ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Людмила Смоляр - [ 2015.06.10 21:17 ]
    ***
    насправді більшість вічного пусте
    пусте у сенсі повне як пустеля
    пусте у сенсі тихе як пастель
    пусте як переповнена оселя
    як переспілі вишні як стіна
    як спів як голос і як тишина
    пусте це тільки спосіб наректи
    чи відректися від усього й зразу
    й уже нікуди більше не іти
    не поспішати не гребти не разом
    не пішохід не сніг не падолист
    велосипедна вигнута доріжка
    маленьке місто струхлявілий міст
    до берегів прикутий як до ліжка
    фотографічна техніка садів
    пусте - коли нічого не садив
    десь був народ і десь він перенісся
    усе тобі нашіптує: мудрій
    холодний дощ січе по переніссю
    болотна м'ята в'яне у відрі
    а пустота - це тільки у тобі


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  2. Сандра Кара - [ 2015.06.10 20:54 ]
    Очі кольору блакиті
    Я, здається, в тобі потонула,
    В очах бездонних кольору блакиті.
    І та хвилина щастя вже минула,
    Мені не вистачає тої миті.

    Здавалося, що все було взаємно,
    Здавалося, що сам цього бажаєш.
    І погляди, і дотики приємні,
    І руку ти мою не відпускаєш.

    Гадаєш, це мені лише наснилось?
    Самій на мить здалося, що я марю.
    Та серце так шалено тоді билось,
    Коли з тобою у тих "снах" літала.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  3. Сандра Кара - [ 2015.06.10 20:36 ]
    "Солодкі" спогади
    Я вже зовсім не мрію, про "разом назавжди"
    Ну а те, що болить - вже давно не завада.
    Але ти б написав: "Привіт. Все чудово, як завжди",
    Я б відповіла: "Молодець. Щиро рада".

    Я вже знати не знаю, про наші розмови,
    Хоч раніше була я їм рада безмірно!
    Але ти б написав: "Привіт. Просто втратив дар мови,
    Як дивився на тебе - ти була неймовірна!"

    Я вже зовсім забула твої всі цілунки,
    І не коле вже щоку брутальна щетина.
    Але ти б написав: "Ти, напевно, чаклунка!
    Бо як я міг закохатись у тебе, дитино?"

    Усе вже забулось, спалились всі вірші,
    Вже стертий твій номер і всі СМС!
    Чому ж всі наступні у сотні раз гірші?
    Для чого ж зустрілись? Який в цьому сенс?

    Ну а я все пишу: "Маєш вільну хвилину?
    Бо без тебе не настрій - суцільний мінор...
    Слухай, а хочеш, розповім всі новини?"
    А у відповідь чути один лиш ігнор.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  4. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2015.06.10 19:53 ]
    Засіяло країну маком
    І враз подумалось,
    А літо,
    Шрапнеллю
    Боляче задіте,
    Засіяло країну маком,
    А мак - любов!
    Багато маку -
    Це нездоланність -
    Подолати
    Можливо лиш
    Одну мачину!
    А ми - степи,
    Нас безмір - сила! -
    Красива, чиста і вразлива.

    10.06.2015. Т.- Ф. Мілєвська


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  5. Домінік Арфіст - [ 2015.06.09 14:59 ]
    доля
    дві руки мені – дві ріки
    обвивати і напувати
    розливатись на всі боки
    Фебу дзеркалом слугувати
    очі – місячними колисками
    кульовими сяйними блискавками
    нез’ясованої природи
    загартованої породи
    мені голос – для молитов
    долітати до неба піснею
    молодою птахою пізньою
    прикликати у світ любов…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  6. Ірина Кримська - [ 2015.06.09 09:49 ]
    Розклади пасьянс
    Наче віяло – кинь пасьянс,
    Розгорни мої варіанти.
    Поки впала уся у транс,
    Вигравай мого тіла гранти.
    Карту карті клади на масть,
    Попаруй всі можливі фігури.
    Все, на що розшаровує нас,
    Невситимості творча натура.
    Ти – гравець, я – колода, мабуть.
    Може, краплена. Може, чиста.
    Роздивись, чи дволика суть?
    Що ховає рубашка барвиста?
    Лише пильним будь, бо таки
    В кожній карті ми навпіл злиті.
    Поки граєш, тобі не з руки
    Поза грою ловити миті.
    Придивляйся, як я лежу,
    Як всі карти складаються легко.
    Заздри власному куражу.
    Ми зійшлися синхронно в камбеках.
    Наче віяло – карти кинь.
    Це розсипала Доля карти.
    Тільки так і не навпаки.
    Тільки мене пасьянс твій вартий.

    початок червня 2015


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  7. Ірина Кримська - [ 2015.06.09 09:56 ]
    Ми грань
    Ми на одній землі і на одній подушці –
    Щокою до щоки, зітханням до зітхань.
    Хоч незворушний дощ терплячу шибку лущить,
    Ми усередині. Але ми ніби грань.
    Тремтлива грань чи пробіл між словами.
    Заступиш у слова – перелетиш у вир.
    Тож поки на подушці головами –
    Живи і вір у мить. І їй одній лиш вір.
    Дощ шибку не зіп’є, а сонце не пропалить.
    На кладочці між слів зійшлись усі часи.
    Хай котиться сльоза і світиться опалом.
    Коштовностей своїх іще мені неси.

