Пустила тріщину земля
Знак подає , дощу плекає
На скільки вистачить знання ?...
Які дала , які втрачає

Кругом дива - прогрес пульта
Усе розписано по схемі
Всим править розмір гаманця
Уже дійшли - війна з братами

Царі побили пахарів
Рабів лишили - для розпусти
Придбали власних знахарів
Щоб всім брехали - модерністи

Всі надра ділені давно
Для течій - поміняли русла
Де все буяло , і цвіло
Один бетон - бридка богема

Куди все котиться ? Куди ?
Ламає , трощить гір вершини
Як страшно думати про дні
Що відліковують - хвилини.
2012р

Там де роси у травах блукали
Де не чулося ехо розмов
Мої очі до неба злітали
Щоб до мене - з признанням прийшов

Колір туги не буде перечить
Смуток інший притулок знайде
Змовкнуть , висохнуть - стомлені болі
Моя участь тобі доведе

Як у райдузі промені сяють
Сліпить неба - безкрая блакить
Як душа у душі проростає
Як любов - у коханні горить

Там де квіти красою вражають
Де бажання - сіяє зорі
Там і я , поряд з ними чекаю
Коли час мій - проб'є чари тьми.
2012р

У надії я буду палати
Берегти - те тепла твоїх рук
Стану зіркою шлях той шукати
Розуміть - ми сильніші розлук

Про що шепочеш і про що мовчиш,
Коли збираєш кришталеві сльози,
Ховаєш смуток у безсонні лиш,
Серпневим болем запалати в змозі.

Ще в шафі одяг, в філіжанці чай
І сонце світить ще для нас байдуже,
І ранок хоче, щоб його стрічав,
А серце досі ще на дні калюжі.

18.01.2015

Не питай даремно вітру
Що у справах поспіша
Де народжується щастя ?
І чому болить душа ?

Чи цвітуть зимою квіти ?
Чи живуть в серцях слова ?
Хто коханню дозволяє ?
Сіяти - зерном добра

У взаєминах відносин
Не рівняють берегів
Де плітки , ганьба , і чвари
Там панує - тільки гнів

Подивись навколо себе
Враження - свої відкрий
Не потрібно потім буде
Тратити - даремно сил


Кожна доля виняткова
Кожен має - свою ціль
Де шанується людина
Там і відповіді - всі.
2010р

коли вода із неба попливла
коли вода із неба полетіла
зійшла журба на людське тлінне тіло
зійшла журба з Господнього чола

і білий голуб в головах сидів
і сім гріхів чаділи із менори
вода текла вода ставала морем
і Він пішов босоніж по воді

Чому мати зустрічає сина
в домовині?
Чому дівчина ридає
самотньо в хатині?
Чому діти дуже
скоро,стають сиротами?
Чому хлопці
помирають,не
простившсь з братами?
Не здається що чому?
Пом'ялось багато!
Народ вже давно воює,
А вони про АТО!
Ми нікому не здамося,
Нас не забувайте,
Ми рашистам
помстимося,
Тільки не здавайте!!!

        “На Риволи и площади де Голля!”
                Татьяна Малахова

не там… кується наша воля… і… не на червоній площі… хай там… у мавзолеї – путі
нові мощі догнивають…

і… хай уваги не звертають… навіть небеса на наші «воплі»… але хай знають – мають знати
й великі біси і малі - підтягуємо соплі…

не олівцями будем воювати – не як Шарлі!
19. 01. 2015

Схвильована, верчу великий глобус.
Стомилась від брехні, образи, страху…
Я – Горлівка, я – Боїнґ, я – автобус,
Я – Іловайськ, я – Крим! Я – Волноваха!

Я – кримська жінка, я – Решата мати!
Я – наш вояк, що за Дінцем поліг!
…Але нема юрби, нема плакатів
На Пляс-де-Ґолль, на Рю-де-Ріволі!

Я – бранець! Я солдати, що в окопах!
Я – кіборги під вогняним дощем…
Ну, що ж ти все мовчиш, Європо?
Ми йшли до тебе так з Майдану ще!

