В тепле літо широко ворота
Відчиняє червнева пора, -
Душу вабить лежача робота
І напущена в сплячку мара.
Зріє літо пахуче, півсонне
І принадне в наряді своїм, -
Барви й звуки його ніжнотонні
Час від часу сполохує грім.
І мене громовиця лякає
Та примушує вийти зі сну,
Бо ракети шугають над краєм,
Бо несила спинити війну.
07.06.26

 не перевершуй не жени
 не віддавай усе що
 тим демонам поза дверми
 хоча у них є дещо
 стезя стежина стеж її
 дерева милість божа
 вони усе пережили
 самі собі тотожні
 ти стати же хотів таким
 і стриманим і вільним
 на місці свому геть простім
 водночас вірогіднім
 не треба скарг вони ніщо
 займися ліпше ділом
 слід тихий твій
 в добу ніщот
 недовго буде слідом
 

…подуєш на людську біду -
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,

де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
пір’їн і крил їх життєдайних,

де не кінчається любов
в думках окремих між ідилій ,
де в рай до кіз чи в інший ирій
не потрапляє аби що…

бо сам на сам в раю кози
не зрозумієш апріорі -
красу без пари не вкусить,
ковчег не збудувати в норах ,

життя ж бо не коротше сну -
не завжди кращі мають фору ,
вірші не важчі омофору
у інспіровану весну…

Павло Горінштейн (1895-1961; народився й прожив життя в Україні)

Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!

    Так хай червоний
    несхитний воїн
    багнет стиска в руці своїй,
    і ми повинні
    усі невпинно
    іти в останній смертний бій!

Арміє Червона, в атаку йти час!
Реввоєнрада скеровує нас.
І від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!

    Так хай червоний
    несхитний воїн
    багнет стиска в руці своїй,
    і ми повинні
    усі невпинно
    іти в останній смертний бій!

Час світової пожежі наспів,
церкви та тюрми зруйнує наш гнів!
Бо від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!

    Так хай червоний
    несхитний воїн
    багнет стиска в руці своїй,
    й товариш Троцький
    у колі флотських
    нас поведе в останній бій!

(2026)аааааааааааааааааааа

Темні хмари, дощ і вітер, -
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
Подолати перешкоди,
На шляхах земних, -
Маю я в ім'я свободи
І дітей своїх.
06.06.26

 веселка над районом
 і вчора і сьогодні
 дурацьке щастя
 скраю десь її
 мені ти відписала
 а я при телефоні
 не був
 атож мабуть
 себе зганьбив
 тебе це не стосується
 повір
 ганьба моя
 лише моя ганьба
 не більше
 сиджу собі у кухні
 пишу вірші
 і про веселку
 і про жир-інжир
 

Вони досконало перлинні -
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози

Великих канонів подвійних
Які, наче правда сучасні,
Які, наче пудра найлегші,
Які,наче духи прекрасні
Бо ранками сунуть угору,
Відчувши від неї задуху
Шляхом малахітових стрілок
За згодою з символом руху…

Миготять блискавиці, гуркочуть громи,
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
І хоч так урятую тебе від негоди...
05.06.26

 настало літо йшла війна
 був золотистий вечір
 нікого я не обіймав
 нічому не перечив
 не усміхалися мені
 дошкульні антитези
 немов у сні
 чи майже сні
 цілком собі тверезім
 чогось хотілося але
 я зневажав хотіння
 ще слідкував
 пташиний лет
 спілкуючись із тінню
 про мінуси або плюси
 та й камені підводні
 для чóго нам бракує сил
 в азоті кисневодневім
 навіщо нас гартує лють
 печалі і скорботи
 чом прозираючи клянуть
 прийдешнє донкіхоти
 чи не того що нам не слід
 шукати раю суто
 і спокушатися зо слів
 яких не варто чути
 та у вселенській у грозі
 притамувати подих
 у недосприйнятті оцім
 кого і що обходить
 чи не обходить геть усіх
 

