Закриваю двері усім вітрам!
Час, мов порох, від сліз моїх відсирів...
І немає жалю, і немає слів
Після світом лишених навхрест ран.

Десять зим засніжених до кісток...
Обеззвучені з губ пролива склади,
Я виспівую соло на всі лади,
Доки серце пуска по венам сок,
Доки грію пальці в твоїх руках,
Доки дихаю мускусом передпліч...
Але знову укотре о пів на ніч
Витікає з душі життя ріка.
І ламає стрілками скло біг бен -
Із середини нерви мої на тлін.
Я щосили відчую, як сирість стін
Переллється зимно у холод вен...
Я відчую без тебе різкість струн,
Що намотані пальцями до синців...
Я ще кілька хвилин затиска в руці,
Наче стрічку чорну, безжальний сум.

Відкриваю двері і рву навпіл:
Витік час у минуле - знову виник...
Чуєш, б'ється пульсом в мені годинник
І бере мене сліпо на приціл...

Вже стоять за парканом до свята запряжені коні.
І годинник старий припиняє сполоханий хід.
І стають почуття на морозі прудкі і червоні.
І дарує ріка цей наповнений втіхою лід.

Вже несеться зима в круговерті нестримного танцю.
І важливі слова ти говориш крізь лагідний сміх.
І з корицею чай нам несуть на коричневій таці.
І в горнятка бажань рафінований падає сніг.
24.12.2013

Амальгама астральних Альп
Амфіладами акустичними
Актуальних акордів арф
Апробує активну арктичність.

Апогеєм античних астарт
Адаптована алетея,
Анархічно-азбестових Анд
Алогічна анти - Астрея.

Слухай,
стане ніч топити млу на дні
Темної ріки, яка тікає в море...
Доки місяць поле зоряне розоре,
Слухай,
стліють навкруги планет вогні...

Вийди, зоре, на захмарене обійстя...
Я чекатиму за сніжними ланами,
Щоби ти покликала мене: коханий
І Чумацький Шлях осяяла над містом...
І нехай хуртеча срібною фатою
Обійма твоє розпущене волосся,
Ти не слухай, коли сестри вкотре просять
Не стрічатись, не кохатися зі мною...
Вийди, зоре, висвітли пітьму дороги,
Вигрій з тіла холод вимерзлого серця -
Заметіль мене полонить і сміється,
Льодяними путами звиває ноги...

І між нами
крижані будує стіни...
Витікає ніч на ожеледь з обіймів...
Вийди, зоре, студеницю з мене вийми,
Доки ще
не зникли опівнічні тіні...

На хуторі сезон дощів.
Вже хтось оту картату хату
крізь мене слухати навчив
високе небо необняте.

Корова дише. Від коліс -
глибокі борозни. А з диму
холодний стрепенувся ліс,
тепер за нами він ітиме.

А як - не знає до пуття.
Зітхає, дихає старечо,
і п'є з відра, куди надвечір
кухлі та яблука летять.

2013.

... ні перспектив ані дощу
і грудень лущить і морозить
Все те що треба до борщу
І поліцай біжить до воза…

Вділи мовляв
мовчи селюк
Це він до мене… не до клячи
І ми удвох зробили "пук"
І бідний хап наївся наче

Куди податися
в село
Бо ліс й без того зголоднілий
А може зразу в Епілог
На другий план
"Убити Білла"...
23.12.2013.

сонячний острів маленький меланхолійний
з деревом і струмочком і ящіркою в норі
плаває острів безлюдний корабликом безнадійним
зорі погаслі збирає що впали вночі згори
ящірка денне тепло випромінює в очі Бога
Час коливається в райдузі край струмка
дерево вказує путь для маленького Козерога
річкою повною маминого молока…

Пишу Новому Рокові послання:
Не віддавай надію на заклання!

Гарцюй удатно вершником-ковбоєм,
Та сторонись рекламних трюків боєнь.

Рятуй довіру від арен-видовищ
І від припонів дармових пасовищ.

Розширюй горизонти-виднокола,
Щоб рухатись до цілі – не по колу.

І сподоби від вигоди до згоди
Здолати всі бар’єри й перешкоди.