Не стояла. Не дрижала.
Слів солодких гостре жало
не пронизало наскрізь.
Обійшлося в тиху осінь
і звучить мені і досі
без гірких солодких сліз.

Лиш розкрилось перше небо.
В нім душа моя – для Тебе –
світла, радості ескіз.
На земних щабельках болю
я люблю небесну долю
більше скарбу повен віз!

23.12.2010р.

Багато чув, чимало бачив,
Та не збайдужів, не змарнів, –
Не став ні гордим, ні ледачим
У вирі дум і почуттів.
Тупим шлагбаумом підлоти,
Дорогу іншим не закрив,
А був порадником й оплотом
У час орання й серед жнив.
І під шовковим покривалом
Скарби нажиті не зберіг,
Бо з бідним здибавшись, бувало,
Все віддавав, що тільки міг…
Це написав і лиш помітив,
Як в душу радість пролилась,
Що я живу відкритим світу,
Немов зоря ясна якась.
18.01.15

ми – не ми
ми плелись самі по собі а решта
це пустеля піску і вища октава світанку
те що бранці у брамі самі здогадались нарешті
а як все говорити – то горлиць у лісі не стане

я втомилась латати стосунки і міряти хрипло
завивання снігів що на людях –свічки живокосту
я не згодна носити убрання кленове чужинки
досмалила мости і крокую по скромному мосту

я не річка холодна я та хто тече небесами
і мене не здолати бо вірую в грубе каміння
в мене діти ростуть із кровинами дикої сарни
і хіба ти готовий відпити із них золотіння

тих пакунків – питаються як ви все донесете
я посміхаюся бо інша планета родюче єство моє
якось хотіла сказати просто по-іншому –де ти
та не станає сміливості бо ти таки десь а є

якби ти знав яка я сьогодні щаслива істота
тільки мовчи і не руш мої трави первісні
намалює мій слід останній у світі історик
піаніст не устигне покласти всі ноти на листя

Життя людей покладено на плаху.
Не воїнів, а матерів, батьків.
Відчує кожен: він є Волноваха!
Його убити щоб ніхто не смів!

На наші землі увірвавсь чужинець,
Який прижився і панує тут.
Та не віддасть ніколи українець
Свою державу рідну і святу.

І ворогів вбиватиме до скону,
Щоби від них очистилась земля.
Розбито їх імперії корону,
Зірки упали з древнього Кремля.

Щоби пізнати гіркоту неслави.
Давно такого в світі не було.
І, щоб колись шановану державу,
Вів до війни манюсінький хамло.

Щоб нам не клали голови на плаху
Й не скалив зуби люто хижий звір,
Відчує кожен - він є Волноваха!
А, значить, він стоятиме за мир!
18.01.15

Ми – порив, що сіє тихо
Правди й вигадки політ.
Ти – і поглядом, і сміхом
Розфарбуєш в серці слід.

Вивчення тебе минає,
Крижаний – тривоги щем,
Як алмаз, углиб зростаєш,
Ранком сповнена ущерть.

З тим, що мрія відшукала,
Ми розкинули шатро.
В темряві себе лякались
І остуджених зірок.

Нерозсудливій в уяві
Заздрять мудреці нехай, –
І краси забракло навіть,
Пізнання – печаль глуха.

Думка – це не страх, не сніння,
А туман, вуаль ясна.
Втіхи чисте просвітління –
Спалах серця й таїна.

Біль і каяття лишились,
Серце – тьмяний монастир.
Чути сміх твій заіскрілий –
День до танцю повести.

Іде війна. Страшна сучасна бійня.
У мій народ стріляє "старший брат".
Пережили не всі його обійми -
Голодомор, ГУЛАГи - справжній кат!

Жінки російські - матері, дружини,
За що вмирають ваші вояки?
Чому ви не об,єднуєтесь нині,
Бо захлинетесь кров,ю в час тяжкий.

Ніщо вам нині вже не допоможе,
Бо кримнаш, путін - розум ваш пропік.
Чомусь ніскільки вас вже не тривожить,
Що вбитий син ваш, може, чоловік.

