Я закрию тебе у темницю
Своїх рим і в чорнилі пера
Заховаю, немов таємницю,
Де живуть ці самотні слова

На папері, в рядках заблукавши.
Шлях до тебе шукають щораз.
Не знайшовши, ідуть все віддавши...
І летить знов у прірву Пегас,

Та розбитись не може ніколи,
Вітер ловить його кожен раз,
Окриляє і лине по колу
У листи поміж сотнями фраз.

Він бажає одне лиш писати,
Ці слова віддзеркалюю я
На папері. І хочу сказати:
«Це спасибі – для тебе, моя!..»

© Володимир Верста
Дата написання: 22.10.17

Хотів народитися жінкою,
Красою світити у світ.
Але майталаю ширінкою,
Ковтаю розбавлений спирт.

Життя – пріла, кручена путанка,
А хочу тепла для душі.
Аби цілували у пуп’янка,
Носили в м’які спориші.

Аби пахтотіло парфумами,
Очиці обквецяла туш.
Ночами рахатно-лукумними
Сіднички розм'якшував муж.

Сопіла б уранці у ліжечку,
Коханий приносив кав'яр.
Але заробляю копієчку –
Майструю козлу будуар.

Життя не витримує критики,
Робота – не мед і бузок.
В ручицях – довбачки та викрутки,
В коритах – цемент і пісок.

У шуби вдягаються «дєвушкі»,
На пальцях – коштовностей блиск.
А в мене – порепані тертушки,
У крижнях – скрипіння та тріск.

А ладо кошицею лащиться,
Гормони шумлять в голові.
Працює генетики матриця,
Розслабився, осоловів.

Пухкеньке намацав під спинкою,
До лона крадуся тайком…
Хай жінка лишається жінкою,
А я – залишусь мужиком.

10.12.2017р.

графоманів люта зграя -
не цікавить хто є хто -
на трембіті їм заграю
відведу їх у McDo-


10.12.17

Маленькі радощі мегажиття.
Утіхи зримі: полотно, хлібина.
Плин буйних наративів - йди, затям...
Чийсь ідол ошкіряється звірино.

Вальяжний лев загарбає пісок.
Відмовлять у любові, славі, ніші.
Зросте в сопрано юнки голосок.
Штовхнуть у прірву заздрі, найрідніші.

Ословиш яв. І піднесеш ослам
Див батик - розмальований, квітчастий.
Ти не просилася в едем-бедлам,
Над землетрощею творила щастя.

2017

Віє вітер, віє вітер – зимня заметіль...
Книга Пам’яті відкрита – музика відтіль...

Стогне вітер, сипле „градом” – музика Гранад...
Дай в землянці поруч сяду, друже-снігопад...

„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – не дрімає ґрот.
Снить земля, снігами вкрита – крутиться фокстрот:

„РІО-РІТА”, „РІО-РІТА, ніби хтось наврік! –
на площадці танцювальній 41-ий рік...”.

„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – сніг мете Зима...
Наче з маминого Літа – музика сумна.

„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – диво-дивина:
Книга Пам’яті відкрита...Знову йде війна....

„Моя Ріо Ріта,
ти є Ґранади пишна сеньйоріта,
Тобі, Ріо Ріта,
Ця серенада лине в світлу ніч.
Я тобі, моя кралю,
Про любов заспіваю,
Мені, Ріо Ріта,
Лиш ти одна – промінчик ясних віч!”



Зі збірки, що вкладається "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". - Львів,2017.

Йдуть дощі і сто років самотність
Тут блукає глухими стежками,
Прилітають круки лише в гості,
Та й то іноді, збоєм програми.
У верхівках дерев свіжий вітер,
Відкорковує спогади древні,
Тут колись могли жити й любити,
І щасливими бути… напевне.
Горювати… і сльози солоні
Подорожником котре століття
Проростають стиха на осонні,
Ще живі, наче вчора пролиті.
Диким хмелем кохання забуте
Заплітає розпатлані вільхи,
До самотності час тут прикутий,
Вже сто років. А може ще стільки…
Йдуть дощі у забутому лісі,
Нетутешні і трохи магічні,
Йдуть дощі на моєму Поліссі,
Йдуть крізь долю мою, такі звичні…
2017р.

