Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)

Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!

    Підіймайся на зарядку,
    знову сонцю посміхатися давай!
    Розрахуйтесь по порядку,
    на зарядку, на зарядку всі ставай!

На заквітчаній полянці –
блиск ранкової роси;
майорять на ній уранці
наші майки та труси.

    Підіймайся на зарядку,
    знову сонцю посміхатися давай!
    Розрахуйтесь по порядку,
    на зарядку, на зарядку всі ставай!

Любо в озері скупатись
на заруку від застуд,
а потому – дружно взятись
за навчання і за труд!

    Підіймайся на зарядку,
    знову сонцю посміхатися давай!
    Розрахуйтесь по порядку,
    на зарядку, на зарядку всі ставай!

(2026)оооооооо

Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.

Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
акордами Ісусовим дарам.

І зори часу іншого: поміж
годинного биття хиткої вежі -
за колихливі святвечірні межі
із вічності до звичних роздоріж.

На два життя - назовні і в собі -
розділений, стою під сніговієм,
захоплений раптовим «carpe diem»*
у невідомій майбуттю добі.

О, скільки раз усе уже було:
той самий сніг, і ті сліди в нікуди,
де стільки ж радості, як і полуди,
де крок, і все позаду замело!

Та є серцебиття струмки земні,
і ці сніжинки із висот незнаних,
і невимовність сподівань різдвяних -
понад усе, що тане в далині!

В моменти втрат оголюються нерви -
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.

9.04.2026

Безликий день без місяця й числа, -
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками заученої пісні.
Безликий день спинився і завмер,
І стан душевний сирістю погіршив
Отак, що починаю відтепер
Забарвлювати в сіре світлі вірші.
09.04.26

Якби не рвався навпростець
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
Якби в щоденній метушні
Не забував про час для слова,
То муза вірила б мені -
Моїм надіям і любові.
Але ходив я не туди,
Де тре ьуло мені ступати, -
Тому і гнуся в три біди,
В думках виношуючи свято...
08.04.26

                    І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
з тими, що уміють обігріти
охололі душі і серця
з будь-якої висоти орбіти.

                    ІІ
Інде кажуть, що аніж іти
пішки у незвідані світи,
чи не легше по дорозі битій
їхати алюром до мети,
можна, крил не маючи, летіти,
а якщо боїшся висоти...
краще із розумним загубити,
ніж із дурнем золото знайти.
Тим і сим уже немає ліку:
мудрі мають свій іконостас,
поміж них лукаві і дволикі,
та і непутьове має шанс
устромити завидющу пику
ще й туди, куди чужому – зась.

                    ІІІ
Як бродяга не спішу у небо
і до зір, що сяють уночі –
то й не приміряю їх до себе,
бо на те є інші діячі,
і плугатарі, і сіячі
вічного і доброго, де треба.
Пішому далеко до гуру.
Не цураюсь місії такої:
перевагу віддаю перу,
зайвої спокуси не освоїв,
поки буду жити не умру,
ігнорую тугу і журу,
що не став іконою живою...
......................................................
всіх чекають неземні покої,
може, із осанною – одних,
інших як музик, само собою,
біля п’єдесталів кам’яних,
ще когось на конях вороних,
на щитах – поетів і героїв...
десь і я літатиму між них
білою вороною, бо їх
цим ім’ям ніхто не удостоїв.

04.2026

Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
Поміж розкішної краси,
Посеред ніжних барв і звуків, -
І щось гарніше не просив
Ані собі, ані онукам.
07.04.26

Сергій Островой (1911-2005)

У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;

замети нагортала,
скрадаючи кути,
і крижані кувала
над ріками мости.

    Стіни й дах крижані,
    вкруг – метелиця,
    за дверми в глибині –
    мла кужелиться;

    ступиш крок за поріг –
    всюди іній,
    а під вікнами сніг –
    синій-синій...

Робила справ чимало:
сріблила все кругом,
а місяць накривала
прозорим ковпаком;

голу́била ялинки,
ведмедів-блукачів,
і потім до хатинки
верталась на спочи́в.

    Стіни й дах крижані,
    вкруг – метелиця,
    за дверми в глибині –
    мла кужелиться;

    ступиш крок за поріг –
    всюди іній,
    а під вікнами сніг –
    синій-синій!

(2026)оооооооо

Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
06.04.26

Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не чувана річ)
Чюрльоніс через городи прямує навстріч.
Доносять сусіди, що з Канева йдуть
Шуберт і Малер, про музику тиху розмову ведуть.
Посвятовська і Герберт переказують з Польщі,
Прибуть неодмінно мають у гості.
Через два океани в однім суголоссі
"Щедриком"Леонтович, піснею Цісик тугу доносять.
Івритом з Єрусалиму, нелегко мною добутим,
Рахель і Грінберг телефонують: неодмінно будуть...
...Чимало гостей, та згадалися, звісно, не всі.
Завдячую і тим, хто завітать не спромігсь,
Для них і для себе співать пориваюсь,
Бо в злагоді з радістю серце моє оживає:
«Зеленеє жито при межі –
Хорошії гості до душі».

Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошуках свого «Я» достойно. Нікого ніколи не зраджував, допомагав чим міг. І на видавництво книг, на пам’ятник, на підтримку сайта, на церкву… комусь пересилав кошти, щоб дібратись додому ( когось були обікрали )… А перевидаши своїх три збірки, плюс добавлених сотні книг знайомих, на одному із заходів волонтерства, зібравши чималеньку суму, віддав на підтримку нашим Збройним Силам…
Про що я тут… Почуваюсь не дуже… Сьогодні переслав своєму редактору — більш 300 віршів на щосту збірку. Людина знана, авторитетна.

Мрію видати щосту збірку, мрію перевидати свої книги по 20 примірників, мрію стати на ноги і переслати все це у своє село Хролін Шепетівського р-н для школи. 9 травня буде 76. Я своє до-жи-ваю… Допоможіть. Хто як може…
ПРИВАТ: 5168 7456 1062 7702 - Дудар М.М.

І знову квітень... Зеленіє,
Теплу радіючи, трава, -
Від сну звільнилася замрія
І щастя звабно виграва.
Його будь-де щоденно ловить
Мій зір з появою весни
І водить радісно розмови
З ним про закінчення війни.
Про жаль великий донезмоги
І стан тривоги в темній млі, -
Про час важкої перемоги
І близькість миру на землі...
05.04.26

Н.Лабковський (1908-1989), Б.Ласкін (1914-1983)

Через гори, рі́ки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.

    Ех, воєнне мандрування!
    Звичне нам будь-яке бомбування.
    Та вмирати – ранувато,
    ще є справи і вдома у нас.

Довгу путь від Волги до Берліна
перед нами жереб наш простер.
Нелегка година,
йшла війна неспинна,
та кермо не полишав шофер.

    Ех, воєнне мандрування!
    Звичне нам будь-яке бомбування.
    Та вмирати – ранувато,
    ще є справи і вдома у нас.

Може бути, невійськовим людям
добре пояснити я не зміг,
та ніяким чудом
ми не позабудем
фронтових наїжджених доріг.

    Ех, воєнне мандрування!
    Звичне нам будь-яке бомбування.
    Та вмирати – ранувато,
    ще є справи і вдома у нас.

(2026)

Зірвався вітер і здійняв
Пилюку догори, -
І довгі стебла пишних трав
Хитанням уморив.
Тепло розвіялось умить,
А темінь налягла,
Щоб млою вдень насторожить
Одразу пів села.
Ширяли всюди вихорці,
Як дим, курився пил, -
І цвірінчали горобці
У куряві щосил.
04.04.26

Туман розвіявся, мов дим,
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.
Та гострі леза осоки
Перешкоджали йти,
Щоби на відстані руки
Вдихати дух густий
Тих білих лілій на воді,
Що ніс лоскоче так,
Що я уже з того зрадів
І втішено закляк.
03.04.26

Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто (永遠の異邦人) і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційних зелених листків каорі такай отя (香り高いお茶) сухі листя ожини (ブラックベリー) і сухі плоди лохини (ブルーベリー), з горняток які виготовив в часи Сенґоку майтер Фуру Хайро-но Цуру (古い灰色の鶴). Ми слухали кото – мелодію «Генкію сінай» (言及しない), яку виконувала запрошена гейша в блакитному кімоно з візерунком у вигляді бамбуку, що хилиться під вітром. За вікном серед холоду і сирості зацвіла слива, тому вирішили віршувати на тему «Сумна квітуча слива» (悲しい梅の花) і я написав таке:

* * *
У пустку дзвінку
Повертаюсь додому.
Квітучі сливи.

呼び声の荒野へ
私は故郷へ帰る。
梅の花。

* * *
Цвітасті вишні.
Білий ранок запашний.
І думки про смерть.

桜の花。
芳しい白い朝。
そして、死への思い。

* * *
Серед квітучих слив
Кричать нездари сойки.
Я загубився.

満開の梅の木々の間で
カケスが泣いている。
私は道に迷った。

* * *
Білої квітки
Торкаюсь холодними
Пальцями. Квітень.

冷たい指で白
い花に触れる。
梅の花が咲く季節だ。

* * *
Мовчазна слива
Про нетутешнє шепоче.
Боривітер. Крик.

梅は静かに、
死後の世界を囁く。
鷹は叫び声をあげる。

Почувши мої хоку гейша припинила грати і її рясні сльози падали на струни кото. Я перестав розуміти: чи то дощ за вікном чи то сльози падають лаковане дерево старовинного інструменту.

