ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Артур Курдіновський
2024.11.23 06:14
Мій творчий шлях був дуже нелегким. Він проходив крізь приниження, зневагу, хамство та несправедливість. Щоразу мені зустрічалися не ті люди. Це засилля невігласів, малограмотних та недалеких людей я залишив на тій дорозі. А сам пішов новим шляхом. І ось,

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Роман Рось - [ 2013.10.02 20:16 ]
    Вірш 1
    Щоби знайшло по-вінця вітру
    Не по розголосу.
    Чи мрії відпустити-
    Поросли впевненістю,
    Світлом живим вигинаються.
    Повинна творчість вчити.
    Діти вигадують зміст
    Просто неба, як жовтень
    Форбами розквітне.
    По тому відомо-
    Старим черевикам покреслено вирій.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Роман Рось - [ 2013.10.02 20:01 ]
    Олеся
    Повені наповнили швидкістю
    Плинною і бурхливою.
    Селяни - недобрі і раді.
    Бачили русалку в полі,
    Ще не залитому водою дивом.
    Пісні співала в танці
    Про сердешну Олесю.
    Серед блискавок із оленями
    Блукала – гралася,
    На вітрі волосся розвівалося
    травою і шовком.
    Коли пройшла негода - зникла, мов би й небуло насправді.
    Дива, кажуть, подекуди трапляються.
    Німо і порожньо стало
    Відразу по тому.
    Світ сумував не довго,
    доки птахи не заспівали.

    2010р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Роман Рось - [ 2013.10.02 20:00 ]
    Весна, квітень
    Веснократно поклич!
    Встигну впоратися зі світом по-вінця,
    По краю зимового спокою-миру.

    Бах! - у небо квітами
    ще ніжними-вразливими,
    Бо така у нас війна!

    - Приплинь, приплинь до бережка,
    Як у казці про далекі землі,
    Де світ видається здалека.

    - Можеш повірити в диво?,
    запитує бідний, затиснутий відчаєм.

    Я заряджу ним гармату,
    Як бароном, разом із квітами -
    Нехай погойдається в хмарах
    і горе забуде.

    2011р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Роман Рось - [ 2013.10.02 20:06 ]
    В.М.
    Проведи мене два кроки,
    і залишайся байкою
    на межі міста і спокою.
    Тінь твою заберу зі собою,
    одну з багатьох -
    не думай про неї,
    як і раніше.
    Все не те - на вогонь
    разом із зіллям,
    котре на Боржаві
    достигає у жовтні.
    Увійдемо у сон без одного -
    пропадемо удвох.

    2009р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Шон Маклех - [ 2013.10.02 18:32 ]
    Будівничий театру
    Будівничий лялькового театру
    Міняє цеглу п’єс на хліб монологів.
    У нього голова напхана тирсою фраз
    Пустих як бубон шамана евенків,
    Але він ніколи
    (Ви чуєте? Ніколи!)
    Не вважав себе лялькою.
    У нього дерев’яні руки,
    У нього костури-ноги
    Зроблені зі старих ясенів метафор,
    З потрісканих дубів алегорій,
    З білих беріз гіпербол,
    Але він завжди
    (Ви чуєте? Завжди!)
    Не крокував, а літав
    На своїх милицях Шекспіра
    І протезах Мол’єра,
    І змушував своїх ляльок
    З придyркуватими посмішками
    Грати трагедії –
    Зображати Гамлета та Отелло.
    І кому? Смішному зайчику.
    І чомусь примушував грати Офелію
    Стару кyрву Мальвіну
    З вицвілим волоссям
    Зробленим зі старої ганчірки
    І кінської гриви,
    Пофарбовану соком бузини.
    Він тільки будівничий.
    Але чомусь вважав себе режисером
    І драматургом і критиком.
    А який з нього
    Вийшов би сантехнік!
    Від Бога…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  6. Вія Поліщук - [ 2013.10.01 16:49 ]
    69
    На стелі свічадо.
    І в ньому,
    як
    на чуттєвій плівці:
    ліжко,
    зім’ята постіль,
    троянда кольору крові,
    дві тіні,
    які залишилися
    після двох тіл...

    Світ перегортається.

    Стеля тепер – підлога.
    Свічадо – цей світ.
    І тіні вже – плоть.
    Жива плоть.
    І тіні вже рухаються.
    Ліжко
    рипить.

    Жінка береться
    за жезл
    притискається до нього
    персами
    нахиляється
    лоскоче подихом
    довгим темним волоссям


    Чоловік бере троянду
    погладжує пелюстками
    сідниці,
    що над його обличчям,
    і не тільки
    сідниці

    Жінка бере троянду
    відчуває в неї свою духмяність

    Чоловік притискає до рота
    вологе
    жіноче лоно
    ховає у ньому обличчя
    полизує клітор

    полизує

    Жінка зціплює зуби
    здригається
    довгу мить

    полизує

    Жінка
    випускає троянду
    кричить

    полизує

    Жінка вмирає
    від насолоди

    полизує

    Жінка судомно воскресає
    треться
    залишаючи сік свого лона
    на обличчі
    Чоловіка

    Жезл
    притягує ближче
    і ближче

    Жінка обережно
    дихає на нього
    береться за нього
    вустами
    і Чоловік
    судомно стискає її сідниці

    Жінка треться обличчям
    об жезл
    наче лоном
    і бере
    до горла
    голівку
    жезла

    виймає
    знову бере
    слина тече підборіддям
    крапає

    Чоловік заплющує очі

    Жінка посмоктує

    Чоловік рухається в її роті
    жорстко
    глибше і глибше
    до горла
    щоб вибухнути
    собою

    Жінка обожнює пити
    у позі 69

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (3)


  7. Шон Маклех - [ 2013.09.30 10:53 ]
    Чоловіки клану О’Коналл
    Чоловіки клану О’Коналл –
    Старі воїни в кілтах кольору
    Давнього гірського заліза,
    Що бувало в бувальщинах.
    Чоловіки клану О’Коналл –
    Моряки з потопленого корабля
    Просякнуті сіллю і запахом моря,
    Що ховає в собі рибу Сонце.
    Чоловіки клану О’Коналл
    Просякнуті віскі і холодом роси
    Уладського туманного дня
    П’яніють від північного вітру.
    Чоловіки клану О’Коналл –
    Музиканти вересових пісень,
    Скрипалі потойбічних танців,
    Співаки водоспадів неба.
    Чоловіки клану О’Коналл
    Цінують джигу більше
    Ніж сон життя.
    Чоловіки клану О’Коналл –
    Вміли вмирати за короля
    Тари і землі Дун на н-Галл.
    Рибалки і ковалі,
    Казкарі й пастухи,
    Майстри твіду і вівчарі –
    Скільки вас
    У чужу землю лягло…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  8. Олександр Козинець - [ 2013.09.29 15:54 ]
    ***
    Благослови, Господи,
    Того чоловіка,
    Який ніжно цілує тебе сонну,
    Готує сніданок,
    Стіл накриває зранку.
    Пробачає образи,
    Посиденьки у подруг,
    Флірт з іншими чоловіками,
    Шкідливі звички,
    Складний характер,
    Любов до істерики…
    Дай сили, Господи,
    Тому чоловікові,
    Який носить тебе на руках,
    Береже твій сон,
    Здійснює давні мрії,
    Дарує соняшники
    (Улюблені квіти),
    Купує сигарети,
    Хоча сам не курить.
    Убережи, Господи,
    Такого чоловіка
    Від ранньої старості,
    Кращої жінки, іншої країни,
    Нових друзів,
    Допоки він щасливий
    Та відчуває палку любов,
    І вірить у те, що
    Благословить Господь
    Такого чоловіка,
    Який ніжно цілує тебе сонну
    І йде готувати сніданок...


