ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2024.11.01 18:04
B лунко й понад примарливим усім невблаганний дзиґар-годинник відраховує свої секунди приклацуючи ях, тераса блаженно омріяна ——китайськамузичнапавза—— B віддзеркалення в досвідченій меланхолії альтсаксофонщика, котрий не вступатиме дудіти насту

Артур Сіренко
2024.11.01 09:22
Час – це плямистий щур
З очима кольору ночі,
Що ласує маримухами,
Які назбирав божевільний
В лісі сутінок спогадів,
У хащах осиротілих просторів,
Де блукає сліпою вдовою осінь –
Оця, в картатій сукні минулого,

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луки
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 17:05
Дорікають за обідом
Знов онучці бабця з дідом:
- Що за мода? Шик останній!
Одягла з дірками штані.
Бабця й дід бурмочуть хором:
- Все діряве – тільки сором!
Та ж сміється хитро дуже:
- А мені ото байдуже!

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Сонце Місяць
2024.10.29 13:13
зась-оргії десь & ніколи впусту загинути
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одн

Козак Дума
2024.10.29 10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.

І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Володимир Бойко - [ 2016.09.04 21:43 ]
    Гори, зоря моя, не падай (переклад з Сергія Єсеніна)
    Гори, зоря моя, не падай,
    Холодним променем світи,
    Бо на кладовищі розради
    Живому серцю не знайти.

    Ти світиш серпнем і житами
    Понад просторами полів,
    Бриниш ридальними піснями
    Невідлетілих журавлів.

    Вдивляючись у небокраї,
    Десь, за переліском близьким,
    Я чую, хтось пісень співає
    Про отчий край і отчий дім.

    Прощальне золото осіннє
    Зліта з березових гілок,
    За всіх, кого любив і кинув
    Мов сльози, падає в пісок.

    Я знаю, знаю. Незабаром
    Без нічиєї в тім вини
    Під траурним низьким парканом
    Лягти судилося мені.

    Погасне полум'я ласкаве,
    Зотліє серце на віки,
    Поставлять друзі сірий камінь
    З веселим віршем в два рядки.

    В передчутті близької тризни
    Скажу про себе я отак:
    Любив він землю і вітчизну,
    Немов шинок гіркий пияк.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (9)


  2. Ірина Саковець - [ 2016.09.04 15:59 ]
    ***
    У нас на двох –
    ця тиша, перегусла
    в холодне сонце за́ходу, булане,
    коли у місті
    прокладають ру́сла
    смеркань осінніх вигірклі тумани.

    У нас на двох –
    ця темінь, розіп’я́та
    на неба почорнілім піднебінні,
    і визріле прощання
    з літнім святом –
    червоні феєрверки горобині,

    вишневий лист,
    по оплесках опалий.
    Не винна осінь: всьому час минати.
    У нас на двох –
    одне горня печалі
    з насичено-медовим ароматом.

    І дощ не винен…
    Подивися: долі
    сміється світ із кожної калюжі.
    У ньому в нас
    на диво схожі ролі,
    о вересню, мій найвірніший друже.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Прокоментувати:


  3. Магадара Світозар - [ 2016.09.03 19:50 ]
    ...
    Сутінки приходять, не питаючи, і сідають докупи –
    Говорити-вечеряти-відпускати совість…
    Мої очі шукають вогників: хто з нас першим розлюбить
    І воістину стане свідком любові?

    Бо ця осінь почалася не тут – край серця.
    І цей щем неодмінний, як щось від Всевишнього…
    Ти, як завжди, одужуєш, та щоразу сердишся,
    Як ще в серпні від суму жовтіє вишня.

    Перебігти цю осінь – як переслати зім’яту постіль –
    Ніжно і золотом на переораному подвір’ї,
    Хризантемами в рану-борозну, допоки запрошені гості
    На весіллі не витопчуть. Зрештою, вір їм:

    Жити щасливо і довго, -
    розмовляти пальцями, а не віршами,
    стати корінням дерева, колихати сина…
    Ми були подорожніми, а стали надійно колишніми,
    ти жалієшся на спину, я - на коліна.

    І все би на цьому скінчилося: тобі - у вирій, мені - перейти у зиму,
    Відростити пам’ять, загубитися в стоголоссі…
    То вже і не оглядайся, коли я пливтиму,
    Це не наша осінь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  4. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2016.09.01 16:04 ]
    Ну куди ти, скажений, біжиш
    * * *

    Ну куди ти, скажений, біжиш!
    Перехрестя залиті червоним.
    До нових землетрусів чи воєн?
    Трав пожухлих, підпалених жит?

    Вже і віра зійшла нанівець;
    небокраю не видно за димом…
    Хто ж це так неприродно реве,
    що городина
    не уродила?

    Бо кому вони, ті огірки
    чи начинені морквою перці?
    Тільки біль і зневіра у серці.
    Дим Вітчизни… Який він гіркий!

