Що, телефонний апарате, спиш?
Тепер ось ти — музейний експонат,
за склом, у самоті, де спокій, тиш.

Пригадуєш мене? О, знаю я —
ти пам’ятаєш біг шалений дат,
і руку бабці, й руку дідуся.

А пам’ятаєш їхні голоси?
Він хвилювався, щось казав невлад
тоді, коли її руки просив.

Минулося, і час усе затер.
Відлинув шелест їх весільних шат.
А я… а я закохана тепер.

(18 березня 2015)

- Чумакуєш, батьку?
- Чумакую, сину:
За Чумацьким Шляхом
Стежку протоптав.
- Чом же мене, тату,
Серед степу кинув?
Я б з тобою скоро
Теж чумакував.

Їли б до схід сонця
Чи куліш, чи юшку,
За нічліг би правив
Нам соломи стіг.
Ти б мені за жінку
Не якусь «хохлушку» –
Щиру українку
Висватати міг.

Постелив би внукам
На широкім возі,
У садку вишневім
Слухали б хрущів…
Мерзнуть мої мрії
На жорсткім морозі.
В’януть мої думи
Без рясних дощів.

А літа безжально
Жалять болем-жалем
І торішнім листям
Губляться в траву…
- Чумакуєш, сину?
- Чумакую, тату:
У Чумацькім Шляху
Зіркою пливу.

Антонич був хрущем, а я – то роси,
Що падали дощем під ноги босі,
Змивали сльози й піт з лиця Тараса,
З вишневих теплих віт сміялись разом.

Я бачила його в розпуці й гніві,
У радості, але не в безнадії.
Ми вранішню зорю удвох стрічали,
На зраненій стерні удвох кричали.

Я тамувала болі його тіла,
Але ж йому уся земля боліла.
У мареві світань стелюсь росою,
А він – багряне сонце наді мною.

Юна жриця вогню. Їй жертовний вінець до лиця.
Юній жриці він доля, як вічні оті три кути.
Їй заввиграшки небо на пальцях прозорих нести,
І легкий білий кінь, і звабливі незнані світи.

Проминає ріка, а чи, може, її береги.
Кінь в бігу, і йому так тепліє ласкавість долонь.
Світлий зайчик чи два – перестрибом до кращих осонь.
Як горить ревній жриці натхненний високий вогонь!

Але то ще не втома – то спішна у руслі вода.
І жаги перелесника опік – сомнамбула снів.
І здригнулись долоні од надміру вищих дарів.
І потомлений кінь перейти рубежу не зумів.

Та вогонь береже сива жриця, і ті три кути.
Їй ріка доторкнулась чола, мов причаєний тать.
А в котромусь куті (знає жриця) для неї лежать
Два весла і човна недовіршена вічна печать.

Я Вас зустріну навесні,
Спочатку навіть не впізнаю.
І буде важко так мені
Сказать, що все життя кохаю.

Пр-в:
Моя перша і справжня любов,
Де б і з ким і коли б не бував,
Повертаюсь думками я знов
В те, що юний тоді зруйнував.

Ви в очі глянете сумні,
І лиш легеньке здивування, -
Все, що залишилось мені.
Минуло Ваше вже кохання.

Пр-в:
Моя перша і справжня любов,
Де б і з ким і коли б не бував,
Повертаюсь думками я знов
В те, що юний тоді зруйнував.

Ми з Вами навіть не на “ти”,
Я дуже винен перед нами.
“Прости, коханая, прости!” -
Зринає тихими словами.

Пр-в:
Моя перша і справжня любов,
Де б і з ким і коли б не бував,
Повертаюсь думками я знов
В те, що юний тоді зруйнував.

1999

ще сонця килим обрій не доїв
у жменю не затис багряну бджілку
не тямив що чинив і гірко
зробилося від ручаїв
не приберіг бо не зумів

стрімке rubato обважнілих нот
щедротно посипав і заздрив місяць
кліпками луп у горлі гнітно
катрен абзац коловорот
у грудях very bad and hot

о скільки дивлячися з-над цинку стріх
сюжетів бачив навіть чувся подих
ловив захованості подив
він був для них як оберіг
уже не так man скоїв гріх

а місяць через тебе потьмянів
і через тебе розчинились вії
тобою потопила мрії
у водах учорашніх днів
у рідині кислотних снів

о місяцю о вірний друже мій
візьми прошу частину мого болю
укинь в очей зелене море
урви твердиню берегів
здійми у ложці буревій

як ночі обрій коси розплете
од сукні одірве останній ґудзик-зірку
обірве зеленкаву нитку
ти місяць зрадив і мене
типовий фарс у вар’єте

2015

Наче вчора було.
Наша зустріч- серпанком надій...
Це на серце лягло-
Як удвох ми ішли по воді...

Ми не знали страхУ
Замочити оголених ніг...
Ми вбивали нудьгу,
Поринаючи в води інтриг...

Еротичних чудес
Ми солодкі співали пісні,
І відлуння небес
Стогін твій повертало мені.

Навіжені думки
Ми здійснили удвох, як одне-
Чарівні пелюстки
Ти мені, як ніхто, розгорнеш...

Я дививсь залюбки,
Як сорочка спадала із пліч...
В річку впали зірки наших мрій,
Наших радісних стріч...

Наче попіл листа,
Що згорів- прочитати катма...
Я не той. Ти не та.
І на серці весною зима.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115031800171

Я спокійно жила –
Не стара, врівноважена пані.
Для краси і наснаги
Наївні писала віршІ.
І не знала тоді,
В глибині визріває кохання –
Не заради розваги,
А як вибух моєї душі!

