Дощечка 4А
…їжу і питво за часів своїх до смерти…
Ось їде зі силами многими Дажбо
на поміч людям, і так страхів не майте,
бо колись, як і тепер, за нас опікується
той, що рядить, як хоче. І ось ждемо
по всі дні на те, як маємо… К о л е н д о …

Дощечка 11Б
…Студець, Ледич, Лютець, Сніжич…
…Травич, Стеблич, Листвич, Квітич…
…Птичець, Пчолець, Звіринець, Рибич…
…Доздець, Вітрич, Громич, Звіздич…
…Липець, Березич…
…Плодець, Ягодець, Грибич…
…Житнець,Зернич, Просич, Овсянич…
…Ключець, Озерець, Водич…

Дощечка 5А
…ми походимо від Дажба і стали славні,
бо славимо богів наших…

Дощечка 4Б
…П’ємо суру питну на славу ту
п’ятикратноденно, огниці запалюємо
з дубів і також снопа втягаємо
і речемо хвалу за них.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Дажбо, Даждьбог – бог новорічного сонця, щастя і достатку,
«дай-бог» наших пращурів.
Рядити – управляти, порядкувати.
Колендо – календар.
Огниця – вогонь, вогнище.
Ректи – казати, говорити.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Жив безпечно, які слід,
праотцевий руський рід,
пильно слухався вимог,
що рядив йому Дажбог.
А Дажбог таке рядив,
Серед добрих діл та див:
радив русам всі роботи
поробити до суботи,
а на співи і дозвілля
залишалася неділя.
Так минали дні за днями
у роботі за піснями.
Так минали довгі зими,
зимували руси з ними,
а минала холоднеча –
пісня линула лелеча,
і малим лелечим кроком
крокував і рік за роком.
Серед добрих діл та див
Даж Колендо урядив,
І велів усім владар
шанувати календар.

«Календар-Колендо наш
урядив рядитель наш,
повелів велитель наш –
Дажбо, Даж-бо, Даж».

(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).

Уже багрянцем заквітчались пишні крони
осик, черешень, кленів, ясенів
і з ніжним переливом линуть дзвони,
відлунюючи пісню про синів.

Ой, сини-ясени, відлітають у вирій лелеки,
у осінній красі мию душу немов у росі.
До зими восени ще порою здається далеко,
та частіше мені бракне ваших дзвінких голосів.

Ті дзвони дивні мою юність нагадали,
безсонні ночі і щасливі дні.
Це зрозуміє тільки той, кого кохали,
хто сам кохану бачив уві сні.

Ой, сини-ясени, сипле золотом жовтень статечно,
в оксамит одягає й лаштунки із бронзи кує.
Так, завжди восени стережуть нас роки недоречно,
двері все ж відчини – то невтішне багатство твоє.

Нехай з літами красні весни плинуть вічно,
не зазирає осінь у вікно,
і незрадливо ваша доля чоловіча
лягає на життєве полотно.

Ой, сини-ясени, ви для батька надія й опора,
прилітайте як сніг кожну зиму на отчий поріг.
Не чекайте весни, завітайте до отчого двору,
повертайтесь завжди ви додому з далеких доріг.

03.09.2017

Чинуши мо'рдора
Как грязь из прачечной !
Вас в лужу мордой бы
Да жалко пачкаться !

***********************
Но жить с барыгами !
Кому ж понравится ,
Вас в клетку б с тиграми ,
Так те ж отравятся !!

***********************

С обрыва в омут ,
чтоб ,
С чугунной скрепою
Так ведь не тонет то ,
С чего вы слеплены .

**********************

Хоть в сердце выстрелом ,
Хоть яду - веною ,
Вы как "нечистая" ,
Неубиенные !

************************

Как змей- горынычи
Семиголовые ,
Над Украиною ,
Над обворованной !!!

************************

Ордой растоптаной ,
Войной изрытою ,
А вам то что с того ,
Ведь у корыта-ВЫ !

*************************

Чинуши мо'рдора
Как грязь из прачечной !
Вас в лужу мордой бы
Да жалко пачкаться !

Олександр Квітень
Зона АТО
3. 09. 2017 року

Ми випадково стрілися тоді…
Була весна. І дощ, і парасоля.
Купалось місто в повені-воді.
А в наших душах – струни березоля.

І білий світ прозорим був до дна…
Ми ще чужими йшли тоді додому.
Ще поцілунок нас не об’єднав,
І ми не чули весняного грому…

Пробач мені і не приховуй зла.
Тепер без тебе світ пустий навколо.
З тобою я щасливою була,
Як вже ні з ким не буду і ніколи.

Коханий мій, ніколи не злетять
Мої тобі назустріч руки-крила.
Пораненим пташам на сіножать
Душа упала... А були ж вітрила!

Пробач мені, ти навіть ці слова
Не вбережеш від страху – хтось почує.
Я лиш для тебе вмерла... Я жива...
Розлукою, буває, і лікують.