До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Бо якому чоловіку
Буде до вподоби
Те, чому немає ліку
На лиці і лобі?
Як позбутися морщинок -
Говоріть скоріше,
А то візьме і покине,
Щоб знайти гарнішу.
Лікар каже: Щоб надалі
Не було безсоння, -
Вам потрібен теж страждалець -
Півень невгомонний.
Проводжайте рано-вранці
З хати чоловіка
І зовіть хутчій коханця,
Як вам радить лікар.
Хай доводить до нестями
Він вас завтра й згодом,
Щоби спалося ночами
Й снилась насолода.
Не тріщатимуть суглоби,
Швидко зникнуть зморшки, -
Тільки буде морщить лоба
Чоловік ваш трошки...
02.04.26

Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Як нема своєї,
Позич радість в інших:
Порадій, що з бруньки
Заквітчалась вишня,
Що малятко вперше
Зіп’ялось на ноги,
Що безбожник просить
Помочі у Бога...
...Радість не чекають,
Радість самі творять.
Хто про це не знає,–
В непоправнім горі.
,

Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
Малюю убрані в цвітіння
Кущі, дерева і траву, -
Усе, що вранці в час весінній
Я чітко бачу наяву.
31.03.26

                    І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.

                    ІІ
Незримі путі поетичної саги,
та є ще одна колія,
якою у полі аскета-варяга
і досі кочує моя колимага
околицею житія.
Природа дарує ошатні покої,
які я увагою теж удостою,
усе ще іду по краю
тієї дороги, якою вертаю,
аби на галяві уявного раю
увидіти долю свою.
Іду, оглядаюся... парейдолія
не відображає таємної мрії –
усе це лише дежавю,
коли помічаю жіночу скульптуру,
що знята колись із живої натури,
але і сьогодні – живу.

                    ІІІ
У храмі моєму є інші ікони,
мозаїки, фрески. Забуті канони
доказують – я не монах
і не інквізитори, не єзуїти,
творили красу, тому не утаїти
скупої сльози на очах...
...................................................
в біді та у радості, іноді з горя
готую вітрильник за обрії моря,
де сумно не буде мені,
долаю круті перелоги і гори,
а далі – у далі ясні, неозорі
помчу на залізнім коні
або на крилі світової Пандори
у вирій, але... уві сні.

03.2026

Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
Ще тільки запахи знайомі
Розвіюють мою нуду,
А я, далеко вже від дому,
На синюватий розсвіт жду...
30.03.26

У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.

Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
Життя - це всесвіт таємничий,
Це - нічка зоряна й німа, -
До каяття чому не кличеш,
Невже пробачення нема?
Чи, може, з часом вже забула
Про обіцянку давню ти?..
З моїх думок не йде минуле,
Ніяк від нього не втекти.
29.03.26

Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)

Принесли у землянку посилку –
    й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
    і згадався рідний дім...

        Бо відправлення поштове –
        так надписане воно:
        «Чи Павло́ві, чи Петро́ві,
        чи Миколі – все одно...»

Я – не перший, не другий й не третій,
    тим не менш, посилці рад.
Тож не буду тримати в секреті:
    я – надійний адресат.

        Щирі вам мої вітання!
        Усвідомив я давно:
        хто ви – Клавдія, чи Таня,
        чи Оксана – все одно.

Щоб відзначити нашу побіду,
    треба стрінутися нам.
Я до вас неодмінно приїду...
    Та куди? Не знаю сам.

        Це поза́очне знайомство –
        де продовжиться воно?
        Може, в Томську, може, в Омську,
        може, в Тулі – все одно!

(2026)оооооо

Мене будили вдосвіта дорослих
У сінях, чи надворі, голоси, -
І досі не забувся мамин посміх,
Коли їй зрана помогти просивсь.
Стелився шлях у світанковім світлі, -
Неслося всюди мукання корів
І чулося, як шурхотіли мітли
Та підсвинки кувікали з хлівів.
Сріблом іскрились росянисті трави
І вогкістю тягнуло від ріки,
Де довго й радо сірий качур плавав,
Хоч воду пробирали дрижаки.
А ще я бачив далеч бірюзову
І відчував завихреність вітрів, -
І чув діброви радісну розмову
З пшеничним полем під пташиний спів.
28.03.26

Казковий світ дитячого життя,
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити видінням.
27.03.26

Соломон Фогельсон (1910-1994)

Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – укра́їнський шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.

Моє рідне місто
спалили дочи́ста,
в неволі ворожій лишилась сім’я.
І, сповнений суму,
гадаю я думу:
до чого сплюндрована доля моя!

Кому це розкажеш?
Нікого не вразиш,
бо кожний вже знає, що́ значить війна.
У кожного – горе,
велике, як море,
так само без краю, так само без дна...

