ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олена Балера - [ 2017.10.11 23:35 ]
    ***
    Іде назустріч завтра, слабке і безборонне.
    Реальне й недосяжне вихоплюють мечі.
    За нами день прийдешній ані сльози не зронить,
    Лукаво посміхнуться хвилини-втікачі.

    І час, немов суворий сумлінний прикордонник,
    Замкне в минуле двері і викине ключі.
    Він з легкістю руйнує і трони, і корони
    І на усі питання – насуплено мовчить.

    Дарунок щедрий неба – його велика сила.
    Увічнені хвилини – карбуються в словах.
    Людський зміцнілий розум і сором запізнілий

    Не мають аргументів сказати «постривай».
    Усіх, що народились, він зустрічав зраділо,
    Та хтось його прославив, а хтось його вбивав.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.87)
    Коментарі: (6)


  2. Ігор Шоха - [ 2017.10.11 23:32 ]
    Минуле завтрашнього дня
    Лишаються далеко не усі.
    Завіялись моголи і татари.
    А й досі ще живемо у ясі.
    Історія Росії і Русі –
    це дві калоші не одної пари.

    Не має свого роду кацапня.
    Її архіви – це одні наклепи,
    фальшовані літописи, брехня...
    Минуле наше завтрашнього дня –
    оце й усі її духовні «скрепи».

    Являються то лисі упирі,
    то носії свинячої щетини.
    І кожне, опинившись на горі,
    усе ще риє ходи у норі
    до ласої шматини України.

    Московія прив'язана до пня,
    що ріс віки у нашому городі
    як дерево чужого їй народу.
    І досі ще вирубує щодня
    і корені, і віти мого роду.

    На щастя, і часи уже не ті,
    і юна зміна інша виростає.
    Історія утопії минає.
    Але, на жаль, не знають і святі,
    яке минуле на її путі
    несамовиту націю чекає.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Шоха - [ 2017.10.11 22:33 ]
    І уму, і серцю
    Усе відомо як... Але – чому? –
    таке питання досі не стояло.
    А чуємо позаочі не мало,
    що сказане – ні серцю, ні уму.

    Коли не байдужіємо, либонь,
    на ці удари реагує серце,
    уловлює його найвищі герци
    як душі – Віфлеємовий огонь.


    І віруємо у велике чудо,
    яке долає простори і час.

    А може і його уже не буде
    як явища, що порятує нас?

    Але і Слово діяло не раз,
    коли Його осмислювали люди.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  4. Любов Бенедишин - [ 2017.10.11 18:22 ]
    ***
    …А з моря надій
    ні знамення, ні знаку.
    Домівку мою –
    терпеливу Ітаку –
    штурмують шторми
    негараздів, нестатків.
    Снагу торочу,
    щоби ткати спочатку…

    Змагаються тіні
    чужих і сторонніх
    за ласку не спиту
    і сни безборонні.
    Хитаю колиску –
    і ніч горобина
    схиляється над
    не народженим сином…

    Печаль стоголоса…
    Мовчання безсиле…
    З-за обрію – луни,
    за хвилею хвиля.
    Приходять світанки,
    запитують, де я.
    Чекаю з ніколи
    свого Одіссея…

    11.10.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  5. Козак Дума - [ 2017.10.11 18:14 ]
    Мачулівські усмішки

    Ой, чи чула, чи не чула,
    що приходив дід Мачула?!
    Зняв він чоботи, куфайку
    й розповів цікаву байку.

    Про добро і зло одвічне,
    про блудливість споконвічну,
    про політику і хитрість,
    ненажерливість і підлість.

    Ви читали чи хоч чули
    про байки діда Мачули?!
    Якщо ні – мерщій сідайте
    і цю збірку погортайте.

    Може знайдете для себе,
    в чому маєте потребу.
    А не маєте потреби –
    сумувати теж не треба!

    Тут усмішки і частівки,
    колючки, пісні, жартівки.
    Є смішинки і перлинки,
    чоловікові й для жінки.

    Тільки мудрості плоди
    вбережуть вас від біди
    й відведуть цироз печінки –
    пам‘ятайте це завжди!

    29.03.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  6. Іван Потьомкін - [ 2017.10.11 18:25 ]
    Гріх
    Це гріх – не осміхнутись немовляті,
    Коли воно невтішно плаче,
    Не помахати на прощання,
    Коли сльоза уже розтане,
    І не послать од серця лунко
    Йому повітряний цілунок.
    Це гріх – коли, немовби недоріка,
    Нагально обігнать каліку.
    А як, сказать, спинившись, просто:
    «Даруйте! Поспішаю в гості...»
    «Нехай щастить!»- почується в одвіт .
    І начебто поширша світ.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  7. Козак Дума - [ 2017.10.11 17:10 ]
    Плагіат!?

    Волає майстер: „Люди, плагіат!
    Картину в мене безсоромно вкрали –
    схід сонця над рікою змалювали,
    та ще й майстерніше
    зробив це супостат…“

    Письменник вторить: „Браття, плагіат!
    У мене повість віроломно вкрали –
    в житті кохання перше описали,
    та ще й правдивіше
    і навіть без цитат…“

    Кричить поет: „Рятуйте, плагіат!
    Шедевр підступно в мене блазні вкрали –
    зі слів моїх же рими інші склали
    ще й милозвучніші,
    принаймні в кілька крат“.

    Та не погоджусь, щоб там не волали,
    бо точку зору маю в тім свою
    і хочу донести її загалу –
    я плагіату геть не визнаю.
    Пишіть, колеги, так, щоб пізнавали
    і насолоду всі від того мали,
    а місце знайдеться
    у пеклі чи в раю!

    жовтень 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  8. Олександр Сушко - [ 2017.10.11 16:32 ]
    Без любові
    Лебідка прихилилась до плеча,
    Вподобала на пні старого птаха.
    Мене кохає кралечка-дівча,
    Розтуркала заснулого монаха.