Я, мов звіря для зцілення траву,
Шукаю порятунку від кохання.
Без тебе я жила і проживу,
І проживе любов моя остання...

Душа розп’ята, наче на хресті,
Сама бреде на страдницьку Голгофу…
Ти за любов мою мене прости,
Хоч я від неї квіткою засохну…

О, як же болить
ця роз’ятрена рана,
Немовби встромили
у неї ножі!
Повірити як мені,
любий, коханий,
Що я не з тобою,
що ми вже чужі...

На Банковій одкрився свищ,
Тече державою зараза.
До неї присмоктався кліщ,
Покрила шоколадна ряса.

Пахтів солодкий пиріжок,
Цукерка танула у роті.
Не вивчать неуки урок,
Подумати хоч трохи - годі.

Слуга прилавків - це крадій:
Купив-продав, навар у жмені.
А я і ти - лише удій:
Шерхочуть гривні та "зелені".

Нема на Сході перемог.
Є сироти, гроби, каліки.
Віддав життя в окопі "лох",
Від горя матір сходить криком.

Сльозавлять більмаки сліпці -
Тепер на торжищах - закони.
Привезено лапші, маци,
На Марсі придбано патронів.

Розумний вже давно утік,
А дурень виверта кишені.
Братва новий лаштує цирк,
Уже друкують бюлетені.

Павук розкладує товар,
Лаштує сіті для обіду.
Не видно сонця із-за хмар:
Пора настала динаміту.

03.09.2017р.

Помірна хмарність - ще куди не йшло…
Ти вересень зустріла знов без мене?
Спостерігаю світ один крізь скло
І відчуваю святість достеменну…
Призводить душу в трепіт самота
Ніяк не можу розпрощатись з нею
На холостих працює самокат
Потрібно буде освіжити спреєм
А на дворі вже вечір дискотек
З самим собою привід для піджмурок
Нічний асфальт мов загорілий грек
Найдовша із усіх клавіатура…
03-09-2017

Зібрались хмари, небо спохмурніло,
сховалось сонце в сірій куряві…
Як рано нічка розпустила крила
і легіт гонить хвилі по траві.

Дніпро-Славута сумно в море лине,
темнішає прозора бірюза,
а вітер пух зриває тополиний –
все каже, що збирається гроза.

Все йде до того, що почнеться буря,
і хлине злива, а то й піде град.
Насупився весь обрій у зажурі,
ось вдарить грім у тисячі гармат!

Засуха клята виснажила землю,
посохло збіжжя, гине урожай,
але гроза знесе зневіри греблю
й омиють свіжі води рідний край!

А вітер плакав дощиком холодним,
На плечі вулиць падав і на трави.
Із глибини небесної безодні
Лилися сльози хмар в густі отави.

Скрипач завзятий, бо на водних струнах
Він грав свою мелодію осінню,
І малював дощем священні руни
Заради миру, від війни спасіння.

Щоби Дажбог, а з ним і матір Лада,
Синів уберегли від злої кулі…
І щоб нарешті помінялась влада,
А ця війна залишилась в минулім.
17.07.17

Добро і зло – ці вічні антиподи
Живуть незмінно скрізь поміж людьми.
А з ними теж свобода й несвобода,
Безкрилі є і з сильними крильми.

Одні живуть, а інші виживають,
Працюють за шматок, води ковток.
І це з прадавнини не має краю,
Бо життєплин – у вічності рядок.

Що залишають після себе люди -
Будівлі, речі, мудрості слова.
Лише любов записаною буде
В серцях нащадків і тому – жива.
10.08.17

На цвинтарі квітує деревій,
Спориш і конюшина край огради.
В краю безвіри, також безнадій,
Птахи співають, коників цикади.

Іду одна серед оцих могил,
Обличчя всі давно мені знайомі.
Росла між ними, набирала сил,
Тепер вони отут, у вічнім домі.

Немає їх живих і вже поля,
Дерева й квіти, тихоплинна річка,
Не стрінуть їх ні зблизька, ні здаля.
Вони пливуть по Леті. Без водички,

Без вітру, світла, звуків і краси,
Без ненависті і злоби, любові.
Та я їх пам’ятаю голоси,
І вічність залишилася у слові…

Батьки мої, що назавжди удвох,
Могила діда, бабці, прабабусі…
Тепер навіки з ними тільки бог,
А я їх пам’ятаю і молюся.
04.08.17

Ніхто не бачив долі небокрай,
Хоч знає, що за ним є вічна Лета.
Не передбачиш, як не виглядай,
Це ніби вірші з-під пера поета.

Все має свій початок і кінець,
Де склянку часу випиває вічність,
Терновий чи лавровий твій вінець,
Проста людина ти, а чи Величність.

Живи з любов’ю, пізнавай світи,
Всміхайся квітам з ранньою росою...
Не відкупитись і не вберегтись
Від тої, що чекає із косою.
10.08.17

Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
І посівали розбратом довкола.

Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити.
Вони зробили все, аби Донбас
Підтримав зло, оту кремлівську свиту.

