А навколо чужа країна...
Помолися за мене, нене,
щоб не впала я на коліна,
і собі не потяла вени,
бо в життя тут ваги не більше
за цигарку, за кусень хліба,
бо за кожним правдивим віршем -
тільки осуд, а потім диба,
й поховають не як людину:
Хрест - бляшанка.
Смітник, що яма.
Вік не бачила б цю картину...
Помолися за мене, мамо...

Жодної паніки – евакуація снігу:
Небо свої вимітає сьогодні комори;
Вітер розкручує срібно-фарбовану дзигу
І насипає химерно збудовані гори.

Сніг із приставкою нітро уже не смакує:
Хтось покуштує і виплюне – страшно сказати;
Хтось називатиме безліч імен, але всує,
Інший стискатиме сніг у округлі формати

Наосліп блукати кривими засніжених вулиць,
Коли за спиною лише одинока завія,
Коли усього непотрібного ми вже позбулись,
І тільки сніжинки гойдаються легко на віях...

Dominicana, Punta Cana.
Кінець дороги. Життя стоїть...
Тремтить мішок у пелікана,
лоскоче п`яти божа манна.
На пальмах, понад тінню слана,
дрімає їдь.

La vida en el paraiso -
змивай утому та піт з чола,
сплети з кокосового лісу
косу, де вітрові гульвісі
пристане висипати бісер
з піску й корал.

Este cielo es hermoso.
Вмирає сонце - та не біда.
Дощ пересохле перекосить,
він добре знає мірку - досить.
Щоб перейтися морем косо,
біжить вода.

Dios, bendiga este mundo.
Збідніли рими від рому й річ...
Від ритму - серце на секундах
розвісило чекання чуда,
мов прапор білий. Мов застуда,
tequila-ніч.

Hola amigos, Аleluya!
Ступаю з раю на саме дно -
там, де за долар сабантуї,
де Бог все бачить, та не чує -
як хлюпає та ллється всує
святе вино.

Мerengue, salsa y bachata.
Гарячі танці, голодні пси.
Бажання - чайкою кричати,
при зорях песос рахувати,
у ромі з пивом розбавляти
Ти же єси...
єси ж...
єси ...

25 Березня 2008

Dominicana, Punta Cana. - місто в Домініканській Республіці
La vida en el paraiso (ісп.)- Життя в раю
Este cielo es hermoso (ісп.)- Це небо чудове
Dios bendiga este mundo (ісп.)- Боже, освяти цей світ
Hola amigos, Аleluya (ісп.)- Вітаю, друзі, Алілуя
Мerengue, salsa y bachata (ісп.)- латино-американські танці

Звідкіля ця нелюдська сила
У людей, що тримають небо,
Звідкіля ця нелюдська відвага,
Що прискорює зір круговерть?
Всьому відповідь –
Вічна спрага
Знати те, чого знати не треба,
І занадто великі крила,
Обрубає котрі лиш смерть!

Ми міряли цей брід
старались перейти
по камінцях
не замочивши ноги
на беріг інший,
де п’янить бузок
і конюшина ліловіє
край дороги,
де бусол чорний
все склада гніздо
і махаони
в самбі передсмертній
такі смішні і мудрі,
де вино
і хліб до нього
от і все до столу,
де оболоні
свіжий малахіт
приймає ніжно
відболіле тіло
і лови де скінчаються
і світ
знесилений їх розпочати
знову…
Ми мріяли
пройтися по воді,
як посуху,
та раяна дорога
лежала в глибині.
А ми були малі…

Прости, ты, наверно, хочешь ребро назад.
Да и вообще, – назад. В сад. Без детей.
А я виновата, всегда и во всем, одна,
И трещины расползаются по спине.

Вчера наклонилась к Авелю, поболтать
О глине, и еле выпрямилась потом.
А ты, не заметив, по векам его опять
Провел мотыгой, когда засевал уклон.

Сегодня над Каином ночь провела без сна.
Он снова бредил, кричал про глаза и кровь.
Сыночек родной мой, что за плод он сорвал?
Должно быть, Змей поселился недалеко.

Вот-вот будет дождь, кости ноют точней наук.
Пойду подберу яблоки, что им, гнить?
Эй, кто-то сейчас облизывается в Раю,
Глядя на наш с тобою клочок земли.

Сонет

Наш світ – сплетіння все нових й нових вистав,
Маленьких драм, антрактів та гірких уроків,
Я подорослішав на безліч сивих років,
З тієї миті, коли думати почав.

Наш рід не терпить тих, кому помислить дАно,
Тож він вбиває носіїв нових ідей,
Від повсякденності змиршавів Галілей,
І у вогонь забрав нові думки Джордано.

Звичайно легше просто існувати
Сидіти мовчки чи байдикувати,
І тихо жити серед бовдурів своїм.

Не хочу впасти за буденність нижче,
Нехай цей світ мене нещадно знищить
Але не прийме онімілим та сліпим!


24.03.2008

Поштар, як завжди, дзвонить двічі:
Торішнє листя і листи
Байдуже дивляться у вічі.
Він дзвонить двічі – дивний звичай,
І несподівано, як ти.

Не слід стояти на порозі,
Та відстань кроку непроста...
В тісній цукерні, що на розі,
При чорній каві і тривозі,
Звучить сюїта-самота,

І фрази в ній - віолончелі,
Фальшиві, стомлені, сумні -
Їм аплодує п’яний червень…
І тільки тенором Бочеллі
Біль озивається в мені

Перегравати нам не личить
У сотий раз кіно старе...
Загаснуть спогади і свічі.
Поштар подзвонить знову двічі,

А я не відчиню дверей.

