Бреде крізь ніч хитлива постать
(почастували кум й кума).
Нявчить котяра, їсти просить,
А в мене рибки ніц нема.

"Піддав" увечері добряче,
Цебро чи два "прийняв на грудь".
Мужі - вживають горіляччя,
Блохасті - миші хай гризуть.

Котку шкоринки носить тітка
Побачить - в пазуху їй "Плиг!".
А я із ним вправляюсь швидко -
За шкабарняк - і за поріг.

Чарчину пригубити - радість!
Кота чукикати - дурня!
Мені із ним не цілуватись,
Це дика твар, а не жона.

На закусь є жирнюча лапка,
А я люблю суху й пісну.
Чигає кіт на прикалабку
Як розкумарений засну.

24.10.2018р.

В любові не існує заборон,
Коханому належить все прощати.
Бо чоловік - моторний Купідон,
Сусідки не виводяться із хати.

Добрезна в чоловіченьки душа,
Не відмовля - кладе одразу в скирту.
Гірчила ревність, начебто євшан,
Тепер нема ні люті, ні обиди.

Є попідтинню спориші м'які,
Сінце - для вертихвосток шалапутних.
А у жадюг, куди не глянь - замки,
Чоловіки валяються як трутні.

Ні сам не гам, ані тобі не дам -
Це не добро! Не заповіді Божі!
А в мене дім - жаркий любові храм!
Рипить щодня старе квітуче ложе.

Раніше на зарплату лиш жили,
Тепер добро саме пливе у хату:
На блюдах поросята між олив,
Трусів нових купила мужу лантух.

І день, і ніч працює чоловік
Руками дів у ліжечку обвитий.
Знадвору чути "'Ко-ко-ко! Куві!" -
Прийшла пора любовію ділитись.

24.10.2018р.

Прозорінь

Не вірю, що в державі буде лад,
І ви дарма на чудо сподівались.
Ще трохи - і судьба поставить мат:
Фінал один - сумна беззуба старість.

На Сході діти-внуки у бою -
Засади, бійні, зради, крики "Hands up!"...
А тут ліси рубають у раю,
Везуть в Європу на столи й сідельця.

Володарі панують від душі,
Грабують - і вагонами в офшори.
А ти працюй і тиш не воруши,
Бо в Київ точно прийдуть триколори.

Не багатію думкою давно,
Шальгою дме юга в душевний вилом .
Ховаю ребра й ноги під рядно.
А час іде. Потроху точить сили.

23.10.2018р.
'

Дружина - це трояндовий бутон,
Цей світ на ружі пишні пребагатий.
А жінка без любові - моветон,
На манівці заводить долю фатум.

Не любиш милу? Отже - ти осліп,
Діра у серці з каменем холодним.
А на моїй красуні світить німб,
Митці таких малюють на полотнах.

Хай голосок коханої луна,
Мене цей щебіт ніжний не розгніва.
Це ж - лада! Не докучлива жона!
Для мене - щастя! Бджілка дзумінлива!

Ти ж ангелиці поламав крило,
А на додачу хлебчеш оковиту.
А жінка - це безсмертя джерело!
Пощо на пійло проміняв амріту?

Твій шлюб - Голгота. В тріщинах судьба,
Шепочуть губи жінки: " Боже, де я?"
Вчорнила лик зачаєна журба
І від безсилля плаче Гіменея.

У висях сполох - блискавки, громи,
Йде благовірний, у руках ковінька.
Скотилась по щоці сльоза-кармін -
Під ноги людям впала бита жінка.

23.10.2018р.

Осінь

Старий уже. Рокам утратив лік
І видно води Лети у тумані.
Прозрів! Не дівка осінь, а мужик -
Байдужий до поетів, графоманів.

Іду в ранкові сутінки й туман,
З берізок вітер шати рве а клапті.
Хіба так чинить жінка? Ні! Мужлан!
Манери в грубіяна дикуваті.

Удень ще тепло, сонце гріє торс,
На мох під буком кличе жвава мавка.
Геть розімлів. А вранці "бах!" - мороз!
Тремтить як лист скоцюрблена кабака.

Крупою з неба підло сипоне,
Сніжком притрусить лисину немиту.
Хіба це молодиця добра? Нє!
Мужик! Принюхайсь, чуєш - пахне спиртом?

Хай пейзажисти хрипнуть від рулад,
А з метеопоетів ллється "мило".
Регоче їм у спини листопад -
Вдягнуся, щоб не бачив грішне тіло.

23.10.2018 р.

Дуже ласий, сестри, до кохання,
В цій науці - геній! Патріарх!
У картинках розвеселих спальня,
Пустунець ворушиться в трусах.

Ліг Венері молодим на плаху
Діву уподобавши руду.
Ну, а ти у любощах - невдаха!
Цілувать не вмієш до ладу!

Зранку лосем скачеш на роботу,
Ввечері - горілки в чарку "хлюп!".
Я ж не можу одірвати рота
Від вишнево-полум'яних губ.

Кажеш, що старий і сил немає,
"Поле бою" мохом поросло?
Я і в сотню літ іще кохаю,
Рано ще писати епілог.

Ти націль на мене хутко вушка
І послухай, що тобі скажу:
Їж медок із коренем петрушки,
Як мороз - вдягайся у кожух.

Показав Ерот нові кульбіти -
Я старанний учень, будь-здоров!
Буду спати потім до обіду,
Ввечері, за графіком - любов.

22.10.2018р.

Парадокс

Поезії рядки - відлуння правди,
Бульки рожеві, блаж, ціна їм - гріш.
Хай ледацюга мріє стати скальдом -
Життя складніше, ніж найкращий вірш.

Розумні день і ніч клепають гроші,
Збирають із картопельки жуків.
Кума торгує віниками з Польщі,
Мені товар підкидує Пекін.

Живу шикарно без строфи, катрена,
Поети ж не складуть собі ціни.
Книженції трамбує бомж щоденно
В гігантські гори вторсировини.

Уранці зустрічаюся із мером,
З Маньчжурії припер йому дольмен.
А син схиливсь над клаптиком паперу,
Думки сплітає в чудо-макраме...

22.10.2018р.



Рибалка

На городі їсть капусту заєць,
Мчать крізь мене кварк та ню мезон.
Мерзнуть ніс, сідниці, вухо, палець,
І грибочків одійшов сезон.

Біля річки з вудкою не всидиш,
Кльов відсутній, тілом дрижаки.
Може, браття, визубрити ідиш
Чи гайнуть на прощу за Пекін?

Плесом хвилі (капнуло із носа),
Буде нежить, голова бо-бо.
Спить карась. То хоч би клюнув спонсор,
Книжку видаватиму, їй бо!

В мене спінінг з виду наче ловкий,
На гачках жирнющі хробаки.
Толку мало. Може це навроки
Чи пожерли здобич щупаки?

Сум-журбу римую через кому,
Жінка скоро вижене з хором.
Не везе, братове, ані в чому,
А в куми уже тридцятий том.

Вудку геть! Писатиму про літо!
Витрушу із вух росу-туман.
Це вам не підлящиків ловити -
Трохи легше. Лиш пустий гаман.

Хай пасуться рибки у заплаві,
Я ж сьорбну винця на посошок.
Не печальтесь,читачі ласкаві -
Віршів нагаптую вам з мішок.

22.10.2018р.

Вільне падіння, непрокидання, кінець несвідомого руху.
Слідами, листками з-під підошов, оголення, потім брехня,
Лісові руки, демони, розпач, похапцем, знову, незнамо нащо
Катастрофічні спроби, без ладу, комічні, пульсуючі зовні
Подих, подив, звуки, призвуки, понад, услід, перестворення.
На зламі, як зійдеш, знаття, недоля, звичка, розкаяння,
Стагнація королівської кобри, марення, скупчення крісел,
Зблиски, лелітки, спалахи, довільно вимучені альтернативи,
Злочинні будні, гравюри страхітних місць, збиткові аукціони,
Ковзке спрощення, облуплені фарби, правічні страждання,
Амальгамований вітер, голодна посуха, плазмовий студінь.
Спомини розпадаються, відсьогодні, тепер, жамевю, гіркота,
Блідий виблиск льоду, металічний хмиз, полювання, тощо.
Енігма, наволоч, сплески, трепет, шемріт, збуджене, навісне.
Ідилія в осерді шеолу, врятування, виснаження, спростування.

Я - лагідний мужик, не злобний орк,
Є діточки, супружниця законна.
Люблю природу, цуциків, жінок
І жовпляки зі свіжим самогоном.

Кожух - на плечах, на нозі - кирза,
До хати - рачки, до пивниці - чвалом.
А люди шепчуть, що Петро - босяк,
Блукає човен долі без причалу.

Ще б трохи і в труну хутенько "Гоп!" -
Ледь вийшов із останнього запою.
Аж тут війна штовхнула ув окоп,
Очуняла судьба на полі бою.

Осколки поруч сіються дощем,
Сьогодні ворог "добрий" - тричі промах.
За тиждень - куля. Згодом ще і ще...
А смерть не йде, мене чекає вдома.

