ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.07.04 01:34
Оплакуючи те, чого немає,
Я ніби сам зникаю звідусіль.
Дорога за скасованим трамваєм -
Моя планіда та незмінний стиль.

Пригадуючи все святе, що втратив,
Задав собі питання: "Чи було?"
Надія вже відправлена за ґрати,

Микола Дудар
2024.07.03 20:19
Сприятливі умови без умов…
Відновиться прадавній Правди Тин
Зустрітися б у колі молитов —
І я додав би кілька сот цеглин…
Кошторис — наше з вами забуття
Минуле відгукнулось в самий раз,
І дідове пророче: — Внук, затям…
Чекай і ти на добрезвісний ск

Юрій Гундарєв
2024.07.03 16:41
Якась дивна свобода слова на сайті «Поетичні майстерні» - лише для «своїх»… Як сказали би на Євро-24: гра в одні ворота! От, скажімо, ніхто не блокує серіал «Банальна гундарівщина» одного поета-вчителя фізкультури, який щотижня виливає на мене цілі пото

Юрій Гундарєв
2024.07.03 16:36
Вірш «Під ковдрою», що був розміщений у 110-ому випуску «Юркодару» і який не містить жодного прізвища чи образи на чиюсь адресу, ЗАБЛОКОВАНО на ПМ.
Але цей текст можна прочитати на Українському порталі поезії з відповідною приміткою: Заблоковано на сайті

Олена Побийголод
2024.07.03 15:22
Із Т.Г.Шевченка

Воєвода престарілий,
трохи маючи ще сили,
на війну гайнув.
За дубовими дверима,
за запорами твердими
він жону замкнув.

Самослав Желіба
2024.07.03 12:29
Я спитав ім’я,
У відповідь: «Марія».
Яке цнотливе!

Володимир Бойко
2024.07.03 12:23
Демократія (грецькою – влада народу) потрібна народу. Якщо замість народу – отара, то для кого і для чого демократія? Сильні покладаються на справедливість, слабкі – на підлість. Що більше втрачається можливостей, то більше виникає бажань. Бочка

Микола Соболь
2024.07.03 11:55
Верба плакуча стихла над ставком,
проміння сонця гладить їй волосся,
рясним багрянцем небо налилося,
зове лелека вечір за селом,
летить тріскучий клекіт увсебіч
і затишно стає, аж донезмоги,
благословенна всемогутнім Богом
спускається на землю тиха

Самослав Желіба
2024.07.02 22:41
Тихо станеш межи нами в центрі людяної зали,
Бо бажаєш, щоби люди твої чари приховали;
Та не вдасться задум хитрий, адже вій твоїх кинжали
Нам красу твою відкриють, дивну вроду Тані Бали.
   Хоч на самім краю світу заховайся від усіх
    Ти

Хельґі Йогансен
2024.07.02 13:45
Спекотний літній день, спекотна літня ніч.
В перервах де-не-де танцює літня злива.
Все начебто окей, та літні комарі
З любові до людей романтику накрили...



Дата сьогоднішня

Козак Дума
2024.07.02 10:26
Цикади влаштували бенефіс
під гомінливу музику прибою.
Лунає у Іраклії каприс
на фоні саг зеленого розвою!.

Заслухались реліктові ліси,
у них дрімає ще дідівська сила.
Оаза невимовної краси

Віктор Кучерук
2024.07.02 09:53
Спекотний день… Ані шелесне
Понад водою очерет, –
Ніщо в блакиті піднебесній
Не поривається у лет.
Ані хмарини, ні пташини,
Ні повівання вітерця, –
Лиш тільки сонце цілу днину
Пашить нестерпно без кінця.

Володимир Каразуб
2024.07.02 09:32
Ти повинен написати про вітер цієї весни
Залишити для неї оте мерехтіння світла
Написати жовтоокі кульбаби і солодке гудіння бджіл
Про те як птахи у польоті торкаються чорним пір’ям.
Як в саду опадає його білосніжна кужіль,
Не забудь про цвітіння б

Микола Соболь
2024.07.02 07:04
Зітруть ідентичність, націю втоплять у крові,
варвари мову відправлять на історичний смітник.
Зросійщені кажеш? Значить до цього готові.
Не треба цідити крізь зуби заїжджене – звик.
Куриво степом та чорні дими над ланами,
пліч-о-пліч стоять ратоборці

Надія Тарасюк
2024.07.02 02:29
Колись росли ромашки і човни.
Колись і ми з троянди народилися.
По піднебессю - трішки білизни:
хмарки веселі дихають в потилицю.
Зелений край до солоду густий -
липнево мед лоскоче усміх вусами.
Переболить, як вистоїть настій,
бо жити треба, жити

Світлана Пирогова
2024.07.01 22:18
А у безсоння - кадастр особливий:
Ось небо ночі в зоряній парчі,
З*явився місяця яскравий бивень...
Мені б ... дрімати на твоїм плечі.

Немає від безсоння цього ліків.
(Мереживо моїх думок і мрій).
Чи не забув гаряче грацій літо,

Іван Потьомкін
2024.07.01 21:29
Сталося це в Аскалоні. За звичаєм, пішли в Єрусалим брати-юдеї. «От і добре,- зрадів сусід-язичник.- Поки молитимуться, дечим розживуся». Глянув на подвір’я через тин: Брати чомусь не квапляться на прощу.. Відки йому було знати, Що це Господ

Микола Дудар
2024.07.01 17:22
Ще до війни було аж надто задалеко…
Ще ріки сліз чекали на відплив…
Хозяйнували в небі зрощені лелеки…
І ти такий слухняний… просто жив.
Топтав цю землю грішну неповторно…
Вичитував, зачитувався ти,
Що не Еней був парубок моторний,
А всі оті зашмо

Надія Тарасюк
2024.07.01 11:08
На Івана, на Купала
перстень-папороть шукаю
синім лісом, жовтим небом -
квітнуть роси, пнуться стебла
і росте душа! Над ставом -
біла птаха: славно ставна...
На Івана, на Купала
черешневі зорі впали

Ольга Олеандра
2024.07.01 10:55
Спробуй.
Бо все можливо.
Кожен світанок – диво.
Будь-який крок оборотний.
Серцем заходь в звороти.

Пробуй.
Не є фатальним

Віктор Кучерук
2024.07.01 07:11
Ракет падіння замість зорепадів,
Щодня осколків смертоносний град, –
Не має смерть ніякої пощади
До кожного, хто довше жити рад.
Руїни стін од затишної хати,
Нема вцілілих у вогні речей, –
Є вічна пам'ять про найбільшу втрату –
Зотлілих і обвугл

Артур Курдіновський
2024.07.01 06:15
Розфарбував світанок мій колючий
Якийсь незрозумілий темний щем.
Міцніє він щоразу, з кожним днем,
Нейтральне все стає таким болючим!