Переклад, примітки, покажчик власних назв - А.Содомора


ПОКАЖЧИК ІМЕН

Август (Гай Юлій Цезар Октавіан) - LXXXIII, 14; CXIV, 6

Агамемнон, Атрід - LXVI, 26; CIV, 31

Агріппа, Марк Віпсаній - XXI, 4; XCIV, 46

Азеллій Сабін - XL, 9

Азіній Галл, Гай - LV, З

Азіній Полліон, Гай - С, 7, 9

Акцій, Луцій - LVIII, 5

Александр Македонський - Lin, 10; LIX, 12; LXXXIII, 19, 23; ХСІ, 17; XCIV, 62; СХШ, 29; СХІХ, 7

Альбінован Педон - див. Педон

Анакреонт - LXXXVIII, 37

Анахарсіс - ХС, 31

Анк, Марцій - CVIII, ЗО

Анней Серен - LXIII, 14, 15

Антіпатр - LXXXVII, 38, 40; ХСІІ, 5

Антоній, Марк - LXXXII, 12; LXXXIII, 25

Апіон - LXXXVIII, 40

Апіцій, Марк - XCV, 42; СХХ, 19

Аппій Клавдій Сліпий - CXIV, 13

Арістарх - LXXXVIII, 39

Арістон - XXIX, 6

Арістон Хіоський - XXXVI, 3; LXXXIX, 13; XCIV, 2, 18, 21; CXV, 8

Арістотель - VI, 6; LVIII, 9, LXV, 4, 11

Аррунцій, Луцій - CXIV, 17, 18, 19

Архідем - СХХІ, 1

Асклепіад - XCV, 9

Атенодор - X, 5

Атрід - див. Агамемнон

Аттал - IX, 7; LXIII, 5; LXVII, 15; LXXn, 8; LXXXI, 22; СТІП, З, 13, 23; СХ, 14, 20

Аттік, Tim Помпоній - XXI, 4; CXVIII, 1

Ауфідій Басе - XXX, 1, 3, 5, 6, 7, 10

Ахілл - XXVII, 5; LXXXVIII, 7; CIV, 31

Ацілій Вута - СХХІІ, 10, 12, 13

Баба - XV, 9

Беллерофонт - CXV, 15

Брут, Децім Юній - LXXXII, 12, 13

Брут, Марк Юній - XCV, 45

Букцілл - LXXXVI, 13

Вальгій Руф, Гай - LI, 1

Вар - СХХІІ, 12, 13

Вар, Квінтілій - XLVII, 10

Варій Гемін - XL, 9

Ватіній, Публій - XCIV, 25; CXVIII, 4; СХХ, 19

Венера - CXV, 14

Вергілій Марон, Публій - XXI, 5; XXVni, 1, 3; LIII, 3; LVI, 12; LVIII, 2, 3, 4, 20; LIX, З, 17; LXX, 2; LXXIX, 5; LXXXIV, 3; ХСІІ, 9; XCV, 69; СІ, 13; CIV, 24; СУШ, 24, 25, 28, 34; CXV, 4; СХХІІ, 2

Вініцій, Марк - СХХІІ, 12

Вініцій, Публій - XL, 9, 10

Галліон, Луцій Юній Анней - CIV, 1

Ганнібал - LI, 5, 7; LXXXVI, З

Гаргоній - LXXXVI, 13

Гарпаста - L, 2

Гатерій, Квінт - XL, 10

Гекатон - V, 7; VI, 7; IX, 6

Гекуба - XLVn, 12; LXXXVIII, 6

Геракл, Геркулес - LXXXIII, 23; LXXXVII, 38; XCIV, 63; СХ 13

Геракліт - XII, 7; LVIII, 23

Гермарх - VI, 6; XXXIII, 4; LII, 4

Гесіод - XXVII, 6; LXXXVIII, 6

Перон Сіракузький - CXIV, 17

Гіппократ - XCV, 9

Гомер - XXVII, 6; XL, 2; LVIII, 17; LXXXVIII, 5, 6, 37, 39, 40; ХС, 31; CVIII, 34

Горацій Коклес - СХХ, 7

Горацій Флакк, Квінт - LXXXVI, 13; СХІХ, 14; СХХ, 21

Гракх, Тіберій Семпроній - CXIV, 13

Дарій - XLVII, 12; XCIV, 63; СХІХ, 7

Дедал - ХС, 14

Декстпр - IV, 7

Деметрій - XX, 9; LXII, 3; LXVII, 14; ХСІ, 19

Деметрій Поліоркет - IX, 18

Демокріт - VII, 10; LXXIX, 14; ХС, 32, 33

Децій Мус, Публій - LXVII, 9

Дідім - LXXXVIII, 37

Діоген - XXIX, 1; XLVII, 12; ХС, 14

Доссен - LXXXIX, 7

Друз, Юлій Цезар - XXI, 4

Евріпід - XLIX, 12; CXV, 14, 15

Егіал - LXXXVI, 14, 21

Еней - XXI, 5; LXXXII, 7; LXXXVIII, 37

Енній, Квінт - LVIII, 5; CVIII, 33, 34

Епікур - II, 5; VI, 6; VII, 11; VIII, 7, 8; IX, 1, 8, 18, 20; XI, 9; XII, 11; XIII, 17; XIV, 17; XVI, 7; XVII, 11; XVIII, 9, 14; XIX, 10; XX, 9, 11; XXI, 2, 4, 5, 7, 9; XXII, 5, 13, 15; ХХШ, 9; XXIV, 18, 22; XXV, 4, 5, 6; XXVI, 8; XXVII, 9; XXVIII, 9; XXIX, 11; XXX, 14, 16; XXXIII, 2; XLVI, 1; LII, 3, 4; LXVI, 18, 45, 47, 48; LXVII, 15; LXVIII, 10; LXXII, 10; LXXIX, 15, 16; LXXXI, 11; LXXXV, 18; ХСІІ, 25; XCVII, 13, 15

Єлена - LXXXVIII, 6

Залевк - ХС, 6

Зенон Елейський - LXXXVIII, 44, 45

Зенон із Кітіона - VI, 6; XXII, 11; XXXIII, 4, 7, 9; LXIV, 10; LXXXII, 9, 10, 19; LXXXin, 9, 10, 11, 17; CIV, 21; CVIII, 38