    Ну куди ти, дурний? Постривай.
    Десь – ти думаєш – легше? Навряд чи.
    Закривавлена фаза гаряча
    ще триває,
    триває,
    трива…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Прокоментувати:


  5. Серго Сокольник - [ 2016.08.27 23:37 ]
    Гарна колискова коханій
    Тривога лоскоче,
    Мов протягом душу січе,
    І темрява ночі,
    Немов закапелки печер...

    Кохана, не бійся
    Без мене прожити цю ніч.
    Хай казяться біси.
    Ти спомини в серце поклич.

    Нехай ми не разом
    І я у чужій стороні,
    Солодким екстазом
    Для тебе наповниться ніч.

    Бо я, характерник,
    Багаття із трав запалю,
    І в серця майстерні
    Свій захист для тебе зроблю.

    Хоч вітер скажений
    Надворі зусім знавіснів,
    Хай річка блаженна
    Впадатиме в озеро снів.

    Почуй на світанні
    Пташок, що дзвенять у раю,
    Хай очі кохані
    Задивляться в душу твою

    Тим поглядом світла,
    Яким я леліяв тебе.
    Троянда розквітла
    Впаде у долоні з небес

    Дарунком надії,
    Що в смутку підтримує нас.
    Це віра в подію-
    В шаленої зустрічі час.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116082700900


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  6. Ірина Саковець - [ 2016.08.27 17:06 ]
    ***
    А вечір – в осінньому танці. Смішні, недбалі
    ще рухи його, боязкі, та вже час пустити,
    неначе на воду з паперу хиткий кораблик,
    і біль, і тривогу, і навіть це ніжне літо,
    що так неохоче, немовби на вічний допит,
    повільно-повільно по вільхах іде і вербах,
    лісів предковічну самотність жовтаво топить
    і зорі полоще у чорному морі неба.

    Два кроки до вересня, далі – тривала п’єса .
    Ми станем осінніми, вивчивши тихі ролі,
    бо осінь уся – у сумнім журавлів оркестрі,
    коли із природою змінюють душі колір.
    Бо осінь – це спокій, розлитий із дзбана сонця,
    це ручка й блокнот у кишені. І рими, рими...
    А там – листопад, що так ба́йдуже, без емоцій,
    дощами змиватиме з овиду решту гриму.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (6)


  7. Ніна Виноградська - [ 2016.08.22 16:11 ]
    Душі твоєї тепле літо


    Початок осені. Початок
    Дощів холодних і негод,
    Де серед золота свічадом -
    Кохання, краща з нагород.

    Серед каштанів карооких,
    Вогню калини й горобин
    Спішу, не стишуючи кроків,
    До тебе, любий. Ти один

    Зумієш так мене зігріти,
    Що серед цих осінніх днів
    Душі твоєї тепле літо
    Огорне м’яко і без слів.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (3)


  8. Роксолана Вірлан - [ 2016.08.20 02:09 ]
    не Осінь ( Магосвіт)
    Яка ж терпка, яка химерна -
    як цівка світла в плазмі ночі;
    як трем роси на шпилі терну,
    що ось-ось викрапне й не верне
    і тільки духом тихо-тихо
    зашерехоче.

    Заходить в окіл - як Селена-
    ні, не самотня - одинока,
    як пісні висотана вена,
    в лилових досвіту пеленах...
    вовки її спивають кроки
    під оболоком.

    Над косогорами розвита -
    малює хмарами прийдешнє,
    колише в обріях боліди,
    кладе у жбани мрії гріти...
    подейкують одвсебіч люди,
    що нетутешня,

    в руках вилюлює обжинки
    і п"є долонями колосся:
    хто - буде в кінци...хто - у вінку...
    хтось не вернеться з вОйни...синку!
    ..................................................
    Якби не знали, що то жінка -
    гадали б -Осінь.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  9. Володимир Бойко - [ 2016.08.19 00:10 ]
    Агонія
    В агонії біснується Росія –
    Імперське чванство піну підніма.
    Мерзенна, підла, з маскою месії –
    Розхитана, та все-таки тюрма.

    Вона була такою споконвіку,
    Із угро-фінських виповзши боліт.
    Її мораль, нелюдяна і дика,
    Малоросійства витворила гніт.

    Виборсуємось тяжко з баговини,
    Заплутані в тенетах супереч.
    Але чекає зайдів домовина,
    На нечисть – хрест, а ворогові – меч!

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (6)


  10. Любов Бенедишин - [ 2016.08.12 11:47 ]
    Насниться Вкраїні...
    Розгойдали небо.
    Аж хочеться крикнути:
    "Досить!"
    Спотворена дійсність.
    Безсилих безсонь каламуть.
    Війна шаленіє,
    життя людські косить і косить...
    Покремсані долі
    за часом пливуть і пливуть...

    На всіх перекатах
    чужої покути немає.
    На всі виднокола
    немає чужої біди.
    Звитяг перегони...
    У пошуках власного раю
    дістатися краю.
    А далі?
    А далі - куди?!

    Як вирватись вірі
    із цього кривавого виру?
    В зіницях безодні
    спасенна хитається лодь...
    Насниться Вкраїні
    надія - голубкою миру.
    І мить, як пір'їну,
    впіймає в долоню
    Господь.

