Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Одної з них чітко націлений лет.
А потім був гуркіт, вогонь і на серці
Тремтлива долоня важкої руки, -
Від втоми хитався, неначе стебельце,
Коли пролунали короткі гудки...
16.08.26

Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходи́ла дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.

Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Мрія обертається на дим.

 у поетичній жилі
 осені бажання
 поет прохає осені
 що зробиш
 ще не летять птахи
 у вирій
 листячко не вʼяне
 але поетові кортить
 оспівувати осінь
 покинути
 знемоги літні ранні
 сієсти піт
 розжарені дороги
 бо в осені атож
 прозоріші
 та жилавіші станси
 і танці в мештах
 цікавіш
 аніж
 у шльопанцях
 на босі ноги
 уславимо імлу
 розмоклих
 ароматів плин
 дерев стриптиз
 душевність
 погребальну
 церковну месу тих
 меланхолійних
 рясно слів
 щоби журитися
 за всім
 ще й ще раз
 уостаннє
 

… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
іде-іде - гуде як завжди -
хрущів цілує незугарно
і довго дивиться крізь вічність
за край, за обрій, у безхмарність -
аж до інакшого контенту
в сріблясте дивне підсвідоме,
щоб розчиняти сенс дощенту,
підступну серця нерухомість,
шляхом amazing(у) і яшми,
відтінку цегляної смути
світів , в яких дівочим баштам
є місце, щоб себе збагнути…

І
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
як і було, та якось виживали
у світі, де не бачили добра.
І бевзі уму-розуму навчали,
і генії теорій капіталу,
і автори сокири і пера,
і ось... настала іспитів пора
або точніше – це небесна кара
за те, що і не бідні, та дурні
самі себе лаштуємо на нари,
то й маємо: руїни у вогні,
мозаїки Херсону і Чонгару,
потішну владу, бомбові удари –
парейдолія миру на війні.

ІІ
У хаосі помітити нелегко,
якій картині застує пітьма.
До істини, здається, недалеко.
та це не додає ані ума,
ані уяви, що добра нема,
а ми ще є, завжди напоготові,
що пощезають люті москалі.
Буває, чую голоси в імлі, –
не вляпуйтеся, як бувало, знову
у чергову історію, панове!
На те і є сибірська Колима
і Соловки, і світова тюрма,
аби не забували помилково
своє коріння, материнську мову
і захищали в місті і селі
скарби обітованої землі,
досягнення науки та освіти,
допоки Україна ще стоїть
останньою Бастилією світу,
де силами фальшивої еліти
винищують культуру всіх століть
пірати ХХІ-го століття.

ІІІ
Не помагає вічна боротьба
із братією лютого сусіди
повірити, що це така судьба,
якщо до пацаків нема огиди.
Усяке лихо де-не-де ще їде
наосліп із бідою на горбі,
з лапшею на вухах, що далебі,
стосується любителів кориди –
яким аршином міряєш собі,
таким тобі відміряє Феміда...
....................................................
На пагорбах не чують ще сирен,
над Колізеєм ще нема сафарі,
аби плішива гадина і пень
і далі верховодили у парі.
Відомо і для кого, і чого
не хочуть миру ні американці,
ні їхні сателіти росіянці,
змагаються дебіли – хто кого
переплює з трибуни ліги націй.
Не діє право і мовчить закон,
імперія винищує мільйони...
а скільки буде посивілих скронь,
щоб довго царював хамелеон
в оточенні каліґул і неронів,
які ведуть із полум’я в огонь.

08.2026

Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
15.08.26

 погода що міняється настійно
 привносить чи скасовує
 натхнення
 так ніби чим би
 не кардіограма
 що відбивається у першім-
 ліпшім тексті
 гадається про серце невгамовне
 ніяк не задоволене нізащо
 між будяками в цьому полі
 предковічнім
 хатами електричними стовпами
 тополями
 на ближнім горизонті
 квітками ягодами колючками
 кущів шипшини та кущів ожини
 що начебто у риму
 та не зовсім
 атож скоріше певний ритм в усьому
 при темпераменті
 характері стихійнім
 крізь хаотичні звідусіль
 манливі знаки
 мов ті зірки з яскравим
 смертним летом
 

Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
14.08.26

 тобі поезія та пафос
 мені непевність і нудьга
 життя сяк-так
 благеньке факт
 іще скоринка з пирога
 питай чого усе вертатись
 до слів у цій коморі
 га?
 як у серпневий у серпанок
 поїхав цирк а карнавал
 що до світанку лихоманить
 не став збиратись
 бо не став
 кому потрібний п’яний шал
 кого ще фейерверки надять
 атож-бо серце та душа
 прохають про свої гаразди
 поміж розхристаних віршат
 рубінів перлів чи алмазів
 важких оздоб свічад і шат
 нам не зустрітись
 у фіналі
 когось прославить
 чи знеславить
 мотив надміру величавий
 невчасний жарт або затик
 на мене ліпше не рівнятись
 мені люб’язна світла зайвість
 безрадність до якої звик
 і снів оцих півстерті барви
 

В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26

 ось папір
 на нім лежать рядки
 обіцяють щось
 чи спонукають
 ось вікно
 за ним висять зірки
 час піднятись
 ще долити чаю
 все неквапно
 мов який хорал
 засвітом
 ридають херувими
 хтось із нас
 без толку назбирав
 спогади
 скорботи і провини
 в цім чеканні
 стрічного життя
 чи стосовного
 не в курсі
 та чекаєм
 укріпившись
 іменем
 отця
 сина
 та святого
 духа
 amen
 

Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
12.08.26

 як не потрапити
 на посилання на діснея
 не баґ як то говорять
 але фіча
 через портали
 чи інакші двері
 метаморфічні телеологічні
 ніхто нікого не запрошує
 ой леле
 не втягує
 щоби продати двічі
 коробка сірникова
 у кишені
 а в ній цвіркун
 упійманий навіщось
 ти згадуєш про нього
 вже в постелі
 на тій межі
 де сон розріже вічність
 на кадри фільмів
 послідовні
 півхимерні
 

Станіслав Рибалкін (1935-1995, з 1970 – мешканець України)

Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.

Тягнула зі стаканчика
вологу винну;
на ній медальна планочка
була єдина...

Вино у пляшці хлипало.
Старенька бурмотала:
– Ну, з мене – що... не вибуло...
А хлопців – повбивало...

(2026)

Лягає смуток, як туман,
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.

Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
Людського виміру пустелю.

Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
11.08.26

 під вечір
 якщо вирубити звук
 гулящих і балдіючих
 під вікнами
 із вереском їх виплодків
 подекількагодинним
 я написав би щось
 напрочуд тихе
 невагоме
 легковійне
 для тебе
 про своє життя
 угу
 про ненав’язливість
 і ці гостинні стіни
 належні овочі
 зготовані як слід
 про спогади свої
 комічні безподібно
 одначе
 не психовані
 не злі
 про погляд твій
 твій вигляд гордовитий
 на зламі літ
 без жестів
 і без поз
 про пізні літні квіти
 не осінні
 про суть всього
 промовчану всерйоз
 що залишив би
 у паперах інде
 не суть чернетках
 чи листах собі
 бо нам потрібно розійтись
 неочевидно
 в цій поезійно
 скрапленій
 журбі
 

Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітають коням гриви.
Що не слід засинати під місячним сяйвом...
Сьогодні мої вчителі вже в кращому світі,
А їхня наука, хоч і позаду,
Але не так уже й відстала від педагогіки.

Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Освіживсь вологою
У яру розлогому,
Де в багні та сирості
Никнуть літа милості...
10.08.26

Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.

Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Усяк листочок сам собі голосить.

 обіцяючи
 жодного разу
 не знаючи
 що з того вийде
 начебто стимул
 чи виклик чи вибір тобі
 що згадуєш ти
 що сповідаєш
 чим дихаєш
 у неможливій погоді
 о божевільній добі
 робітники
 попоївши
 сендвічів може канапок
 хапнувши чорної кави
 скуривши гіркі цигарки
 займаються
 ледь змагаючись
 якоюсь буденною справою
 молодики та дівчата
 поруч гуляють такі
 іще пенсіонери
 із песиками
 за спрагою линуть
 спіткаючи
 спогади та фантазії
 усякий артрозний біль
 каби летять по будівлях
 життя на щебінь
 стирають
 передають із азії
 щирий братерський привіт
 а поети віршують далі
 захоплені безкоштовно
 натяками на зраду
 в кулуарах ілюзій своїх
 позачасних
 понад усе упевнені
 у недоторканій начебто
 божественній
 запросто владі
 власній
 над чимсь
 

Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
І тікають швидко від городу
Зграї ненаситні й гомінкі,
Бо пів літа людям на догоду
Золотяться соняхи стрункі.
09.08.26

Не піду́ під щито́м я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.

Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
До турнірів не маю спонуки.

Спересердя загну матюка,
Як почую безрадісні вісті.
Не мовчати – це звичка така,
І проблеми лютя́ть особисті.