Ідоменей - XXI, 3, 4, 7; ХХП, 5

Іксіон - XXIV, 18

Ісіон - XV, 9

Калігула, Гай Цезар - IV, 7; LXXVII, 18; LXXXVIII, 40

Калліст - XLVII, 9

Кальв, Гай Ліціній - XCIV, 25

Кальвізій Сабін, Гай - XXVII, 5, 7, 8

Камбіз - LXXXVI, 1

Кассій Лонгін, Гай - LXXXIII, 12

Катон Старший, Марк Порцій - Vn, 6; XI, 10; XXV, 6; LXXXVI, 10; LXXXVII, 9, 10; XCIV, 27; XCV, 72; CXIX, 2; CXXII, 2

Катон Утіцький, Марк Порцій - XIII, 14; XIV, 12, 13; XXIV, 6, 7, 10; LI, 12; LXVII, 7, 13; LXX, 19; LXXI, 8, 11, 15, 16, 17; LXXIX, 14; LXXXII, 12, 13; XCV, 69, 70, 71, 72; XCVII, 1, 3, 8; XCVIII, 12; CIV, 29, 30, 31, 32

Катони - LVIII, 12, 16; LXIV, 10; LXX, 22; XCV, 72; XCVII, 10; CIV, 21; CXVII, 13; CXVIII, 4; CXX, 19

Катул, Квінт Лутацій - XCVII, 6

Кербер (Цербер) - XXIV, 18

Кларан - LXVI, 1, 2, 4

Клеант - VI, 6; XXXIII, 4, 7, 9; XLIV, 3; LXIV, 10; XCIV, 4; CVII, 10; СУШ, 10; СХШ, 23

Клеопатра - LXXXIII, 25; LXXXVII, 16

Кліт - LXXXIII, 19

Клодій Пульхр, Публій - XCVII, 2, 6, 9, 10

Корнелій Север - LXXIX, 5

Корнелій Сенеціон - СІ, 1, 2

Корунканій Тіберій - CXIV, 13

Косе, Корнелій Лентул - LXXXIII, 15

Красс, Луцій Ліціній - CXIV, 13

Красс, Марк Ліціній - IV, 7; CIV, 29; СХІХ, 9

Кратет - X, 1

Крез - XLVII, 12

Kpicn - LVI, З

Ксенократ - LXXXV, 18

Курій Дентат, Маній - СХХ, 19

Куріон, Гай Скрібоній - CXIV, 13

Лад - LXXXV, 4

Лелій, Гай - VII, 6; XI, 10; XXV, 6; LXIV, 10; XCV, 72; CIV, 21

Леонід - LXXXII, 21

Лепід, Марк Емілій - IV, 7

Лібер - XCIV, 63

Лібераліс, Ебутій - ХСІ, 1, З, 13

Лібон Друз, Луцій Скрібоній - LXX, 10

Лікург - ХС, 6

Ліціній - СХІХ, 9; СХХ, 19

Лукрецій - LVIII, 12; XCV, 11; CVI, 8; СХ, 6, 7

Максім, Цезенній (Цезоній) - LXXXVII, 2

Марій, Гай - LI, 11; XCIV, 66

Марс - LXXXVIII, 14

Марулл - ХСІХ, 1

Марцеллін - див. Туллій Марцеллін

Мелібей - LXXIII, 10; СІ, 4

Менелай - LXXX, 8

Меркурій - LXXXVIII, 14

Мессала, Марк Валерій - LI, 1

Метелл Нумідійський, Квінт

Цецілій - XXIV, 4

Метродор - VI, 6; XIV, 17; XVIII, 9; XXXIII, 4; LII, 3; LXXIX, 15, 16; LXXXI, 11; XCVIII, 9; ХСІХ, 25

Метронакт - LXXVI, 4; ХСШ, 1

Меценат, Гай Цільній - XIX, 9, 10; ХСІІ, 35; СІ, 10; CXIV, 4, 21; СХХ, 19

Мітрідат - XCIV, 65

Мунацій ІІланк, Луцій - ХСІ, 14

Муцій Сцевола - XXIV, 5; LXVI, 51, 53; XCVIII, 12

Навсіфан - LXXXVni, 43, 45

Натал - LXXXVII, 16

Натта Пінарій - СХХІІ, 11

Нептун - LXXIII, 5; LXXXV, 33

Нестор - LXXVII, 20

Ніоба - LXin, 2

Нума Помпілій - СУШ, ЗО

Овідій Назон, Публій - LXXIX, 5; СХ, 1

Октавій, Публій - XCV, 42

Орк - LXXXII, 16

Орфей - LXXXVIII, 39

Павліна, Помпея - CIV, 1, 2, 5

Пакувій - XII, 8

Паллада - LXXVII, 2

Панецій - ХХХІП, 4; CXVI, 5, 6

Папіній Спурій - СХХІІ, 15

Парменід - LXXXVIII, 44, 45

Патрокл - LXXXVIII, 7

Педон Альбінован - СХХІІ, 15, 16

Пелоп - LXXX, 7

Пенелопа - LXXXVIII, 8

Пірр - СХХ, 6

Піррон - LXXXVIII, 44

Пісон, Луцій Кальпурній - LXXXIII, 14, 15

Пітокл - XXI, 7, 8

Піфагор - LII, 10; XCIV, 42; СУШ, 17, 19

Планк - див. Мунадій Планк

Платон - VI, 6; XXIV, 6; XLIV, 3, 4; XLVII, 12; LVIII, 1, 8, 16, 17, 18, 19, 20, 22, 26, 30, 31; LXIV, 10; LXV, 7, 8, 9, 10, 11; XCIV, 38; CVIII, 38

Полієн - VI, 6; XVIII, 9

Помпей, Гней - IV, 7; XI, 4; XIV, 12, 13; XXIV, 9; LI, 11; LXXI, 9; LXXXIII, 12; XCIV, 64; XCV, 70; XCVII, 8; CIV, 29, 30, 32, 33; CXVIII, 2

Помпоній - III, 6

Порсена - XXIV, 5; LXVI, 51

Посідоній - XXXIII, 4; LXXVIII, 28; LXXXIII, 10; LXXXVIII, 31, 35, 38; LXXXVIII, 21; XC, 5, 7, 10, 13, 20, 25, 30, 31, 32; XCII, 10; XCIV, 38; XCV, 65; CIV, 22; CVIII, 38; CXIII, 28; CXXI, 1

