ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.02.27 16:17
Полинути в загублені світи,
де пломеніє зорепадом небо,
за однорогом по траві піти,
він знає шлях, що приведе до тебе.
Ти мавкою живеш серед лісів
і крапель дощових збираєш перла.
У цій ніким небаченій красі,
гармати не роззявлять свої жерла.

Володимир Бойко
2024.02.27 12:49
Осяває свічка віртуальна
Слід від одлетілої душі,
А убивці, підлі і реальні –
Ось вони, втішаються в олжі.

О, які вони багатоликі –
І святі, і грішні, і страшні,
І цивілізовані і дикі,

Володимир Каразуб
2024.02.27 11:25
Чим далі «від» тим більше коло «до»,
І сторінки написані тендітним
Приємним почерком, немов хвиління сну
Де бриз гортає ніжним повіванням
Твій перший розділ і його останню
Главу життя, таку легку й солодку,
Що осторонь тримаєшся того,
Що змушує

Олена Побийголод
2024.02.27 11:10
Із Володимира Войновича

Ми вештались довго в проваллі,
щоб нібито вийти з імли;
шукали освітлені далі...
Потьмарені тільки знайшли.

Шукали й крамоли бацили,

Леся Горова
2024.02.27 09:25
Підкова місяця надкушеною висне,
Як слід коня, що відчеканив срібло,
Копитом вдарив, і зірками бризнув,
Аж водні брижі розійшлися дрібно.

На підморожених до ночі сніжних клаптях,
Залишених у тінях милосердно,
З копит спішать ще й блискітки накрапа

Світлана Пирогова
2024.02.27 07:54
Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
Чи тільки позолоти сліпить блиск урочий?
А може, це колись, немов туман, мине,
Опустить осінь стомлено вологі очі.

Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
Чи може, зваблення для тебе, ніби свято?
Тремтить щодня живий в

Віктор Кучерук
2024.02.27 05:42
Чимчикуючи з гостини
Заєць скибу ніс в торбині
І раптово біля лісу
Стрів чатуючого лиса,
Що з порожнім зовсім шлунком
Ждав такого подарунка,
Бо в засмученого зайця
Похапцем забрав окрайця...

Нінель Новікова
2024.02.26 15:18
ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
Переклад із рос. мови
Нінель Новікова

І ВІЧНИЙ БІЙ…

І вічний бій.
Нам спокій тільки сниться.

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Володимир Бойко
2024.02.25 08:54
Краще незадоволений геній, ніж задоволений ідіот. Російськими цінностями вимощена дорога до пекла. Колись противника обкладали матом, нині – компроматом. Вираз «Можем повторить» - відлуння московитських запойних традицій. Диванні стратеги укр

Віктор Кучерук
2024.02.25 06:52
За вікнами сходить світання
І спішно яскравим стає,
А в дзеркалі видно згасання
Нестримно печальне моє.
За вікнами далеч безкрая
І ранку упевнений крок,
А в дзеркалі сутінню зяє
Близький і глибокий куток.

Микола Соболь
2024.02.25 05:50
Що ти плачеш? На тобі перо,
паперовий лист, чорнила трохи…
Опиши, як заревів Дніпро.
Чи, то ковбик так після гороху?
Читачу подобається драйв,
трохи сексу, бо без нього пісно,
він шепне на вушко: «It's My Life»,
і вона віддасться йому, звісно.

Ігор Шоха
2024.02.24 19:56
Диявола не бачили ні разу,
але усюди є його рука
у вигляді зеленої зарази.
Воно і тут у ролі віршомаза
ще удає із себе козака.

***
Поети є реальні, і ніякі,

Тетяна Левицька
2024.02.24 14:56
Лебідкою густий туман
над озером розправив крила.
Злетів у вирій фіміам
з родючої землі кадилом.

Світанок небо засліпив,
сховав за обрієм почвари,
і сонця фотооб'єктив

Артур Сіренко
2024.02.24 11:49
Що ховається в глибині троянди
У сокровенній серцевині пелюсток?
Ніщо.
Порожнеча, з якої виникло все.
І в якій все тоне і розчиняється,
Запитую в цієї пишної квітки:
Ти пам’ятаєш про що я снив?
Пам’ятаєш мої блукання

Віктор Кучерук
2024.02.24 05:17
Ще час не вивітрив з кімнати
Парфумів пахощі хмільні
Тієї жінки, що багато
Дарила радощів мені.
А ти вже брязкаєш ключами
І швидко робиш звичний вдих,
Та на балкон прямуєш прямо,
Де я розгублено затих.

Роксолана Вірлан
2024.02.23 20:13
Кажете - любити ворогів?
Що ж: тоді, ненавиджу з любов'ю
і з любов'ю - свідками Боги-
меч встромляю ворогу між брови.

І нема провини і гріха,
що рука піднята не здригнеться
вивільнити з зайди прілий хлам,

Іван Потьомкін
2024.02.23 18:28
Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось

Леся Горова
2024.02.23 09:08
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби.
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю.
В чому і ще швидкоплинність така і мінливість?
Сковзує со

Світлана Пирогова
2024.02.23 08:53
Очі у журбі, думки снують далеко.
І ніяк не вгамувати щем сердечний,
Не забути його людськість, давню ґречність,
Погляд в мирне небо і політ лелечий.

Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
Десь пропала в пр

Віктор Кучерук
2024.02.23 05:22
Врізалася клином
Зграя журавлина
В почорніле скупчення хмарин, -
Розчахнула сміло
Нерозривно ціле,
Ні на мить не стишуючи плин.
Подалася далі
Над моїм причалом

Сергій П'ятаченко
2024.02.22 22:08
беззоряно-чорне знов небо знов мапа країни червона
недремне вночі потойбічне чигає по той бік кордону
від мокрого снігу ці ночі стають більш важкі і вологі
зустрілися на перехресті нічному нічні дві тривоги

у першої голос журливий він душу до денця

Євген Федчук
2024.02.22 20:01
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Світлана Пирогова - [ 2024.02.27 07:17 ]
    Дізнатися б

    Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
    Чи тільки позолоти сліпить блиск урочий?
    А може, це колись, немов туман, мине,
    Опустить осінь стомлено вологі очі.

    Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
    Чи може, зваблення для тебе, ніби свято?
    Тремтить щодня живий в блуканні серця нерв,
    А сни надій купаються у листі м*яти.

    Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
    Чи все навкруг лиш звичне й тимчасове в світі?
    Моє кохання, мабуть, щиро-неземне,
    Бо восени розквітла ніжно віра цвітом.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  2. Світлана Пирогова - [ 2024.02.25 14:37 ]
    Я живу в цьому світі для тебе
    Не вщухають пташині арії,
    Вже літає пух тополиний.
    Мабуть, пише весна нам сценарій,
    Бо душею до тебе лину.

    Світить сонце бурштином в зіниці,
    Вабить травня квітучий дотик.
    Ти сердечна моя таємниця,
    І весни незрівняна нота.

    Мені знов усміхається небо,
    Почуттів загадковий канкан.
    Я живу в цьому світі для тебе,
    Бо весна написала роман.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  3. Світлана Пирогова - [ 2024.02.23 08:18 ]
    Зажурений лелека


    Очі у журбі, думки снують далеко.
    І ніяк не вгамувати щем сердечний,
    Не забути його людськість, давню ґречність,
    Погляд в мирне небо і політ лелечий.

    Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
    Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
    Десь пропала в прірві праведності тиша.
    На землі тепер стражденній, наче пекло.

    Дошкуляє невідомість, лихо спеки.
    Втома нелюдська. Сумую: як ти, друже?
    Лиш би ти живий, хвилююсь дуже-дуже...
    Пролетів вгорі зажурений лелека.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (4)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2024.02.22 12:51 ]
    Музика кохання (вінок сонетів)
    І

    Німіють щастя висі неозорі,
    Ніяких поміж них нема розмов.
    Неначе звуки із консерваторій,
    Вібрують тонкострунно, бо любов

    Як дама у кокетливім капорі* --
    Тремтлива, ніжна, витончена мов --
    Нечутний навіть стук її підборів -
    М'який, невловний шурхіт підошов.

    Вона не уподібниться актрисі --
    Підступна обережність звірини --
    До жертви підкрадатися десь в лісі.

    Ні, то жахливе вміння Сатани...
    З небес лунає чарівлива пісня --
    Кохання чують музику вони.
    _________________________
    *КапОрі - авторський наголос.

    ІІ

    Кохання чують музику вони --
    Спочатку флейта пестощі леліє.
    Тоді - гобой, мов дихання весни,
    Злітає птахою на крилах мрії.

    О! скрипка приєдналася до них --
    Тонким вібрато ллється-шаленіє...
    Рояль додасть мелодій чарівних,
    Він пророкує, наче той месія.

    Аж раптом дисонансів цілий рій --
    Джмеля політ - проказа й лепрозорій!
    Чи мухи крик у сітях упирів --

    Черговість уповільнень і прискорень --
    Любові чорно-білий буревій --
    Освідчення в щемливому мінорі.

    ІІІ

    Освідчення в щемливому мінорі,
    О мить така хвилююча, тонка,
    Між дива фантастичних траєкторій --
    Політ кохання. Божа то рука,

    Що музику тримає у покорі.
    Вона - немовби чайка та морська --
    Чекає, поки трем її огорне,
    Настане поцілунку мить п'янка.

    Оркестр уже втомився нас чекати.
    Панує настрій знічено-сумний.
    Чом не звучать рапсодії, кантати?

    Ось диригент виходить головний
    Симфонією щастя привітати,
    Де звук скрипковий -- ніжний, осяйний.

    ІV

    Де звук скрипковий, ніжний, осяйний
    Основою мелодії проляже.
    Кларнет навіє променисті сни --
    Віолончель заструменить міражно,

    Легатну вив'яже арфістка нить,
    Ці злотокраплі чудо-макіяжу --
    Вже на палітрі ксилофон дзвенить --
    Хай про кохання сонячне розкаже.

