Святая чистая любовь
Нас вводит в заблуждение:
В страсть обнажаясь вновь и вновь
С времен миротворения.

Всё начинается со взгляда:
Глаза, ведь, - зеркало души...
Лукавый взгляд - посланник ада,
А томный взгляд "вопит" в тиши.

От флирта и до обольщения
Глаза "стреляют", "искры мечут"...
А руки - символ провидения -
Слегка окутывают плечи...

А дальше - больше, жгучей, чаще...
Где та граница между делом?
Мы все подвластны пепелящей,
Той страсти, что владеет телом.

1

– Подаруй мені віршик про плеса... –
Джерготів на бенкеті Стас Гливий.
Хлюст з юрми прошептав:
– Це ж про-фе-сор!!! –
Ох, який то був шепіт – надривний.
А Стас чуба куйовдив, шарівся...
Дві скриптури поклав на віконце…
– Ні, про плеса писатиму з місяць…
Я у зливу оспівую сонце!
Тут гублюся – в юрмі, як в осоті…
Хтиві очі... Примерхлі свічада.
Не нашіптує муза експромтів!
Ще не винайшли пані тій знаду…

2

– Я умію шляхетно просити... –
Сивий пан дав канапку солону. –
Моя музика лине крізь плити…
Напиши файну пісеньку, доню!
Співаницю від люду сховаю,
Хай від неї буруниться крівця…
Я потішу дружиноньку – Раю…

Я благала юрму: Розступіться!

– Не гордуй, то заробиш… на Ялту… –
Хлюст монетку підсунув.
– Албанська!.. –
Муза блідла й нервово сміялась,
Облітаючи
пляшку
з шампанським...


* слова і голоси (лат.)



2007-2012

Близькість - це не довічне ув'язнення!
Це - не дія миттєва статевого акту!
Є ще глибше до цього пояснення:
Дві душі досягають єдиного такту.


Спільна мова - це шанс
До подальшого зближення.
А життя- є романс
Із свавільним розбещенням...

До єдиного підсумка
Може чуйність привести...
А стрімка почуттів ріка
Вивіряє на тести.

І в бажанні істоти до близькості
Є одна таємниця свідуща:
Суть її - у духовній пристрасті.
Це - велика любов невмируща!

Розпусниця яка..! - довкіл розпуста
з її торкань до пуп"янків тугих,
а їй іще... а їй іще негусто
тих квітоошалінь, пахтінь отих.
Вітроволоса юнь. Зеленокровка :
брунькаві груди, пахне молочай.
Претепло серцем одімкнула сховки -
таємні цноти Раю. Боже, дай
зернині впасти і коріння вплести
у вогку душу, - лоносвіт її -
нехай перетинаються навхрести
міжзоряні, в любові, солов"ї.
Посходяться стежини доленосні,
липкий листочок вирветься з пелен,
у ті світанки - росянисто- млосні,
розсипеться смарагдами ген-ген!

Спокусниця яка...! - сама спокуса
од еманацій яблуневих мрій:
округлобедрий обрій, хмарка руса,
смакує вітер волю - сам не свій.

Мольфарницe невизримо-принадна,
знебесна Відo - втіхи джерело!
Яка ти ладна...! - Ну яка ти ладна..!
Усесвіт Пелюстками замело...
2012

как недосказанность весенняя права,
переиначенная логика порядка,
а заполнение эмоций, миг в словах,
безумий сказочных, улыбок всех формаций.

недоутюженность газонов, сок весны
и ветки в тонких силуэтах новых пассий,
вдыхая свежесть в растревоженно-простых,
живых, звенящих и зовущих в небо странствий.

а совершенство нет-да-нет одной строкой
перерисует одиозные мотивы
как ветра четкий взмах, как волны и прибой,
мечты нескромные, дожди в пустой квартире.

