ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сонце Місяць - [ 2018.06.16 18:34 ]
    кафка
     
    все чудесно о цій годині
    довгі сутінки чай & плед
    чи крамниці вітрини плинні
    між розмитих вітром алей
     
    вигасає пройдешній день
    залишаючи різні стіни
    поміж монстрів чи то людей
    у залежності від морфіну
     
    від нудьги що гіркіш нема
    від покути вперед провини
    ентропії на власний смак
    & поваплених порожнин від
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2018.06.16 14:22 ]
    Росиця
    В народу нашого нема
    Такого ймення чарівного.
    Воно – поезія сама,
    Дароване, напевне, Богом.

    Живе спрадавна у віках,
    Ніколи на устах не в`яне,
    У віршах скупане й піснях
    В болгар, що нам – брати-слов`яни.

    Як марив я тобою в снах,
    Не міг на тебе надивиться,
    Моя красуне осяйна –
    Болгарська дівчино, Росице.

    Цілунок перший у вуста
    В обіймах вечора морського…
    О первозданна чистота
    Кохання першого мойого!

    Мене ведеш ти крізь роки,
    Яких багато так минуло…
    Нам сяють досі ті зірки,
    Якими вічність огорнула.

    16.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (12)


  3. Олександр Сушко - [ 2018.06.16 10:42 ]
    Рибалка
    Кигиче пісню діва бородата,
    Сусід таких вподобує. Я - ні.
    Коли клює карась - у мене свято,
    Сиджу один із вудкою в багні.

    Прочмихавсь у ранкову прохолоду,
    Струсив із вуха крапельки роси.
    Зостались вдома лиш мужі-колоди,
    Устромлені жінкам в цицьки носи.

    О третій ранку спати літом - злочин,
    Зимою ж - навпаки - хропи усмак.
    Клює, братове, аж вилазять очі,
    Рибині з рота вириваю гак.

    Слизька луска зволожує правицю,
    Романтика! Аж стиснувся сичуг!
    А завтра знову їду до столиці,
    Податки татям звично заплачу.

    Зламалась підло гусяча пір'їна,
    Та на улов мені жалітись гріх.
    Зелена жабця квакнула у спину,
    Спокійно хай живе до вихідних.

    16.06.2018р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  4. Неоніла Гуменюк - [ 2018.06.16 09:50 ]
    Сліпий дощик
    Останньої травневої неділі
    Рясний дрібненький теплий дощик сіяв.
    І золоту вплітало сонце стрічку
    У його краплі, квіти і травичку.

    Здавна сліпим цей називають дощик,
    Бо промінці закрили йому очі,
    Та не тримає він на них образи,
    Разом вони творять чудову казку.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Терен - [ 2018.06.15 22:27 ]
    За обріями вічності
    І слово, і діло об’єднує суть,
    якою душа веселиться.
    Герої і антигерої ідуть,
    міняючи ролі і лиця.

    За обрії вічності кане пітьма
    і тонуть у ній каравели.
    Немає Адама, і Ноя нема.
    Іона один у пустелі.

    Конає на березі левіафан.
    Стихія по світу гуляє,
    аж поки її роковий ураган
    усе з берегів позмітає.

    Планета сумує за Жанною Д’арк.
    Уми розвиваються якось не так.
    У пеклі шукаємо раю.

    У Дарвіна гору бере маніяк.
    Іде еволюція, - каже Ламарк.
    Людина до мавпи вертає.

    06/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Марія Дем'янюк - [ 2018.06.15 13:31 ]
    ***
    Коли стихає все і чути голос серця,
    Душа вміщає в собі цілий світ,
    В надії дивишся у небо, що озветься,
    Той, хто створив для тебе Заповіт.

    Блакитна синь огорне ніжно землю.
    Буянять трави від пречистих сліз.
    Господь "люблю"тихенько промовляє
    Ромашки квітом, шепотом беріз.

    І вогник липи проникає в душу.
    Духмянить ладан із яскравих віт.
    Туман ранковий стелиться по суші
    І фіміамом очищає світ.

    І я несміло попрохаю в неба,
    Щоби тривала довго тиха мить.
    Ранкове сяйво пригорну до себе.
    Почую шепіт: Бог тебе хранить...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (10)


  7. Ігор Шоха - [ 2018.06.15 07:15 ]
    Післясмак
    Доля наша то жартує з нами,
    то кудись у безвісті несе.
    Дуже файно – гратися словами...
    Де ж те, пресловуте, наше все?

    Ой немає місії такої,
    що уже нікому не болить.
    Чую, як із далечі ясної
    у серцях відлуння гомонить.

    Не скупися на червону ружу,
    а у риму заплітай любов.
    На свої слова пролити душу –
    це не те, що проливати кров.

    Не барися запалити свічку,
    поки зирять з темені сичі,
    та на розпал не кидай у пічку,
    виплекане нею уночі.

    От якби уміти зупинити
    ту єдину і урочу мить,
    що свічею сяє зі століть...

    Жевріє корона самоцвіту.
    Поки доля мрією зігріта –
    у самотині,
    перегорить.

    06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  8. Софія Мацькович - [ 2018.06.15 00:22 ]
    Корінь
    Перед очима мовчки гусне темрява,
    повзе ліниво болість. Знову й знову
    душа скидає листя, ніби дерево,
    оголює свою першооснову.

    Душа стає струною й ніби меншає,
    спроквола ронить птиць і їхній щебет,
    не покидає плоть (своє помешкання),
    а й далі проростає просто в небо

    тонким і ледь понівеченим коренем.
    Його тримають янголи руками,
    сидять собі стривожені та зморені
    і, як на свічку, дмухають на рани.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Надія Медведовська - [ 2018.06.14 21:15 ]
    За межі - 2
    Ні голоси, ні очі, ні слова,
    Ні усмішки, ні рук міцне стискання –
    Ніщо від суєти не відрива
    Так, як солодка музика мовчання.
    Прислухайся до тиші. В ній бринить
    Все невимовне чистими хорами.
    Прислухайся – і на коротку мить
    Відчуєш зорі в себе під ногами.
    І потечуть спіралями світи,
    І зникне раптом слово «неможливо»,
    І вже нікуди не потрібно йти,
    Бо ось воно, найбільше в світі диво.

