Щастя – то бути справжньою,
Щастя – то бути вільною –
Бути собою завжди – ніжною,
Грішною, сильною, а чи святою,
Безбожною, інколи дещо наївною,
Бути простим перехожим,
Й зіркою, світлом, царівною!

Бути собою! Не янголом,
Видно, гріхи не пускають,
Та відчувати інколи –
крила таки відростають,
Вільно ширяти у просторі –
Простір - безкрайнєє небо,
Бути хоча б подорожником –
Подорож – в себе й до Тебе.

Бути! А не існувати,
Жити, на повну вдихати,
Сміло приймати до смерті –
Щастя у кожнім моменті!

Як везли назад його, мертвого,
голова тряслась на вибоїнах,
а повіки його не рухались
і мовчали вуста його зціплені.
Як везли його знов до селища,
То дівчата вклякали по вулицях,
Стаючи у багно колінами,
Дехто знав його, дехто вперше чув.
І портрет його, перехрещений
У кутку однім, навскіс, стрічкою,
Всім показував, що за парубок,
Що за син він був, ледь усміхнений.
І такі ж були там, під Крутами,
Як і він, лягли білим холодом,
Безневинними-винуватими
Послужили жертовним келихом,
І вкладають у землю келихи
За одним один, за одним один...
В небі сірому каламутиться
І благає зір, геть заплаканий:
Душе, ти лети, вже відірвана,
І знайди в гаях, нам не видимих,
Побратимів тих, що їх згублено
Через той вогонь, що й в тобі горів.
Ти продовж отам свою молодість,
На землі жорсткій занапащену,
Немиловану, покалічену,
Як у тих, хто жив Україною
До останнього свого подиху.

2015

Вигориш, визорієш
і вибіжиш —
на червоних пуантах
по льоду
у ніч.

А він до ранку,
із тюбика
зубної пасти,
видавить
по колу
свіжозірвані троянди.

І спіймаєшся.
Спіймаєшся
знову —
у квіткове ласо кохання.

Дівчинко,
ти проходиш через
пристрасні погляди,
а твої стегна вже вихлюпують
з берегів простір,
навіть, у затятих аскез.

І стогнуть палуби
диких кораблів
пришвартованих ланцюгами
до сомалійських причалів із лез.
.
— Бережи себе, пір’їночко!
— Авжеж.

В їжака маленька хата,
Та на всякий харч багата.
Тут і яблучка, й грибочки,
Навіть свіжі огірочки.
Все несе їжак до хати,
Щоб у будні і у свята
Було що посмакувати
І гостей почастувати.
А господар він привітний.
Тож, гайда у гості діти!

По всіх шпиталях України
Від ран помирають сини…
Як жити батькам без дитини,
Скажіть мені, вищі чини?

Чому в небеса йдуть солдати,
Хоч можна усіх їх спасти –
Лиш совість верхам треба мати
І з гідністю Хрест свій нести?

Пораненим коштів немає,
А банкам мільярди знайшли?
Хай бідний у муках конає,
Бо бакси в офшори пішли?

Рятують вождів за кордоном
За те, що грабують бюджет!
За те, що плюють на закони,
Бо мають свій трон й кабінет???

А кіборги мусять померти,
Бо коштів у влади нема???
Чи будемо, може, відверті:
В злодіїв немає гальма???

Грабують Вітчизну відкрито,
Хто хлопців на смерть посилав!
Податки в руках у них, мито,
Лиш совісті Бог їм не дав!

Панове вожді й депутати,
Убивства бійців припиніть!
Вже досить від ран їм страждати!
В Ізраїль нужденних везіть!

Чи ви вже забули, злодії,
Як шини й маєтки горять?
Не дай Бог відчути вам в дії,
Народну, розгнівану, рать…

Я в вас не прошу, ВИМАГАЮ:
Героїв від смерті спасіть!
Ще рано гуляти їм в Раю,
Синів матерям поверніть…
Слава нації! Смерть ворогам! Кіндрат &Корінь. 04.12.2015р.