______
и невесомость, и безудержность ночей
качая звезды в гамаках немых созвездий,
в какой-то миг подскажет тихо кто да чей,
фигуры партий, площадей пути-проезды...
2011

Стикс льётся в море Черное, глухое,
Где по ночам рыдает Полифем,
Где солнце, исчезающе-больное,
Из ложных образовано морфем.
Привыкли рыбы там к зеленым бликам,
Привыкли чайки к зелени волны,
Там паруса забыли, что велики,
С тех пор, как штиль коснулся глубины…
Но день придёт, и брызнет гром скаженный,
И ветер будет, ветер под и над…
И в нём утратят сó страху Сирены
Высокозвучье сладких серенад…
И лишь весло, забытое Хароном,
За двести миль до параллели икс –
Напомнит нам коловоротным стоном,
Что тут впадал когда-то в море Стикс.

...рождалась музыка из глины и огня
неистово
свирепо
и прекрасно.
имело место быть:
их святость - Инь и Янь
из всех цветов
предпочитало –
красный…
а мне никак
мой белый
он к лицу
изюминка улыбки
белоснежной
а с музыки привычней -
хлеб
мацу
я – пустота
под глиняной одеждой
2004.

зрештою не так воно й важливо.
вплив погоди на само і решту почуттів
традиційно перебільшують
як і безліч інших обставин
які можна трактувати як казуальні
а можна і взагалі не трактувати
що ти й робиш успішно
вона говорить подивись яке небо
воно напружене і тривожне
навіть безтурботні ворони сховались
пташки небесні куди ж ти зібрався
олух такого ж небесного царя
потім куриш на балконі
вона запитує про що думаєш
так ніби мовчання зло
чаша генуя без комплектації
чаша генуя без комплектації
зрештою це дуже особисте
які слова у твоїй молитві
тим більше що нічого не просиш

Моя сестро, рідна єдина ,
хочу знов нагадати тобі –
є одна маленька людина,
що давно вже чекає в журбі.
Вона теж хоче сонце стрічати,
як і всі ми радіти життю ,
вона може художником стати,
може просто навчитись шиттю.
Та забули її у садочку
самоти ненароджених душ,
вона грає собі у пісочку,
у тіньочку горіхів і груш ,
і чекає, так сумно чекає…
Та невже йдуть криваві бої,
косить голод, що серце не має
місця, щоб приютити її?
Все минуще, це ясно відразу –
дисертації, навіть пісні,-
все одно ми програємо часу
у його переможній війні.
Але стеляться лінії долі
вже багато мільйонів літ,
в кожній звивин і віток доволі,
на своїй ти – останній слід.
І собі не пробачиш ніколи,
як не стрінеш людинку малу,
зробиш вигляд, що вчувся гук кволий
крізь густу небуття пелену.
Воно грає собі у садочку
і чекає на маму свою,
повне мрій, сподівань, у віночку
з білих лілій… хай ще не в раю…

2011

Чорнобильський попіл, кошлаті задимлені хмари,
І Богом, і чортом забута смертельна земля.
Тут Всесвіту край, де палають фантомні пульсари
І зраджена тиша самотністю зір застеля.

Тут згарища сіл, де весіллям ніколи не грати,
Прокурений стронцієм, привидом хрещений ліс,
І чорні озера, де плавають риби-мутанти,
І краплі густі, що пропалюють серце до сліз.

Розпатланим вершником вітер гарячий пронісся,
Окрадену Прип'ять ковтає солона пітьма.
Але не пропало, не зникло зелене Полісся -
Природа не вмерла, пустелі і пустки нема.

Дзвенять пелюстки, шаленіють на обрії гуси,
Зміюкою синьою гнеться ріки течія.
Та більше за все в цьому грішному світі боюся,
Що Зоною стане уся Україна моя.

2012

Нежные теплые мамины руки
Словно шёлковые облака
Всё больше с ними часов разлуки
Все больше я от них далека.

Переходя в суровые будни
Забываем мы, о простом,
Мы наверно несчастные люди
И душа наша спит крепким сном.

Начинаем мы делать больно
Грубым словом и криком своим
Мы родных обижаем невольно
Место прощения просто молчим.

Наше сердце становится камнем
Просто глыбой из янтаря
Делаем больно мы нашим мамам.
И останавливается земля.

Нужно вернуть её нам движенье
Чтобы сердце звенело весной
Нам нужны новые убежденья
мамочка знай всегда я с тобой.

Упрямый лев, беззащитный котёнок
Играешь со мною мой любимый ребенок.
Улыбка твоя как солнечный луч
Выходит по вечерам из-за туч.