    Так вступить вічність у свої права.
    Ні голоси, ні очі, ні слова.

    28.05.1995


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.33) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  10. Тетяна Рибар - [ 2018.06.14 20:17 ]
    ***
    свята юліанно
    скалка у серці
    ріка ув очах

    хвилі розгойдують
    вітер розхитує
    хлюпає з чаш

    сферами колами
    крапками краплями
    порохом днів

    йти не спинятися
    не оглядатися
    хтось так схотів

    тишко тихесенько
    ми вже близесенько
    перст на устах

    пуп’янки квіти
    листя і ягоди
    світ вироста

    біле обличчя
    чорні кучерики
    не плач не плач

    свята юліанно
    чи є в тебе мати
    а чи була

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  11. Ксюша Мишанич - [ 2018.06.14 18:15 ]
    "Дякую за все"
    Всі моменти з тобою,
    Не забудуться ніколи,
    За такого друга,
    Я вдячна, Богу.

    Дякую Богу,за тебе,
    За вірність і доброту твою,
    Що був зі мною у хвилини важкі,
    І цінував дружбу мою.

    Іноді сварились,
    Були суперечки між нами,
    Але й так я вдячна, друже,
    Твоїй добрій мамі.

    Дякую Богу,за маму твою,
    Що тебе народила,
    І виховала так як треба,
    Віри й доброти навчила.

    Навчила любити,
    І старших поважати,
    Життю радіти,
    Ані трошки не сумувати.

    Дякую Богу,за тата твого,
    Що навчив тебе бути сміливим,
    І щоб не сталося,
    Завжди залишатися щасливим.

    Я вдячна Богові,
    І я правду скажу,
    Я молюся за тебе,
    І щастя тобі прошу.

    Будь щасливий усе і повсюди,
    І ніколи не сумуй ти,
    Щоб тебе любили й поважали,
    Твої рідні батьки.

    Слів усіх не зібрати,
    Але думка приходить одна,
    Ти сильній і мужній,як тато,
    І добрий,як мама твоя.

    За твою красиву усмішку,
    За настрій піднятий мені,
    За підтримку і доброту,
    Я вдячна,друже,тобі!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  12. Валерій Хмельницький - [ 2018.06.14 14:49 ]
    Автопортрет—16 (поетична пародія)
    Я підійшла до східного вікна - і визирнула, відхиливши штору
    У мене голі груди, стегна голі - і я, уся оголена, тремчу,
    Сусід навпроти аж роззявив рота, побачивши немислиму красу,
    Я усміхаюсь Мона Лізою й мовчу - а він від здивування втратив мову,
    Ковтнув язик, у голові полова - хотілося б йому зі мною поряд стати,
    Але не знає, як дістатись - бо я пішла гасити апетит…
    Аж озираюся – а мій сусід летить з тринадцятого поверху додолу
    Заради недосяжної мети.. «Хіба не дурень?!» - перейшла на «ти»…

    З розпуки у просторій бальній залі зберу гостей, станцюю їм канкан,
    Стрибну крізь вогнище, тоді через паркан, залишивши минуле все позаду,
    Простіть мене за зраду і незраду - а я іду, у мене погляд гострий,
    Відповідає ДБН і ГОСТу, а також СНіПУ, ПУЕ і стандартам –
    Хоча воно того таки не варте - бо прапор, порваний на шмаття,
    Не прикриває голизну безплатну – від сорому й ганьби я ледь не млію,
    Зачинена в порожній бальній залі – й беруть мене такі всесвітні жалі
    За подорож безстрашну по квартирі, за нестояння в східному вікні –
    Що я кричу, прокинувшися: «Ні-і-і-і-і!...»

    14.06.18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | "Тата Рівна Автопортрет—36"


  13. Олександр Сушко - [ 2018.06.14 12:34 ]
    Поспи
    Сапали моркву й буряки,
    Назавтра - кабачки та перці.
    А ніс облущився таки,
    Бо цілий день сопів на спеці.

    Сім'я з практичних міркувань
    Города взяла "на халяву".
    На вуха, ластівко, поглянь,
    Червоні, начебто заграва.

    Згоріла, ягідко? Гай-гай!
    Казав - вдягни хоча б жакета.
    Тепер на спину не лягай -
    Нема у хаті марафету.

    Цупкі задубли мозолі,
    Рука згина цвяхи й підкови.
    Чудово жити у селі,
    Тут люди, як бички здорові.

    Поклав кохану до стіни,
    Поцілував, як чемний денді.
    Кохатись будем восени.
    Поспи. До праці о четвертій.

    12.06.2018р.


    Житіє

    Потрібно їсти щось ротам,
    Торгуєм помаленьку.
    Комашка - тут, зернина - там,
    І пузо вже тугеньке!

    А дехто робить навпаки,
    Фантазія безмежна.
    Вшаношуються хропаки,
    Ротяка, наче верша.

    Бульки сусіда надима,
    Три гривні кожен подих.
    У мене стачило ума
    Поцупити заводик.

    Жадоби крутиться вовчок,
    Карась ковтає дафній.
    А кум попався на гачок -
    Сидить у буцегарні.

    Рибалю. Звично лин клює,
    Сачок в руках фартовий.
    Просте у мене житіє,
    У вас не так, панове?

    13.06.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  14. Марія Дем'янюк - [ 2018.06.14 11:27 ]
    ***
    Темного квіту пелюстки
    Прилипають до небесної хустки,
    І блакитне небо сіріє -
    Вже сльозини на соснах-віях.
    Та ця сірість непевна і хитка:
    Тихо квилить, глядить у віконце...
    Ща засяє у небі нагідка -
    Усміхнеться яскраво сонце...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  15. Неоніла Гуменюк - [ 2018.06.14 10:22 ]
    Світлий сум
    Світлий сум.Що це таке,
    Скаже хто мені про те?
    Якщо сумно, вже погано,
    Радість, мов туман розтане.

    Світлим сумом називаєм,
    Як дитинство ми згадаєм
    І ті роки галасливі,
    Коли ми були щасливі.

    Коли дві людини літні
    Та близькі такі і рідні
    Книгу споминів гортають -
    Світлим сумом називають.

    Згадує хтось про вербичку
    Кучеряву біля річки
    Й яблуневі заметілі,
    Кажемо, що сум той світлий.

