Дев’ять днів потому – ти писала sms
Відповідь чекала, ти під дією колес
Позбулася турбот від ейфорії зразу
Але все ще думала «Чи будем разом ?

Чи потрібно все ще колесманить?
Чи будеш ти таким же странним?
А може, така тут тільки я лиш? Ні?
Завжди хочу тебе між своїх ніг.

Напевно, я ніколи не зійду з колес,
Адже люблю, коли, в голові лиш фест
Коли, навкруги усе яскраво-світле,
А волосся ніжиться під вітром.

Не знаю я, що буде з нами далі
Як після цього спати в ліжку маєм?
Мабуть я вмазаюсь ще краще, любий
А завтра дружно по мені затрубим.

Хай не морозять інші про френдзону
Для тебе буду амброзійним гроном.
Лише скоштуй мене, хоча б шматок
Дівки дівками – забудеш про дівок!
(Ось мій язик, візьми собі у рот).

У тебе маю бути в голові лиш я
Не забувай про мене й про миш’як
В такому стані я дурна, повір мені
Або помреш, або ж зроблю моїм!»

Це останнє, що промайнуло в голові
А далі, немов у трансі, наче фільм
Ти на ліжко впала й «захлеснулась»
У власнім танці хворих сновидінь.

2013

В ряди вдивляюсь поріділі,
І смуток серце обійма:
У когось - наостанку сили,
А в когось - їх уже нема...
А десь далеко лиш маячать
Хто марафон здолать не зміг:
Розрахував його інакше,
Лиш півдистанції пробіг...
«Не озирайся!- голос сина ,-
На крок повільний перейди!»
...Біжу, вдивляюсь в його спину,
І озираюся вряди-годи.

Над Уманню – осіння блякла синь,
Жовтневим променем ледь-ледь зігріта.
На висоті пташиних голосінь,
Мов срібне пасмо бабиного літа,
Слід реактивного поволі розтає...
До ніг припали трави й чорнобривці...
А сам літак у шапці-невидимці –
Його не видно, але він десь є.

Над Уманню схиляються віки
Деревами Софіївського парку:
Дуби іще тримають літню марку,
А клени вже обтрушують листки.
Верба все нижче гілля нахиля,
Ледь-ледь іскріють відпалалі вишні –
Стоять такі засмучено-принишклі,
Мов нетутешні, мов не звідсіля.

Ми – в парку, над яким осіння синь,
Сонливе сонце і пташині кличі,
І кожен з нас багатшим став утричі,
Хоча ніхто нічого не просив
У сивої природи. Просто ми,
Відчутим і побаченим зігріті,
Забули, що народжені людьми,
І в реактивно-атомнім столітті
Змахнули журавлиними крильми.


1982

Всі мають право на блакить,
На сонце, на дощі ласкаві
І помідори, й дикі трави.
Та я почав сапу гострить,
І бур’яни цих прав позбавив.

Бо вкоротивши їм життя,
Зміцню томати, сам змужнію.
Пробач, пальчатко золота,
Я мушу вирвать вас, мишію.

Кривавим знищити вогнем,
Перетворити в сивий попіл.
Втім право маєте одне:
Пручатися, чинити опір.

Прополку подумки здійснив
І розпочав складати рапорт.
Проте ніхто із тих рослин
Не став ні дряпатись, ні драпать.

Була привітною трава
І колосками лоскотіла.
Боротись за свої права
Вона свідомо розхотіла.

Для чого ще й вогонь війни?
Ми з димом попадем у вирій,
Де й найлютіші бур’яни
Живуть з городиною в мирі.

І я в ту казку й те повірив,
Що, як пройдуть труди земні,
Ще не віки вмирать мені
Із черв`яками в чорній гущі,-
А жити в синій вишині
В сім`ї квітучій, невмирущій!

2011

* * *

Все що треба,
Підводячи слово до Неба,
ці світи що з Землі проросли
зберегти у душі
наче в Шатлі,
мов майбутні панети з ідей,
як комети контексту,
вірші зерно-зорі,
сонця космосу мовні
посіяні серед людей…
І за позаземною орбітою
Недовідомі, найдальші галактики
розприкрасити добротою
винайденою людиною…
З філософської фляги —
всеможливістю форми і змісту життя —
відродити —
зів’ялі часи і простори буття…
Як алхімік, з пробірок,
із формул думок —
вдосконалити Всесвіт…
Ідеального щастя дорога
Веде від людини до Бога…
Домовина ж не дім…
Всі поразки людські на Землі
Мов загублені іграшки
десь у дитинстві,
що не варті плачу ще дитячого людства.
Всесвіт все відшкодує —
людині
що диво у слові збудує…
 

Верзуться набридлі казки
З чиєїсь легкої руки,
Та вірити з часом важче,
Що може ще бути краще.

