І перший сніг, як перший поцілунок,
І перша зустріч снігом на поріг.
Зненацька відкривається рахунок,
І винний в цьому просто перший сніг.

Відчутно подих зримо, білосніжно,
Тепло і радість в посмішці зійшлись.
І тане день приречено і ніжно.
Ти на прощання теж йому всміхнись.

Ще трохи, ще. Ночами мерзне тіло,
Думки летять кудись у заметіль.
І те, що вдень словами відболіло,
Вночі прийде, і знову тільки біль.

Не хочеш поспішати вже додому –
Навкруг зимово-чисте, голубе.
І перший сніг зніма останню втому,
І ні на мить не зраджує тебе.

Ти чуєш, у тілі підвищився градус
І в грудях терпке вино дозріває
Я в твоїх обіймах тремчу і тану
Міцні поцілунки мені вставляють.

Нам байдуже все: ця імла й падолист,
Ось-ось перетвориться ніч на диво,
Бо ні тепер, ні давно колись -
Люди ніколи так не любили...

Хапаю губами твій вдох і видих
І вся проростаю в твоє коріння
Від п'ят до волосся, твоя я милий,
І хвиля за хвилею йде тремтіння.

Ніч витинає бісером небо,
Шумлять океани, гудуть вітри...
І знаєш, насправді нічого не треба,
Аби тільки разом, аби лиш ми...

1
Шлях пустельний, нірвана,
Чубом грається бриз.
Запах марихуани
Піднімається ввись.

Перебор. Дав промашку,
Блима світло як звір.
Голові дуже важко,
І тьмяніє мій зір.

Тисне втома на скроні.
Метрдотель - зустрічай.
Чую бемкання дзвонів -
Це чи пекло, чи рай.

Бачу дівчину кльову,
Ледь не зсунувся дах.
Народився я знову,
І розвиднівся шлях.

Приспів:

Нумо до готелю "Каліфорнія"!
Це чудовий світ!
Це чудовий світ!
Тут свобода всім, а не колонія.
Є дівчата й спирт,
До надгробних плит.

2

Дах пливе на ТіффАні,
Її Бог - Мерседес.
Парубки на дивані -
От і весь інтерес.

Вигарцьовує пара,
Розпашіли тіла.
Хтось танцює на пам'ять,
Сум стирає з чола.

Викликаю прислугу -
"Принесіть но вина".
Та мене не обслужать,
Бо його тут нема.

Розмовляють далеко,
Спати геть не дають.
Так, насправді тут пекло.
Треба рушити в путь.


Приспів:

Нумо до готелю "Каліфорнія"!
Це чудовий світ!
Це чудовий світ!
Це чудовий світ!
Тут свобода всім, а не колонія.
О, який сюрприз!
Та чому я скис?

3

Стелі куртуазні,
Льодяна шампань.
Кажуть - всі ми в'язні
Потайних бажань.

Ми святкуєм! Прозит.
Точимо ножі.
Звіру треба крові,
Всі вже на межі.

Пам'ятаю двері,
Втечу стрімголов.
Кличе вітер прерій,
Я на волі знов.

Опустіла клітка,
Тихо у саду.
Я прийшов нізвідки,
Знов туди іду.

Крапка ураз оковирна, де край прямій.
Віко хапає простір, як повітря – зябра.
З губ, що усе огубили, окрім “Боже мій”,
тим гучніша дедалі абракадабра.
Віднімання, як дзиґою не верти
абощо, береться за зовнішні дані;
павутиною сковувані кути
кімнатини нагадують чемоданні.
Далі їхать нікуди. Далі зась
златоустові, пройді – була б різниця.
І дзиґар так вицокує раз у раз,
мов домівка вдрузкú ось-ось розлетиться.


"1982"

 
вжеж ліпше бути клоуном манірним
аніж сумлінно голим королем
але сумую я немовби скраю прірви
із давніх незапам’ятних проблем
 
о квіти зла & мандрівці із ночі
о все що не збагнувши був казав
вмирає сміх у собі мовчки
& в люстрові дзиґар іде назад
 
 
 
 
 
 
 
 

В кущах щось метушилось.
Горобці гуртом там бились.
Пил і пух з кущів летіло.
Все в кущах цвірінькотіло.

Горобець один з верху
В кущ впав лапками зверху.
Там лежав він на спині.
Не ворушиться? Аж ні.

Ніби крикнув хтось: - Атас!
Горобці замовкли враз.
Галас, щебет припинився.
Горобець один розбився.

Як пташки змогли додуть,
Що лежачого не б'ють.
Тож, ніхто не став чекать,
Горобці мерщій втікать.

