ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики тепер без дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ

Володимир Каразуб
2024.11.19 12:53
Минулась буря роздумів твоїх,
Ти все порозкидав догори дриґом.
З нудьги напишеш безсердечний вірш,
І злість бере, що їх вже ціла книга.

15.10.2023

Світлана Пирогова
2024.11.19 09:37
Тисячний день...Одещина плаче.
Ворог руйнує безкарно життя.
Гинуть серця безвинні гарячі,
Дійство криваве ввійшло у буття.

Тисячний день...Подільщина в горі.
Тут енергетиків вбила війна.
Вже не побачать сонця, ні зорі.

Микола Соболь
2024.11.19 05:39
Впаде відтята голова до ніг:
«Ну що, скажи, всесильний Ґоліяте,
така за самовпевненість розплата?
За тисячу ночей в яких ти міг
примножити добро у цьому світі,
але була одна жага – убити…
Прийшов, як сніг. І підеш, наче сніг».
Перекуємо ми мечі на

Віктор Кучерук
2024.11.19 05:12
Я так любив тебе донині
І все робив, що тільки міг,
Щоб не шукала ти причину
Почати плетиво інтриг.
Я так любив тебе щоденно
І на красу твою моливсь,
Що серце повнилось натхненням,
А мрії зносились увись.

Сонце Місяць
2024.11.18 21:17
Вникаємо чи як, піпол?
Чоловік з головою жінки
Полінезійські шпалери випнули обличчя, мікс орієнталь-ретро-
водевіль-джезового педа, сформували тверду, трикутну щелепу
жука чи то богомола
Курний поріз бритви, під вухом на горлі
Лице кольору плям нік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Ірина Білінська - [ 2019.07.15 01:17 ]
    Без присвят
    Обійдемося нині без присвят.
    Слова знайдуть жаданих адресатів.
    Відомо – час не вернеться назад.
    Але його не треба повертати,

    бо сходить сонце у новому дні
    і музикою повняться світанки.
    Тепло, що подароване мені,
    примножувати буду доостанку.

    Аби лиш я́́сне небо голубе
    в очах бездонних не губило чару.
    У тих глибинах я знайшла себе,
    напоєна Любов’ю – вищим Даром.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (8)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.15 01:06 ]
    Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
    Гроза пройшла. Повітря свіже,
    Як море буйне, розлилось.

    Духмяні пахощі колосся…
    І де взялася ти, снаго?
    Неначе милої волосся
    Оповива мене всього.

    І ми удвох – несамовиті!
    Нас доля в небо вознесла.
    І ці злиття щасливі миті,
    Немовби помахи крила!

    14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  3. Сонячна Принцеса - [ 2019.07.14 19:06 ]
    Цунамі
    Любов твоя накрила, як цунамі.
    А я не вмію плавати, на жаль.
    І я тону, розмахую руками...
    Я наче захлинаюся... Біжать,

    течуть крізь мене хвилі непрозорі -
    Думок уламки… Господи, прости!
    Мені проміння простягають зорі,
    а я до них не в силах доплисти…

    Ця дика боротьба між берегами...
    Триматись, що є сил, чи йти на дно?
    А хто розкаже світові і мамі,
    що там, на дні - насправді все збулось ...







    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.12 00:04 ]
    Троянда дихає коханням
    Люблю у літню спеку добру зливу,
    Од неї все буяє і росте.
    Люблю твою я усмішку щасливу,
    І сяєво в зіницях золоте.

    Коли уся ти світишся красою,
    І радістю окрилюєш цей світ,
    Як та верба косою чарівною
    Голубить вітра в лоні теплих віт.

    Мені твоє волосся – гай духмяний,
    Що цвітом обсипає залюбки.
    Ти вся – немов троянда, що не в`яне,
    А дихає коханням на віки!

    11 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  5. Тетяна Левицька - [ 2019.07.11 13:57 ]
    Молитовний
    Відведи у щастя,
    де життя чудесне,
    папороті рута
    любо червоніє.
    Де блаватні ріки 
    омивають весла,
    підганяє човен 
    вітерець надії.

    Постели парчеві
    на озими крижми,
    обпечи цілунком,
    мудрими словами.
    Прихили до неба
    сонячного, чи ж ми
    не ходили разом,
    Боже, манівцями?

    Лабіринтом думи,
    а тунель любові
    оминали завше
    на шляху тернистім.
    Скинь із небокраю
    котики вербові,
    у пусті долоні -
    золоте намисто.

    Сповивай натхненням,
    віршем незабутнім,
    розливай барвисту
    пісню над рікою,
    розмалюй пастеллю
    моторошні будні,
    доторкнися тіла
    щемною струною.

    Розгойдай все вище
    гойдалкою висі.
    (Злети у падінні,
    у падінні - злети.)
    Та не спопелити
    в прілім падолисті
    змучені безсонням
    зоряні сонети.

    Не благала в долі
    ні мілкого броду,
    ні веселки в полі,
    бусла коло хати
    не тому, що горда,
    бо не знала зроду,
    як до твого серця
    берегом пристати.