Припони, кайдани, заслони,
Навколо лише перепони.
То буде колись перемога?
Бо, навіть, звитяги для чого?

Відвертість - нелегка дорога,
Долає ця дивна знемога.
Якщо поруйнуємо стіни,
Що далі вестиме до зміни?

Сум`яття розхристує ніч,
Не видно щасливих облич,
Вже звиклий похмурий рефрен
Закінчить черговий катрен.
2013

СтеповіЇ трави…
От би стати вітром,
І шугати-стригти,

Гладити руками,
Путати волосся,
Золоте колосся,

Розігнати миттю
Хмари горизонтом…
Пустувати пилом,

Розчахнуть блакить…і
Стрімко впасти в роси,
Втамувати спрагу,

Павутинням гратись.
От би стати вітром,
Прогулятись дахом,

Сонцю засміятись…
Степовії трави,
Кольорові барви,

Аромати поля…

От би стати вітром…
От би… перелітним,
І зустріти Долю…

А десь,
за лісами-кручами,
отарами днів без ліку,
За ставом у цноті вранішній,
за стежкою в хащі дикі,
За садом грушевих пахощів,
за житом на видноколі,
І небом – таким незміряним,
і хмарами, що поволі
Пливуть у світи небачені… –
стемніє – вертайте дому.
І сон лелечат безперих ще
збентежить відлуння грому.
А мальви тихенько моляться
і туляться аж до вікон.

Десь там,
за горами-долами…
у серці моїм
довіку.

Заповітні листи,
перелітні світи паперові,
затамоване слово
до тебе смиренно несуть,
в нім отаву довіри
вигойдує вітер любові,
а розлука мантачить
свою неминучу косу.
Паперові світи
простягають оголені руки
через безмір дороги
і час, що без тебе змілів,
і торкається спраглого серця
зрадлива розлука,
що мантачить косу
і чекає нових врожаїв.

Поринаю в акорди мінорні –
У душі, наче скрипки звучать,
А на серце наклали печать
Ці непрохані ревнощі чорні...

Заховаю подалі страждання,
Хай нещирістю трохи грішу,
Я жартую і вірші пишу,
І знаходжу всьому виправдання

Ідеалу свого не порушу:
Розумію – це слабкості мить.
Та чому ж так нестерпно болить?
Розриває мелодія душу...

2013

Я сиділа і скучала.
Кіт мурликав на вікні.
Все я думамала-гадала
Нащо алгебра мені

Нащо приклади,задачі?
І без них я проживу...
Тут я глянула інакше
Враз на алгебру свою

Як додати,віднімати,
Поділити і найти,
Ікс чи ігрик відшукати
І сходити в магазин...

Де не кинься всюди треба
Що небудь порахувать.
Як могла я хоть думками,
Алгебру не поважать!

Сексуальна енергія -
найсильніша стихія в світі,
що на фасадах імпотентних культур
стримить феєричним графіті.
І ці короткі спідниці дівчат -
популярніші за прапори політичних партій,
дадуть народу більше задоволення
за парламентські обговорення.
І чиновницькі президії від культури -
наче у ролі презервативів,
коли вони не дозволяють креативів
показу краси оголеної натури.
І усім псевдоморалістам -
що еротики сцену закрили кулісами,
скажу: - що на Землі життя народжують -
оголені секс-пориви поводження,
без яких не було б нічого сущого,
навіть душі.
Яке ж це блюзнірство і збочення, на ділі, -
бути проти оголеного тіла.

Парує кава в мокрий ранок,
Холоне проспаний сніданок,
Не хочу думати про завтра,
Заснула міцно вірна варта.

Та доля стала на порозі,
Їй опиратись я не в змозі,
Веде вперед новий світанок,
І відповідь із сотні ланок.

Тоді вперед по білій смузі,
Аж доки є ще вірні друзі,
Кінець можливий став початком,
Іще не все пішло в нотатки.
2013

Коли не чуємо себе,
Коли не плачемо словами,
Кожна хвилина геть іде.
Куди? Питай своєї мами.

Крок повертає і стає.
Кажуть, що треба відпочити...
Коліна м’якнуть. Серце б’є.
Кров хоче груди розвалити.

Край кличе нас – мене, тебе.
Коріння наше в Україні.
Кожний, хто цінує своє
Копійку хай несе їй нині.
Калина з новим плодом йде.
Кланяймося НАШІЙ калині.
12.07.2013р.