Іду.
Із Богом у душі.
Із бісом в плоті.
Он олігархи й алкаші
Слинявлять злоті.

Оно у храмах продають
Хрести і свічі.
Десь крівцю донорську мою –
Дорожче втричі.

Та й навіть час кудись іде
Утричі швидше.
Тут біла ніч,
А чорний день.
Злий вітер свище.

Цей зміст тут форму розрива.
Мох і багнюка.
Слова, слова, слова, слова...
Без ультразвуку.

Доноси, пасквілі, брехня.
Моря і сіно.
Душа торкнулася дна дня –
І вже осіння.

Дорожча морква за любов,
Що ви купили.
Мені ж дорогу перейшов
Кіт чорно-білий.

Свячену воду з другом п’єм
З дула пістоля.

...Таке воно життя стає.
А далі – доля...

14 груд. 15.

Прокинся , сонце привітай
У теплоти проміння вчися
Життя своє в руках тримай
Від хибного всього зречися

Поглянь - яка кругом краса
Які навколо краєвиди
Тобі дається ця нуга
Тому не стань слугою кривди

Будь чуйним спільником людей
Простих , відвертих , справедливих
І ти відчуєш жар Помпей
Бо ти із роду - гідних .
2015р.

Не питай чому , не питай навіщо
Не питай кому , не питай за що
Я давно іду без спочинку швидко
Я із тим живу що моє знайшло

Хто прийшов сюди , зачерпнув води
Спрагу втамував , тихо промовляв
А навколо сни , гладдю рушники
Та не пригортав , в стороні стояв

Що не говори , як не розгорни
Все сумна була пісня солов*я
Без весни цвіли , без тепла росли
Така примха ця - ворожба людська.
2015р.

І я , і ти , ті дві сльози
У полум*ї яскраві зорі
І ти , і я , полон краси
Кохання повороти долі

Тих польових букетів жар
Ми роздали усім наснагам
Тих сходів почуттєвий дар
Розвіявся на милість злакам

Потали почуття в росі
Яку ми вчасно не зібрали
Лишається спитать мені
Навіщо швидко забували ? ...

Болить моє , болитьб твоє
Нами розірвані стосунки
Грозою сонце золоте
Із неба падали краплинки.
2015р.

Розбудило неньку
Сонечко раненько.
Обласкавши щоки,
Обірвало спокій,
Бо за мить зухвало
Й губи цілувало...

Скрізь, розгарячіло,
Бігали по тілу,
Зроджені у щасті,
Промені вихлясті, -
Їх утихомирив
Мамин усміх щирий...
17.12.15

Нічний туман (або туман вночі)...
І ти, бовван, себе з ним приручи.
І сам себе розхитано завчи:
не сон, не полум'я свічі...

Благає ніч туманом з усебіч:
- Я спражня ніч. Мені не протиріч!
Хороша ніч для семеро облич...
Обличчя ночі - теж принадна річ.

Колись десь там блукав вчорашній день.
Вважав, що пан. Закінчився лишень...
Нічний туман (або туман вночі) -
білявий план у темнім гаражі...

17.12.2015

Перша студінь захохкує вікна,
Морозцем осідає на гіллі.
Розчинилася вись перелітна,
Тільки пера насипались білі

У торбину старенького міста,
Що вмостилося на акведуках,
Поки вітер зачісує листя
На його посивілих перуках.

Он дівча у кишенях благеньких
Намагається руки зігріти,
Але ж ба, зароїлись у жменьках
Нетепла розтривожені міти.

І хоч легко, неначе, ступає
По бруківці зачовганій осінь,
Вже взялися до струн сумнограї,
Набундючилась че́рвоно просинь...

Та напевно тужити не варто,
Маю в гадці химерну затію:
Розкладу перед вечером ватру
Й першу студінь уперше зігрію...