    Литаврів раптом чуть важкий удар!
    Ось протидія - туби ще й валторни --
    Душевний біль здіймається до хмар...

    Та диригент сторінку перегорне,
    І ллється Божа радість, як нектар --
    Тремтить, аж серце тепле упокорить.

    V

    Тремтить, аж серце тепле упокорить,
    Вібрато на бандурі те густе,
    Що при майстернім пальців переборі --
    Чарівних струн звучання золоте

    Дає душевних сяєво озорень --
    Таке величне й водночас просте,
    Як сонце на курортах Євпаторій --
    Веселкою між хвиль морських цвіте.

    У музиці туман, буває, висне --
    Примарні вимальовує тони --
    Нелегко дихать од нестачі кисню...

    Та здійметься величний спів ясний
    Любові промінь там яскраво зблисне!
    О скільки в нім краси і новизни.




    О скільки в нім краси і новизни,
    Хай світ увесь осяє, зігріває.
    Його щоб доньки милі та сини
    Пізнали щастя весняного раю!

    Пустелі, гори, сонячні лани,
    У океані -- острови Гавайї,
    Сейшели ще й Мальдіви, шлях земний
    Усе живе -- ЛЮБОВ благословляє!

    Ненависть так набридла вже усим!
    Повітря свіже злістю закупорить.
    Але вогонь священний не згасить...

    Безмежжя океанських акваторій
    Кохання пестить звуками роси,
    Де голоси божественного хору.

    VІІ

    Де голоси божественного хору,
    Крильми підносять килим-чудоліт,
    На лЕгкому* господньому моторі,
    Злітаючи понад верхів'ям віт.

    Ті відчуття при висоти наборі
    Неначе в акробатиці - кульбіт,
    Напився мов -- чар-зілля мандрагори,
    Фантастика, любові це -- зеніт.

    Хоча б з такої висоти не впасти --
    Внизу десь провокують кажани.
    Даремні сподівання склеїть ласти**!

    Поганий настрій, люба, геть жени!
    Піїт співає про кохання часто,
    Неначе птаство гомінке весни.
    __________________________
    *ЛЕгкому - авторський поетичний наголос напротивагу словниково-прозаїчному наголосі легкИй.
    ** Склеїть ласти - померти, загинути.

    VІІІ

    Неначе птаство гомінке весни
    Симфонія ця -- шоста, пасторальна!
    О скільки тут краси і новизни --
    Бетховенська природи сповідальня.

    Лелеко дивовижний, промайни,
    Хай музика лунає величальна.
    Любовне воркування з низини
    Там чути голубине, як зі спальні.

    А терція зозулі, скільки в ній
    Глибин філософічних без кордонів --
    Кує літа лиш парочці одній,

    Що тішиться коханням безборонно...
    Але між нотами бува пирій --
    Секунди, септими іще й тритони*...
    ____________________________
    *Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанси - неприємні звуки гармонії, також із сфери музики.

    ІХ

    Секунди, септими, іще й тритони
    Ці антиподи раю на землі.
    То складові пекельних какофоній,
    Музичний сатанинський горе-плід.

    Не знає заборон ані кордонів,
    Горлянку світу здушує в петлі,
    Від скреготу жахного звуків тонуть
    "Титаніки" - найкращі кораблі.

    Але існує світло дивовижне
    Його завжди оспівує піїт,
    Бо рани гоїть людям рідним, ближнім...

    Любов'ю зветься, весь лікує світ,
    Хоч деякі мотиви б'ють по крижах
    Ввірвались дисонансом, як ковід.

    Х

    Ввірвались дисонансом, мов ковід,
    Суспільство хворе, музика -- подібна.
    Пий вітамінний комплекс "Квадевіт"
    Й тоді століття ти зустрінеш гідно.

    Буває, що аж кидає у піт
    Від опусів, котрі вславляють хибно.
    В наморднику -- людина, пес і кіт.
    Навушники потрібні теж їм, видно.

    Та ліки є од явищ цих гнилих --
    Універсальні, де Природи лоно.
    Любов'ю називаються вони...

    Красою нищать брехні, заборони!
    Лиш ненадовго дітища тих лих
    Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

    ХІ

    Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
    Насичують потворністю відтак,
    Руйнується краса ясних гармоній,
    Коли туди втручається тупак.

    То горе-композитора долоні...
    Невже епохи виродження знак?
    Чи дуло вже приставила до скроні
    Війна в жахнім вировищі атак?!

    Нам не дано одразу зрозуміти...
    Та все минає... Йде добро у бій
    І сіє навкруги любові квіти.

    Бо навіть люті стоголовий змій
    Хоч музику зібрався отруїти...
    Та Бог Ярило чар являє свій.

    ХІІ

    Та Бог Ярило чар являє свій,
    Весна приходить неповторним дивом
    У сукні різнобарвній, золотій,
    Обдарувавши усміхом щасливим.

    Сама любов поглянула з-під вій --
    Розтанув сніг під променем сяйливим.
    Кохана, поцілунками зігрій,
    Мене торкнися лагідно, пестливо.

    А музика? Уже не дисонанс,
    Душа в щемливих звуках м'якне, тоне
    Зворушує, розчулює романс...

    Високих почуттів розквітлі грона
    Аж до небес ясних підносять нас,
    Знов консонансів скачуть білі коні.

    ХІІІ

    Знов консонансів скачуть білі коні,
    (Здається, серце вистрибне з грудей!)
    Летять через бар'єри-перепони
    Туди, куди мелодія веде.

    Вона уяву слухача полонить,
    Рум'янить навіть личенько бліде.
    Й тоді звучить, коли літають дрони,
    Та пісня про кохання молоде.

    Нехай чорти епохи руйнівної
    На шабаш позлітаються мерщій,
    Їм не здолати сили панівної --

    Любові, що вершиною є мрій -
    Сміються щастям скрипочки, гобої,
    І співом зависають у траві...

    ХІV

    І співом зависають у траві...
    Трембітами вигукують тромбони.
    Всі інструменти здійняли борвій,
    Керованої бурі Посейдоном.

    Шаліють, наче при любовній грі,
    Влаштовують змагальні перегони.
    А піаніст немовби одурів --
    Кураж піймав - музика-цар в короні.

    Ще й головою недарма трясе,
    Величні акцентуючи акорди --
    Скидає негативне так усе...

    Зі сцени йде ледь змучений та гордий,
    Закоханим він радощі несе --
    Німіють щастя висі неозорі.


    МАГІСТРАЛ

    Німіють щастя висі неозорі
    Кохання чують музику вони --
    Освідчення в щемливому мінорі,
    Де звук скрипковий, ніжний, осяйний

    Тремтить, аж серце тепле упокорить,
    О скільки в нім краси і новизни,
    Де голоси божественного хору,
    Неначе птаство гомінке весни.

    Секунди, септими, іще й тритони*
    Ввірвались дисонансом, мов ковід,
    Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

    Та Бог Ярило чар являє свій,
    Знов консонансів скачуть білі коні,
    І співом зависають у траві...
    --------------------------------------------------
    *Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанс -- неприємний звук гармонії,
    консонанс - приємний звук гармонії.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  5. Леся Горова - [ 2024.02.22 11:33 ]
    Шпаки прилетіли...
    Несмілий березень грозиться снігопадом,
    Стерніють ще незорані поля,
    Синички розтеленькалися радо,
    І раптом - чутно пісню солов'я.

    Звідкіль так рано? Де взялась, пташино?
    Зима не встигла за поріг піти,
    А люба серцю пісня ніжно лине
    Немов із раю звуком проллятИм.

    І я здивовано стою, відкривши рота,
    Та споглядаю пильно догори -
    Злітає чорна в крапочку босота
    З безлистих напівсонних яворин.

    Вернулися завсІдники тутешні,
    Знайшли ще голий мій вишневий сад,
    Та я віддам і вишні і черешні
    За звуки березневих серенад.
    03.2023.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (4)


  6. Тетяна Левицька - [ 2024.02.22 09:56 ]
    Невзаємне кохання
    Поки вірю тобі, як собі — берегтиму
    те, що небо в дари нам послало.
    Бо закохана жінка — душі берегиня,
    а бездушна — загострене жало.

    Спрагле серце болінням виснажують думи,
    і нема їм кінця, а ні краю.
    Відстань вивітрить шлейфи солодких парфумів,
    божевілля терпкого розмаю!

    Нащо муки гризотні терпіти даремно,
    марно мріяти про Беатріче?
    Під вінець з іншим йде. Не тужи, любий, ревно —
    бач, не плаче вона, плачуть свічі.

    Невзаємне кохання приносить страждання,
    Обопільне — розраду і щастя.
    Тож загадуй в обіймах любові бажання!
    Чужерідною не переймайся!

    21.02.2024р.


    Рейтинги: Народний 7 (6.06) | "Майстерень" 7 (6.15)
    Коментарі: (6)


  7. Світлана Пирогова - [ 2024.02.22 08:46 ]
    Малюєш
    Малюєш в пам*яті графітом
    П*янку зимову жінку-вишню,
    Подарував би самоцвіти,
    Але ж чомусь тобі не втішно.

    Натхненно лінії виводиш,
    Вишневий післясмак зимою.
    До серця б знати усі коди,
    Заповнив би його снагою.

    В нічному мареві графіту
    Малюєш ілюзорно вишню.
    Бринить симфонії сюїта...
    А чи поверне Бог колишнє?


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  8. Леся Горова - [ 2024.02.21 11:49 ]
    Ще сонний ліс...
    Ще сонний ліс. Та все ж - привіт, мій друже!
    Прийшла до тебе, лиш підсохла стежка.
    Твій крайній дуб здаля за мною стежив,
    Й за довгу зиму, мабуть, що і скучив.