    початок червня 2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  8. Олександр Артамонов - [ 2015.06.09 07:14 ]
    Маяк Древнього
    З морозних голих піків Ленґівського плато,
    Під холодом зірок, людським очам невидних,
    Крізь морок сходить синій промінь світла,
    І пастухи молитви згадують затято.

    Місцеві кажуть (хоч ніхто й не був там з них),
    Що промінь - з маяка у башті кам'яній.
    Останній Древній доживає вік там свій,
    І з Хаосом говорить під барабанний дріб.

    Казали шепотом, що маску носить він,
    І жовтий шовк її під складками ховає
    Обличчя неземне. Ніхто б спитати не посмів,
    Що з-під матерії химерно випирає.
    Багато хлопців молодих шукали той маяк,
    То що вони знайшли - не взнати вже ніяк.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  9. Серго Сокольник - [ 2015.06.09 00:44 ]
    Ніч кохання
    Ніч... Дзвінкий перелив
    У долоні стікає твої.
    Мов би янгольський спів -
    То в садочку дзвенять солов"ї...

    А надвір, крізь вікно
    Наче стежка зіркова лягла...
    Отже, пройдемо знов
    До крутих берегів джерела.

    Випий склянку води,
    Наче хтивість налий до країв!..
    Підійди! Підійди!
    І віддайся в обійми мої.

    Тільки зараз. Тепер...
    І тіла поєднались нараз...
    Темні очі Химер
    Хижо дивляться з ночі на нас...

    Цю стежину пройдем
    Ми сьогодні удвох у Раю...
    Мов казковий Едем,
    Ніч нам постіль дарує свою.

    Розпались, шаленій
    Під сопілковий спів солов"їв!
    Ці казкові пісні -
    Мов цілунки твої і мої...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Св. №115060900216


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  10. Олександр Артамонов - [ 2015.06.09 00:30 ]
    Церква Св. Жаби
    "Святої Жаби стережися дзвонів", - він скричав,
    Коли з шаленого провулку зміг я вийти
    До лабіринтів темних та розмитих
    На півдні від ріки, де сонм століть дрімав.

    Скрадливий, зігнутий, загорнутий в лахміття,
    Він з мого поля зору вмить кудись пропав.
    Я ж - далі у нічній пітьмі блукав,
    До зубчастих дахів йдучі - страшних і непривітних.

    Хотів би я маршрут собі знайти в путівнику!
    Та знов якийсь старий мені скричав:
    "Святої Жаби стережися дзвонів". Я почав
    Тривожитись, та третій вже заголосив в жаху:
    "Святої Жаби стережися дзвонів" - і я втік,
    Дзвіниці чорній щоб не жертвувати вух своїх.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  11. Олександр Артамонов - [ 2015.06.08 23:16 ]
    Канал
    Ховається десь серед снів місцина зла:
    Покинуті високі стовбичать там будівлі
    Вздовж чорного канальцю зі смородом огидним,
    Який вода брудна зі світу жахів принесла.

    Провулки ті, де старі стіни небо затуляють,
    Ведуть на вулиці: всі спогади там - марні.
    І сяйво місячне, безсиле та примарне,
    Похмурим мертвим рядом вікон там блукає.

    Не чути кроків там - води лиш тихий звук,
    М'яке лиш струменіння під мостами;
    Повільна течія веде між берегами
    До океану певного невпинний рух.
    І не розкаже вже ніхто, коли ж до світу снів
    Знедолений район цей потік смердючий змив.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  12. Ірина Кримська - [ 2015.06.08 23:06 ]
    Не пущу!
    Не благай, не проси – не пущу!
    Ці обійми стокрилі, сторукі!
    Ти вдаєш, нібито не почув –
    Вберегти мене хочеш від муки.
    Я відмучусь не раз. І не раз
    Градом літнім впаду і розтану.
    Наша спека настала – пора!
    Хоча й крига так само – настане.
    І тому не пущу – не благай!
    Відпущу, але просто не зараз.
    Відлюби, відхочи, відбажай
    До найглибшого ніжного жару.
    8 червня 2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Кримська - [ 2015.06.08 23:33 ]
    Праведність
    Усе так просто в дикості своїй,
    В первісності єднання тіла й тіла,
    Коли він прагнув догодити їй,
    Вона – дари приймала, бо хотіла.
    І вся поезія не варта без цих тіл.
    І музика не так звучить – не щиро!
    Усе про те, як він її хотів.
    Вона – також двобою, потім – миру.
    8 червня 2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  14. Інна Стрілець - [ 2015.06.08 19:35 ]
    Ліперуся пече хліб
    Ліперуся пече хліб,
    Щоб смачніший був обід.
    „Дріжді, сіль, вода, мука...
    Ой, що ж ще не вистача?

    Піду, лишень, запитаю
    У матусі я, Що ще?”
    А вона відповідає:
    „Головне – зробила вже!

    Як солила – посміхалась,
    Дріжді сходили в теплі,
    Як місила, то зізналась
    У любові до сім’ї.

    Оцей хлібчик – найдорожчий,
    Бо у ньому є любов!
    А якщо щось і забула,
    То новий спечемо знов!”



    11.10.2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати: | "Поросятко Ліперуся"


  15. Інна Стрілець - [ 2015.06.08 19:24 ]
    Поросятко Ліперуся
    Поросятко Ліперуся
    Має татка і матусю.
    Воно трішечки шкідливе
    Та аж ой яке грайливе!

    Має братика й сестричку
    Та одну погану звичку:
    Як нашкодить – добре знає
    Та ніколи не признає.