Швидкий на шори й хомути-обнови, –
Не пошкодуй щасливої підкови.

Даруй терпінню не мульку попругу
Й ділам насущним – радісного плуга.

Дай розпізнати вибрики омани
І відверни дилем прути й аркани.

Храни від пут байдужості і сплячки,
А ще – від ролі «темної конячки».

Щоб гордо і шляхетно – не галопом –
Із авгієвих стаєнь – у Європу.

12.2013

Над Україною туман успішно бореться з зимою,
а в центрі Києва Майдан нових народжує героїв
Неначе велет на весь cвіт гукає: "Слава Україні!"
"Героям слава!" - у отвіт многоголосять всі країни.

Як переміг в собі раба - ставай в ряди бійців Майдану!
То є священна боротьба проти гнобителів-тиранів.
За спільний європейський дім боротись вийшла юна зміна,
"Героям слава!" - крикнем їм на їхнє: "Слава Україні!"

За власну гідність! Розірвем страху принизливі тенета!
Майданом волі увійдем в світлицю цінностей планети.
Нехай лунає на весь світ велично: "Слава Україні!"
"Героям слава!" - наш отвіт - "Ми вже не cтанем на коліна!"

...A булава – не іграшка, панове.
До неї, кажуть, ще й голова потрібна.
Улесливе, завше напоготові слово
Нераз приводило Вітчизну до руїни.
Та в моді поки що гучні слова,
Та намір якось там в історію пролізти.
А що окрадена Вкраїна вже напівжива,
То це, здається, на останнім місці.
Р.S.
«Чому не йде апостол правди і науки!» -
Дивувавсь Кобзар… Літа відтоді проминули...
Кому ж із тих, хто візьме чесно булаву в руки
Вдасться нарешті подив той залишити в минулім?
-----------------------------------------------
«І день іде, і ніч іде»- Тарас Шевченко «Повне зібрання творів у дванадцяти томах», т.2. Київ, «Наукова думка», 1991, стор.301.

Опадають у пам'ять уперто сніги,
Замітає майбутнє брутально, без жалю
І стежини до тебе у тьмі не знайти.
А шукати до іншої, ні - не бажаю.

У печалі я: ліра – зітліла, німа.
У мені, чи у небі мовчання причина.
І у залі погаслій Пегаса нема,
А із музою ніч і зима розлучила.

О, не муч, не дави, зимонько, а дивуй,
Заміни себе злу на усміхнену, світлу.
А інакше у савані сивому зникну.
І почула зима: душу має живу,
То ж і подарувала мені рандеву
У сіянні весняно-весільному снігу.

У саду яблуневому, білому сні,
На землі, у душі зацвіло, як у небі.
Заіскрився усмішками ніжними сніг.
Небеса принесли пелюстки яблуневі.

Я запалюю в небі зорею тебе.
І стає снігопад яблунево-ласкавим,
Хай лютує зима, замітає і дме.
До весни і до тебе іду пелюстками!

23-26.12. 2013

А он, я помню, был –
Серебряный туман…
Меня заворожил
Чарующий обман
И голову кружил
Поэзии дурман,
Но он уже отжил,
Красивый наш роман...

А улицами плыл
Серебряный туман...
Дай, Господи, мне сил
Не угодить в капкан!

2013

А, може й збабленою буду я колись.
Та Бог створив мене коханою такою,
Що й в грубих штанях чуюся п’янкою
І конкурую навіть і з весною
Так, що й зима хотіла би... піти.

А, може й звабленою буду хоч би ким!
Бо Бог створив мене шаленою такою,
Яка віддасться в кожну мить з жагою,
Хоч хлопці смілі тільки з перепою.
То ж прошу, напивайтеся хоч в дим.

А, може й скроплена я буду хоч вином!
Земля – насінням, ну а я тобою.
Бо я суха земля, і ти росою
Небесною мене одну скропи!
На це я чую – хочу лиш спокою.
Скропив мене байдужості окропом.

А я від муки аж вмивалась потом
і в тебе ще б напитися благала,
Цю спрагу так наситити хотілось,
А ти лишив мене в пустелі, в тих пісках
Де б я любові попрохать не сміла,
І полонила тільки біле твоє тіло.