Пріам - XXVII, 5; CIV, 31

Протагор - LXXXVIII, 43, 45

Публій Клодій Пульхр - див. Клодій Пульхр

Публілій Сір - VIII, 8

Регул, Марк Атілій - LXVII, 7, 12; LXXI, 17; XCVIII, 12; CXIV, 19

Ромул - CVIII, 31

Рутілій Руф, Публій - XXIV, 4; LXVII, 7; LXXIX, 14; XCVIII, 12

Саллюстій Крісп, Гай - CXIV, 17, 18, 19

Сапфо - LXXXVIII, 37

Сателлій Квадрат - XXVII, 7, 8

Сатія - LXXVH, 20

Сатурн (Сатурналії) - XVIII, 1

Секстій Нігр, Квінт - LIX, 7; LXIV, 2, 3, 5; LXXIII, 12, 15; XCVIII, 13; CVIII, 17

Сенека Старший, Луцій

Анней - LXXVni, 2; CVHI, 22

Серапіон - XL, 2

Сервій Туллій - CVIII, 30

Сервілій Вація - LV, 2, 3, 4, 7

Серторій, Квінт (серторіанські війська) - XCIV, 64

Сеян, Луцій Елій - LV, З

Сісіф - XXIV, 18

Скавр, Емілій Мамерк - XXIX, 6

Скрібонія - LXX, 10

Сократ - VI, 6; VII, 6; XIII, 14; XXIV, 4; XXVIII, 2, 8; XLIV, 3; LXIV, 10; LXVII, 7; LXX, 9; LXXI, 7, 16, 17; LXXIX, 14; XCVni, 12; CIV, 7, 21, 27, 28, 29

Солон - ХС, 6

Сотіон XLIX, 2; CVIII, 17, 20

Спевсіпп - LXXXV, 18

Стільпон - IX, 1, 18, 19, 20; X, 1

Сулла, Луцій Корнелій - XI, 4; XXIV, 4

Сцілла - XXXI, 9; XLV, 2; LXXIX, 1; ХСІІ, 9

Сціпіон Африканський Старший,

Публій Корнелій - XXV, 6; LI, 11; LXXXVI, 1-12; LXXXVII, 9; CVHI, 33

Сціпіон Еміліан Африканський

Молодший, Публій Корнелій - LXVI, 13; XCV, 72

Сціпіон, Квінт Цецілій Метелл Пій - XXIV, 9, 10; LXXI, 10

Тамузій Гемін - ХСШ, 11

Темісон - XCV, 9

Теофраст - Ш, 2

Тіберій Цезар - XXI, 4; LXXXIII, 14, 15; XCV, 42; CVIII, 22; СХХІІ, 10, 11

Тіллій Цімбр Луцій - LXXXIII, 12

Тімаген - ХСІ, 13

Тімон - XVIII, 7

Tim Лівій - XLVI, 1; С, 9

Туберон, Квінт Елій - XCV, 72, 73; XCVIII, 13; CIV, 21; СХХ, 19

Туллій Марцелін - XXIX, 1,4;

LXXVII, 5, 6, 7, 9

У лісе - XXVII, 5; XXXI, 2; LIII, 4; LVI, 15; LXVI, 26; LXXX VIII, 7; СХХШ, 12

Фабіан Папірій - XI, 4; XL, 12; LII, 11; LVIII, 6; С, 1, 2, 5, 8, 9, 12

Фабій Максім, Квінт - LXXXVI, 10

Фобії (рід) - LXXXII, 20

Фабріцій, Гай - XCVIII, 13; СХХ, 6, 19

Фаларід - LXVI, 18

Фарій - LXXXIII, 4

Феб - СХХІІ, 12

Федон - XCIV, 41

Феліціо - XII, З

Фенестелла - CVIII, 31

Фідій - IX, 5; LXXXV, 40

Філіпп II Македонський - XCIV, 62

Філосіт - XII, З

Флакк - LXIII, 1

Флора - XCVII, 8

Харібда - XIV, 8; XXXI, 9; XLV, 2; LXXIX, 1

Харін - XVIII, 9

Харонд - ХС, 6

Хелідон - LXXXVII, 16

Херея, Кассій - IV, 7

Хрісіпп - IX, 14; XXII, 11; XXXIII, 4; CIV, 22; CVIH, 38; СХШ, 23

Цезар, Гай Юлій - XIV, 12, 13; XXIV, 8; LI, 11; LXXXIII, 12; XCIV, 65; XCV, 70; XCVII, 2, 8; XCVIII, 13; CIV, 29, 30, 32, 33; CXIV, 6; CXVIII, 2

Цецілій - CXVIII, 2

Цецілій Стацій - СХШ, 26

Ціцерон, Марк Туллій - XVII, 2; XXI, 4; XL, 11; XLIX, 5; LVIII, 6, 12, 16; XCVII, 4, 8; C, 7, 9; CVII, 10; CVIII, 30, 32, 34; CXI, 1; CXIV, 16; CXVIII, 1, 2

Юба - LXXI, 10

Югурта - XCIV, 66

Юлій Грецин - XXIX, 6

Юлій Монтан - СХХІІ, 11, 12, 13

Юнона - XCV, 47; СХ, 1

Юпітер - IX, 16; XXV, 4; LIX, 12; LXXIII, 12, 13, 14; XCV, 47, 72; CVII, 10; СХ, 18, 20; СХІХ, 7


© Seneca
© А.Содомора (переклад, примітки, покажчик власних назв), 1996
Джерело: Сенека. Моральні листи до Луцілія. К.: Основи, 1999 (2-е вид.). 608 с.

Усіх немає вдома -
Це саме, саме так
У далеч невідому
Летить самотній дах!
Царя давно немає
У голові моїй.
Зате по ній кружляє
Думок веселих рій.
Все геніальне просто,
Ти знаєш – друже мій?
Можливо – Ти теж геній
Бо Ти такий простий!