    Впускати жінку цю до серця - гріх.
    Невільник я. Накладено навроки.
    А сонце світить вперто в мій барліг,
    Окрайчик неба споглядає око.

    Закутий ще подружні ланцюги,
    Замерзло серце у холодній ямі...
    Живемо, наче люті вороги,
    У кожного в руці важезний камінь.

    Не хочу повертатись у труну,
    У цьому склепі геть немає ладу.
    А син розумний. Бачить цю війну.
    Сказав учора: - Утікайте, тату!

    Весна сміється. Тане сніг і лід,
    Летять лелеки в піднебессі клином.
    Але потрібно йти у білий світ,
    Інакше без любові я загину.

    11.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (4)


  9. Олена Багрянцева - [ 2017.10.11 15:21 ]
    А мені однозначно бракує тебе, мала...
    А мені однозначно бракує тебе, мала.
    Що накоїла ти і навіщо пішла у мандри?
    Я марную свій час, відбуваючи дивні тантри.
    Все іде шкереберть. Місяцями нема тепла.

    Повертайся, мала. Бо безглуздо минають дні.
    Приготую для тебе пиріг і духмяну каву.
    Я для свята знайду, ось побачиш, усі підстави.
    За минулі провини нарешті пробач мені.

    Не турбуйся, мала. Буду поряд завжди і скрізь.
    Набундючений світ нам готує чимало зваби.
    Нам би бути удвох. Розпалити багаття нам би,
    Щоб зігріти серця, підкидаючи вчасно хмиз.
    11.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  10. Вікторія Лимар - [ 2017.10.11 13:59 ]
    Сонячні зайцІ
    Осінь ступає своєю ходою…
    Перші вже кроки даються з журбою.
    Десь там – листочок пожовклий – в садочку.
    Одяг тепленький вдягти на сорочку.

    Вересень... Жовтень уже наступає-
    Подих осінній все більше зростає.
    Настрої ці - проникають в оселю –
    Квіти сумують – не дуже веселі.

    А ось пташки - мають іншу турботу:
    Треба летіти у вирій – скорбота
    Їм дошкуляє - в далекі країни
    Хутко збираються в теплі долини!

    Квапляться – сумно в хвилину прощання!
    Зграї кружляють і шлють нам вітання!
    Так пролітають під небом – небоги.
    Кличе воно їх – там ближче до Бога!

    Смуток осінній - пронизує душу!
    Що тут подієш – сказати це мушу!
    Радість одна – що в віконці – зайцІ!
    Від сонця до нас завітали – гінцІ!

    10.09.2017


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Коментарі: (2)


  11. Вікторія Лимар - [ 2017.10.11 13:52 ]
    Любій матусі
    Присвячую любій матусі!
    (Їй мало бути 88 років)

    Світла пам'ять!

    Жовтень впевненно крокує!
    Сяє барвами вбрання –
    Так охоче він жартує –
    Фарби ллються навмання!

    Скільки навкруги відтінків –
    Жовтооких кольорів!
    В райдужних потоках стрІмких
    Лине той осінній спів!

    Казка ця жовтнева – в змові,
    Бо послання йде з Небес!
    Чутно осінь в кожнім слові –
    Подих із країн чудес!

    В жовтні народилась мама –
    Він і нам життя приніс.
    Наче й зараз – вона з нами –
    Висох з часом потік сліз.

    Погляд – що аж дух проймає –
    Згадую малим дівчам.
    Наче з-під хмарин злітає
    І дає поради нам!

    Жовтень сумніви приносить…
    Щось не так?! Не встигла я?!
    Та страждати годі! Досить!
    Гріє посмішка твоя!

    08.10.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  12. Козак Дума - [ 2017.10.11 11:50 ]
    Осінній вітер
    Дощем холодним сіє за вікном
    розсудлива зело, статечна осінь.
    Ще вчора літо ніжило теплом –
    сьогодні ж вітер чеше вербам коси.

    Гортає сторінки мого життя,
    перебирає думи свіжий вітер
    і студить запізнілі каяття,
    рядки здуває непотрібних літер…

    У сірім небі плетиво хмарин
    він сумно гонить у краї далекі,
    а поміж ними загубився клин –
    у вирій біль мою несуть лелеки.

    Зриває потьмянілі пелюстки
    з останніх помарнілих пізньоцвітів
    й відносить їх між очерет хисткий,
    немов у небуття, осінній вітер.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  13. Адель Станіславська - [ 2017.10.11 09:01 ]
    Не видирай
    Не видирай мене з моїх очей.
    Дивися в них, як в чисту гладь озерця.
    Не рань крізь їх портали денце серця...
    Там плаче янгол посеред ночей.

    Глухих ночей, як темінню зайде
    Усе довкруж і не залишить тіні
    Від світла, що його так мало нині,
    Але воно прийде... Таки прийде.

    Бо янгол, що виплакує сльозу,
    Лишає там найдужчу силу духу.
    То тільки з виду бачиться розруха -
    Любові ж парость витерпить грозу.

    Й огорне дрібність схилених плечей,
    І підведе з колін, а лик до сонця...
    Душа моя - у янгола в долоньці.
    Не видирай його з моїх очей...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  14. Серго Сокольник - [ 2017.10.11 04:54 ]
    Світорозділ
    Кров"ю зрошений шлях...
    І її ми іще відіп"єм
    У свинцевих полях,
    Здобуваючи щастя своє.

    Від землі проростем
    З насінини. Змужнілі в бою,
    Підемо навпростець,
    Здобуваючи долю свою.

    Підійшов часоплин
    До відмітки років вогняних.
    Встань, людино, з колін!
    Повні груди повітря вдихни!

