ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Нанея Золотинська - [ 2014.08.27 09:12 ]
    Одна
    2005р
    Мене немає ніде.
    Одна.
    Хвора і ледь божевільна, нічия.
    Світ – то ілюзія.
    Емоції зайві.
    Нерви і мозок знищено на замовлення.
    А серце?
    Полите кров’ю,
    Подане нечистому на сніданок.
    Хтось ще говоритиме про блаженні сльози?

    Може я стала невидимою?
    І тепер мене ніхто і ніколи не побачить?
    От знаходжусь в нестерпній кубічності
    «рідної» реальності й мрію про це.
    Рік. За ним наступний.
    А нічого не змінюється.
    Просто
    Готуєш ті ж самі думки інакше,
    Сама суть – безкінечно незмінна.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Павло ГайНижник - [ 2014.08.26 18:39 ]
    ЧУЖІ ДАРИ ПОЛОВИ
    ЧУЖІ ДАРИ ПОЛОВИ

    Чужі вожді несуть у наші очі піски поло́ви
    З темені крізь ночі. Людські почались ло́ви
    З відусюди. Чужі боги́ полюють навмання
    У пошуках одуреного люду й немовля
    Народжене в дурмані ще не зна, що у тиші́
    Чужі творці задобреного зла лиш за гроші́
    Зкуповлюють майбутнє твого роду
    Й облудливі світи знецінюють природу
    Різдва спільноти. Овації здіймуть чужі гріхи
    Над смертю нації, що при́йшлі тельбухи́
    Засліплена приймає за дари і вимирає…
    З’їдженій душі бракує сили, кволість обирає
    Не гідність боротьби, а гонор заздрості і ту́ги,
    Не чин просвіти – тихий харч прислуги…
    Чужої милості мінлива гра за спокій в нагороду
    Зжирає цінності й зерно життя народу.

    Павло Гай-Нижник
    26 серпня 2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Інна Ковальчук - [ 2014.08.26 18:18 ]
    "Новоросам"
    Нема отав.
    Лишилися покоси.
    Скільком родинам схід життя задмухав…
    Уже достатньо крові,
    «новороси»,
    оскаженілі герострати духу.
    Уже пророків з’їдено живцем.
    Уже міняли підкорили храми.
    В гіркім ярмі згадаєте про це,
    як западе земля під канчуками…



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (23)


  4. Володимир Сірий - [ 2014.08.26 18:00 ]
    Люди наче хмари
    Люди наче хмари
    По життю пливуть.
    Аж за обрій-старість
    Простяглася путь.
    Білі та грайливі,
    З вітром тет-а-тет,
    Не затінить ниви
    Їх веселий лет.

    Темні плинуть низько
    У грузькій юрмі,
    Над ланами виснуть
    До часу німі.
    А коли між ними
    Тісно , що й не пнись,
    Вигуками злими
    Сповнюється вись.

    Благо, є затишшя, -
    Веселковий стрій,
    Світиться Всевишній
    У красі своїй...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (25)


  5. Ігор Шоха - [ 2014.08.26 17:01 ]
    Зерна історії
    Є біла Русь, і інших є немало –
    мала, велика – там, де нині Рось.
    Московська Русь? Такої не бувало,
    аж поки Київ не завоювала
    орда. Так само й нині. Вже – ось-ось
    об’явиться прямісінько у Раші,
    де унтер-фюрер лізе auf Berg,
    куди ніколи не буває черг.
                   А хто й коли візьме його на зашморг –
                   байдуже, чи Гаага, чи Нюрнберг.
    Востаннє ощетинився напевно
    одвічно войовничий Люцифер.
    І сіє ложні історичні зерна,
    що все своє Москва собі поверне,
    аби пожати аутодафе.
                   Малоросія рипнулась додому
                   і князь пітьми примірює вінець.
                   Але немає блискавки без грому.
                  І нині ще нікому не відомо,
                   кому кадило, а кому кінець.
    Історія захована у міфах.
    Великий Блок і той себе знайшов
    у амазонках і у царських скіфах...
                   А нам – аби наш дух не охолов.
                   Не ради слави, то заради втіхи
                   у нас тече блакитно-жовта кров.

                                  08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2014.08.26 16:30 ]
    Розбита мрія
    На ободі красивім чобітка* -
    Твоя оселя – озеро велике,
    Чарівні гори – зелень там витка
    Над плесом величаво-темноликим.

    І ти, як світла хмаронька легка,
    Що у волосся заплела гвоздику –
    У замку, де зубці, як у казках –
    У небі понад лісом напівдиким.

    І я лечу лелекою туди,
    У теплий край, де квіти веснянії,
    Забувши про осінні холоди…

    А там зима в лице з порогу віє
    І прозою шмагає: геть іди!..
    Я не тебе кохав, а тільки - мрію!

    26.08.7522 р. (Від Трипілля) (2014)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (28)


  7. Світлана Майя Залізняк - [ 2014.08.26 10:26 ]
    Передосіннє


    Іще камінню доростати.
    Уже попалено фураж...
    Пляшки збирають герострати.
    Вивчає білка декупаж.

    Опавутинені горішки.
    Зважнілі крісла, пил, сади...
    Матусі літепла усмішка.
    І курки розпач: "Куд-куди...".

    Скажений пес.
    Холодна м"ята.
    І поклад білий та рябий.
    Є три яєчка...
    Тихе свято.
    Ще м"яч смугастий -
    Бий, не бий...