..............заплачу за телефон, вымою полы.
..............Из телефонного разговора


Давай мы вместе вымоем полы,
и чистота покуда в доме длится,
я расскажу, как сон влетает птицей,
как рушатся химерные мосты,
как звуки превращаются в слова,
как из семян рождаются ромашки,
как влагой полнятся весенние овражки
и как обманчива лесная тишина;
ты мне расскажешь, как идут дела,
как поживает мягкая игрушка
(ей починили раненое ушко!),
как утром разболелась голова;
я расскажу, как мечется душа,
не находя ни выхода, ни входа...
И купим мы цветы у перехода,
но принесём их в разные дома...

З долоні дерева - і птахою у небо.
до зір, яких нема і не було.
І Саваоф підкинув чорний жереб.
Збулось...

Нічна самотність. Голоси пташині.
І чути стогін юної води.
Холодний камінь обіймає глину.
Іди!

І тільки ніч буває випадкова,
Уже і Він обличчя відвернув
і в кулаці розтер вогонь з підкови.
Жбурнув.

Світ - перезбуджений, ідол - надуманий,
Гамір - посилився, я ж бо й сама
Не вдовольнилась кінцевою сумою:
Мрії здійснилися - щастя нема.
А порцеляна - врізнобіч - монетами,
Не катастрофа - скарбничка надій.
Чиркне сітківкою кров фіолетова
На волосинках бурштинових вій.
М"яко розчавиться гнів - під подушкою,
Сором - між пальців, легенями - спів.
Сумнів підкрадеться мишкою-злючкою
Й порозгризає мережі зв"язків.

2006

Ти навчилась втрачати,
навіть тих, хто зникає навіки, –
В передсмертя світанку
відходять непевні сліди.
Ти й сама залишилась
порожня, беззуба, безлика…
Ще б хоч промінь впіймати,
і можна уже – туди.

Кажуть, щастя – воно не варте
всіх тих, хто поряд.
Та й для чого потрібне те щастя,
коли ти сама?!
І кому прочитати казку,
і хто перехопить погляд,
Якщо внуки твої – два коти,
а донька – зима?..

Є один лиш маршрут –
тролейбус, що йде в нікуди,
І автобус, що був вінчальним,
а став з вінками.
Якось дивно – в квартирі твоїй
позбиралися люди.
Якось дивно – приносять квітки,
а весна не настане…

По белому кругу, по белому полю
окрылок души отпускаю на волю,
его ты узнаешь по белому следу,
по белому свету над сонной рекою,
по запаху липы, по цвету кувшинки,
по еле заметной - от смеха - морщинке,
по свежести чувств, понимаемых молча,
по блеску звезды соловьиною ночью...

Ні нарікань, ні сліз, я так хотіла.
На перехресті тисячі доріг
Обрала ту, де не лунає сміх
Ні твій, ні наш. І не жалію ніг,
Я мушу йти допоки стачить сили.

Я запитаю долю: Quanto costa
Її прихильність. Заплачу сповна,
Хай буде непомірною ціна,
Дорога довгою, холодною весна,
Порожнім ліжко. Все коханий, доста.

Клекочуть лелеки в блакитному небі,
Кружляють у парі на заздрість мені.
А я, моя мила, сумую без тебе,
А я все рахую до зустрічі дні.

Прилинь, прилети, моя пташко, до мене.
Скажи, що кохаєш мене як колись -
І згине нудьги павутиння зелене,
І злине душа за лелеками ввись.

Приходь, - я прошу, я молю і благаю.
Приходь і ночами, будь ласка, не снись.
Шепни мені рідна: “Жаданий, кохаю” -
Хай злине душа за лелеками ввись.

Всего и надо, что вглядеться, - боже мой,
Всего и дела, что внимательно вглядеться, -
И не уйдешь, и никуда уже не деться
От этих глаз, от их внезапной глубины.
Всего и надо, что вчитаться, - боже мой,
Всего и дела, что помедлить над строкою -
Не пролистнуть нетерпеливою рукою,
А задержаться, прочитать и перечесть.
Мне жаль не узнанной до времени строки.
И все ж строка - она со временем прочтется,
И перечтется много раз и ей зачтется,
И все, что было с ней, останется при ней.
Но вот глаза - они уходят навсегда,
Как некий мир, который так и не открыли,
Как некий Рим, который так и не отрыли,
И не отрыть уже, и в этом вся беда.
Но мне и вас немного жаль, мне жаль и вас,
За то, что суетно так жили, так спешили,
Что и не знаете, чего себя лишили,
И не узнаете, и в этом вся печаль.
А впрочем, я вам не судья. Я жил, как все.
Вначале слово безраздельно мной владело.
А дело было после, после было дело,
И в этом дело все, и в этом вся печаль.
Мне тем и горек мой сегодняшний удел -
Покуда мнил себя судьей, в пророки метил,
Каких сокровищ под ногами не заметил,
Каких созвездий в небесах не разглядел!

Извини за вторжение в крепость -
Это дверь не была заперта.
Я уйду, положив у порога
Два измятых, но свежих листа
Земляники.

Я беру на себя смелость
Позвенеть твоим хрусталем,
Потушить канделябра палец
И, смеясь, улететь в Содом
Со своим ветром...

Как-то странно меня занесло
Из песков в райский сад
Из терновника. Он цветет.
И пустыням на зло
Я позволю себе задержаться,
Монолит изваять ледяной,
И на утро - одно - остаться
На цветах и колючках росой.
Пусть ее выжжет солнце.
Не жалко!

Здесь у каждого свой оркестр -
Мой не впишется по звучанию:
Тихий сопрано.
Но спасибо, что дарите звуки
Безвозмездно.
Сейчас никому не нужно молчание.
Даже вредно...

...воздух бежит, как песок, в руки
и вытекает сквозь пальцы - не взлететь!

Что письма? Что письма? - Ты их не любишь,
Хоть и рисуешь на стенах мелом.
Мне быть стеною? - Шутишь!
Я их ненавижу тоже. Черная кровь
На белом -
Слишком большой контраст.

Тебе все равно, ты холоден
и не одинок в своем затворничестве.
А мне когда-то хотелось
Твой мир разукрасить красками.
Но кто-то из нас дальтоник.
Птица, цветок, насекомое.
Ты веришь?
Но не доверяешь? Не надо...
Пусть все будет по-прежнему.

