ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2014.09.26 17:53 ]
    Затемнення ума

    Минуле не об’єднує,
    сучасне аж зашкалює,
    майбутнього нема і є
    яса і пустота.
    Оточує імперія,
    затягує містерія,
    заліплює мізерія
    заціплені уста.

    Ніщо не зобов’язує,
    коли одні укази є,
    і бідного не радує,
    коли пуста казна.
    Куди воно дівається?
    Нічого не міняється.
    Рука не піднімається
    на пана й пахана.

    Є і убивці наймані,
    і окаянні каїни,
    і не дає окраїна
    дрімати карасю.
    Не помагає магія,
    і не одна оказія
    була, аби до дна її
    очистити усю.

    Із повного затемнення
    уже нема повернення.
    І ніби є упевнення,
    але нема ума.
    У капища небеснії
    і овни псам принесені,
    а душі неотесані
    охоплює пітьма.

                                  08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  2. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2014.09.26 15:43 ]
    "Боротись варто!"
    БОРОТИСЬ ВАРТО!

    Не даремно були наші подвиги ратні –

    Стало волею рабство.

    І хвалебні співати хотілося оди,

    Та з серця – квиління народу…



    Ти був ройовим одного тільки рою,

    А став усього народу героєм.

    І падають в Лету нащадки повстанців,

    І ти, на жаль, – не останній…



    Тужно «Кача» пливе і портрети героїв,

    Їм співаємо Тризну. Ох, Тризну!..

    А хто горе наше важкезне потроїв,

    Той – вигнанець Вітчизни!



    Двоє виродків виром керують кривавим.

    І пала небайдужа душа і вже й хата.

    Та ще дибу й меча ми на них не скували,

    Ще нема на катів

    Ката.



    І гуртуєм чоту до чоти, рій до рою.

    Знов – пора

    революційно-осіння.

    І треба б осанну співати героям,

    Та з серця – одні голосіння!..



    Зайди знищують дух наш і пагони гарту,

    Та боротись і жити – варто!

    Бо

    Всенародні сльози народжують ямби,

    Й пливе «Кача» і чорні троянди…

    (© Любов Сердунич, 20 вересня 2014).


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  3. Іван Потьомкін - [ 2014.09.26 14:52 ]
    Збігнєв Херберт "Пролог"
    Він
    Граю кому? Замкненим вікнам
    Клямкам що виблискують зухвало
    Дощу фаготам – смутним ринвам
    Щурам що серед сміття скачуть

    Відбарабанили востаннє бомби
    простий був погреб на подвір’ї
    дві дошки навхрест шлем дірявий
    в небі пожеж велика ружа

    Хор
    На різне годне обернутись тіло
    В печі доходить хліб брунатний
    Пожежі гаснуть. Тільки власкавлений вогонь триває вічно.

    Він
    Простенький на тих дошках напис
    короткі ймення ніби залпи
    «Гриф», «Вовк», «Снаряд» хто пам’ятає
    Поблякла руда барва під дощами

    Прали ми довго ще
    Бандажі. Тепер ніхто не плаче
    Скрегочуть у коробці сірниковій
    Ґудзики з вдяганки солдатської

    Хор
    Пам’ятки викинь. Спали спогад і в новий струмінь життя влийсь,
    Є лиш земля. Земля єдина і пори року, що над нею.
    Війни комах – це людські війни і смерть коротка над медом квіту.
    Хліб дозріває. Дуби квітнуть.В океан сходять ріки з гір.

    Він
    Пливу проти течії а вони зо мною
    Невблаганно зазирають в очі
    Старі слова шепочуть уперто
    Розпачу хліб гіркий їмо

    В сухе місце завезти їх мушу
    Пагорб з піску зробить великий
    Поки весна сипне їм квіту
    Сон трав’яний міцний сп’янить

    Хор
    Міста цього нема
    Пішло під землю

    Він
    Ще світить

    Хор
    Як трухляк у лісі

    Він
    Пусте місце
    Та постійно над ним тремтить повітря
    За тими голосами

    Ххх
    Рів у якому плине каламутна річка
    називаю Віслою. Нелегко визнать:
    на таку нас прирекли любов
    такою прохромили нас вітчизною

    Zbigniev Herbert
    Prolog
    On

    Komu ja gram? Zamkniętym oknom
    klamkom błyszczącym arogancko
    fagotom deszczu - smutnym rynnom
    szczurom co pośród śmieci tańczą

    Ostatni werbel biły bomby
    był prosty pogrzeb na podwórzu
    dwie deski w krzyż i hełm dziurawy
    w niebie pożarów wielka róża

    Chór

    Na rożnie się obraca cielę.
    W piecu dojrzewa chleb brunatny.
    Pożary gasną. Tylko ogień ułaskawiony wiecznie trwa.

    On

    I zgrzebny napis na tych deskach
    imiona krótkie niby salwa
    "Gryf" "Wilk" i "Pocisk" kto pamięta
    spłowiała w deszczu ruda barwa

    Praliśmy potem długie lata
    bandaże. Teraz nikt nie płacze
    chrzęszczą w pudełku po zapałkach
    guziki z żołnierskiego płaszcza

    Chór

    Wyrzuć pamiątki. Spal wspomnienia i w nowy życia
    strumień wstąp.
    Jest tylko ziemia. Jedna ziemia i pory roku nad nią są.
    Wojny owadów - wojny ludzi i krótka śmierć nad miodu
    kwiatem.
    Dojrzewa zboże. Kwitną dęby. W ocean schodzą rzeki z gór.

    On

    Płynę pod prąd a oni ze mną
    nieubłaganie patrzą w oczy
    uparcie szepczą słowa stare
    jemy nasz gorzki chleb rozpaczy

    Muszę ich zawieźć w suche miejsce
    i kopczyk z piasku zrobić duży
    zanim im wiosna sypnie kwiaty
    i mocny zielny sen odurzy

    To miasto -

    Chór

    Nie ma tego miasta
    Zaszło pod ziemię

    On

    świeci jeszcze

    Chór

    Jak próchno w lesie

    On

    Puste miejsce
    lecz wciąż ponad nim drży powietrze
    po tamtych głosach

    *

    Rów w którym płynie mętna rzeka
    nazywam Wisłą. Ciężko wyznać:
    na taką miłość nas skazali
    taką przebodli nas ojczyzną
    Autor: Zbigniew Herbert


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  4. Любов Бенедишин - [ 2014.09.26 12:58 ]
    ***
    Єгипте! Роззирнися надовкіл,
    в майбутнє зазирни - в слова і лиця.
    Чуже дитя гойдатиме твій Ніл,
    і дасть йому ім'я твоя цариця.

