Поміж засніженого суму,
У царстві казки і зими,
Далеко від міського шуму,
Дерева змахують крильми.

Злетіти хочуть, ніби птиці,
Здіймають віхоли красу.
Легкий той погляд, світлолиций,
У небо зморене несуть.

Летить літак, орлино лине.
І тягнуться за ним увись
Зеленокрилі три ялини –
Ракетно тінями звелись.

Немов зажуру цього смерку
Прорізать хочуть, як штики
Ясні неону феєрверки,
Щоб небо всіять, як зірки!

8.01.7523 р. (2016) Київ, ботанічний сад

Хто я? Що я? Мрійник, і не більше,
Синь очей згубив я у імлі,
І життя прожив я поміж іншим,
Поряд з багатьма на цій землі.

І тебе за звичкою цілую
Я тому, що інших цілував,
І, неначе сірниками граюсь,
Я любовні кидаю слова.

"Дорога", "кохана " і "єдина",
А в душі завжди одне і те ж:
Як запалиш пристрасть у людині,
То, звичайно, правди не знайдеш.

І тому душі моїй не гірко
Не горіти в пристраснім вогні,
Ти, моя блукаюча берізко,
Багатьом призначена й мені.

І коли я іншої шукаю,
Це ж полон – любити лиш одну,
Я тебе ніскільки не ревную,
Я тебе ніскільки не кляну.

Хто я? Що я? Мрійник, і не більше,
Синь очей згубив я у імлі,
І тебе любив я поміж іншим,
Поряд з багатьма на цій землі.

Шлях, що додому і верби снігами забілені,
Батькові руки натруджені працею, дні.
Рідна оселя голублена радістю-бідами,
Недруги й друзі, на мене подібні– в мені.

Знову вертаю Молочним Шляхом через повені
В світ колискової, де матіоли і Бог.
Зоряні янголи вчора наснилися знов мені.
Вчуся прощати, інакше не можу, їй-бо…

Вчуся молитви у неба з громами і тишею,
Вірю у слово нетлінне, мов огниво, твердь.
Мрії обох молодими світанками вишию,
В світі, на грані старого «колись» і тепер.

Акорди безсоння ховають у книгу
Думок неприборканий рій.
Пирій проростає. Тінь гупає в шибу
І рибу приносить у мій
Холодний будинок – зіщулену хату.
Обпечений вітре, не вій!
До риби потрібно ще всього багато:
І хліба, й напоїв, і мрій.

У книзі безсоння зникають картини
Надії між двох берегів…
Хрести, що шукають для себе людину,
Чорти, що малюють богів.
Ідей нереальні не контури – мури,
Гріхи, поцілунки, борги.
Кришталь чобітків нездійсненністю дурить,
Вселяючи острах нагий.

До серця підходить не тромб – театрально
Загроза вдягла капелюх.
І хлюпає ранок у спінену ванну.
Годинник раптово оглух.
І сниться не казка. Точніше – не сниться.
Ніхто у розлуці не спить.
Безсоння щоночі не може зморити
Беззубу свою ненасить.

08.01.16

***
Ой не така ти гнана, як неждана,
моя сусідо. Де ти не взялась,
усе одно – чужий іконостас
і іпостасі копія погана,
якою б не була ця іпостась.

***
Ой небезпечно бути за ізгоя
і коїти, нехай і мимохіть,
наклеп на націю, егре́гор у якої
сягає глибини тисячоліть.

***
Що за брат з війною у «рассрочку»,
що це за рідня по язику,
що останню відбере сорочку,
убиває тата, сина, дочку
і віки тримає на гачку?

***
Життя – це боротьба… І навпаки –
у боротьбі неначе і живемо...
Боротися уміємо таки.
А жити?
Жити?
...може і почнемо.

***
До ряси не усім іде кадило,
плюгавому – корона на віки.
Якщо і досі я у тебе бидло,
тому що є у мене шмаровидло,
то я́
тебе помазую,
таки.

***
Які прозорі імена –
Росія... Україна...
Який лукавий сатана!
Усе навіює, – страна...
безбожна... і єдина!
І ще прозоріше, – війна...
корупція... руїна...