Це місто має право на життя,
на змучену байдужість існування,
На хибні кроки,
втрачене кохання,
і скалку здеформованого скла
Яка розріже
променем пітьму
бездарного, безрадісного бруку,
Асфальт самотності
перегризе на муку
простреленого заздрістю вікна.

З-під пришерхлих снігів бачу я
Ряст пробився, щоб розцвісти.
І відчула душа моя,
Через весни всміхаєшся ти.

Джерельцю б до ріки допливти,
Що невтомно і стрімко б’є.
Ти зорієш в моєму житті –
Щемна біль, пізнє щастя моє.

Журавлі, що летять у світи
Промовляють твоє ім’я.
У піснях і у мріях – ти,
Світла радість і туга моя.

Квітне рясно калиновий цвіт,
Доля буде вінки плести.
Крізь мережу зозулиних літ
У судьбі моїй квітнеш ти.
28.03.2013

Материнкою пахнуть коси,
Випромінюють очі тепло,
Босі ноги купають роси,
В ніжній посмішці сяє чоло.

Ти пливеш у русявім полі,
Лебедіє хустини крило.
У твоїй удовиній долі
Почуття молоде відцвіло.

Забрело в степ безмежний далеко,
Відшуміло, мов повінь весни,
Полетів твій у вирій лелека,
Повертає лиш в зоряні сни.

Як стрічалися кожен вечір
І шукали свою зорю
Обійнявши тендітні плечі
Він признався: - Тебе люблю.

Лише в спогадах все лишилось,
В серці смуток, німа самота,
Жити в парі тобі не судилось,
Тішить душу молитва свята.
12.03.2013

(із циклу «Вона каже»)

Сплету в мереживо слова
І пошаманю, помольфарю.

В мені прокинуться волхви
Що втратили магічний хист,
Що, певно, бога прогнівили
І він забрав їх давній дар,
І на околиці страждань
Віддав мені.

Межа світання,
Хвилинні сумніви і вже
Веду між долями ножем
Іменника.
Твоїм долоням
Судилось пестити мене,
Жадання трепетним вогнем
Торкатися моїх бажань.
Таємних помислів кажан
В тіні моїх думок і мрій
Уже висить вниз головою.

Я зачарована тобою.
Любитимеш одну мене,
Всміхатися мені і не
Дивитися у бік ніколи.
Усі жінки – то мертві бджоли
Для тебе, любий.
Не гудуть
В твоїй душі спокуси струни,
Удвох п’ємо кохання трунок
І свято віримо у те,
Що це ніколи не мине.

Настане ніч і небеса
Усіє зоряна роса
І над колискою кохання
Як подарунок від шаманів,
Від ворожбитів і богів
Найяскравіше засіяє
Довірливо п’янка розмова –
Незгасно чиста зірка слова.

07,14.07.13

По стеблині тонкій
між веселки пташині –
і в політ, відцуравшись
і ям, і отрут,
де нічого нікому
нагально не винні
білий ворон між чорних,
кульбабки салют
і бджолині хмарки
в холодочку безхмарнім,
і заховане диво
в чужім рукаві.
Усміхатись щодня
без оглядки й намарно –
просто так, як левкої, -
допоки живі
й не придушені містом,
довіку картатим.
О, впізнати б зигзаги,
коли на порі…
і тебе, вже розкрилене сонечку,
свято
берегти від омани
приблудних вітрів.

2013р.

Зустрічати зорю світанкову
Ми на берег забутий прийшли...
Поєднала нас річенька знову,
Як у лагідну воду ввійшли.

Не могла відірватись від тебе
Та від шовку твоєї руки...
Пропливали у мареві неба,
Наче лебеді, білі хмарки.

І тамуючи пристрасті спрагу,
Упивалися ніжністю ми.
В нескінченну поринувши сагу,
Як фантоми, були між людьми.

Наші душі цей день святкували,
Відновивши до щастя мости.
А на варті кохання стояли
Тихі велетні-очерети!

2013

Вот комната, камин, кровать
Лежит парнишка невысокий..
Ему на все уже плевать,
Лежит он долго одинокий..

Вчера еще была она,
То счастье было, как и прежде..
Вот сделал он глоток вина,
И в дверь звонок, и луч надежды..

Вот поднимается с кровати,
Чтоб посмотреть в двери глазок..
Надел один из тех халатов,
Что отыскать с утра он смог..

И вот бежит спеша к двери он,
Возможно там стоит она..
И он идя с душевным криком,..
Все вспоминал, его вина..

И неспеша, открыв замок,
Со скрипом двери приоткрыл..
Он не смотрел сейчас в глазок,
Хоть это принцип его был...

