Смажусь.
А так не хочеться! Вогонь
не випускає із долонь
аж до плечей таких червоних...

Зважусь
почати день зі сплячих скронь -
за мить спалахує вогонь
в усіх життєво кращих зонах...

Подих
я переводжу раз у раз,
але тече повільно час -
не висихає джерело це...

Хто їх
понавідкрив у надрах мас -
горіти схильних раз у раз,
разючих до пожеж емоцій...

Воском
перебинтовую вогонь,
благаю вироків либонь
до мене трохи хоч люб'язних...

Мозком
волаю "Господи, боронь!
Ну що знайшов в мені вогонь?"
Та небо вище мрій невчасних...

Смажусь...



24.03.2012

Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закриті.
Р.S.
Чи варто дорікати мавпочці,
Коли ж і люди не збагнули,
Що чуже життя дано Всевишнім
Не для твоєї втіхи чи розваги?

Іще не був хасидом Мордехай
Ще не здогадувавсь якої заживе він слави,
Коли казатимуть про нього, вже як раббі,
Що з ним навчання й молитви, їжа та сон –
Це щось єдине, бо тільки так душа
Може дійти до джерела свойого.
Ні, був Мордехай тоді звичайним торгівцем.
Їздив по селах і містечках із дрібним товаром.
Сім’ю цим годував та відкладав дещицю на етрог ,
Без чого важко уявить собі Суккот.
Ось і тепер їде у місто Мордехай із наміром одним –
Купить етрог там щонайкращий.
Співа пісні в погожу осінню днину
І птаство начебто підспівує йому.
Та раптом що це? Неподалік хтось плаче?...
Так воно і є: за рогом чоловіка бачить Мордехай:
Стоїть навколішки той і плаче над конем.
Злізає з воза торгівець, розв’язує капшук
І, не питаючи, що сталось, віддає усе, що мав,
Та й поверта свого коня додому.
А по дорозі так виправдовує себе:
«Яка різниця поміж тим, що всі казатимуть
Благословення над етрогом,
А я над мертвим конем сказав його».
Не думав доти торгівець про всякі там дива,
Та як в господу увійшов, повірив:
Стояв і золотом переливавсь такий етрог,
Що тільки в снах і міг присниться.
«Спасибі, друзі!»- тільки й сказав,
Бо не в чудеса, а в дружбу вірив.
----------
Мордехай із Несхіжа (1742-1800) – спочатку рабин в Галіції, а потім у Несхіжі. Набув такої слави чудотворця, що невдовзі припинив свою практику. Всі, хто знав раббі Мордехая, говорили, що в ньому втілена душа пророка Шмуеля (Самуїла). Він віддавав перевагу практичним справам, стояв на чолі групи хасидів, котрі підтримували громаду в Землі Ізраїлю. Вчення раббі Мордехая зібрано в трактаті тлумачень Тори «Рішфей еш» («Іскри вогню»), а чимало його висловлювань вміщено в книзі «Коль сімха» («Голос радості») Сімхи Буніма.
Етрог –плід, що нагадує велику цитрину.

А дно?
і вони мудрі там!
а дурні та хитрі там?
…муз оракул: зорі.
на жаб ворони лили воду
і даленіла повня...
не той ліг на муть
(«вік вовків»!) туман -гільйотен.
Ян в опалі - не ладі.
удови лили норов бажань!
і розлука – розум…
матір тиха - тінь руда.
матір - думи нові-
однА.

Ось так завжди, писала б і писала,
Про ті картини давнього життя,
Коли ще, босою, на вигоні гасала,
Пташок ловила, хоч знала, що дарма.

Я їх ніколи так і не зловила
Й тепер, пір’ясті, повз мене летять.
Вони мов мрія. Не здійснена, а жила!
Пишу, ловлю. Високо! Як дістать?
.

крапка важка
перестрибнула
з попереднього вірша
і зачинила ворота

вітер боїться прочитати
моє вікно
бо я в сльозах

а скоро
ти достигнеш
як свічка

та вже й

по мені

2001.

«А Лука! Рояль!
Овен береже жереб!
Не воля оракула!?»