Залякані. Така сьогодні влада.
І світ увесь одвернутий від вас.
Донбас і Волноваха, як принада,
Для терористів, що вбивають нас.

Усе минеться. Ми вас переможем.
Як після цього житимете ви?
Ви - за війну, яка убитих множить.
Ви - не народ, ви - вічна грязь Москви.

Народять баби вбивць нових, злочинців,
З яких ваш путін м,яса наруба.
А ми були і є, ми - українці!
Ми - гордість світу! Ви - його ганьба!
18.01.15

Молчанья варежка - морозу ли преграда? -
Воздушный замерзает поцелуй.
Надежда не уходит - ходит рядом,
Но и она молчит о главном всуе.

Под варежкой - письмо холодных пальцев,
Лед ноготков, ладони снежный наст.
А линией судьбы бредут судьбы скитальцы,
На линии любви - усердствует ненастье.

Но живы губы - еще тлеют губы,
Произнося признанье нараспев...
И было б только где бы сбросить шубу
И вместе с ней - мороза зябкий гнев.

Январь 2015

Скорбь - вечная звезда
из тьмы беспрекословной.
Словно зовет ТУДА,
но защищает словно.
Узнав лицо границ
узрел лицо рассвета.
Начнешь просто любить
навечно без ответа.
Смерть забирает все,
чем был ушедший в жизни.
Но в остальном несет
прикосновенья признак.
Приняв потерю, ты
ждешь тихо и смиренно.
Живешь без суеты
и без тревоги бренной.
И знаешь просто так,
(узнавши ниоткуда),
что кажущийся мрак -
целебнейшее чудо.
Что там - для НИХ среда.
Им отдохнуть бы надо.
Отсюда тьма - беда.
Оттуда, знать, награда.
А смерть, по сути, дом
чтобы и ты вернулся.
А жизнь была лишь сном:
вот умер и - проснулся...

Я віддаю тобі належне
За щирість - чистоту думок
Усе минуле , протилежне
Хай спочиває від чуток

В руках своїх тримаєм щастя
В одну дорогу - два шляхи
Позаду бурі , і злорадства
Усе що довелось пройти

Для мене ти - блакиті мрія
Що десь блукала між дюдьми
Прийшла , знайшла , і обігріла
Звільнивши із полону тьми

Цей прояв долі - нам подяка
Кохання світла благодать
Радіють з нами янголята
Серцям співаючи - віват.
2014р

Речка, речка!... Снулая, больная...
Тонкий лед укутал, словно плед...
Ну скажи, о чем ты вспоминаешь,
Истекая в холода рассвет?

Слышен звон церковный- нежен, тонок,
С колоколен растревожив тишь...
Может быть, купания девчонок?..
Их в объятья нежно заключишь...

В полусне прохладного теченья
Затерялся времени разбег...
Зимних снов унылые виденья
Томно овивают твой ночлег...

Только раз на Празднике Крещенья,
Прорубивши в грезах полынью,
Ты свершишь, проснувшись, омовенье,
Чистоту души отдав твою

Тем неискушенным пилигримам,
Что к душе твоей припасть пришли...
Не сковать тепла суровым зимам,
Что идет от Веры и Любви.


© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114120311066

Міраж ховає хвилі моря
Крик чайки , романтична мить
Все склалося не випадково
Запрошено - у казці жить

Зустрілися мов пароплави
Замовили - один квиток
Поставили гудків октави
І рушили - у свій райок

Так не помітно час минає
Любові ночі - водоспад
По тілу струмом пробігає
Твоїх обійм - гарячий глад

Ти пестиш ніжно , і зухвало
Цілунків жар мов мозку струс
Розбещуєш - своїм накалом
Смакуєш у десертах мус

Тримай мене , пильнуй уважно
Підвласний похоті з повна
Кохай мене - немов в останнє
Щоб пам'ятати все життя

Нажаль - не можем бути разом
Обставин більше чим причин
Лишається одне - чекати
І рахувати хід годин.