Прости за вторжение в крепость.
Я не войду. Ты не выйдешь.
Меня унесет мой ветер.
У тебя есть свои купола.
Не будет стихов и портретов,
Все это лишнее...
Сферы и так полноценны.
И вряд ли когда пожалею,
Что каплю росы отдала
Совсем чужому призраку,
В замке из воска живущему.
Не бесполезно!

И зачем меня так занесло
В адской сладости мир из терновника?
Да, пути чуть повыше земли -
неисповедимы...

Собирались наскоро, обнимались ласково,
Пели, балагурили, пили и курили.
День прошел — как не было.
Не поговорили.

Виделись, не виделись, ни за что обиделись,
Помирились, встретились, шуму натворили.
Год прошел — как не было.
Не поговорили.

Так и жили — наскоро, и дружили наскоро,
Не жалея тратили, не скупясь, дарили.
Жизнь прошла — как не было.
Не поговорили…

1980

- Что происходит на свете?
- А просто зима.
- Просто зима, полагаете вы?
- Полагаю.
Я ведь и сам, как умею, следы пролагаю
В ваши уснувшие ранней порою дома.
- Что же за всем этим будет?
- А будет январь.
- Будет январь, вы считаете?
- Да, я считаю.
Я ведь давно эту белую книгу читаю,
Этот, с картинками вьюги,
старинный букварь.
- Чем же все это окончится?
- Будет апрель.
- Будет апрель, вы уверены?
- Да, я уверен.
Я уже слышал, и слух этот мною проверен,
Будто бы в роще сегодня звенела свирель.
- Что же из этого следует?
- Следует жить,
Шить сарафаны и легкие платья из ситца.
- Вы полагаете, все это будет носиться?
- Я полагаю, что все это следует шить!
Следует шить, ибо сколько вьюге ни кружить,
Недолговечны ее кабала и опала.
Так разрешите же в честь новогоднего бала
Руку на танец, сударыня, вам предложить!
Месяц серебряный, шар со свечою внутри,
И карнавальные маски - по кругу, по кругу!
Вальс начинается. Дайте ж, сударыня, руку,
И - раз-два-три, раз-два-три,
раз-два-три, раз-два-три!..

1977

Відтвори мене глибоко синьо.
Досягни мене силою духу.
Я б хотіла від тебе сина)
Ні пера тобі ані пуху.

Загорни мене в темні сувої.
Розігрій мене. Спряж мене. Випий.
Так як ти - лише пахне хвоя.
Так як я - лише пахне липа.

Одягни себе мною на вечір.
І вдихни мене на повні груди.
Заливайся в мої порожнечі -
Нині має трапитись чудо.

Погладь холодное стекло,
почувствуй: грань между мирами –
лишь слово, а кому дано
к судьбе приблизиться словами?

Прижми горячих пальцев дрожь
к атласной выворотке ночи,
уйдя – иди, и ты идёшь,
на память оставляя почерк.

По эту сторону дождя
мы повстречаемся едва ли,
косые слёзы фонаря
под утро скучно высыхали...

– Проходь...
але не наближайся,
бо це не жіночий каприз,
поглянь,
ніч світлішає
раптом
від спалахів люті
без сліз...

Торкнись...
але будь обережним,
бо я вже не плесо,
а вир,
я загнаний біля берези
ласкавий
і пристрасний
звір...

Цей сніг серед весни, як ти, нежданий, в хату.
Які ж тебе вітри до мене принесли?
Безмежний дивосвіт очей твоїх брунатних,
І ці вуста сумні смаку достиглих слив.

Нічого не кажи. Хай Бог тобі пробачить,
Шукати журавлів – чия у тім вина?!
Сніжинка на руці жіночим щастям плаче, -
Ти раптом не налив у чашу їй вина?

Нічого не кажи. Змовчи. Змовчи. Руками...
Руками говори! Всеспалено слова...
Сполохана весна. У небі понад нами
Лапатий сипле сніг. Не віриться. Дива.


19.03.2008 р.

Розлились березневі дощі кулеметними чергами
І надійна броня парасольки уже не врятує –
Захмеліла любов із весняними римами-стервами
Учорашні події під ранок нахабно цитує.

Пронесуться галопом вітри по задрипанках-вулицях
І природа себе із минулих років скопіює.
До перону востаннє моя електричка притулиться
Й назавжди з пункту „А” у кінцевий пункт „Б” помандрує.

...І роки пролетять ледь помітними хмарами-хвилями,
І якийсь божевільний художник колись намалює:
Як старенький вагон, що рахує години за милями
Залізницею днів до кінцевого пункту прямує.

опівночі на самоті
насняться тіні… саме ті,
що танцювали на воді
своє стаккато.
сливове віття у вогні,
дешева сукня на мені
і десь та істина в вині,
як в вухах вата.
а там, навколо, глупа ніч,
пліч-о-пліч тепло, певна річ.
…як терпко пахне той панич
з чужого саду...
з-за гаю вийде молодик,
стрибне у човник чоловік
й багаття золотий плавник
пірне в леваду.

Ти роздягаєш поглядом повільно
Мене. А я – тебе. Ми робимо це спільно.
– Без рук, коханий! В нас була угода!
Яка ж нахабна чоловіча та порода!

Все нижче, нижче, дуже-дуже ніжно,
Вже видно твоє тіло білосніжне...
І ледве чутно ллється зваби пісня,
І вже не "до", але іще "не після"...

:))

Трактуйте то на добре чи на зле,
Але про гороскопи пісня ця.
За Зодіаком я, панове, Лев,
А за східним, тобто місячним, Вівця.

Живуть два різні звірі в одній шкірі,
Мов кіт і песик у одній квартирі,
Поводяться вони, зазвичай, гречно,
Удвох їм гар-р-рно і бе-е-езпечно.

Поміж тварин я родом з королев,
Тому, поки палає світло дня,
Я б’юся до останку, наче лев,
І плачу уночі, немов ягня.