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (4)


  9. Марина Кордонець - [ 2013.09.28 13:59 ]
    ...Ти тамуєш свій страх...
    Ти тамуєш свій страх, бо давно вже навчився вірити, бути сильним
    Небо зорі розсіює впевнено, щоби ти бачив, яким є твій шлях
    Я ж бо ніколи не приміряла ролі різноманітні - жила статично
    І з кожним подихом я впускала у себе страх

    Ти вдивляєшся у простір
    Ти вичікуєш нових небезпек для себе
    І без жодних вагань промовляєш: "Нехай буде так!"
    Чи навчусь я колись небезпеці дивитись у самісіньке серце
    і стискати до болю у долоні кинджал?

    Проводжала тебе завжди поглядом, сповненим туги та змори
    Але ти навіть не оглядавсь і йшов уперед
    Крок за кроком, все далі і далі туманами вулиць
    Ритм серця твого відчуваю за межами меж

    Ти - мій спокій, незламність моя
    Ти - моя опора
    І нехай всі вітри навздогін за тобою чимдуж
    Моє єство сповнене до тебе чистої святої любові
    Напуваю водою з долонь
    Попіл струшую з твоїх рук...

    15(09)2013


    Рейтинги: Народний -- (4.88) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Шон Маклех - [ 2013.09.28 01:37 ]
    Над річкою Бойн
    Минають роки і століття, але ірландці не забувають 1690 рік і річку Бойн… Це досі не річка, а відкрита рана…

    Покладіть мене на траву -
    На м’яку траву на рінні
    Прозорої річки Бойн –
    Тої самої річки,
    Що пам’ятає ірландців,
    Вдягнених у зелені плащі
    Кольору цієї трави,
    Кольору цих пагорбів,
    Кольору цього острова.
    Вони тримали гострі мечі –
    Гострі, як стерня
    Скошеного назавжди поля,
    Гострі як списи
    Давно мертвого короля.
    Вони стали тепер травою
    Добровольці чорного року
    На цій рівнині одвічної журби
    У цій долині,
    Де поховали не тільки мрійників,
    Але і їхнє одвічне жадання
    Закарбоване між словами пісень.
    Покладіть мене на цю
    М’яку зелену траву
    Коли я помру…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  11. Шон Маклех - [ 2013.09.27 23:31 ]
    Crann Lá Fhéile Pádraig
    Читаючи «Літопис Ольстера» я наштовхнувся на таку фразу: «Воїни заходу закрили дорогу біля Фіннахта, король Кенн Фелад був стятий – хотіли відібрати в нього не тільки життя, але й честь…» І тоді я написав таке:

    Коли Жовта Чума*
    Спустошила Острів Долі
    Коли два королі**
    Пішли в світ мовчазних тіней
    У глибини пагорбу Тари***
    Того самого пагорбу Слайне,
    Що дав імено клану –
    Славного клану Сіл н-Аедо Слайне
    На рівнині Маг Рах,
    Де крім стріл та списів
    Нічого не сіяли в землю
    Споконвіку часів,
    Виросло дерево
    Крислате, як думки друїдів,
    Зелене, як конюшинові рядки Ойсіна.
    Хтось у дірявому плащі легенд
    Сказав, що то ясен святого Патріка.
    А ми й повірили,
    А ми й сподіватися –
    Почали чи то перестали,
    А ми й арфу
    Дістали, меча сховавши
    А даремно…
    Тому що озеро Лох Дерг
    Так і зветься –
    Червоним озером,
    Бо від крові ірландців
    Воно потемніло…

    Примітки:

    Crann Lá Fhéile Pádraig – дерево святого Патріка (ірл.)

    * - йдеться про страшну епідемію, що почалась в Ірландії у 664 році і ввійшла в історію під назвою «Жовта чума».

    ** - йдеться двох королів – співправителів Ірландії – братів Блахмака мак Аедо Слайне та Діармайта мак Аедо Слайне (657 – 665 роки правління).

    *** - Тара – давня столиця Ірландії. Слайне – назва одного з пагорбів Тари.

    **** - на берегах озера Лох Дерг (Червоного Озера) був підступно вбитий король Кенн Фаелад мак Блахмайк у 675 році.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  12. Вія Поліщук - [ 2013.09.27 14:16 ]
    Хіть
    1

    Танцюю
    під люту музику
    дискотеки,

    будь-який рух –
    щоразу нова таємниця.

    Наспівую,
    що
    через 10 хвилин
    настане весна,
    і твої вуста
    розбудять мене
    поцілунком у перса,
    посмоктуванням у вагіні.

    І майже усі
    бажають зараз
    стати тобою,
    аби я розтанула
    у їхньому
    молоці
    та випила його
    до денця...

    ось перший
    підходить
    хапає хапає
    мене за руку
    ззаду

    труся
    спиною
    об його груди
    труться руки його
    об мої груди
    які тремтять
    під ритмом шаленим
    лютої музики

    соски на очах
    у всіх
    бо ти
    знімаєш з мене одежу
    і
    тримаєш за руку
    якою погладжуєш
    власне збудження

    п’ю
    твоє
    молоко

    2

    Підходить другий,
    і я,
    водночас посмоктуючи,
    п’ючи твоє молоко,
    віддаюся
    пальцям другого...

    залазять
    у шоколадну щілину
    моєї принади
    насаджуюсь
    на пальці
    все швидше
    і швидше
    під ритм
    лютої музики

    3

    підкрадається спереду
    третій
    із розстібнутою
    ширінькою

    велика голівка
    виглядає звідти
    і дивиться
    у низ
    мого живота

    і дивиться...

    пальці другого
    входять глибше
    і глибше
    до болю

    вигинаю спину
    коли саджуся
    на третього

    пальці вже
    у моєму роті
    відчуваю
    власний
    смак
    після твого молока

    4

    мене кусають за шию
    тягнуть за волосся
    б’ють по вустах навідліг
    цілують ізнов

    скрикую

    третій входить
    у моє лоно
    із силою
    розриваючи
    все глибше

    другий входить
    ззаду
    у мою шоколадну щілину
    ляскає мої сідниці
    теж розриваючи

    хапаюсь за плечі
    третього
    кричу
    під ритм
    лютої музики

    я тремчу
    я дряпаю спину
    третього

    міцно тримають мене
    за сідниці
    та поглиблюють
    кожну щілинку мою

    і течу
    буквально течу

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Вія Поліщук - [ 2013.09.27 14:28 ]
    99% жінок
    Чи знаєш ти:
    99% жінок –
    потенційні
    нічні метелики.

    99% жінок
    мріють
    бажають
    сісти
    на колінa незнайомця
    і вище
    і вище...

    на очах у всіх
    в ресторані
    всмоктуватись
    у вуста незнайомця

    торкатись
    його потаємного
    «Я»
    своїм потаємним
    «Я»
    силу тяжіння
    створюючи тертям...