Материнське слово вічне
Хто почув - той і прожив
Материнське серце світле
Поряд з ним - ти не один

Її воля - твоя доля
Оберіг усих зусиль
Твоя пісня колискова
Наполегливість - для крил

Мати завжди зрозуміє
Приховає , захистить
Дасть пораду , обігріє
Не осудить - а навчить

Тож любіть її єдину
Опікайте , бережіть
Умножайте цю турботу
І дітей своїх - учіть.
2013р

Я все життя тебе шукав
Де тільки міг , де бачив
По всих усюдах зміст вивчав
Перед сліпимим - свідчив

Миттєві спалахи збирав
Прискіпливо , уважно
На прикладах людей пізнав
Як жити з цим - прекрасно

Не піддавався на оман
На влесливі привіти
У протиріччях просто знав
Що маю сам - хотіти

І от коли вже майже зник
Мій потяг - висівковий
Ти проявилось на весні
Неначе стимул - новий

У всій доступності промов
Тендітно , гідно , гордо
Я всім зневіреним довів
Де любиться - там плідно.
2011р

Коли сумнів не знає покою
Забирає наснагу і сон
Я звертаюсь до віри , і бога
Щоб мене у собі - віднайшов

Захистив від пекельного болю
Велич неба в мені відкривав
Силу духу - підняв із коліна
У молитві відвертій сприймав

Щоб узяв під свою він опіку
Наше щастя - що сам дарував
Щоб залишив мене він з тобою
Скрізь у парі - ходить по стежкам

Принесемо у справах щоденних
Йому вдячність , любові його
Те зерно що посіяв між нами
Зростимо - у загальне добро.

на цьому все
грудень, 2020

Твоя рука була в моєму лоні –
Два теплих пальці марили у сні.
Бо в сон прийшло оголене безсоння
Бажань обох. Стихії навісні!

Твоя рука мені розповідала
Про мене і про тебе, і про нас,
І про зникомість миті, що спіткала.
Про наше ХОЧУ в профіль і анфас.

Твоя рука – а ніби зряча! – сильна
Заграла в мені музику твою.
А ти дивився просто і непильно.
Як я в цю мить над прірвою стою.

Як я зірватись можу в прірву жаску
І падатиму па… па… в іншину.
Але не впасти, мабуть, - це фіаско
Твого бажання і мойого сну.

Твоя рука зайшла аж у судини.
Крізь усе тіло – квітами, руном…
Та раптом задзвенів старий будильник,
Щоб повернути голод нам обом.

Тож цілий день блукала моїм тілом
Шалена зграйка збурених комет.
Тому (а чи хотіла, не хотіла)
В собі носила твій нічний бешкет.

Весна 2012- зима 2015.

Ще глибша сутінь навколо його сигарети.
Жарина у темряві креслить, наче комета.
Раптово її траєкторію буде стерто.
Та я видивляюсь її і сліпну вперто.

Він просто мовчить, бо знаю, ЩО буде в слові.
Бо темрява, мабуть, і є його рідна мова.
Отак чамріємо: вогник… думок полова…
Яку підпалити й спалити сама готова.

Він буде комету пускати собі й пускати.
Допоки накуриться і захоче спати.
Хоч космос - його обійстя й велика хата.
Мовчання – старий сторожа й надійні грати.

18 січня 2015 року

Ти був один - один і знаєш
Коли з добром , коли на сміх
Так просто вже не довіряєш
Не той грануєш - монускрипт

Цікаво бути на одинці
Розвіять прикрість самоті
Забути - за потреб гостинці
Побути руслом у собі

Один просив, один отримав
Здобутки ті - що заслужив
Непересічна є людина
Можливо та - що загубив

Тримайся міцно за минуле
Воно тобою дорожить
Деб ти не був - поєднуй спільне
Що маєш - з тим і будеш жить.
2008р

Слід останнього подиху канув
Заховався у зареві сліз
Світ зірвався із дна океану
Криком , відчаєм - маревом скрізь