Долати важко непохитні кручі
З беззахисним букетом хризантем.
Між полум'ям стояв я та вогнем.

Микола Соболь
2024.07.01 05:26
День шукає втечі за межу.
Вечоріє, але ще зарано.
Я тобі сузір’я покажу,
як рум’янець вичахне багряний.
Зашумів на річці очерет,
заспівала свою пісню квакша,
назбираю пригорщу монет,
хай затягне що-небудь інакше.

Олександр Сушко
2024.07.01 05:19
Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.

Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь

Володимир Бойко
2024.06.30 21:54
У ділах і словах московитів
Назріває класичний совок –
Найпаскудніша з чинних політик,
Що дістала усіх до кісток.

Ми стаємо до бою нового
На заломі безжальних епох
Аби світ навернувся до Бога,

Світлана Пирогова
2024.06.30 20:37
Не купиш ти любов за гроші,
За золото і діаманти,
Бо почуття це найдорожче
Знайдеш по волі Божій в мандрах.

Хмільне воно, аж до безтями,
І романтичне, і сердечне,
І усміхається зірками,

Микола Соболь
2024.06.30 18:58
В тихому болоті два чорти
каламутять воду спозаранку.
Певно, щось стараються знайти.
Може, навіть, срібників бляшанку?
Ставить ланковий їм трудодні,
куцаки завзяті, роботящі,
аж по вуха йорзають в лайні,
не стуляють ні очей, ні пащі,

Євген Федчук
2024.06.30 16:32
Зорі в небі блищать, місяць викотив коло,
Зачепився за дуб та й на хвильку завис.
Своїм оком єдиним на долину дививсь,
Що удень ще була бою лютого полем.
Хоча бій і затих, гамір не ущухав.
Переможці багать навкруги розпалили.
Хто лежав, хто сидів

Сергій Губерначук
2024.06.30 15:55
Задовольняєшся меншим.
Задовольняєшся меншим.
Молодшим.
Наївнішим.
Ортодоксальнішим.
З коротким волоссям,
з характером легшим
і фейсом найнепривабливішим.

Марія Дем'янюк
2024.06.30 13:54
Усе на світі створене з любові:
І травина, квітка, колосок,
І метелик, сонечко, мураха,
Й солов'їний ніжний голосок.

Червонястий мак, синій дзвіночок,
Що росте на грядці у рядочок,
І верба розлога, і тополя

Юрій Гундарєв
2024.06.30 12:05
Ось новий вірш Олександра Сушка «Стіна»:   А я - глуха стіна, В мороці' ледве дихаю. Гасне думок луна Попід моєю стріхою. Сіра, як хвіст кота, Кажуть, була і білою.. Шепчеться лобода В сутінках із жаливою. Привид жаский - не глюк, Онде - ж

Самослав Желіба
2024.06.30 11:19
Києво-Печерський патерик, або Отечник, є визначною пам’яткою українського народу, «золотою» книгою всього письменного люду, як-то вже усталено казати в нашій науці. Але, на нашу думку, так є не лише через його неабияку чисельну розповсюдженість чи ілюстра

Іван Потьомкін
2024.06.30 11:10
Цю пісню, скорше один перероблений куплет її, я вперше почув у дитячому будинку в Заворичах Броварського району на Київщині. Двоє хлопців билися, а третій заспівав її, тай припинив цим бійку.
Як видно з подальшого тексту, пісню складено під час голодомо

Ігор Деркач
2024.06.30 11:07
А вова пу... з цепу зірвався,
на іншого – все гав та гав!
Зе не злякався,
бо... попався
давно у шоу для забав.

***
А моровому іроду росії

Юрій Гундарєв
2024.06.30 10:12
червня - День усіх Святих українського народу


Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях чорно-білих й кольорових.

Олександр Сушко
2024.06.30 08:44
А я - глуха стіна,
В мороці' ледве дихаю.
Гасне думок луна
Попід моєю стріхою.

Сіра, як хвіст кота,
Кажуть, була і білою..
Шепчеться лобода
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тетяна Стовбур
2024.07.02

рута птаха
2024.06.26

Кав'яр Сергій
2024.06.21

Олекса Скрипник
2024.06.20

Самослав Желіба
2024.05.20

Людмила Кибалка
2024.05.17

Ігор Прозорий
2024.05.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:53 ]
    Простовіч
    Просто дивитись в лице усьому, що довкола;
    Все, що є рідне, то - рідне, вороже - ворожим зостане,
    Йди без вагань і без схибу, і вдар там, де треба,
    А ще частіш - пожалій, відвернись і не думай,
    Часто людина змаліє і варта поправи,
    Шкода на неї часу, ти будь тим, чим належить.
    То - найважніше: ти будь і дивись простовіч.


    Рейтинги: Народний 5.8 (5.72) | "Майстерень" 7 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""ВІРУЮ", вибрані вірші в-во "Каменяр""


  2. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:23 ]
    Перші осадчі
    Україно, рівнино жорстокого бою і слави,
    Мов надхненне знамено, сколихане в сонце, угору,
    Краю знаків зловісних і віщих, таємних і дивних,
    О, прокляття моє богорівне, прокляття простору!
    Ти у душах сумирних, як дим, як пожар, як нещастя,
    Як залізнеє поле, крівавим засіяне цвітом,
    Ти дзвениш і даруєш привітом нас дужих і сильних,
    Ти печалью безвластя так будиш, і рвеш, і бадьориш!
    Із глибин давнини, що без меж і без міри донині,
    Наче крик соколиний палає нам трепет беззвучний,
    Се пороги, се - кручі, се - море кричить навздогінці.
    .....................................................
    .....................................................
    .....................................................


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.72) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"


  3. Олена Подолянка - [ 2005.12.20 13:02 ]
    Сторінка
    Я - лиш людина,
    я - це частинка.
    Світ - наче книга,
    а я лиш сторінка.
    Втрачаю себе,
    гублю свою душу-
    життя все мине,
    а я не примушу
    і навіть не зможу
    його зупинити...
    ми мусим втрачати
    і мусим любити.
    Біле і чорне-
    всі барви життя.
    Спочатку цінуєш,
    та все ж забуття
    захопить мене,
    і я все забуду.
    Не буде душі-
    і я вже не буду...