Сержант упав. Помацав хутко пульс...
Уже в раю, опісля бою тризна.
А я живий. Вернуся, то зоп'юсь.
Із неба сіє дощик із заліза...

22.10.2018р.

Зайшов на сайт - гримить стражденний стогін,
В Пегаса зляк, ірже з-під закарлюк.
У "генія" ліричнії пологи!
Всі врозтіч. Я ж добряга - підсоблю.

Хвалю завзято горе-рукоблуда
(поет чутливий, критикнеш - каюк!).
А поруч муза глипає на "чудо"
І об халяву вибива чубук.

Зі смутку завелись у неї блохи,
Не їсть нічого, спала із лиця.
Із горя курить, випиває трохи
І гикає нервово без кінця.

Заплакала бюстгальтера і блузу,
Судьба у діви - жесть! Труба! Афган!
Обох жалію - графомана й музу:
І що мені робити, браття, га?

Хвалити бевзів - благо, а чи вада?
Гармонія сьогодні - просто звук?
...Украв Ерато. На Пегаса й гайда,
Тепер у неї в пазусі живу.

Прийшли у гості Рембрандт, Караваджо,
Малюють нас по черзі день і ніч.
Цілую музу, нижче спинки гладжу,
Щодня тепер у нас любовний клінч.

20.10.2018р.

Гірчить калина на губах,
Сум за плечима.
Червоні спалахи в лугах,
Неопалима.
З коштовних розсипів гранат -
Терпкі коралі.
Хмільного надвечір'я шат
Все далі в далі.
Химерний оболок стрімкий
Пронісся небом,
Сльози блаженний супокій -
Плакучим вербам.
Сріблить ожинову ріку
Ніч фіанітом,
На прибережному піску
Заснуло літо
У калиновому вбранні.
О, як же бути?
Сузір'ям падають мені
З небес покути.
Пастель вугільна угорі
Всі зорі витре.
Калини ватра не згорить,
Розвіє вітер!

2018р.

Маю, браття, дрібочку таланту,
Люди шепчуть: "Віршик не такий.
Пишеш про земне. Тра вище брати,
Не для інтернету - на віки.

Мову поміняй, шульгаву руку,
Тоніка не модна - є верлібр.
Від сатири графоманам мулько,
Нам потрібен лірики калібр."

Сльозотеча писунам до шмиги,
Про любов нещасну - тема люкс.
Може, в длані, знову взять чепіги,
Всім сказати: "Прощавайте! Упс?"

Вислухав майстрів та епігонів,
Сечовий міхур вже не трима.
Під очима всохли сльозогони,
Чхнути хочу, просто сил нема.

Пачку з рук поцуплено з поп-корном,
Бісики злітають з-під брови.
Жінка збоку моститься моторна -
Ох, не вірші в мене в голові!

Дописав і хутко "шасть" до пані,
Я ж мужик класичний, а не гей.
Завтра знову скажуть - вірш поганий,
Тут не ямб потрібен, а хорей.

17.12018р.

В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,
Бо я - Любов. А муза одинока.

Чи, може,- я її обдарував?
Бо розцвіла, сестриці заздрять вроді.
Кладе мене щоденно між отав
І п'є до дна, не стримуючи хоті.

Шерхоче вітер оксамит-руном,
Вгортає ложе запахами літа.
Мені без музи жити не дано,
І їй без мене ані дня не жити.

17.10.2018р.

Вівці мої вівці

Керує Україною шайтан,
Ще й дух бунтарський в жилах колобродить.
Після Майдану - знову шал, Майдан,
Визбирує новий володар подать.

Прибріхує, окрадує, хова,
Копита видно і чортячі роги.
Як вибори - сусіди на диван:
- Від нас хоч щось залежить? Анітрохи!

Вівчар веде отару на різню,
Бебекають приречено овечки.
Я зарізяк у цьому не виню -
Споконвіків тече криваве лечо.

Здирають шкури, топлять звично жир,
Я агнець теж. Несуть жертовний камінь...
На вибори - весною! Під ножі!
А, може, треба стати нам вовками?

16.10.2018р.



Про любов

Потрапив молодим у "чортомлик",
Місцеві відьми виходили вкупі.
Живу відтоді з ними цілий вік,
Стругаю мітли і довбаю ступи.

Господарюю. Посадив город,
Є мандрагора, хрон і беладонна.
Варю декокти, зілля-приворот -
Дівки щодня купують півбідона.
'
Гаргари гарні.В ліжку хоч-куди!
Щоночі не дають мені покою.
Мені сто літ, а ще без бороди,
Чаклують сильно, молодістю поють.

Отак би, люди, я би жив і жив,
Та...закохався здуру в молодицю.
У неї хворий вельми був мужик -
Я вилікував підохляле тільце.

Відьмачки ж подалися за кордон
Кровиці посмоктати у теличок.
А я поклав кохану на манто,
Медок збираю із рум'яних щічок.

Її супружник, все таки, помер,
В горілці утопився чи у пиві...
Біда ув іншім: горе-кавалер
Сімейство зрадив. А жінки ревниві!

Чи хрещена, чи мавонька-мертв"як -
Нема різниці, грохнуть бахуряку.
Шептались довго. Вирішили так:
Вернуться, то напою спершу маком,

І у чаклунок є кінець судьби,
На кожну твар знайдеться підлий гицель.
Позапихаєм потім у гроби,
Хлюпнем відро свяченої водиці.

Удвох копали яму цілу ніч,
Болітиме ще тиждень кожен мускул.
Але - конфуз: - Кохана, поміч клич!
Забули про драбину чи мотузку!

На крики позбігалося село,
Питають: - Що за бісова роботка?
Брехати мусів людям прямо в лоб:
- Скарби шукаєм пана Полуботка.

Я знаю, браття, що брехати гріх.
Зате живі. Хоча, звичайно, бридко.
Народець за драбини, в яму "плиг!",
Кохана каже: - Утікаймо швидко!

Живемо гарно. Жінка "цьом!" та "цьом",
Хутенько підставляє власну кирпу.
А відьми що? Нема уже відьом -
Подохли всі від курячого грипу.

16.10.2018р.

Бруківка намірів залишилась по смерті,
бруківка намірів – і більше не вдалося...
Бо – недорікуватість і селянська впертість,
чуже незатишне міське різноголосся.
Бо -- маска стійкості, під нею – безпорадність,
в душі – сум’яття, а незгоди -- принципові,
з війни – контузія, страх виказати слабкість
і навіть більший страх – віддатися любові.
Ще -- ненадійні і насмішкуваті друзі,
уперта вірність, що нікому не потрібна,
твоя довіра, що на смертнім виднокрузі
така обдурена була, така безплідна!
Давно нема тебе, нові в роботі кросна,
але чому живе у пам’яті так гірко
ота ніким не поцінована, заросла
ідеалізму одинокого бруківка?

2018

Десант піїтів висадивсь на Марс,
Пригледівсь - українські графомани.
Усенький всесвіт хай пізнає нас!
Від захвату кричатиме "Осанна!".

У мене зіпсувався, певно, смак,
Вдихаю вірші, наче пах з-під дека.
Є ж Бенедишин, Гентош, Залізняк,
Павлюк гламурний, Татчин і Костенко!

Летять віршата, наче міль із шуб,
У слюсаря є книжка, і в нардепа.
Я також не святенник, бо грішу,
Говерлу слів скиртуючи до неба.

Признатись важко: Я - недопіїт,-
І попалити квецянини лантух...
З будяччя густо сипле пустоцвіт,
Ховає під копицею троянду.

16.10.2018р.

Революція

А на майдані знову балаган,
Укупі провокатори й кликуші.
Вже думав - починається юга...
Обцас застряг в недогризку від груші.

Пляшки довкола, рвані папірці,
І запахи, неначе із геєнни...
Нема кого узяти на приціл -
Втомися люд від бунтиків щоденних.

Одні паяци. Плямкають бомжі,
Водяри ящик скніє під матрацом.
Оце з такими братись за ножі
І брати штурмом замки та палаци?

На площі "революція" гуде,
Упала булава в Дніпро зоп'яну.
О, логіко! О, розуме! Ви де?
В сивухи клубах вас шукати марно.

15.10.2018р.

Тс-с-с!

Довгенько слухав реквієм згори -
Довгенько слухав, аж попухли вуха.
Уїлась тема, мов гідропірит,
Ще трохи - і наважусь на "мокруху".

Попався глухуватий меломан,
Зі стелі відпадає штукатурка.
Уранці встав - у голові туман,
Під ковдрою стражденно хлипа любка.

На флешку записав церковний хор,
Бурчання тещі та виття собаче.
Вмикаю цю "мікстуру" на повтор
І з жінкою втікаємо на дачу.

З коханою ходили по гриби,
Два дні знімали київські навроки.
Смартфон (бесперестну "бі-бі-бі!")
Я виключив, заглибився у спокій.

Вернулися. Дзвенить москітний альт,
Із вікон чути шерхіт падолисту...
З будинку вчора з'їхав музикант,
А на додачу - майже пів під'їзду!

Жона танцює! Стала на носок!
А ще недавно помирала, наче.
Потужна сила тещин голосок!
Благословенні гавкоти собачі!