    Сухим підліском під ногами хрустко.
    Шипшина розгубила жменю ягід,
    Що ніби з них зробив намисто ятлик,
    Свою червону вимостивши грудку.

    І звуками завихрилась новИми
    Застояна за довгу зиму тиша,
    Лісний вокал щоденно вище й вище,
    Злітаються пташки, де кожна - прима.

    А я, у пряні вгорнута обійми,
    Чекаю - зараз подих перехопить
    Від сірого, та все ж калейдоскопу
    Такого милого мені лісного стріму.
    03.2023.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  9. Козак Дума - [ 2024.02.21 10:59 ]
    Еквівалент чого?
    Ми звикли цінувати гроші
    і марно витрачати час.
    Вони усіх кладуть на ноші,
    вбиваючи людей у нас…

    Жагу розбурхують, жадобу
    і нищать добрі почуття.
    Вони породжують хворобу,
    яка висотує життя…

    Їх їсти, випити не можна,
    вони – то витвір сатани.
    Чому та вигадка тотожна?
    Еквівалент чого вони?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  10. Віктор Кучерук - [ 2024.02.21 05:58 ]
    На Буслівській
    Ще не видно у темряві згуслій
    До тісного подвір’я заїзд,
    А вже чути – вовтузяться буслі
    В одному із навколишніх гнізд.
    Хоч утомлена пара з дороги,
    Та до справи взялася мерщій, –
    Порядкують птахи довгоногі
    У схололій домівці своїй.
    Поспішали сусіди дзьобаті
    Збагатити тебе й захистить,
    Але тихо і темно у хаті, –
    Лиш скорбота зростає щомить.
    Не виходиш вітати бадьоро
    Цих найближчих сусідів своїх,
    Бо замкнуті вже двері знадвору
    І насіявся пил на поріг…
    21.02.24


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (1)


  11. Світлана Пирогова - [ 2024.02.20 08:23 ]
    України земля
    України моєї стражденна земля
    У сльозах захлиналась до болю.
    Охопила й сучасна без тями імла,
    Посягає на воленьку-волю.

    Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
    Стогін чути від рук недбайливих.
    Східна душить війна, гудуть вітру сурми.
    Кров гаряча тече, ніби злива.

    А байдужість, байдужість точе іржею.
    До прозріння тягнися, до світла.
    Захищай! Дорожи, народе, землею -
    Це душа українська довічна.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  12. Леся Горова - [ 2024.02.19 08:21 ]
    Де межа...
    Ще не встигло зніміти одне, розболілося інше.
    Крила гублять перо від важкої тужби. Світе мій!
    Заливаєшся болем і виєш усе голосніше,
    І мільйони життів у вогні ненажерливих війн.

    Де межа, за якою не буде чого виглядати
    Ні з високого трону царів, ні з бідняцьких халуп?
    Не за сина одного взиває молитвою мати -
    Просить світу усьому простити на Бога хулу.

    Обгоріле крило ще біліє, хоч ледве тримає.
    Вперто помах тяжіє, залізо спадає із хмар.
    Молитов тих сильнішого в світі нічого немає.
    Піднімаються ввись і спадають пером на вівтар.
    18.02.2024.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (4)


  13. Самослав Желіба - [ 2024.02.18 10:50 ]
    Єдиний вірш, написаний із думкою про...
    Між серцем і умом – широка прірва, мила,
       І ум пручається, як серце гомонить.
    Хоч розуму вогонь чуттєва гасить хвиля –
        У ревній боротьбі проходить кожна мить.

    Шляхами почуттів, однак, життя проходить,
       А мудрості твої – це тільки тьмяний блиск,
    Далека красота, неісходимих ходів,
       Що, поки молода, тобі не стануть ближч.

    Всі мудреці – із тих, хто вщерть уже постарів,
        Хто захолов уже та близиться до меж,
    Що їх лиш перетнуть невидимі примари.

    Нерівні вояки у цім зійшлися герці:
        Чому мовчить закон, коли лютує меч?
    Що ж розум одповість, як заговорить серце?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  14. Світлана Пирогова - [ 2024.02.18 09:15 ]
    Білила хату я під очеретом


    Білила хату я під очеретом,
    Старенька стріха німбом освітилась.
    Відбиток долі справжній раритетний.
    І на душі так стало тихо-тихо...

    І все навкруг з весною прокидалось,
    На Божий світ дивились очі вікон.
    І комин поглядав із верху даху,
    Напрочуд світлий віяв з саду вітер.

    Білила хату я під очеретом,
    І незабутнє дійство залишилось
    У пам*яті, сільське не просто ретро,
    А рідний щем стікав сльозою з шибки.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  15. Артур Курдіновський - [ 2024.02.18 06:11 ]
    Українські гниди
    "...Нам не страшні московські воші, нам страшні
    українські гниди." (Симон Петлюра)

    УКРАЇНСЬКІ ГНИДИ

    Московські воші... Що тут говорити?
    Бо з ними зрозуміло: вороги.
    Нажаль, існують українські гниди,
    Які кричали "Путін, памагі!"

    Ну що, дешева хвойдо, докричалась?
    "Ввєді вайска!" - щоб твій язик відсох!
    Тепер ти швидко за кордон забралась,
    Продовжуєш і там свій монолог.

    А ти, дурний мужик, плював у воду.
    Нема в макітрі мозку - інвалід.
    Ти ситий був настоянкою глоду -
    Щоб серед горла став тобі той глід!

    Ти жер наш хліб. Ненавидів країну,
    В якій живеш. Що? Справа не у тім?
    Так хто ти є? Людина чи тварина?
    І ті, і ті - не зраджують свій дім!

    А мер дрібний здав місто окупантам
    І думає, що суд не дожене!
    Будь проклятий, брудний колоборанте!
    Душа і серце - все в тобі брудне!

    Ракети і снаряди не забуті!
    Не стане вас, як пилу після злив!
    Бажаю, щоб "звільнив" вас вбивця путін!
    Щоб жодного він з вас не пропустив!


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (2)


  16. Самослав Желіба - [ 2024.02.17 23:01 ]
    Думка
    Тускна зоря блищить над електричним світом
       У пошуках очей, чутливих до краси,
    Аби зогріти їх своїм правдивим світлом,
       Але світлодіод від них закрив її.

    Невдовзі вибухне, далека та незнана,
       Або в себе саму провалиться зоря,
    І в майбутті колись по клаптиках туману
        Припустить астроном, що десь вона була.

    Це буде відкриття порожньої химери,
        І розрахунки нам на мертвій площині
    Безцвітним олівцем пласку накреслять сферу.

    Так і за штучністю нікчемисьок гучних
        Ховаються у нас талановиті люди,
    Що вся увага їм – сухар посмертних штудій.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  17. Артур Курдіновський - [ 2024.02.17 08:52 ]
    Харкову
    Я ледве впізнав. Чи це ти?
    Безлюдний, сумний та похмурий.
    На мапі - червоні хрести,
    На тілі - жорстокі тортури.

    У цій непростій боротьбі
    Освідчусь тобі я в коханні.
    Мій Харкове! Вірю тобі,
    Твої відчуваю страждання.

    Не знає любов моя меж
    До тебе, безлюдний та тихий!
    Коханий мій! Ти не помреш!
    Мій рідний! Прошу тебе! Дихай!


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (4)


  18. Світлана Пирогова - [ 2024.02.17 08:19 ]
    Вільна

    Всевишньої любові небо чисте,
    Вві сні і наяву - нектар.
    А де ж узявся той мольфар,
    Який навіює пекельну пристрасть?

    В гріху втонути - опалити душу.
    Політ - і прірви глибина.
    Згорить яскрава купина.
    Все ж тіло тягнеться до тіла плюшем.

    Зачарував чаклун до божевілля,
    А чари ті - руйнацій пласт.
    Ось-ось і вибухне фугас.
    На щастя, вирвалась з полону - вільна!


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  19. Леся Горова - [ 2024.02.16 08:09 ]
    Колінопреклонна
    Колінопреклонна молитва
    Бурульками плаче.
    Під вікнами зболені сльози
    Збігають лозою,
    Де знову застигнуть, неначе
    КриштАлем відлиті,
    В поклоні проллються сльозою,
    Що зцілення просить.

    Бо крапати може не лИшень
    Розтала водиця.
    То наша поранена вЕсна
    Тріпоче, як птаха.
    Поглянь-но, Він там, у небесній
    Залишив нам висі
    Змальовані променем знаки,
    Що знову воскресне.
    03.2023.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (4)


  20. Артур Курдіновський - [ 2024.02.16 03:06 ]
    До вас війна ще не прийшла
    До вас війна ще не прийшла,
    Байдужі покидьки та вбивці.
    Ви стільки наробили зла,
    Що сам диявол розгубився.

    Який же ви "прастойнарод",
    Коли вам в радість кожний злочин?
    У смороді своїх "болот"
    Вам наше небо коле очі!

    У бумеранга свій закон...
    Ви здивувалися, немиті,
    Коли наш український дрон
    Влетів раптово в "moscow-city"

    "Простой народ нє віноват!" -
    Почули зойки ми брехливі.
    Та за безмежну кількість страт
    Розплата буде справедлива!

    Можливо, пожаліють вас
    Якісь продажні наші гниди.
    Та будете ви, прийде час,
    Тонути у крові та гнити.

    Ракети наші полетять
    Та хоч би за каспійське море!
    І мать-росія-пєрємать
    Дізнається, як пахне горе.

    Забігають туди-сюди
    Ґвалтівники та людожери.
    Вас буде нищити завжди
    Лише одне ім'я Бандери.

    Козацька молода весна
    В нас поховає кожну зайду!
    Ще не прийшла до вас війна.
    Та прийде! Прийде! Зачекайте!..