    Не візьму до тями,
    нащо хмаровиння
    чорною габою
    огортає вічність?
    П'ю сріблясті роси,
    мов ігристі вина.
    У душі блаженній
    я плекаю ніжність...

    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (10)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.11 01:24 ]
    Сизокрила любов
    Спохмурніли, посивіли тихі небеса,
    Без голубки сизий голуб залишився сам.

    І завжди розповідати друзям він готов
    Про красуню темнокрилу, про свою любов.

    Чи злітає десь на гілку, чи в надхмарну синь –
    Скрізь його наздоганяє від голубки тінь.

    «Ми отут зустрілись вперше, там – літали ми,
    І голубились до рання ніжними крильми.

    Бачу ось гніздечко наше – тільки голуб зна –
    Про кохання воркували з нею допізна.

    Пташенятко, наш синочок, ріс поміж цих віт.
    Виріс, випурхнув з домівки у широкий світ».

    Голуб знов гніздо будує, носить гілочки,
    Ніби пам`ять про подругу, пам`ять на віки.


    Щоб дивились пташенята, й поки є цей світ,
    Свою пару так любили, як татусь і дід.

    10 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  7. Віктор Кучерук - [ 2019.07.10 10:33 ]
    * * *
    Г. С...
    Як ти там, де я не був ніколи
    І куди спрямовую думки
    В час оцей, коли на видноколі
    Збуджено спалахують зірки?..
    Бачиш їх чи сонце там ще сяє
    І снують довкола безпуття
    Ті, кому не видається раєм,
    А у рай оздоблене, життя?..
    Чим тебе привабила вечеря,
    Що бажання говорить нема, –
    Чом ти мною більше не химериш
    І мовчиш знедавна, як німа?..
    Чом тобі сьогодні без учора
    Солодко і радісно стає,
    Бо мене розлука тільки морить
    І єство розчахує моє?..
    06.07.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.07.07 12:42 ]
    Усім Тобі завдячую, Любове...
    Усім тобі завдячую, любове,
    утомою, стражданням і нудьгою,
    безмежним виміром розлуки після слова,
    прикрашеного злістю дорогою.

    Небаченими витворами віри,
    розбавленими барвами надії,
    скарба́ми сліз, знеструненнями ліри
    і лі́гмом сну у по́душках бездії.

    Я дякую за радощі у смутку,
    за поцілунки вітру на пероні,
    за кинуту у мене снігу грудку
    тобою влітку, як жила на троні.

    За погляди, яких сумна відсутність
    полегшено поманює коханням,
    за втіхи ті, що міряють доступність
    блаженства сфер моли́твенним ваганням.

    За всю тебе, моя любове світла,
    я доточусь тривогою святою,
    як тим єдиним днем, коли ти стихла,
    накривши смерть ряднинкою простою.

    29 лютого 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.87)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 37"


  9. Матвій Смірнов - [ 2019.07.05 17:50 ]
    Lingua Mater
    Мені віднялася мова. Звуки, знаки і літери,
    Дієслова, іменники та решта її частин
    Років зо п`ять як зникли - від того страшного літа,
    Коли я читав новини й зачитувався Толстим.

    Це відбулося швидко. Фактично майже одразу -
    Та класикові не варто ставити це у вину.
    Я тоді перечитував «Севастопольские рассказы» -
    Можливо, найкраще з усього, що я читав про війну.

    Мені віднялася мова. Точніше, її забрали,
    Мене не спитавши, привласнили удавані хазяї -
    «Зелёные человечки», «Товарищи генералы»,
    І інші, хто, як не прикро, також іі носії.

    Мені віднялася мова - усна, потім письмова
    Я вчив її з другого класу, хоч інших тоді не знав.
    «Велика й могутня»? Та байдуже - але цією мовою
    На наших родинних цвинтарях написані імена.

    Мені віднялася мова - і лексика, і граматика.
    Де я тепер шукатиму пари для своїх рим?
    На бастіонах Сходу загуркотіли гармати,
    Як у Толстого - у книжці, в якій ідеться про Крим.

    І от я мовчу, розгублено руки розвівши в сторони
    І що сказати, не знаю. Точніше, не маю як
    Чомусь невимовно сумно, а часом - відверто соромно
    За цю «правдиву і вільну», й за себе, як носія.

    Отак онімів - що зробиш? - далі хіба засліпну,
    З поводирем ходитиму по болотах і лісах.
    Світ мене не ловитиме - нащо я здався світу?
    Писатиму вже, як пишеться - «еже писах писах».

