Ти чув, як співає знайомою мовою
море безкрає.
Виходив під вечір на берег і мріяв
про диво бездонне.
Сто двадцять разів пересипавши час
у широких долонях,
Ти знав навіть те, чого небо бузкове
безхмарне не знає.

Чекав, відриваючи дати разом
з усіма місяцями.
І плакав над квітами – тими, що зовсім
невчасно зів’яли.
Човнами повз тебе чужi імена
пропливали зухвало.
Блукали листи ненаписанi марно,
усе манiвцями.

Ти чув, як співає знайомою мовою
море безкрає…
15.05.2012

їдь уже їдь собі їдь але знай
думати буду про тебе чужого
подумки візьмеш мене у дорогу
довга дорога за край-небокрай

край мене край мій усталений рай
і витинанкою в небі зависну
я - місяцівна співай мою пісню
тільки без мене у ній не вмирай

Я буду пахнути тобою півжиття,
Постійно всотувати в себе твої мрії.
Я буду вірити, що зради течія,
Ніколи щастя піднебесного не змиє.

Я буду пахнути тобою кожен день,
У вир блаженства з головою поринати.
Ти – мій приціл, а я – приречена мішень,
Що увібрала всі звабливі аромати.

Я буду пахнути тобою, мов дитя,
Що прагне ніжності, чи, може, ейфорії.
Я буду пахнути тобою все життя.
Бо неповторна. Бо твоя. Бо, все ще, - мрія …

Це, мабуть, янгол-баламута
Її вночі із кимось переплутав
І косу воронову в біле вбрав,
І рівчаками лоб зорав...
Удосвіта забракло, певне, сили –
Очі та голос тими ж залишились.
По них сьогодні безпомильно пізнаю,
Кому віддав я молодість свою.
Як і тоді, поруч вона сідає,
Мене, немовби ненароком, розглядає,
І я питаю: «Може, щось не так?»
«Пройшлися, голубе, і по тобі літа...»
Краєм долоні змахує сльозину...
А я дивлюсь на неї - ще таку красиву.

***
Свобода слова, склянки й матюка…
Чи снилася свобода нам така?
О Боже мій, такого дай гаранта,
Щоб ми не йшли по світу голяка!

О терпко, як цвітуть кудлаті вишні,
Мов серця спогади, з осоння;
Янголики і миттю незгрішивші —
В кудельці мрії потай дзвонять...

О тихо так бредемо манівцями:
Едемські роси в’ють світання,
Туманить тремно фіміам нестями —
Травневе, тЕрпке чарування.

О, як весна все віє грішні ноти
Дурманним зіллячком каштанів,
Мов марева розтеплені маранти
Ми п’яні, п’яні, п’яні...

нотки
светлячки души
кроткий
антураж туши
губы
родники любви
любо
пригуби лови
скользкий
переход на ‘ты’

сколько
на губах мечты
столько
на слова удил
только
мы одни и пыл
в пальцах
леденцах для ласк

сальса
зал закрытых глаз
сладкий
перебор щипок
гладкий
переплёт рук-ног
дольше
слишком выдох жгуч
дальше
стрелки не бегут
тая
не таясь пленя

раем
дышит простыня
стёкла
затекает луч
тёплый
на письме сургуч
шторы
ледники молвы
море
мотыльков шальных
ребус
из семи не_я

небо
на висках роясь
стелет
под качельный хит
тела
невесомый титр
тонкий
есть о чём молчать
окнам
берегам луча

выси
открывайтесь вновь
визой
для души родной
в диком
этом всплеске ‘да’
с криком
что лишь воссоздал
бойкий
правселенный взрыв
в койке
под пружинный срыв
с точек
ногтевых с плеча
речкой
разливной в свечах
кожей
отдаляясь в сласть
позже
утоляя страсть

что же
за отсчёт на бис
сложен
на волнах любви
этот
внеземной эфир
света
непорочный мир
царство
светлячков зажгись
здравствуй
воплощенье в жизнь

16 Мая, 2012

Так-от... Події "при надії" -
не світ, на жаль, моєї мрії.
Зате тривоги "при надії"
мені завжди опустять вії.

Так-от... Хоробрий, адже добрий,
залежу я, на жаль, від кобри.
Зате, змію носити добрий,
я не горбатий кару попри.

