Привітатися хочу з світанком,
Що його розбудили півні,
Загадково всміхнутися ранку,
Який сили дарує мені.

До роботи братись охоче,
Віншувати працею день.
Як на захід покотиться сонце -
Відпочить, поспівати пісень.

Коли в сутінках з"явиться вечір,
Треба чемно його вшвнувать.
Він легенько накине на плечі
Із серпанку блакитного шаль.

Прийде нічка у зоряній сукні,
Заколише і спать покладе,
Щоб прокинувшись знов, не забути -
Добрі справи чекають мене.

2016 р.

Юність так пристрасно кохала
За принципом: "А будь що буде",
Не думала, що скажуть люди,
Цим почуттям вся віддавалась.

Любов"ю молодість горіла,
Хоч поміркованіша трохи,
Та помилок теж наробила,
А зрозуміла з плином років.

У зрілості з"явилась мудрість,
І почуття не охололи,
Ніжність, добро, тепло та чуйність
Не згаснуть в серці вже ніколи.

Життєва осінь теж погожа,
Краса душевна більш помітна.
Нехай у будь-якому віці
Щасливим завжди буде кожен.

2016 р.

На галяві ріс лопух,
В нього вигляд пречудовий:
Мав зелений капелюх,
Квітка угорі бузкова.

Він до мальви залицявсь,
Їй підморгував лукаво,
Навіть сватів засилав,
Повертались з "гарбузами".

Недалеко терен цвів,
Пелюсточки ніжні-ніжні,
Як співається у пісні.
З розуму цим мальву звів.

Не лякали колючки
Ті тернові мальву-ружу,
Й терпкуваті ягідки,
Бо його кохала дуже.

Гордий терен день у день
Квітоньку ж не помічає.
Дуже часто й між людей
У житті таке буває.

2016 р.

Згадуєм нині події минулі,
Бо не забути "афганський" той біль.
На Сході Вкраїни тепер свистять кулі,
Які "посилає", здавалось би свій.

Він хоче поставити нас на коліна,
Та цьому не бути ніде і ніколи.
Ми - патріоти своєї країни,
Для нас головне - мир, свобода і воля.

2016 р.

Щастя, буває, чекаєш
Багато-багато років,
Тут воно ж, за кілька кроків,
А ти його не помічаєш.

Доленька ходить поруч,
Лиш придивіться уважно,
І може ви зовсім скоро
Своє зустрінете щастя.

2016 р.

Там, за обрієм синім-синім
Видно сонечка жовтії хвилі,
Відпочити воно покотилось,
Бо за день дуже-дуже втомилось.

Завтра теж прокидатися рано,
Вже й намітило новії плани,
Треба встигнути ой, як багато,
Бо ж робота є невідкладна:

Розбудити квіти на грядках,
З братом-соняхом теж привітатись,
Рушником таким ніжним, яскравим
Сльози-роси витерти травам.

Колосочки позолотити,
У ставочку водицю нагріти,
Щічки яблукам та й підрум"янить,
Щоби були смачні та духмяні.

Не забути поцілувати
У колисочці сонне дитятко,
Кошенятко мале приголубить,
І привітно всміхатися людям.

2016 р.

Пізній вечір.І ніч.Скрізь погасли вогні,
Тільки місяць поволі проплив, наче лебідь,
Поміж хмарами в сивій холодній імлі
Заховався.І світить уже ледве-ледве.

Тихо-тихо навкруг.Задрімав очерет,
Заколисаний вітром.Й верба хоче спати.
Лиш берізки шепочуться, знають секрет,
Що для них нічка пише чарівну сонату.

2016 р.

На твоїй руці - лінія долі,
Я її читаю, наче книгу,
Все про тебе знаю, люба доню
І такий секрет тобі відкрию:

Щоб привітно доленька всміхалась,
Будь із нею щира та відверта,
Справедлива, чуйна, не лукава,
Але до мети йди сміло й вперто.

Бо, як мовить приказка народна,
Під лежачий камінь не тече водиця.
Досягти в житті чимало можна,
Коли наполегливо трудиться.