Мутні потоки обіцянок,
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
04.06.26

 на злобу дня повістка ця
 хоча її не просять
 усякий знає все і сам
 а втім усім не досить
 на фоні втрат і не до свят
 хмарує дощовиння
 хтось тягне фронт
 брудний полон
 а хтось про щекавицю
 нелох паркується мов бог
 посеред тротуарів
 на зауваження рипить
 а в тебе дерті шкари
 ще молодята спати йдуть
 не пізно і не хутко
 та під під’їздом комітет
 о нарик прастітутка
 сичать · сказати що і як
 ім’я їм легіони
 кугутство як ментальний баґ
 і влада їхня гонить
 в законі
 їм на все плювать
 та й живемо без ради
 бездарно і угарно так
 каттані мій коррадо
 

Я знайомий вогням Волопаса.
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
«…ой на горі…!» - співають дофіни,
Розплітають в латину створінь.
Мій державнику, мед Мазаріні
Дай знайти серед тихих прозрінь.
Тільки ти під тополею бачив
Все начиння голодних щурів,
Де б той бідний поштар не пиячив,
Де би той Волопас не горів…

Вуж плазує на городі
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
03.06.26

Покинь-мо нори!- Підемо в гори! -
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
У плавнях жаби чарівної
У час короткої зупинки.

Знайдем осяяння,співзвуччя,
У воду додамо лимони,
У межах слів, словосполучень,
Як силу духу гегемона!

А хто не згоден із рухом долі,
Хто у полоні опортунізму -
Хай залишається у полі -
Ховає правду у евфемізмах!

А ми й надалі-но будем бігти
До перевтілення за обрій ,
Туди, де досить малої крихти
Де нори кращі …тепліші ковдри.

Розвелось у нас хвазанів-
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".

Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
Сірий соловей чи шпак.

Соловей - то майстер співу,
А хвазан ірже, мов кінь,
Та ж тепер хвазани всюди,
Тут і там, куди не кинь!

Горобців не чуть цвіріньок,
Жайвір змовк серед полів,
Навіть зозулі повтікали-
Не хочуть чути хвазанів.

З цієї байки випливає
Насправді істина проста:
Бува людина зовні гарна,
А всередині - пустота.

 він вийшов до режиму бога
 покинувши вино хліб сіль
 сусід вважав його за йога
 а сам пиячив той сусід
 йому здавалося ще трохи
 і стане легко звідусіль
 сусід той час привів небогу
 стогнав із нею десь в куті
 за тим вернувся
 до спиртного
 і мордобій почав за тим
 такий у свому роді стиль
 така дорога і хорогва
 любити все любити всіх
 у непозбувній марноті
 у серці сяйного
 нічого
 

Я міг би загинути вчора
І зараз лежати в труні,
Або в тісноті коридору
Заклякти в останньому сні.
Донині руїни будинку,
Ще теплі від крові й вогню, -
Нагадують кожну хвилинку
Про долю щасливу мою.
Бо знову вона, як бувало,
Веліла пройти в укриття,
І тим уночі врятувала
Моє здешевіле життя.
02.06.26

 в житті холоднім і похмурім
 чогось хотів кудись-там біг
 за снами уві снах моїх
 і в церкві тільки та премудрість
 мене оточували мури
 на цім лазурнім небодні
 цикуту радили мені
 а в перлах порпалися кури
 мій боже хмарний вічно плинний
 ще клин який яким ще клином
 немає ні коня ні хати
 у чім себе переконати
 є вишній дозвіл бути вільним
 глузує смерть у спільнім чаті
 

І
Весна минає. Літо на порозі.
Немає миру, бо іде війна.
Жене людей додому чужина.
Дай, Боже, не почити у дорозі
міграції поезії у прозі
лихого житія. Душа одна.