(10.10.15)

Мчали коні з золотими гривами
І збивали на траві росу.
Пам"ятаєш,ми були щасливими?
Спогад той і досі я несу

У своєму серці полум"яному,
Там вогонь кохання ще не згас,
І сьогодні зіркою яскравою
Кличе-манить за собою нас.

2015 р.

Дівчатонька "балабушки" пекли,
Носили ротом воду із криниці,
Як хлопці розсмішити їх могли,
Летіли бризки врізнобіч,а їхні лиця

Розчервонілися,неначе маків цвіт
І сміх лунав - на всеньке село чути.
"Андрія" відзначають стільки літ,
Традицію цю й нині не забули.

У клубі,школі,навіть дитсадку
Відновлюють це дійство пречудове,
Ворожать і кусають "калиту",
Ніби в минуле повертаєш знову.

І тішаться бабусеньки старі,
Це їм нагадує про роки молодії.
Хай внуки й правнуки зростають у добрі
Та давній звичай зберегти зуміють.

2015 р.

Неможливо довгенько заснути –
Погортай обважнілі думки,
Що сідають, немов парашути,
У тривожні вокзальні гудки.

А вокзали подібні усюди:
І неспокій постійно мете,
Упереміш особи і люди
І повітря мурмоче густе.


Той іде назавжди, від’їжджає,
Та – кульгає і знаково йде.
І на сміх, і на сором державі,
На знецінення інтимідей.

А для тебе продовження – спати
За оцих пасажирів усіх,
І за вікнами чортик рогатий
Пронесе здивування і сміх.

Ти не спав і жертовно послухав
Не мене, а безсонну біду.
Ми одні з усієї округи
Розігріли віконну слюду.

Засинати – немовби ганебно, –
Проростають неждані думки.
Розлилося за шибами небо.
Не стихають вокзальні гудки.

Рахманний ранок на Росі
дзвінко віншує жайворонок.
І літня зоряна ніч у човні
вигойдує новий світанок.

Ще ясні зорі блискотять у ріці,
хлюпаючись між краплинок.
А світлооке сонце по воді
вже гаптує золотом ранок.

Смужка Росі у липневій росі
пробивається крізь серпанок.
І ріка пливе у тихій імлі —
поміж сонних рибалок.

«Мементо морі» – пам’ятаю…
Своє покликання щодня
я у театрі часу граю
і не питаю, де платня.

А глядачів(їх небагато)
вже не цікавить бенефіс,
пішла на пенсію ЕрАто,
гуляє містом довгий «Ніс».

Фотограф – вік, світлини – миті…
Аналог щастя – сурогат
із необжитої блакиті
і цитаделі хатніх ґрат.

Життя прекрасне і не дуже:
багряне сонце гріє «іст»,
а пересічний мово-суржик,
не подолавши, палить міст.

Що надихає ці вертепи,
оту невтішну коловерть,
де звіздарі – нагі поети,
а ззаду них – чорти і смерть?

16.12.2015

Ти все одно його не забудеш
Навіть коли любити іншого будеш…

Він підносив тебе до неба,
Той хто зараз далеко від тебе.
А той хто близько не є близьким,
Бо тільки любов править серцем людським.

Він підносив тебе до неба,
А ти вірила іншої любові не треба
І навіть з пам’яті спогади стерши,
Він назавжди залишиться в твоєму серці.

Ти все одно його не забудеш
Навіть коли любити іншого будеш…

2014р.

Так холодно зимою,
Кружляє заметіль.
Я знову не з тобою,
Такий нестерпний біль.

Сніжинки білі-білі,
Зима накрила всіх,
А я зимі не вірю.
Такий нестерпний сніг.

2014р.

Стурбувалася родина,
нестрою нема в дитини!
- Що, ведмедику, з тобою?
Поділися-но бідою!

