ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.24 22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,

Євген Федчук
2025.08.24 15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше

Іван Потьомкін
2025.08.24 11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Галина Кучеренко
2025.08.24 10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….

Олена Побийголод
2025.08.24 09:29
Із Бориса Заходера

Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,

Юрій Гундарєв
2025.08.24 09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.

Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті

Віктор Кучерук
2025.08.24 06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…

Борис Костиря
2025.08.23 21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,

Володимир Ляшкевич
2025.08.23 20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!

Боже боронь

Світлана Майя Залізняк
2025.08.23 16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Муза смієтьс

Володимир Бойко
2025.08.23 13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території. Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею. Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання. Найбільше світ намагаються змінити

Юрій Гундарєв
2025.08.23 12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери: Вирощено і нищівно над каменями і кущами повітря заповнене щільно душами і дощ

Віктор Кучерук
2025.08.23 06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.

Олег Герман
2025.08.22 23:59
Я завжди носив маску. Не ту, що ховає обличчя, а ту, яка приховує мою порожнечу. Вона зроблена з блискучих, ідеально відшліфованих деталей: успіх, впевненість, бездоганний вигляд. Я переконав себе, що коли маска буде достатньо яскравою, ніхто не помітить,

Борис Костиря
2025.08.22 21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,

Юрій Лазірко
2025.08.22 20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця

приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі

С М
2025.08.22 19:17
”мав би бути вихід ізвідсіль“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“

Світлана Майя Залізняк
2025.08.22 18:24
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Лев`ячі алго

Світлана Пирогова
2025.08.22 13:26
В долонях літо гріє і пече,
лиш прохолода в глибині печер.
І що не день - нова сюїта,
у кожного своя орбіта.
Чи налаштується ума підхід,
Бо не сліпий він і не чорний кріт.

Прильоти нечисті щоночі:

Іван Потьомкін
2025.08.22 09:51
Упав тихо лист до ніг.
Щось сказать хотів – не зміг.
Може, як улітку йшлося?
Може, що надходить осінь?
Я поклав лист на долоню:
«Е, та він же непритомний...
Зачекаю. Лист – мій гість.
Як оклига – оповість».

Віктор Кучерук
2025.08.22 06:28
Небо поблідло і стало холодним
Чисте повітря відразу навкруг, –
Певно, вже сонце не буде сьогодні
Золотом крити обкошений луг.
Меркнуть покоси без блисків проміння,
Наче без лінзи оправа пенсне, –
Душу бентежить іще безгоміння,
Що звідусіль опови

Ярослав Чорногуз
2025.08.21 23:48
Сюїти сумовиті і веселі,
Симфонії яскраві, мов яса.
І навіть сонцесяйні акварелі
І пензлями, і нотами писав.

Чарують досі і його балади,
І скерцо нас вражають вогняні.
І трелі віртуозні і рулади...

Борис Костиря
2025.08.21 21:58
Талант - це дар чи прокляття?
Грізне падіння метеориту,
постріл сперми,
вибух наднової зірки,
пізнання незнаних пустель,
стрибок у невідомість,
по той бік добра і зла,
по той бік здорового глузду,

Євген Федчук
2025.08.21 19:16
Були у селі три парубки, страшенно ледачі.
Сидять було попід дубом та уголос мріють,
Що вони робити будуть, як розбагатіють
Та, при тому, щоб нічого не робити, значить.
Якось ввечері вже двоє під тим дубом сіли,
Коли третій прибігає, захекався, наві

Олена Побийголод
2025.08.21 14:46
Із Бориса Заходера

Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.

І скарги йдуть навперебій:

М Менянин
2025.08.21 14:10
З орлами гаранти-країни*
як здобич вже ділять Вкраїну
і навіть прем’єр з Будапешту
бажає отримати решту….

21.08.2025р. UA

* йдеться про Будапештський меморандум по роззброєнню миролюбної України.

Іван Потьомкін
2025.08.21 09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег. От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи

Віктор Кучерук
2025.08.21 06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.

Олег Герман
2025.08.20 21:55
На прийомі молода жінка 30 років. Вона працює на трьох роботах, особистого життя не має, весь вільний час займається волонтерством, а також допомагає безпритульним тваринам. На питання, що вона робить суто для себе, відповідає, що це і є її голов

Борис Костиря
2025.08.20 21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі

Артур Сіренко
2025.08.20 18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –

С М
2025.08.20 10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!

мить на безлад
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття

Юрій Гундарєв
2025.08.20 09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко


Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев

Віктор Кучерук
2025.08.20 05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.

Артур Курдіновський
2025.08.20 05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.

Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають

Тамара Ганенко
2025.08.19 22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тарас Письменний
2025.08.20

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:49 ]
    Казка
    У осінньої музи повен грушок-падалиць,
    терпким медом скликає вона ельфів тихих околиць.
    Десь підспівує тиші корба старої криниці.
    Пунш медовий між ельфами ходить по колу.
    Зазвучить із прочинених душ лісова таємниця,
    перекотиться чаша багаттям, вогню не спужавши.
    І заляже відтінком медовим і
    вибляклим блиском жар-птиці
    нова риса старої печалі. З древньої чаші
    пригублю вічну казку сумну без кінця і без краю.
    Помандрую, як муза, під грушею-дичкою сяду.
    І побачу, як ельф сік із грушки надбитої краде.
    Краєм ока я казку свою дочитаю до нової крапки.
    ...бо дві ноші людині тяжкі. Але знову так раптом —
    ледь замружусь — он крильця прозорі і скраєчку сині
    мерехтливо лоскочуть мій погляд —
    аж сльози вихдять...
    Повертатися час із осінньої казки. В дорогу!
    Зняти з себе й душі музи-осені одяг,
    почепивши у сінях на лося убитого роги.
    Позбирати останніх квіток дань сердечну медову,
    аби сила була дочекатися музу весняну.
    Перезимую якось. Прийдуть весни і осені.Знову
    пустим чашу по колу із древніми-древніми снами.

    2002


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  2. Наталія Крісман - [ 2010.02.20 20:59 ]
    ЦІНА ЗРАДИ

    Щодня бачим стільки облуди –
    Серця мізерніють, мабуть...
    Лукавством заражені люди
    Без честі й сумління живуть.

    Ще вчора чесноти великі -
    Сьогодні струхнявіли вщент:
    Ось знову моральний каліка
    Продав рідну матір за цент.

    Ось друг тяжко б’ється у груди,
    Клянеться про вірність свою.
    Він завтра ці клятви забуде
    І зрадить найпершим в бою.

    А ось той, хто влади заради
    По трупах іде до мети,
    Забувши батьківські поради,
    Довіри спаливши мости...

    Ніколи великим не стане
    Той, в кого мізерна душа –
    Ціною лукавства й омани
    Ще слави ніхто не досяг.

    Ніколи дорога облуди
    До Правди вершин не веде.
    Чоло лицемірного юди
    Вінець переможця не жде!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (8)


  3. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:48 ]
    Яблучно
    Запахло яблуками. Хто і скільки раз
    складав передосінній тузі вірші?
    Із слів простих, знайомих, без прикрас.
    Не скажеш, ніж сама природа, більше.
    А у душі легенько в унісон
    ця сама пісня в кожному співає.
    Запахло яблуками. Яблуко, як сон —
    це... Сонце яблучне звисає.

    2001


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  4. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:47 ]
    Осінь
    На ситець осені лягли настурції личка,
    і сонцем пройнялася низина.
    І повкладались серед квітів звично
    надбиті яблука із запахом вина.
    Вино із ран сочиться — оси п'яні
    повзуть промінням крізь гілля увись.
    Тим часом айстри відгорають, в'януть.
    А джміль у чорнобривця утопивсь.
    Окріп зеленькою над капустами віє —
    устиг посіятись із того, що пройшов...
    Де вишнє сонце на мить яскравіє,
    там яскравіє все, що віднайшов
    останній чи передостанній промінь,
    та й він весь "літом бабиним" пойнявсь.
    І в небі вересневім синьо-громнім
    останніх лебедів прощальний спів урвавсь.

    2001


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  5. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:58 ]
    остання квітка
    Пахне осінь нагідками,
    пахне квітка дощами.
    Не врятується квітка —
    обернеться в печаль.
    Перейде у тумани,
    білі сни і сніги.
    Стане словом нежданим,
    що ховали боги.

    2001




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:54 ]
    Зацвів бузок
    Бузок метеликів мільйони
    зловив за ніжний повідок:
    вони накрили свіжі крони,
    заметелили весь садок.
    І тішать небо тихим сяйвом,
    і зорі напувають вщент.
    Людське отут — несправжньо-зайве,
    тому легкий у серці щем
    від неможливості ділити
    з природою натхнення те...
    І може лиш рядком пролитись
    любов. Бо щиро одцвіте.

    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  7. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:09 ]
    Дорога
    Біжить, біжить дорога униз,
    неначе за зіркою падає долу...
    Кроплячи росами вранішніх сліз,
    випрямить крила вірная доля.
    Вербам не стримати суму вітрів,
    не погасити траві зорепаду...
    Хтось ту дорогу для мене відкрив;
    от на узбіччі на хвилечку сяду,
    щоб втамувати тремтіння душі,
    щоб призвичаїтись до напівлету...
    І на схід сонця, що вже запашів,
    кину себе, навсібіч розпростерту,
    для подолань, для ударів, падінь.
    Ось і лечу — ніби я, ніби тінь...


    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:26 ]
    Соло
    Ще соло. Мабуть, завжди соло.
    І соло — звук. І соло — слух.
    І окрай серця — чисте поле,
    за полем — всесвіти розлук.
    А поміж зорі не літає
    птах, бранець сонця і землі.
    Ні, далеч птаха не лякає,
    ляка безлуння у імлі.
    Тож буде соло над землею
    про неперейдену блакить
    із всесвітом розлук за нею,
    де Божа мрія завжди спить.