16.10.2018р.

Я - дід старий. Од вітру хилита,
Давно уже у пазусі не шастав.
Немає сексу - в цьому вся біда,
Навзаєм пруть ліричні віршенята.

Є про любов, погоду і судьбу,
Реву на вухо жінці глухуватій.
Та бабця закопилила губу
І каже: - Гекатомби ніц не варті!

І хутко умостилась під крило
Аби м'якушки розі'м'яв руками.
А я їй - вірш! Про те, що вже було,
Вона в одвіт поскрипує пеньками.

Пракорінь сумовито ворухнувсь
І знов заснув, немов змія узимку.
Отак щодня: я - твір, вона - "кусь-кусь",
І поглядом обмацує ширінку.

Все зрозумів! Пройшла письмацька блаж!
Кладу кінець жони душевним мукам!
- Ану, кохана, половкіше ляж,
Давати буду лиха закаблукам.

І хоч від поз шалених я одвик,
Обходжуся без еротичних спецій,
Згадав, що в мене пальці є й язик,
А головне - ласкаве й чуйне серце.

Прокинувся Ерот! Помер ашуг!
І стогонами сповнилася спальня.
Я про любов однині не пишу -
Творю живу поезію кохання.

15.10.2018р.

Скоро вибори

Здуру голос владі я віддав,
Думав гроші повернути в кубі.
Справи ж кепські. Хлипає сльота,
Обсльозавив бороду та губи.

Обіцянкам вірив як собі,
Проковтнув програми і платформи...
Виявилось, браття, я - тупій,
Заженуть у гроб мене реформи.

З жінки позавчора спав корсет,
Пропагує дистрофічну моду.
Теща лапу вже давненько ссе -
Вистачає пенсії на воду.

Як так сталось - досі не "вкурив",
Я ж слухняний виборець - як песик!
А прем'єр (о, диво!) - розжирів,
Відпускає з-під ярмулки пейси.

Слиною забитий знову рот -
Необачно ковбасу понюхав.
Влада скоро піде у народ
Локшину чіпляти нам на вуха.

14.10.2018р.

Мужик я мудрий, писок вельми хитрий,
А люди як сварливі дітлахи.
Не можна чисту правду говорити,
Не друзів наживеш, а ворогів.

Хай істину дурко ув очі гавка
І правдою обмазує пастель.
Вар'ятові речу: "Ти - розумака!",
Язі шепчу : "Вродливице! Модель!".

Володарі - поганці? Думка хибна,
З вогнем пекельним краще не балуй.
Бо владу тільки славити потрібно,
Вона у нас взірцева! Алілу...!


Нещире слово підле та лукаве?
Дешевий підлабузницький піар?
Ну то і що? Співай нездарам "Аве!",
А графоманів умочай в нектар.

Закисло блюдо, в їжу не годиться,
Нюхнув і ледь зі стільчика не впав.
Але належить дякувати жінці,
Інакше закопилиться губа.

Якщо потрібні премії, монети -
Казати правду часто не з руки.
Брешіть, панове! Сійте компліменти!
Кажіть на чорне - біле й навпаки.

14.10.2018р.

Амур життя, нарешті, освітив,
Чіпляється панчоха за ширінку.
Кармічний шлях від того непростий -
Народжений аби втішати жінку.

Вночі "гармата" потрапляє в ціль,
Наводить на "позиціях" порядок.
Стрічаю ранок із ножем в руці -
Лаштую мавці з ковбаси сніданок.

І так щодня, уже стонадцяць літ
Слугую напомадженій Венері.
Поснідала? Беруся за обід -
Борщу просила любка та еклерів.

А по обіді в неї - кріпкий сон,
А я стаю хутенько до вечері.
Меню позаздрить і Тутанхамон,
Пролізти після їдла важко в двері.

Ухоркався від праці, аж намок,
Каструлі домивав уже без пульсу.
Заснув рожевощокий колобок.
Сарделькою ізбоку притулюся.

13.10.2018р

Попів у рясах трохи полякаю,
На грішників метатиму громи:
Немає ані пекла, ані раю!
Життя - це згусток квантів, хвиля тьми!

Галактики летять у невідомість,
Розширюється всесвіт нестійкий.
То чи потрібен нам стамбульський томос,
Як атоми розірве на шматки?

В мурах нема ні церкви, ні синоду,
З кадилом по кутках не біга дяк.
А ми себе обманюєм й природу,
Несемо трутням хліб, грошву, ясак.

Сьогодні храм у кожнім підворітті,
Святих до біса. Бог один, утім.
А, може, в цьому незбагненнім світі
Мільйон пілатів, сонмища христів?

Попи у заший вигнали із бурси,
Імам штовхає геть із медресе.
Піду у синагогу (Мойша в курсі),
Під пахвою раввин Талмуд несе.

11.10.2018р.

Не знаю- нині мир, а чи не мир,
Живий, а мо' купаюся у Леті...
Ця тиша ще страшніша за громи,
З усіх сторін відчутно подих смерті.

Кровицю чорт облизує з перстів,
В підручних, як і завше, підла "рашка".
Цей рай уже надовго опустів,
Кордон із пеклом в мінах і розтяжках.

Зоря упала в трави із Ковша
І кличе аби виліз я за насип.
Насправді, там - палаюча межа,
Діра бездонна в просторі та часі.

Із дня у день на шрам лягає шрам,
Все сплуталося - бійня, подвиг ратний...
А губи шепчуть: " Враже, аз воздам
Як тиша здохне в подихах гарматних.

Похмуре небо луснуло як біб -
Це "мирний" гумконвой прийшов з Росії.
Мені пора. Під каску бгаю німб,
На часі захищати гречкосіїв.

11.10.2018р.

У пам'яті айва завжди рясна,
Цвіте духм'яно, ніжно-білопінно...
Але минула юності весна,
Повсюди темінь, вітряно і зимно.

Мій Боже! Де ж той згублений маяк?
Куди не гляну - скрізь пустельний овид.
Не можна зріти смертним те, що я
В майбутньому угледів випадково.

Не буде - ні Вкраїни, ні Дніпра,
А Чорне море стане морем крові.
...Орда прийшла із криками "Хурра!",
Змагалися у люті людолови.

Зі Сходу гусінь все тече й тече,
Попереду кремлівські воєнспеци.
Я впав у бруд, простромлений мечем,
Від болю закричало в грудях серце.

Нема нікого. Пустка. А за Дон
У кайданах братів ведуть на муку.
І я устав. Вже мертвий. І вогонь
Уклала смерть мені в холодну руку.

Згоріло все. По Тихий океан.
Віддячив восторат за рідну неньку.
Це - Божий суд? Чи сатанинський план?
Нема кому мерцям стругати дека.

Брехати людям є таки резон,
Собі не можу - чітко лихо видів.
А губи шепчуть: "Господи! Це -сон!",
Цвістимуть, як і завше, маки в житі.

10.10.2018р.

В моєму саду

В неті ностальгічний хіт-парад,
Править бал барвиста чудо-осінь.
Ріже слух вишневий листопад,
Ріже око поміжхмарна просинь.

Вчора ще туманилось тепло,
Нині - світ у сонному мовчанні...
Буйнотрав'я, наче й не було,
Пахне сад розлукою-прощанням.

Ліриці пасує лиш курсив,
Кожна буква - віщий знак із неба.
Мій садок у крапельках роси -
Це пройшла засмучена Евтерпа.

А Ерато листя для вінка
Смиче із тремтливої черешні.
Тихо музи в гості погукав,
А вони: - Поете! Ми - тутешні!

Впав листок в периноньку м'яку -
Це ясу приносить сад Гекаті.
Музам нині зимно у садку,
До весни хай гріються у хаті.

09.10.2018р.

Розумака"

Керують людом гроші й інтереси,
Стратегію сусіда розказав.
З одної сторони у нього пейсик,
На іншій - оселедець як коса.

Своїм і вашим, чортові та Богу,
Дві мови, дві комори - дуалізм...
Крокує хохлачок із часом в ногу,
Торгує хвацько порохом із гільз.

Бо вигідно. А лох згинає спину,
Теля-мудрій вже трьох корівок ссе.
Зарплата, плюс субсидія й данина -
І прокурору вистачить на все.

Пів -Хортиці - в оренду Гондурасу,
Росії - Крим, Карпати і Донбас.
Домовились - нехай ідуть у наступ,
А світ хай пропадає після нас.

На цвинтарі зібрав усі горіхи,
Жирнючу рибку в пеклі упіймав.
Все наче ловко. Тільки дуже тихо...
Довкола глип - держави і нема.

Усе продав - ліси, поля і ріки,
Лишилися з процентами борги.
Кайлують на орду онуки й дІтки,
А бунтівливих знищать до ноги.

09.10.2018р.

Провина

Утьопав несвідомо я помилку,
Бо поспішав (тяжкі мої гріхи).
Поцьомати забув уранці жінку,
Тепер мене не пустить до ноги.

Не буде лікувати нижче спини,
Топити в ласці, гріти між рамен.
Чорніє карма, світ зійшовся клином,
Плете журба із суму макраме.