2016 р.

Наш грибочок поселився у лісочок.
Сонце його зігріває – наш грибочок підростає!
Дощик його підливає – наш грибочок підростає,
Білочка стрибає – на грибочок поглядає.
Оченятами мургає , до грибочка промовляє:
«Ой, ти, грибе – глибоченьку,
Підрости ну ще хоч трошеньки!
Я в твій «капелюшок» - уберуся
І від дощика – сховаюся!
Буду, як та царівна: гарна, модна і чарівна!
А «ніжку» твою посмакую і по лісі помандрую,
Буду пісні співати і тебе, грибочку, вихваляти.
(01.06 2006р.)

Дощ шмагає вулиці,
Хмар рядно висить…
Того, хто не журиться, -
Серце не болить.
Хто не знає сумніву,
Хто не бачить снів –
Хай моїх понурих
Не чита віршів.
Хто між сотні виходів
Бачить лиш один,
Не зуміє викрити
Серед мрій стежин,
Не осилить здогаду
Натяків моїх.
Дощ – то не до холоду,
Не до нових лих.
Ніжно він зволожує
Пагінці трави, -
Ти моїх хороших
Слів не розгуби,
Переймися сумнівом,
Сумом і дощем –
Те, що у минулому,
Відійде плачем,
Того, що в майбутньому,
Нам не досягти.
Гладять краплі вулиці,
Парки і мости…
Відійшло в минуле:
Сумніви й плачі,
Відчаї й печалі,
Жахи – болі на душі…
Скільки горя було…
Не злічить біду…
Я в кохання вірить
І в ДОБРО – буду!
Крізь дощі й роки –
Чую я – тебе,
І слова й думки, -
Душу мою пече.
Серце моє самотнє
Тужить за тобою…
Об’явись коханий –
Ранішньою росою…
Скільки літ шукаю,
А тебе немає…
Вітра розпитаю,
Хай же він шукає…
Хмари – розступися!
Дайте сонцю шлях!
Милий, ти, з’явився
В мене – на очах…
Ось прийшло майбутнє,
Ми вже – досягли!
Гладять краплі вулиці,
Парки і мости…
Сонце світить явно,
Обнімаю я тебе…

Все це було - немарно…
І щастя - нас більше не обмине!
Очі твої найкращі
Голос, стан, хода твоя –
Все мені серцю миле!
І сумнівів – вже нема!
У сердець загоїлись рани,
У душах наших – ВЕСНА цвіте,
Відчуваю: тепло, ніжність, пристрасть – до нестями…
Кохання і щастя – поруч з нами іде!!!
( 14.10 1994р.)

Вже пролісками сніг запах,
Хоча мороз щоки рум"янить,
І близько-близько десь весна
Летить на кониках буланих.

Крилатих вісників-гінців
Поперед себе посилає,
Щоб в тому й іншому кінці
Красную весну зустрічали.

Щоби дзвеніли навкруги,
Немов струмки пісні-гаївки,
Річок високі береги
Трава вкривала соковита.

Щоби запахла на весь ліс
Солодка квітонька-медунка,
І душу сповнила мені
П"янким кохання диво-трунком.

2007 р.

"Жайворонків" напекли,
Свято ж - Стрітення Господнє,
Відзначаєм його ми.
Це зима й весна сьогодні

Зустрічаються удвох,
І кого хто переможе -
Буде холод чи тепло.
Дай усім нам, милий Боже

Добра й ніжності серцям,
Миру й спокою країні,
Щоб ненависна війна
Закінчилась.І не гинув

У пекельному вогні,
У смертельному двобої
Нації чудовий цвіт -
Наші воїни-герої.

Бо любити їм іще
І кохати до нестями,
Виховувати дітей,
Розбудовувать державу.

Щоб вона, мов сад цвіла,
Все сильнішою ставала
І ворожая орда
Україну не здолала.

2015 р.

Тобі піднесла яблуко червоне,
Немов Адаму Єва у раю.
Тоді за всі забули заборони,
Ти ніжно шепотів:"Люблю, люблю".