    Та бува журба і туга
    Огортає нашу душу,
    Гіркі сльози ми ковтаєм,
    Це вже смутком називаєм.

    Краще ж бо не сумувати,
    Усміхатися й кохати,
    Працювати і радіти,
    Якщо сум, то тільки світлий.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  16. Наталія Навроцька - [ 2018.06.14 09:01 ]
    На вітер попіл сигарети
    На вітер попіл сигарети,
    Блукає погляд по мені.
    Думок химерні піруети,
    Я наче у якійсь мані.

    Твоїх очей блакить читаю,
    Паралізує холод кров.
    До свого раю не впускаєш
    І серце навпіл розколов.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Козак Дума - [ 2018.06.14 09:16 ]
    Себелюби
    Як все змінилося навкруг!
    Вже нові цінності в пошані –
    тепер тобі він тільки друг,
    хоча раніше був коханий.

    Позбулись ми в житті химер,
    любить когось – немає сенсу.
    Тепер він інший – лиш партнер,
    по бізнесу і навіть сексу.

    Якимсь черствим став білий світ,
    „любов до себе“ – в кожнім слові.
    Від почуттів лишився слід –
    ми клянемось собі в любові!

    Романтик – вже абориген,
    у всьому вигоду шукаєм.
    Свій розвалили Карфаген
    і зовсім це не помічаєм…

    Любити стали лиш себе,
    звершили ідіоти дійство,
    а кожен з нас тепер – цабе!
    Ми – це суспільство егоїстів…
    Я на увазі мав тебе
    і все суспільство лицемірства.

    14.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  18. Гренуіль де Маре - [ 2018.06.14 01:39 ]
    Монолог білетера ;)
    - Хепі-енду в цій п’єсі не буде,
    Просувайтесь хутчіше до виходу.
    Ви ж глядач? Ні? Актор? Ач, приблуда –
    Сам не знає… Та годі, не дихайте,

    Наче загнаний кінь, бо - химери
    Всі ці ваші гризоти з печалями.
    Онде сцену вже хвилею стерло.
    Подивились? Зіграли? Відчалюйте.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (6)


  19. Вікторія Лимар - [ 2018.06.13 20:28 ]
    Шляхи життя
    Лише півгодини тривала негода:
    Страшна була злива та ще й буревій.
    Жахливих гостинців бурхливий напій
    Отримали ми цього дня від природи:

    Її не збагнути, від неї залежні.
    Ховає і радість, і гнів почуттів,
    Наповнює кошик нових відчуттів,
    Щоб знову по повній віддати належно.

    А ми тільки маємо все споглядати:
    Шукаємо сенс у житті і мету.
    В халепу потрапити можна ще ту!
    Та прагнемо знову ми все пізнавати,
    Шляхами йдучи, поступово зростати.

    13.06.2018
    Свидетельство о публикации №118061307520


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  20. Наталія Навроцька - [ 2018.06.13 20:52 ]
    Ніч
    Ніч нависла
    Чорним павутинням.
    Місяць лисий
    Гасне в самотині.

    Ніч на вістрі.
    Стерлися дороги.
    Точний вистріл
    У броню убогу.

    Ніч нависла
    З виглядом біди.
    Ми - на відстань.
    Шлях у нікуди.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.06.13 16:40 ]
    Змітаю попіл...
    1

    Словесну воду перекрито.
    Стікає сива гіркота...
    Я клала перли до корита.
    А вранці присуд: "Ти - не та...
    Нам треба іншої, рудої.
    Таку приводив дідо Ох"...
    А я летіла... аж із Трої -
    і гарувала за шістьох.

    Розмалювала призьбу, ляду...
    Ось ретируюся - чужа.
    Бреде товпа із зоосаду.
    Шукає солі... чи коржа...

    Співає тужно-рідно "Древо".
    На борт запрошує Борвій.
    Змітаю попіл... королева...
    І знов - у точці вогневій.

    2

    Це справжні ліки - не плацебо.
    Спурт... екстрасистола... жива!
    Червона піна... жовте небо...
    Вік засівала... От - жнива.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  22. Петро Скоропис - [ 2018.06.13 13:35 ]
    З Іосіфа Бродського. На виставці Карла Вейлінка
    Пейзаж, чи майже. Кількісно фігур
    помалу убуває у довкіллі
    з напливом статуй. Колір шевелюр
    у мармурі, цім навпаки вугіллі
    місцин, годиться Півночі. Плато;
    гіпербореї патрають капусту.
    Все так горизонтальне, що ніхто
    вас не притисне в захваті до бюсту.

    II
    Можливо, це – майбутнє. Видне ледь.
    Тло каяттю і помсті товариству.
    Глухому, та проникливому "геть!".
    Раптовому прийому джиу-джитсу.
    Еге ж, це – місто будучини. Сад,
    густий і непроникний ба, на оці,
    як ящірці у тропіках – фасад
    готелю. Поготів – у хмарочосі.

    III
    Можливо, вид минулого. Жалів
    і відчаїв. Їх юрмиськ на вершину.
    У час минулий черги дієслів.
    Укоськаність сум’ятиць крепдешину.
    Се – царина минущого. Стезі,
    глухої, без надій. Калюж тутешніх,
    що всотують зображення усі,
    як лушпайки – окатої яєчні.

    ІV
    Достоту – перспектива. Календар.
    Вірніше, із роз’ятрених гортаней
    нагода глибині душі нездар
    зізнатись у потузі бездиханній.
    І голосу, не оку, як було,
    опісля перепрошувань на кутні,
    спідручно обирати більше зло
    до сподівань на чулість у відлунні.

    V
    Можливо – натюрморт. Оддалеки
    усе, що опояшуть рамці, махом
    мертвіє, нерухоміє. Хмарки.
    Річна гладінь із випадковим птахом.
    Рівнина. Часто-густо і вона,
    як формою приплюснута ідея,
    теж передує змісту полотна,
    листівки, виправданням Птоломея.

    VI
    Можливо – зебра моря або тигр.
    Від кинутого погляду і плаття
    облизує литки наперекір
    нездалій у засмазі балюстраді,
    і вечоріє, далебі. Жара;
    і розпашілий молот з наковальні
    зісковзує; і соло комара
    скінчається овацією спальні.