Наивное детство, веришь в любовь
Оно взрослым людям приносит лишь боль.
Играешь в игрушки, ходишь ко мне
Ты мой любимый ребёнок на этой земле.

А я уйду так гордо и красиво
Как кошка из квартиры по утру
А ты останешься такой унылый
ведь я не понарошку ухожу
под вечер открывая дверь
Увидев твои грустны глаза
Осыпались из крыльев перья
И по шике соленая слеза.
Я подойду растерянная
Крепко обниму, и прошепчу
От тебя я больше не уйду
С тобою быть хочу.

С двух нитей свяжем узелок
Красная и черная
Ты мой небесный ангелок
А я в тебя влюблённая.

Ты мой луч солнца золотой
А я небо окрыленное
Хочу быть рядышком с тобой
Ведь я в тебя влюблённая.

Не судите меня, какою я стала
А любите меня такою как есть
В игры свои ещё не доиграла
Вы имеете право на лесть.

Не судите поступки, не зная души
Не огнём измеряется сердце
И прожить ты жизнь не спеши
Дай мыслям моим согреется.

Не судите шаги, ведь вы не правы
Не все замки открывают слова
За правду вам не отсечь головы
Прикусите язык, не нужна мне молва.

Ранним утром в окно залетел мотылек
Взмахом крыльев нежно касаясь
Разыгрался в душе огонёк
Уходи навсегда оставаясь.

Его сердце стучало не в такт
Взмахи крыльев окутаны страхом
Но нет возврата назад
Всё слабее он с каждым взмахом.

Но в его сердце вера живёт
Что солнце ещё он увидит
Жизнь он на крыльях несёт
И не за что не погибнет.

Все люди куклы
Под контролем каждый шаг
Как жаль канаты боли
Уведут нас в мрак
Голос наш молчит
При виде кукловодов
Дрожит душа
Не водит счастья хороводов
Ходим мы по кругу
Не видим не начала ни конца
Не верим больше мы друг другу
Улыбкам милого лица

А твой компьютер лишь холодное железо
И в нём души нет, сколько не ищи
За ним сидишь ты вроде бы и трезвый
Но в нём ты лживой дружбе не пиши.

Ему не верь ведь в нём всё не в реале
Ведь в нём не сердце, а метал
И не полюбит тебя девушка в рекламе
И не найдёшь ты в нём свой идеал.

папа с мамой поругался
ящик с ней не поделил
и новый костюм от злости
марганцовкой ей облин

мама жутко раскречалась
и пошла за кочергой
папа залез под одеяло
и укрылся с голорвой

мама бегала о дому
немогла его найти
к ней же лудшая подруга
должна была скоро прийти

папа решил вину загладить
костюм в машинке постирал
мама это увидала
и ушла опять в астрал

после стирки в тот костюмчик
даже слоник может влесть
папа вновь готовит домик
решил на балкон залесть

мама бегала по дому
немогла его найти
папа сидя на балконе
некак не мог в себя прийти

и он снова постарался
и костюмчик он ушил
а он в нитках заплутался
и к трусам его пришил

мама жутко раскречалась
был костюм любимый то
а потом разволновалась
пришила к папе и пальто.

но она недолго злилась
любит папу молодца
но кочергой ему до сталось
и по спене и по сальцам

Одолела молва, одолела...
Я не в силах ей возразить -
Был бы мир этот чуть добрее,
Смог меня от невзгод защитить.

А пока - я одна, как молния
Среди скал и небесных бурь...
Но наступит когда-то безмолвие,
И забрезжит живая лазурь!

И тогда среди дня погожего
Горделивой походкой своей
Я пройду из "плохого" в "хорошее",
Не считая пережитых дней.

Я пройду такая счастливая,
Озаряя всех прежних теплом,
Может быть, не настолько красивая,
Но не смешанная со злом!

Узнаю летний зной полигона...
Капониры из стройных берёз...
Полигоны - солдатская зона -
Струны сердца терзают до слёз.

Прекратились учения,
И спокойно вздыхает трава...
Трели птичьего пения
Окружает акаций листва.

По песку проползает
То ли ящерица, то ли змея...
Здесь так тихо бывает:
Я кричу, а как-будто не я.

