ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2024.11.01 09:22
Час – це плямистий щур
З очима кольору ночі,
Що ласує маримухами,
Які назбирав божевільний
В лісі сутінок спогадів,
У хащах осиротілих просторів,
Де блукає сліпою вдовою осінь –
Оця, в картатій сукні минулого,

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Сонце Місяць
2024.10.29 13:13
зась-оргії десь & ніколи впусту загинути
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одн

Козак Дума
2024.10.29 10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.

І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,

Володимир Каразуб
2024.10.29 09:16
В твоїх очах вітри небес
Змішали світ зелено-сірий
І мов закоханий Паріс,
Стоїш на палубі триреми.

Мовчиш і жертвуєш усім,
Своєю славою та містом,
Уста цілують, тільки дійсність

Володимир Каразуб
2024.10.29 08:48
Можливо гроза зазиває тебе підійти
І закинути погляд у море зеленого шуму,

Чи світло небес розплітаючи стрічки з-під хмар
Зазирає в кімнату рядками живих поезій.

Ти читаєш немов стенограму схвильованих снів
Де записаний спалах напевне зринає мину
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.07 00:26 ]
    Рубаї
    Краса ні, не позбавлена гниття.
    В красуні-поетесі – відбиття.
    Обійми графомана їй дорожчі,
    Ніж справжнього поета почуття.

    О скільки зарікався: мудрість май,
    В любові на дрібниці не зважай!
    Бо підведуть же під дурного хату!
    О ні, безмежна дурості межа!

    О Боже мій, як добре нам було –
    І душ і тіл єдналося тепло!
    Які короткочасні миті щастя!
    Куди тепер усе те загуло?!

    Чому усе так сталося, чого?
    Всевишнього це воля чи кого?
    Самі породжуємо велич у коханні
    І знищуєм дрібницями його.

    6 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  2. Віктор Кучерук - [ 2019.09.05 06:05 ]
    * * *
    Пахтить димами вересень затемна
    І тиша заворожено стоїть, –
    Пропахчена, удавана, непевна,
    Спокійна та замислена, як світ.
    А вересень, мабуть, не помічає
    Безмовних та прокурених полів,
    Коли радіє щедрому врожаю
    І поділяє втому трударів.
    Пахтить димами вересень , як горно,
    І, наче пес, линяє край воріт, –
    А тиша, неспокійна та мінорна,
    Наповнює повільно Божий світ.
    04.09.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  3. Вероніка Головня - [ 2019.09.04 13:53 ]
    Не свята... Із В.Ляшкевича
    • •
    Встревожит память одиночества черта,
    Ищи не в зеркале, что ты ещё всё та.
    И не суди свои дороги слишком строго,
    Ведь в счастье правосудия немного,
    Да будет неподсудна теплота...
    Жива в желаньях века золотого?
    Так радуйся тому, что не свята!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати: | "Не свята"


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.03 22:49 ]
    Замріятися ув обіймах тиші
    Замріятися ув обіймах тиші,
    Як хороше, як затишно – в саду…
    Не знати звідки тут приходять вірші
    І легіт пестить душу молоду.

    І у задумі, наче сон, глибокій,
    У цій святій природи чистоті
    Знаходжу лагідний жаданий спокій,
    Дорожчий за монети золоті.

    І під шатром смарагдового схову
    Ген виростають, як з води й роси –
    І острови і пам`ятки духовні –
    Материки духовної краси.

    Найпотаємніші куточки дальні,
    Де їжачки і вивірки живуть –
    Поезії тремтливі сповідальні,
    Що мудрецю життя являють суть.

    Ізвідси йду, вчарований щоразу,
    Несу здоров`я, щастя у собі.
    Безцінні подарунки дав оазис,
    Що небеса гойдає голубі.

    31 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.01 04:19 ]
    Зустріч з осінню
    Отут, в саду, поміж беріз привітних,
    Коли поблідли зорі уночі,
    Прийшла тихенько осінь непомітно,
    І задрімала в мене на плечі.

    А я її тривожити боявся,
    Укрив легким - з вербових віт - плащем.
    Зів'ялим листям пахнула вона вся,
    І в душу змерзлу навівала щем.

    Й коли міцніш хотіла оповити,
    Я встав, їй уклонився і пішов...
    Вона дощем ридала сумовито,
    Аж краплі били поміж підошов.

    Немовби-то Цірцея в Одіссея
    Так закохалась, втративши навік...
    А я все думав: "Зла чи добра фея -
    Ота володарка жовтавих щік?!

    1 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  6. Віктор Кучерук - [ 2019.08.30 00:03 ]
    * * *
    Г. С...
    Мигочуть зорі світоповні
    На скаламученій воді,
    Та хтось пітьмою переповнив
    Хисткого човника надій.
    Ріка повільної розмови
    Шумує й більшає углиб, -
    Про що іще, моя любове,
    Поговорити ми змогли б?
    Бо тільки піняться сріблясто,
    Неначе хвилі, звуки слів,
    А берег бажаного щастя
    Чомусь ізнов подаленів.
    Чи стане в нас терпіння й сили
    Не скніти й скиглить без ладу, -
    Здолать обмов підступних хвилі,
    У зір яскравих на виду?..
    28.08.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  7. Ігор Герасименко - [ 2019.08.29 10:24 ]
    Поет помирає


    Поет помирає від прози життя,
    каштани і клени запалюють свічі,
    бо не до значних поетичних звитяг,
    якщо «Київстар» попередила двічі.