    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  8. Нанея Золотинська - [ 2014.08.26 09:44 ]
    Я – твій соціопат
    2013р
    Я – твій соціопат, замкнений у власному просторі. Той світ навколо мене - домашня оборонна фортеця, вузького призначення, чіткої квадратної форми. Беззупину малюю на стінах фортеці то схід сонця, то зорі осінньої пекучої холодом ночі. Все чекаю, ніби самотня, ніби прозора, безбарвна і не помітна. Ось тут у куточку скрутившись клубочком, прикривщи тільце пухнастим хвостиком – твій соціопат прикидається кицею, і ніби спить. Та все ж підглядає одним оком, чи не зник з мого простору твій образ, чи не змили сльози фарби зі стін. Чи достатньо такої присутності, чи потрібно таке нам призначення. Тут тільки я непомітна та прозора і не боюсь бути наодинці. Тут день триває роками, ночі століттями. Тут сон прикриваю руками, бо розквітає тендітними квітами моя дрімота, така ледь тривка і така ж непомітна. І не знайти підтверджень власного існування – все гадаю – є чи немає. Все не знаю і досі – я сплю чи дрімаю. У чеканнях розчиниться слово, розіб’ється на літери й зникне. Та залишить по собі наслідки, заляпає фарбами малюнки на стінах. Знову ранок розпочне їх реставрацію, світанки та заходи, на які, можливо, заглянеш на хвилинку. Зробиш вигляд, ніби з радістю і на довго. А потім ідеш на англійський манер, не сказавши прощай. І картина на стіні, там є ти і є я. Ми такі невідомі та різні. Я за кавою, димом, питанням та самотністю, мов за вуалями , захована. Не так як ти, все на виду і всім помітний. Гучний такий та галасливий. Коли ти завітаєш знов до мене, я пригощу кавою, затанцюю танцями, солодощами, пестощами. Так з любов’ю, ніжно, невагомо, прозоро – по чесному. Покажу свій куточок, як сплю тут прикидаючись та вкриваюся хвостиком. Надто вже особиста інформація, якраз для тебе. Того, що зовсім не знає мене і не відає душу самотню. Ту, що ховається, замикається у власному просторі, в домашній оборонній фортеці, вузького призначення,чіткої квадратної форми. Соціопат по вуха закоханий у твою нестримність, сидить тихенько в куточку і чекає. Кава холоне, не грає вже музика. Не буде танців. Лишається дим, що закутує, в сни заколисує, просочується всіма шпаринками. Як я чеканнями у тебе просочуюсь кожною клітинкою. Три крапки… - це значить зверни увагу, який сон глибокий, як це важливо, щоб ти звернув увагу і розбудив цілунком, як у казці. Тоді все буде саме так: Вони жили довго та щасливо.
    Кінець.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Нанея Золотинська - [ 2014.08.26 09:10 ]
    Де ти? Ось був лишень і вже немає…
    2014р
    Де ти? Ось був лишень і вже немає…
    Поринувши у справи з головою
    ти втік з буденності моєї
    знову залишивши самою.
    А всі? Куди поділись друзі
    Ті що казали вічні істини
    Немає. Лише тут на одинці із собою…
    Сумую и розмовляю, дихаю і помираю
    А потім оживаю знов… і все сама з собою.
    Безкровна і напівпрозора
    Без крил і німбів – швидше навпаки.
    На вигляд і на дотик квола.
    Застрягши в голові думки
    Нікуди не підуть. Вони ж бо
    Єдині хто назавжди, залюбки
    Залишаться зі мною. Золото
    Душі моєї давно знецінене
    До рівня зовсім непотрібності.
    І документи всі печатками завірені
    В підтвердження гострої необхідності
    Залишити в самотності мене.
    Так шкода. Сумно. Відчуваю небезпеку.
    Вона все стукає у вікна кожен день.
    Добре було б піти відвідати аптеку
    Знайти пігулки там від болю у душі
    Та знаю. Що таких мікстур немає.
    До безнадії знову пишу ці вірші
    А змісту й зиску все життя моє ані краплиночки не знає…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Віктор Кучерук - [ 2014.08.26 08:02 ]
    * * *
    Звично серпень схлипує дощами
    Над принишклим плетивом доріг, –
    І струмки незміряні так само
    Припадають холодом до ніг.
    Ранніх смерків непроглядні тіні
    Владно пнуться всюди навпрошки, –
    І марніють жител білі стіни,
    І в пітьмі ховаються стежки.
    Ні душі не видно і не чути,
    Лиш волога сіється згори, –
    І потроху змінюють маршрути,
    Як і я, серпневі вечори...
    25.08.14


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (24)


  11. Ігор Шоха - [ 2014.08.25 23:18 ]
    Осіння смута
    Поси́віли ліси. Ось-ось уже і осінь,
    і паморозь паде на чубчики отав.
    Кочує у луги луною безголосся
    зелений шум гаїв і шумовиння трав.

    Полудневіє день. Вересневіє вечір.
    Отарами туман пасеться у полях.
    І манять у полон
                            хмарин жіночі плечі
    з косинкою небес, що падає на шлях.

    За рубчиками нив у перкалі долини
    згасає далина, і на краю землі
    вервечками ключів зникають журавлі
    за лінію боїв, за обрії Вітчизни,
    украявши душі моєї половину,
    курличуть тихий сум і голосні жалі.

                                  08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (10)


  12. Світлана Костюк - [ 2014.08.25 21:22 ]
    Послання до штабного генерала - зрадника
    Пихатий генерале, як живеш?
    Я вчителька, що того хлопця вчила,
    В якого свіжовирита могила,
    В яку ти і сльозинки не проллєш...
    Бо що для тебе сльози матерів,
    Хлоп`ята, що ішли "живцем на міни"...
    Тих броників хватало половини
    Аби ти свій мільйончик заробив...
    Жорстокий генерале, як ти міг
    На нари запроторити хлоп`яток.
    Що п`ятий місяць вчились воювати
    Без сну і їжі, падаючи з ніг...
    Вітання ще від сивих матерів
    Тих пацанів, яких ти підло зрадив,
    Яких дотла чужі палили гради,
    Бо ціль по них хтось все-таки навів...
    Пихатий генерале, зручно так
    В тоновано_броньованій машині...
    У сина твого очі також сині,
    І спить він, як і той, мабуть, навспак?..
    Ти знаєш, що у кожному селі
    Тепер щодня чекають похоронок?..
    Ти вміло прикриваєшся законом,
    Що не проб`ють ні кулі, ні жалі...
    Як найманець на цій святій землі...