    Рейтинги: Народний 4 (4) | "Майстерень" 4 (4)
    Прокоментувати:


  4. Віталій Круглов - [ 2005.12.17 13:33 ]
    ***

    Спочити спочатку.
    А вчити латину – рутина,
    рідинне життя і клітинне води поглинання.
    Пошився у дурні і всі тепер кажуть: “людина”,
    подався у люди, і лазити став по ліані.
    І диха латиш перегаром гіркої латини,
    а я, наче мавпа, деруся все вище і вище.
    І час відбиває чечітку – хвилини й години.
    У люди піти?
    Краще в дурні...
    Туди...
    На горище...
    Спочатку спочивши і вивчивши все, що потрібно.
    Рутинну роботу на відкуп віддати рідинам.
    Чекати на зиму у день поминальний чи рибний.
    І бачити захід...
    Незвичний...
    Останній...
    Єдиний...


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  5. Йосиф Бродський - [ 2005.12.13 23:04 ]
    ПИСЬМА РИМСКОМУ ДРУГУ (Из Марциала)
    *
    Нынче ветрено и волны с перехлестом.
    Скоро осень, все изменится в округе.
    Смена красок этих трогательней, Постум,
    чем наряда перемены у подруги.

    Дева тешит до известного предела -
    дальше локтя не пойдешь или колена.
    Сколь же радостней прекрасное вне тела:
    ни объятье невозможно, ни измена!

    *
    Посылаю тебе, Постум, эти книги
    Что в столице? Мягко стелют? Спать не жестко?
    Как там Цезарь? Чем он занят? Все интриги?
    Все интриги, вероятно, да обжорство.

    Я сижу в своем саду, горит светильник.
    Ни подруги, ни прислуги, ни знакомых.
    Вместо слабых мира этого и сильных -
    лишь согласное гуденье насекомых.

    *
    Здесь лежит купец из Азии. Толковым
    был купцом он - деловит, но незаметен.
    Умер быстро: лихорадка. По торговым
    он делам сюда приплыл, а не за этим.

    Рядом с ним - легионер, под грубым кварцем.
    Он в сражениях Империю прославил.
    Столько раз могли убить! а умер старцем.
    Даже здесь не существует, Постум, правил.

    *
    Пусть и вправду, Постум, курица не птица,
    но с куриными мозгами хватишь горя.
    Если выпало в Империи родиться,
    лучше жить в глухой провинции у моря.

    И от Цезаря далеко, и от вьюги.
    Лебезить не нужно, трусить, торопиться.
    Говоришь, что все наместники - ворюги?
    Но ворюга мне милей, чем кровопийца.

    *
    Этот ливень переждать с тобой, гетера,
    я согласен, но давай-ка без торговли:
    брать сестерций с покрывающего тела
    все равно, что дранку требовать у кровли.

    Протекаю, говоришь? Но где же лужа?
    Чтобы лужу оставлял я, не бывало.
    Вот найдешь себе какого-нибудь мужа,
    он и будет протекать на покрывало.

    *
    Вот и прожили мы больше половины.
    Как сказал мне старый раб перед таверной:
    "Мы, оглядываясь, видим лишь руины".
    Взгляд, конечно, очень варварский, но верный.

    Был в горах. Сейчас вожусь с большим букетом.
    Разыщу большой кувшин, воды налью им...
    Как там в Ливии, мой Постум,- или где там?
    Неужели до сих пор еще воюем?

    *
    Помнишь, Постум, у наместника сестрица?
    Худощавая, но с полными ногами.
    Ты с ней спал еще... Недавно стала жрица.
    Жрица, Постум, и общается с богами.

    Приезжай, попьем вина, закусим хлебом.
    Или сливами. Расскажешь мне известья.
    Постелю тебе в саду под чистым небом
    и скажу, как называются созвездья.

    *
    Скоро, Постум, друг твой, любящий сложенье,
    долг свой давний вычитанию заплатит.
    Забери из-под подушки сбереженья,
    там немного, но на похороны хватит.

    Поезжай на вороной своей кобыле
    в дом гетер под городскую нашу стену.
    Дай им цену, за которую любили,
    чтоб за ту же и оплакивали цену.

    *
    Зелень лавра, доходящая до дрожи.
    Дверь распахнутая, пыльное оконце.
    Стул покинутый, оставленное ложе.
    Ткань, впитавшая полуденное солнце.

    Понт шумит за черной изгородью пиний.
    Чье-то судно с ветром борется у мыса.
    На рассохшейся скамейке - Старший Плиний.
    Дрозд щебечет в шевелюре кипариса.

    Mарт 1972


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.76) | "Майстерень" 7 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Бродський "Всі вірші""


  6. Йосиф Бродський - [ 2005.12.13 23:43 ]
    РОЖДЕСТВЕНСКАЯ ЗВЕЗДА
    В холодную пору, в местности, привычной скорей к жаре,
    чем к холоду, к плоской поверхности более, чем к горе,
    младенец родился в пещере, чтоб мир спасти;
    мело, как только в пустыне может зимой мести.
    Ему все казалось огромным: грудь матери, желтый пар
    из воловьих ноздрей, волхвы - Балтазар, Гаспар,
    Мельхиор; их подарки, втащенные сюда.
    Он был всего лишь точкой. И точкой была звезда.
    Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака,
    на лежащего в яслях ребенка, издалека,
    из глубины Вселенной, с другого ее конца,
    звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд Отца.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  7. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 23:25 ]
    * * *
    Среди бесчисленных светил
    Я вольно выбрал мир наш строгий.
    И в этом мире полюбил
    Одни веселые дороги.
    Когда внезапная тоска
    Мне тайно в душу проберется,
    Я вглядываюсь в облака
    Пока душа не улыбнется.
    Ежели мне порою сон
    О милой родине приснится,
    Я непритворно удивлен,
    Что сердце начинает биться.
    Ведь это было так давно
    И где-то там, за небесами,
    Куда мне плыть, не все ль равно,
    И под какими парусами?

    (Опубліковано у Нью-Йорку в "Новому журналі",
    1944 р. N 8).


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Прокоментувати:


  8. Віталій Круглов - [ 2005.12.13 21:07 ]
    * * *
    Рифи і Рільке...
    Рибалити більше не можу...
    Крадеться осінь чи кішка, крадійка рибини.
    Оси вмирають...
    Ця осінь на віспу так схожа...
    Тільки тоді розумію, коли резоную глибинно
    в рибах і липах цим тілом таким незранимим.
    Мабуть, від того, що довго морозів не лаяв,
    бавились бабиним літом, шепталися німо,
    і називали сусідів - апостоли Раю.
    Рим, наче кремінь, і Криму до дідька негода,
    годі на березі Рільке читати уголос.
    Набожні хвилі чекають, а нам - все відходить...
    Вишні і крони...
    Коралові рифи...
    І Хронос...