    VII
    Можливо – декорація. Дають
    "Причини Нечутливість у Розлуці
    до Висліду". Розчулює прелюд
    спів-виконавців, сліпуватих буцім,
    і "до" звучить, як тимчасове "од".
    Блискуче, ніби крапелька зі крану,
    з вібрацією, над дротами нот,
    місяцелике – лине в ніч сопрано.

    VIII
    Достоту, це – портрет: у свій манір
    землисті, невибагливі відтінки
    поверхонь успадковує і зір,
    зосібна – у приставлених до стінки.
    Ледь осторонь, бліді на білім тлі,
    клубляться олімпійці-однодумці,
    відчувши ніби спинами – з землі,
    у маляревім – погляд самогубці.

    IХ
    Що, зрештою, і є автопортрет.
    По суті, крок убік від власне тіла,
    повернутий у профіль табурет,
    вид здалеки життя, що пролетіло.
    Оце і звуть "майстерністю": пуття
    і змогу не вбоятись процедури
    своєї, власне, в формі небуття,
    відсутности, узятої з натури.



    ---------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)


  23. Сонце Місяць - [ 2018.06.13 13:07 ]
    собі
     
    на гойдалці гомону й тиші
    прохати у світобудови
    притомності сниво~ віршів
    крізь міжсезонні хвороби

    вклонятися креативам
    найменшого квіту над яром
    найчудернацькішим димом
    освячуючи ті ж литаври

    збираючи наче зброю
    рядки що не всякому личать
    & знаючи місце герою
    радощам ледь невротичним

    осонь що оспівано всує
    кохання що чесно~ бездарне
    натхнень що усе спростує
    & ще якось поталанить

    за межами перебільшень
    нічними проспектами карми
    на гойдалці гомону й тиші

    із безкраю передчуттями




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  24. Олександр Сушко - [ 2018.06.13 11:25 ]
    На волі!
    Дружба - не дружба,- шматочок добра,
    Зверхності, розуму, піни...
    Мабуть, кінчати цю п'єсу пора,
    Поза втомила добрині.

    Учням - учитель, панянці - раби,
    Геніям - гурт епігонів.
    Шкети воюють, вчепились в чуби,
    Розпазурили долоні.

    Голем нехай вдовольня вереду,
    Слухає опуси, скарги.
    У домовину увагу кладу,
    Всохнув цікавості пагін.

    У потойбіччі зависнув на мить,
    З поглядом стрівся лукавим...
    Досить. На волю. Розламано кліть.
    Сонечко гріє ласкаве.

    13.06.2018р.

    Корівка гедзів ляпає хвостом,
    А мій п'ятак застряг у райській брамі.
    Товкти отця безпечніше гуртом,
    Молитися - отарою у храмі.

    Стоять перед амвоном "голубі",
    У ланцюгах, затягнуті у шкіру.
    З кадилами наскочили попи -
    Іде ловитва душ людських "на віру".

    Беруть нахрапом, ззаду, лагідком,
    Воюють будь здоров Господні гридні.
    А руці білі - чисте молоко,
    І ковбимки, неначе у вагітних.

    - Довікувати хочете в гріху?
    Програєте із люципером битву!
    Якщо свербить щоденно у паху -
    Гоніть бабло на прощення молитву.

    Таки зцідили з лохів золотий,
    У Бога в небесах нервовий нежить.
    Не доберу: хто грішний, хто святий...
    Молюсь... дубам. Вони хоча б не брешуть.

    17.06.2018р.



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (4)


  25. Олена Багрянцева - [ 2018.06.13 10:09 ]
    Якщо можеш тепер не мовчати, кажи що завгодно...
    Якщо можеш тепер не мовчати, кажи що завгодно.
    Я повірю словам, що гарячі, пекучі на смак.
    За липневу грозу б’є на сполох безглузда негода.
    Не зігрітись ніяк.

    Нам давно не зігрітись ніяк. Поміж нами – провалля.
    Говори абищо. Я не стану тримати образ.
    Ллє за вікнами дощ. Кулаками у шибки безжально
    Попереджує нас.

    Що слова – це вода, попереджує нас бережливо.
    Що не варто журбу розливати потоками фраз.
    Як не можеш мовчати – кажи, щоб мене зачепило.
    Говори без прикрас.
    13.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2018.06.13 07:01 ]
    Владислав Бойко Куплети Сідалковського*
    Пахнуть в Києві каштани,
    Ходять Києвом кияни,
    І киянок незаміжніх — тьма…
    А у мене ні квартири, ані М-24,
    Ні прописки в Києві нема.

    Мав дівчат знайомих, друзі,
    Я в Неаполі й Тулузі,
    Маврітанки падали до ніг.
    Розставляли хитрі сіті,—
    Та нема у цілім світі
    Кращих за киянок чарівних!

    В скверах парочки гуляють,
    Бистрі «Волги» жигуляють —
    Скрізь тобі ідилія сама!
    Був я в Лондоні й Брюсселі,
    У Вапнярці і Марселі —
    Краще міста Києва нема.

    7487 р. (Від Трипілля) (1979)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  27. Тамара Швець - [ 2018.06.12 16:50 ]
    Ім'я Пітера Хейні ...
    Ім'я Пітера Хейні (1905-1996) широко відоме не тільки на його батьківщині в Данії, але і по всій Скандинавії і в багатьох англомовних країнах. Така популярність не видається дивною: XX століття навряд чи нарахує багато людей, в яких щасливо уживалися поет, романіст, есеїст, художник, архітектор, математик і інженер-винахідник і які до того ж зуміли в усіх цих іпостасях поводитися талановито.
    Найбільшу славу П. Хейні принесли його короткі вірші грукі. Саме за них він тричі був висунутий на Нобелівську премію.

    Парадокс життя
    Коли я думаю про задум Творця,
    Коли мене загадка життя турбує,
    Встають перед очима дві скриньки
    І в кожному закритий
    Від другого ключик.

    Дорога до мудрості
    Дорога до мудрості ? – То істина не нова.
    Запам’ятай, щоб не бути невігласом:
    Помилка
    І помилка
    І помилка знову
    Проте рідше
    І рідше
    І рідше.

    В одну мить
    Коли ти образ вічності пізнав,
    Все життя вміщується в єдину мить.
    Переклала на українську мову

    12.06.18 10.40





    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.06.12 15:37 ]
    А я інакша...


