Сьогодні діти стали на коліна,
Мов на коліна стала Україна,
Щоби Героя-кіборга стрічати,
Щоб стати і самим колись на чати
І захищати матінку свою,
Незламним бути в кожному бою.

На подвиг подорослішали діти.
І буде їм цей день завжди боліти…
Вже загорівся поклик до свободи –
Освятить їм дорогу до народу
Від натовпу. Від хат отих, що скраю
Він приведе крізь боротьбу до раю.

Бо рай земний лиш там де є Герої!
При гідності, при честі і при зброї
Солдати правди втримають кордони.
Всі нелюди і лженаполеони,
Загарбники, бандити, терористи
Ще будуть землю і каміння гризти…

Ну а тепер ми плачемо. Несуть
Героя тіло. Парадокс і суть
Війни цієї… Тіло земляка,
Якого нині забере земля.
І вистрелять… Словам забракне часу…
А був Герой наш родом із Донбасу.

30.01.15

З Алушти, вітре, навівай
Спогади щемкі
Про дорогий дитинства край,
Землю прабатьків.

Приспів:

В розлуці ми з краєм рідним.
Де б не були – він болить нам.
Весна моя – в тобі однім,
Ах, прекрасний Крим!

Стоять твої сади в маю,
Медом пахне цвіт.
З твоїх джерел я воду п’ю –
Не нап’юсь повік.

У снах себе являєш ти
Нашій дітворі.
Про те, щоб знов тебе знайти,
Моляться старі.

Твоя рука в руці моїй
Думав то душа моя,
Ласкаючи стискав її
Долонею шершавою

Руки твої ласкаючи
До грудей їх притуляв
Розгубленість долаючи
Про кохання натякав.

Рука твоя тремтячая
Мені сигнала подала
В очах твоїх побачив я
Ти мій натяк сприйняла.

Скоро вручать нам дипломи
Розійдемось хто куди
Та сердець наших тепло ми
Збережемо на завжди.

Як воно в житті складеться
Це для нас обох загадка
Чи на завжди збережеться
Про кохання наша згадка.

Не нарушу свого слова
Ти й сама це розумієш,
Бо кохання не полова
Його по вітру не розвієш.

Я люблю спостерігати
Плин води униз потоком
Та на бризки позирати,
Коли ніби ненароком
Хвостом широким, як пенсне
По воді рибонька плесне.

Як сріблястою лускою
Рибка блискає на сонці
В перегонах під водою
Наче гонщик на моторці.
Вверх по воді водограї
Там карасики гуляють.

Горить ватра полумяна
Спливає дим у небеса,
А у грудях серце в’яне,
Бо це Божественна краса.
Навкруги усе палає,
Кров у жилах наче грає.

День і ніч би я дивився,
Як полум’я мерехтить
Позирати б не втомився.
Очей не стулю ні на мить.
То не ватра – Божа сила
Нас красою спокусила.

Вода грає, час спливає,
Життя наше теж сплива.
В полі ватра догоряє
Там закінчились дрова.
Кому жити надоїло,
Того й свічка догоріла.

Усі ми ходимо під Богом,
крім Бога, звісно. Він один
пильнує все осудним оком
із висі вічних величин.

Якщо є віра, легше жити
і суть – не страх, бо є душа,
яка воліє світ любити,
а не себе у світі зла.

30.01.2015

Моя ти зрадливице ніжна...
Моя ти замріяність сніжна...
Ти зоре моя світанкова,
П"янкА, наче кава ранкова...

Вразлива, тендітна, примарна,
Ти- час, не прогаяний марно...
Сльозинка зі смутком солоним...
Сніжинка, що впала в долоні...

Зі мною ти будеш собою.
Тебе оберу будь-якою,
Бо іншою буть ти не в змозі.
І добре. І щастя в дорозі

За нами біжить. Не від нас,
Бо промінь кохання не згас,
І ми, ухопившись за промінь,
Зіллємось у зоряний пломінь...

Доросла... А наче дитина...
Примарна й воднОчас незмінна...
В коханні тріпочуть серця,
І шалу не буде кінця...

Нічого ще в світі донині
Ніхто не змінив. І не змінить.
Ти світле кохання моє.
Ти-сонце. Ти- небо. ТИ-Є.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115013001108

А я відреклася… О Боже, сама від себе…
Чи може від тебе і так безневинно мовчу?
Розчісує небо в Карпатах найвищий гребінь
І кліпає зорями стиглими вечір-мовчун.

І так безбережно вимолюю крок-за-кроком
Злітають у невідь думки-янголята мої.
Пройшовши проз долю впізнаєш журбу ненароком,
Чи пісню почуєш, яку принесуть солов’ї.

Моє несвітання, тобою навчилася мріти,
Іти поміж весни, громами кричати між хмар.
Вже полудень вабить роки мої, стомлені діти,
Над сотнями зречень уже забіліла зима.