А лежачий оглянувся,
Встав на лапки й стрепенувся.
Як нічого й не було,
Полетів в своє кубло.

Півнику, готуйсь в дорогу!
Час прийшов - даємо згоду.
Новий рік уже чергує,
Песик ніби вередує,
Плани райдужні малює.
Справдились його чекання,
Недоречні тут змагання,
Стануть дійсними бажання!
Всесвіту святі закони -
Надані найкращим трони!

То ж зустрінемо Собаку!
І пошлЕмо їй подяку!
Хай полає, тільки трішки,
Не кусає наші ніжки.
Вірний, добрий, ти найкращий!
Подаруй охапку щастя!
Прожени усі хвороби,
Бідність, лихо - геть у броди!
Не зіпсують нашу вроду,
Для добра створи нагоду!

Миру, злагоди, здоров′я
Не шкода - на вік наш довгий!
Песик любий, щирий друже!
Зачекалися ми дуже.
Новий рік веди мерщій,
ПошлемО йому уклін!
Радо зустрічаймо Вас -
Наш новий зірковий час!!!

27.12.2017

Все хочеться чути кохане ім’я,
Думки превеселі.
Тому і романи – приваба, змія,
Нудні карамелі.

Стрибнемо ще вище, о жінко-бідо!
А тема розлуки
Для року, для попу хай буде хітом
І з’єднує руки.

А нам – охолоджене диво – меди,
Даремні утечі,
Сади здичавілі, біблійні плоди –
Доземно сердечні.

Вмиваю не руки – обличчя. Цвіте
Все те, що тривожне.
У нашій кав’ярні, як у вар’єте.
І дика сторожа

Комп’ютерно нас позаводить у гру
«Секрети століття»,
Бо в наших розмовах – еСБу-ГеРеУ,
Інфляцій поліття.

Огидно і гірко. І як же мені
Тебе усміхати?
Прицільні зіниці твої – огняні,
Немовби до страти.

І добре: у згадці, а не наяву
Заплачеш дитинно:
«Величне, містичне у нас рандеву,
А щастя – мачина».

Ти хочеш позаду і назирці йти.
Сповільнюю кроки.
Між нами лише філігрань самоти
І тінь ясноока.

Тебе не тривожу, та разом ідем.
Болюче єднання.
І небу, і долу цілюще оте
Кохання, кохання…

Час – це просто
                   вісь обертання,
що на себе
                   нанизує простір.
І пронизлива ніч уносить
вихрову геометрію
                   прірви
у спіраль
                   нескінченних мандрів
по гвинтах смерчоносних далей,
де заселене зорями небо
ледь парує
                   життя туманом.

Цегляними сонцями
                   ранків
осипається в ірій обрій
і єднаються долі
                   морем
вікон давньої світобудови
в люстрі тисячолітнього
                   міста,
обертаючись по орбіті
найдавнішої
                   з тисяч галактик
наймолодшого вибуху світла.

Вибухає світило
                   містом,
до фундаментів – інопланетним,
розсипаючись
                   на обличчя,
перехожих, автомобілі,
і в перебігу бігу будень
створює
                   центробіжну силу
невидима вісь
                   обертання,
що на себе накручує всесвіт.

2017

Несписаний аркуш - не треба й конвертика...
Адреси нема. Текст порву...
Вмираю од страху не в камері смертника,
не в сні, що жахав, - наяву!

Я загнана в кут. Я оточена тінями,
що прагнуть душевних тортур.
Ковтаю сльозу між ослизлими стінами,
вростаю в безвиході мур.

Змирилась... Не прагну ні дива, ні доводів.
Сама собі кат. Без реприз.
Несписаний аркуш... І є час для сповіді.
А потім - угору... чи вниз.

2017

І прийдуть до тебе непрошенці в гості.
А скільки – не ясно, не перелічити.
Остання хвилина стискатиме простір
І буде далеко найкращий учитель.

І стане свободи тоді забагато.
Тебе як героя свої не побачать.
І не налякають суворим комбатом,
Ти -- здобич означена, прийшлим – удача.

Сучасне дикунство, у нім - дивовижа...
Для чого це фентезі тут, у реалі,
Де шафи, скелети, нагострені лижі,
Селючки Галинки, оаза Розалій?

Рідненька земля і остання хвилина –
І мужня і слізна, і вирва і рана.
Вояк-доброволець – хитка бадилина:
Як вижити? Пізно. Воскреснути? Рано.

Ну що, панове, добігає час
і знову рік готується міняти
торішні думи у черговий раз
і пропонує ліпшого бажати.

Немов зупинка обігу життя.
Позаду дні буденної наснаги.
Попереду божественне дитя,
як символ неодмінної звитяги.