    І може, одного разу на березі моря встану
    І раптом відчую - невиразно, а потім усе ясніш
    Цей берег, що повернувся до попереднього стану
    І мову, що повертається у мій кострубатий вірш.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (5)


  10. Олег Вишень - [ 2019.07.02 20:09 ]
    Війна за Небо.
    Війна за Небо. Тисячі життів
    Сплюндрованих, роздавлених, розп'ятих,
    Вже скінчених та знову розпочатих,
    В ім'я та проти знищених богів…

    Не мати почуттів,- в чуттєвім світі жити.
    Не мати сенс жалю,- коханням скаженіти.
    Весь Світ загине, бо загину я.
    Чи Всесвіт не моя краплина крові?
    А кров тече з любові до життя.
    Хай це життя лише для смерті маю,
    Чі пекла світ не гірший світла раю?
    Все Вічність… Чи Буття, чи Небуття…
    Війна за Небо. І одне моє життя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.30 06:05 ]
    Ти - моє життя (пісня)
    Гаснуть ліхтарі вранці на зорі,
    Рожевіє мрево світанкове.
    Із пітьми буття, сяйвом угорі
    Сонцем сходиш ти, моя любове.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І шовкові знов – пагони руді,
    Врятували їх дощі від спеки.
    Люба, ми разом – у однім гнізді –
    Крилами лопочем, як лелеки.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І розкрились нам чисті небеса,
    Піснею кохання оповиті.
    Летимо увись, о яка краса –
    Щастя дарувати цьому світу.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    30 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.29 02:29 ]
    Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
    Од хмар свинцевих сіро-бура вись
    Хлюпнула пригорщу природі сили.

    І світ неначе заново родивсь.
    І зелень звеселіла забуйніла.
    І спека враз поділася кудись.
    І у дерев повідростали крила.

    Та це лише одна відради мить –
    Коли Земля загрозливо тепліє…
    Як черстві душі руйнівні спинить?

    І повернути людство все – до мрії?
    Де тчуть Боги любові злотну нить
    Й добра криниця повна й не міліє?!

    28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (7)


  13. Тетяна Левицька - [ 2019.06.28 18:17 ]
    Поліфонія любові
    Пеньюар шовково-ніжний
    одягає ніч духмяна.
    Ти пухово, білосніжно
    огорни мене, жаданий.

    Остигає кава чорна
    в мигдалевім амаретті.
    Мідний дощ  - гучна валторна,
    крушить сутінки на злеті.

    Губить в небесах підкови
    білий кінь - Пегас надії.
    В поліфонії любові -
    вмиротворення стихії.

    Чуйний дотик первозданний,
    світ гойдає органічний!
    Я люблю тебе, коханий,
    і триватиме це вічно!

    Доки радість безупинно
    вип'є кров мою до краплі.
    Доки пісня лебедина
    розриває душу навпіл.

    Доля райдуги малює
    на сусальній акварелі.
    Доки серце, що люблю я -
    б'ється хвилею об скелі.

    В царині земного раю,
    млосній пристрасті шаленства -
    від блаженства помираю
    й воскресаю від блаженства!


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (18)


  14. Тетяна Левицька - [ 2019.06.27 20:19 ]
    Поговори...
    Поговори зі мною, не мовчи, коханий,
    про те, як плачуть верби над рікою.
    Як літепло сопілкою сумною
    торкається найтонших струн душі і ранить.

    Мелодія у серці проростає болем,
    і спомини з глибин здіймає світлі.
    Таке сполохане, тужливе літо -
    черешні вдосталь, тільки спека вуглить поле.

    Ти розділи печаль трагедії зі мною.
    Лікують біль - любов'ю, а не часом.
    Затемнення зникає, доля часто
    вкриває світле небо чорною габою.

    А нам би кольорової веселки, чом ні?
    І милості у кожнім щемнім звуці.
    Не сльози на трояндовій  пелюстці,
    а крапельки роси, ти спробуй не солоні.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (13)


  15. Віктор Кучерук - [ 2019.06.27 08:39 ]
    * * *
    Треба жити, друзі… – Треба жити
    Та шукати в завтрашнє доріг,
    Поки шлях нетоптаний розкритий
    І такий привабливий для всіх.
    Треба жити, мила… – Треба жити
    Та у правду вірити свою,
    Попри балачки несамовиті
    Родичів у щастя на краю.
    Треба, Вітю… – Треба пообідні
    Готуватись до вечірніх свят, –
    Раз живу упевнено і гідно
    Навіть після найгіркіших втрат…
    27.06.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  16. Олександр Сушко - [ 2019.06.25 16:49 ]
    Тризна по матері


    Тиша. Сповідь. Мій слухач - ця ніч,
    Кінчиком крила стираю сльози.
    Мамо! Пташеня своє поклич!
    Аби разом в піднебесну просинь...

    Син твій одинокий пілігрим,
    З дня розлуки вогнептах-мовчальник.
    Шерех суму в крапельках жури
    Ріже пам'ять на скалки печалі.

    Думав, проживеш хоча б до ста,
    Але спиш під травами-вінками.
    Вирвано з родинного гнізда
    Оберіг тепла, наріжний камінь.

    У безсмертних закороткий вік,
    Удихнув - і вже прощатись треба.
    Лиш у снах я бачу мамин лик,
    Наяву - пусте й холодне небо.

    25.06.2019 р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (9)


  17. Тетяна Левицька - [ 2019.06.25 06:10 ]
    Алхімія любові
    В'яли  лІта рясні спориші,
    прохолодою дихала осінь.
    Не жила у обіймах душі,
    не плекала дощі сріблокосі.