Мені наснилось, що вони воскресли,
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
Вогонь свій негасимий нам принесли,
І Україні нашій дорогій.
Вони стояли поруч гордо-тісно,
Відчувши силу – братове плече,
І падав перед ними Світ зловісний,
Як Сатана під Янгольським мечем.
Вони світились дружбою святою,
Їх чиста віра в рідний наш Народ,
Вони закрили нас, живих, собою,
Й прийдешні покоління від незгод.
Вони угору здійняли прапори,
І світлу віру в наше майбуття,
Їм завдяки Наш Дух ніхто не скорить,
Їм завдяки постало в нас Життя.
Вони, як символ Сонця проти Ночі,
Їм завдяки чистішим стане Світ,
Все недарма. Я вірю. Я так хочу,
А хлопцям Вічна Пам’ять Многа Літ.
Мені наснилось, що вони воскресли,
Стрілець-студент і Нігоян Сергій,
Мороз пропав і крига зникла-скресла,
І в повен зріст Народ піднявся мій!

01 лютого 2014 року.
Ераст Іваніцький

ми знову йдемó – на порозі досвітних
леліємо образ свободи і бога
здіймаються душі у небо зі злітних
за обрій лягає для серця дорога

нехай нас чекають важкі переправи
нехай перевали із гострим камінням
ми знаємо – там де каяльнії трави
там поле для битви зла зі сумлінням

ми сходимо тільки до храму і сонця
легкі в нас пісні і жінки у нас відьми
надбає рятунок в дитячій долонці
промінчик надії – вільним і рідним

ми хочемо й будемо попри злотнечі
ми вдаримо градами й смерчами гадів –
титанами правди пригнічені плечі
розправимо наступом у авангарді

і зникнуть в проваллі історій і трактів
останніх імперій останні пророки –
а ми переможемо всупереч пактів –
we are the others – карбуємо кроки

Ще на щоці не висохла журба
І сліпнуть очі від жалю, розпуки.
Листочком гострим у вікно верба
Майнула, ніби опустила руки.

Минулося, розтало, відійшло
Усе, що так зсередини палило.
Болить від зради зламане крило
Отим, кого я називала милим.

Кропив,яні укуси не відчуть,
Ще більший біль малий перебиває.
Попереду є стежка, може, путь,
І я її навпомацки шукаю.

Розвидниться... Я викину в сміття
Вчорашній страх і зраду, що пізнала.
Я не наївна. Вірю у життя,
Яке сама собі відвоювала.
29.01.15

Коли матуся різала хлібину,
То притискала до своїх грудей.
І клала скибки лиш на скатертину,
На голий стіл - ніколи і ніде.

Щоб не збідніла з часом наша хата,
І щоби рід пішов углиб віків,
Із сіллю поряд клала скибки мати
У хаті, повній сонця й рушників.
29.01.15

у тілі адреналін
прагну змін
то́бі in

і сліпцем пілігрим
в очі дим
де і з ким

линеш попелом пурх
колом рух
і розлук

межи нами стіна
проросла
суть проста

у буденності снів
ниций гнів
зник і скнів

загрубіла струна
а гула
і нема

2015

Йдемо, віками гонимими
з паперті власної церкви.
Іменувалися рідними,
а цінувалися мертві.

І дочекалися братії,
душі якої отерплі.
Закеґебіли у партії,
зараювали у пеклі.

Стела єднання не тріснула.
Маємо хама і хана.
Шабля Мазепи не свиснула
над булавою Богдана.

І залишаємось Крутами,
щоб за водиці крапельку
із Маріуполя трупами
Раша наситила пельку.

І Ліліпутія мається,
і Україні не легше,
що у ПАСЕ усміхаються,
поки Московія бреше.

Нагодували пігулками,
наобіцяли простори –
вижити поряд з придурками,
мучитись разом із хворим.

Забагатіли сусідами.
Трою спустошує Гектор?
Бореться із людоїдами
правий і західний сектор.

І на дорозі опінії
карточка з неба упала
притчею Ветхої Біблії.
Яроша явно шукала.

Ми народилися різними.
Ружі бувають і пізніми...
Топчуть їх рожі московські.

Йдуть із полону до братії
від захребетників нації
наші брати неазовські.

                              29.01.2014

…пам’ятний день
трагічний
29 січня
Крути
герої юні
вже на межі у вічність
дика орда жорстока
прапор – Владімір Лєнін
жорсткий наказ – на Київ!
і не щадити «плєнних»…

29 січня
через століття майже
схід України
жертви
суне поріддя враже
і на чолі –
не карма? –
знов маніяк Владімір
пхає своїх ординців
у сатани обійми…

29.01.2014

Пам’яті полеглих


згорає сніг –
сльоза…
і гусне кров
горить асфальт
серця
мов на долоні
згорає день
згорає біль
гради
по людях б’ють
канони*
і б’ють гради
ще б’ють гради
зима
біжать у степ
червоно-сині коні…
згорає віск
та не згора
сльоза
згорає віск
і плаче
плаче свічка…
полеглим
вічний мир…
убитим
пам’ять
вічна…

26.01.2015.