Не маєш віри? Що ж, ти не один.
Але свята, традиції і серце…
Кінчається остання із хвилин –
вино ігристе на прозоре денце.

А чуєш «Рри!»? Гарчить китайський пес.
Не мопс, звичайно, але і не цербер.
Луна летить, відбившись від небес,
і губиться у схові п’ятих ребер.

Як антитеза наших уповань,
є віртуально-вічне «все минає»…
Ось мить, ось крок… опівніч – зрима грань.
За вічне щастя звичка наливає.

Умовні знаки, дати, гороскоп
штовхають пересічного у спину.
Життя іде. Йому не скажеш «стоп»
у щасну і утішливу годину.

І не поквапиш, наче скакуна,
подалі від негоди і халепи
У літню днину – пісня цвіркуна,
а на Різдво – колядки і вертепи.

Хай буде так. Хай обертає час
навколо сонця наші сподівання.
І побажань нехай лунає глас,
як символ невмирущого чекання,

що в Рік Новий зірниці нагорі
зійдуться в хороводі на удачу,
а жовтий пес забреше у дворі
про долю милосердну – не собачу…

12.2017

Ой, котиться, котиться та й нашим селом
Голосна колядочка, в хату йде з добром.
А там щедрувальники ходять із мішком,
Вранці посівальники золотим зерном
Засівають кожного, щастя зичать всім,
Любові та злагоди.Нехай буде мир.
І здоров"я множиться, відніметься зло,
А достаток кожному додається знов.
Радість хай поділиться з друзями навпіл,
Сядемо разом всі ми за святковий стіл.

2016 р.

Росію розум не збагне,
Тут надто розуму й не треба.
Росія знає лиш одне –
Паскудити довкола себе.

День минув, то й гарно,
Спати вже пора:
Сонце десь пропало
Місяць визира..

Пташки не літають
Та звірята сплять,
Трактори всі стали:
Треба спочивать...

Іграшки заснули
Й зайчик хоче спати.
Нумо, умивайся
Та мерщій лягати.

Всюди сплять всі діти,
Ніч вже, треба спати.
Ну а завтра будем
Новий день вітати.
(з російської) 28/8/2015

До жаби прирівнять поета! –
Де у людини розум, смак?!
О недоріко-римоплете,
Ви - облисілий мов їжак.

Немовби хочете вколоти
За справжність і високий ранг…
І в лоб летить Вам за підлоту
І б`є Вас власний бумеранг.

Уже й вужі регочуть навіть,
Навіщо тут ще й Чорногуз?
Це ж графомана «жаба давить»,
В болоті власнім він загруз.

І досі кумкає потроху…
А ми дозволимо – нехай!
Підняв тут жаб`ячий цей хай,
Мов бурю в склянці – І??? Ш??А.

30.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

якось треба співати далі
з порваною струною…
жити треба
з навіяною війною…
дзвони б’ють по мені…
б’ють за мною…
жити на чужині – заплатити собою…

І знову Божич народивсь,
І довга ніч у Лету кане.
І біло усміхнулась вись,
І світло прибува жадане.

І тане сніг, і ручаї
Дзюркочуть, навесні неначе.
І грудень сльози шле свої,
Немов розчулився і плаче.

На радощах вітрець упивсь
І віти шарпає сердито.
І смокче, смокче білу вись,
Немов горілку оковиту.

25.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Остання обойма
або
Серія VI

***
У Музи є своя толока.
Вона являється сама,
коли перекладає Б???о.
І як би хто тоді не ойкав,
вважай – Єсеніна нема.

***
Високе і духовне пропадає,
коли немає на сторінці цій
у гущі анонсованих подій
В????ії і А??и того краю,
де націю не зраджує П??ій.

***
Поез у стилі рококо
чимало можна насушити.
На те і є мій О. ????о,
аби мішені решетити,
ціляючи у молоко.

**
Поки жаба не дає ще цицьки,
буде і пародія – о’кей.
А коли являється Х?????????ий,
то ніде не дінеться і ??ей.

***
І Донкіхоти рушать гори.
Найвищий упаде вітряк,
якщо малює і говорить
не Я-я-я, а Са????як.

***
Кому ми пишемо – відомо.
Але не меншає поем.
Ініціює це свідомо
за чашею кальяну й рому
і В???дим??, і е??М.

                                      12.2017

Ось воно, щастя кирпате,
Зирить в кишеню мою.
Треба із дому тікати,
Досить пожив у раю.

Нині дівчата що треба,
Пальця у рот не клади.
Свище вітрище із неба
І надима животи.