    Тож уяви:
    тебе бажають
    99% жінок,
    і кожна –
    пантера,
    тигриця,
    левиця,
    дика богиня.
    І в кожній із них –
    99% мене.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Вія Поліщук - [ 2013.09.27 14:57 ]
    Гаряче
    Граю
    з гарячою
    водою
    з-під крана
    пальцями
    тонкими
    довгими
    аж кипить
    на долонях
    і поміж ніг

    захлинаються нею
    пелюстки лона
    згадую про тебе
    я зараз повія
    чужий чоловіче
    іди до мене
    зацілую тебе
    після жінки
    жінкою останньою
    у твоїм житті

    тільки дай воді
    перед цим
    увійти в моє лоно

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. ОПс Ірина Островська - [ 2013.09.26 12:55 ]
    Наріжний камінь
    ти як камінчик
    застряг поміж пальцями моїх років
    натираючи кров’яні мозолі пам’яті
    заважаючи бігти до цілі
    легко вільно
    без думок про дискомфорт
    залишивши все минуле
    без болю роздумувати
    про вищі речі
    ти камінь наріжний
    що не відпускаєш мене літати
    силою свого тяжіння
    розтрощивши мої мрії
    вимушуєш твердо стояти
    в реальному земному світі
    і йду я кульгаво
    зосереджено мислячи
    про буденні справи

    2012 р


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Шон Маклех - [ 2013.09.25 21:01 ]
    Пiдставляючи обличчя холодному вiтру
    Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:

    Я – терпкий дим, що здіймається
    Над картопляним полем Донеголу,
    Коли селяни землі каміння
    Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
    Я – солоний присмак вітру
    Буремного дня ірландського літа,
    Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
    Що думає про сонце
    На землі графства Арма –
    Землі, де крім пострілів
    Немає нині іншої музики,
    Де діти малюють на стінах
    Людей з рушницями,
    Де мрія про зелений
    Листок білої конюшини
    Зависає в густому повітрі
    Кельтських сутінок Уладу.
    Вирує холодне море –
    Загусле ірландське море.
    А ми все дивимось
    У його далечінь
    Вицвілими очима привидів.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  17. Світлана Ковальчук - [ 2013.09.22 21:16 ]
    * * *
    Спокутую жовтогарячу осінь
    Бо гріхом! - не одболіла нею
    не одговіла
    не зацвіла

    Спокутую - листяно - тишею

    Іще не йди у відгомін
    Іще-бо ясноокі паняночки
    Вицокують собі смішечки
    Іще добрі газди
    Розкошують твою щедрість

    А на золотих твоїх монетах
    Не викарбовано наших - чи тлінних? -
    мрій
    імен
    кроків


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (1)


  18. ОПс Ірина Островська - [ 2013.09.22 20:57 ]
    ***
    что наполняет пустоту одиночества?
    пронизывающая боль души, разочарование
    неоправданных надежд?
    чувство величественной псевдо уникальности?
    Богооставленности?
    отчаянье, звенящая немота вселенной
    приводящая до крайнего исступления, ощущения тления
    осознание своей малости
    нищеты прикрытой смертью из
    изобретенного человеком нереального мира
    в лучшем случае состоящего из плюшевых мишек
    а в крайности – из потуг вымыслить чувственный
    заменитель реальности
    одиночества

    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Аліна Олійник - [ 2013.09.22 13:05 ]
    Сепаратизм
    Наш світ поділено
    Словами, снами, уявою.
    Кажуть – це міфи, проте…
    Ми щасливо втиснені історією
    В межі цієї держави.
    Ми трагічно розділені
    Кілометрами безнадії та зневіри.
    Ми однакові ноти різних октав
    Не настроєного роялю сьогодення.
    Ми – муліне –
    Однакові нитки різних номерів.
    Хтось над нами вишиває ними
    Картину життя.
    Ми – двостороння тканина правди,
    Літня одежа пристрастей,
    Зимове хутро самотностей.
    Нам радять думати про майбутнє,
    Поки клавіші не позападали,
    Поки нитки не сплутались,
    Поки одіж не зносилась,
    Поки хутро не витерлось…
    Між нашими містами немає прямого сполучення.
    Влада зовсім не дбає про нашу єдність.
    Бачиш ці прозорі невидимі повітряні мости,
    Що поєднують схід та захід?
    У квітні так само як у січні болітиме ця відстань.
    Ми будемо говорити про сепаратизм –
    Кожен з власною правдою,
    Єдиним безголосим болем
    Пам’яті про минуле.
    Це міф, мовляв відстані не скорочуються,
    час не стискається,
    світи не об’єднуються.
    Бачиш – пишу тобі про це –
    Значить, стаю ближче!


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Оксана Зіник - [ 2013.09.21 16:18 ]
    Слова...
    Ти слова кривого не скажеш…,
    Твої слова правильні та чіткі,
    Озвучені голосом з металевим тембром,
    Оформлені в стилі «хай-тек»,
    Жодного декору, жодних прикрас,
    Лише гра слів на металевих тонах,
    Вони влучають прямісінько в душу,
    Пробивають її наскрізь,
    І ти знову влучив в десятку, -
    Моя душа падає переможена.

    18.09.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.06) | "Майстерень" -- (5.06)
    Прокоментувати:


  21. Оксана Зіник - [ 2013.09.21 16:17 ]
    Ось так!
    Весна сонячними зайчиками
    Освітила моє обличчя,
    Взяла руду фарбу,
    Розмалювала веснянками,
    А я і не боронилася)

    А ти нещадно «хедеериш»
    Моє фото,
    Затираєш сонячні крапельки,
    Не любиш весни малюнки,
    А з ними, і мене, справжню.
    Ось так!

    18.09.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.06) | "Майстерень" -- (5.06)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Гора - [ 2013.09.21 15:01 ]
    повертай до домівки
    Творити добро
    це так природно
    як дихати
    світліє на душі
    осінь на дворі
    ти з далекої планети...
    белебенять дощі
    який наш світ ...
    ти очікуєш зустрічі
    вже твій бал затих ...
    зал спорожнів
    згасли свічки
    і як дерево ти
    стоїш одна
    ще не розуміючи
    що не прийде твій принц
    вже ніколи
    стоїш і чекаєш
    чого ?
    сама не знаєш
    певно тобі знати не дано
    про фундамент
    подих вітру радості
    на якому грунтується краса
    і сила земної Жінки
    яка загадково
    незбагненним чином
    продовжує шлях
    в сакральних глибинах..
    Щаслививі ті
    хто віддає
    і у кого є що віддавати
    осінь на дворі
    повертай додому ...


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (3)


  23. Оля Сопрано - [ 2013.09.20 20:32 ]
    ***
    Біль.
    Що лежить нафтовою плямою на душі...
    Скільки часу ти задихалась?

    Сили.
    Які повільно розчинялись, поки ти борсалась і намагалась підкорити цю ріку...
    Ляж зіркою і просто дивись у небо.
    Нехай несе...

    Жаль.
    За тим, що це було без Тебе.
    Стільки часу.

    Дай все відпустити!
    І бути травою під сонцем...


