ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Козак Дума - [ 2017.06.20 20:38 ]
    Нічний Миколаїв
    Коли над містом затихає гул,
    зоря у небі перша ледь засяє,
    покришить нічка зорі у Інгул
    і човен кришталевий випливає.

    Над Бугом верби, ніби рибаки,
    закинули у хвилі свої віти
    і прохолода лине із ріки –
    немає міста кращого у світі.

    Сухий фонтан статечно задрімав,
    Яхт-клуб живе життям своїм вечірнім.
    Інгульський міст крило не підіймав,
    але традиціям лишається він вірним.

    Деінде продзвенить нічний трамвай,
    тихцем пливуть в‘юнкі автомобілі.
    Південний Буг тече в далекий край,
    на Стрілку сонно котить свої хвилі.

    Люблю я місто рідне уночі,
    що після праці тихо засинає.
    Та сплять не всі, духмяні калачі
    до ранку хлібодари випікають.

    А рано-вранці, з першим промінцем,
    що зазирає кожному в віконце,
    умитий Миколаїв молодцем
    бадьоро зустріча південне сонце!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  2. Козак Дума - [ 2017.06.20 20:14 ]
    Південна ніч
    Ніч на півдні тепла, ніжна – гулко, аж дзвенить.
    Спить хатинка білосніжна і хмаринка спить.
    Сплять черешні, абрикоси і сусіди сплять.
    Лиш черговому матросу вахту ще стоять.

    Чути відголос прибою, тиша навкруги.
    Повкривалися вербою бузькі береги.
    Хвиля тихо миє берег, хлюпає в пісок.
    Себелів ганяє жерех, задрімав лісок.

    В небі зорі ярко сяють, як алмазний пил.
    Круглий місяць випливає з-за хмарин-вітрил.
    Над Інгулом вітер віє, грає в комиші,
    ніжну музика леліє у моїй душі.

    Сплять мости, депо, заводи. Тиша полонить
    парки, сквери, всю природу. Миколаїв спить.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  3. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 19:44 ]
    Перестрога
    Іще один філософ геть пішов.
    Шатро, зібгавши, кинув край дороги
    В сузір'ях золотих блакитний шовк
    І дерево, що коренем глибоким
    Обвило серце матері-землі,
    А стовбуром усе живе єднає
    І гілка на тім стовбурі одна є
    Про неї він казав: вона - то ми.

    Час йшов нерівно, вітри молоді
    Шугали світом нарвані й голодні,
    Був день не довше тріпотіння вій,
    А ніч тяжка, мов погляд у безодню,
    Цупким покровом душу зап'яла,
    Щоб поєднати пахощі і звуки,
    Гонитви захват і любовні муки
    Та в слово й образ врешті решт змогла.

    Єднай, моя голубонько, єднай
    Твори себе на образ і подобу
    Все поєднай, та, прошу, не чіпай
    Своєї ночі рятівні покрови.

    Бо, що під ними? Годі, збережи
    У таємниці все, чого немає,
    Хай гілка пружно й безтурботно має
    І птах співає: ти-то-ти-то-ти.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Олександр Сушко - [ 2017.06.20 18:36 ]
    Феміда
    Закон - це наймит у кабзи,
    У золота - на побігеньках.
    Хабар у лапу одгрузи -
    Кради і далі помаленьку.

    Феміду тішать срібняки,
    Долоні, наче ті лопати.
    Побільше сунь у п'ястуки,
    Якщо не хочеться за грати.

    Суддя - готівки вірний друг.
    Її щодня з роботи носить.
    Під мантією є лантух -
    Кидай хутчій туди баблоси.

    Гребе монету прокурор,
    Ручиці гріє у купюрах.
    Везе данину за бугор,
    Кладе у банк "макулатуру".

    А ще - відомий адвокат.
    У справах темних він хороший.
    Захочеш правди - дай дукат,-
    Вона клює на грубі гроші.

    Блищать урядників доми,
    На унітазах позолота.
    Багатство це даємо ми,
    У себе вириваєм з рота.

    У висях блискавки, громи -
    То грішника ведуть до суду.
    Спасе валюта від тюрми,
    Покари ж неба - не минути.

    20.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  5. Олександр Сушко - [ 2017.06.20 17:33 ]
    Грецькі мотиви
    Було, Венеру й Аполлона
    Вином обносив щедрий Пан.
    А нині досить самогону,
    Або сивухи повний жбан.

    Чавили сік із винограду
    Ахейці, із янтарних грон.
    А ми у рота свого ляду
    Вливаєм нафти перегон.

    Елладою пахтіли квіти,
    Плоди не знали ще цикут.
    Слугують нині пестициди
    Приправою до наших блюд.

    Прибутку з пійла грек не мав би
    Якби згодовував шмурдяк.
    З бурди сьогодні роблять фарби,
    Горілку ллють у бензобак.

    Тітки та баби мудролобі -
    Не відьми з Лисої гори -
    Питво бодяжать із сиропу
    Та із дубової кори.

    Боюсь бовтанку лити в рота.
    Бо і у нашому селі
    Накалапуцяти гидоти
    Не тільки можуть москалі.

    Наш край одвідав Діонісій,
    Ковтнув місцевого вина...
    Чубатий був. А нині - лисий.
    На арфі лопнула струна.

    Утік, лайдака, до Ітаки,
    В своїх руках поніс штани.
    А козаки не мають ляку,
    Кацапом навчені вони.

    Ковтають звично бормотуху,
    Відкрито у барилі кран.
    Та я не стану відчайдухом,
    Піду до грека в ресторан.

    У нього, кажуть, є "Метакса",
    Давно напій я цей не їв.
    І хоч шалена пляшки такса
    Але куплю таки її.

    20.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  6. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 16:00 ]
    Приміська колискова
    Хмари ходять колом
    Над моїм балконом,
    Сонце ходить слідом
    Зранку до обіду.

    По обіді дощик
    Лунко гатить в горщик,
    Кинутий на дворі,
    І вщуха поволі.

    Тихо, вечеріє
    Зіронька жевріє
    В небі десь високо -
    Ніч біля порога.