    Вдивись у віхи сутінків... світань...
    Хоч раз на триста років стань добрішим!
    О, ще накличеш дев'ять покарань,
    не омине й десяте - найстрашніше.

    А поки... множ скарби, лічи рабів,
    куй зброю, пий вино, розбещуй славу...
    Вже віщий сон пасе тобі корів:
    сім тлустих, а за ними - сім кістлявих...

    2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (16)


  5. Анна Віталія Палій - [ 2014.09.26 12:31 ]
    * * *
    Мій опоненте з осені,
    Слова, що зріли досі ще, -
    У зиму перейдуть.
    Стаю ногами босими
    У небо, повне просині, -
    Вивільнюється суть.

    На тверді неба - рішено.
    Шляхами світу спішено.
    У русі - тільки зміст.
    Маленька кулька зоряно
    Летить і диха зморено.
    А на раменах - міст.
    28.09.07.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (21)


  6. Нінель Новікова - [ 2014.09.26 10:40 ]
    Ридають дощі

    Золотої цієї пори
    Ще хотілося сонцю радіти,
    Та загнали холодні вітри
    Десь, у Африку, «бабине літо».

    Безутішно ридають дощі,
    Заливаючи землю щоднини...
    Розкошують у лузі кущі
    Молодої, гіркої калини...


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (12)


  7. Богдан Коханевич - [ 2014.09.26 00:00 ]
    Звичайна історія
    В дитинстві
    у хлопчика
    був кастет,
    окуляри з товстими лінзами.
    А за два квартали -
    височів мінарет,
    І правовірні невірних різали.
    Батько його -
    працював у забої,
    періодично в запої входив.
    Щедро на витрати давав кишенькові
    купонокарбованців сотні.

    Мріяв зібрати колекцію нецке,
    не чув про колекторів і приставів.
    На уроці сказав, що Стус -
    донецький...
    Після школи його відпиздили.
    На своєму "Орльонку" зі звареною рамою
    штурмував терикони в наплечнику.
    Посміхався, читаючи, що десь є
    вулкани
    вищі
    і небезпечніші.

    Він давно подорослішав.
    В одному з вузів
    отримав диплом менеджера.
    Квартиру в столиці знімає з друзями,
    гуглить Кійосакі - не Селінджера.
    Іноді на кухні, п'ючи самогонку,
    згадує мрії побляклі.
    Він їм - не зрадив.

    Його "Орльонку"
    розмаху крил забракло.
    Вересень, 2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Шоха - [ 2014.09.25 23:11 ]
    Візії кривих дзеркал
                   Я не поет, а лише плагіатор
                   задивленої в містику душі.
                   Який не є, котуємось – аматор.
                   А переіменують, – агітатор,
                   то й що мені? З калюжі, чи з межі –
                   у задзеркаллі все одно чужі.
    І за віки об’єм їх не обняти.
    Ленініана місії усіх
    героїв із ідеями святих.
    І всі – отці російських демократій.
    І годі їх усіх порахувати –
    не вистачає ані рук, ні ніг.
                   Лютує, шаленіє пропаганда
                   аматора дзюдо і карате.
                   Але і є реакція на те –
                   це наша самопоміч і громада.
                   Ой, дусається* Раша безпощадна
                   на юне, і нове, і золоте.
    І на Мазепу дується вселенська.
    І за Бандеру ще ідуть бої.
    Віссаріони** гнівають Шевченка.
    О любі Добролюбови мої,
    є воля, є! Але така куценька,
    що і не видно милої її.
                   Чи може бути воля у худоби?
                   Вона була і є у козаків.
                   А їм відомо ще споконвіків:
                   простори завойовують нероби,
                   як нині кацапня низької проби,
                   аби доїти нації рабів.
    Вона й своє перевела нінащо.
    А нині суне носа у чужі
    корита. Перемоги – міражі.
    Сама себе укоськає, ледащо,
    латаючи останні рубежі,
    але і їй уже не буде краще.
                   Їй і самій огидні байстрюки,
                   манкурти, яничари, охлократи,
                   не відаючі, де є їхня мати...
    Весна минула. Де бойовики,
    готові безоплатно все-таки
    за неї, окаянну, воювати?

                                  09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (3)


  9. Іван Гентош - [ 2014.09.25 22:24 ]
    Четвертий гумконвой
    Господи, збав від сусіда-зарази!
    Лезо ганьби десь пече під грудьми –
    Їдуть без дозволу руські КАМАЗи…
    Що їм Європа, і Штати, і ми?

    Щось домовлялися – вірили всує…
    Знов на граблі? Ми у цьому майстри!
    Потім розкажуть нам “Не контролюєм…”
    Буде четвертий – не два і не три!

    Їздять уже, як до себе додому…
    Маємо честь ми? То ж наша земля!
    Скільки героїв поляже потому,
    щоби знешкодити “помощь” Кремля?

    Може іще зустрічати в поклоні?
    Знову “підняти питання” в ООН?
    Де наш Литвин, бравий воїн в законі,
    Що обіцяв перекрити кордон?

    Все порахуєм – заплатить до цента
    “Брат”, що в смертельних обіймах затис.
    Маємо вторгнення – бий інтервента,
    І не дивись, що фарбований лис!


