Благай у Бога, що завгодно,
Лише багатства не проси…

Стоїть у небі дім Господній
В оздобі слави і краси:
Словам – не хитко і не хутко,
Душі – любуйся і люби…

Там – Соломонові здобутки.
Там – Соломонові скарби.

2014

від вина до оцту
спрага вічності
а від подиху до подиху
життя
в суєті немає лаконічності
в лаконічності цвіте
Господнє Я

білі душі
сонячні метелики
чорні душеньки
сіріша миші міль
що не день
то відкриття Америки
що не ніч
то тіні пишна цвіль

наливайте сонця
повні келихи
хай нап’ється простором
дорога в ніч
і нехай вона любов’ю стелиться
перед серцем на в’юнкім коні

кане все
не напасеться молодість
мудрості не розкуштує божий смак
ляпнуть
сер
коли вас врешті холод з’їсть
і корінням доторнкеться ребер мак

до солодких уст
що пахнуть ясністю
домандрують певно паперові сни
світ зі слів вийматимуть погаслий цей
мов сухий сірник
займеться серце ним

і горітимуть картини сонячні
місячні – гаситимуть старе ниття
це мій подих
триста літ безпомічний
смакуватиме святково
як Різдво й кутя

це мій погляд
у слова закутаний
розвиватиме
мов стежку
простоту
а моїми рутами і Крутами
полонитиме все те
що на льоту

ще
напевно
вулиці насіються
перехрестяться й розвузляться в дахах
то вони сьогодні в скруті миються
потопають в зелені
гріхах
снігах

то мені бракує того відчаю
аби впитися крамолою для душ
то не мною підчобіття вквітчують
то не я з легким хрестом на суд іду

денного сміття хвилини носяться
наче осінь з мертвим листям по зимі
і до слів моїх глибоке проситься
щоби присудок не дихати не міг

я не той
хто бігає за славою
а на чорний день білило і багнет
повертаюся думок отавою
дозріваю грішно
як в раю
ранет

попустивши віжки світла й голосу
до останніх крапель істини живу
синім небом
золотистим колосом
першим снігом
що розлігся на траву

і немає в долі щастя кращого
ніж ділитися насущним і земним
зла межа проходить перед пащею
тою пащею пропащою хани

море сонця
при пустелі місяця
гори горя
при долині снів знялись
все моє тепло в долоню вміститься
всі мої жалі відлуняться колись

я до вас на спомини проситимусь
як пожовкне перше листя
і книжки
так безпам’ятно
до губ тулитимусь
мов убогий промінь
до країв щоки

наділіть мене
своєю ласкою
із неласкою
перегортайте теж
на межі
між дійсністю
і казкою
я живу і дихаю тепер
авжеж

21 Жовтня, 2014

1.
що не день
то п’ятниця
що не ніч
то шлюз
я курсую в матриці
променем
у блюз

попелом від вогнища
набігає вість
на оте голодний ще
що болить і їсть

2.
за отих жовніриків
що цілує смерть
я б віддав цю лірику
і все серце геть

для отих покликаних
до оглухлих меж
я би зичив дихання
і надію теж

а для непокорених
духом би спочив
пухом – переораним
ворогам – нічим

3.
горем не набавитись
вам нові часи
я не вмію славити
втрату крові й сил

я не знаю спокою
як вітри – крила
хай послужать
кроквою
ребра для тепла

наше небо втримають
ті
в яких цвіте
снами голубиними
серце золоте

вимітаю п’ятниці
відкриваю
шлюз
скільки тої матриці
промінь
я
і блюз

4.
хлопчики-жовнірики
хто б не цілував
хай вмирає лірика
прийме Бог слова

хай окопи дихають
трепотом знамен
за душею тихою
зболений катрен

а мені
молитися
вітром за крило
а мені
не змити це
скровлене чоло

кожному по янголу
кожному по сну
ями плачуть ямбами
а хореєм – сум

5.
скоро Богородиця
Сина приведе
виродками родяться
ті
хто в пекло йде

ті
хто розпинатиме
те
що не вберіг
всі дороги знатимуть
де приляже сніг

де хрести стоятимуть
з видом звідусіль
мати горе матиме
а поживу – біль

10 Жовтня, 2014

Translation:

Коротка хвиля у готельнім коридорі
Сплетіння рук на пляжі десь і ока блиск,
Нашвидкуруч короткий лист,
Ромашка снігу, думки хист
Цього замало, моє серце, для життя

Ref.

Тікай бо скоро рань
Ще має сором грань
Це невибачна гра
Холод губ тих

Вівторки в зливах за неділями ітимуть
Краплина жалю, де живе твоя вина
Неправда що доріг нема
Що йти вартує до оман
Цього замало, моє серце, для життя

Ref.

Тікай бо скоро рань
Ще має сором грань
Це невибачна гра
Холод губ, голод слів

Тікай бо скоро рань
Ще має сором грань
Це невибачна гра
Холод губ тих

Відльотів поспіх соромливий, незабавний
Сліпе до зради цуценя чи ведмежа
Худої зв'язки квітів жаль
Нова омана і межа
Цього замало, моє серце, для життя

Ref.