    Йди до нас, субото,
    Скінчено роботу
    Відпочити хоче
    Серденько дівоче.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 15:14 ]
    Сумніви
    Чи зрадіє кохана
    Чи зніміє від горя
    Як почує від мене:
    Мов Азовського моря
    Води жовто-зелені
    Твої очі шалені.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 11:53 ]
    Пробудження
    Парує травень дощовий
    Крізь вий зелених грубі коси
    Мереживо тремтливих вій
    Нам прикру істину доносить,
    Що годі пнути небуття
    Шатро над ліжком пелюстковим -
    Не пурханням, не каяттям
    А дієсловом. Дієсловом.

    2000


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.06.20 10:44 ]
    Сьогоднішнє

    Ой, кохання гріховне -
    парубоче... дівоче...
    Угрузає мій човен
    в толерантність до збочень.

    Релаксуючі бевзі,
    продірявлено сіті.
    В непозбувній бентезі
    обвіршовую міти.

    Кажуть, можна війною
    всі народи мирити.
    Десь у дядечка Ноя
    віп-готелі... корита...

    Остогиджена ятка.
    Гільйотина... асептик.
    Фланірують ягнята...
    Соловіють адепти.

    Я проходила всоте.
    Рожевіло пелюстя.
    Модернова босота
    четвертує Прокруста.

    Золотавенька рибка
    умліває в томаті.
    Бал крапковий... і липко...
    І чужіє Хрещатик...

    Розбивалися люстра.
    Бовваніли предтечі...
    Хай живе "Камасутра"
    між сувоїв лелечих!



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  10. Ірина Вовк - [ 2017.06.20 10:25 ]
    "Крутиться колесо..."
    …і наче з затакту почнеться історія знову,
    палкий монолог про утрачений знак покоління.

    …Мчать óлені срібнорогі, сурмлять роги – зголошують лови,
    лише ярий буй-тур утікає з облоги, ховає скривавлене тім’я.
    Яр-Туре, криваві сліди на снігу добра мітка для ловчих,
    в які хащі пропащі несешся і кличеш свій нарід на згубу? –
    о нетямна громадо, копита натруджуєш мовчки,
    покидаєш напризволяще землю обрану, серцю любу…
    Де твій шлях у майбутнє, де гордість могутнього звіра,
    благородність постави, залюбленість в мрево блакиті? –
    де прапóри звитяг, коли серце згризає зневіра,
    де промінне тяжіння стежок на поляни сяйні, соковиті?..
    О нетямна громадо, зневажуєш божі закони,
    чи знайдеш на тім світі безпечнеє місце від кулі!..
    Куленосная звабо людська, пощади хоч ікони,
    Як не слабшу природу м’яку олениці й косулі…

    …Батьківщино прелюба, чи на те ти кривавила тім’я –
    Бабин Яр, Соловки, мори голодом, сніжні гулаги –
    щоби діти твої, поневажене божеє сім’я,
    забували про тяглість лицàрську до честі й відваги…

    Батьківщино премила, що в час найлютішої скрути –
    на смутні руйновища, померклого неба обвали –
    пломенила у серці пелюстку червоної рути
    на ознаку скорботи, що сина твого відібрали…

    Батьківщино єдина, місцино корінна, безпечна,
    де лиш пам’ять, мов ріг на облаву, голосить-волає:
    о нетямна громадо! – тут вагання уже не доречне –
    хто утратив чуття Батьківщини, той батьківщини не має!..
    10.02.2012

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  11. Василь Бур'ян - [ 2017.06.20 07:58 ]
    Сонцеворот
    Вже й по весні! Кульбаба одцвіта
    І хилить сиву голову на трави.
    А Божий день мольберта розгорта
    І дощ малює в сонячній оправі.
    Та й солов'ям урвалися пісні -
    Наспіли птахам клопоти родинні,
    Лиш де-не-де ще зойки голосні
    Палким відлунком виснуть на калині.
    Якраз добіг межі сонцеворот -
    Незрима грань небесного порядку.
    В зеніті літа тягне на курорт,
    А сонце знову верне на колядку!
    Мандрує так від літа й до зими,
    А потім знову, від зими й до літа.
    Який би день не був за ворітьми,
    Він вже не раз тут милувався світом.
    Одвічний рух космічних величин -
    Усе в свій час і строго по закону.
    Первинний, кажуть, вибух на почин
    Таку спричинив дію загадкову.
    І в тій безмежній величі стихій,
    В чіткому ритмі сонячних галактик,
    Як виклик випадковості крихкій,
    Земного раю витворився клаптик.
    Блажен той рай, хоч інколи й жорстокий,
    І жити в нім шкідливо без меча.
    Мільйон епох там вирував неспокій,
    Та й нині він так само докуча!
    Тому й кортить малесенького дива -
    Галузки щастя в оберемку зла,
    Щоб вітер віяв і шуміла злива,
    І щоб кульбаба навесні цвіла!
    28.07.15р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  12. Козак Дума - [ 2017.06.19 23:55 ]
    Шедевр*

    Вона була слаба і хвора,
    а за вікном – похмура осінь.
    Лиш кам'яна стіна-потвора
    та плющ свої розвісив коси.
    Щодня на ньому листя рідше,
    злетіло майже все униз.
    Ставало жінці гірше, гірше
    і вічність завела каприс…

    Огрядний лікар на ту пору
    уліз до спальні, що удав.
    Оглянувши уважно хвору,
    він мало шансів жінці дав…
    Вона ж утомлено лежала,
    вслухаючись у вітру свист,
    і відлетіти загадала,
    як упаде останній лист…

    Про те товаришці сказала,
    яка дивилась у вікно,
    де дощ і вітер обривали
    останнє листя… – Все одно
    ти будеш жити! – говорила,
    – до сотні років, навіть ще.
    Весна настане, верне сили,
    стіна прикраситься плющем!

    У комірчині, за стіною,
    один художник жив. Старий
    мав диво-мрію „з бородою“ –
    шедевр намалювати свій.
    Але усе зійшло на галас
    і він зневірився, запив…
    Лиш позувати видавалось,
    своїм колегам. Тим і жив…

    До нього кинулась подруга
    і зі сльозами на очах
    повідала про серця тугу,
    тягар великий на плечах.
    Уважно вислухав сусідку,
    поспівчував маляр як міг
    і повторяв переповідку –
    Аби вночі не випав сніг!