Живуть два різні звірі в одній шкірі,
Мов кіт і песик у одній квартирі,
Поводяться вони, зазвичай, гречно,
Удвох їм гар-р-рно і бе-е-езпечно.

Я вірю у чесноти королів,
Та часом мене думка зупиня:
Боюсь, аби левисько враз не з’їв
Якоїсь ночі те беззахисне ягня.

Сьогодні ти така сумна,
Моя кохана,
Немов засніжена весна,
В снігу тюльпани.
В снігу тюльпани вогняні
У дні травневі -
Пелюстки вуст і кіс лляних
Сніги січневі.
Печать печалі на чолі
Торкне цілунок, -
І зникнуть ласиці на склі -
Сумний малюнок.
Ти усміхнешся - щезне сніг
І лід розтане...
Нам щастя спинить часу біг,
Моя кохана.

Полет шмеля над пропастью во ржи, мечты-кликуши,
Нет без ущелий высоты, морей – без суши,
Нет без молчания строки, без воли – плена,
Без ночи – дня, без холода – огня, без жизни – тлена,

Уж если падать, то, взлетев с горы, лицом в колосья,
А слушать лучше тишину, чем безголосье,
И быть готовым красоту отдать взамен, но…
Придумал кто-то радугу с дождем попеременно…

Назви мене так, як не боляче буде для мене,
А іншим незболеним словом Господь нарече.
Чого тобі треба, якої біди, супермене,
Коли вже від тої, що є, аж між ребра пече.

А я позбавляю свободи усі радикали,
Аби, порозкидані світом, блаженні, вони
З”єднавшись в єдину систему, рядочками стали,
І ми увірвали бодай би шматок таїни.

А хто і якого походження – марні то теми,
Пізнай, розчаруйся, кричи, та сльози не рони.
Чиї то проблеми, коли озвірілі тотеми
Обличчя свої змалювали з твоєї спини…

Химерні тіні випали зі стін
Липке мовчання подолай віршами
Вечірнє небо малював не він-
Зніми ожину спраглими вустами

Рахуй до ста і стукіт двох сердець
В твоїй кімнаті знову пролунає
Зведи холодну тишу нанівець
І той прийде, хто лиш тебе кохає

Три хвилини журби,.. і хвилина лиш радості.
Чи невірні сліди? Чи знайдемо до старості?
Чи то просто сльоза, що упала, бо байдуже?
А чи погляд - "пітьма"? Що не став чомусь райдужним.

Три хвилини журби... Та за що ж так заплачено?
Чи то гнів з висоти за три мрії, що страчено?
Прилетіла весна, та у зиму закутана.
А усмішка твоя поміж сліз вже й забутая.

Три хвилини... спинись, і облиш свої роздуми.
Хай летять в темну вись. Хай приходять апостоли.
І нехай принесуть (по хвилині хоч) посмішки,
Бо з'їдає мов ртуть, і молю бо... навколішки.

.............Чи не тому вуста німі…
........................Ю. Лазірко

…полинути…де альфа і омега
сапфірами виблискують, де Вега
свій шлях таємний щойно почала,

де є вогонь і де немає скрути,
де все стається так, як має бути
і світлом повниться колиска золота,

де руки сильні все ще місять глину
і декілька рядків, написаних не в риму,
тавром лягають на німі вуста…

Загусни словом в пам’яті віків.
Комаха в бурштині.
Прозора тиша.
Неправедний і непрощенний гнів
мине водою, відпливе й залишить
у гаморі морів твою сльозу.
Сльоза в воді не розчинилась, бачиш?
Загусла, наче кров.
Уже не плачу.
Я не сосна,
щоб плакать бурштином.

Питалась ласкаво:— Чом, синку, ти зблід?—
А слів не знайшов
І промовчав.
    — На північ,
    На південь,
    На захід,
    На схід
Над трупами вигуки вовчі!

Безсило повіки на очі впадуть,—
Старечі до рук моїх губи...
    А бачу —
    Безкрая скривавлена путь...
        І трупи!
        І трупи...

— Матусю! Хто очі мені замінив?—
Всміхнеться, щоб сліз не побачив...
Сама — до вікна, до неораних нив —
    І плаче...

Далеке майбутнє! Скривавлену мить
Якими житами засієш?
    ...Ой,мамо! Чого це так серце болить,
    Що й ти не зігрієш!

І літо - не літо, і сни наче паморозь в травні:
Такі ж недоречні і пальці холонуть ураз.
Твій погляд сприймаю, неначе беззвучний наказ
Нести свою мрію без тіні жалю на заклання.

І срібно, і сіро, і дощ – діаманти дрібні,
І пальці облизують спритні, голодні вогні.

І вірші - не вірші, а просто кавалки страждання,
Папір не витримує, темне чорнило горить.
І біль спалахнув, попелище сіріє за мить.
Сто років минуло від того холодного травня.

І тепло, і м’яко, і ти тільки спогад у сні..
Вогонь? У каміні, а мрії і вірші в мені.

Ми зупинились раптом на межі
Такі близькі, але такі чужі,
Тримаючи синицю у руках
Ми дивимось, як відлітає птах.
А так хотілось разом, вище неба.
А ти не зміг…
А може і не треба
Так високо літати над землею,
А розпрощавшись з мрією своєю
Від сонця затулити душу й очі…?
Казав, не можеш…
Ні, мабуть не хочеш
Пізнати щастя, радість
І любити.
П’яніти від весни
І вільно жити.
В театрі драми трагіка не грати,
Своє життя комусь не дарувати.
Не шматувати на лахміття крила,
Знайти гармонію душі і тіла.
І жити просто,
І собою бути.
Забути інших,
А себе почути.
Дивитися сміливо долі в очі
І говорити знаю, можу, хочу.
Щоби, життя проживши, не питати,
Як міг його так легко змарнувати?

Долі моєї ціна —
У повітовому місті осінь,
А вона витягла серце,— на!
— Неціловане й досі!

От і упала на неї тінь!
От і знесилів.
Мало, мало хотінь!
— Сили!

А коли ж сила уся —
Шклянка насіння?
Хоч би вже спокій мені засяв,
Весно моя осіння!