Один лише легенький поцілунок,
А важить як розбурханий квазар.
Пора з життям провести розрахунок,
Ворона за вікном - у тему - "Ка-р-р!".

Калачиком скрутився у куточку,
Караюся від мук один як перст.
О, як же я сховатись нині хочу,
Але уже пора іти на хрест.

Кохана умостилась на дивані,
Штовхає в пекло пальчиком руки.
Іду виконувати покарання -
Вищипувати з носа волооки.

09.10.208р.

Ідіть!

Не буду підбивати на бузу,
Бо влада гепне ще по шарабану.
Якщо жувати довго ковбасу,
То можна провалитись у нірвану.

Ось тільки тут не треба «Га-га-га»,
Народові цей харч – душа й відрада.
Одна біда – ця радість дорога.
Є і дешева – тільки хрящувата.

Жував учора, то зламався зуб,
А називалась, наче, «Президентська».
Піду у банк – «Приват» або у «ПУМБ»,
Скажу: - Женіть табло! Щелепа кепська!

Скажіть – от нащо цвяхи в ковбасі?
Зопріла тирса також недоречна.
А скрізь реклама: «Жуй!», «Смокчи!», «Гризи!»,
Сказав би я та… народився гречним.

Сосиску песик здуру заковтнув,
То, бідолашне, гикало всю нічку.
Ну хто у ночви сипле кабану
Штиблети з «секонд-хенду», а не січку?

Учора, думав, жінку не спасу –
Понюхала масні вуджені кільця.
Ідіть, панове - їжте ковбасу,
Моя ж вечеря – кухличок водиці.

09.10.2018р.

Марнота

Кладу у вуха критики бальзам,
Щоб ріс у бевзя до небес талантик.
- Стилістика у генія - сльоза,
А в тебе, наче ковтуни, кошлата.

Перо не зразу робиться твердим,
Потрібні праця, досвід, час і "мані".
Щезає вічне. Тане, наче дим,
Але цвітуть потужні графомани.

Їх більше ніж поетів востократ,
Прийшла для січки зоряна година.
Не поспшай, дружок, в калашний ряд -
Сатирика спрацює гільйотина.

Парнас у бруд втоптали постоли,
Штурмують пік товпою недоріки.
Хай час обмиє гущу прілих слів,
На драгах лишить золота крупинки.

Та бачу - все марнота. Ділу - швах,
Несуть мішками графомани зшитки.
Друкують казна-що аби грошва
Лилася видавцеві у калитку.

09.10.2018р.
Все порівну

В нас усе поділено навпІл,
Млію, як вареник у сметані.
Я працюю день і ніч як віл,
Жінка бешкетує на дивані.

Хай дружина щедро пудрить ніс
І щасливить світ сяйливим ликом.
Кухня - як годиться - на мені,
Жінка - шкряботить по дну тарілки.

Каже кум,: - А треба навпаеи!
Щоб тріщала спина у гаргари.
Ти б ожив! Тягар пощез важкий
І не купував би вже віагри.

А мені подобається й так -
Божу душу мучати не хочу.
Любці обціловую п'ятак,
Скоро буде в нас іще синочок.

Із роботи мошкою у дім,
Прикупив що треба, виправ речі.
Часу обмаль -.завтра щось поїм,
А тепер ставатиму до печі.

Будуть хліб, еклери, пироги -
Я ж умілець, а не пришелепа.
Потім жінка пустить до ноги...
Порівну у нас усе. Як треба.

10.10.2018р.

Барбос планує нищити ущент
усе, що захишає Україну,
і Rusia вираховує момент,
аби сильніше вдарити у спину.

Удар активізує група «Схід».
І оживають у могилах мерші,
бо почерк наших нинішніх сусід
той самий, що веде у 41-ий.

Історія відома і сумна,
та невідомо ще, чия вина,
і хто за це отримає по шиї...

Перевіряє азимут Батиїв
«вєлікая родімая страна», –
чи не дрімає о 4-ій Київ?

09/10/18

"Яка різниця?"- каже сонна "вата"
Й уперто набивається в рідню.
Я ж мовою катюги-окупанта
Свої вуста до смерті не вчорню.

Насуплений Тарас мовчить на кручі,
Дарма писав нащадкам "Заповіт".
Бо хохлаки "вєлікій і могучій"
Виплювують сьогодні в білий світ.

Працюють на орду брати невірні,
У головах - полова, каламуть.
В Дніпро стікає ненька по краплині,
Гуртом нащадки МОВУ продають.

Обвикли до чужих трусів, історій,
До власного - ні шани, ні жалю.
Та я кажу: - Борімося! Поборем!
Розірвемо з Кремлем негідний шлюб.

Ти - українець! Отже, до загину
Московською дурниць більш не верзи.
Як буде МОВА - буде Україна!
А хохлаки хай виздихають всі.

08.10. 2018р.

Осінній вечір заховав
За хмарами небесні далі.
Ковтнули світлі їх дива
Із хутра сивої вуалі.

На сад навісив унизу
Широку темну геть попону.
Вона затерла жовтизну,
Що так світила безборонно.

Мов почали дерева знов
В імлі чарівній зеленіти.
І тішилися із обнов,
І мов на мить вернулось літо…

Та вітер осені схолов,
Ходив і заглядав під вії…
І мов колись – мою любов –
Оцю ілюзію – розвіяв.

8.08.7526 р. (Від Трипілля) (8.10.2018)

Сьогодні в моді сюр, хрущі на маракуйї,
І під старовину обшмульганий кожух.
На рими цілу ніч із довбнею полюю,
Про все, що упіймав хутенько напишу.

У Львові - огірка, в Полтаві - дикі стреси,
(попалось на гачка сімейство "голубих").
Із образів та слів росте любовний персик,
Пронизує сумний поезії барліг.

Бреду від А до Я крізь до, ре, мі , фа, солі,
Гіперболою ввись, параболою вниз.
І сниться бог Ерот, пружні сідниці голі...
Я теж не лоботряс, в коханні - ас! Артист!

На мить еротоман прикинувся монахом,
З кожуха - хто куди - вистрибують чорти.
Тепер пора в альков. Венера зняла лахи,-
За сотню літ "трудів" їй трохи догодив.

Вона керує всім, кричить в оглухле вухо:
- Давай но па-де-де! Ну, а тепер - кульбіт!
Нарешті читача сонливого розбурхав!
Під тином дожував кістляву мишу кіт.

Із критиком у нас довічне перемир'я,
Казав: - Писня - атас! У жилах стигне кров.
Фантазм куснув у зад, росте під носом пір'я,
Нарешті дописав еклогу про любов.

08.10.2018р.

Хух!

Писати про кохання дуже важко,
Чуття нуртують, наче океан...
Завівся в хаті Ерос-барабашка,
Скрипить-гуде продавлений диван.

А сни тривожать видива препишні!
Там я - юнак! Статура - Аполлон!
Працюють як нові суглоби, крижні,
Вакханки в ліжко лізуть напролом.

Не втомлює любовна потеруха,
В лабети ловить мавок хижа хіть.
Прокинувся - жона сопе у вухо,
Серцевий м'яз шалено торохтить.

Без сил на кухню лізу навкарачки,
У чашу корвалолу ллю ручай.
На столику - віагроньки півпачки,
А решту жінка всипала у чай.

Рідню убив уперше підлий Каїн,
Взялись його онуки за ножі:
Дружинонька вночі відпочиває,
А я до ранку ледве не дожив!

Збудив кохану: - Прісю! Боже правий!
Я ж ледь не вмер! Ще б трохи й " Алілу..."!
Пробач! Розтуркать хтіла пень трухлявий,
А ти, як завше втомлено заснув.

Нехай пригода стане вам уроком,
Ніколи не дрімайте, мужики!
Коли дружини кубляться під боком -
Працюйте як відбійні молотки.

08.1/.2018р.

Я все одно тебе люблю,
Кохання сваркам – не підвладне.
Лише Богів моїх молю
Дали щоб нитку Аріадни

Хай виведе тебе вона
З потворних лабіринтів злості
У чарівливі високості,
Де щастя, ніжність і весна.

Я все одно тебе люблю –
Всі блокування і відмови
Лиш збуджують бажання знову –
Розбити ланцюги жалю!

Я все одно тебе люблю!
Любов сильніша за розпуку.
Бо сталь народжується з муки
Й краса, подібна кришталю.

Я все одно тебе люблю,
І почуття це неокрає
Воно і всесвіт потрясає
Вогнем, підвладним ковалю.

Я все одно тебе люблю,
Свароже, Боже, дай же сили
Збить шкаралущу ту, що милій
Закрила світ, як мигдалю.

Я все одно тебе люблю…
І знаю: пізно а чи рано
Мені дарує Лель кохану,
Як королеву – королю!

Я все одно тебе люблю…!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

7.08.7526 р. (Від Трипілля) (7.10.2018)

Прийшла охота рюмсати й мені,
Пустити хоч одну гарячу слізку.
Топлю журбу у пиві та вині,
Останнім тостом скатерку забризкав.

Була жона. Тепер її нема.
Ще вчора "кавуни" дебелі гладив.
А може я очікую дарма
На рідини бурхливі водоспади?