    Рейтинги: Народний 4.93 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41) | Самооцінка 4
    Коментарі: (4)


  9. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 20:16 ]
    Слоненок
    Моя любовь к тебе сейчас - слоненок,
    Родившийся в Берлине иль Париже
    И топающий ватными ступнями
    По комнатам хозяина зверинца.

    Не предлагай ему французских булок,
    Не предлагай ему кочней капустных -
    Он может съесть лишь дольку мандарина,
    Кусочек сахару или конфету.

    Не плачь, о нежная, что в тесной клетке
    Он сделается посмеяньем черни,
    Чтоб в нос ему пускали дым сигары
    Приказчики под хохот мидинеток.

    Не думай, милая, что день настанет,
    Когда, взбесившись, разорвет он цепи
    И побежит по улицам, и будет,
    Как автобус, давить людей вопящих.

    Нет, пусть тебе приснится он под утро
    В парче и меди, в страусовых перьях,
    Как тот, Великолепный, что когда-то
    Нес к трепетному Риму Ганнибала.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.83)
    Коментарі: (1)


  10. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 20:59 ]
    ТРИ ЖЕНЫ МАНДАРИНА
    Законная жена
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде ласточкины гнезда.
    От начала мира уважает
    Мандарин законную супругу.

    Наложница
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде гусь большой и жирный.
    Если нет детей у мандарина,
    Мандарин наложницу заводит.

    Служанка
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде разное варенье.
    Для чего вы обе мандарину,
    Каждый вечер новую он хочет.

    Мандарин
    Больше нет вина в глубокой чашке,
    И на блюде только красный перец.
    Замолчите, глупые болтушки,
    И не смейтесь над несчастным старцем.

    До 1918


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.83)
    Коментарі: (2)


  11. Володимир Висоцький - [ 2005.12.13 20:37 ]
    КОНИ ПРИВЕРЕДЛИВЫЕ
    Вдоль обрыва, по-над пропастью, по самому краю
    Я коней своих нагайкою стегаю, - погоняю, -
    Что-то воздуху мне мало, ветер пью, туман глотаю,
    Чую, с гибельным восторгом - пропадаю, пропадаю!

    Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
    Вы тугую не слушайте плеть!
    Но что-то кони мне попались привередливые,
    И дожить не успел, мне допеть не успеть!

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть немного еще постою на краю!...

    Сгину я, меня пушинкой ураган сметет с ладони,
    И в санях меня галопом повлекут по снегу утром.
    Вы на шаг неторопливый перейдите, мои кони!
    Хоть немного, но продлите путь к последнему приюту!

    Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
    Не указчики вам кнут и плеть.
    Но что-то кони мне попались привередливые,
    И дожить я не смог, мне допеть не успеть.

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть немного еще постою на краю!...

    Мы успели - в гости к богу не бывает опозданий.
    Так что ж там ангелы поют такими злыми голосами?
    Или это колокольчик весь зашелся от рыданий,
    Или я кричу коням, чтоб не несли так быстро сани?

    Чуть помедленнее кони, чуть помедленнее!
    Умоляю вас вскачь не лететь!
    Но что-то кони мне достались привередливые,
    Коль дожить не успел, так хотя бы допеть!

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть мгновенье еще постою на краю!...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (3)


  12. Володимир Висоцький - [ 2005.12.13 20:21 ]
    Банька
    Протопи ты мне баньку, хозяюшка,
    Раскалю я себя, распалю,
    На полоке, у самого краюшка,
    Я сомненья в себе истреблю.

    Разомлею я до неприличности,
    Ковш холодный - и все позади.
    И наколка времен культа личности
    Засинеет на левой груди.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Сколько веры и лесу повалено,
    Сколь изведано горя и трасс,
    А на левой груди - профиль Сталина,
    А на правой - Маринка анфас.

    Эх, за веру мою беззаветную
    Сколько лет отдыхал я в раю!
    Променял я на жизнь беспросветную
    Несусветную глупость мою.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Вспоминаю, как утречком раненько
    Брату крикнуть успел: "Пособи!"
    И меня два красивых охранника
    Повезли из Сибири в Сибирь.

    А потом на карьере ли, в топи ли,
    Наглотавшись слезы и сырца,
    Ближе к сердцу кололи мы профили
    Чтоб он слышал, как рвутся сердца.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Ох, знобит от рассказа дотошного,
    Пар мне мысли прогнал от ума.
    Из тумана холодного прошлого
    Окунаюсь в горячий туман.

    Застучали мне мысли под темечком,
    Получилось - я зря им клеймен,
    И хлещу я березовым веничком
    По наследию мрачных времен.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    1968


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (2)


  13. Сергій Татчин - [ 2005.12.09 11:35 ]
    Лихо Темної Води
    Плакав дощ над тiлом мiста,
    Сiрi сльози лив.
    Й стало серцю в грудях тiсно
    Вiд нiчних молитв.

    I мене, як тiнь, накрили
    Хижi птахи слiв,
    Я їм гладив чорнi крила,
    Й римами молив.

    Я благав їх долетiти
    Крiзь зелену нiч
    До країв, де вiршi-дiти
    Тиснуть зусебіч.

    I радiв до слiз вiд того,
    Що живу один
    Там, де ясно чути бога
    Темної води.

    Вiн спiває пiсню суму
    Посеред болiт,
    I над ним спиняють думи
    Лагiдний полiт.

    Й хилить мiсяць гострi роги
    На далекий схiд,
    Звiдки краденi дороги
    Повертають хiд.

    Щоб по ним моя тривога
    Не змогла дiйти
    До засмученого бога
    Темної Води.

    Вiн живе на днi надiї,
    В самiм серцi снiв,
    Де готуються подiї –
    Тихi i сумнi.

    Де кiнчаються розмови
    Про пусте життя,
    I збираються для змови
    Гострi почуття.

    Там – у мiсячному сяйвi,
    З болем у крилi,
    Тi слова, що будуть зайвi
    Вранцi на землi.

    Бо стає до звону тихо
    Й близько до бiди,
    Як з води виходить Лихо
    Темної Води…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.7) | "Майстерень" 5.25 (5.76)
    Коментарі: (3)


  14. Володимир Ляшкевич - [ 2005.12.08 20:20 ]
    ВІЧНІСТЬ
    І
    Нескінчений зимовий вечір
    із похмурим обличчям свідка,
    ох, літа мої молодечі -
    краще поруч була б сусідка.