Молочний шлях малює на ланітах,
Пустеля в мені просить спеки літа
Дощу не хоче. Лиш заснуть навіки.
Я б хоч вином піски свої залляла.
Омана хоче, щоб її не стало.
2013

Як смутно мені і самотньо
Хворіти, і сумки носити,
Ходити до супермаркету,
Або ще в аптеку ходити,
Самою завжди прокидатися,
Самій собі каву варити.
Або навіть в парк, щоб податися,
Самій треба йти і не хникати.
Я так хочу хоч пожалітися!
Хоча я і більшого хочу.
Як кітка вночі тілом грітися.
Ходити в кіно і торочити
Тобі про книжки, про сусідів,
які мені напророчили
багато незлих флюїдів.
І навіть попліткувати
про ту дурну квартирантку
Яку не бажаю знати.
Галичини автентика
Сексу ніколи не знало
І мене неемансиповане збочення
Шлюхою обізвало!
Ти, дівко, як цноту зірвала
Пальцем, дістати хотіла до скроні,
А я собі секс просто мала,
І навіть не злий на сьогодні.
Чорти мені часто сняться,
Як з ними собі я «шляюсь».
Один із них навіть інкубус.
Я з ним уві сні кохаюсь.

Масаж хочу стіп. І квіти
Щодня, як час на то матиму,
Бо зайнята я частенько.
Сюрприз, про який не знатиму.
І чути, що я гарненька.

Я, може, й нічого не схочу.
Тобі я не схочу коханки.
Хай настрій мені не псує
Твоя без фігури засранка.

А їсти зготуємо разом.
І друзі нам будуть панки.
І хіпі, і готи. А хіпстерів
Ми виженем віником з хати.
Тебе виганяти не буду.
Тебе буду тільки грати.
Хіба що ти будеш гопити
І бикувати багато.

Якби я і далі мріяла,
Тоді я б ще написала
Що так я до тебе би ставилась
Що в полі одному би й...
Могла б це зробити і в лісі
Або навіть в парку, де протяг
І холодно навіть пісяти.
Такий в мене сильний потяг.


Як я цей вірш написала
І прочитала мамі
Мама сказала – це страшно.
Покликала разом жити.
І може, я так і зроблю.
Ти ж будеш горілку пити.
Й тріпак принесеш від Оксанки…
Як мама мені подзвонила
То зразу і попустило.
Живи там з своєю засранкою!
А я і родині мила.
2013

Пародія

Нині рано вляглися спати
Між перинами-подушкáми…
Щось непевне зайшло в кімнату,
І вляглося собі між нами.

Ти холодний, воно – гаряче,
Шепотіло мені лукаве…
Я мовчала, ти спав, не бачив,
Я боялась дихнути навіть…

А воно зачіпає коси,
Пальці гріє мої тремтливо,
Щось невтомно намарне просить,
І від нього ледь пахне… пивом.

Цілувати взялось – незчулась,
Бо так схоже, в твоїй манері!
…Ти порухався, тінь метнулась –
То сусід переплутав двері.


18.12.2013

"Служу народу України!" -
І - по дівочій голові,
І - чоботом важким у спину:
"Ти у Європу захотів?!"

"Служу народу України!" -
У очі бреше звірина.
"Ану, мерзото, на коліна!" -
Кулак - під ребра: "Аби знав!"

Народу слуги ці потрібні?
Немов у пеклі - все в диму...
Лиш називаються - "елітні",
А служать - чорт їх зна кому!