    19.08. 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (26)


  13. Іван Гентош - [ 2014.08.25 14:27 ]
    Парад Надії
    Відданість і впевненість на лицях,
    Уперед шеренг нестримний рух!
    Є ще порох у порохівницях,
    Сила є, і є звитяги дух!

    Ув очах сміливість і завзяття,
    І любов, і героїзм, і гнів.
    Наше військо – ми єдині, браття!
    Разом подолаєм ворогів!

    Нагинали нас, та не зломили,
    І не залякали – ми живем!
    З кожним днем ми набираєм сили,
    Більшає надії з кожним днем.

    Б’ють серця для України-неньки,
    Із параду – на АТО маршрут!
    Попри всі потуги “воріженьків”
    Свято з нами, справжнє – днесь і тут!

    Вишиванки, марші, однострої…
    Гордої сльози тремтлива мить…
    Слава Україні! І Героям!
    Хай вам, хлопці, у бою щастить…


    24.09.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (26)


  14. Михайло Десна - [ 2014.08.25 14:49 ]
    Плюс
    Наприкінці канікул для дітей
    з цілющих трав не чай, а - Перше вересня.
    Як плюс, ще й у рецепті - ювілей.
    Початок року в школі зосередився.

    А у заступника з навчальних "уз"
    напередодні дзвоника святкового
    твердий, якщо оцінювати, "плюс"
    з відпустки до життя зове книжкового.

    Напередодні... В серпні... Саме в час,
    коли панують настрої хвилюючі,
    вона усіх нас заведе у клас,
    запрошення люб'язно генеруючи.

    У ювілея присмак не вина,
    хоч досвід, як вино, - це плюс, що вистояв.
    На шибениці труднощів до дна
    охочим знищить дар забракне виступів.

    Плюс шістдесят - це мірка для людей.
    Нема межі ані красі, ні мудрості.
    Ми навчимо гуляти ювілей,
    і гадки не було щоб... у відсутності.

    25.08.2014



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (9)


  15. Домінік Арфіст - [ 2014.08.25 13:41 ]
    промінчик
    з вершин високого обману
    з глибин таємних молитов
    зализую криваву рану
    що називається любов…
    з країв знесиленої смерті
    з яких немає вороття
    тамую криком біль нестерпний
    що називається життя…
    з безодні де вогонь пекельний
    де всіх вина – моя вина
    спокутую мій гріх смертельний
    що називається війна…
    із неодмінного світання
    де віра таїнством віршá
    несу промінчик мій – останній
    що називається душа…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)


  16. Любов Бенедишин - [ 2014.08.25 13:36 ]
    Нічний монолог
    Пересохлі губи.
    Ночі глибочінь.

    - Спи, синочку любий.
    В тиші відпочинь...
    Годі вже безсоння,
    вибухів, атак...

    ...синова долоня
    стиснута в кулак.

    - Хай засіє ранок
    мертву пустку снів.
    Хочеш, на сніданок
    напечу млинців?
    Наварю узвару...

    ...запеклася кров.

    - Ой, не тую пару
    ти собі знайшов.
    Кулі-нареченій
    свахою війна...

    Чорна хустка нені.
    Цинкова труна.

    22.08.2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (24)


  17. Сергій Сірий - [ 2014.08.25 13:03 ]
    * * *
    Скільки коштує тіло,
    У яке, як в мішень, цілить снайпер ворожий?!
    У яку ціну крила
    Душ, що в мертві тіла повернутись не можуть?!
    Чого варта сльоза,
    Як додому вантаж прибуває «двохсотий»?!
    І яка вартість зла,
    Коли цілий народ огортає скорбота?!
    Хто встановлює плату
    За сонячне небо, розстріляне «Градами»?!
    Скільки треба віддати
    Смерті чистих життів, перепроданих зрадами?!
    Дебет-кредит війни...
    І кривавий банкір свій безжальний баланс
    зводить з кількості горя –
    І труна до труни...
    І його не болить жодна згублена доля.
    Та, на щастя, ще є
    В світі те, що не можна злічити грошима,
    Те, що сил додає –
    Світло віри, наповнене рідних очима.
    Є земля, у яку
    Ми вростаєм, як зерна пшеничні, серцями.
    І цю землю святу
    Називаємо лагідно: - Мамо...

    Тож, отим лихварям,
    Що живуть на проценти, окроплені нашою кров’ю,
    Не забрати свобод,
    Не здолати народ,
    У якого і віра, і слава, і честь, оповиті любов’ю!



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  18. Олександр Олехо - [ 2014.08.25 11:23 ]
    Уже скінчилася зима
    Уже скінчилася зима,
    а на душі весни нема…

    Стоїть стіна великих планів,
    підперта вірою людей,
    а політична ера кланів
    рече жагою із грудей
    обмануто-непримиренних
    до слова мови, бо язик
    за ці віки чужої скверни
    до матюків буденних звик.
    Себе зганьбити миті стане,
    але замало для весни,
    яка колись таки настане.
    Одне питання лиш: коли?...