    2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  11. Вікторія Торон - [ 2016.08.09 04:10 ]
    Я тиші жду
    Я тиші жду, коли б розтанув хор
    і запитання в намірі б зостались,
    і значення без звуку і без форм
    за межі берегів переливались.

    Нехай розумні, завчені слова
    сипнуть урозтіч конями баскими,
    і буде тиша, тиша світова,
    де спроба мови — марна й непростима.

    Полеміка по рейках відгримить,
    і пауза наповниться світами.
    Можливо, нам зустрітись пощастить
    у мовчазних провулках між словами?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (10)


  12. Артур Сіренко - [ 2016.08.08 11:29 ]
    Тільки шматочки тиші
    Якщо тільки тиша лишилась тобі,
    Якщо ти зникаєш, як тінь у юрбі,
    Якщо тільки тиша у паузах слів,
    Між пострілом, вибухом, клаптями снів,
    Тиші шматочки лишились тобі,
    Як нагорода в оцій боротьбі,
    Вагомі і довгі, як краплі політ,
    Важкі й незбагненні, як зранений світ,
    Вагомі, як краплі, що небом пустим
    Тобі подаровані. Хмара як дим.
    Несила їй виснути - зникли світи,
    І тиша шматками між громом. І ти.
    І кожен шматок це раптовий антракт
    Страшної вистави: що постріл, то факт.
    Не степ це, друзяко, це є Колізей,
    Пісок на арені і сотні очей
    Байдужих плебеїв. Живемо отак,
    А потім колись червонітиме мак,
    На цій не чужій нам землі без людей,
    В степу полиновім, що білий, як день.
    Мірило життя нам ці тиші шматки,
    Оті - між рядками, оті - самоти.
    Ми очі відкриємо краплям важким.
    Земля наче вохра. А спогад як дим.
    Мій друже, забув ти, що ми на війні
    Як тихо... Як тихо... Як тихо... Чи ні?


    Рейтинги: Народний 6 (5.15) | "Майстерень" 6 (5.44)
    Коментарі: (2)


  13. Лілея Дністрова - [ 2016.08.06 22:18 ]
    Сонячний тунель
    Збезсиліло заслав густий туман довкіл,
    Мокрісінька трава ввібрала просинь...
    Переділив кришталь сльози журу навпіл,
    І зірочник стуливсь у безголоссі.
    Та кожна темна ніч завершується днем,
    Після стрімких падінь надходять злети.
    І арка райдуги - це сонячний тунель
    У задзеркалля мрійності поета.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.3) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  14. Віктор Кучерук - [ 2016.07.28 06:26 ]
    Святковий день
    Бринить обвітрена блакить
    Пташиними піснями, –
    І сонця жар палахкотить,
    Кружляючи над нами.
    І як так статися могло,
    Що з неба благовісно
    На землю сіється тепло
    У супроводі пісні?
    І шум, і блиск, і щастя дух
    Душею відчуваю, –
    Мов розродився світ навкруг
    Очікуваним раєм.
    28.06.16


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (10)


  15. Адель Станіславська - [ 2016.07.23 22:56 ]
    Мені усміхнувся безхатько
    Мені усміхнувся безхатько.
    Привітно махнув рукою.
    Старий сивочолий дядько...
    Лишилась сама собою -
    всміхнулась йому навзаєм
    і дивна майнула думка:
    "Віддав найцінніше, що має... "
    І гріло тепло подарунка.
    2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (6)


  16. Вікторія Торон - [ 2016.07.22 05:57 ]
    До себе приміряєм смерть
    До себе приміряєм смерть—
    чи довго це? чи швидко?
    чи смерть подібна до стрибка?
    чи, може, до падіння?
    на сірих подушках палат--
    під стогони, при свідках?
    а чи забутому в траві--
    у маячних видіннях?


    До себе приміряєм страх—
    під обстрілом і в тиші,
    про що подумаєш тоді—
    про матір? про сім’ю?
    або про цього юнака,
    що так нерівно дише
    і дума: «він мене уб’є,
    як я його не вб’ю»?


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (7)


  17. Володимир Бойко - [ 2016.07.19 00:55 ]
    Напівзабуте
    Обійняла поспішно, невміло.
    (Недосвідченість – це ж бо не гріх).
    Ти ж мене віднайшла! Не зблудила.
    На чужий не звернула поріг.

    Я себе поєднав із тобою
    Не заради хвилинних розваг,
    Не заради утіхи палкої,
    А лиш тільки тому, що запраг

    Віднайти нерозпродане щастя,
    Без усяких умов і торгів,
    Де ніколи нікому не вдасться
    Неправдивих промовити слів.

    І, коли пломеніють зірниці,
    Я тебе поміж них впізнаю.
    У твої заглядаю зіниці,
    Щоб побачити долю свою.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (7)


  18. Ігор Шоха - [ 2016.07.18 18:21 ]
    Битіє і свідомість
    ***
    Юрба цінує не усе, що є,
    а те, що має бути у народу.
    Тому і не цінуємо свободу,
    яка і агітує, і дає
    орієнтири племені і роду.