23.12.2013

люди
це не людно
людяно
усюди
чудо
гартували груднем
грані слова
груди
ось моя країна
вийшла берегами
виросла з руїни
найдзвінкішим храмом
і дзвенить
аж ріже
жне
повітря сіре
де той
вітер свіжий
де терпіння
міра
стій
пали очима
де вирує віра
знай
що за плечима
наш останній ірій
і не бійся
тіні
що думками лізе
сонце
в небі синім
у надії ризах
стій
не оступися
і не спи
благаю
всі світи зійшлися
наче вовча зграя
стій
стіною плачу
греблею
святого
є майдан
а значить
з нами перемога

19 Грудня 2013

чекати недовго
царю
проміння
об землю вдарить
і висохне довга
ніч
а вийде на берег зору
сльоза
що душею хвора
любов
оживе в мені

гарчати не треба
бідний
плювати в обличчя
рідні
під бляху ховати
лоб
з огиди
твоя корона
налізла
стиснула скроні
з очей струменіє
зло

тобі потакали
правив
сім’ю годував
і бавив
купався у морі
зваб
а люди прості
як хвилі
набігли
у волевилив
міцніли
мов булава

а люди
про все згадали
про кров
що сніги ковтали
палаци з кісток
і доль
їм є
що тобі сказати
для них
ти міцніший мату
рахітний у слові
троль

чекати недовго
кате
бо ржа доїдає
ґрати
а губи
свободу п’ють
мороз
не чіпає шкіри
я той
хто стоїть
і вірить
бо чую
як дзвони б’ють

13 Грудня, 2013

як навіскою вітер
так дихає страх
воронням розмальовує
віддаль крикливу
а притомність не світить
бо кров на устах
та наноситься мат
на повітря курсивом

не звертає уваги
завзяття тупе
що життя перед ним
а не лялечка вуду
помиляється звага
як в полі сапер
і на грудях бруківки
здригаються груди

їх скидають мов трупів
в годинах чуми
і полюють на решту
юрму безборонну
аж заходить у ступор
знекровлена мить
і спадає вина
на зірки на погонах

скільки треба тих зір
аби бачити те
що за совість важніших
немає наказів
що під Богом усі
та Добро не цвіте
а князьки і царі
правлять балом наразі

на обличчях розбитих
ожив болю вуж
та весну що у серці
кийкам не здолати
і Любов’ю налиті
мов пуп’янки руж
світлі вікна у душі
на Віру багаті

5 Грудня, 2013

Бетонний моноліт мав час, щоб застигати.
Не зрушити одним ударом враз.
Але ми вміємо (це точно вже!) чекати,
Для перемоги оберемо слушний час.

Вже влада звикла: можна нас купити.
Хтось гречки кине, дехто – срібняки.
Але вона не знає, що робити,
Коли в кулак стискає кожен дві руки.

Які слова чудові: «рада», «віче»,
Коли народ виходить на Майдан.
Нас голос предків до борні сьогодні кличе!
Ведімо, браття, український тан!

Не стріляне, не лякане, не бите,
А молодеє покоління підросло.
Воно не хоче по-старому жити,
Плекати олігархам злото-зло...

Здавалося: немає на то ради,
Незламна влада. Сильна вертикаль.
Ані щілинки, тріщинки чи вади,
Бо керівна рука міцна, як сталь.

Але вода, відомо, камінь точить.
Майдан стоїть. Ти, владо, жди біди!
Бо скине мій народ, як тільки сам захоче,
Зі спини власної потвору назавжди.
22.12.13

А тоді, коли настане ніч імлиста,
Спалахнуть свічадами сріблясті зорі,
Закружляє сніжним вальсом зимній обрій
Над, поснулим у полоні хуги, містом...
Перетнуться-перев'ються дві дороги,
Догорять жаринами вогні комети...
Щоб навічно пам'ять цю з душі не стерти,
Спинять час на мить між нами давні боги...
І запише ніч курсивом кілька ліній:
На долонях перехрестя всіх історій...
Я в пітьмі палю руді останні зорі,
Щоби губ твоїх розтанув сріблий іній.
Висвітить шляхи до мене місяць вповні,
Вигорять сузір'я мідними хвостами,
Сніг кружляти вальсом в небі перестане
І осяде на твої смолясті скроні...

А тоді, коли настане ніч імлиста,
Раптом заметілі вщухне сиве море,
Іскрами тобі осяю серця морок,
Зорелове мій, над вихололим містом...