Так-от... Не забіяка-дяка
злітає з уст моїх усяка.
Зате така невинна "дяка" -
не зброя, та усе ж ломака.

Так-от... Уява як забава -
моя єдина, мабуть, слава.
Зате медаль моя забава
не має НЕ носити права...
:)


16.05.2012

Натхнення маю – третій ряд
Вкладаю нині!
До “квíтки” тЯгну, та навряд –
Бо рими в глині.

Мурýю, та бракує слів –
Заліз в тенета.
Дощить – нехай! А я аж впрів!
Спочити? Де там!

Про сум, троянди й виноград –
Що скажуть люди?
Спішу – цеглинка невпопад!
… Нехай так буде!


16.05.2012

Лише не відводь очей, подивися на цей бузок
напередодні літа –
ще тиждень тому буяв вітальними вітами,
паморочив і вабив – йди-но до мене, ладо!
Ішли.
Багато.
Пальчики йому поламали заквітчані
у пошуках щасливих пелюсточок –
найсмачніших.
Корону збили, сукенку бузкову задерли –
колінами світить, як дівка на об'їзній.

Бо і є дівка, попри те, що «бузок» –
скороспілка на випускному,
найрозкутіша в класі, із очима вологими і жадливими,
притиснеш таку в куточку, по-хазяйськи залізеш у пазуху – дай!
А їй і не шкода…

Не відводь очей, подивися на неї, впізнай
цю жінку
ще юну, та вже відцвілу,
з іржавими кетягами столоченого цвіту,
свою однокласницю , що померла дванадцять років тому,
свій обдертий бузок на старому подвір'ї сільської школи.

Муж неодружений - у полі явір,
Зоставлений з печалями віч – на –віч .
Тополі край дороги мліють пухом,
А він на них і не погляне навіть …

16.05.12

Це день білявих дівчаток –
Стрічаю білявок повсюд.
Вже настрій – немов на свято,
Коли споглядаю салют.

Несу „Празький” тортик. Неділя!
Пройдуся нарешті селом.
Торік там буяло весілля:
Там подруг мій став женихом.
Вирощує гречку і сорго...
У фермера є близнюки!
Потішу цим тортиком Ольгу,
Зрадливця – тремтінням руки...

Ліворуч дівчатко щебече:
– Я – Тая!.. Я кіски сплела...
– І я такі хочу – по плечі!..

П’ять сходинок.
Двері.
Вокзал.

Край каси білявенька Тая –
В морозиві щічка і рот –
Рожевий кісник виплітає:
– Міняю цю стрічку... на торт!



2007-2012

Ніч настовбурчила гриву,
Грім покотився полями.
Нами не жертвує небо –
Ніби втішає словами:

«Ями повітряні кращі».
Є й на дорозі ще авта…
Завтра наступить на греблю,
Граблями вдарить по яйцях

Цих, що від курочки Ряби.
Риби акваріум чистять.
Стать їх – премудра наука.
В муках зривається листя…

Стягом примарного літа
Тихо у хаті хворіти…

15.05.12

Єдине що тільки рятує – шукати якусь інфу
яку залишає вона ніби сліди на снігу
сидячи в мережі ідучи на пари чи у кіно
бовтаючись гуртягою ніби озерним дном

бачити як міста – жовто-зубі старі жерці –
ховають її слова ніби ножа у руці
виривають повітря гаряче з важких грудей
кидають до людей
лишають серед людей

знати що по зимі коли відійдуть сніги
коли стебла трави ковтатимуть соки тугі
коли по ріці пливтимуть пляшки і човни
ти лише знаки бачитимеш серед них

бачитимеш як трава – скуйовджена і молода –
кожну тримає мить ніби пісок чи вода
кожну її ходу відчуває як власний сенс
і не втомлюючись рости вперто його несе

і ніби перші сонця грітимуть теплі сни
де ви застигаєте саме на зламі зими-весни
і ледве помітно в кожен з прозорих днів
вона виходить із тебе
наче вода з берегіВ

Просіялася радість крізь тривогу,
Як через листя білий вишні цвіт.
Це молодість виходить на дорогу,
Яка веде в новий дорослий світ.

Це наші Олі, Юлі та Оленки,
Володі, Іри, Юри та Сашки.
Ще вчора безпорадні і маленькі,
Сьогодні – галстук, плаття, каблуки.