    Його не тривожить артрозів шантаж,
    його не лякають неврозів погрози –
    Поет помирає від прози життя,
    Поет помирає від побуту прози.

    Зів’яли пісні, засихає сонет,
    якщо негаразди обсіли всілякі.
    Поета обличчя пісне і сумне:
    томати чомусь несолоні в салаті!

    Проблем завдяки надважкому ярму,
    не просяться рими в поему чи в оду,
    бо треба негайно зробити йому
    у полудень літній гарячою воду.

    Поет помирає в страшній німоті,
    серпнева краса неоспівана плаче.
    Мотив патетичний, токсичний мотив
    збудив, засмутив: «Забодав! Я неначе

    в пустелі безкрайній!» − Поет закричав.
    «О, друзі! – в облозі ворожої прози!»
    За Музою і за Пегасом печаль
    погаслу рясними сльозами зволожив.

    Поет помирає від прози життя.
    Щоб дару з нуждою в бою не померти –
    пришліть саквояжі взуття і шмаття
    і в крупних купюрах валюту в конверті!

    Щоб творчість його про квітучі сади
    над буднями й нами сіяла зорею –
    потрібно державі Поета завжди
    в теплиці тримати чи в оранжереї!

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (6)


  8. Тетяна Левицька - [ 2019.08.29 08:53 ]
    Аритмія
    Знову літо залишило осені
    чорнобривців серветки тернові.
    Ми по стернях босоніж - зурочені,
    розтинаємо душі до крові.

    Купіль чиста моя, свіжий вітер надій,
    що любові наповнює крила.
    Як до тебе віночком пливти по воді?
    Доля іншого не присудила.

    Не буди в мені звіра, я кішечка -
    гострі нігті, а шерстка шовкова,
    їх не випущу доки ця нічечка
    буде лагідна...більше ні слова.

    Наречена, блудниця, свята водночас,
    колючки і троянди бутони.
    Закружляли на пристані Шуберта вальс.
    Роз'єднають лиш армагедони.

    В поцілунках палких квітну маками,
    у очах перламутрово - сірих.
    Я - твоїх берегів білий птах, хоч ти
    в мого Бога ні краплі не віриш.
    2019р
     


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (3)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.29 02:24 ]
    Любов і фантазії
    Фантазії вплітаєш у любов,
    А щастя береже моя підкова.
    Химери аж від неба й до основ…
    Кохання це для мене – загадкове.

    Вже вигадки обплутали мене,
    Мов на коня вдягли новеньку збрую.
    Чоловіки, веселе і сумне…
    І я тебе - до кожного – ревную.

    І мчать уяви коні вороні,
    Немов птахи з землі – у далі сині.
    Ти іншого цілуєш при мені –
    Моє так випробовуєш терпіння?!

    Зрадливі ці красуні - вчив Хайям.
    Замріялась про іншого наразі?
    І норовиш наліво йти. А я?
    Усіх іще не втілила фантазій?!

    Куди ж мене ця доленька несе,
    Невже тепер найкращі дні – позаду?
    Затуркуєш історіями все,
    Немов султанова Шахерезада.

    …Чарівні коси пестив я твої,
    Неначе наяву тобою марив.
    Розвіялися сумніви мої,
    Немов у небі тім – химерні хмари.

    Посивів я, та ще не облисів.
    Вдивляюся в реальний наш ужинок.
    Зрадливі є красуні, та не всі.
    Й найменше, кажуть, їх – між українок.

    Твоя любов – як небо те - без меж,
    Як ліки, що сердечні рани гоять.
    З болота витягнеш або впадеш
    Туди, аби умерти ізі мною.

    Коли ми разом – заздрить нам Ерот,
    І Афродіта вчиться буть в екстазі.
    Найвища з еротичних нагород –
    Ця гра розбурхана обох фантазій.

    Я в чудеса повірити готов,
    Для нас тепер ця справа вже є – звична.
    Фантазії вплітаєш у любов,
    Бо ця любов насправді – фантастична!!!

    28 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  10. Надія Тарасюк - [ 2019.08.26 22:19 ]
    * * *
    Поміж обставин, вітрин і книгарень
    вперто ведем на забаву м’яча…
    Осінь — простецька, та курить сигари,
    хвацько вбирає мале горіша.
    Потім провадить неспішно і чинно
    хай і куценьких, та з мудрим зерням.
    Листяний шурхіт — правдиво-причинний
    натяк на мірку і втіхи, і дня.
    Бігають зрання гурти і вокзали,
    перебирають десь віхи старі.
    Осінь кепкує — багряні скрижалі.
    …Бамкають мирно її дзиґарі.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (4)


  11. Тетяна Левицька - [ 2019.08.26 09:48 ]
    Імбирний
    Аби мене ніколи не забув,
    твоє я серце кутаю у ніжність,
    бо день без тебе, то марудна вічність -
    стелю у маках золоту габу.

    Печаль марнує час у молитвах,
    та вулканічна ніч сльози не зронить,
    вдихатиме любові феромони -
    молозиво  кохання на губах.

    Розхлюпає мільярди світлячків
    тернистий небозвід на Божі луки,
    та не знайде на пристані розлуки
    сліди відлуння наших голосів.