Печаль всесвітня на людських обличчях.
Ну, а на грудях – Nike, Gabana, Prada…
З мобільних нетрів хтось когось покличе
В глухе Полісся чи десь... у Канаду.
Замурзане хлоп’ятко-циганчатко
Співає «Мурку» в теплому вагоні.
На площах плачуть гасла революцій
І кличе Дзідзьо Сару з телефонів.
Лоскоче сніг ще теплі руки колій,
Тут – кожен у своєму мікрокосмі.
Люд з павутини прагне Євро-волі.
Вкраїнське янголятко мерзне босе.
...Так їде поїзд за Чумацьким Шляхом
Туди, де клен старий уперся в сАме небо,
Туди, де спогади зринають птахом,
де жити треба!

06.12.2013 р.

Промайнула сльоза по небритих щоках ню-століття
і в оголені нерви вгризається бур перемін.
За спиною шумлять божевільної провесні віття
і здається, що час нас підняв із укляклих колін.

Та лукавості суть ще наповнює думи по вінця
і ячить у душі віче правди і кривди нараз.
Я кидаю в огонь своє слово, жертовне полінце –
хай горить сатана і його біснуватий спецназ.

22.12.2013

Ми застаєм уривками історію
і творимо самі її фрагменти,
Розпалюємо вспалі гени Оріїв -
y спалаху тротил еквівалентy,
На дроті нерва відчуваєм згицані
зневіри ночі та розлогі рані,
складаєм "ціле" дрібок одиницями
шукаєм ігрeк y життя рівнянні -
бо люди ми - бо ми оте зв"язуюче
великої вервичної системи,
ми-часточки усесвіту пульсуючі
і кожен з нас - це вибрані поеми...
то будьмо гідні Древа Роду - паростком
жертовно доточити ріст у вічнe,
аби не залишити просто згарисько
од бумерангу вдарів зусебічних
на спини наші та на сиві голови
за продані свободи і любові
за самозради і за мляві пОриви,
загублені слова присвітанкові,
за кволу січ, лукаві миті, відступи,
голодний розпач на канві сподіянь,
за те, що Дух борні у світ не випустив
супроти зла, за безколірні мрії...

то будьмо гідні чистої сторінки
в котру впаде наш силует спочинком.
Народи гибли , племена, зникали Інки,
але не підпис совісти під вчинком!

У тюрязі Яник стане
Вже робить наколки:
"Не забуду я Майдану
Й новорічну «йолку»".

21.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Затерноване знову знання,
Замуроване забуттями,
Загасили зорю зпорання,
Затоптали згіркле зотління.

Затопили зуроченим злом,
Залишилося заніміння,
Засинає затруйне зело,
Зачекаємо зціпеніння.

Я вам гречку вузькооку привозив уже,
Кукурудзи із Китаю привезу вам ще,
Щоб ви їли й не п… галділи, а мовчали всі,
Щоб під йолку міг я стати у своїй красі.

Привезу я вам із Куби цукру і піску,
І картоплі із Єгипту, а із Мальти – щук,
Я замовив із Росії трохи Колими,
А собі під ноги шведські єврокилими.

Нагодую я сьогодні весь оцей майдан,
Як покращення добитись маю власний план,
А що всі на світі проти – то нема біди
У Донецьку люди кажуть: «То всьо до... звізди».

Україна вся радіє успіхам моїм –
Люди трактор підігнали будувати дім,
Але «Беркут» не пустив їх – це такий облом.
То Обама постарався – він керує злом.

Люди вірять нашій силі – люди правду мають,
І мою любиму «Мурку» під вікном співають.
Я вам посмішку дарую щиру, як ніколи.
А «капусти» не просіть – вся вона в Миколи.

08.12.13

Грудневий сніг січе обличчя,
вкриває голову, проте,
у день останній, новорічний –
в думках одвічне і святе...

Хай буде щастя у родині,
хай буде мир, а в нім краса.
Хай небо знову буде синім,
і від пшениць зорить яса.

Хай буде мама, тато, діти,
і усмішку дарує день!
Це щастя треба заслужити –
для долі, віри і пісень.

Моя родино – Україно!
Схиляюсь… Вірую… Люблю…
Живи! Радій! І в цю хвилину
за тебе Бога я молю…

грудень 2013

Хрещена Русь цариці у дарунок
та ідолів потрощені кістки.
Гареми геть! Кохання Анни – трунок
і вогнище, що спалює містки.