Слів моїх - хрипотою відлуння
Сизокрилий прощання рубіж
Ти прости мені доле примхлива
Що потрапив на твій - гострий ніж

Ти ламала не раз , і не двічі
Камінь в спину , на плечі тягар
Дарувала - ще більш забирала
А сьогодеі терновий вівтар

Я готовий коритися знову
Твоя правда - мені забувать
На візьми ! Будь одна , і щаслива
Веселися...тобі краще знать.
2011р

Не питають мене , і не чують
Не говорять зі мною - не сплять
За тобою сумують , шукають
В нотах линуть - букетом сонат

Мої думи - душі краєвиди
Потонувши в обіймах твоїх
Розгорнули свої там світанки
Полонивши - простору блакить

Ми заручники власного щастя
Колориту - дві краплі роси
Ми той стержень що долі єднає
Що доводить - серця до снаги

При потребі я полум'ям стану
Почуттями - кохання прийму
Запалю кольорове багаття
І у ньому - з тобою згорю.
2013р

***
Не час покаже, хто є хто,
а шлях на бойову арену.
Одні із КаВееН – в АТО,
а інші від АТО – на сцену.

***
Душа – натягнута струна.
У цю вогненну завірюху
гартує волю не війна,
а повсякденна сила духу.

***
Не чучмеки, не бойовики
захищають у бою свободу.
Вийшли запорізькі козаки
з гущі українського народу.

***
Нечиста сила із кремля
породжує собі подібне.
Ємєлі, Разіни і тля
пиляють родове гілля,
але відпилюють нерідне.

***
Пусте відсіяти пора.
Порода оживе потрошку.
Із підземелля на-гора
ведуть людей Котигорошки.

                              2014

Візьму за основу почуту розмову
Не вірити більше - солодким пісням
Не стану ділити гарячу промову
Скажу прямо в очі - своїм авторам

Не кидайте камінь , згадайте пророцтво
Ніхто не втрачає - якщо не придбав
Рахунки свої для себе виставляйте
Мені не цікаво - я їх не щитав

Для всих не можливо - прожити щасливо
У колір один не фарбують вітрин
Ми різні тенденції , ширма , і мода
Для кожного знайдуться - терна рутин.
2012р

Засвітилися зорі на небі -
Вітер хвилі свої розпустив
Розбудив місяць сяйвом діброви -
Іній шовком усе застелив

Піднімаю засмучені очі -
Мрії думки несуть в височінь
Відлітає душа щоб зустріти -
Що давно заховалось у тінь

У безодні тебе я побачу -
Віджену свою тугу , печаль
Буду знову з тобою мовчати -
В котрий раз , не почую нажаль

Так не хочеться з ранку вставати -
Розуміти все марево , сон
Як змиритись ? І жити ? І знати ? -
Що час зустрічі наш - не прийшов.
2009р

Збережи цю пургу. І мороз, що сховався у сінях.
Тихе сяйво ночей і сріблясті дзвіночки пісень.
Цю кутю на столі і дарунки в бабусиних скринях.
Повну хату розмов і веселих на свято гостей.

Хай колядки звучать і вертепиться січень надворі.
Кучугуриться сніг і журба обминає поріг.
Вже принишкли дива у різдвяній просторій коморі
В цей щасливих для всіх Новий рік.
10.01.2015

ламати себе було надзвичайно важко
ламати себе було непомірно боляче
а як же тобі моя душе маленька пташко
коли по живому коли як вогнем пече
а стеля сіріла і нижче усе схилялася
і бракло повітря і вії ставали попелом
і та що ще вчора сильною надто звалася
палила усе і змітала із серця зопалу
їй листям тремким каштани услід стелилися
і бігти хотілось рятунок шукаючи в просторі
душа заніміла затерпла а ще побіліла вся
як крапелька воску на черствій церковній проскурці
таке відчуття руйнівне як стихія збурена
убити його непросто позбутися звісно теж
вже зрадженим легше вже легше сліпим і обдуреним
себе визволяти із кров`ю і сіллю означених меж
а хмарка осіння махала услід хустинкою
пожовклий листочок метеликом спав на спітнілому склі
зізнаюсь я плакала я ще лишалася жінкою
що ставить печать на собі з кровним підписом «ні»…
11.2014.