    Смутком очі тьмяніли колись,
    прісні будні бродили, аж поки
    пересічні шляхи не зійшлись
    на крутім перехресті широкім.

    Міражі, алегорії снів
    розчинились у вранішніх росах.
    Акварельний мольберт почуттів
    окропила любов -вінценосна.

    Аритмія у серці щораз,
    щастя ніжності - сонцем під вії.
    Не з'єднає розчулених нас
    інтернетний зв'язок ненадійний.

    У приваті мого забуття
    для кохання відчинені двері.
    Ти для мене не тільки життя,
    крапля крові на білім папері.

    Обмаль нам залишилося втіх,
    золота мить - найвищої проби.
    Із мережі дум м'ятних моїх
    ти не зникнеш ніколи, любове!
    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (14)


  18. Віктор Кучерук - [ 2019.06.25 06:32 ]
    * * *
    Г. С...
    Це не уява і не сон,
    А прозвістилась правда гола, –
    Два серця б’ються в унісон,
    В одну єднаючи дві долі.
    Тож менш “мене” й “мені” стає,
    З недавніх пір, невипадково, –
    Бо тільки “ми” одвічно є
    Надійним свідченням любові…
    23.06.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.24 10:44 ]
    Молитва про зцілення любов`ю
    Чого ж ятриться так душевна рана?
    І серце невигойно все болить?
    Зціли мене любовію, кохана,
    Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

    Бо він от-от, здається, душу вийме,
    На інший світ нещадно зажене.
    Даруй мені свої палкі обійми,
    Цілунком ніжним воскреси мене.

    Хай розпач мій одхлине на хвилину,
    І туга люті кліщі розіжме.
    У забуття порину я німе,
    І щастя знову радістю прилине.

    Єдина ти рятуй, о Берегине!
    Розраду дай, очей ласкаву гру.
    І руку протягни свою, бо гину,
    Не витримаю болю і помру!

    24 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  20. Тетяна Левицька - [ 2019.06.24 07:03 ]
    Мне без тебя никак
    Ты близко и за морем в одночасье.
    Мне плохо без...Мне без тебя никак,
    Любить тебя, какое это счастье,
    мой ненаглядный, искренний чудак.

    Мне свет не мил, когда тебя нет рядом,
    терзает ревность и гнетет тоска.
    Мне, мой хороший, многого не надо -
    глоток любви и сердца облака.

    Объятий плед и теплый свет в оконцах.
    Внутри души - воздушный мотылек,
    гроздь веточки сирени, капля солнца.
    В глазах отображение, как Бог!
    2019р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (15)


  21. Ігор Федів - [ 2019.06.23 23:06 ]
    Дитячий малюнок
    Дитя малює світ на площині -
    Будинок, сонце, квіти і дерева,
    Синіє смуга неба угорі,
    Уся земля - у кольорі зелена.

    Омріяне - у лінії прості,
    Емоції - у кольори локальні,
    Іронію і помисли складні
    Уписує у обриси звичайні.

    Ми бачимо, де доля наша є,
    Воліємо рукою дотягнутись -
    Картина малюка у даль веде
    І вимагає душу відгукнутись.

    Її утілює у цих речах,
    Указує, які вони нагальні
    А обрії міняє на очах,
    Які у суєті були банальні.

    І що би не шукали на землі,
    Яку би долю обіцяло небо,
    Цінуємо, як істини святі -
    Будинок, сонце, ДІТИ і дерева.
    2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (6)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.22 02:11 ]
    На смерть матері
    Життя легка й спокійна течія…
    Погідний штиль і вітерець над нами.
    Й раптово в серці відчуваю я,
    Як болю піднімається цунамі.

    Стихія мов - на ста семи вітрах
    Вже стоголосо виє на всі боки –
    Ридання розпачу. І зносить дах.
    У прірву хвиль ти падаєш глибоку.

    Пікіруєш із гребеня униз,
    Мов каменем у відчаї спокути.
    Життя зникає раптом парадиз,
    Безодню горя цю не осягнути.

    …Скорботи велич. І німіє мить.
    І мертвий спокій роздирає вени.
    «Мелодією» Скорика звучить.
    Мій Боже, маршем траурним Шопена.

    О мамо, мамо! Хай несуть мене
    У далеч ту, де сліз нема й кордонів!
    …Лише звучить адажіо сумне
    І душу рве трагічний Альбіноні.

    21-22 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  23. Микола Дудар - [ 2019.06.20 11:17 ]
    ***
    Мовчу як тінь після дощу
    Вчорашнє вкопую
    І згоден вже на нічию
    Думками пробую…
    Усі живі біля ставка
    Соми підплигують
    А липень жарить… близько ста
    Мовчу відлигою…
    20.06.2019.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  24. Тетяна Левицька - [ 2019.06.19 15:55 ]
    Рятівник
    Він мене рятував від пустелі,  наруги,
    і жури безнадії, набридливих злив.
    Простягав дружню руку над прірвою туги
    і сльозу відчайдушну цілунками змив.