    Стемніло. Дощ пішов зі снігом
    і вітер вовком завивав.
    Останнє листя він набігом
    своїм шаленим позривав.
    А ранком хвора попросила
    відкрити штору на вікні
    і очі підняла насилу…
    Та лист тримався на стіні!

    І знову жінка замовчала,
    готуючись в останню путь,
    а ніч прийшла – не спочивала,
    бо очі не могла зімкнуть.
    Все слухала, як свище вітер
    і дощ полощеться на склі,
    негода гне-ламає віти,
    та уявляла лист в імлі.

    Розвиднилось. Подруга штору
    відкрила знову крадькома,
    а за вікном, о Боже, горе –
    до міста увійшла зима!
    І хвора очі протирає,
    вона немовби уві сні…
    В житті такого не буває,
    бо лист усе ще на стіні!

    Тоді, оговтавшись потроху,
    подумала – ще не кінець…
    Це мабуть так угодно Богу,
    а лист – його то посланець!
    Себе за слабкість пожурила,
    поїла вперше за три дні
    і відчувала – знову сили
    вже поверталися у сні.

    Від лікаря жінки дізнались –
    старий художник захворів.
    Де простудився, як це сталось –
    ніхто не знав. Та у дворі
    знайшли мольберт його і кисті,
    драбину побіля стіни…
    Чом уночі ходив до міста? –
    гадати лиш могли вони.

    За кілька днів старий художник
    почив у бозі далебі,
    а у кімнаті жінка кожна
    схиляла голову в журбі.
    Ще хвора гірко сумувала –
    старий бо мрію не здійснив.
    Помер, – все тихо промовляла, –
    шедевра так і не створив…

    Тоді подруга, руку взявши
    й підвівши хвору до вікна,
    вказала на листок, що завше
    тремтів від вітру, як вона.
    – Ти подивись уважно, мила,
    що попри вітер, в кожну мить,
    той лист останній, пожовтілий
    на стінці більше не бринить…
    В ту ніч старий життя ціною
    проклав через безодню міст –
    шедевра написав собою,
    коли упав останній лист!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  13. Козак Дума - [ 2017.06.19 22:35 ]
    Життя людське*
    Життя людське – багаття край дороги!
    В пітьмі безмежній, попри застороги,
    то же́вріє тихенько, то горить…
    А те ураз на Всесвіт запалає,
    але надовго дров не вистачає –
    зоря засяє на одну лиш мить…

    Погасне ватра – все укриє мла,
    життя людське перегорить дотла,
    довіку так не випаде світи́ть…
    А попіл по степу безкраїм,
    поміж гаїв і аж до небокраю,
    розвіє вітер і не заячи́ть.

    Те попелище поросте травою,
    постане сад немовби сам собою,
    підніметься колосся золоте…
    Віками так було на білім світі
    і бавити їх буде той же вітер…
    Роздмухає життя він молоде!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  14. Артем Ємченко - [ 2017.06.19 19:18 ]
    Щастя
    Стигне ранку лагідний бурштин
    Сонечко, шануючи суботу
    Завагалось сходити хвилин
    Десь на п'ять... а, може, я ті сходи
    Оком сонним не порахував
    А вони ж круті, старі, щерблені!
    Раптом ключ в замку закалатав
    — Я вже тут! І прочиняє двері
    Сонечко моє.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Сушко - [ 2017.06.19 19:01 ]
    Кровососи
    Нажахані вампіри, клопи та комарі
    Бояться уночі піти на лови.
    Зібралися на раду у заячій дірі,
    Гадають, пійло де знайти здорове.

    У плоть устромиш ікла - суцільна наркота.
    Після вечері - ув очах тумани.
    У крапельці вологи прихована біда -
    Самі уже, неначе наркомани.

    Та це іще терпимо - сьорбається в усмак.
    Дурман штрикає, далебі, півсвіту.
    У Дракуля - проблема. Його якийсь чувак
    Нагородив підступно гепатитом.

    Клопу потрібна клізма. У комара - гельмінт.
    Москіт - малий, а гості - триметрові.
    Чухмариться собака і чхає люто кіт,
    І супить кліщ свої кудлаті брови.

    Вампують до знемоги і теща, і зятьок,
    У кожнім слові цвіркає отрута.
    Повагу поховали, закрили на замок.
    Ножі гострять уцуплені у Брута.

    Сумна чекає доля заражену сім'ю,
    Немає шани, то не буде миру.
    Втелющилася дума у голову мою,
    Що ми уже не люди, а вампіри.

    П'ємо не тільки соки - смакує крик і гнів,
    Чужим плачем одгикуємо сито.
    Образи, наче сіті, сплітаємо зі слів.
    Хіба ми люди? Може, паразити?

    Поглянув у люстерко і став ураз блідий,
    Себе не можу геть я упізнати.
    Є щупаки у роті. І прямо на губі
    Вмостився кровосисний апаратик.

    19.06.2017р.






    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (10)


  16. Володимир Бойко - [ 2017.06.19 17:24 ]
    Очі чорнії (переклад з Є. Гребінки)
    Очі чорнії, очі сяючі,
    Очі пристрасні і палаючі!
    Як люблю я вас! Як боюся вас!
    Бо зустрів я вас у недобрий час!

    Ох, темніші ви ночі темної!
    Чую подзвін я по душі моїй,
    Бачу полум'я спопеляюче,
    Серце спалене в нім страждаюче.

    Не сумую я, не печалюсь я,
    Бо такою є доленька моя.
    Все, що доброго Бог одміряв нам,
    Я пожертвував огняним очам!


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  17. Любов Бенедишин - [ 2017.06.19 11:10 ]
    ***
    Осінні ябка соком наливаються, –
    Порипують (а чи здалось?), тугі.

    А доля – літня жінка чи літавиця –
    Втекла у сад від смутків і страхів.
    Помолиться своїм богам чи літові,
    Заплющить очі – і пізнає суть…

    …Відмежуватись від усього світу – і
    Вслуха'тися, як яблука ростуть.