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  24. Олександр Гора - [ 2013.09.20 15:58 ]
    Про вічне зерно
    До нового всі
    у мене свято
    рік одцвів
    всього було...
    дні в минуле одлетіли
    немов у вирій
    а мені
    вічного зерно лишили:
    шануймо дружньо
    мужню силу
    шат красу Любові!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Андрій Гуменчук - [ 2013.09.20 12:11 ]
    Про перший с...
    Перший суп це як перший секс.
    Ти вже бачив як це роблять.
    І не тільки по телевізору.
    Але самому якось не доводилось –
    Руки не доходили...
    Ті ж, хто вже робив це – час від часу кепкують
    Над тими, хто ще не пізнав цього таїнства.
    Звісно, ти вже тисячу разів кип’ятив воду.
    І навіть вмієш чистити овочі.
    Але поєднати ці речі та процеси в одному ліжку,
    Тобто, в каструлі...
    Страшно.
    Це ж така відповідальність!
    А раптом нічого не вийде?
    Або вийде, але не те, що хотів?
    І над тобою знову сміятимуться оті, досвідчені?
    Але ж так хочеться бути вправним коханцем,
    Чи то пак, кухарем,
    Якого хвалять після кожної... Ложки.
    Саме тому ти, по вінця заповнений незграбністю,
    Стискаєш сильними пальцями свого... Ножа
    І спрямовуєш його точнісінько на беззахисне тільце картоплі.
    Вдосталь позбиткувавшись над нею,
    Ти переходиш до цибулі,
    Після чого, з заплющеними від насолоди очима,
    Гарячково крутиш газовий вентиль,
    То збільшуючи, то стишуючи полум’я
    Під розпеченою посудиною,
    В якій пристрасно кипить ніжне та пружне м'ясо.
    Твої очі бігають по полицях,
    У пошуках пікантних спецій.
    Ти боїшся закінчити надто рано
    І, звісно ж, боїшся перетримати!
    Нарешті, остаточно виснажений
    не так шлюбними іграми з плитою,
    Як власними нервами,
    Ти оголюєш та ставиш на стіл тарілку,
    А до рота вставляєш цигарку,
    Яку по праву заслужив.
    Твій зухвалий черпак занурюється
    У таке маленьке, спокусливе й іще незаймане плесо...
    ...І поки ти, зовні спокійний, сидиш на хиткій табуретці –
    Твій шлунок оргазмує, захлинаючись власним соком.


    19.09.2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  26. Олександр Гора - [ 2013.09.19 17:44 ]
    Від Бога вродою
    Ромашкова роса таїною причастя дихає...
    Осінь мереживом листя прилягла
    У павутини днів літа, що минає.
    Пристрасть думок вибиває візерунок різьблений:
    Милий Боже! Русь свята - в Дусі єднаймося!
    Прийшла росою на побачення до мене в золотистій лусці пора...
    Немов мить пролетіли зграями роки, ростало в дні ...
    Відлетіли журавлі, з ними i ми - горлице,голубко моя...
    Шукай не шукай - пиши не пиши,
    На нас надія Його.
    Молитовно верби коси розплели ...
    Холодом зорь дихають осінні дні.
    Чекання... Знову поманить далина нас в радість весняну,
    Як оксамитова пора - сяйвом Різдва зустрічні обійми!
    То діти повертатимуть до Рідної домівки
    У потоці мережив сніжної подруги - Зима.
    Споглядаю - хуртовинам протистоять двоє.
    Міцнота дужа зоцільними крилами...
    Один-чудовисько, охоронець палацу,
    Той кого незнают багато,
    Той кого вже не лякає смерть ...
    Інший - наче веселий...
    Але в ньому бува немає і краплинки веселки,
    За якою ховається втомлений людина ...
    Такі різні, вони звикли до...
    Доля грає життями...
    І чи зможуть вони знайти щастя?
    Хто знає?
    Йому ж бо - все відомо! Любов бо ж вічна.
    Він люблячій все - від Бога вродою.
    Бо має спокій - Світ пізнав через причастя.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (3)


  27. Віталій Ткачук - [ 2013.09.18 21:09 ]
    убивця
    ні
    мало
    занадто мало
    бути людиною
    казав нам убивця
    з очима воїна
    усі ми люди
    хитрі
    жадібні
    віроломні
    ні
    треба бути янголами
    казав він
    і плечі зводив
    ніби з крилами

    бути чоловіком
    до кінця
    не спокушатися
    але за правду
    не боятися
    живота собі розпороти
    казав так
    і гримів ланцюгами
    і щодня
    діставав із криниці
    стільки відер
    скільки людей убив

    молитися
    де б ти не був
    і ким би не був
    у лахмітті
    у бруді
    чи у бруді розкоші
    молитися
    і вірити
    казав душогубець
    із ликом янгола
    і я вірив йому
    вірив більше
    аніж священику

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (6)


  28. Олена Малєєва - [ 2013.09.16 22:37 ]
    Світ належить білявкам
    Ви бачили їх?
    Хрещатиком інколи
    Гуляють чотири білявки.
    Бабця-білявка з силіконовими губами
    Тримає міцно в руці
    Руку гарнюні-білявки,
    Років шістнадцяти,
    З несиліконовими грудьми
    Розміру сімдесят-п’ть «Це».
    Поруч незалежно і самовпевнено крокує
    Така ж шістнадцятилітня мамця-білявка
    Й тримає під пахвою
    Пухнасту білявку-суку.
    Яскраво-рожевим кольором
    Нафарбовані їхні губи.
    Навіть у собаки.
    Сто тисяч норок
    Пішло на їхні вії.
    Навіть на сучі вії.
    Що стосується спідниць,
    То кравці, вочевидь, зекономили на тканині,
    Аби відкрити світові
    Їх гарні засмаглі ноги.
    Гарні й засмаглі
    Навіть у бабці-білявки.
    І світ відповідає їм взаємністю:
    Він садовить їх в шикарні автівки,
    І мчить в не менш шикарні садиби,
    Годує в пафосних ресторанах,
    Розважає гламурними вечірками.
    Світ належить білявкам.
    Не вірите? Стовідсотково!
    Просто повірте.
    Але тільки: їхній світ.
    А решта світу
    Належить мені!
    16.09.2013 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.34) | Самооцінка 5
    Коментарі: (7)


  29. Олександр Гора - [ 2013.09.16 22:30 ]
    Трояндове пахтіння
    Трояндове пахтіння
    Любові пісня радостен правімо,
    Любімо - Шануймося,
    Вічного - Я.
    Любов одвiчно,
    Свентовіт, Бозе наш Світлий!
    Славимо і ТріславімО Тя всі-Родно!
    І просвіти Ти Душі наша
    Й ниспошди осяяння під серця наша,
    бо Благий Бозе Ти єси,
    Д-А до всіх РодАм наша.
    Тя одвічно велічлЕмо і в Пологи наша закликаємо,
    Да буде Душі наша зі Тобою,
    Нині й прісно й від Круга до Круга,
    Й у вс*ї часи,
    Допоки світить нам Сонце-Ярило!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Марія Романченко - [ 2013.09.14 22:04 ]
    Агонія
    Померти як жайворонок від спраги,
    перед міражем

    Чи як перепілка
    що море здолала
    у перших же хащах
    бо більше не мала
    бажання летіти

    Але не жити стогнучи
    ніби осліплений щиголь

    (1914-1919)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  31. Ірина Кулаковська - [ 2013.09.11 13:29 ]
    Сезонні явища (триптих)
    Сезон горіхів
    горіхи падають
    з гортанним криком
    стукотом сухим
    старечим буркотінням
    на брук
    на лави
    на підвіконня
    мов зорі у воду
    мов круки на здобич
    виливаються в калюжі
    витікають із труб
    в канави
    урвища
    кишені
    крізь пальці сиплються
    пісок
    тріщить на зубах
    наче зерня горіха
    цнотлива гіркота
    завія горіхова
    потоп
    дев'ятий вал
    коли все вщухне
    так природньо
    збирать горіхи
    в старі кошулі
    змітати з листям
    з дорожнім пилом
    тут на асфальті
    вони лиш мушлі
    викинуті на берег
    піднесеш до вуха шкаралупу
    чути гамір міста

    2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. Анна Трепез - [ 2013.09.09 20:35 ]
    Рушай, слово, рушай...
    Рушай, слово, рушай...
    Ти любиш бездоріжжя
    з рухливою землею,
    рясноросою травою
    і снігом безтурботним.