Півроку жінці попик набридав,
Щодня зі служби в нашу хату човгав.
Тепер вона - монахиня! Свята!
Молитвами довбає вуха Бога.

Чимдужче горло стискує біда,
Шомполиком востаннє чищу дуло...
Аж чую - жінка двері хилита,
Кричить: - Пусти! Я з пекла повернулась!

Втираю їй заплаканий п'ятак,
Нагодував од пуза, як годиться.
Розказує: - Уранці - хлііб, вода,
Обід смачніший - хлібчик та водиця.

Вечеря - піст й до ранку молитвИ,
За ліжко - сукувата з дуба дошка.
Ти, чоловіче,- ледь не овдовів!
До трауру лишилось зовсім трошки.

Тепер я вдома! Слава Богу! Хух!
Не хочу жити на землі цій тінню!
В перину лада впала, наче пух,
Зібралася "молитись" без бікіні.

06.10.2018р.

Казус

Без крапельки тепла - усе життя!
Нема любові - тільки стиглі вірші.
Нещасним бідакам я не суддя,
Окремо долю кожен власну пише.

Геть макіяж легкий,гідропірит,
Коштовне зі смарагдами намисто!
Томи феміністичної мури
Турбують буркітливих суфражисток.

В мегер закриті лона на замки,
На чоловіка блимо люто кожна.
Але ж могло і бути навпаки -
Дітки, дбайливий муж, подружнє ложе.

Сімона, та що, наче, Бовуар,
Заповідала мавкам рівноправ'я.
А я знімаю з лади пеньюар,
Несу її, усміхнену, до раю.

Цілую жінку в звабини-вуста,
Спокуси змій торує шлях до пекла...
А, може, безнадійно я відстав?
Персистим дівам тра ломи та цегла?

Пишіть, колеги, вірші про любов,
Слідкуйте, щоб слова сплітались ловко.
Мені ж пора - жона зварила плов,
Наїмся каші й умощусь під боком.

07.10.2018р.

Ось і осінь торкнула природу
І малює багрянці свої.
Посилає дощі і негоду
І на вікна – сльозин ручаї.

Наче попелу, пригорщі суму
Розвіває із вітром навкруг.
Поетичну, печальну задуму
Опускає на стомлений луг.

І очиці чарівні імлисті
На розвихрені віти кладе,
Зелененьке фарбуючи листя
На жовтаве і тьмяно-руде.

Вимальовує тихо пастеллю
У пейзажі деталь не одну…
Смарагдову садову постелю
Замінила на ковдру сяйну.

Уставляє озерне люстерце
В позолочену раму вона…
Розтривожила зранене серце
Чарівниця жорстока й сумна.

Мов музИки зійшлись похоронні
У великий загробний альков.
І «Адажіо» Альбіноні
Відспівали трагічну любов…

5.08.7526 р. (Від Трипілля) (5.10.2018)

Гуде народець: "Слава! Га-га-га-а!",
Кликуша із трибуни щось балака...
Усоте на майдані балаган -
Три гетьмани ділити будуть шапку.

За спинами товпи шеренга псів
Пильнує, щоб не розповзлась зараза.
Ходи но, "демократії" вкуси!
Кинь пляшку із бензином із "Камаза".

Почубилися грошові мішки,
Рабів не поділили та державу.
Всипають порох нам у чубуки,
Укладують до рук штики іржаві.

Медійники наплескають бурди,
До сказу доведуть людину праці.
І буде люта січа. Бачу дим,
Палатимуть хати. Та не палаци...

Усе марота. Навіть ці слова -
Не виучив актор своєї ролі.
Печуть хохли кривавий коровай,
Здираючи шагрань своєї долі.

03.10.2018р.
Неживий

Сусід заплющив очі, дудлить пиво,
Тримає пляшку з пійлом у руці.
Навчити жити трупа - неможливо,
Та я упертюх - шарпаю мерців.

Співає люд, кохається, танцює,
Штурмує гори, рветься у політ..
А в мертв'яків роки прожито всує,
Торує спирт дорогу на той світ.

Лежить душа, на неї зирить пані,
Жахннулася! Від смороду - трясун!
Гидуючи, обходить калабаню,
А я мерця на сонечко несу.

Із пекла чудом виволік потроху,
Отруту чорну викачав усю.
Нарешті спас. Сьогодні служить Богу,
Торує пастві праведну стезю.

Іще одного з баговиння вирвав,
Створіння, наче, трохи ожило.
Зірвалося! І полетіло в прірву -
Нема поета. Наче й не було.

Але цей твір простий без антитези,
Рельність підло цапнула за карк:
Іде мужик - здоровий і тверезий,
Ув очі глянув - істиннй зомбак.

Від погляду його всихають ружі,
А де пройде - чорніє і бур'ян.
Чи народивсь таким, чи втратив душу...
Таких мерців боюся навіть я.

03.10.2018р.

Міряли, судили і рядили, -
Часу вдосталь, щастя – через край.
Катували словом і любили,
Пекло днів приймаючи за рай.

Що, про що – ніхто тепер не скаже,
Обминали Бога хто як міг.
Крайніх не шукали. Хто ж розв’яже
Рук сплетіння і сплетіння ніг.

Вийшов час, пройшов химерну браму.
День сконав без тіні каяття.
Та рука в руці шматує рану -
Лінії кохання і життя.

Літо притулилося прощально
До напіввідкритого вікна
Променем схололим та печальним,
І німим, як зірвана струна.
Поспішає літечко прощатись
Шелестом і запахом гірким,
Хоч ще квітнуть мальви волохаті,
Збуджуючи виглядом думки.
Ще тумани, боязко і кволо,
Купчаться ярами вздовж доріг
І коханки хочуть у стодолі,
А не в хаті влаштувать нічліг.
Обрії привабливі та дальні
Ще не вкрила мертва жовтизна, -
А вже літо променем печальним
Горнеться прощально до вікна.
29.09.18

О, муже мій! Бери мене! Бери!
Впади росою на суху долину!
Згуби мене між пінистих перин,
А я встелюся пухом тополиним.

Ходи в Едем аби твій дух воскрес,
Рубці страждань минувшини загою.
Кохати так як я - це дар небес,
І я ділюсь священною любов'ю.

Танцюється божественна хура,
Вмивають зорі бризки океану.
Спивай мене, немов п'янкий айран,
Занурюючи у киплячу прану.

О, муже мій! Я сліпну від жаги!
На крилах із тобою в небо лину!
Горять під серцем іскорки юги -
Тепер я мама. Бог послав дитину.

01.09.2018р.

Прозріння

Я думав, що зі мною все гаразд,
Підкинуло життя чудовий прикуп.
Але дмухнув шальгою в очі час,
Дивлюсь назад - пройшло уже піввіку.
'
Довкола пальця тип цей обкрутив,
Пиляють мужики для гробу дошки.
Зітерли пил із дзеркала персти -
Навпроти дядя у глибоких зморшках.

Прозріння як гіркава лобода -
Все ближче й ближче смерті поцілунок.
Очікую від долі приз, медаль,
Отримаю миттєвий розрахунок.

Не гримне урочисто в небі туш,
А буде спазм, агонія та видих.
Товписько друзів, плакальниць, карлуш
Труну штовхне у яму, до Аїда.

Чи це важливо? Думаю, що ні -
В усіх один фінал, туше, планида...
На кухні підгорають деруни,
Біжу, а то лишуся без обіду.

01.10.2018р.

Ноги та влада

Три дні ходжу як змучений каліка,
Крекчу, стогну, лунає "Ох!" та "Ах!".
Дурне взуття, неначе злюща жінка -
І муляє, і тисне - просто жах!

Мозолики протерлися до м'яса,
Повідривало з пальців волоски.
Шугає кров густа в серцевих м'язах,
Волають п'яти: " Геть колоддя скинь!".

Отак і влада - кажуть, що потрібна,
Та я вагаюсь - нащо нам вона?
Шепоче розум: "В тебе думка хибна,
Привчай себе ізмалку до лайна.

Вареників хотілось у сметані,
А вибір - кайлування чи петля.
Доокола ротаті горлопани
Та грошовита, і голодна тля.

Питання вічне: бути чи не бути?
Чи влада ця достойна смітника?
Чалапають по бюлетені люди,
Навпомацки товпа судьбу шука.

Як звикнемо до зради і крадіжок -
Не буде ні кола, ані двора.
Зручне взуття достойне наших ніжок,
А те що є - пожбурити пора.

02.10.2018р.


Е-е-е-ех!

У нас - чоловіків - у лобі вада,
А у жінок відхилення нема.
Оце така сумна, братове, правда,
А думав - є хоч крапелька ума.

Ну випив, шаснув ввечері наліво,
Але про це розплескав язиком.
Тепер життя не мед, а пріле мливо,
У морі опинився за буйком.

Якби мовчав, то все було би кльово,
Гаргара не дізналася б про гріх.
А так сказала: - Бахур! Будь здоровий! -
І виставила хутко за поріг.

Прощайте спориші та конюшина!
Адью бюстгалтер, "кохта", пеньюар!
Бо жінка - це не тільки бормашина,
А лагідна, з душею Божа твар.