Мені ж забракло слів щось відповісти,
Лиш серце виривалося з грудей.
Коханню нашому ще довго-довго цвісти,
Ми ж все життя разом з тобою йдем.

2016 р.

-Через нашу хату вже качки летять,-
Слова пісні й досі в моїм серці.
Бо стояла хата край села,
Недалеко - лісове озерце.

Водилось там багато дичини:
Гуси та качки, навіть куріпки.
І вони збирались восени,
Щоб на зиму в вирій відлетіти.

І стояли довго ми, малі,
Махали їм руками на прощання,
Аж поки ген за обрієм в імлі
"Розчинялась" ця пташина зграя.

Навесні верталися птахи,
Їм назустріч знову вибігали,
Хвиля-радість била в береги,
Наче ми родину зустрічали.

2016 р.

Жінкам роки не можна рахувати,
Душею вони завжди молоді,
Їм компліменти треба розсипати,
Неначе зорі в небі голубім.

І берегти, леліяти, мов квіти,
Коханням огортати їх серця.
На крилах щастя зможете летіти
Разом із ними ви усе життя.

2016 р.

Скільки себе пам"ятаю -
Завжди й всюди співаю,
Бо пісень багато знаю,
Вони жить допомагають.

Так, журлива - серце крає,
Жартівлива звеселяє,
Віру в краще теж вселяє,
В дім надію закликає,

Та любов"ю зігріває,
Ще й коханням огортає,
І на творчість надихає.
Як без пісні жить - не знаю.

2016 р.

Тим, кого по справжньому кохаєм,
Нині "валентинки" надсилаєм,
Даруємо їм ласку і тепло.
Хай же день святого Валентина
Всім приносить радісні хвилини,
Щоби, наче сад життя цвіло.

Щирих слів для них ми не жаліймо
І щасливими зробити їх зуміймо,
Сяймо для них сонечком ясним.
Бо ж для цього треба не багато,
Як створити для коханих свято
Хай підкаже серце й Валентин.

2007 р.

А надворі вітер, вітер-розбишака
Нагинає віти майже до землі,
Сипле мокрим снігом та змушує плакать
І ховає очі у сивій імлі.

Шалапут-вітрисько все пісні співає:
То виводить тенором,то басом гуде.
А коли натомиться, спатоньки лягає,
І природа-мати тишу приведе,

Щоб оберігала спокій її сина,
Хай ніхто не сміє його турбувать.
Коли відпочине, набереться сили,
Та й полетить стрімко знов бешкетувать.

2016 р.

Ти казала що
Кров
Яка витече
З моєї рани
То просто погана
Але коли ця кровотеча
Внутрішня
Самому не врятуватися

Казала що байдуже
Як іти
Крижаною чи піщаною пустелею
Бо у мене достатньо гарту
Для обох
Та лише кілька градусів
Підвищення всередині
Ледь не спалили насмерть

Ти ніколи не згадуєш
Що між часом
Коли ти тільки торкалася
Мого тіла
І коли потекла
Його судинами
Різниця в ціле життя


2016

Задивилася під ноги осені...
...
І раптом побачила свою тінь...
?
Осінило: то ж визирнуло сонце!
*-*
Добра вістка може застати будь-де.
:)

(16.10.15)

Ой, потепліло, потепліло
Серед зими, серед зими,
Лагідно сонечко пригріло,
Та із пожухлої трави

На ще блідій зеленій ніжці,
Не боячись холодних днів,
Біленькі пелюстки підсніжник,
Мов оченята вгору звів.

Природа-матінка підносить
Сюрприз закоханим серцям,
На довгий вік, щасливу долю
Їх Валентин благословля.

2016 р.

Обабіч дороги каштани старі,
Їм років із триста.Які вже й посохли,
Котрих розкололи навпіл громи,
А деякі радують цвітом і досі.

У спеку під їхнім тінистим гіллям
Приємно посидіти, тут прохолода,
А восени вкрита всенька земля
Плодами каштанів.Іще таки родять.