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.54) | "Майстерень" 5.75 (5.55)
    Коментарі: (4)


  21. Світлана Пирогова - [ 2024.02.15 10:11 ]
    І все ж не остудити


    Сніжинки березневі падають додолу,
    Холодні білі з апліке морозним.
    Весни нема - зима із сяйвом ореолу,
    В природі срібне явище курйозу.

    А ми щодня шукаємо весняне щастя,
    Що пустить свіжі паростки любові,
    Але життя-буття чомусь лише смугасте,
    Вплітає нам вінець якийсь терновий.

    І все ж не остудити снігом світлі душі.
    Захопить сонце міцно в руки владу.
    Проміння вміло кригу льоду з місця зрушить,
    Весняний трунок приведе до ладу.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  22. Артур Курдіновський - [ 2024.02.13 23:58 ]
    Боляче (сонет)
    Розфарбував світанок мій колючий
    Якийсь незрозумілий темний щем.
    Міцніє він щоразу, з кожним днем,
    Нейтральне все стає таким болючим!

    Долати важко непохитні кручі
    З беззахисним букетом хризантем.
    Між полум'ям стояв я та вогнем.
    Праворуч - фюрер, а ліворуч - дуче.

    Було погано, добре та ніяк...
    Від долі я чекав на слово "так",
    Натхненно купував осінні квіти.

    Легка пелюстка... А на ній - сльоза...
    Як боляче дивитись в небеса
    І думати, і дихати, і жити!..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (2)


  23. Світлана Пирогова - [ 2024.02.13 08:11 ]
    Для життєвої віри
    Жирну крапку поставити просто,
    А чи варто зразу так різко?
    Як квиток пробиває компостер,
    Чи шмагає по тілу різка.

    Помиляється кожна людина.
    Дайте шанс, не ламайте мрії.
    Може, в неї надія єдина,
    Що хоч хтось її зрозуміє.

    Жирну крапку поставити легко.
    Не шкодуйте, добавте ще дві.
    Для життєвої віри - це лема,
    Спілкування удвох - візаві.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (1)


  24. Артур Курдіновський - [ 2024.02.12 19:59 ]
    Горять архіви (віланела)
    Горять усі мої архіви.
    Їх знищує вогонь омани.
    Життя таке несправедливе!

    Чекання вранішньої зливи -
    Чудові, нереальні плани...
    Горять усі мої архіви.

    Натурам підлим та зрадливим -
    Зелене світло та пошана.
    Життя таке несправедливе!

    Дурниці зменшено-пестливі
    Хіба загоють свіжу рану?
    Горять усі мої архіви.

    Комусь дарунок - зайве диво,
    Комусь - ілюзії туману.
    Життя таке несправедливе!

    Творцем солодкого курсиву
    Ніколи більше я не стану.
    Горять усі мої архіви.
    Життя таке несправедливе!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (2)


  25. Світлана Пирогова - [ 2024.02.11 09:15 ]
    Не чекала
    Не чекала, що цілуватимеш руки,
    Мов замерзле узимку гілля.
    А для болю і мук амністія прудко
    Увійшла, хоч не думала я.

    Не чекала тебе, що знов доторкнешся
    Пелюстків прив*ялих сердечних.
    І зруйнуєш в душі укріплені флеші,
    Залишившись, на диво, ґречним.

    Не чекала тепер сама вже від себе
    Серед пилу щоденних суєт.
    Не чекала милості ясного неба,
    Із туманного сну - силует.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  26. Артур Курдіновський - [ 2024.02.09 23:46 ]
    Спогади. Вінок сонетів
    МАГІСТРАЛ

    У спогадах відроджуються зорі.
    Запалюються в небі всі зірки.
    І плачуть в ледве чутному мінорі
    Нічних пісень зворушливі рядки.

    Вони не посміхаються в мажорі.
    В цей час всі тіні - темні та важкі.
    Зникають в тиші, як краплини в морі
    Пророчі знаки правої руки.

    Пішовши тихо у нічні глибини,
    Перетворились люди на світлини
    З відбитками усіх важливих дат.

    Мій парк серпневий, променем зігрітий,
    Не вірив, що не буде вічним літо...
    Не знав, що йде до нього листопад.

    1
    У спогадах відроджуються зорі.
    Десь там. Далеко. В затяжному сні.
    Де всі слова - наївні та прозорі...
    Реальність! Дай згадати ті пісні,

    Де тільки радість, де немає горя,
    Де тільки мрії квітнуть навесні.
    А всі дороги - світлі та просторі,
    Всі оклики - відверті й голосні!

    Ми стільки звуків так і не почули!
    Чи варто повертатися в минуле,
    Де нас вітали добрі диваки?

    Нехай у холоди, у спеку літню,
    Даруючи нам втіху заповітну,
    Запалюються в небі всі зірки!

    2
    Запалюються в небі всі зірки,
    Далекі від неволі та негоди.
    Мої дитячі радісні думки
    Сузір'ям склались в кращі епізоди

    Того життя, де весняні бруньки
    Зустріли жваво райдужні пригоди.
    Дерева в парку, свіжі та стрункі,
    Були зухвалим еталоном вроди.

    Життя вінок сонетів теж плете.
    Дає і віднімає. І про те
    Згадав письменник у своєму творі.

    Вже не чекають парки та гаї.
    Розгублено замовкли солов'ї.
    І плачуть в ледве чутному мінорі.

    3
    І плачуть в ледве чутному мінорі
    Кущі, де міг знаходитись рояль.
    Нікому вже не треба тих історій -
    Життя тепер - новітня магістраль.

    Тут кожний звук загубиться у хорі.
    А хор - фальшивий. Правда це, на жаль.
    У ньому кожній заздрісній потворі
    Пошана. Бо історія - спіраль.

    Маленький острів щастя! Де ти, милий?
    Ти надавав мені щоденно сили!
    І чимось рідним пахли сторінки

    Не навмання розгорнутої книги.
    В ній дарували теплоту відлиги
    Нічних пісень зворушливі рядки.

    4
    Нічних пісень зворушливі рядки
    Оплакують нездійснені бажання.
    Чи то дощі... Чи просто сліз струмки...
    А може, образ першого кохання?

    Щемить... Ще мить! Цій миті завдяки
    Колись давно жили ті сподівання.
    І зігрівало сонце залюбки,
    Відкинувши зневіру й коливання.

    На перехресті всіх старих надій
    Вже зрозуміло: модний буревій
    Не може стати другом апріорі.

    Бо він пройшов - і знов на самоті
    Повалені дерева молоді -
    Вони не посміхаються в мажорі.

    5
    Вони не посміхаються в мажорі.
    Вони не вірять у тверді слова.
    В нудному, безнадійному повторі -
    Розчарування. Вже не раз, не два.

    І у своїй постійній непокорі
    Вони не знають, що росте трава.
    Вони весь час ховаються в коморі,
    Як привид в них і тіло, й голова.

    Вони мовчать. Погані чи хороші?
    На нас усіх колишніх дуже схожі,
    Але як придивитись - не такі.

    Вони приходять з ночі, як зі скрині.
    Так хто вони? Лише бездушні тіні!
    В цей час всі тіні - темні та важкі.

    6
    В цей час всі тіні - темні та важкі.
    Однаково байдужі та похмурі.
    Повзуть у різних напрямках стежки
    І створюють привабливі фігури.

    Ми, щиро простягнувши дві руки,
    Благаємо рятунку від тортури.
    Вбивають нас минулого дзвінки
    І тих дзвінків затерті партитури.

    Відмолюючи легковажно гріх,
    Ми тонемо у спогадах нічних,
    Як лютня у своєму переборі.

    У глибині каштанових алей
    Святі обличчя янголів-людей
    Зникають в тиші, як краплини в морі.

    7
    Зникають в тиші, як краплини в морі
    Ті голоси, що кликали назад.
    Туди, де ми стояли на опорі,
    Відхрещуючись від усіх порад.

    Коли ми вільно дихали надворі,
    Вдивляючись в яскравий зорепад,
    У кожній айстрі, в кожному майорі
    Вбачали світ на свій примхливий лад.

    Ми не сприймали щирість і турботу...
    Ішов світанок чорної суботи...
    Над нами вже зліталися круки.

    І, жадібні, ми бігли до врожаю...
    Не помічали: нас попереджають
    Пророчі знаки правої руки.

    8
    Пророчі знаки правої руки
    Ми відкидали лівою рукою.
    Минали тихо місяці, роки...
    І правда вже здається не такою.

    Здається, що усі слова палкі
    Вже охолонули. І за водою
    Пливуть. А дивних квітів пелюстки
    Там - радістю були. А тут - журбою.

    Дивилися таємні глядачі,
    Як ми, доволі дрібно живучи,
    Дорогоцінні пропускали днини.

    Як восени нам втримати весну?
    Щемливий спомин витягнув зі сну,
    Пішовши тихо у нічні глибини.

    9
    Пішовши тихо у нічні глибини,
    Не взявши нас в минулого краї,
    Востаннє посміхнулись ті хвилини,
    Вони тепер не наші. Нічиї.

    Десь чути ніжні арфи й клавесини,
    Для когось ще співають солов'ї.
    А нас калічать болісні провини -
    Безвихідні, знайомі та свої.

    Все менше тих, хто слухає сонет.
    Ми інший вже збираємо букет...
    Конвалії - тоді. Тепер - жоржини.

    То дощ, то сніг, то на траві роса -
    Різноманітно плачуть небеса;
    Перетворились люди на світлини.

    10
    Перетворились люди на світлини,
    Перетворились квіти на вінок.
    Пробачте, непомічені перлини,
    Що пропустив важливий той дзвінок!

    А докори, немов важкі цеглини,
    Вбивають псевдолегкість сторінок.
    Вороже дивляться жорстокі стіни
    На всіх, хто запізнився на урок.