«До воза Тілець.
Ясь вагався –
це літа зов од!»

«Імена усі лунить Рак,
зараз картину лісу,
а мені?»

«Серп вини – чудо
Водолія і льодоводу
Чинив прес.

О, МИР!
Величием кротким сияя
Бессменно стоишь предо мной,
Твой взор - Истинная чистота - Любовь.
2012г.

Весняно-польові роботи
Взувають у чоботи
Натхнення.

21.03.12

Нет ничего выше той любви
когда мы готовы дарить свою любовь ближнему
и отдать жизнь за своего ближнего.
2012г.

А відьма справжнє серце має,
Вона ж не хоче, ой не хоче...
А мусить-знає.
Що дощ піде, що біль прийде,
Що друг її лиш скористає -
І кине - знає...

Та лиш тому крізь біль і сльози,
Вона рятунку,ні, не просить,
Бо не сама взяла ту силу,
Біда для неї знати.Диво?
Ви помиляєтесь, щасливі...

Зеркала

Поднимает костер своими алчущими языками
те деревья,что утомились расти и они искрами
взмывают и гаснут.Бедным все беда и верят всему,
нанося крест. Топленые облака целуют землю дождем.
А бедняки от этого перестают креститься.Потому что
им неведомо,почему идет дождь.Стихии это те же овцы.
У них один пастырь – крестное знамение.
Всегда-всегда перепрыгивай через лужи.Они ничто иное,
как одеяло для следов,потерянных ближними.
Подойди молитвой ближе к бедному.
Это всеравно что созерцать изза угла,на перекрестке салют
и полагать.что это кометы,только созданные
из праха.
Праха,который возник из цветков,которые улыбнулись
работнику.
Бедным все спасительно.
Вот только лужи крестом проливают на землю зеркала,
которые легко осушить:стоит лишь заглянуть в них.

Ксения КИРИНДЯСОВА,
21 марта,2012 года

Як шкода, що я взагалі не вмію
плавати,
шалено боюсь води
та пам*ятаю неприємний досвід
спілкування із нею,
ворожою мені.
Тому щоразу тону у океані твоїх
очей
(кажуть, що всі закохані – такі
банальні!)
замість того, щоб щоденно
організовувати запливи на довгі
дистанції
брасом, батерфляєм, на спині;
пірнати без захисної маски
та роздивлятися з глибини
кожну дрібничку підводної царини;
стрибати з вишки
та не розбиватися від сильного
удару об воду,
не ламати собі ж кісток;
отримувати золоті медалі
або хоча б посідати призові місця.
А все, що можу –
копирсатися по-собачому навіть на
мілині;
набирати повні легені рідини
та раз за разом задихатися від цього;
ще довго кульгати
через незнання техніки стрибків
з висоти;
отримувати втішливі призи
за принаймні кумедну спробу.
Все-таки,
як шкода,
що я взагалі
не вмію
плавати.



19.03.2012

Знаєш, бувають такі ночі,
які важчі за життя;
такі ночі, єдиним сенсом яких
є, по суті своїй, безсенсове існування –
рахувати зірки на небі
та темні плями на стелі,
власній стелі,
і розуміти,
що болю твій маленький
мікрокосм
вміщує набагато більше,
аніж наша галактика зірок,
а стеля,
та сама, власне твоя, стеля
вже стала
суцільною темною плямою
і потребує термінового
капремонту.
Знаєш, у такі ночі
життєво необхідно мати поруч
висококваліфікованого муляра,
а не чергову бляклу тінь
на і без того несвітлій поверхні.
Знаєш, ти навіть не здогадуєшся
про існування таких ночей.
Бо Крихітка співає:
якби знав,
то ніколи,
ніколи
не випустив би
зі своїх обіймів.

20.03.2012

Неоценимое благо для тех
Кто возвратится в детство Родное
ИБо войдя в Царство Небесное
И вкушая дыхание райского сада
Что на вершине святой горы
Будет излучать перстом сердца миру чистоту -
Гармонию вечной поэзии - дыхание любви.
2012г.