    ***
    Вода тече, а Божий суд гряде.
    Як не суди – ідемо по етапу.
    Але чому тудою не іде
    окремою колоною орде*
    команда судії-головотяпа?

    ***
    Тримаю у руці синицю.
    а журавлі летять у ніч.
    І сови з ніччю віч-на-віч
    чекають на мої дурниці
    із мудрим виразом облич.

    ***
    Скаженіє Азія у полі,
    де кочує плем'я сатани.
    Невловимі месники і тролі
    опоетизовують неволю
    і леліють демона війни.

    ***
    Як заповіт онукам-козакам,
    і неуку, і діючому чину
    не обіцяю мирної години,
    якщо на одрі не побачу сам,
    що і живий душею опочине.

    ***
    Ніхто не знає до пуття,
    що є душею у істоти.
    І не дізнається достоту,
    що уві сні її життя –
    історія її народу.

                                  2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (1)


  19. Віктор Кучерук - [ 2016.07.18 07:00 ]
    Дружині
    Ти знов стоїш переді мною:
    Весела, горда, молода, –
    І насолодою хмільною
    Рука у руку запада.
    Які у тебе дивні очі!
    Яке обличчя неземне!
    І аж до сліз мій ніс лоскоче
    Твоє волосся запашне.
    Щасливий я, що із тобою
    Не день, не рік, а вік прожив, –
    Не був гіркою кабалою,
    Не став нелюбим і чужим.
    Нехай любов обох втішає
    І почуття не знають меж,
    Допоки світ здається раєм
    Мені й тобі, я знаю, теж!..
    17.07.16


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (12)


  20. Вікторія Торон - [ 2016.07.17 23:08 ]
    Двійник
    Життя свого пройшовши половину
    (напевно — більше, та не в тому річ),
    я пригадала з юності людину
    загублену в димах десятиріч.

    І все частіше серед сухостою
    безжальним сонцем виснажених днів,
    коли сама спілкуєшся з собою,
    спада на думку: «Він би зрозумів».

    Та він пішов, зоставивши в закладі
    звірянь палких миттєвості вночі.
    Двійник його заховує в шухляді
    спустілого помешкання ключі

    та удає, що він і є той перший,
    який лиш подорослішав — не зник
    (даремно, бо тонку подібність стерши,
    я миттю самозванця бачу лик).

    Чуже ім’я поцупивши і гідність,
    нехай живе, якщо вже так зумів.
    Та от біда — є голос і подібність,
    але нема того, хто розумів...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (8)


  21. Ігор Шоха - [ 2016.07.17 20:09 ]
    Корективи часу
    Було колись, та є і нині
    у кожної – її солдат.
    І як не грайся, а людині
    дають у руки автомат.

    Вона чекає. Він кохає
    і обнадіює її.
    Було колись! Але немає,
    коли реально є бої.

    І час минає. І герої
    єднають долі. То колись.
    А нині?
           – Мила, не журись.
    Усе, що виглядає грою –
    дитяча казка, без якої
    уже ніяк не обійтись.

    07.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.91)
    Коментарі: (7)


  22. Володимир Бойко - [ 2016.07.11 17:37 ]
    * * *
    Перетлівають барви вечорові,
    Бентежних снів нашіптує зоря...
    Манливий світ, який постав з любові,
    А за любов ніхто не докоря.

    Люблю цей світ за радість без причини,
    Коли щасливий тим, що ти живеш.
    Так небагато треба для людини.
    Так мало втіх, які не знають меж.

    Однак любов не врятувала світу,
    І добре обертається на зле.
    Здавалось, просто жити б і радіти,
    Життя прекрасне начебто...
    Але...

    Бракує сил протистояти злому,
    Дракона зуби сіє сатана.
    Комусь чужого конче треба дому,
    Комусь війна – то «мать родна».





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (8)


  23. Галина Кучеренко - [ 2016.07.07 12:01 ]
    Спокуса (до язичницького свята життя і любові - свята Купала)
    Одвічна боротьба –
    Між Богом у собі
    І Богом від попа.
    Ти у захопленні!
    А піп киває - хтивість.
    Ти у природі не шукай гріха,
    Бо міра відчуттів – то Божа милість.

    Проте……

    Спокуса загострює смак…
    Ту пристрасть приборкає розум...
    Щоб не опуститись у морок,
    Відчуй задоволення брак -
    Позбудься переситу шворок….
    © 07.07.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (8) | ""


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2016.07.04 23:08 ]
    Час у вічності тане
    Всотала темінь люту спеку,
    Вже прохолода поміж трав.
    Аж ніби гай зітхнув полегко,
    Її у себе увібрав.

    Пливу поміж дубів правічних -
    Поважних, мудрих, як волхви.
    І зачаровано-містично
    Зелені мають корогви.

    І час у вічності мов тане,
    П'є насолоду залюбки.
    П'янить ця темрява жадана,
    Пресвітлі сіючи зірки.