ІІ
Одна душа ще блимає у тілі
свічею між загравами багать
і поки душогуби не бомблять,
надія є – у зграї поріділій
із вирію додому, сіро-білі,
за нею гуси-лебеді летять.

ІІІ
Летіте, дикі гуси! Гиля-гиля –
напитися дніпрової води.
Паломники вертаються туди,
де є ще тимчасове новосілля...
.....................................................
євшан-трава рятує від біди,
коли несе людей чергова хвиля
подалі від скаженої орди.

05.2026

… засинає полуниця -
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,

чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,
наче грудня сивину,

наче паростки з неволі,
від копит і до небес
де на пошук хліба й солі
суне Велес, не Гермес ,

в росах місячних полює,
нерухомість – цур мене -
ранком липня срібна збруя
вже й коня не здожене,

не стриножить і стеблини
під відклепану косу
загубившись в лободині
полуничного часу…

Пожухле листя під ногами
Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...
01.06.26

 ті хмари над
 будинками
 дахами
 мов ефемери ефемер
 а ми
 у цім прихмар’ї
 проростаєм
 щось вабило
 чи вабить ось тепер
 іще вітри
 звиваються у зграї
 і не по собі
 нам не смішно
 не цейво
 у тім привітр’ї
 хто себе спасає
 як саме знову
 уведи pin-код
 тривого моя душе
 що ти маєш
 довірена
 обставинам трущоб
 всьому тому що
 крає все без краю
 безтямно
 незважаючи
 мовчком
 

Чи прихисток для гри?- Таємного сакралу
Відкриє ніч невидиме вікно,
Де я втечу по рятівному валу ,
І буде самота зі мною заодно,

Де гратиме у безвісті сопілка,
Сова кричатиме у спину навздогін
До хлопчика в мені,який узяв розгін -
Дитинство відійшло- вже старість за одвірком

І імена…з півдюжини імен,
Які забуті майже в дощ і вітер,
Сичить сова в мені рядками гострих літер,
Полюючи вночі на кажанів,

Щоб час швидкий у митях розрізнять,
Сповільнюючи рух у межах квесту,
Допоки хлопчик мій в мені, неначе хресник,
Шукає прихисток серед чужих багать…

Знову день спекотливий
Витворяє дива, -
Ллється сонячна злива
І всихає трава.
І міліє озерце,
І дрімає бджола, -
І пече коло серця
Від надлишку тепла.
Сяйво палить - не світить
І ніяк не паде, -
Наче світ спопелити
Хоче сонце в цей день.
31.05.26

Світить сонце. Час іде.
Ледь встигає тінь за часом.
Межи хмарок де-не-де
смужка райдуги – лампасом.

Віє вітер, гонить жар,
котить сонце покотьолом.
І звисають кудли хмар,
як повісма, над подолом.

Маревіють комиші,
мерехтять в імлі дзвіниці
і копиці, мов книші,
височать на кошениці*.

Вітер промені пряде,
хмари сунуть околясом...
Світить сонце. Час іде.
Ледь встигає тінь за часом...

* кошениця – місце, де косять траву; сіножать

13.07.23

На зеленому газоні
Усякого хліба повно,
Та зібралися коти,-
І пташкам не підійти.
Походжає віддалік,
Мов поважний чоловік,
Чорний ворон, а за ним
Голуби і горобців загін.
Всі чекають, щоб нарешті
Коти кляті тут не вештались.
Часом на котів, о Боже,
І створіння Твої схожі:
Як-то кажуть: «Сам не гам,
Та сусідові не дам».
До якої ж бо пори
В кого гасло: «Відбери!»,
В кого з рота уже лізе,
Та підмоги просить слізно.
Той, хто шкуру ладен здерти,
Щоб потрапить в мільярдери?
Хто корупцію дола словесно,
Та з казни в’є перевесла…
Мабуть, лиш Рука Господня
Край цей виведе з безодні.