Сіяла цибулю,
Сіяла петрушку,
Та й кляла заклятую,
Кращую подрУжку!
"Гарно ти, подружка,
Мені підсобила,
Чоловіка любого,
У мене відбила!
Доки я в городі,
Грядки накопала,
Ти вмене коханого,
Прямо з хати вкрала!
Доки грабельками,
РОллю волочила,
Ти його дурманами,
Лихо опоїла!
Доки на базарі,
Насіння купляла,
Ти його обманами,
До себе забрала!"
Виросла цибуля,
Виросла петрушка,
Йде до мене плакатись,
Кращая подружка!
"Дам тобі намисто,
Дам тобі сорочку,
Тобі твого милого,
Повернути хочу!
Дам я тобі курку,
Дам я тобі гуску,
Забери коханого,
Виручи подружку!
Є в мене ще гривні,
Є в мене дукати,
Забери, благаю,
Йолопа із хати!"
"Є у мене гроші,
Є у мене гуска
Є у мене випивка,
Є в мене закуска!
Маю я намисто,
І дукати маю,
Забирати вкрадене,
Назад не бажаю!"
Я зберу цибулю,
Я зберу петрушку,
Та і з двору вижену,
Хитрую подружку!
2015

Розбила ти серце на друзки,
Топтала його каблучками,
Палила останні галузки,
Того, що було поміж нами.
Знущалась та ще й посміхалась,
Стріляла як снайпер, очима,
Зміюкою в сни пробиралась,
І грюкала вранці дверима.
Поглянь лиш, навколо красуньки,
Розумнички і господині,
А я прикипів до чаклунки,
Й закриті всі виходи нині.
З тої буцегарні на волю,
Де вже відступають морози,
Де пахне в повітрі весною,
В мене ж у дУмках твої коси.
Запрошення он, на весілля,
Розірване. Що тобі з того?
П'янію і маюсь позміллям,
Крім тебе, не треба нікого.
2016р.

Вже за обрій відлетіла осінь золота,
лиш озимі зеленіють пшениці й жита.
Сонце ходить нижче й нижче, скоро Новий рік,
вже холодний вітер свище й хуга на поріг.

Лине музика морозу під сніжинок плин
і лунає в верболозах срібний передзвін.
Пухом землю вкрила ніжним матінка-зима,
ніби казка білосніжна, кращої нема.

Зимо-зимонько казкова, біло-голуба,
заспівай нам колискову, снігом вкрий хліба.
Зимо-зимонько чарівна, покажи єство
на Святого Миколая, Василя й Різдво!

Хай лютують сніговії, заметіль гуля,
та мене в мороз зігріє дорога земля.
Україно, мила Ненько, ми з тобою всі,
зиму зустрічай, рідненька, в неземній красі.

10.12.2017

Це клоччя сивого туману
Зимовий вкрило сад немов.
У нім, як привид, я розтану,
І вирину зненацька знов.

Та поки вирину – вдихаю
Печаль цю сиву, що плете
Химери світлі в темнім гаю –
Примарний завірюх вертеп.

І вітер листям вже опалим
Так таємниче шурхотить…
Мов причаїлися шакали,
І в горло вчепляться за мить.

Клубочиться безперестану
І тчеться, наче біла нить –
Як паморозь – життя омана,
Що нас чарує і п`янить.

І ми, піддатливі спокусам,
Цю чашу сиву п`єм до дна.
Допоки день не усміхнувся,
І не розвіялась мана.

9.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

1

Цяцьки, щаблі, шаблюки - для живих.
В чистилищі свідоме за...вми...рає...
Обходжу дим, брикетики халви.
Стаю у чергу мовчазливу скраю.

Нема кишень у трун, паїв - катма.
Не сняться мертвим танці, секс, дебати.
Люд фільтрували сифіліс, чума...
Чому ж не доста солі, сонця, хати?

2

Усяк це чув: жалій та возлюби...
Йдуть фарисеї на всенощну прощу.
Тріщать чуприни... Цілі ті лоби,
Які скотили у провалля горщик.