Взявся наш Мишко у боки:
- Я "ведмедем" буду доки?
Вже глузують в дитсадку
"Гей, ведмідь, скуштуй медку!"

Стала "в боки" враз бабуся,
- Я нікого не боюся!
Та якщо беруть на кпини,
треба захистить дитину!

Відсьогодні будем знати -
так дитя не називати,
щоб ніхто не ображав
наше миле...ведмежа!

2015

Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто на ринг її перетворити хоче,
Та тих, хто в захваті над мовою батьківською регоче...
...Одвічне горе України – на булаву надмір охочих.

На листя опале,
Сніжинки упали
І враз перебарвився світ.
Ясніють віднині
Пожовклі рослини,
Маскуючи осені слід.
Уже не впізнати
Стежин змійкуватих,
Навколо прозорих садів.
Напудрені пишно,
Вглядаються вишні
В мереживо тихе снігів.
Сьогодні студено
Для них і для мене
У білому царстві зими, –
Але я щасливий,
Що маю можливість
Погратися в сніжки з дітьми.
16.12.15

Навіщо муки і труди,
які нікому не потрібні?
Живи, набравши в рот води,
і будеш – як тобі подібні.

Міняй стило на Божий дар
і сіяти, й молоти жито,
або наймайся до отар
домучувати недожите.

Та поки мрії ще живі
і є нечувані мотиви,
лети у хмари грозові,
сідлай вітри, чеши їм гриви.

Якщо освітлювати шлях
вогнем душі – то буйно, вільно.
А вимучено – то надійно,
аби палало на очах
і оживало у серцях
і неминуче, і стихійне.

12.2015

Це не чужі, а наші вороги –
кати... брати... Усе одно – це наші
прокляті до останньої ноги
од Мокселя до нинішньої Раші.

Союзні узи з потом на чолі
куються й досі. Каламутить воду
юрба велика буйного народу,
коли її сахаються малі.

І атакує, і бере в полон,
і напихає зелень у кишені,
і їй уже плювати на закон,
який ще є на світовій арені.

Бо є у Раші місія така –
цідити нашу кров у Чорне море.
Налиті люттю очі у бика.
У паніці – усі тореадори.

Тореро й матадори – на чеку.
Теля і те буває біснувате.
У нього є ракети і гармати.
Воно і жме, і смикає чеку,
і поливає мир із автомата.

А армія і лохів, і биків
і рве, і топче жовте і блакитне.
І ремигає, й почиває, ситне,
наїжене, упоєне з боргів,
і мріє, як побільше ворогів
винищувати тупо-методично.

                              12.2015

***
А у Таврії біла ворона
двоголова – це копія чорна.
Є й сорока моторна,
і ґава проворна,
а на них не налазить корона.

***
А у Ялті новини погані –
засинає вона у тумані.
І задумана Дума
обіцяє їй струму
із великої тьмутаракані.

***
А у Раші нема булави
і лакеїв у неї не досить.
І колона курв́и
лиже п'яти Москви
і горшки із-під неї виносить.

***
А у місії голої Няші
дочекались месію із Раші.
І приспічило Путі,
а тут – майдануті,
і «ни зги» – на путі до параші.

***
Малороси усі за Расєю:
і носи, й палії, й кочубеї,
і захари, і няші,
і вірою наші
узурпатори віри цієї.

***
А мізерна фігурою Путя
захотіла великою бути.
Але гнида – не воша
і п́іднята ноша
задавила царя ліліпута.

***
А у нашої рідної неньки
появився новий Дорошенко.
А Росія – це баба
і давить їй жаба,
що у неї чувидло куценьке.

***
І не де-не-де, а у Ростові
є у Вови наставник чудовий,
як знімати шапки.
І радіє таки,
що у Вови орёл двоголовий.

***
А на Раші немає престолу
і корона гуляє по колу.
Але Діма – сова
і його голова
опускається сонно додолу.

***
А у Києві все безголов'я
випиває за наше здоров'я.
І із шапкою йдуть,
і у руку беруть,
і на лапу, і на... та пішов я…

                              

Зима кохання.
Плед, вино...
У шибу вітер: "...не воно...".