Вновь лягушечье пение
Прерывает дождливая дробь.
Гладь воды - загляденье:
От дождинок на глади озноб.

В ряд берёзы над озером
Наклонились, как девы стыдясь.
Спрячу чёлку под блейзером,
В озерца зазеркалье глядясь.

Поплавок гуттаперчевый
Будет прыгать и дёргать леску.
И карасик доверчивый
Вереницей "идёт" к поводку.

В небе - радуга кольцами...
Дождь ушёл за пределы лесов.
Небо солнце развесило,
Занавески чудных облаков.

Опускаются медленно сумерки:
На костре котелок дребезжит...
Собрались у огня рыбаки -
Как же здорово всё-таки жить!

Мне б влюбиться ещё хоть раз -
Доказать и себе, и людям,
Что огонь в груди не погас,
Что гореть ещё долго будет.

Мне б сандалии снять и "рысцой"
Щегольнуть по студёным лужам,
Босоногой придти домой,
И сидеть под пледом простуженной.

Телефон не заставит ждать -
Хриплым голосом "Да" отвечу -
Друг придёт меня повидать
И украсит тоскливый вечер.

Засидевшись за чашкой чая,
Наболтавшись до "несхочу",
Ночи таинство предвкушая,
Я задую во тьме свечу...

И случится со мною чудо:
Время новый отсчёт поведёт...
В полумраке из "неоткуда"
Чувство новое обретёт.

Засвечен снов аргентум бром.
Тем перманентней, тем свободней
Вживайся заспанным нутром
В неприхотливое сегодня.

Нырни в эскиз дневных огней
Крутым сорокалетним профи.
А ну ex tempora отпей
Неистово горячий кофе.

Как ненадёжны все слова,
Как всё спонтанно и вдогонку.
Сегодня выглядит сперва:
Как гоголь-моголя воронка,

Как непролазный снежный ком
И заводной китайский идиш.
Из наступившего потом
Себя и роль свою ты видишь

С невыразимой глубиной,
Когда, остуженные как-то,
События поры иной
Тебе становятся постфактум.


2012

Ведьмин круг замкнулся плотно, ведь мы на ты же.
(Потому что пока на вы – не всё дозволено)
зафиксировать ракурс пикантный в таком бесстыжем
Цейсовском глазу. Слышишь – перезвонами
на седмицу Светлую
нежности нерастраченной пузырьки
напряжения не выдерживают – взрываются
и над плотским Плоским миром (из Терри Пратчетта)
сублимируются в звуки регги (из Ленни Кравица).
Ты…
Вы это…Коль что - пишите, и вот Вам марка,
да держите, крепко держите и не роняйте!
Энтропия чувств – от Гарсиа Маркеса до Ремарка,
мизантропия – сдвиги с Твигги до Киры Найтли…
Отыщу тыщу методов четкого доказательства
(Половина из них Вам явно покажутся некошерными),
посмотрите сами – вот ещё показалось два
силуэта под зонтиком в древней чащобе Шервуда.

25.04.2012

А задумавшись, что же тебя тогда привлекало,
Вдруг отметишь, что не на что и опереться-то,
Скажешь: "Вот ведь склочная баба по вертикали,
Да и по горизонтали, в общем, весьма посредственна.
И размер третий с годами вырос, но только сзади,
И язык без костей, и натура лживая насквозь…"
Но сейчас еще всё к месту и при параде,
И поэтому, как ни в чем ни бывало – здравствуй,
Несмотря на ежеутренее сожжение
Тоста и омлета, сбежавший кофе…
Может быть глаза прельстили? Так отражение
В них с годами то же самое. Только в профиль.

19.04.2012

І знов прийшла весна -
дванадцята вона
на пустищі відчуженої зони.
Убрались в цвіт сади...
Вкраїну розбуди
від снів байдужих,
поминальний дзвоне!

Квітневий апогей
і тисячі смертей
навік сплела водно
жахлива дата.
Чорнобиль - спільний хрест,
на виживання тест.
Мені судилось батька поховати.

Ще жертв лічба трива...
А в небі птах співа,
тюльпани
червоніють на осонні.
Це знов прийшла весна -
дванадцята вона
в безцінному житті моєї доні.