Назрівають важливі свята,
До зими не лишилося й тижня.
І на серці сльотою-сльота,
Ще й любов не згасає колишня.

Запускаю старенький laptop,
Навіть чаю не випивши зрана,
І дивлюсь, як танцюють хіп-хоп
В Інстаграмі b-boys і Уляна.

Як билинка, тендітна, гнучка,
У штанцях і потріпаній майці.
І не кличе старого стручка –
Не для нього ці вуличні танці.

А пішов би. Ні ночі, ні дня
Не живу без душевних нападок.
Відпустила би ця западня
Відновити душевний порядок.

10.2018 – 08.2026

 коли розвиднюється
 але хмарам тісно
 і цей розклад
 небесний цей ландшафт
 гармоніює із душевним
 надто звісним
 із люстром де усі
 шляхи навспак назад
 у тихі дні
 мов ще одне намисто
 звичайних справ
 розмірених чуттів
 столів кухонних
 де замішується тісто
 до баклажанів абрикосів
 або слив
 зелений чай
 на підвіконні стигне
 блокнот
 де все покреслені рядки
 скриньки в скриньках
 слова в словах
 дзеркала у дзеркалах
 смисли в смислах
 усе замішано
 атож-бо час пекти
 хоча би не було
 бажання
 їсти
 

За хмарою хмара - і кожна мрячить
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
Вона прохолодна й густа, мов туман,
Іскриться на листі, на гронах, -
Мигтить, як забруднений пилом екран
Старенького дуже смартфона.
Накрапує, сіється, висне вгорі
Над садом кущами зарослим, -
Невесело в пору таку дітворі
І журно ще більше дорослим.
08.08.26

 оса влітає
 лупиться у скло
 минають спаси
 вицвітають квіти
 не спиться
 радше умирається
 в це літо
 усе для того
 щоби радісніш було
 воскреснути прозріти
 ухопити
 мить певності
 безпосередню ціль
 пісок що скрипне
 на зубах
 пил що вліза
 під нігті
 ще протяг звідусіль
 нервовий біль
 сигналізує
 ветхість ось
 хоча приціли збиті
 ніби
 в цім аналогія
 хоча не зовсім то
 чого хотілося тобі
 а все ж
 у кожнім слові є
 первинне
 щось цинічне
 мовби пророк
 із палестин
 чи одіссей
 який під час
 ніхто
 

Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Тут роси краплини пружні
Лунко скапують з листків, -
Тут напрочуд добродушну
Дівку в юності зустрів.
М'ятна свіжість у долині,
Де в погожі літні дні
Мерехтять волошок синіх
Незгасаючі вогні.
07.08.26

Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.

На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Там циганський барон
Успадковував трон
І пили і гуляли в Ракошино.

На заводі в селі Новосілка
Продукують порядну горілку,
Та існує закон –
Пити лиш самогон
На весіллях в селі Новосілка.

На морському базарі в Ухані
Продавались голодні піраньї,
З мавзолею земля
І скелет москаля
І живі комуністи – в Ухані.

На Балканах була Югославія
Оповита недоброю славою.
Югославський конфлікт
Nie przypomni już nikt
І немає давно Югославії.

 для чого епатаж
 зарафаель собі
 життєве щось
 знайоме всім тутешнє
 із музикою
 хай комусь верлібр
 ще інший видить
 ярлики аптечні
 розкладує із них пасьянс
 вичитує прогноз
 викреслює іще із заповіту
 на цьому світі є чимало тем
 перелицьованих
 неясно ким зловжитих
 однак надворі
 знову день сяйливий
 поснідай та гуляй
 горіх кидає тінь
 кіт із нашийничком
 лежить перлово сірий
 живий не мертвий звісно
 трохи спить
 над ним буяють
 нагідки та флокси
 і ружі мов
 рефлекторні вогні
 ти рухаєшся
 обережно
 у цій млості
 в цім сновидінні
 вірогіднім ледь кіні
 що проєктоване
 на ступор стін
 бетонних вицвілих
 серйозних
 

Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полів.
Вітер мрійливо шепочеться з травами
І розганяє над ними мошку, -
Зайняті звично буденними справами,
Гуси пасуться на вогкім лужку.
Хоч іще серпень блукає покосами
З повною торбою тільки добра, -
Літо слухняно прямує до осені,
Близко нестерпної мряки пора.
06.08.26