Сніжиста мішура чудес...
Майоліка: мисливський пес.

На хутрі вовчому - фугас.
Нема для звіроловів нас.

Цей світ не йде на компроміс.
Потовчені ляльки... сервіз.

Ось томик Гейне. Темно... та
Зігріє вовна золота.


2015

Твоє чарівне козеня
Навчилося літати!
Вже ніч у вікна загляда –
Воно не хоче спати!
Копитця просяться в танок,
І хвостик у кілечко,
Який там сон? – і «Теремок»
сьогодні – недоречний.
І вушками маха маля,
Посеред хмар витає,
Таке миленьке козеня,
І кращого немає!
А ти вмостився спатки вже,
І бачиш сни цікаві,
А козеня між зір пече,
І враження яскраві,
Мов намистинки чи гриби
Нанизує на нитку.
Пустунко, миле козеня,
А йди-но спатки швидко.
Набігалось, мале, украй,
І на ходу куняє…
Твоє миленьке козеня,
І кращого немає!
11.12.2015 23.09

Помолимося за синів,
Які захищають Вітчизну,
Хай Бог дасть здоров"я їм.
За тих,хто в бою загинув
Помолимось щиро теж,
Хай душі безсмертні їхні
У райський сад забере
Всевишній,щоб сяяли вічно,
Мов яснії зорі вночі,
І сонцем світили вранці.
А поминальній свічі
Горіти,як пам"яті нашій.

2015 р.

Ось іще один рік прожито,
Уже новий ступа на поріг.
Завірюха крізь біле сито,
Наче борошно сіє сніг.

Хай засипле він всі негаразди,
Заметуть усе зло вітри.
Щоби жити нам стало краще
І добро на землі творить.

В полі хліб нехай колоситься,
Серце радістю розквіта.
І щаслива доля жар-птиця
В кожен дім нехай приліта.

2002 р.

Вона завідомо одягнула
легке біле плаття
і летіла пелюстково-біла
у квітуче передчуття щастя.

Хода дарувала іскри
своїми дзвінкими підборами
і луна відлунювала тактами
з романтичними нотами.

Тканина злегка прозора
обрамляла лінії на білому
і весна громом гримала,
сплітаючи травневу зливу.

Сльоза майоріла намистом
у темряві змоклого міста
і хтось осипався цвітом
у руках білого піаніста.

То сніг іде, то сіє мжичка,
То землю вкутує імла, –
Неначе знову перекличку
З зимою осінь почала.
Вони удвох снують над світом,
Униз струмуючи з хмарин, –
Бо шерхнуть каплі скрізь на вітах,
І краплі падають з сніжин.
І так весь день. Як на екрані,
Ряба картина за вікном, –
То сніг влягається нетанно,
То мжичка лащиться теплом…
15.12.15

Де сховаюсь я од цього вітру?
Є щось, щоб запорошити очі?
На свої питання знаю відповідь,
навіть, коли знать її не хочу.

Відстань ще не смерть, та я боюсь її
дратувать непевним словом «мій»:
всі пустоти виповнить ілюзія
й я Тебе згублю в тенетах мрій.
2003р.

Не в змозі зупинить годинник,
нас ніч сховала під крилом.
Моє волосся пахне сіном
і літом, і твоїм теплом.

День молодий нічим не втримать,
тим більш – відчиненим вікном.
Моє волосся пахне димом
і сумом, і твоїм теплом.
2003р.

Танули зірки в очах, як в морі,
протягом стонадцяти ночей.
Танули… Чим краща я за зорі?
Й я пірну на дно твоїх очей!

З того дна у далі неозорі
я зведу смарагдові мости
аж до зір! Чим гірша я за зорі,
коли дивишся отак на мене Ти?
2003р.

