-ким дружити у ганьбі
    Не хочу! З мене воріженьок досить.

    А друг - це друг, в біді його не клич,
    Він прийде сам - із раю чи з Ереба.
    А вороги ховаються під піч
    Як Україну захищати треба.

    Ввігнав у душі мляві правди ніж,
    Із серця з м"ясом вирвав зради кусень.
    Втекли камрати, їх не бачу більш,
    Лишились вороги - не любі друзі

    Закінчу вірш - і знов у бій піду,
    Із неба стер зірки ракетний сполох.
    Війна навчила зріти хто є друг,
    Як на долоні бачу хто мій ворог.

    24.01.2019р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (5)


  26. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2019.01.24 16:50 ]
    Чи не зупиниться...
    Чи не зупиниться процес,
    в якому ти – провідний учасник?
    Уже ж бо літо календар
    пофарбувало у теплий колір.
    Король немовби і не голий,
    втім одягнений не сучасно –
    і насміхаються підлеглі:
    августійший, та не прикольний.

    Могло затримання й не бути:
    загуляв молодий інспектор.
    (А журналюги зловтішались
    та обізнаністю вражали).
    Примхливу кульку приховав
    до блиску вичищений наперсток –
    тож на респект не розраховуй,
    ставку роблячи на іржавий.

    А на рожевім диску сонця
    все формуються темні плями.
    Чекати воєн? Невідомо.
    Краще просто про це не думай.
    Король немовби і не голий,
    та дружину його чіпляє,
    що в нього мало діамантів
    на запиленім обладунку.

    Монарх, нівроку, із хоробрих,
    та народові не фартить з ним.
    А хто ще вірить у прийдешнє,
    хай вуста до хреста притисне.



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  27. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.24 10:12 ]
    А туман клубочиться
    А туман клубочиться
    Котиком сіреньким,
    Доторкнутись хочеться
    До нього скоренько.

    Бо як сонце вигляне -
    Покотиться далі
    Берегом-долиною,
    А тоді розтане.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  28. Ігор Терен - [ 2019.01.23 22:59 ]
    Білі міражі
    Сніг іде, запрошує на лижі
    і веде дорога у ліси,
    де із віт звисають дивовижі
    білої зимової краси.

    Ти і я. Лещата – цілиною,
    обіруч – тонелі та мости...
    Ой, не уженусь за молодою.
    Сили є. Далеко до мети.

    Ех, якби мої минулі роки,
    то які би милі намотав,
    щоб не обійшла мене під боком,
    не пірнула нявкою у став.

    Видно і мені як Лукашеві
    вити вовком у пустелю дня.
    Віддаю лижню. Хай королеві
    йдеться ще сьогодні навмання.

    Хай у неї доля не пропаща,
    поки я не стулюю очей.
    Колія вирулює у хащі,
    де чекає щастя Берендей.

    Де лежать оголені і босі,
    наче на потіху у юрби,
    сосни без кори, дуби у мосі,
    кинуті людьми на поруби.

    Та Борей усе це поховає
    в заметілі білої краси.
    Поки обганяємо ліси,
    віхола сліди позамітає...
    Разом добігаємо до краю.
    Дай любові, Господи-єси!

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  29. Вікторія Торон - [ 2019.01.23 22:45 ]
    Все дороге тобі
    Все дороге тобі крізь пальці витікає,
    було, здавалось, а подивишся – немає.
    Усі слова, що їх промовлено без ліку,
    як жмені снігу, розчинилися навіки.
    Роками вчишся з дна морського добувати,
    щоб потім мовчки і невидимо втрачати.
    Росте в повітрі, заповзає тобі в груди
    набрякле запитом, задушливе «що буде?».
    І ніби осторонь, відчужено і плинно
    в сухий пісок тікає краплею хвилина.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (28)