Я цілував, наче, писка,
Трохи помацав поділ.
Глипнув - чотири колиски!
Гримають ложки об стіл!

Що ж воно, людоньки, буде?
Коловорот суєти...
Діти - це та ще маруда,
Завжди голодні роти.

Ну, а дружина щоденно
Хоче цукерку м'яку.
Ціни - захмарні! Шалені!
Допоможіть козаку!

Вдома лишилася кашка,
Харч запиваю дощем.
Кличе до любощів пташка:
- Хочу "літати" іще!

Я на м'яке вже не ласий,
Скиснув палкий ловелас.
Кличу на поміч Пегасів,
Хай однесуть на Парнас.

В руку встромилася ніжка,
Гасить кохана свічу.
Знову колишеться ліжко:
Охнув...злітаю...лечу!

29.12.2017р.

На всіх мовах світу ти можеш мовчати
Мовчання різниться за суттю і змістом
Нехай для розмови лишаються чати
В словах не завжди досить місця для істин

У царині іншій завдасть квазі-мова
Тональність стосунків і межі дистанцій
Мовчання для того найкраща основа
"Homo est animal loquens" et tácitus *

Але ж кожна тиша, є тиша почасти
Порожнє запліднити можна навмисно
Складний ембріон мисленнєвий зачати
Геном закрутити в спіралі зі смислом

Тож містика погляду, пластика руху
Чуттєві утворюють в душах прилоги
І чутно їх добре, аби хто послухав
Та чують не всі мовчазні DIAлоги

Для двох діалог має власне звучати
Мовчання є слово в чуттєвому танці
Вгадаю, про що велемовно мовчав ти
Про те, що давно наші душі коханці?!

*"Людина - це тварина, що говорить" і мовчить (лат.)
© Марґо Ґейко

Серія V

***
Її ніщо не налякає
у епопеї творчих мук
за долю лірики і краю,
але елегія минає,
коли яріє ?у???ук.

***
У неї місія – АТО,
яку очолює ніхто
від ордело до Коломиї.
Є По?????ка од і до,
а черевички ще пошиє.

***
І на радіо, й на теле
є щоденно тамада.
І корупції – біда.
Викорінює омелу
оний падре К????а.

***
Онєгіну її ім'я
було як і поету бли́зьке.
Я Вам пишу.. На те і я,
аби на сцені житія
усі помітили Л??????у.

***
Що не гадай, але дивує мудрий
із юною душею в унісон.
Ховає лики за високі мури
і візії окультної культури
інкогніто тисячолітній ?о?.

***
Бувають і надійні друзі,
які не наламають дров,
леліють лиш одну …із мов.
«Усе на світі тільки Муза» –
ще скаже Ю??й Ки??????.

                                      Далі буде

Тривожилась. Трималась. Віщункою оберталась…
Ворожила мені на комір сліди своєї помади.
Рано бігла з дому, пізно поверталася
Голодна, спустошена, виснажена, обкрадена.
Потім півно́чі плакала. Стільки ж – гоїла рани.
На ранок міняла зачіску, сукню й парфуми.
Синці під очима затирала пудрою бездоганно
Одягала усмішку, щоб ніхто й не подумав!
Спи, золотце, спи! Ночі короткі нині.
Ранок уже готує вівсяночку, тут, за рогом.
Та хоча б іноді на роботі – пий чай з малиною
І їж якесь печиво. Це краще, ніж геть нічого.
Бо знаєш, краса сьогодні –дуже умовна штука.
А застудитися легко, у тебе ж душа, мов протяг.
Хочеш – я так спланую, щоб він у купе постукав
Прямо на Новий рік, як тільки ти сядеш у потяг?

А все буде добре. Я знову чекаю на потяг.
У жмені тримаю зажурене сонце зимове.
І куриться, стелиться шлях, наче книга прозова.
Перону пасує січневий замріяний одяг.

А все буде добре... Звикаю до правди гіркої.
Три крапки між нами, як рейки, як балки сталеві.
Я знаю, що ти не зустрінеш мене на кінцевій.
Та лину в дорогу далеку стрілою стрімкою.

А все буде добре. Бо сяють вокзали вогнями.
Бо діти щедрують на долю щасливу і щедру.
І пахне святково срібляста ялинка і цедра.
І їде, несеться мій потяг
Вперед
За вітрами.
28.12.2017

Теля, буває, двох корівок ссе,
Потроху - і у чорта, і у Бога.
А метр правду любить над усе:
Ховаймось, браття! Суне І??р Ш?ха.

Такий удатний до портретних рим
І гострий на слівце, немов Солоха,
Що не сховаєшся нізащо перед ним,
Коли у тебе цілить І??р Ш??а.