    Насправді, ми нічого не забули.
    Ми перетнули той кордон з минулим,
    Коли вже пізно бити у набат.

    Самі собі ми пишемо догани
    І мовчки несемо душевні рани
    З відбитками усіх важливих дат.

    11
    З відбитками усіх важливих дат
    Йдемо вперед. До пекла чи до раю.
    Про них червоним променем гранат
    Обов'язково тихо нагадає.

    А потім чорним кольором агат
    Підтвердить, що назад шляху немає.
    Можливо, нас пробачить дивний сад...
    Та перед ним - обставин темна зграя.

    Мого дитинства милу далину
    У спогадах до серця пригорну
    І подарую їй осінні квіти.

    Хай стане каяттям тепер для нас
    На всі віки, і нині, й повсякчас
    Мій парк серпневий, променем зігрітий.

    12
    Мій парк серпневий, променем зігрітий,
    Крізь всі роки пригадує мене.
    Він дуже хоче все ж таки змінити
    Моє обличчя - сіре та сумне.

    І незрадливий, світлом оповитий,
    Він посміхнеться і не прожене.
    Йому тепер три місяці ходити
    В осінньому барвистому кашне.

    Тепер немає спокою в душі.
    Серпневий парку! Вислухай! Скажи,
    Мій вірний друже! Що мені робити?

    Пробач мене серед осінніх злив!
    Я дотик твій колись не оцінив -
    Не вірив, що не буде вічним літо.

    13
    Не вірив, що не буде вічним літо.
    А як у це повірити я міг?
    Мене кудись тягнуло, як магнітом,
    І осліпив січневий білий сніг.

    Тепер - лише сльозою окропити
    Все те, що я сказати вже не встиг.
    Однолітки мої - давно не діти,
    Десь загубився справжній оберіг.

    Сьогодні навіть жарти - й ті невлучні!
    Всі діалоги - вимушені, штучні -
    Дешевий та порожній маскарад.

    Занурюючись у легку оману,
    Мій персонаж реальний, не з роману
    Не знав, що йде до нього листопад.

    14
    Не знав, що йде до нього листопад.
    Не знав законів вільного падіння.
    Різноманітні звуки серенад
    Вже склалися в октаву розуміння.

    Бо він - це я. Кричущий результат.
    Збирати нам чи кидати каміння?
    Пробач, мій парку! Ти - мій рідний брат!
    Все спільне, навіть роздуми осінні.

    Куди веде єдина, вірна путь?
    Бо тут - давно вже втрачена вся суть,
    Тут тільки маски, на байдужість хворі.

    Вловивши струм холодної води,
    В минуле йду. Мені - туди! Туди!
    У спогадах відроджуються зорі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (2)


  27. Світлана Пирогова - [ 2024.02.09 09:42 ]
    Звільнився простір
    Звільнився простір для весни у світі.
    Я думала: мабуть, уже запізно.
    Чи вдасться серце ніжністю зігріти,
    Бо ми, здавалося, з тобою різні.

    Як мінус-плюс, і як вогонь і холод...
    Але ж приваблював весняний вітер,
    Ми опинились в замкнутому колі,
    Не вистачало слів і навіть літер.

    А від дощу сховала парасолька,
    І свіжістю весняною бриньчало.
    Нас охопила ніжність біополя,
    Веселка ясна кольорами грала.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2024.02.08 16:20 ]
    Німіють щастя висі неозорі (вінок сонетів)
    І

    Які розлиті в небі, мов живі.
    Немовби діти сонячного кола,
    Ці зайчики стрибають у траві
    І усміхається усе довкола.

    Весну життю засмученому зви,
    Хай подарує радість ясночола,
    Краси твоєї бачу я розвій,
    Ми меланхолію тяжку збороли.

    Хоча вона, вертається, бува,
    Стискає біль єство душі крилате,
    Ллє на папір зворушливі слова...

    Печаль - творець, стражданнями багатий,
    Коли народжує пісень дива --
    Так хочеться любов'ю світ обняти!

    ІІ

    Так хочеться любов'ю світ обняти,
    Коли щасливий сам, тоді тобі
    Приходить думка, як аристократу --
    Розцілувати далі голубі,

    Частину людству радості віддати,
    Щоб жити перестало у журбі.
    Степи безкраї, чарівні Карпати,
    Осонцено всміхались далебі.

    Нехай вітрила чорні надимає
    Нещастя лютий невигойний біль,
    Злетілась круків-паразитів зграя...

    Та сила є цей смерті водевіль
    Скінчити врешті, кляту гру одчаю,
    І зупинити гради божевіль.

    ІІІ

    І зупинити гради божевіль,
    Бездушності засліплення огидне,
    Благання матері чи удови
    Не спинять ката руку очевидно.

    Із нього маску чемності зірви --
    Тиранисько на троні жалюгідне --
    Щур коронований серед повій,
    У бункері захований негідник.

    Але ми шляхом ідемо своїм --
    (Лікуємось без путінської вати!)
    Де про кохання плачуть солов'ї,

    Витьохкує в гаях любові свято,
    Понищило вже сяєво її
    Жахливе мракобісся дурнувате.

    ІV

    Жахливе мракобісся дурнувате,
    Воно ще довго житиме навкруг --
    Народу слуги чи дегенерати?!
    Чимало тарганів, а також мух

    У головах політиків завзятих
    Північного сусіда. Мов оглух,
    Воює підло, величезні втрати --
    По трупах лізе цей монгола друг.

    Коли настане мир? - питання людства.
    Весна, любов прилине в кожний двір?
    Тоді вже, як лелеки засміються!

    Скона останній мертводухий звір,
    Пощезне царство хижого падлюцтва,
    Яке сльози не варте удови.


    V

    Яке сльози не варте удови,
    О скільки доль, розтрощених війною!
    Колись напишеться прекрасний твір,
    Як всупереч біді кохались двоє.

    Десь бахкає убивця-бузувір
    Здається, що востаннє ми з тобою
    Під рев снарядів, (мій читачу -- вір!),
    Із відчуттів любились гостротою.

    А потім поступово стихло все:
    Був день отой подіями багатий,
    Куди ріка життя усіх несе?

    В лютневі спогади сумної дати*.
    І де сховати біль тяжкий пісень
    Сестри, матусі... Краще розіп'яти.
    ________________________________
    *24 лютого 2022 року - страшний день повномасштабного вторгнення військ рф в Україну.



    Сестри, матусі... Краще розіп'яти,
    А чи забуть годиноньку лиху
    Хоч до кінця війни далекувато
    Абстрагуватись треба від жаху*,

    Любов руйнує, зносить всі загати,
    Лікує навіть психіку крихку,
    І настрій нам навіює крилатий,
    Дарує хміль солодкому гріху.

    А як реальність увірветься злюча
    Страшніша, аніж бурі снігові,
    Долини уявляються квітучі

    Серед яких бузок уже зацвів,
    О, як позбутися чумного Дуче** --
    Одного нелюда аби нові...
    _____________________________
    * ЖахУ - авторський наголос.
    Дуче** - італійський диктатор Муссоліні. Тут асоціація з Путіним.

    VІІ

    Одного нелюда аби нові
    Не падали на голову жахіття.
    Яриле наш -- любов благослови --
    Так хочеться знов чистої блакиті,

    Щасливих лиць веселих матерів,
    Шедеврів од закоханих піїтів.
    Хай веселково б погляд твій зорів,
    В обіймах умлівали ми щомиті.

    Та світ звихнувся... Бо комусь пече --
    Зумів сусід собі всього надбати --
    Народ падлючий заздрісних нікчем --

    Загинеш ти, московіє, проклята.
    Щоб кров засохла, й тільки лиш плачем
    У цій війні закінчилися втрати.


    VІІІ

    У цій війні закінчилися втрати?
    Та, мабуть, ні. Ще довго утюги*
    Північного сусіда будуть м'яти
    Донбасу й Криму доли і луги...

    Кричатимуть від жаху немовлята,
    Ракети нарізатимуть круги,
    А ППО зуміє позбивати
    Аж так, щоб все здригнулось навкруги.

    Але невидима любові сила,
    Побачивши Азовське море сліз,
    Натхненням цю навалу зупинила...

    Бо воїни -- незламності заміс,
    Герої ЗСУ - цілуйте милих,
    Нехай зірки лиш падають униз...
    _____________________________
    *утюги - танки.


    ІХ

    Нехай зірки лиш падають униз...
    Бажання загадаємо таємні.
    Приємний приготуємо сюрприз
    Одне одному - дивувать взаємно.

    О Нізамі, Хайям або Гафіз --
    Середньовіччя пронизали темне
    Поезії кохання, наче спис,
    У вічності лишились недаремно.

    Лейла й Меджнун. Як музика - слова,
    Ці візерунки ніжності в декорі,
    А хтось же вам кохатись не давав...

    І марними були переговори...
    Хай заховає любощів дива
    Природа поміж верб чи осокорів.

    Х

    Природа поміж верб чи осокорів
    Вона дає розраду, як ніхто.
    Лікує тіло, наче санаторій,
    Ковтнеш повітря свіжого ковток,

    Душа, утомлена від бутафорій,
    Там розкривається, немов бутон.
    Справжнішає на лузі чи у зворі,*
    Відвідуючи Божий пантеон.

    А від кохання -- мавки, повітрулі --
    Втекти не можуть, творять свій стриптиз
    Перед купанням в озері заснулім...

    Ярило підглядає там крізь хмиз...
    Хай дасть і нам такі розкішні гулі,
    Людей утішить ласками беріз...
    ______________________________
    *Зворі - лісі (діалект.)

    ХІ

    Людей утішить ласками беріз...
    Як розвіває вітер поетично
    Смарагди чарівливі ніжних кіс.
    А стовбурів ці вигини пластичні?!