    У свинцевих полях
    З кулі зерня у крицю зрости!..
    ...і парує рілля -
    Світорозділ, якою іти...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Св. №117101101060


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.10.11 03:10 ]
    Флюгери східного вітру
    Імперії творили не боги,
    а посланці диявола - вампіри.
    Не додається нації снаги,
    коли ще є під боком вороги -
    парафія кирилової віри.

    Агресія любові! Та проте
    попи дають церковне вар'єте,
    а далі - за месію алілуя,
    який поб'є Америку за те,
    що попадя не знає і не чує.

    Фанатики очікують орду.
    А я дурний, наївний хочу миру.
    Єдиновірці, я із вами щирий:
    коли ви навіваєте біду,
    я недруга за милю обійду,
    а ворога уб'ю мечем сатири.


    10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  16. Валерій Хмельницький - [ 2017.10.11 02:13 ]
    San Francisco
    В San Francisco ночі холодні,
    В San Francisco люди голодні,
    Ресторани на кожному кроці,
    В ресторанах — що лиш захочеш.

    В San Francisco avia show,
    В San Francisco test drive безкоштовно,
    Де дарують ручки і зарядки
    Й полісмени стоять для порядку.

    А на Pier 39 є котики,
    Аlcatraz височіє навпроти,
    Там сидів колись Al Capone...
    Що там зараз?.. Про це - трохи згодом.

    10.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Вовк - [ 2017.10.11 01:36 ]
    "Натюрморт з жоржинами"
    Жоржини зів'ялі – торішні опа́ли опалі,
    розніжено вітер гойдає засніжені далі,
    поблідло чи світло, чи тло золоте пасторалі –
    марнí натюрморти… жоржинні офорти печалі…

    Ген місяць помітив ту постать на соннім причалі –
    усміхнена Панна – у синім холоднім кришталі…
    Портрет Незнайомки в знайомім до болю овалі –
    паліють жоржини і мліють, як води відталі.

    Жоржинні печалі на соннім і синім причалі,
    відталі, як води зімлілі в холоднім кришталі,
    опалі в розніжені вітром засніжені далі,
    в опалі паліють на Пана в знайомім овалі.

    Портрет Незнайомця на тлі золотім пасторалі…
    Розквітло чи світло, чи літо марно́ї печалі –
    розніжена Панна із Паном на соннім причалі,
    а далі – засніжені далі, опа́ли опалі…

    Лиш місяць жоржинно милує жоржини зів'ялі.

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  18. Олександр Сушко - [ 2017.10.10 20:26 ]
    Шведська любов
    На підвіконні хлипати найкраще,
    Холодне скло розплющило шнопак.
    Хлюпоче з носа у квітковий ящик,
    Аз-за вікна уважно глипа шпак.

    З'явивсь коханець у моєї жінки
    (дебела шия, наче в бугая).
    Любові більше прописав їй лікар,
    Тому у нас побільшала сім'я.

    Несу у ліжко чай і марципани,
    Масую спинки і пухкі зади.
    Перу білизну і готую ванни -
    Нарешті я дружині догодив!

    Усе як треба. Я - клепаю гроші.
    Жона лише кохається і спить.
    Однині целібат. Тепер святоша.
    Лише терзає невгамовна хіть.

    Цвіте краса, немов казкова квітка,
    А я кайлую вдень і уночі.
    Чому ж моя похнюпилась борідка,
    І в нутрощах образа скавучить?

    Прийшов додому. Щось нема коханця...
    Неначе кішка лащиться жона.
    Була у гінеколога уранці,
    Для мене, каже, добра новина.

    - Пішов од нас отой поганець! Каїн!
    Дивись - висить на бильцях піджачок.
    О, як безмежно, гаряче кохаю...
    Сюрприз для тебе: троє діточок!

    10.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Сушко - [ 2017.10.10 20:45 ]
    Спокій
    У гості ходять із презентом.
    Поганий настрій геть жени!
    А я знайомий із поетом,
    Людей мордує без вини.

    Привів це "чудо" власній "киці",
    Воно ж чекає на поклон.
    Тримає книжку у правиці.
    А поза! Цар! Наполеон!

    Обвів нас поглядом ворожки,
    Прорік, немов святий отець:
    - Я - пуп землі! Давайте ложку
    Й слюнявчика під комірець.

    Втоптав кабанчика хутенько.
    Здійнявся пальчик догори,
    Рече: - Людва - сухі опеньки.
    А ми - гармонії царі!

    Незнана вам краса у Слові,
    Живете сіро, як мишва!
    Німі! Не відаєте мови!
    Гуде порожня голова!

    Сипнув сонетами оратор,
    Вчавив господарів у дно.
    Дрижала від поезій хата,
    Коти сховались під рядно.

    Пора піїтові до ліжка,
    Веду вдягнути у шинель.
    А він: - У мене буде книжка!
    Готівку суньте у портфель!

    В долонях затріщали вуха
    (вони в дружини, як кліщІ).
    Тепер нема у мене друга,
    Зате спокійно на душі.

    10.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  20. Нінель Новікова - [ 2017.10.10 19:43 ]
    Осіння зустріч
    Під акорди артрозного болю
    У сюїті вітрів і дощів,
    Все ж радію, зустрівшись з тобою,
    Пані Осінь, в багрянім плащі.

    Клавікорди твої й парасолі
    І червоне жабо із плющу –
    У пухнастім хмарок ореолі…
    Я тобі всі хвороби прощу!