    25.09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (31)


  10. Олена Малєєва - [ 2014.09.25 22:28 ]
    Все заради Раббі
    Траса: поля, дерева…
    Ніч наступає на шини,
    Я бачу готель дешевий.
    - Друже, спини машину!
    Ти кривиш гидливо рота:
    - Крихітко, їдьмо далі –
    Тут павутиння довкола
    І бруд на столах в їдальні.
    Мені ж все одно. Як хочеш –
    У ніч, так у ніч – гайда!
    - Ми в Умані?
    - Ні, не точно.
    Чекай, десь карта була.
    - А що навігатор?
    - Глючить.
    - То їдемо наосліп.
    Ти посміхаєшся штучно
    І думаєш: «Влип так влип.»
    Ми їдемо на край світу
    Ти знаєш де світу край?
    Як знаєш, то їдьмо швидко,
    Ну тисни на газ. Давай!
    - Навіщо це все здалося?
    Поїсти б, поспати трохи…
    Я хочу побачити щось,
    Окрім цієї дороги.
    - Ну, мій вередливий мачо!
    Ще трохи, ну потерпи –
    Впіймаєш свою удачу
    За дупку на раз-два-три.
    Ми маємо справу важливу:
    (Тссс! Тільки це таємно!)
    Раббі Нахману на могилу
    Ми хризантеми веземо.
    25.09.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (2)


  11. Олександра Камінчанська - [ 2014.09.25 18:52 ]
    Може мене нема?..
    Білі ночі, білі сни,
    Білі гардини на моєму вікні.
    Наснилося мені?
    Може… не знаю.
    На небі розсипалися зорі
    Крихкі та прозорі,
    Мов кришталь.
    А може, як життя?
    Окраєць душі ніби хто відтяв…
    Порожньо і холодно.
    Задихаюся од відчаю.
    Малою і непоміченою
    Живу в цьому світі.
    Належу сама собі.
    Складаю пазли надій.
    Вірю у «любиш чи не любиш?» –
    Маленьке ромашкове щастя.
    Помрію, якщо вдасться
    Про краще завтра,
    Де не буде ні сліз, ні горя.
    …За спиною – вітри, з лісом говорять.
    Прокидаюся зі сну.
    На долоні Всесвіту я ніби сама.
    …а, може, мене нема?..


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (10)


  12. Любов Долик - [ 2014.09.25 17:38 ]
    Кіт пішов
    Пародія

    Кіт пішов. І не просить їсти.
    І кімната уже не та.
    І в його улюбленім кріслі,
    як у серці моїм, – пустота.

    Обступили, напевне, киці,
    тож емоції – через край!
    Кіт сусідський дістав по пиці,
    дико нявкнувши «Прощавай!»

    Не сховати любов за грати,
    хоч котяча – а все ж любов.
    Кіт не міг перед нею встояти.
    Кіт пішов, кіт пішов, кіт пішов…

    Тепла шерсть зігрівала долоні –
    скільки ж ніжності і тепла!
    А тепер – тільки біль у скронях:
    де ж та киця його завела?

    Я вже знаю, що далі буде:
    серенади такі гучні,
    ми живем у котячих Бермудах,
    тож сусідам – всю ніч пісні!

    Час не йде, а летить на конях.
    Скоро буде котячий рай!
    Кошеняток смугасто-чорних –
    вибирай собі, вибирай!

    19.09.2014


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (7)


  13. Мирослав Артимович - [ 2014.09.25 17:53 ]
    ***
    Видиха тепло ліжник овечий.
    Ручая невтомливий мотив.
    Сіє зорі в сонні гори вечір.
    У колибі – пахощі грибів.
    Тут – в раю безгрішної природи –
    тихий спокій душу обійма.
    А заплющиш очі – і на сході
    бачиш: пеклом дихає війна…

    25.09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (19)


  14. Світлана Майя Залізняк - [ 2014.09.25 16:37 ]
    Нетиповість


    А на дні душі - зелено-сині дзвоники.
    Калабані висохли.
    Ще тліє вересень.
    Що не ранок - опір"єна хитка сходинка.
    Звинуватять як не в розумі, так в єресі.

    Пригинатись не навчили - маєш около.
    Витріщаються нудні, безкрилі, ялівки.
    А тепер злинай, душе, білим соколом!
    Залишай чорнолезу вирву й маківку.

    Це тобі лиш здається, що засніжені верші.
    Доки ти колисала, в Лету падали перші.


    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  15. Андрій Басанець - [ 2014.09.25 15:40 ]
    * * * *
    Він так ішов – нікому, бо кому?
    Він – вересень, та хто його вже любить?
    Довкіл тітки провітрюють пітьму,
    мов гаманці, затискуючи губи...

    Він був комусь. А сам собі не був.
    Він якось враз позбавився усього.
    Холодні двері взявши на скабу,
    пішов собі, як старець, на дорогу.

    І шепотів, аж душу застудив,
    сутулим тіням, нетерплячим дітям:
    "Я вже нікому в світі не один...
    Вже нікому й наснитися у світі..."

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  16. Анна Куртєва - [ 2014.09.25 14:38 ]
    Героям слава
    На коленях встречают погибших Героев*,
    на руках через город их в вечность несут…
    Украина слезами заполнила море -
    о них память века никогда не сотрут.

    После «русской весны» украинское лето
    колосится в полях, дозревает в саду.
    Вам, защитники наши, спасибо за это,
    Вас прикрою душой и к ногам припаду.

    Заслонили собой и спасли пол Европы,
    как спасали ее от монгольской Орды
    наши предки святые (поля – их некрополь),
    чистокровную Русь защитив от беды.

    Как плевали в лицо вам "ничьи" «Ураганы»,
    с замиранием сердца следила страна…
    Нас синхронно сожгли ваши рваные раны –
    так безмерна сегодня свободы цена.

    Не пробили ваш дух вражьи «Смерчи» и «Грады»,
    обнимали руками родные поля.
    Нет на свете важнее и выше награды:
    от эпохи Триполья - тут наша земля!

    https://www.youtube.com/watch?v=vTGWPMxslPk&feature=youtu.be – читаю стих.

    20 августа 2014

    *http://fakty.ictv.ua/ru/index/read-news/id/1526904



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (19)


  17. Олеся Лященко - [ 2014.09.25 13:52 ]
    Новини з Кам’янця

    А ти – королева маленького міста –
    Високі підбори і жмені коралів.
    Всі площі, скуйовджені і прямовисні,
    Ішли та ім’я твоє вікнам кричали,

    Що камінь погодився рівно покластись,
    Що золотом зважать тебе твому пану
    І викуплять, вимолять, не занапастять,
    Відвагу і вảги принісши на ґанок.