    19.06.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  18. Ірина Вовк - [ 2017.06.19 09:25 ]
    "Океан Ельзи". Медитації
    Мільйони слів покладені на музику,
    Мільйони руж упали у траву…
    Душі затісно в тілі, мов у вузлику –
    Співає «Ельза»… Я собі живу…
    Самотньо так пахтить вечірня втома,
    Холодний зойк промерзлого вікна…
    Хлюпоче океан у мене вдома –
    Лоскоче мозок келихом вина.
    Летить у вільне небо біла птаха,
    Зоріють ночі – і дівча росте…
    А що є пісня? – вищий в світі знахар!
    Все геніальне, бачиться, просте.
    І хто є хто… і скільки тої міри
    Любові, що стікає через край?..
    Звичайні Ночі й Дні і тексти з «Міри» -
    Блаженний острів, безконечний рай,
    Вселенський світ з зеленими очима,
    Людської долі безконечний шлях…
    Куди прямуєм?.. – ангел за плечима,
    Незмовна туга в тихих небесах…

    «Така, як ти… раз на життя»… Одначе,
    Хто нас знайде в чарівнім колі муз?
    Коли душа у снах піснями плаче –
    Співає «Ельза», український «Mьюз»!..*

    Зринають весни, шаленіють кроки,
    Бринить душа обтяжена, мов дзбан,
    Зривають греблі слів дзвінкі потоки –
    Бунтує дух… Нуртує Океан!

    11. 02.2012

    *"Мьюз" - назва відомого музичного закордонного гурту.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (6)


  19. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.19 08:57 ]
    Осінь життєва вродила піснями
    Десь за поворотом день за днем зникає,
    Мов туман ранковий тихо розтає.
    Де літа поділись молоді - не знаю,
    Вже моя життєва осінь настає.

    Устеляє землю килимом багряним,
    Ароматом яблук повняться сади,
    І вродила щедро віршами й піснями,
    Копіткої праці є рясні плоди.

    Хтось читати буде, а хтось заспіває
    Поетичну сповідь, що від серця йшла.
    Якщо добрим словом і мене згадає,
    Значить недаремно в світі я жила.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  20. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.19 08:45 ]
    Літо йде босоніж
    Травами шовковими літо йде босоніж:
    Біла вишиванка і великий бриль,
    Шаровари сині та широкий пояс,
    У руках тримає ще й батіг Петрів.

    Та коса на плечах, наче лезо гостра,
    Поклепав господар же заздалегідь,
    Вийде на зелений цей безмежний простір,
    Заходиться класти трави у покіс.

    І запахне сіно свіже та духмяне,
    Бо суниць у ньому дивний аромат.
    Та мені дитинства роки нагадає,
    Які не повернеш ти уже назад.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  21. Володимир Бойко - [ 2017.06.19 08:18 ]
    Зимний вітер терниною грається (переклад з О. Блока)
    Зимний вітер терниною грається,
    У вікні задуває свічу.
    Ти на зустріч з коханцем зібралася.
    Я один. Я прощу. Я мовчу.

    Ти не знаєш, на кого ти молишся –
    Він кохає тебе жартома.
    Ти об терня холодне поколешся,
    Як ітимеш додому сама.

    Я, до щастя свого дослухаючись,
    Зачекаю тебе при вікні.
    Хай із ним ти жагуче кохаєшся,
    Таїна ця належить мені.

    Все, що в серці твоєму туманиться,
    Я у тиші своїй зрозумів.
    І коли він з тобою розстанеться,
    Ти даси мені знати без слів.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (4)


  22. Олександр Сушко - [ 2017.06.18 19:59 ]
    Паралелі
    пролог

    О, Греціє! Зевес! Еллада!
    Геракла нині зна усяк.
    А наш божок із шоколаду,
    Цукерка "Тузік" його знак.

    Нацупив модну вишиванку,
    Рече з трибуни, наче піп.
    Рахунок - у юдейськім банку.
    До влади намертво прилип.

    1

    Коли печінку Прометею
    Щоденно дзьобали орли,
    У славі сяяла Ахея,
    Боги Олімпу ще жили.

    Але сьогодні - нові храми,
    В руїнах капища старі.
    Єврей та грек торгують крамом,
    Баблом стирають мозолі.

    І в нас юдейські вже порядки,
    Запанувало всюди зло.
    Дажбога зрадили нащадки,
    Сварога кинули в Дніпро.

    Ізраїль нині у пошані.
    І український неофіт
    Гряде у води Іордану,
    Вивчає ідиш та іврит.

    Царюють Сари та Ребеки,
    Гендлює Ізя та Абрам.
    Став зовсім рідним бог далекий,
    Хоча слугує він не нам.

    2

    Шлемо молитви небу день-у-день,
    Над власним богом чинимо наругу.
    Але Єгова знищить всіх упень,
    Залишаться гебреї й їхні слуги.

    Він - бог крутий. Як і його народ.
    З чужинцями ділитися не буде.
    Із ним буцається хіба-що ідіот.
    А більшість, зазвичай, розумні люди.

    Візьму собі наймення... Шимпанзон,
    На пуп навішу зірочку Давида.
    Тоді я не побачу Єрихон,
    Мої онуки не утратять діда.

    "А греки тут до чого?" - скажеш ти.
    А в них також не Зевс тепер на троні.
    Які на смак зрадливості плоди -
    Про це не скажуть старці на Афоні.

    Ярмолку одягати вже пора.
    У синагозі вже достатньо людно.
    Зійшла над Україною зоря:
    Вже не чужа. Хоча і шестикутна.

    18.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (4)


  23. Марія Зубрій - [ 2017.06.18 17:33 ]
    Здрастуй, красне літо!
    Здрастуй, красне літо! роси і тумани!
    Зоряні світанки, ночі чарівні!
    Засинаю пізно, прокидаюсь рано,
    Так на серці легко й сонячно мені!

    Як виходжу з хати - кожен день, мов свято!
    Радісно вклоняюсь мальвам у саду!
    Вишні попаліли - як же їх багато!
    Сонечко цілує зелень молоду!

    Ягоди вродили в цьому році рясно,
    Квіти застелили всі мої стежки!
    Здрастуй, моє літо! ти таке прекрасне!
    Я прийшла до тебе через всі роки!

    07.06.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  24. Марія Зубрій - [ 2017.06.18 17:31 ]
    Чудовий червень!
    Чудовий червень - короткі ночі,
    Вишневі зорі, тривожні сни...
    І сновидіння такі пророчі,
    Відлуння щастя і пульс весни.