    Дарував  зорепад, зачаровані вірші,
    осипав первоцвітом зворушливих слів,
    серенади співав соловейком, у тиші
    очеретовій вітром вночі шепотів.

    Ніс мій хрест, коли сили втрачала, свідомість,
    осіняв шлях чумацький і нищив пітьму,
    піднімав до небес спраглу душу. Натомість
    чим віддячу йому? Чи віддячу йому?

    2019р




    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  25. Світлана Ковальчук - [ 2019.06.18 18:32 ]
    ***
    А десь громи стинають спеку дня.
    Їх чути за надривами гучними.
    Здіймаюся у прислуханні я.
    Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
    аж лячно.
    В небі крешуть блискавки,
    неначе змії.
    Можуть укусити.

    Твоєї доторкнутися руки
    і, хай там що,
    у піднебессі жити…
    Чи в наднебессі?
    Зараз, бо коли?
    В рожевих мріях ніжитися зранку.
    Ми – білі перевтомлені воли
    чи небом переповнені орли?
    П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

    А десь громи стинають спеку днів
    і так зухвало крешуть блискавиці.
    А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
    Для почувань.
    У легкокриллі.
    Птиці.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (13)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.15 00:34 ]
    Милуюся...
    Аж на очі набігла сльоза –
    Не уникнути твого полону.
    Заховалась очей бірюза
    Під повіками ніжними сонно.

    Літній ранок уже зазорів.
    Ллє проміння небесне горнило.
    О чарівній ранковій порі
    Я тобою милуюся, мила.

    Мовби легкої радості змах –
    Личко свіже у сні рожевіє.
    І усмішка на теплих устах
    Розтеклася красою під вії.

    Ти – мій цукор, лукум і рахат
    У найкращій з кохання ідилій.
    І струмує щемкий аромат
    Із волосся розкішного хвилі.

    Найспокійніші миті оці –
    Ніби пристрасті тихе відлуння.
    Відсвіт любощів там на лиці –
    Щастям світиться спляча красуня.

    14 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  27. Микола Соболь - [ 2019.06.12 14:40 ]
    Московський синдром
    Московські зорі сяють сумовито.
    «Великий вождь» у Мавзолеї спить.
    Історія для неуків закрита.
    Московія манкурту – фаворит.
    Для них на сході не горять обози.
    Вони не бачать вбитих і сиріт.
    Коли русню стрічають у дорозі,
    Кричать сатрапу: «Братику, привіт!»
    Це сон страшний. Суцільне зубожіння.
    І чорна зрада гетьманських епох.
    Вогнем війни палає Україна
    Та смерті не торкають багатьох.
    12.06.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (2)


  28. Микола Соболь - [ 2019.06.12 05:09 ]
    Побачити щоб вмерти
    Побачити Париж і вмерти.
    Я, вам скажу така дурня.
    Не те, щоби лякався смерті.
    Мене дратує – маячня.

    Задме вітрисько на болоті.
    Сніги розбудить буревій.
    Поки душа живе у плоті
    Наплодить ум дурних надій.

    Якщо не бачив ти Парижа
    Ні уві сні, ні наяву,
    Присядь, мій друже, чуєш – тиша.
    В якій я років сто живу.
    07.01.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (6)


  29. Микола Соболь - [ 2019.06.11 05:41 ]
    Різдвяне
    За мене заступися,
    не дай розчинитись у ночі.
    Хай гойдає осоння
    найкращі хвилини життя.
    Переливи пташині
    співають, і вітер шепоче,
    І осяюють путь
    золотаві, налиті жита.
    Ця дорога тяжка,
    бо шляхи йдуть од себе до себе.
    Підгинаються ноги,
    на плечі лягають літа.
    Але що у житті
    ще для щастя нам людського треба?
    Лиш молитва
    від серця до Бога. Та Матір Свята.
    05.01.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (14)


  30. Микола Соболь - [ 2019.06.10 06:58 ]
    Коловорот
    За тихим шелестом снігів,
    За сріблом інею – скрижалі.
    Здійсниться все, як ти хотів.
    Та є питання: а що далі?

    Готується зійти зоря.
    Отелиться, дай Бог, худоба.
    Свічки горять у вівтаря.
    У печі дозріває здоба.

    А потім сніг спаде з межи.
    Візьмеш до рук старе орало
    І скажеш: «Боже поможи!» –
    Отак життя бере начало.
    01.01.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (5)


  31. Нінель Новікова - [ 2019.06.09 16:00 ]
    Пісня останньої зустрічі Анна Ахматова Переклад
    Безпорадно холонули груди,
    Та були мої кроки легкі.
    Одягла рукавичку на руку
    Не з тієї, чомусь, руки.

    І здалося – чимало східців,
    А я знала – їх тільки три!
    Поміж кленів шепіт осінній
    Шелестів: «Зі мною помри!

    Ошукала мене підступна
    Доля, зрадила, от і край».
    Відгукнулась я: «Любий, любий!
    Я з тобою помру. Чекай…»

    Пісня зустрічі, що востаннє...
    Темний дім засмутив мене.
    Тільки свічка горіла в спальні
    Незворушно-ясним вогнем.