Азартні вої, книги їм - у дар.
Нехай читають віршики наївні.
Жене телят жертовних дід Макар...
У хакі йде персиста Чураївна.

Є ліки від сухот, її спасли.
А ти ламай брикет гематогену.
Стікали кров'ю веприки, осли...
Живи, передавай знання та гени.

3

Засмоктує людву коловорот.
Помазаних єлеєм - завтра в сірку...
Місцевого розливу Дон Кіхот
Підпер млина без осі та одвірка.

.........
2017

Ти не друг! Шуруй із хати!
Пляшки й грошей ніц нема.
А горлянка сухувата,
І будунище дійма.

Вчора виссали получку,
Спиртували борлаки.
А сьогодні - пес-вонючка,
Дооблизую склянки.

На бухло повзуть друзяки,
Чують запахи вина.
А як зляжу - будуть "гайки",
Кличу, а в одвіт - луна.

Діти й жінка десь далеко,
Утекли чортам під хвіст.
В мене свій нечистий хека,
Манить пальчиком під міст.

Кажуть, що лечу з орбіти.
Може, досить? Пляшку геть?
Нє, не хочу! Буду пити...
Простягає чарку смерть.

09.12.2017р.

Якось на поетичному вечорі зібрались лише поети і вахтерка тьотя Ліда.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.

Січень із-за обрію сурмить:
Обіцяє сніг і насолоду…
Надзвичайні витівки зими –
Перепади настрою й погоди.

Морозець погрався днем – і зник.
Скрізь: калюж озерця каламутні.
І напіврозталий сніговик
Бовваніє, як погруддя грудню.

12.2017

Нагорнуть локшини в таріль,
Кисляве пиво - хлюп у кварту.
А з-під пера - усохла міль,
Спішить у світ ума палата.

Співав. Та люд не пам'ята,
У вухах затички-беруші.
А напишу - тусня, шопта,
І віртуальні цьоми, ружі..

А пам'ять, наче темний льох:
Гукнув, навзаєм - тихе ехо.
Веду постійний діалог
Із власним гордовитим его.

У кожного своя мета,
Той - хоче гріш, а інший - слави.
А мій Пегас кричить: - Гайда
Пастися просто на отави.

Пасися, друже, тільки "за",
Втомили творчі перегони.
Ти став огрядний байбуза,
А на Парнасі - чемпіони...

Прийшли у гості читачі,
Розчісую хутенько пейса.
Благають: - Друже, не мовчи!
Хіба ж мовчу я? Ось поеза!


09.12.2017р..

З днем народження, сину! Як, рідний, живеш?
Чи здоровий в далекій чужині?
Віроломство поляків не відало меж.
Щось змінилось на краще в них нині?

То чому ж у наш час сотні тисяч людей
спину гнуть все ж на польського брата?
Та невже у самих не хватає ідей,
як трудитися на супостата?..

Чом багата ресурсами наша земля
виганяє дітей на чужину?
Чом сильніше нам шию все тисне петля?..
З днем народження, бідний мій сину!..

09.12.2017

ОКЕАН (ЖИТТЯ)

Цей океан – шириною в життя
І прірва його – глибінь долі,
На хвилях незвіданих човен буття
Пливе крізь роки і літа мимоволі
У штиль і у шторм. Вітри́ вороття
Не дихають тут. У полоні сваволі
Людину несе течія в відкриття
Незнаних вершин у новім видноколі
Безкраїх просторів. Там часобиття
Пульсує крізь Тебе і вже сивочолі
Видніються десь береги спокуття
І мандрів вінець на одрі в ореолі.

Павло Гай-Нижник
9 грудня 2017 р.

І сите лізе до корита,
а ради цьому ще нема,
допоки обрана «еліта»,
не пересіяна на сито,
не очищається сама.

Рубає мафія капусту.
Уже пакують на вози
зелене сіно для кози.
Не буде свято місце пусто,
де усідаються тузи.

Надійно позаймали лави
і годівниці золоті
усе не ті, усе не ті...
Але і – винищи лукавих,
а їх місця займуть «святі».

І запанує все те саме:
яса, корупція, війна
і чорна зрада, і до дна,
у ви́потрошені сезами,
людей погейкають до ями,
де їх чатує сатана.