26 квітня 1998 року

Зухвала любове, кого виглядаєш із літ,
Кому відчайдушно свої розставляєш тенета?
Як вітер травневий, ширя твій п'янкий зореліт -
Причалів багато, а гавань принадна - в поета.

Він час не змарнує і пристрасть по вінця наллє
І зорями-квітами встеле розпахчене ложе.
Цілунки розсипле, немов діаманти з кольє,
Схвилює ласкавку і зніме хистку загорожу.

Зухвала любове, прошу, ти лише не спіши
Із трепету-виру свої забирать обладунки,
Залишся довіку чи сяйво хоча б залиши
Та чарку безсмертну любовного юного трунку...

21.04.2012

Пародія

Написати вірш не штука…
А серйозний, без дурниць?
З горобцями справжня мука,
Я по привід – до синиць!

Надихáються раненько
Від синичок всі митці –
Ті цвірінькають тихенько,
І не так, як горобці.

… Помогло! Поперли рими!
І впопад, і невпопад.
І рядки вдались… густими,
Ще й… читаються назад.

Настрочив, не вíдав втоми –
Заодно й рядки оці!
Ну і що, що паліндроми?
Хоч синиця, а в руці…


26.04.2012

Доплетуть кураї свій розтеплений сон
З напівдикого шепоту трав й дідівських билин
І впаде, у росу, сум трипільським хрестом,
І здригнеться сова, в космічному вальсі хвилин.
----Розлетиться, над степом, скіфських дум сивина;
----Попіднеб’я обійме почерленний, правіщий орел,
----Розіллється Дoнець з райського меду вина
----І техесенько вітер підІйме майські мрії, з морель...
Та вже Лада, у ніч, співи дня сповиває:
У відлуння сердець, чар оману; в чал, ковилу;
Й торкає чебрець рунним обрію краєм...
Цвіркотіння балад зливА у Вселенську імлу.

В душі: зневіри виразка
і впевненість-пітьма,
що Бог - красива вигадка,
що Бога ж бо нема...

...Єство, смішне й розгублене,
замислилось таки:
що Бог у світ залюблений,
що Бог - це на віки...

...Дивлюсь услід минущому
і бачу не вві сні:
що Бог - у всьому сущому,
що Бог є і в мені.

2004(2012)

Сонце сіло. За десять восьма -
на стіні калатає серце.
Так несміло не йдеш у гості,
а хоча - голоси і сердься!

Все даремно: на підвіконні
у вазонах порожніх - квіти.
Вечір. Темно. В твої долоні
хочу сонечком закотитись.




квітень 2012 р.

Перо моє на старті,
Зворотній часу лік :
- Слова, поезій варті,
Летіть в майбутній вік.

В безодній голубіні
Кружалом золотим,
Розбивши пута ліні
Усеоружжям рим,

Заграй, чудова ліро,
На сцені хмар блідих,
І хай буденність сіра
Останній робить вдих;

Дай óбразам ожити
На мить одну хоча
У космосі відкритім
Уяви читача,

Де зоряні світила,
Душі солодкий щем…
Не опекти би крила
І приземлитись ще.

26.04.12

Після пологів стражденне
Серце з напруги гримить:
Вірш народився у мене,
справжній. Отой, що
Умить, -
Ніби диктований вперто,
Врочений кимось здаля...
     Ось, на листочку паперу
Спить немовля



1990-ті

Насолодилася краплинами вина,
І пити усе хоче, хоче, хоче…
та п’є його лише з чужої бочки…

То ж спрагу не втамовує сповна



2000

Лиш небо, і море, і гори -
ні зайвої риси ніде.
Сама голубінь неозора
чаруючим ранком бреде.
І серцю її не вмістити -
розкішна, мінлива, жива.
З блокнота у море відкрите
втікають рядки і слова....







20 липня 1990

Кумедне місце... Бо його ім'я -
принада участю.
Одна з планетою Земля сім'я.
З її родючістю.

Нізвідки потрапляєш у сюжет
життєдіяльності
єдиної з родючості планет
на тлі глобальності.

Принадливо! Але... Існує с в і т.
Карнизом штучності.
Умовності, яким нема орбіт
для їх присутності.