І живемо, як тіні, і без душ,
Затопчуючи землю і джерела.
У океані зла мільйон чинуш…
Чи вернеться добро в міста і села?
02.09.17

Дощечка 8А
…ми співаємо, що єсьми р у с и,
…а маємо співи тії од отців наших…

Того не забуваймо завжди,
а як єсьми сини отців наших,
маймо любов до пам’яті їх…

Дощечка 8Б
…Кажемо єсьми од їх, які дбають
за нас. Тож не маємо мольбищ,
а рядимо ото при студнях і криницях,
де вода жива тече, і там воля є…

Дощечка 4А
… бо ж земля тая р у с ь к а є,
і тому не зрічетеся її і не забудете її,
там бо кров отців наших лилася…

Дощечка 4Б
Єсьми Д а ж б о в і внуки і не сміємо
нехаяти слави нашої і завітів.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Пращур – предок роду, праотець.
Мольбище – оселя для молитви, церква.
Рядити – правити.
Студня – колодязь.
Криниця – джерело.
Нехаяти – зневажити.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Ой стояла у полі криничка,
а в криничці – живуча водичка…
Ой там Доля по полю гуляла,
мала волю та віри не мала.

І побачила Доля криничку,
зачерпнула в долоньку водичку,
і просяяло сонечком личко:
на дай-боже, моя рятівничко!

І з тих пір ми від роду до роду
пам’ятаєм про Долю і воду,
а щоб сяяли сонечком личка,
нас вмиває живуча водичка.

На дай-боже, наш пращуре-Русе!
Лий на личко нам сонечко русе.
Мий, водичко, нам личка і руки,
єсьми руси і Дажбові внуки!

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)

Дощечка 15Б
В л е с о научив землю орати пращурів…

Дощечка 4Б
…і зерно сіяти.
Так бо шукали тії пращурі огнищанами стати
і бути землетрудичами…

Дощечка 3А
Молимо В л е с а, отця нашого,
хай потягне в небі ко многості
суражів і хай зійде на нас
сурі віщати, золоті кола повертаючи.
Воспоємо славу суражжю
і той к о м о н ь злат суражій,
що скаче в небесі…

…то бо сонце наше, що світить
на доми наші, і перед його лицем
блідне лице огнищ домашніх.

…і речемо йому ім’я о г н е б о ж е
і йдемо трудитися, … як боги
веліли всякому мужу, що чинен є
трудитися на хліб свій.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Влесо, Велес – бог землеробства і скотарства у стародавніх слов’ян.
Комонь – кінь.
Сураж – зеленотрав’я.
Огнищанин – той, хто має домівку, «домашнє вогнище».
Віщати -- сповіщати, повідати.
Злато – золото.
Чинний – повинний.

СТОРІНКА_БЕРЕСТИНКА

Бачиш – золото-огонь
скаче в небі злат-комонь…
На комоні тім Велесо
переплив небесне плесо
і приніс до нас з небес
суру, просо та овес.
І сказав Велесо внуку:
-- Щоби мати дужу руку.
вчися труду, бо дано
люду сіяти зерно.
Сій зерно, і будеш з татком
мати хатку у достатку.
Той достаток дар небес:
сура, просо та овес.
Б’є підківкою комонь,
Сяє в небі злат-огонь,
гріє хатку, поле, плесо…

Дякуєм тобі, Велесо!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"(в рукописі).Рік написання - 1990)

Її ім’я на скелях ти писав
Тим наче вузол розрубав Гордіїв.
Свій біль і жаль на камені лишав,
Для себе оставляв одні надії

Минали дні і снилися тобі,
Уста медові мов принади раю.
І ті високі скелі кам’яні,
Й потоки що внизу під ними грають.

Бувало що в годину грозову,
Коли здавалось мить прийшла остання.
Між скелями високими ти звав,
Своє, давно загублене кохання.

А вітер буйний як гірський сурмач,
Хапав твій крик, мішав зі своїм свистом.
Здавалося душі твоєї плач,
Кудись летів поміж гіллям безлистим.

Надії твої гасли день за днем,
Злітали з серця тугою . За краєм
Ще десь далеко дихали вогнем
Ти відчував що з ними теж згораєш.

Минали ночі в тузі і журбі,
А ти вдивлявся у Карпатські склони.
Кудись втекти хотілося тобі,
Куди ж втечеш, коли душа холоне.

Якось ти задивився на гору,
Потім ще вище знесла тебе сила.
Туди, де в смерековому бору,
Повівають смерекові крила.

Вона дивилась зупинивши крок,
А погляд той з тобою диво коїв.
Здавалося що мерехти зірок,
В її очах хтось десять раз подвоїв.

Коли ж вона всміхнулася тобі,
Зір заяснів долаючи безкрає.
Про зустріч ту у лісі на горбі,
Ти вкотре сам для себе повідаєш.

2017р.

Осіння німота над озером ласкавим...
Як затишно мені, аж серце завмира.
Я вимолив собі цю тишу нелукаво -
І зглянулись Боги, сказали: йди, пора.