Шерше ля фам – оту чарівну жінку,
єдину неповторну у житті.
Мотає ера чорно-білу плівку,
а там жінки, через одну, святі.

21.12.2013

Тринадцятий рік. Грудень.
Ми з тобою: про одне й те саме.
Будемо мовчати, любий,
Різними мовами та словами.

Не вперта я, ні: запекла! -
Ковтай мовчазну зраду.
Ти підеш в рай, а я в пекло -
За іншу, свою, правду.

Пройду всі його кола -
Не страшно мені вмирати,
Бо знаю чарівне Слово.
Зажди… Ще не час воскресати.
21.12.2013

Кушать в минус, извините, сложно
Досыпать на выходные вредно

Каждый, кто три дня на свете прожил,
Переслать готов соседу Бедность

Бедность, бедность… что же ты такое,
Именем Ты чьим "врачевать" спешишь?!

Вот и почтальон, сердце злосно ноет
Нет, не в этот раз… не надейся, шиш
21.12.2013.

Розгорнули білі крила,
в сніжки граються вітри,
в білім небі хмарка біла
снігом сіється згори

білі віти у діброви,
пні закутались у сніг,
супить білі-білі брови
білий дуб обабіч них

білий день крізь білі вії
сонно дивиться на світ…
тільки щось таки чорніє
край села, біля воріт

чорною чорніє ніччю…
що за дивина така?
то на білому обличчі
очі у сніговичка…

Половина життя - війна,
Половина життя - вина,
І сміється лихе чоло.
Заховає чиє крило?

Самотою снується сум,
Димом віє у світі дум,
І поглине у сірість днів,
Розганятиме милі сни.

Обома руками за Обаму
і прем’єра Великобританії.
Територію оту, обману,
гривні і порядності обвалу,
я блокую лайкою брутальною.

І лякаю велетом-осою,
висотою, люттю не людською.
І кого моя оса б ужалила?
Обома руками голосую:
пару – Януковича, Азарова!

17.12.2013

Я випив зайве (однозначно) слово.
Не парся, Янголе! Далась
ця п'янка знов, як Мерседесу дрова.
О-о, антиалкогольне "Зась!"

Не Моісей ні Яценюк, ні Юля,
ні супертяж з Німеччини Кличко.
Я випив зайве словоносне "Дуля"
і загасив недопалок. Очко.


21.12.2013

О.Т...
Сіються сніжинки без упину
На принишклі обриси алей.
Між дерев блукають мляві тіні
І не чути голосів людей.
Тишею огорнуте, смеркання
В порожнечі ширшає навкруг.
Загубивсь без світла, безталанний,
У снігах і сутінках мій друг.
Як мені тепер його шукати
І сліди затаєні знайти,
Коли сніг ряснішає лапатий
І густіє морок темноти?
Голова морочиться думками,
Як, бува, прибоєм береги, -
Стеляться і глибшають між нами
Відстані, здогадки і сніги…
20.12.13

Ми на відстані безіменній,
Морок ночі й прихований жаль,
А я шлю тобі одкровення,
Здрастуй,таточку, не прощай.

Над вікном твоя вишня мерзне,
Хай пробачить мені, проте,
Так вже затишно й тепло-тепло,
Що очима твоїми цвіте.

Вже Різдвяні ступають кроки,
Та ялинка моя німа
Десь красується без тривоги
Серед лісу. А я одна.

На вишневі бруньки дивлюся,
Виглядаю узимку май,
Не сумую, живу й сміюся,
Тільки ти хоч у сни заглядай.

21.12.2013

Студять вітри
Україну - від Сяну до Дону,
Хвилею гупає
Києву в груди Дніпро…
Може, то предки
Розгойдують праведні дзвони,
Кличучи всіх нас
На віче за волю й добро?..