29.12.2017

…А поради не буде уже ні від кого – ти сама собі пані!
(Везуть сани кленовії пані у срібнім жупані)…
А стежки́ все завіяні сніжними горами-долами:
Скільки кубків відпито, жалів ненаситних подолано,
А санчата все далі і далі, куди ж ви, нестерпнії, -
У майбутнії вересні чи в роз’ятрені серпня дні,
Чи у квітні в’юнкі, наче мислі вишнево смаковані,
Чи у травні тремкі, чи у розпал червневої повені…

Гей, розлуки, мов змії, під серцем пекучим заклубляться…
Тільки й тої солодкої муки, як голуби любляться!

У вишневім саду душка душку святу облюбовує крилами:
«Гляньте, люди, на нас – в сей же час… в сей же час…
вмійте бути щасливими»!

Гей, розрадо, на думи облачені пла́чними хмарами-втратами –
хто які стежки́-мережки́ не на рік – на вік обиратиме…

В непролазних борах, на нічних берегах, над крутими обривами
раптом зчується глас: «… ще є час… ще є час… -
будьте, люди, щасливими»!

Голубині уявлення щастя – для людини непросто це…
Наче з раю на землю принесене заповітне яйце-райце…
А в яйці-райці Стратим-птах сидить, течуть ріки молочнії,
А в райці-яйці сивий Дух димить, що за ним все молодшає:
Ген довкіл-довкіл ще маленьких нас світ мережиться…
Жаботить зелен-гай… і хлюпоче Час, безбережиться…
А із рік отих вдачних, молочних, дівчата зростуть норовистії –
На широкому білому світі для краси завше місце є –
На любов’ю обжитому світі, на світі предивному
Голубиному бути добру і буяти красивому!..

Розродіться вишневі дощі доленосними зливами:
«Гляньте, люди, на нас – в добрий час… в добрий час… -
будьте, будьте щасливими»!

Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.

Не корись! Ніколи не здавайся,
як би тяжко не було тобі.
Усміхайся, завжди усміхайся
всім наперекір, а ще собі.

Не корись ніколи і нізащо!
Хай там що, хай тисячі пліток…
Бо від того вже не буде краще,
скорених не жалує ніхто.

Відкриється небесна брама
і родить Муза епіграму.
Чи личить взагалі поету
писати оди і памфлети?
Чи варто затівати битву,
щоб ковзати по лезу бритви?
Покращить щоб кардіограму –
писать не треба епіграми!

28.12.2017

Ранковим туманом з Інгулу
за вітром натхнення пливе.
Поверне уяву з загулу
і враз все кругом оживе.

Розквітнуть у думах довкола
ріка, комиші, небокрай…
А виведе дрізд своє соло –
і Муза поверне в цей Рай.

Я теж заведу власне соло
і ляже строфою розмай.

28.12.2017

Вона була актриса екстракласу,
на сцені грала, сценою жила.
В кохання ролях зали до екстазу
доводила, трояндою цвіла.

Трагедію також вона любила,
у драмі розчинялась залюбки.
Своєю грою тисячі скорила,
чоловіки її кохали… і жінки.

Богиня, німфа, грація, феміна –
були всі ролі ці їй до снаги.
Лиш за життя вона не розтопила
в своєму серці вікові сніги…

27.12.2017

***невеличкі ноу-хау зміна ритму, симетрія***

Замітають сніги
Що було... І чого не було,
Та здійснитись могло...
Чи на те була добрая воля?
Без питань, без огид,
Я твоє відкидаю тепло,
І гаряче чоло
Покриває снігів парасоля.
По шляхах льодяних
Ти до мене не підеш розута...
Та і я... Я не міг
Розірвати минулого пута.
Від побачень сліди
Замітають сніги, замітають.
Холоди, холоди
Наші душі чекають... Чекають...
Візерунками скло
Помережила серця зима.
Цілять стріл льодяних
Наконечники з болю розлуки,
Бо застиглих долонь
Відігріти наснаги нема,
І до літніх утіх
Ти стежини окремо відшукуй.


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117122901340

***
Містичний місяць дивиться на нас
Крізь товщу літ, спресовану у космос,
І пелену задавнених образ,
Що проростають крізь бетон і досі.

А ми йдемо крізь будні небуття
По хідниках, маскованих під поле.
Чумацький шлях ілюзії розтяг
У вічність, що коханню стопи коле.

Химери мрій нанизують думки
На нитку Аріадни, що червоним
На серці вишиває шрам, який
Бажання болем холоду огорне.

Рука в руці, немов у склянці сон,
Що бурю обійняв і втихомирив.
Бог алкоголю обійнявся з псом
І помастив страждання наші мирром.