 напередодні усього
 занапастивши трохи рими
 гуляє зло морочить світ
 а ми усе ж бо непровинні
 я запрошу тебе
 за стіл
 поставлю риби та цитрини
 і хліба власного не більш
 аніж потрібно вірогідно
 і ми удвох помовчимо
 у пам’ять про відсутніх нині
 і тих жінок
 що нас любили
 і про своє окреме про
 якщо потрібен алкоголь
 у мене є
 якщо потрібен
 слова так само є
 якщо б
 

Поки спить десь на сідалі півень
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
Бідний далі їй співом доводить,
Що пора завести діалог, -
Що чекати на ліпшого - годі,
Що в житті веселіше удвох.
30.05.26

Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.

Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
Знайти – сакрал осяє дім.

Чарівність оченят безкрая,
Що ніжність, милість, щастя ллє.
Та незворотність серце крає.
Вмістило все – ім’я Твоє!

29. 05. 2026

Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Ніби хтось повісив
Рушники на пліт, -
Дощові завіси
Затулили світ.
29.05.25

Не смішно

Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.

Величчям і справами хосними
Прослався, могутня країно.
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.

(ABaAabAB)

Світлина

Невістка, син і два онуки,
Ялинка, іграшки. Святки…
Дивлюсь – і гірко від розпуки,
Невістко, сину, два онуки.

На свіжину приїдьте, дуки,
Кабанчик теж – як ви, гладкий.
Невістка, син і два онуки,
Ялинка, іграшки. Святки…

(ABaAabAB)

Куди йдемо

Усе абсолютно веде до могили –
Обов'язки, праця і навіть гульба.
Чого б не творили чи байдики били,
Усе абсолютно веде до могили.

Воно віднімає здоров'я та сили,
І не повертає – не чули хіба?
Усе абсолютно веде до могили –
Обов'язки, праця і навіть гульба.

(ABaAabAB)

Вмирають баба й Сніговик,
А я довірюсь медицині.
До неї клімат ще не звик,
Вмирають баба й Сніговик.

Утік рум'янець з їхніх пик -
Інсульт, напевне. Щоки сині.
Вмирають баба й Сніговик,
А я довірюсь медицині.

(ABaAabAB)
22.02.2013.

Ти говориш: тепер інше місто поглине твій розпач,
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особисті одні набуття?
І важливо - не де ти пливеш, а як саме це робиш.
Чи навчився складати пожертви, і знаєш - кому.

Та згадай отого юнака у твоїм Херсонесі,
що до храму прийшов Аполлона у обраний час -
у долоні затиснувши древню щасливу монету
і безцінний сувій із поезіями гомерідів.
Він очікував знаку - на помах рукою стратега,
на трафунок, що зробить імення його гучним.
Але знаку не сталося, просто подовшали тіні
і подуло здаля прохолодним диханням земним.

Він до ринку подався тоді з гомінкою юрбою,
і принишкло ходив межи грекоподібних торговців,
наче просто вглядаючись, але раз-по-раз про себе
дорікаючи долі, що знов оминула його!
А за тим були хліб і вино, і нічне споглядання.
Понад місяця злетом мигтіли безмовні зірки -
це здіймання німе так різнилось від виру людського,
і для чогось явилось у зібраній тиші йому.

Та не мудро богам дорікати за їхнє мовчання,
коли вибір лише в чергуванні однакових ролей:
жити зовні як свідок у безлічі драм існування,
чи всередині себе - єдиним, кому обирати.
Та якщо обирати, то успіху тихе вростання,
а коли програвати, то знову ж не суєтно, гідно.
Ніби ти із останніх царів, і здаєш цитаделі -
не подолані, просто які вже не варто тримати.

На морі, де тяжіють схили,
де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.

Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
мигоче церква вдалині.

У небо тягнеться дзвіниця,
впинає в хмари гострий шпиль.
І згуслим сяєвом живиця
стікає в сиві кудрі хвиль.

Іскриться море переблиском,
шумить і піниться прибій.
І раз у раз померклим приском*
зникає сонце в млі рябій.