    Театру діти -- виходи на "біс" --
    Завжди красиві - в травні, липні, січні...
    Граційно випливають із куліс,
    Вклоняються і дивляться заклично...

    Не всіх вражає мовчазна краса...
    Комусь потрібні залпи із "Аврори"!
    Щоб заридали кров'ю небеса!

    Уже дістало - клацання затворів!
    Любов ачи ненависті оса?!
    Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?

    ХІІ

    Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
    Ні, нація творців - різниця в тім
    Поміж народами, один з них - орій,
    А інший -- нищить цінності святі.

    Дві протилежності -- MEMENTO MORI*,
    Лелека й ворон - символи оті --
    Злетілись для кривавих тут "розборів",
    Між білим, ну і чорним у житті.

    Пасує світле почуттям високим,
    Хоч світ падлюцтва нерви так погриз.
    Хай на веселці відпочине око.

    Вона порозливає барви скрізь.
    О люде мій, ти - добрий, не жорстокий!
    Кохання нам потрібен парадиз...
    ___________________________
    *MEMENTO MORI - пам'ятай про смерть, крилатий латинський вислів.

    ХІІІ

    Кохання нам потрібен парадиз...
    Хоча би острів серед океану...
    На нім не розвивали щоб туризм!
    Безлюдним був і у тумані танув.

    Блакить небесна, пальма, кипарис...
    Ізверху падає солодка манна,
    Захищена лагуна, ми злились,
    Удвох купаємось - любов нірванна!

    А уночі -- легенький спів цикад,
    Постійний штиль, ніде немає штормів.
    Виходять зорі, ніби на парад...

    Тут обійдімось без обсерваторій...
    Життя -- рахат-лукум чи мармелад,
    Німіють щастя висі неозорі.

    ХІV

    Німіють щастя висі неозорі...
    Хай буде так, урешті, унизу.
    Щоб люди не ховалися по норах
    Через московії жахну бузу.

    Могли собі шампанське відкупорить,
    Пустить печальних спогадів сльозу,
    Підняти келих за любов надворі,
    Під мирним сонцем знов творить красу.

    Вона вже винятком із правил стала,
    Волошка - то рабиня кропиві,
    Бо першої навколо - дуже мало...

    Кохання вітре, із-за гір повій,
    Хай сяють зір смарагди і опали,
    Які розлиті в небі, мов живі.


    ХV

    МАГІСТРАЛ

    Які розлиті в небі, мов живі
    Так хочеться любов'ю світ обняти,
    І зупинити гради божевіль,
    Жахливе мракобісся дурнувате,

    Яке сльози не варте удови,
    Сестри, матусі... Краще розіп'яти
    Одного нелюда аби нові
    У цій війні закінчилися втрати.

    Нехай зірки лиш падають униз...
    Природа поміж верб чи осокорів
    Людей утішить ласками беріз...

    Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
    Кохання нам потрібен парадиз...
    Німіють щастя висі неозорі.

    січень - лютий 7531 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  29. Леся Горова - [ 2024.02.08 11:52 ]
    Заграви
    Пролився знову у кімнату захід,
    А з ним тривога болісно-гірка,
    Малює променем останнім сонце знаки
    На стінах, відбиває від зеркал.

    Розсипались по стелі самоцвіти,
    Як бризки від шматочків кришталю.
    Так хочеться сміятись і радіти
    І говорити, що тебе люблю.

    Здається, промайне знайома постать
    Ген за вікном. Ключі звенять в замку...
    А захід свій багрянець ллє на пОстіль,
    Самотність вистеляючи щемку.

    Палає спека обрієм кривавим.
    Горить на сході дикий смерч війни.
    У надвечір'ї я у двох загравах.
    ...І ти мені за день не подзвонив.
    06.2022.



    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (3)


  30. Світлана Пирогова - [ 2024.02.07 09:40 ]
    Чи вщухне біль?

    Комусь життя під сонцем гріє душу,
    Комусь дощем шмагає раз по раз
    І залишає тільки незабудки,
    Не розкриваючи замків і брам.

    Не кожному щастить. Хитросплетіння,
    Немов морозом влітку обдає,
    Не залишаючи знайомі тіні,
    Круті лиш береги, то ж рани є.

    Нахабно світ до дна фальшивий досі.
    Не схибити б і не зійти з путі,
    Бо задуми тирана, ніби оси,
    Криваво жалять - пруться до мети.

    Війна лютує. Сподівань є ж віра.
    Земля розп'ята - йде сміливець в бій
    За всіх живих. Знешкодить, звісно, звірство,
    Що ласе на чуже. Чи вщухне біль?


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  31. Леся Горова - [ 2024.02.06 10:57 ]
    Передвесняне
    Дня прожитого закінчилась вистава,
    Сонце впало в сосни нагорі,
    Потягнулась вслід йому заграва,
    Захід, ніби спалах, відгорів.

    Лиш жовтіє смуга понад лісом
    Зеленню відсвічує з сосни,
    А над нею - темних туч завіса,
    Ніби коней чорних табуни.

    Шовку синього розмотує сувої
    Вечір, що впирається до хмар,
    Під якими плямою сумною
    Догорає заходу ліхтар.

    Місяць - ніби меду грудка жовта,
    Відірвались зоряні крихтИ,
    Та й порозсипалися по шовку,
    Так, що і до ранку не згребти.

    Вітер стих і пахне берег талий,
    До води вербовий кущ припав,
    Лютий ніби, а весна настала -
    Лебеді вертаються на став.

    Хвиля легкі тіні розплескала,
    Шурхіт шовку тишу розірвав.
    02.2022.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  32. Світлана Пирогова - [ 2024.02.04 10:40 ]
    Ще утримує віжки

    Ще утримує віжки білоброва зима,
    А весна, ніби інеєм вкрита лоза.
    У мовчанні дзвінкому несказанно-німа.
    І не видно слідів, лиш краплинка-сльоза

    На обличчі не висохла досі тремтяча.
    Хіба можна забути той погляд очей?
    Тихе сяйво душі надзвичайно гаряче,
    Що сніжинками смутку тепер ось пече.

    Проникають у серце лютневі печалі,
    Нічиєї немає у цьому вини.
    Хоч на згадку зима залишає печатку,
    Березіль робить кроки - надія весни.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  33. Леся Горова - [ 2024.02.04 09:25 ]
    Не сумуй...
    В повечірній тиші не сумуй мій друже.
    Пів зими пробігло, ближче до весни.
    Голос твій печальний розтривожив душу.
    Завіконня хмуре зашуміло тужно
    Барабанним танцем крапель крижаних.

    Не сумуй, минеться, і за ніччю сплине
    Все, що розболілось за короткий день.
    На світанку лапа доторкне коліна,
    Глянуть в душу очі незрадливо вірні.
    Хто ж кого гуляти в ранок поведе?


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  34. Світлана Пирогова - [ 2024.02.03 08:42 ]
    Після бою
    Опам'ятався ледве після бою,
    присипаний землею, поряд зброя.
    Будяччя закололо в ліву руку.
    Нікого поруч, небо...і ні звуку.
    Своє лиш чути серце, стукотіло.
    О, мав би він хоча б маленькі крила,
    то полетів би звідси до хатини.
    ...Вже перша зірка сяє, і родина
    збирається до столу на Святвечір-
    діду́х, кутя із медом. Ось предтеча,
    Бо Божий Син родився. Спів вертепу...
    Молитва і думки в холоднім степі,
    що дав йому притулок серед ночі.
    - Земля тверда, не м'яко, - він шепоче. -
    Де ж побратими? (Раптом ...кроки чути.)
    - Здалося. Він покинутий, забутий.
    Ліхтарик засвітив в обличчя прямо.
    - Живий хлопчина! Ніби руки мами
    торкнулися, пі́дняли і поне́сли.
    Врятований! Усмішка в піднебесся.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  35. Леся Горова - [ 2024.02.02 08:28 ]
    Вільшанка
    В безлистому клубку старої вишні
    Метеликом у інеї присіла
    Мала вільшанка. Розпустила пишно
    Яскраву грудку, розігнала тишу
    Роуладою на всю пташину силу.

    Підхоплені повівом дивні звуки
    У паморозі сонячно іскрили.
    Здавалося в ту мить - війна ущухла.
    Стояти б так і безкінечно слухать
    Натхненний спів на всю пташину силу.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (6)


  36. Світлана Пирогова - [ 2024.02.01 10:41 ]
    А королева снігова теж жінка

    Душа королеви студена,
    Лиш вітер її обійма,
    І холод колючий у венах.
    На блюді ж японська хурма.

    Крижини повільно так тануть,
    Цей дивний вогонь-персимон.
    Руками самого титану
    Відкрився тепла пантеон.

    Тремтить снігова королева,
    Цілунки в морозне чоло.
    Спадає корона січнева,
    І ватрою вже запекло.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  37. Леся Горова - [ 2024.01.31 09:28 ]
    Котиться сонце зимове...
    Котиться сонце зимове вершками кленовими,
    Ніби боїться зібгати шовки, які вистелив
    День йому в небі блакитному. Знічені, ловимо
    Музику дивної арфи у вітті сріблистому.

    Дека заснулої гілки стріпнулася звуками.
    Косе проміння до струн (чи до тіней) торкнулося.
    Як же давно ми морозної тиші не слухали.
    Як нас давно не манила між кленами вулиця.

    ТрЕмко застигла народжена нота між пагонів.
    Краплі, що так і не впали, зависли поліями.
    Сонце червоне, ну нібито щойно підпалене,
    Падає кленам за спину в польоті повільному.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  38. Світлана Пирогова - [ 2024.01.30 09:16 ]
    Лечу до тебе


    Лечу до тебе з літнім вітерцем
    Над бірюзовими очима моря.
    Топазне сонце загляда в лице,
    Давно-давно я з ним в таємній змові.