Від щастя занімів. Для нього треба мало -
Лиш лагідні слова щоб з уст лились твоїх.
Я невимовно радий. Ти озвалась,
І слова п`ю меди і твій печальний сміх.

Мов світ переродивсь і горе вже минуло...
Вдивляюся в твоє осонцене лице.
І кожен звук ловлю і прислухаюсь чуло -
Не вірю ще очам, бо марив лиш про це.

Невже це все мені? - словесні водограї,
Пробачення спада на голову мою?
І знов кохання Бог над озером витає -
Троянда й гіацинт - у мрій своїх раю?!

2.09.7525 рік (Від Трипілля) (2017)

То не гріх, не перелюб, то просто осяяні хвилі
Чи призахідні пера усіх відчайдушних доріг,
Де немає хрестів, а малесенький хрестик натільний -
То хрещатий барвінок, що янгол квітневий зберіг.
Закінчилися весни. Та знову - по колу - початок,
Переродження сонця і щойно відкриті світи.
Неймовірно. Безхмарно. Прощатися - значить прощати
Ще задовго до того, як звично попросять: "Прости..."
Так латаття цвіте, випускаючи вірш на поверхню.
Осягнути глибини - це згодом озвучити вись
І на себе, колишніх, дивитися зверху не зверхньо,
І солодкою пам"яттю литись у наше "колись",
Де, узявши човни і по парі промовистих речень,
Ми назавжди залишили землі німої орди.
Поміж нас не було ані зрад, ані болю, ні зречень,
Лиш велика Любов - первородна стихія води.
Там і досі птахи, що давно захлинулись на суші,
В"ють коралові гнізда. Над ними співає вода.
Достигає вона, золотава, як Богові груші,
Бо на яблуні райській не можна зачати гнізда.

2017

Невже так близько щастя ходить?
Щастя – миттєвість, злива, спалах...
Це, мабуть, доля.
Чом же не дивишся долі у вічі?
Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
Так близько ці губи ще не злітались,
Не воркотіли так знадно-згубно,
Цілунко-лунко так ще не вершився пошук...
...А що як щастя переросло в долю?

Згубив Да Вінчі код.
Горить на кухні плов.
Тікає кашалот,
За ним женеться Йов.

Ввійшов у сало спис,
Гарпун, сокира, гак.
Коханої каприз
Виконує моряк.

Чорнилом на пюпітр,
Осотом по житах:
За амбри мілілітр
Ухоркано кита.

Лежать м'ясце, кістяк,
Братва тікає геть.
Ну як тобі на смак
Кита безглузда смерть?

Тепер у хаті лад.
Парфуми на місцях.
Витає аромат
Убитого ссавця.

Летять шпаки, слони -
Пора жбурнути плуг.
Схотілося жоні
Пір'їни в капелюх.

2.09.2017р.

Вже скапує з листя зелена гуаш,
Бідніша на барви палітра…
Дощ пензлі полоще…
І блякне пейзаж,
Землі подарований літом.

01.09.2017

Дощечка 4Б
Боги Русі не беруть жертви людські, ані животини…
… єдине плоди, овочі, квіти і зерна, і суру питну…
і мед, і молоко…

… ніколи живу птицю, ані рибу.

І це варяги єланські богам дають жертву іншу і страшну чоловічу. А ми того не маємо діяти, бо маємо краснії вінки віри нашої і не маємо крячати за інших стопами чужими.
(За дощечками «Велес-книги»)


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Варяги єланські – племена древньої Скандінавії, які
осідали в Греції, переходили «з варяг» «у греки».
Красний – гарний, або ж огненний.
Крячати – рачкувати.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Божі ідоли Русі
брали жертви не усі:
брали в русів тільки квіти,
і любили суру пити,
брали овочі з городу,
брали з дерева по плоду,
і ніколи животини,
ні тварини, ні людини…

Крові дуже не любили
і за те варягів били,
що варяги нам чужі,
кров’ю лили на ножі.
Не крячати нам за ними
за стопами за чужими,
бо ми власні маєм стяги,
бо ми руси, не варяги!


(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги".Рік написання 1990).

Дощечка2Б
І потяглися ми до полудневого з е л е н о т р а в' я…

Дощечка 4Г
… до низин т р а в' я н и с т и х, де були ті злаками многими, там оселились… С у р о ж і бо святою бути над нами.

Дощечка 5А
… с у р а на дев'ятисилі і щавлі удяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну ціджена, і та буде жертва богам правим, які суть наші праотці…

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Сур’є – сонце.
Сураж – зеленотрав’я.
Сура – ритуальний напій, настояний на сонці з 9-ти зел.
Удяний – настояний


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Сонце – бог і голова,
сонця божий знак – трава.
Та трава дев’ятисила
повертала русам силу,
і вбивала сили вражі
питна сура із суражі.
Де ростуть зелені трави,
ми коней своїх направим,
і на ранок на осонні
будуть грітись наші коні.
Буде сила вража злитись,
буде сура з чаші питись,
і ніхто не переможе
руса з сурою з сурожі.