    Твій пан роздобрів і сказав тобі: «Вільна!»,
    А золото нести чимдуж до світлиці.
    А місто вжахнулось: то де ж королівна?
    Без пана – зозуля на вітряній спиці.
    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Інна Ковальчук - [ 2014.09.25 11:19 ]
    ***
    Мій Боже, за що
    від учора донині
    нам випало,
    в жмені ховаючи страх,
    навпомацки жити у власній країні,
    де надто допитливих
    б’ють по руках?


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (17)


  19. Марися Лавра - [ 2014.09.24 22:37 ]
    Криваве літо
    стривожено
    стриноженим конем,
    криваволіто одійшло степами,
    у часточці
    лишилося із нами,
    останками
    обвуглених систем.


    литаврами
    гарматні позивні,
    гримітимуть віками і роками,
    в боях полеглих
    гідно вояками,
    обвітрені
    обличчя у війні.


    примарами
    стоятимуть сини,
    навічно оперезані плющами,
    оплакані
    осінніми дощами,
    почесні
    вартові весни...

    24.09.2014








    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (32)


  20. Доріана Любарт - [ 2014.09.24 22:07 ]
    Вкраїна - переможе!
    Чи ж ми одну війну пережили?
    Чи мало крові пролили за всю історію?
    Чи один раз нас друзі продали?
    Чи за свободу вмерти не готові ми?
    Чи ж не бороли ми в собі раба,
    Йдучи на смерть, щоб тільки не схилятися,
    Чи ж не триває наша боротьба,
    Щоб на своїй землі собою зоставатися?
    Нащадки сильних, сонячних богів,
    Ми – діти світла, арії, титани –
    Переживем сезон «градових» злив,
    І дати відсіч сил нам завжди стане!
    Нас бережуть і руни, і Христос,
    За нас – усе, що зветься справедливість!
    Нас не поглине відчай і хаос,
    Ми не чекаєм на ворожу милість!
    Ми – не раби. Тож гавкай, ниций пес!
    До вовка шавка кидатися може,
    От тільки вища воля у небес:
    Вовк не впаде! Вкраїна – переможе!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Доріана Любарт - [ 2014.09.24 21:32 ]
    Графоман

    Він рятував себе, як міг –
    У нього доля все забрала,
    Лишивши ручку і папір,
    Неначе тихо глузувала…
    «У тебе ж є якийсь талант?
    Ловити рими, сіять слово?
    Те, що лишилося – люби,
    Бо все в житті невипадково…»
    І він писав, писав… Писав!
    Про біль, любов, геройство, рани,
    Про душу, про свої думки,
    Про себе, про свою кохану…
    Писав і прозою й віршем,
    Писав… Творив свій світ єдиний,
    Ховав у ньому серця щем
    І біль за долю Батьківщини…
    Все занедбав – і день, і ніч
    Писав лише свої шедеври…
    Казали гостро: графоман!
    Плювали в душу, рвали нерви…
    Та він писав, без віри й сліз…
    Писав – і жив лиш сторінками…
    Давно загублений у них
    І переможений рядками…
    Так він помер, в руці – перо,
    Колись дароване до свята…
    Прожив із ним аж півжиття,
    Не був щасливим і багатим…
    Він був коханим лише раз,
    Кохання ж вмерло разом з нею…
    Писав відтоді лиш, щоб жить
    Свою шалену епопею…
    Помер, закінчивши свій твір,
    Поставивши останню крапку…
    Його ще визнають колись,
    Збудують пам’ятник на згадку…
    То буде потім… Зараз він –
    Полеглий графоман нещасний,
    Іще не визнаний талант,
    Постарілий, та ще прекрасний…
    Його замучена душа
    Знов воз’єднається з коханням…
    Він відлетить в далекий край,
    Лишивши вдома твір останній…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  22. Ігор Шоха - [ 2014.09.24 21:04 ]
    Знову школа
                             ІІ
    Знову двері відкриває школа.
    Люди все ще п’яні без вина.
    Всі танцюють, бо уже навколо
    закружляла вихором війна.

    Поки там люстрація чи буча,
    треба до парламенту пройти.
    Перемога буде неминуча.
    Грайте марші, Господи, прости.

    Досі не цурається народу
    наша Батьківщина ні на мить.
    Юля буде доти за свободу,
    поки Надя в небо долетить.

    У Олега лопає кар’єра.
    Він і не фашист, і не Кличко.
    І у ролі іншого прем’єра
    поки-що лідирує Ляшко.

    Фронтовик по імені Арсеній
    імітує рух туди й назад,
    наче ця прем’єра не на сцені,
    де усе буксує влада Рад.

    Все линяє, та не дуже швидко.
    Треба поміняти весь народ.
    Комсомольців поведе Тігіпко –
    крок вперед і поворот.

    Петя взутий і не майданутий,
    із народу дурника не клей.
    Ти не перший витязь на розпутті,
    у якого шанси не о’кей.

    Олігархи, вірні «кацапєту»,
    дайте Україні на п’ятак.
    Ще остання пісенька «нє спєта» –
    ані полонез*, ні краков’як.

    Волонтери, розширяйте коло,
    бо нема надії на базік.
    Хто сьогодні не піде́ у школу,
    залишається на другий рік.

                                  09.2014



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (8)


  23. Василь Кузан - [ 2014.09.24 20:35 ]
    Ти – янгол

    У горобини листя золоте,
    А ягоди – мов молоді рубіни…
    Вже вересень акордами плете
    Із павутиння небокраї сині.

    А очі сиплють іскорки. Летить
    Тонка дотичність до твоєї суті
    По викрученій лінії століть
    До мрії недосяжної. У сутінь

    Схиляє сонце голову свою,
    Вербові арки прихиляють вечір,
    А я перед тобою не стою,
    А крилами зігріти хочу плечі

    І серце… І усю тебе, бо ти
    Умієш по воді святій іти.

    24.09.14


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (10)


  24. Сергій Гупало - [ 2014.09.24 20:23 ]
    * * *
    У нас пора грибна і не стріляють,
    Життя звичайним поспіхом іде.
    Лякаємося Бога і моралі,
    Ще є надія на прийдешній день.