    Від каміння відштовхнешся, і
    знов - на стежину!
    А якщо потрапиш у дикі хащі,
    то обережно прокладеш її власноніж.

    Дарма тебе намагаються шукати
    зі швидкістю асфальтового покриття.
    Ця сіра черва розповзлась усюди:
    з хвоста одного хробака
    починається голова іншого
    чи глухий кут, чи провалля.
    Інколи - бездоріжжя.

    Рушай, слово...
    Ти - мандрівник,
    захопи й мене
    в наступну свою подорож...





    09.09.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  33. Василь Кузан - [ 2013.09.09 16:30 ]
    Чекаю
    Чекаю вечора, щоб чути...

    Чекаю ночі, щоб іти
    По склу, що друзками лоскоче
    Підошви завтрашньому дню.

    Ступати босими ногами
    На сну розпечене вугілля
    І пити пам'яті отруту,
    Що пересохлими вустами
    Стікає іменем твоїм.

    І снити маревами ранків,
    Що запікаються криваво
    Під нігтями вчорашніх мрій,
    Що хочуть збутися, та тільки
    Стають навшпиньки, ніби діти,
    І до зірок не дістають.

    Чекати, снити, відкривати,
    Неначе банку огірків,
    Таку холодну невідомість,
    Що розтечеться, мов розсіл,
    По спраглих нутрощах любові
    Чи по підлозі...

    Невгамовні
    Бажання бачити тебе.

    09.09.13


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  34. Оксана Єфіменко - [ 2013.09.08 23:53 ]
    Дім
    Десь височіє дім, де є примара -
    маленька дівчинка із пальцями,
    що труть гіркий полин.
    У тому домі поле -
    безкрає, бездереве, безчасне,
    безтурботне і безвітряне.
    Біжи, маленьке янголя,
    та безоглядно, колінця збиті заховай
    у цій траві, що скоро снігом убереться
    під твоїм тихим дахом.
    В твоєму домі, дівчинко,
    лежать джерела,
    холодні, ніби вікна.
    Омий свої долоні,
    прозорі та гіркі,
    накинь на плечі морок надвечірній,
    наче хустку,
    сідай до столу під єдиним дубом
    і слухай воркотання голубів,
    яких у кожен рік стає все більше.
    Скуштуй плодів солодких і збери
    червоні ягоди із килимів.
    Маленька дівчника у домі на горі
    закрила двері
    й більше не відчинить.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  35. Аліна Олійник - [ 2013.09.08 14:10 ]
    Остаточне

    Коли Господь вкотре складе розклад небесних слухань –
    буде чергова нагода розповісти про забутий гріх
    згадати в каятті увесь блудливий шлях
    минулого, що повернулося
    в іншому вияві, в реальності яка здається маревом
    перед тим, як настане день
    найближчий до останньої ночі
    темні штори заслонять небесне дзеркало
    грім проголосить незмінний вирок Вищого суду
    небо не прийме жодної апеляційної скарги
    жоден ангел не стане адвокатом
    жодна вервиця не захистить
    жодна пам’ять не буде вічна
    ніхто не оскаржуватиме ухвалу Всевишнього
    ніхто не посміє заперечити Його волі
    свічка обпече і згасне
    бо рішення Бога – остаточне ©


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Гора - [ 2013.09.07 13:30 ]
    Осень
    Осень саксофоном ласкает ноты любви.
    И в седые проседи дней мелодия летит:
    О, Любовь моя, я всегда с тобой.
    Моя душа в тебе поет сердцем нежности.
    Во вселенной, нежным тоном звучат слова:
    В радости, все наши чувства счастья.
    Это гармония любящих сердец
    Ваяет свои кружева вальсом света Осени!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Анна Трепез - [ 2013.09.07 11:38 ]
    кришталь
    втомлений спокоєм моря
    обвітрений розпечений камінь
    споглядає згори
    як (зана-а-адто) повільно
    беззахисне скло
    розбивається об воду

    чарівна фатальність
    викрапує маревом
    поміж прозоро-синіх пустель

    паралізований
    багатотонний камінь
    мріє побачити небо
    крізь уламки кришталю,
    що тонуть...