Кіпариси та ялівець
(о, ялівець особливо!
І сосни - пухнасті) –
Хочеться – олівець,
Ні! Барви! Припливи!
Громи! Осінь і щастя –
Від того, що перед тим було літо.
Зорі у морі,
            надворі,
                  в долоні,
Ми в полоні
            зір, як квіти
В полоні запахів,
              потягів,
                    порухів,
Море повниться чутками,
Спокоєм, ладом, зорями
І запахом ялівцю.

2010

Хотіла просто, так, напитись і піти…
Пройти повз вулиці й міста
Насилу володіючи ногами
І розум затуманений обманом…
Життя іде повз мене,
а я йому у цьому помагаю.
І ще стакан, і ти сміливий,
Нема страху – нема життя…
Дороги вже пливуть перед очима
А ти іще береш стакан і п’єш!
Хотіла я забути страх і горе,
Біль втрати випити до дна.
Хотіла просто, так, напитись і піти…
Белькочучи під ніс незрозумілі речі,
Безумства витворявши на столі…
На дні стакана топлячи своє життя,
Не біль ти забуваєш – а себе!
Втрачаєш розум і дурман веде до «раю»
Життя веселе, жарить сміхом.
Та справжнім, чи градусами підігрітим?
Хотіла повернути час назад,
Без зайвих слів – чи може щось сказати…
Тобою володіє алкоголь –
душа для диявола відкрита!
Хотіла просто, так, напитись і піти…
Та зранку довелось вертатись
До болю, страху і життя…

Почуття нестримні, емоції шалені…
Буденність, рутина – скували в кайдани…
Крик душі і стогони останні…
Без надії, опущені руки, … стукіт
Приглушений, ледве чутний…
Зраненого серця здавлені ритми…
Відчаю тягар валиться на плечі…
Останній крок у прірву пусту,
Падіння надії у вічність!
Твоя рука і біле крило
Тримає мене у повітрі життя,
Це перехрестя?... чи бездоріжжя?...
Хапаюсь за руку і сама відпускаю…
Слова і вчинки мені не підвладні…
Ти Сонце приніс, я дивлюсь у Місяць –
Холодний, далекий і одинокий…
Спасіння так близько, а сили не має…
В кінці тунеля Ти світло!
Лиш повертаю не в той бік –
Падіння… Агонія болю…
Остання секунда… Кінець!
Душа полетіла у пекло.

2012

Якщо твоя ласка,
читай.
Не цурайся...
Налий собі кави
і сам
привітайся.
Пегаса зі стайні
у сервіс зводи.
Згадай лялькаря,
що пристав до доби.
Пером ворухни,
щоб з'явилася
казка...
Всіх муз
пригорни,
якщо твоя ласка...