    А на Донбасі – ПТУРСи, танки, «Гради»,
    Дон Бас – той «рускомірний» Бармалей –
    Закони пише і дає поради,
    І ремигає від хитких ідей.

    Поранені, убиті – «300», «200»,
    А хто звичайний – «тисяча»? «п’ятсот»?
    Ми теж вантаж, усі хто серцем чистий;
    Крізь час течемо прямо у пісок.

    Того нам дуже шкода, хто вмирає.
    Це стерпить небо вічне. Ну а ми?
    Були, здається, десь поблизу раю,
    А нині стати хочемо людьми.

    Роздерта – ні, розтерзана! – землиця.
    Дон Бас – не Дон Кіхот, не тихий Дон.
    Дракон, який жадає помолиться,
    Несе не хрест, а золотий батон.

    І це минеться, буде тільки правда.
    Вона іще у кожного своя.
    Біжать думки, повіривши у завтра.
    І я – піднесений! О, де це я?

    Нервово, претензійно завиває
    Привладний і зачмелений Дон Бас.
    У гостях я ? Чи все ж – над ріднокраєм?
    На лірі серця – шал одних образ.

    Вони мої. А вам – хай буде добре!
    Повірте ви собі,а не мені.
    Я – помовчу, як воїни хоробрі.
    Біда і слава – ляжуть на граніт.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (6)


  25. Домінік Арфіст - [ 2014.09.24 19:44 ]
    не хочу...
    не хочу ні мирри ні моря ні миру...
    стаю до потиру... стою до потиру...
    волочиться черга... стою серед черні...
    втішається челядь – чекають вечерні…
    довірливо тіло виносить на прощу
    невтишену душу у зимню порошу
    чекати в молитві – на третю без чверті –
    ранесенько вмитись…
    тихесенько вмерти…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  26. Ігор Шоха - [ 2014.09.24 17:49 ]
    Неузгодження
                             І
    Усе на роздоріжжі Україна.
    І репає в агонії земля,
    як вся її система двопартійна
    із рупора колонії Кремля.

    Одна ідеологія – «рашисти»,
    а інша – це «бандерівська рука».
    Читай: по ліву руку – комуністи,
    по праву – олігархія і К-а.

    І замовляє музику багатий,
    а споживає опіум дурний,
    тому що бідний...
                   Є і цирк безплатний,
    і діалог приблизно ось такий:

    – Але нема і духу тої сили,
    якої так сахається совок...

    – Але віками націю косили
    сума, тюрма, дороги і могили...

    – Але не відступає ні на крок
    відома теле-радіо-команда...

    – Але слухач – із ротом на замок...

    – Але нема достойних слухачів...

    – Але – війна, агресія і зрада,
    і пута, і неволя – пропаганда
    ворожої колони москалів...

    І скільки тих але у нашій бучі?
    Пручається знесилений вампір
    недавно ще «єдиний і могучий»
    біблійний звір.
                   Але і до сих пір
    жало змії, не вирване ведучим,
    з усіх джерел отруює ефір.

                             ІІ
    Я агітую за життя до смерті,
    за ясне сонце, за сіяння дня...
    Чому ж перемагає кацапня
    і помикають нами люті черті?

    Чому у мене вибору нема
    од віку установленого Богом,
    і насуває з півночі пітьма,
    і правда засинає за порогом?

    А це тому, що виродки яси
    у нації моєї вкрали Слово.
    А це тому, що відібрало мову
    за маслаки і кусень ковбаси.

    А це тому, що бестії орди:
    сугестії, хамелеони, змії –
    з одного боку,
                  ...з іншого – німіє
    оте нове, і лиш вряди-годи
    товче у ступі дзеркало води,
    з якої аж обвис язик Росії.

                                  09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  27. Іван Гентош - [ 2014.09.24 16:59 ]
    пародія « Не лякайся »
    Пародія

    До тебе, милий, квапилася я,
    Але спізнила, бо в’язка рілля,
    Тепер я чорна – не лякайся ти,
    А вглиб поглянь цієї чорноти!
    Насиченість така – на серці щем…
    Відмиюсь вранці – стану під дощем.
    Бо я люблю – ти бачиш і без слів!
    Але чому ти так позеленів?
    Той пуплях мав би нині розцвісти –
    Ніхто не любить так як я. А ти?


    22.09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (22)


  28. Павло ГайНижник - [ 2014.09.24 10:54 ]
    РІДНА МОВА
    РІДНА МОВА

    Ні в Ле́ту, ні в літа́ не кануло твоє могутнє Слово
    Воно як криця зброєю зросло в устах народу,
    У душах залягло палким вогнем, глибо́ко й просторово
    Й освячує той шлях, що вказує на згоду
    Та велич вічності. О, скарбе мій, моя́ батькі́вська Мово!

    Павло Гай-Нижник
    24 вересня 2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Адель Станіславська - [ 2014.09.24 09:53 ]
    Тебе притуляє Небо...
    У мене є дах і стіни...
    У тебе - земля, окопи,
    вогонь, рубежі, руїни…
    А дощ восени наскоком,
    і сльота і вітер зимний,
    і ночі важкі повіки...
    Свинцево десь вибух гримне -
    не сплять вороги-шуліки.

    У мене обід, вечеря...
    У тебе - скупий окраєць…
    Й розчинені навстіж двері
    душі - сам-один, як палець
    під Богом й перед війною,
    із вірою в побратима...
    Стискаєш судомно зброю
    стежиною пілігрима…

    У мене суєтна тиша.
    У тебе - громи і гради...
    Історію час нам пише
    про жертви, любов і зраду,
    і кроки до України,
    а може самих до себе…
    Мене не рятують стіни.
    Тебе - притуляє Небо...

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (18)


  30. Ігор Шоха - [ 2014.09.23 21:37 ]
    За межею можливого
                           І
    Немає крил, а мусимо летіти.
    Куди? Не знаю. Був би зореліт,
    то десь туди, де за межею світу
    існує інший ілюзорний світ.
    Туди ніхто не відає дороги,
    а мудрий не вигадує кінця.
    Одна вузька стезя веде до Бога
    і безліч їх у нашого Отця.