    Приходить все, чого серце прагне,
    Магічні дії у кожнім дні!
    Реальні мрії, кохання справжнє,
    Послання неба тобі й мені!..

    10.06.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  25. Микола Дудар - [ 2017.06.18 15:53 ]
    Хоч Сонце малюй... хоч книгу пиши...
    хоч Сонце малюй, хоч книгу пиши -
    все рівно об Камінь спіткнешся
    бо ти, якщо тут - і хай не грішив
    зіграв свою арію-сейшен...

    хоч в церкву ходи, хоч в чарці топись -
    все рівно дощитиме в травні
    затопчуть, зімнуть… принаймні колись
    настане їх день предостаній

    і все промайне в секунду оту
    зітреться і грань панібратства
    живіть собі, люди, серед тортур
    не вас притомило від блядства...

    в мереживі Крим, ковбасить Донбас
    безвізом накакали в душу
    півсвіта оце глузує із нас
    я перед ним повзати мушу?..

    та ні… та ви що? хто сироїд?
    гасаю по колу подібних
    родили ж не вас серед горя і бід?
    отож бо, цураймося бідних…

    хоч Сонце малюй…
    хочу книгу пиши…

    18.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  26. Козак Дума - [ 2017.06.18 12:51 ]
    Закохатись уже страшно
    Довірливість нам, зазвичай, виходить боком,
    бо часто з підлістю приходиться стикатись,
    а світ настільки став нещирим і жорстоким,
    що боїмося ми уже і закохатись…

    18.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  27. Серго Сокольник - [ 2017.06.18 12:01 ]
    Коловерть. Любовно-ліричне
    Спить сон- трава в лісах і жито коситься
    У коловерті незворотності подій,
    І відійшла весна у смуток осені,
    Мов лист жовтіючий, що сплинув по воді.

    Вже небеса здіймаються загравами,
    Немов багаття з тогорічної трави...
    Та у коханні розставання правило
    Не є прокляттям. Як надходить час- пливи

    У ті краї, де дихається, мріється,
    Де ти повернеш все, що спалене дотла,
    Де душі втаємничено зустрінуться,
    Якою б довгою розлука не була,

    Де від Перуна блискавиці вогнищем
    Ти запалаєш знову, наче сухостій...
    Все буде добре. Біль від втрати пройде ще.
    От тільки спомини- пустіть мене!.. Пустіть!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117061801038


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  28. Олександр Сушко - [ 2017.06.18 12:50 ]
    Хирлявість
    Мандрую я підземкою щоднини,
    Найважче, звісно, у годину-пік.
    В юрмі людській обличчя моє синє,
    Хтось парасолю угвинтив у бік.

    Тітки щокаті тиснуть на мозолю,
    А зусібіч розставлено торби.
    Мені пора виходити на волю,
    Та у проході товпляться баби.

    Хвилину тому вигнали мужчину,
    Із м'ясом одірвали куций хвіст.
    У боротьбі із ними я б загинув,
    Я ж - літератор, а не каратист.

    Вони з базару їдуть у Святошин.
    Ну, а мені потрібно на Сирець.
    Боюся зачепити їх до дрожу,
    Попробуй квакни - зразу вхопить грець.

    Міцну прорвати годі оборону -
    Стовбурчаться цицьками навсібіч.
    Продряпуюся у кінець вагону,
    Торкаючись пухких жіночих пліч.

    Отримую краплину насолоди,
    Хоча скриплять у тисняві кістки.
    Але не встиг я вийти із вагону -
    Назад заперли тлусті жіночки.

    Хитрую. У котячу лізу сумку,
    Аби у ній однесли на перон.
    Не можу більше цю терпіти муку -
    Міняю музу на м'ясний батон!

    Не раз казала мама "Їж котлети!
    Глитай ковбаси та ікру топчи."
    А ми - поети - у харчах естети,
    Натхнення - головні у нас харчі.

    Мої брати! Однині я не з вами.
    Пишіть без мене лірику в усмак.
    А я піду вбирати кілограми,
    Нарощувати сало на кістяк.

    18.06.2017р.




    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (1)


  29. Ірина Вовк - [ 2017.06.18 09:01 ]
    "Місяцю-князю..."
    То – вісь землі, розчахнута навпіл…
    То – серце, перекраяне думками…
    Веди мене між хмурими ровами
    брутальних чвар, роїв отруйних пчіл,
    пустот, і нечистот, і осміяння –
    на твердь зеленобарвну… острівець –
    і я назву твій дар благодіянням,
    що я дійшла до раю навпростець,
    що на свої невиважені плечі
    не переймала липових потуг…
    Веди мене до краю… Зілля клече,
    а станеться – на Тройцю зійде Дух –
    і я таки намарю крок у казку,
    де мій народ пізнає благодать.
    Веди мене, я матиму за ласку
    і дим, і чад, і кожну чорну п’ядь,
    аби лишень не лживити думками
    і з часом не зійти на манівці,
    аби слова голодними вовками
    на смолоскип не вили у руці,
    допоки їх вполює сіть лукава
    лицàрських слуг чи місячних заброд,
    що їх звела історія дуплава
    в одне безбарвне місиво… «народ»,
    що, де приляже, там і заночує,
    і, чхаючи на клич поводиря,
    тоді його підносить, воздаря,
    коли його вже голосу не чує.

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення".- Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  30. Павло ГайНижник - [ 2017.06.18 00:49 ]
    Я ПОЛУМ’Я В ТОБІ-ВОДІ!
    Я ПОЛУМ’Я В ТОБІ-ВОДІ!

    Я полум’я в тобі-воді! Пірнай за виднокрай!
    Сягай за вінця іскр, вогонь з роси ковтай,
    Розбарв в своє́му кольорі й замріяно втопай
    У чуттєграї двох, в глиби́ни чар! І виринай
    Багря́ними світанками жаги! Ніц не питай:
    Любові цвіт цілуй – смакуй до дна свій рай!
    Стелися небом з поміж зорь і прірву сколихай!
    Ми питимем нектар й розпе́стимо розмай
    До воскресіння з забуття, замандрені у плай
    Тихої ніжності… Вдихай мене! Кохай!