    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:29 ]
    Стусові




    На крок іще врости у рідний простір,
    на камені перепочивши сміху.
    Свої зліпи докупи кості,
    затоптані манкуртові на втіху.
    Забийся серцем і порань вуста
    отими скалками, що не зберем докупи.
    Усе не час! То сліпота-сльота,
    то градом заздрість по судинах лупить.
    Міцнієм тупістю.
    А ти, а ти, а ти
    вертайся, Стусе, вороном лети!
    Не матимеш сльози, то кров'ю рани вмиєш,
    не матимеш сльози, Славутичем сповнієш.
    Зламай стрілу, що в пастку горла встрягла,
    а до землі торкни долоні спраглі.
    На крок по кроку — у життя. Крізь смерть.
    На звук, на зойк, іще на чверть.
    Ось кручі київські — ось материнські груди,
    он у облуді ще маленькі люди.
    Спада проміння чорна кровотеча.
    Свободи духу, повернись, предтечо!

    2000


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:59 ]
    останнє
    Останнє яблуко висіло
    навпроти крайнього вікна.
    Його маленьке кругле тіло
    гойдала музика сумна
    осіннього прощання з світом,
    з галузкою, з єдиним літом.
    З одним куцесеньким життям
    заради з вічністю злиття.

    1989


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:02 ]
    Кожен день - поезії епоха
    Кожен день — поезії епоха.
    Кожен вірш — епоха диких мрій.
    В кожнім дні володарюю трохи
    на планеті зболеній своїй.
    І перо від гострих поцілунків
    у знемозі зронить крапки три.
    В них ще зазвучать прозоро-лунко
    дзвони позазоряних вітрів.
    Час розплавлений
    вздовж свічки розтечеться,
    подолавши миті ста смертей.
    Кожен день з поезії почнеться
    й помиратиме в мені, як Прометей.

    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  12. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:00 ]
    Б.В. Остапенку


    Якщо і є десь теплий сніг,
    то це — у ваших віршах.
    Він на моєму серці ліг —
    на серці стало тихше.
    Яким великим може бути
    маленький простір щастя,
    якщо його отак здобути,
    як вдих повітря, вдасться.
    Примарного шкідлива хіть
    обікрадає крила,
    і вже тоді найменшу мить
    затамувать несила.
    А ви пускаєте у сад
    своїх дерев коханих.
    Хто побував там, думкам лад
    на довгий час дістане.
    Я знаю щирості ціну —
    вона неоціненна.
    Тоненьку срібную струну
    кров омива натхненно.
    Чи хтось почує ваш рядок,
    як я його почула?
    Іду під яблунь холодок,
    де розтуля розчулено
    рожева квітка душу всю
    до бджіл, до зір зарошених!
    Багата я на ту красу...
    У вашій чистій осені
    ще травень, ще мрійлива синь,
    ще журавлі не квапляться.
    Така прозора синь (не тінь!)
    небес у кожній крапельці.

    1996


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 20:05 ]
    Морок



    Голосів павутина і поглядів мла —
    не прорвеш їх зорею, що пада.
    Виповзають мільйони гадюк із кубла,
    переймаючи обрії чадом.
    Очманіти самі не бояться отак.
    І чавити їх — марне зусилля.
    Що у темряві розуму дрібний світляк?
    Що свіча проти чаду свавілля?
    Все заткали, усе перетнули давно.
    Ще, паскуди, на душ вертикалі
    своїх лозунгів диких чіпляють лайно.
    Як збороти снобів і вандалів?
    Сум вітрів і дерев стоголосо реве,
    ще серця чиїсь дзвонами сходять.
    Ще сумління одчаю у глумі живе,
    та втекли в землю чистії води!
    Скоро серце добра розірветься з жалю,
    згурдить кров перестиглу ядисько.
    Вже і я переплутаним слідом стелю,
    а далека гроза раптом близько.
    Як сичання зміїне ласкавить нутро!
    Як німієш усупереч силі!
    Тільки й чуєш — твоє розм'якає ядро,
    розчиняється в ядові хвилі.
    І чолом твоїм повзає смрадна й важка,
    вигинається-пнеться (ач! лебідь!)
    .................................
    В далечінь-височінь утікає ріка
    сліз, вертаючи душу на небо...
    ...а внизу —
    голосів павутина і поглядів мла...

    2002




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:34 ]
    Бажання
    Зерниною згубитись у ріллі
    і колоском зрадіти на світанку!
    Зламатись промінцем на склі,
    підзолотивши даль серпанком.
    Всипати в душу всіх щедрот,
    радіти — не перерадіти,
    життів увібравши кількасот,
    одним життям людським прожити.
    І перейти не в смерть навік,
    а в шелест, в гроно, в спів пташиний.
    Буття до... Незліченний лік
    і незбагненний дар людини.