    Підливаю у кухоль чаю,
    скоса пресу дивлюся - гидко!
    Може віршика про "кохаю"
    написати вам, серцеїдко?

    Вечір цим не пройняти - темінь,
    бродить страхом у жбані маски.
    Я вглядаюсь у далеч: вилинь
    осяйний силует любаски.

    Тільки місяця чахлі груди.
    Хмари, наче сліди затяжки.
    О красуня з вінцем облуди,
    не діждуся від тебе ласки.

    Не здобуду кохання - стану
    чорним вмістом лякати риму.
    О сусідко!… Медузо… З п'яну
    зупинився я тут на зиму…

    ІІ
    Зупинились ми тут на зиму,
    хтось повідав - "казкова суша",
    та в лиху, вочевидь, годину
    ми послухали злого мужа.

    Гарний берег, округ діброви,
    б'ють джерела, вода цілюща,
    ми й забули про настанови,
    не розвідали, що за пуща.

    Повернули до сонця днищем
    биті бурями бистрі чайки,
    запалили багаття, й ті ще
    урочисті вдягли китайки.

    Певно нас вколисали хвилі,
    зворухобила твердь – бо красні
    вийшли з лісу красуні: зрілі,
    вбрані легко, жаданням ясні.

    Що ми з ними не виробляли!..
    Дні, як стріли, влітали в ночі, -
    що, поцілені, не минали,
    багряніли в небеснім клоччі…

    І помітили якось - гарно,
    з кожним разом спокусниць більше!
    що кохались колись попарно,
    нині ж так, аби вдвох, все рідше.

    І хтось мовив: по наші душі
    прилітає ночами Молох,
    та за радощі невмирущі
    хіба бити годиться сполох?..

    Отруїли серця нам чари.
    І пропали би ми навіки.
    Але раптом зійшлися хмари
    і полилися з неба ріки.

    Пригадали тоді про чайки.
    Оглянулись. Прийшли до тями -
    здичавілі, з одежі - крайки,
    поруч жодної відьми (дами).

    На світанку пішли до лісу
    і готові на все - карати,
    мстити, душу закласти бісу,
    а спричинення розгадати.

    І блукали недовго - гори
    перед нами відкрились, наче
    огнеликі скрижалі Тори,
    наче зори воскреслих значень.

    Все відкрилося, і забракло
    нам водночас повітря й сили,
    а прислужники - рай і пекло -
    розпечатували могили…

    Мало хто повернув додому,
    відшукавши своє склепіння,
    здивувавшись хіба що тому,
    скільки нас тут од сотворіння…

    ІІІ
    О сусідко моя, між нами
    відстань рівна любистку тіла,
    що, змагаючись із віками,
    на своєму стоїть - хотіла!

    О сусідко, відчуй, як множить
    пульс напруження молодечі
    і відносить, кудись відносить
    крові поклик зимовий вечір.


    2005


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (4)


  15. Йосиф Бродський - [ 2005.12.08 18:56 ]
    Дидона и Эней
    Великий человек смотрел в окно,
    а для нее весь мир кончался краем
    его широкой, греческой туники,
    обильем складок походившей на
    остановившееся море.
    Он же
    смотрел в окно, и взгляд его сейчас
    был так далек от этих мест, что губы
    застыли, точно раковина, где
    таится гул, и горизонт в бокале
    был неподвижен.
    А ее любовь
    была лишь рыбой -- может и способной
    пуститься в море вслед за кораблем
    и, рассекая волны гибким телом,
    возможно, обогнать его... но он --
    он мысленно уже ступил на сушу.
    И море обернулось морем слЈз.
    Но, как известно, именно в минуту
    отчаянья и начинает дуть
    попутный ветер. И великий муж
    покинул Карфаген.
    Она стояла
    перед костром, который разожгли
    под городской стеной ее солдаты,
    и видела, как в мареве костра,
    дрожавшем между пламенем и дымом,
    беззвучно рассыпался Карфаген

    задолго до пророчества Катона.

    1969


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Оригінальні тексти"


  16. Йосиф Бродський - [ 2005.12.07 19:13 ]
    ПРЕДСТАВЛЕНИЕ (Михаилу Николаеву)
    Председатель Совнаркома, Наркомпроса, Мининдела!
    Эта местность мне знакома, как окраина Китая!
    Эта личность мне знакома! Знак допроса вместо тела.
    Многоточие шинели. Вместо мозга -- запятая.
    Вместо горла -- темный вечер. Вместо буркал -- знак деленья.
    Вот и вышел человечек, представитель населенья.

    Вот и вышел гражданин,
    достающий из штанин.

    "А почем та радиола?"
    "Кто такой Савонарола?"
    "Вероятно, сокращенье".
    "Где сортир, прошу прощенья?"

    Входит Пушкин в летном шлеме, в тонких пальцах -- папироса.
    В чистом поле мчится скорый с одиноким пассажиром.
    И нарезанные косо, как полтавская, колеса
    с выковыренным под Гдовом пальцем стрелочника жиром
    оживляют скатерть снега, полустанки и развилки
    обдавая содержимым опрокинутой бутылки.

    Прячась в логово свое
    волки воют "ё-моё".

    "Жизнь -- она как лотерея".
    "Вышла замуж за еврея".
    "Довели страну до ручки".
    "Дай червонец до получки".

    Входит Гоголь в бескозырке, рядом с ним -- меццо-сопрано.
    В продуктовом -- кот наплакал; бродят крысы, бакалея.
    Пряча твердый рог в каракуль, некто в брюках из барана
    превращается в тирана на трибуне мавзолея.
    Говорят лихие люди, что внутри, разочарован
    под конец, как фиш на блюде, труп лежит нафарширован.

    Хорошо, утратив речь,
    встать с винтовкой гроб стеречь.

    "Не смотри в глаза мне, дева:
    все равно пойдешь налево".
    "У попа была собака".
    "Оба умерли от рака".

    Входит Лев Толстой в пижаме, всюду -- Ясная Поляна.
    (Бродят парубки с ножами, пахнет шипром с комсомолом.)
    Он -- предшественник Тарзана: самописка -- как лиана,
    взад-вперед летают ядра над французским частоколом.
    Се -- великий сын России, хоть и правящего класса!
    Муж, чьи правнуки босые тоже редко видят мясо.

    Чудо-юдо: нежный граф
    превратился в книжный шкаф!

    "Приучил ее к минету".
    "Что за шум, а драки нету?"
    "Крыл последними словами".
    "Кто последний? Я за вами".