Занурюю погляд поволі в блакить
Глибоку безмежного неба,
Щоб очі на мить од журби увільнить
І біль приховати від тебе.
Тамуючи стогін, мовчазно стою,
Безсилий хоч слово сказати –
Боюся надію убити твою
І віру нараз поховати.
Ні думки, ні сили, ні волі нема,
Лиш ляк мовчки тіло колише,
Що ти здогадаєшся, певно, сама
Звідкіль і чому оця тиша?
І саме про це нині думаєш ти,
Німіючи мужньо від туги, –
Адже міг шумливо й грайливо прийти
До хати найкращого друга…
Мені уже душно від крику і сліз,
І тяготу горя, й печалі, –
Прости, що я звістку недобру приніс
І змовив на муки помалу.
16.01.15

"Ненила нендзорі зненацька мовить:
- Ненатля - ти не в курсі, що за слово?
І нендзорі, заскочений, готовий:
- Ненаське теє слово - стопудово!

Чи, може, ненатленне, у натурі?
- Та ні, ненатле, - їй ненила хмуро..." -

Вправляються поети в екзерсисах
І зводять з розуму, коли подібне пишуть.


18.01.2015

Молюся за наших, за Надю - до сліз,
Хоч плакати сильним не личить.
А київська подруга - знову в круїз
І щастя мені, бідній, зичить.

У мене - незмінна належність сім’ї,
За справи суспільні беруся.
А подруга з френдом - у теплі краї,
Лишаючи сина бабусі.

Я словом, як пострілом, цілю в катів,
Бо в бій дітлахи не пускають.
А подруги рейс на Балі відлетів,
А, може, вже сів у Дубаї.

Чи я їй суддя? І тягар, і політ
У кожного свій, неповторний.
Мені за державу образа болить,
Її ж і заморська пригорне.

Вона настраждалася теж у житті…
Аби не міраж - та оаза.
Та тільки ефект паралельних світів
При згадці про неї щоразу...

17.01.2015

У промінні заблукавши - шукаю затінку
Різні люди ,різна вдача - всі знають оцінку
Тут у парі , у розмові - розділений погляд
Хтось боронить , хтось осудить - отриманий досвід

Режисури постановка - невивчені ролі
Репетиції у пробах - акторів паролі
Мій герой у цій виставі - без сумніву цілить
Досить часто нарікає , не туди все мітить

Запозичив чужу думку - на себе вдягає
Не той колір , не той розмір - а він зволікає
Свій завжди застерігає - зупинить , розкаже
Заздрість у притик стріляє - своє забирає

Все було уже по ходу - і злет , і падіння
Віднімали , додавали , цінили уміння
Бій курантів , звін зеркальний - у золоті срібло
Тільки пальці поніміли - в'язати плетіння

Так минули три десятки - ні сім'ї , ні дому
Повернули без остатку , все в чистому полі
Відганяю сновидіння - ночами блукаю
Лист пишу , розповідаю - спішу , сповідаю.
2013р

Десь у слобідці під Савур-горою
Німіла казка від нічних дрімот,
Нечутною, неквапною ходою
Вкрадався ранок зливою турбот.

Молився терен білим хмаровинням,
Тужавів дуб з пітьми і зойкав крук,
Вмивалась хата золотом проміння,
Торкалось сонце до чола і губ.

Ще не було печалі, ані втоми,
Червневий вітер бавився теплом,
Прудке дівча невиспане з учора
Із відрами майнуло за село.

Там козаки стояли у байраку,
У ватрі вогник тихо догорав,
Серденько калатало в ритмі кроку,
Того не знає той, хто не кохав.

А терен той, трояндовий душею,
Вливався в засвіт млостю аромат,
А соловейко слідом за зорею
Альтовим соло забринів у лад.