                          ІІ
    Конає вік, та не минає диво
    націленого в душу почуття.
    Нікого не любити неможливо
    і це є аксіомою життя.
    І не важливі докази напоказ
    у плині головної течії.
    Ручай душі утілює той образ,
    який несе до гавані її.

                          ІІІ
    Але коли, рокована на муки,
    як одіяло тягне край землі
    на себе, обрубайте всі жалі,
    як мумії закостенілі руки.
    У неї храм – казенний мавзолей,
    молитва їй – базікання у залі,
    вівтар її – мамона і медалі,
    ікони – тіні вичахлих ідей.

                         ІV
    Немає у фантазії межі.
    Усупереч ідилії душі
    дієсловами мусимо стріляти,
    збивати їх мішені нальоту,
    руками жар неволі загрібати
    на обраному долею посту...
    А що мені на ворога підняти,
    як не велику ненависть святу?

                                  09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  31. Іван Потьомкін - [ 2014.09.23 19:17 ]
    За прогнозом Павла Глоби


    Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
    І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
    Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
    Стоїть незмінно на розпутті Путін.
    В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
    Силкується в нову добу ввійти, та нескладуха:
    Ладен би невгамовний мачо
    Лізти туди хоча б і рачки,
    Але не всі ще вороги потоплені в сортирі,
    І журналістів ще не всіх поубивав Кадиров,
    Руками обома треба тримать бомбу зловісну,
    Отож лишається співати сталінську нудотну пісню:
    «Я світ увесь в лещатах ядерних затисну!
    А як непокірну Малоросію кровію окроплю,
    За тиждень приневолю всю Європу!
    Америку умить зітру на порох –
    Вона ж віддавна найзаклятіший мій ворог!..»
    ...Стоїть незамінимий витязь на розпутті.
    Не імператор ще, бо ж борсається Росія в каламуті.
    За рейтингами, що зашкалюють за двісті,
    Не в змозі чуть, як невблаганно з того світу
    Вороном кряче Муамар Кадаффі:
    «Готуйсь, кремлівський орле, до аутодафе!»



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  32. Ніна Марія - [ 2014.09.23 18:00 ]
    Завжди пишаюсь тим, що українка!
    Завжди пишаюсь тим, що українка!
    Що на прекрасній цій зросла землі,
    Де мова ллється, наче гра сопілки
    А як же на весні тут щебечуть солов’ї

    Я в ці краї закохана з дитинства
    У росяні ранкові спориші
    У цвіт калини в мами на причілку,
    Що до сих пір живе в моїй душі

    В ті мальви під вікном, такі рожеві,
    Що ранками всміхалися мені
    І ті дівочі мрії і надії,
    Які приходили до мене у вісні.

    А та розкіш кольорів багряно-жовтих,
    Що килимом стелилася до ніг,
    І відчуття ті, радісного щему,
    Коли переступала батьківський поріг

    Ти, Україно, найгарніша в світі!
    Тобою дихаю, тобою я живу
    І поки серце в грудях моїх б’ється
    Молитимусь за доленьку твою!

    20 травня 2014 р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  33. Мирослав Артимович - [ 2014.09.23 16:28 ]
    ***
    Мовлено-написано немало…
    Чи від цього збагатився світ?
    Чи слова, як гостросічне рало,
    в аркушах життя лишають слід?

    Чи до вуха гниди-адресата
    долітає аксіома слів?..
    Мовлено-написано багато…
    Для того, хто, власне, при умі…

    23.09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (13)


  34. Мирон Шагало - [ 2014.09.23 16:19 ]
    Загадка (для дітей)
    День минув, темніти стало.
    Ось і я — зійду помалу
    і засяю ніжно, чемно,
    хай вночі не буде темно.

    Я виходжу в небо часто
    і виблискую сріблясто.
    Круглий, наче дно у діжки,
    хоч, буває, маю ріжки.

    Погуляю між зірками,
    над полями, над річками,
    ще й загляну до кімнати:
    чи лягли вже дітки спати?

    Я за ніч пройду півнеба —
    і мені спочити треба.
    Цілий день я буду спати.
    Як мене, вгадайте, звати?


    Відповідь: КОЧЯСІМ (читати навпаки)

    (вересень, 2014)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (8)


  35. Валерій Хмельницький - [ 2014.09.23 14:45 ]
    Поетесі потрібен поет (КСПЛ-15) (поетична пародія)
    Сьогодні я позбудуся епітетів -
    Кому потрібен зайвий антураж?
    Удалину майнуло красне літечко,
    За журавлями осінь скрикне враз.

    Я у траві, між хвилями зеленими,
    Дивлюсь на сонце й хмарну каламуть,
    Там, де праліс шумить у небі кленами,
    Що рвуться вгору – листя їх, мабуть,

    Хотіло б швидше від дощу сховатися,
    Що і по кроні й стовбуру січе…
    А за вікном художник у краватці
    Картуз насунув ледь не на лице.

    О, він – митець! А як мені - мисткинею,
    Поеткою назватись? Хай їм грець!
    А, знаєш, скоро віршувати кину я,
    Порву папір, зламаю олівець.

    Забуду я рефрени з гобеленами,
    Вуаль, граніт і рим печальних злет
    Та що є сили до небес полину і
    Знайду тебе, що ім'ярек - поет.


    23.09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (15) | "Ірина Саковець *** Сьогодні я полишу всі епітети"


  36. Ігор Шоха - [ 2014.09.23 14:37 ]
    Паралелі-меридіани
                              І
    Ми – за служіння нації, народу,
    та у борні за щастя і свободу
    і ці путі торуємо не там,
    де у шуканні течії і броду
    новації поезії бомонду
    слугують, ну хіба що, небесам.
    Але живемо, наче, не на дні,
    а люди гинуть, тануть у війні́.

                              ІІ
    Інтрига побутує на обмані.
    Та поки дух звитяги не помер,
    ідемо у майбутнє. У тумані
    ще невідома істина тепер.
    І що було і буде – не байдуже.
    І поки є ще сили – стоїмо́.
    Дарами володіємо не дуже,
    але за волю душу віддамо.