(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" за сторінками "Велес-книги" - у рукописі. Рік написання 1990)

Нахабна штовханина у метро,
Сьогодні все навколо – агресивне.
У Чорнобога – мов слонячі бивні
І зло перемагає знов добро.

У аурі вже купа рваних ран,
По спині мов кувалдою довбають…
Це знов отой проклятий ресторан
Руйнує тишу чарівну у гаю.

І навіть тихі кола на воді
У рухові розходитись готові…
Навіщо я прийшов і тут сидів?
Чому, Боги, я не глухий Бетховен?!

Я б, іншу музику почув би в дар -
Оту, що не від чорта, ту, що – з неба!
І не музичну б сечу, пив нектар,
А так почистить вуха є потреба!

1.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Тихий вечір... Серпень... Зорепад.
Слово зайве, думка невпопад,
Мерехтливе небо у очах,
Сльози загубилися в дощах.

Біль душі у сизих полинах,
Перестигла полем далина,
Почуття задумались,.. мовчать.
Не здолають осені печать.

З Днем знань учителя вітати
не втямив би і Геракліт* –
це що коня́гу віншувати
з початком польових робіт!.

Сьогодні

Кастрат виводить про любов рулади,
В кулінарії аси - товстуни.
Христа зродила сурогатна мати,
У світ приходим так сьогодні ми.

В гробу важкому нині не практично,
Є урна з глини - сіра і грубА.
Морщинисте курча шпаклює личко,
Із силікону кривиться губа.

У небо зирять очі телескопів,
На вікнах грати, наче у тюрмі.
Онуки сонця через сотню років
Вже не побачать крізь густі дими.

Довкола кіч, моква, рекламна кашка,
Хребти ссавцям обсвічує рентген.
Через паркан сусід пожбурив пляшку,
Зловили айстри поліетилен.

Тріщить пробірка. Плавають амеби.
Разом із ними втомлений пливу.
Нащадкам жити тут не треба!
Та кличе жінка впасти у траву.

1.09.2017р.

Дощечка 2А
Зела бо знали і творити сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі…

Дощечка 1Б
… і із гончарних горшків споживані просини з бараниною…

Дощечка 3А
… зайняли ми землю нашу і орали… а торгували, міняючи скот,
шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах.
І життя наше в тій порі було багате і мирне.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Зело – зілля, трава.
Скот – худібка.
Товща – тлущ (сало), тому «товстий».


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА:


То як в давнину праотці наші жили?
Купалися у молоці – не тужили.
Бо знали отці наші зела свячені,
і вміли творити сосуди печені.
Сосуди печені творили у печах,
і глиняні брили носили на плечах,
і брили дробили, і глину місили,
і тяжко робили, і стало в них сили,
аж сонце огненне сідало за обрій,
а були із них гончарі дуже добрі.
А з горщиків глиняних, просто з-під носа,
вони споживали баранину з просом,
І в божої сили про гоже просили,
отак в давнину праотці наші жили.
А тільки но сонце на обрій вставало,
вставали і руси, і землю орали.
Міняли худібку, і шкури, і товщі
на їжу, питво та на срібнії гроші…

Так жили бо руси у часі безмірнім,
І було життя їх багатим і мирним.

(З "Дощечкової читанки" (у рукописі). Рік написання - 1990.
Рік підготовки до видання - 1993 - і по сьогодні).

Дощечка 9
«У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів, і там живучи у травах, Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі, і так ото. А тут мати їх, що звалася Славуні, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»
-- Так, -- каже Богумир, і воза запрягає, І їде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.

Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»

Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали
свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси.
Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.
Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім, і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.»
(За дощечками "Велес-книги")

"СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК"

Почта – «почесть»-пошанування стародавніх вірувань, звичаїв та обрядів.
Боянь -- пісні та молитви, складені співцем Бояном.
Древляни, кривичі, поляни, сіверяни, руси – назви давніх слов’янських племен.

"СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА"*

За мужа слави – Богумира
богів усі любили щиро,
були розумні і слухняні,
і вчились Почті і Бояні.

І час минав, як божа міра –
росли сини у Богумира.
Що перший син – то диво сиве,
тому його назвали Сівом.
Що другий син – то диво русе,
тому його назвали Русом.

І час летів, як буйні коні –
росли у Богумира доні.
Що першу доню звали Древа,
А інших – Скріва і Полева.

Прийшла пора на зелен-квіти –
прийшла пора синів женити.
Прийшла пора на злоті шати –
прийшла пора дочок віддати.

І потекли у повні ріки –
слов'янські племена великі.
І поки сонця в небі стане –
Наш рід рости не перестане!

Від Древи – виросли древляни,
в Полеви –виросли поляни.
Від Сіва –вийшли сіверяни,
Від Скріви – кривичі-слов’яни.
А від русявого, від Руса –
пішло слов'янське плем’я русів.

Рік написання 1990.
"Дощечкова читанка: Єсьми русичі, Дажбові внуки" (у рукописі).