21.03.2012

Холера нещадно косить люд у Вільні.
Молитвами й постами, напучують рабини,
Ми випросимо в Бога порятунок.
Може, сьогодні, в Йом Кіпур ,
Всевишній відведе це лихо.
Хто самотужки, хто з поміччю здоровших
Бредуть юдеї у Велику синагогу.
Недужим голосом кожен чита «Чисту молитву» -
Начебто розмову щиру веде із самим Всевишнім.
Час уже й виносить із Святої шафи
Сувій Тори, аби почати «Коль нідрей» .
Але чомусь не видно рабі Ісраеля ...
Було таке із ним.
Розказують: позаторік,
Не діждавшись рабі, молодиця
Змушена була покинуть синагогу,
Бо ж немовля одніське вдома і, мабуть, і плаче.
Вбіга в господу. Але що це? Долина не плач, а...сміх.
І бачить: рабі Ісраель чукикає малятко:
«Поспішав на службу, та почув плач
І от без дозволу сиджу з цим ангелочком...»
«...А що як рабі знесилила холера?-
Написано в очах юдеїв.-
Він хоч і ближч до Бога, та все ж тільки людина...»
Аж ось нарешті з’явився рабі.
Зійшов на поміст, сумнавим поглядом
Обводить свою паству, та почина не з того,
Що так вона чекає, а з того,
Що не прописано в жоднім Сидурі :
«Бачу: не слухаєте мене ви, любі...
Просив же вас на якийсь час забути
Молитви і піст. Ви ж так знесилили себе,
Що вже не годні до пуття поговорити з Богом.
Забули, певне, що поки ми живі,
Душа наша - в здоровім тілі.
Отож, аби не посиротить громаду,
Благаю вас супроти всіх приписів: їжте і пийте.
Сьогодні так вам велить Всевишній...»
Рабі прочитав молитву над трунком та їством.
І привселюдно почав їсти і пити..
P.S.
Того 1848 року своїм прикладом рабі Ісраель Салантер, хоч і викликав невдоволення інших рабинів, урятував паству од неминучої смерті.
---------------
Йом Кіпур (Судний день) – найважливіший день в юдейській традиції. День посту та молитов каяття й прощення. Того дня Всевишній визначає долю людини.
Коль нідрей – молитва, суть якої в тому, що, коли хто-небудь словами чи справами робить щось несумісне з юдаїзмом, усі мають знати, що це не відповідає його справжнім намірам, а сказано чи зроблено тільки для годиться. Молитва з чудовою мелодією, мабуть, виникла в часи інквізиції в Іспанії в середовищі тих, хто зі страху бути спаленим на кострищі, змушений був перейти в християнство.
Раббі Ісраель Салантер (1810-1883) ще за життя став святим серед юдеїв Вільно. Він поклав початок рухові «Мусар» («Мораль»), взявши за основу етичні принципи юдаїзму. Одним з проявів цього є відмова рабі очолити щойно створене царськими властями училище рабинів у Відні, яке мало діяти згідно з циркулярами міністерства освіти. Щоб бути незалежним, рабі не спокусився навіть на платню, що в кілька разів перевищувала його заробіток у єшиві.
Сидур - молитовник

Для создания изобилия радости в жизни
нужно наполниться любовью.
2012г.

Мысль и любовь - дают нам жизнь.
Интуиция откривает двери мечты.
Вечный процесс - движение, у которого нет центра,
Это истинный мир - поток изобилия радости в любви.
2012г.

И в самом сердце бури можно обрести настоящий покой
но истинный покой - в душе человека
который обрел самого себя.
2012г.

Сліди ніг на землі,
Сліди землі на підошвах,
Сліди поглядів на спині –
Обвуглені…


02.03.12

мінливо-незмінно
вертатися на вершечок скелі,
щоб побачити,
як тоне в океані
фіолетове сонце.
вчора воно було перламутровим,
а перед тим – зеленим.
я майже передчуваю,
яким воно буде завтра –
чорним.
і я знову його любитиму.

жаль –
ніщо не повторюється…

я називаю тебе
різними епохами
і різними іменами,
вслухаючись,
як гасне сказане слово,
зірка змінює колір

і вислизають, як вітер, пальці,
сплетені для рукостискання.
одне одному –
надто невловимі,
одне без одного –
ми не існували б.

ось чергове сонце
позбувається форми –
і нас ніщо не роз'єднує,
але тільки на мить…

бо жевріючий ранок
окреслює наші силуети,
і знову
в глибини самоспалення
летить рубінна зоря,
запущена,
як монета у безвість –
орел чи решка?

Жизнь, - это неимеющие ограничений процессы
Непрерывного, бесконечного блаженства и счастья.
Чем дольше течение жизни, тем больше радость
И тем больше ценность жизни.
2012г.

Ну хто ж це я? Пилинка серед поля.
Незбагнена ніким в часі життя,
То може, як не стане серце битись,
Розкаже про мене, моє суття.

У глибину душі не зазирнути,
Вона закрита від чужих очей ,
Ти сам-одим, будуєш свою долю,
В бурхливім морі, у темряві ночей.

Вы восхваляете и воспеваете свободу и освобождение от оков и страхов
но если не простите свои оковы и не забудете о них
вы будете помнитьо них слишком хорошо
и позабудете о свободе.
2012г.

Рідне подвір'я. Зупиняюсь на мить.
Погляд в вікно.
Щось вимірює тиша ступнями.
Серце навстріч подає наболілі, ласкаві долоні.
А ви чули, як тиша долі кричить?!
2012р.