    Крутить, вертить та стрибає,
    Раз у раз ідеї має:
    Де пограти, що спіймати,
    Кому пісню заспівати.

    Ліперуся – добрий друг!
    Хоче муху – ловить двух!
    Як же ж так, одна – мені,
    Друга – на, тримай, тобі!

    15.09.2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати: | "Поросятко Ліперуся"


  16. Валентина Попелюшка - [ 2015.06.08 14:26 ]
    Святий обов’язок
    Я уві сні збиралась на війну,
    Цілком реальну, не якусь химерну,
    В яку проклятий ворог огорнув
    Країни добрий шмат, немов у скверну.

    Я чистила й складала автомат,
    Вдягала форму і взувала берці.
    Дививсь на мене з дзеркала солдат,
    Що прагне ворогам усипать перцю.

    …Відкрила очі – поруч спить маля,
    Синочок мій, хлоп’я чотирирічне.
    Невже паскудний чобіт москаля
    Його свобідну долю покалічить?

    Синочка не покину і у бій
    Не кинуся, до рук узявши зброю,
    Але щоденно борг священний мій
    Віддати мушу справжньому герою.

    Щодня для перемоги щось роблю,
    І скільки треба – той тягар нестиму.
    За мене хлопці гинуть у бою,
    Тож осторонь стояти – непростимо.
    4 червня 2015



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  17. Василь Луцик - [ 2015.06.08 11:58 ]
    ***
    Поетам постійно усього замало –
    життя їх калічило, било, ламало.
    Їх доля повільно у пекло несе.
    Поетам потрібно, напевно,
    – усе.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  18. Петро Скоропис - [ 2015.06.08 08:12 ]
    З Іосіфа Бродського «...Навідав попіл я. Еге ж, чужий...»
    Навідав попіл я. Еге ж, чужий.
    А впав у вічі, візіями надив,
    хоча між нас межа, і пріч межі…
    І жадної в нім копанки алмазів.
    Лиш морок відусюди наповзав.
    Гримів трамвай. А сніг іскрів на дроті.
    А падаючи в попіл, вищезав,
    як на щоки моєї теплій плоті.
    І мов не тратив попіл той тепла
    на дощ і вітер, віючись до маєв.
    А вітер запевняє, що дотла,
    бодай і недалеко розвіває.
    Еге ж, уявні, вутлі ниточки
    взаємин удає оте стремління,
    хіба за натяк датися взнаки.
    Гризоті, пак, неясного сумління
    на майва ман, на милиці калік.
    У ній, еге ж, – ітиметься за поміч
    безногому зі пошуками ніг,
    ловцю сніжинок поночі – навпомац.
    Еге ж, нічна полуда і мені
    навіює, куди твої витії:
    не все почезне безвісти в огні,
    що і малої декого надії
    збавляє, і остач житечних сил,
    що піддає єство поталі, мукам,
    смакує смерть єства – на свій копил
    жадає порахунки звести з духом.
    Згорають і цілком. І у чаду
    пекельнім ними лишеної влади
    сотати мусять попелом сльоту
    і місивами твані вікувати.
    І попелища доста чим ріднить.
    Ріднить бугри лискучий наст над ними.
    Увічнює і мармур, і граніт
    удатних убачати їх відміни.
    У тім і річ, якщо дощів пора,
    і сходить ніч, і небо блідне де-де,
    а зелені ніякої з бугра
    не каже світло денне, світло денне,
    – і саме впору думці, менше з тим,
    дійти ураз, коли вже умирає,
    дійти ураз, коли згорає дім,
    і поготів – єство людське згорає,
    і разом все пропало: мрії, сни,
    і на трамвайних колій повороті
    бугор не зеленіє щовесни –
    то попіл і тяжітиме до плоті.
    Навідав попіл я. Той умлівав,
    безживний геть. Инак явив би тіло.
    За рогом торхтів у млі трамвай.
    Щось блимнуло. І знов усе затихло.
    Еге ж, вогонь взяв тіло, і – агов,
    а ніч гнітючі речі шепче вуху,
    мовляв, зійшов у попіл дух його,
    і жах – неусипуща форма духу.





    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2015.06.08 01:47 ]
    Надія Козак Бурштинові зірки*
    Зійшлися восени, як чорнобривці зрілі
    Одним погідним днем всі кольори зуміли
    Ввібрати з дивини гаптованого літа,
    Коли в нас не було і гадки, щоб зустрітись...

    Приспів:
    Бурштинові зірки накрили нас з тобою,
    Відбившись у душі шаленого прибою;
    А почуття зайшли з настояного цвіту...
    Які ж вони терпкі ці доленосні квіти... Двічі

    Розвісила пора мережку з павутиння,
    Щоб не подумав хтось, що ми у чомусь винні.
    Адже зайшли у цвіт якОсь так...ненароком:
    Від погляду очей - до неземних потоків...

    Приспів.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  20. Наталя Мазур - [ 2015.06.08 00:03 ]
    Час одцвілих вишень
    Колеса хутко змотують асфальт
    І тіні, що вляглися на дорогу.
    Не повернути, що було, на жаль,
    І трохи сумно на душі від того.

    Обабіч шляху вишні одцвіли,
    І час опалі пелюстки змітає.
    Колись були ми разом - я і ти,
    Тепер є я, є ти, а нас - немає.

    Дорога вперто мчить за небосхил,
    А ти від мене далі... далі... далі...
    Зникають спогади, неначе пил,
    Слідами стаючи на магістралі.