    Ми тонем один в одному, тримай,
    на гребені морськім у вир не впасти б.
    І пробуєм на смак життя контрасти -
    жага заварює  імбирний чай.

    2019р









    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (5)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.26 07:42 ]
    Скоро осінь
    Знов печаль, але така пресвітла
    До душі моєї припливла.
    Наче сиво-білі хмарні мітли
    Вичистили небо для тепла,

    Що на землю сходило і мліти
    В ньому починало все живе –
    Зорі й трави пестощами літа
    Тішилися й з ними – світ увесь!

    Ніби з охололої плавильні
    Подих увостаннє обігрів.
    Ласки ті – прощальні, ностальгійні…
    Скоро осінь стане на порі.

    25 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  13. Віктор Кучерук - [ 2019.08.26 05:05 ]
    * * *
    Г. С...
    Не шукай у дальнім світі
    Від осінніх днів рятунку, -
    Я тобі продовжу літо
    Шквалом теплих поцілунків.
    А коли, немов дитину,
    Стану пестити старанно,
    То дух осені відлине
    Чи розчиниться в коханні...
    17.08.19


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  14. Віктор Кучерук - [ 2019.08.24 06:01 ]
    * * *
    Г. С...
    Коли, всміхаючись привітно,
    Ти віддаєш себе мені, -
    Я, наче сад весняний, квітну,
    На подив друзям і рідні.
    І вже ніяк не приховаю,
    Найзаповітніше моє,
    Те почуття одне безкрає,
    Що сил і віку додає.
    Тож прагну втілити у слові
    Яскравий блиск і звук дзвінкий
    Цієї дивної любові
    На всі серця, на всі віки...
    15.08.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.22 08:16 ]
    Пристрасть
    Чи долею обом так суджено?
    Як довго буде це тривать?
    Вона – заміжня, він – одружений…
    Під ними вже горить… трава.

    Життя усе – неначе танго їм.
    А він рвучкий, вона – легка.
    Сплелися пристрастю останньою…
    І закипає океан.

    Немов нога ступає голая
    У смерч роздмуханих вугіль.
    Й спалахує раптово полум`я
    В очах в обох – жагучий хміль

    Відлунює солодким стогоном…
    І світ немов навколо щез.
    Зіниці голубіють вогником,
    Ним прискають аж до небес!

    21 серпня 7527р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  16. Сонячна Принцеса - [ 2019.08.19 12:54 ]
    Пришестя...

    Де я тебе чекала -
    танув сніг
    у снах моіх,
    у сонячному герці...
    У кожному такому
    дивосні -
    зорею сходив
    у моєму серці...

    З усіх світів чекала
    одногО -
    спліталися дороги
    в перехрестя...

    Хай спалахне
    Божественний вогонь
    твого непроминущого пришестя!










    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  17. Тетяна Левицька - [ 2019.08.17 08:48 ]
    Любий мій
    Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
    Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
    Подарую тобі перламутрову моря перлину
    і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
    Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
    Напою чебрецем і мелісою, медом любові.
    Зорепад назбираю, загадуй, мій вірний, бажання!
    Хай трояндою квітне земне і небесне кохання!
    Світанковий, на мить подивися любові у вічі!
    Небеса, лиш для нас, запалили каштанові свічі.
    Обійми, так жагуче хай серце від ніжності тане.
    Мій єдиний, зворушливий, щемний, духмяний, жаданий!


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.16 00:53 ]
    Телефонна розмова
    Так хочеться любові і жури,
    Так хочеться печалі й просвітління.
    Ти говори зі мною, говори –
    Я ладен слухати до оніміння.

    Ти говори, а я – враз уявлю,
    Як лагідно рука мене торкає.
    І щось затисне груди від жалю…
    Від радості злечу до небокраю!

    Як хороше на відстані - тебе
    Любити палко, доброту відчути.
    Мов небо заясніло голубе
    Й скували водночас розлуки пута.

    Та вже розрадою – твої слова,
    Пестлива інтонація – жагою…
    Раптово затремтить душа жива
    В передчуванні зустрічі нової!

    15 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  19. Олександр Сушко - [ 2019.08.14 15:45 ]
    Розплата

    Від судьби не втечеш, борг до неба розставить акценти,
    За несплату пеня невмолимо росте і росте.
    За утрачений час і за байдуж набігли проценти,
    Хоч не хоч, а плати. Перший внесок - майбутнє дітей.

    Другий внесок - земля. Бачиш чергу торгового люду?
    Грошовитий кагал на добро має виключний нюх.
    Будеш Мойші за пса. Подарує тобі халабуду,
    Щоб добро сторожив, оселедцем лякаючи мух.

    Третій внесок - душа. Віддаси за срібляник на пиво,
    Щоб забув про свій рід, ратні подвиги сивих дідів.
    Упадуть небеса, під ногами розверзнеться прірва:
    О, мої земляки! Озирніться! Бо ви у біді!

    Те, що сталось в раю - це моя персональна провина,
    Суд страшний вже настав, серце рвуть двохголові орли.
    А за пусткою тьма, ще учора була Україна..
    Гасне слово моє під склепінням ядучої мли.

    14.08.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  20. Світлана Короненко - [ 2019.08.12 22:13 ]
    Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю
    ***
    Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю,
    Наче в солодкому склі зблиснув ковток алкоголю.