    1995


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  15. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:48 ]
    Писатимеш
    Жбурнула жменю калинових сліз
    остання пісня лебедина.
    Я хочу в ній знайомих слів.
    Не лебідь я — лише людина.
    Вже закривавлена душа.
    Тьмяніє в томику пір'їна.
    Поети перекласти не спішать
    для людства пісню лебедину.
    У неї музика своїх глибин,
    що в небесах не має дна спокою.
    Хоч доживеш до холоду сивин,
    писатимеш пером, але рукою.


    1993


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:58 ]
    Це воля?
    Це воля? Та неволя відчутніша.
    Прозорі грати, непрозора тиша.
    Повітря, як смола, вдихнути важко.
    А судді хто? Ганьки й Палажки.
    Куди не йдеш — натикнешся на кордони
    нещирих посмішок і "як живеш?"
    За кожен крок — по камінцю прокльонів —
    за кожен звук. Хіба не упадеш?
    Чи, може, інші власники пегасів
    не зізнаються, що навколішки "ідуть"?
    Я не брешу собі, такій невдасі, —
    навпомацки коліньми моя путь.
    Упоперек хребта — рука сильніша,
    на шиї — зашморг: "Отуто пасись!"
    Прозорі грати — непрозора тиша.
    Де ж воля? У майбутньому. Колись.

    1995


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:57 ]
    Долоня піврозгорнута тремтить
    Долоня піврозгорнута тремтить —
    тремтять терпкого полину листочки.
    Котрусь там понадсоту мить
    ловлю у просторі «себе подоби» точку.
    Чомусь відчутніша від мене і трава,
    що міниться од вітерцю русально,
    і гілки тонкозвучна тятива,
    обтяжена, як ліхтарями карнавальними,
    хрумкими сливами, і біг
    стурбованих комах твердими стеблами...
    Якби ж цей світ мене сподобить міг,
    як я — його, моїми взятись тембрами.
    Первісний гріх дзеркала відвернув,
    щоб світ мого не всотав ані зблиску!
    Обламуючи нігті об дерну,
    тягнуся до вершини... Ніби близько
    наповнена світанками бджола,
    й западинка між стебельцем і листям,
    і насінина, що у яблуці жила,
    й кавун,
    що від торкання враз розхристався.
    Усе красою і довершеністю вже
    відкрите окові. Для розуму — закрите!
    Одвічні тайни у малому береже
    високий світ близького і тендітного.

    1992


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  18. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:19 ]
    Змикає сум повіки...
    Змикає сум повіки обважнілі,
    проходить сном в свідомість навпростець.
    Здається, що душі немає в тілі.
    І тільки з вишини, як промінець,
    життя жевріє. Тихо, невагомо
    пливу кордонами своїх думок, бажань.
    Перепливаю їх позасвідомо,
    без пристрасті, борні і намагань.
    Усе — моє, та не болить, не кличе.
    Дивлюсь мільйонооко з вишини.
    Сприймаю сон природно, звично
    і неприродно — що руйнує сни.
    Мій геній живиться із сну всього живого,
    та не принижує, не нищить, не ганьбить.
    Коли мовчить моє сердечне слово,
    то й світ ще теж глибоко спить.
    Пробудження — спасіння? Катастрофа!
    Бо силу сну я не збагнула ще.
    Кометами яскраво плачуть строфи
    перед небесним огняним дощем.

    1994


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (6)


  19. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:37 ]
    Остання мить Тараса
    Сохла душа. У приречених пензлів
    сила згоріла. Дні в прірву зливались.
    Погляд гостріший, ніж промінь на лезі.
    Лебеді-музи на сповідь злітались.
    Матінко! Отче! Чи дихати треба?
    Бо ж попіл на скроні, на очі лягає.
    Чи, може, сюди нахилилось небо?
    Чи, може, мене вже віддавна немає?
    Мав волю неволю собі обирати.
    Мав право із серця точити живицю.
    Чи то вже на груди попадали грати?
    А пітьми украли перо із правиці?
    Що мить — то любов —
    безпорадна, жертовна.
    У митях розірвано серце згасає.
    Маленька сльоза лиш теплом моїм повна...
    Помру, а вона мить останню осяє.
    ТАМ знову в'язниця чи воля жадана?
    Рятуй мою душу, Вкраїно кохана!
    Рятуй, бережи, Піднебесся Окрасо!
    Молись за стражденного сина Тараса!

    1999


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:13 ]
    Ода осені
    Багрянця мить і сяйво жовтизни
    розсипались з осінньої казни
    на білий світ, на очі і серця:
    тепло і радість річкотоком без кінця.
    О світла осінь у вінку квіток!
    Між берегами почуттів місток.
    Між радістю й печаллю, як вуаль,
    де гаптувало золото і посмішку, і жаль.
    Ти — вечір року, тихий падолист,
    глибокий дзвін дзеркальності небес.
    Акомпанує витончений органіст,
    щоб оспівати, осене, тебе...
    Коли ж утомлений твій пензлик
    стане вмить,
    у кожного на серці защемить.
    Та спогади повернуться в тепло,
    яке знов буде, як уже було.