Тікай бо скоро рань
Ще має сором грань
Це невибачна гра
Холод губ, голод слів

Тікай бо скоро рань
Ще має сором грань
Це невибачна гра
Холод губ тих

Original:

Uciekaj moje serce

Gdzieś w hotelowym korytarzu krótka chwila
Splecione ręce gdzieś na plaży, oczu błysk,
Wysłany w biegu krótki list,
Stokrotka śniegu, dobra myśl
To wciąż za mało, moje serce, żeby żyć

Ref.
Uciekaj skoro świt
Bo potem będzie wstyd
I nie wybaczy nikt
Chłodu ust twych

Deszczowe wtorki, które przyjdą po niedzielach
Kropelka żalu, której winien jesteś ty
Nieprawda że tak miało być
Że warto w byle pustkę iść
To wciąż za mało, moje serce, żeby żyć

Ref.
Uciekaj skoro świt
Bo potem będzie wstyd
I nie wybaczy nikt
Chłodu ust, braku słów...

Uciekaj skoro świt
Bo potem będzie wstyd
I nie wybaczy nikt
Chłodu ust twych

Odloty nagłe i wstydliwe, niezabawne
Nic nie wiedzący, a zdradzony pies czy miś
Żałośnie chuda kwiatów kiść
I nowa złuda, nowa nić
To wciąż za mało moje serce, żeby żyć

Ref.
Uciekaj skoro świt
Bo potem będzie wstyd
I nie wybaczy nikt
Chłodu ust, braku słów...

Uciekaj skoro świt
Bo potem będzie wstyd
I nie wybaczy nikt
Chłodu ust twych

Translation:

Aches in heart can’t be silent,
The words wouldn't tell us –
What brings our future,
And what we do now.

Shades of past melt in eyes and
Shall fade as the petals
When days are fetal
Where souls have to go?

And my heart will be the only yours now
To the last of coming springs, last of coming springs.
And my heart won’t try to leave out yours now
To the last of falling tears, last of falling tears.

Life is a wonder for us,
Like seas’ blue aura
And hundreds waves –
I’ll be the one of yours

The aches in heart can’t be silent,
A fire can’t die and
My feelings are safe
Till the last of the ends.

And my heart will be the only yours now
To the last of coming springs, last of coming springs.
And my heart won’t try to leave out yours now
To the last of falling tears, last of falling tears.

I’m giving you all of my latest blood –
The last one.
I’m giving you all of my greatest self
And what I own now.

And my heart will be the only yours now
To the last of coming springs, last of coming springs.
And my heart won’t try to leave out yours now
To the last of falling tears, last of falling tears.

And my heart will be the only yours now
To the last of coming springs, last of coming springs.

Original:

Moye sertse (Моє серце)

Біль у серці не стихне,
Слова не підкажуть, --
Як жити завтра,
Як бути тепер.

Тінь минулого зникне,
Цвітом зів’яне,
Коли настане
Для нас новий день.

Моє серце буде тільки твоїм
До останньої весни, останньої весни.
Моє серце не покине твоє
До останньої сльози, останньої сльози.

То життя наше дивне,
Як море синє
І сотні хвиль, --
Буду твоя одна.

Лиш біль у серці не стихне,
Вогонь не погасне, --
Своє почуття
Збережу до кінця.

Моє серце буде тільки твоїм --
До останньої весни, останньої весни.
Моє серце не покине твоє --
До останньої сльози, останньої сльози.

Я віддаю тобі свою кров --
Останню,
Я віддаю тобі всю себе
І все, що маю.

Моє серце буде тільки твоїм,
До останньої весни, останньої весни.
Моє серце не покине твоє,
До останньої сльози, останньої сльози.

Моє серце буде тільки твоїм --
До останньої весни, останньої весни…

Translation:

все знайоме мені
зникне вдаль у вікні
гравій трясне авто
ти і дім за кутом
і я вплач

залишився бензин
повний бак для новин
а ще спогадів чар
прилягає до карт
я ще той втікач

фари
зливою пхаються
далі
милі минаються
від беладів граду
і любові зради
це самотній шлях
він йде без тебе
це мій дім і я
як птах без неба
не повірю знаю
відпускати маю
серце не б’ється саме

кожен інч кожна мить
так самоньо де ми
день за днем близько так
як земля і вода
вибачай прощавай

фари
зливою пхаються
далі
милі минаються
від беладів граду
і любові зради
це самотній шлях
він йде без тебе
це мій дім і я
як птах без неба
не повірю знаю
відпускати маю
серце не б’ється саме

не повірю ніяк
важко дихати так
важко бачити це
гру з недобрим кінцем
ти де
ти де

фари
зливою пхаються
далі
милі минаються
від беладів граду
і любові зради
це самотній шлях
він йде без тебе
це мій дім і я
як птах без неба
не повірю знаю
відпускати маю
серце не б’ється саме

серце не б’ється саме
серце не б’ється саме
серце не б’ється саме
серце не б’ється саме

Original:

Everything that I knew,
fades in the rear view.
This gravel road makes the car
shake as I leave you.
And I, I cry.

All I have left is a full tank of gas,
and the memories of us that cover the map.
And I try to hide.

Headlights, push through the rain on a long drive,
Running away,
From the mess we made of the love we gave up.
It's a lonely road when you're leaving,
Your only home.
I can't believe that I could let you go, now
I know a heart doesn't beat on its own.

Every inch, every mile
Reminded me of the vacancy, next to me
Where you used to be.
How could I... say goodbye?

Headlights, push through the rain on a long drive,
Running away,
From the mess we made of the love we gave up.
It's a lonely road when you're leaving,
Your only home.
I can't believe that I could let you go, now
I know a heart doesn't beat on its own.

And it's hard to see, hard to breathe, hard to believe
That I took the wrong turn and it took you away from me.
From me.