  30. Микола Дудар - [ 2019.01.23 18:06 ]
    Пам'яті - крізь час...
    Ви знаєте, мамо, дітки зросли…
    водою в пісок… наче як вчора
    душу віддав би, щоб тільки з роси
    інше, дай боже, ми переборем…
    А знаєте, мамо, в світі образ
    Ваші слова - "триматися вкупі"
    перепровірено — дороговказ
    серед живих знайомих нам трупів…
    Безбожні, убогі, ні до людей…
    кілька би слів хотілось до батька
    мамо, скажіть йому… Він - "прометей"
    нашого з дітьми верши-багаття...
    23-01-2019


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.23 10:32 ]
    Тетяна Левицька Золотим друзям (переклад з російської)
    Спасибі любим, дорогим,
    Кому я так без міри мила.
    І хто прощає все мені,
    Який би гріх я не вчинила.

    Із ким у прірву не впаду,
    У спеку не помру од спраги,
    І відвернуть кому біду
    Не бракуватиме одваги.

    Хто поміж сонцехмар вита
    І розбивається об скелі.
    Де – не натхнення висота -
    Багатокрапки невеселі.

    Хто взяв мого нещастя лик –
    Не сонце, сніг летів з порога.
    І затаврований навік -
    В очах дітей шукає Бога.

    Мов тінь незрима, знає все,
    Всевишнього за мене просить.
    Ромашки милі в дім несе,
    За усміхом сховавши осінь.

    22-23.11.7526 р. (Від Трипілля) (22-23.01.2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  32. Тетяна Левицька - [ 2019.01.23 09:43 ]
    Спасибо тем, кто мной любим!

    Спасибо тем, кто мной любим!
    Надежен, дорожит безмерно,
    Кто всепрощающе терпим
    И не позволит стать над бездной.
    Врачует боль души и в зной
    Елеем смазывает губы.
    Кто заслонит от пуль собой
    И вопреки порокам любит.
    Парит в лучистых облаках
    И разбивается о скалы.
    Не вдохновением в строках,
    А многоточием усталым.
    Кому со мной не повезло,
    Снегами, солнцем у порога,
    Кому вовек не смыть клеймо -
    В глазах ребенка ищет Бога.
    Незримой тенью за спиной
    В молитве имя произносит.
    С ромашками спешит домой,
    А за улыбкой прячет осень...
    2019г.


    Рейтинги: Народний 6 (6.27) | "Майстерень" 6 (6.36)
    Коментарі: (16)


  33. Іван Потьомкін - [ 2019.01.23 09:59 ]
    ***

    Допоки в дзеркалі себе ти бачиш,
    У відчай не впадай і позабудь про смерть.
    Подумай ліпше, як до мети добратись,
    Щоб не лишать нащадкам, що не встиг зробить.
    Струси з плечей набридливі літа,
    Не піддавайся їх спокусі: нікуди не спішить,
    Поніжитися в ліжку і ні про що не думать.
    Візьми на себе справи клопітні,
    Нехай молодші заздрять і не вірять,
    Що перейшов ти той рубіж,
    За котрим сотня вже видніється.
    І якщо вдасться нам вряди-годи
    Десь на дистанції зустрітись,
    Сердечним помахом руки
    Благословлю тебе зазвичай.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  34. Олександр Сушко - [ 2019.01.23 06:40 ]
    Сни
    Нене, знов привиділася ти!
    Хочу доторкнутися руками.
    Ти шептала:- Сину, геть іди!
    Я в одвіт: - Навіщо гониш, мамо?

    Ти пішла. Не стало кольорів,
    Сонце світить, а довкола темінь...
    Все шукаю потайних доріг
    До душі твоєї ув Едемі.

    Більше не співаю - біль пече,
    Обірвались кришталеві струни.
    Сплю, а сльози котяться з очей,
    Пам'ять ріже спогадами юні.

    Тихо в домі. Я тепер один,
    Із гніздечка розлетілись діти.
    Лета змила мамині сліди,
    Голос чую: - Сину! Треба жити.