Колись таки настане день і час,
що Світ без нас продовжить існувати.
І Сонце теж вставатиме без нас,
без нас воно научиться згасати.

І тільки мертва тиша в кожну мить
перебуватиме завжди у парі з нами…
Так повсякчас впродовж тисячоліть
життя людське текло під Небесами.
 
Щоб хтось з живих же на святій Землі
з теплом про когось міг із нас згадати –
усі, великі люди чи малі,
добру повинні вірно слугувати.

Щоб нас живі забути не могли,
в своїм житті нам треба зовсім мало –
щоб ми комусь потрібними були
і нас комусь із них не вистачало.

01.08.2017

***оригінальна тема***

Впалий лист течія понесла по воді,
Наче свідок, тікаючи з місця подій,
Прихопив, мов злодюга, чужий гаманець...
Першим злочином осінь іде навпростець,

Щоб у трав польових відібрати життя,
І птахи, що це бачать, у вирій летять,
Бо не хочуть засвідчити слідчим зими,
Як дари заповітні збирались людьми,

Про забави закоханих жаром ночей,
Що у травах ховали від пильних очей
Двоєднання принаду оголених тіл...
...щоб у сховища злитки зібрать золоті

Осінь зірве з дерев позолоти парчу,
Та птахи відлетіли, їх свідчень не чуть...
Льодом річку скує виконавець-садист,
Покаравши за перший украдений лист.


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117090100880

 
як ми товаришували з тобою & спільно старіли
робили дітей кохали миттєвості у вині
ставали до праці та й напинались жили
вбивали безвісти знову на іншій якійсь війні
 
загалом не було особливо змісту
чи у натхненні до теми чи спогляданні собі
карбувати чуття таврувати звичкою пристрасть
безодні міста зірки що звістки & скарби
 
усе тільки плин крізь час до забуття на вихід
мовчання що править за згоду проте означає ні
насильство першочерговіше за видихи вдихи
чи є цеглинці різниця де місце їй у стіні
 
коли ми тримали світ якого немає на ділі
де на тромбоні свінгує абсурд на проспекті снів
слова з потойбіччя книг яскріли & мерехтіли
позлочували карнавали та реготалися з них
 
чим певнíше відстань тим поетичніше дійство
що сутінковіш обставини то гарячковіший зблиск
неабияк окремість небудь~ чого нині й присно
зводить шляхи між нами із нами кудись
 
 
 
 
 
 
 
 

Думки катренами поринули ще вранці,
вони натхненно зустрічають новий день.
Охоче відпускаю своїх бранців,
хай ляжуть на папір вінком пісень.

Ввійшло у звичку вже – ні дня без строчки,
ні дня без вірша. Ніч же – для душі!
Думки самі шикуються в рядочки,
затим в куплети, потім у вірші…

Краса і радість щоб у них дзвеніли,
свою планиду довго ворожив.
Коли дадуть хоч грам вони вам сили,
то день цей недаремно я прожив!

І не важливо, осінь що надворі,
весна хай буде, літо чи зима…
Якщо комусь все ж допоміг у горі,
то й все життя прожив я не дарма!

31.08.2017

Пелюстками вітрисько у серпні ще бавиться, цвітом,
Де на вулицях яблука падають у кропиву.
А дахи, розімлілі від сонця, милуються літом –
У такому спокійному світі я нині живу.

Запашними світанками піниться вранішня кава,
Кішка віддано тулиться тепло і ніжно до ніг.
Та підступна самотність з щілин визирає лукаво,
Щоби я не забула - у неї болючий батіг.

Бо зненацька підступно і злісно, так боляче хльосне,
Снігом влітку впаде на зелений мій рідний поріг.
І заблудишся раптом в самотності, ніби в трьох соснах,
І зупинишся враз вдалині від великих доріг.

Що було – відбуло, найрідніші лежать у могилах,
Вірних друзів багато уже в засвітах, в небесах.
Та онучка і доня всміхаються рідно і мило,
І заради обох я виходжу із болю на шлях.
27.08.17

Цей день без вечора – як липи без верхівок,
ядучий дим з багаття без вогню,
як спогади нездійснених мандрівок
чи згадка про некошену стерню…

Нічим не виділявся він із решти,
перед очима знов глуха стіна
і тиснуть ноги невагомі мешти,
а душу накриває пелена.

Здаватись кращими – така вже ваша карма
чи може кара, хто вас розбере,
та час навіщо ж марнувати дарма
чеканням край відчинених дверей?!.

Бувають різні примхи у людей,
де поряд дивні і звичайні речі.
Так і сидиш біля незамкнених дверей
і знов чекаєш на черговий вечір…

31.08.2017

Будила мама о четвертій ранку,
Була готова вже для нас купіль.
І м’ятою, любистком на світанку
Змивала наш дитячий сонний хміль.

Купаючи нас, говорила тихо,
Що відмиває болі і жалі,
Щоб змилися із долі горе й лихо,
Для нас просила щастя на землі.