    26.06.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
    Київщина, Конча Озерна.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  25. Анна Віталія Палій - [ 2016.06.26 18:56 ]
    Евтерпа
    Босі стопи. Біля ніг – сувій.
    У вінку трояндовім рожевім.
    А на сукні блідо-голубій
    Зелень мирту – дотиком. Уже вам
    Флейта вигаптовує слова
    Голосом довірливо-вольготним.
    Дама – в масці. Тенькнула стріла,
    Ще й не встиг я запитати: – Хто ти? –
    Підкосило ноги на поріг.
    Серце, що затіпало, затерпло.
    – Хто ти, ангел? А чи, може, гріх? –
    Подорожня мовила: – Евтерпа.
    – Забрела з язичництва до нас,
    Щоби час забрати і надії?
    Я в який спіткнувся перелаз? –
    І Евтерпа мовила: – Ти мріяв.
    Пий нектар. – І чашу подає.
    Я припав до неї, як у спрагу.
    Захмелів, аж сонячно стає.
    – То таки нектар, чи, може, брага? –
    Усміхнулась. Узяла сувій.
    Скрикнув я: – Не йди! Не йди, благаю.
    – Я з тобою. В серці й голові.
    Але більше часу тут не згаю. –
    Відійшла. Подякувати їй?
    – Я прошу амброзії, Евтерпо!
    О, залиш і флейту, і сувій!
    Твій відхід болючий і нестерпний.
    Запроси до мене ще й Пейто! –
    Їй услід кричав, чи то молився.
    І вона оглянулась: – Ато
    Більше не писатимеш? Дивися,
    Бо тоді вже точно не прийду. –
    Затремтіли руки і на лихо
    Чи на щастя, яблуні в саду
    Що розцвів, світили тихо-тихо
    На довкіл духмяні ліхтарі.
    Віти розгойдав грайливий вітер,
    Сонце закрутило угорі
    Ранок, що всміхнувся білим цвітом.
    А тендітний жовтий силует
    У вікні навпроти – іншим небом
    Вибарвили строфи. Я – поет!
    Намалюю світ новий для тебе,
    Дівчино у сукні золотій,
    Вибудую замок біля моря.
    Оспіваю погляд милий твій,
    Згин і уст, і брів, бо тим, хто творить,
    Усміхнувся Бог і Сам навча.
    Яблунева віхола, дівча,
    Й день весняний у мені говорять.
    20.06.2016.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.47) | "Майстерень" 5.75 (5.48)
    Коментарі: (11)


  26. Ірина М - [ 2016.06.22 01:52 ]
    Сонце
    На тобі сонце, будь з ним легка й вдячна –

    Казав чоловік і дивився безмежно гордо

    Повітря ставало тягуче як мед і гаряче

    Розпікало ніздрі і натирало горло.


    Легені всмоктували його і жували, жували

    Серце перекачувало кров як ніколи неспинно

    Нагрівались дахи, плавилися мурали

    Фарба текла по стінах як слина.


    Чоловік цілував у шию – і було душно

    Незахищене тіло перетворювалось у сплав металів

    Світило в очі, у скроні пекло бездушно,

    Ми чекали.


    Ми дратувалися і нітилися, як непрошені гості

    Спека нас збуджувала і бентежила

    Пальцями гладив ребра крихкі і гострі

    Ніби одне з них точно йому належало


    Воно горіло в небі – липнева ватра

    Пальці вгризалися в спину, спинялись вчасно.

    На тобі сонце – погрійся в ньому до завтра
    Потім загасне.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Пелагея Секлет - [ 2016.06.17 23:18 ]
    Зі смаком весни
    Солодко... Вишневим цвітом
    Світять небеса.
    Припорошені із ранку,
    У пелюстках, мов в серпанку,
    Прокидались ранні квіти -
    Весняна краса.

    У дзвінкій весняній тиші
    Чутно спів.
    І перлиста черемшина,
    Мов заквітчана дівчина,
    Усміхається й не лишить
    Зайвих слів.

    Яблунева наречена
    У фаті
    Свято сонця відкриває
    У весняно-світлім краї.
    І шумлять дощі натхненно
    Золоті.

    Солодко...Шепоче вітер
    Уві сні.
    У вбранні стоять дерева,
    Все вкриває цвіт вишневий.
    Як же я люблю ці квіти
    Навесні.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Катерина Маліщук - [ 2016.06.16 16:25 ]
    Втішайся, вічносте зрадлива!
    Втішайся, вічносте зрадлива!
    Обіцяне тобою тане.
    І мати віру за вітрила,
    Надію за небесну манну
    Не хоче знівечене серце.
    Скінчилась мить уже давно...
    Якщо ти, вічносте, озвешся -
    Зупиниться биття його.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  29. Олена Балера - [ 2016.06.13 09:03 ]
    Amoretti. Сонет XL (переклад з Едмунда Спенсера)
    Коли цвіте ласкавий усміх, він
    Навіює мені дива такі:
    Немов під кожною з її повік
    Сто грацій, як у затінку хиткім.
    Мій розум бачить промені легкі
    Ясним, прозорим світлом в літній день:
    І бурю зупиняє на віки
    Проміння чистого сяйний едем.
    Пташа сполохане, що чулось десь,
    І звіра, що таївся у норі,
    Те сяйво знов зі схованок веде,
    Вони до світла тягнуться скоріш.
    І я, що серце натомив од бур,
    З тим променем про хмари позабув.