*гармати (діал);

1
Це ж треба так, щоб дата,
Яку б хотілося забути,
Повторилася й до скону стала
Ще одною незабутньою подією.

2
«Чверть віку я жила в твоїй країні,
Тепер ти поживи в моїй!»-
Сказала рішуче дружина,
Погостювавши на Святій Землі.

3
Усе було супроти цього кроку,
Бо ж не земля Вкраїни зробила із дружини сіоністку,
А лад радянський, остогидлий і мені.
Як полишать навіки землю,
Де рястом і барвінком моє коріння проросло?..
Та глузд здоровий подолав вагання:
«Кому потрібен я без сім’ї отут»
Я, котрий змалку марив вогнищем родинним...

4
Прощавсь я з Україною навіки,
Бо так тоді велося в напівтюрмі-країні.
Та непідвладний комінустам час робив своє,
І вийшла на світ Божий Україна.
І хоч непросто їй відродить в собі Європу
(занадто ж довго поневірялася в азіатському болоті)
На цім шляхудух волі, вірю, здола всі перешкоди.

5
Наша мала стабілізація , як казав поет,
Пoневірянь пройшовши всі неминучі кола,
Стала нарешті відрадним фактом:
У нас і в дітей є до чого притулити голову й руки.
Словом, живи і дожидай онуків!

6
І раптом дзвінок тривожний якогось ранку:
«Розшукуй свою дружину по єрусалимських лікарнях!»
Як її не пошматувало в автобусі, куди пробрався
Палестинський зайда із смертоносним поясом?
Про те Всевишній тільки знає, бо й над нею
Пролітали криваві голови тих, з ким
Ще хвилю тому перемовлялась по дорозі на роботу..

7
Мов рана невигойна 29 січня.
Сльозою чоловічою сухою
Запеклось у мені навічно.

Таке собі життя – у просторі і часі,
у сяйних кольорах, смерканні та імлі.
Такі собі чуття – до світлотіні ласі,
багатоликі діти: ніякі, добрі, злі.

Зима із білих мрій. І «їнь» супроти неба.
Байдужий погляд зір із далини віків.
Коли прийде КоЗа, згорить найтонша клема
гармонії надій і блуду язиків.

А поки що лежи в руїнах, Вавилоне.
Із пазурів кляття сочи у хижу кров.
Усе було колись – майбутнє, Слово, клони
із тезою війни: убий чужу любов…

29.01.2015

(Аделі С.)

Ганьби мене, тавруй мене за правду!
І милуй... потураннями брехні...
Хтось випустить у серце канонаду -
Хтось вирішить не бачити її...

Лишатися десь осторонь - найлегше...
Ба, не корю ні словом - ані-ні!
Та не тому зовуть у небо верші,
Аби крило доперити брехні!

І не тому вбивали цвяхи в тіло
Христові у його земські ще дні,
Аби ми правдословити не сміли,
А скрушно задихались у брехні.

За правду б*ють, за кривду п*ють - я знаю...
Та все ж горіти ліпше у вогні
Чужої "доброти" і псевдораю,
Аніж коритись явленій брехні!

То ж розпинай, катуй мене за правду,
Бо не прийму помилувань брехні!
Хтось випустив у серце канонаду,
Чиясь межа - не бачити її...
(19.09.14)

Коли твоя країна
Палає у вогні,
Підтримай тих, дитино,
Хто нині на війні!

І словом, і малюнком
Підтримай вояка –
Найкращий подарунок
Їм вісточка така!

Якби ви тільки знали,
Як бережуть бійці
Всі ваші побажання –
Листи й малюнки ці!

За мирне небо синє,
За здійснення всіх мрій,
За вас і Україну
Ідуть вони у бій.

осінь 2014 р.

Вранці встала, та помилась,
Три рази перехрестилась,
Святому Богу помолилась,
Тоді стала під образи,
Повторила три рази:
«Святий Боже помози».
У Великодну суботу
Приступила до роботи
Малювати писанки.
Як годиться, натще серця.
Взяла в руки свої перце,
Та всілякії лаштунки.
Стала креслити рисунки,
Різнобарвні візерунки,
На круто зваренім яйці.
Підвела очі до небес.
Написала – Христос воскрес.
Ну, а більше ані слова.
Вийшла писанка чудова.
Візерунки як сніжинки
На білесенькій шкарлупі.
Поскладала до торбинки,
Це мені, а це тобі.
Попросила Божу ласку,
Понесла святити паску,
Та й побігла що є сили.
Дзвони в церкві задзвонили,
Голос лине до небес.
Христос воскрес! Христос воскрес!