    Входит пара Александров под конвоем Николаши.
    Говорят "Какая лажа" или "Сладкое повидло".
    По Европе бродят нары в тщетных поисках параши,
    натыкаясь повсеместно на застенчивое быдло.
    Размышляя о причале, по волнам плывет "Аврора",
    чтобы выпалить в начале непрерывного террора.

    Ой ты, участь корабля:
    скажешь "пли!" -- ответят "бля!"

    "Сочетался с нею браком".
    "Все равно поставлю раком".
    "Эх, Цусима-Хиросима!
    Жить совсем невыносимо".

    Входят Герцен с Огаревым, воробьи щебечут в рощах.
    Что звучит в момент обхвата как наречие чужбины.
    Лучший вид на этот город -- если сесть в бомбардировщик.
    Глянь -- набрякшие, как вата из нескромныя ложбины,
    размножаясь без резона, тучи льнут к архитектуре.
    Кремль маячит, точно зона; говорят, в миниатюре.

    Ветер свищет. Выпь кричит.
    Дятел ворону стучит.

    "Говорят, открылся Пленум".
    "Врезал ей меж глаз поленом".
    "Над арабской мирной хатой
    гордо реет жид пархатый".

    Входит Сталин с Джугашвили, между ними вышла ссора.
    Быстро целятся друг в друга, нажимают на собачку,
    и дымящаяся трубка... Так, по мысли режиссера,
    и погиб Отец Народов, в день выкуривавший пачку.
    И стоят хребты Кавказа как в почетном карауле.
    Из коричневого глаза бьет ключом Напареули.

    Друг-кунак вонзает клык
    в недоеденный шашлык.

    "Ты смотрел Дерсу Узала?"
    "Я тебе не всё сказала".
    "Раз чучмек, то верит в Будду".
    "Сукой будешь?" "Сукой буду".

    Входит с криком Заграница, с запрещенным полушарьем
    и с торчащим из кармана горизонтом, что опошлен.
    Обзывает Ермолая Фредериком или Шарлем,
    придирается к закону, кипятится из-за пошлин,
    восклицая: "Как живете!" И смущают глянцем плоти
    Рафаэль с Буонаротти -- ни черта на обороте.

    Пролетарии всех стран
    Маршируют в ресторан.

    "В этих шкарах ты как янки".
    "Я сломал ее по пьянке".
    "Был всю жизнь простым рабочим".
    "Между прочим, все мы дрочим".

    Входят Мысли о Грядущем, в гимнастерках цвета хаки.
    Вносят атомную бомбу с баллистическим снарядом.
    Они пляшут и танцуют: "Мы вояки-забияки!
    Русский с немцем лягут рядом; например, под Сталинградом".
    И, как вдовые Матрёны, глухо воют циклотроны.
    В Министерстве Обороны громко каркают вороны.

    Входишь в спальню -- вот те на:
    на подушке -- ордена.

    "Где яйцо, там -- сковородка".
    "Говорят, что скоро водка
    снова будет по рублю".
    "Мам, я папу не люблю".

    Входит некто православный, говорит: "Теперь я -- главный.
    У меня в душе Жар-птица и тоска по государю.
    Скоро Игорь воротится насладиться Ярославной.
    Дайте мне перекреститься, а не то -- в лицо ударю.
    Хуже порчи и лишая -- мыслей западных зараза.
    Пой, гармошка, заглушая саксофон -- исчадье джаза".

    И лобзают образа
    с плачем жертвы обреза...

    "Мне -- бифштекс по-режиссерски".
    "Бурлаки в Североморске
    тянут крейсер бечевой,
    исхудав от лучевой".

    Входят Мысли о Минувшем, все одеты как попало,
    с предпочтеньем к чернобурым. На классической латыни
    и вполголоса по-русски произносят: "Всё пропало,
    а) фокстрот под абажуром, черно-белые святыни;
    б) икра, севрюга, жито; в) красавицыны бели.
    Но -- не хватит алфавита. И младенец в колыбели,

    слыша "баюшки-баю",
    отвечает: "мать твою!" ".

    "Влез рукой в шахну, знакомясь".
    "Подмахну -- и в Сочи". "Помесь
    лейкоцита с антрацитом
    называется Коцитом".

    Входят строем пионеры, кто -- с моделью из фанеры,
    кто -- с написанным вручную содержательным доносом.
    С того света, как химеры, палачи-пенсионеры
    одобрительно кивают им, задорным и курносым,
    что врубают "Русский бальный" и вбегают в избу к тяте
    выгнать тятю из двуспальной, где их сделали, кровати.

    Что попишешь? Молодежь.
    Не задушишь, не убьешь.

    "Харкнул в суп, чтоб скрыть досаду".
    "Я с ним рядом срать не сяду".
    "А моя, как та мадонна,
    не желает без гондона".

    Входит Лебедь с Отраженьем в круглом зеркале, в котором
    взвод берёз идет вприсядку, первой скрипке корча рожи.
    Пылкий мэтр с воображеньем, распаленным гренадером,
    только робкого десятку, рвет когтями бархат ложи.
    Дождь идет. Собака лает. Свесясь с печки, дрянь косая
    с голым задом донимает инвалида, гвоздь кусая:

    "Инвалид, а инвалид.
    У меня внутри болит".

    "Ляжем в гроб, хоть час не пробил!"
    "Это -- сука или кобель?"
    "Склока следствия с причиной
    прекращается с кончиной".

    Входит Мусор с криком: "Хватит!" Прокурор скулу квадратит.
    Дверь в пещеру гражданина не нуждается в "сезаме".
    То ли правнук, то ли прадед в рудных недрах тачку катит,
    обливаясь щедрым недрам в масть кристальными слезами.
    И за смертною чертою, лунным блеском залитою,
    челюсть с фиксой золотою блещет вечной мерзлотою.

    Знать, надолго хватит жил
    тех, кто головы сложил.

    "Хата есть, да лень тащиться".
    "Я не блядь, а крановщица".
    "Жизнь возникла как привычка
    раньше куры и яичка".

    Мы заполнили всю сцену! Остается влезть на стену!
    Взвиться соколом под купол! Сократиться в аскарида!
    Либо всем, включая кукол, языком взбивая пену,
    хором вдруг совокупиться, чтобы вывести гибрида.
    Бо, пространство экономя, как отлиться в форму массе,
    кроме кладбища и кроме черной очереди к кассе?

    Эх, даешь простор степной
    без реакции цепной!

    "Дайте срок без приговора!"
    "Кто кричит: "Держите вора!"?"
    "Рисовала член в тетради".
    "Отпустите, Христа ради".