Стоит девица на пороге,
Стоит одна и горько плачет..
Глаза ее полны тревоги,
Не может быть никак иначе..

И парень тоже прослезился,
В глаза с любовью ей смотря..
И словно в древо гвоздь вонзился,
Так каждый чувствовал себя..

И вот уже парнишка сделал..
Тот самый важный - первый шаг..
Надеждой сердце его пело,
И он подал ей нужный знак..

Она прижалась к нему телом,
Сказав "Прости"на ушко нежно..
В ответ сказал девице смело :
"Давай все будет как и прежде"..

И вот улыбка засияла ,
Катились слезы, но от счастья..
Теперь она уж точно знала,
Что будут счасливы как раньше..

Так простояли они вместе
Часок один, а может два...
Не может в мире быть прелестней,
Чем когда вместе навсегда!..

Беги подальше от льстецов
Ведь лести нету хуже..
Он подойдет, соврет в лицо,
А в сердце злостью душит..

Он подойдет и скажен вам
О том, что хочешь слышать..
Не покраснеет ни на грамм,
Во лжи тебя он выше..

Авторитет заслужит он
Своим уменьем - льстить
А не работой, не трудом,
По совести чтоб жить..

Он при тебе о всех врагах
Гнилье глаголить будет..
И только лесть в его устах,
А в жизни он не любит..

Во всем, что скажет он тебе -
Он ищет себе пользу..
Когда с врагом на едине -
Он скажет, что попросят..

Ты берегись таких людей
И сам не льсти другим..
И сколько будешь жить ты дней,
Не смей ты быть таким!

Когда ты людям слепо веришь -
Бывает слабость ты даешь..
А когда поздно - не изменишь,
Уже соврали, не вернешь..

Конечно верить нужно людям,
Но лучше просто проверяй..
Ведь если слепо верить будем,
Тебя обманут невзначай..

Ты доверяй, кого проверил..
И не один, а много раз..
Кому бы жизнь свою доверил..
Не скажет ложь, глядя на вас..

Все отношения всегда
Ты строй лишь на доверье..
Любви не будет никогда
Без веры и прощенья..

Учись ты людям доверять,
Ведь может лгать не каждый..
Учись ты также проверять,
Чтоб не солгали дважды..

Запомни! - то же ты пожнешь,
Что раньше ты посеял..
Так сей же правду, а не ложь
Когда бы, где бы не был!

Ничто не бывает внезапно
На все есть свои причины..
Ничто не вернуть обратно,
Не вырвать из время пучины..

Ты прошлое лучше не трогай
А думай о том, что будет..
Ты строй пред собою дорогу
Ищи, что действительно любишь..

Пока что имеешь ты время
На то, чтоб во всем разобраться..
И выкинуть гордости бремя,
Дружить, помогать и влюбляться..

Жить чесно, чего-то добиться,
За мамой-старушкой смотреть..
И счастьем, и горем делиться
С друзьми, что будешь иметь..

Все будет, все точно будет
Ты просто всегда старайся..
Таким, как ты есть тебя любят,
А если же нет - изменяйся!

Не мсти в ответ, если обижен,
Ты будь умнее и прости!
Подумай, что тобою движет?
Не злись, а просто отпусти..

Силён не тот, кто сделал так же,
А сильный тот - кто все простил
Ведь больно сделать может каждый
Но чтоб сдержаться - нужно сил..

Не мсти другим, их жизнь накажет
За все, что сделали плохого!
Прийдут еще, "простите" скажут
Ведь нету выхода иного..

Если обидел ты однажды -
Не медли, друг, а попроси
Прощенья раз, а лучше дважды
И впредь лишь радость приноси!

Не зли других, и сам не злись
Ты все прощай, чтоб не случилось..
На все обиды улыбнись,
И щастьем сердце чтобы билось!

У наші дні знайти нам завжди важко
Ту половинку, гідної поваги..
Можливо, з нею часом тяжко,
Потрібно якнайбільше їй уваги..

Погляньте правді зараз в очі..
Ти подивися зараз на дівчат :
Не сплять - гуляють серед ночі..
Чому лише дітей своїх навчать?

Раніше скромність була в моді,
Таких людей усюди поважали..
Але їх зараз мало у природі,
А щирих - часто зневажають..

Колись дівчата легко не давались,
Довіру хлопцю треба заслужить..
Раніше просто так не цілувались,
Не день за нею мусив він ходить..

Колись і хлопці також були інші :
Дівчат лише шукали якнайкращих,
Були раніше трішечки мудріші,
Було поваги більше в них до старших..

Подумай краще, хто тобі потрібен?
Шукай того, хто Вас не підведе..
Шукай того, хто вірний та надійний,
А не вночі гуляє деінде..