    1

    Її мужчинка - явно не Делон.
    Чуприни залишки, побабчене обличчя.
    Але ж від нього сукня і кулон.
    Дівчатко скаче...
    Коситься гінка травиця.

    2

    А я інакша... От мені б краси -
    летіла б за млини, байрак, автівку, віллу!
    Моя натхненнице, Діаночко, носи
    на стрілах клаптики накреслення Сивіли.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  29. Софія Мацькович - [ 2018.06.12 15:14 ]
    Старенькі будинки
    Стареньким будинкам не спиться щоночі,
    Не сняться бали, карнавали, епохи.
    Вони щось сопуть, ледь примруживши очі,
    Облуплені стіни вкриваються мохом.
    Стареньким будинкам так холодно й зимно,
    Порожні та сірі, вони – ніби привид.
    Будинки вдягають тонке павутиння,
    В німому благанні чекають на диво.
    І кожен куточок в них має свій спомин:
    Стільці, канделябри, скрипуча підлога.
    Не тліє вогонь, не кахикає комин,
    Ховається в яблунях двір… А дорога
    Плететься собі у чеканні на когось,
    Прядеться, снує й поростає травою.
    В стареньких будинків притомлений голос,
    Що кличе тихенько німою луною.
    Колись з них доносились звуки роялю,
    Не грає тепер вже самотній музика,
    Сріблясто відлунюють ноти печалі,
    І шибки віконець поскрипують стиха.
    На жаль, так буває: поспішно й бездумно
    Від рідних осель відмовляються люди.
    Стареньким будинкам щоночі так сумно,
    Старенькі будинки не можуть заснути.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Олександр Сушко - [ 2018.06.12 13:45 ]
    Поспи
    Сапали моркву й буряки,
    Назавтра - кабачки та перці.
    А ніс облущився таки,
    Бо цілий день сопів на спеці.

    Сім'я з практичних міркувань
    Города взяла "на халяву".
    На вуха, ластівко, поглянь,
    Червоні, начебто заграва.

    Згоріла, ягідко? Гай-гай!
    Казав - вдягни хоча б жакета.
    Тепер на спину не лягай -
    Нема у хаті марафету.

    Цупкі задубли мозолі,
    Рука згина цвяхи й підкови.
    Чудово жити у селі,
    Тут люди, як бички здорові.

    Поклав кохану до стіни,
    Поцілував, як чемний денді.
    Кохатись будем восени.
    Поспи. До праці о четвертій.

    12.06.2018р.

    Щупак

    Карась хвостом у річці плеще,
    Рибалю. Щука на меті.
    Луску обчистить, звісно, теща,
    Жона посмажить на плиті.

    Нема зубатої хижачки,
    Клюють як палець пічкурі.
    Хоч лізь і бийся навкулачки -
    Одні жабиська у Дніпрі.

    Нарешті вудка задрижала!
    Підсік! Тягну! Зопрів п'ятак.
    Та волосінь не із металу -
    Рибина відкусила гак.

    А інша вудка - "плюх" у воду,
    У вир прямує повз місток.
    За волю бореться природа,
    Іти не хоче на зубок.

    Нема азарту й епатажу,
    Прощай, щупаче-"натюрель".
    Удома жінка звично каже:
    - Сідай глитати вермішель.

    І хоч поїв усе до дрібки,
    Без жиру харч - ні те, ні се.
    Сім'я лишилася без рибки,
    Лиш кіт пічкурика гризе.

    12.06.2018р.

    Халепа!

    Рясні вперіщили дощі,
    Курчата лупляться у квочки.
    І день, і ніч гримить, плющить -
    Ходім, кохана, по грибочки.

    Найкращий з них - боровичок,
    Згадай як на зубищах хрупав!
    Матню прохромлює сучок,
    На носа крапає із дуба.

    Агов, лисички й маслюки!
    Ви де, смачні красноголовці?
    Мовчать. Співають лиш пташки,
    Комар застряг носищем в оці.

    З жоною супимо лоби,
    Сьогодні випала непруха.
    Йдемо із лісу без грибів...
    Халепа! Кліщ заліз до вуха!

    12.06.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  31. Тата Рівна - [ 2018.06.12 09:16 ]
    Автопортрет—36
    Я підійшла до східного вікна – там темінь густо висне, ніби шора
    У мене голе серце, вікна голі, оголені слова — немає штор
    Я підійшла до східного вікна. Там німота – не чути і цикади
    Мені не раді з цього боку, тут
    Мені – мовчать і я їм теж не рада –
    Боюся визнавати все, як є
    Боюся їм дивитись в очі дивні –
    Мої роки не східні, не дитинні, а сиві коні, зірвані у шал
    Летять, несуться, колісниця б’ється, литі колеса залипають в глині
    І залишають колію як рану –
    Я їм кричу щосили: «Тихо! Ша!
    Не поспішайте – я втрачаю шанс у цій гонитві вгледіти нірвану
    Не поспішайте – я втрачаю шанс....»
    Та коням що? Їх доля – рись, галопи
    Або у «Париз’єлі» – ескалопом
    Гасити чийсь гарячий апетит
    Мій час летить! Дурним лошам летить
    Не розібравши шляху – просто ради
    Якоїсь недосяжної елади
    Розмитої непевної мети.

    Лишилось мало – сили віднайти і перейти убрід цю бальну залу
    Де танцювали всі, хто міг лише, долаючи шаблони та кліше
    Долаючи уроджену кульгавість, шершавість рук й задуху від жабо

    Я перейшла нарешті бальну залу –
    Я підійшла до західних вікон –
    А там священний місяць, мов віконт, поважно вів розмови з небом раннім
    Киваючи ріжком то так, то ні
    Там був Георгій, звісно ж, на коні –
    Зі списом у руці жилавій дуже
    Знесилений, бо ж змія знов подужав
    Цього смеркання, як щокожний раз – не зрадила рука та спис поцілив
    Гаспид упав, хлестала кров із тіла, з тієї крові розлилась зоря
    Все небо-землю затягнувши млостю
    І ребра хат світилися, як кості на добре не засипаних вуглях

    Я заглянула в західне вікно –
    Там був останній змах крила та тіні
    А далі – тиша й, ніби, все-одно, що я стою і видивляюсь гостро
    Що ниє голка в сонячнім сплетінні –
    Я тут стороння, гостя не чекана
    Я ще зарано біля цих вікон, де сон панує, вічний сон по ГОСТу
    І ребра хат так світяться, як кості
    А може то зовсім не ребра хат...
    І страшно так – нема путі назад
    Я озираюсь, а позаду — тиша – І навіть вітер листя не колише
    І навіть я, напевно, не дишу
    Стою одна – Розгублена – Що ж далі?
    Зачинена в порожній бальній залі
    Без права переписки чи дзвінка
    І що мені тепер слова й медалі?
    І що мені тепер меди й мигдалі?
    І що мені тепер твоя рука?