    Входит Вечер в Настоящем, дом у чорта на куличках.
    Скатерть спорит с занавеской в смысле внешнего убранства.
    Исключив сердцебиенье -- этот лепет я в кавычках -
    ощущенье, будто вычтен Лобачевский из пространства.
    Ропот листьев цвета денег, комариный ровный зуммер.
    Глаз не в силах увеличить шесть-на-девять тех, кто умер,

    кто пророс густой травой.
    Впрочем, это не впервой.

    "От любви бывают дети.
    Ты теперь один на свете.
    Помнишь песню, что, бывало,
    я в потемках напевала?

    Это -- кошка, это -- мышка.
    Это -- лагерь, это -- вышка.
    Это -- время тихой сапой
    убивает маму с папой".

    1986


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6) | "Творчість в оригіналі"


  17. Йосиф Бродський - [ 2005.12.06 17:04 ]
    ЛАНДСВЕР-КАНАЛ. Berlin
    Канал, в котором утопили Розу
    Л., как погашенную папиросу,
    практически почти зарос.
    С тех пор осыпалось так много роз,
    что нелегко ошеломить туриста.
    Стена -- бетонная предтеча Кристо --
    бежит из города к теленку и корове
    через поля отмытой цвета крови;
    дымит сигарой предприятье.
    И чужестранец задирает платье
    туземной женщине -- не как Завоеватель,
    а как придирчивый ваятель,
    готовящийся обнажить
    ту статую, которой дольше жить,
    чем отражению в канале,
    в котором Розу доканали.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.93)
    Коментарі: (2)


  18. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:27 ]
    В ОЖИДАНИИ ВАРВАРОВ
    – Чего мы ждем, собравшись здесь на площади?
    – Сегодня в город прибывают варвары.
    – Почто бездействует Сенат? Почто сенаторы
    сидят, не заняты законодательством?
    – Сегодня в город прибывают варвары.
    К чему теперь Сенат с его законами?
    Вот варвары придут и издадут законы.
    – Зачем так рано Император поднялся?
    Зачем уселся он у городских ворот на троне
    при всех регалиях и в золотой короне?
    – Сегодня в город прибывают варвары,
    и Император ждет их предводителя,
    чтоб свиток поднести ему пергаментный,
    в котором загодя начертаны
    торжественные звания и титулы.
    – Почто с ним оба консула и преторы
    с утра в расшитых серебром багряных тогах?
    Зачем на них браслеты с аметистами,
    сверкающие перстни с изумрудами?
    Зачем в руках их жезлы, что украшены
    серебряной и золотой чеканкой?
    – Затем, что варвары сегодня ожидаются,
    а драгоценности пленяют варваров.
    – Почто нигде не видно наших риторов,
    обычного не слышно красноречия?
    – Затем, что варвары должны прибыть сегодня,
    а красноречье утомляет варваров.
    – Чем объяснить внезапное смятение
    и лиц растерянность? И то, что улицы
    и площади внезапно обезлюдели,
    что населенье по домам попряталось?
    – Тем, что смеркается уже, а варвары
    не прибыли. И что с границы вестники
    сообщают: больше нет на свете варваров.
    – Но как нам быть, как жить теперь без варваров?
    Они казались нам подобьем выхода.

    1904


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (2) | "Переклади Г. Шмакова (під редакцією Й. Бродського)"


  19. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:30 ]
    БОГ ПОКИДАЕТ АНТОНИЯ
    Когда ты слышишь внезапно, в полночь,
    незримой процессии пенье, звуки
    мерно позвякивающих цимбал,
    не сетуй на кончившееся везенье,
    на то, что прахом пошли все труды, все планы,
    все упования. Не оплакивай их впустую,
    но мужественно выговори "прощай"
    твоей уходящей Александрии.
    Главное – не пытайся себя обмануть, не думай,
    что это был морок, причуды слуха,
    что тебе померещилось: не унижай себя.
    Но твердо и мужественно – как пристало
    тому, кому был дарован судьбой этот дивный город, –
    шагни к распахнутому окну
    и вслушайся – пусть с затаенным страхом,
    но без слез, без внутреннего содроганья, –
    вслушайся в твою последнюю радость: в пенье
    странной незримой процессии, в звон цимбал
    и простись с навсегда от тебя уходящей Александрией.

    1911

    Переклад:
    з гр. Генадій Шмаков (1940-1988),
    Йосиф Бродський (1988)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (1) | "ПЕРЕВОДЫ Г. ШМАКОВА (под редакцией И. Бродского)"


  20. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:33 ]
    СТЕНЫ
    Безжалостно, безучастно, без совести и стыда
    воздвигли вокруг меня глухонемые стены.
    Я замурован в них. Как я попал сюда?
    Разуму в толк не взять случившейся перемены.
    Я мог еще сделать многое: кровь еще горяча.
    Но я проморгал строительство. Видимо, мне затмило,
    и я не заметил кладки, растущего кирпича.
    Исподволь, но бесповоротно я отлучен от мира.

    1896


    Переклад:
    з гр. Генадій Шмаков (1940-1988),
    Йосиф Бродський (1988)


    Рейтинги: Народний 5 (5.69) | "Майстерень" 5 (5.66)
    Коментарі: (3) | "Переклади Г. Шмакова (під редакцією Й. Бродського)"


  21. Йосиф Бродський - [ 2005.11.26 13:43 ]
    РОЖДЕСТВЕНСКИЙ РОМАНС
                      Евгению Рейну,
                      с любовью
    Плывет в тоске необьяснимой
    среди кирпичного надсада
    ночной кораблик негасимый
    из Александровского сада,
    ночной фонарик нелюдимый,
    на розу желтую похожий,
    над головой своих любимых,
    у ног прохожих.

    Плывет в тоске необьяснимой
    пчелиный ход сомнамбул, пьяниц.
    В ночной столице фотоснимок
    печально сделал иностранец,
    и выезжает на Ордынку
    такси с больными седоками,
    и мертвецы стоят в обнимку
    с особняками.

    Плывет в тоске необьяснимой
    певец печальный по столице,
    стоит у лавки керосинной
    печальный дворник круглолицый,
    спешит по улице невзрачной
    любовник старый и красивый.
    Полночный поезд новобрачный
    плывет в тоске необьяснимой.

    Плывет во мгле замоскворецкой
    пловец в несчастие случайный,
    блуждает выговор еврейский
    на желтой лестнице печальной,
    и от любви до невеселья
    под Новый год, под воскресенье,
    плывет красотка записная,
    своей тоски не обьясняя.

    Плывет в глазах холодный вечер,
    дрожат снежинки на вагоне,
    морозный ветер, бледный ветер
    обтянет красные ладони,
    и льется мед огней вечерних
    и пахнет сладкою халвою,
    ночной пирог несет сочельник
    над головою.