Ця остання любов…
Може вирішив хтось посміятись,
Недоречно пославши
Мені оце пекло і рай?
Наче в юності знов,
У під’їздах чужих цілуватись
І за руки узявшись,
Щасливими буть через край!

Та настала пора –
О, як важко усе забувати!
Адже зламані крила –
Не злетиш у п’янку височінь.
І страждання гора
Накотилася валом дев’ятим.
І відпущений милий
Уже у чужу далечінь.

Ця велика любов!
Я не буду її проклинати!
Цей безцінний дарунок,
Мій сон золотий наяву
В найтаємніший схов
У душі заховаю палати,
Наче долі цілунок…
І з нею свій вік доживу!

2015

Ну так, я завжди казала, що ти мені лиш друг,
Що тільки ти єдиний розумієш, про що, я мовчу,
Але ж не потрібно все так було на пряму сприймати,
Ніби друг і більше нічого не могли мати.
Ти ж знав як палко кохала, як кожну деталь пам'ятаю
Та й ти , знаю , ще й досі пам'ятаєш
Зустріч першу Ту ...

Я не надивилась,не наговорилась,
А наплакалась вдосталь...
Як би не було все так банально, гірше нікуди
Коли кохають двоє, а подітись нема куди,
Ніхто не каже, тільки лиш бажання є,
Обняти, поцілувати, знати що хтось та тебе чекає...

Але життя таке як завжди,
Несправедливе, важке, примітивне,
Найчастіше буває ,що ти кохаєш, але не тебе...

А ти згадай, як вперше привітав,
А ти згадай, он те, що вчора пригадав,
Що мені розповів з таким запалом,
З посмішкою, але вже голос спокійний,
Подекуди навіть сумний..

Можливо зрозумієш , але не впевнена,
Після того вірша, ти напевно втратив надію,
Втратила її і я, але ж бувають такі дива,
Можливо піде все на краще,
А можливо вже й не доля.

Світ вибухне
    віршами:
        сталось! –
Гріх радість
      гнуздати
        прозою.
…В Росії по всіх каналах
Звучить «Лебедине озеро».

Березень 2015 року

Коли поблякне сяйво кольорів,
то не зітри, мій Боже, всю палітру...
І пломінь серця та душі порив
не заморозь на лід... Залиш хоч іскру.

Якщо затихне музика в мені,
замовкнуть скерцо й переможні марші
погоджусь на мінорні, на сумні,
на pianissimo... лише без фальші.



22.05.2014р.

Які ж великі зорі! Яке безмежне горе...
Півміста на колінах розпачливо стоїть!
Запались вишні гори. Зчорніло Чорне море.
Усохли буйні крони верховіть.

О, Господи, мій Боже! А, може, то ворожить
Сусідка злоязика на стоптаній межі?!
Заквітували рожі! Та вже холодне ложе.
Нема у грудях там уже душі...

А серпень ще ж далеко. Довкруг січнева спека.
І стрільбища вогненні - не зорепади, ні!
Повніє картотека... Коби нарешті й Зека
Віддати пошматованій Землі!

Аби розбити Пута - навіки розітнути
Несправжнє узобраття! І цю війну химер.
Ридають гірко Крути - бо ж як оте збагнути,
Що крутиться антипко дотепер?!

(12.01.15)

1.Підготовка

Я кричав: «Ви що там, подуріли?-
Загубили шаховий престиж!»-
А мені сказали в нашому спортвідділі:
«От і чудово – ти і захистиш!

Лиш врахуй, що Фішер – та ще цяця,-
З дошкою вночі він, як удень.
Чисто грає, нізащо чіпляться...»
Та чи ж мені його лякаться,-
Напоготові в мене – хід конем.

Ох ви, мускули зі сталі,
Чіпкі пальці – дві струни!
Ох, фігурки мої вдалі -
Дві мережані тури!

Друг мій, футболіст, навчав: «Не бійся,-
Із гравцем таким він -не мистець.
За тили і центр ти не хвилюйся,
Грай тільки по краю - навпростець!..»

Ну, я наліг на біг, на фехтування,
Вагу в лазні скинув, гарно сплю,
Ну, словом, після такого тренування
Я його без мата задавлю!..

Ох ви сильнії долоні,
М’язи богатирськії спини!
Ну ж ви, коні, мої коні,
Ох, ви, любії слони!

«Ти не квапсь і головне, не горбся,-
Так боксер втовкмачував мені ,-
В ближній бій не лізь, гати лиш в корпус,
І пам’ятай : коронний твій – прямий»

Честь корони шахів тут – на карті,-
Гонор його врешті-решт спаде:
Ми зіграли з Талем десять партій -
В преферанс, в очко і на більярді,-
І Таль сказав: «Такий не підведе!»

Ох, рельєф мускулатури!
Дельтовидні – пік дивини!
Що мені легкі фігури,
Всі ці коні та слони!

І в буфеті, не для всіх відкритім,
Кухар заспокоїв, притлумивши сміх:
«Зі своїм таким-ось апетитом
Проковтнеш коней його усіх!

Ти присядь: дорога, знаєш, дальня –
Тож з харчами наготуй рюкзак.
На обох візьми пиріг пасхальний:
Цей бо Шифер – хоч він там і геніальний,-
А поїсти вдосталь – теж мастак!»

Ми міцні горішки - хай всі знають!
І корону – привезем!
Мов пішак, спати лягаю
Просинаюся ж – ферзем!

2.Гра
Тільки прилетіли – зразу сіли.
Фішки всі стоять заздалегідь.
Фоторепортери налетіли –
Клацають і спантелику хочуть збить.