Погляньте: ці дівчатка – всі крануні,
Милують око всі одна в одну.
Талановиті, щирі, добрі, юні,
Вдивляются сміливо в далину.

А хлопці! Це ж надійність і опора,
відважність, розум, вірність і талант.
Футбол, комп`ютер, ігри – це учора,
А завтра –може, навіть президент!

Спасибі вам, колеги-педагоги,
За вашу працю, за невтомний труд.
Виходять діти на нові дороги,
Високі цілі за мету беруть.

Заслуга ваша – всі знання глибинні,
Досягнення – це людяність в серцях.
Пишайтеся випускниками нині
І хай щалсивим буде їхній шлях.

Не забувайте, діти: завжди школа
Із радістю чекати буде вас.
А скоро вам такий веселий дзвоник
Востаннє пролунає. Рідний клас

Зіщулиться і, певно, засумує.
За ваші парти сядуть малюки.
Рука на дошці вже не помалює...
Тож згадуйте щасливі ці роки!

Ріка життя широка і бурхлива,
А ви чекаєте від неї див.
Та зрозумійте: ви – найбільше диво,
яке Господь у світі сотворив.

Ви, як струмочки, сильні і невпинні,
Вам ще міцніти, набиратись знань.
Сьогодні перед вами вільний вибір
І виконання нелегких завдань.

Я вам бажаю: хай усі дороги,
Якими доведеться ще іти,
Благословенні завжди будуть Богом
І приведуть до справжньої мети.

2011-11.05.2012

Годинник старої ратуші колошматить ранковий час,
спішить_поспішає вулиця - у справах, а, може, і просто так,
запхинькав малюк у натовпі (щасливий, мама поруч іде),
зелень весна розкинула, липучу до рук...I am a student.
Знову сесія, знову жнива...

Циферблат підганяє, як завше; цифр_блат, як отруйний гриб,
маскується, а то й відкрито живе серед зелені very good,
стережись! світлофор триокий зупиняє упевнений хід,
а в уяві жонглюють цифри – трійка, четвірка, п’ять.
Більша сума – то більше знань.

Правда глузує - у поспіху спіткнулась нога об кювет,
малюк язика показує (сміється, потішний такий),
нарешті дороги розходяться, baby – направо, наліво – student,
небо ранкове чисте, сміттєвозка збирає розібране.
Секонд хенд , бомжі...

2012

Я замуровую слова,
Ховаю душу.
Та вибиратися з тенет
Таки не мушу.

Я їх ховала у дощі,
В трояндах й сумі,
Вони зліталися у сні,
В серцях від глуму.

Я замуровую слова
Нехай так буде…
Незамуровані слова -
Це просто будень.


22.00.15.05. 2012

Одне життя на двох...
Холоне чорна кава.
Між пальцями думок -
Незграбне конфеті.
Димком чужих сигар
Глумлива днів отара
Під вибілений тин,
Де сходяться святі...

А може й не святі?
Віщунки та мольфари,
Поділені навпіл
Ідеями вітрів!
Судинами - не кров,
Вечірні святузвари
До серця - одного́
Між гомону світів...

Мовчи, мовчи, душе!
І тільки темні очі -
Уже не від бажань,
Не від жаги чуття...
Остання крапля мрій,
Останні спраглі ночі...
На двох - одна печаль,
І кава, і життя...
(14.05.12)

не слухай музику дощу
палюча музика дощу
розсипле дрож по мокрих спинах
скажи мені що ти не чув
збреши мені що ти не чув
між нас її жалкого плину

я загорнуся в листя верб
я загублюся в листі верб
і дощ не зважиться дістати
бо серця вищерблений серп
різкою кригою затерп
лише у сні як віск податний

А ти нічого. Просто ти пішов би,
Не озирнувшись на її сльозу.
Вона ж бо сильна. Кинулась не вслід би,
Збирала б з сонцем дрібненьку росу.
Вона б промінню помагала щиро,
Воно б світило яскравіше вслід,
Щоб ти не впав, і очі б не сліпило,
Щоб бачив ти перед собою світ.
Вона тебе любила... Ти не зрадив,
Ти просто не помітив почуттів.
А вітер бачив все й тобі порадив
Послухати душі своєї спів...
І ти почув - дзвенить твоє кохання,
Розноситься мільйоном голосів.
І ви кохали вдвох... І до світання
Не бачив жоден з вас ніяких снів.
Тепер ти любиш й зроду не пішов би,
Ловив би кожненьку її сльозу.
Вона ж, кохана, зовсім не змінилась...
Й збирала б з сонцем дрібненьку росу...