Станьмо, народе,
Бо правді під серцем затісно,
Слухаймо, браття,
Шевченкову мову живу!..
Є ще ж кому
Воскрешати і думу, і пісню,
Хоч і нема кому
Дати до рук булаву…

Є ще кому
Проказати молитву,
І словом,
Наче свічею,
Здолати нічну непроглядь!..
Віруймо, люде!
Господнім знаменням любові
Янголи наші
Пліч-о-пліч із нами стоять…

20.12.13

Все життя – немов суцільна кома.
З половини тільки це збагнеш.
Безпритульність лиш недовідома
Й потьмяніла неба синя креш.

Сутінки навкруг лягають карі.
Крадуться під серце холоди.
Це життя – найбільша із аварій.
Хто ж тобі так душу остудив?

Повертайся з коми, опритомнюй.
Недалеко й крапка далебі.
…Враз жагучий погляд, сонця повний,
Переверне цілий світ тобі.

Сутінків і осені – немає!
Юний жайвір дзвонить в неба креш.
Мчиш. Сорочку вітер надимає.
Й знаєш, що ніколи не помреш.

19 грудня 2013 року

Зіграй наразі рок-н-рол
Та щоб не тихо, душу вирви
З-під наковальні сотні: - Го-о-л!
І щоб хрестам і бубам й чирвам…
І щоб красивих файних дам
Акордом, босих, без спідничок
І так щоб щільно, як Майдан
Ні -ні не той, а наш - столичний
І щоби спільний маніфест
І щоб від серця, безкоштовно
Зійшлися в піку Грудня --Тест--
Це особисто. Помста кровна...
20.12.2013.

ІдЕмо у завтра на битви і гулі:
керманичі наші (царі і вожді),
півцарства ніяких, герої поснулі,
нащадки данайців і майже святі.

Тупцюємо кволо, хитає калину
і цвіт осипають зальотні вітри.
Ще шарпає, смикає бідну людину
усяке безчинство, найбільше згори.

Ціна рівноваги – руйнація цілі
і дружні обійми до чорних задух.
Із мотлоху часу, пліснявої цвілі,
ніщо не осяє зневажений дух.

Приречене коло – служіння у жебрах.
З братами простіше – немає братів.
Наносимо крові в поливаних цебрах
на свято померлих для добрих катів.

Шануємо долю – на чинному троні
так щиро моргає істота людська,
а навкіл зігнулась, закляла в поклоні
босота духовна, висока й низька.

Та юнь проростає у зоряні висі
і спадок терпіння скидає з плечей.
Півцарства постало із сонної ниці,
постало за гідність без блуду грошей.

Яка наша воля, розсудять нащадки,
бо очі у очі – сліпа пелена.
У кожного права свої безпорядки,
у кожної кривди – нічийна вина.

Одне достеменно: негоже мовчати –
тому що з мовчання зростають німі.
Їх просто дурити і легко повчати,
а спротив топити в п’янкому вині.

20.12.2013

Кохання в інтернеті
Вчора ти сказав можливо, а я сказала так!
Мені, скажімо, цікаво,
Чи ти розцінюєш це як знак
О, як знак чогось
А хтось би добавив гадів -
Славне місто моє Львів!

Ти сказав можливо, а я сказала так!
Мені просто цікаво, чи ти вважаєш, що це знак
О, знак чогось, чого саме - я ще не знаю,
Боже, невже я першою скажу це кожного разу...
От. Всі рими на -аю. Їх багато, і це, в основному, дієслова.
Ну добре, а то я першою пишу, а тебе все нема! Немає!

Ти сказав так, і я сказала так!
Мені так цікаво, чи ти вважаєш, що то знак
о знак чогось, чого саме - я ще не знаю,
Боже, невже ми в унісон це скажем кожного разу...
От. Всі рими на -аю. Їх багато, і це, в основному, дієслова.
Ну добре, бо я зараз першою пишу, а тебе ще нема. Немає!

Ти сказав так, і я сказала так!
Мені так цікаво, чи ти вважаєш, що то знак,
о знак чогось, чого саме - я ще не знаю,
Боже, невже ми скажеш це разом, щоб я не страждала, а я скажу - як добре, все ж я довго чекала, і ми все ж скажемо (і зробимо!)
всі рими на -аєм. Їх багато, і це, в основному, дієслова. У множині.
Ну добре, бо я зараз першою пишу, а тебе ще нема. Немає! Хоч може, у далині...