    Час плине болем, криком, гнівом:
    військова рать на рубежі –
    то руський «брат» гадючим чином
    шукає стежку до душі.
    До хати зайде в ніч лукаву
    у берцах кованих вояк
    і розіграє лже-виставу,
    який він лагідний добряк.
    І забере твою вечерю,
    дітей, дружину і коня.
    Залишить долю, злу гетеру,
    і чорне тло сліпого дня.

    То як в одне стулити віру?
    Чи всяка правда є свята?
    Чи знає лихо чашу-міру,
    чи треба випити до дна?
    Моральне наше діловодство
    ховає мінус до плюсів
    і має це як благородство
    живучих доньок і синів.
    Ще не світає. Хижі тіні
    чи утікають, чи грядуть
    і скалить зуби матір тліні –
    безумна смерть її зовуть.

    03 – 08. 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (12)


  19. Нанея Золотинська - [ 2014.08.25 09:10 ]
    Казка про щирість
    2014р
    Кажу завжди, що думаю. Роблю тільки те що хачеться. Цим в щент зруйнована і заплямована репутація. Кінець кінцем мало чим стурбована. Швидче відсутня. У світах своїх закутана, від суспільства я захована. Я – є любов. Закохана у небесну таку глибоку і незвіданну блакить. Тут в хмарки пухнасті закутана дрімаю снами-мріями. Вже зовсім не задаюся цілями і змісту не шукатиму мабуть більше ніколи. Байдуже все, що так нав’язано старанно думкам і пам’яті – забуду, зітру навіки. Тут у світі мрій немає спогадів. Не місце сумнівам й обмеженням. Лише свобода, і глибокий подих геть до країв наповнює легені. Потоки благодаті незкінченної заповнюють пусті колишні форми тіла. Закінчується час застарілих принципів зневаги й конкуренції. Нова єпохо розпочинає часу свій відлік. Тож зло все розуміє, і напевно, тому так зі всих сил пручається. Залишити собі хоч щось, хоч шматочок ним зруйнованого світу. Та цим лиш збурює, активізує вихід з темряви вселюдську свідомісь. До просвітлення кожним кроком резонує простір наших душ. І поки все вже врешті станеться, і та небесная блакить замінить попередні принципи. Тоді нарешті ми поглянемо увись. І всі прозріємо, знов оживемо. Так новий шанс планеті подауємо, збережемо дім свій. А шлях прямий, легкий і радісний знайдем в простій і непорочній щирості.
    А поки все ще не сталось так. Я тут у хмарах, небесами звільнена тихенько подрімаю мріями. І кожним подихом своїм зі всесвітом ставатиму все ближче. Ось такий от дивний сон. Чи казка. Чи утопія. Колись може й реальність.
    Кінець. А хто слухав – молодець. Того до себе гостювати з радістю запрошую. Небесну цю блакить тут покажу, на вашу власну хмарку посаджу і поділюся досвідом із дихання. Разом вчитимемось мудрості. Ми, люди, маєм знати що відповісти Богам на вітання. Ось таке буде зізнання. Цього увесь Всесвіт хоче і я разом з ним, дрібна, та неподільна, його частиночка. Це означає, що так тому і бути.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Нанея Золотинська - [ 2014.08.25 09:02 ]
    Талановита безглуздість
    2014р
    Чия більш характерніща безглуздість? Твоя може, чи ні? Мабуть гадаєш що це мій обов’язок в зізнаннях бути коротшою і лаконічно виражати всі свої думки. Так в цім і зміст увесь безглуздості такої, на власний манер. Тому й серед потоків тілесних мандрувань бездушних кожного – я йду одна й самотня. Хоч і сміюся й всім розказую , чи то сумую, співчуваю… то що… та діалог відсутній. Кожен із нас так само сам один крокує звичними маршрутами – із дому десь, кудись і знову повертаєшся. І з ранком наступним починається такий самий новий твій день… ми життя звично міряєм годинами і кроками. Серця так з легкістю і шармом ранимо і в друзки б’єм. Ми жадібні, хоч іноді буваємо і лагідні, та все одно чекаємо у відповідь все теж. Самі собі не віримо. Та мабуть і не знаємо ким і коли буваємо, яку роль знову граємо. Костюм і макіяж,о ні,пробачте, грим - і ось! Та в дійсності напевно й здогадатись, а зрозумівши в те повірити складніше ще – ми не актори тут, і навіть вже не глядачі. У цім театрі дивних правил і нелогічних принципів ми тільки реквізит.
    Тому далекі і бездушні… так один одному ми близко та не знаємося зовсім. Зі збайдужілими обличчями все вибираєм – м’со їсти , чи може краще овочі. Так заблукали, що напевно, вже майже сліпі від лісу брехні та темряви. Такі замучені й сумні до любові чеканнями й пристрасті спрагою. Не знаємо шукати де себе і шлях знайти де свій. А як кожному хочеться відчути сутності істинної цілісно, та час іде і все лишається на той же такт. Між душами і світом все втрачається контакт. І Всесвіт гине…
    Давайте вже припинимо цей дивний і незвіданний потяг да важливого – дивної звички саморуйнування. А порятунок починається з малого кроку – просто зізнання у тупій безглуздості такого існування. І сказати, випрямивши гордо спину, самому собі – «Може вже досить?» і починати діяти. Настав цей переломний і жаданий час до змін!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Олександр Олехо - [ 2014.08.25 09:36 ]
    Пародія на "В двадцать одно..."
    шопинг в Жмеринке...
    на троих
    и утро с похмелья в Полтаве
    не пофартило
    бубны валет
    насмерть селедкой изгажен

    мутно в стакане
    глотком
    пыжится брызнуть
    с гортани
    все остальное
    потом…
    молодо-зелено
    грани

    ах двадцать два – перебор!
    кто вы – зверушки попойки?
    хочется за бугор
    Мир –
    а навстречу Я
    с койки…

    25.08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (10)


  22. Світлана Майя Залізняк - [ 2014.08.25 09:43 ]
    Метафізика


    Війни за карту броунівський рух.
    Діди і коні під гарячим градом.
    Лелеки, що втрачали дах і слух...
    І шахер-махер серед шоколаду...