Одягну сорочку білу
Подарунок від жони,
А в саду тулілу-лілу
То мелодія жовни.

Жовна пташка жовтокрила
На мене дивиться з гілок,
А в дуплі гніздо зробила
Для зозулиних діток.

Повернулись на провесні
У Карпатський рідний край
Золоті птахи небесні.
Їм Карпати наче рай.

У неділю зпозаранку
Встану, Богу помолюся,
Одягну я вишиванку
Та й сусідам похвалюся.

Візерунки жовто-сині
Та червоні квіточки,
Наче грона на калині
Шиті хрестом ниточки.

Ото не нитки золоті
Візерунком полягали,
Золоті це руки ті,
Що до ранку вишивали.

Зранку я почула спів:
«Цінь-цвіріньки, ціву-ців!»
Тож подумала: це сон,
Бо зима он за вікном.

Ще сніги лежать усюди,
В кожухах дерева й люди,
Та й весна не на порі –
Січень ось в календарі.

Прислухаюся… Та ні!
Не здалося це мені:
То пташата дружним хором
Так вицвінькують бадьоро.

Пораділо моє серце –
Недаремно ж бо усе це.
Знають дзьобики малі –
Вже весна йде по землі.

Хай далеко за горами,
Та іде на зустріч з нами.
- Ой, спасибі вам, пташата!
Буду й я весні співати!

Хай дзвенять удалині
Наші радісні пісні.
Як весну вони потішать,
То до нас прийде скоріше!
2014

Не було ще такого ніколи
Наяву чи в солодкому сні,
Щоб не втомі, не тузі, не болю,
А вже радощам тісно в мені.
Відчуття неймовірного свята
Невідступно бринить, ніби спів,
У душі попри зло і утрати,
Що в житті пострічати зумів.
Я не можу собі пояснити,
Що чарує мене та п’янить –
Чи колоссям обтяжене жито,
Чи дощами умита блакить?
Наче зміг обійняти півсвіту,
Обійшовши планету усю,
І, обіймами друзів зігрітий,
Їх тепло іншим людям несу.
І від легкої ноші такої
В світі радісно жити стає…
Я не знаю, що сталось зі мною, –
Чом радіє так серце моє?
28.01.15

Криваві межі, січень і сльоза…
Усе навпереміш, загусло, згіркло.
Немилий морок байдуже злизав
Із поза хмар одну-єдину зірку.

Ніщо не сниться. Спалені думки
Забілені в імлу поля і долі.
Гірчать дороги порохом їдким
Зникає тиша в томному безволлі.

Отак допоки? Боже, поможи,
У час, коли огонь у світі цьому!..
І знову свічка гасне від сльози,
І ніби лезом в душу, по живому.

Чи вдосталь їй тепла на чужині?
Чи в затишку повітря не замало?
Розквітла орхідея на вікні,
Немов у клітці пташка заспівала.

О ніжні, як цілунок, пелюстки!
До них не припаде губами вітер,
Не вип’є аромат її п’янкий,
А дощик не дістане, щоб умити.

Їй байдуже: чи літо, чи зима,
В незмінному комфорті незворушна.
Краса її доглянута – німа,
Приємна оку, та не гріє душу.

Чи знає квітка, що то – біль і сум,
Чи їй відомі віра і надія?
Даруючи мальовану красу,
Хіба вона сама колись радіє?

Проходячи, милуюся щодня,
За шибкою здаля вона помітна.
Мене життя невпинно підганя,
Вона ж нехай і далі ніжно квітне.

Він забере усе… що дав –
почне з бажань, хотінь
і мрії – дійде до непорушно-кам’яного,
ти думав твого?..
дому.
Відвіявши полову
тобі залишить лише тінь…
від слова,
що ти надбав
собі самому –
бо ж… і на початку було – Слово.

Коли почуєш одинокі – дінь!..
27. 01.2015

Голосом срібного дзвону б’юся у простір,
падаю краплею часу в Руки Всевишні.
Кулька летить у безум, в ній зачаївся острах.
Правду розкаже Небо звуками тиші.

Приймемо журавлино теплий щасливий вирій.
Де і кого залишим на сіризні Землі?
Пісню дощу, живильну, як запахуще миро,
ще до світанку серце вловлює в чорній млі.
24.01.2015р.

Світ міняє тебе від народження вперто, безжалісно.
Ранить ницістю, підлістю. Ріже пихою і злобою.
Б’є насмішками, коле шпильками неправди і заздрості,
Щоб змінити з роками, аби не лишалась ти доброю.

Вимагає жбурнути довіру, любов, доброзичливість
Перехожим байдужим під ноги на звивистих вулицях.
Тобі боляче від безнадії, розпуки, незвичності,
І роз’ятрене серце котятком беззахисним щулиться.

Ти нарощуєш мушлю, натягуєш маску несправжності,
Неприкаяний день під чужими ховаєш обличчями.
Потім плачеш невтішно, тамуючи крик безпорадності,
І терзаєш сумління незгодами і протиріччями.