                                      12.2017

У світі моєму ялини красуні,
Яскравий смарагдовий ллється потік.
Бігцем прихопила ладунок ласуня,
Малий невгамовний пластун - мандрівник.

Ще вранішня тиша охоплює гори,
Подекуди вітром здіймається лист.
Спускається нижче сімейство проворне,
Вже близько, вже поруч промовистий хвіст.

Зелені, стрункі, оповиті туманом,
Чи грається пташка між віттям бува.
Схопилося сонце сліпуче зарано,
Навколо виблискує все, ожива.

Здіймається вітер, розхитує гілля,
Цей рух зачаровує, танець для нас.
Зривається стрімко, стихає повільно,
Бентежить і кличе сполоханий вальс.

Знов горнеться серце і погляд прикутий,
Там сонце і вітер у колі в цю мить.
Тепер відгукнувся той танець забутий,
Відлуння його спалахнуло, бринить.

22.11.2017
ДФНЙ

Відійди, подивися на мене, рікою пливи
Не на жарти, друзяко. Ти знову таки випадковий
На шляху на Поліссі, де предок губив постоли…
Усміхнись! Я давно там шукаю на щастя підкову.

Як по росяній траві йде дівча.
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать
І роздасться писк курчат.
А як стануть вже курми,
То продам тоді їх вмить.
І на гроші на великі
Куплю собі черевики.
А ще - сукню і намисто
Та й полину собі в місто.
Скажуть парубки: «Красуня!..
Як їй вдяганка пасує!»
Я ж на захват парубочий
Лиш примружу мовчки очі
Та ще, як це я люблю,
Отак голову схилю...»
Пада глечик у траву.
Не в думках, а наяву.
А з ним сукня і намисто
Й усі задуми дівчиська.
P.S.
У кого мрія дію обганя,
Той йде, вважай, що навмання.

Нотр-Дам де Парі…
Не досяг - нездійсненне
І тут зайве парі
Не просіть, то без мене…
Днем ховаюсь у плащ.
А як нічка - у тишу.
Множу радість на плач,
Аж збігаються миші
О, те саме "парі"…
І до вогника ближче
У своєму дворі
Запалало, аж свище
Я не проти, Париж…
Щось подібне вже снило
І горіли не Ви
Одкровення премиле..
08-12-2017

На картині пейзаж: верби, квіти,
Птеродактиль і три павуки:
Циган зна, що кобилі робити,
Хай вивалюють бевзі баньки.

А поеза - як з дишла гармата,
Кожне слово - обламана віть.
Начитався Бодлера і Сартра:
Циган зна, що кобилі робить.

Анапестом пишу я не ловко,
Та і думка важка, наче танк.
Хай пиляє перо як ножовка:
Циган зна, що до чого і як.

Рима є. Все чистенько, без мата.
Дехто каже "Чудово!", "О,є!".
Хоч і дохнуть мої пегасята -
Циган зна, що кобила жує.

Та, чомусь, позитиву не видно,
Музи, кручені, збились у клин.
Як же, друзі, поету обидно:
Циган втік. Я лишився один.

08.12.2017р.

як приїхав у Тернопіль
а Тернопіль це не Львів
незнайомка йшла навпроти
познайомитись не смів

зазирнув тоді до кнайпи
кави випити хотів
може й випив трохи зайве
чи з надміру почуттів

та здалося що красуня
ось за столиком сидить
встав стільця свого відсунув
і не встиг всього на мить

у таксі й за нею прудко
весь об'їздив я Терно-
лиш у скверику фігурка
бронзовіла вже давно


08.11.17

Украдене – не принесе вам щастя.
Цю істину, хоч як тут не крути,
не спростувати навіть і причастям.
За підлість доведеться заплатить.

Платити доведеться не грошима,
не золотом, не сріблом. Та затям,
хоч впевнені, що всі непогрішимі,
платити доведеться вам – життям.

Життям своїм, своїх дітей і внуків,
уникнути не вдасться кабали.
І душі не відчують Неба звуків,
свої ви душі бісу продали.