Деревам, як людям назначено вік:
Одним довго-довго "скрипіти" помалу,
Комусь молодим відійти в інший світ,
Та встигнуть багато.Добром щоб згадали.

2016 р.

*Початок мудрості – набудь мудрість і всім, що маєш, розвивай розум.
4:7
*Піди до мурашки, ледарю, поглянь на її шляхи і стань розумнішим.
6:6
*Не спокусись на її вроду серцем своїм і хай не спокусить вона тебе своїми віями.
6:25
*Розумний син – батькова втіха, а дурний – скорбота матері.
10:1-2
*Зненависть викликає сварки, а любов покриває всі гріхи.
10:12
*Краще страва із зелені та любов, аніж відгодований віл і зненависть.

Шановне товариство!
Пропоную до Вашої уваги музичну інтепретацію вірша Василя Симоненка "Зимовий вечір", покладеного на музику талановитим сучасним львівським композитором Мироном Дацком, у виконанні Галицького камерного хору "Слов'янка" (учасником якого я є) у Львівському Органному залі, на вечорі пам'яті музичного педагога Євгена Федоренка 15 грудня 2015 року.

Даю два записи, здійснені друзями: один - на Ютубі (краща картинка, гірший звук, безпосередньо "Зимовий вечір");
другий - за лінком на Фейсбуку (гірша картинка, кращий звук, але тут цільним шматком записаний весь наш виступ - три твори), де "Зимовий вечір" звучить з 3хв55сек по 5хв42сек.

Приємних вражень!

Якого кольору добро,
Хто мені скаже-розповість?
Воно є, буде і було
Таким, що проганяє злість.

Скільки в любові пелюсток,
Що серденька торкнуться ніжно?
Не остудив щоб, не засніжив
Холод байдужості його.

У щастя скільки є тонів
Веселих, світлих та яскравих?
На усмішку міняєш гнів,
Коли в полон їхній потрапиш.

І рясно-рясно так цвітуть
Сади кохання й плодоносять.
Нехай усім вони приносять
Ті почуття, що не забуть.

2016 р.

Диво-мереживом,
Срібним серпанком
Вкрила всі стежечки
Віхола зранку.

Інеєм, інеєм
Білим, яскравим
Дерева обліплені,
Мов зірочками.

Тихо-тихесенько,
Вітер ліг спати,
Вночі Королеву
Літав розважати

У царство Льодове,
Воно ж не близько,
Нелегка дорога,
Втомився вітрисько.

Зимонька чарами
Щедро так сипле,
Не перестанемо
Ми їм коритись.

2016 р.

Шраєр

Він торкається столітньої бруківки,

І бруківка не стукає під обцасами,

без єдиної хвилини готівкою

Важко отак щовечора йти поміж часом.

І хоч він уперше пішов у столиці

Та й бачив світів - ого, вистачить на кількох,

Його завше заносило в Галіцію,

У його споконвічне місто лише для двох.

І він вештається отим своїм містом,

Він все застав - локалі та гасла партії.

І все-таки найбільше хотів би сісти

У польській школі за своєю партою.

Його лице схоже на кільця дерева,

Його сіра постать - майже як тінь грифона.

Сутінь ховає його в своєму череві,

І вулиці навколо здаються сонними.

Його легко можна назвати лицарем,

Можна оркестром чи цілою епохою...

Та з пам’яті геть постиралися лиця

І серцю байдуже, бо воно не тьохкає.

Він завжди (треба ж такому!) був красенем,

А вона - немов зображення на камеї,

Але ж він не розбудить її обцасами,

Він лиш на хвилину заверене до неї.

А потім скрипку візьме знайомим рухом,

Та гру почує хіба що торішнє листя,

Серед живих не наважиться жодне вухо -

Вглухло його галіційське півторамісто.

Отак він щоразу сюди вертається,

Хоча не бачить ніхто і зовсім не чує,

Лиш крони старечі йому вклоняються

і аж до світанку із ним одним ночують.
2016

Укотре подивився на оцінки своїх оповідань і задумався.
Ніби співаю десь у підземному переході. Рідкісні перехожі ... Фальшиво співаю, часто і надовго замовкаю, але в шапку біля ніг все одно заглядаю:
- Знову нічого не кинули!