    Павло Гай-Нижник
    16 червня 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Козак Дума - [ 2017.06.17 23:33 ]
    Дорога до Раю
    Стояла кузня на краю села,
    але не всяк до неї завертав.
    Хоча була хатина чимала,
    один старий коваль і працював.

    Колись осіннім вечором туди,
    зайшла мара у довгім балахоні.
    Хотілося напитися води
    чи задубілі відігріть долоні.

    Хоча її весь вигляд видавав:
    коса сталева, череп, сірі кості,
    але коваль все молотом махав,
    помітив не одразу сиву гостю…

    Коли угледів – обух уронив,
    закляк на місці, ніби розіп‘ятий.
    Він довге й нелегке життя прожив,
    але ще не хотілось умирати…

    Та простягнула діду знаряддя.
    – Поправ, козаче, вельми притупилось.
    Подумав майстер – Не одне життя
    од того інструменту загубилось…

    Весь вік для люду щиро пропрацював,
    кував плуги, серпи, лопати, коси…
    Лише коси для смерті не клепав,
    а як відмовиш, коли кирпа просить.

    Узяв косу і руки затремтіли…
    Він уявив, як знов іде у хід
    щербате лезо, що життя косило,
    і пальці діда стали ніби лід…

    Старого майстра серце біль терзав,
    як уявляв юрбу живого люду…
    Простягши косу, твердо відказав, –
    Для мене досить, іншим же – не буду.

    Готуючись піти у небуття,
    він посмішку помітив у старої.
    – Ішла сюди не за твоїм життям,
    не тну людських голів уже косою.

    Отих турбот мене уже давно
    лишили ті, які живуть смертями
    чужого, друга, брата – все одно…
    А дехто не жаліє рідну маму!

    Цей розв‘язав війну і не одну,
    вбиває сотні, тисячі, мільйони.
    У того вся країна на кону,
    ідуть нові небесні батальйони…

    Уже давно нема мені роботи,
    життя лишають нині інші сили.
    Моя коса причетна до скорботи
    все менш, її століття не точили!.

    Не знав коваль, що далі і робити,
    рікою піт потік з його чола…
    – Навіщо ж косу принесла гострити?.
    – Дорога в рай, ковалю, заросла!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  32. Козак Дума - [ 2017.06.17 23:28 ]
    Поетам зi стажем
    Стаж у поезії – то вже велика справа!
    Він вам вагу чи впевненість дає?
    Чи може то понтонна переправа
    із дійсності в якесь життя своє?

    Поет чи поетеса ви зі стажем,
    а тим, хто перший написав куплет
    куди подітись зі своїм ажіотажем?
    А може він майбутнього поет?!.

    В поезії не в стажі вирішальне,
    сказав би навіть я – не головне.
    Пишіть душею, ніби в час вінчання,
    а стаж вас, любі друзі, не мине.

    06.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  33. Олександра Камінчанська - [ 2017.06.17 23:21 ]
    ***
    Бігти за часом, крутитися білкою в колесі,
    Сивий мольфар навіщує: недобре – мине…
    Губиться віра у юрбищах, мітингах, в мороці,
    Вабить чужими окрасами щастя хмільне.
    Що нам зосталось – вагання, стремління, історія?
    Вік неспокійний у вирі подій і крамол?
    Просить зернини і спокою нива незорана,
    Душі стискає нестерпно бісівське ярмо.
    Йдуть поторочі, предтечі чужими дорогами,
    Губляться мрії і люди в неріднім краю.
    Зі словом у серці, помежи пророками, догмами –
    Вростаю корінням, як древо, у землю свою…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  34. Микола Дудар - [ 2017.06.17 23:17 ]
    Як завжди...
    і наче світ весь побілів
    і вицвів цвітом безтілесним
    та вітер все те перекреслив
    і випер зелень із морів
    семи стихій своїх небесних

    людської сутності сувій
    не перетнув забракло сили
    і знову плач біля могили
    бо той хто смерть сюди навіяв
    у вічі посміхався мило…

    2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  35. Олександр Сушко - [ 2017.06.17 16:12 ]
    Діалектика
    До церкви дехто бігає щодня,
    Поститься,обціловує ікони.
    Гадає, що від чорта це - броня,
    Від сатани - надійна охорона.

    Дає на храм грабунок, хабарі,
    Священника слова у вухо ловить.
    Каплицю власну має у дворі,
    Духівнику гріхи несе на сповідь.

    В поплічники бере собі попа,
    Йому одвалить чесно десятину.
    А завтра знову - хараман, татьба,
    І каяття чергове на колінах.

    Людські гріхи мурують Божий дім,
    В оклади переплавлена мерзота.
    І сліпить очі цуплений калим -
    На куполах іскриться позолота.

    Виблискують віконниці нові.
    Та тільки небо відає напевне,
    Яку цеглину клали на крові,
    Ну, а яку вмуровано за кревні.

    На полотні буденності мазки-
    Іду на луг уранці по солому.
    А там сусід обносить буряки,
    Несе мішок не в церкву, а додому.

    Він у божниці мало не свояк,
    Тому йому пробачу цю провину.
    Це небеса мені подали знак:
    Пора попу однести десятину.

    17.06.2017р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.44) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (7)


  36. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.17 08:49 ]
    Трояндове море
    Троянди під вікном, як вишиванки,
    Так душу мою тішать всі роки,
    Білі, рожеві, жовті вони зранку
    Вітаться зі світом залюбки.

    А на пелюсточках - краплиночки прозорі,
    Роса на сонці сріблом виграє.
    Як я люблю трояндове це море,
    Купаю в ньому серденько своє.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  37. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.06.17 08:44 ]
    Музика... піна...
    1

    Юнка із Шабо -
    Камея антична,
    Острах і зваба -
    Шовковички смиче.

    Вулиця довга.
    Пахотнява, спека...
    Поли Дажбога
    Леліють на глеках.

    Зливи не буде,
    Розігнано тучі.
    Гронами - люди...
    Котиська худючі.

    Ельф у лататті -
    Причаєні змахи...
    Кликав на паті
    Двох жаб, черепаху.

    2

    Музика... піна...
    Ось вермут налито.
    Вина-рубіни...
    Чужі - знакомиті.

    Рибко червона,
    Приплинь! Я - твереза.
    Амфори... гони...
    Ходіння по лезу.