    23.01.2019 р.

    Там, на Сході

    Одшуміла зелена діброва,
    Залп гарматний покрови зірвав.
    У траншеї землиця бордова,
    Покотилась моя голова.

    А від тулуба - шмаття криваве,
    Не впізнають ні батько, ні син.
    У кармін Україну обарвив
    Кат зі Сходу. За душу вкусив.

    Жінці тридцять, а вже удовиця,
    Стало сивим волосся руде.
    А із тилу свої - не чужинці -
    Крадуть мову і землю в дітей.

    В серце кулі летіли, снаряди,
    З бою винесуть не на щиті.
    Тільки нащо тоді помирати,
    Якщо зрада обсновує дім?

    Нашпиговує неньку залізом
    День і ніч розтриклята орда.
    За Дніпро відступати вже пізно,
    Вручать жінці за мужа медаль.

    22.01.2019р.

    Молодість

    У дитинство вже не повернути,
    Дідуган зробився з хлопчака.
    Бо в душі не червень - місяць лютий,
    І горить кровиця на руках.

    Все було - дружина і робота,
    А тепер забризкав рай кармін.
    На позицію крокує рота
    У невтішних спогадах про мир.

    Там де мрії - випалені вирви,
    Сонце застеляє чорний дим.
    Масть - одні хрести, немає чирви,
    Оберіг - із лиха та біди.

    Сумніваюсь, а чи був я юним -
    І вві сні вимахую мечем.
    Лопнули усі мажорні струни
    Та ненависть.венами тече.

    Знову дзвони бемкають на сполох,
    У траві звиваюсь, наче в'юн.
    З-за Дінця стріляє лютий ворог,
    Убиває молодість мою.

    18.01.2019р.

    Не кради!

    У дурного, бо чесного хлопа горбак як дуга,
    Тать у люду гребе і в держави сонливої потай.
    Брати все, що погано лежить - в цім немає гріха,
    Копійчину злупити із ближньго - це насолода.

    Бідність - трута. Привчають цей напій ковтати рабів ,
    Щоб сумирно з кайлом у руках працювали у ярмах.
    Юнаком ще цю бовтанку мертву також пригубв
    І зі світлої на темно-сіру змінилася карма.

    Он, злодюга із торбою золота в Кончу біжить,
    У попа в діамантах хрести гроном виснуть на рясі.
    А вуста для молитви позичив у бога олжі,
    Щоб мовчав трудівник і терпів над собою образи.

    Для утіхи та щедрих дарів райський сад посадив
    Та сусіда неситий голляки ламає щоночі.
    Я кажу: - Дам чого забажаєш! Лише не кради!
    Та просив я дарма - знову світяться голодом очі...

    16.01.2018р.


    Ліричне

    Висне у лоха на вухах
    Кашка рекламна і джем.
    А в депутала - житуха!
    Виборець-бевзь не втече.

    Томосом крутять під носом
    Та обіцяють Едем.
    Гарні слова - тільки поза,
    Віра - спектакль, вар'єте.

    На булаву із геєнни
    Цілиться злодій хапкий.
    Прудко залізе в кишеню,
    Вигорне і мідяки.

    Кажуть, що. я - пришелепа,
    Розуму голос умовк.
    Думать не хочу. А треба -
    Наймитом стане синок.

    Рвуться падлюки до влади,
    Знов на чолі Верть і Круть.
    Виборцям краплені карти
    Звично чортяки здають.

    22.01.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  35. Віктор Кучерук - [ 2019.01.23 05:39 ]
    * * *
    Усе так само, мов колись,
    І так буденно, як учора, –
    Ми звично й вдячно обнялись,
    Адже обом – любов на користь.
    У тебе є своя сім’я
    І я родину власну маю,
    Але кохання течія
    Уперто грішників єднає.
    Цілунком гнівної жури
    Вуста зболілі не наснажуй
    І, наче свічка, – не згори
    Від сірників перевантажень…
    22.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  36. Ігор Терен - [ 2019.01.22 20:50 ]
    Божий промисел
    У будь-якому явищі – у спорті,
    поезії, релігії, таки,
    не можна виключати ані чорта,
    ані благої Божої руки.