На думку пересічних чаклунів,
секрет - в обміннику!
Умовність на родючість штучних слів -
верхом на вінику.


26.04.2012

Муки тіла скінчились нині,
Що смиренно несла роками,
На небесній святій гостині
Стріне душечка душу мами.

Стріне душечка душу тата
І родину спочилу в Бога,
Що прийшли тебе зустрічати
Із тяжкої скорбот дороги.

Аж тепер уже відпочинеш
На блаженства небес перині…
Білим янголом в небо линеш -
Твої муки скінчились нині.

2012

Вже не граюсь давно з гієнами.
Мені м’яса не треба – наїдений.
І для власної гігієни я
Тільки воду вживаю відрами.
Відтепер не цікавлюсь зміями.
Не люблю прохолодної крові.
Не брешу – брехати не вмію –
Та не вірю у все відоме.
Часто в снах ще літаю, в принципі,
Та ридаю публічно, не в келії.
Я простий, не рівняюсь на принців я.
Хоч осмислив, та досі не клеїться…
Ти пробач, ну схотілось озвучити.
Я ж людина, в мені б’ється серце.
Обіцяю словами не мучити…
А на змій та гієн …не сердься!

Спекотний день, - билинки не схитне,
Палюче сонце царствує над літом,
У хвилі зве розгойдані мене
Безмежне океанське моноліття.

Безкрайньо-синє, аж вступити жах,
Яка ж могутня й сильна в нім душа є!

Вітрильниками грає у вітрах,
В пісках тільця медузні полишає.

Ось хвиля йде у береги, росте,
Із силою вдаряється, маліє,
Розсипавшись на квіття золоте,
На білопіння мирної надії,

І пелюстками горнеться до ніг,
Голубить ніжно і цілує тепло.
Та інша хвиля в синьому вогні
Услід летить, -
                    І береги аж терпнуть..

Сміється Атлантичний і сія,
Вбирає сонця золотисте жито.
В мені ж пульсує
            річечка моя -
Полів дозрілих волошкова жилка.






1998

Смішно в літах ізмаліти,
Душно.
Спали!
Ні, - зігрій...
Бабине ти моє літо,
Промінь скоромний
і гріх...

Сумно мені, жінко, сумно!
Дай-но випити горілки.
Закотилося за очі, сонце,
ночі гра платівка.
Верещить дитина дико –
Їй заборонили грати,
Сірниками, бо спалити
Хочеться так нашу хату
І босоніж стрімголов між сніги
Та бруд весняний
Запроторити любов
Й тяжко пити з тої драми.
Сумно мені, жінко, сумно,
А кому не сумно скажеш,
Загноїлась в жилах кров,
Раз не втерпиш - в труну ляжеш.
Зможеш - будеш будувати
Мрії замки непорушні
В рів, в канаву як заглянеш,
Там ми, там, тіла бездушні.
А в оселях наших туга
Все руйнує стіни моцні
Піддає нарузі лихом устеляє по підлозі,
Все підлогою холодною
Стелить килими запилені
Покаянням душі вибілені
Роти спраглі прагнуть вимені.
Сумно мені, жінко, сумно,
Під коровою святою,
Зсохлась, вхляла бідна мумія,
Бо не балував водою.
Що ж нам треба? Крові? Зброї? Чи мішок ідей за плечі,
Що залишимо на спогад? Нашій тій святій малечі.
Сумно мені, жінко,сумно,
Сум мій вічність споглядає,
Ми кінчаємо з собою
А вона лиш грає, грає…

2012

– Пі-пі-пі, –
мишка така норушка, що най їй грець!
столиком, як алейкою, швендяє-походжає,
хвостиком круть-верть, тут тобі дівко і смерть!
(лякає, звісно!)

а яєчко – писанка навіть! –
лежить собі лежнем, таке рум'яне,
красується-милується на всю Україну-неньку
у сенсі – офігенно гарненьке! –
раптом –
ТИДИШ! –
сповільнений кадр – смертельне піке хвостом...
глядачі налякані заплющують очі,
давляться попкорном,
знечулено падають на долівку...
зачепила таки, холєра ясна!
ет, шкода дівку!

яйце падає...
секунд десять...
оператор-бідака стирає піт...