    1993


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:16 ]
    Безголосся ночі
    Як щільно тисне безголосся ночі!
    Мовчання — мова скраплених світил,
    що погляд мій розшифрувати хоче,
    відчути пульси всіх небесних тіл.
    Легке, летке, вловимо-невловиме
    проміння-голос, голос-іскромет.
    Ще сотні тисяч років думка йтиме
    до схованих заплющених планет —
    Ітиме розбризками відстаней космічних,
    знов тонучи у чорноротих пастках.
    Чим виміряти глибину, де Вічне?
    Чи можна в нескінченності упасти?
    Де точка відліку, звідкіль спіраль втікає
    відлунням стоголосих тиш?
    Спаливши крила жертовних Ікарів,
    ще голосніше, Всесвіте, мовчиш.

    1995


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:55 ]
    Сон
    Наснилося, що випав перший сніг.
    А сон цвіте і не боїться стужі.
    Бо ж гість непроханий не зміг
    убити те, за чим уява тужить.
    Коли немає квітів надворі,
    до квітів — серце і думки — до квітів
    летять. Розтанув сніг, згорів:
    прийшов у сон, а сон живе у літі!
    Отам комахою легенькою лечу,
    а кожна квітка — то планета раю,
    де п'ю нектар солодкий досхочу,
    вустами рими сонячні збираю.



    1999


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:49 ]
    Хвилина буття
    Буває, настає хвилина німоти,
    хвилина милування першотвором.
    Тоді мене божественно світи
    від слів звільняють легко. Й скоро
    вже розумієш мудреця рядки,
    що споглядання — то буття найвище —
    без збудження і без напруження думки.
    Де спробуєш гармонію знайти ще?
    Мистецтво тонке — розчинити дух
    І тіло у пилку квітковім,
    щоб гомін крові грішної ущух,
    щоб припинилась пульсу буйна повінь.
    І з пелюсткової роси — зіницями комах —
    захопленим мовчанням світ любити.
    Або, як птах, з душею на крилах
    злетіти і склепіння хмар розбити,
    не боячись падіння із-під хмар...
    Ось так себе творити у живому!
    Вдихати заходу прощальний жар
    на повні груди — до утоми.
    А вранці десь прокинутись в стеблі,
    в пелюшках бруньки на бузкові...
    І пилом вкриються папери на столі
    й слова на них, бо необов'язкові
    рядки віршів, що сплетені із мук.
    Частіше дозволяй собі свободу
    від примусу поезії із рук...
    Дивись, листком останнім падає у воду
    душа
    кленова...

    1989


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:14 ]
    раптом
    Калини ягідка у ямку над ключицею
    упала до мене: холодна і тремка.
    Її ось щойно над глибокою криницею
    старезний кущ за тім'ячко тримав.

    1991


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:22 ]
    Душа
    Краплиною душа мандрує моїм тілом,
    тривожить млосно закутки усі.
    Я висну в кроні яблуком доспілим
    жовтневим ранком в льодяній росі.
    У серці перший іній проростає —
    душі у серці холодно весь час.
    Вона у пастці тіла жити має,
    вона — той промінь, що іще не згас.
    Коли настане час, РУКА проворна
    поквапливо долоню замикне
    на яблуці-мені. А бубку чорну
    земля одвічна лагідно ковтне.
    І проросте якоїсь весни дичка —
    кисличка, яку кожен полиша.
    Ніким не щеплена, самотня, невеличка.
    Себе знайде отак моя душа.

    1986


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:19 ]
    Акварелі
    Де акварелі контури розмиті
    І спокій спокоєм барвинить білину,
    я струменію в напівсправжнім світі,
    себе собою творячи одну.
    Крізь мене — хвилі, зорепад, коріння...
    Лягають пензлів дотики на тлі
    рухливих барв — О, наскрізне прозріння
    в обтяжливо-тілесному житлі!
    І як торкнеться до плеча листочком
    безмовна вишня, втративши тепло,
    ще більше жити у собі захочу
    І фарбувати неосяжне тло.
    Все полюбити! — тіло й нетілесне,
    брести, летіти, колисати тінь.
    Душа під пензликом загине і воскресне.
    Люби себе! Твори себе!
    Амінь.

    1997


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:16 ]
    Дід
    Дідусь по стежці човгав чобітьми,
    І ніжно до кирзи спориш торкався.
    Коса ловила промені з пітьми.
    Вздовж обрію світанок прокидався.
    І роси рясно сипались до ніг,
    а сонце округлялось, як мозолі.
    Дідусь натхненно геть вигонив ніч.
    Дідусь звільняв дорогу моїй долі.
    Я мерзла від роси і від вітрів...
    Стерня зелена — промені початку!
    Дідусь багато укосити хтів,
    щоб до життя ще доточити латку.
    Коса упала. Небо зайнялось.
    Вже ранок в день спішив перехилити
    свій келих... Щось хіба ще не збулось?
    Лише роси, лише стерні хотіли.