    Назвуть героєм, зрадцею - чорт зна.
    Ще на бинти росте чужа бавовна.
    Спустіє, в дощ наповниться казна...
    Тебе кудись женуть під знаком Овна.

    Не вибивайся з димної товпи.
    Мов маятник - різак.
    Плюгаві площі.
    Запродані пороги і степи...
    Безрука Хівря хартії полоще...

    Час руйнував Помпеї, Вавилон...
    Ну що йому твій дім, дитя, нейрон?


    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  23. Світлана Майя Залізняк - [ 2014.08.25 09:11 ]
    Соло


    Себе не пригаси. Горіння – соло.
    Вітри розвіють сум і попілець...
    І буде правда – без`язика, гола,
    Як придиванний вигнутий стілець.

    І десь отам, де жаб`ячі хорали,
    А діда Оха погляд – мов ропа,
    Гойднуться ті, що красно помирали,
    І скаже перша з мокрих:«Ти сліпа»...

    І буде небо, птахолови, сіті.
    Мов тога Аристотеля, туман...
    І ти стечеш у рідне буйноцвіття,
    Де бюст Родена гріє клептоман...

    А поки що – висвітлюй всі кути,
    Де пута, кості, тупіт пустоти...





    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  24. Галина Гнатюк - [ 2014.08.25 07:20 ]
    Ой горлице сива на явора всохлім гіллі...
    ***
    Ой горлице сива
    на явора всохлім гіллі,
    Кого ти гукаєш,
    якої заблудлої долі?
    Чиє то життя
    одмінилося маками в полі?
    Ой горлице сива,
    тривого моєї землі...

    Чиї ото коні
    потомлені біля воріт?
    Чия в тобі душенька
    б'ється крильми, наче пісня?..
    А птаство у небі
    кричить і вирує зловісно,
    І десь поза нами
    вогнями займається світ.

    Бо десь поза нами
    у білому світі війна,
    І мати голосить:
    - Куди ж бо, синочку, пішов ти?..
    Ой то не китайка -
    покрита труна синьо-жовтим...
    Дивись-но, Донбасе,
    яка твоя "русска вєсна"!..

    Із битви до неба
    ідуть відчайдушні сини...
    На їхніх могилах
    і ми
    упадім на коліна!..
    Ой горлице сива,
    не квиль,
    не ридай,
    не кляни -
    То обрана Господом
    Мука
    моїй Україні!..
    24.08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (12)


  25. Роксолана Вірлан - [ 2014.08.25 02:04 ]
    Характерник ( магосвіт)
    І чаїною мовою моря, і кострища знаком-
    з білокостя виспівуйся, з крови скипай! Виходи!
    І собою здійнявшись, чіпайся за віру окляклу-
    над прострації урвища - за понадземні сади.

    Там, де гнізда покинуті чорно вколисують серпень,
    розгіляччя дубів зашивають обранений схід.
    Одягни, характернику, тіло -допіру розтерпле,
    облачися у сонячну збрую на довгий похід.

    А із обрію простір виглиблюй гострінню зіниці -
    це твій день ясновиджений - час уселенських боїв.
    Зісковзнулі життя молоді з доленосної спиці -
    перезвуч на своїй - на струні - відродились щоби.

    У поніччі муругім і променем утлим не гребуй,
    зо світіння найменшого вигостри нерва мечу.
    І, давай-но, упирю не вибачим кромсання Неба!
    Не забудемо рострілу кревного в ніч Корочун.

    Ревно вилюби тут - на калиновім гніздищі волі -
    яко ніжну коханку, що всеянголіє тобі-
    до стеблинки, до крихти, до одуру, щему, до болю-
    рідну землю - осоння й блавати її голубі.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (24)


  26. Микола Дудар - [ 2014.08.25 00:53 ]
    В двадцать одно...
    кастинг в Париже…
    банкет
    и сладкое утро в Каннах
    надо же
    чирви валет
    августом видимо ранен...

    тихо в ладошке
    комком
    ежится прыгнуть
    с колоды
    хочет на Родину
    в дом…
    молодо - зелено
    годы

    ах эта прелесть - Олимп!
    кто вы - "валеты", "шестерки"?
    Божетворящий, я влип
    Мир --
    а навстречу Ты
    с горки…


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (4)


  27. Інна Ковальчук - [ 2014.08.24 22:51 ]
    ***
    Не озиратися. Доволі.
    Тримати паузу до сказу.
    Слова, народжені із болю,
    топити в повені образи.

    Квапливо кидати за ґрати
    надії, нібито звичайні,
    і знов беззахисно стояти
    під куполом свого мовчання.

    На грудях тугу колихати,
    таку довірливо дитинну…
    Мовчати змучено, затято,
    і помирати щогодини…



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (20)


  28. Домінік Арфіст - [ 2014.08.24 22:41 ]
    дитяче видіння
    …загойдалась вишні гілка
    білі квіти – білі крила
    янгол шепче тихим вітром
    руки в руки беручи:
    «море є – шукай вітрила
    ти не хлопчик – а сопілка
    у вустах любові-мови
    линь світами – і звучи…»
    …від піщини до перлини
    і пустеля і сироко
    від молитви до мовчання
    захлинаються вуста
    Бог приходить одиноко
    через посмішку дитини
    і веде до воскресіння
    через таїнство хреста…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (19)


  29. Татьяна Квашенко - [ 2014.08.24 18:31 ]
    Сергей Осока. Тетка осень. Перевод с украинского
    Тетка осень мягкого настелет –
    Светляки, глядишь, и наверху…
    Девки голосили по измене.
    Бабы же крестились по греху.