Ніхто мені вернуть не зможе "кицю",
Усе життя в цій справі не везе.
Якби любив - тримався б за спідницю,
А так - не дорожив і втратив все.

02.10.2018р.

Зляк

В інеті стогони ізрання
(це вам не опера Бізе).
Читаю оду по кохання,
З рядка одного аж трясе.

Мені аби про грішне тіло -
Воно достойне закарлюк.
Аби і день, і ніч кортіло,..
Сльозаве - зовсім не люблю.

А тут страхіття - зрада, бійки!
В закоханих в руках ножі!
Течуть, течуть вологи ріки,
А я чутливий! На межі!

Побите, скорчене кохання,
Клубок у горлі - не ковтнеш.
Поетка пише вірш востаннє,
Накласти руки хочу теж.

До вечора обридлі гики
Чаклун викатував яйцем.
Прийшла жона. В любовні піки
Стромляю змучене лице.

До ранку пестила за вушком,
Пройшли судома, дрижаки.
Мій віршів том - м''яка подушка
І доторк ніжної руки.

02.10.2018р.

Я стріляю прицільно з гармати,
За щасливе майбутнє, цукерковий трон.
Отже , мріям пора помирати -
Вже третина країни втекла за кордон.

Інша мовчки за безцінь кайлує,
Щоб купити устигнуть до смерті труну.
Існувати доводиться всує -
Я у цих негараздах себе лиш виню.

Нащо пишуться повісті й вірші,
Як читати їх завтра не буде ніхто,?
З кожним днем ворог ближче та ближче,
Ще учора був, наче, земляк і браток.

Верховоди спаковують речі,
Це - розплата за байдуж і сонне життя.
А мені всі дороги до втечі
Закриває стіною снарядів виття.

З капеланом ковтнули причастя,
Він молитись пішов, ну а я - до гармат.
Українці вмирають під Щастям,
Бо його не було тут ніколи й нема.
'
29.09.2028р.

Накритий хмарою рудою,
Вечірній Київ затремтів,
Немов зашморгнутий ордою,
Затамував у серці гнів.

Та вітер, що летів за мревом,
Роздер чадру огидну хмар,
Змінивши колір на рожевий,
Сказав біді: «Оревуар!»*

Усе змінилося так раптом…
Здається, промайнула мить.
Роздерте небо все на клапті,
Чарівним сяєвом горить.

Немає вже чадри рудої,
Уривки світлі - на виду.
Їх силуети – в супокої,
Немов уривки Божих дум!



29.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

За дулю із маком іде боротьба,
Отримає облизня кожен.
На площах зухвало гукайте "Ганьба!",
Тим часом ми "варимо" гроші.

Бунтують невдахи, кипить казанок,
Купив для бузи горлопанів.
Дивися уважно на бевзів, синок,
Для нас це не люди, а "money".

У пельки потроху підсипую корм,
Ідейних - засуну в міністри.
А кум (ще не знає) - вже генпрокурор,
Вчувають бабло його ніздрі.

А та - із косою - рідненька сестра,
Ділитися будемо царством.
А завтра горлатимуть люди "Ура!" -
Така вже у пастирів паства.

У цю свистопляску мільйони вгвтив,
Не здуру - воно того варте.
Ну, все роздивився? До мамці іди,
А тато у банк, працювати.

26.09.2018р.

1.

караван терцій
болю емаль
жаль мені серця
світла
не жаль

птахо
не бийся
ти у вікно
в осені рисах
мокне воно

мокне
і сухо
стиснену суть
вітер розрухав
падає ртуть

2.

падає голос
тембрами в бас
коло
за колом
блюзами
в джаз

доль грамофоник
крутить мене
голку розгонить
карми сягне

то попускає
що не кажіть
все
що тримає
подих душі

то розриває
колію снам
треками крає
просто хана

3.

пізно шукати
ноти на ніч
мантри крилаті
серця вогні

злив саксофони
труби вітрів
ломлять канони
в джазовій грі

в джунглях перкусій
даху
і ринв
в повному русі
відчаю ритм

треба чекати
неба
і синь
янголе-брате
дай мені сил

4.

рай мені снився
значить майдан
в душу прибився
словом гойда

букви закону
сковані ще
і безборонні
віра
і щем


5.

край мені снився
світ без рабів
янгол спустився
грав на трубі

бавились діти
в наших
і тих
снилося
вітер
сонце котив

6.

ранок з дурману
вибіг
і кляк
в шинах майданних
в холод просяк

б’ють барабани
люди мовчать
нині настане
їм благодать

тим непокорам
гідним небес
стріне їх скоро
той
хто воскрес

скаже
вітаю
діти мої
прошу до раю
в теплі краї

тут
і лелеки
і журавлі
сад недалеко
душі незлі

від побратимів
й вірних сестер
небо незриме
чистий етер

7.

нота по ноті
пісні ковток
кляпом у роті
море квіток

душі палають
свічі горять
ні
не вмирає
наша зоря

ні
недаремно
світ порожнів
в час цей буремний
в згарищах днів


8.

видих до вдоху
неміч
і крик
тане потроху
лиш до пори

далі
рішучий
бій що трива
серце озвучить
рідні слова

плач
неодмінний
мова
гармат
як нам
у війнах
класти хлоп’ят

як нам дивитись
в очі батькам
слізьми пролитись
їм по щокам

9.

так не буває
на
і бери
той здобуває
хто не коривсь

серце гаряче
б’ється в борні
плаче
і бачить
край у вогні

місце під сонцем
той здобува
хто на вогонь цей
не на словах

з покликом-боєм
кинеться сам
слава героям
смерть ворогам


19 Жовтня, 2015

нам світанок накапав
годину від сили
поділився напоєм
солодким як сни
ми сиділи гуділи
про шило і мило
про граблі і про вила
підкови весни

і церкви будували
від першої чарки
а по третій вбивали
осиновий кіл
у співучі легені
засмаглі з цигарки
у пригублені душі
від хмелю м'які

ми ділили кордони
канони стирали
усміхалися долі
плювали на сплін
і все більше крамоли
в словах прибувало
наливалася втома
у чашки колін

порожніли вітрини
очей балакучих
забиралося сонце
на крижі стола
ми складали все світле
у те неминуче
а на те запекуче
кипіла смола

обійми мене тихо
цілуй невблаганно
і не дай озирнутись
тривоги жени
хай дороги розбиті
не смертельні ще рани
і проміння зайчата
на порозі війни

обійми мене світом
добрішим за милість
і чистішим за краплю
живої води
нам світанок накапав
годину від сили
але ми не згоріли
нас до Бога не змило
як задутої свічки
зворушливий дим

25 Березня, 2016

Дружок гіркаву правду розказав,
(що ж - час від часу виють і собаки):
"Пиши жалобне, мокре, у сльозах,
І буде бонус - оплески та "лайки".

Мокрятина - це саме те, що тре!
Нехай в очу бубнявіє волога!
А ми віршатко в чаті перетрем,
На море сліз поглипаєм з-за рогу".

Я теж люблю, щоб хлипали носи,
А звук ревіння, мов гугнява дримба.
Бо люди як у річці карасі -
Водицю люблять. Не соромся -хлипай.

Здригаєтся грудина від ридань,
Повзуть думки - усі чорніші ночі.
Ошпарится хочеш? Збоку стань -
Такі гарячі слізоньки дівочі.

Розпухлий ніс пікантний запах вчув,
Із нього крапля "Бух!" - втопила мушку!
Хутенько за ганчіркою лечу -
Напудив песик у кутку калюжку.

25.09.2018р.

Скільки їх: недолугі, сухотні,
Кривобокі, скарлючені, кволі…
Слави крихточку! – завше голодні.
В темноті – як у вічній неволі.

Народилися… бажані наче.
Та занедбані, мовби сирітки.
Хтось од них одвертається, плаче.
Хтось, регочучи, дражнить – ви звідки?!

Їм би в небо, небачене зроду!
Тільки доля – триматись долівки.
І болять на бурхливу не(з)году –
Хворим віршам – рахітні кінцівки.

27.09.2018

Я сміюся крізь сльози, інакше поглине пітьма,
Ні на мить те, що бачив у пеклі, забути не можу...
Ворог бив по позиціях із "Ураганів", гармат,
Шепотіли вуста "Сохрани і спаси мене, Господи Боже!".

Кров лилася з небес, я лежав у рову, наче мрець,
Удихнути не міг це повітря, насичене смертю.
Кулі вили над вухом " Попався? Тобі тут кінець!",
Влучно б'є кацапня із підствольників та мінометів.

Та зостався живий. Опалило лише до кісток,
Подивився на змучене поле і стислося серце:
Спить мій друг, мій товариш, мій вірний незрадний браток,
Він у шанці прийшов добровольцем, прямісінько з лекцій.

Де не гляну - собратчики, теплі ще. Та неживіі...
Рештки взводу складав аж до ночі на зламані ноші.
Не питайте, чому мої сни навіть досі в крові -
Я жартую відтоді. Бо жити інакше не зможу.

25.09.2018р.