Те, як важко тобі, бачить Бог із оселі небесної,
Знає та, що постійно навколішки молиться з вірою.
Залишайся для них незборимою, чистою, чесною,
Небайдужою, доброю, світлою, славною, щирою!

25.01.2015р.

І не виходь із кімнати і не роби помилки.
Навіщо тобі Сонце, як Шипку вже запалив ти?
За дверима усе безглуздо, тим паче – вигуки щастя.
Зайди лише у вихо́док – і зразу ж і повертайся.
О, не виходь із кімнати, не викликай мотора.
І пам'ятай, що простір цей зроблений із коридору
і у лічильник впирається. А якщо зазирне жваво
мила, роззявивши рота, жени її, не роздягаючи.
І не виходь із кімнати; вважай, що заскочив протяг.
Чи є що на світі цікавіше, окрім голих стін навпроти?
Навіщо виходити звідти, куди повернешся увечері
таким, яким був уранці, та ще й таким понівеченим?
О, не виходь із кімнати. Танцюй під ритм босанова
в пальті, що на голе тіло, у мештах на босу ногу.
Капуста, мастила лижні пахнуть в твоїй вітальні.
Ти написав масу літер; іще одна явно зайва.
І не виходь із кімнати. Нехай лиш твоя кімната
пізнає, який ти насправді. І взагалі інкогніто
когіто ерго сум мовила формі сердито субстанція.
І не виходь із кімнати! На вулиці, глянь, не Франція.
Дурнем не будь, кажу тобі! Будь тим, ким інші не стали би.
І не виходь із кімнати! Дай волю меблям зістарілим,
злийся обличчям з шпалерами. Запрись і зроби барикаду
із шафи від хроноса, ероса, віруса - дай собі ради.


28.01.2015

Куди ти бредеш по снігах, дівчино?
І хто тебе жде у садку поночі?
Галуззя невміло сухими пальцями
Голубить тебе, заплакану.

Поземка шурхоче в бадиллі мишею,
Кіт чорний сліди білі дрібно плутає,
Плете тобі сон перламутровим кігтиком
І пісенькою немудрящою.

Ти марила снігом – гляди: засипало
По край і по вінця твого «Доволі вже!»,
Ген озеро щириться хижо, ловлячи
Хурделицю мокрою пащею.

Та й ця сніговиця спливе зрештою
Сльозами в казан, де літа томляться:
Те вариво й так вже давно пересолене –
Куди ж ти ще сиплеш, Господи…

Негоже блукати над темними водами,
Полохати тіні хиткі очеретяні,
Вітрами заледве на зиму вколисані –
Не руш, не буди, хай виспляться.

Вертайся до хати – ображені ходики
Без тебе там купу хвилин наламали вже,
Ото ж тобі й посаг – сховаєш у скриню їх
Докупи з роками пропащими.

…А вчора в гіллі горіховім
Пташка журна голосила…
Вертайся до світла, душенько,
Дівчинко моя сива…

В И Ш И В А Н К А

В холодочку, у садочку
Під старою грушкою
Вишивали там сорочку
Ми удвох з подружкою.

Вишивала я квіточки
Нитками шовковими,
А подруженька листочки
З маками червоними.

Ту сорочку вишиванку
З довгими рукавами
Вишивали ми до ранку
Нитками шовковими.

Вишиваючи співала
Пісню веселенькую.
Я свій палець проколола
Голкою тоненькою.

А кров моя краплинами
Паде на сороченьку
Мов ягідки калинові
У нашому садоченьку.

Ту сорочку вишиванку
Кровію политую
Подарую я Іванку
З любовію великою.

2014р.

ОСТАННІЙ ДЗВІНОК

На ділянці поза школою
Сумують верби плакучії
Звисають прутики до долу
Ніби кучері дівочії.

Там сплелись вони гіляками
Наче в косу довгополую
Мабуть віщать що назавжди ми
Попрощаємся із школою.

В останній раз ми на лінійку
Поставали дружнім колом
А на серці гірко, гірко
Прощавай же рідна школо.

В останній раз шкільний дзвінок
Перед нами йде по колу
Закликає він діток
Памятати рідну школу.

Я вклонюся тобі низько
Буду пам'ять берегти
Ти і школа, ти й колиска
Для нас була за роки.

В твоїх стінах виростали ми
Пізнавали там життя,
А тепер дорослі стали ми
Самі йдемо в майбуття.

2014р.

так, ти можеш присісти поруч;
так, ти можеш піти зі мною:
ти єдиний, хто все це
зможе.
на твої каяття та сповідь,
на твої перемоги й втому
і на тебе я трохи
схожа.

так, ти можеш мене спитати
і ти можеш мені молитись,
але це, як на мене,
зайве.
ти не той, хто дарує свято,
і не той, хто сідає близько,
а "не ті" і подібні -
храм мій.