О, вчора я так багато разів сказала "так",
а потім приїхав ти, сказав
"в нас не буде сексу, бо своїй дівці в очі я подивлюсь як?"
А я сказала:
"Хоч косо"
А нині я прочитала віршик про міжніжні коси
Та все ж і на даний момент мені - ніяк.

Я хотіла багато фалосів вдома на стелі зліпити
з білої глини навколо пляшок і пити з них вино червоне
діткнувши устами горло

Та сіра павутина звисає в мене зі стелі рік за роком
сторіччя за сторіччям
віками
Якби стався вибух, кінець світу, потоп, що завгодно

Я сірими устами рік за роком п’ю павутину своїх стель
Анни буває страждають від небуття

2013р.

Нараз мені на думку спало
І розтривожило до сліз
Те, що тобі, матусю, мало
В житті я радощів приніс.
І як сьогодні надолужить
Оте, що вчора не зробив,
Якщо знедавна сам, недужий,
Сиджу в очікуванні див?..
Синок зайде поспішно зрідка,
Дочка, буває, зазирне, –
Мов спонукають принагідно
Про тебе думати мене.
19.12.13

Відмовляєш
у затишку
серцеві
в товаристві
вікна й каганця,
де спресовані
спроби відвертості,
як зоря
на обличчі
мерця.
Циферблатом
розкручено помисли,
і твої першокроки
летять
між лихі
від люцифера
промисли
перед сяйвом
новітніх
розп’ять.

2013р.

Пересипані думами дні - ключ леткий журавлиний,
сподівання й печалі снують павутину свою,
до Всевишнього в слові святім на колінах я лину
і святу благодать серцем зболеним жадібно п’ю.

Не уникне святенник нещирий пекельної муки,
малодушшям рятуючи плоть, не втече від біди,
попри зло й ворожнечу стражденному ближньому руку
самарянин подав, щоб у Бозі спасіння знайти.

Ми знаєм каратиста Ваню,
Усім двором Івана боїмося,
А, про його згадавши дани,
На чубах нам підноситься волосся.

Та нещодавно хулігани
Набили до синців Івану писка, -
Вони ж не чули і не знали,
Що Ваня має пояс каратиста.

19.12.13

Місто як місто: з дощем і зі снігом
Наче зима, може й прикол…
Зник переляк, за станом і збігом
Ми на Майдані… взайми футбол

Човгаєм шкіру бика, чи оленя?
Навіть штрафний, навіть офсайд…
Мітки червоні… із повсякдення...
Чорнобиль ніщо цих мегабайт

Модне словечко тутешнє: "тітушки"
Завтрашній день -- юний Христос
Нас прикривав… вивів за дужки
Надто болючі тисячі "SOS"...
14.12.2013.

Не для тебе партія,
Укладемо хартію?
Чи, можливо, пакт,
Можна без гарантії,
Не впадай у крайнощі,
Я в твоїх руках.
"Кванта коста?" –
Байдуже,
Вимикаєш радіо,
Розпочав абзац...
А мене не радує,
Ні розкішне Ауді,
Ні душі ерзац...

Втомлена,
Знесилена,
Не махаю крилами,
Шкіряний салон...
Хутра,
І насичений
Твій парфюм...
Позичений на хвилини трон...

"Кванта коста?" –
Байдуже,
Україна-матінка,
Мов отой бордель...
Тут не треба
В пошуках
Прокрадатись хащами,
Щоб знайти «модель»...

Не плач, моя лялю,
Минеться біль,
Сьогодні бій –
А завтра медалі,
Тоді ти скажеш
Йому: "Постій,
Лишайся тут!" -
І підеш далі.

Хай пам’ять всоте
Підніме крик,
І буде вкотре
Про щось навчати...
Спочатку – млосно,
А потім –
Зник...
І згодом...
Легше
Все пробачати...

Не бійся, лялю,
Уже зима,
А там і весен
Зваблива згуба!
Тому, зберися,
Ти не сама!
Печаль - не варто,
Моя голубко.