    Голубые ль, карие – заспятся,
    Вымочив ресницу не одну.
    И устам не все поди бояться -
    Целоваться с далью на кону.

    Вот еще бы повстречались детки –
    Да навстречу хуторской старик:

    - Что ты жгла, дочурка?
    - Кра́сно лето.
    - В сумке что?
    - Гнилушек семерик.


    24/08/2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  30. Віталій Ткачук - [ 2014.08.24 16:43 ]
    в дощі
    Україна в дощі
    до кожної нитки
    намоклої вишиванки
    розтікається медом-сіллю
    засипає чарівним зіллям
    задмухує вітром
    поранення рани ранки
    України в душі



    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  31. Ілона Перепротілароне - [ 2014.08.24 10:43 ]
    ...
    В очах
    Без дна
    Без не
    Без хочу
    Без дій
    Без плач
    Без слів
    Тебе

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  32. Опанас Драпан - [ 2014.08.24 09:23 ]
    шинкарка-осінь


    '2014


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  33. Ілона Перепротілароне - [ 2014.08.23 20:22 ]
    ***
    Реве чорна стрічка
    Мрій моїх річка
    Тече
    Гудить мене подив
    Вказівок кому узгодив
    Невже
    Вістить часу синім криком
    Аж насправді їх осінь безлика
    Моє …
    2006


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  34. Ілона Перепротілароне - [ 2014.08.23 20:32 ]
    ***
    Плету незайману тривогу,
    Зігріє місяцю стопу.
    Шнурівками зв’яжу убогу
    Сонливу слізну надкрасу
    2005


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  35. Валентина Попелюшка - [ 2014.08.23 15:20 ]
    «Щасливий, мамо, той, хто за Вкраїну В бою нерівнім голову поклав».
    А люди співчувають, не лукавлять,
    Підтримують її усім селом.
    Молитись не втомилася – напам’ять
    Вже дев’яностий вивчила псалом.

    Щодня: «Живий», - у слухавці лунає,
    То матері на душу, як бальзам,
    Та спокою і радості немає,
    Немає ліку вилитим сльозам.

    Пройшло вже дві ротації в частині,
    Не їде син додому, хоч і час.
    «Ми, мамо, у такій тепер місцині,
    Не випустить живими ворог нас.

    А що їмо? Одна сільська бабуся
    Картоплі з салом вчора принесла.
    Ми з хлопцями наїлися від пуза,
    Шкода, що далеченько до села.

    А гради луплять без кінця і краю,
    Помітно поріділо у строю.
    Коли щоденно поруч смерть блукає –
    Звикаєш і сприймаєш, як свою».

    Помалу гнали ворога, і скоро
    Десант із Миколаївських рядів
    Відрізану частину коридором
    З ворожого оточення відвів.

    Прийшов додому син – живий-здоровий,
    Обличчя потемніло на вітрах,
    Та складочка закралася між брови,
    А матір не лишають біль і страх.

    «Яке це щастя, сину мій, дитино,
    що ти живим прийшов з пекельних лав».
    «Щасливий, мамо, той, хто за Вкраїну
    В бою нерівнім голову поклав».

    Розраджує, втішає сина вперто,
    Надія, наче свічка, мерехтить,
    А син укотре: «Мамо, легше мертвим,
    Бо вже не мають спогадів – страхіть».

    Проклятий ворог все-таки уцілив,
    Не знаючи, що є всьому межа.
    Вернувся син з війни живим і цілим,
    Та кровоточить хлопцеві душа.

    (Присвячується Марії Т. та її синові Володі)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8)


  36. Віктор Кучерук - [ 2014.08.23 14:49 ]
    Ненажера
    Ніхто не відає, на жаль,
    Ні в Києві, ні в Будапешті, –
    Коли насититься москаль,
    Або подавиться нарешті?
    Усе, що міг, до себе згріб
    В Європі він і за Байкалом,
    Але, як мовлять, прісний хліб,
    Якщо їси його без сала.
    Це ненажеру так гнітить
    І буде мучити до згину,
    Що він не дасть спокійно жить
    Уже ніколи Україні...
    23.08.14


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (22)


  37. Любов Бенедишин - [ 2014.08.23 13:49 ]
    Хід конем
    Прилюдно, не соромлячись,
    чин-чином
    підрихтував ту бісову личину,
    перехрестив,
    як слід, по-християнськи:
    - Прийміть у дар коня!
    (А кінь - троянський).

    21.08.2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (16)


  38. Любов Бенедишин - [ 2014.08.23 13:43 ]
    ***
    Горе, що ближче за долю, - здаля.
    Авеля вбито. Насіялись каїни.
    Пекло. Шукає рятунку земля
    від Окаянного і нерозкаяних.

    19.08.2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  39. Любов Бенедишин - [ 2014.08.23 13:32 ]
    ***
    Небеса безборонні...
    Слова вкрадені корені...
    Гуманізм без кордонів:
    Миротворці - озброєні.

    10.08.2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  40. Олена Балера - [ 2014.08.23 12:15 ]
    для зірки кожної відмінний час (переклад з Едварда Естліна Каммінгса)
    для зірки кожної відмінний час
    найбільш правдивий хибно кожен з них –
    такий, як суперрозум убача

    людський, і нас охоплюють вони

    коли ніколи й зараз ми завжди
    у вічності, не гості міражів,
    годинникам не бракне сил ходить

    без плутання безчасся і часів.