Всіх крамарів давно чекає пекло,
прокляттями устелено їх шлях.
А що чекати тим, хто крав запекло,
у кого стільки крові на руках?!.

Ті руки згодом тягнуться до Неба
з проханнями „помилуй“ і „спаси“,
але за все сповна платити треба.
Смоли вам, а не Божої роси!

08.12.2017

Ще не обчистили коросту,
А на городи пре осот.
Чортам товпу дурити просто,
Кричать "Страждаєм за народ!"

Усі в "обносках" від "Версаче",
Гниє в офшорах капітал.
На камеру майстерно плачуть,
Щоднини рейвахи, скандал.

А у кишені моцна дуля -
Електоратовий платіж.
Громада ж - легковірна, чула,
Не скаже злодієві "Киш!".

У слуг народу руки білі,
Сховали туші за щити.
А ми - "пани" - хребетносилі -
На горб вантаж іще клади!

На виборах не буду лохом,
Бо мудрий, вже не ідіот.
Обрав замало не святого,
А придивився - знову чорт!

08.12.2017р.

ВІрші- не проза. Сприймаєм усе навпаки.
В ній не збентежують розум химерні думки.
В ній, мов Титанік, потоне в воді льодяній
Спів мелодійного тону. Потоне у ній

Дивоторканнями імпульс цілунків твоїх,
Ніжне поЄднання тіл у дарунку утіх,
Танців шалених оголенння в ритміці блюз,
Пісні еротики синглом останнє "люблю"...

Проза поезії- фавн, що наяду споїв
І покохав наостанок... Знечещеній, їй,
Мов потонулій красуні, спочити на дні.
Мовлено-
прозу купують.
Поезію- ні.


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117120800170

Шовковиста пелюстка
лоскоче припухлі губи,
осереддя оголене
ніяковіє в пальцях.
Щоб добитися правди –
чи «любить», а чи «не любить» –
по одній обриваються білі вістки оман.
Ця невинна ромашка
забудеться за хвилину.
Та чи ж винна рука,
що питала у квітки броду.
У розгублений погляд
обманутої дитини
пелюстки залітають,
як сніг узимі до рота.

08.12.2017

***
О, братіє за вірою й по крові,
ми різні як у шибениць краї.
У вас переконання випадкові,
залежні від осліплої любові.
У мене – перевіяні, свої.

***
Ми не пасажири «інтерсіті»,
і не протираємо штани.
Віртуально ми на тому світі,
поки цей не можемо змінити.
Але видно це зі сторони.

***
Від комунізму не один помер.
Мільйони упаковані рядами.
Але усі, що не прийшли до тями,
у кого батьківщина еСеСеР,
ідуть у ногу в історичну яму.

***
Росія – окупована тюрма
«елітою» Московії-Содому.
Є поле агітації дурному
у цій юрмі, якщо нема ума
запам’ятати істину самому.

***
Революції народжують убогі,
а очолюють багаті угорі.
Заборонені чужі богатирі.
Патріоти простягають ноги.
Врожаї знімають упирі.

***
Пишається калина білим цвітом.
І на гіллі ще урожай зійде,
і Україна буде вільно жити.
Але нема на мапі цього світу
поламаної, як вона, ніде.

                                      2017

Спаде з її плеча прозорий шарф,
стече повільно долі, долі, долі...
А спраглі риби на твоїх устах
почнуть молитись лагідно любові.

Коли ковзне розтремлена рука
на стан її, і стане, мов метелик,
в її очах розбурхана ріка
волошками усі світи застелить.

І попливе прозорий шарф кудись
туди у ніч, де зорі, наче сливи.
А ти впадеш у неохопну вись
із нею на руках - такий щасливий...

20.10.17 р.

Потрібно скільки ще Майданів відстояти,
ще скільки треба пережити лютих зим,
живим щоб з фронту дочекалась сина мати,
який стискає автомата магазин?!.

Повсюди лозунги і заклики чи лайка,
мелькають маски, декорації. Фальцет
щотижня в Раді, знову й знову свіжа байка,
і свій лукавий підраховує процент.

У матерів, дружин, дітей загиблих
не втихнув біль, не висихають сльози.
Та це лиш осінь, далі діло гибле –
зима невдовзі, скоро вже морози.