    Але диявол поламає роги,
    а нація вертає до основ.
    Надійні віхи нашої дороги
    єднає правда, віра і любов.

    Немає сенсу надувати щоки
    у промислі освячення путі.
    І прісно, і донині Боже око
    пильнує наші гори золоті.

    І це Його, – Амінь! І вища воля,
    і наш на перепутті оберіг.
    Йдемо у люди, де гартує доля,
    якої ще ніхто не переміг.

    А ми зуміли! Обійшли пороги
    до Риму, Візантії та у Бога
    перехрестили Україну-Русь!

    І нині, як раніше, первозвані
    без єресі, облуди та омани
    мотаємо історію на вус.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  37. Козак Дума - [ 2019.01.22 17:34 ]
    Передвесіння
    Лунає голос скрипки на зорі,
    вона мене в безмежні далі манить.
    Легких і ніжних звуків чути рій,
    мелодія чарівністю дурманить.

    В обличчя дме легенький вітерець,
    і сонце жваво грає промінцями.
    Вони зими пришвидшують кінець,
    як птаство, розлітались табунцями.

    Коли почнеш з такого ранку день,
    взапій твоя душа співати буде.
    А вистачить їй радісних пісень –
    і святом стане пересічний будень!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  38. Володимир Бойко - [ 2019.01.22 17:16 ]
    Ті, що відходять (переклад з Андрія Макаревича)
    Хай горе і печаль, мов свічечка, згоряють.
    Останнєє прости, останнє прощавай...
    О, друже мій, не плач, ніхто не помирає...
    І не вони, – а ми від них ідемо вдаль.

    Хай Бог передвістив дочасно нам розлуку,
    Але коли упав ти, вибитий з сідла,
    Вони і підведуть і спинять вражу руку,
    Занесену з клинком і захистять від зла.

    А час таки мине так суєтно, так дивно.
    Останнє прощавай, останнєє прости...
    Настане черга й нам: безмовно і невпинно
    Дивитись їм услід, в путі їх берегти.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (4)


  39. Тетяна Левицька - [ 2019.01.22 13:22 ]
    Крок
    Не суди і  судимим не будеш,
    крок від святості і до облуди!
    Від любові - до зради людської,
    що прощенням довіку  не згоїш.
    Крок від радості, смути, надії
    до сльози лицемірства на віях.
    Від гріха, каяття і розпуки,
    до звитяги, піднесення духу.
    Від провалля до капища сили,
    від народження і  до могили,
    до зернини, що зріє на стеблах,
    від землі - до всевишнього неба!
    2019р.


    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (4)


  40. Вікторія Торон - [ 2019.01.22 09:33 ]
    Без жару пристрасті
    Без жару пристрасті, із тихим розумінням
    я напишу тобі чи віддано промовчу,
    і слово вдумливе не гратиме промінням
    і не звучатиме вагомо і пророче.

    Його я з досвіду сплітатиму поволі
    (така освіченість дається не одразу),
    щоб вистеляло завитки твоєї долі,
    без тіні осуду, без прикрої образи.

    З роками стало все прозоріше, простіше,
    турботна лагідність доглядачкою вкралась,
    і найприроднішим здається серед тиші
    в досвітніх помислах утвердити: «так сталось».