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (6)


  21. Олександр Олехо - [ 2017.10.10 16:16 ]
    Ти поспішаєш, осене...
    Ти поспішаєш, осене... Куди?
    В дорозі літо бабине згубило.
    Невже холодні дощові кути
    ти більше за осоння полюбило?
    Утім, любов доречна? Мабуть, ні.
    Ти лиш пора життєвої моралі.
    Рахує світ свої курчата-дні.
    Вони ж у клітці жовтої печалі.
    Померзли бідні, меншають числом.
    Маліють суголосно з листопадом.
    Старий єврей вітається: Шалом!
    А сіра днина вештається садом.
    Своя, чужа – все глибше колія.
    Надів хомут? Тягни підводу щастя.
    А осінь насміхається: це я,
    ваш поводир до білого причастя…

    10.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  22. Галина Онацька - [ 2017.10.10 12:12 ]
    Обпалені війною

    Боже, як гірко, Боже, як боляче,
    Бачить солдата без рук чи без ніг.
    Слів не знаходиш, змовкаєш безпомічно,
    По шкірі мороз, хоч і вижить він зміг.

    Що пережив він? І думати годі!
    Краще не мати й в уяві того.
    Клята війна, що ятриться на сході
    Вогнем обпалила нестерпним його.

    Він співчуття у людей не вимолює,
    Не просить нічого, не хоче жалю.
    Та серце щемить невимовно від болю,
    Мов рідний він брат і його я люблю.

    Серце стискається, думка з провиною –
    Це ж і за мене в бою він стояв,
    Як страшний сон, бродить горе країною.
    Ніколи не думав ніхто й не гадав.

    Зовсім хлопчина… з поглядом стомленим,
    Мов ним прожите велике життя.
    Вижив, бо мужній, сильний, не зломлений,
    Та жде його знов нелегке майбуття.

    Ще жити і жити… на себе надіятись,
    Збирати щодня треба волю в кулак…
    Не звик він чекати на ласку та милість –
    Ще прадід його був славетний козак.

    Сльозу заховаю солону, непрошену.
    О, скільки безмірних, незлічених втрат!
    Скільки скалічено! Кулями скошено!
    І скільки ніколи не прийде назад!

    Коли вже війну ненависну зупинимо,
    Коли вже дамо раду клятій біді?
    Знов «плине і плине кача» країною.
    Стоять на колінах старі й молоді….
    19.07.16


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  23. Галина Онацька - [ 2017.10.10 12:21 ]
    На краю біди

    В тернових хащах, на краю села,
    Згубилась хатка грішна та убога,
    Нема стодоли і криниця заросла,
    А хата вся облущилась, небога.
    Скосився тин, мов знітивсь від образ,
    І виламалась дошка з-під порога,
    Давно людей не бачить перелаз -
    Вони забули вже сюди дорогу.
    Столітня груша сперлась на кілок,
    Немов когось з-за тернів виглядає,
    А на старий надломлений сучок
    Старезний ворон часто прилітає.
    Все зазирає оком у вікно,
    Аж за старі заношені фіранки,
    Вдивляється крізь сиве полотно,
    Крізь глибину осіннього серпанку.
    Вже не калина, тільки бузина
    Поміж тернин розкинулась патлато.
    І сіра стріха, ніби сивина,
    Обвислим чубом вилізла на хату.
    Перемивають кості їй дощі,
    Перебирають дощанисті ребра,
    І між кропиви зарослів й кущів
    Стирчать останки витрухлого цебра.
    Не світять вікна. Рідко каганець
    З останніх сил єдиним оком блима,
    Забув про хату, мабуть, і Творець:
    Розруха поселилась там незрима.
    Та й все село… якесь воно не те:
    По ньому теж тернина з бузиною.
    Давно покинуте, забуте і пусте:
    Сади зійшлись в обіймах з кропивою.
    І що не так? Чого бракує їм?
    Який лихий до них добрався фатум?
    Покинутий назавжди кожен дім, -
    То так в село ввірвався «мирний атом».
    Лежать, як їх покинули, книжки,
    Восьмидесяті роки на газетах,
    Пропали і дороги, і стежки -
    Усе давно в розрухи у лабетах.
    Лиш тут ще якось жевріє життя,
    Хоча розруха, мов жахлива казка…
    Ще не пішла старенька в небуття…
    За костур ще тримається Параска.
    А всі поїхали… Покинули усе…
    Стареньку кликали, та не пішла від дому.
    Вона покірно хрест важкий несе,
    А як живе, нікому не відомо.
    Живе, як птаха - ягоди, гриби,
    Своя картопелька, а хлібчик врядигоди,
    Якийсь городець - щось би там робив,
    Якби ж здоров'я атом не пошкодив.
    Куди ж іти і де узять тих сил?
    Подумала – життя тут промайнуло:
    Від батьківських і прадідів могил?
    Не дав Бог діток… Жаль, та їх не було.
    А чоловік ще згинув у війну,
    Його забрали – тільки одружились:
    Ту похоронку береже страшну,
    Хоч так ні разу і не роздивилась.
    Ще був колись чужий прибився кіт,
    Жили разом, усе на двох ділила,
    Та пролетіло так багато літ,
    Що і його, сердегу, схоронила.
    Не пам'ятає, скільки років їй…
    Живе і все, хоча життя не миле.
    Із сумом дивиться очима без надій,
    Бо і ходити вже не має сили.
    Буває рідко – й люди забредуть:
    Все щось запитують, записують, зімають;
    Та ще - старенькій хлібчика дадуть
    І щось вивчають, щось усе шукають.
    Та жити не повернуться сюди,
    Хіба, яка екскурсія наїде…
    Живе старенька на краю біди,
    Чорнобильського горя тихий свідок.
    Сердечна бачила, як помирав сусід,
    І кров юшила з вух його і носа;
    І як дітей малих, дошкільних літ,
    Забрала не наситившись «безноса».
    Несе ту пам'ять, біль далеких днів,
    Під образами молиться у свято.
    А атом серце випік і роз'їв,
    То й просить Бога швидше вже забрати.
    07.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2017.10.10 12:27 ]
    Вуздечки на храпи
    ***
    – Продайте душі – майте гроші
    і хай керує «вертухай».
    Усі поїдемо у рай,
    коли вони такі хороші,
    що хоч у мери обирай.