    2019



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (17)


  32. Вікторія Лимар - [ 2019.06.09 15:32 ]
    Присвячується родинi Довженко
    Як гарно, що Антон у парі.
    Вже народилася Варвара!
    Улюблена дружина Настя
    Подарувала КЕЛИХ ЩАСТЯ!

    Переливається безмежно
    У море почуттів бентежних!
    Із келиха воно піниться,
    І не вагомі всі дрібниці,

    Оточуючі, що навколо,
    Бо є міцне родинне коло:
    У ньому сенс життя, наснага!
    Куточок затишний, повага.

    Напругу геть та хвилювання!
    Зростає донечка жадана.
    Та й незабаром – перші кроки
    У мальовничий світ, широкий!

    Бажаємо добра, турботи.
    Не знати горя та скорботи.
    Добробуту, кохання в домі!!!
    Щасливої для всіх вас долі!!!

    09.06.2019
    Свидетельство о публикации №119060905064


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.09 02:21 ]
    На що схожий місяць?
    Сьогодні місяць - в аурі туманній,
    Із золотистим сяйвом в небесах.
    Здається, сповила його омана.
    Він – ніби правда – в неправдивих снах.

    Лише якусь її частину бачиш,
    Котра являє істини сумні,
    Серпанком всі спеленані неначе –
    Красивою обгорткою брехні.

    8 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.07 20:58 ]
    Розлука - розпука
    Я згадую її чарівні очі,
    Рахую дні і їм втрачаю лік.
    Душа, неначе рана, кровоточить,
    І жити набридає взагалі.

    Коли коханої не чую сміху,
    Не бачу ніжних, сяючих зіниць.
    Стають нікчемними життя утіхи,
    Дощі ридають, впавши горілиць.

    І туга стискує дедалі більше,
    Дарма звучать римовані слова.
    Усі на світі присвячу їй вірші…
    Душа, як вовк, все ними завива.

    Хоч днів отих залишилося мало,
    Та у розпуці тягнуться німій.
    Коли б вони, як молоко, збігали!
    І розпач порозхлюпували мій!

    7.06.7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  35. Ірина Білінська - [ 2019.06.04 13:57 ]
    Про людей…
    Є люди,
    які ніколи не будуть зайвими.
    І навіть в негоду -
    сяють для тебе знаково.
    Вони ніколи
    не стануть твоїми ранами
    і заповнять собою,
    коли необхідно, вакуум.

    Ці люди - безцінні скарби
    у твоєму сховищі.
    Вони - твоя пісня,
    предивна,
    багатовимірна.
    Вони - твоє небо,
    сприятливе середовище,
    тому, ти готова
    довіку їм бути вірною.

    Вони не чужі,
    не приходять в твій день
    туманами.
    Вони гріють на відстані.
    Пускають у серці корені.
    Виростають в тобі
    надглибокими океанами
    світла,
    якому ти
    з першого дня підкорена.

    Видихають любов
    і вдихають усі твоі дивні вибрики.
    Конвертують усе це
    у серці своєму в музику,
    щоб вберегти тебе
    від всесторонніх вивихів.
    Ти можеш за них триматись,
    не будучи, навіть, друзями.

    Ці люди, як треба,
    навчать тебе знову дихати.
    Вони - твої ангели,
    сяють для тебе знаками.
    Вони вірять у тебе
    і вкажуть можливі виходи,
    без осуджень,
    без докорів...
    просто вірять у тебе
    ...ДЯКУЮ.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (2)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.04 02:35 ]
    Золотій ностальгії
    Я все слухаю тихо і млію –
    Під чарівної палички змах:
    Ти – моя, Золота Ностальгіє,
    По прекрасних у людства часах.

    Ти – мов голос умерлого царства,
    І відгомін священних ідей,
    Де закони шляхетні лицарства
    Домінують в суспільстві людей.

    Де сидять злодіяки по тюрмах,
    І ховають у таврах лоби.
    Де волхви – доброти деміурги –
    Жити вчать без пихи і злоби.

    Де ворони не каркають люто,
    Й не плазують, як змії, людці.
    Де краса – ідеал абсолюту
    У стосунках незаздрих митців.

    Де не швондери правлять – таланти,
    Прометея вогонь не згаса.
    Й трударі, як високі атланти,
    Підпирають святі небеса.

    І по хмарах – дорога до раю –
    Там де мир, там де мир – без війни.
    І від пострілів не умирають
    Найпрекрасніші доньки й сини.

    У містах – як Венеції ера,
    Золотої то відсвіт доби.
    Чарівні, лебедині озера
    І воркують вгорі голуби.

    Тонкий слух, як мембрана, антена,
    Ловить все наяву, не вві сні –
    Вальси Штрауса, вальси Шопена,
    Під бандуру – народні пісні -

    Ті, що славлять козацьку свободу,
    І ридають в гаях солов`ї.
    І буяє навколо Природа,
    І побожно шанують її.

    Де трояндове благоухання*,
    Канделябри свічок золоті…
    І співає поет про кохання
    Так, неначе востаннє в житті.