нам з тобою іти у люди
й нам з тобою виходить з ладу
і з води, бажано -
сухими.
ти ніколи мене не зрадиш,
бо тлумачення слова "зрада"
я відкинула ще
дитиною:

ось, наприклад, як хтось слабкіший
чи ото невиправно хворий,
то його зарахують
заднім,
а якщо всі бажають інше,
щоб робив, ну а він - не робить,
то тоді, очевидно,
зрадник.

залишайся: тобі спокійно
має бути хоча б до ранку,
до років із моїми
демонами.
не шукай їхні тьмяні тіні,
не питай, де вони, бо раптом

я візьму і зізнаюсь,
де вони.

І
Небо взяло його у прийми,
Небо плакало тихо зорями,
Серце моє від болю вийми,
Хлопчику мій нецілований.

Небо свої розкрило груди,
Тужавіло воно під градами,
Цілувало тебе у губи,
Під ворожими канонадами.

Ні молитов воно не слухало,
Ні прокльонів, ні шепоту,
Небо тільки тихенько дмухнуло,
Ніжно, із трепетом.

ІІ
В ніч, коли небо відкрилося,
Нащо злетів ти, сину
В щасті хотів ти жити,
В Щасті у муках згинув.

1.
.. они не просто водку жрут
и запивают водкой
весь корень зла в микробе "Пут"
и ненасытной глотке.
2.
они от детства - славят спирт
по-свойски, родственно… бухают
их дух воинственный, и вид
порой и нас опохмеляет…

3.
бокал... бокал… Ваш справный рот
искусством овладел премудрым!?

и лишь кацап все водку жрет --
дай с рукава запьет культурно

4.
чертовски красочно смотреть
и слышать запахи бля-вони
не всем дано вот так уметь --
жить заспиртованным
"афоней"
25.01. 2015.

поміж висоток виснажений січень
тамує кров на сірому обличчі
яка йому тепер як звичка личить
про це йому казали нині тричі:
на камеру
без слів
і просто в вічі

поміж висоток з висотаним нервом
сльозить земля у вирвах чорноперлих −
в прориві люті зле несите стерво
її штиком без роздумів подерло
мов ласий бік трофейної консерви

з-поміж висоток до весни − ніколи
бо під ногами в січня мінне поле
в ковтку судомнім − порох замість солі
і якось дивно в серці серця коле
коли з висотки падати додолу

…Упав і я з коня.
Не так, як той, кого Тичина вславив.
Упав з коня, що вчора ще Здоров’ям звавсь,
Що крізь життя проніс мене не навмання:
Уміру пив, вряди-годи смалив, охоче кілометри міряв.
І от неждано впав. Ні, не на сніг в Тіролі,
На руки коришів, готових на підмогу.
На землю єрусалимську кам’янисту впав.
І лікарі тепер уже підводять,
Ведуть у призабутий світ латини,
В царство пігулок і рентгенів та ще всіляких терапій...
Кажуть, щo вдасться осідлати норовистого коня,
Котрий служив так вірно донедавна,
В усій красі лижня із сокровенних мрій
Постане вочевидь і я помчу на рівних з товариством.

Акровірш
Фортуна – жінка з примхами, проте
Активним, працьовитим помагає.
Радіє, коли хтось щодня росте,
лИше достойним плечі підставляє.
Нехай не всі помітять ті труди,
Однак побачать гарну перемогу.
Веди нас, Боже, до вершин веди,
тИ нам показуй праведну дорогу.
Часи важкі. Коли ж легкі були?
Світає завжди, гинуть темні ночі.
Вкраїнонько! Війною відболи…
І справдяться тоді слова пророчі.
Талант і праця – формула проста.
Людина в цьому світі для служіння.
А в кого в серці щира доброта,
Не перешкодить і земне тяжіння.
…Атланти втримають небес склепіння.

25.01.2015

Недарма я з тобою стрічаюся -
Ти є сутність, напевно, сама,
І лупцюєш мене люто палицею,
Хоч її, як поглянеш, нема.

Призначаєш мені знов побачення
І шепочеш: «Краса – в голизні»...
Це багато для одягу значило -
Не згадаю, чи й був на мені...

В чагарі ми - а ті все густішали,
Крони ледь не сягали до гір...
Так у заростях сутністю тішились,
Що від неї родився цей вірш...


27.01.2015

Здається, нема на те ради, -
терпи від закону до скону:
у кожної ліпшої влади
свої таргани і дракони.

26.01.2015

Розходяться по видноколу
В сніги утоплені сліди, –
Чи розминуся нині з болем,
Чи сам прийду в полон біди?
Взуття відбитки, як сигнали,
Або якась весела гра –
Тут варто рухатись помалу,
А там – прискоритись пора.
Немов нову читаю книгу
Повільно й, часом, нашвидку,
Коли іду по ковдрі снігу,
Як по трухлявому містку.
27.01.15

Слава Украине! Быть с Западом -- единственное спасение!
Сожалею, что Россия отказалась от Западного Пути.