    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (16)


  30. Оксана Рибась - [ 2016.06.11 22:21 ]
    Рани-руни
    Щупальці ранку світ тягнуть із темряви.
    Все перевірено серця детектором.

    Крихітка впертості духу та крапелька певності...
    Очі, що світяться відблиском долі і денності...

    Серце прикрите хіба що долонями.
    Жевріє світло між ребрами й скронями.

    Та не сховатися і не втекти від обов’язку –
    Брукову сірість побарвити кроками босими...

    Час до майбутнього стелиться нервами –
    Віра у спокій впадає в дух зернами.

    Голос таланту в засаді у заздрості труйної...
    Букви на серці виводяться ранами-рунами.

    Твори заморені, та не впокорені.
    Книга буття і душа вже розгорнуті...

    Кров'ю палає світило, відсвічене вікнами...
    Тінь заступає і стелиться попід повіками...

    © Оксана Рибась 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  31. Леся Геник - [ 2016.06.10 20:46 ]
    *** Ти схожий на вечір літній...
    ***
    Ти схожий на вечір літній,
    такий до нестриму вабний
    такий небезпечно ніжний,
    аж серцю спирає дух.
    І я наче та волошка,
    тендітна і безпорадна,
    в обійми твої солодкі
    по тихій росі бреду.

    Хапаю останній промінь
    розлагідненим пелюстям,
    вбираюся у коралі
    ледь-видимих ще зірниць.
    За мить у тобі, жаданий,
    до крапельки розчинюся
    на ложі трави і неба,
    між крилами дивоптиць.

    І буде кружляти обрій,
    мов марево кольорове
    над садом, що став едемом
    для душ розімлілих двох.
    Аж поки розлиє щастя
    своє неосяжне море,
    аж поки скупає в ньому
    свій усміх ласкавий Бог.

    2.06.16 р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (12)


  32. Борис Костиря - [ 2016.06.09 10:50 ]
    * * *
    О. М.

    Я Вас побачив, у тривозі скутий,
    Немов рослина каменем твердим,
    І спогадів заледенілий смуток
    Перед очима виник, ніби дим.

    Я усміхався весело і грішно,
    І це була мов гра, і бачив я,
    Мій усміх віддзеркалився первісно
    У Вашому обличчі звіддаля.

    Ви встали і поринули у простір,
    Що Вас забрав і більш не повертав.
    Та краще, якби все-таки ми просто
    В цю мить неслися божевіллям трав.

    Розділено нас простором і часом,
    Та завірюхи часу не страшні.
    Свіча в мені спалила передчасно
    Останній шал зимової пітьми.

    28 березня 2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (2)


  33. Богдан Вершинін - [ 2016.06.07 20:12 ]
    Вервечку
    У вогкості вогнів цього праміста,
    поміж новобудов й старобудов
    /де знищують весь спадок комуніста
    у пошуках своїх першооснов/
    сопе надсадно вуличне горнило,
    сотається історії канва.
    Я знаю, нам усім поталанило -
    ідуть жнива!
    Час злої, що аж спину ломить, праці,
    час славних /як інакше?/ перемог.
    У цій незмінній зміні декорацій
    ми забуваємо, що десь є Бог!

    Бо допустив Він помилку маленьку:
    віки пройшли вже, як не стало тих,
    хто вість благу, чи вісточку благеньку
    чув з божих вуст, словами золотих.

    Нам би почуть хоч трошки! Нам би жменьку,
    вервечку приголосних й голосних.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  34. Ігор Герасименко - [ 2016.06.03 19:15 ]
    Місце, де клює
    Сплативши борг сповна Ремарку,
    хай іншим фабули плете,
    пішли удвох: друг на рибалку,
    я прогулятися. Проте,

    товариш берегом блукає,
    шукає місце, де клює,
    я з будь-якого заглядаю
    в глибоке річки декольте.

    Від сорому не запалати:
    в чарівній глибині, на дні
    царівни озера палаци,
    які належать і мені.

    Чи галеони, де дукати,
    і відчувати: все моє!
    Це веселіше, ніж блукати,
    шукати місце, де клює.

    Принади - і на водній гладі,
    де віддзерлкалюється вись,
    хмарки тендітні та огрядні,
    але всі гарні. Ще дививсь

    на хвильок сонячне намисто,
    чи діамантове кольє.
    А приятель блукав невтішно,
    шукав те місце, де клює.

    14.05.2016



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (8)


  35. Володимир Маслов - [ 2016.05.23 18:47 ]
    ***
    Вверху глухі, внизу німі,
    країна в ямі...
    І незалежність у сумі,
    важка, мов камінь.

    За що молились я і ти,
    якому богу,
    коли не можемо знайти
    одну дорогу?

    Два роки клятої війни
    і два Майдани...
    Відходять винні без вини,
    ростуть кургани.