31.03.11

Кожній праці і хвала, і дяка:
Рибаку - щоб з рибою сітки,
Орачу - щоб плуг його й коняка
Заробили хліба на віки.

Воду п'ють із кухлів та стаканів,
Із латаття можна теж попить,
Там, де вир малинових туманів
Не втомився берег золотить.

Гарно як в траві зеленогривій
Дивлячись на шати голубі,
Погляд твій, закохано-ревнивий,
Згадувать на втомленім собі.

Деркачі співають на озерці,
І тому так світяться вогнем
Ті, які простим зробили серце
Під веселим праці тягарем.

Що селянин - зовсім я забувся,
І тепер розповідаю сам:
Цар дозвілля, диваком здаюся
Любим пасовищам і лісам.

Жаль комусь когось, оце халепа,
Ніби від Отчизни хтось відвик,
І з того, піднявшись понад степом,
Плачуть в душу чайка та кулик.

2012



Каждый труд благослови, удача!
Рыбаку — чтоб с рыбой невода,
Пахарю — чтоб плуг его и кляча
Доставали хлеба на года.

Воду пьют из кружек и стаканов,
Из кувшинок также можно пить,
Там, где омут розовых туманов
Не устанет берег золотить.

Хорошо лежать в траве зеленой
И, впиваясь в призрачную гладь,
Чей-то взгляд, ревнивый и влюбленный,
На себе, уставшем, вспоминать.

Коростели свищут… коростели.
Потому так и светлы всегда
Те, что в жизни сердцем опростели
Под веселой ношею труда.

Только я забыл, что я крестьянин,
И теперь рассказываю сам,
Соглядатай праздный, я ль не странен
Дорогим мне пашням и лесам.

Словно жаль кому-то и кого-то,
Словно кто-то к родине отвык,
И с того, поднявшись над болотом,
В душу плачут чибис и кулик.

12 июля 1925

Мале й дурненьке хлопченя, чому тебе кохаю я?
Чому марную свої сили, а часом й плачу, плачу, милий.
Мале й дурненьке хлопченя, давно вже покохала я
Твої глибокі карі очі. Сумую з ранку та й до ночі.
Ти не чорнявий – знають люди. Ти не москаль, ти щирим будеш.
Русявий, трішки смугле личко, неначе ота грушка-дичка.
Дивакуватий трохи, так. Без оселедця, не козак.
Чи є в наш час ті козаки? Забули люди навіки.
Та ж бо які в тебе вуста! Рожеві, серцем, от краса.
І хитрий глузд, і руки сильні. Та все дарма, бо ти невільник.
Знайшов собі білявку файну, і може десь далеко в стайні
Білявку жінкою зробив. О Боже, що ти наробив.
Купився на слова ласкаві й на дівку-ляльку ту яскраву.
Забув хто сам, де маєш жить, кого кохать, кого любить.
Забув і наче під гіпнозом ти їй даруєш квіти-рожі,
І надсилаєш «Ай лав ю», та чи правдиве те «Люблю»?
На ній же безліч етикеток, ще й цінники й якийсь ярлик,
А ти даруєш їй букети, мов підкаблучник, не мужик.
Ти просто знову закохався, тобі здається, що в цей раз
Зіграєш радісне весілля і буде щастячко у вас.
Дарма надієшся, наївний. Білявки спуску не дають,
Вона подоїть та й покине, тебе ж собаки зацькують.

2012

***
Хіба побачиш десь? О рідний краю,
Куди не глянь – усі хати тут скраю!
Тому й удома, вибачте, не всі, –
Немає в світі більш такого раю.

Малий, усім тобі я стану...
Прийми весну стрункого стану.
З терпіння чаш хильну обману.
Надією в тобі розтану...

...А потім слізки океаном...