    Здолала Рубікон –
    А далі – буде...
    Аж поки не покличуть сурми суду
    Не проведуть чужі байдужі люди
    До західних вікон


    11.06.2018

















    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  32. Іван Потьомкін - [ 2018.06.11 16:33 ]
    Стежина до щастя
    «Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
    Тому мальви, тому ружі,
    Коні та корови,
    Тільки чомусь не малює
    Мої чорні брови».
    «Писав тебе, моя люба,
    Аж чотири ночі,
    Та не в змозі ісписати
    Твої карі очі.
    Яким фарбам довірити
    Їх глибінь бездонну?
    Як твій усміх передати?
    Смутку ніжну повінь?
    Радиш писать на китайці.
    Не певен, чи вдасться».
    …І ще довшою стає
    Стежина до щастя.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  33. Козак Дума - [ 2018.06.11 13:23 ]
    Початок епілогу?
    Біжить вперед життя мого дорога,
    мелькають дні, години, місяці…
    Простую вдаль від отчого порога,
    а десь чекає вічність у кінці.

    Робив – що міг, у чому розбирався,
    долав свій шлях і вірив в майбуття.
    Усе було – і плакав, і сміявся,
    історію писав всього життя.

    Старався не чорнити власну совість,
    здобув немало гідних перемог.
    Все ближче до кінця життєва повість,
    вже впору починати й епілог...

    Із чого починати? Геть не знаю,
    та за минувшим часом не тужу.
    Від вічності я раю не чекаю
    і зла на строгу дійсність не держу.

    11.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Сушко - [ 2018.06.11 13:08 ]
    Ліки
    Ліки

    Гавкучий пес колошкає село,
    За вірну службу - кісточка, сосиска.
    Несамохіть насуплюю чоло,
    Бо хохляки вподобали російську.

    Говірку скомпоновано з мури,
    Від матюків московських тхне мервою.
    Є рідна! Українська! Ось, бери!
    Не хочуть. Родичаються з ордою.

    Лошиця до жеребчика ірже,
    А над Дніпром бебекають івани...
    Байдужому смакує все чуже:
    Йорданська віра, негри та банани...

    А глузд шепоче підло "Охолонь!
    Це - безнадійні. Труєні каліки."
    Мовчу. А з-під пера тече вогонь -
    Шукаю хворим чудодійні ліки.

    11.06.2018р.

    Агов!

    Кажуть, задощить від середи,
    Без вологи сохне пагін кожен.
    Ех, поете! Що ти за один?
    В цьому світі люди прагнуть грошей.

    З голодухи музонька пищить,
    А Пегас іще не вийшов з коми.
    Хай ушкварять із купюр дощі -
    Будуть пироги, труси, хороми...

    Дурень - бідний. Бідний, бо дурний,
    А розумний, звісно, що багатий.
    Кажуть, є й заможні писуни,
    Як вужаки в'ються біля влади.

    Я ж її ізмалку не люблю,
    Чую "Влада!" - то хапаю шаблю.
    Не прошу ніколи у падлюк
    Навіть у біду якщо потраплю.

    Хоч ніколи ще не набридав -
    Нині у фінансових бермудах.
    Книжка вже готова. Золота.
    Ось рахунок. Виручайте, люди!

    Приватбанк, Сушко Олександр Григорович
    номер картки: 5168 7422 0615 9240

    11.06.2018р.


    Воюйте!

    В сусідів у сім"ї війна,
    До вуха долітає гуркіт.
    Кричить і лається вона,
    А він щодня здіймає руки.

    На шлюбні фото роблять "Cheese",
    А згодом - наче дикі рисі.
    Навіщо жити ніс у ніс,
    Коли у полум'ї обійстя?

    В подружнім ложі - лід, сніги,
    Нема ні Єви, ні Адама.
    Найближчі люди - вороги.
    Був рай. Тепер - пекельна драма.

    P.S.:

    У ліжку мавка. Чую сміх,
    Лечу в обійми їй болідом.
    Кохати жінку - це не гріх.
    Та гріх - дружину не любити.

    11.06.2018р.

    Без душі

    Щітки для пупків - гарний бізнес,
    Іде чорт зна що "на ура".
    Поїв. Аж у ковбику тисне,
    Поспати годинку пора.

    В долоні заснув пікінесик,
    Розчулився, ледь не зомлів.
    Дружина - вродливиця, персик.
    Ідилія. Рай на землі.

    На щастя показує компас,
    Глитнути кагору пора.
    А мамцю засунув у хоспіс,
    Не муляє очі стара.

    Не бачимо жилаві руки,
    Не крекче над вухом яга.
    Наймаємо няньку для внуків,
    Цукерки приносить слуга.

    Зорю не розгледиш крізь терня,
    Із прірви немає стежин.
    Вмирає самотньою неня.
    А діти живуть. Без душі.

    11.06.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (18)


  35. Вікторія Лимар - [ 2018.06.11 13:18 ]
    Річка – невеличка
    Впадає ця річка у море.
    Охоча вона до злиття.
    Наповнена,в щасті і горі.
    Таке, мабуть, має життя.

    А море – воно величаве!
    У водах своїх крижаних
    Розтопить журбу і печалі.
    Зігріється сонцем у них.

    Де ж річка,була невеличка?
    Пірнаючи в хвилі,біжить.
    І миле її,гарне личко.
    У щастя порине на мить.

    11.06.2018
    Свидетельство о публикации №118061103903


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (1)


  36. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2018.06.11 12:58 ]
    Протягом тривалого часу...
    * * *

    Протягом тривалого часу
    житиму з клеймом недосяжного.
    (Хвилі вже прогрілись, напевно –
    і чекають,
    доки
    пірну).
    Хто там зажуривсь? Не печалься!
    Публіка поважна уся вже там.
    (Я, щоб не впізнали, допетрав:
    взяв – та і підстригся «під нуль»).