    Щодня тебе ласкає вітражем,
    Адже ти відчуваєш світле диво.
    Тепло його маніжки береже,
    І щастям мерехтить в думках пестливо.

    Ти зустрічай на березі добра
    Мене, якщо кохаєш палко досі.
    Моя любов - не вінт, не бакара,
    Єдиний ти в життєвому хаосі.




    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2024.01.29 22:51 ]
    Шлях на Парнас
    І

    То ендорфінів фантастичних море --
    Де тижні, як веселки барви ті.
    На промені так тремолює обрій --
    А ми в якомусь диво-забутті

    Осонцені і при відкритій шторі
    Вбираємо цілунки золоті,
    Всі пестощі усміхнених просторів,
    Найкращих квітів пахощі густі.

    Та провокаціям не забаритись:
    "Це блеф - кохання чисте -- знаєм вас,
    Які там Попелюшки чи харити!!!"

    Таке про себе чули раз у раз...
    Казки життя -- їх прагнемо творити!
    Вони мов ельфи, оточили нас.

    ІІ
    Вони мов ельфи, оточили нас,
    Нове щоразу плетиво сюжетів,
    Допоки зАпал їх творить не згас...
    О, ці високі мріяння поетів!

    Розкидані по світу для прикрас
    Чи насолоди споглядань естетів.
    Як божевільний вічності екстаз
    На місці чільному між раритетів.

    Творцю куплетів треба інший світ
    Пізнать, щоб після довгих обговорень
    Його хмільний фантазії політ

    На п'єдестал високий запроторить
    Вітію* міг. Він свій залишив слід
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі.
    ______________________________
    *Вітія - поет.


    ІІІ
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі
    Приходили обом чарівні сни:
    Мов ті метелики, ми на просторі
    Все пурхали між квітами весни --

    Творили плетиво фантасмагорій.
    Стрибав із нами промінь осяйний --
    Небесний свідок наших перетворень
    Як упивались дивом білизни.

    Імла чигала також десь за рогом --
    Там Чорнобог наш кожен порух пас,
    І кола креслив, ставлячи облогу.

    Та нападав на нього лютий сказ,
    Бо захищала криця Білобога,
    Минав у щасті непомітно час.

    ІV
    Минав у щасті непомітно час
    Коли ми разом - дощ похмурий квітнув.
    З життям реальним виникав контраст,
    Усе навколо сяяло привітно.

    Неначе вгору -- між небесних трас --
    Літак той "Мрія" -- твориво елітне --
    Нас підіймав туди, де Божий глас
    Ростив красу - Едему сад тендітний.

    Бувало, налітала сарана,
    З'їдала вже й бадилля помідорів,
    Бо правив бал бездушний Сатана...

    Але Господь під землю запроторив.
    Завжди нещадна там велась війна,
    Забулися розпуки дні суворі.

    V
    Забулися розпуки дні суворі,
    Розвіяли вітри омани глум,
    Все те, що нам святим було учора,
    Вже кануло у Лету, як в імлу.

    Не спокусити скринею Пандори*,
    Нема дурних втішати кабалу.
    Пегаса краще гойного пришпорить
    Натхненно уподібнитись орлу.

    Та пам'ятать легенду про Ікара** --
    Летіть посередині повсякчас! --
    Колись його накрила Божа кара...

    Хай порятує досвіду запас...
    Закохана до божевілля пара --
    Ми линули увись, аж на Парнас.
    _____________________________
    *Скриня Пандори - згідно з грецькою міфологією, вмістилище бід і нещасть.
    **Ікар - у грецькій міфології був сином славетного ремісника Дедала. Ікар відомий за переказом про те, як намагався разом з батьком утекти з Криту, використовуючи крила, які Дедал виготовив з пір'я та воску. Спочатку Дедал застерігав Ікара про самовпевненість, а потім зарозумілість, наказуючи йому не літати ні занадто низько, ні надто високо, щоб морська волога не забила його крила або сонячна спека не розтопила їх. Ікар проігнорував вказівки Дедала, злетів надто близько до сонця, чиє тепло розтопило віск і Ікар впав у море, де й загинув.


    Ми линули увись, аж на Парнас,
    Де збуджені збиралися поети,
    Перлини виставляли напоказ,
    Читаючи ронделі та сонети.

    Таланти, графомани водночас
    Являли несмак чи високі злети
    Творінь. Там речень музика лилась
    Ясних катренів, лагідних терцетів.

    Бувало так, що заздрощі гнилі
    Плели інтриги серед площі зборів,
    Доводячи вразливих до петлі...

    Любов позаганяла зло у нори,
    Перемагали слова королі
    І очі сяяли далекозорі.

    VІІ
    І очі сяяли далекозорі --
    Моя душа співала про любов,
    Відкинувши рутину злу теорій --
    Війна спочатку, а тоді - альков.

    Це почуття живе у кожній спорі,
    Молекулі чи атомі або
    Поміж тілець драглистих інфузорій,
    Усесвіту закладених основ.

    Хоч де-не-де страхають чорні діри --
    Вмістилище відходів-метастаз --
    Нема кохання там. В це легко вірить,

    До казки ми потрапили якраз,
    Де піснею Орфеєвої ліри
    Шлях торував окрилений Пегас.

    VІІІ
    Шлях торував окрилений Пегас,
    Взаємопроникали ми словами,
    Тілами теж, аж розгорявся враз
    Той запал, що наснажує роками.

    Плекали грона вишуканих фраз
    Вітійствували ніжності медами,
    Душа немов причмелена якась,
    Вбирала Божу ласку із вітрами.

    Ох, заїдали ревнощі раніш...
    Трясли шторми, напевне в дев'ять балів...
    Ряснів, бувало, ними навіть вірш.

    Кохання справжнє -- ще міцніше сталі
    Укуси шершнів зла усе слабіш --
    Як стріли, до підков не долітали.

    ІХ
    Як стріли, до підков не долітали --
    Чи надто високо знялися ми?
    Або Пегаса чари небувалі
    Нас затуляли сильними крильми.

    Повідкривалися небесні далі,
    Крізь марево сльотавої зими.
    Із кубками натхненного граалю*
    Зустрів Бог Велес, вийшовши з пітьми.

    Вона тримає у гидкій напрузі
    Отих, що світло в міці круговій
    Плекають, суперечать чорній смузі...

    Та жовто-сині стяги бойові
    Розвіяли на сонячному крузі
    Всі підступи ворожі - се ля ві*.
    _________________________
    Се ля ві* - таке життя (фр.)

    Х
    Всі підступи ворожі - се ля ві* -
    Неначе наступи неандертальців
    Московії -- дикунські, лобові --
    Розіб'є жар палкий протуберанців --

    Осонцені Вкраїни вартові --
    Несхитно захищають рідні шанці,
    Степи і гори, хащі лісові --
    Безстрашні аси бойової праці.

    Та ця нескорена, могутня рать
    Ще й про любов святу не забувала:
    Тварин-безхатченків погодувать,

    Весілля грать між воїнів загалу,
    Як звук війни - набридливий той тать --
    Летів кудись убік собі помалу,

    _________________________
    Се ля ві* - таке життя (фр.)

    ХІ
    ..Летів кудись убік собі помалу,
    Недобрий вітер, адже в цім житті
    Минуще все - розбійники-вандали
    Чи душі чисті, праведні, святі.

    Отож, допоки ще не відпалали
    Шалені почуття прекрасні ті,
    Смарагди літа, осені опали
    Вбираймо, наче миті золоті,

    Запам'ятай, ці щастя намистини --
    Як оберіг, коли біди сувій
    Нас обів'є і темрява поглине,

    Душити прийде гоголівський вій...
    Настане ранок, сатанисько згине,
    Бо по руках був зв'язаний борвій...

    ХІІ
    Бо по руках був зв'язаний борвій...
    Та інші неприборкані вітриська.
    Еол* сховав у міх їх, мовив: "Вій!"
    Лише зефір** супутній досить низько

    Навіюванням пестив спини дві.
    Немов руки підтримка товариська.
    Тож не страхають хмари дощові
    Уже Парнас омріяний так близько!

    Невже розв'яжем знову той мішок?
    З цікавості дурної й на поталу
    В стихії незагнузданої шок

    Потрапим? Ні, летіти краще чвалом,
    І слухати, як сяєвом зірок
    Гормони радості нам вальси грали.
    _______________________________
    *Еол - бог вітру (гр.)
    За «Одіссеєю», Еол прийняв Одіссея на своєму острові, а на прощання подарував йому міх, у якому зберігалися несприятливі вітри. Він суворо заборонив розв'язвувати міх без крайньої потреби. Поблизу Ітаки супутники Одіссея з цікавості розв'язали міх і випустили на свободу всі супротивні їхньому шляху вітри, які збили корабель з наміченого шляху та погнали його назад до Еолії. Цього разу Еол відмовив Одіссеєві в гостинності.
    **Зефір - назва одного з грецьких вітрів.

    ХІІІ
    Гормони радості нам вальси грали,
    Чи не цього ми прагнемо усі?!
    Горіти полум'ям свойого шалу,
    Служить стосунків золотій красі?!

    Здається, що життя для цього мало:
    Ходить удвох по сріберній росі,
    Любитись палко, дарувать корали,
    Вдихати пахощі садів, лісів...

    У дні важкі, коли біда приходить,
    Горять жалоби свічі воскові --
    За руки взявшись, зустрічать негоду...

    Відбитися від тисячі зневір,
    І знов ловити хвилі насолоди,
    Які розлиті в небі, мов живі.


    ХІV
    Які розлиті в небі, мов живі
    Нарешті, вже Боги до нас прихильні.
    Мене руками, серце, оповий,
    Бо знаю, як мене ти любиш сильно.

    І я - півбожевільний чоловік --
    Немов із наркотичної курильні --
    Душею прикипів, мабуть, навік --
    Красою зачарований невільник.