                              

Мій посланцю з невидимих світів,
заходь, сідай - хай одпочинуть крила.
Ти часопростір весь перелетів,
аби тебе у серце я впустила.

... погрузли дні в сильці в`язких інтриг...
мені б у сад заквітчаних магнолій,
а я в полоні вічномерзлих криг -
(мов Мінотавру в лабіринті долі,
віддав безвір`ю хтось мене в ясир,
заплів у вузол гордіїв) - пропали б
мої вірші без щастя та краси
і без очей блакитних, мов опали.

Слова утіхи, ніжності бинти
(небесне диво - голос херувима!)
Прийшов до мене. Знай: якби не ти,
були б у серці скрижанілі зими.

Коли зимові ночі темніші,
а ніж коси циганки,
то і в смичку і в скрипці —
на ходу — загасають ноти.

І викошуються трави
з ясного проміння ночі
у сонні загати —
любові, спокою й тиші.

І потомлені серед снігу
спадають в знесиллі.
І їм закриваються очі
густим медом сну.

І хто почує?..
Як з-під криги і снігу
лупає каміння
тендітний пуп’янок підсніжника.

Уже пройшли десятиріччя,
Але, рокам наперекір,
Всіх однокласників обличчя
Я пам'ятаю до цих пір.
Вони в мої впадають очі,
Промінням зір, навперебій, -
Немов осяяння пророчі
Сумних і радісних подій.
Бува, приходять на прощання,
Щоб усміхнутися на мить, -
І потім серце безустанно,
По них сумуючи, болить.
А інші, радісні до краю,
Щоб наспіватись досхочу, -
До себе в гості зазивають,
Коли віддалено мовчу.
Мов корені, живі чи мертві,
Вони, не відаю коли,
Вросли у спогади так твердо,
Як сни ніякі не змогли.
Вони заглибилися в вічі,
Щоб став до зору ближче зір, -
Щоб однокласників обличчя
Не стер зі згадок часомір.
07.01.15

Ще в яслах спить те Боже немовля,
А доля - наче тінь від хрестовини...
А ірод вже вичікує здаля...
А натовп вже бере його на кпини...
І до Голгофи є тернистий шлях...
І ниций вчинок Понтія Пілата.
...Ми молимось...а душі - на замках...
А віра так - від свята і до свята...
Йому б не скам'яніти в образах...
Різдвяна Зірка темряву розсіє! (? )
Народжений, щоб жити у серцях
...МЕСІЯ...

Желаем, грешные?-
Желанный Новый год...
И все желанья между делом загадали
В сердцах, сердешные...
Но сердце сознает-
Что не от сердца, то и сбудется едва ли...

Врагов ведь победив,
Не победишь себя.
Того, корыстного, с двуликою химерой,
Безгрешным будучи,
Все грешное любя
Во ржи над пропастью меж ересью и верой.

Любя любимую,
Полюбишь от души,
Себя, как жертву на алтарь Богам, даруя,
И разрешишь себе
Пролить любви кувшин
В песок забвенья, быть не понятым рискуя?

Пресыщен жаждою,
К источнику припав,
Творя коррупцию без коррупционеров,
Ответив "нет", ты
Этим скажешь "да".
Ты не солгал. Да только кто ж тебе поверит?


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116010800436

світ очима боротьби
світ словами отчими
ой якби ж то я… якби
оминав ті збочини
пастки пастки пастки і...
калачем затиснуті
верхнє "так" у нижнім "ні"
осторонь від висновку
2016.

Розгорну цукерку, як цикуту:
хоч у свято - мінімум біди.

...А душа
(під вибухи салюту)
сонно
поривається туди,
де щоночі
градно і бліндажно...

Завтра - будень,
круговерть подій.
Що то звичка -
вже не так і страшно
не вмирати
на передовій.

07.01.2016

Всьому на світі є ціна.
Всьому на світі є причина.
Тому, що я – вже не вона
і схожі ми лише очима.

Вона не любить тісноти –
вона воліє перетворень.
Їй затісно без перспектив.
Що їй провалля, що їй гори!