Well, the headlights, pushing through the rain on a
long drive,
Running away,
From the mess we made of the love we gave up.
It's a lonely road when you're leaving,
Your only home.
I can't believe that I let you go, now
I know a heart doesn't beat on its own.

A heart doesn't beat on its own
A heart doesn't beat on its own
A heart doesn't beat on its own
A heart doesn't beat on its own

***
Гортаю ніч – нечитану легенду,
Вбираю світло вицвілих лампад.
Прийму, як долю сліпо, наугад,
Оцю печаль зазнайкувато-вперту,
Що нині млою огорнула сад.

Шепочу ледь: «Осанна, будь зі мною»
І пізню осінь вимрію на двох.
Моє несоння, музико, снаго…
Коли шляхи замліють ковилою
Я повернуся, стрінемось, дасть Бог.

А поки ніч. Торкаю семиструння
Сумної скрипки ліпленої з хмар.
Ряхтять пастельні зорі недарма
І не дарма вигукує відлуння.
І знову ніч приречено сама.

Встреча в гостинице

Гостиницы запах родной...
Сегодня ты снова со мной...
Свиданий с горчинкою сахар...
Гостиниц таинственный запах...
И губы- в желании- в губы...
И страсти нескрытая грубость...
И терпкая сладость духов...
И ход обреченный часов...
И крепко сплетенные руки...
И нежная память в разлуке...
Кто не испытал, тот не знает,
Как время любовь ускоряет,
Как тает напиток в бокале,
Как тайны любви, что познали,
Клепсидрою меряя час,
Который остался у нас...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531817
рубрика: Лирика
дата поступления 23.10.2014
автор: Сокольник

Бывшей

Той, которая робко отошла за бордюр...
Что стоит одиноко, объявив "перекур"...
Что в прострации зыбкой чертит раною след,
Наблюдая с улыбкой обожанья предмет...

Ты сдалась эфемерно. Ты сдалась без борьбы.
В объясненьях, наверно, не стыкаются лбы
Прошлогоднего чуда, прошлогодних утех...
Побыл кто- тот не будет. Грех познанья- не грех.

Конь подкован. Копытом он стучит в тишине
В двери новые. Выход - память входа во сне.
Но ведь ты не забыта... И в былого портал
Память сердца открыта, как в небесный астрал.

Это было. И будет. В искривленьи времен.
И в скрещении судеб голос тонкий рожден-
Это счастье печали, нас ласкавшей во мгле...
Нет, не зря мы встречались в этот час на земле..


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532003
рубрика: Лирика
дата поступления 23.10.2014
автор: Сокольник

Осінній сум по минулому коханню

У синю даль летять хмарки...
У теплий край летять пташки...
Йде осінь листопадом, суцвіття зорепадом...
І ти, зажурена, одна,
СердЕньком линеш до вікна-
І зором небо краєш... І знову споминаєш,
Як тепло літечком було,
І як кохання відійшло
Разом з минулим літом барвистим зорецвітом...
І лине сум в далеку путь...
І серце мріє повернуть
Минулого надбАння- чарівний шал кохання,
Коли закоханість прийшла,
Коли зливалися тіла,
І мрії всі жадані стрічали зорі ранні...
І холод осені сумний,
Неначе сірої стіни
Ландшафт осиротілий, торкне тривожно тіло...
І ти стискаєш телефон,
Ефіром лине передзвон,
І твій дзвінок навздОгін мені, неначе стогін...
І я почую, і прийду,
І відведу, немов біду
Розлук гірке чекання. І вернеться кохання...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532312
рубрика: Лірика
дата поступления 25.10.2014
автор: Сокольник

Якщо кінчаються запаси грогу,
то після всіх уроків - не брешу -
в учительській закрившись, педагоги
педагогічно курять анашу.

Все виважено в нашому сторіччі,
і організаційно теж ніштяк:
засміяний фізрук інформатичці
п`ятнадцятий закручує косяк,

бо чесна праця завжди неласкава,
бо дим думки непевні зупиня,
бо працівник освіти має право
розслабитись після важкого дня!
29.10.2014

Фортуна по п`яні впертою
стає і несамовитою.
Мабуть, недостатньо відвертий був
або ж не зійшлись орбітами.

Фортуна, прикрившись пакетами,
лягає за баром на клаптику.
Ну що ж, я не став планетою
в безодні її галактики.

Фортуна зіб`є центрифугою,
не дивлячись на гарантії.
Тому я кажу, як другові:
будь ласка,
чувак,
не втрать її.

29.10.14

Був у мене дRUг сердечний-
........................тепер ворог небезпечний.
Думав, добрий він сусід-
..............смерть і сльози його слід.
Братом його називав-
............................катом,Каїном він став!
Вірив, він мій побратим-
.................після нього згарищ дим...

Прошу , молю: схаменися!!!
………………..В очі правді подивися!!!
Ти в багні брехні загруз,
................Через зависть втратив глузд!!!
Хижий погляд не ховаєш
…………………….Смерті, крові ти бажаєш!!!
Віру в Бога занедбав,
……………………..душу чортові продав!!!

Над святим ти глумував-
.......................прапор наш топтав і рвав!
Сина, сокола- орла,
....................вбив, замучив,як Христа!!!!
Край мій рідний сплюндрував,
........................на Голгофу люд послав!!!
Кров не змиєш з рук, повір.
....................Ім'я твоє-"вбивця", " звір"!!!
Люто знищив,вбив мужчину-
........... .... думаєш- здолав Вкраїну?!!
Жінка- наше майбуття!
........................ В лоні б'є нове життя!!!
ЗНАЙ,що БОГ з небес святих
....................матір і дитя ЗБЕРІГ !!!