    05.06.2015р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (5)


  21. Іолана Тимочко - [ 2015.06.07 22:32 ]
    [Побічний ефект. ч.2.]
    І каже вона: «Я завжди з тобою поруч,
    як вірна дружина, опора твоя і поручень,
    вкладаю у твою руку гранати й патрони,
    мій воїне.
    Якщо ти мене покинеш, чекай біди,
    я можу читати думки і твої сліди,
    у мене таких, як ти, було сотні й тисячі,
    і кожного з них я змогла зруйнувати
    і знищити.»

    Вона дістає для тебе калаш і бронік,
    ховає в окопі від ворогів і променів,
    поїть дощовою водою, немов отрутою –
    заради майбутнього,
    нав’язується тобі, як дешева повія,
    пропонує розвіятися і нарешті діяти.
    І якщо їй сказати: «Мила, пішла ти на…»,
    вона прийде до тебе додому –
    твоя війна.

    04.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | ""


  22. Світлана Панчук - [ 2015.06.07 17:46 ]
    Сестрі
    А це не любов - це просто ідея-фікс,
    котру ти привезла - заразу із інших міст,
    з таким тільки подзвін, але не благовіст
    з таким не до шлюбу ідуть - в божевільню

    Ти зараз безверха - зовсім відкрита до зір
    і наче беззахисна, та не підступить звір
    ти силу незнану у собі черпаєш з тих пір
    коли в його очі зненацька поглянула пильно.


    І я простягаю шрамовані руки свої,
    щоб легше летілось тобі до цієї землі,
    щоб ти забувала болі свої і жалі,
    щоби не ламала свого життя даремно.

    І я простягаю - не впадеш, бо я захищу,
    обіймами вкрию від внутрішнього дощу
    могла б зненавидіти, але усе я прощу,
    бо ми у нещасті зробилися сестрами певно.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  23. Дмитро Чорний Чорзор - [ 2015.06.07 10:35 ]
    Ти не вона
    На завтра дощ,
    Знов збудуться прогнози,
    На місці площ,
    Чекатиму,а ти...

    Поміж світи,
    Бруківкою в тривозі,
    Будеш іти...
    І знову стрінемсь ми

    Усе як все почалося
    словами,
    Та як завжди
    закінчилось слізьми,
    Мені набридло камінь із
    неправди,нести...

    Бо ти...
    Ти не вона,
    Забудь свої гіпнози,
    Моя вина,
    Твої дешеві сльози.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Віктор Кучерук - [ 2015.06.07 08:49 ]
    Зоряно
    Так місячно і зоряно над гаєм,
    Що видно все між стовбурів і віт, –
    Неначе день вчорашній не зникає
    За межами галактик і орбіт.
    Здається скрізь, у тиші невимовній,
    Яскраво запалало безліч свіч, –
    І світ себе прозорістю наповнив,
    І, мов туман, розвіялася ніч…
    06.06.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" 0 (5.87)
    Коментарі: (18)


  25. Петро Дем'янчук - [ 2015.06.07 00:34 ]
    Біль
    Такими різними були
    Мої до тебе сподівання
    Так високо вони пливли
    Перетворились на картання

    Було багато намагань
    Зусиль потрачених даремно
    Поділено важких страждань
    Не попереджено завчасно

    Зустрітих ранків самота
    Мені все більше догоджає
    Ця тиші виткана ріка
    Від всього криє , колихає

    Мені приємно зберігать
    В собі змиритися з собою
    Я мав можливість так кохать
    Що залишаюсь вірним болю

    Дві половинки , дві душі
    Два голоси одної ноти
    Розділені життям роки
    Дві постаті по різні боки.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  26. Владислав Лоза - [ 2015.06.06 23:20 ]
    ***
    Затямити, що свічі – це покута
    за вишкірену ліхтарями ніч;

    крокуючи асфальтом, не забути
    затоптані піщаники узбіч;

    спираючись на металевий костур,
    читати мурашині письмена:

    прийдешнє літо обіцяє простір,
    який не забезпечила весна.

    06.06.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  27. Владислав Лоза - [ 2015.06.06 22:57 ]
    Повид
    Перелітні зі стажем відстають поступово,
    бо на зміну пейзажу насувається повид,
    затіняє затоки та зірки над полями,
    розсипає воронки та напалмові плями,
    випускає з будинків, огороджених дротом,
    наче з чорної скриньки, свою чорну роботу,
    що нікому-нікому не відома в обличчя,
    бо із нею знайомі лиш чорнобильські миші;

    але все ж не лікуй ти білий шум у аорті –
    це найвище, що чути дозволяється плоті,
    а також показник,що ти і досі не стер це
    хворобливо принишкле опромінене серце.

    29.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  28. Ігор Шоха - [ 2015.06.06 19:15 ]
    Перспектива
    Дивлюсь на покоління молоде,
    якому усміхається майбутнє.
    У це ще вірять люди де-не-де,
    якщо новітня влада шалапутна
    до урвища його не поведе.

    Як мовиться, – дорогами планети
    нікому не заказані путі.
    Не імена, а руки золоті,
    нехай і інженери, не поети
    цінуються у бучі й суєті.

    Але – війна. Онде – зальотні півні.
    У Рашії годують упиря.
    Еліта опускається до рівня
    гадючої опричнини катівні,
    вилизуючи батюшку-царя.