Та мене ж і вдома подолати годі,
Репортерам з ніг мене не збить.
Не майстерність стане у пригоді:
Цей же Шифер угадать не в змозі
Чим насправді буду я ходить.

Випало ходить йому, пронозі,-
Кажуть, що він білими мастак!
З Є-2 на Є-4 пішов він...
Це мені знайоме чимсь...Так-так!

Хід за мною – як діять?! Треба, Гришо,-
Навмання, як в темінь по ріллі...
Знаю – королева найважніша:
Ходить в усі боки звичне,
Начебто як «Г» стрибає кінь.

Ех, спасибі заводському коришу,
Що навчив, як ходять, як здають...
З’ясувалось згодом – з остраху
Я класичний розіграв дебют!

Стежу : промах не ставсь аби там,
Кухаря із тугою згадав.
Ех, пішаків би на чарки змінити -
Просвіток на дошці враз би настав.

Бачу. Виделка його в повітрі–
Хоче їсти,- я б також із’їв ферзя...
Під таку закуску - ще б і півлітра!
Та пити під час матчу - зась.

Я голодний,виходу немає:
Тут у них лиш кава та омлет,-
Колами в очах клітини мають,
Королів я за тузів приймаю
І з дебютом плутаю дуплет.

Є прикмета – от я й ризикую:
Спершу мені має пощастить.
Я його замучу, зашахую –
Мені б тільки дамку провести!

Зволікаю, весь – немовби вата.
Треба щось там бить – уже пора!
Чим же бить? Турою– страшнувато,
Справа в щелепу – неначе ранувато,
Та й незручно – перша, бачте, гра.

... він уже руйнує хвацько захист–
Староіндійський мій ущент,-
Це мені нагадує триклятий
Індо-пакистанский інцидент.

Та даремне він жартує з нашим братом –
В мене ж міра є і навіть дві:
Якщо він мене порішить матом,
То я його через стегно з захватом,
Або – хід конем по голові.

Додаю потроху спритності –
Як-то кажуть, все ще на мазі:
В світі шахів пішак може вийти –
Якщо потренується – в ферзі!

Шифер став до хитрощей вдаваться:
Він встане, пробіжиться і – назад,
Ну та ще б йому мене не налякаться –
Коли я лежачи беру сто п’ятдесят!

Я його фігурку зміряв оком,
І коли оголосив він шах –
Одгорнув я біцепс ненароком
І навіть зняв для певності піджак.

І негайно в залі стало тихше,
Він побачив, що я вже встаю…
Видко, йому стало не до фішок –
І роз хвалений надміру Фішер
Зголосивсь умить на нічию.

1972

Владимир Высоцкий «Честь шахматной короны»

1.Подготовка

Я кричал: «Вы что ж там, обалдели? —
Уронили шахматный престиж!»
Мне сказали в нашем спортотделе:
«Ага, прекрасно – ты и защитишь!

Но учти, что Фишер очень ярок, —
Даже спит с доскою – сила в ём,
Он играет чисто, без помарок…»
Ничего, я тоже не подарок, —
У меня в запасе – ход конем.

Ох вы мускулы стальные,
Пальцы цепкие мои!
Эх, резные, расписные
Деревянные ладьи!

Друг мой, футболист, учил: «Не бойся, —
Он к таким партнерам не привык.
За тылы и центр не беспокойся,
А играй по краю – напрямик!..»

Я налег на бег, на стометровки,
В бане вес согнал, отлично сплю,
Были по хоккею тренировки…
В общем, после этой подготовки —
Я его без мата задавлю!

Ох вы сильные ладони,
Мышцы крепкие спины!
Эх вы кони мои, кони,
Ох вы милые слоны!

«Не спеши и, главное, не горбись, —
Так боксер беседовал со мной, —
В ближний бой не лезь, работай в корпус,
Помни, что коронный твой – прямой».

Честь короны шахматной – на карте, —
Он от пораженья не уйдет:
Мы сыграли с Талем десять партий —
В преферанс, в очко и на бильярде, —
Таль сказал: «Такой не подведет!»

Ох, рельеф мускулатуры!
Дельтовидные – сильны!
Что мне легкие фигуры,
Эти кони да слоны!

И в буфете, для других закрытом,
Повар успокоил: «Не робей!
Ты с таким прекрасным аппетитом —
Враз проглотишь всех его коней!

Ты присядь перед дорогой дальней —
И бери с питанием рюкзак.
На двоих готовь пирог пасхальный:
Этот Шифер – хоть и гениальный, —
А небось покушать не дурак!»

Ох мы – крепкие орешки!
Мы корону – привезем!
Спать ложусь я – вроде пешки,
Просыпаюся – ферзем!

2. Игра

Только прилетели – сразу сели.
Фишки все заранее стоят.
Фоторепортеры налетели —
И слепят, и с толку сбить хотят.
Но меня и дома – кто положит?

Выпало ходить ему, задире, —
Говорят, он белыми мастак! —
Сделал ход с е2 на е4…
Чтой-то мне знакомое… Так-так!

Ход за мной – что делать?! Надо, Сева, —
Наугад, как ночью по тайге…
Помню – всех главнее королева:
Ходит взад-вперед и вправо-влево, —
Ну а кони вроде – буквой «Г».

Эх, спасибо заводскому другу —
Научил, как ходят, как сдают…
Выяснилось позже – я с испугу
Разыграл классический дебют!

Все следил, чтоб не было промашки,
Вспоминал все повара в тоске.
Эх, сменить бы пешки на рюмашки —
Живо б прояснилось на доске!