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  38. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.17 08:37 ]
    Благаю, припиніть війну
    Сивіють наші матері
    Ще зовсім-зовсім молодими,
    Бо їх синочки на війні
    І захищають Батьківщину.

    Уже й у сина сивина,
    Хоч дуже юний ще хлопчина.
    Війна проклята, це вона
    Усім їм скроні посріблила.

    У душу всипала жарин,
    На голови свинець кидає,
    А в полі - урожай із мін.
    То що ж це має бути далі?

    Замовкли в лузі солов"ї,
    Лише висвистують снаряди,
    І плачуть дітоньки малі,
    Дитинство в них забрали "Гради".

    Вони дорослими стають,
    Так й не набавившись ляльками.
    Верніть дитинство їм, прошу,
    Та припиніть війну, благаю.

    2017 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  39. Василь Бур'ян - [ 2017.06.17 07:03 ]
    Не вір, не бійся, не проси...
    Болять слова фантомами думок,
    Як ті підбиті кулею підранки.
    Все важче брати душу на замок,
    Свідомо їй обравши долю бранки.
    Не докричатись знизу до небес -
    Багато слів у порожнечу ляже.
    Там кожен свій плекає інтерес,
    І тільки час цю істину докаже.
    Не вір вустам, що меду додають
    І не ведись на їх лукаве слово.
    Гіркою правду всі зазвичай п'ють,
    Та відділяють зерна від полови.
    Не бійся вже признатися собі,
    Що ти стаєш нарівні з цілим світом.
    А те що кров, то це ж у боротьбі -
    Само собою треба розуміти.
    І - не проси! Ніколи не проси
    З чужого краю блага, чи пощади.
    Ти власну гідність з честю пронеси,
    Щоб мати змогу з гідністю прощати.
    Я знаю,- важко! Важко через край,
    Щоб через кров свою переступити.
    У тебе вибір. Отже, вибирай!
    Ти маєш слово ділом підкріпити.
    Тоді лиш вражі пута розірвеш
    І спраглу душу випустиш на волю,
    Коли збагнеш, - для кого ти живеш.
    А ще - кому довіриш власну долю...
    18.01.16р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.17 00:22 ]
    Життя - як сон
    Життя – як сон, минає, пролітає…
    Наздоганяють видива мене:
    То – поодинці, то їх – ціла зграя,
    Чергуються – веселе і сумне.

    І в цій швидкій, житейській круговерті
    Не знаєш, де застане враз тебе
    Сумна чи радісна – хвилина смерті,
    І в рідну землю тихо загребе.

    Даруй же сон майбутній, сниво-птице,
    Чи в пеклі хай дізнаюсь чи в раю,
    Що голос мій у записах лишився,
    Й цитує хтось поезію мою.

    16.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  41. Олексій Кацай - [ 2017.06.16 22:53 ]
    Швець
    Урочисто так, не шпарко,
    лине борт мій попід аркою.

    То кільце є орбітальне.

    Не летальне, а літальне
    хмаромор’є піді мною
    мріє даллю неземною,
    а попереду – зоря.

    Там, за нею десь, – Земля.

    Колір в неї – теж блакить.

    Слід інверсії, мов нить…

    Я свого польоту ниттю
    хочу зшити дві блакиті.

    Аби мостом для шевця
    став, нарешті, звід кільця.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  42. Олександр Сушко - [ 2017.06.16 16:53 ]
    Користь
    Після роботи хочу відпочинку.
    Лежати голічерева без руху.
    Дрімаю. Але тут мені на пику
    Усілася товста зелена муха.

    У снах моїх виспівувала птаха,
    Летіли в небеса чарівні звуки.
    Але у ніздрю заповзла комаха,
    Туди ж, по лікоть, я засунув руку.

    Мушва втекла. Її я не подужав,
    На мене витріщається зі стелі.
    Заплющу очі - знову лізе муха,
    А я вужем звиваюсь у постелі.

    Надумав поступити досить хитро,
    Для неї пропоную голу п'ятку.
    Але вона вподобала макітру,
    Лоскочуть носа знову її лапки.

    Схопився я, неначе з переляку,
    Аби зловити капость ту за шкірку.
    Вона ж на згадку залишила каку
    І вилетіла кулею в кватирку.

    Немає сну. Приперлася сусідка,
    Обплутала плітками мої вуха.
    І стало на душі нестерпно гидко.
    Згадалася мені нахабна муха.

    Не знаю, скільки зможу це терпіти...
    Але мені до рук прийшла удача:
    Убгалась муха їй у рот одкритий,
    Сусідка від образи виє, плаче.

    Пішла нарешті. Пити марганцівку.
    Нехай тварині шлунок буде пухом.
    Сатири я дописую кінцівку:
    У цьому світі теж потрібні мухи.

    16.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  43. Валерій Хмельницький - [ 2017.06.16 14:53 ]
    Модель виходить на подіум
    в мої упивається губи
    до крові прокушує їх
    і пестить мене і голубить
    у неї гортанний сміх

    собі не належу відтоді я
    втонув у красі неземній
    Ізольда моя мелодія
    рефреном я стану у ній

    під небом ласкавим і синім
    на травах у гушавині
    я зваблю її на сина
    і доню а може і ні

    як сонце гаряче Ізольда
    як хвиля ласкава морська
    нікому тепер не дозволю
    торкатись її рука-

    ми з'явимось у "Mersedes"-і
    у luxury VIP
    Ізольда руда принцеса
    відчинить дверцята і...


    16.06.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (8) | "L. Прєкрасний Модель"


  44. Іван Низовий - [ 2017.06.16 11:19 ]
    * * *

    Мати сіяла льон.
    Льон скосила війна.
    Народивсь я без льолі – не було полотна.

    Полотна не було, й моя мати сумна
    Сорочину пошила з цупкого сукна.

    Довоєнне сукно – із шинелі пола –
    Хоч і груба сорочка,
    Зате ж тепла була!

    В ній я ріс-виростав
    То в добрі, то в нужді,
    Мов зозулик-підкидьок в чужому гнізді.