    ***
    Керують нами потенційні ЗеКи,
    а долю пишуть вила по воді.
    Не падає імперія Кучмеки.
    Не роздає пілюлі Солоденко.
    На волі – ситі. Босі – у нужді.

    ***
    Немає миру на землі,
    зате корупція – до краю.
    І поки Раша – Сомалі,
    її гадючник у кремлі
    усе «рішає» і кусає.

    ***
    Я кацапа бачу, та не чую.
    Ну який це мій у біса брат,
    як у нього зовсім не працює
    україномовний апарат?

    ***
    Ще не об’явлена війна,
    а кондуїти є таємні.
    І поки бійка на арені,
    комуністична сатана
    уже малює, будьте певні,
    непересічні імена.

    ***
    Не довго ще до фінішу орді.
    Куди не кинь, а їхня карта бита.
    Долизує своє й чуже корито
    чумна порода. А її еліта
    усе свинею лізе у вожді.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  25. Ігор Шоха - [ 2017.10.10 11:06 ]
    Батальні колорити
    Ще баба осінь посилає літу
    на полики узори й кольори,
    а Гея у віночку горицвіту
    уже чекає іншої пори.

    Яскраві позолочені пейзажі
    умили і оплакали дощі.
    Ось-ось – і білий саван м’яко ляже
    на пагони, дерева і кущі.

    Тумани сині зорі погасили.
    Розтанули пташині килими.
    І косо озирається Ярило
    за обріями лютої зими.

    За оранкою Марсового поля
    ретивий ратай утирає піт.
    Крові живої вимагає воля.
    Удобрює могилами граніт.

    На сході і зимою, і весною
    яріє поле. За озиминою
    скучає не засіяна рілля.
    Погуркує громами. І здаля,
    готуючи ротацію герою,
    уже й Сивілла сива як земля.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  26. Неоніла Гуменюк - [ 2017.10.10 09:34 ]
    Смуга чорна, смуга біла
    Смуга чорна, смуга біла,
    Все чергуються вони,
    Доля так вже захотіла,
    Щоби дні такі були:

    Сонячні, веселі, світлі
    І журливі та сумні,
    То трояндами розквітлі,
    То прибиті до землі

    Вітром, громом та сльотою,
    Що в житті часто бува,
    І солоною сльозою
    В серці запечуть у вас.

    Радості знов сонце зійде,
    Смутку висушить росу,
    Віру та любов й надію
    Дні прийдешні принесуть.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  27. Олександр Сушко - [ 2017.10.10 07:55 ]
    Лісова елегія

    Природа. Тиш. У грудях млость.
    - Яка ж краса довкола, сину!
    Нога в м'яку ступає повсть,
    Обходячи колеса й шини.

    Поплач, дитино, покричи,
    Порви на тім'ї трохи коси.
    Бо в небо дибляться корчі:
    Улітку вирубали сосни.

    Грибів у лісі - океан!
    Повітря - чисте і цілюще!
    Втомився? Осьдечки диван.
    Усе що хочеш є у пущах.

    Прийшла синтетики доба,
    Пляшок із поліетилену.
    А, може, це мені ганьба,
    Що ліс брудний, а не зелений?

    P.S: Жує, обідає сім'я,
    Сміття навалює потроху.
    Упав кавалок з бугая...
    А совість обростає мохом.

    08.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  28. Василь Кузан - [ 2017.10.09 22:47 ]
    Понад ярком, понад звором
    ***
    Понад ярком, понад звором
    З позолоченым узором
    Літат лист.

    Ввüн зорвався из березы.
    Не останньый и тверезый,
    А паде.

    Так му хочеся летіти!
    Крайчик ся, ги кліпка тіпат –
    Вітре, де сь?

    Так, ги нароком, тот вітер
    Дись устиг уже ся діти,
    Вать умер.

    А листок з такым надрывом,
    Вонь душа му ся удрыват,
    Жив бы щи.

    Айбо всьо: по чóрнüв смузі
    Динь удрыват уд ілюзій –
    Вже зимля.

    Тяжко. Думати не варта,
    Ош буде май ліпше завтра –
    Гüрше зась.

    Так и ты. Літати сь годен,
    Докüть силы и погоды
    Бüг ти дасть.

    09.10.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Ярок – яр,
    Звüр – долина,
    Кліпка – повіка,
    Де сь – де ти,
    Так, ги нароком – ніби спеціально,
    Дись устиг уже ся діти – десь зник, заховався,
    Вать – або,
    Вонь – аж,
    Зась – знову,
    Годен – можеш.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  29. Галина Онацька - [ 2017.10.09 21:39 ]
    Докір
    Як пустка ранок упав з небес.
    Кульга підранок – худющий пес.
    В руїнах хата лежить, вмира,
    Мов сива мати хвора, стара.
    Нема нікого… Лиш грім війни…
    Зія холодний провал стіни.
    Завмер розбитий снарядом стіл,
    Трави в підлозі десятки стріл.
    Старенька груша ледь-ледь живе,
    Руїна душу болюче рве.
    Приліг на ганку, на лапи – ніс…
    Чомусь полином весь двір заріс.
    Він все чекає… І біль, і страх,
    Сльоза, як докір в його очах…
    Нема нікого… Лиш грім війни…
    Зія холодний провал стіни.
    Ніхто до хати давно не йде.
    Здаля гармата так зло гуде…
    Знов нашорошив кінчики вух,
    Той грім і тиша тривожать слух.
    На мить забувся, немов заснув,
    У тиші кроки жадані вчув.
    Утратив спокій, зірвавсь стрічать!
    Нема нікого… і знов – чекать…
    Чи хто вернеться до цих руїн?
    Не вірить серце, що сам… один.
    Приліг на ганку, на лапи – ніс…
    Полин повсюди, як біль проріс.
    24.08.16



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  30. Олександр Сушко - [ 2017.10.09 20:44 ]
    Вино кохання
    Гнеться гроно виноградне, обважніла віть!
    Я достигла, мій коханий! Палахкоче хіть!
    Почуття - ріка бурхлива! Напнута струна!
    Я - вино терпке, гаряче. Пий мене до дна!