    І що ті пристрасті, минучі і буремні?
    Гілки у вікнах – перестуджені і голі.
    Далеким поглядом вимірюються темні
    і зачаровані шляхи твоєї долі.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (11)


  41. Віктор Кучерук - [ 2019.01.22 07:55 ]
    * * *
    Минає день без болю втрат –
    Ані поранених, ні вбитих, –
    Хоча ворожий автомат
    Волає голосом неситим.
    Не заспокоїться ніяк,
    Розширене від жару, дуло,
    Що позабуде крові смак
    І не знайдуть нас потім кулі.
    А ми утрьох у бліндажі
    Смакуєм печиво із чаєм, –
    І геть на постріли чужі
    Свою увагу не звертаєм.
    Оце й уся тобі війна!..
    Оце такі солдатські будні, –
    Гамселить ворог дотемна,
    Щоб не було нікому нудно.
    Проте, минає день без втрат –
    Ані поранених, ні вбитих
    Серед цивільних і солдат,
    Попри стрільбу несамовиту…
    20.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  42. Олексій Кацай - [ 2019.01.21 19:23 ]
    Берег
    Дивочний берег без води й прибою,
    без водоростей, мушель, суходолу,
    біля якого хвилі хилитають
    грузьку математичну порожнечу,
    що прилипає до бортів і тіла
    з імлою та фракталами галактик.
    Там, серед них, – моя. З якої випав
    броньований артилерійський катер,
    розсипавшись на кварки і фотони,
    на формули й матюччя, на команди,
    вібрації секунд, годин пульсації
    і мертві брижі світлових років,
    що лижуть, лижуть безбережний берег
    у пошуках солоних крапель крови.
    Годую їх з розкинутих долонь.
    Протуберанці сліз печуть повіки
    і просять, аби я розплющив очі.

    Я їх розплющую всередину, у себе,
    туди, де ще гуде Великий Вибух
    на березі між дзвоном і луною.
    На березі, якого ще немає.
    А тільки є із того здивування,
    що хтось із зорельотом сплутав катер
    прадавніх війн украденого моря,
    яке давно вже висохло у спогад,
    а в вигинах прозорого прибою
    вся піна скам’яніла до піску.
    Я в нього упираюся руками.
    Встаю. Роблю хиткі, мов краплі, кроки,
    по литки загрузаючи у космос.

    Старий намет на Арабатській стрілці,
    будівля бази у Сузір’ї Риби,
    зростають, як з води – кристали солі
    чи срібні іскри місячної стежки
    край оберегу берегу, якого
    торкнулась вперше течія слідів.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  43. Козак Дума - [ 2019.01.21 19:24 ]
    На волю!

    Я заблукав у місті смутку,
    де на престол зійшла печаль,
    нуди́ попід ногами згустки
    і серце огортає жаль…

    У голові мінорні мислі,
    а зверху відчай та журба.
    Нудьга фіранками повисла,
    як руки літнього раба.

    В жало́бі думи потонули,
    скорбота змінює журу́,
    а спогад – постріл у минуле,
    та це мені не по нутру́.

    Я вириваюсь з міста сму́ти,
    із міста су́му та сухо́т,
    зриваю з се́бе туги пута,
    як іпохо́ндрії оплот!



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  44. Петро Скоропис - [ 2019.01.21 17:52 ]
    З Іосіфа Бродського. Лагуна
    I
    Три старенькі у кріслах глибоких, ревні
    до в’язання, славлячи муки хресні;
    пансіон "Аккадеміа" зі усим
    світом зовні пливе до Різдва, канікул,
    телевізій; і клерк, непомильний в ліку,
    обертає колесо літ і зим.

    II
    І трапля у свій номер на борт по трапу
    чолов’яга, що гріє в кишені граппу,
    цілковитий ніхто, одинак в плащі,
    що утратив пам’ять, вітчизну, сина;
    по горбу його плаче в лісах осина,
    щойно инде лунають по нім плачі.

    III
    Венеційських церков, як сервізів чайних,
    чути дзвін в коробці з-під безпорадних
    марев. Бронзовий, восьминіг
    люстри в трельяжі, узятий рястом,
    лиже просочений слізьми, святом,
    снами брудними сирий барліг.