    Закоханим, поетам, дітлахам
    не вкаже час, як будувати й де
    уяви й таємниці дивний храм

    в безчасся вірити не для людей

    воно відсутнє буде все життя
    а вічність – це безсмертя, ти затям


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (9)


  41. Ірина Саковець - [ 2014.08.23 11:37 ]
    Переродження
    Я знову до світу вернуся такого ж дня,
    коли видихається вільно, і прощені всі борги,
    і тінь врівноважує світло – як інь і ян,
    а море виконує волю старих і нових богів –
    із туги несе береги островам до ніг
    і мітку гнідої печалі, а біль забирає бриз;
    де вечір вмикає зірок рятівні вогні,
    а вітер тебе вириває з обіймів смертей і сліз,
    сосна безголоса співає свої пісні...
    Я вкотре роджуся під сонцем такої ж, мабуть, пори,
    коли на підході – міцні каравани снів
    і грають адажіо хвилі, не знаючи правил гри.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  42. Мирохович Андрій - [ 2014.08.23 11:22 ]
    п'янь

    виходити зі запою як афродіта з ванни
    неквапно струшувати піну
    старанно чистити піджак від плям
    біологічного походження але це ще не кров
    купити новий телефон знайти собі дівку
    написати десяток віршів потім ще десяток
    а ще потім викинути все це у смітник
    разом із піджаком адже плями
    так і не відчистились деякі плями
    завше важко вивести наприклад родимі
    а інколи і не конче прагнеш позбутись
    так ніби звик до них як от до телефону
    за яким єдиним і жалкуєш зрештою


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  43. Руслана Василькевич - [ 2014.08.23 00:11 ]
    І знову плакала Земля
    До незалежності ішли діди,і прадіди батьків,
    бо волелюбний нарід ми - нащадки славних козаків;
    плекали мир наші батьки і ми його учились цінувати,
    дорогу у щасливе майбуття самі собі хотіли обирати.

    І знову плакала Земля,не від татарської навали,
    і не від Гітлера чуми,не від червоної арави,
    але ж від "братньої" руки "добропорядного" сусіда,
    і знову сльози матерів,і вдовин крик звучить зусіда.

    О,Боже,сльози обітри з облич засмучених,змарнілих,
    і мир на землю поверни,де завжди так ним дорожили,
    нехай нащадки козаків бороняться в бою завзято,
    усі ми браття-українці,не треба більш "братів" шукати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  44. Богдан Сливчук - [ 2014.08.23 00:54 ]
    Хай цокає невпинно ваш
    ХАЙ ЦОКАЄ НЕВПИННО ВАШ «ДЗИГАР»
    ТЕТЯНІ РИБАР, ПОЕТЕСІ, ХУДОЖНИЦІ, З ПОВАГЮ І ЛЮБОВ’Ю НА ЮВІЛЕЙ
    (За творами поетеси)
    Хай цокає невпинно Ваш дзиґар
    Від серпня до снігів і аж до літа.
    І, навіть, коли сніг впаде із хмар,
    Не відцвітуть на ниві Ваші квіти.

    Залишаться вони на полотні
    І грітимуть в морози Вашу душу.
    «Знеболені сніги» впадуть до ніг
    І знову кров прибуде «мідним грушам».

    А «світлотіні…» стануть маяком
    Для читача, що інколи без настрою.
    В поезії у Вашій мало ком –
    Не всі творці уміють бути гострими.

    Поезія «не йде» – Ви за мольберт,
    Умієте «омитися молитвою».
    Весна дарує ніжний свій концерт,
    Бо є душа, що виголена бритвою.

    Якщо і гаснуть в «мареві літа»,
    Але не згасне Ваше тепле літо.
    Творіть, малюйте в радості до ста,
    Стає прекрасне вічним в цьому світі!

    Знов сиплеться «…пісок, вода і сіль»,
    А вище них є заповідь… і правда.
    «У часі затамовується біль»,
    Вже поруч той , хто має бути завжди!

    Тримає Вас Господь і Ви йдете,
    І « колють п’яти золотії стерні».
    Є в серці незабутнє і святе
    І є прекрасне , мов черешня в червні.

    І ще раз слово про життя дзиґар,
    (Ми – рисочки малі на циферблаті).
    А Ваша праця і господній дар
    Дарують людям вислови крилаті.

    Хай «Вічністю запропонована любов»
    Тримає Вас із силою Всевишнього,
    Бо хоче жінка те, що хоче Бог:
    «Горіти у любові» свого ближнього.



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (1)


  45. Руслана Василькевич - [ 2014.08.23 00:36 ]
    І знову плакала Земля
    До незалежності ішли діди,і прадіди батьків,
    бо волелюбний нарід ми - нащадки славних козаків;
    плекали мир наші батьки і ми його учились цінувати,
    дорогу у щасливе майбуття самі собі хотіли обирати.

    І знову плакала Земля,не від татарської навали,
    і не від Гітлера чуми,не від червоної арави,
    але ж від "братньої" руки "добропорядного" сусіда,
    і знову сльози матерів,і вдовин крик звучить зусіда.

    О,Боже,сльози обітри з облич засмучених,змарнілих,
    і мир на землю поверни,де завжди так ним дорожили,
    нехай нащадки козаків бороняться в бою завзято,
    усі ми браття-українці,не треба більш "братів" шукати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  46. Тата Рівна - [ 2014.08.22 23:09 ]
    це літо
    це літо закінчується слізьми
    Боже! хіба ж так треба дощу?
    не стало одного трьох восьми
    були ще дітьми були мужами
    були такими за кого б заміж
    хоч завтра пішли дівчата строєм
    а їх – в одностої на поле ратне
    шукати болю долати атеро
    гасити ватру, варту чи вату
    чи те і те ну і…помирати


    пішло туди їх кілька тисяч
    вернулись – п’ятеро

    ще сотня підвально чекає бартеру
    лишився спомин як крик матері
    німий
    бо й задушений одностроями
    зеленими плямами порожнечею


    інші лишилися бути героями
    і бити пам’яттю нас, - приречених
    шукати у снах імена курсивами
    обличчя між натовпу вирізняти
    вони були гордими і красивими
    вернулись - п'ятеро...


