Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Першооснові всього сущого,
Але пам’ятає тільки етюди,
Які малював патріарх чужий
Епохи давно забутої –
Тонкої, наче мереживо,
Слів,
Які не повернуться,
Не будуть складені в пісню,
Не стануть жовтою глиною,
З якою змайструють цеглу
І змурують одвічне місто
Діти шелесту очерету,
Що бачили сни,
В яких солом’яні опудала
Шукають тінистий сад,
Наче не вся вода отруєна
Чорною кров’ю глибин,
Наче в оцих каламутних ріках
Ще живе таємнича риба,
Яку годували кульбабами
І називали Світанком.
Діти жовтої глини
Своїми пташиними апокрифами
Прославляли Вогонь і Небо,
В яке дивились як в дзеркало
І бачили схожих на себе
Людей.

Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
у розбитій цеглі.
Новорічні іграшки валяються
як знак несправджених ілюзій.
Крізь них проростає трава,
як листи в майбутнє
без адресата, невідомо кому,
як простягнуті
для рукостискання долоні -
часу чи безчасся.
Новорічні іграшки -
як уламки дитинства,
яке безповоротно минуло.
І тепер вони говорять
дитячими голосами
у світі дорослих,
який їх не розуміє.
Новорічні іграшки -
бажання дива
у світі буденності
і трівіальності,
у світі буржуазної прози.
Нехай диво відбудеться
бодай у нашій уяві,
якщо реальність
розбиває його на шматки.

21 травня 2023

Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
шипіння чи модуляції,
які не мають нічого спільного
з тобою. Хто я?
Проникаєш усередину себе,
як усередину криниці,
у пошуках правильної відповіді
і не знаходиш її.
Пошуки можуть тривати
довго, навіть усе життя.
"Хто я?" - лунає голос
у глибину колодязя
і відлунює, стаючи бетонним.
Невідомо, кому ставити
це питання. Деревам,
полям, лугам?
Але це питання
уже містить у собі
відповідь.

21 травня 2023

Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
доходять лише
ледь зрозумілі звуки,
стогони, буркотіння.
Ти намагаєшся скласти мозаїку
із розрізнених звуків,
але нічого не виходить.
Те, що вмерло в минулому,
не відродиться знову,
мертве не стане живим.
Ти хочеш підібрати
із паростків трави
речення, проте губиться
щось важливе, істотне.
Скільки води втекло!
Що ти хочеш знайти
у цій безглуздій воді?
Якщо там були голоси,
то вони потонули,
їх неможливо почути.
Тому залишається
тільки впасти в траву
і вдихнути аромат
із розрізнених звуків.

15 травня 2023

Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
Рафаеля чи Веласкеса?
В океані темряви не прогляне
проблиск надії,
помах коханої руки.
Філософія світла не зіткнеться
із філософією темряви,
це дві полярності.
У цьому безконечному плаванні
у глибинах океану пітьми
не знайти спочинок.
І коли зустрінуться два світи -
світла і темряви,
відбудеться великий вибух,
який поклав початок
усього сущого.

13 травня 2023

Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здатний
на справжню прозу,
на справжню творчість.
Він розбиває комп'ютер об стінку,
бере аркуш паперу, але
усе марно, нічого не виходить,
талант вивітрився.
Навіщо митець спопелив його
на тупі серіали?
Навіщо він служив
золотому тільцю?
Талант розбитими черепками
валявся біля його ніг,
але неможливо було
нічого зібрати докупи.
Митець плакав
над зруйнованим собою,
і сльози вкривали
розбиті черепки.

12 травня 2023

Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
Воно затягує у свої пастки
і робить в'язнем любові.
Така приваблива танцівниця
може завести у хащі пристрасті,
щоб не виходити з них.
І коли на сцені з твого тіла
відлетить останній одяг,
ми станемо по-справжньому
вільними.

10 травня 2023

Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
не лаврами, а пожовклим листям,
йому потрібні оплески
тільки від дерев. Своє ім'я
поет хоче увічнити
лише на березовій корі,
увійти тільки в історію дуба
і поставити відбиток свого герба
тільки на пеньку, який буде
найвищим суддею.
Поет зробив усе,
аби його якнайшвидше забули.
Хто був цей чоловік,
який писав вірші? Які дівчата
звертали на нього свої погляди?
Поет повернувся
до джерел, до першовитоків
у намаганні напитися
чистої води. Якимось людям
він потрібний, хтось його шукає,
але поета надійно стереже ліс
і не відпускає.

3 травня 2023

Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
терпкий смак лісових ягід,
проте наше почуття
може побити град.
Ми вкрали прометеївський вогонь,
який здатен спопелити душу.
В озері любові
ми не торкаємося дна,
а якщо це станеться,
то нас виштовхує на поверхню
спустошення і мить дива
минає. У буденності
відбувається вибух
потойбічного метеориту,
який невідомо звідки береться
і невідомо куди зникає.

29 квітня 2023

Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
правилами етикету,
масовими стереотипами.
Куди ще телефонувати,
як не до самого себе?
Це найвірніший адресат.
Це єдиний друг, у якому
ти можеш бути певен.
Раптом зателефонуєш
до власного Я,
а там порожнеча,
його вже немає,
а є лише фантом,
лише видимість
і автовідповідач
замість самого себе.
Що тоді робити?
Куди телефонувати?
Хіба що в серце Всесвіту.
Набираєш свій номер -
і чуєш протяжні гудки,
нескінченні,
як людське страждання,
як очікування смертної кари,
як безпомічна людина
у лабетах бюрократії.
Телефонуєш до власного Я,
мов до останнього арбітра,
до судді, якого немає.
Більше двонити нема куди.
Телефонна книжка закінчилася.
Наостанок лише
телефонний апокаліпсис
неіснуючими літерами.