 мене тримали і тримають
 наївні ревнощі твої
 мов декадентські ледь
 міщанські втім
 тендітні фрукти
 ледь зіпсовані із краю
 не зовсім навіть
 мазохізм чи фемінізм
 хоча ніхто не знає
 бо не знає
 серпень
 що гарячий ще
 бажається у тінь
 іще роздягнуті довкола кралі
 і твій позір байдужий
 адже їм
 хтось інший подає
 ту каву з чаєм
 до столу чи у постіль
 або ні
 атож про що бажалося мені
 не здогадатися
 це розважає і тебе
 між часом зачіпаючи
 без жалю
 хоча ніхто не знає
 бо не знає
 

З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Вчепивсь за схили над Дніпром,
Як за опору плющ,
І оглядає все кругом
Своїх прадавніх круч.
05.08.26

 вона сидітиме сумна
 тарас чубай собі співа
 і ти співаєш із чубаєм
 у заворушливих тонах
 серпневий ранок між атак
 і серпокрили ще ганяють
 у небі чистім аж до краю
 літає тополиний пух
 чом не помудрувати
 про життя нам
 євангеліє від іуд
 невірний віруючий люд
 іде по воду і по крам
 по настрій що догідний їм
 пересуди і вжеж полуди
 ліниві прикрощі марудні
 незримий від шашличні дим
 зусюдний тлін
 дражливий та облудний
 і ти всякчас
 іще працюючий
 над цим
 

Ольга Фадєєва (1906-1986)

Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!

    Бо неділя – це вітанки
    і весела метушня!
    Найдобрішого всім ранку,
    і такого ж дня!

Таким-от ранком – дуже шко́да
втрачати час на довгий сон,
коли на світі є природа,
кіно, музей та стадіон.

    Бо неділя – це вітанки
    і весела метушня!
    Найдобрішого всім ранку,
    і такого ж дня!

Сьогодні – геть усі турботи,
сьогодні – настрій жартівний!
Чим гарячіш була робота,
тим кращий день ваш вихідний!

    Бо неділя – це вітанки
    і весела метушня!
    Найдобрішого всім ранку,
    і такого ж дня!

(2026)

З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Стерпіти утиски і глум
Такий відвертий,
Що хтось уже упав би в сум
І міг умерти.
Але не я і не тепер,
Коли проворно
Москаль мене в куті припер
І взяв за горло.
Аби спинився чи звернув
Убік з дороги,
Де з ним щодня веду війну
До перемоги.
04.08.26

І
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.

ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
в його подвійній, ради себе, грі,
що ненадійне місце угорі,
ніхто йому не подарує яхту
ні на Багамах, ані на Дніпрі
ні за Чонгар, ні за міста розп’яті,
які окупували упирі.

ІІІ
Феміда має всевидюще око,
який ти окаянний чоловік
і обраний, і той, що не утік...
..................................................
і не молись даремно Мельпомені,
що ти ані в житті, ані на сцені
не визначився, чий прийняти бік,
і вилізе тобі усе це боком
іще на цьому світі рік за роком
або на тому, де безмежний вік.

08.2026

Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.

Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Анекдот про матрас
Повідали не раз
На потіху гостей Гондурасу.

Серед ярмарку у Ясіні
Гвалт зняли дві сварливі свині.
"Ти свинею свиня!" -
Верещала свиня
І сміялась уся Ясіня.

Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Гойдаються, розвішані на слові.
Чого ще треба?
Диваки мовчать...

 нам ці ночі хтось наврочив
 наворочені в пітьмі
 недослівно неохоче
 віддавалися мені
 вибрані чуття готові
 до любові та війни
 ще бажання нетактовні
 ти не вір мені о ні
 я рисовано злостивий
 хай цнотливець по життю
 в цьому вихорі у зливі
 де нізащо не розчути
 рим охоплених неврозом
 лих оголених услід
 мій нестерпний психорозум
 незворушний дивосвіт
 

І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
Зірниця ранкова,
Дорога безкрая, -
Батьків настанови
Завжди пам'ятаю.
Світліє повсюди
Краса жовто-синя, -
Молюся, мов чуду,
Тобі, Україно...
03.08.26

***
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.

***
А «марафон пресує» всі події
окрім одної із нагальних тем –
анонсувати місію месії:
чи на ядрі... але за кораблем,
чи витязем Оману на росію.

***
А ми уже й не знаємо, коли
і хто рятує нас від окупанта.
Крим зрадники здали,
Херсонщину – козли,
а Україну хочуть спекулянти.