Шукай того, хто сильним є душею,
Не вабить лиш красою свого тіла..
Шукай того, хто не просяк брехнею,
І поряд з Вами жить зхотів би!

Вот я иду по улице зеленой,
Не торопясь, передвигаю ноги,
И я иду весь радостный, веселый
И в сердце нет ни капельки тревоги...

Я радуюсь, что я любим друзьями,
Которыми я очень дорожу,
Не получалось - дружно помогали
Я их люблю и их я берегу!

И за поддержку сильную, спасибо!
Кто оказался рядом в трудный час!
Когда грустил - не проходили мимо
Спасибо им, пишу для Вас.

Здоровья в жизни Вам и счастья,
Любви, поддержки и друзей,
Чтоб проходили все ненастья
Мужьей Вам, жен, конечно же детей!

И этот стих всем Вам я посвящаю,
Кто мне родной или хороший друг,
Вы помогли мне раз, об этом я вещаю
И помогайте, кто нуждается вокруг!..

А ты хоть раз вот так влюблялся,
Без мыслей жить не мог о ней?
Приятно сделать так пытался,
Чтобы была всегда твоей..?

Когда ей трудно - ты поможешь,
Когда грустит - всегда взбодришь..
Когда устала - спать уложешь
И чтоб заснула - с ней лежишь..

Чтобы когда она рыдала -
Всегда ты рядом утешал,
И когда ласки было мало -
Чтоб ее волосы ласкал..

От радости когда взлетала -
Ты рядом вместе с ней летел,
К тебе навстречу пошагала -
Бежал ты к ней, от счастья пел..

Вот так бывает, но запомни :
Не смей предать ее , мой друг!
Ведь причинишь ей много боли,
И не протянет к тебе рук...

Подумай, часто радость в жизни?
Улыбка часто на устах?
А может чаще злость, капризы..,
Которые сидят у нас в сердцах..

Вот ты проснулся.. и что дальше?
Ты рад тому, что ты живой?
Не замечаем мы все чаще,
Что движет нами : мной, тобой..

А все могло быть по-другому:
Вот ты проснулся, сразу встал..
Ты рад, что жив сейчас и дома..
И в душ с улыбкой пошагал..

Во всем плохом ищи добро ты,
Вот ты попробуй, не ленись..
Когда невзгоды на роботе..
От них ты просто отвернись..

Улыбка многое решает -
Огромный шаг всегда к добру..
И радость в жизни помогает,
И привыкаем с ней к труду..

Подумай часто радость в жизни?
Улыбка часто на устах?
И если "да" - ты очень счастлив,
Добро и мир живут в сердцах.

Среди поляков, русских, греков
Есть та прекрасная страна,
Что всех дороже нам навеки,
Людьми свободными полна.

Так долго нас всех угнетали,
Так много наших пережгли..
Всех патриотов засылали
В Сибирь, подальше, как могли..

Но мы боролись, не сдавались
К родной земле тянулись мы,
И хоть над нами издевались
"Мы не попрятались в кусты"..

Вкраина очень нам важна,
Ведь так непросто нам досталась,
Мы знаем как это "война",
И за еду как насмерть дрались..

Давай ценить Ее сегодня,
Такой свободной и живой!
Приодолей ты все негоды,
Ты не один, мы все с тобой!

С тобою я и Украина,
С тобой традиции, народ..
Любить страну давай едино!
Достигнем новых мы высот!

Хто у світі тобі всіх рідніший?
Людина хто є ця привітна?
Вона краща усіх, наймиліша,
Вона завжди любить і рідна..

Цінуй ти матусю , мій друже,
Цінуй, бо від неї життя!
Цінуй скільки дихати будеш,
Ти завжди для неї дитя..

Цінуй, бо колись перестане
Поради давати матуся..
Колись над могилкою стану..
І низько додолу вклонюся..

Шануй свою маму завжди ти..
Шануй, що б вона не зробила..
Шануй, скільки будеш ти жити
Шануй, як би там не згрішила..

Життя ти від неї отримав -
Душа приєдналась до тіла..
Як просить - то щоб не гримав
Від образи на неї дверима..

Згадай, щоб вона не робила -
Добра тобі тільки хоче..
І як би за щось не сварила,
Згадай ті безсоннії ночі..

Згадай, коли ти був маленький -
Вона тебе всюди носила..
Завжди ти для неї рідненький..
Одежку тобі вона шила..

Згадай, як вона співала,
Щоб заснув ти, свої колискові..
Nебе підбадьорить встигала,
Коли йшов eперше до школи..