Моє місце не тут - біля ложки, каструлі й тарілки,
І не ручка з блокнотом являється сенсом життя.
Бо думками в бою - там, де вибухи, трупи, каліки,-
Куля точно летить між ударами серцебиття.

А на столику чарка горілки і кухоль розсолу,
І вовтузиться в шафі черговий приплід кошенят.
Завтра знову на фронт, із братами лежатиму сполом
На землиці вогкій, удихаючи пороху чад.

Змилостивився Біг - попрощатися встигнув із другом,
Залишаю три грудки піску на закритій труні.
Страх вчаївся на дні, нашорошує злякано вуха,
Та його переміг - він уже не хазяїн мені.

Ось і знову Донбас, воріженьок шукаю між рідних,
Бо між ними, як правило, нині одні вороги.
Із поетів виходять хороші, треновані гридні,
Правда вийти живим не вдається нікому з юги.

Тут і зараз підпільно стрічаються рай із Еребом,
Цей шматочок землі час давно на загибель прирік.
Я у шанцях заснув. Бачу темне, розоране небо,
Ангел скрушно зітхнув і хутенько від мене утік.

25.09.2018р

Мовчання - золото

Релігія - не благо, а біда,
Не можна тлю пускати на розсаду.
Я дар пророцтва бевзю передав,
А він пішов вивалювати правду.

Єдиний Бог - написано рабам,
Насправді нас у світі легіони.
Нехай бубнить священника губа
І бреше людям в очі із амвону.

Бо люд недобрий, ще рости й рости,
Тож хай в одній збирається церковці.
Завчає хором істини прості,
Поклони лобом лупить що є моці.

Бо вміє лиш одне - обух сталить,
Освячуючи смерть моїм іменням.
Усі кутки вкривавив на землі:
Хіба це люди? Псяки навіжені.

В гріху плодили єви дітлахів,
Усе життя неспокій був у хаті.
А дай їм віру у мільйон богів,
То роздеруть цей світ умить на клапті.

Народ гуде, ножаку в рукаві
У віруючого сталеву бачу.
Пророка в рай хутесенько завів -
Від лиха спас. Чого ж ти, дурню, плачеш?

25.09.2018р.

Учитель

Ану, сідай, невдатнику, за парту,
Учити буду як варити "плов".
Для щастя треба зовсім небагато:
Уранці, вдень і ввечері - любов.

Дурня топити жир на велотреці
Й на вірші витрачати півжиття.
Розумний муж в подружньому кубельці
Напружив хтивий м'яз. А ти - гультяй.

Жінки у нас такі сором'язливі,
Не скажуть, що кохатись аж пече.
Дивися - онде топче курку півень,
І ти не спи! Підстав красі плече.

Підвісь над ліжком Рубенса картину,
На бра накинь хустину для півтьми.
І фея у обійми радо йтиме!
Скуштуєш плід із райської хурми!

Тепер іди. І більш не повертайся,
Гони лише сто баксів за урок.
Пішов. Прийшла...монахиня у рясі!
Веду в альков "замолювать" порок.

25.09.2018р.

Не сотвори собі мене
в своїй уяві,
бо не з'явлюся я тобі
в зеніті слави,
бо "на готове" простягає
кожен руки,
та ідеали сотворять -
важка наука!
Не сотвори собі любов
в рожевих мріях,
бо тільки бог свою любов
мірилом міряв,
а ми з тобою
не боги -
хоч нам і важче,
ми - соТВОРЦІ
свого життя,
своєї вдачі,
бо ми пов'язані навік
одним законом,
як перші жінка й чоловік
перед амвоном.

25.09.2018

Красива, сонячна,
лише б радіти.
Згубила в соняхах
строкате літо,
зелені кульчики,
немов ліщина.
Сама ще дівчинка,
а Бог дав сина.
Гойдала, ніжила,
латала льолі,
сирітка з Ніжина,
біднота гола.
На серці - сіра мла
в лиху годину.
Про щастя мріяла -
коханий кинув.
Безсоння каменем
у дні пророчі.
В синочка мамині
небесні очі.
Піднятись на крило
вдалося з віком,
та долі не було
без чоловіка.
Душа - глибокий став,
прудка, мов голка.
На сході воював
її Миколка.
Ряснів і опадав
цвіт на калині...
Криваві опади.
"Ой, сину, сину!"
Мадонні молиться,
а хижа осінь
по всіх околицях
смереки носить,
віночки-горецвіт.
У чому ж винні!?
Її блакитний світ
у домовині!
Гойдала, ніжила,
латала льолі,
сирітка з Ніжина,
біднота гола...

2018 р.

Це місто – п’яне, це місто – сонне.
І ти, і я – застигли в бетоні.
Між нас – ліхтарі, між нас антени
і сни, що чатують по закутках темних.

Асфальтні ріки, човни-маршрутки,
клумб - островів запорошене хутро.
І де шукати того хлопчину
з глибокими, люблячими очима?
2018р.

Тобі й не снилось
як зорі серпневі згоряли до тла.
Мені лишилась
лише зола.
Листок золотий, що в долоні бринить,
вітер осінній гойдає.
В холодній блакиті він зникне за мить.
І я його відпускаю.
За небокраєм,
напевно, щось бачить він з висоти.
Того не знаєм:
ні я, ні ти.
Хоч як би хотіла спинити цю мить, –
та тільки так не буває.
Не озирайся. Мені відболить.
Іди, доки я відпускаю!
2018р.

Тут був Едем. Шумів зелений ліс,
Стрибала білорибиця на плесі...
Тепер його нема. Є купи гільз,
Гниють у вирвах знищені берези.

Я знав - не можна вірити "братам",
Вони - раби, а я дитя свободи.
Сюди прийшла за здобиччю орда,
І п'є з душі кровицю, наче воду.

У Києві печуться біляші,
Подарували зоопарку зебру.
А тут, на фронті - нічку пережив,
Неначе, півжиття украло небо.

Спаситель наш розумний і благий,
Любов'ю платить Україні-неньці.
Та за Дінцем насіяв ворогів,
Загаєшся на мить - і куля в серці.

У пеклі статків-слави не зажив,
Вишіптую свій біль в оцьому вірші.
З палаючої хтів піти межі -
Убиті нерви так благають тиші!

Зі Сходу вітер порохом війнув,
"Загавкали" голодні кулемети.
Щоб ви жили й ростили дітлашню
Мені потрібно завтра тут померти.

23.09.2018р.

Не спи!

Майдан помер? Не треба нам Майдан?
Зручніше спати в теплому кубельці.
То, може, я нахабний вереда
Добра не хочу Україні-неньці?

Бунтую, роздратовую народ,
Випльовую цукерочку солодку?
Почовпати мо' краще на город,
Землиці носом виорати сотку?

Не виучили ще урок гіркий:
Бур'ян щодня полоти варто з грядки.
Тому лиш "пашуть" чорні мужики
Й сумлінно платять злодіям податки.

До влади черга довга - до небес,
Є Петя, Рабинович, Юля, Гепа...
У них до грошей вічний інтерес,
Тебе нема у списку? От халепа!

На вибори чекаєш п'ятака?
Усоте керувати пустиш трутнів?
Старе вбрання достойне смітника,
Хай молодість кує своє майбутнє.

24.09.2018р.

Щиро дякую, осінь, за ласку,
За емоції, що через край,
За кохання даровану казку,
За поезій рясний урожай.

Не зігріти душі оксамитом –
Почуття догоріли до тла!
Прощавай, моє бабине літо,
Пізня осінь жіноча прийшла…

2018

Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,
Але, на жаль, попалась поетеса.

Одні модерні вірші в голові,
Про вічне, про прекрасне і вельбучне.
Годину слухав, аж осоловів,
Мене отак ніхто іще не мучив.

Патетика лилася як вода,
Ще й пафос прасував обвислі вуха.
Не бути нам сьогодні у житах
На дзигарях уже година друга.

Не витримало серденько моє,
Рука з розмаху їй закрила рота.
Стрибнув собака хтивий за бар'єр,
Здалася Гвіневера Ланселоту.

Підхід потрібно знати до мальвін
І долю цупко брати в руки ніжні..
Тепер любов у діви в голові,
Ночами не даю писати вірші.

20.09.2018р.

Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –
Ідуть колони танків й БТРів*.

Все місто дотліває у вогні,
І лава із вулканового жерла
Ген розтікається удалині,
Вже вулиці десятками пожерла.

Боги, невже живу останній день
Й душа уже готується до висі,
Де звів лице сумне, немолоде
Із відсвітом кривавим древній Місяць.

І я моливсь між колихання віт
В диму пекельнім, думав, що востаннє,
За цей чарівний неповторний світ
І припинить благав це розтерзання.

Немов би Путін щупальця страшні
Сюди просунув і душив помалу…
Та це були лиш видива нічні!!!
За мить усе затихло і розтало!

І знову я моливсь, як уві сні,
У дум своїх тяжких тривожнім граді –
Щоб те, що лиш привиділось мені,
Не сталось у майбутньому насправді!

20.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Любить киця голівки від мойви
(треба якось погризти й собі).
Коли жінка жадає любові -
Не відказуй - хапай і люби.