А я люблю, коли дощі,
коли сніги, мороз і вітер
зітхати і вогонь в печі
доповнити пасьянсом літер.

Люблю поплакать без причин
за всіх і вся і навіть більше,
люблю неголених мужчин,
люблю сієсту й таке інше.

Вона не забуває літ:
їй двадцять п’ять, а може, й більше.
Вона віршами лине в світ,
а з мене в світ злітають вірші.
1999р.

Душа щемить від повноти.
Так добре, що забракло слів.
Від нависаючих мостів
з роз’ятреної висоти.

В блакить занурена стою,
цілую місяць яснобокий.
І, вперше за останні роки:
- О, Світ! Я так тебе люблю!
2000р.

Секунда між «вчора» і «завтра» –
лиш подих, лиш поштовх, лиш що?
Відчути – не встигнеш, спіймати – не смій.
Сніжинка в вологому просторі вій,
краплинка на теплому мармурі щок.
Химерна, зрадлива правда.
2000р.

Сніг біг (вже не сніг),
у Різдвяний вечір ліг -
"радуйся, ой радуйся, земле..."
Їх, тих, хто (як міг),
у Різдвяний вечір всіх -
"радуйся, ой радуйся, земле,
Син Божий народився!"

Народився Божий Син.
Ой не надаремно -
радуйся,
ой радуйся, земле!
Свят! Свят! Свят!
Час Різдвяних свят.
Тиша незбагненна
не тому, що темно, -
радуйся,
ой радуйся, земле,
Син Божий народився...

06.01.2016

… мы в начале пути. ну, и как же в дорогу без спичек?!..
шестиструнный мотив рассыпался, проснувшись, хитами
и скорей изнутри, из толпы, как могли, мы по-птичьи...
мы бросались на Риф, медиатор - "связным" между нами…
ведь единственный шанс… избежать, не родившись в "союзе"
всего горстью в семь нот мы искали пути до свободы
и готовы на дот ради той… называемой Музой --
а в пустыне пустынь -- превращались в Колодцы и Воду…
2015.

… погонич невидимо відки і виник.
В пустелі, обраниці див відповідних
зі схожих на неї, присталі нічлігом
обсіли багаття. В заметеній снігом
печері, своєї не відавши ролі,
куняло дитя в золотім ореолі
промінь, мимохіть переймаючи навик
світіння не тільки в державі чорнявок
тоді, – але всюди, подобою зір,
допоки сягає людини позір.




25 грудня 1988

В житті багато перешкод,
Які повинні ми здолати.
Пройти прогнувшись, впавши на коліна,
Благаючи прощення каяття,
Та впавши встати,
І пройшовши далі — знати,
Що без проблем, нема у нас життя.

Я запалю свічку в вечір холодний,
Та образ твій розмитий в димі побачу
І наче той котик малий та голодний,
За теплий дотик поцілунком віддячу.

Ніжно промуркочу застиглі слова,
На моїх давно нецілованих вустах
І забуду, що в душі цвіте мрійна зима,
Просто житиму далі, ховаючись в снах.

Та душа враз полетить в заметіль,
Застигне вмить гаряча кров і сльоза,
Залишиться лиш сніг і солодка ваніль
І твій погляд, в якому горить бірюза.

Бо на жаль, це брехня, лиш міраж,
Тебе давно немає поряд зі мною,
А в пам'яті лиш залишився пейзаж,
Майбутнє, в яке дивились колись ми з тобою.

Я подарю тебе снег, который в танце кружит,
Запах Нового года вошедший во все дома
И пусть искренний смех к тебе поспешит,
Разольется шампанским и согреет слова.
Открою все стальные двери в забытые сказки
И белого ангела на снежинке тебе подарю,
Так много, сколько есть в моем сердце ласки,
Отдам только тебе... любя.. безумно люблю!
Ибо скребется в душе чувств огромная сила,
Не считая потери, холодного лета и боли
И пусть сегодня зима, пусть вчера тебя злила,
Но простить меня, поверь, наверняка стоит!
Лишь останься со мной хоть на мгновенье,
Остановив время и распылив гордые сны,
Даря любви улыбку в этот раз без забвения,
Чтоб вместе обнявшись дожидались весны.
Да и пусть тикает время как суровая бомба,
Дописывая нас как свою гениальную книгу,
Это пустяк, ерунда, на него совсем я не злобна,
Потому что ты рядом и я от счастья лечу...