Де тебе носило всі ці роки?
Відповідь – за частоколом вій.
Це ж так просто: мій забутий номер –
і такий знайомий голос твій…

Де ти є, коли тебе немає,
й сповнена і кольору і звуку,
в снах моїх кімнатами блукає
ніжність, заломивши білі руки?
2003р.

І

Ти пронизала щирістю мене,
Проникла в душу ніжними словами.
Я мріяв, як ми станемо одне
Й на рівні в щасті будемо з Богами.

Відлуння сміху – відповідь на це.
Регоче, вже до прози звикла зала.
Я – птаха, що потрапила в сильце...
То просто вияв дружби – ти сказала.
ІІ

О серце, до кохання спрагле ти,
Дитинно-щире, як гладінь екрана.
Одвічно - у тенетах сліпоти,
Ридаєш кров`ю, як відкрита рана.

Боюсь, зустрівши справжнюю любов,
(Подумаєш – напевне криводушшя,
Гіркий згадаєш досвід знов і знов)
Закриєшся від неї, наче мушля.

12.12.7523 р. (2015) Конча Озерна

Ранок. Понеділок. Легко.
Вперто жмуть обов'язки нудні.
"Адміністратор" - це не дехто,
це геній "в бочці з клеєм десь на дні".

14.12.2015

Із швидкістю світла —
красиво і стрімко
ми влітаємо фотоспалахами
по 5G цифрових магістралях
у нанотехнологічне ХХI сторіччя.

А стрілки старого годинника
все так само —
монотонно волочать по колу
печерне каміння —
зраду, підлість, брехню.

Пробач, що зустрілися долі
В духмяний вечір при зорі,
Коли була з тобою поряд
І погляд твій мені в душі горів.

Пробач за те, що зараз я не поряд
І марно зустрічі не жди.
Пробач, що мій холодний погляд
В твоєму серці назавжди.

2014р.

Не вір усмішці без обличчя,
бо це всього лиш маска.
Вона до себе вабить, кличе,
ховаючи тяжкі поразки.

Бо ця усмішка нишком плаче,
ніхто не бачить її болю
і хоче буть вона найкращою,
бажа зігріть усіх любов’ю.

І хоче бути вона щедрою
у своїй бідності і злидарстві,
так, щоби найбільші ледарі
зацікавились акторською спритністю.

Не вір усмішці без обличчя,
бо це лише майстерна гра.
Вона сяє доброзичливістю
в безличності своїй вмира.

2014р.

Тягнеться до сонця рученятами,
Дивиться очицями зіркатими,
Бо йому цікаво все навкруг.
Обережно,боязко ступаючи
Робить,ні за що вже не тримаючись,
Свій найперший самостійний крок.

Діти згодом всі стають дорослими,
Колись й перед тобою,мій соколику
Відкриються усі шляхи-путі.
Лиш одне сказати хочу,сину мій:
Ким би ти не став та будь людиною,
Це найголовніше у житті.

1981 р.

Такого класу дружного
Не пам"ятає школа,
Були ми "всі за одного"
Й "один за всіх".Довкола

І школярі,і вчителі
Й батьки теж дивувались,
Усі в селі:старі й малі
Про нашу дружбу знали.

Коли зробити щось - гуртом,
Скоріш за всіх справлялись,
За бешкет теж усі разом
Тоді відповідали.

Успішність різною була:
"Відмінно" й "посередньо"
І "добре".Та не мали зла
Чи підлості у серці.

Якщо,бува хто і хворів,
Відвідували часто.
На іменини - всім пиріг
Й напій солодкий з яблук.

Та й розлетілися у світ,
Кожен знайшов стежину,
Якою йде багато літ,
Робота,дім,дружина.

А втіхою тепер для нас
Є діти й онучата,
Та пам"ятаємо свій клас,
Хоча й роки промчали.