    Тут, де тремкий падолист, де золоте умирання,
    Наче химерний буддист освоюю рим добування,

    Грона гарячих намист, грона калини до чаю.
    Вітер як вічний статист на сходах мене зустрічає.

    Темно-червоні хвости, темно-бордові вуалі
    Кинуто вже на мости в прощальному ритуалі,

    Кинуто на міста, просто під білі ноги,
    Начебто завтра свята і прийдуть велично боги.

    Прийдуть у цей листопад, прийдуть у сни і у вірші.
    Котрі завжди невпопад й байдуже – кращі чи гірші.

    Прийдуть. Торкнуться руки. Вогкі простелять коси.
    Чорні їх клобуки, наче осінні покоси.

    Ти озирнешся на них через дими осінні.
    Світло старої вини завжди тремке і нетлінне.

    Знову на сходах стоїш? Винами повняться схрони.
    Сховано флягу і ніж, плачуть колишні вже жони.

    Я тут ніхто і ніде, я тут, як тать серед ночі:
    Вогке обличчя бліде, рима жагуча й жіноча.

    Наче роздягнений ліс, скинуто сукню і пояс.
    Чорна зрозпачена міс! Може, колись заспокоюсь

    Чи в захололій воді, вилитій на перехресті,
    Чи в золотій череді юних і сонячних бестій.

    Будда стоїть як Сварог. Пальці сухі на клавірі…
    Рим’ячий сонячний бог? Кожному дано по вірі.

    Вистиг з порічок твій чай. Пилом заметено поли.
    Хустка з важкого плеча впала й душа твоя гола.

    Курява між борозен. Срібне шаманство вірша.
    Й стан цей зоветься дзен, і - августійша тиша.

    З книжки"Вірші з осені"
    (видавництво "Ярославів Вал")


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Тетяна Левицька - [ 2019.08.07 09:31 ]
    Мій скульпторе

    Мій скульпторе, ліпи мене із глини,
    Із крейди, алебастру і піску!
    Оголену душею, серцем, тілом,
    байдужу, мовчазну чи говірку.

    Твори з води - звабливою, як море,
    що огортає плесо берегів.
    Огранюй - кришталеве, мармурове,
    крихке, піддатливе, ти ж так хотів

    мене ліпити, що тепер змінилось?
    Венери постать зір заволокла?
    Холодна, бездоганна і безкрила.
    Ти висічи із неба два крила.

    Формуй з кори, із відчаю і зливи.
    З цукатів, вітру, з повені ріки.
    Сумну, розбещену, заплакану, щасливу.
    з живої ніжності твори... ліпи...

    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (8)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.06 10:15 ]
    З тобою і без тебе
    Ти ледь пішла і наяву -
    Плекаю знов про зустріч мрію.
    Лише з тобою я живу.
    Без тебе, мила, животію.

    З тобою кожна мить ясна,
    Без тебе – темрява тужлива.
    В тобою й восени – весна,
    Без тебе – нуднотонна злива.

    З тобою я – мов гіацинт
    В саду чудеснім розквітаю.
    Без тебе швидко в`яне цвіт,
    І замкнені ворота раю.

    Трава без тебе – геть суха,
    З тобою – ліс вічнозелений.
    Без тебе доля – зла й лиха,
    З тобою – радісна для мене.

    І ти сумна без мене теж!
    І никнеш на виду і в`янеш,
    Зі мною – ружею цвітеш,
    Проміниш сяйво полум`яне.

    В розлуці – в темряві думок -
    Доводить відчай нас до краю.
    Лише удвох ми – летимо!
    І щастям всесвіт обіймаєм!

    5 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  23. Олена Побийголод - [ 2019.08.04 17:39 ]
    Лихий сон
    Із Костянтина Бальмонта

    Мені наснилось: я - не вибравсь із Росії.
    Це сон, чи це ява, що там - ніяких змін?..
    І голуби там є. А ще - отруйні змії.
    І досхочу вовків. І тьма в’язничних стін.

    Бруд «Ревізора» в ній. Весь гоголівський пострах.
    Про що здіймали річ Успенський та Щедрін.
    Подеколи мигне видіння шашок гострих -
    і знов йде до землі землі убогий син.

    Під вікнами - старці. Не вельми жити раді.
    У вас нежданий гість. Посвідчення, мундир.
    Люб’язний офіцер. Увічливий насправді.
    Чиїсь до вас листи бере на сувенір.

    Кругом на сто верстов - неправда, знову й знову.
    На тисячу верстов - образа та біда.
    Даремні зумкотять чи мухи, чи розмови.
    І марно кров тече. І сльози - як вода.

    (2019)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  24. Вікторія Лимар - [ 2019.08.03 23:30 ]
    Серпневi вуста
    Жовтіє зелений подекуди лист.
    У Серпня осінні з'являються ноти.
    Дозрілі плоди дарувати є хист.
    Охочий та справний завжди до роботи.

    Сьогодні журливий, у зморшках чоло.
    Вітрами навіяні думи мінливі.
    Заплакані очі дощем залило.
    А тиждень тому почувався щасливо!

    Збігають нестримно краплини з повік:
    На жаль, саме Він має літо закрити.
    Осіння пора переступить поріг.
    Закони незмінні панують у світі!