    Солов"ї в саду тьохкочуть на усі лади -
    Удихни на повні груди і до ніг впади!
    Пишні груді пахнуть медом, лащаться до рук.
    О, як хочу я кохання! Родиться малюк!

    Цілу вічність наше ложе бризкає вогнем
    Тут наш рай! Колиска щастя і земний Едем!
    Налітався донесхочу в піднебессі птах ,
    Утомився. Спи мій милий. Стану на чатАх.

    08.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  31. Олександр Сушко - [ 2017.10.09 19:28 ]
    Дорога
    Між землею та небом
    Є терниста стежина.
    В'ється, наче ріка -
    То униз, то увись.
    Невмолимо вперед
    Час підштовхує в спину.
    Я ж - уже не юнак,
    Відстаю, утомивсь.

    У глибокі яруги
    Часто падав із кручі.
    Піднімався, ішов -
    Ангел досі беріг.
    Нині - вільний невільник,
    Вже підписано купчу:
    Буду блазнем старим
    Для чиїхось утіх.

    Тихо сіється мжичка,
    Чути шерех долоні -
    Це правиця моя
    Розгортає сувій.
    Я отримав перо -
    Не посади і трони.
    Для митця влада - смерть,
    Нищівний суховій.

    Сонце котиться тихо
    Голубим небосхилом.
    Скоро промінь його
    Я і не дожену.
    А у пеклі чорти
    Вже нагострюють вила,
    Бо із їхніх лабет
    Душу спас не одну.

    Озирнувся і бачу
    Стигле поле пшеничне,
    І птахи з чужини
    Прилітають ключем.
    Це - прекрасне майбутнє.
    Я ж старію... не вічний.
    Ангел знає мій шлях,
    Тихо плаче в плече.

    09.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  32. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.10.09 12:51 ]
    Час тектиме повільно...
    * * *

    Час тектиме повільно. Бо мул і пісок
    заважатимуть руху води у клепсидрах.
    Я ворожо сприйму запитання касира:
    „Чи немає дрібних?” І дістану п’ятсот.

    Час ітиме ледь-ледь. Так буває завжди
    у моменти, коли дуже хочеться дива.
    (Ну, наприклад: твої виграють „два – один”,
    а свистка все нема, й кожна мить – як година.)

    Дошкулятиме дощ. Утішатиме сніг.
    Розганятиме кров щойно куплене кріплене.
    Голуби та безхатьки поснідають крихтами
    і чекатимуть (де забарилась?!) весни.
    Зупинившись, висітиме час навісний
    над тривогою мерів – старими покрівлями.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  33. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:50 ]
    Уже калина надягла коралі


    Хати чубами мріють* на осонні
    Між кучерявих, коханих садів,
    І гріються на айстрах трутні сонні
    В солодких запахах незбираних медів.

    Уже калина надягла коралі,
    Красується і пишна, й чепурна,
    До перелазу вийшла наче краля -
    Така розкішна у селі одна.

    Ще яблука блищать в садах і груші:
    Останні, пізні - нині їх пора,
    А срібні павутинки прямо в душу
    Бринять сумними струнами в дворах.

    Димками тягне терпко, прілим листом,
    Летять, кружляючи, зажурені буськи
    У небі, що сіяє аметистом…
    Збирає осінь в кошики грушки.

    *МРІТИ – бовваніти, ледь виднітися.
    27.09.17



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  34. Адель Станіславська - [ 2017.10.09 11:12 ]
    Янголине
    Янголині тонкі рамена
    знемагали від пресу днів,
    під людського життя знаменом
    у безкриллі поміж снігів,
    межи криги, вогню, знемоги...
    Босі ноги місили твань -
    не було бо рівніш дороги,
    як стежками тяжких стенань,
    і по тім'я мілкіше броду,
    і м'якіше шпильок стерні...
    Ти якого сімейства-роду?-
    Деренчало в найтихшім сні...
    Янголині дрібні рамена
    підпирали стовпи небес,
    по котрих струменів черлено
    піт Того, що колись воскрес...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  35. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:34 ]
    Ніч горобина

    Знову щось незбагненне, таке таємниче…
    Сива далеч могутня нависає дощем
    І туманом осіннім за обрії кличе,
    Огортає холодним і вогким плащем.

    Нашорошили вуха кущі край дороги,
    Скоро ніч знов розіллє чорнилом пітьму.
    У тополі старої змерзли репані ноги.
    І чому їй так зимно, я в толк не візьму.

    Місяць в хмари сховався, на землю й не гляне,
    Горобиними ночі прозвали такі.
    Вітер всіх відцурався й шматує тумани
    Й горобинові грона зриває гіркі.

    Завиває і плаче він вовком скаженим
    І розпачливі стогони кидає в ніч,
    Смика коси дерев, мов отой навіжений
    І кричить в піднебесся, як зляканий сич.

    Нашумить і натомиться, звісно, до ранку…
    І несправджені мрії, і туги жалі
    Рознесе, розкидає і стане на ґанку
    Проводжати в далекі краї журавлів.

    А заплакана ніч, вся розхристана й боса
    Осідлає баского на ранок коня
    І помчить в сиву даль, лиш її чорні коси
    Навсібіч розлетяться, як те вороння.