    І доля каменем лежить
    чиясь на схилі,
    на цій землі, на цій межі...
    на цій могилі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (6)


  36. Мирон Шагало - [ 2016.05.23 15:52 ]
    Ватерлоо
    Остання битва, і близько вечір,
    мов Жозефіни остання ласка.
    Поблідло небо від кровотечі.
    Невже поразка?

    Якесь незвичне це Ватерлоо —
    чуже немовби, й немовби знане.
    Поля, горби ці — чи ви від злого
    чи Богом дані?

    Жалю немає, немає злості
    на Ватерлоо, на Веллінгтона.
    Бо хто ти завтра? Самотній острів,
    що в морі тоне.

    (23 травня 2015)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (5)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2016.05.22 23:28 ]
    Відгомін війни
    Із хмари вовняний дашок
    Навис над садом пеленою.
    Під ніжні висвисти пташок
    Сумні дощі ідуть весною.

    Проста напевне в цьому суть,
    Мінором дихає неначе –
    Загиблих воїнів несуть
    І небо понад ними… плаче.

    20.05.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Київ, ботанічний сад


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (16)


  38. Олена Осінь - [ 2016.05.20 09:16 ]
    ***
    хлопчики мої
    хлопчики
    братики мої
    братики…

    як одягнуть сорочечки
    хрестиками картатими
    та як пройдуть берегом
    річки небесної –
    велети наші!
    велеси!
    лицарі наші
    месники…

    ненька-земля молиться:
    сонячні мої
    воїни
    рани загояться…
    рани незгоєні…

    там для душі прóсторо
    купіль любисткова
    білі як пух постелі
    янголи вам вистелять
    в тиші густій миртовій…

    болем серця гострені

    вибачте що молитвою
    не зупинили пострілів


    Рейтинги: Народний 5.8 (5.49) | "Майстерень" 5.88 (5.58)
    Коментарі: (9)


  39. Лариса Пугачук - [ 2016.05.19 15:31 ]
    Не винна я. То соловей зманив.
    У соло солов’я влетіла,
    В траву скотилась запахущу,
    У ягодах скупала тіло,
    Тебе закликала під кущик.
    Роси розсипалось намисто
    По двох горбочках пустотливих,
    І у волосся шовковисте
    Вплелося сонце чистим дивом...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (14)


  40. Лариса Пугачук - [ 2016.05.18 18:34 ]
    Вишиваєм долю
    Квiточка до квiточки, стеблик до стеблини –
    Вишиваю хрестиком гарну скатертину.
    Макiвка до макiвки, колос до колосся –
    Вишиваю сонячний обруч на волосся.
    Вишиваю ніжністю милому сорочку –
    Оберіг вкладаю в кожну оторочку.

    Крапля кровi раптом впала на тканину –
    I зайшлася криком доля удовина.
    Чорними хустками та хрестами в полi
    Вишиваєм нинi України долю.
    Бiле зЕрно духу, а червоне – кровi,
    Маками залитий шлях терпкий до волi.

    21.05.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (18)


  41. Ірина Саковець - [ 2016.05.09 12:57 ]
    ***
    Зеленими хвилями рясту розлився сад:
    не вітер – то дихати землю навчає синь.
    Спиняється ранок між тінями тіней, над
    верхами будинків зриваючи стиглі сни,

    і лиш удає прохолоду – та все дарма:
    я знаю байдужість у безліч її облич.
    Летіли купатися пта́хи в озе́рці хмар –
    на ціле відлуння грози відігнали ніч.

    Усюди кульбабно, шафраново де-не-де.
    Каштан величавий у цвіті, мов білий бог.
    Із променя шиє сорочку для мене день,
    і я загортаюсь у сонце, нам добре вдвох.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (8)


  42. Нінель Новікова - [ 2016.05.06 11:45 ]
    Наші бабусі


    В усі часи було новеньке «плаття» --
    Одне, чи два, із ситцю в квіточках.
    Тепер на них із «секонд хенду» шмаття,
    Турецькі капці на старих ногах.

    «На вихід» є китайські чорні «брюки»,
    Що в темряві іскрять, як світлячки.
    Із нашого, лиш мозолясті руки
    Та ще радянські, білі хусточки.

    Такі от, за кордонами, як пані!
    Поставлять зуби білі з порцеляни,
    Мандрують світом. Ну, а ці що знають?
    Зберуться, під наливку поспівають…

    В селі ні фельдшера, ані аптеки,
    А до району – важко і далеко!
    Так доживають сиві бідаки.
    «На смерть» собі збирають копійки.

    Городи і садки позаростали…
    Зате вирують митниці, вокзали.
    То витікають, наче кров із рани,
    Твої, країно, юні громадяни!

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (6)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2016.05.04 20:08 ]
    Весняні перегуки
    Трава пробилась крізь торішнє листя,
    Смарагди сіє навкруги свої.
    І прохолоду вечора імлисту
    Оздоблюють мажорно солов`ї.

    Розгонисто на вітах «тьох» цей лине.
    А знизу мов змагається із ним –
    Неначе регіт – кумкання жабине,
    Як черги кулеметної екстрим.

    Перегуки тривоги і розчулень
    Контрастно тчуть химерію свою.
    І філософськи кукає зозуля,
    Немов суддя третейський у гаю.