Вишиває вечір
На полотнищі неба
Карту мрій…


2012

Лише без тебе

відчув потреби
,
постійна втома -

твоя розмова,

постійне «треба»

і ти на небі.

а я не хочу,

чи маю право?

я на дивані

у тихій славі:

пивце і теле

і тиша.

Леле!

17.00. 18.03.2012

это миг наследие вечности
союз Божественного Мужского и Женского
у нас внутри
поднимающийся словно две змеи
в нитях веры и любви
они живут вечно обновляясь
покуда живы наши гены...
2012г.

Miж зeмлeю i нeбoм,
ми лiтaємo нaчe cнiжинки.
Шyкaємo тeплi oбiйми,
щoби y гpyдяx тoпити
заpaнeнi дoлi.
Taкi зaмopoжeнi,
нaчe вepxiвки Aнд.
Mи шyкaємo вipнi пiднiжжя,
i впaдaємo в їxнi зaпaдини.
Taк зa життя
й нe дiзнaвшиcь,
як цe бyти лaвинoю.

Сніг поволі сповзає з полів –
Залишається чиста поезія
Бруду.

2012

Дивлюся я в синеє небо
Там постать твоя
Запала ти в серце глибоко
І зараз його зігріва...

ЗИМНЯЯ СТУЖА...
ТАМ..ЗА ОКНОМ...
МУЖ МОЙ ЛЮБИМЫЙ
СИДИТ ЗА СТОЛОМ...
ПИШЕТ СТИХИ...
УЛЫБАЕТСЯ МНЕ...
Я ВЕДЬ С НИМ РЯДОМ...
ВСЕГДА...И ВЕЗДЕ...
ОТЕЦ МОЙ НЕБЕСНЫЙ !!!
ЛЮБЛЮ Я ЕГО !!!
И ЖИЗНЬ...Я ГОТОВА ОТДАТЬ ЗА НЕГО!!!

2012

***
Замолені будинки,
Як атланти,
Носять
Ностальгічно
На раменах
Небо,
Щоб знову
Ковтнути снігу і
Відродити зиму:
“З Новим роком!”

Б. Герус (1978-)


Ничего не было, ровным счётом ничего

Кроме ропота улиц большого города,

Где за новым бетоном – прошедшая уж война,

Смотрящая вслед оскалом рассыпающихся

Новостроек никому не нужных надежд

Ничего не было,



Даже Спаситель – чей? – под тяжестью собственного креста

Хотел опуститься на мостовую, войти навсегда в тяжесть её тепла

Передавая посмертный привет прохожим, сгладив тяжелый взляд

Римских арок Краковского Предместья. За деревьями шум

Несбывшихся планов любви – они тоже осели здесь

Как позднеосенняя пыль

Ничего не было,



Кроме сердцебиения асфальта, вперемешку с криком мостов

Гогота религиозных процессий вникуда и шамканья дряхлых молитв –

Они тоже не знали, что постареют так быстро. Глянь с моста в свое прошлое –

Шепот польских напевов, как неподвижный цоколь костёла ответит тебе

Измерением твоего расстояния от дома, а это всего два шага, но

Не было ничего в осенним молчании пустеющих улиц

Счастие скрылось за поворотом не сказав главного.



2 августа 2006

***

Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,

Незаметно, нечаянно гладя зыбкую рядь польского неба,

Отрешенного белой стеной вдаль отплывающих облаков,

Вестников позабытой давно жажды счастья.



Кто не явился тогда на свидание не явится вновь,

Его туфли пройдут твердо проложенный путь от двери до двери,

Не зайдя туда, где в тиши убранной наспех квартиры,

При точных часах, заведенных заранее стоять

Так, с боем сердца, с замиранием жил ожидали его.



Не у кого спросить, хоть речь отбивает привычные ритмы,

А в кафе на углу все ещё подают те же булочки, то же варенье

(вкус въелся уже навсегда)

Близкий бой костельных часов чуть не спугнул голубей,

(А смотри, они стали все-же смелей...)