    Твой Новый год по темно-синей
    волне средь моря городского
    плывет в тоске необьяснимой,
    как будто жизнь начнется снова,
    как будто будет свет и слава,
    удачный день и вдоволь хлеба,
    как будто жизнь качнется вправо,
    качнувшись влево.

    28 декабря 1961


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (1) | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  22. Анна Хромова - [ 2005.11.26 11:23 ]
    Тапети (кавалок)
    (1)
    Промайнула переді мною каламутна візія,
    з якої наче й виросла,
    яку уже й забула.

    Надто вже це смішно
    і як зі старої поганої книжки:
    простора зала,
    підлога, забризкана
    солодким липким вином,
    і щось нерухоме в кріслі…

    Плаский малюнок, вартий забуття, чомусь згадався,
    охопивши всі мої думки
    і повернувши в крісло - слухать мух.

    Лише на мить…

    (2)
    Запам'ятай номер
    У місто приповзла нудьга
    В квартирці кішка
    Чиясь простягнена рука
    про подаяніє благає.
    Сядь. Послухай.
    Ночами крадеш ти білизну з чужих балконів,
    просякнуту тілами, рухами, коханням.
    Ти думаєш, тебе так не впізнають
    оті, що так давно сліди твої знайшли.
    Ти не втечеш. Іди з мох очей.
    Чи бачив ти колись горіхи сонця під дощем?

    (3)
    Fin

    І
    Мене пробачиш за відвертість?
    Я трохи розгубилася,
    ганяючи минулий лютий,
    я випробовувала твердість
    себе і пам'яті
    - забутий
    мені ти не такий ядучий.

    ІІ нашарування
    Пробач
    я розгубила всі слова
    сама пішла
    Невдач
    уже не страшно -
    я тверда
    І дні мені не жаль
    розмінювать на мідь
    випалювать на попіл
    То коло, вісім кіл
    і тут мене нема
    туман а чи юрма
    заживлять нóвий розпил

    У оці правому тобі лишився атом,
    він твій… і партія закінчилася патом

    (4)
    Як прикро:
    хризантеми,
    що їх поставила я у кімнаті на столі,
    аби щоранку бачити -
    прив'яли
    Тоді я винесла букет в листопадовий холод,
    в тумани, зимні вітри, у нудьгу дощів,
    до голок зір байдужих
    Й квіти відродились
    На жаль, твоя любов така, як цей букет


    Рейтинги: Народний 5 (5.15) | "Майстерень" 5 (5.13) | Самооцінка 4
    Коментарі: (5) | "Тапети"


  23. Володимир Ляшкевич - [ 2005.11.19 14:06 ]
    Листи з майбутнього
    **
    Усе ще дихаю повітрям
    таким розрідженим без тебе,
    що сподівання відлетіти
    кудись у вирій - нездійсненне.

    І скаменілим чудно нетрям.
    Їм розпачу не зрозуміти:
    - Тримайся далі од печалі,
    раз випало у нетрях жити.

    **
    Чому б не жити, хай і в нетрях,
    де замість річки - русло пляшки,
    а замість птаства - гу́ки вулиць,
    і як тварини різні люди.

    Чого б не жити? - ритму потяг,
    як протяг од яйця до вилиць,
    товче у камені доріжки
    уподобань чудної моди.

    **
    Зачарувань непевний вибір
    жадає відгомону мозку,
    а цей, останній, у гаданні,
    коли у серці втихне буря.

    І сильно вабить роту отвір,
    куди і лізуть лапи хтиві,
    і дами запихають ніжку,
    аби ввійти могла і куля.

    **
    Дощі, які гасили спеку,
    скоріше оживили плями
    на збанкрутілій штукатурці,
    набряклій під віконним оком.

    І на забутій парасольці,
    і в пам'яті - волога жінки,
    що в юному своєму віці
    вима́рює сади над бруком.

    **
    І дні украй одноманітні.
    Усі події вже позаду.
    Я упокорено звикаю
    виймати із кишені роки

    і віддавати, - припадаю
    до самогубства листопаду,
    до павутини у повітрі,
    і пахощу "духовні кроки".

    **
    Багаті парості живого,
    реконструйовані в металі
    із листям, цвітом і плодами,
    крадуть у в'язня ступінь втрати.

    Так і ростуть собі, з нічого,
    місця позбавлення неволі
    твоїх красот, які місцями
    найлегше, видно, й забувати.

    **
    І, зрештою, незрозуміло,
    куди прийшов, оскільки рухи
    мої останнім часом тільки
    одноосібні мандри думки,

    у дзеркалі знайоме тіло,
    але чиє - гадати ліньки,
    примарне, як і всі потуги
    тілесні звести порахунки.


    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (3)


  24. Юрій Липа - [ 2005.11.19 12:58 ]
    * * *
    Ввійди до церкви. Ріжноколірово
    Горять серця довкола, плинуть гимни в світлі.
    Стань - наче в райдузі, і жди, мов наречений,
    Котра хвилина - брама.
    А, пізнавши, - йди
    В відчиненість Відвічного й Нового.
    То - нагорода днів твоїх. То - дар найвищий.



    Рейтинги: Народний 5.6 (5.72) | "Майстерень" 5.5 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"


  25. Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:58 ]
    * * *
    Людська душа, як дерево гіллясте,
    як дерево гіллясте при дорозі.
    І з вихором дорожнім прилітають
    і осідають біси на деревах.

    В гущавині привітній і зеленій
    побачиш - блисне з ізмарагду око
    або, обважене надміром бісів,
    і жовкне, й гнеться дерево додолу.

    Ідеш задуманий в алеї душ людських
    і оглядаєш ці гримаси й вихиляси,
    бо ж то так рідко струнчиться і квітне
    душа, як дерево, очищена громами ...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""


  26. Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:55 ]
    * * *
    ...Ми такі упиті
    Тим, що Вона є знов, -
    Що нам наші забиті
    і наша кров?

    Ми такі всі повні щастя
    У сей великий час,-
    Сподобись, земле, Причастя,
    Сподобись, земле, нас!

    Чорний орел Мазепи
    Покидає сонні Яси -
    Покиньте барви, крепи,
    Золото і всі прикраси!

    Станьте кожен спокоєн
    У лави, що в сяйві мітів:
    Се - Українець-Воїн
    Ворота помітив.

    І в краю, де все клекоче,
    Він побіди сіє,
    Б'ючи межи очі
    Тебе, Росіє!...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"



  27. Сторінки: 1   ...   1779   1780   1781   1782   1783