Я учився тактовності в школі,
Виріс чемний тишко-парубій.
Джентльмен не відмовить ніколи,
Ні старенькій, ні відьмі рябій.

Глянь - доокола любоньок повно,
Голосочки знадливо-п'янкі.
Кожна жінка - це сонячний промінь,
Гавань радості для мужиків.

Щоби не вистигало кубельце
І жахтіло теплом від литок -
Утішайте красунь натщесерце,
У сієсту і в сяйві зірок.

Од відмови лиш крок до образи,
Просьба жінки - для мене святе.
Досить з вами точить баляндраси -
Кличе люба. Пора у Едем.

20.09.2018р

Дівочі мрії кубляться в лобах,
Дізнатись про одну хоча би хочу.
Схилилася красуня, мов верба,
Губами щось задумливо шепоче.

Чи є там я? У брюках чи без них?
А, може, хоче впасти ув обійми?
Та сталось диво! Бог мені поміг:
Я закохавсь! Узяв красу у прийми.

Прожив із нею аж півстоні літ,
Ще й досі розминаю їй м'якушки.
І хоч старий, але ж не інвалід,
Ще сили є покласти на подушку.

Удвох печемо хліб і пироги,
Із каплунів скубем під свято пір'я.
Боюся тільки довбні й кочерги,
Коли сьорбну - горбак мій не жаліє.

Якщо мовчить - чекаю на грозу,
Достатньо раз на неї глянуть оком.
А тулиться - у ліжко понесу,
Став ясновидцем, чаклуном, пророком.

За бороду ухопить - це каприз,
Вже звик. Жіноцтво - як маленькі діти.
Зубами клацне - утікаю в ліс
Розійдеться, то може й придушити.

Приліг. Та чую голосок краси -
Жона гарчить на мене лютим барсом.
Пора знімати ліфчик і труси,
Інакше борщ сьорбатиму без м"яса.

19.09.2018р.

Осінь

Дременули в Африку стрижі,
Зрадники - покинули домівку.
Осінь - не пора, а стан душі,
Любять люди хлипати одвіку.

Ти візьми тупого колуна,
Заготуй батькам дрівцят на зиму.
Ні, не хочеш? Манить...таїна
Місяця, який у висях блима?

В падолистах кублиться печаль,
В павутині кущик живокосту.
Кажеш - це поезії Грааль?
Помиливсь,- банальне пустозвонство.

Лупить бабця стиглі гарбузи,
Трусить дід із яблуками гілку.
Бризки ж ностальгічної роси
Від безділля змочують сторінку.

В інтернеті наростає шум,
Сердяться невдатні пустомелі.
Я ж бо косу осені чешу,
Яра мідь вкриває голу землю.

19.09. 2018р.

Потрібна допомога?

Кохання платонічне - для мерців,
Остиглих душ із льодяною кров'ю.
А я живий! Тож мавку на приціл
Беру щодня й освячую любов'ю.

Куди не глянь - одні одинаки,
Зацьковані у шлюбах люди-тіні.
Вулкан погас. Вогонь дотлів жаркий,
Байдужість розкошує на перині.

Гомункул ходить, вірші пише, їсть,-
Нещасна, нежива, заснула лялька.
Всьому виною - сексуальнй піст,
Чуттєвості у трупа - кіт наплакав.

До світла треба линути щодня!
Відкрити серце для стріли Амура!
Любити починати тра зрання,
Найкраще - галопуючим алюром.

А сонце сяде - чвалом, навпрошки,
Забитись крадькома углиб діброви...
Сідлаючи опуклості м'які
Невтішених будити чорнобрових.

Тигриці полюбляють дику хіть,
Альков - це рай земний, а не барлога.
Якщо жона колодою лежить -
Ти винен сам. Потрібна допомога?

18.09.2018р.

Нудьгуючи втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,
Кабака мерзне, наче у евенка.

Ну, а тобі всього лиш двадцять літ -
Моторна і до пестощів жадезна.
Відчула серцем - я не просто дід,
А бог Ерот! У любощах бомбезний.

Учив Зевеса знаджувати краль,
Писнув індусам хтивим "Камастру".
Коли я поруч - пощеза печаль,
Святі й пророки замовкають мудро.

Жона байдужа до машин і шуб,
Цінується лише кохання стогін...
- Чого пищиш? Гаразд, уже біжу-у-у! -
Скажу вам, браття,- важко бути богом.

18.09.2018р.



Ніжки

Побачив дів китайських на параді,
Від шоу й досі, браття, без ума.
Коли ж у мавок ноги кривуваті,
То настрою хорошого нема.

Бо ніжки - перша зваба чоловіка,
По них струмують погляд і думки.
Як скаче курка - півень кукуріка,
На сідалі сидить - неговіркий.

Нога модельки проситься у руки,
Немов кричить: "Ходи сюди! Бери!".
Дивитись на таке - солодкі муки,
Мій друг увидів - миттю захворів.

У надбогині хвицалки до неба
Впираються в опуклості пружні.
До того ж- сексуально-сухоребра,-
Такої захотілося й мені.

А він - козак! Недовго вуха чухав,
До чуда "шасть!" - і вже в раю! Меткий!
Звисають ніжки з пліч однині в друга,
Тепер щодня обцьомує литки.

P.S:
Стегно до мене люба притулила,
Аж волос дибом став на бороді.
Нога довжезна - це велика сила,
Клюють на неї навіть і діди.

18.09.2018р.

Цьом!

Пригорнися до мене, кохана!
Дай поторсаю вушко твоє!
Мій цілунок палкий, елітарний,
Прикладуся, то скажеш "О, є!".

Цілуватися нині не вміють,
Лиш ялозять вогким язиком.
Я ж розтуркую пристрасні мрії,
Закипають чуття, молоко.

Губи м'яко огортують мочку
І ворушать на них волоски.
Люба муркнула: - Я тебе хочу!
Поцілуй груденята м"які!

Розціловую віддану душу,
Зняв сорочку з батисту, жилет.
Курку півень уранці ворушить,
Гріє даму козирний валет.

Зупинився на мить на горбочку,
Впав у пущу, мов зрізаний сніп.
Язиком як м'якеньким листочком
Ворухнув у вогкій борозні.

Разом з місяцем квіточку цьомав,
Вигиналася луком краса.
Ніч пройшла. На годиннику... сьома!
Ну і ну! "Політав" в небасах!

Дрож у тілі і сухо у роті,
І важка як чавун голова.
Від "трудів" захропів на роботі,
Лобом столика поцілував.

18.09.2018р.

Життя якесь не те. На букву Же.
Керують брехуняки-торбохвати.
Ану ходімо, браття, на "Рошен",
Там суперові, до небес зарплати.

І тьма цукерок! Чорний шоколад!
Від запахів аж крутиться в макітрі.
Похрумаєм і рушим на парад,
Прихопимо лікерчика в півлітрі.

Хотілось ренесансу, рококо,
Намалював картину Обіцяйло.
На виборах обляпав нас медком,
Текло по вухах, в рота не попало.

Тепер у люду незавидна роль,
Бідуємо,- самі у тому винні.
Кричіть "Віват!" - цукерковий король
Відкрив іще три сотні магазинів.

Зайшов в один понюхати халви,
Поглипати на європейські ціни...
Голосували за царя і ви,
Тому в державі нині - голі стіни.

Татьбу з кишень не спишеш на війну,
Пливуть в офшори крадені баблоси.
З "Рошена" - чуєш - запашок війнув?
Солодке варять - вибори на носі.

16.09.2018р.

Тиша

Про владоможців, радять,- не пиши,
Потрібні у країні мир та спокій.
Іди но краще їсти біляші,
Масним кавалком ляпни у долоньки.

Комфортно владі тільки в темноті,
На світлі не живе червиве плем'я..
В чиновників - добробут на меті.
Та не для нас, і в цьому вся проблема.

Лягають на папір сумні рядки,
Бо правда не спливає в нас без крові:
Гонгадзе порубали на шматки,
Якби не гавкав - був живий-здоровий.

Ціна питання, начебто, проста:
Мовчати чи прогнати упиряку?
А ззаду шепчуть: "Годі! Перестань!
Пиши-твори про пишногруду мавку"...

Хотіли дар купити і за мідь
Аби пером зчищав із влади сажу.
Нехай народ не думає, а спить,
І голосує так, як зверху скажуть.

Попихачі царку лаштують трон
Аби усе було у шоколаді.
Злодюгам помагає і закон,
Простому люду - лиш промінчик правди.

18.09.2018р.

Істина

Мудрість прийшла із роками,
Істини колють ножі:
Чесний -працює руками,
Злодій - торгує чужим.

Кличе до ятки барига,
Хвалить заморський товар.
В небо від радості плига -
Буде із краму навар.

Ріжуть на шмаття заводи,
У будячинні лани.
Їдуть із Азії "Хонди"
Аби хохол запанів.

Власні куфайки не в моді,
В шубі монгольській - цабе.
Глипає втрачена гордість
Із чужинецьких лабет.

В мене ж - невдячна планида,
Совість - єдина маржа.
Сію пшеницю та жито,
Людям роздам урожай.

17.09.2018р.