Жбурляючи каміння беззупинно,
Шаблі і списи гострячи картинно,
Спитай себе, на хвильку зупинившись:
Чи дзеркало в образі твоїй винне?

Ти роздягаєш поглядом повільно...
Пальтечко, девۥять ґудзиків, пасок,
Панчохи, сукня...Ніжний голосок
Тече по тілу – так тече пісок,
І тіло – ще несміле – божевільно

Здригається. І квіти в животі
Ростуть (бо квітень) – і шалена злива
Зі слів, цілунків, дотиків і дива
Накриє з головою! І зваблива,
І зваблена, впаду у золоті

Обійми Золотого...
Але – як
Я опинилась біля цього мужа?!
Якийсь він бомжуватий і не дуже
Поголений ретельно...Та, байдуже!
Це веееельми сексуальний маніяк...

Опромінення. І крапельниці. Ризик –
та надія все-таки жива.
Батюшка у злото-білих ризах
молитов проказує слова.
Це Неділя Прощена.
Паперу
на прокльони долі не стає.
... В коридорі онкодиспансеру
служба йде. За здравіє. Чиє?..
10.03.2008.

Зняло до сонця небо погорілу шапку.
Неначе чорний кіт, дорогу цвинтар перебіг.
На першому хресті словам поставив крапку,
а за останнім - свіжий насип і сліди від ніг.

Між морем плит життя розхлюпалось в осонні,
прибилося до зору, зачаївши глибину
і силу Божу. Гріх - віддатися мамоні,
щоб небо зупинило на життя кордоні
нелюдське серце та зронило душу кам`яну.

Ану - до сонця піднеси долоні,
розваж сльозу пролиту -
серце вибухне у скронях.

9 Березня 2008

***
Цей дощ – волоцюга, якого розбещує ніч…
Я майже за бортом.
Роздмухую хмари, бо ж, мабуть, страждати зручніш
із певним комфортом.

Ця ніч обертається деревом, вітром, хрестом.
Налий мені чаю.
Я просто надгробна скульптура, що дихає знов
і скніє печаллю.

Той вихор, що вперто засів у моїй голові
розхристує дверці.
Депресію слід вигрівати у ліжку, в теплі,
схопившись за серце.

Прости мені… просто ця мряка розвінчує міт.
Додому, сьогодні!...
Краса облізає і тіні пірнають умить
В озерця безодні.

Він падав із чорного неба,
такий березневий і пізній,
і знав, що його вже не треба,
як ноти заспіваній пісні.

Задумано і прямовисно
він падав на стомлене місто.
Приспів:

І тільки мереживо сніг наснує,
собі нагадає з ним кожен своє:
хто білий обрус на святковім столі,
хто саван на тілі останніх надій.

Цей сніг не святий і не грішний,
як чиста сторінка ця площа,
на ній епітафію пише
слідами байдужість дівоча.

А сніг засипає і студить
майбутнє, якого не буде.
Приспів:

І тільки мереживо сніг наснує,
Собі нагадає з ним кожен своє:
хто білий обрус на святковім столі,
хто саван на тілі останніх надій.

… громи, погроми, згарища, гонитви.

Час, Боже: мить сумирної молитви,
і павітри торкатимуться тіл,
і проливні періщитимуть рам’я,
і пошепки: „… ще бачитиму Храм я”
(…вино, хлібина, вечоровий стіл…),
і подумки: „… сяйне з-поза туману”,
час: тихий сніг, позанебесну манну,
занурено в розколину пласку,
час, Боже: онде юрмища захланні,
час: онде біла тиша на закланні,
дарована кривавому піску.


8 – 9 березня 2008 р., Київ

Не у хмарі сивого мороку,
а в реаліях сьогодення
мого віковічного ворога
явило мені натхнення.

Не визначило керунку,
в якому тікати. Моліться,
бо ми зведемо рахунки
негайно й на цьому ж місці.

Не на пістолетах — шабля
одвічний козацький звичай.
Не скривджу, не зраджу, не зваблю
тримаймося, чоловіче!

Бо не випадковість кулі —
двобій крицевого гарту
розсудить майбутнє й минуле,
побачимо, хто чого вартий.

І зблиснуло лезо гостро.
Навколо — лиш павутиння
і мороку чорний острів,
і не відкидає тіні

суперник мій. Чорна зала,
й немає лиця в свічаді.
Тож з ким я до бою стала?
У чім його міць? У зраді?

Кому він запродавсь? А може,
й собі за отими скарбами?
І все без зусиль спроможешся
хапать обома руками.

Та що ж воно буде з того
життя а чи животіння,
як зійдеш зі світу святого,
не залишаючи й тіні?

Хай краще війна з вітряками
чи з привидами безтілесними,
зате не терпітиму хаму,
і хай не високо — та чесно.

Я дарую тобі, Золотий, небеса голубі!
Голубів в голубих небесах!
Тільки сонце і небо!!!
Ти не радий? Банально? Небес тобі,
кажеш, не треба?
Ну гаразд, то краватку дарую на свято тобі.

Може, квіти? Злітає душа!!!
(надчуттєвий гіпноз)
До небес (ти у першій строфі
їх відмовився брати)
Аромати бузку і конвалій
влітають до хати!!!!
Що? Зів”януть?
Окей, подарую тобі “Hugo Boss”.

Я дарую тобі, Золотавий, себе - навіки!
Виноград і троянди, красиву,
палку і корисну,
Тільки мругни мені, тільки пальцем кивни, тільки свисни -
І від заздрощів луснуть
довкола усі чуваки!

Що ти кажеш, коханий?
Я знову почула відмову?
Навіки забагато? Не хочеш мене навіки?
Не потягнеш так довго?
Хирлявий народ – мужики...
...Я дарую тобі колєжанку.
Блондинку.
Гумову.

Я добра прокинусь.
Рада.
Цвіркун просюрчить – і втече.
Бо дихає ніч на ладан,
А я – тобі на плече.

І соками винограду
Розбуджена плоть стече…
Бо дихає ніч на ладан.
…А я – тобі на плече…


із "Жіночого аркану"