28.12.17 © Василь Кузан

Серія ІV

***
– І почутим бути хочу,
і боюся порчі.
Отакої! Мало й мало.
Не турбуйтеся за бали,
пане В???е Н??і.

***
На солов'я-розбійника у ліс
ідуть Ілля, Добриня і Попович,
а в бій іде з ракеткою, на біс,
і з «перначем-пером» наперевіс
ачей не дуже мирний Ар?????ич.

***
У ПееМі неміряні штати,
і поезії місця багато,
і перо умокати пора.
Л??я Г??и? уміє писати,
а немає її «на гора».

***
Перевелися нині д’Артаньяни.
Овідії описують старе.
Констанція не залікує рани.
Лишаються поезії й романи,
де Г???у??? і де-не-?? М??е.

***
Звичайно – це не Чехов,
але йому «прозит»,
що виріс до О???? –
і ревний мій колега,
і майже одесит.

***
Чому, не знаю, і чого,
не реєструються поети
і реєструється С???о…
Усі поезії його –
іще нечувані сюжети.

                                      Далі буде

Давно іду стежиною вузько́ю –
усе вперед, до цілі, до мети!
А думи заплелися у сувої
вперемішку зі світла й темноти.

Попереду лежить долина предків,
позаду – частокіл скелястих гір.
Минув немало різних осередків,
але іду всьому наперекір.

Не знаю, завтра що мене чекає:
оса́нна, осуд, завидки чи сміх,
та завжди те́пло й за́тишно буває
в країні світлих роздумів моїх.

Стежина ця для мене незабутня,
лише́ вперед, немає вороття.
Постійно між минулим і майбутнім –
по лезу бритви на ім’я «Життя»!

Ось-ось в державі запалає ватра,
Злітають іскри і валує дим.
Ушкваримо циганської халяндри,
І кожному воздасться за труди.

Голосував за мідь? Не буде грошей.
Із хати геть! Перебирайся в хлів!
Сусіда - депутат, кермує "Поршем",
А ти кляни на кухні москалів.

В цю мантру ледар вірить навіть досі.
Насправді - винуватий тільки ти.
Раби завжди і скрізь голодні й босі.
Немає честі. Є лише роти.

Замкнулось коло. Ретязі вціліли,
І недосяжний берег в молоці.
Не знаю, чи в собі знайдемо сили
Затиснути сокиру у руці.

Благає в неба горопаха манки,
Сказився люд на лахах і харчах.
Пора іти. Лютують гайдамаки.
Ти з нами? Чи, як завжди, у кущах?

28.12.2017р.

Серія ІІІ

***
На цьому місці і по праву,
і за законами наук
повинен бути не лукавий
і тихий Ві???? ?????ук.

***
Нехай не рветься там, де тонко.
У Тель-Авіві – не єлей.
Але у час цікавий цей
доказує поет По?????ін,
що українець – це єврей.

***
Чи я не кумекаю дечого,
чи логіки – як не було?
За Г?????о – аж загуло.
«Десятники» із ХХІ-ого
лягають на євро-крило?

***
Ык на читаку ыкавка напала
и ся уже не чуе мыломан,
айби за тоє зайве не ячали,
що ґарувати мову – айно мало,
то то́ рече корейкою Ку???.

***
І нині, і далеко не тепер,
а посеред надії і омани
поза каньйони, прерії, тумани
я буду заглядати до озер
ясних очей самої Ро???????.

***
Давненько не навідує ПееМ
поетка етнології русалок.
Та най собі наяди – у гарем,
до валіде, у партію Гюррем…
А нам, аби усміхнена – Ми????ик.

                                      Далі буде

1

Хотіла Пава чоловіка нью
(і визирала, малювала, шила),
щоб він сказав "у хугу заслоню",
умів гострити ніж, тупити шило.
А сніг замів дорогу і дахи,
Сідали на карниз граки, синиці.
Патьоки.
Сніжки.
Абриси-штрихи
мандрівців, що ішли в бік залізниці...

2

Петелька до петлі... десятий снуд.
Мололась кава і черствіли кекси.
Будилася.
Торочила: "...засну,
побачу Любомира чи Олексу".

3

У квітні повернувся утікач -
зеленоокий перс - і ліг у кошик.
Кіт загубив єдину поміж дач,
стомив цілодобовий марний пошук.

А Пава дочекалася, авжеж.
Прилинув із Алупки бриз осінній.
І мушлями обтицяв бульдонеж,
і намагався призабути Інну.

2017

В чорному безмірі неба нічного
місяць блукає яркий.
Поряд зі старцем не видко нічого,
зорі закрили хмарки.