    Всі зітхнуть із полегшенням: врешті минеться
    Ця глуха, нескінченна, гнітюча мара.
    У осіннім мінорі щось дивне озветься:
    Саксофон щось так ніжно й натхненно загра.
    13.09.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  36. Микола Дудар - [ 2017.10.09 11:38 ]
    ***
    Все виглядає значно гірше…
    Ти замовляєш
    Осінній треш
    Тиша - для написання вірша
    І я з цим погоджуюсь теж…
    Хвилюється небо
    Дощами
    Листя жовтіє
    Одразу
    Те, що пробігло між нами,
    Схоже чомусь на
    Образу…
    У підсумку це не важливо
    Бо й вірші твої кумедні
    Рядками пройдеться злива, не-
    Наче по лісу ведмеді…
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  37. Микола Дудар - [ 2017.10.09 11:02 ]
    Хода...
    Спіткнулись ноги… втай з мовчанням
    Пропахлі потом й кров’ю гречно
    їм знову в путь з самого рання
    Та вам все рівно… безперечно
    У вас й до того слабші дані
    Щоби комусь протистояти
    За вас вони ідуть до страти
    Панове довбані і пані…
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  38. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:42 ]
    Листопа́д


    Знов на губах гіркий цілунок кави,
    Вже темне ніч розвішує сукно
    І місяць, мов дивак якийсь цікавий,
    Пове́рх фіранки зазира в вікно.

    А листопа́д, а листопа́д палає,
    Та кличе музика мене його дарма:
    Тебе немає, в нім тебе немає.
    Для чого він мені, коли тебе нема?

    І знов, і знов летять на підвіконня,
    Як зорі, з клена золоті листи.
    І пахне кава… спогади… безсоння…
    Я там, де ти… я завжди там, де ти!

    Розтануть зорі, листя відпалає,
    Відзолотиться, з сумом облетить.
    А я на зустріч нашу так чекаю.
    Лишилась мить. Одна лиш тільки мить…
    02.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  39. Козак Дума - [ 2017.10.09 10:45 ]
    Часоплинність
    У часу хода невимовно легка
    і шерхоту майже не чути.
    Як шестерні крутить незрима рука,
    не всім удається збагнути.

    Секунди, хвилини крізь пальці течуть
    і так набігають години.
    У дні, місяці їх і роки зітчуть,
    дивися – й немає людини…

    А стрілка невпинно по колу біжить,
    немовби рисак по арені.
    Тож часом потрібно зело дорожить
    і не марнувати даремно!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  40. Василь Мартинюк - [ 2017.10.09 09:42 ]
    Осінь

    Недавно ще так сонце гріло,
    Дощем спадало золотим.
    Сьогодні ж небо обважніло,
    Туманом вкрилося густим.

    Ще за теплом банує тіло,
    Та не вернути теплу мить.
    Свічею літо догоріло,
    Холодний вітер лиш шумить.

    Доокруж осінь – серце в’яне,
    Раненько сонце не встає.
    І тільки хмара олов’яна,
    Руно холодне в небі в’є.

    Парище.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  41. Неоніла Гуменюк - [ 2017.10.09 09:02 ]
    Ясени, немов сини
    Хатину білу ясени
    Із усіх боків обступили,
    Як рідну матінку сини,
    Від вітру й снігу захистили.

    Гіллям омахують вони,
    Неначе крилами лелеки
    Чи гордії гірські орли,
    Від неї зло женуть далеко.

    Оберігають від біди,
    Шепочуть неньці щось приємне.
    Давно їх тут хтось посадив,
    Тягнуться нині аж до неба.

    Вона ж маленька поміж них
    Стоїть, їй нічого боятись,
    У неї ж є захисники -
    Могутні ясени гіллясті.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  42. Валерій Хмельницький - [ 2017.10.09 07:41 ]
    Американські красуні - 2
    А сьогодні у San Francisco
    Я знімав на смартфоні відео.
    Повернувся - позаду мене
    Дві красуні звабливі йшли.
    Раптом в камеру заусміхались,
    Помахали привітно руками,
    В один голос сказали - Hi!
    А тоді підійшли ще ближче,
    Обійняли легенько за плечі:
    - Maybe, selfy? - серйозно спитали,
    Засміялись і далі пішли.
    А за хвилю я знову їх бачив -
    Знову з кимось робили селфі.
    І подумав собі, що красуні
    Прибули в San Francisco з LA.


    08.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  43. Олександр Сушко - [ 2017.10.08 22:46 ]
    Баба Соня
    Жувати кістку бабці важко -
    Ротяку дряпає мослак.
    Дешева ж тільки костомашка:
    За кілограм - один п'ятак.

    Немає плоті у бульйоні,
    Кладе туди лише траву.
    Та пощастило бабі Соні -
    Є цятка жиру на плаву.

    Супець - жовтава Брахмапутра
    Або тяжкий з похмілля сон.
    Жона ж сусіда носить хутра,
    Купує бренді та хамон.

    Шукають харч пенсіонери,
    Ковбас винюхують кільце.
    На вигляд як мустанги з прерій,
    Шугають мухами цеце.

    Життя - це не солодка вата.
    Бабуся ж трапилась метка.
    Впіймався їй мій кінь крилатий -
    Зове на поміч різника.

    Біжить галопом, зарізяка,
    Важка сокира у руці.
    Ірже поезії коняка,
    Сльоза скотилась по щоці.

    Та є на світі вища сила -
    Нога потрапила в слизьке,
    Злетіли в небо гострі вила,
    Встромились гицелю в м'яке.

    Одбив у бабці я Пегаса,
    Усівсь на ньому як Чапай.
    Кажу: - Шукай деінде м'яса,
    А цю худобу - не чіпай!

    08.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  44. Василь Мартинюк - [ 2017.10.08 19:43 ]
    Гасився день…

    Гасився день за небосхилом,
    А ми дивилися здаля.
    Яка ж ото потрібна сила
    Щоб оберталася земля.