Усі ми дружим й дотепер,
А зустрічі - у радість,
Вважаєм за братів й сестер
Тих,з ким колись навчались.

2015 р.

Зимно тілу від морозу,

А душі – від протягу,

Мовчки я ковтаю сльози,

І прямую потягом,

В літо, де щасливі разом,

І за руку ти мене...

І нема слідів образи...

Час не здожене!



Вертайся!

Я хочу, щоб поруч ти!

Зізнаюсь –

Без тебе доволі зимно...



І як тебе забути?

І як тебе знайти?



Якби могла...

На жаль...

В розлуці хто з нас винен?



Я шукатиму твій образ,

Відголісся – погляди.

Надто все було серйозно,

І душа без одягу,

Просто лине в люди, в зиму,

А навколо – простори,

Головне не заблукати,

Не лишитись осторонь...



Вертайся!

Я хочу, щоб поруч ти!

Зізнаюсь –

Без тебе доволі зимно...



І як тебе забути?

І як тебе знайти?



Якби могла...

На жаль...

В розлуці хто з нас винен?

Стареньке вело «Україна»
Мене катало вулиця́ми,
Які закутала калина,
Червоно-чорними руками.
Понагинали спини верби,
А на коліна не присіли,
І реготять ромашки небу,
Хоч злодії по них ходили.
Покошена трава запахла,
Ще більше, ніж жива, радіє −
Так більша слава їй і шана,
Вона ж накормить і зігріє.
……………………………..
Між барикадами кермую,
Бачу там гасло «Банду геть!»
А пацифісти галасують:
«До провокацій не підем!»
Лякають зміни радикальні
Системи власної усіх
Лунають співи на майдані,
З повстання роблять просто сміх.
Але шістнадцятого січня
Після законоухваля́нь
Почув люд націоналістів
Й пішов за ними до повстань.
Там, на «Грушевського» події
Розставили крапки над «і» −
Все ж можна розгортати дії
В революційній течії́…
Вдалося Віктора прогнати
У лютому лиш через те,
Що більшість наших демонстрантів
Пішли за правими уже.
Однак, система надто сильна..
Російська банда, що прийшла
Повстань процес призупинила
І бандюків уберегла.
Політики у перемозі,
Народ ні з чим так і зоставсь
Ціною жертв героїв сотні,
Формат у владі іншим став.
Та не пора «складати зброю»:
Корупція іще жива,
Вбивці «Небесної» на волі,
В політиці ідуть дива..
Реформ суттєвих не поча́лось,
У економіці обвал,
Люстрація, частково, стала
Формальною тепер, нажаль.
Майдан не був спокійним, тихим,
Та позитив приніс гучний,
Бо хто зна, скільки злодій лиха
За рік правління б начворив.
Напевно, Янукович взявся б
Виборювати новий строк.
Звичним шляхом фальсифікацій
Здобув свавільну владу б знов.
Для нас величним є здобутком
Консолідація людей,
Нові патріотичні рухи,
Та розвиток благи́х ідей.
Проте, лишається факт фактом:
Не переміг іще майдан
Треба докласти сил багато
Щоб вирватися з тих оман.
І з пострадянським злим минулим,
Скінчити раз і назавжди,
Де всяка людяність заснула,
З яким жили ці двадцять три…
Ми знаєм, що не зруйнувавши
Олігархічний кримінал
Не буде вільної держави,
Життя не буде знову нам.
Війна агресорів Росії
Боротись заважає теж
Та очевидне розумієм:
Розформувати треба все ж
В державнім механізмі сфери.
Країні зміни треба вкрай.
Нехай полишуть мародери
Мій найдорожчий рідний край.
………………………………
Я хочу їхати і далі,
І роздивлятись краєвид...
Он сходить сонечко медаллю,
Ми здобуваєм знову мир…
Козачка Сніжана Репеченко
2015р

Прилинь, прилинь у віхолі сріблястій,
І у полоні круговерті зацілуй...
Танком сузір'їв, маревом зірчастим
Сонет кохання на зіницях закарбуй.  