Всі відтінки рудого поміж хакі.
О, Осінь, Осінь – знову в неї свято!
І яблука такі рум`янощокі
Зорять з дерев – їх там вже небагато.

Іде полями чисто і врочисто,
І грає кров ще предків, ще поганська.
Манить здаля калинове намисто.
Красуня – українська. Хна – іранська.
09.10.14

В неї кучеряві білі кіски,
Носик у веснянках – догори.
Ясочка усміхнена Аліска,
Найгарніша дівчинка в дворі.

Вийде з дому – й вулиця сміється,
Защебече – слухають пташки.
Дівчинці Алісочці вдається
Те, що іншим бачиться тяжким:

І стареньких в юність повертає,
І сумним дарує щирий сміх.
Ось таке дівчатко підростає,
Гріє, наче сонечко, усіх.

Пишем поему на задану тему…
Ти лиш зустрінься – то друга слова.
Серце завмерло від млості і трему,
Бо зрозумів – ось Мадонна жива…

В погляді щось невловимо лукаве,
Дощ золотий – у глибинах на дні.
Ствердно кивнула – Замовимо кави!
А на “до кави” всміхнулася – Ні!

Наче тайфун по життєвому плесі –
Кава еспресо чи кава глясе?
Так ось буває – ні слів, ані бесід,
Погляд єдиний – і тонеш, і все!

Очі глибокі і втомлено чисті,
Голос у мене захрип як назло,
Погляд чомусь зупинивсь на намисті,
В мами моєї подібне було…

Глянути в очі? Та легше умерти,
То лиш здається – мужчини круті.
Любить життя витворяти концерти,
Та не було ще такого в житті.

Друг же просив не дивитися в очі,
Я в них давно утопився – на дні.
Де ж мої рими? Далекі, неточні –
Певно поема не вдасться мені…

Взяти за руку не вистачить сили –
Ми дочекаємось кави чи ні?
Люди неначе навколо ходили,
Та все одно ми були тут одні.

Як помилково принесли нам чаю –
Ти від душі розсміялась таки,
Я ж зрозумів – ми тут долю стрічаєм,
Буде поема на довгі роки….

…Столик у нас – зачароване коло,
Кава у чашках холодна давно,
Люди неначе і ходять навколо,
Але беззвучно – в німому кіно.

І вже удвох насміялися вволю,
А як спустіли сусідні столи,
Раптом сказала – Я вірила в долю,
Не допили ми – під руку пішли.

Будем писати натхненно до ранку,
Хай надихає осіння пора,
Думав поему назвати “здибáнка”
Але тепер назову “Ти прийшла”…


29.10.2014

настругали совків
і під марші бравурні
через чорні роки
йшли колонами в дурні

йшли шаблонячи крок
ніби цвяхи у дошку
балалаєчний рок
ламцадріцали ложки

а молочні от-от
понадпланові ріки
як гельмінти сексот
заховалися в ніках

геніальні стіхи
нам доярки писали
відпускали гріхи
ледь живі аксакали

ми нарешті дійшли
бражка в діжках заграла
понеділок в душі
тризна на шабаші
не своїх генералів

То що, Росіє з Путіним укупі,
вподобала метаном торгувать?
Ще трохи зачекай – в глибокій дупі
опиниться уся Кремлівська рать.

Живем у часі, де усе відносно –
імперська велич, нафта і Газпром.
Одне та інше – буде суголосно
в єднанні із охлялим капшуком?

Андреа Россі – інженер від Бога
і автор копійчаного тепла.
Без газу жити є реальна змога.
Першопрохідцю – слава і хвала!

Холодний синтез? Розпад? – то деталі.
Спромігся фатум для життя людей
із чаші життєдайного Грааля
пролитися дощем благих ідей.

Ніхто ніколи не зламає ходу,
бо як не є, ресурси – то регрес.
Подяка долі, а найперше Богу,
опікуну нужденних із небес.

А що Росія з Путіним укупі?
Сибірська неозора АЗееС…
Сидітиме в морозяній шкарлупі,
гарчатиме у небо ретро-пес.

28.10.2014

Шось я сьогодні трохи втомився,
Неначе з чортами навкулачки побився
за честь і совість, або навіть за віру христову.
І шо ми, спитати б, отримали з того?
Суцільні неприємності.
Результати від'ємні та
сумні. Якшо реально судити,
ми лишилися налякані, наче діти,
що задивилися в натовп і за мить
загубили матусю. Шо маю робити,
як то співала сестричка віка,
ясновельможна довіку...

І шо нам робить,
питаючи вже на копил московщини?
Хоча такі сплески не гідні мущини,
але шо тут поробиш...
Залізли ми, наче Віктор Онбиш
у селище Небилиця.
Але між нами двома є суттєва ріжниця -
він там панує директором школи,
а в мене в кишені голісіньким голо
як на долоні.

Сиджу у вагоні,
порожньому на новорічну пору,
що доповзе ще додому нескоро,
і відчуваю в кожному нерві,
яко стискається круж мене видноколо.
От я й кажу (ся вибиваючи з ролі
хоми киянина) правдивим голосом
хоми чорного: ми догралися
зі своїм життям до останньої ручки
у дурному драйві, як велемовить Ігор Кручик.