Я так довго на тебе одного чекала,
Ховаючи у глибоку скриньку думки,
В тихих зорях щоніч засинала,
Присвятивши тобі ніжні рядки.
Але тебе поруч майже не було,
Тільки вітер приносив цілунки твої,
А серце стільки страждання відчуло,
Що стало чорніше святої землі.
Де ж ти був, коли я так страждала
І сльози лились немов водоспад,
Чому доля принесла, а потім забрала,
Звівши стільки непрохідних барикад?
Тепер день за днем у забутті минає,
Не знаючи спокою горить моя душа
І ніхто на цій землі на жаль не знає,
Що й досі я чекаю, пишучи цього вірша...

Я би написала тобі примару-листа,
Якщо ти на нього звісно будеш чекати,
Залишилась вночі без чорно-білого сна,
В якому колись приходилось літати.
Та в новому дні, серед тисяч думок,
Я пройдусь по полі мрій і страждань,
Чому колись я не зламала замок,
Таємних і таких відвертих бажань?
Та в мовчанні так слів малувато
І п'янить душу минуле хворе й гірке,
Тоді мені було на все наплювати,
Лиш рятувала серце своє боязке.
Не помічала сонність білих світанків
І як сонце посміхається високо в небі,
Не цінувала смак твоїх сніданків,
Лиш потопала банально в потребі.
Хотіла єдиного- прожити на славу,
Та не сумувати ні дня все життя,
Не відкривати душу давно вже іржаву
І не виказувати справжні свої почуття.
Думала, що не випити із келиха все кохання,
Як би не цвіли в душі моїй почуття,
Що завжди залишається тільки страждання,
Від марно прожитого і втраченого життя...
Та я помилялась... кохання таки існує,
Хоч воно довго спить- та загоряється вмить,
В долі секунди зриваючись швидко стартує,
Та вже до кінця життя яскраво горить!!!

Йому подобалось дівча
Русяве,невисоке,
Маленькі кіски до плеча,
Усмішка.І глибокий

Погляд ясних сірих очей
Пронизував всю душу.
Йому хотілося іще
Й іще побачить Ксюшу.

Із нею зустрічей шукав,
Хоча й коротких дуже,
Надій великих не плекав
І згоден був на дружбу.

Лишень би поруч бути знов,
Вдихать запах волосся,
В його серці жила любов.
На жаль не довелося

Пліч-о-пліч їм удвох іти,
Таке веління долі.
Та погляд той і крізь роки
Зорею сяє й досі.

2015 р.

Дощ моросить замість сніжинок
І небо хмари затягли.
Це Новий рік "плаче" за тими,
Котрі на Сході полягли.

За ними дітоньки сумують
І тужать сиві матері.
Та рани час не залікує,
Душа страждає і болить.

Ви прийняли вогонь на себе,
Щоб Україну вберегти.
Ми обіцяємо вам твердо,
Слово даєм - ПЕРЕМОГТИ.

2015 р.

То змін нема, а то багато—
різноголосся, біль і страх.
Гелгоче в синь вселенська хата,
і час тривогою пропах.

Мов з гір, зсувається лавина—
сплетіння доль, народів, мов.
Лунає слово «Україна»,
це значить—час її прийшов.

Її зсудомить, перестудить,
долиє холоду у зір,
вона такою вже не буде,
якою була до цих пір.

Ще не одна поблякне стьожка,
заглухнуть дзвони голосів,
ще не одна проляже зморшка,
і на льоту зітнеться спів,

ще не одне життя схитнеться
і в інший світ перетече,
і криком битиметься серце
в холодне другове плече,--

аж доки той, хто всі до йоти
дерзання зважує й діла,
відкриє плетені ворота:
«Ви заплатили вже сповна».

2015

Іще впадуть у землю спілі зерна,
Хлібами знов розродиться земля.
І час до України мир поверне,
Всі з,їдуться -хто зблизька, хто здаля.