    …Що ви, тут, солодкі, забули?
    Філію давно ліквідовано.
    Тобто, ні копійки немає
    в дюжині стільців чи канап.
    Бачите: нещасні бабуні
    теж сюди приперлись по долари.
    Ви їм повідомте: «Намарно.
    Влада перекрила канал.»

    Стомлені колеса, крутіться!
    Рухатися далі і далі нам.
    Чесно? Я не можу сказати,
    чи достатньо сили в мені.
    Руку переможцю потисне
    той, хто опинявсь у нокдаунах.
    І підпалить, гріючись, запит
    визнаний безгрішним
    міністр.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  37. Алла Смулка - [ 2018.06.11 11:58 ]
    В ній згас вогонь...
    В ній згас вогонь. Вона померла,
    Хоч тілом ще була жива.
    Її нескорена Говерла
    Шпилем уп'ялась у слова.

    Не стало сліз. Закам'яніла.
    Зів'яла. Змовкла назавжди.
    Здолати серцем не зуміла
    Непереможної орди.

    Злилась із натовпом сп'янілим
    У зазомбовані рядки.
    Колись була єдиним цілим,
    Та розлетілась на друзки.


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  38. Леся Геник - [ 2018.06.11 11:17 ]
    Заблукаю в тобі
    Заблукаю в тобі перед досвітком,
    обернусь на ласкаву зорю,
    запаливши ледь вичутим доторком
    розколисану душу твою.

    Пригорнуся до неї розніжено -
    так у щасті іще один день
    світлорусопухнастими віями
    до моєї щоки доторкне.

    І допоки за сонними шторами
    сонце місто будити зачне,
    розмалюю тремкими узорами
    щось між нами таке неземне.

    7.06.18 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  39. Алла Смулка - [ 2018.06.11 11:17 ]
    Розтрощена...
    Розтрощена. Розбита.
    Знецінена украй.
    Рікою з бруду вмита.
    Болить,кровить -- нехай!

    Всміхнусь. Сховаю сльози.
    Хай думають -- свята!
    Не дістають погрози
    До висоти хреста.

    Минеться. Чи зумію
    Із дна -- до перемог?
    Загину чи вцілію --
    Це знає тільки Бог.




    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  40. Марія Дем'янюк - [ 2018.06.11 11:37 ]
    Медовий вірш
    Хтось виліпив місяць
    Із меду липи.
    Поліз до неба
    Його почепити.

    І з нього стікали
    Медові краплинки -
    Засяяли рясно
    Солодкі зіринки.

    Льодяники з липи:
    Жовтенькі, духм'яні,
    Червневий дарунок
    Для ніченькомами.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (5)


  41. Алла Смулка - [ 2018.06.11 11:33 ]
    Боролась...
    Боролась. Довго. Не здавалась.
    Йшла проти зброї голіруч.
    Із катом сам-на-сам зосталась,
    А він щораз скидав із круч.

    Вставала. Голову здіймала
    До ще не бачених висот.
    Трави м'якенької шукала,
    Та полум'ям колов осот.

    Марніла. Танула від спеки
    У найжорстокіший мороз.
    Не помічала небезпеки
    Між наростаючих загроз.

    Ридала. Прагнучи любові,
    Відкрила серця наготу.
    Єство здираючи до крові,
    Забула геть про німоту.

    Змирилась. Відчай-безнадія
    Здолали непоборний страх.
    Померла недосяжна мрія
    Із кислотою на вустах.


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  42. Алла Смулка - [ 2018.06.11 11:43 ]
    Коли відкрились очі...
    Коли відкрились очі,
    Нема чого боятись.
    Світанок проти ночі --
    Куди вже їй змагатись.

    Пітьма здіймає крила,
    Щоб тінню охопити.
    Не знає: їй несила
    Світанок засліпити.

    Її очам не видно
    Крізь прірву порожнечі:
    Змагатись не солідно
    За неістотні речі.

    Розвиднілось. Світає.
    У зла -- одна дорога.
    Завжди перемагає,
    Хто в серці має Бога.


    Рейтинги: Народний 0 (5.19) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  43. Адель Станіславська - [ 2018.06.11 10:53 ]
    Бо є...
    Замовкнути...
    Сподобитись на тишу.
    Утнути - що ніколи не було...
    Надворі ніч...
    І вітер не колише...
    Німує мить...
    Нічне небесне тло
    сприяє мовчазній несловомові,
    та думка не мовчить:
    снує-снує...
    Емоція -
    розляпка кольорова -
    на біле чорним у рядки стає...
    Для чого? -
    запитаюся у неба.
    Воно й не кліпне -
    хмари угорі
    закрили простір
    в собі і до себе:
    Бо є...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  44. Ігор Терен - [ 2018.06.11 08:11 ]
    Прощання з воїном
    Не заживають наші рани.
    Летять у небі журавлі,
    а молодого ветерана
    везуть до рідної землі.
    Його матуся проводжала,
    Пишалася уся рідня.
    А мила так його чекала!
    І не діждалась того дня.
    У караулі на колінах
    стоять селяни без шапок.
    Мале село – надійна зміна,
    допоки є бодай куток.
    Невтішні вдови йдуть полями
    і дивляться із-під руки,
    чи не вертають журавлями,
    убиті їхні вояки.
    Вони не стали на коліна
    і виконали заповіт.
    Іде у вічності по мінах
    цвіт нації – наш юний квіт.

     06/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Шоха - [ 2018.06.11 07:58 ]
    Обереги миру
    У перемоги – два боки медалі.
    Ведуть любов і віра до мети,
    і є надія, що підемо далі,
    аби з низин сягати висоти.

                     І я іду своїми берегами,
                  а наді мною білі журавлі
         курличуть заповіт моєї мами
             мені живому на моїй землі:

    - Умій оберігати і давати
    усе хороше, що у тебе є,
    як і тобі дає Вітчизна-мати
    обіцяне, заслужене, твоє.

    На цій землі, де є ще окупанти,
    у кожного ілюзія своя.
    Але уміймо оволодівати
    оазою земного житія.