    1992


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:03 ]
    Доля і здолання
    Мрію жити і навчитись жити.
    Як дерева, додавати вітам
    приросту щорічного корону.
    Від речей буденного полону
    захистити серце і свідомість,
    посадити квіти там натомість.
    Джерела пульсацію відчути.
    А творити благородно і розкуто.
    Жити під благословенням Божим,
    з немовлятком бути схожою.
    І коли прийде пора прощання,
    знати ціну долі і здолання.


    1998


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:05 ]
    Вікна
    Світ відчиняє вікна в нас,
    коли ми відчиняєм вікна в світ.
    Вікном душі пливе невпинний час,
    не беручи нікого в свій політ.
    Ми залишаємось собою — це закон —
    як вчора, як тому багато літ.
    Ми стоїмо біля своїх вікон,
    ми стоїмо... Але мінливий світ
    в оману вводить нас. Містичний рух!
    І знов здається: ми уже не ті...
    Так молитовно зводим стебла рук,
    зіщулившись у власному житті.
    Ми жадібно живем, глитаючи себе,
    зухвало хочем світ увесь увібрать.
    А білий світ — од вікон до небес —
    у часі нас об'єднуюча стать.
    Світ відчиняє вікна в нас...

    1992


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:58 ]
    Летить
    Летить і летить за вітром
    листочок. Прощально тріпоче.
    Засумували віти,
    засумували очі.
    Тенькає прохолода.
    Сіре тече із блакиті.
    Часу душі не шкода.
    Шкода останньої миті.

    1993


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:00 ]
    Шлях
    Я вже давно в долоню власній долі
    поклала свічки куций недогарок.
    Я вже давно на вибіленім полі
    розкидала голодних чорних галок.
    Я ненависть впустила у багнюку
    І заздрість кинула напризволяще.
    Хай чисте серце гріє праву руку,
    якій пером косити темні хащі.
    1991


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  32. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:13 ]
    Голос
    Голос променем відбивається від стіни,
    від тиші плеса відсахнувся.
    В небеса
    раптовою стрілою вторгся істини,
    вернувся блискавицею, — стесав
    півдерева.
    І втомлено у трави
    упав — поранений смертельно птах.
    Він вистраждав комусь октаву —
    на власний ризик і на людський страх.
    Ні, не пропав. Як голка у судину,
    вколовся і закляк. Ще черга надійде
    збудити болем обрану людину,
    щоб та збудила неглухих людей.
    Та голосу того бояться більше,
    ніж люблять. І грішать затамувати.
    О! скільки гине музики і віршів,
    хоч прагнемо того не помічати!
    Бо так спокійно існувати безголосим!
    З німою кров'ю і німою волею!
    А голос ще живе,
    а голос просить,
    що просить болю!


    1993


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:08 ]
    "І"
    Моя маленька з крапочкою "і",
    Істота,
    Істина,
    Іскринка.
    Безстрашний воїн у імлі.
    Невитоптанна бадилинка.
    Зелений пуп'янок надій,
    дороговказ у світлу долю.
    Мільйони голосів в тобі одній!
    Ти — ключик до дверей на волю.

    1991


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:07 ]
    ні, я не стану голосом епохи
    Ні, я не стану голосом епохи.
    Я — лиш свіча у темному вікні.
    Від мене родиться лиш світла трохи
    для ночі. Але ясні дні
    обходяться без архаїчних зблисків свічки.
    Я — напіврадість й разом напівсум.
    Я — сплеск-відлуння тихої кринички,
    невтаєних натхнення дум.

    1991


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  35. Юлія Скорода - [ 2010.02.20 19:34 ]
    Споминаючи Єсєніна
    Ти зродився нечоловіком –
    Ти по-хамськи любив жінок.
    Чи одна вкоротила віку,
    Як щезав поцілунків шок?

    Я, із надлишком стиду юнки,
    Знай дивилась на долі ті –
    На початок і край стосунків
    І на досвід чужий в житті.

    Я попалась… Я теж піддалась
    Під твій чесно-соборний вплив.
    Якби знала, чи би купалась
    У коханні весняних злив?

    Так, я бачила, зливи-сльози
    Тих бездоглядних панно-пань.
    Їх студені плачі-погрози
    Вимагали моїх зітхань.

    Певне був ти надчоловіком –
    Ти так щиро любив жінок...
    Хто, скажи, вкоротив тя віку
    І поклав під оцей вінок.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (11)


  36. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:18 ]
    Все
    Все, що ти можеш зробити —
    Це померти в моїй душі.
    Сльози — як сталактити —
    Пам’ятник завершили.

    Осінь така доленосна.
    Осінь така ясна.
    Віриш у слово ДОСИТЬ.
    Більше не віриш снам.

    Випаде сніг на Покрову.
    Вимерзне радість тепла.
    Більше ні слова. Ні слова,
    Що я любити могла.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  37. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:21 ]
    Холод
    Холодний вітер угортає плечі.
    Осінь листям лине до лиця.
    Стають коштовними прості й буденні речі
    Й пророчими уживані слівця.