    …Холодні ранкові тумани та ночі,
    Серпневі ж вуста, як весняні, шепочуть…

    03.08.2019
    Свидетельство о публикации №119080308868


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Прокоментувати:


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.31 10:44 ]
    Куля
    Моя печаль і ніжність і жура –
    Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
    Як всесвіт весь у себе убира -
    Ясна сферична куля світлолиця.

    Отак і ти – мій всесвіт і огром,
    Усе, що є, і що було, і буде –
    Любов, ненависть, люте зло й добро,
    Природа й місто, фауна і люди…

    І світ людей з відтінками всіма –
    Краса, потворність, цілісність, каліцтво.
    Війна і мир, і літо і зима,
    Цнотливість, безсоромність і єхидство.

    Весна і осінь, розквіт чарівний.
    І в`янення, занепад, осипання…
    І регіт гомеричний сатани
    І дихання божественне кохання.

    Тримаю уві сні і наяву,
    Я кулю цю – із пеклом всим і раєм!
    І як атлант із нею я живу.
    І в час печальний - з нею умираю.

    29-30 липня 7527 р. (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  26. Надія Тарасюк - [ 2019.07.31 08:30 ]
    * * *
    На моїй парасольці
    осіла
    осіння
    роса ―
    дрібки меду
    з комори,
    де бджоли
    уквітли, як брами…
    Запитально-зухвало
    тендітна
    привітна
    краса
    прилаштовує
    зорі
    прозорі
    в живім інстаграмі.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (4)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.30 07:13 ]
    Туга
    Так без тебе погано,
    Ніби кисню нема.
    Душить мене, кохана,
    Туга всього німа.

    Кляті сльозяться очі,
    Болю стовпом стою.
    Ніжно попестить хочу
    Руку хоча б твою.

    Доля немов зв`язала
    Нитями смутку нас.
    Тішить в житті так мало
    Даний коханню час.

    Ніби ворота раю
    Геть зачинила ти.
    Я без тебе вмираю,
    Й саду вже не цвісти.

    О заберіть од прірви,
    Рідні мої Боги.
    Ти мене в смерті вирви,
    Щастя хлюпни снаги!

    29 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  28. Олена Побийголод - [ 2019.07.29 19:43 ]
    Батьківщина (в скороченні)
    Із Андрія Бєлого

    Ті ж самісінькі роси, тумани,
    під зорею рожевий осот,
    холодіючий шелест поляни,
    голодуючий, бідний народ;

    і в привіллі, на волі - неволя;
    і суворий свинцевий наш край
    нам гукає з холодного поля,
    посилає спонуку: «Вмирай!..»

    Зледеніла країна затята, -
    мов залізом по долі шкребе...
    О Росіє, нелюбляча мати,
    хто отак опаскудив тебе?

    (2019)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  29. Тетяна Левицька - [ 2019.07.24 11:05 ]
    Два береги
    Паленіли бурштиново,
    присмак ночі на губах.
    Тануло в зіницях слово,
    ніби хмарка в небесах.

    В серці бабка дзеленчала,
    а крізь крильця - чудеса,
    від причалу до причалу -
    човником пливла свіча.

    Краєвиди снів бентежать
    (не копатимусь в душі).
    Від насупленої вежі -
    загубилися ключі.

    Обплели густі ліани
    вікна, стіни цегляні.
    Ти співай, співай коханий,
    ту мелодію мені,

    що в твоїм я чула серці.
    (Звук "ля" видасть камертон.)
    Нас накриє срібним скерцо
    теплий місяця хітон.

    Розіллєм протяжні ноти
    в унісон коханню ми.
    Дотик вуст на стогін дотик -
    пряний запах куркуми.

    Шепіт музики твоєї
    хвилю розтривожить мов -
    береги ми однієї
    річки з назвою - любов!



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  30. Віктор Кучерук - [ 2019.07.23 06:40 ]
    * * *
    Г. С...
    Смієшся ти - і я радію,
    Сумуєш ти - і я журюсь,-
    Розчарування і надії
    Знедавна ділимо чомусь.
    Немов злились в єдине ціле
    Озерце змушено струмки,
    А там на двох і штиль, і хвилі,
    І риби, й полиски луски.
    І струмувати нам довічно,
    Співзвучно радості й журбі, -
    Раз відчуваю органічно
    Себе змілілого в тобі...
    19.09.19



    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.23 03:51 ]
    Нічні видіння
    На листі потьмяніла бірюза,
    І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
    Осінній смуток в душу заповза,
    Вогні у небі, як відьомські мітли.

    Літак у темряві летить, свистить,
    І сопла випускають скрип і скрегіт.
    У моторошних призвуках на мить
    Вчувається чийсь гомеричний регіт.

    Немов повилітали духи злі
    І казяться в небеснім фіолеті.
    Стрибають п`яні відьми на мітлі,
    Насмішки відпускаючи у леті.

    …А сад - із чорносливу мов ріка –
    Зіщуливсь, підібгав, як ноги, тіні.
    Під співи заспокійливі цикад
    Зітхають зорі тихо в мерехтінні.