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  38. Тетяна Роса - [ 2013.09.06 14:58 ]
    Сон
    Я бачу… дуже гарну пташку … а поруч…... ліків повну пляшку…
    У неї двійко на плечах крильцят вимірюють розмах. Амброзію сипнувши в рань, один промовив:
    - Тільки глянь, навкруг одні лиш вороги. Простерту длань відкусять до ноги. Радіє, бач як, зграя недолуга, що морить пташку капосна недуга. Юрба нахаб.… О, завидющі пси! Готові на списи здійняти серце з кров’ю голубою. Ці вихідці з курних домівок спливають заздрістю до сливок, у лоб цілованих судьбою…
    А інший:
    - Лишенько з тобою! Ти що верзеш? Де бачиш ворогів? У нашу висоту хіба сягнеш? Ще жоден не зумів. Хоча і хвора, бачиш, вірша пише… І задуми в голівоньці колише. Високого польоту птасі усі у друзі набиватись ласі. Та хай не тужаться задурно, бо й на підборах та котурнах не стануть їй і по плече… бо неповторна… ще й пишна, як оті хліба…. Хоч… кров у неї й голуба, та кістка, визнаємо, чорна…
           Вона наврунилась мені у алергійнім дикім сні. Та я не хвора зараз. Ні. З температурою під сорок я бачу тільки сірий морок, а в голові лиш брутто й нетто: міксують райдугу з магнето… Про сон я думаю: це знак, аби ішла по світу так, щоб пташкам крилець не ламати, бо родом я з курної хати… Мої долоні досить грубі, сапа й лопата більш їм любі, аніж браслети та каблучки, що ніжним паннам красять ручки. Куди мені до птах таких, я ж так… землі моєї… сміх…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  39. Леся Низова - [ 2013.09.03 16:26 ]
    Святі люди
    Дорогі мої, любі мої друзі!!! Справжді поети, добрі люди, щирі шанувальники творчості мого батька Низового Івана Даниловича, його однодумці!!! Бог свідок, а також знає моя старенька мати та мої колеги по роботі, як для мене було важливо розпочати справу щодо збереження спадщини мого золотого батька, щодо увічнення його пам"яті. Усі ви знаєте з історії не тільки України, що справжніх митців, вірних синів ушановують тільки після їх смерті. Моя родина, особливо мій тато і я, ніколи ні на кого не сподівалася і нічого не просила... Може, це неправильно, це навіть по-дитячому виклично... Але це і досвід життя в Луганську. Коли тата не стало, я спробувала звернутися по підтримку до громадських організацій щодо допомоги у встановленні пам"ятника на могилі батька та щодо виділення якихось коштів на опублікування п"ятитомного видання творів Низового, які, як би пафосно це зараз не звучало, стануть скарбницею української літератури. І навіть сьогодні вони вже не належать мені і мамі - вони належать народу України... Минуло півтора року - жодної відповіді... Я мала опустити руки?! Тільки не я!!! Низовий для мене був не тільки батьком, він був для мене другом, порадником, моєю дитиною, моїм поглядом на світ, моїм життям... Я не зможу і не маю права взагалі жити, якщо твори батька не стануть поштовхом для зміни України на краще, для прозріння наступних поколінь. Це, я вірю, станеться! Саме для цього Господь поцілував марківського хлопчика за його народження... Я взяла все в свої руки. Хто, як не я! Я його єдина надія. Я пишаюся, я неймовірно пишаюся своїм ДИВНИМ батьком. Дехто вже робив закиди, що зазвичай або діти, або друзі, або ще хтось після смерті видатної людини роблять собі певний піар, або, ще страшніше, вишукують для себе зиск... Можливо, таке трапляється. Але я віддала би, повірте, усе і відмовилася від усього, якби взамін дивом мені повернули батька... Після вересня 2011 року закінчилося життя дівчинки Лесі Низової, закінчилися мої прості людські мрії, мене вже немає... Я прошу Господа допомогти мені жити без НЬОГО. Сподіваюся, він допоможе....
    Я залишилася наодинці з батьковою спадщиною. Більшість луганських друзів та однодумців батька вже пішли за обрій... Небагато їх лишилося - борців за українську Україну !!! Мене постійно підтримують Надія Половинка (Кошель) - вірна посестра і ДРУГ з великої літери, найліпший друг і побратим Низового Володимир Просін, друг юності Роман Рибніков (який уже втратив зір і не виходить із дому), Юрій Кисельов, і чарівна, неймовірно сильна жінка, натхненниця, надія і рятівниця... Олена Бондаренко!!! Пам"ятають і люблять мого батька Володимир Шовкошитний, Володимир Яворівський, Левко Лук"яненко... Але тільки я зобов"язана продовжувати справу Івана Низового!!!
    Людо! Мила моя Людо! Ти - моя названа сестра! Ти любила й любиш Низового як поета, людину, учителя... Ти єдина, хто підтримав мене в страшні для мене часи. І ти єдина, хто намагався мені допомогти... Нещодавно хтось сказав, що родина Низових не бідна, аби встановити пам"ятник і видати п"ятитомне видання його творів... Так, ми не бідні, на відміну від тих, кинутих яничарською владою за межі виживання... Слава Богу, я маю роботу, а 80-річна мама - пенсію. Та, на жаль, наших грошей не вистачає, аби в нашій "люблячій людину і шануючій поетів, художників, скульпторів..." державі самотужки поставити пам"ятник і видати бодай одну збірку, не кажучи про п"ятитомне видання у 5 тисяч сторінок... Я - людина аж занадто публічна, аби, за бажання, хтось міг пересвідчитися в моєму матеріальному стані, у моєму житті, у моєму побуті... Вибачте - я вимушена торкнутися цього питання, почувши звинувачення від непричетної до львівської зустрічі особи. Коли оголошується будь-яка акція щодо збирання коштів, завжди знайдуться ті, хто намагатиметься спекулювати на цій темі. Слава Богу, це поодинокі особистості, які не мають нічого спільного з поетичним світом і світом людяності. Я на них не зважаю.
    Волею Господа, щирим серцем Людмили Калиновської, людяністю й добротою Володимира Ляшкевича я мала щастя поділитися спадщиною Івана Низового В Інтернеті!!! Поетичні Майстерні - не випадковість на моєму життєвому шляху! Благословен той день!!! Уже майже рік як змінилося моє життя: ви завжди поруч зі мною, поезія мого батька вам близька - а я через це щаслива. Я без вас уже не можу існувати. Я поглинула у світ вашої прекрасної поезії Цього немає в Луганську. Я не тільки ділюся з вами почуттями свого батька, я опинилася в тому середовищі, у якому він прожив своє життя. Я - не мент, я ваш друг, я свідок і навіть учасник становлення найпрекраснішої в світі літератури!!! А тепер ще розвіртуалення!!! Я вас полюбила!!! Одночасно - українська еліта та чудові друзі, яких хочеться захистити ві усіх незгод!!!
    Щодо акції. Я була проти. Тепер ви знаєте, чому. Усе сама... Я сама взяла в борг 8 тисяч і сплатила задаток за пам"ятник (я нічого не боюсь, на роботі є люди, які позичать на кілька років, так само збираюся позичити 35 тися на п"ятитомник...) Ви скажете, що це нереальні гроші... А виходу немає. Це - справа моєї честі.

    І ось ця акція!!! Поставте себе на моє місце... Це така несподіванка. Ви скажете, що не можна не вірити в людей, і будете праві. Просто останніми роками я трішки загнала себе в кут...
    Я сьогодні хочу вклонитися всім вам за неоціненну допомогу щодо збору коштів на пам"ятник моєму батькові!!! Я тепер можу виплатити остаточну суму (і навіть залишаться 4 тисячі 710 грн. на майбутній п"ятитомник) співробітникам похоронної фірми. Сьогодні вони звітували мені, що йдуть ювелірні роботи з вирізання лелеки - символа татової туги за батьківщиною, просять на них не гримати, вони стараються... Хочу зараз опублікувати першу накладну про задаток від червня. А коли буде встановлено пам"ятник, я вам обіцяю звіт у вигляді радіорепортажу, світлин, накладних, і навіть свідчень луганчан. До речі, на відкриття пам"ятника обіцяє приїхати Галина Фесюк, буде присутній Юрій Кисельов, Володимир Просін, Надія Половинка, Галина Піскун, Володимир Яворівський, Олена Бондаренко...
    Ще раз повторю: я людина відома, публічна, не ховаюся від фотокамер, дуже відверта у своїй поведінці...І БЕЗМЕЖНО ЦІНУЮ ЛЮДЯНЕ ДО МЕНЕ СТАВЛЕННЯ!!!

    Я хочу оприлюднити імена дорогих мені людей. Світ сьогодні байдужий, іноді жорстокий... АЛЕ СВІТЛИХ НІЖНИХ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ У НЬОМУ БЕЗЛІЧ!!! Сайти "Поетичні Майстерні! ", "Натхнення", "Севама" - це тільки майданчики... Але головне - це милі, яскраві, талановиті, веселі, оптимістичні, життєлюбні, жертовні, закохані в життя і людей, янголи Божі - митці-діти, красиві й обличчям і душею ЛЮДИ!!! І без них будь-які майданчики, спільноти, мережі - мертві... Поки я жива, я ВАС не забуду!!!