Чекав її, тож обнялися рвучко –
Котились відра травами в росі…
Як солов’ї співали палко, гучно,
Як пахло зілля в спутаній косі…

Минувся рік і щедра добра осінь
Пишалася плодами нив, садів,
Дитя до серця пригортала млосно,
Бринів тужливо колисковий спів.

А він десь там, за війнами з ордою,
Забув той день і вже її забув,
Бо горбик із землицею святою
Периною укрив.
Козак повік заснув.

Хотіла розігнути в райдуги дугу,
Щоб більше люду нею милувалось...
Хотіла загорнуть свою тугу
Барвистим літом... та перестаралась...
Хотіла моросити сонячним дощем,
Щоб тішилися квіти на узліссі.
Хотіла приглушити тихий щем,
Що осідав у мисленій завісі.
Та віхи долі, вишиті давно...
На небі, симетричним візерунком...
І ти не вип'єш десь...чуже вино,
І не примножиш щастя...поцілунком.
І не зіграєш на чужій струні...
Мелодію, котра була твоєю.
І не розпалиш юності вогні,
Коли вже час поплив за течією...

Мабуть що так...мабуть сьогодні осінь,
чи то в природи сплутались думки?
Не заметіль під стріхою голосить,
а сірий дощ у січні б'є в шибки!

Не соромно йому отак приходить,
Сумні думки навіювати в такт?
Але природу сум мій не обходить,
у неї власний на погоду смак!

Нудьга, нудьга...
і настрій, гірш не треба!
Припали пилом шуба й чобітки,
бо у природи бач, така потреба,
зробити все сьогодні навпаки!

2015

Сыро... Январь завершает разбег...
Дождь или снег- все равно...
Снежного мира разбитый ковчег
Пущен зимою на дно.

Этот "эрзац", заменитель зимы,
Уксус, убивший вино,
Встречей, к которой готовимся мы,
Нам воскресить суждено.

Тело твое- алебастр или шелк?-
Взгляд и касанье... Его
Тайных желаний таинственный ток
Снова коснется всего,

Вновь обнаженности теплой волна
Нас заколышет, звеня,
И пробужденья хмельная весна
Вспыхнет в горниле огня...

Сбросив одежды ненужный покров,
Жаждой желанья маня,
Части единого- страсть и любовь-
Свяжут тебя и меня...

В окна сочится продрогшая мгла,
Дождик слезой моросит...
Вновь наши души и наши тела
Встреча теплом воскресит...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011800016

Сумею все… и все переживу…
Пусть сатанеют ка′ты и пилаты.
Душа моя завернута в траву,
И не впервой ни падать, ни вставать ей…
Настояна на болях и боях,
Она как камень, белый и горячий,
Что выброшен судьбою на путях,
Где род людской весь молится и плачет…
А для души не создано межи
Меж болью-радостью, меж утешеньем-горем,
Заточенные вслед летят ножи.
Идет война – война с самим собою…
И кто ж тебя услышит в той войне,
Где правде быть судилось половинной…
Грустить и стихотво′рить тихо мне
о воле..
о добре..
об Украине…
О том, что день придет на смену тьме,
Что солнце никогда не будет лишним.
Между боями, в звонкой тишине,
Дай ближнего нам полюбить, Всевышний…
Того, кто «против», и того, кто «за»,
Кто тут и там, кто с нами и не рядом…
Да освятится горькая слеза
Любовью
наполняющимся
взглядом….

печальная Мария на иконке
печет слеза и скапывает с века
и мир течет – и молодой и ветхий
игрушкою в обертке неба тонкой
а мы в своих желаньях все смешней
нас вдохновляют то стихи то пушки
мы к ТЕМ ВРАТАМ доро′гою заблудшие
подбрасываем топлива войне…
мечта немая не увидев свет
почтительно склоняется всем телом
и ангелы рыдают под прицелом
но нету слез
и слов уж
больше
нет…

і коли останній промінь
ледь торкне твого чола
ми заглибимось у спомин
що було а вже нема

розбредуться перехрестя
ще не сходжених доріг
і тоді із пересердям
я скажу ти переміг

ці стрічання й розставання
і тебе передчуття
називаються коханням
де є ти там буду я