    Так уяву збудив таємниче,
    Розтягнув її всю – до межі –
    Це піснями Іглесіас кличе –
    Ностальджі, ностальджі, ностальджі!

    *Благоухання – від рос. Благоухание – даруйте за вжитий русизм.
    Здається він непогано вписався в українську мову.

    3-4 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.03 01:37 ]
    Перетікає вже весна у літо
    Перетікає вже весна у літо,
    Кульбаби сиві – в тополиний пух.
    І смутком чарівливим оповито
    І ліс, і гай, і поле – все навкруг.

    Стоїть дозріла зелень ув обнові,
    І марево пресвітле у очах.
    Немовби жінка в сукні смарагдовій –
    З туманом білосніжним – на плечах!

    Немов би розквіт і немовби старість
    Змішалися, з`єдналися в одне.
    І по життю ідуть собі у парі,
    Як ніч і день, веселе і сумне!

    2 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.01 16:11 ]
    Се ля ві*
    У Париж твій проляже маршрут,
    Будуть враження в тебе нові,
    Ну а я сумуватиму тут –
    Се ля ві, се ля ві, се ля ві.

    О мій смутку, залиш, не тривож.
    Ще не рушила мила у даль.
    А чому ж то на віях ця дрож?
    І печаль, і печаль, і печаль…

    Ще попереду стільки розлук!
    О не рвися, ти душе жива!
    І стискають лещатами мук
    Ці слова, ці слова, ці слова.

    Я душею в тобі – кожну мить,
    Виллю тугу смертельну дощу.
    Наче поїзду біль стукотить:
    Не пущу, не пущу, не пущу!!!!!!!!!!!!

    …Їдь, кохана. Забудь про сумне
    Ще попустять ці муки мої.
    У розлуці розрадять мене –
    Солов`ї, солов`ї, солов`ї!

    *Се ля ві – таке життя ( фр.)

    1 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  39. Тетяна Левицька - [ 2019.06.01 12:31 ]
    Крадійка
    Вона в мене краде кохання і жде,
    коли зашаріється вечір.
    Її неслухняне волосся руде
    лягає любистком на плечі.

    Помада  багряна  вкриває вуста
    пекучим цілунком щоразу.
    Розбещена, втішна, свята простота -
    ця імпровізація джазу.

    Усі вдовольняє потреби його,
    вітрила наповнює морем.
    Лікує від стресів, депресій, всього
    тілесного й душу відмолить.

    Частує чар зіллям, *ратундою чвар,
    і сни навіває чудові,
    сонети фарбує, кладе на вівтар
    освячені ризи любові.

    Як тільки стемніє, троянда-зоря
    за їхніми шторами стежить.
    Можливо, то я краду? Може, то я
    беру, що мені не належить?

    *ратунда - солодко - гіркий перець
    2019р



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (13)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.29 23:59 ]
    Закохані слова
    Як хороше в саду. Весни останні миті.
    Поволі гасне день поміж ясних беріз,
    Що ледь помітним смутком сизим оповиті…
    Ласкавий вітерець, немов на морі бриз -

    Вигойдує собі травинки напівсонні,
    І тьмяну хмар пастель штовхає в далечінь.
    Дівочий сміх легкий зненацька сріблом дзвонить –
    Змагає дрімоту, що тисне, як вночі.

    Крадеться холодок поміж трави надвечір,
    І сутінками хмара темна укрива.
    Сідають соловейки на гіллясті плечі,
    І щастя ллють навкруг закохані слова!

    29 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  41. Тетяна Левицька - [ 2019.05.26 18:27 ]
    В обіймах Ероса
    В палких обіймах терпну, млію,
    цілунком зваблюю вуста,
    плекаю стомлену надію -
    ввіійти в альков любові. Та -
    нічна зоря не згасне в небі,
    а нам ряхтітиме весь час,
    хай Ероса чутливий лебідь
    оголених укриє нас.
    Антуріум розквітне ще раз,
    бажання - колотий горіх -
    розкриє таїну печери
    для насолоди, млосних втіх.
    І потечуть блаженства соки
    нектарами, і камертон
    розбудить водограй в глибоких,
    цілющих надрах, стогін-сон
    зірветься з губ кармінних
    ніжно,
    заб'ється пульс. Іще... Іще...
    Прискориться, натягне віжки,
    і понесеться жеребцем
    до ароматних феромонів,
    п'янких грудей, медових сот,
    до пристрасті - жага уповні -
    не вичерпала наш цейтнот!

    Антуріум - чоловіча квітка.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (27)


  42. Нінель Новікова - [ 2019.05.26 12:26 ]
    Увечері Анна Ахматова (переклад з рос.)
    Дзвеніла музика в саду
    Щемким і невимовним горем.
    Так свіжо й гостро пахли морем
    На блюді устриці в льоду.

    Сказав мені: « Я вірний друг!» –
    Торкнувся сукні переможно.
    О, як з обіймами не схожі
    Ці дотики жаданих рук.

    Так пестять кішку або птиць,
    На вершниць дивляться граційних…
    Лиш сміх в очах його спокійних,
    У війнім золоті зіниць.