Що він шукає, отой волоцюга,
котре століття підряд?
Вперто сканує до ранку округу…
Хоче надибати клад?

Чому не спиться нічному гульвісі
десь між хмаринок-перин?
Що розглядає у темному лісі,
чом зазирає за тин?

М’яко ступає по площах, майданах,
мимо нових бутиків.
Лиш за околицю випливе – стане,
струсить пилюку віків.

Мовчки огляне стрімнини і гори,
пройдеться поміж вершин,
сумно у далеч вдивляється моря…
Може він пише вірші?!.

1.

О, не змовкай!
Ні під овацій шквалом,
ні в тиші,
де нікого, крім химер.
Торкайся зір
Божественним хоралом.

Чому ж смичок
розгублено завмер?

2.

Терзань душевних
муки безгомінні, -
і рвуться в небо
звуки чарівні.
Моя любов,
як скрипка Паганіні,
останній
сповідається струні.

12.2017

Всякому Бог дав і нрав, і права
Та не у кожного є голова.
Шапки та зачіски майже у всіх,
З розумом щоб - небагато таких.

Часто буває, живуть як трава,
Думать не хочуть, пуста голова.
Інші знають, розмовляють,
Але ж розуму не мають.

Важко між дурнями бути тому,
Хто розуміє що, як та чому,
Хто навколо світ вивчає
Та себе про все питає.

Розум тільки той і має
Втямив хто, що мало знає.
Може він щось пояснити,
Хоче й далі зрозуміти.

Так вже влаштований
Світ наш складний:
Той лиш розумний,
Хто зна, що дурний!
27/05/2003

Гей, наливаймо! Та й випиваймо,
Повною чарку не залишаймо!
Пили і п’ємо, будемо пити,
Щоб веселіше, щоб легше жити!

Чарку піднімем, будьмо здорові!
Знову наллємо, вип’ємо знову.
Вип’ємо куме, вип’ємо свате:
Будем веселі – станем багаті.

П’ємо горілки, п’ємо наливки
Від понеділка й до понеділка.
Щоби і пиво завжди лилося,
Щоб нам хотілось, щоби моглося!

Вип’єм на коней і на дорогу
Та забуваєм болі й тривоги.
Як гарно пити поки живемо,
То й в домовині не зігніємо.

П’ють всі та кожен. Різнії люди.
Щоби не думать, як далі буде.
Будемо пити, будем любити,
Хоч і не знаєм навіщо жити.
13/05/ 2009

Чортами нас усіх лякають,
А що воно – погано знають.
От хто вам скаже: як робить,
Нечисту силу щоб зустріть?

Також ніхто не уявляє
Що справді з нечисті буває,
А що лише якісь чутки,
Або для остраху плітки...

Дійсно, відьом є багато,
Домові живуть по хатах,
В темних хащах лісовий,
А в болоті – водяний.

Ще русалок зустрічали
Та про Вія написали...
Десь по світі чаклуни,
Феї, джини, шайтани...

Може то лише казки,
В нас не водяться такі.
Але щось, напевне-ж є:
Теж нечисте, хоть своє.

І чому таке буває?
Нащо нас воно лякає?
Як рождається, вмирає?
Адже все, що є, зникає...

Зло тому пітьма ховає,
Що добро наш світ тримає.
Так в житті було і буде:
Зло й добро – завжди і всюди...
1/02/ 2006

Чому ми бідні? Бо дурні!
Дурні-ж – тому що бідні.
Хоч митикуєм ночі й дні,
Але все бідні та дурні.

Батьки колись злидарювали,
Тепер нам черга бідувать.
Нічого ми не збудували,
Лінуємось і світ вивчать.

Проворніші вже повтікали,
Десь у достатку жити стали.
Ми-ж по домівках сидимо
Колись покращення ждемо.

Не знаємо як нам робить,
Щоби життя своє змінить.
Поводирів де нам знайти?
Куди до щастя треба йти?

Нащадкам звалище лишаєм,
Що далі ми не уявляєм,
Лиш мріємо, щоб тут колись
Багатство з розумом зійшлись.
10/03/2005

                                      Серія ІІ

***
Не побіліє Чорне море.
Ай-Петрі не найвищий пік.
Боротись – місія сувора.
Але на інші – вищі гори
ладнає арфу До?????.

***
– Архаїка не умирає, –
намотую собі на вус.
Якщо запасу слів немає,
читаю поетесу М??ю
і я за Музу не боюсь.

***
Я дихаю, але не ди́шу
і вже не пи́шу, а пишу́.
На те і ???а ???????ин,
аби читали люди вірші,
а не «подобіє віршу́».

***
Нема претензії до Музи,
що інде кумкає у лузі,
у очереті, на вербі...
І у лагуні Лаперуза,
де ще немає Ч???????а,
поети квакають собі.