Були оці купання четвергові
Для нас, дітей, уроками добра.
Залишились навік у кожнім слові
Надія й віра, мамина жура.
08.04.17

Врожай зібрали. Скошена стерня
Чекає осінь і чекає плуга,
Щоби в землі зігрілося зерня,
Аж до весни і до лелек над лугом.

І щоб до нас прийшов жаданий мир
Й народ порвав тяжкі війни кайдани.
Та об’єднатись щоб зуміли ми,
За долю вийшли на нові майдани.

І вигнали із влади ворогів,
Очистили державу від злочинців.
Нехай відчують наш столітній гнів,
За геноцид, за вбитих українців.

І щоб ніколи по усіх світах
Не розбігались наші рідні діти.
Щоб не робив ніхто із нас невдах,
Давайте разом землю боронити!
20.08.17

За всі сніги, за всі дощі й морози,
За віхолу і за липневу спеку,
Моя душа, мої думки і сльози,
Завдячують землі, що недалеко.

Що дорога мені своїм народом -
Бабусі, що доїти йде корову,
І дядька Василя, що за городом
У кузні для коня кує підкову.

Для отого, що мирно їсть травичку,
І карооко дивиться навколо…
Леваду за городом, луг і річку,
Сади вишневі, клуб і рідну школу.

За все оце, за сливу і раїну,
Я дякую батькам, своєму роду.
Що я дочка моєї України
І кров моя – великого народу.
16.02.17

Вже серпень осідлав коня
І мчить до осені галопом.
Та не минає того дня,
Щоб не втікав наш люд в Європу.

Шукати кращого життя,
Міняти щось у власній долі.
З Європи вимести сміття,
А вдома бур’яни у полі.

Невільні люди ми, аби
У нас як слід була держава,
Щоб не жили ми як раби,
А відродилась гордість, слава.

Щоб наш оцей стражденний люд
Убив майданами всю зраду.
І щоб прийшов з усіх усюд,
Повимітав чужинську владу.

Щоби стояв біля керма
Наш гетьман, справжній українець,
Щоби пішла з країни тьма
І втік до жодного ординець.

Щоб ми оговтались від бід
І дітьми розцвіли родини.
Щоб відродився славний рід
З прадавнини Русі-країни.
02.08.17

Несу твою вину - свою біду,
Через дощі, сніги і літню спеку.
Як перервати давню ворожду,
Що виплекав ти у часи далекі?

І виростив, і вивершив брехню,
Яка в потворній вигляда особі.
Колюсь об неї, наче об стерню,
Де меж немає цій людській жадобі.

Колишні друзі - знині вороги,
Від них повсюди маю безнадію.
Печаллю вже розмило береги,
Це ніби повінь затопила мрію.

А під водою вимокне трава,
Заповниться болотом все і мулом.
Хіба про ці ти говорив права,
Щоб все злодійським скінчилось розгулом?

Щоб я за правду билася в судах,
Зі зрадника робила скрізь ікону?
Щоб подолати ненависть і страх,
Твоє ім’я викреслюю до скону.
14.08.17

Треба бути сміливою,
не боятись змін,
щоб натхнення зливою
З усіх сторін.

треба робити все заради мети,
треба обходитись без сраних проз.
Дженіс в цьому віці вже встигла піти,
Хоча ти скажеш, що все передоз.

Хтось спокійно-щисливий: він, бачте, зробив
нерухомість, і дерево, й сина.
Хтось так віддано й щиро любив,
Що в Джульєтти б закапала слина.

В когось - двоє дітей:
Розпирає пиха.
Я скажу, в мене - хахаль
від слова "ха-ха".

– Навіщо навкруги будують ґрати?
– Щоб владу упирів охороняти!
– Від кого ж стережуть свою свободу?
– Від носія в державі влади, від народу!..

– Для чого Конституцію міняти?
– Щоб більше красти й не відповідати!
– А скільки ж в Україні можна красти?
– При владі доки чи не склеїш ласти…

– Навіщо Україні воювати?
– Простіше багатіти так й брехати!
На крові й злигоднях народу красти легше,
у нас життя ж стає коротше і дешевше…

– Для чого вибори і статуси Донбасу?
– Щоб голови дурить народним масам,
з реформами щорічно зволікати
і знову красти, цупити й брехати.

– Чому корупцію ніяк ми не здолаєм?
– Бо владу ми бездумно обираєм!
У владі головні її герої –
тож „боряться“ вони самі з собою…

– А як боротися зі злом цим неприроднім? –
частіше все лунає у народі.
– Щоб чорне зло те швидше подолати –
все сміття треба вигребти із хати!

17.05.2016

Сьогодні роковини у татар
з початку знищення всього свого народу,
коли прищавий ненаситний цар
став хоронити їх надії на свободу.