Дерева щуляться на схилі,
лиш де-де чайка заячить.
Хлюп-хлюп! – об скелі б’ються хвилі...
День ліг на хвильку відпочить.

* приск – гарячий попіл з жаром; жар

29.06.23
 

 заспівай мені первісну пісню
 в цьому світі дідів і жінок
 обійди мене з мискою звісно
 я не твій я не ваш я не ок
 в мене є свої тригери дійсно
 се не тяжба і не дуель
 тривіальне життя неумисне
 я би міг настрочити рондель
 але я не умію ронделів
 все пишу незугарні рядки
 без потреби у цім борделі
 без бажання чогось на віки
 я не прагну зіркової рими
 уживаю приземлений хліб
 на теренах своєї квартири
 не хатини з травою навкіл
 

Над негаснучим вогнем
Сковорідка з салом
Жиром топленим мене
Зваблює помалу.
Смалець пахне й булькотить,
Як горілка з пляшки,
Що уже я ллю в цю мить
У щербату чашку.
Кусень хліба утоплю
Між шкварками в смальці
І вдоволено сьорбну
Трошки за страждальців...
28.05.26

чи схожий ти на гусака?
чи ні? - бо типу самобутній -
ховай події в тінь у скруті,
коли тікаєш голяка

по вогкій кам’яній ріллі,
вночі карбуючи півкроки
в своїй дотичності широкій
шляху розкрученої гри,

неси в собі!- не дозволяй
пускатися у незворотнє,
щоб не чекати нагороди
за вміння втнути гопака,

чи ґелґотати на клавір,
допіру скинутий під ноги
усім, хто прагне перемоги,
розчувши пісню синіх гір…

 тупо мертвий
 на самому дні
 є причини
 причини є завжди
 в поетичному цьому кіні
 із кінічним його
 декупажем
 натякають глузують іще
 карнавалять
 до глупої ночі
 голоцен речовин і речей
 твій же статус
 звичайний робочий
 пролетарій
 казали колись
 інвентарний тобі оце номер
 і дурацький
 юнацький твій приз
 механічний брехливий
 барометр
 

Мов дощу рясного краплі,
Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26

А новина у мене ось яка:
Я бачив сьогодні зяблика!
А зяблик - то ж вам не шпак,
Не стрінеш його просто так!

Значить, щось трапитись має!
Інакше ж воно не буває!
Точно! Трапиться щось, ну їй богу:
Може дехто зламає ногу?

Може хтось сігане із балкона,
Може в когось вкраде щось ворона,
Може декому в борщ наплюють
Чи розлиють під ліжком ртуть?

Може впіймає когось тецека,
Чи з берегів своїх вийде ріка,
Трапиться точно щось - не ловіть гав!
Зяблик не просто ж так прилітав!

 чого ти брате галасуєш
 буряковієш із чого
 буття воно війна по суті
 піт заливаючий чоло
 атож-бо ревність і буремність
 агресія відкритий код
 нічліг неспокій кров даремно
 усюдний набрід навіть зброд
 чи в цій війні бутті оцьому
 тебе здіймає і несе
 за страх липкий утомну злобу
 спиртного чарка
 з ялівцем
 

Петро Градов (1925-2003; народився в Україні)

Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.

В майбуті, – жінка впевнена, –
є щастя таїна!
Тож не чекай повернення,
вже втрачена вона.

Закони нестаріючі
і принципи мої:
від ревнощів шаліючи,
ти не тримай її.

Ні купа слів не виручить,
ні ніжність, ні прокльон...
Розстатись жінка вирішить –
напевне, є резон.

(2026)

...і знову дзеркало криве,
що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе

немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи
на тлі подвійного життя,

чи загадкової душі,
яку не порятуєш словом
між нерозчутого німого,
на тлі не впізнаних віршів,

одноїменного: - забудь!
що ще не назване збитковим
в дзеркальній правді випадковій,
яку на порох перетруть...