***
А іноді не божою росою
вмивається обійстяна юрма,
само собою, іноді і кров’ю
своєю... іншої нема.

***
А козлу даремно дорікати,
що капусту має за їду,
аби мати кращі результати
та аби не обійшла ґаранта...
краще її з’їсти на ходу.

***
А наймужніший – птиця... не ему,
не Трус, і не Балбес, і не Бувалий,
а шоумен... але і цього мало
і ось тому приспічила йому
опінія дорослим генералам.

Неминуче
А декого веде одна дорога
з «династією» в камеру одну,
бо сам собі набив таку ціну –
просив у Бога ратиці і роги,
то ради біса маємо війну.

08.2026

“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Та не в змозі ісписати
Твої карі очі.

А.Фатьянов, С.Фогельсон

Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:

«Призначайте місце певне,
де ви будете одна,
бо – клянуся вам форштевнем! –
я без вас іду до дна!»

А вона відповідає:
«В мене мати – пильний страж,
на землі і місць немає,
де б секрет втаїти наш».

«Щоб від матері сховатись,
не потрібна нам земля:
пропоную прогулятись
там, де мінні в нас поля».

Сумнівається дівчи́на:
«Лячно з вами, я чомусь
від кохання чи на міні
підірватися боюсь!»

А мінер – такий речистий:
«Ваші сумніви смішні,
міни нам, спеціалістам,
абсолютно не страшні!

Ну, буває, рвуться міни,
та послухайте мене:
не буває два загини,
а єдиний – не мине».

Катря поглядом поникла
від такого рандеву:
«Вибухати я не звикла,
краще я ще поживу...»

«Знаю міни всі практично! –
каже їй мінер ізнов. –
Ось іде товариш мічман,
він підтвердити готов».

Тільки мічман був не радий,
що не вийшли дотепер,
і отримав три наряди
балакучий той мінер.

(2026)

 оскільки ти не зрозуміла
 а я не з тих
 що уточняють
 ми навіть не зливались тілом
 у різних у краях і досі
 перебуваючи незмінно
 і їх уточнювати нащо
 ти переплутала сюжети
 чоловіків своїх
 ненависть
 що до кохання крок один
 але
 не склалось вибачай
 гулящим був
 не був
 момент / період / збіг
 настільки
 аж
 тому
 забудь оце
 

І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
Незважаючи на рани
І строкатість літніх днів, -
Знов до себе поле манить
Теплим духом колосків.
02.08.26

До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.

У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
І московські курви,
Що беруть від Москви,
Ну а як же без них у Варшаві.

У глибинах болота московського
Відкривали музей жириновського.
Під музеєм була
Усипальня пуйла
Й інших виплодків ханства Московського.

 понад безмежні провалля
 через квітучі сади
 попри космічну байдужість
 вітри галактичні
 нестерпні
 на світлі у темряві
 для чого інколи біг
 що міг я
 чого був певний
 дзеркальні мої роки
 кохання
 не всім зрозуміле
 не всім зрозумілі
 залежності
 інколи все що мав я
 робити робив навпаки
 начебто мій двійник
 плутав прийдешнє
 з пройдешнім
 неспішно збирається зала
 займають місця слова
 чимало порожніх місць
 хто хоче сідає де-небудь
 оркестр у ямі мовчить
 на сцені нікого нема
 страйкує балет
 загуляв десь тенор
 і пристрасть
 вчора померла
 не встежили
 що ж
 і таке бува
 

Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Їй підневільних народів
І незалежних держав, -
Скоро не буде породи
Тих, кого щиро вбивав...
29.07.26

 між химерних споруд
 у містечку загубленім
 під небом химерних хмар
 чи ішлось тобі про
 несвідомі розчулення
 чи про кривий димар
 облітаюче листя
 посеред літа
 жовтогарячі квіти
 потороч які швендяють
 тими провулками
 де нема кого більш зустріти
 хтось казав
 вам хотілося бога
 тож бог
 зтре ізнищить
 місця для прелюдій
 зачарований спокій
 поміж звичних мерців
 імена і таблички й погруддя
 перекрутиться все
 що тривало сторіччя
 перехнябиться і перекурить
 і не стане того що
 хотілося бо
 тлін зухвалий гряде і засудить
 пам’ять що намагалася
 заяложену честь
 що усе позивається всує
 і ту віру яка би знесла
 все як є
 все як є
 в цій добі
 велемовно паскудній
 

Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.

Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Рік у рік, день у день
Порубали все впень.
Отакі тот пеньки у Іршаві.

Ресторатори із Коломиї
Розливали задурно помиї
І пливли кораблі
З усієї Землі
До славетних портів Коломиї.