Затанцювалися у глухий і безвихідний
кут. Пригорни мене, крихітко,
сьогодні з такого випадку.
Із такого випадку й такої причини.
А я тобі не цитуватиму Тичину
Павла Григоровича, а в сугубій крамниці
на далекій полиці,
знайду сорокабаксовий шартрез.

Аби коли з годинника зітре
останню дрібку року, що минає,
неначе кіт і кицька
пухнасті бо персицькі
ми навсидячки на волохатому килимі
поступово доїхали до "Як тебе не любити, Києве.."
під ялинкою,
що густо пахне зеленими шпильками,
та поїхали далі...

Пожелание солдата девушке

Смотрит в лицо незнакомый рассвет.
Рухнуло прошлое. Выхода нет.
Я ухожу. Чувство долга зовет.
Мы выступаем в кровавый поход.

В сорванном флере растоптанных дней,
В мрачных картинах тревожных ночей,
Верность храня, пусть духовную, даже
Мне изменив, оставайся моей,

Той, сохранившей мой образ в душе.
Той, удержавшейся на вираже.
Искру надежды на встречу храня,
Главный подарок получишь- меня.

Тело свое я тебе подарю.
Рунами верности заговорю.
Хоть на траве, хоть на простыни белой,
Все, что захочешь, со мною ты делай.

Наших желаний сольются основы.
Сбросив одежд неуместных оковы,
Страстью наполним любовное ложе.
Это любой мне награды дороже.

Это- подарок превратной судьбы,
Сердцем твоим мне протянутый смело.
Пали сомненья душевной борьбы.
Ты подарила мне душу и тело.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486743
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.03.2014
автор: Сокольник

На изломе эпох

Встал рассвет в терновом венце.
И, вдыхая весеннюю вонь,
Я, с гримасой на мрачном лице,
Собираю осколки в ладонь.

Этот мир разлетелся во прах.
И осколками ноги босые
Мы изрежем, блуждая в мирах,
Где ютятся дожди косые,

Нас очистив от скверны былой,
Напитав живительной влагой...
И былого истлевшее зло
Упокоится в темных оврагах.

Только ты люби в этот час!
Только телом меня согрей!
Это время выбрало нас,
И несет... Так целуй скорей!..

Холод мира поправ, стоим,
И в объятиях согреваем
Мы друг друга. И время с ним,
Словно кровь, в песок истекает.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486859
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.03.2014
автор: Сокольник

Я один. Тебя нет.

Что мне делать, коль скоро
Тебя уже нет?
Дождь весенний стучит,
Отбивая удары...
Это демоны зла
Собрались на банкет...
Это ведьмами воют
В переулках котяры...
Ты была- и не стало...
И вот я один
В переулках весны,
Словно зомби, блуждаю.
Ты ушла. Я, не нужный
Себе господин,
К телефону беззвучному
Вновь припадаю.
Связи рвутся... Услышь
Стука сердца там-там,
Выйди вновь на порог
Чуть прикрыта... И тела
Я ладонью тепло
Соберу. И отдам.
И у ног опущусь...
Но мечта улетела...
Улетела туда,
где на сердце тепло,
Где речная верба
Нас ласкает ветвями,
Где развеяно в прах
Вездесущее зло,
Где измены судьба
В несогласии с нами...
Я один. Дождь стучит
По разжатой руке...
В безнадежной тоске
Догорает мой вечер.
Руны счастья черчу я
На мокром песке,
И стирает рука
Эфемерную встречу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487143
рубрика: Лирика любви
дата поступления 21.03.2014
автор: Сокольник

Конец любви. Самоубийство

Умирает любовь. Умирает мечта.
И сегодня в мой дом ночь приходит не та.
С темных стен безнадежно глядят пауки,
И душе невозможно избыться тоски...

Эта ночь обнаженно-кровавою раной
Режет душу. Всплывающий образ туманный
Промелькнет, не задев, не нарушив покой.
Досылаю патрон недрожащей рукой,

Обреченно гляжу в темноту потолка,
И бессильно свисает с постели рука...
Пистолет у виска. Пуля в тело вошла...
Я спокоен. Я умер. Любовь умерла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487590
рубрика: Лирика любви
дата поступления 23.03.2014
автор: Сокольник

Награда солдату. Мечты о лете

Зима отошла. Снег кровавою кашей,
Горящие шины и взрывы гранат...
Прошел ледоход. Это прошлое наше
Ушло, и уже не вернется назад.

Нежданной войною весна постучала.
Устали в надежде. В тревоге устали.
Устали, измотаны этой весною...
И как мы скучаем по летнему зною,

Когда мы на пляжах от солнца растаем,
Когда мы обноски зимы поснимаем...
Бушлаты и берцы- скорее долой!
Мы те еще "перцы"- задор молодой

Мы нашим сердечным подругам подарим
На пляжах и в парках с любимыми в паре.
Здесь форму носить не пристало бойцу.
Футболки и шорты- вы так нам к лицу!

И снова придут кареглазые ночи.
Они пролетают в объятьях короче,
Чем скорый, отчаянный бой рукопашный...
Его мы припомним, как отзвук вчерашний...

Девчонки, мы-ваши! Целуйте! Любите!
Любовь и себя беззаветно дарите!
Дарите рассветы. Дарите закаты.
Награда любовью- мечта для солдата...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487774
рубрика: Лирика любви
дата поступления 24.03.2014
автор: Сокольник

Несподіванка. У кафе.

З тобою у кафешці
Сиділи. Йти вже мали.
Втомився. Цілий вечір
на мене "нависала”...