    22-23 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  32. Сергій Губерначук - [ 2019.07.21 15:11 ]
    Важлива путь чи ні…
    Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
    Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
    Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
    тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

    Тому у цім саду я тишу переймаю
    і споглядаю час – метелик над’ідей…
    Хай пурхають туди, куди я сам не маю…
    І згадую катів як дорогих людей…

    Понеділок, 4 липня 2016 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.87)
    Коментарі: (2) | " "Усім тобі завдячую, любове...", стор 29"


  33. Надія Тарасюк - [ 2019.07.20 09:33 ]
    * * *
    Це літо
    багате
    на дощ
    і спомин,
    оздоблений ромом.
    У небі
    загоєним громом
    чалапають
    залишки прощ.
    Це літо
    маєтне
    на дощ,
    що пахне гірким
    полиново
    і так суперечить
    в основі,
    де соснами
    журиться хвощ.
    ...Це літо ―
    вигадливий
    дощ.
    Веселки ―
    у закладки книжки,
    яку ми придбали,
    ох, нишком.
    Коли?.. Чи кому?..
    Серед товщ.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (14)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.17 17:50 ]
    Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
    Вона його кохає, як причинна,
    А він лиш з нею свій знаходить рай!

    А їй без нього – сонечко не гріє,
    Йому без неї – хоч з моста у став.
    Любилися в шаленій ейфорії,
    Допоки ранок їх не заставав.

    В розлуці світ – нікчемний і убогий,
    Життя навкруг – немов полярна ніч.
    Лише удвох – за пазухою в Бога,
    Лише разом їм щастя йшло до віч!

    Чи на своє, скажіте, безголов`я,
    Пливли вони од звичних берегів?
    Як боляче ховатися з любов`ю –
    Безцінним подарунком від Богів!

    І як же можна жити без свободи,
    Коритися весь час німому злу?
    Родини не давали насолоди,
    Лиш сите рабство й духу кабалу.

    І як птахам двом звикнути до стану,
    Коли вони лиш ходять по землі?
    Коли на крилах в них обох – кайдани,
    Й літати неможливо взагалі?!

    Непереможне прагнення, потреба –
    Це відчуває кожне пташеня!
    Коли так нездоланно вабить небо,
    Свою широку браму відчиня!

    Злітає і ховається у пущі
    Свята любов у вовні із гріха.
    Щоб не побачив світ цей завидющий
    І не спіткала доленька лиха!


    17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  36. Матвій Смірнов - [ 2019.07.16 20:48 ]
    Високий Замок
    О, мій наглядачу, чи просто так - глядачу,
    Постань на цій горі, і подивись туди,
    Куди дивлюся я. Чи ти так само бачиш
    Ці пагорби, цю ніч, мансарди і сади,
    Міщан і жебраків, священиків, юдеїв,
    Героїв і катів, повій і лихварів,
    Циган і чаклунів, магістрів і спудеїв,
    І Ринок, і шинки, і зорі угорі?
    Глухонімий ландшафт, чорніше не буває:
    Ні звука, ні вогню, ні лампи у вікні,
    Ні гомону птахів, ні тремоло трамваю -
    Лиш тіні тих, хто зник. Ти бачиш їх, чи ні?
    Усіх, які жили за мурами міськими,
    Там де тепер імла і обриси дзвіниць
    І кам’яниць - не Рим, не Царгород, не Київ
    І не Єрусалим, хоч можна пасти ниць,
    Торкинутися чолом затертого каміння
    Престолу вівтаря, або Стіни Плачу
    І попросити... Втім, ні віри, ні уміння
    Не вистачить... Тому я краще помовчу.
    Вони пішли - і все. Не чути навіть кроків,
    Вони пішли давно, й не з нашої вини.
    Залишились лише нашарування років,
    А ми? Ми - тут, але ми - зовсім не вони.
    Дивися: серед хмар посрібленим уламком
    Завмер півмісяць. Ніч, і темні ліхтарі,
    На Замковій горі одна стіна від Замку
    Мов Храмова стіна на Храмовій горі.
    О мій наглядачу, мій власний конвоїре,
    Мій ангел-вартовий - уже минає ніч,
    На ранок буде дощ. І небо світло-сіре
    Розчинить у дощі останні сім сторіч.
    Не знаю - ти глядач, чи автор, чи учасник,
    Мов мармуровий лев - холодний і німий,
    Ти констатуєш факт, що неодмінно, з часом
    Так само, як вони, колись підем і ми.
    І буде все, як йшло ... У жовтні буде хмарно,
    У грудні - дощ і сніг, у березні - трава...
    Й лежатиме під склом в крамниці антикварній
    Годинник, що колись я їй подарував.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (8)


  37. Сонячна Принцеса - [ 2019.07.15 07:21 ]
    Чужа
    Зустрічай мене, як чужу.
    Як таку, що не знав ніколи.
    І окресли мені межу,
    Підрубавши любов під корінь.

    Не стрічай мене у дворі.
    Не відводь мене до зупинки.
    Хай ударить між нами грім -
    Пам'ять випалить до пилинки.

    Ти іди собі. Не підводь,
    як за крок упаду до прірви…

    Бо сказав же мені Господь:
    - Я із серця його не вирву.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  38. Ірина Білінська - [ 2019.07.15 01:17 ]
    Без присвят
    Обійдемося нині без присвят.
    Слова знайдуть жаданих адресатів.
    Відомо – час не вернеться назад.
    Але його не треба повертати,

    бо сходить сонце у новому дні
    і музикою повняться світанки.
    Тепло, що подароване мені,
    примножувати буду доостанку.