І забіліють солов,їні хати,
І зацвітуть на стінах рушники.
І перший хліб спече для діток мати
Й подивиться край шляху з-під руки.

Чекаючи коханого додому,
Не вірячи у вирок - вже вдова!
Забувши про страждання і про втому
До світу встане, бо ідуть жнива.

І оживе натруджена родина,
Бо поряд стануть доньки і сини.
Не вмре ніколи з ними Україна,
Хоча болять їй рани від війни.
14.12.15

Старенька яблуня навпроти
Проталих вікон день при дні
Стоїть, обпершись на ворота,
Немов на плечі рятівні.
Гіллям обвислим сумно тисне
На них, упасти боячись,
Хоч ще улітку прямовисно
Тяглася кроною увись.
Шуміла листям, мов співала
В обіймах сонця і вітрів,
Але й тоді мотив печалі,
Напевно, в звуках тих бринів.
Нелегко все вгадати слухом,
І погляд може обмануть
Смішком ясним чи жвавим рухом,
Чи просто спокоєм, мабуть.
А як від себе приховати
Згасання зримого рубіж,
Якщо, неначе перед катом,
Ти перед ним уже стоїш?
Роки уміло роблять справу
Свою, як доля, знаю, теж -
То вліво хилишся, то вправо,
Ось-ось, розхитаний, впадеш...
Коли пручатися несила
Недуг навалі так, як слід, -
Покірно яблуня схилила
Гілля трухляве до воріт.
06.01.16

Холодна ніч, засніжений перон,
Холодний поїзд щойно прокидався,
Холодний тамбур, наче Рубікон,
Я перейшов і вже не повертався.

Маленьке сонне місто за вікном
Свої вогні поквапливо ховає.
За цим холодним, каламутним склом
Я все, що мав, навіки залишаю.

Зі мною тільки крихітка тепла,
Яку мені дала ти на прощання.
Безжальний час злетів – і відійшла,
І стала спогадом та наша ніч остання.

Чи вистачить мені того тепла
У мороці холодної пустелі,
Чи вже мене дорога привела
До снігової вічної постелі.

Крізь білий сніг
Біжу назустріч вітру,
І ще чомусь,
Незнаному ніким.
І зі щоки
Сніжинки-сльози витру
Закляклим пальцем
Правої руки.

Троянди в лівій.
Чули всю розмову.
Їх не змогла
Покласти в заметіль.
Душа кричить:
Не вір своєму слову!
Та хто поможе
Вгамувати біль.

Сама втекла
Від щастя і від тебе.
Твоє кохання
Снігом замела...
Мій журавель
Давно злетів у небо.
Але ж синиця
У руках була...
29.12.15

Ви чомусь мовчите,
А могли би сказати хоч слово.
Дати знак, що для вас
Теж гіркуща самотність пуста.
Завірюха мете,
Засипає Рогань і Основу
Ця невтримна зима,
Де панують сніги, мерзлота.

А за вікнами скрізь
Загорілись вогні новорічні
Де шампанське шумить,
Як діброва у місячну ніч.
І найкращі слова
Скажуть нині коханим у вічі,
А в самотніх серцях
Теж засвітяться вогники стріч.
28.12.15

Наша ненька — Україна
Стала ржавіти від болі.
Людське страждання в нашій країні —
Це лиш гра мільйонів.
Дядьки пузаті сидячи в злоті
Керують чужими серцями,
То давши ритму, то зменшивши знову
Кажуть куди іти далі.
Ми, як ті ляльки ,
Ми, як собаки,
Робимо те, що нам скажуть,
Скажуть стояти, ми будемо стояти,
Скажуть кусати, ми будемо кусати,
Скажуть радіти, ми будемо радіти.
А що нам робити? А що нам робити?
В Україні тяжко стало жити!
05.01.2016

Іде у літо калита
і котиться – угору знизу.
У санях їде Коляда
і одягає білі ризи.

І неземне, й земне життя
орієнтується на вечір.
Хай і голодна, та кутя
чекає радісну малечу.