    3.05.7524 р. (2016) Київщина,
    Конча Озерна, півострів Печалі.



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (12)


  44. Лариса Пугачук - [ 2016.05.02 23:41 ]
    Полин росте
    Яке це щастя линути додому!
    Лелечим шляхом довгим і неспинним
    Летіти, не зважаючи на втому,
    До рідної землі, до України.

    Вiдкрию дверi i зайду до хати,
    Вдихну повiтря до сльози знайоме.
    Десь тут мене чекають мама з татом –
    Чи бачать, що приїхала додому?..

    Скраєчку сяду я на віко скрині,
    Огляну стiни, вишивками вкритi,
    Де хрестиками хиляться стеблини –
    Червонi маки i волошки в житi.

    Садок у цвіті, примули рядочком,
    Барвінок усміхається гостинно,
    Чого ж ти серце розливаєш мовчки
    По всьому тілу гіркоту полинну?..

    … Провiдала. Могилам поклонилась
    Та й мушу знов рушати у дорогу.
    А, може, то менi лише приснилось?.. –
    Пасхальне щастя рiдного порогу.

    ой як же важко їхати iз дому


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (7)


  45. Лариса Пугачук - [ 2016.05.01 23:10 ]
    Увійти
    перестріти шипшиною
    не вбоятися кислого
    не вбоятись колючого
    дарувати що є

    пригостити калиною
    нею губи зволожити
    ліки справжньої ніжності
    ледь терпкі та густі

    цвітом липи осипати
    вітром в очі заглянути
    серед ночі притихлої
    обійняти дощем

    і поволі проллятися
    і останніми краплями
    розчинити калинову
    гіркоту на губах


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (8)


  46. Вікторія Торон - [ 2016.04.30 10:19 ]
    Вона
    Вона буває метушлива, з нервовим сміхом недоречним,
    книжок роками не читає і не вжива розумних слів,
    а чоловік її на людях -- в манерах вишукано-гречний,
    із бурштиновими очима з темно-палких жіночих снів.

    Вона завжди в життєвій прозі —чи у дворі, чи на городі;
    час розмежований натроє —вечеря, снідання, обід...
    Невпинно рухаються крила, в завзятті юному пророслі
    у ті роки, як прокладали вони у парі перший слід.

    Її би можна пожаліти, але сміється вона вголос,
    біжить, розхитуючи кладку, понад обмани і роки;
    і так заведено між ними --усе, що мужем розкололось,
    їй треба склеювать довіку, що Божий день, у дві руки.

    Вона живе, неначе пісня, земного й вічного на стику,
    в кишенях бляклого халату —прощення й вірності ключі.
    І я чомусь її згадала під звук схвильованого крику
    гусей, що клином розщепили небесну сферу уночі.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  47. Володимир Бойко - [ 2016.04.29 00:22 ]
    * * *
    Куди веде тебе
    Твоя дорога,
    І хто єси?
    Коли душа
    Постане перед Богом,
    То що відповіси?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (4)


  48. Лариса Пугачук - [ 2016.04.27 15:58 ]
    Прощання
    Ти не шукай мене посеред міста,
    Не виглядай даремно за порогом,
    Не приведе до тебе більш дорога,
    Хоч винен ти мені оте намисто.

    Ти ще питав, якого більше хочу -
    З перлинок а чи може бурштинове,
    А я просила з променів ранкових,
    Щоби твої ясніли в ньому очі.

    Сердито ти насупився і знову
    Просив на чомусь вибір зупинити.
    То я сказала ниточку зробити
    Із маків та голівок волошкових.

    Хотіла ж - з поцілунків губ коханих,
    Солодких, ніжних, до нестями рідних.
    Усі намиста світу будуть бідні
    Напроти цього, бо воно жадане.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (5)


  49. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.04.21 23:06 ]
    Весняний сад
    Весна в очах заграла переливами
    І квіткою розквітла у душі!
    Я знов легка, як марево над сливами,
    Коли у сад злітаються хрущі...

    Так пахне все звабливо, любо, солодко,
    Так на деревах пелюстки тремтять,
    Як крильця бабок, витканих із золота,
    Що в синє небо піснею летять!

    Отак би йти - куди іще не знаю,
    Збирати цвіт отой, легкий, мов дим…
    Забути все лихе. Торкнутись раю.
    І сад назвати іменем твоїм...
    17.04.13


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (8)


  50. Віктор Кучерук - [ 2016.04.21 19:52 ]
    Весна
    Звеселяє й бентежить утішено
    Розполохане серце весна, –
    Медоносне цвітіння горішини
    Відбивається в люстрі вікна.
    Соловейко співає між вишнями,
    Посилаючи сонцю привіт, –
    І збувається втоми торішньої
    Омолоджений зеленню світ.
    Наче плату за мужньо подолані
    Нещодавні негоди, – весна
    Безперервно несе задоволення
    І надіями живить сповна.
    20.04.16


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (9)



  51. Сторінки: 1   ...   55   56   57   58   59   60   61   62   63   ...   159