    Аби лиш я́́сне небо голубе
    в очах бездонних не губило чару.
    У тих глибинах я знайшла себе,
    напоєна Любов’ю – вищим Даром.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (8)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.15 01:06 ]
    Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
    Гроза пройшла. Повітря свіже,
    Як море буйне, розлилось.

    Духмяні пахощі колосся…
    І де взялася ти, снаго?
    Неначе милої волосся
    Оповива мене всього.

    І ми удвох – несамовиті!
    Нас доля в небо вознесла.
    І ці злиття щасливі миті,
    Немовби помахи крила!

    14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  40. Сонячна Принцеса - [ 2019.07.14 19:06 ]
    Цунамі
    Любов твоя накрила, як цунамі.
    А я не вмію плавати, на жаль.
    І я тону, розмахую руками...
    Я наче захлинаюся... Біжать,

    течуть крізь мене хвилі непрозорі -
    Думок уламки… Господи, прости!
    Мені проміння простягають зорі,
    а я до них не в силах доплисти…

    Ця дика боротьба між берегами...
    Триматись, що є сил, чи йти на дно?
    А хто розкаже світові і мамі,
    що там, на дні - насправді все збулось ...







    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.12 00:04 ]
    Троянда дихає коханням
    Люблю у літню спеку добру зливу,
    Од неї все буяє і росте.
    Люблю твою я усмішку щасливу,
    І сяєво в зіницях золоте.

    Коли уся ти світишся красою,
    І радістю окрилюєш цей світ,
    Як та верба косою чарівною
    Голубить вітра в лоні теплих віт.

    Мені твоє волосся – гай духмяний,
    Що цвітом обсипає залюбки.
    Ти вся – немов троянда, що не в`яне,
    А дихає коханням на віки!

    11 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  42. Тетяна Левицька - [ 2019.07.11 13:57 ]
    Молитовний
    Відведи у щастя,
    де життя чудесне,
    папороті рута
    любо червоніє.
    Де блаватні ріки 
    омивають весла,
    підганяє човен 
    вітерець надії.

    Постели парчеві
    на озими крижми,
    обпечи цілунком,
    мудрими словами.
    Прихили до неба
    сонячного, чи ж ми
    не ходили разом,
    Боже, манівцями?

    Лабіринтом думи,
    а тунель любові
    оминали завше
    на шляху тернистім.
    Скинь із небокраю
    котики вербові,
    у пусті долоні -
    золоте намисто.

    Сповивай натхненням,
    віршем незабутнім,
    розливай барвисту
    пісню над рікою,
    розмалюй пастеллю
    моторошні будні,
    доторкнися тіла
    щемною струною.

    Розгойдай все вище
    гойдалкою висі.
    (Злети у падінні,
    у падінні - злети.)
    Та не спопелити
    в прілім падолисті
    змучені безсонням
    зоряні сонети.

    Не благала в долі
    ні мілкого броду,
    ні веселки в полі,
    бусла коло хати
    не тому, що горда,
    бо не знала зроду,
    як до твого серця
    берегом пристати.

    Не візьму до тями,
    нащо хмаровиння
    чорною габою
    огортає вічність?
    П'ю сріблясті роси,
    мов ігристі вина.
    У душі блаженній
    я плекаю ніжність...

    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (10)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.11 01:24 ]
    Сизокрила любов
    Спохмурніли, посивіли тихі небеса,
    Без голубки сизий голуб залишився сам.

    І завжди розповідати друзям він готов
    Про красуню темнокрилу, про свою любов.

    Чи злітає десь на гілку, чи в надхмарну синь –
    Скрізь його наздоганяє від голубки тінь.

    «Ми отут зустрілись вперше, там – літали ми,
    І голубились до рання ніжними крильми.

    Бачу ось гніздечко наше – тільки голуб зна –
    Про кохання воркували з нею допізна.

    Пташенятко, наш синочок, ріс поміж цих віт.
    Виріс, випурхнув з домівки у широкий світ».

    Голуб знов гніздо будує, носить гілочки,
    Ніби пам`ять про подругу, пам`ять на віки.


    Щоб дивились пташенята, й поки є цей світ,
    Свою пару так любили, як татусь і дід.

    10 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  44. Віктор Кучерук - [ 2019.07.10 10:33 ]
    * * *
    Г. С...
    Як ти там, де я не був ніколи
    І куди спрямовую думки
    В час оцей, коли на видноколі
    Збуджено спалахують зірки?..
    Бачиш їх чи сонце там ще сяє
    І снують довкола безпуття
    Ті, кому не видається раєм,
    А у рай оздоблене, життя?..
    Чим тебе привабила вечеря,
    Що бажання говорить нема, –
    Чом ти мною більше не химериш
    І мовчиш знедавна, як німа?..
    Чом тобі сьогодні без учора
    Солодко і радісно стає,
    Бо мене розлука тільки морить
    І єство розчахує моє?..
    06.07.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  45. Сергій Губерначук - [ 2019.07.07 12:42 ]
    Усім Тобі завдячую, Любове...
    Усім тобі завдячую, любове,
    утомою, стражданням і нудьгою,
    безмежним виміром розлуки після слова,
    прикрашеного злістю дорогою.

    Небаченими витворами віри,
    розбавленими барвами надії,
    скарба́ми сліз, знеструненнями ліри
    і лі́гмом сну у по́душках бездії.