Почти та же газета в руках у подростка, тот же киоск,

И улыбка кассирши все так-же прохладно свежа



И вопрос времени замирает на языке,

Куда ты вернулся, что еще в том клубке,

Что разматывается неторопливо

Дамой в чёрном, всё ещё не на твоём чердаке....

А пока еще можно дышать бесшумно

Вдыхать горький любви аромат,

Можно забыться на миг и не слышать

Тихое прялки скрепенье

Не видеть овала клубка

И подумать ещё раз о возвращении

Туда, где судьба ещё дремлет одна...



Тихое танго старомодной любви пронеслось по садам,

Голуби сели у колонны Зигмунта,

Думая мягки ли лапы кота, говорившего с ними по польски

Еще немного и всё забудется.

***

Кавалок снігу бозна як приліпився на самісінькій вершині.
Розглянувсь доокола і став роздумувать-гадать:
«Чи не вважатимуть зазнайкою мене ті, хто внизу,
Що я, нікчема, на такім високім місці?
І чи не стане мені уроком те, що зробило сонце
З такими, як сам я, товаришами, що забрались надто високо?
А чому їх сонце розтопило? Бо сиділи не на своєму місці.
Отож, єдиний порятунок – понизити себе самому».
І кавалок снігу кинувся прожогом вниз.
Котивсь-котивсь і дивувавсь: що нижче падає,
Стає дедалі більшим. А як спинивсь нарешті,
То вкрив собою пагорбок увесь.
P.S.
...Недарма кажуть: найсумирніші будуть вознесені.

у каждого свой путь...
на пути к восхождению
темнее всего
перед рассветом.
2012г.

Bcлyxaючиcь в тeмpявy,
У бoжeвiльнiй тишинi,
Maлeнькими цяткaми
Cлiдити нa твopчiй нивi.
Maбyть мaйcтepнicть пpиxoдить,
кoли пишeш cюжeтнi вipшi,
aлe щo poбити, якщo пpocтo,
виїдaє мoвчaнням з cepeдини?..

Зi cтiн зiшpябaти дyмки,
xoтiлocя б зaвepшити вce
дiями цими,
Cлoвa зaмкнyвши нa вiчнi зaмки,
y тeмницi pядкoвiй, бeз кopидopiв.
Xoтiли ж?.
He виxoдить -
Poзлiтaютьcя фpaзaми, як жypaвлi,
як гopoбцi – лeтять цитaти.
Щopaзy як пишyть нoвi вipшi,
щopaзy як poблять цe – нoвi пoeти.

2012р.

Серце покрилося нічною млою.
сльози і крик пісень.
на серце пада прозора тінь.
нам щастя - дивитись на небо.

одне небо, а ми вдвох, та поокремо.
серце вже до всього звикло.
б"ється, то сильніше, то ні.
і лиш тіло німо стоне у журбі.

05.03.12.

Вагітна жінка
Світ увесь
Виношує в собі

16.03.12

Из глубины веков я слышу изречение,
Несущее в себе особое значение:
"Пусть человечество не вечно,
Но то, что вечно- человечно!"

життя.
ні краю ні причини.
не злими, простими
вимірює аршинами
земне.

не зле, не добре.
кажуть сміх рятує
кого, мене?
мене рятує втіха,

щасливий погляд
кинула дитина
єдина.

в саду зросла
диковинна
рослина.

а сонця свічі
дихають у ніч -
черниця кине
для початку
слово -
а я в розмову

taniamilewska

вже я твоя дружина
потихеньку змальовую крихти із хлібини
заглядаю у вікна нашої хати
ще незбудованої
і так тішуся
аж рушники на стінах
у долоні плещуть
а домовик на горищі
павутиння у клубки змотує
щоби шкарпеток нав’язати

добре так рідно
чорнобривці грають хто більше зажовтиться
огірки з городу на стежку тягнуться
аби дощам підніжки ставити
і ти на призьбі сидиш солодкий і теплий
аж бджоли у бороду полащитися злітаються

…цить місто цить
не сполохай нашого села
що за обрієм починає сонцем заквітчуватися