Вижу, он нацеливает вилку —
Хочет есть, – и я бы съел ферзя…
Под такой бы закусь – да бутылку!
Но во время матча пить нельзя.

Я голодный, посудите сами:
Здесь у них лишь кофе да омлет, —
Клетки – как круги перед глазами,
Королей я путаю с тузами
И с дебютом путаю дуплет.

Есть примета – вот я и рискую:
В первый раз должно мне повезти.
Я его замучу, зашахую —
Мне дай только дамку провести!

Не мычу не телюсь, весь – как вата.
Надо что-то бить – уже пора!
Чем же бить? Ладьею – страшновато,
Справа в челюсть – вроде рановато,
Неудобно – первая игра.

…Он мою защиту разрушает —
Старую индийскую – в момент, —
Это смутно мне напоминает
Индо-пакистанский инцидент.

Только зря он шутит с нашим братом —
У меня есть мера, даже две:
Если он меня прикончит матом,
Я его – через бедро с захватом,
Или – ход конем – по голове!


Я еще чуток добавил прыти —
Все не так уж сумрачно вблизи:
В мире шахмат пешка может выйти —
Если тренируется – в ферзи!

Шифер стал на хитрости пускаться:
Встанет, пробежится и – назад;
Предложил турами поменяться, —
Ну еще б ему меня не опасаться —
Когда я лежа жму сто пятьдесят!

Я его фигурку смерил оком,
И когда он объявил мне шах —
Обнажил я бицепс ненароком,
Даже снял для верности пиджак.

И мгновенно в зале стало тише,
Он заметил, что я привстаю…
Видно, ему стало не до фишек —
И хваленый пресловутый Фишер
Тут же согласился на ничью.
1972

Ступаєш по плитам, немов по скресаючій кризі
Подалі від стін, аби з тінню тебе не змішали.
В руках в'януть квіті, бо сонячні візи недійсні
В липких коридорах зими вапняної держави.

Обличчя, дроти. Вантажі до поколювань в боці
Женуть по платформі метро, оббитій ребристою жерстю.
Розхитаний брудний вагон у запраній синій футболці
Засмокче в бокові кишені й хутко щезне

в цивільних катакомбах, обганяючи рейди
циган у час пік і валіз острови. На нові,
вже зачовгані сходи, вальсуючи, сиплеться крейда
Це щойно уперто пройшлись по твоїй голові.

березень 2015

Це плаття з блідої парчі –
Як щиглик, що впав з гнізда.
Сховайся в траві й мовчи.
Малий світ – мала біда.

Як музика, день згаса,
Закочується в рукав.
Втомився б від крику сад,
Якби хтось тебе шукав.

Вовк і Пастух
Забрала всю отару пастухову моровиця.
Прочув про це Вовк,навідався до бідолахи
І, до пуття не вірячи почутому, питає:
«Так–таки всі до одної згинули?..
Були ж такі сумирні та жирненькі...»
Не в змозі втриматись зайшовсь сльозами.
«Спасибі, жалісливий мій сусіде!
Бачу, пройнявсь ти щиро моїм горем».
«Авжеж,- втрутився тут неждано Пес,-
Од нашого нещастя він постраждав не менше».
P.S.
Не кожне співчуття гідне довіри.
Надто тоді, коли воно від бузувіра.

Візьми в дорогу зірку на крило,
Усмішку літа і роси зернину.
Хай буде тепло тобі всюди, сину.
А щоб бідою шлях не замело,

Сховай до серця гілочку дощу,
Маленьке гроно місячної ночі,
Яку звели на світ найкращі зодчі.
А я з тобою в мандри відпущу

Рум’янець ранку, яблуко небес,
Акорди днів і вечорів скоринки,
І цвяшок сонця, що, мов вірний пес,
Чатує грому й тиші половинки,

Зелену голку новорічних свят,
Листочок вітру, птаху перелітну…
Візьми на свій щасливий довгий шлях
У скойках буднів мрію заповітну.
2014

На цей вірш шанованої мною поетеси Уляни Задарма.

********
...люлі,Зернятко,Киця Капризівна,
ніч над провулками темними ...сонними...
Що тут поробиш - душа як валіза -
порожня й бездонна...

...спи,Люленятко... за ніч -потеплішає...
десь океани дрімають-гойдаються...
Вибач - казКИ -не човнами...а мишами -
в шпарки ховаються...

...очі заплющуй,Горішку мудрований...
Коники - білі...на них - королевичі...
а на плащах - чи дракони з коронами...
леви чи...?

...баю,Зозулько... Допоки так солодко
в Cнах Золотих всі з війни - повертаються
й грають весільні муЗИки... не -МОроки...

...жаль - не збуваються...

....... ....... ....... .......

ЮНИМ МАМАМ ВІЙНИ

Дерева в мороці скоцюрблено-сердито
Згинають віти, наче просять- обігрій!..
Війну у край заніс чужий холодний вітер.
Нас носить світом, наче листя в буревій...

Готичне скло розбив війни кривавий молох...
Тобі тривожно... Наче пташка в комиші
Тріпоче крильцями- у грудях б"ється сполох...
Удвох їм тісно там... І серцю... І душі...

Мала дитинка так повільно засинає...
Ти- краща мама у безкраїні світів,
Та все ж тривога, що її ти відчуваєш,
Дитяче серце відчува і поготів...