2015р.

Пустився дощ серед зими,
Умився сніговик слізьми:
-Ой, де ж ти, зимонько кохана?
Рятуй, морозе, бо розтану.

Зроби із дощових краплинок
Прозоре крижане намисто.
Вітрець, ти холодом подми,
Сніжком закутай, обніми.

І подарує хай для мене
Ялинка віяло зелене.
На радощах гопака "вріжу",
Чим вас та дітвору потішу.

2016 р.

День святого Валентина -
Це закоханих всіх день,
Це і вірність лебедина,
І квітучий сад пісень.

Він, вона - дві половинки,
В унісон сердець биття
Не лише на Валентина,
Назавжди, на все життя.

1999 р.

Закрий вікно, бо дує,
Дує з вулиці самотністю,
Ти з своєю честотністю,
З своєю мінорністю
Нікому непотрібна.
Осінь настала,
Діти граються,
Качелі качаються,
І все потроху забувається,
І так завжди.
Памятаєш як було рік тому?
Як сиділи,
Їли,
Пили,
Це теж забувається.
Нічні тунелі душ,
Світло фонарів,
Ти моє серце з'їв,
Ти мій мозок з'їв,
Ти мене з'їв,
Не запиваючи.
І знаєш, коли б не було так
Я б не була рада
Твій диявол носить Prada
Де моя розрада?
Знайди її.
Вирушай на пошуки
І коли все кінчається,
Забувається,
Прощається,
Помахай папа.

2015

* * *
Я хочу все… і навіть більше.
Ось тільки «можу» не спитав…

* * *
Аби ми всі були здорові,
а бізнес ліків – навпаки…

* * *
Ніхто нікому і нічого.
Хіба що трішечки своїм…

* * *
Ну пий скоріше, чай остигне.
Чи ти холодну любиш їдь?...

* * *
Ходило всує, та даремно.
Ніхто й спасибі не сказав…

* * *
Коли у правді мало толку,
це наче борщ без буряків…

* * *
Натще? Холодне? І не свіже?
Якщо горілку, то давай…

* * *
Усе при тямі: честь і совість.
А все, що поза – сон ума…

* * *
Десь у районі мозочечка
олію Аня пролила…

* * *
Ішов додому, але раптом
на мене стовп у тьмі напав…

* * *
Нічого вічного немає,
крім аксіоми: все мине…

* * *
- Почни із себе – провокують.
Та я устою... я стійкий…

30.01.2016

я - сон, я -ніч...
я вигадка чиясь...
я - епізод маленької новели,
що безіменний автор написав
на стінах піврозвалених фортець.
я - згад вікна...
я - пам'ятка бійниць,
отих бійниць, понад котрими двічі
вмирали горобці в утробі часу,
уперто бавлячи змордовані вітри.
я - тінь пера, що з їхнього гнізда
ніяк не може впасти у канал,
де ще тече жива (жива!) вода...
пробач незмогу сю, невільна пташко!
пробач, мій авторе!
хоч ти, навспак, не мій,
як я - твоя
невдала вигадка...
безвісний сон...

(13.10.15)

* * *
Одного разу в пеклі раю
скінчились фрукти і смола…

* * *
Цей Місяць світить якось дивно:
одним лицем і то вночі…

* * *
Скриплять диван, підлога, кості.
Іржаво плаче вісь Землі…

* * *
Венера кликала до себе.
Я не пішов, такий осел…

* * *
Збирайте водень у пакети.
У Сонці скоро догорить…

* * *
Чорніла дірка над зорею.
Зоря сивіла від жаги…

* * *
Шукав себе у паралелях.
Знайшов заснулим у куті…

* * *
І ти, Плутоне – не планета.
А прикидався довгий час…

* * *
Десь у районі Андромеди
гори, сіяй, моя «звєзда»…

* * *
У тому космосі – парсеки.
У мене – відстань до ларка…

* * *
Нема причини просто бути,
коли є таїни Буття…

* * *
Моргає небо світлом далі,
хоча очей давно нема…

28.01.2016

не лукав
чуєш не лукав
бо лукавство - від лукавого
потім скажеш що не знав
але той
що стоїть перед брамою Першого
тобі не повірить...
бо гадатиме
що
знову
лукавиш...