Лети, лети у мандри неокраї,
Міжгалактичні далі...крізь захмарні сни.
Сипни з небес кришталь думок яскравий...
Зігрій...вчаруй...наснаж у гаморі зими...  

Стели, стели перлистих днів надії,
Розвіюючи вільним подихом пітьму...
Сплети, сплети мереживо у мрії,
Що ясно мерехтять сніжинками в танку.

2015 р.

Може, в душевнохворих душа, як перст, не болить...
Їм хочеться неба, зеленої тиші-глибіні.
А думка-ореля надщербленим крайчиком "хить...".
Крапчастий екран - зі стрічками Хічкока, Фелліні.

Дзеркала-примари... міняється відеоряд...
Накочують хвилі, пітніє казенна сорочка...
Чи знала я муки невільних у діях? Навряд.
Жалію у балії цинковій щуку, линочка.

У час крововиливів, зрад і геройських смертей
Варення з айви - найприємніші ліки від стресу.
Товпою затоптаний в сажі новий Прометей.
Три гейші розкидали фантики із мерседеса.

Айвенго все бореться з нежитем, хлебче глювайн.
Вигулює лірика в хутрі напахчена фіфа.
Плети, Пенелопо... Знов снився кухонний комбайн,
Намащені йодом коліна купальниць і піфій.

Пішли мудрагелі-діди в затуманений схрон.
Лишили ріллю, безпритульні човенця, причілки.
Онукам - знімати із вух серпантин виногрон
І курси міняти - у бурю та щопонеділка.

Спасе наші душі лускаті-сяйні фордевінд.
Терплячим дарує Нептун сухопуття бакштаги.
За полем блекотним - ні драчок за нафту, ні бід...
Лиш Альфа, Омега, розцвічене айстрами Благо.


2015

Небо над містом в мереживі чорних дерев
Храмовим шпилем підперто і списом ялини.
Присмерк вечірній, що зітканий з тисяч химер,
Світла ліхтарного переривають краплини.

Місто натомлене шурхіт коліс оповив,
Тьмяна бруківка підхоплює їх колискову.
Вулиць дотичних безлюдні, вузькі рукави
Кличуть у безвість пірнути, страшну й загадкову.

Місто зітхає, йому би спочити на мить,
Вимкнути світло, машини, людей і розмови.
Скільки століть промайнуло, та місто не спить...
Просто містам так судилось – не спати ніколи.


07.12.2015р.

Затишшя також потрібне.
Ще кажуть: либонь, перед бурею...
Буденність краплинно-дрібно
у горлі гірчить мікстурою...

І так чогось мілко-мілко,
і тісно душі неприкаяній...
Мов десь дотліває зірка,
затлумлена братом каїном.

Мов десь вигорає свічка,
мільйони разів запалювана,
і скупо (все рідше й рідше)
теплом мерехтять проталини...

Затишшя... Льодово-зимне...
Зігріти би душечку бурею,
що пристрасно і нестримано
ввірветься у світ Магурою*!

2015
* Донька громовержця Перуна, хмарна діва, у слов'янській міфології прекрасна , крилата , войовнича.

сніг випав так швидко ще швидше розтанув
не ясно це зрада чи це перемога
осінній тріумф і зимова омана
лягають під ноги

посипались букви сніжинками з книги
вода над отарами жаб замерзає
стріла тридев’ята прокльовує кригу
царівни немає

і риби якби ж то була у них шия
плечима б знизали й сказали будь ласка
попробуй в зустрічних вгадати кощія
на кожному маска

зима відступила тепер все пропало
і нам не вгадати хто злив цю декаду
а ті хто у курсі ті нам не сказали
напевно це зрада

або перемога що завжди з тобою
стріла пробиває зневіру зимову
дивись он царівна ступає водою
сніг падає знову

5.12.2015