    Людмила Калиновська, Оксана Яблонська, Ксенія Озерна, Світлана Вольвак, Тетяна Мілєвська, Володимир Шовкошитний, Софія Кримовська, Олександра Федорів, Оксана Пронюк, Юрій Кисельов, Інна Ковальчук, Тома Васильєва, Олексій Тичко, Тата Рівна, Олександр Олехо, Богдан Манюк, Лариса Омельченко, Микола Дудар, Тамара Шевченко, Юрій Лазірко, Віра Олеш, Олеся Овчар, Михайло Бобиков, Надія Половинка (Кошель), Тамара Незвінська, Таїсія Цибульська, Уляна Дудок, Любов Бенедишин, Ірина Зелененька, Ірина Жулай, Іван Потьомкін, Володимир Потебня, Анатолій Черняхівський, Леся Романчук, Петро Гойда, Алла Дубенюк, Василь Бур'ян, Ірина Червінська, Світлана Ковальчук, Ніка Колонюк, Сергій Пантюк, Сашко Винниченко, Юрко Антоняк, Василь Кузан, Іван Гентош, Любов Долик, Уляна Дубініна, Світлана Костюк, Ігор Павлюк, Олег Король, Галина Михайлик, Мирослав Артимович, Наталя Мазур і Андрій Мазур, Ярослав Нечуйвітер, Володимир Ляшкевич, Олена Кіс, Галина Фітель, Галина Варава, Галина Фесюк, Ярослав Петришин, Антоніна Шекета, Оксана Мазур, Оксана Маїк, Оксана Лозова, Василь Гонта, Наталя Ющук-Ярова, Ірина Федоришин, Ярослав Чорногуз, Тарас Лісевич, Орест Дубас, Патара Бачія, Наталя Данилюк, Андрій Панченков!!! Доземний уклін вам, світлі люди!!! Деякі перекази надійшли без імені. Цілую ВАС!!!

    За мною: фото, документи, і моя відданість. МІЙ БАТЬКО ЖИВ ЗАРАДИ ВАС!!!
    СПАСИБІ!!! СПАСИБІ!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (18)


  40. Олександр Гора - [ 2013.09.01 12:26 ]
    Осень

    _Привет ! У нас сегодня солнышко светит ,
    Погода прелесть _ как Ты!
    Что нового в Твоей повседневности ?...
    _Здравствуй! Миром живу,
    Где все живое склоняется
    Перед единым Творцом,
    Вечной Бесконечностью,
    Опечатаной в конечном.
    Просто добрая Осень в любви
    Наливает прелесть даров до краев…
    Тополь листья последние сбросил,
    Грустно глянул в окошко твое…
    Слышу Твой голос: _ Нового что?
    _Не грусти… ничего не случилось…
    Вот уже и Сентябрь. Холоднее рассвет.
    И небесами ледяную усталость
    Осыпаю я с плеч _ как тоску прошлых лет…
    Бьется в сердце гирляндами дождь…
    Не грусти… В этом мире многое тленно,
    Вечна только Любовь - Её луч золотой!
    Выпью я твою боль, непременно ,
    Как мужчина любимый Тобой!
    И укроет Ноябрь нас янтарной листвой…
    Я люблю Тебя – всегда Твой...
    О Мать, взгляни!
    Дети твои - на пути домой!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Шон Маклех - [ 2013.08.31 16:34 ]
    Пам’яті Шеймаса Гіні
    Чому, коли викопують картоплю
    З нашої важкої ірландської землі
    Важкої, немов тягар усіх поневолених,
    Бадилля, що палає на кволій ватрі
    Селян, що дихають туманом
    Пахне терпким віскі старого Коннахту?
    Чому, коли визираємо у тьмяні вікна
    Кам’яних хаток зморшкуватого Донеголу
    Марно намагаючись побачити море
    Те саме – Ірландське холодне море
    На дні якого спочивають душі
    Всіх хто на зеленому човні
    Намагався осідлати зелених коней Мак Ліра
    Бачимо тільки білий туман
    Нашого майбутнього?
    Чому, коли йдемо до Дубліна
    Наша дорога завжди вкрита каменями
    І то не камінцями, а брилами?
    Нас все менше – тих, хто слухає скрипку
    Під стукіт докучливих крапель ірландського дощу
    Нескінченного як скиглення чайки
    Над річкою Бойн – такою ж сумною
    Як стара легенда про Конайре Мора…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  42. Василь Кузан - [ 2013.08.31 16:42 ]
    Мішень

    Гори обабіч дороги…
    Дерева, хмари і калюжі…
    І все це їде, їде, їде…

    Я зупиняюся.

    Тривога
    Вселяється у вени рук.
    У грудях тисне,
    Мов крізь мене
    Проходять всі ці тіні, люди,
    Автомобілі, мокрий час
    І невідомість…

    Мов декорації стоять
    Чиїсь обличчя.
    Нахилились…
    Минає хвиля.

    Вбили кіл
    Осиковий
    Біля узбіччя.
    Чи це не кіл?
    Залізний хрест?...

    Тікати звідси –
    Їдуть далі
    Обвислі і немиті хмари
    І тіні щастя. Тільки час,
    Як маятник, вдаряє в груди
    І грубим кашлем вириває
    Із серця тріснуту струну.
    Труну
    Тут щось нагадує.
    Звикаю.
    Ковтаю кров.

    Цей біль зникає кадиком.

    Стріла прокльонів доганяє
    Мене –
    Пронизану мішень.

    30.08.13


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (12)


  43. Шон Маклех - [ 2013.08.31 11:42 ]
    Вдягненi в волосяницю
    У судний день
    Візьму з собою вівцю.
    Бо я теж пастух –
    Подаруйте мені ножиці –
    Замало мені кресала і терезів.
    Стою на мосту
    Поміж двома порожнечами,
    Ангели всі в мантіях,
    А я ногами босими
    По дерев’яному кістяку переправи.
    Зважуйте наші гріхи, зважуйте!
    Промені чорного сонця
    Перстами вказівними
    Для цієї юрби нескінченної.
    Дозвольте мені хоча б затесатися
    Поміж ірландських монахів,
    Що бредуть у мовчанні самітників
    У свої важкі ряси вбрані.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  44. Олена Малєєва - [ 2013.08.30 18:42 ]
    Юридичний верлібр або СПРАВЖНЯ ПОЕЗІЯ
    Читаючи сьогодні рішення суду,
    Яке надійшло листом
    Рекомендованим
    З повідомленням про вручення,
    Я зрозуміла:
    Ось де вона захована — справжня поезія!
    Назвемо мене умовно: «Особа-1»,
    Як пишуть
    В Єдиному державному реєстрі судових рішень.
    А Відповідача, відповідно, «Особа-2»,
    Щоб не було плутанини.
    Таким чином, цитую:
    «Особа-1 звернулася з позовом до Особи-2...
    Представник Позивача надав судові заяву
    Про розгляд справи за його відсутності,
    Наполягав на задоволенні позову.
    Особа-2 позов не визнала.
    Суд, ознайомившись з позицією вказаних осіб,
    Оглянувши матеріали справи,
    Дійшов висновку,
    Що позов підлягає задоволенню...»
    ЙО!
    Позов підлягає задоволенню!
    МІЙ
    Позов підлягає задоволнню! -
    Ось де справжній тріумф,
    Ось де справжня поезія!

    29.08.2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (6)


  45. Марічка Богак - [ 2013.08.30 15:06 ]
    ***
    Моя самотність набридає присутністю,
    Глушить мовчанням , аби бути почутою.
    Ділиться завтрашнім, щоб стати дійсністю,
    Дивиться в дзеркало, щоб бути вічністю.

    Моя самотність грається з простором,
    Брилами падає старим годинником,
    Їй надто сумно жити десь осторонь,
    Манить полеститись трохи до скронь.