Маленьку донечку заколисай, залюлій,
Її у ліжечку дрімотно обійми...
Співай про котика, як прилетіли гулі...
Ще зійде сонечко. Ще будем разом ми...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567008
рубрика: Лірика
дата поступления 16.03.2015
автор: Сокольник


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115031601370

Весна торкнулась кожної клітини,
Молекули...всіх складових буття...
В усмішці первоцвітів, мов перлини
Відблискують миттєвості життя.

Удосталь наковтатися б повітря
Та пахощів квітневої роси...
Відчути подих свіжості на вістрі
Весняних спраглих дотиків грози...

Наслухатись переспівів світанків,
Розсипатись смарагдами в траві...
І прокидатись у обіймах ранків...
Весна встелила обрії земні.

15.03.2015

Прийти к познанью, отряхнув былого прах,
Дано избраннику, что женщиной рожден...
...жива в нас память и о прочих временах,
О временах... когда и не было времен...

Где Лада с Марой- потаенная борьба-
Ведя беседу, мирно шли в руке рука,
Где Навью вскормлены всходящие хлеба,
А Явь их солнцем осеняла свысока...

Кто жил по Прави, был Сварогом посвящен
В грядущий век... Отобразившись в нем...
Мир изменился... Или (может)- изменен?..
К добру иль худу?.. Только познаЕм...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115031600535

Призначення у кожного своє.
але, на жаль, ніхто його не знає
допоки час прозріння настає.
І аж тоді людина визначає,
куди подіти те, що Бог дає
і де узяти те, чого немає.

Нам Богом подарована земля,
що звалась Русь, а нині – Україна
стараннями антихриста кремля,
і не дай, Боже, – ще одна руїна,
якщо його пришестя не зупине,
як саранчу, опалена рілля.

Аукає за пазухою долі
охляле плем’я ідола пітьми
із-за Обі, Уралу, Колими.
Вони за гроші, а сини – за волю
зі зброєю і на своєму полі
умерти зобов’язані людьми.

                              03.2015

Не дивися ти на мене
Вологими очима,
Не облизуй сухі губи
Без вагомої причини.
Мене просто так не візьмеш,
Мене легко не здолаєш.

Не неси мені дарунки,
Не даруй мені букети
Свої банківські рахунки
Можеш кинуть до кювету.
Мене просто так не візьмеш,
Мене легко не здолаєш.

Ти залиш мене в покої,
Не потрібні гроші твої
Я коханням не торгую,
Підлабуз я не ціную.
Мене просто так не візьмеш,
Мене легко не здолаєш.

Мені сімнадцять скоро буде,
Та вже дещо розумію,
Моє серце, мої груди
Полонила гарна мрія.
Мене просто так не візьмеш,
Мене легко не здолаєш.

2014 р.

В безглузду пустку демон мене вивів.
Світ простору позаду мерехтів,
Коли я час з причинністю покинув,
І Хаос без межі та форми вздрів.

Господь Всевишній там в пітьмі бурчав
Про те, чим марив Він без розуміння.
А поруч ідіотський вир кружляв
Аморфних кажанів, охоплених тремтінням.

Все шаленіло в танці під тонке ниття
Поламаної флейти в лапах потойбічних,
І хвилі звуків, що лунали без пуття,
Закони Всесвіту встановлювали вічні.
"Я Посланець Його" - мій демон заявив,
І у зневазі Панську голову розбив.

У дороги костер догорает...
Дым весеннее небо коптит...
Словно ветка, росой истекая,
Увядающий день догорит...

Дай согрею озябшие руки
И смолистого чая налью,
Нашим встречам по краю разлуки
Посвященную песню спою

О любви, что на грани печали
Согревает вечерним огнем...
О дарах, что как звезды упали
Нам желаньем остаться вдвоем...

И о том, что костер догорает,
А дорога- разлучница ждет...
Выпьем, милая, сладкого чаю!..
Чаю я, что любовь не уйдет,

Что любовь не прощается с нами.
И в разлуке ласкает теплом
Божьей Искры сокрытое пламя,
Что в сердцах. И твоем, и моем.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115031500327

Ти є у моєму житті, хоч тебе я не бачу
Усміхнено й легко несу цей стотонний тягар
І добре, не знає ніхто, що я потайки плачу:
Мій спогад про тебе - і біль, і розрада, і дар!
Ти є між рядків, поміж слів, і у погдяді в небо
Живеш у зітханнях, у позареальності, снах,
І навіть, сплітаючись з іншим - тваринна потреба! -
Твоє відчуваю тремтіння крізь простір і час!
Ти є у моєму житті, хоч тебе я не чую
Твій голос – далеко і далі його поглинають
Але дивний образ твій... всюди на мене чатує
І те, що не разом ми - віриш - уже не лякає...
Що інші мені? Порожнеча, кумедні кривляння
Одвічні змагання – хто кращий, крутіший... – омана!
Для мене одне має сенс – наше дивне кохання
І те, що ти є, хай невидимо й недоторканно...

Душі осінні краєвиди
Октави степових вітрів
Несуть минулі хвилі часу
Де в перше - я його зустрів

Розлучений дурман травою
Я бачив розписом листок
Як це життя тебе прощало
Готуючи - у рай квиток

Уже не зміниш , не повернеш
Я поряд був , любив як міг
Та мучать совісті сумління
Що не утримав , не зберіг

Пробач мені мою провину...
Страждань дорога не легка
До тебе завжди спіхом лину
Поки горить - ще тут свіча.
2007р.

Згадаю я старі часи…
по хаті мати на руках мене носила.
Втомившись зі сльозами на очах
Навколішках у Господа просила.

Молила Бога, щоб не було війни,
Щоб зацвіли лани широкополі.
Над головою не було пітьми.
Не відібрав ніхто святої волі.