    Шепоче вересень дощем мені у спину.
    За тебе поглядом тримаюсь зусюсил.
    Та твої очі — випалена глина.
    Дай Боже, щоб не взяв їх собі син.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  38. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:39 ]
    Свічка
    Осінь.
    Сосни.
    Серед них —
    Клен, гаряча жовтня свічка.
    Вір-не вір, а буде сніг.
    Свічка пропаде у нічку.

    Але покіля горить,
    Поки гріє і тривожить.
    Хай горить. Горіння мить
    На бажання жити множить.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:18 ]
    Спати
    Ніч мене витрачає.
    П’є мої сни, як вино.
    І над схололим чаєм
    Темно холоне вікно.

    Я ж так живу необачно.
    Дні наче ночі стають.
    І прокидатися лячно.
    Ранок темний, як лють.

    Снами… Снами у постіль.
    Спати про всіх, про все…
    Може колись, як постріл,
    Щось таки воскресе…

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:03 ]
    Моє
    Крізь голу яблуню — іще голіша даль.
    Вразливе неприкрите небо плаче.
    Грім розірвав напиняний перкаль,
    І дощ линув безжальний і незрячий.

    А я не встигла заховатися. І де?!
    Ускрізь оселя осені і смутку.
    І дощ іде. Й моє життя іде.
    І вітер в почорнілу плаче лутку.

    Оселя похлинулася дощем.
    А яблуня — як думка — в сутінь кане.
    Невже у цьому ТЕМНОМУ іще
    МОЄ врятується й світанками настане?

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:49 ]
    Чорним по білому
    Чорним по білому. Білим по чорному.
    Як ти не зробиш — усе навпаки.
    Легким несправжнім, з листа твого, човником
    Я опиняюсь посеред ріки.
    Чорним по білому… човник рукописний…
    Білим по чорному:«Милий, прощай!»

    Може, іще добіжиш, може вхопишся…
    Скорше не встигнеш і зрониш:«Нехай!»

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:48 ]
    У сонному Києві
    Опівдні Київ у метро ще позіхає…
    У підземеллі жебрає баян.
    Над ними вікна й стіни занехаяні —
    Фасад у квітах, а в душі бур’ян.
    Але як добре, що в неділю вранці
    Столиця тиха, втомлена… Як я.
    Повз мене «лексуси». Повз мене голодранці.
    Бруківка піді мною, як змія.
    Мудра змія. Де голова — не видко.
    Терпляча — то з хребтом, то без хребта.
    Я в Києві. Поліська дика квітка.
    Тому в столиці сонце — не сльота.

    2008




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  43. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:44 ]
    Я перейду
    Я перейду на новий стиль
    І не свої завчу манери.
    Сховаю душу в темний шпиль
    До настання нової ери.

    Буду чинити грішний глум
    Над Божим паростком мистецтва.
    Який-бо сум, який-бо сум
    Триматиме в лещатах серце!

    Але не час. Але не час
    Сонцям розверзти свою душу.
    Час із назбираних прикрас
    На сльози порох струшувать.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  44. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:41 ]
    Груша
    Колихала груша
    В зимньому безмежжі
    Облетілу душу
    На тоненькій вежі
    Пагона річного
    З бруньками надії…
    Мерзла до знемоги.
    Інеєві вії
    Не давали кліпнуть
    Проти блиску снігу.
    Так далеко липень
    Відійшов за кригу!
    А душа бентежна
    Вже дзвеніла тихо,
    Що тоненька вежа —
    Найсвітліша віха.
    Що великі груші
    Ляжуть у долоні,
    В людські спраглі душі,
    Такі ж медозвонні.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:29 ]
    Подаруй мені ранок утоми...
    Подаруй мені ранок утоми
    Після ночі пекельних трудів.
    Повернімося разом додому
    Поцілунками, крихтами слів,
    Що згубили ми пристрасті танцем
    На галявині щедрих суниць…
    Не згадаю — чи так, чи не так це —
    Зорі поруч попадали ниць.

    Або, може, нас хвилі здіймали
    Аж під зорі: грудьми і лицем.
    Де були уночі — ми не знали.
    Лише чули: поквапливий щем

    Розливався по тілу і знову
    Повертався потоком до губ.
    Ніч знімала покров за покровом,
    Час у крові ракетою гув.

    Коли ж вибух останній розкидав
    Скалки серця на відстань планет,
    Ми по слів непрочитаних сліду
    Повернулись до звичних тенет.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:32 ]
    Без казок
    Уже не буде складено казок —
    Їх роздано усі — на кожен нарід.
    Казки нанизано коралями в разок
    І на лихому продано базарі.

    Хай мудрість метикує про цей гріх:
    — Казок не буде! Зло перемагає!
    Добро ховається червивкою в горіх —
    Тому людина писок одвертає.