    Не дайте з того стану вийти, ні!
    Найкраща із усіх моїх вікторій*
    Неначе Македонський -- на коні --

    Підкорювач кохання територій --
    Лечу у сяйві еротичних снів,
    То ендорфінів фантастичних море.
    ____________________________
    *Вікторій - перемог.

    ХV

    МАГІСТРАЛ

    То ендорфінів фантастичних море
    Вони мов ельфи, оточили нас,
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі
    Минав у щасті непомітно час.

    Забулися розпуки дні суворі,
    Ми линули увись, аж на Парнас,
    І очі сяяли далекозорі,
    Шлях торував окрилений Пегас.

    Як стріли, до підков не долітали --
    Всі підступи ворожі - се ля ві* -
    Летів кудись убік собі помалу,
    ..
    Бо по руках був зв'язаний борвій...
    Гормони радості нам вальси грали,
    Які розлиті в небі, мов живі.
    __________________________
    *Се ля ві - таке життя (фр.)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  40. Леся Горова - [ 2024.01.29 10:33 ]
    Водохреща ранок
    Водохреща ранок погожо іскриться,
    На сніг розіллятий із чистої сині.
    На срібнім хресті завмирає водиця,
    І скроплює рясно у вірі та силі.

    Торкає чола і цілує повіки,
    Сльозою смиренно стікає щоками.
    Дай, Боже, з тобою прожити до віку,
    Щоб захисту більше ніде не шукала!

    Дай Боже спромоги Водохреща ранок
    Стрічати у мирі на многая літа.
    Святою водою загоєним ранам
    У мирі зігрітися і відболІти.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  41. Світлана Пирогова - [ 2024.01.28 09:09 ]
    На щастя, Муза є


    Не вистачає мені сплеску крил,
    Тріпочеться лиш серце голубино.
    Чи, може, Муза із останніх сил
    Воркує тихо, зовсім тихо нині.

    Я слухаю ці звуки чарівні,
    Що розчиняють у повітрі хмари.
    Але ж ті точки больові з весни.
    Від них немає зілля у мольфара.

    Пронісся, ніби вітер у душі.
    Тепер твої слова вже недоречні.
    Хоч надихав крилато на вірші.
    Здавалося кохання безкінечним.

    Я спробую без тебе у політ.
    Слова крилаті знову визрівають.
    І мов голубка, я полину в світ.
    На щастя, Муза є й не покидає.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  42. Леся Горова - [ 2024.01.27 11:04 ]
    Коротка відпустка
    Моє ти натхнення! Дозволь тобі чуба погладити,
    Вдивитися в очі, торкнутись худої щоки.
    Емоції - вітру сонетами, сонця сонатами!
    Із ними тебе зустрічаю в обіймах палких.

    Моя ти утіхо! У тебе синець - мені боляче.
    МозОля на пальцях, що мали б торкати рояль.
    Все миттю побачу. Та тЕпло від Божої помочі,
    Її обереги-молитви над нами роять.

    Моя ти надіє! Сніжинки на скронях не станули,
    Суворість наклала печатку тобі поміж брів.
    Та я обіцяю, ми знову щасливими станемо,
    Як тільки повіримо в те, що пожар відгорів.



    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (8)


  43. Артур Курдіновський - [ 2024.01.26 22:01 ]
    Нотний зошит
    У старомодній та незграбній шафі
    Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
    Знайшов свого дитинства нотний зошит,
    Який не бачив новомодних шаф.

    Серед старих блокнотів та конспектів
    Мені засяяв, наче діамант,
    Дешевий та простенький нотний зошит,
    А в ньому - сподівання на талант.

    Увечері, коли вже світить місяць,
    Гортаю я пожовклі сторінки.
    Про мрію нагадав мій нотний зошит,
    В якому доля склалась у рядки.

    Басовий ключ запитує: "Ну як ти?"
    А відповідь моя - це тиха ніч.
    Жадана знахідко, мій нотний зошит!
    Ти стільки рідних приховав облич!

    В тобі є все: початок мій січневий,
    Любов і мрії, музика без слів...
    Ти тільки не губися, нотний зошит!
    Зроблю я все, як ти мені звелів!

    Я встигну ще! Принаймні, сподіваюсь!
    Наївність на наругу не віддам!
    Роками зберігав мій нотний зошит
    Велику мудрість всіх мінорних гам.

    Цієї ночі рік собі додав я,
    Як ту краплину в море каяття.
    Зітхає мій ровесник - нотний зошит...
    Прострочена перепустка в життя...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (4)


  44. Світлана Пирогова - [ 2024.01.26 09:07 ]
    Доля, ніби нива, поорана


    Небо зоряне, небо зоряне...
    Доля, ніби нива, поорана.

    Місяць-підвісок - світиться скибка,
    Тонко виводить жалібна скрипка.

    Хлопці не сплять, в окопах на варті.
    Що ця війна покаже їм завтра?

    Снайперські кулі цілять підступно,
    Ворог сховався онде за куп'ям.

    Схід у кривавих корчиться ранах,
    Молодість гине, де ж той світанок?

    Боже, на тебе тільки надія,
    Щоб не були скалічені мрії.

    Небо зоряне, небо зоряне...
    Доля, ніби нива, поорана.

    Місяць-підвісок - світиться скибка,
    Тонко виводить жалібна скрипка.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  45. Домінік Арфіст - [ 2024.01.25 21:12 ]
    на початку...
    на початку – все безіменне…
    вітер виє – нічна сирена
    на яку немає відбою…
    я прощаюсь з тобою…

    море вимерло… хвилі-схлипи…
    море вимерзло… я – постскриптум –
    чайки вслід регочуть юрбою…
    я прощаюсь з тобою…

    все вмістилось у тихе «пізно»
    у залізо що б’є наскрі̀зно
    закривавлене боротьбою…
    я прощаюсь з тобою…

    за горою – край ойкумени…
    море… море… без меж… без мене…
    ні молитвою… ні мольбою
    я прощаюсь – тобою…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  46. Леся Горова - [ 2024.01.25 08:50 ]
    Ранковий газон
    Газону покрив сніжний на осонні
    Підтанув і щетиною узявся.
    До тебе із вікна сміюся, сонна,
    Показую тобі на щоки пальцем:
    - Які ви схожі з ним! Такі колючі!
    Обожнюю тебе в триденнім шармі!
    Та знову обіцяє снігу туча,
    Газон поголить, поховає шрами
    З гіллЯ, принесеного буревієм.
    Увечері твою щоку жадану
    Цілуючи, у майбуття повірю,
    Так легко, як у те, що сніг розтане.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  47. Світлана Пирогова - [ 2024.01.24 08:56 ]
    Завія ( тавтограма на літеру З)
    Закружляла завія-зима.
    Зазвучала звабливо зурна.
    Залетіла загадка здаля,
    Забіліла зефіром земля.
    Зачаровані зимні зірки.
    Захрустіли забав завитки.
    Закрутився здивований звір,
    Завірюха запудрила зір.
    Залюбки зачепила замет,
    Заіскрився загривками злет.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  48. Леся Горова - [ 2024.01.23 09:35 ]
    Де сходить сонце
    Сіріє ранок. Як же ти далеко!
    Торкнеться вилиць прохолода ніжно.
    Якби покликав- вирушила б пішки
    До тебе в даль ,у ніч ,у дощ, у спеку,
    Усі стежки в одну дорогу сплівши.

    Чи впала б росяною краплею в долоню,
    Чи раннім птахом сіла полохливо,
    І першого проміння світлим дивом
    Торкнула б рано посивілі скроні,
    Розвіявши твоє про себе сниво

    Передранкове.
    День приходить спішно.
    Короткий чистий ранок- ніби подих,
    Колосся стигне і поля золотить,
    І солов'їна виспівана пісня .
    ...
    А я усе чекаю добрі вісті,
    Дивлюсь туди, де сонце вічне сходить.

    2022.07.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  49. Тетяна Левицька - [ 2024.01.22 10:54 ]
    Наснились чорні круки...

    Наснились чорні круки, і до чого
    те видиво, відразу не збагну?
    Оскільки всі скорботи босоногі
    небіжчику поклала у труну.

    Гадалося, що скінчаться напасті,
    завруняться розлогі береги,
    й плекати будемо бузкове щастя
    у шовковистих рунах до снаги.

    Загоїмо смертей криваві будні,
    окропить сонце бірюзову даль,
    розтопить березень драглистий студінь —
    холодної зими хрусткий кришталь.

    Півонія розквітне і тюльпана
    огорне в оксамитовий нейлон.
    В тремких обіймах ніжності розстане
    той страхітливий моторошний сон.

    Та видно, не скінчилися ракети
    в безжалісно дошкульних ворогів.
    Тремтять земля і небеса на злеті...
    Якби ж то зло від нас Господь одвів!

    Якби ж то нам дали сучасну зброю,
    ми б розтрощили б лігво сатани!
    Жахи спливли б за тихою водою,
    і повернулося життя з війни.

    21.01.2024р.


    Рейтинги: Народний 7 (6.06) | "Майстерень" 7 (6.15)
    Коментарі: (2)


  50. Світлана Пирогова - [ 2024.01.21 09:38 ]
    Розваги заметілі (акровірш)


    Р-анок вистрибнув у лісі,
    О-глянувся хитрим лисом.
    З-аметіль спішить назустріч,
    В-овком виє, скалить зуби.
    А-личу запорошила,
    Г-раб зігнула справжня сила.
    И (Й)-ой, яка ж вона завзята,

    З- амітає - в неї свято.
    А-рку неба підпирає,
    М-анну сніжну розсипає.
    Е-х, хурделить на ялини,
    Т-ерну кущ вже білий-білий.
    І полки дубів в жупанах,
    Л-ипи кутає старанно.
    І стрибає - досі ланню.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   152