(2.10.15)

Кортона
Донна на узвишші
У пагорбі твоєї сукні
Води ще на віки
І лагідного вітру
Під подолом

Корона мурів
Місяць та інжир
Що падає суницями
Під ноги
Де вже зібралося на дощ
Утретє цього літа

Цих теплих ягід на узбіччі
І прохолоди доброго вина
Залиш мені у кошику
На площі
Я заберу
Дорогою на північ



2016

Гармоніями місячного пилу
притрушено мелізми.
Так хмариться забрьоханий бемоль.
Що чуємо з під чорних клавіш?
Білі десь запали.
Порушили порядок серед хроматизмів
і пентатоніки взірець.
Серпанок знаної чаклунської сонати
затнув собою ніч.
Не спить лиман
Мандрує в ірій променем печальним.
А нам куди? Туди?
Де ти? Де сни
світанок розбудив?
А думала безсоння.
Знову днем кінець
Мелодії, що зорі тут складали.
Чи ні?

Дівчинко у срібних черевичках,
куди ідеш золотою бруківкою?
Чи справді із золота?
Час позолоту зіб'є.
А що залишається?
Дівчинко у платтячку зі шлярочками,
заховати доведеться їх під грубими светрами,
щоб не почули стукоту серця.
Скільки шлярок обірвано?
За словами заступиш пульсацію очей,
що гаснуть, та все ж посилають останній сигнал порятунку.
Хто прочитає?
Хтось відшукає сліди загублені. Не самотній.
Прийде полегшення?
Приречення.
Зречення.

Комусь щастить
не бачити як падають всохлі дерева
не чути як виють бездомні пси
не думати як засинають безпритульні діти
не розуміти як виживають божевільні генії
не відчувати як зупиняється рідна кров
не знати як не приходить майбутнє
………………………………………………………
комусь щастить
зовсім нічого не бачити
не чути
не думати
не відчувати
не розуміти
не знати
у цьому сліпому глухому німому всесвіті

За ті постарілі обличчя, що, як сухі метеликові крильця, готові скоро відлетіти,
За ті голубці, які вона винесла в тарілці нашому втомленому водієві,
За слова: «Все було б інакше, якби він тоді одружився з тобою»,
За боязкі доторки загрубілим пальцем до екрану смартфона,
За напхані в дорогу непідйомні торби, від яких неможливо відмовитись,
За розпухлі фотоальбоми, де перемішалися онуки й правнуки з усіх родових гілок (як вони пам’ятають, хто є хто? ),
За ту худеньку незрячу кицю у дворі, яка, певне, не дотягне до кінця року,
За втрачену жвавість ходи і почуттів,
За сльози, які завжди напоготові,
За тишу маленьких міст, які існують століттями і згадувались ще в літописах,
За чорно-білі дитячі фото тебе і твоїх друзів, де всі ще разом і сміються,
За вишиті рушники й сорочки,
За матір Божу у квітах на кожному повороті дороги,
За «всіх і все», як співають у церкві...
І за ту нещасну кицю...

2015

Раптом
(а усе стається "раптом")
батька запитався син
("ніжний" вік,
дитина прагне
таємниць збороти тин):
- Тату! Тату,
а яка різниця
між тобою й мамою?
- Га? Ага...
А та...
Ну, глянь
на її взуття.
Розмір.
Розмір маминих чобіт -
тридцять сім.
- І що?
- А моїх... Ну, мокасин?
- Не знаю. Та на вигляд - більші...
- Сорок п'ятий... "Лижі".
Ось тобі й різниця (тата й мами):
вся різниця - між ногами.


Доки справжні почуття
(материнські і батьківські)
будуть "розміром взуття",
буде "зношеним" синівське...