Усміхаючись приємно,
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...
26.05.26

 я розкусив тебе хома
 мені промовив голос пітьми
 ти прагнеш те чого нема
 та губишся у цьому ритмі
 я заперечити не зміг
 мені подобається згубне
 де жах мене поймає де
 своє свінгують мідні труби
 немає пози
 сліз катма
 на тлі утрачених амбіцій
 я прагну те чого нема
 такий мій іспит
 кара підступ
 такий майн кампф
 така моя судьба
 

А в нашім дворі та й росте собі клен.
Він, як і я, є так само не член.
Отож, він не є член, і я теж не є,
Та кожен з нас проживає життя тут своє.

Клен з кожним роком все ближче до неба,
А я... А що я? Я ж піщинка, амеба.
З кожним днем я все ближче до чорнозему,
Клен - до Бога, а я - у пекельну богему.

Ми із кленом - немов два нерідні брати:
Я - раб Божий, а він із Богом "на ти".
Він росте й не боїться пили чи сокири,
А мене можновладці *буть у всі дири.

Те їм не так і оте їм не те,
А клену ж - начхати, росте і цвіте.
Отож, як помру, то в наступнім житті
Я б кленом зеленим би стати хотів!

...сонцю – миті, утіхам - шеляг,
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?

де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
провокує верзіння й жар,

ніби сонце, спинивши рух,
щоб палити в самотній люті
всі страхи поривні й розкуті
вдень прибравши тебе до рук...

Свіжістю наповнюю легені
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
Поглядом уважно розглядаю
Поєднання форм і кольорів
Вільх та верб розкиданих по гаю
Так, щоб всіх одразу не узрів.
Я, мабуть, приречений любити
Щебетання жайвора і шум
Сонечком золоченого жита
Тут, де вірші всі свої пишу.
25.05.26

 у травневій грозі
 на тім березі
 де живуть невідоме
 життя
 я все біг кудись
 я сидів один
 не вірив я
 власним очам
 нащо марити
 про незнамо що
 але мариться
 мариться всім
 ув одежах
 чи безодежно
 у безтямній
 травневій грозі
 

Як флажолету, здається,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
Щоб у фіналі захлинувсь ти в зливі звуків.
...Та ось упав він сам.
І, мабуть, вже не встане.
Лиш скрипка з ним.
Мов немовлятко, горнеться до татка,
І щось своє шепоче поза тактом...
А він куйовдить безсило струни.
Не смичком – руками.
І ронить в розпачі сльозу,
Бо неба вже нізащо не дістане.
І скрипка теж із Паганіні плаче невблаганно,
Мінором віддає свою любов останню.

Поцікавився в інтернеті в гуглі в режимі ШІ Джеміні словом - "вірш",
і він раз у раз пише таке:

Джерело у слові

Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
А в тихій мові, де немає болю.

Рядки лягають, наче перші квіти,
Крізь кригу буднів, крізь холодний щем.
Ми вчимося заново горіти,
І зігріватись слово-променем.

Бо кожен вірш — це крихітна розмова
Душі із небом, серця із німим.
Усе мине. Але нетлінне слово
Залишиться назавжди живим.

Я відмітив його поетичне зростання і запитав, чи можна виправити його версію. Він погодився. Вийшло таке.

Віршарство

Коли Усесвіт мовкне у тривозі,
і тінь лягає на розпутті доль,
шукай розраду не в хмільній знемозі,
а в мові саду, оклику тополь,

в живій природі за вікном, де квіти,
вбирають будні у весняний щем,
ми учимось у них красі - горіти
і не палити словом як вогнем.

І квітне вірш, мов крихітна розмова
душі і неба, чутного з німим,
і занотовує зростання слова,
що лишиться з тобою й неземним.


І подумалося, що ШІ здатен давати яку не яку композиційну лінію для осмислення. Може в кось є схожий досвід співпраці із ШІ?