                              ІІІ
    Уже не хочу бачити тебе,
    коли не біля себе уявляю.
    І гасне день, і небо голубе
    осінньою палітрою линяє.
    Твоє своє усе мені чуже.
    Полуда дня оманою упала.
    О, інше небо не убереже
    мою осінню істину зів’ялу.

                              ІV
    Неумолимо насуває ніч
    із далини минулої неволі,
    і не жаліє голову із пліч
    зачаєна опричнина юдолі.
    А із Росії все іще, – ла-ла.
    Її неправда, а могили наші.
    І очі двоголового орла
    налиті кров’ю. І регоче Russia.

                              V
    І убиває в небі ідіот
    ознаки Homo і ім’я – народ,
    моє минуле і майбутнє наше.
    Надії мало, що чекає – краще.
    У небесах дрімає Саваот.
    Під небесами мало що нового,
    окрім до болю свого, неземного,
    ім’я якому – вічний патріот.

    08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  37. Тетяна Олещенко - [ 2014.09.23 13:54 ]
    Звірі в зеленому

    Увічливі чоловічки, в зеленому юди,
    безжальні здичілі кати,
    нітрохи не схожі на люди,
    відкинувши Бога, ідуть до мети:
    відрізані вуха, розпороті животи,
    жінки закатовані, мертві діти…
    Свободу нашу прагнуть убити
    увічливі чоловічки, в зеленому звірі.
    Заждалося пекло… Кличе до мсти ирій
    Небесної Сотні, вічні героїв душі
    волають до нас. Не вдушить
    нізащо диявола виплід мерзенний
    вкраїнського духу безсмертні зерна.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (4)


  38. Любов Бенедишин - [ 2014.09.23 12:45 ]
    Про виночерпа
    А на четвертий день
    таки збулось –
    розтанула темниця, як примара.
    Улігся гнів господаря.
    І ось –
    радій: уникнув долі хлібодара.
    Його круки докльовують…
    А ти
    вино ковшем зачерпуй
    біля трону.
    І так зумій ту чашу піднести,
    аби не розлютити фараона.
    Дивися і помовчуй.
    Ти – слуга.
    Лови і жести, й погляди.
    Одначе,
    подякувавши всім своїм богам,
    згадай Того,
    хто сон твій розтлумачив.

    2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  39. Тетяна Бондар - [ 2014.09.23 10:30 ]
    ***
    Ти його, благаю, збережи.
    Під вогнем. Під кулями. Під зливами.
    В мокрому хиткому бліндажі
    Ти його зігрій
    своїми крилами…

    Сил додай і вірою зміцни…
    Перемогу дай над лютим ворогом!..
    І живого… Господи… верни.
    Рідного до болю.
    Невідомого…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (11)


  40. Галина Михайлик - [ 2014.09.23 10:14 ]
    Прихиливши коліна
    Вдячне

    Яке то щастя – славити Творця
    з подякою за все, що тільки маю…
    Мій скарб скарбів: у мирнім сні дитя.
    Молюсь, радію, мрію, засинаю…

    17-18.11.2013


    Материнське

       Виростеш ти, сину. Вирушиш в дорогу…
              В.Симоненко

    Твоє майбутнє – там, на барикадах,
    де воскреса народ наш щохвилини.
    Моя молитва – безперервна. Правди!
    Не кривди всує… Виростай же, сину…

    "Виростеш ти, сину..." Рушиш у дорогу...
    Хай Тобі не вадять на шляху тривоги…
    А як доведеться - станеш захищати
    гідність України. Як сьогодні тато…

    20.12.2013


    Молитва подяки

    За ранок і сонце, за тиху годину,
    за усмішку мужа й дитяти,
    за «хліб наш насущний», мій Боже єдиний,
    не втомлюсь подяку складати.

    За спокій в державі, за творчий неспокій,
    за працю до сьомого поту,
    щоби на шляху до скрижалей високих
    позбутись куколю й осоту -

    молитва прохання… Молитва подяки…
    Офіри і сльози зворушень…
    Молитва за тих, хто пішов за світанки…
    Молитва за всіх нині сущих…

    12-15.09.2014




    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (15)


  41. Анна Віталія Палій - [ 2014.09.23 08:20 ]
    * * *
    Ходила жінка довкола Сонця Землею.
    Казала жінка: я буду, Сонце, твоєю.
    Розкрите серце пробили стріли промінні -
    І стало небо сліпучо-біле, нетінне.

    Солодка Мова пробудить ранок серпневий.
    Відкрию кроки, незнані досі для мене.
    У небі - голуб. У дзьобі - гілка вогненна.
    Висока воля прихилить небо до мене.
    22.08. 2006р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (16)


  42. Віктор Кучерук - [ 2014.09.23 08:15 ]
    Пролетіло літо

    Пролетіло літо чи здалося,
    Що вітри розвіяли тепло,
    Бо на мокрій грядці ще і досі
    Не усе як слід перецвіло?
    Пролетіло літо, – промайнуло
    Стрімко так, неначе щастя мить,
    Що поспішно канула в минуле,
    А назад вертати не спішить.
    Пролетіло літо, – відгоріло,
    Мов багаття сокровенних мрій
    У душі моїй осиротілій
    І, з тих пір, зажуреній такій...

    22.09.14


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (12)


  43. Ірина Саковець - [ 2014.09.23 00:20 ]
    ***
    Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів,
    як липа сухе насипає у пригорщу листя,
    і ранок, зійшовши із міста асфальтових вен,
    неначе Колумб, серед клумб у тумані пливе.

    А сонця й півтіні тепер не побачиш вгорі ти.
    Вдихнувши імлу, видихаєш бажання зігріти
    застуджений день, його серце, та маєш лише
    стару запальничку й тепло із дірявих кишень.

    А вечір, як старець, пронизливо кашляє вітром,
    і замість зірок – миготіння неонових літер.
    Замолює дощ монотонністю сотні провин.
    Це – осінь, бо довшають ночі і кофт рукави.

    Бо все дріб’язкове заглушене голосом зливи,
    а те, що здавалось важливим, уже надважливе.
    Це – осінь, дорога священна твоя, пілігриме,
    до давньої гавані духу – з дві тисячі зим.