Пам`ятай ти завжди матусю!
Не згадуй про неї погане!
Пам`ятай, коли станеш бабусьой,
Або сивим смішним дідуганом..!

Ось живеш ти звичайним життям,
І так враз закохався у когось..
Наче вперше, неначе дитя,
І чекаєш відносин для чогось..

Так буває, повір, так буває,
Що проходить цікавість до цього,
І раптово кохання зникає,
Не такий вже ти є, як до того..

Коли любиш - даєш ти надію,
Що ніколи, ніколи не зрадиш..
Тільки він чи вона - твоя мрія,
І ніколи її ти не вратиш..

Та подумай спочатку, навіщо
Ти так прагнеш відносин, стосунків..
Не давай ти дарма надії!
Щоб дарма не було поцілунків..

Багатого вартий нам час..
Минає він швидко завжди,
Нажаль, не чекає він нас
Все йде, ми не знаєм куди..

Ще наче нам рік був учора,
Ще вчора були ми малими..
Ще вчора ходили до школи,
Від неї в театр ходили..

Минає так час непомітно,
Очима ти кліпнеш і враз -
На лавці бабуля привітна
Сидить і бурмоче весь час..

Так-так , саме так воно буде
Бо зараз ми гаємо час
На те, якнайкраще "гульнути",
Та дні не чекатимуть нас..

Цінуй ти весь час, що маєш..
Щоб він пройшов не дарма,
Бо часто без користі гаєш
На нам не потрібні діла.

Подумай над цим і поквапся..
Щоб витратить з користю час.
І завжди собою лишайся
Де б доля не зтрітила нас..

Відводь ти свій час найдорожчим,
Всім тим, хто відводить й на тебе
Бо, іноді, пізно захочеш,
Раніше нам думати треба..

Наш час - це найкращий дарунок,
Шматочок життя віддаєм,
Ти маєш зробить підрахунок
Того, що нам користь дає..

Як часто на дворі гуляєш,
Як довго ти вдома сидиш..
І скільки книжки ти читаєш,
Як довго ночами ти спиш..

Ти зваж, що для тебе потрібно!
Чому надаєш перевагу..
Можливо зробить щось для бідних..
На сиріт відвести увагу..

Можливо з родиною бути
Частіше, із татом гуляти..
Чи з мамою краще побути,
Ділами доводить подяку.

Подяку, за той увесь час,
Коли ти ще жив за їх гроші
Вдягали , кормили ще нас
Вони нам усього дорожчі

А ты счастливый, как считаешь?
Себя ты сможешь так назвать?
И до конца ли понимаешь,
Как ты счастливым можешь стать?

Оно безценно, безгранично..
Не в бриллиантах, не в деньгах..
Оно приятно, не обычно,
Не удержать его в руках..

Кто все имеет - не счастливый,
Ведь все легко и все возможно!
Скорей всего он горделивый,
Когда богат - быть добрым сложно..

Счасливым можно быть без денег,
Любовь ты ценишь от жены..
Вокруг обняли папу дети
Вот эти факторы важны!

Счастливый тот, кто сильно любит,
Такого ценят, берегут..
С таким счастливым каждый будет,
С ним тишина, покой, уют..

Счастливый тот, кто делая работу,
С улыбкой за нее берется..
И на душе ни капельки тревоги,
Ведь все хорошее вернется..

Счастливый тот, кто терпит беды,
Но не здается, а идет..
Идет вперед, навстречу свету
Чрез ночь, огонь, туман и лёд..

Всегда во всем ему помогут
Родные, близкие, друзья!
Помогут всем, чем только смогут..
Без унижений, наглого вранья..

Счастливый тот, кто все имеет,
Но не физически, а в сердце!
Любовь, надежда - вот, что греет..
Открыты радости в нем дверцы..

Счастливый тот, чье сердце бьется
Не как у всех, а побыстрее..
Не потому, что разорвется..
А от того, что кто-то греет..

И этот кто-то есть то счастье,
Чем дорожишь ты очень сильно..
Оно есть жизни вашей частью,
Благословением обильным..

Когда достанешь сигарету
Из упаковки неспеша..
Подумай в будущем о детях,
И какова у них судьба..

Ты знаешь точно, как все будет?
Здоров ли будет твой ребенок?
Никто ль потом Вас не осудит,
Что инвалид дитя с пеленок..?

Поверь, потом ты пожалеешь,
Что организм ты отравлял..
Что ничего ты не имеешь,
И алкоголь "хребет сломал"..

Зачем гробить свое здоровье?
Зачем курить тебе и пить?
Смертельный яд мешаешь с кровью..
И сколько сможешь ты прожить?