21.01.2016

Почула вкотре, і всміхнулась,

Експресо замовляв мужчина,

У слові – усміху причина,

Еспресо!!!, тобто не розчинна,

А заварна, міцна і чорна,

Арабіка, а чи робуста,

А смак насичений так густо,

Сон прожене, й не буде пусто.

Ашраф Фаяд
Такий незручний збіг шиплячих
Як провокація усіх нашіптувальників
Як насмішка з беззубої смерті

Чому твої
вірші такі ж рідні
Чому на твоїй землі
стільки ж невігласів
Чому твої судді
такі ж негідники

Бо жодна віра
не варта страти одного невірного


2016

Поміж космічних струн і стебел всесвіти дивляться в тебе: "Агов, людино! Що там нового на зоряній карті?".

А ти їдеш в плацкарті.

2016

Що це за прозріння, що це за розмови,
Сколихнулось ніби відголоском сну.
Все на цьому світі почалось зі Слова,
Найдорожче із любов'ю пригорну.

Линуть в часі роки, тоне світ прийдешній,
В мареві зникають постаті юрби.
В клопотах, тривогах людоньки тамтешні,
Споглядають в Небо - "Боже, підсоби."

Наздогад подалі сторожко ступають,
Силами своїми борються в імлі.
Час від часу тіні з темряви спливають,
Їх не відпускають спонукання злі.

В боротьбі великій всі ми наче діти,
Без руки твердої губимось в гріхах.
Щире, добре слово й хочеться радіти,
Прославляти Мудрість Божу у віках.

10 січня 2016 р. Неділя.

Що невинні знають про підступність ?
В чистім серці не буває зла.
Сад Едену - гармонійна сутність.
Та чомусь гадюка заповзла.

План зміїний - влада над Землею,
Не було на Небо вороття.
Володіння зажадав Душею,
Найцінніше - наші почуття.

У саду ідилія достоту,
Яснобарвне листя, вітерець.
Чорний Ангел - заздрісна істота,
Звів Закони Божі нанівець.

Соромом запаленіли двоє
І заклякли в муках від гріха.
Довгий шлях ошуканим в двобої,
Нарікання запізніле не стиха.

Манівцем до світла, до Едену,
Зниклий сад ще з'явиться. Творець
Знає наші сумніви до щему,
Довготерпеливий Бог - Отець.

10 січня 2016 р. Неділя.


Книга Буття 2. 8 . І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході
2. 10 І річка з Едену виходить, щоб поїти рай

Люцифер насправді досконалий,
Має неабияку красу.
Піниться шампанське золотаве,
На десерт миндаль, терамісу.

Знов наповнить келихи лукавий,
Насолода, посмішки, вино.
Поміж нас, невидимий, блукає
Безталанних натовпом на дно.

Вже не має усмішок та блиску,
Сіється роздратування, гнів.
Що ж, у чорта повна торба зиску,
А в дітей нема солодких снів.

Навісніє бісів дух, лютує
Кидає безвольних в темноту.
Особистість змучену катує,
Перетворить серце в пустоту.

Де жила надія світла, чиста
А кохання вічним буть могло,
Як і Єва, необачні, звісно,
Там тепер все нанівець зійшло.

"Господи, помилуй грішні душі."
-Жеботіють губи знов і знов.
Відгукнувся милостивий Сущий
- Сина розіп'яли за любов.

01.01.2016 р. П'ятниця.

Зустрічала у дванадцять свято - Новий рік.
День дванадцятий і місяць знають про мій вік.
Покотилось сонце знову обрієм навкруг.
Вже рахує людство новий величезний круг.
Опоясаний зірками, солом'яний сніп.
Срібно місяць розсипає білий-білий сніг.
Новий рік із Богом разом - благодать небес.
Їх багато, всі одразу - чудо із чудес.
Опускалися сніжинки, дивували всіх.
Ніжні, тихі - Божа ласка для істот земних.

01.01.2016 р. П'ятниця.

Я знаю одного поета,
який цю історію
описав би краще, аніж я.
Але його проникливі очі
дають мені знати, –
напиши її сам.