Мовчить простий народ, ридає Україна,
зализує страшні рубці від свіжих ран.
Та думка в крамаря всього одна-єдина –
не допустити путч! Ой, вибачте, Майдан…

07.12.2017

В хмільному вальсі побажань
Пливуть до загсів молоді...
Дитячий сад, ти паузою стань
На їх зритмованій путі.
Найглибші очі – у дітей.
В них – цноти невичерпная криниця.
Долийте ж в свої кухлі, молоді,
Тепер лиш можете рідниться.
Життя – і любощів обійми,
І розладу пощерблені ножі...
Бува: сварлива зверхність рине
Сльозистим градом в злагоди посів.
Затріпотять листочки сходів...
Хто їх зуміє вберегти?
Графітній хмарності негоди
Хто роздере регочучі роти?
Слова титанисті пігмеями зіщуляться.
Цілунки стануть раєм для мерця...
...Не плач, Любов,
На захист твій лаштуються
І райдужать похмарені серця
Дитячі очі,
Що колись стояли
На сходинці останній
Любощів вінця.

Ох, і тяжкі бувають пані!
Аж розболілась голова.
Покатулялась на дивані,
Тепер лежить, відпочива.

Свистить у ніч припухлим носом,
Хропе, з натуги аж бліда.
Потрібно їй змінити позу,
Прекотив на живота.

До ранку слухав бурмотіння,
Тривожні схлипи, чмихи, гик.
Хотілось луснути у тім'я,
Та я галантний чоловік.

Туман у лобі. Наче п'яний.
Дружина ж виспалась усмак.
Процвіркотіла: - Мій коханий!
Любові хочу! Йди у сак!

Куплю їй шубу із шиншили,
Кольє, брильянти і біде:
Нехай хропе. Аби любила:
Для чоловіка це святе.

12.12.2017р.

Над урвищем сидів, ногами вниз.
Багряна куля схилу добігала,
а поряд догорав тріскучий хмиз,
ховались у золу гарячі жала.

Полинуло нажаль за небокрай
багато молодих і незмужнілих.
Життя тих закінчився дивограй,
що мали і жагу до нього, й силу.

Мене уже й самого кинув страх
попасти на гостину до Аїда…
На стоптаних чоботях – пил і прах,
а в торбі – кусень хліба й „Енеїда“.

Стемніє, як багаття догорить,
і землю непроглядна ніч укриє.
Вечірні думи линули в блакить,
нездійснені ще майоріли мрії…

1

Торік на Ластівчачому гнізді
освідчився чужий орел - над морем.
Сказав: "Не бійся, ми ще молоді,
злети зі мною, відстані поборем...".

А я мовчала... пахнув кипарис.
Була низовка - зміна течій. Літо.
Міняти на коричневий ірис
солонуваті шлюбні моноліти?

2

В ожині стежка.
Червень. Кропива.
Горбисто. Узвичаєні марноти.
Мутніє Ворскла... Звомплює сова.
І рвати шори наче я не проти.

Душа нуртує, поночі летить,
сідає на вітрила, пальми, рейки.
Тьма комарви... Захмарену блакить
оспівує сливовий соловейко.

2017

Амаліє юна, ще бал твій попереду, звісно ...
Ще юний гусар з ескадроном вривається в місто,
ще маленький оркестрик видмухує марші врочисті,
а тебе почуття переповнюють, ніжні і чисті.
Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
розкидає пахучі азалії в бік ескадрону?..
Вже помічені ручка і стан твій, і усміх невинний,
вже гусар зупиняє коня, преклоняє коліна.

... А юний той гусар,
бентежний і стривожений,
вдихає твій нектар --
к о л і н н о п е р е м о ж е н и й !
... А юний той гусар,
безсилий і знеможений,
несе безцінний дар --
к о л і н н о з а в о р о ж е н и й !

Амаліє юна -- розчулені дні усолоджені ...
Гусарська фортуна -- сибірські дороги несходжені.
Штики, командири, казенні мундири шматовані ...
Схололі квартири таємно для них уготовані.

Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
розсипає плакучі азалії вслід ескадрону?..
Вже помічені ручка, і стан твій, і крапля сльозини,
вже гусар підганяє коня, преклоняє коліна.