О себе: настоящее имя Николай Мурашов (1963 г.р.)
Правильное написание псевдонима: docking the mad dog
(к сожалению, около 60% не могут это прочитать,
а 80% это не могут даже произнести)
Обращаться можно "Николай" или "док".

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Ну, что, свидомые, "перемога".
Я видел радость на ваших лицах.
Огонь пылает – видней дорога?

Огонь пылает и ночью снится:

– Москаль и ватник!
Имеешь право
сгореть в Освенциме и Дахау,
сгореть в Одессе, второй Хатыни...

Героям слава... И Украине.

6-8 мая 2014
_________________________

Давайте будем все европейцами, а не москалями!
Кто с Западом, тот не москаль! Запад нам поможет!
Смотрите независимый телеканал "Дождь" –
пока единственный по-настоящему европейский канал,
протянувший руку помощи Украине!

Я подумал сейчас...
Если рушится мир вокруг,
если смерть неизбежна и нет никакой надежды, что изменится что-то,
и Богу до нас... недосуг... Кто-то должен быть рядом,
чтобы обняться прежде, чем закончится всё, чтоб ещё раз сказать "Люблю",
даже зная, что завтра – не будет, что всё пропало.
Кто-то должен быть рядом...

Пока же – лишь дождь и блюз.
И не рушится мир вокруг.

Только этого мало.

05.10.2014

Одиночество чуть горчит. Ничего, и... пусть.
Ты зачем-то приходишь, когда забываюсь сном.
Я немного скучаю.

Скучаю, но я лечусь.
Эту горечь легко разбавить, простым вином.

Ты приходишь, но мы молчим. Говорить о чём?
Все слова ничего не значат, тогда – зачем?
Ты отводишь глаза и смотришь в окна проём...
Ну, давай помолчим. Принимается, без проблем.

Все слова – ничего не значат. Слова пусты.
Мне сегодня приснилось, что я перестал скучать,
что иду, под ногами снег.
И хрустит, хрустит!
Ты в мой сон не пришла, можно просто спокойно спать.

Одиночество чуть горчит, как аперитив.
А на улице снег пушистый и Рождество.
И слова – ничего не значат уже, прости.
Я скучал по тебе, но знаешь... почти прошло.

январь 2015

резать
вены
наверно
не в моде
есть же
таблетки
пускай и муторно
осень
и что-то творится в природе
аптеки работают круглосуточно

скука
и вот слипаются веки
если б вы знали какая скука
фонарь еле светит возле аптеки
да врач всё испортил такая с-сука

а осень
попытка решенья проблемы
того что иначе решить невозможно
ну что же так муторно воет сирена
видимо мало до этого сожрано

скука
плывёт всё и лица нечётки
если б вы знали какая скука
не надо злиться
пошли вы к чёрту
и ты всё испортил такая сука

какого чёрта
не надо в вену
и лампа светит в глаза так странно
фонарь
скажите зачем вы...
где мы

и вот ещё
не зовите маму

28.11.2014
______________
Думается, написано отчасти под влиянием вот этого:
"Пациентка, поступившая с жалобами на приступы скуки"
Айгель Гайсина
http://youtu.be/uVc81Pj_7ZU

-------------------
МАРУСЯ ОТРАВИЛАСЬ (Бытовой романс)
Шлягер 1911 года. Песня вышла в том году на пластинке Нины Дулькевич,
с авторством Якова Пригожего, пианиста и аранжировщика московского ресторана "Яр".
http://a-pesni.org/dvor/marusja.php
Исследователь песни С. Неклюдов нашел упоминания об этой песне
в художественной литературе, причем огромное количестве, что свидетельствует об особой
популярности; песня про отравившуюся Марусю упоминалась в произведениях
З. Гиппиус, М. Горького, С. Маршака, М. Жарова, Л. Пантелеева, А. Барто, о ней писал Л. Утесов.
------------
ЕЩЕ ПРО МАРУСЮ
Бытует под разными заглавиями, в том числе "Шестнадцать столовых ножей"
и "Мотор колеса крутит". Поется на мотив "Разлука ты, разлука".
http://a-pesni.org/dvor/16nozej.php
---------
ПОЧЕМУ ОТРАВИЛАСЬ МАРУСЯ? – С. Ю. НЕКЛЮДОВ
http://www.ruthenia.ru/document/545633.html
-----------
МАРУСЯ ОТРАВИЛАСЬ – В. Маяковский
http://feb-web.ru/feb/mayakovsky/texts/ms0/ms8/ms8-188-.htm

Джедай, ты дрогнул?
Впервые попал в засаду?
В привычке женской сначала шептать "Не надо".
Не слушай шёпот, сама ведь зажгла лампаду.
А то, что дразнит – так это у них в крови.