Біліє дідух у вікні,
ялинка і зелені шати…
Твоє й моє ці ночі й дні
у всіх однаково багате.

Збирається уся сім'я
до урочистого престолу.
У бідняка й багатія
на покуті – один Микола.

Усім дарунки роздає.
У черзі: перший,
                  другий,
                    ...п'ятий –
малі ісусики і тато.

А на війні гармата б'є,
де за твоє і за моє
чийсь тато
             буде
               …розіп'ятий.

05.2016

Весела віхола валила…
У вітровійний у вояж
Вже вирушала, вила вміло,
Вовки всі звомпилися аж.

Ворота висі відкриває
Велика курява нова.
Немов поверхню короваю
Вдяга в припудрені дива.

Величні віхоли пориви –
Розворушила всіх вона.
На світ зворушено-щасливий
Весела впала сивина.

5.01.7523 р. (2016) Київ, ботанічний сад ім. М.Гришка

Як флажолету, здається,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
Щоб у фіналі захлинувсь ти в зливі звуків.
...Та ось упав він сам.
І, мабуть, вже не встане.
Лиш скрипка з ним.
Мов немовлятко, горнеться до татка,
І щось своє шепоче поза тактом...
А він куйовдить безсило струни.
Не смичком – руками.
І ронить в розпачі сльозу,
Бо неба вже нізащо не дістане.
І скрипка теж із Паганіні плаче невблаганно,
Мінором віддає свою любов останню.
--------------------------------------------------------
Сэм Кин "Синдром Паганини". Москва, "Эксмо", 2015, стр.10,11.

Мешкаєш, мешкаєш,
Там, де іти
Стежкою, стежкою
Під три чорти.
Побутом, побутом
Плющить нудьга...
Чоботом, чоботом
Дай їй... Ага!

А ти мене чекаєш?
А приводу шукаєш,
Як відірватись від сім"ї
В обійми впасти щоб мої?

Зустрічі, зустрічі
Час настає.
Згустками, згустками
Сніг розтає..
Рейками, рейками
Поїзд, рушай
Рейсами, рейсами!
Ти зачекай.

А ти уже готова
В мої обійми знову
Мов в колисанку?.. Дні на три...
Чи- п"ять... Все від життя бери!

Шустовський, шустовський
Ллється коньяк.
Вустоньки, вустоньки,
П"єте? Ну як?
Тереном, тереном
Шлях до мети.
Березнем, березнем
Виють коти...

...а ми не будем вити
І від нудоти скніти.
-Яка ж ти гарна вранці...
-На те ми і коханці)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116010501670

Мене і кебету мою
Арей випробовує й досі.
Тому я іще у строю
і маю надію на осінь.
               Роки Аріадна снує,
               буває, дарує удачу.
               Тому я у неї ще є –
               лінивий, але не ледачий.
Осуджую морений рід
понурий, тому й нещасливий.
Зате у онуки я дід
суворий, але справедливий.
               Долати тяжіння земне
               мені небеса помагають,
               тому і колеги мене
               шанують і не помічають.
Іду по землі у росі,
як вічний і воїн, і ратай.
Тому і живу, як усі –
не бідний, але не багатий.
               Ціную хороше за те,
               що жити мені помагає.
               А от на нікчем'я пусте
               енергії не витрачаю.
Умію давати урок
любові, і ласки, і сили.
Тому у дітей і жінок
я любий, а іноді – милий.
               Мені не віщує біди
               і помах рукою прощальний,
               тому я буваю завжди
               веселий, коли не печальний.
Але і на заході днів
дарує життя каруселі.
Тому у юдолі років
сумую, якщо невеселий.
               Я міряю ночі і дні
               часами, літами, віками,
               коли навертаю до тями...
Тому у години нічні
навіює Мойра мені,
що я не мудрію роками.
01.2016

Переспів

Увечорі, бо вечір...
Вечір раптом настає.
Якщо щось "не до речі", друже, особисте є,
якщо ти від життя стомився назагал.
запрошуємо: може, завітаєш
в наш "Вечірній квартал"!
Мерехтять тут вітрини,
ліхтарі мерехтять.
Тут такі є машини -
аж до ранку гудять.
Тут танцюють багато
(щоб у залі втопивсь...),
тут цілують дівчата,
хай якщо і стомивсь.
Тут заводить усіх
і виводить в астрал
Наш Вечірній Квартал.