у суцвіттях поцілунків
закружляємо і квіт
перехопить і за руки
відведе у дивний світ

2015

хочеться снігу… домашньої кухні
на перше, на друге і на десерт…
щоби в долоні, а краще із кухля
дмухав і пив вже відтепер…
січенько… Боженько, що то за кара?
ні льоду, ні снігу - досадно аж…
може тому, що із неба задаром
видимий мною світо-міраж?
та я не один, ось поруч земляни
лисиця і заєць... синичка і кіт...
збери янголят і змилуйся, Пане
кара - за що?!! чекаємо звіт
17.01. 2015.

Брунькуй, виструнчуйся, брини,
викралюйся і троль!
Якщо це навіть роль Весни,
все ж, зимо, - тільки роль...

16.01.2015

Мовчи, мовчи - і золота прибуде.
І потече кисіль із берегів.
Коли потонуть миролюбні люди -
І потороччям вкриються нагі.

І будуть рвати греблі придорожні,
І домовини лізтимуть - як тля.
Тепер німуй, хоча... зітхнути можна.
Зі шпар усіх люципер намовляв.

Ішов Господь, та він балакав тихо.
Ти щось ловив - про щоки, гріх, олжу.
Тримай бриля, знов налітає вихор...
Сплюнь ікла брата.
Вивертай кожух.

Тобі - лиш човник, а панам - чертоги.
Пливуть жетони, лялечки, м"ячі.
Твій кінь літав. І пломеніли роги.
І напинали шатра циркачі.

2015

- І ти, о, Бруте! - гучно скрикнув Цезар
І тогу закривавлену зірвав, -
Волаю я за помстою до неба:
Нехай не має більш нагальних справ!

На пальми лізли голі папуаси,
Лякаючи розгублених папуг,
І мавпи в джунглях скрикнули всі разом:
- О, бідний Цезар! Брут йому не друг.


17.01.2015

Ця утома від світу не лікується швидко.
Я хотіла злетіти. Вже й дороги не видко...
Сизі кола по небу, мідний град і пір'їни.
Закладаю щоднини по душі, по раїні...

Над лошатами літо. Між ріднею остуда.
Повноводиться Ворскла...
І зливаються люди...
Білі вени безсоння. Зеленаві опони.
Я росла б цикламеном... На заваді циклони.

Здобуваючи тишу, виплітаючи верші,
Я простую по хвилях - не остання, не перша.
Розступилися біди, поцятковані сосни.
Хоч гори між пеньками, хоч кефаллю шубовсни.

- Все минеться до снігу... - шепче вітер затято. -
Повисушую жито, угамується дятел.
Вкоріняться горіхи, рожевітимуть смоли...
Так жадалося меду...
Та кусалися бджоли.

Ця непізнана terra - скатертина грудкаста.
Обійти б її тричі.
Мо", ще вродиться щастя.

Therapy

This fatigue of world is not treated quickly,
I wanted to fly, but the pathway was briskly.
Gray circles in the sky, copper hail and feather,
Every day I put down a soul, a poplar…

There is summer under foals, the natives are ill,
Vorskla is flooding, and people are merging. Still
Insomnia’s veins are bleeding… I would be a cyclamen,
But cyclones prevent me from this. Amen.

Obtaining eternal silence and knitting tackle,
I walk on the waves – I am not the first in this battle.
Disasters and speckled pines move aside,
I may burn between hemps or like a mullet - hide.

“All will pass, when it starts to snow” -
Wind whispers, “when woodpecker calms down”.
“When nut trees go to sleep and resin becomes rosy”…
I wanted honey so much… But bees were noisy…

This unidentified terra is a clumpy curtain…
Bypass it three times – maybe there will be fortune…

2014

Переклад виконано на кафедрі теорії і практики перекладу
Тернопільського педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
під керівництвом к. філ. наук Н.І. Пасічник

У часи надтривожні останні
Значно виросла витрат стаття.
Все дорожчим стає виживання
І знеціненим - кожне життя.

17.01.2015