Коли усіх з маленькими дітьми
загнали до теплушок залізничних,
поводилися ніби зі свиньми –
стріляли, били… Все було як звично

у ті часи розгулу комунізму.
Погнали всіх в далеку далечінь
й понині ще лунає вічна тризна,
а над могилами бездонна неба синь…

Однак якого ж тільки треба бути роду,
щоб ті події безсоромно оббрехати?!
Страшну трагедію татарського народу
за пошуки життя нового видавати…

Скажу усім, хто учинив ті маяття
чи зараз розповсюджує почвари –
Довіку б ви шукали кращого життя,
як це робили у Криму татари!

18.05.2016

                      І
Немає візії такої,
яка не додає жалю,
коли приходить із косою
і зазиває у покої,
де не один я сльози ллю.
Води живої вже немає.
Ачей замулили до дна
усі джерела мого раю?
Уже й герої допивають
напій цілющого вина.
І їм укоротили віку...
В Харона черга не мала.
Його потуги невеликі,
коли біді немає ліку,
але не вистачає зла.

                      ІІ
Лишається одне – тужити,
що осінь ця не золота.
Ягнята – цілі, овни – ситі…
А де омріяні свята?
Пересіваються на сито
надія, віра і мета,
а посивіле наше літо
учора оплатило мито
за укорочені літа.
                              31.08.2017

А є такі - без лету, вік в дуплі.
Дають поради, смажать антрекоти.
Вже й дітлахи деінде - немалі.
На грілці руки... зайва позолота.

Почистять пера... очі підведуть...
Мишей наловлять, патетично пишуть.
У плісняві - щодення тепла суть.
О, не сполохайте блаженну тишу...

А я - окрема. Грози, буревій -
Мої друзяки - вчора, нині, завтра.
Упала зірка в думний деревій -
І запалила вогнедишну ватру.

Комусь - корони з фольги, трон-батут,
Овації невтишні - горобчачі.
А я лечу, ганяю простоту,
Що комарем присмачує гаспачо.

Словесна вовна, пелехи думок...
Зерно шукаю.
Ліс двигтить - амок...

........
2017

Скажіть мені, пани хороші,
хто той, що бреше вам про свої гроші,
ховає у офшорах власні статки,
щоб не платити у казну податки?

То, звісно, кримінальний елемент.
Ну, а якщо він ще і президент?!.
Тоді нові питання виникли: де ж Рада
і чи про інше скаже він народу правду?!

Ну, зокрема, про нацбезпеку і реформи,
ще про війну, нема якої для проформи,
про корумпованість всієї вертикалі,
за що чиновники отримують медалі…

Про захист українських інтересів
та ще про цілий ряд гучних процесів.
Яка вже може бути до гаранта віра?..
Не дарма кажуть – не створи собі кумира!

А ворог не дрімає, танки на кордоні –
це не для того, щоб сидіти в обороні.
Поки ми чубимось та кричимо про славу,
не втратити б зовсім свою державу!..

21.05.2016

Зібралась Україна повесні
в Європу йти незнаними шляхами,
та наяву зустрілась, не вві сні,
з двома підступними і злими ворогами.

Приспів:

Два вороги у нас, два вороги –
це зовнішній один і всередині другий.
Два вороги у нас, два вороги –
заклятії „брати“ і внутрішні хапуги.

Її шматує ззовні московит –
Крим захопив, в Донбасі люд вбиває,
а всередині свій космополіт
останні статки у народу відбирає.

Приспів

Вставайте, люди, Неньку захистіть!
Не дайте ворогам майбутнє вкрасти!
Здолайте тих і інших, не простіть
їм хижим. Відведіть ці дві напасті!

Приспів

Я вірю, що настане знов весна,
розквітнуть у саду чарівні вишні.
Нам щастя й радість принесе вона,
і кануть в небуття часи невтішні.

Приспів

14.06.2016

Повзе змія землею України,
у саме серце цілиться вона.
Чому ж мовчить заклякши вся країна,
як суне військо із московського лайна.

Хто йде у тій колоні і навіщо?
Що хочуть ці чужинці доказати?
Поки в Донбасі міни й кулі свищуть –
вести чи ж можна з терористами дебати?!

Троянський кінь повзе дорогами країни,
всередині попи й бойовики.
Задумайся стражденна Україно,
хто і навіщо нам веде оті полки!

Замислися над тим, робочий люде,
чому нас можуть нині научити
патріархату московитського іуди,
псарі агресора, що не дає нам жити?!

У нас повинна бути власна церква
і мирні та ясні її слова,
поки ще воля й слава не померкли
і смерть не почала нові жнива!

13.07.2016

Патріотів розвелось багато,
йде війна, тяжкі тепер часи.
Плаче гірко Україна-мати
вогняними краплями яси.

Плаче над синами Ненька гірко,
що в полях за неї полягли
і не випили свою життєву мірку,
а, на жаль, дочасно відцвіли.

Словоблудів нині забагато,
кожен правду нам несе свою.
Дифірамби є кому співати,
та бійців бракує у бою.

Горлопани рвуть мою країну,
їх сьогодні повно, ціла рать.
Хто насправді любить Україну,
мовчки йде за неї умирать.
Бережіть себе і Батьківщину –
ворогів потрібно убивать!