Спорт - это жизнь, всегда поможет,
Добавит сил тебе, здоровья!
Тебе он мир другой предложит,
Наполнен счастьем и любовью!

Перебори себя, попробуй..
Увидишь жизнь - она прекрасна
Без сигарет и алкоголя..
И будешь жить ты не напрасно!

Кого ты другом называешь?
Кого назвать готов таким?
Ты смысл слова понимаешь?
Каким ты хочешь, чтоб он был?

Друзей найлучших не бывает,
Он либо друг тебе, иль - нет.
Друг о тебе все точно знает,
Твой сбережёт любой секрет.

Друг - это тот, кто всех дороже.
Друг - это тот, кто не предаст.
Всегда, везде тебе поможет
И если нужно - жизнь отдаст!

Он подойдет, тебя обнимет,
Если ты вдруг повесил нос,
И настроение поднимет,
И даст ответ на твой вопрос..

Таких людей у нас немного,
Нам ими нужно дорожить,
Ведь если в жизни есть тревоги -
Их нужно вместе пережить!

Если имеешь ты такого,
Кем дорожишь и сильно любишь,
Ты береги его родного
Все свои дни, пока жить будешь!

Есть в этом мире непростые люди.
Бывает так, что ты не сводишь глаз...
Бывает.. что достойны Голливуда..
Бывает.. что розачаруют вас.

Но есть, которых сильно любишь,
Которых ценишь, дорожишь и ждешь...
И есть такие , с кем всю жизнь ты дружишь,
А есть... из-за которых вазы бьешь...

Проверь себя... Каким ты есть на свете?
Таким, что тебя ценят, любят ждут?
Иль о тебе плохое на примете?
Проверь себя, задумайся мой друг!

Зима уходит.. солнце наступает..
Трава виднеется из высохшей земли,
Росточки на деревьях проростают
И скоро будут новые цветы..

Пришла весна, тепло настало
И босым хочеться бежать..
По той траве, росой что вся сияет
И эту красоту не описать..

На улицу детишки выбегают,
Им всем так весело и радостно, тепло
Бывает, их родители ругают-
Пошли гулять, одевшись так легко..

Пришла весна и прилетели птицы,
И песня их приятна и легка,
Не скучно впредь воронам и синицам
Ведь все вернулись к ним из далека.

Взгляни ты ввысь, на небо голубое,
Почувствуй красоту святой весны
И посмотри на солнце золотое,
И как все люди радости полны..

Когда зимой морозы начинают
По стёклам бить и в дверь стучать -
Все о заботах забывают,
Ведь Новый год пора встречать!

Вот это праздник: ночь, подарки,
Блестит все яркими огнями
И шелестят конверты, марки..
И все идут гулять с друзьями..

Веселья лес и песен океаны
На праздник этот - Новый год,
Звенят бокалы и стаканы
И веселится весь народ.

Вот снеговик появится внезапно -
Детишки лепят быстро и легко,
И все так красочно, чудесно! Непонятно..,
Куда Деда Мороза занесло?..

А вот и он - румяный, бородатый
И с ним Снегурочка- красавица идёт.
И радуется бедный и богатый
Ведь чудеса бывают в Новый год!

Проходит праздник, гаснет настроенье
И снова дома холодильник пуст,
Закончились конфеты и варенье,
Но будет Рождество и смеркнет грусть!

(2013)

вірш видалено

А так, бува, болить, що й не стерпіти -
Аж репаються з болю образи!
Повиростали, вигулькнули діти -
Не бачать материнської сльози.

Не чують батькового нарікання...
А рани домордовують, печуть!
Щоденно і щоночі до світання
Вогненні змії лазять по плечу.

За що ж ся мука видалася, Боже?
За що ж оця покута без межі?
Врізаються у тіло болю рожі -
Нестерпні колючки, тонкі ножі.

Уже й молитва вірою безсила -
Безглуздя чи миттєве забуття?
Розпука розтікається по жилах
І серце ворохобить до виття:

- О, смерте люба, де ти, де ти, де ти?!
Зрятуй од цеї немочі, звільни!
У темній тиші кривляться портрети,
А стеля тисне, наче валуни...
***
Не перший день лежить старий каліка,
Не вперше смерті змолює собі...
Ридає мати, сльози - наче ріки,
Лиш ба, тих сліз не бачать молоді...
(13.07.13)

Що для мене значить сине небо?
Сльози чи печаль,чи щиру радість?
Що для мене значать вільні руки?
Крила чи кайдани золоті?
Що для мене варті твої очі?
Радість чи печаль на самоті?
Чи блукає тут оце стежками,
Нитка долі, що в моїй руці?
Я не знаю, й знати я не хочу.
Хочу лишь дивитись в сине небо?
І гострити крила на політ.
Щоб твої злотаво-милі очі
Бачити з висот Карпатських гір
І співати, й кликати на поміч
І ловити в небі синіх птиць.
Сине небо, небо щастям повне
Ти чекай, я скоро прилечу
Лишь останнє напишу я слово
Віршика про очі золоті.