    У білому волаючому світі
    ще шаленіють зайди-вороги,
    і материнські давні заповіти –
    це наші обереги-береги.

               Тому й іду своїми берегами.
                   А наді мною білі журавлі
         несуть жалі до вирію, до мами,
                     яка чекає миру на землі.
     
    06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  46. Серго Сокольник - [ 2018.06.10 23:08 ]
    Фестиваль
    ***трохи іронічне, трохи історичне***

    *історична довідка. Римський імператор Нерон їздив до Афін (культурного центру Римської імперії) на поетичні змагання і перемагав на них. Світоній, інші джерела*

    Ой як сурми когорт бойові заревіли,
    Непохитної величі Риму краса!
    Це сенатори римські у путь відрядили
    Імператора... В Греції йде фестиваль.

    Світ великий... Та плескають весла галери...
    І на морі поганий мобільний зв"язок...
    -Як себе почувають коханки-гетери?..-
    Про усіх піклуватись набридливо, блін...

    Син Богів (всиновили, то їжте!.. Хай очі...)
    У простій одежині (ну... Скромний дрес-код)
    Сам Нерон репетирує, вірші шепоче.
    Фестиваль поетичний. В Афінах арт-центр.

    Вітер дме в паруси, корабель підганяє,
    Згідно Пушкіна текстів... Ой!.. Інші ж часи!..
    Ось і зустріч. І пічку Нерон колупає,
    Мов засватана дівка... Бо прийнято ж так...

    А на фесті вже судді місця розділили
    І вінків нав"язали. Хтось їстиме суп
    Без лаврушки. Лаврушку усю закупили
    По базарах. Своїх протеже вшанувать.

    Як же судді ті очі од дива "роззули"-
    Хоч би хто попередив!.. Хоч хто б подзвонив!..-
    Що учасник Нерон "набиватиме гулі"
    На загальних засадах... Ну що тут робить?..

    Як йому пояснити, що згідно закону
    Запізнився... У списках такого нема...
    -Он позаду стоять шість когорт легіону.
    Не заваджу?- зі смутком питає Нерон...
    ...............................................
    Велелюдно у Римі Нерона вітали.
    -Аве, Цезарю!!! Це небувалий тріумф!!!
    Вінценосний зібрав всі вінки фестивалю!
    ...Від ваги колісниці зламалася вісь...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118052700741


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  47. Олександр Сушко - [ 2018.06.10 15:26 ]
    Мова
    Мова

    П'яниця лається з баюри,
    Від оковитої шиза.
    Мовчу, коли балака дурень,
    Інакше бевзем стану сам.

    А матюки уста розверзли,
    Колінцем врізали новим.
    А мо', порядні лиш тверезі,
    А цей - босяк, не херувим.

    Сів у маршрутку - в'януть вуха,
    Кляне панянка - не алкаш:
    Із рота вилітають мухи -
    Спинити зась - ввійшла у раж.

    А поруч шпрехає дитятко,
    Бабуню посилає на...
    Коли мовчить - усе в порядку,
    Говорить - розуму нема.

    Підходити боюся ближче -
    Отрута крапле з язика.
    Онучок грається у "Witcher",
    І мова як у відьмака.

    10.06.2018.


    Witcher" - (англ. відьмак) кривава комп'ютерна гра, одна з найкращих у світі в своєму жанрі.

    Хома

    Істину втопили у вині,
    Мудрість заховалася у дірку.
    Бач,- повзе мураха по стіні,
    Клацають жувала без зупинки?

    Хоче їсти, чує павука,
    Корму у норі чекає матка.
    Преться люд у рай без повідка,
    Чи у пекло попереду татка.

    Арахніду кузька - бутерброд,
    Ангельським чортам пожива - люди.
    А мені потрібно на город,
    Я - Хома, обходжуся без чуда.

    Піп щебече: "Віруй і плати!
    А інакше - казани гарячі!".
    На спасіння просить золотий -
    Дай лукавцю, й не очікуй здачі.

    В церкві на губі лабає дяк,
    Я ж - земельку засіваю житом.
    Вірую у жінку і шмурдяк:
    Мавка - рай, а пекло - оковита.

    10.06.2018р.





    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  48. Козак Дума - [ 2018.06.10 10:22 ]
    Сльоза
    Сльоза – то тихий зойк душі,
    який словами важко передати,
    то відчаю гірко-солоні шати
    і розпачу шляхетні кунтуші.

    Сльоза – уранішня роса,
    що щедро омиває спрагле серце
    і у потоці невимовних герців,
    підносить душу прямо в небеса.

    Сльоза – немов рідкий кришталь,
    змиває смуток і гіркі образи,
    у мрії застигає, як алмази,
    що ніби масло розрізають сталь!

    Гірка сльоза – це кров душі,
    така прозора, кришталево-чиста.
    На ній поети місять своє тісто
    і нею пишуться вірші…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  49. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.06.10 10:15 ]
    Про чуже


    Кинута дружина заколише кицю...
    Муж пішов до юнки - це наснажно й ницо.
    На серванті фото: ще у парі... море...
    Біс гріхи у пеклі зважить-проговорить.

    Ритвини кохання. Сливи піднебесні.
    Шепче сива жінка: "...вибачу... воскресни!".
    Осудили люди, кажуть - винна трішки.
    Носить жаль пекучий, заливає в діжку.

    Витіка водичка...
    Бовваніє Лета.
    Компонує жінка віршики-букети...

    Стрічечки на призьбі, ще міцненька хата.
    Будячки шерхочуть... Мальви пелехаті.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  50. Сонце Місяць - [ 2018.06.10 03:39 ]
    до Татчина
     
    Зауважив, собі зауважив ~ диви
    Як усе назагал пісня
    Чи пролитий гас, а чи сплін у трубі
    & Ніде нікуди не дінься

    Марнувати слова, сумовиті навскіс
    До смаку рихтувати мушлі
    Не лихварити, не зростати у зріст
    Не навіювати зворушень


    Кіч ліричний у пієтичну ніч
    Відпочинку після турботи
    Хмари ~ тіні & молодик льодяний
    Напівмороків теж достоту

    Десь неквапно зникають імпресії літ
    Неповинні, у сенсі, без ради
    & Чумацький стікс у небесній землі
    Ледь збагненні вістить принади




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   466   467   468   469   470   471   472   473   474   ...   1855