***
Сяду, почитаю «бранзольєти»
і почую ліру без доган.
Ой, гуцули, ви таки поети,
поки є в поезії ????ан.

***
На ліру надихає молодь,
та іноді – біда лиха,
і поки юнь есе готовить,
то номінацію очолить,
якщо не ????, то Ш??а.

                                      Далі буде

Хто вірить, а хто – майже ні,
У знаки й зодіаки,
Та знають всі: вже на коні
Прийдешній Рік Собаки.

За це – респект країні Хань
І східним друзям іншим!
А я тут зграю побажань
Зв’язав на шворку віршем.

Проблем довкола – як собак,
Та ще й життя – собаче…
Хай це нас не гнітить, однак.
Нехай наш ворог плаче!

Проте ж не все зійшло на пси:
Є ми, живі-здорові,
Є час і місце для краси,
Для праці й для любові.

Хай квітне все, на чому нам
Вдалось собаку з’їсти!
(Корейці скажуть тут «ням-ням»,
Та це – геть інші змісти…)

Щоб не навішали на нас
Усіх собак на світі,
Але щоб знали ми в цей час,
Де́ всі вони зариті!

Сумління й гідність – ось яка
Хай стане рать на чатах,
Щоб ми не мусили в Сірка
Нічого позичати…

Хай рік новий, мале щеня,
Стає своїм для зграйки,
А ми – щоб ставили щодня
Життю самі лиш лайки!

Пішла учора на охоту з чоловіком,
усі отримали невидану потіху –
після тринадцятого пострілу за ліком
трофей мій перший все ж помер… від сміху!

27.12.2017

І вічний бій, нам спокій тільки сниться, –
писав колись відомий всім поет.
Початок цей для оди знадобиться б,
але боюсь, що вийде все ж памфлет.

Одна фіндюрка, розпустивши пір’я,
казала якось – нудять чоловік,
одноманітність: дім, сім’я, ганчір’я…
Стомилась коротати так свій вік.

Що захисник і добувач, то ясно,
машина, дача, кошти – все його.
Що вдячна чоловіку вона красно,
та мало їй уже всього того.

Що їх, красунь, потрібно дивувати,
війну вести за серце всякий раз,
чарівністю своєю покоряти…
Кормити ж і поїти – водночас.

Такі завжди бажають рибку з’їсти
і разом з тим на тепле місце сісти…
Але скажу відверто, – Ні хріна,
підтіпанки, то не моя війна!

27.12.2017

У руці ескулапа пульсує життя.
Під ногами - залізне корито.
На кюретці висить і волає дитя:
- Зупинися! Я теж хочу жити!

Ріжуть люди людей. І старих, і малих,
Копирсаються в душах і плоті.
Ненароджене щастя згубити не гріх -
Є закони й шкребки для абортів.

То мій друг у відрі. Має теж Божий дар,
Я хотів дарувати віолу.
Мати кров'ю спливла - заробив санітар,
Акушер і анестезіолог.

Каже гірко Господь: - Бідолах не суди,
Геть осліпли, не бачать далеко.
Ще уп'ються удосталь людці самоти,
Облетять їх домівки лелеки.

Черга в пекло земне. Вже заплачено гріш.
Неня долю односить на страту.
О, мій Боже! Прошу, забери в ката ніж!
Бач, схиляються білі халати?

У геєнні товпища. Усе у диму.
У раю - мертва тиша. Ні звуку.
Бачу бабцю стару, одиноку, німу:
Ні дітей, ні тепла, ні онуків...

Серія І

***
Учитель віку. Мій буквар –
його поезія, і Слово,
і наша українська мова,
якою володів ????ар.

***
Славити поета не берусь,
осягти його – пуста затія.
У шести-десяті – златоуст
і убита нації надія –
одіозний, неповторний ??у?.

***
Усе, що пишеш – не твоє,
не плагіат, але заміна
всього, що у своє досьє
вписала і напише Л??а.

***
Не у раю, не у пеклі,
а на ПееМі як свій,
ще височіє живий
і на горі не померклий,
а у миру́ – ?????ий.

***
Виводять лірику євреї
на поетичний апогей.
У Чернівецькій епопеї
усі Мойсеї як Мойсеї,
єдиний геній лиш Фі?????

***

Еней і січа бойова,
і донжуани, й казанови –
усе це не одні слова,
але й поезії основа.
У Л??і – музика жива,
а у І???а – рідна мова.

                                     Далі буде