    в них вилиці жовті в нас вулиці сиві
    реальність немов атака хімічна
    скажи мені, за що тебе сину
    не мовчи за що тебе, батьку
    прирекли на життя вічне?


    все просто – ми стали зашкарубілі
    немов підошва важкої бутси
    ми деградуємо у дибілів –
    Бог дав нам курси:
    уроки людяності і права
    уроки сумніву та сум'яття
    уроки віри у добрі справи
    і просто віри…вернулись - п'ятеро...


    було у матері як волосся
    синів прекрасних та світлоносних
    а в травні раптом упало листя –
    а з травня – осінь!
    лишилась батьку одна правиця
    лишилась дівці одна розрада

    і наші сльози на їхніх лицях
    попроростають ще виноградом


    22.08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (6)


  47. Тата Рівна - [ 2014.08.22 23:01 ]
    Вірш про собаку
    спить Центральна і Західна, вже й позіхає Схід
    сплять вояки, цивільні, колодязь та самокат
    спала б я собі також, та горе – не спить мій кіт
    він стрибає як слон по мені уперед-назад

    ці коти, я скажу вам, потвори вони з потвор
    і не треба зважати на мімімішність облудну
    бо створіння котиське - насправді дряпучий Тор
    і воює із людством створіння це препаскудно
    умикає перпертум мобільний мявкучий мотор
    коли спати вляглися усі культурні люди

    спить Гавана, диван, спить москаль й маленький москіт
    навіть мишка комп'ютерна й та задрімала наче
    та не спить мій страшний, ненормальний тварюко-кіт
    він немов дурнуватий стрибає собі і скаче

    я клянуся - в той день чи в ту ніч як терпцю капець
    як урветься терпець і буде мені до сраки
    що котів нам із космосу поприсилав отець
    для нірвани. - Я плюну й куплю таки собаку!

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (10)


  48. Світлана Луцкова - [ 2014.08.22 21:48 ]
    Пісня із Пісень
    Морозом дихало. А ми
    В житті своєму не стрічали
    Такої сніжної зими,
    Такої ніжної печалі.
    Тоді півсвіта замело,
    Зрівняло прірви і узвишшя,
    Та зігрівало нас тепло
    Ще ненародженого вірша.

    Сніжила Пісня із Пісень
    У душу скрипчину відталу.
    Чи зорі падали удень?
    Чи то опівночі світало?
    У грудях билися вони -
    Акорди слів невідзвучалі:
    Мої - печальної зими,
    Твої - зимової печалі.

    А сніг світився і світив,
    Та колір неба - незабутній.
    У тебе - я, у мене - ти.
    Чого бентежити майбутнє?
    Бо перша квітка сивини -
    Ще таємниця нерозкрита.
    Під серцем ніжної зими -
    Лі -
    - то...

    2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)


  49. Микола Дудар - [ 2014.08.22 19:21 ]
    О том - о сем грустим… а толку?
    неплохо б выстирать ремейк
    и прослезиться бы не плохо
    и вспомнить все… и твист и шейк
    Витька, Алешку, Ника, Тоху…
    пройтись по набережной в дождь
    в районе под гитарку сбацать
    и трубку мира… (каждый) вождь
    "курнуть" не раз… а раз пятнадцать
    и к Ленке с Катькой заглянуть…
    под утро к Светке возвратиться
    и черт придет - не ущипнуть -
    ведь все равно не спишь - не спится…
    ведь все рано не спишь…
    не спится...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  50. Ірина ШушнякФедоришин - [ 2014.08.22 18:45 ]
    Веселкова моя...
    Україно моя, де є ти, а де броджу згублена я?
    На стежках віртуальних широт виглядаю тебе спозарання
    У емейли заховані рідні знайомі слова
    і тривога і ніжність сплелись у гілках спілкування.

    Перекреслений день, перемножений сум на любов,
    Коли звістки приходять зі стольного граду невтішні.
    Відігріти б тебе, змити з ран всю запечену кров.
    Підросли ми, зміцніли… Наївність уже не колишня.

    Заблудили дороги мене у далеких світах,
    у величності Альп, у зеленонових горизонтах,
    Та у затишку мрій я навшпиньки приходжу щодня
    до підніжжя Карпат, до травневого-вкраїнського сонця

    В моїх жилах течуть твого меду цілющі струмки.
    Зліпок тіло моє з чорноземів і ніжної глини.
    Ворог свій і чужий вічні сили безпристрасно п’є,
    Розриває на захід і схід, південь нарізно від Буковини.

    Не воюю на західно-східних новітніх фронтах…
    Особисті жалі розбирають, лікують надії.
    Оправдання безсилі, а зброя у мене – слова.
    Оголилися нерви, а серце – пігулок воліє.

    Хай багатство твоє не у векселях, а у піснях.
    Не у золоті, нафті, а в тонах пшеничного скарбу.
    В мудрих генах, поезії, праці, достойних умах.
    Є Мойсей наш Франко, мудрий Савич і ми чогось варті…

    Є Шевченко, Трипільщина, гордості Київська Русь –
    Недаремно ми кістка у горлі лихого сусіда.
    Я за тебе моя веселкова молилась й молюсь.
    Не бездонна та скриня пандори, де сховані біди…




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2) | "http://irynafedoryshyn.com"



  51. Сторінки: 1   ...   753   754   755   756   757   758   759   760   761   ...   1854