Человек, который во всём замечен,
Нервно прячется от обнов.
В человеке несколько женщин,
Несколько городов.
Изнутри он чем-то таким простужен.
Изнутри он, кажется, очень сложен.
Если нужно, неприхотливо слажен.
Как пионер, готов.

Приглядевшийся знает,
Чего он хочет.
У него в груди - неприступный кречет.
Он один вовсю никогда не плачет,
И оттого слеза
У него щепой застревает в коже.
Но те, кто в два раза его моложе,
Смеются ему в глаза.

2012

Я беру псевдонім,
помічаючи – псевдонімію!
Псевдостерео в псевдонімецьких
колонках звучить.
І гризе псевдосовість,
на вулиці – псевдоподія.
Псевдомітинг.
І псевдооратор народ псевдовчить.
Почалась псевдосутичка,
з нутрощами псевдовлади.
Псевдолиця заюшені,
в псевдоочицях – синці.
Псевдовірили в псевдообіцяні
псевдопринади.
Псевдоблага отримали…
Дулю. Не псевдо.
Одначе - у псевдоруці.

15.05.12

Поки дівчина-птаха поширює геро-Інь,
А тобі, як на те, вкрай бракує героя і Яну
(…і підводиться безсмакОво, і йдеться тьмяно,
Що здебільшого ти лежиш і вдаєш півтінь),
Перевір всі замки на дверцятах цієї клітки
(Звісно ж – внутрішні, звісно ж – всі тридцять три і куприк)
І згадай, що ти – глина, в яку закохався скульптор,
І згадай, що ти – глина, яка береже відбитки…
Без героя (чи -їні), у русі чи непорушна,
Ти однаково надподія для здатних чути,
повсякденно-святкове, незграбне, невмите чудо,
навігатор краси, видатна трансцендентна ружа…
Ти однаково най… серед цих приміських богинь,
Хоч лежи і вдавай, хоч лижи і вдихай підошви
Тих, хто щемно вимарює бути в тобі найдовше…

Бо підсісти на тебе – страшніше, ніж на геро-Ін(ь).

Серце підказує:
Все це тобі –
Вибухнув квіт –
Не злякався морозів
І освітив твої ночі і дні…
Серце підказує.
Стримує розум.

2012

***
Пропаща воля без небес і меж,
І без кордонів, і високих веж.
А навкруги дороги перекриті, –
Я проводжаю поглядом кортеж.

День обещает быть жарким:
Жарится блин солнца в небе.
Завтракать будем под аркой,
Той что в Париже, там не был?
Что ж, собирайся на кофе,
Фреш и омлет… Там обычно
В воздухе пахнет любовью –
То для Парижа – привычно.
Позже пройдемся аллейкой
За руки, что нам не ново,
Сядем в тени на скамейке,
И наслаждаясь природой:
Пением птиц, шелком неба,
Шепотом низкой травы,
Запахом свежего хлеба,
Тем, к чему с детства привык.
День обещает быть жарким.
Катится шар небосклоном,
Ночь предвещает подарки –
Нежность объятий, ни слова.

Блакитна хвиля миє ноги,
І сонечко безжально запіка,
Самотня птаха в небі тужить,
Руденький пес у полі завива.

І посеред цієї благодаті,
Маніяк-убивця жертву розчленя,
Красиву дівчину шматує,
Про правду-матку забува.

Манюні тій лишень за двадцять промайнуло,
Хоч на вигляд має більше літ,
Але окривавленого теє не хвилює,
Накликав на дівчину майстерно бід.

Садист безжальний руки відрива,
І кров червону жадібно ковтає,
Ледь живе тільце мурдує,
І без спочину кралю добиває.

І нікому вступитись за красуню,
Всі осторонь тихесенько мовчать,
А то ж нічого, що неньку їх ґвалтують,
Усім аби пожрать-поспать.

Відцвітаю без тебе. Тужу.
Повернути б утрачені миті.
Але вже перейшли за межу
Наші долі і гнані, і биті.

Залізничний вокзал. Вузлова.
На пероні залишили щастя.
І відтоді між нами - слова,
Та і ті йдуть назустріч нечасто.

Відцвітаю без тебе. Один.
І одцвіття розвіює вітер.
Хто у тебе - шатен чи блондин?
Чи саменька зосталась на світі?