    У Києві їх родичі хороші
    готують списки: укрів – до ноги.
    І де вони – державні вороги,
    якщо не в ролі вірного слуги
    у КаГеБе, але за наші гроші?

    Хизуються собою східняки,
    які вони нікому не потрібні,
    які вони з хазарами подібні!
    Які учителі за срібняки
    у Харкові і у Ростові рідні!

    Линяють патріоти-українці.
    «Бандерівці цинічні»* – наодинці
    із Бендерами армії базік.

    Гуртуються куповані і «наші»,
    а холуї наколотої Раші
    освоюють воюючий язик.

                                  05.2015



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  29. Кароліна Бундаш - [ 2015.06.06 15:51 ]
    * * *
    так буває, ластівко, так трапляється -
    щось знаходиться, щось втрачається,
    слів бракує, словами граються,
    озираються, зупиняються.
    все минає, ластівко, все міняється,
    що тривожило - забувається.
    рани гояться, біль тамується,
    все міняється, все лікується.

    07.06.2014


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.36) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  30. Кароліна Бундаш - [ 2015.06.06 13:41 ]
    * * *
    пливе соковитою зливою лави
    вельветова грива м’якої заграви
    цілуй мене милий схвильованим левом
    цілуй мене тепло сливово вишнево
    солоними лапами першої хвилі
    і наші вітри на одному вітрилі
    і наші слова спільні словооктави
    вплітають у шерсть мідногривої лави
    пливе над очима над тілом над пилом
    вельветова північ холодним чорнилом
    і натяки голі в своєму зухваллі
    у посмішці грають на вістрі емалі
    усе що найглибше найтонше найм’якше
    на заході сонця смакує інакше

    06.06.2015


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.36) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Коментарі: (4) | ""


  31. Петро Дем'янчук - [ 2015.06.06 12:52 ]
    Просто
    Привітався тихий вечір
    Покликав у спокій
    Не шумить могучий явір
    У думці глибокій

    Трави хвилями у полі
    Не колишуть вітер
    У розсипах ясні зорі
    По небу мов бісер

    Я із поглядом зустрівся
    У ньому й згубився
    Я до тебе доторкнувся
    Із солодом злився

    Це моє переконання
    І моє плекання
    Якщо любиться до рання
    Це і є кохання.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  32. Петро Дем'янчук - [ 2015.06.06 12:47 ]
    Досвід
    Не знаю я , не знаєш ти
    Яке майбутнє нас чекає
    Які готуються пастки
    Де мимо йде , де попадає

    Не оминуть , і не збагнуть
    Де висміють а де забудуть
    З чим поспішають , а де йдуть
    Де в почестях , де бити будуть

    Такий життєвий феєрверк
    І ми у ньому лотерея
    Хто тягне віз , хто просто клерк
    Така практичності ідея

    Так крутимося в вирі цім
    Комусь цікаво , комусь нудно
    Десь світить сонце , гримить грім
    У цьому нас гартує кратно

    Любіть життя , любіть із дня
    Коли з'являєтесь як діти
    Любіть від зла , любіть з добра
    Що матимем тим будем крити.
    2015р.



    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  33. Петро Дем'янчук - [ 2015.06.06 12:29 ]
    Драйв
    Любов душі окрилена
    Проханням щирим молена
    У пошуку схвильована
    При зустрічі нескорена

    Ти тільки сам знайомишся
    Новому низько клонишся
    Невинне пестить , проситься
    І боязно , і горнеться

    Озвуч свій приспів лагідний
    Мелодією ваблений
    І сонячний , і райдужний
    Такий відвертий , бажаний

    Стань піснею утішною
    Піднесеною , грішною
    І ніжністю , і ласкою
    Йому , собі подякою

    Така вона окрилена
    Така вона заслужена
    Така вона намолена
    Відстояна , і скорена.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  34. Серго Сокольник - [ 2015.06.06 02:36 ]
    За зустріч!..
    Кохана! Не скній у знемозі,
    Сховай її у портмоне)))
    Збирайся. Бо я у дорозі.
    Вже потяг гойдає мене.

    Взувай візантійські сандалі,
    Туніку вдягай від Кутюр!..
    На час ми закинем подалі
    Нудьгу сіроденних гравюр,

    Бо десь за бурштиновим тином
    Вологонічної імли
    Вже мариться дивний будинок,
    Що в ньому щасливі були.

    Для чого існують вокзали?
    Для того й існують... Чи ні?..
    В нічній таємничості зали,
    Де ти позувала мені

    В шаленстві дівочого тіла,
    Немов танцюристка Дункан,
    Писали, ваяли, ліпили
    Наш зоряний диво-роман

    Одні... Між колон... Чи не диво?
    А потім... По сходах... Туди,
    Де місячний диск вередливо
    Оголеність тіл дослідив,

    Пролившись містично в долоні
    Крізь темне безмежжя вікна...
    О, спогади терпко-солоні!..
    За зустріч, кохана! Вина!!!)))


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Св. №115060600857


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  35. Ігор Шоха - [ 2015.06.05 23:44 ]
    Триптих про звіра із кісткою у горлі
                               I
    І у кінці, і на початку віку
    міняються не люди, а земля
    являє лики, образи, і …пики.
    Батьки й діди закінчують велике,
    а діти починають із нуля.

    Але які ж ви, браття, русофіли,
    коли клянете Україну-Русь?
    Нащадки ваші і у нас – дебіли.
    Беріть собі це стадо озвіріле.
    Тюремники годяться ще комусь.