Претензії “тулила”,
Що я такий-сякий.
Що не такий. І знову-
Що знову не такий...

І я вже сам не знаю,
Навіщо все це слухав.
Вже приміряв виделку,
"Лапшу" знімати з вуха...

Навіщо ти цю зустріч
Призначила мені,
Коли мене готова
В кошмарнім бачить сні?

Хотів вже розплатитись
І поскоріш піти,
Як раптом несподівано
Спитала сумно ти,

І дивно забриніла
У голосі любов-
Я завтра буду вільна...
Зустрінемося знов?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488309
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 26.03.2014
автор: Сокольник

Воинам- Афганцам Майдана

Нам еще вспоминать, и солдатская совесть чиста,
И "на грани" стоять у сожженного нами моста.
Нет дороги назад. Мы прикрыли избитых детей.
Можем мы рассказать, как любовью покрыли своей

Нашу Родину-Мать. Украину должны мы спасти.
Мы пройдем сто преград, повстречавшихся нам на пути.
Дома не ночевать- ты, родная, пойми и прости-
Честь Солдата стоять за Свободу всегда впереди.

Я еще напишу, как холодные ночи легли.
Я еще расскажу, как гремели разрывы вдали.
Мы на наш Третий тост вспомним имя твое, Нигоян!
Мы еще допоем... Дай нам мужество, Афганистан!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475464
рубрика: Гражданская лирика
дата поступления 28.01.2014
автор: Сокольник

Я йду

Мені набридло. Я втомився
Тривожити завмерлу тишу.
Лиш смуток в серці залишився.
Дарма. Тобі його залишу.
Твоїх бажань метаморфози
Вже не торкнуться, не зігріють.
Я йду. Весняний цвіт мімози
Дарую, як загибель мрії.
Ти не відчула, як змінились
Типові обриси кохання.
Тілесний шал пікантно виливсь
В примарно-марні сподівання...
Прощай. Свій смуток я сховаю
Глибоко так, що не побачиш.
І ти, на те я сподіваюсь,
Тим самим холодом віддячиш.
Мене нема. Тебе не стане
В холодній світу коловерті,
І сонце, як кривава рана
Сідаючи, повільно змеркне.
І лиш колись, коли світами
Черговий березень полине,
Себе спитаю- що ж це з нами?
Навіщо ж я тебе покинув?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488435
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 27.03.2014
автор: Сокольник

Весенние цветы

Весною пышно расцветает... ревность,
Когда девчонки одевают босоножки,
И прелесть ног преодолеет верность,
Как корм не впрок коту при виде кошки.

Весною пышно расцветают... ссоры,
Когда, себя сомненьем тяжким истязая,
Как птичка, упорхнет в открытые затворы
Твоя любимая, от ревности сгорая.

Под небом солнечных дождливых взвесей,
Когда так сладки эротические сны,
Порыв желания хандрой уравновесив,
Срывайте радостно подснежники весны.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488838
рубрика: Лирика любви
дата поступления 28.03.2014
автор: Сокольник

Опавший лист

Снег сошел. И лист опавший,
Переживший зимний снег,
Словно вспомнив день вчерашний,
Закружился по весне

В вихре ветра, что из сеней
Пыль сомнения метет,
Что в потоке ощущений
Позабыл ушедший год...

Вновь в свободе многоточья
независим, позабыл
Тот застенчивый листочек,
С кем под снегом рядом был...

Так и я в потоке ветра
Новый ветренный порыв,
В парусах грядущих лета
Поцелуем изловив,

Упаду и вновь восстану...
Но, по-новому любя,
В сердце вдруг заноет рана-
Как я буду... без тебя?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491237
рубрика: Лирика любви
дата поступления 08.04.2014
автор: Сокольник

Ми із тіні

Сліпуче сонце? На підмостках
Ви ролі граєте невпинно
На публіці. Все дуже просто.
Та ми- складніші. Ми- із тіні.

Це непогано. Не засліпить.
Кохання шал не виїсть очі.
Гірка образа не скалічить
Душі і тіла. Ми не хочем

Здобутком бути на загальній
Арені світла-примітиву...
І тіла твого аморальність
Відчути я жадаю хтиво,

Та не у світлі, що спаплюжить
зливання хіті, поз сюжети.
Не дай- но Боже нам одужать
Від цього. Все ж-бо ми поети

Не наносного примітиву,
Де все, неначе в протоколі,
Розписує кохання диво,
Як хрест тяжкий лихої долі.

А ми, тіла у тінь вдягнувши,
Від світла сонця нею вкриті,
Свою обрАнність осягнувши,
Досягнемо блаженства миті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490235
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 04.04.2014
автор: Сокольник

А я оце, бачиш… ( заміжній коханці )

А я оце, бачиш, весь день по тобі сумував.
А я все в обличчя сторонніх людей заглядав.
Твій погляд ловив серед сірих облич уночі...
Та ти не моя... Ти заміжня, хоч криком кричи...

І мною весь вечір ти мариш в сімейнім теплі.
І буде до втечі манити мій образ в імлі...
Готова покинути все, утекти в темну ніч в чому є.
Готова на все... Та обов"язок все не дає...

Я в мороці смутку до тебе скрізь ніч дотягнусь,
І серця здобутком таємного шалу торкнусь.
Моя ти тілесно, і серцем навіки моя.
Нам доля всміхнеться. І вірно чекатиму я.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493842
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 20.04.2014
автор: Сокольник

Счастье

Так бессмысленно прожиты годы...
Сколько раз счастье было в руке,
Но дороже был выбор свободы,
И всегда уходил налегке

В прежний мир бесприютной печали,
Где свобода уже не нужна...
Но сбылось- мы друг друга познали,
И желаний вкусили вина...