    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (10)


  44. Василь Кузан - [ 2014.09.22 22:20 ]
    Передчуття Праги

    Десь горобина обпікає мрії
    Торкаючись до пальців, мов до струн.
    Крізь листя сонце поцілунки сіє,
    Малює вечір білохмарну гру

    Чуттями, перевтіленнями тіла
    У янгольське окрилене єство…
    …Твоя душа до щастя долетіла
    І Богу поклонилася за двох…

    Червоних ягід лагідне намисто
    Лягло на шию, випустило сік
    У кров кохання. Солов’їносвистом
    Крізь груди погляд ніжністю протік…

    Хотілося іти з тобою далі
    І розчинятись в музиці печалі…

    22.09.14


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  45. Володимир Вінокуров - [ 2014.09.22 22:48 ]
    Шепіт
    Я вигадав той світлий Ідеал
    У марних спробах спокій віднайти.
    Та вигадка закрила зір туманом
    І довелось утішитись обманом,
    Бо серце шепотіло, що то ти.

    Я геть заплутався: де правда, а де - міф?
    Ти - з плоті й крові, мрія - з пустоти.
    Та ти всміхаєшся мені її вустами,
    Твої думки тепер звучать її словами,
    Бо серце все ж шепоче, що то ти.

    Пігмаліон і образ-Галатея...
    І клятий шепіт... заклик до мети...
    Її я вигадав, тебе ж майже не знаю,
    Втім, снишся ти, коли я засинаю.
    Чому ж я вірю, що вона - це ти?

    Нема спасіння в марності надії,
    Коли знання лиш крає на шматки.
    Я знаю, що примарні сподівання,
    Що в погляді твоїм - мої страждання,
    Що Ідеал мій - то, на жаль, не ти.

    А серце й далі бреше, що то ти...

    27.06.2014


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2014.09.22 20:53 ]
    "Перед чистим аркушем"
    ПЕРЕД ЧИСТИМ АРКУШЕМ

    Мене – нема ще. Ані слів, ні зору –
    Нічого. Лиш… сумління ломота…
    Є зав'язь думки, місячно-прозора.
    Чуття пульсують, серце виліта.

    Цей аркуш п'ятитисячний – як перший.
    Стосотий біль, як вперше, проживу.
    Спішать слова, голодні і не пещені.
    Вони – ще безлад. Їх… ніяк не звуть.

    І слів нема. Та є чуття! І тільки.
    Колючі та уперті, мов… з ялин.
    Нема мене, ні думки й рими-втіхи.
    Лиш зав'язь-загадка. І біло-чистий лист.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  47. Анна Віталія Палій - [ 2014.09.22 18:14 ]
    З дна
    За чертою – чертог. Чорний чорт
    Через час чоловічий чаклує.
    Чиряком червоніє, чваніє
    Чемпіоном чернечих чавлінь.

    Тане тінь. Тоне танк, темну твань
    Трутом терши. Теракот.
    Тамбурин тарабанить туманно.
    Темний вік...

    Волос виє. Вода. Віє вітер
    В вітрила. Ворони
    Вирують в висі. Висій ворох –
    І виросте віз. "Вистав варту" –
    Вуста велемовно віщують.
    Воля пахне пшеницею.
    Фана з трисуттям. Сурма...

    Сумно. Степ стуманіло сваволить.
    Сходить сонце. Світає. Сохлі стебла
    І паморозь. Іній. Павутина ув
    Інеї має. Соки сплять.

    Перший проблиск приходить
    Причинно. Перегодя привірливо – вірш.
    Віриш в волю і вартість веління.
    Знов готуєш весною леміш.

    І над хатою дим піднімає
    Той димар, що забрали за борг.
    Вкотре світло свічі повертає.
    Ще ні разу (?!) не зраджений Бог.
    05.12.2002р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (11)


  48. Іван Потьомкін - [ 2014.09.22 17:16 ]
    ***
    За покалічене дитинство
    війна мене нагородила
    датами двома народження.
    Обидві у вересні.
    Перша – в паспорті.
    Так би мовити для всіх,
    узята з метрики двоюрідного брата,
    бо мою в сільраді не знайшли,
    як відправляли в дитбудинок.
    Друга - справжня. З уст матері.
    Для родини й товариства.
    Щоправда, якщо й відгукуюся на вітання,
    то скорше для годиться.
    Волів би такої днини
    цілковито зануритись в Поезію
    десь на безлюднім острові
    (якщо такі ще є на світі).
    Поменшало б боргів перед Нею.
    P.S.
    Що тільки не закрутить у вир думок,
    у вирву знадних мрій…


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  49. Валерій Хмельницький - [ 2014.09.22 16:39 ]
    Переглядів сторінки автора: 100 000
    Сторінку переглянули сто тисяч
    Разів. Ого! Подяка - читачу!
    О, зазирнути б кожному у вічі
    І запитати: "How do you do?"

    Цікавлюся не жартома, а справді,
    Чи вам до шмиги, що у мене є -
    Бо я і сам, колись до слова спраглий,
    Тепер пишу - і як воно моє?..

    Прокоментуйте - звісно, як є змога,
    І поділіться враженням про вірш,
    І не судіть тоді занадто строго -
    Мовляв, не бачили ще вірша гірш!..

    Бо я пишу, як біль тривожить душу,
    Коли у грудях пазури скребуть,
    Коли й не хочу - та писати мушу...
    А, може, й кину це коли-небудь...


    22.09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (10)


  50. Інна Ковальчук - [ 2014.09.22 16:46 ]
    Осінній день
    Осінній день…
    А листя ще зелене…
    Мідявий вогник блисне де-не-де…
    Квітують айстри – вільно і натхненно,
    вітрець сріблясте прядиво пряде.

    Навкруг волого:
    дощ пройшов навшпиньки –
    вночі вдягало свій чарівний стрій,
    картки візитні кидало у скриньки
    коротке літо бабиних надій.

    Похмурий день…
    А листя ще зелене…
    Над містом – гнані за які гріхи?
    Летять, не озираючись на мене,
    жовтневим сонцем зраджені птахи…

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (20)



  51. Сторінки: 1   ...   746   747   748   749   750   751   752   753   754   ...   1854