... А юний той гусар,
в Амалію закоханий,
враз вирине між хмар --
к о л і н н о н а п о л о х а н и й !
... Поміж брунатних хмар
ще сонної Амалії
стоїть, стоїть гусар
із квіткою азалії!

Амаліє юна -- старенький оркестрик вискрипує,
дивак - саксофон то буркоче, то голосно схлипує.
Азалії -- в залі -- віконця тьмяні́, перекошені,
а поруч узда від коня і сіде́льця поношені ...
Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
вимальовує в квітах азалії тінь ескадрону?..
Не помічені ручка і стан твій, і постать сиви́нна,
і немає кому на цей раз преклоняти коліна ...

... А юний той гусар,
в Амалію закоханий,
враз вирине між хмар --
к о л і н н о н а п о л о х а н и й !
... А юний той гусар,
безсилий і знеможений,
несе безцінний дар --
к о л і н н о з а в о р о ж е н и й !
... А юний той гусар,
бентежний і стривожений,
вдихає твій нектар --
к о л і н н о п р и п о р о ш е н и й !

... Поміж брунатних хмар
вcе юної Амалії
стоїть, стоїть гусар
із квіткою азалії.
... А юний той гусар --
крізь зими і крізь повені --
несе безцінний дар ...
к о л і н ц я
н е
п р е к л о н е н і !

... Коліннопереможений ...
... Коліннозаворожений ...
... Коліннонаполоханий ...
... Колінноприпорошений ...

... а юний той гусар ...
... а юний той гусар ...
... а юний той гусар ...

(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).

Як зрадив рідну землю і народ,
яка ти в біса вже тоді людина?
Ім’я було завжди в таких заброд –
скотина!

07.12.2017

О, міфічність оспало поморщить розумнику лоб!
А на мене вину накладе, як обридливе мито...
Ще учора я впевнений був, як затятий укроп,
І тому щось остудне хитнеться і стане боліти.

( Пісня)

Пливе, пливе, гойдається
Сріблястая ниточка,
Це в сонечку купається
Та й бабине літечко.
Тремтить-тремтить зелений лист,
Із вітерцем шепочеться.
Іще далеко падолист,
Та й і зими не хочеться.

Біжать-біжать кудись літа,
Немов бистрії коники,
Пора настала золота
Вже у моїй доленьці.
Та серденько співа й співа
І ніжніст ще радує.
Та й мою душу зігріва
Літечко це бабине.

2017 р.

Я серце розпростер, немов долоні,
Спіймав сльозу, що впала на вуста.
Дарма, що час посипав снігом скроні,
Та серце не впокорюють літа.

Рої думок, легкі та пустотливі,
Стрімкий танок заводять в голові.
Слова зринають ніжні і грайливі,
Стрибучі, наче коники в траві.

Підкинула висока хвиля,
Штовхнула куля грудь бійцю:
У мене шабат у неділю,
Жона ж ворушить: - Йди! Працюй!

Співці, поети - у столиці,
А тут - кремезні селюки:
Городи, дрова, гній, копиці,-
Тверді долоні, шерехкі.

Бомжака порається в баці,
Юнак, а пика - древній дід.
А я в саду копаю шанці,
Саджаю яблуні та глід.

У місті - вулиць лабіринти,
Асфальт, кахикання, дими.
А я із вудкою посидів -
Ходи, лина з гачка зніми.

Міщанка злиться, ходить в масці.
Дороги - ями та горби.
А в лісі - начебто у казці,
Збираю ягоди й гриби.

Пора, мабуть, уже й поспати,
П'ятсотий віник дов'язав.
Жона сичить: - Шуруй із хати!
Вже ранок. Ось тобі коса.

06.12.2017р.

Повертайтесь, сини. Повертайтесь додому.
Повертайтесь з чужих, далеких доріг.
Боронити Вкраїну вже буде нікому,
А старенькі ступнуть лише на поріг.

На війні й лихолітті вмирають герої,
Генофонд України на згубній межі.
Хто лишився — в обмані, ізгої,
До пори мовчать, ніби глухонімі.