Упоила собой, упоила,
Как завещано было судьбой.
Подарила себя, подарила,
И дышу я одной лишь тобой...

Покочуем еще, покочуем
По просторам затерянных трасс!..
И, проснувшись, припомнит, тоскуя,
Позабытое счастье о нас...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505265
рубрика: Лирика любви
дата поступления 15.06.2014
автор: Сокольник

Не исчезай

Не исчезай! Надежду подари,
Что будет встреча, снова до зари
Любовь ты будешь пить в моих объятьях!..

Не исчезай! Дай руку протяну,
И дотянусь до счастья, и усну
В дурмане цвета липы!.. Сбросив платье

Ты сладкая, как липовый дурман,
Как наважденье, как ночной обман,
Лежишь нагая в бледно-лунном свете,

И в утомлении дотронувшись рукой
До скрытых тайн, тревожа твой покой,
Я в исступленьи пью мгновенья эти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505266
рубрика: Лирика любви
дата поступления 15.06.2014
автор: Сокольник

Разошлись пути

Все прошло... Что мы можем еще сказать?
И молчим. Стон немой во тьму улетает.
А ведь мы... Мы ведь раньше могли летать
В небесах, разгоняя вороньи стаи...

Мы стоим на развилке земных дорог.
Из одной вышло две, но они поуже...
И по ним нас навеки разводит Бог...
Бог любви... И любви он уже не нужен.

Все прошло. Мы молчим. Да к чему слова?
Разошлись по дорогам необратимо
Две судьбы. Два желания. Чувства два.
Смолк оркестр. Окончание пантомимы.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506394
рубрика: Лирика любви
дата поступления 21.06.2014
автор: Сокольник

Відношення до бажання по здійсненні бажання (трохи іронічне)

Я бажаю тебе, чи ні?
Лежимо, мов в казковому сні,
У вінку з наших тіл оголених...
Я бажаю тебе, чи ні?

Тільки щойно був буревій...
Я пізнав темперамент твій,
Наче хвиля цунамі накрила...
Як я витримав цей буревій?..

Шал жаги виснажує нас...
Так завжди- пік бажання нараз
Йде на скін зі здійсненням бажання...
От і нині він віснажив нас...

А тепер я себе питаю-
Відпочину, та знову пізнаю
Твоє тіло шалене?.. до чаю...
Ох, навіщо я це питаю?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508520
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 01.07.2014
автор: Сокольник

Куди іду? Хіба я знаю,
куди недоля заведе.
Якщо і тут немає раю,
тоді нема його ніде.

Але звикаючи до пекла
у веремії суєти,
я оминаю літо тепле,
аби до осені іти.

А поки все ще проводжає
весна надії, а зима –
не обігріє, то чекає,
коли оказії нема,
що хтось таки поспівчуває,
як не освистує юрма.

                              10.2014

Коли бюрократи прокрались,
коли генерали злякались,
коли задрижала держава
на грані падіння, –
тоді-то – не десь і не звідкись, –
а тут, поряд з нами, – з’явились
такі собі хлопці й дівчата
з несплячим сумлінням.
Вони були завжди, у цьому вся річ,
і світ на них держиться сотні сторіч.

Приспів:
Лиш з доброї волі, лиш з доброї волі
приходять на поміч до тих, хто в недолі.
І з доброї волі ідуть без вагань
найкращі сини в найкривавішу брань.

Везуть допомогу для фронту,
мов роблять звичайну роботу, –
без них ворогам знахабнілим
ми б носа не втерли.
Таких, що не б’ють себе в груди,
повік шануватимуть люди;
таких, що не словом, а ділом…
Вони – волонтери!
Це їхнім завзяттям наш вулик гуде,
і значить, країна вже не пропаде!

Приспів.

Як маєш ідеї та сили,
не жди, щоб тебе запросили:
роботи на кожного стане
на нашому полі.
Якби ж всі позлазили з печі
й, де треба, підставили плечі,
то, може б, у світі й не стало
недоброї волі?!!

10.2014

Твої слова тікають з долі,
Мовчать приречено, до сліз.
А я чекаю, мов тополя,
Щоб вітер їх мені приніс.

Я їх почую, навіть шепіт,
Як голос тихого струмка,
Як подих вранішнього степу...
А ти мовчиш... Твоя рука

Спокійна, тиха і далека,
Хоч зовсім поряд, а чужа.
Невже чатує небезпека,
Між нами виросла межа?!

Я застигаю у чеканні,
Мовчання скину без жалю.
І заморожене кохання
Теплом любові розпалю.
23.10.14

Маленьке сіре зайченя
Тихенько двері зачиня,
Бо хоче, щоб матуся мила
Спокійно в хатці відпочила.

28 липня 2014 р.

Взялося димом
опале листя саду —
збіліла тиша.

(28 жовтня 2014)

Мов точені – статура і лице.
Від матері, либонь, – волосся пишне.
Але ж нутро! – як збовтане яйце:
Не розбереш де праведне, де грішне.

Авесаломе! Сину мій… це ж я…
Сам плачу від своєї перемоги…
Потворніша за гидь – пиха твоя.
Тобі не страшно – не боятись Бога?!

Куди тебе спокуси завели?
Чия неправда тулиться до ребер?
Пронижуть мстиве серце три стріли…
Якби я міг померти замість тебе!