    Та вам і ваша Рашія – корова.
    А як дратує українська мова!
    Який глевкий пшеничний коровай!
    Європою пеняєте укропу,
    і поперед Америки в Європу
    і Філю, і йо-бзона подавай.

    А ще жирьопу, рило кисельове,
    монаршого дворнягу мишілкова
    зніматися бульдогом у кіні,
    і косолапе чучело мишоні,
    кирила мощі, і хелло на поні,
    і лавра на двоногому коні.

    Оце і є найвищі ваші ролі.
    І це не те, що кісткою у горлі
    застряло і ковтнути не змогли,
    як той же Крим, який ви завалили,
    і як Донбас, яким не закусили,
    і як усе, де ви ще не були.

    Але воно чіпляється – короста.
    Від нього відкараскатись не просто.
    Воно уже допалось до куті.

    Але свині все мало у кориті.
    Усі горшки давно уже побиті,
    а їх же випікають не святі.


                               ІІ
    Цвіт нації гноїли комуняки,
    опричники, царі-псарі, кати...
    А нині і сусіди-розбишаки
    кусають найжирніше, як собаки,
    а доїдають – діячі-брати.

    І ці купують славу за монети.
    І ці живуть у власному раю,
    окраденої нашої планети...
    І тільки гідні кращої Кебети
    поклали душу й тіло у бою.

    О! Це вони за землю воювали,
    яку далекі предки поливали
    і кров'ю, й потом. Нині – це сади.
    Та навіть і за унцію води
    озолотився опіум народу.
    Душителі і волі, і свободи
    прислужують дияволу орди.

    А нам би що? Аби не без'язикі
    завоювали націю велику,
    (бо не пробачить зради ця земля),
    аби її не нищили вандали
    і крицею підків не засівали
    ані орда, ні виродки кремля.

    Та спокою немає од сусідки.
    І цьому є високі наші свідки –
    Отець небес і Матінка Творця.

    Ми тут свої, ми не прийшли нізвідки,
    нам землю цю даровано навіки
    і маємо стояти до кінця.

                               ІІІ
    А що мені? Мені не буде гірше.
    Я не чужу – свою займаю нішу,
    де кожному брикатися не лінь.
    Де є і непідкований, і ситий,
    і ворогами ніби не убитий,
    і наче не валяється мій кінь.

    Мені то що? Судіть мене по писку.
    І не один ще скаже ретроград,
    який то я американський гад.

    Не претендую я на вашу кістку.
    Подавитесь у черзі чи по списку,
    і не один я буду тому рад.
                                  05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  36. Михайло Підгайний - [ 2015.06.05 17:06 ]
    Scarlet
    This cruel dawn of mourning for
    Delightful dream that was discarded,
    I cannot sleep, not anymore,
    When sky is painted deeply scarlet.

    I can’t give up, I still recall
    Decisive choice that wasn’t chosen.
    It’s not regret, it’s not at all,
    It’s just because of sky explosion.

    And still I have to ask myself
    That simple question with no answer.
    Will I decease inside my shell
    Or will I fall like wire dancer.

    2015-05-18


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.33) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2)


  37. Василь Луцик - [ 2015.06.05 15:44 ]
    влітку
    (несерйозно-сюрреалістичне)

    Над металевою дорогою трамвай летить космічно.
    Над металевою дорогою пливе-пливе трамвай!
    Спалило літнє пекло привесняний рай,
    а залишило тільки вічне.

    Горить, горить і плавиться повітря й силуети.
    Горить, горить і плавиться і навіть неплавке!
    І небо спрагле, смагле і таке,
    неначе вчора в ньому смажили котлети.

    А я іду, іду – повсюди йдуть красуні:
    чорноволосі та руді, шатенки та блондинки!
    Зомлілі тіні учепилися в будинки,
    сховавши носа в прохолодні клуні.

    Посипані людьми гарячі тротуари.
    Розміщені по автах – мчаться по дорозі.
    На повороті кожному та розі
    до стін прилипли розпашілі пари.

    Маленьку прохолоду дає малий фонтан.
    Велику прохолоду дає фонтан великий.
    На тебе дивляться скульптурні лики:
    химера, ангел, пастир і титан.

    Отак гуляти – то не вистачить і року –
    алеї, парки, вулиці, завулки…
    Десь недалеко пахнуть випечені булки –

    сьогодні повечеряю нівроку.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  38. Валентина Попелюшка - [ 2015.06.05 13:43 ]
    Благання
    А коли відгорить, відгримить, і розвидниться небо,
    І засохне колючий бур’ян у донецьких степах,
    Бо почуті мої молитви за Вкраїну й за тебе,
    Ти здолаєш тяжкий, нереальний учора ще, шлях.

    Я не знаю, чи буде то день, чи морозний світанок,
    Прибіжу на вокзал, чи постукаєш в наше вікно.
    Я відчую, як м’якне земля, упиратись не стану
    І до ніг упаду, як нерідко буває в кіно.

    І покотиться вниз до твоїх запорошених берців
    Невблаганна гаряча сльоза, що весну принесе.
    Я в розлуці плекала її, мов дитину під серцем,
    Народити завчасно боялася більше за все.

    А попереду весен щасливих чекає багато,
    Урожаями щедрі, над нами цвістимуть сади,
    І народиться син, мов дві крапельки, схожий на тата…
    Я благаю тебе: уцілій, доживи і дійди.