    IV
    Адріатики вітром нічним до рана
    канал добирає води, як ванна,
    яхти гойдає, що люлі; фіш,
    а не віл в узголів’ї стає на чатах,
    і пучині стачає промінь зірчатих
    тюль колихати, поки ти спиш.

    V
    Поживемо, заллємо в час добрий
    неживою водою з графина мокрий
    пломінь граппи, ляща вжуємо і ми,
    наситить і нас, як ніяка птиця,
    предок хордовий, дасть спастися
    ночі сирої, серед зими.

    VI
    На Різдво без снігу, шарів і хвої,
    на морі, в розщелині суходолів;
    мушлю молюскову лишив дну,
    хмурий з лиця, зі спини охвітніш,
    Час посуває з-під хвиль опівніч
    стрілку на вежі – її одну.

    VII
    Топнуче місто, де твердий розум
    разом стає тобі мокрим оком,
    де сфінксу Півночі з Півдня брат,
    учений грамоти лев крилатий,
    книгу відклавши, не крикне "ратуй!",
    тонучи в сяєвах від свічад.

    VIII
    Гондолу б’є об зогнилі палі.
    Звук заперечує у поталі
    слух й державу серед боліт,
    де руки тягнуться хвойним лісом,
    любі дрібним, але хижим бісом
    й пельки слиняві леденить.

    IX
    Ліву схрестімо, втягнувши кігті,
    з правою, зігнутою у лікті;
    жест, зіставний зі тим, що гнув
    молот об серп, – і, як чорт – Солосі,
    сміло покажемо це епосі
    зі достобіса жахного сну.

    X
    Тіло в плащі обвика по мірі
    кіл, де Софії, Надії, Вірі
    і Любови майбутнє не наступа
    після "тепер", хай у нім на посмак
    гіркуваті цілунки ебре і гойок,
    є і міста, де слідів стопа

    XI
    не полишає, як лоді – гладдю
    вод, де просторінь позаду
    скопом прирівнюються нулю –
    не відбиваючись ані кроком
    площам, зі їх "прощавай" широким,
    вулицям, вужчим за звук "люблю".

    XII
    Шпилі, колони, різьба, ліпнина
    арок, палаццо й мости; невинно
    млі усміхнений лева зів
    на охопленій вітром довкола стану
    вежі, незгинній, як злак без лану,
    з поясом часу, а не ровів.

    XIII
    Ніч на Сан-Марко. Заброда з м’ятим
    фейсом імлі не пеняє знятим
    з безіменця кілечком, й гризучи ні-
    готь, спокійний за краєвиди
    того "нікуди", де уціліти
    думці можна, зіниці – ні.

    XIV
    Там, за ніде, за його наділом,
    чорним, ніяким, суцільно білим,
    річ предметніш, аніж пітьма.
    Може, і тіло. В буремну пору
    швидкістю світла є швидкість зору;
    навіть як світла на те нема.



    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  45. Вікторія Лимар - [ 2019.01.21 17:16 ]
    Зимова влада
    Сніжний ранок, сніжна днина:
    Всі дерева білі-білі.
    До зимової вітрини
    Долучилися намети
    Та й змінили силуети.
    У обіймах заметілі,
    Наче зовсім заніміли
    Кущики, паркани, хатки,
    Причаїлися навколо,
    Бо поставлена печатка
    Королеви снігової.
    Доторкнулась і до хвої,
    Зараз і вона в полоні:
    Заморожені долоні,
    Сивиною вкриті скроні.
    Поки що зима на троні,
    Ще міцні її кордони.

    21.01.2019
    Свидетельство о публикации №119012107217



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  46. Нінель Новікова - [ 2019.01.21 13:38 ]
    Так у нас ведеться...
    Добре б пригадать було
    Факти дуже давні –
    Скільки гетьманів пройшло
    В Україні славній!