Вірять, що доля їх не лишила.
І терплять, як є - живучи.
Багато крові Вкраїна пролила,
Тернистим шляхам до Волі йдучи.

Тисячу літ тлумили Вкраїну,
Яничари свої та сусіди-кати.
Маємо ми терпіння і силу,
Україну змогти зберегти.

Ви розлетілись по білому світу,
Славу Майданів чужинець забрав.
Ви ніби забули Предків завіту
Волю і Славу народ в боях здобував.

Повертайтесь, сини. Повертайтесь до рідної хати!
На поріг свій не дайте чужинцю ступить.
Вас чекає ріднесенька мати,
Неньку-Вкраїну слід гуртом боронить.

2017 КВІТЕНЬ.

Ніжні пелюстки в долонях -
невагомим шовком казки.
Ніч зі смаком сліз солоних -
це від щастя. Твої ласки
як тихенький теплий вітер
огортають обережно...
В іншому існую світі,
де кохають так безмежно.

(Грудень 2017)

Візьмем азоту, кисню, вуглецю
і добре все змішаємо в макітрі.
Як люди називають суміш цю?
Повітря!

06.12.2017

Я лауреат XXXIII Всеукраїнського фестивалю сучасної української пісні "Пісенний вернісаж-2017" Приймаю поздоровлення, дорогі мої друзі)

Питань в ООН і цілім світі злива!
Поділись де Обама, Клінтон Білл?
Перенести посольство з Тель-Авіва
команду дати міг лише дебіл…

Рядном вологим навіть глузд вже криють,
хоч вибухи лунають, все в диму…
Я не здивуюсь, як тепер відкриють
в Донбасі представництва і Криму!

06.12.2017

***
Із лірою швендяє думка лукава
чужою стезею у рай.
Почуте – забава.
Та буде і слава,
якщо захищаємо край.

***
Життя стає не на колеса,
а на укоси, як експрес
на рейки у краю чудес,
якщо поет і поетеса
міняють Божі інтереси
на меркантильний інтерес.

***
У казки є початок, і кінець,
і назва є, і висновки моралі…
І сказане у ній – не горобець.
Як не описуй неозорі далі,
а казочка – поезії взірець.

***
Немає іншої роботи
поету ле́гкої ваги
як, на дотації, до поту
служити мрії ідіота
заради творчої снаги.

***
Не нашорошуй марно вуха
і не «розтроюйся» дарма.
Телеовації послухай
і муки творчої нема.

***
Є рецептура як любити мову,
і не любити язики чужі –
запоєм написати зо два слова
і відлягає буря у душі.

                                      2017

только шелест воды – и ни неба ни месяца
пока ночь на мостках ивняка перебесится
пока грусть словно сон и забвенья реки поток
потакают теплу под осоковы шепоты

тихий шелест воды и до дна и до берега
в росяной полутьме шум на шорох замененный
там где сети по доннику кличут как струнами
бесприютную душу рыбацкую юную

Труден шлях… і невидко зупинки
Коло замкнуте - привід утечі
На поверхні словесна запинка
Призабуті пошарпані речі…
Тулумбасам найперша увага
Пропасницям - закоханий триб:
Тренеруйте, служиві, відвагу
Пам’ятатимуть й Вас серед хиб…
06-12-2017
Утеча — вилучення, позбавлення
Тулумбаси — літаври
Пропасниця - інфекційна хвороба
Триб - хід, порядок, спосіб

– Нема ніяких рішень без проблемок, –
вирішує Єрмак, а не Кучум.
Стратегія орди і канонерок –
натикати їх цілий оберемок
і фасувати як прийде на ум.

Але біда, що є ще остолопи.
Що́ їм до шмиги, те і має суть.
І агітують горе-філантропи, –
заїлися Америка-Європа
і пугалу проходу не дають.

Недопалка влаштовує руїна.
Росія уповає не Чен-Ына.
У Сирії на руку їй ІДІЛ,
а у Європі – ціла Україна.

І цьому є всього одна причина –
гільотина Гааги.
Може суть
у тому, що реформи не ідуть?
Боїться неділима і єдина.
Європа плюне –
«ыни» розітруть.

                                      12.2017