Не верь словам, даже если она поманит.
А впрочем...
Совсем не важно, что там в стакане,
когда в груди уже разгорелось пламя.
И, значит, всё, что может гореть – сгорит.

А Путь Джедая извилист, полно ловушек.
Соблазны лезут в глаза, а порой и в уши.
С ушами проще – засунуть туда беруши;
закрыть глаза и сваливать тихо в Дзен.

Но зуд в ладошках, соски, что лицо щекочут,
легонько так, как будто бы между прочим.
И тут Джедай понимает, что хочет очень
попасть в такую ловушку и сдаться в плен...

08.09-31.10.2014

Настроение ныне такое... Впору на дно
залечь в каком-нибудь Брюгге. С Клема'нс Поэзи'.
Немного французский типаж, впрочем, всё равно.
Считай, что критерий отбора – размер груди.

Настроение... чтобы читать у Кота Басё,
как "змея начинает танец" и где-то внутри
отзывается позвоночник...
Забросить всё
и в какой-нибудь Брюгге залечь, с Клеманс Поэзи.

Это осень случилась. Время читать Басё.
Ни к чему вспоминать о какой-то... смешной любви.
И ведь знаю заранее, что меня дальше ждёт
в этом Богом забытом Брюгге. Клеманс, прости.

05-06.10.2014
___________
"Залечь на дно в Брюгге", 2007 («In Bruges», 102 мин)
В этом фильме всё идёт не так... Не так, как хотелось бы.
Но посмотреть его очень рекомендую.
О фильме: http://www.kinopoisk.ru/film/276295/
Клема'нс Поэзи' (р.1982) – исполнительница роли Хлои.
http://planetaua.net/uploads/posts/2011-02/1297542398_3.jpg

"Кен, я не сплю ведь? Но всё будто бы во сне"
- - - - - - -
"Я знал, что не понравлюсь девушке вроде тебя" Рэй
===========
Одна из песен фильма (хотя это и тема для отдельного разговора)
Luke Kelly (The Dubliners) – Raglan Road (+ Lyrics by Patrick Kavanagh)
http://youtu.be/8xvkvFviIj8
"On Raglan Road" is a well-known Irish song from a poem written by Irish poet Patrick Kavanagh (1904-1967) named after Raglan Road in Ballsbridge, Dublin. In the poem, the speaker recalls a love affair that he had with a young woman while walking on a "quiet street". Although the speaker knew that he would risk being hurt if he initiated a relationship, he did so anyway.

Не спать с тобой по ночам – это сущий ад...
Кот Басё


Не спать с тобой по ночам?
Да уже, не сплю.
Ночами не сплю, потому что пуста постель.
Сентябрь лениво тянется к октябрю.

– Ты как там, в порядке?
– Да.
(Хочется верить – верь.)

Слова потеряли цену. Уже давно.
Слова ничего не значат. Сказать "люблю"?
Кораблик бумажный плавно ушёл на дно,
сентябрь лениво тянется к октябрю.

Не спать по ночам и чувствовать пустоту.
Кораблик ушёл на дно, а не на мели.
Ты выбрал не ту королеву, король Артур.
А что орхидеи? Ну, как-то... не зацвели.

9-10.09.2014

И пришёл паук, и сказал паук:
– Разорвать тоску – не хватает рук?
Паутиной липнет
к тоске тоска,
я же слышу сердца неровный стук.

Никаких истерик, не Курт Кобэйн.
Если кто-то скажет чего – не верь.
А с тоской... Ну что, не решил пока.
Да уйдёт сама, не закрыта дверь.

Не закрыта дверь, не высок порог.
Не впускать её? Ну, конечно, мог.
И к холодной водке добавить лёд.
И потом, возможно, томатный сок.

И пришёл паук... Ну, пришёл паук.
А чего пришёл? Забирать тоску?
Так возьми, не жалко. И, чай, не мёд.
Если будет мало – зайди ещё.

14.08.2014

Совпадения слишком часты. Вхожу в резонанс?
Я сдерживаю дыхание, если ты засыпаешь раньше.
Луна за окном задумчиво смотрит на нас.
И где-то внутри, негромко – мелодия вальса.

Мы спим с тобой рядом и сходные видим сны,
будь это чудный трэш,
блуждания в лабиринте.
О, нет, мы не сговариваемся,
и – увы,
я почти ничего не помню из того, что увидел.

Совпадения слишком часты. Тебе смешно...
Я рассказываю об экстрасенсорике, электромагнитных бурях.
– Всё намного проще. Ты посмотри в окно.
Там сегодня взбесилась луна
и ломится к нам со всей дури.

Мы спим с тобой рядом. Я сдерживаю дыхание.
Зашторил окно, бесшумный режим в телефоне...

...

Если бы что-то мы знали тогда, заранее.
Покатилось колечко... Покатилось со звоном.

30.03.2012 - 13.08.2014