Пародія

Кожен вечір, адже вечір
у кожного - TV.
робити тобі нічого
(бо кум теля пасе!) -
ти вигадаєш привід
і ляжеш під стілець:
тебе там розважатимуть
Зеленський і Кравець.
Намалюють вітрини,
"ліхтарі" нададуть.
Вийдеш сам із хатини -
ще не раз доженуть...
Затанцюєш,
як мавка!
Адже
на TV - давка!
Не підтримаєш шквал?
Що ж,
на ноги наступить
Цей Вечірній Квартал.


05.01.2016

Зима будує за вікном
засніжені дороги,
і Морозенко б’є ціпком
потоки і пороги.
Шкребе у двері цілу ніч
і дихає кошлато.
І остигає грубка-піч,
а з нею тепла хата.
Зима як сон, зима як лик
холодного покою,
лиш іноді ворони крик
зависне над тобою.
Мороз втихає, вітру спів
бере нараз відпустку,
і посвіт сонячних вогнів
вдягає сяйну хустку
на крони саду і дахи,
на конуру собачу,
і зігріваються птахи,
і кітка у додачу:
лишає ямочки-сліди
на зоряній перині,
іде собі туди-сюди,
радіє ясній днині.
Зима живе своїм життям –
хурделить і стихає,
то стане плаксою-дитям,
то тишу колихає.
А нам своє – чекати, йти
через сніги у літо.
А що зима, а що вітри?
Минає, як лібідо…

05.01.2016

Віфлеємська засяяла зірка,
Новину сповістила здаля,
Що у Яслах Пречистая Діва
Народила святе Немовля.

Першими,стоячи на колінах,
Пастухи привітали Його,
І молилася ревно,уклінно
Божа Мати за Сина свого.

Це майбутній Спаситель явився,
Хоча сам Він не знав ще цього,
До грудей материнських тулився.
То ж славімо,славімо Його!

2015 р.

Самотність - це дуже погано,
Нема кому й слово сказати,
Яке би змогло лікувати
Давні душевнії рани.

Бо одиноким,самотнім
Навіть в родині великій
Ти почуватися можеш,
І потребуєш підтримки.

А коли є розуміння,
Друзі,які допоможуть,
Бути поруч з тобою готові
У радісну й скрутну хвилину,

Якщо ще й улюблену справу
Ти маєш і їй віддаєшся,
Щасливим в житті безкінечно
Можеш вважатись по праву.

2015 р.

Шмагає січневе стожале вітрисько —
«Пора це твоя, шаленій і печи!»
Та що нам цей січень. Ти близько, вже близько,—
й весною своєю мене наречи.

Ти поруч! Як легко обом пломеніти
крізь вітер і стужу, крізь мури й бетон!
Розквітли кохання правдивого квіти —
на тисячу весен, крізь яву і сон.

(5 січня 2016)

Лягає сніг, як пудра на обличчя,
На лоно похололої землі, -
І шурхотять сніжинки таємниче,
Виблискуючи іскрами в імлі.
Вони зникають швидко на долоні,
Затриматись не можуть на плечі, -
Але не хочуть танути на скронях,
Мені тривогу в душу несучи...
04.01.15

Схилилась мовчки над шиттям,
щоб про життя своє гадати,
про те, як у земних завіях
гуляє випадок-крутій,
і проростати відчуттям,
неначе зеленню крізь грати,
що відповідь --не у подіях,
але у нахилі подій.

З численних збігів незначних
народжується визначальність,
одноманітно і ритмічно
стіжок лягає за стіжком,
і світ майбутнього застиг,
іще не втілений в реальність,
він тепло дише позапліччю
і лащиться перед стрибком.

Лункою цілістю, як дзвін,
без тріщини дихотомії,
він розтікається в гудінні,
не розшматований ущент,
від тебе знаку хоче він,
ти опускаєш долу вії:
ми всі -– у вільному падінні,
це -- пауза, ти -- диригент.