Ти не скажеш. І носиш в собі
Гіркоту, наче втіху та спокій.
Так без тебе і я, далебі,
Як у вирві глибокій-глибокій

13.05.2012

Ніч місячна, тиха — чарівна...
Молю милосердного Господа,
Поєднайтесь люблячі долі
Шляхом безмежного щастя.
2012р.

Кличе у мандри дорога в Карпати,
Де сонце гуляє по чубчиках гір,
Де сосни крислаті,
Де хмари крилаті,
Трембіти говорять- ставай на позір!

Де ллється блакить, водоспадом на квіти,
Заходить в щілини, розтоплює тьму,
А звуки трембіти,
Несуть заповіти-
Гайнемо в Карпати , шукати карму!

Привіт, мріє:
Гарячі щоки,твій світлий погляд -
І серце німіє,
яріє,
хворіє.
Чи ще хтось так вміє? -
Навряд.

Молилась. Давно
Я про тебе, про нас
Життя не кіно,
Не вино,
Все одно,
Ти є, ти моє,
Безумовно,
Це наш резонанс.

А всі зазвичай -
в майбутньому "чай".
Народжені з оком
"Живу, вибачай!"
Шикуючи стрій,
вдаються до мрій,
хоч бачиться збоку -
не кожен напій.

Зелений, живий,
без значення "чий"
тримається колір
за клаптик земний.
Та декому там
не лан пелюсткам -
щось тягне за комір
у болісне "сам".

На знак його уз,
що в'яжуть до муз,
рушник особливий
підносить гарбуз.
Вінчається раб...
Триває етап...
Напій незрадливий
із істин і зваб.


14.05.2012

...їм пенсія сьогодні на десерт…
Велика дяка …Господи, не треба…
З трьох літер їм пошли міцного: «сер»,
І торбу «міс» - відіграшем до неба…
Поглянь.. поглянь – зачовгані у смерть…
Осліплі щастям, може таке бути:
У Тебе справ - космічна круговерть,
А їм куди
від долі драпанути?..

2012.

Тривоги вологий відбиток
На погляді міста у ніч.
У шлейфі чарівного літа
Непевність досвітніх вогнів.

Я скрипці печалі залишу –
Струно мого серця, мовчи!
Вповзає в напружену тишу
Сум’яття сліпих їжачих…

У сутінках недостосунків,
Романтики страху й бажань
Ці яблука падають гулко
Із райського дерева. Жаль,

Що, певно, з моєї вини
Бринить сивина дивини…

14.05.12

Добродій сохне - лиходій цвіте.
Маліє важне - дужає пусте.
Будяк над клумбою панує...
Не те із нами, люди, щось не те.

14.05.12

у попередньому житті ми розминулися з тобою
у попередньому житті були ми слабшими не ті
босоніж маревом біжу а ти береш на лови зброю
босоніж маревом біжу я перетворююсь на тінь

у лісі випустять хортів і ми опинимся в загоні
у лісі випустять хортів достоту так як ти хотів
в зіницях вовчих певний знак невідворотності агоній
в зіницях вовчих темний знак і ніч у срібній наготі

Меня утро будит поцелуями,
Счастье дремлет рядышком со мною.
Я живу в пространстве между буднями
И имею честь цвести с весною.

И душа моя, навстречу всем открытая,
Облетает в сумерках владения,
Помятая в поисках, избитая, -
Не состарилась ничуть во времени.

Ноги сто дорог уже измерили,
В такт мелодии они перекликаются.
Сердце знало, мысли Богу верили:
Две святые половинки повстречаются.

Это чудо! Это счастье непомерное:
И любовь и дружба - всё единое!
Я взлетела над собой, наверное,
Вспоминая песню лебединую.

Вещие сны... Как они дальнозорки!-
Мне открылись просторы бескрайние:
Бесконечные снежные горки,
И по ним гонит ветер сани...

Я теперь понимаю: какой беспредел,
И что "снежный сугроб" означает...
Ты, ведь, - мастер! И ты преуспел -
Нас лавина любви обвенчает!..

Это - поиски нового счастья земного,
В замешательстве с манной небесной,
Это - много любви и познания много
В основании жизни чудесной!

Нам Творцом уготована та благодать,
От которой сердца зажигаются!
Всё, что можешь и хочешь-ты должен отдать...
И стократ это всё возвращается!