Життя за Україну вчила віддавати.
За волю битись до кінця.
В квітучій Батьківщині жити та кохати.
Не осквернити честь єдиного творця.

На цій землі, я не чужинець.
Я гідний син, землі цієї - я її дитя.
Хтось гордо називає українець.
Тут народився, й проживу усе своє життя.

Піднімемось з руїни, браття!
Зірвемо кайдани неволі.
Ніхто не зможе відібрати в нас завзяття.
не втримає ніхто нас у полоні.

На солодкій скрипці споришів
Грає втома, розганяє тишу.
Теплий вечір на дорогу сів
Білим-білим, ледь рожевим віршем.

З нього хоч ікону намалюй,
Хоч візьми вплети в кантату ночі
І мені на щастя подаруй
Все, чого душа так спрагло хоче.

В собі відкрив межу зусиль
І вирушив в дорогу
Спочатку підібрав свій стиль
Всю відігнав підлоту

Тривалий час спостерігав
Вивчав усі прийоми
Роками вміння шліфував
Повчав бичів - кнутами

Тепер стоїш в облозі ти
Тобі позаздрив досвід
Призупинив твій ритм ходи
В цій участі - пройдисвіт

Вони вже мали на меті
Розпнути твою мрію
У більшості своїй кроти
Знайшли собі - мессію

Вже був замовлений кортеж
В знаменах комісари
Не спрацював їх блиску - блеф
Оман покривсь прищами

Тепер кусають собі хвіст
І лають мов скаженні
Прийдеться знов приймати піст
Ще й запивать все - щямі

А наш герой дійде до тих
Хто вірним був Майдану
Хто із народу , із простих
Хто вже в хресті - за правду...
2014р.

Ще ладно так сяє сідничок світильник у стрінгах
і небо високе в медових зринає стежинках,
ти яра і пружна, і світла ще поки, місцями,
а жаль, що затьмаритись має усе це роками,
і юні, і світлі - нові прокладуться доріжки,
і це чоловіку не просто там груди і ніжки!,
о вище це значно за флірт і прибої нестями -
у злеті крізь ваші єства стаємо ми богами!

Я б радо купив
Рябеньку корівку,
Якби на дві цицьки
Давала горівку.

Я б радо копав
В садочку криницю,
Якби відкопав
У ній сливовицю.

Я б радо копав
Канави, ставочки,
Якби відкопав
Горілки пів бочки.

Я б радо провів
Трубу водогону,
Якби ж націдив
Відро самогону.

Якби мені владу,
Якби я зумів,
Я б страждущих, жаждущих
Усіх напоїв.

Зеленого змія
Образить не смію,
Бо серцем, душею
Він володіє.
2014 р.

Де ж мої дітки,
Де ж моя жінка,
Пропив я, продав я
За пляшку горілки.

Де моя мати,
Де ти мій тату,
Пропив вас, продав вас
За п’янку прокляту.

Де ж ти родино,
Де моя хата
Пропив вас, покинув
За п’янку прокляту.

Покинув я вас
Покинутий вами,
Без діток, без жінки,
Без рідної мами.

Я рідних не знаю,
На бачу, не чую
Де п’яний упаду,
Там заночую.

Кому ж мене треба
Брудного каліку,
Кому ж я потрібен
Від нині й до віку.
2014 р.

Ніхто її не розумів - вона і не зважала
Котилась пам'яті сльоза , в дитинство забирала
Неначе вчора на руках - до матері тулилась
Надійне батьківське плече - згадалося , наснилось

Її сім'я - її біда , нещасна та кмітлива
Пустила двох у світ життя - за ними і тужила
Ні відпочинку , ні розваг - любов дітей тримала
За стільки років у роботі - свій розум не втрачала

Її душа мов небеса - велика і простора
Завжди відкрита для добра , турботами овита
Де сіяв квітку журавель - там все навколо цвітом
Де хто з жадобою черпав - там у вінку молитва

А скільки випито дарма ... чужі поневіряння
А скільки вичерпано дна - за зраджене кохання
А горя прийнято , і бід , розвіяно багаття
Усе це залишало слід , тож поминаймо - браття...
2007р.

Голосило небо , плакали зірки
У її долонях скомкані листи
Відчайдушний погляд - мов сліпа вода
Доля забирала щастя у гріха

Розум не сприймає , тіло тягарем
Ще казав учора - почуття ключем
Очі волошкові затуманив біль
На його уяві - зупинилась тінь

На її обличчі - біла пелина
Сповістила бурю - кинута душа
Як би вона знала , не його рука
Так пожартувала - зведена сестра

Поспішав на зустріч , готував слова
А за нею з квітами вся її рідня
Підлості підстава , зазіхання гнів
У останню подорож - поминальний спів

Де у двох ходили - там один стояв
Що не говорили - віддано кохав
Сивий і змарнілий - тихо помирав
На її обличчі - посмішку вітав...
2008р.

Ти скажено стогнеш на запах битви,
як твій пес гарчить на запах сирого м’яса
й на дружину твою, коли та поринає в відчай.
Ніби вдягнений, ситий та відігрітий,
ти, хто має відносно надійний панцир,
хто в любові і в душах міг би пізнати вічне,

як розлючений звір жадаєш легкої крові.

Твоя слабкість, або, як ти кажеш, сила
полягає у силі, яка протидіє небесній правді
та хоробрим бійцям, які полягають також.
Тобі байдуже, де тебе охрестили,
ти забув хто ти є, а тим паче, ким був твій прадід,
і, побачивши фронт, ти не бачиш кривавих знаків,

тому битва смакує краще, ніж той твій стогін.