    Щоби земна неслася куля
    Туди ж куди і день летить.
    Де серед чорного розгулля
    Стоокий всесвіт золотить.

    Ми так вдивляли наші очі
    Через вечірній той заграй.
    Де день впадає в тайни ночі
    Чи там початок чи вже край?

    Парище.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  45. Ночі Вітер - [ 2017.10.08 15:35 ]
    За чашкой кофе...
    За чашкой кофе в полутьме
    Твое лицо и тихий вечер,
    И в тусклом свете, как во сне,
    Кружится снег, и тают свечи.

    Еще скользящая печаль
    Стекает пальцами и взглядом,
    И зыбкость линии плеча
    В тревожных бликах стынет рядом.

    Но в сладкой дреме горечь слов
    И окольцованные руки,
    И каждый прочь бежать готов
    Во избавленье странной муки.

    А за окном все тот же снег,
    Обычный вечер, дни и ночи.
    И ты. Или тебя уж нет
    В бреду сомнений и пророчеств?


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.10.08 13:59 ]
    "Тужливо, себто "ЛЯРГО"
    Сумуєш, липко? Ти в передчутті
    зимової крилатої дороги.
    Опалі долу пасма золоті
    у забутті солодкої знемоги.
    Забулося... про те, що відбуло –
    у кронах нашу мрію колисало.
    Минулося... як спалах відцвіло,
    і в осінь, наче мрево, погасало...
    Таке, як літо – лі́тепле, м'яке,
    діткливе, як мелодія незнана.
    Таке, як щастя – плинне, нетривке,
    немов розтале в безмірі „кохана”...
    Ах, медоносно вихоплена мить!
    Чи струнна туга – як стріла у серці?
    Про що старенька липа шелестить
    крізь переливи відгорілих терцій...
    Забулося... Минулося... Зійшло
    у сум зимовий, віхол тлінні тіні.
    Аж раптом... боже!.. вихром ожило
    безумне в нас – як „Ля́рго” Верачіні...

    Безумне?! В безмір мовлене... Ловлю
    опальне листя – спалене „... ...!”.*


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  47. Галина Онацька - [ 2017.10.08 13:57 ]
    Поза зоною

    Знову чується: - Поза зоною…
    За далекою телефонною,
    У якійсь гіркій невідомості,
    Молоточками в підсвідомості.
    Між війни і сумної осені
    Загубились слова десь в просині.
    Опустились холодні сутінки,
    Знов тривога мені в супутники.
    Заповзає і не питається,
    У думки мої забирається.
    Поза зоною, поза зоною,
    Там де техніка йде колоною…
    На плечі твоїм Ангел з вірою…
    Десь ти зоною їдеш сірою…
    Там, де міни, снаряди з «градами»,
    Там, за сірими листопадами.
    Знов сльозина дощу краплиною, -
    Сива осінь йде Україною.
    Знову очі перед іконою -
    Хто придумав те: «поза зоною»?
    02.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Олехо - [ 2017.10.08 12:53 ]
    * * *
    Ховаюся від себе і людей.
    Від себе – у загальній колотнечі,
    де сонце-мрію котить скарабей,
    та наяву лиш кізяки овечі.

    А від людей ховаюся на дно
    своєї інтровертної породи,
    і розумію, суєта – лайно,
    а скарабеї – то святі народи…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  49. Галина Онацька - [ 2017.10.08 12:47 ]
    Нічний дощ

    Прокрався дощ нестримний опівночі
    На потаємне з кимось рандеву,
    Вітри тріпали, наче поторочі,
    Геть поруділу, змучену траву.

    Дерева гнулись, підкорившись вітру,
    Та тріпотіло листя, як душа,
    І ту нічну незатишну палітру
    Ліхтар своїм промінням спокушав.

    А дощ бродив і зазирав в вітрини,
    Усе чекав когось, усе чекав…
    І не було сумнішої картини,
    Як містом він засмучений блукав.

    Десь забарилась, не прийшла кохана
    і він розбите серце не беріг -
    Боліла свіжа і пекуча рана,
    Котились сльози, падали до ніг.
    07.10. 17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  50. Олексій Кацай - [ 2017.10.08 11:38 ]
    Місячна печера
    Десь біля входу в місячну печеру,
    розхитуючи тіні
    ліхтарем,
    виконую в скафандрі хабанеру
    нетерпія,
    що став проводарем.

    У когось очі – наче дві бійниці,
    з них погляд він на мене підійма:
    чого ж ми досі – з краю таємниці,
    коли торочить логіка сама,
    що треба темінь
    швидко,
    хутко,
    прудко,
    здолати у шарах чужих порід,
    не чуючи обачності погудки?!
    Бо зранку ще в підмісячний прохід
                  наш час пішов.
                  І вже
                  не повернувся.

    Що там із часом? Сталось що із ним!?
    Він таїни і трохи не сахнувся,
    це ми завмерли натовпом лячним.
    Комфортофіли… таємницьофоби…
    Он – кожен сам у собі зачаївсь.
    Піду один. І темряви хворобу
    пройду наскрізь,
                  наскрізь,
                  наскрізь.

    Там – не тупик. Я відчуваю протяг
    між каменів земель та місяців
    і простору до часу дивний потяг
    несе мене, як воля – втікачів.

    Для страхопудів, може, – просто пройда,
    всім їхнім пострахам згубивши лік,
    я випаду
    під музику Pink Floyd’а
    на місяця мого
    зворотній бік
    і час найду, щоб знову з ним здійнятись
    над розсипом неоковирних глиб.
    Адже завжди, щоб вишини дістатись,
    потрібно вперто
    штурмувати глиб.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   520   521   522   523   524   525   526   527   528   ...   1855