    Уже не буде дива й диваків,
    Бо то ж вони казки у торбах носять.
    Тепер політики, магнати й чуваки
    Казки купили. Диво — безголосе.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:34 ]
    У дзеркалі зими
    Камея. Інталія. Тінь.
    Обличчя моє, як видіння,
    Чутливе до інших видінь
    З відбитком обвітреним синім.

    Читаю із власних долонь
    Я доторки вуст, підборіддя.
    Холодний і збляклий вогонь,
    Розчинений дзеркалом, рідне.

    Моя миготлива краса,
    Не вловлена пучками пальців.
    Відкриюсь, щоб промінь скресав
    Розквітлого інею кальцій.

    Камея. — Інталія… Де
    Розгойдана долею врода?
    Тінь суща — була і гряде.
    Камея. Інталія. Холод.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:30 ]
    Тире
    Торішня тиша — у стеблі сухому.
    Торішній сум — притоптані сліди.
    Великий простір у маленькій комі
    Стиснув кавалок людської руди.

    А я стою і до і поза болем,
    Велика й світла, наче небеса.
    Майбутнє пташеням безперим кволим
    Літає у несаджених лісах.

    Але в мені тривога збудить радість:
    Торішні стебла викинуть листки.
    І я прощу собі торішню зраду.
    У віршах світ на прощення місткий.

    І коли ти, читаючи з нудьгою,
    Натрапиш на оці мої рядки,
    Вже смерть в мені мої зірки загоять —
    Я ж бо вже стала помахом руки.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:26 ]
    Колискова для сина
    Тривожний день утомлено зітхнув
    І вії опустив, немов людина.
    Яким би кожен день для нас не був,
    Люби свій кожен день, моя дитино.

    Живи, як сонце, навсібіч світи,
    Люби, як сонце, посміхайся людям.
    А коли прийде ніч, спочинь і ти.
    І завтра краще, завжди краще буде.

    Не бійся, сину, темряви. У ній
    Народжуються сни і сяють зорі,
    І дозріває місяць уповні,
    А небо, наче мрія, неозоре.

    Ти підростаєш, ти ідеш у світ —
    Так подивом синіють оченята.
    Нехай тобі пошле багато літ
    Великодушний Бог, моє дитятко!

    Що подарує доленька, бери
    І дякуй щирим серцем, кожним кроком.
    Твій кожен день і кожна ніч згори
    Наповнена осяянням високим.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Кримська - [ 2010.02.20 19:58 ]
    Колискова на тиждень
    Втомила праця Понеділка –
    Він розпочав багато діла.
    Він до роботи всіх привчає,
    Собою тиждень починає.

    Спочинь, Понеділочку, спочинь!
    Бо сни всім дарує ночі синь.
    Хмаринка ласкаво тебе торкне –
    Утома в чарівному сні мине.

    До праці поспіша Вівторок,
    Бо справ кошіль та іще сорок.
    Бо у трудах велика втіха!
    День другий в ніч заходить тихо.

    Спочинь, Вівторочку, спочинь!
    Тобі ніч дарує сни зі скринь.
    А зірка ласкаво тебе торкне –
    Знов тиждень до тебе нового сягне.

    І тиждень Середу покликав –
    Вона ж про всіх-бо дбати звикла.
    В турботах третій день минає.
    Четвертий в тиждень заглядає.

    Спочинь, моя Середо, спочинь.
    Рибинкою срібною в ніч полинь.
    Там казка ласкаво тебе торкне,
    Таке все у казочці чарівне.

    Четвер заступає, бо він четвертий.
    Він працьовитий, до праці впертий.
    І місце своє у тижні знає –
    Бо другу частину він зачинає.

    Спочинь, Четверочку, спочинь.
    У човнику місячнім далі плинь.
    Там дощик ласкаво тебе торкне
    Й до діла за тиждень тебе верне.

    А П”ятниця п”ята лічбу веде,
    У поміч приходить-бо до людей.
    Вона трудівниця, як решта днів.
    І теж хоче лагідних ніжних снів.

    Спочинь, знову П”ятничко, спочинь.
    Утому із плечиків своїх скинь.
    Хай сяйво небесне тебе торкне,
    І сяйвом отим наділи мене.

    Там далі до нас загляда Субота.
    У неї приємна для нас робота.
    Вона всім готує перепочинок.
    Збирає утрачений час до хвилинок.

    Спочинь же, Суботонько рідна, спочинь.
    Бо завтра Неділі настане чин.
    Хай радість Неділі тебе торкне
    І тиждень новенький собою зачне.

    Коли ж світанково Неділя всміхнеться,
    Знов тиждень-Господар до діла візьметься.
    Сім днів допомогою людям стануть,
    Усі вони вчасно для нас настануть.

    Світи нам, Неділько, як сонце, світи.
    За кожним деньком треба вправно йти.
    Хвилинки й годинки свої берегти.
    Бо час є безцінний, тому святий.

    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1331   1332   1333   1334   1335   1336   1337   1338   1339   ...   1799