Але все це не буде тривати довго:
перша жменя піску, що осяде тобі у горлі,
стане першим ключем до істини чи до смерті.
Як той дощ, що змиває твою дорогу,
як твій крик, що закриє собою широкий обрій,
як ті діти, загублені в світі і ним подерті,

ти не бачиш їх.
Дай поїсти своєму псові.

Просте життя, і ми прості,
Прощаємо всі зради,
Всім тим кого кохаєм ми,
Життя, за його ради.

Нам не потрібні земельні наділи
Ми ж у небо уже відлетіли
Не забувайте нас!

Нас били «смерчі-гради»
Бо управляли ними повзучі гади
Не забувайте нас!


Вони давно на землю нашу заповзли
Та вчасно розгадати ми їх не змогли
Не забувайте нас!

Нам було 20, 30, 47
Та залишили ми вас назовсім
Не забувайте нас!

Ми жити хотіли, любити, трудитись
Та випало за землю рідну битись
Не забувайте нас!

Старі батьки, дружини, діти
Простіть, що у небо прийшлось відлетіти
Не забувайте нас!

Найкращі сини України у мглі
А наволоч досі повзе по землі

Повертайся мій сину
Повернися наш тату
Повернися коханий
Повертайся наш брате

Серце матері плаче
Діти сліз не ховають
Кохана обійняти хоче
Сестри брата чекають

Син матір покинув
Діти батька не бачать
Десь коханий мій згинув
Сестри ночами плачуть

Син вже зброї не вдержить
Батько ще на війні
Коханий на Алеї Героїв
Брат в полоні страшнім

Хто задумав цей «покер»
Матері він не мав
Коли згине цей монстр
Як на світ він попав?

Гітлер в пеклі чекає його
Близького по духу побратима свого
А той землю кров,ю заливає- міри не йме
Коли сам здохне - вона його не прийме

Чи потрібен матері герой?
Матері потрібен син!
Чи хоче дитина бути сиротой?
Дитина хоче біля батька рости

Не на «Алеї Героїв» - під вінцем в церкві
Дівчина хоче поряд з коханим стояти
Не вдовою, а щасливою на цьому світі
Жінка хоче дітей доглядати

Не на цвинтар, а в гості
Мріяли сестри до брата ходити
Не в держави просити милості
Батьки хочуть з синами свій вік дожитии

Чому ж спокою ми не даємо,
Сильним світу цього?
Чому розмінною монетою стаємо
Для чужого правителя кожного

Хто ще не глумився з України?
Заглянемо в глиб віків
Як дивитися в очі дитини
Яка жде відповіді батьків

Не хоче нове покоління ні під ким «лежати»
Тому пішли державу свою захищати
Пішли на смерть, бо з «голими руками»
Свої ж правителі грабували нас роками

Прогнали їх – нові прийшли
Ці теж не з бідних
Знали на що йшли
Не беріть гріх – не киньте ворогам на сміх

Не жалійте міліардів своїх
Звичайно, ви привикли вже до них,
Боже, не покинь нас бідних
Та воїнів своїй країні вірних

«Ягненок в жаркий день
Зашел к ручью напиться»

Та поряд бігав, як завжди,
Неситий «братик-вовк»
Шматочок ласий –треба прихопити
Знайти підставу – ухвалити

Недовго зграя сумнівалась
Озброїлась в похід зібралась
«Кто они против нас –
Расщелкаем – нараз»

Та перед тим, як убити
Вирок треба оголосити
«Ты язык наш не любил
Нам не давал и сам не говорил»

Ви ж стільки років у нас живете
Всім користуєтесь, що хочете берете
І мови вашої ніхто ніколи не чіпав
«Молчать. Я что солгал?» - вовк заричав

«Негодные. Жыть захотели?
Здесь я решаю - Я не разрешаю.»
Щоб право на життя у «брата» не питати
Потрібно економіку скоріш с колін підняти

Знають діти ще з малих літ
Закон честі – він на весь світ
Не сильний, хто меншого кривдить
Слабкий, бо світ він ненавидить

Боягуз у спину стріляє
Злодій краде - не попереджає
Ненаситний до сусіда заглядає
Він так привик – міри не знає


Не стане мудрий ріки крові проливати
Хто людина – знає, у ж кожного мати
А хто вас на цей світ породив
Ту нелюдь – хто ріки крові пустив

По всій Україні могили героїв
Найкращих!Хто честь Батьківщини відстояв
Наспіх озброєні, зраджені, напівголодні
На Вас йшли армади сучасної зброї

«Братии» озброєнням хизувались,
В полон брали, сміялись, знущались
Не перший раз їм в чужій країні хазяйнувати
Гвалтувати, різати, катувати, вбивати

Безславний кінець їм буде
Бо світ їм цього не забуде…

Гітлер своїх зомбував –
Вищою расою називав
Як треба слов,янина зомбувати,
Щоб ішов слов,янина вбивати

Ви прийшли нас повбивати,
Щоб від Європи врятувати?
Чи за те нас повбивали -
Не даємо країну на куски рвати?

Вашу б країну так рвали,
Як би ваші вожді реагували
Вони роззброювали нас роками
Готовились взятии «голими руками»


В історії рились – Бандеру знайшли
Це привід сьогоднішнім нам докоряти
Ті, що на територію нашу зайшли
Давно Бандеру обійшли

Росіяни, невже ви так хочете війни?
Безславно окупантами гинуть ваші сини!
Ви не можете не знати – час прийде
«Хто з мечем на нас іде – від меча і пропаде».