    Моя самотність нині не втомлена,
    Їй поки вміру кривих благань.
    Вона ще сильна, зовсім не згорблена
    Від посивілих моїх зникань.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  46. Леся Низова - [ 2013.08.30 09:29 ]
    Я бажаю вам щастя
    Мене переповнюють емоції… Уперше не можу їх висловити…
    Поїздку до Львова – міста мрій мого батька – мені подарували Оксана Озерна і Таня Мілєвська.
    Умовили, купили квитки. Ярослав Нечуйвітер постійно мене надихав і підтримував телефоном.
    Я – у Львові!!! Ярослав і Тоня Шекета зустріли. Як шикарно зустріли!!! І понеслось… Казка!!! Які екскурсії Львовом!!! Наталка Криничанка, спасибі тобі!!! А Лиса гора чого варта?! Ігор Павлюк… Пегас…))) І все, що на ній було?!))) Адреналін!!! А посиденьки на природі з шашликом!!! Олеже Король, я з дитинства люблю пісні під гітару! Уявляєш, як ти вразив? ... А які вірші я почула!!! Душа раділа!!! А сауна на озерах!!! Нечуйвітер – чарівник!!! І піклувався про мене постійно!!! Емоції, емоції!!! У Львові я познайомилась з прекрасними людьми і прийняла їх у своє серце, бо інакше і бути не могло. Ніби ми знали один одного багато років. Володимир Ляшкевич, Ярослав Нечуйвітер, Антоніна Шекета, Оксана Вавринюк, Уляна Дубініна, Галина Михайлик, Мирослав Артимович, Богдан Манюк, Наталя Мазур і її лицар-чоловік Андрій, Олена Кіс, Галина Фітель, Галина Варава, Оксана Лозова, Оксана Маїк, Оксана Мазур і її чарівна донечка, Олег Король, Ігор Павлюк!!! Я вас полюбила!!! Ви – чудові люди!!! Я знову з радістю зустрілася з моїми дорогими Любою Долик, Іваном Гентошом, Світланкою Костюк, Танюхою Мілєвською, Галиною Фесюк, Ярославом Петришиним! Спасибі вам, любі мої, за найдорожче в цьому світі – спілкування, тепло ваших сердець, ваші дружні й щирі посмішки, вашу підтримку!!! Спасибі вам за допомогу!!! Це – неоціненна допомога!!! Я ніколи цього не забуду!!! Я пишу сумбурно. Це емоції і почуття переповнюють мене. Я вас усіх люблю!!! Спасибі всім за щастя у Львові!!! Я страшенно за всіма скучаю… Будьте здорові та щасливі!!! Ви – моє життя: сьогодні і завтра…


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (39)


  47. Олена Малєєва - [ 2013.08.29 22:06 ]
    «Той-кому-нема-чого-втрачати»
    Він здавався мені зовсім,
    Зовсім драйвовим чуваком.
    Як на мене, він слухав важкувату музику,
    Й трохи заголосно,
    Але то був чи не єдиний його недолік.
    Тоді.
    В моїх очах.
    В іншому я захоплювалася ним.
    Тим, як він керує автівкою,
    Їдучи хутко й впевнено,
    Об’їжджаючи затори по зустрічній смузі,
    Й завертає на свою
    За мить до жахливого зіткнення...
    Його професією-романтік,
    І тим, що саме його викликають,
    Коли треба знешкодити якийсь
    особливо
    небезпечений вибуховий пристрій.
    Тому що, з його власних слів:
    «Ніхто не зробить так:
    Вправно. Точно, Швидко.»
    Його гострим розумом й білозубою посмішкою я також захоплювалася,
    І розмірковувала час від часу,
    Лузаючи насінная на кухні,
    Або миючи посуд,
    Чи не покохати мені когось такого...
    Схожого на нього...
    Проте, одного дня
    Він зізнався:
    «Мене ніхто не кохає.»
    І раптом я відчула...
    Ні, не те щоб розчарування або ошуканість -
    Звичайний страх.
    Адже я також його не кохала.
    З ним і сьогодні все ОуКей,
    І я так само захоплена ним,
    Тільки на відстані.
    Проте щоразу, перетинаючи перехрестя,
    Тримаючи в руці руку свого сина,
    Я дивлюся пильно,
    Аби не їхав по зустрічній смузі
    «Той-кому-нема-чого-втрачати»...

    28.08.2013 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.34)
    Прокоментувати:


  48. Шон Маклех - [ 2013.08.27 20:01 ]
    Олівець в руках
    Сон. Коли хмари кольору горобців,
    То марево, як кіно, проектується в небо.
    І не знати, де блукаєш ти –
    Старий птах на сухому дереві предків:
    Чи то в світі, який називають «реальність»,
    Чи то у журливих снах чорної черепахи.
    Ти забув, що дзеркало – це двері
    Між двома снами водяного щура.
    Ти розбив дзеркало
    І намалював на стіні дерево
    Там – де лишилася порожнеча.
    Ти блукав лісом
    В якому крім мертвих дерев небо,
    Ти розмовляв з круком,
    Що вивчив з усіх людських слів
    Тільки слово одне – «небуття».
    Ти подумав: «Як солодко
    У його нескінченності,
    У його глибокому колодязі,
    У його м’якій чорноті…»
    Ведмедик наповнений ватою.
    Дитяча іграшка.



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  49. Шон Маклех - [ 2013.08.27 20:29 ]
    Ті, що блукають навколо
    Місто, в якому замість людей
    Живуть мовчазні манекени,
    Місто, в якому замість будинків
    Стоять піраміди чорних ящиків,
    Місто, в якому замість ліхтарів
    Підвісили в темному небі астероїд,
    Місто, в якому бургомістр
    Лисим хвостом стукає по дереву,
    Білими зубами гризе сир місяця,
    Вусами лоскоче сірий світанок,
    Місто, в якому всі вулиці
    Ведуть до незримого крематорію,
    Де замість дощу на бруківку
    Падають хвилини,
    А замість сніжинок взимку
    Старі календарики
    В які заглядали колись щоденно
    Двірники судного дня.
    Оселився в його ратуші
    Газетляр Янош.
    Продає він газети
    З важкими чорними літерами
    Тяжчими, ніж якір Титаніка.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  50. Олена Малєєва - [ 2013.08.26 22:30 ]
    Сокира
    Я взяла сокиру
    Й зробила зарубку на своєму серці,
    Позначивши тою зарубкою
    Початок Нової ери.
    Ери без тебе, малося на увазі.
    Банальний початок «нового життя».
    І кожного дня
    Я брала сокиру і краяла собі серце,
    Відраховуючи дні,
    тижні,
    місяці без тебе.
    Серце кровоточило,
    А потім звикло.
    Я була дуже дисциплінована
    Й робила щодня нову зарубку,
    Аби не забувати ніколи,
    Як буває боляче.
    З кожним днем, з кожною позначкою
    Відчувалося полегшення…
    Одного дня я запитала себе:
    «Заради чого шматуєш собі серце? –
    Коли не боляче, то й сенсу вже нема.»
    Немов прокинулась від довгого сну…
    Поглянула на сокиру:
    Яка ж вона гарна!
    Що то за знаряддя й для чого воно?
    Певно, аби розмалювати Петриківським розписом.
    Беру фарби, пензлі й розмальовую…
    Гарно виходить, поглянь!
    До речі, а хто ти такий, нагадай мені?..

    26.08.2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   59   ...   119