    Тужливих скрипок голоси
    Співають над нічним туманом:
    «Ти Небу дяку вознеси,
    Бо вперше тет-а-тет з коханим».

    2019



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (24)


  43. Віктор Кучерук - [ 2019.05.26 10:56 ]
    * * *
    Вечора відсвіт червоний
    Тоне в багровій воді, –
    Берегом тупають коні
    Сірі і темно-руді.
    До прохолодних влоговин,
    Чуючи дзенькіт відра, –
    Сходять слухняно корови
    З пагорбів ситних Дніпра.
    Чайки півсонні повільно
    Плинуть на гребенях хвиль,
    І жабуринням окільним
    Тхне, мов колись, звідусіль.
    Зовсім життя не змінилось
    Біля струмка між калин, –
    Дякую Богу за милість
    Змалечку любих місцин.
    26.05.18


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  44. Володимир Бойко - [ 2019.05.26 09:40 ]
    Бурмосини
    Людям, вічно набурмосеним,
    Видається все не так.
    Набурмосені відносини
    Дошкуляють, як чиряк.

    Ні нещирі перепросини,
    Ні фальшивість обіймань,
    Не поможуть набурмосеним
    Перейти бурмосну грань.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (11)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.26 02:45 ]
    Вічної весни цвітіння
    Моя любов, моя печаль,
    Моє кохання чарівливе -
    Крізь тиху вечора вуаль
    Просвічує сяйливе диво!

    І як до нього не спішить,
    Й у сні мені цей рай не сниться –
    Те тихе полум`я душі,
    Красою сповнене по вінця.

    Немов неонова ріка,
    Що у Дніпрі палає тихо,
    Торкається щоки щока,
    В очах коханих – іскри сміху…

    І ніжні пестощі руки,
    Солодкі вустонька кохані,
    Цілунки пристрасні щемкі
    В запаморочливому стані…

    Пругке єднання інь і янь
    І повне море насолоди,
    І вибухи вулканні коди,
    І гіркота німа прощань.

    Удвох плекаємо цей сад,
    В якому сакури проміння!
    Й не осипається краса,
    Як вічної весни цвітіння!

    25 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  46. Іван Потьомкін - [ 2019.05.25 21:57 ]
    ***

    Не по мені,
    як намір обганяє розум,
    як зверхницька мета
    здоровий глузд зміта...


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.24 00:11 ]
    Розмай леліяння
    В час, коли співають солов`ї,
    І черемхи китиці пресвітлі
    Розливають пахощі свої,
    Це кохання диво в нас розквітло!

    Я забув од захвату слова,
    Розтопилися страждання гори.
    Бог Ярило нам подарував
    Любощі у цю – найкращу пору.

    Крізь пташок мелодію в`язку,
    Музика лилась хмільного шалу.
    Пелюстки магнолії й бузку
    Пестощі п`янкі переплітали.

    Чашечка розкрилася твоя,
    Мов троянда зашарілась ніжно.
    Млів од погляду палкого я.
    З нього щастя промінь білосніжний

    Все єство блаженством огортав,
    Різні дарував його відтінки.
    І єднав, мов нитка золота,
    Дві – кохання спраглі – половинки.

    Обвивав так лагідно, як плющ,
    Старовинні замки обвиває.
    Дякуєм! Ти, Боже, всемогущ,
    Дарував леліяння розмаю!

    24 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  48. Тетяна Левицька - [ 2019.05.23 23:51 ]
    Квітка - любов
    Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
    прохолодне, білорунне молоко туману.
    Дай напитися любові, джерело моє,
    і медовим поцілунком причасти кохану.

    Загубилися у травах весни осяйні,
    та душа заголубіла в волошковім раї.
    Залюби мене до млості, подаруй мені
    ту мелодію кохання, що гітара грає.

    Доторкнися лебедино до чуттєвих струн,
    ось послухай калатає серце безупинно.
    Ти мій легіню сердечний, -пристрасний чаклун.
    Ділим яблуко спокуси на дві половини.

    Зашарілись на раменах маками вуста,
    в срібних росах стелить літо килими парчеві.
    Царини ясна кульбабка - зірка золота,
    вік би квітнути жасминно у твоїй любові.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  49. Віктор Кучерук - [ 2019.05.21 00:20 ]
    * * *
    Г.С...
    Може щастя побачу,
    Може стріну біду,
    Як не буду ледачим
    І до тебе піду.
    Ти така балакуча
    Й так співаєш увись,
    Що і я неминуче
    Заспіваю колись
    Про світання й смеркання,
    Про Пегаса й Парнас, –
    Про надію останню
    І уперше – про нас…
    19.05.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (1)


  50. Микола Соболь - [ 2019.05.20 10:12 ]
    * * *
    Недолугі хохли
    Віддали і меча, і кресало,
    І коня пропили,
    І свободу зміняли на сало.
    Стогне, плаче земля
    Її душу ізнов розіп'ято.
    Чути сміх москаля
    України довічного ката.
    20.05.19р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   159