2013р.

Дядько Гриць прийшов на ринок,
мав купить продукти.
Мовчки бродить між рядами,
там, де різні фрукти.
- Перець як, петрушка й редька?
Кріп, часник, цибулька?
Що ж такі на моркву ціни?
Звідки ваша бульба?
Очі лізуть аж на лоба,
тільки цінник гляне. –
Бачу, ваш товар нівроку.
Ціни лиш погані.
Груші, сливи, мед, томати,
хрін, горіхи грецькі.
Те з Єгипту, це китайське,
польське чи турецьке.
Гриць зітхає тяжко дуже,
щось шукає наче. -
Все у вас якесь заморське.
Може, є щось наше?
Я не можу зрозуміти.
Ми дійшли до чого?
Як то так? Невже у нас тут
Не росте нічого?
Дві регочуть продавчині.
Схоже, із мужчини.
- Ви з якої грушки впали?
В нас ростуть лиш ціни!

То зима примарила сама
Волошкові очі чаклуна,
Не живе кохання в холодах,
Не співає у неволі птах.

Заморозить у сніжинках сліз
Теплих рук легкий і ніжний бриз,
Занесе заметами пожежу,
Приєднає до плачів кортежу.

Краще залишитися одною?
Почуття пустити стороною,
Не для всіх весняні квітнуть барви,
Лиш фантазії відкрито брами.
2013

Устами притулюся до землі -
До тої, що найперша, наймиліша.
У рідному, коханому селі
Стареньку хату пригорну, потішу.

Бо десь отут усі мої літа -
Іще такі наївні, світлоокі,
Не страчені намарне по світах,
Дитячі босоного-щирі кроки.

А над вікном ікони пресвяті
Ще й до сих пір молитву пам’ятають
Оту, що матінка на самоті
Вигойдувала аж до небокраю...

І де б життя тепер не повело,
Куди б не простелилися гостинці,
Зусюди повертаю у село,
Тулю уста до рідної землиці.
(12.07.13)

Моя люба Кассандро, провидице
Що словам твоїм віри не мають
Не забутий твій образ, біда твоя
Але душа, як свіча, догорає

Моя мила Кассандро, стражденная
Простягни руку мені, я з тобою
Ріки знову розривають ці береги
Розтікаються у хвилях журбою

Кожне серце - то камінь у суті своїй
Не повірять тобі вже ніколи
Тут панує одвічний культ раціо
Ти всього лиш жінка слабка, хоч і воїн

Не ховайся при статуях, там знайдуть
Там знівечать і тіло, і душу
І ти знову згадаєш свої слова
Та чи вірити хтось тобі мусить?

Моя люба Кассандро, ти бачиш мить
Ти у променях сонце вітаєш
Але біль щиросердний та тепло твоїх сліз не зігріють цей світ
Цим стражданням вже й ліку немає...

27/04/2013

Перетнулися дороги,
Утворивши майже хрест,
і розбіглися. На трохи…
Бо лише за кілька верст
Кут ослабився поволі –
Шлях зійшовся в далину.
Дві дороги - наші долі
Об’єдналися в одну.
Зустрічалися рівнини,
І яри, і болота.
Та ніщо їх не розкине,
Як на двох одна мета.

2013 р.

«ПрошУ до хати», –
багатьом казала.
«Заходь до серця», –
ну повір! –
одному.
Та чорний вузол
туги зав’язала
не на одному
дні журному.
Бо він – не чув.
2013

Нас чарує нічний зорепад.
Аж горять чорнобривці та айстри.
Дня і ночі різкіші контрасти.
Плаче стиглими сливами сад.

З павутинок сплелася вуаль,
А підвіски – із грон винограду.
Прохолоди розкішну розраду
Дочекались. А літа нам жаль!

Осінь нову приміряла шаль –
До лиця їй убрАння барвисте
І вінок із кленового листя!
Грає коник - зелений скрипаль!

У красі розчинилась печаль!
2012

Першосолодкий чай
Першохолодної в́есни.
Першозабуті слова
Першоважливого вмісту.

Все зафарбовано. Встик.
І закоркована легкість.
Те, що нагадує - гниль.
Перебудова.На. Терпкість.

Стало по-справжньому
холодно
вперше..

[2011]