Созидание и созерцание -
Вот два спутника нашей судьбы.
Нужно вызвать в себе желание
Очень значимым в жизни быть!

Абсолют, доведённый до точки кипения,
Вся энергия жизненных сил,
Освящённые Божьим благоволением,
Мой рассудок в себя вместил.

Твоє світло сліпить очі,
Та я тягну до тебе руки,
У сподіваннях захлинаюсь,
І стримано терплю всі муки.
Твоя гучність оглушила,
Та не спиняюсь ні на мить,
У рожевих хмарах все купаюсь,
Для тебе тільки хочу жить.
Твій смак такий солодкий, пéвна!
Та поки лиш гіркóту їм,
У прогнозах все тиняюсь,
Ти - моя з найліпших мрій.

Це гріх – не осміхнутись немовляті,
Коли воно невтішно плаче,
Не помахати на прощання,
Коли сльоза уже розтане,
І не послать од серця лунко
Йому повітряний цілунок.
Це гріх – коли, немовби недоріка,
Нагально обігнать каліку.
А як, сказать, спинившись, просто:
«Даруйте! Поспішаю в гості...»
«Нехай щастить!»- почується в одвіт .
І начебто поширшав світ.

Жабів чужих не пустять у болото...
Там винятково кумкають свої!
Виводять дружно оркестрові ноти,
Виця́мкують наміряні паї...

Там журавлів не люблять спритнодзьобих!
І тільки мить на сіру машкару...
На показ - ветхі безколірні роби
Ще й очі, "свято" здІйняті вгору.

Та й що втикатись? Фантазійна справа.
Дражливі кола сколихне мана.
Якщо ти вбога, непримітна жаба -
В чуже болото пнутися дарма!
(8.05.12)

Чи напівсон ти, чи моя уява?
Просто душа у розпачі — навзрид!
Мені цей стан неспокою набрид. —
Тебе т а к о г о вже тепер замало.

Тебе т а к о г о... Мріяти даремно.
Єство моє наповнила обава.
Тебе любити — зась: не маю права,
Й у закутку душі — для інших темно.

У закутку душі — для інших — пустка.
В театрі почуттів — прем'єр катма.
І розум вже нічого не сприйма. —
Клубочок нервів. Протиріччя згусток.

У Всесвіту проситиму, чи в Бога,
для серця затишку нетлінний оберіг.
І, попри осуд, заборони, гріх, —
Проситиму тебе т а к о г о.

Травня цвіт - ароматів симфонія:
І в ударі бузок і півонія!
Світ у барвах, у запахах світ...
Простягаю ласкавці долоню я
(Що не рух поміж нас - церемонія,
Що не погляд - одвертя привіт).

А зозулі б для нас не скупитися,
Щоб не зміг квіт в очах загубитися -
До душі доторкнулась душа.
І не квапитись, не баритися -
Вдвох побути б іще, надивитися...
Та шалена весна поспіша...

12.05.2012

...а десь леліє, мов сльозинка, ніч,
В яку моя бабуся – жінка рання –
Перехрестила двері, вікна, піч…
І любощів нектар спила востаннє.

Йшли хутірські житами на війну.
О, як Настина вранці голосила…
Альоша цілувати батька пнувсь,
А Люба й Сонечка бажали Сили…
Втішали солов`ї: «Ось-ось жнива…
Світання – мирне…».
Стліли дім, цеберка…
Він був красивим – Залізняк Іван,
Два місяці звикав до гімнастерки.

…На місці бою пломеніє мак.
Настина хліб пече – у сховах світла.
А я… у їхню стрічу вірю – так,
Як в перемогу вірив ниций Гітлер.


2012

Чужу біду руками розведу…
Свою ж - навряд, тай годі!
Якщо кому щось підкажу –
Хай стане при нагоді.
Собі ж не можу раду дать,
Щоб зопалу і махом,
Своє життя хіба віддать
За тих, з ким ріс під дахом,
А потім виринув і щез
В міськім коловороті…
Багато лез, багато лез…
Я на звязку - на дроті,
Але чи можу вдіять що…
Незграбний неборака,
Коли любов до тих, із ким
Зростав під спільним дахом…

***
Є в Україні стільки партіотів,
Що вже й не треба навіть патріотів.
А як потрібні будуть, то вона –
Їх пошукає серед кіпріотів.