яйце – падає!
сила тяжіння уже зловтішається: – Зара буде деліт! –
(хана, значиться, капці, кранти, каюк) –
але! –
алє-оп! –
супер-пупер-акробатичний трюк! –

яйце-райце тріскає на льоту,
дзьобом товче шкаралупу,
і набира висоту,
і лебедем білим летить на Канарські землі)))

Серед безміру і суєти
Божий задум - життя твоє.
Віриш ти чи не віриш ти -
Бог існує.
Бог є.
Бо...є.

І приймаєш Його чи ні,
Вічний Пастир твій час пасе.
Він і поруч, і там, вдалині.
Бог - світ.
Бог - всесвіт.
Бог - все.

2005

Надія в серці буде вічно жити!
І навіть, якщо впа́дуть всі слова –
Їй крил ані зламати, ні зложити,
Ані роздерти вправного шитва,
Що Божа голка вишила у грудях
Узорами молитви до небес...
Допоки буде жити віра в людях,
Надія є на звершення чудес!
(7.2.12)

старий вчитель біології іван петрович павлов
ніколи не мився з милом
казав собаки не люблять той запах і для шкіри корисно
розмашисто хрестився на бані церков
щоранку водив онука до школи
на уроках розповідав дітям
про еволюцію амеби черви безхребетні
риби амфібії ящірки черепахи тупик еволюції
земноводні так помалу добирався до ссавців
ну слава богу дзвоник велика перерва
павлов сидить в учительській п’є чай
каліграфічно заповнює навчальні плани
ну господи як їм розповісти про адама і єву
про шість днів безперестанних пошуків
про сокровенну радість творення
адже вони цілком очевидно походять від мавп

У кругойдучім повсякденнім плині,
Твої слова - вогню і пісні сплав:
Так, погоджуюсь на швидкості лету у ніжність війти,
І Богу дяка - два серця житимуть в любові.
2012

А Україна все іще жива,
Ще б'ється серце у житневих грудях,
Ще правда зневажає пересуди,
Дощами небо ниви сповива.


А Україна все іще жива,
Трель солов'їна розтривожить душі,
Пісні розбудять спалахи жагучі,
І новий день обійми розкрива.

А Україна все іще жива,
Усміхнені стоять ошатні верби,
Ще не схолонула козацька щерба*,
Калина цвіт білявий розлива.

А Україна все іще жива,
Не вб'ють її лукавії іуди,
Не завоюють присмерки облуди,
Вона ланцюг недолі розрива.

А Україна все іще жива,
Вона жила, живе і буде жити,
Заплетена у щастя ясні квіти,
Гімн злагоди та долі проспіва.

А Україна все-таки жива!!!

о гори і плато Італії
на якорі правічному
загартовані містралем і сірокко
оброслі мушлями людських осель

увечері вогні водами розливаються
затоплюють вас повільно
і напівзануреними субмаринами
гойдаєтеся у бризі тьмяного світла...

ледь чутним плюскотом хвиль
заколисує тишу спів Челентано...

срібніє Сардінія...
загадкових нураг плавуча фортеця...

яскравішає світло
води стають собою... вже час

зараз
я прокинуся
у Києві
в епоху Абсурду
*

Світанкове безголосся.
Ми - одні, одні, одні...
Чебрецем твоє волосся
Пахне солодко мені.

Наш курінь серед баштану,
Все довкола в кавунах...
- Перестань!
- Не перестану,
Бо кохатиму і в снах!

Наче жар, гарячі губи,
І хмелять, хмелять слова.
А пестливо-ніжне "любий!"
Дивним сяйвом облива.

Гарно нам у цьому літі,
У кохання на крилі,
Вдвох і мріяти, і мліти,
Просто жити на землі...

22.04.2012

Смотри: черемуха в цвету -
Вдыхаю сладкий аромат...
Всё-всё сейчас цветёт в саду -
Я так люблю весенний сад...

Весенний сад, весенний дух,
Трепещут листья на ветру...
И сердце вздрагивает вдруг,
Взбодрясь росою поутру.

И, глядя солнышку в глаза,
Я неустанно повторяю:
Жизнь одержима, как гроза -
"Люблю грозу в начале мая!"