Тікаєш, переможений… Авжеж,
Гадаєш – одчепилась клята згуба.
Тікай!!!

Хіба від смерті утечеш?

…Стежина.
Ліс.
Кремезні пальці дуба…

2014

О, осене, багатолика жрице,
принади днів у золоті жури,
немов яса, казкова фея-птиця,
поміж людей розносиш пряно ти.

І хтось твої кохає тлінні чари,
пускаючи у серце не красу,
а неба напівсонного примари,
в тумані дня засіяну росу.

А хтось зітхає – на хитку дорогу
ступає так, немов у судну путь,
очікує на Гога і Магога,
багряну і безжальну сиву суть.

А хтось у тло, у непрозорі шори,
ховає «Я» від криці жовтих ваб.
Записує в нотаток сон покори,
як неминучий у житті етап.

О, осене, багатолика жрице,
офірою означивши красу,
на плаху до зіркової цариці
ведеш себе. Чи може лиш косу?
28.10.2014

Старий водію, дякую тобі
за гравійоване дорожнє тло,
за чистий дим коліс і, далебі,
за нехитке октанове число,

за злагоджену ритміку поршнів
і за відмову кожному менту,
за друга, що позаду захропів
після важкої зміни на посту,

за руни, що ти на кермо набив,
за високо настроєний клаксон,
за мерехтіння митниць і портів
зі схлипуванням валу в унісон

і за навислу перед лобовим
пластмаску з намальованим святим.

28.10.14

Нічка заховала зорі-світлячки
За ажурну хмаркову завісу.
Казочка мандрує з неба навпрошки
Місячною стежкою до лісу.

Казку не зупинять вигуки сови,
Не страшна їй темрява ніяка.
Там її чекає дядько-лісовик,
Кізонька й Кирило Кожум’яка,

Світла диво-птиця, слон і вісім гав,
Зайчик і веселі ведмежата.
Всі вони готові – знову час настав
В гості до маляток поспішати.

Вже не чути сміху й галасу ніде,
Нічка чеше коси темно-русі.
Казочка цікава в сни твої іде
І веде своїх невтомних друзів.

“Не вбий… Не зрадь…
Не силуй… Не кради…» –
пантрують людство Лавра і Софія…
Лелечий рід на обрії даліє:
аби ж вертався кожен рік сюди…

Тривогу час годує прямо з рук…
Цупка непевність огортає місто,
летять чутки разом з осіннім листям,
щодень повільно падають на брук…

Чи на покутті сіли вороги,
що тяжко так болить чутливе серце?
Старий Дніпро подивиться на все це
і гнівно зсуне древні береги…

Коли остиглий Львів огорне снами
Його знебутих мешканців, коли
Між тінями, вогнями й голосами
Проступлять янголи з небесної імли,

Коли полине дощ у вікна вільно
Змиваючи і кАрби і скарбИ,
Хтось підійде, нечутно та повільно,
І поведе з собою, назавжди.

Туди, де світло зоряне стікає
На вишиття будинків і садів...
Те місто нас додому ще чекає.
Тим містом Бог давно заволодів.

2014

Доглядати свій сад у долині печалі –
Доля, змилуйся Боже, нівроку така.
Чи мій демон став злим і лихі його чари?
Чи він може зробити
З козака жебрака?

Не проси, та молись, бо цей сад Гетсиманський.
І та чаша допита вже майже до дна.
Не жени крамарів, і ціпка не тримайся.
Ця старенька церковця для всіх бо одна.

Сад же квітнути буде для тебе й без тебе.
Кожен день перетворить на втіху та жаль.
Тут дозріє і всохне чимало ще стебел.
Не послав же Бог з неба
Нам інших скрижаль.

2014

в цім притулку вже зовсім незатишно
чути близько вже стукіт копит
обрій вужчає небо важчає
звідки четверо коней летить

тут у кожного свій апокаліпсис
кожний камінь тут страшно кричить
долі в заростях душі в наростах
на безумства розколота мить

вороний принесе ніч увічнену
а гнідий – всеочисний вогонь
а блідий кінь зі смертю повінчаний
білий богом торкнеться до скронь

2014

Желанной женщине ( 16+ )

Когда ко мне нагая, в лунном свете
Прижметесь Вы, от холода дрожа,
Меня объемлет эротичный трепет...
Острее он, чем лезвие ножа.

Ножа, который, погружаясь в ножны
Моей избранницы, соединяясь с ней,
Явит единство бешеных желаний,
Явит соединение страстей...

Прелестная! Когда Вы, вся нагая,
Пронизанная солнечным лучом,
Встаете с ложа, вновь я Вас желаю.
О Вас мечтаю. Больше ни о чем...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469041
рубрика: Лирика любви
дата поступления 29.12.2013
автор: Сокольник

Давайте…

Давайте виживати назло нелегкій долі!
Давайте віршувати у дружнім нашім колі!
Ще буде мир та щастя. Ще буде спокій в домі.
Нам буде що сказати і друзям, і знайомим-

Що ми жили нелегко. Та ми жили із честю.
Країну рятували в ворожім перехресті.
Нерідко- не в достатку. Нерідко- без надії.
Та все було в порядку, бо нам світила Мрія.

Та Мрія, що пронесли її як поклик серця,
Що зігрівала душу, немов горілка з перцем,
Що, мов прекрасна пісня в небесну велич лине-
Єднання у любові до Неньки-України.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519983
рубрика: Лірика
дата поступления 28.08.2014
автор: Сокольник