У глибині часу
на острові дитинства
я пам'ятаю,
за нашою хатою, за дорогою,
на болоті під лісом
зеленіла мохом стріха моторошної садиби,
яку на той час наймав один бідака
по імені Афанасій
у родичів самогубця,
якому те подвір'я
перепало від інтернованої сім'ї
(казали люди) людоїдів
темної доби великої голодовки,
якої(казали деякі вчителі у школі)
в Україні не було.
(І оповідали мені невіруючому
моя мама,
як її запрошувала Маройка Косогориха
провідати хоруючу доню,
і як вона «давала драпака»,
коли побачила у дзеркалі
відображення німого Косогора
із сокирою в руці).

І казали сусіда Афанасій татові, –
ти пройшов три війни,
тричі тікав із полону,
і тричі тебе розстрілювали
і німота і сталінські трибунали,
і лише один раз був поранений,
і ніякої бісоти ніколи не боявся.
Якщо ти такий герой,
то переночуй у моїй хаті
бодай одну ніч.
Може і Маройки не побоїшся?

Натопили ми лежанку у чужій хаті
тай лягли на ній переночувати.
Ніч темна, непроглядна.
Тато дрімають,
а я бісоту слухаю.
А може то вітер
на горищі зубами клацає?
А може то коти у комині шарудять?
Я умію хреститись,
для зручності піднімаю голову,
а у вікні – дідо косматий
дивиться пильно,
палець до уст приклав
і наче чую, – мовчи.
Киваю головою, – згода.
Не чую, а відчуваю, –
іди до мене.
Ні, – мотаю енергійно
запамороченою головою,
– не можу. Ноги не ідуть.
Усміхається, – спи…
Наразі крізь чорне хмаровиння
чи то блискавка оперізує нічне небо,
чи то проливається марево місяця
і вихоплює у пітьмі силует у накидці
із торбою через плече,
із костуром у руці,
і пильним поглядом зірких очей
із-під косматих брів.
Бачу його блідо-воскове обличчя,
обрамлене білими пасмами до плечей
і бородою зеленавого відтінку.
Ще раз прикладає палець до рота
і зникає у згасаючому мороці ночі..
Я ще пам'ятаю,
що це був дуже і дуже хороший
дідо Вій,
якого боїться і слухається
усяка нечиста сила.

Уранці мене – ніякого
тато принесли додому.
А наступного дня,
коли дорослі пили могорич,
і коли хмільні сусіди прощаючись,
погодились, що немає чого боятися,
окрім однієї людини-нелюда,
мій тато тверезо уточнили:
– як переживемо генералісимуса,
то й дідька переживемо.
Я хотів і свій п'ятак додати
про волохатого, але не злого дідо.
Але тато заперечили мені:
– це тобі наснилось.

Може так і є,
що нічого цього не було,
як і великої голодовки,
за яку мене(надто допитливого)
учителі ставили у куток…
Але запитую і донині із року в рік,
із дня на день, поки минає час,
поки триває і досі те,
що не може бути,
тому що такого не буває, –
куди щезає наша пам’ять?
То пощезали – і хата у чортополосі,
і дурна її слава
за дорогою на болоті
із безоднею-трясовиною,
по якій ночами
блукають вогниками
убієнні душі.

Я багато чого не знаю
і не все умію пояснити,
і я не знаю чому,
коли одного разу
я побачив Аватар із ніком –
Шон Маклех,
я по-новому вірую у цю історію
і у те, що точно знаю того казкового дідо,
який описав би її краще,
аніж я.

01.2015

у Дніпро крокують когорти душ
сохне документів китайська туш
сльоза вибухає в оці...
мої полководці!
врятуйте Китай!
врятуйте Китай! ви потрібні Китаю!
мої полководці, благаю!
давайте наказ. кожен із нас тут готовий померти.
колись ми боялися смерті.
тепер же ні. ворогів женіть, мої полководці!
за вами Китай!
драконе, літай!
повітря, гори!
чужинцю, помри!
пиши, перо!
крокують когорти в Дніпро!

2015