    Так хотілось надарма
    Їсти їм і пити –
    Дозволяли жартома
    Навіть себе бити!

    Так би мовить, наперед,
    За гріхи грядущі –
    Хто ж при владі не бере?
    Грішні наші душі…

    І кого лиш не було –
    Військо обирало!
    Та хоча б одне прийшло,
    Щоб з казни не крало!

    Мудрі люди на селі –
    Вчитися в них треба –
    Кажуть: Ні одні граблі
    Не гребуть від себе!

    То біда ще не страшна,
    Як гребуть граблями…
    Вже вивозиться казна
    І грузовиками!

    І ведеться так, на жаль,
    Братці, і до нині.
    Ось тому така печаль
    В бідній Україні…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (7)


  47. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.01.21 10:36 ]
    У глибокому ярку
    Кущі глодові у ярку глибокім
    Давно ростуть і квітнуть навесні.
    І пробиває шлях у світ широкий
    Джерельце чисте там із-під землі.

    Зробився вже струмочок гомінливий
    І зеленіє рясно осока,
    Та й вільха, там де мокро має силу,
    В саме болото корені пуска.

    Там влітку бузьки походжають важно,
    Шукають харч для своїх діточок,
    Можна побачить навіть дику качку,
    Це значить поблизу десь є ставок.

    Як прийде осінь - червоніють стиглі
    На кущиках глодових ягідки,
    Листочки облетіти ще не встигли
    То й багряніють ними всі гілки.

    В цьому ярочку я не раз бувала
    І навесні, і влітку й восени,
    Красою дивною тією милувалась
    Аж до холодної студеної зими.

    Але й вона також тут не дрімає,
    Засипле снігом, запорошить скрізь.
    І лише джерело не замерзає,
    Водиця чиста з нього струменить.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  48. Козак Дума - [ 2019.01.21 09:25 ]
    Діалектика життя
    Земна коловерть поглинає життя,
    долаєм щоденно буденності море.
    Сьогодні і зараз – це сутність буття,
    а завтра "сьогодні" перейде в учора…




    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  49. Іван Потьомкін - [ 2019.01.21 09:57 ]
    Трунок для кохання
    Перше ніж сказати своє заповітне,
    Запросила козаченька шклянку вина випить.
    Випив першу – стрепенувся,
    Випив другу – похитнувся.
    Ноги, руки мліють.
    «Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
    «Та невже ж дурна така я чи несамовита,
    Щоб своєму коханому отруту підлити?
    Я ж просила у ворожки трунок для кохання,
    Щоб любились ми з тобою звечора до рання.
    Нащо ж випив ти зопалу аж обидві шклянки?
    Що робити, побіжу я спитати в циганки.
    Може, знайдуться у неї найдорожчі ліки,
    Аби бути нам з тобою у парі довіку».
    «Ой, не треба, моя люба, трудить тобі ноги,
    Бо прослалась мені, мабуть, дорога до Бога».
    ...Козака несуть та в останню путь,
    Кінь голову хилить.
    Молодая дівчинонька ломить пальці, квилить.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  50. Віктор Кучерук - [ 2019.01.21 07:23 ]
    * * *
    Мені б лише не збитися з дороги,
    Моя любове – вічно молода, –
    І я вкраду із терема чужого
    Тебе, мов яструб пташеня з гнізда.
    Звільню ураз безклопітно з полону,
    Мальованих в уяві почуттів, –
    І шанувати буду, як ікону
    Всі віруючі люди, у житті.
    Ошукану надіями на диво
    І зраджену можливістю цвісти, –
    Плекати стану радо і дбайливо,
    Щоб душу від жури звільнила ти.
    Я подолаю мури надвисокі,
    А також варти пильної ряди, –
    Лишилося зробити кілька кроків,
    Щоб долі поєднати назавжди.
    21.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   430   431   432   433   434   435   436   437   438   ...   1855