У мене поетична кухня
така, що й босим підійде.
Іду далеко у майбутнє
ще не існуюче ніде.

А у дорозі веселіше.
Я не жалію черевик
і на ходу фіксую вірші
у електронний записник.

Іду широкими полями.
Несу багаж своїх років.
Я ще радію, що думками
ширяю далі цих полів.

Весна, якої не бувало.
Думками лину у блакить
і натискаю що попало,
і ...витираю все за мить.

У очі кліпає наївна
і непроглядна пелена.
І за думками марно лине
у небуття моя вина.

І поки почесті Сізіфу
гамує усмішки печаль,
я віддаю належне міфу,
що попливе у синю даль.

Шукаю слово гонорове
або замінюю його
і компенсую загадкову
утрату видуманого.

Якби мої літа у мене
не крали ще й мої роки,
не написав би я напевне
наприкінці і ці рядки:

у човнику зорі світання
у задзеркалля попливу,
аби не знати, чи живу,
чи може
          все це,
                  на прощання,
моє побачення останнє
із інтермецо наяву.

                              2011

Час розплати настане
На землі вас не стане
Чим закінчують окупанти –
Скажуть історії фрагменти
Як правило – крахом
Їх «гітлери» - прахом
Вам своєї землі мало?
Чи може її у вас не стало?
Насильно милими не будете
Вже і по-собачому гавкаєте
Ви ж не любите Україну
Готові вкласти її в домовину
Українців ненавидите
З усіх сил винищуєте
Головорізів наймаєте -
Своїх теж не жалієте
Всіх на нас кидаєте -
Озброєння ж добре маєте
Та в народі поговірка є
Вона вам нічого не нагадує –
«Озброєні до зубів –
Залишаються без зубів»

Не кожен віск, що скрапав, служить вічному.
Все ж без утоми пломенить свіча.
По митях дні одвічні нам полічені,
І їх завжди чомусь не вистача.

Здається, встигнеш десь-там ще попереду
Любити так, як любить сам Господь.
Та прийде час якось у першу середу
Як завше, словом вісника "Виходь!".

Душе, із тіла линь у вимір обраний.
То був твій світ. А нині маєш звіт.
Ховались дні, мов сонечко за обрієм.
Мій Господи, спрямуй і цей політ!..

2010р.

ти дочекайся вранішніх човнів
у зелені весняної пастелі…
ти дочекайся грóмових синів…
ти доживи до першої купелі…
плететься плющ вбиваючи дуби…
сплітаються слова – вбивають душі…
а на моїй землі – гроби й торби –
раби не знають сорому-ганьби
судомою заходяться клікуші…
ти не дивись у марево води…
у справжнє небо випромінюй душу…
ти сам один привів себе сюди
наміряв міру щастя і біди
і не порушуй міри… не порушуй…

Любов-найкраща в світі із прикрас,
Солодкий плід в святій долоні Бога.
Любити треба кожному із нас,
Не вимагаючи за це нічого.
Бо як немає сенсу у житті,
Якщо живемо, ніби паразити,
Ховаючись в сталевім прикритті,
Не вміючи чекати і любити,
Усе тоді стає нараз пустим,
Сухим,холодним, злим,автоматичним,
Та цей сумний і безсердечний грим
Для справжньої людини є незвичним.
Відкрити своє серце завжди час
Для справжнього і чистого такого...
Любов-найкраща в світі із прикрас,
Солодкий плід в святій долоні Бога.

Бенефіс позиченого лиха
Черга злиднів з підписом продать
Це трагічна , і залежна воля
В головах що обіцяли знать

Як нам краще - будувать майбутнє
Як нам спільно - боронить своє
Як від батька - передати сину
Що блакиттю неба - сонце золоте

Як любити маму , як віддати шану
Слвного народу слово відродить
Як нам вижить в світі - де неспокій править
Де ворожа сила нам у слід плює

Чуєм - обіцяють , бачим - зволікають
Продалися ситі бовдури , жреці
П'ють ту кров роками , все копають ями
Щоб усі топтали - що у нас живе

Піднімаймось браття - спекою завзяття
Грізну відсіч даймо іншим , і своїм
Станемо стіною мужньою , міцною
Поламаєм браму - що нам спини гне...
2015р.

Забороняли , я не вірив
Все обливали а я йшов
Всі хоронили , я не втратив
Можливість сторонитись змов

Чи це любов ? Цікавить більшість
Чому мені ? Чому в мені ?
Так неповторне те сіяло
Переламавши змови всі

Буденність світ заполонила
Я куштував смаки життя
Хоч заздрість поряд все глумила
Я віддавав їй все дарма

Так коротко , та так відверто
Так тануло добро добра
Так віддано , і так моментно
Для люблячих - цвіте весна...
2007р.

Фатальність вродженої долі
У світ приходимо дітьми
Такі довірливі , і кволі
А нам вже вказано куди...

І не важливо біле , чорне
У визнанні , у вигнанні
За нас ніхто не перегорне
Сторінку без вимог війни

Майстерність замкнутого кола
Обман колапсним тиражем
Задумана ворожа змова
Щоб рай здавався бунтарем

Комічність виведених правил
Завжди вражала ця дурня
Хто учить - той оцінки ставить
Все платить підставна казна

Годують безкоштовним сиром
А в ньому вудевіль умів
Все праведні ідуть із миром
А гноблені - несуть синів

Так швидко , і покірно гине
Є всьому край , є всьому цар
Та є ще ті для кого рідне
Лунає - де сурмив стожат...
2014р.