13 квітня 2023

Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
не донесуться слова пророка.
Ти став глухим,
якому недоступна
уся гармонія світу.
Ти закинутий
у далеке заслання.
Ти - мов Діоген
у бочці абсурду,
яка нагадує глибокий колодязь,
у який сипляться
монети людської безнадії,
і жодна з них
не стане золотою чи срібною.
Ти закинутий, як Робінзон Крузо
без свого П'ятниці,
але цей острів розпливчатий,
аморфний, невідчутний,
такий, що поглинає
усі людські емоції,
і на їхньому місці
залишається пустеля.
Це зона, до якої
не доходять сигнали,
особливо "SOS!",
лише колючі трави
розуміють її мову.
І ось ти тут,
спраглий, виснажений,
у невтішному просторі
простягуєш руку
невідомо кому.

13 квітня 2023

Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
розуму й люті,
несамовитої стихії.
Чоловік відчув себе чужим
на цьому полі битви,
цілковито зайвим елементом
у записах Бога,
він захотів викреслити себе
із шахівниці.
Він розколовся і розпався
між двох вогнів
і тепер прямував
у цілковите ніщо.

11 квітня 2023

Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Це відрядження із квитком
в один кінець,
він виїхав на дачу,
із якої немає вороття,
він зник
у безлюдних просторах
війни, у лісі,
поламаному снарядами,
він щез у нетрях
Нью-Йорка чи Лос-Анджелеса,
куди не заїжджає поліція,
він зробив
пластичну операцію
і зник у горах
Латинської Америки,
він заблукав
в африканських джунглях.
Поет загубився
у лабіринтах пізнання,
у прадавніх текстах
і новітніх постмодерних
віяннях, не поставивши
крапки у кінці твору
власного життя.

11 квітня 2023

Дерево згнило і впало,
залишився один пеньок.
Скільки мудрості й гіркоти
чаїлося в ньому!
Скільки нереалізованих мрій!
Скільки життєвих проєктів!
Дерево, яке впало,
нагадує Всесвіт,
який зазнав катастрофи.
Дерево впало, покосилося,
як солдат на полі бою
у війні абсурду.
Що залишилося від нього?
Мудрість, ієрогліфи якої
неможливо прочитати,
те послання, яке зависло
між гілками і кричить
невідомою мовою.
Дерево борсається
у павутині
невідомих субстанцій,
непізнаних сутностей
і доповзає пораненим
на берег пересохлої ріки.

16 березня 2023

Я хотів би одружитися
з усіма своїми коханими
і справити гучне весілля.
Нікого не можна розлюбити,
кого по-справжньому любив.
Треба вийняти з денця пам'яті
ті вогненні почуття,
які затоплять все навколо,
треба дістати зерна,
які ще проростуть.
Не можна залити вино
у старі міхи, але почуття
ніколи не були старими міхами,
а тільки живим,
вічно новим вином.
Нехай буде гучне весілля!
Вина стане на всіх.
Алкоголь затопить
усі негаразди і гризоти.
І таке весілля
буде найбільшим протестом,
найбільшим антивесіллям,
але воно ствердить
те невмируще,
що залишилося в душі.
Гості можуть залишатися
на великому майдані
і танцювати навколо вогнища.
А ми самі будемо
альфою і омегою,
початком і кінцем.

26 лютого 2023

Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загубилися, а туніка на шмати,
Бо на полі Еагра лишились одні колючки –
Нетреби та терену, а шлях надто кручений,
Занадто притрушений пилом зірок.

Трамвай запашного літа
(Не того, що з літописів, а трояндового)
Прямує між кам’яницями міста кіконів,
Що зводили його з білого каменю,
Розчиняли його в повітрі, як шал
Розчиняли менади в крові винограду.
Трамвай прямує крізь пахощі –
На площу нещадної спеки,
Де флейти співають пеан Геліадам
І про майбутнє мовчать
(Бо вони не пророки і не оракули,
А лише уламки мудрості).

Трамвай запашного літа,
Що прикрашений незабудьками
(Кольору пурпуру з островів собачих)
Прямує між кам’яних обличь сенсу,
Днів, що його втратили офіруючи Кроносу
Мед тракійських глиняних вуликів,
Які ліпили старі сурмачі та рапсоди –
Останні, що пам’ятали
Забуту істину Сонця.
Синьоокий водій трамваю запашного літа
Марно виглядає фіалкокосих пасажирок –
Сестер Харакса, громадянок острова,
На якому стоїть Мітилена.

Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
який дозріває
на дереві.
Яке з цих мовчань
обереш ти?
Мовчання, як вичерпаність,
чи мовчання, як наповненість,
коли слова
зовсім зайві.
Мовчання - як дурість
чи як мудрість.
Обидва з цих мовчань
перебувають у криниці
людського розуміння,
у криниці, із якої
води начерпує Бог.

16 лютого 2023

Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як слова, які проб'ються
крізь потужні заслони,
мовби паролі від усіх замків,
як шифри космосу.
Хоч би скільки
ти ховався від снігової маси,
утеукти від неї неможливо,
вона знайде тебе скрізь,
як образ, який людина
ховає від совісті.
Снігова маса тисне на тебе
мільонами військових атак,
вона штрикає тебе
гострими багнетами.
Снігова маса аморфна,
незрозуміла, в'язка,
ти поринаєш у неї,
як у заплутані теорії
вищого розуму,
які непідвладні
людському розумінню.
Снігова маса обступає тебе,
як усесвітній потоп,
у якому ти -
безсилий Ной.
А твій ковчег -
залишки здорового глузду,
які потонули
у розгулі безумства.

6 лютого 2023