    Я дякую за радощі у смутку,
    за поцілунки вітру на пероні,
    за кинуту у мене снігу грудку
    тобою влітку, як жила на троні.

    За погляди, яких сумна відсутність
    полегшено поманює коханням,
    за втіхи ті, що міряють доступність
    блаженства сфер моли́твенним ваганням.

    За всю тебе, моя любове світла,
    я доточусь тривогою святою,
    як тим єдиним днем, коли ти стихла,
    накривши смерть ряднинкою простою.

    29 лютого 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 37"


  46. Матвій Смірнов - [ 2019.07.05 17:50 ]
    Lingua Mater
    Мені віднялася мова. Звуки, знаки і літери,
    Дієслова, іменники та решта її частин
    Років зо п`ять як зникли - від того страшного літа,
    Коли я читав новини й зачитувався Толстим.

    Це відбулося швидко. Фактично майже одразу -
    Та класикові не варто ставити це у вину.
    Я тоді перечитував «Севастопольские рассказы» -
    Можливо, найкраще з усього, що я читав про війну.

    Мені віднялася мова. Точніше, її забрали,
    Мене не спитавши, привласнили удавані хазяї -
    «Зелёные человечки», «Товарищи генералы»,
    І інші, хто, як не прикро, також іі носії.

    Мені віднялася мова - усна, потім письмова
    Я вчив її з другого класу, хоч інших тоді не знав.
    «Велика й могутня»? Та байдуже - але цією мовою
    На наших родинних цвинтарях написані імена.

    Мені віднялася мова - і лексика, і граматика.
    Де я тепер шукатиму пари для своїх рим?
    На бастіонах Сходу загуркотіли гармати,
    Як у Толстого - у книжці, в якій ідеться про Крим.

    І от я мовчу, розгублено руки розвівши в сторони
    І що сказати, не знаю. Точніше, не маю як
    Чомусь невимовно сумно, а часом - відверто соромно
    За цю «правдиву і вільну», й за себе, як носія.

    Отак онімів - що зробиш? - далі хіба засліпну,
    З поводирем ходитиму по болотах і лісах.
    Світ мене не ловитиме - нащо я здався світу?
    Писатиму вже, як пишеться - «еже писах писах».

    І може, одного разу на березі моря встану
    І раптом відчую - невиразно, а потім усе ясніш
    Цей берег, що повернувся до попереднього стану
    І мову, що повертається у мій кострубатий вірш.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (5)


  47. Олег Вишень - [ 2019.07.02 20:09 ]
    Війна за Небо.
    Війна за Небо. Тисячі життів
    Сплюндрованих, роздавлених, розп'ятих,
    Вже скінчених та знову розпочатих,
    В ім'я та проти знищених богів…

    Не мати почуттів,- в чуттєвім світі жити.
    Не мати сенс жалю,- коханням скаженіти.
    Весь Світ загине, бо загину я.
    Чи Всесвіт не моя краплина крові?
    А кров тече з любові до життя.
    Хай це життя лише для смерті маю,
    Чі пекла світ не гірший світла раю?
    Все Вічність… Чи Буття, чи Небуття…
    Війна за Небо. І одне моє життя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.30 06:05 ]
    Ти - моє життя (пісня)
    Гаснуть ліхтарі вранці на зорі,
    Рожевіє мрево світанкове.
    Із пітьми буття, сяйвом угорі
    Сонцем сходиш ти, моя любове.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І шовкові знов – пагони руді,
    Врятували їх дощі від спеки.
    Люба, ми разом – у однім гнізді –
    Крилами лопочем, як лелеки.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І розкрились нам чисті небеса,
    Піснею кохання оповиті.
    Летимо увись, о яка краса –
    Щастя дарувати цьому світу.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    30 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.29 02:29 ]
    Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
    Од хмар свинцевих сіро-бура вись
    Хлюпнула пригорщу природі сили.

    І світ неначе заново родивсь.
    І зелень звеселіла забуйніла.
    І спека враз поділася кудись.
    І у дерев повідростали крила.

    Та це лише одна відради мить –
    Коли Земля загрозливо тепліє…
    Як черстві душі руйнівні спинить?

    І повернути людство все – до мрії?
    Де тчуть Боги любові злотну нить
    Й добра криниця повна й не міліє?!

    28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (7)


  50. Тетяна Левицька - [ 2019.06.28 18:17 ]
    Поліфонія любові
    Пеньюар шовково-ніжний
    одягає ніч духмяна.
    Ти пухово, білосніжно
    огорни мене, жаданий.

    Остигає кава чорна
    в мигдалевім амаретті.
    Мідний дощ  - гучна валторна,
    крушить сутінки на злеті.

    Губить в небесах підкови
    білий кінь - Пегас надії.
    В поліфонії любові -
    вмиротворення стихії.

    Чуйний дотик первозданний,
    світ гойдає органічний!
    Я люблю тебе, коханий,
    і триватиме це вічно!

    Доки радість безупинно
    вип'є кров мою до краплі.
    Доки пісня лебедина
    розриває душу навпіл.

    Доля райдуги малює
    на сусальній акварелі.
    Доки серце, що люблю я -
    б'ється хвилею об скелі.

    В царині земного раю,
    млосній пристрасті шаленства -
    від блаженства помираю
    й воскресаю від блаженства!


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (18)



  51. Сторінки: 1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   159