Не волай у безмежжя –
ехо від хмар не відбивається
парадигми твоїх зусиль марні
я – не острів
мій океан не боїться тайфунів
він їх породжує
стихія не знає обмежень
маєш знати:
тільки одинокість
закінчується Вічністю

ідемо в небуття
не в забуття
небо – бути – я
досвід незабутий
врахований увосьме
передоднем особистого апокаліпсису

пам’ять – протяжним звуком струни
відлунює позачассям
прислухайся
зорі шепочуть наші долі

хрещені, досягаємо хреста
раптовою точкою на перетині
межовість координується навхрест
межа – входом іншого відліку

проростаємо у прийдешньому
з пройденого не нами
наша постійна тяглість
на Землі – не завершена
абсцеси свідомості одиниці – лиш точки
на цілісному пласті Традиції
абсциси – горизонталі, паралелі
безконечна протяжність, незавершеність…
постійне прагнення до з’єднання
двох точок – втім, тільки відрізок
в одній площині –
у просторі, часі, людському перебігу
паралельні прямі не перетинаються
наші паралельні світи
часом такі близькі й подібні
лежать у паралельних площинах
буває вони накладаються
радість стукоту іншого серця в унісон –
раптовий резонанс не марності пошуку
втім кожний залишається
у своїм безмежжі самотнім

власна безмежність обмежена
іншими мірами відліку
точка перетину осей
у кожного конкретна
коли площина зійдеться в одній точці
рухатимемося вертикально –
Там інша система цінностей
ордината спрямована однаково
вниз і вгору –
кому куди…

трагедія єства втіленого –
у чуттєвій тяглості поколінь
найдорожчі плоди
вислід мрій і потуг
не візьмемо назавжди
рух що відчуваємо тілом у всіх проявах
Земних горизонталей
раптово вичерпаний
останній тлінний віддих в одну мить
конкретність скінчена –
горизонт стає точкою…

боязнь утрати –
болісність переходу навхрест
знизу угору – возз’єднаним
або безконечне падіння самотою

одинокість долається
станом любові ноуменально –
проекція можливого тінями тіл
втім тільки Душа вагітна любов’ю
досягає блаженства

200?

Сутеніє…
Сатаніє
вечір-сутенер –
знов розминуться
день,
гульвіса-кавалер,
і ніч,
неперевершена повія.

2010

*часть первая*
Есть существо непостижимое,
которое существовало раньше Неба и Земли.
Безмолвное, пустое.
Оно одно остается и не изменяется.
Я не знаю его имени.
Чтобы обозначить его, я называю его Дао.
То, что может быть названо, не есть начало всего.
То, что без имени, и есть начало всего.
Понимать начало может только тот,
кто свободен от страстей.
Как только Дао стал проявлятся в бытии,
он получил там имя.
Дао - сокровенно, ему нет имени.
Но Дао велик в воздействии и совершении.
Дао - прибежище всех существ:
Сокровище добродетельного и спасение злого.
**
Все вещи мира возникают из бытия,
бытие возникает из небытия.
Мудрый отрешается от самого себя
и этим самим достигает всего,
потому что ничего не признает своим.
Когда существа развились,
каждое из них возвращается к своему началу.
Возвратиться к своему началу - значит быть в покое.
Быть в покое - значит исполнить свое предназначение.
То, что мягко, побеждает то, что твердо;
То, что слабо, побеждает то, что сильно.
Самое уступчивое покоряет самое твердое.
Немногие в мире постигают учение без речей
и выгоду неделания.
2012г.

усе на світі забула
сонце вставало із дна
оплутане водоростями наче хмарами
повисало навпроти зашторених вікон
тіні чайок падали з дахів
і ковзали по тротуарах
як сльози по щоках

Я знаю, каже вона
все гучніше о ранній порі
і стукіт у двері
і стукіт за дверима
і стукіт гучніший
і скрегіт гучніший
і дзвін гучніший
і плач

Це чайки, каже вона
а я все забула

За межею листя їх крила
як срібний ніж
і в кожному дзьобі рибина