    Жовтень 2014

    П.С. Оскільки учора було оголошено результати літературного конкурсу "Коронація слова", я нарешті маю право (згідно з умовами участі у конкурсі) оприлюднювати роботи, які туди надсилала. Цей вірш - один із них.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (10)


  39. Ігор Герасименко - [ 2015.06.05 12:24 ]
    Шматочок щастя
    По священній цій землі ступаю,
    (до сосни зі мною притулись)
    де були щасливими з тобою
    в осінь пізню, в згаслий падолист.

    Ця сосна - мов почуттів основа
    (за слабке продовження пробач).
    Вишиває тишу веселково
    рідна школа, що ганяє мяч.

    Все буяє ТУТ. У рідній школі
    геніальні творяться голи,
    і біжать мурашки мідночолі
    по корі у зморшках догори.

    Що вони знайдуть на тім верхів"ї,
    відшукають що у вишині?
    Чи важкі стежки ті, чи легкі їм?
    Те вони розкажуть лиш мені...

    Я тебе не бачив відучора
    і відчув ТУТ, що люблю Тебе!
    Де за мить мурашка мідночола
    поцілує небо голубе.

    25.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  40. Лілея Дністрова - [ 2015.06.05 11:15 ]
    Крізь жагу кохання...
    Я пересію крізь жагу кохання, слово...
    Воно зімліє, зашаріє, защемить.
    Розчахнеться у ніжних кучерях бузкових...
    Гарячим гейзером натхненно забурлить.  

    Я пересію крізь жагу кохання, думку...
    Вона проникне у зіниці тих світів,
    Де пахнуть ночі п'янким,  незабутнім трунком,
    І де...гойдають мрії...крилами вітрів...

    Я пересію крізь жагу кохання, душу...
    Вона застогне, заніміє, заболить...
    Раптом...сховається у тонкостінну мушлю...
    Яку так легко лезом слова просвердлить...

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  41. Маріанна Алетея - [ 2015.06.05 10:05 ]
    Cамум
    Самум? Ні не самум. То тільки град,
    Що прибиває жито до землі.
    Чиє життя сильніше? У стократ?
    Та тонуть дерев'яні кораблі.

    Ті дюни. То не гори - чисте скло,
    Що гартувала сонця вогнепіч.
    Та тільки грузнуть ноги. То полон.
    Він скроєний із вишиття сторіч.

    О, звідки? Звідки пролетить той смерч?
    І не чекає підступу вона,
    Бо у міцному плетиві химер
    Не знайдеться вже спокою у снах.

    І то морозом обпече, то жар.
    І не дає звільнитися сльоза.
    Бо не сховатись між усіх примар,
    Бо не шукати відступу назад.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  42. Ігор Шоха - [ 2015.06.05 09:10 ]
    Братам-ренегатам
    Як мені тебе почути
    мого братика-кугута,
    що гниє із голови?
    Ой уміють ренегати
    чорні душі продавати
    за кадильницю Москви.

    Не ганьба у дикім полі
    пошукати злої долі,
    як уміють вояки.
    Ой біда, коли я мушу
    завойовувати душу,
    що збирає мідяки.

    Гріє ваші капітали
    у кишені папи Карли
    куций ідол у вінці.
    Ой пригріли і приспали
    гади-змії і шакали,
    бронзовіючі дільці.

    Раша ратує за бійню,
    репетирує катівню,
    репетує, як на сказ.
    Ой уміє одурити,
    експортуючи бандита
    воювати за Донбас.

    Ієрархія мамони,
    попираючи закони,
    делегує холуїв.
    Елементи кримінальні
    стережуть у буцегарні
    наших дочок і синів.

    Ой злодії із печери,
    окаянні ненажери,
    одурманені усі.
    Називаєтеся – браття
    і як Юда до розп’яття
    присмоктались до Русі.

    Вас нуздає забіяка,
    пес із мордою коняки
    у містерії-кремлі.
    У радянщині затерплі
    залишайтеся у пеклі,
    горлопани-москалі.

                                  2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  43. Ігор Шоха - [ 2015.06.05 08:30 ]
    Талан
    Бурлаці фора звідусіль
    як фіміам кадила,
    і прикладуть до рани сіль,
    і кинуть у город кукіль,
    аби своє родило.

    І прослідкують, чи нема
    кебети і кубіти,
    аби учився задарма
    і усерйоз, і жартома
    ридати і радіти.

    І заберуть усе своє,
    яке собі надбає.
    А ще якщо і не проп’є,
    ніхто нізащо не наб’є
    і кожен обминає.

    І сповідаючи усе,
    зав’язане раніше,
    один – журбу свою несе,
    і подарований за це
    талан – писати вірші.

                                  2004


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  44. Іолана Тимочко - [ 2015.06.04 21:03 ]
    Побічний ефект. ч.1.
    Вона забирає усе твоє
    і каже: «Погано, якщо ідея
    дорожча тобі за життя і подих,
    за хліб і воду.»
    У неї так туго з умінням думати,
    що вона пропонує без тіні гумору
    стати одним із її бездушних
    маленьких
    роботів.

    Вона заганяє тебе в окоп
    з нелегальною батьковою двостволкою,
    у подертих кросівках, старій футболці,
    вилинялій
    на сонці,
    і каже: «Ти можеш мене залишити,
    проміняти на хату, сім’ю і тишу,
    завести собаку, здобути вишку,
    навіть влитися
    в соціум».