    …Сіють жито батьки,
    Матері сіють льон,
    Щоб і хліба доволі,
    І м'якесеньких льоль.
    А дружина моя все купує мені
    Дорогі, із нейлону (бо ж дешеві – лляні)…

    Та до тіла найближче
    Та, одна, що з сукна:
    Полотна не було.
    Не було полотна…

    1971


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  45. Іван Низовий - [ 2017.06.16 11:06 ]
    Диптих
    I
    Сни по казармі навшпиньки ходять,
    І ходики ходять вночі обережно...
    Спить мій земляк, мій товариш – Володя;
    Біла подушка чубом його помережана.
    А надворі – зорі, мов зірки на кашкетах,
    І місяць, немов емблема на голубім погоні;
    Креслять кола орбіт металеві планети –
    Супутники – запущені в космос сьогодні.
    Спить мій товариш...
    А в снах розцвітають маки,
    Сняться суниці і схожий на сонце сонях...
    ...А десь далеко про сина задумалась мати,
    До ранку розплутуючи сивий клубок безсоння.
    Пахне в кутках у пучечки пов’язана м’ята,
    А в серці – колючка злюча...
    (Мати ніколи не замикає хати,
    А серце для болю замкнула б...
    Та де той ключик?)
    Мати, як чайка...
    Усі матері споконвіку
    Носять у грудях палаючу рану –
    Тривогу.
    І лиш єдині на світі є вірні ліки:
    Сина обняти живого біля порогу.
    Спить мій товариш.
    Бо в нього є мати,
    Яка не спить, бо в неї є син...
    А в моєї матері на могилі
    Трава неприм’ята
    Плаче важкими сльозами роси.
    ...Тихо в казармі.
    А сни мені дмухають в очі
    І ходики зовсім нечутно ходять...
    Мамо!
    Я тебе уві сні цілувати хочу,
    Міцно цілувати,
    Як маму свою Володя.


    II
    Мати…
    Мабуть, гарно її мати…
    (А мені приснилася хоча б!).
    Мабуть, гарно мамою назвати
    Жінку, що сивіє на очах.
    А моя не встигла посивіти
    (На могилі посивів полин).
    А моя не буде вже сивіти.
    І за неї посивіє син.
    Пожовтіли довоєнні фото,
    Як жовтіє жовтень за селом…
    Пожовтіли довоєнні фото
    (А твого немає… не було…).

    Стежка на кладовищі нерівна,
    І на стежку хиляться бузки.
    Стали сиві люди на коліна,
    Стали, щоб оплакати близьких.
    Плачуть очі.
    Сухо плачуть очі,
    А рука стискає глини шмат.
    Мамо, мамо!
    Я війни не хочу –
    Я в війну націлив автомат.
    Я – солдат. Не вбивця окаянний,
    Серце в мене, що зоря огненна.
    Матері,
    материки
    і океани
    Дивляться з надією на мене.


    1963


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  46. Леся Геник - [ 2017.06.16 10:21 ]
    А день заколисує ніч…
    А день заколисує ніч.
    А дощ заколисує хмари.
    Допоки на з*ярений спіч
    збираються знову почвари.

    Допоки у квітах бузку
    вишукує щастя комашка,
    на списанім кимось листку
    одне лиш читається: "важко".

    І Бог утирає сльозу,
    з далекого зиркає неба
    на краплі дощу, на грозу,
    сумує, та знає, так треба.

    Аби розговілись сади
    на яблука стиглі та груші,
    аби отчий дух просвітлив
    загублені в потемках душі.

    Аби на світанок з ріллі
    вродило на добру поживу,
    конечно стражденній землі
    стерпіти іще одну зливу.

    Стерпіти зневажливий спіч,
    що тягнуть зусюди почвари,
    відбути невиспану ніч
    і хмари, і хмари, і хмари...

    8.06.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  47. Козак Дума - [ 2017.06.16 01:24 ]
    Напис на камені
    Спочити мріяв ти на Бурханах*
    і першим сонця промені стрічати.
    Тебе колись тут народила мати…
    Тут дім знайшов поета тлінний прах.

    Лежати мріяв ти на вишині
    пташини щебетливого польоту,
    дивитись зверху на людську роботу
    і рідну пісню слухать уві сні.

    Ти мріяв спочивати між ланів,
    де колосяться пшениці і жито,
    де народився й пощастило жити,
    де в пошуках себе знайти зумів.

    Ти малював віршами білий світ,
    аби слова в них піснею лилися…
    І з часом мрії ті твої збулися –
    Любив, творив і мріяв доста літ!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  48. Козак Дума - [ 2017.06.16 00:20 ]
    Туга за другом
    Я утону в твоїх очах,
    що глибиною полонили
    і тугою мене сповили
    за братом меншим...
    Просто жах!

    Як тяжко і душа щемить,
    тебе вже більше не побачу.
    І що воно – життя собаче?
    Як гуркіт грому, просто мить.

    Я чую твій басистий голос,
    перед очима ти стоїш,
    улюбленець всії сім`ї,
    гориш промінням ніби колос.

    Твій смух – багаття з молоком.
    Статечний красень як з картини,
    безстрашний норов, незупинний
    боєць, гроза, зірвиголов!

    Неправда, стрінемося знов –
    не в цьому, так у іншім світі,
    бо вічна лиш одна любов...
    Її ми подихом зігріті!

    Я утоплюсь в твоїх очах,
    назавжди в душу ляже смуток,
    тебе довіку не забути
    і твоє ім`я на вустах...

    жовтень 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  49. Лариса Пугачук - [ 2017.06.15 19:29 ]
    Чистота
    Жагу пiзнання звівши обережно,
    спокiйно крила опустивши долу,
    не боячись за цноту й незалежнiсть,
    iду блаженно на твiй чистий голос.

    Коли дiйду? — Коли пора настане,
    небесна манна ти, небесна манна...



    15.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (12)


  50. Козак Дума - [ 2017.06.15 18:41 ]
    Вся справа в нас самих
    Ніхто й нізащо нас не переможе,
    як животіти не захочемо в ярмі.
    Забрати честь повік ніхто не зможе,
    якщо її ми не утратимо самі.

    Зі слів не варто городить рогатки,
    бо вчинки скажуть красномовніше за нас.
    Якими будуть пам’ятати нас нащадки,
    покаже остаточно тільки час.

    15.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   548   549   550   551   552   553   554   555   556   ...   1855