2014

МОВО
Кличеш ти до свята і до герцю,
Відкриваєш і скарби нові,
Рідна мово, заяснись у серці,
Озовись у пісні віковій!

Ти – всесильна! Ти – золотострунна!
Оживляєш хмари і бори.
Заярій, мов ті весняні руна,
Забалакай і заговори!

Рідна мово, ти – й золотосонце,
І річкових плес небесна синь.
Защеми у душах, досі сонних,
Наджерель одвічної краси!

Огорни! Загомони! Засвідчуй
Про свою одвічність вікову!
Ти – ясніша всіх небесних свіч, бо
Лиш з тобою мрію і живу!

Я з тобою пізнаю прадавнє,
Ти зі мною – в праці й боротьбі!
Як мені ти – люба і жадана,
Так цілком я віддана тобі!
(© Любов СЕРДУНИЧ)

Тримай і тримайся.
За обрієм спишуть,
Бо йшов, наступив на розтяжку для миші.
Злякався війни ховрашок під колоссям...
А може, реалій нема - все здалося:
І хата - не крайня, від лісу четверта,
І з чортом розмова про юнку - відверта,
І брехні циганки, і дим цигарковий,
І вихід в астрал, де спадають закови...

Гартуй і гартуйся.
Щезаюча воля...
Не прагнуть динаміки важелі кволі.
На фініші перші, охочі до старту,
Насиплють насіння з гробниці Урарту.

Лукаві шептали: "Ти зможеш... ти Фенікс...".
А скільки гориш - те багатим до фені.
Розвіється попіл над чубом Славути...
Мені б тебе, хлопче зі сну, не забути.

Не гладдю по білому - чорнохрестами
Рушник вишивається...
Боже, ти з нами?

До Щастя вселюдського - ніч і...парсеки.
Пророцтвам Кассандри не вірили греки.


2016

Не убієнна потайна горила,
що урізає рейтинги чужі,
себе самого переоцінила,
але сує своє ротате рило,
оцінюючи витоки душі.

Воно іще – ні м’ясо, ані риба,
а думає, що ми усі – осли.
Але пора урізувати хиби,
якими б юні хиби не були.


01.2016

На вогні недогрітих садиб
олів'є замерзатиме вглиб.
На зубах неріздвяних колиб
крик душі -
заморожений хрип...
Не падай у хлип,
не накочуйся лихом...
Шипшина та шип
покриваються снігом.
Летить із звідтіля
той сніг, в котрий ми вірим.
Приходить Бог-Маля -
червоне стане білим.

04.01.2015

Усе було уже колись,
а ні, то, певно, буде.
Хай світ летить, а ти держись
за пазуху чи груди,
де силікону, ач, нема –
п’янке і тепле тіло,
і хай навкіл зима- зима,
кому до того діло…
Ти маєш Музу, навіть дві
(Ерато у додаток).
Обидві діви в голові,
жаги сухий остаток.
До річки лине потічОк,
до висі – сині гори.
Сюрчання коника й стрибок –
теж любощів узори.
Усе колись уже було,
як Бог дасть, й далі буде.
В житті тримайсь не за бабло,
а за жіночі груди.

04.01.2016

1

Сортують людву за гатунком, вагою.
Повсюди амбали, міцні турнікети...
Cобі я урази торішні загою.
А що посипати на з`ятрене Это...

2

Вітає Одарка френдесок по-русскі,
Вдягла вишиванку, волосся хвилясте.
Широка дорога... та мислиться вузько.
Прабабця Мокрина хапає за хлястик.

Міняється сало на горе-ліщину.
Іскряться обцаси, підковані Тедом.
Лиш раз обернулася: "...ще не загину"...
І в яр - утішатися труєним медом.

3

Марудна осмута побрижила чола,
"Кропіте..." - джергоче ненатла пащека.
А я прислухаюсь до арфи Еола -
Під скрегіт зубів потрошителя Джека.


4

"Додай оптимізму, пиши про веселе!" -
Нараджує чемний опецьок із Пізи.
А муза у тозі оплакує села.
З олжею в Елізію рейвах не влізу.



2016