    /Ага,
    і відстежувати по радіо чи ТБ
    всі сюжети і передачі: коли і де
    обстріляли, розбили, вирізали до тла,
    щоб лиш кров і зола…
    Щоб лиш спогад – і погань, що вирвала, мов трофей,
    цю не варту нічого, як каже вона, ідею,
    щоб лиш совість і сором –
    ефект, про який вона не
    розказала./

    ***

    Щоб лиш голос і галас, крики у голові –
    дякувати богам, що усі живі,
    щоб по той бік у трубці звучало знайоме «алло» –
    і нічого поганого, втраченого не було,
    щоб ніколи не йшла за тобою, як тінь, вона,
    ця ненависна, остогидла, страшна війна
    зі своїми амбіціями та розмовами.

    Ти ніколи не зрозумієш, навіщо і хто вона...
    Ти б хотів утекти, та тікати нема куди,
    бо такі, як вона, фіксують шляхи і ходи,
    бо такі, як вона, щохвилини у спину дихають
    обрізають стежки і перекривають виходи.

    02.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | ""


  45. Ірина Кримська - [ 2015.06.04 18:07 ]
    Чого хоче жінка
    У сніг мене веди, у сніг.
    Далеко?
    Вогонь між моїх щедрих ніг
    Запеклий.
    На сніг неси мене, на сніг.
    На біле.
    І біль, і крик, і спів, і сміх
    Знесилять.
    А сніг чи гріх? Розтане теж
    Сніжинка.
    Вогонь чи сніг – не мають меж.
    Як жінка.

    4 червня 2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (6)


  46. Олександр Артамонов - [ 2015.06.04 00:19 ]
    Гесперія
    Зима. І сонця західного полум'я з-за шпилів
    Та з-за піднесених над світом димарів
    Величну браму відкриває до років
    Бажань божественних й пишнот вже постарілих.

    У тому полум'ї дива не знають меж:
    Пригоди звуть, і зник кудись вже страх.
    Між сфінксів там проходить певний шлях -
    Вздовж веж та стін йдучі, лір врешті досягнеш.

    Лише сама краса цвіте у тій землі,
    Де джерело своє знаходять спогади розмиті,
    Де річка Часу починає струменіти
    У зоряних годин порожній чорноті.
    Сни наближають нас туди, та правду каже міф:
    Немає для людей у світі тім шляхів.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Кримська - [ 2015.06.04 00:30 ]
    Волошково
    Бігають волошки краєм піднебесся
    Голос мій охриплий як суха трава
    Ти десь поруч де ти знаю поруч десь ти
    А сама я теж десь
    тут…
    і ледь жива
    Воля волошкова припинає погляд
    Зупиняє шепіт й магму зайвих слів
    Коли синька їхня випрямляє щогли
    Під вітрилом неба куди й ти злетів
    Ти мене тримаєш на струні польоту
    Відпусти зненацька у купель без дна
    Бо вже цілять в мене волошкові чоти
    Й наскрізно ще в леті струмом б’є струна

    3 червня реальність


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (9)


  48. Олександр Артамонов - [ 2015.06.03 23:45 ]
    Пагорб з Заману
    Над селищем старим великий пагорб нависав -
    Впиралася у нього головна алея.
    Зелений, темний; ліс його вкривав;
    Над шпилем церкви височів він величчю своєю.

    Селян гнітив вже два століття страх
    Від тих речей, що коїлись на схилі:
    То олень там лежить потрощений, то птах,
    То рідні діти там зникають без надії.

    Одного дня поштар там не знайшов села:
    Ані людей, ані хатин - одна лиш пустка.
    Прийшла туди і з Ейлсбері юрба.
    Казали всі вони: поштар той з'їхав з глузду.
    Бо ж він розповідав, як в пагорба помітив
    Голодні очі та широкі довгі ікла.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  49. Христина Дівчур - [ 2015.06.03 20:06 ]
    Був би

    Як був би мій – ніколи б не впустила
    Як був би мій – тебе би стерегла
    А так здалека глянула і відпустила
    І наче і ніколи не була

    Як був би мій то сонце зустрічала
    А так я сплю й воно само встає
    Як був би мій тобі б себе віддала
    А так само собою перейде

    Та ти не мій – і я лиш споглядаю
    І день так тягнеться, і вже не йде
    Та все одно тебе я не кохаю
    Та все-одно чекаю я тебе

    Та ти не мій – і цей пожар в очах не втушиш
    Та ти не мій – ідякую за те
    Що ти не споглядаєш в мою душу
    А я скучаю.. ну а вітер рознесе

    @ Дівчур Христина 2015 р


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Валентина Попелюшка - [ 2015.06.03 20:04 ]
    Не кіно
    Оті, що до рабського звикли життя,
    І духу свободи бояться…
    Катюга з рукою тризуба відтяв,
    А хлопцю – всього дев’ятнадцять…

    …У дівчинки-крихітки в погляді даль,
    І туга – доросла, без краю.
    На платтячку татова сяє медаль,
    А тата вже більше немає…

    … В тім пеклі Іринку Господь уберіг,
    Де навіть залізо горіло.
    Буває, герої лишаються ніг,
    Та їм не підрізати крила…

    … Маленького братика тулить сестра,
    Украла війна їхнє щастя.
    У різних притулках тепер дітвора,
    Тож разом бувають нечасто…

    Сльоза за сльозою гірчить полином
    За всіх постраждалих невинних.
    Колись ми дивились таке у кіно,
    А зараз – щодня у новинах.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   ...   686   687   688   689   690   691   692   693   694   ...   1854