Я бачу руїни
і кров України –
і прагнення помсти мене спопеля.
Злощуся до дрожу,
і жити не можу,
допоки не звільнена рідна земля!

(2026)

Серед ранкової краси
Різноманітної природи
Я - блиск сріблястої роси
І плавний подув прохолоди.
Я голос чистої води
І ніжний запах конюшини
Отут, куди тебе водив
Та заціловував невпинно.
Я - дотик вірної руки
І серця люблячого щирість, -
Я - жар яскравий і палкий,
Повік живий, як Божа милість.
З дитинства щедрий, мов земля,
І пустотливий, ніби вітер, -
Я - мрія давнішня твоя, -
Твого щоденного пів світу.
26.03.26

Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
"Баю, баю..." - не змовкає
Колисковий ніжний спів, -
Це її любов безкрая
Так долає втому й гнів.
Віє духом тополиним
Від одкритого вікна, -
Пестить приспівами сина
Мати зрана дотемна.
Уникає сильних рухів,
Не зривається на крик, -
Лиш, бува, зітхає глухо,
Геть не змінюючи лик.
"Баю, баю..." не змовкає
Колисковий мамин спів,
Бо її любов безкрая
Так долає втому й гнів...
25.03.26

Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!

Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
Де й сиджу від зорі до зорі!

Де за щедрість подякую червню,
За надмірність його посварю,
І народженим віршем запевню,
Що закоханий в кожну зорю!

Народилися б і дифірамби
Для прослави небесних комор.
І метафор ні в кого не крав би.
Я пристойний нічний чудотвор!

А якщо це не дуже вдається,
Для дискусій воно не предмет.
Головне, що від чистого серця,
Як і має творити поет!

2025

Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятла
Та змагання досвітніх півнів,
Та щемкі до болю виднокраї,
Та могили друзів і рідні,
Та стежки, де бігали малими,
Та бузок з каштаном навесні...
...Півник заспівав в Єрусалимі,
А мені здалось – в Яготині.

A cockerel began to sing in Jerusalem
And on morning that thin singing
In memory cockereled cockerow over Supoy.
In distant now, as well as years, Yahotyn.
Not ideas connect us with a maternal edge
Not heroes are on frisky hors,
But sad call of crain, unhurried tap woodpecker
And competition of daybreak cocks
And pain horizon
But grave of friends and my folks
But paths, where hurried small
But lilac with a chestnut in spring..
..A cockerel began to sing in Jerusalem
And me it seemed to - in Yahotyn.

                І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
у вигляді злодіїв у законі,
які спливають нечистю вгорі –
заляпана в історію сьогодні
картина маслом – три богатирі.

                ІІ
Історія утвердила навіки
відомий героїчний пантеон –
і Леонід, і Олександр Великий,
і гун Аттіла, і Наполеон...
а нині це або хамелеон,
якщо не на всю голову каліка,
або потужний поц і недоріка,
якому наплювати на закон.
Минає еволюція людини,
а далі інволюція гряде
і те, що переліплене із глини
кудись іде, та не туди веде.
Здається, не було й нема нічого
хорошого у тому, що «пойняв»
його електорат, окрім одного –
цей неук нереального і злого
накоїв менше, ніж наобіцяв.

                ІІІ
Найлегше залишатися сліпими
і далі прикидатися тупими
істотами, яким дали урок,
аби не забували помилок,
які вони свідомо учинили,
коли ще надривали свій пупок
від сміху ідіоти та дебіли
і меркантильна мафія – совок...
......................................................
а це – шеренга на путі руїни
зі злої волі чучела пуйла,
якому Україна не дала
поставити Європу на коліна.

03.2026

Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Розчиняється безслідно
Сніг, як цукор, у воді,
Бо на сонечку подібний
Краплям на сковороді.
24.03.26

Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)

Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!

І поціливши з нальоту
у ворожий цеп густий,
розпочне свою роботу
кулеметник молодий.

    Ех, тачанка-ростовчанка,
    вороженькам на біду!
    Конармійська ти тачанка
    на ресорному ходу!

Ех, за Волгою, за Доном
в степ широкий золотий
увірвався невгомонний
кулеметник молодий.

І летіла невдержимо,
гриву кучмлячи коню,
грива вітру, грива диму,
грива бурі та вогню.

    Ех, тачанка-київлянка,
    вороженькам на біду!
    Комсомольська ти тачанка
    на ресорному ходу!

Гуркотять на суші танки,
в небі кружать літаки;
про будьонівську тачанку
ми співаєм залюбки.

Й ворогам донині сниться
той свинцевий дощ густий,
бойова та колісниця,
кулеметник молодий.

    Ех, тачанка-полтавчанка,
    вороженькам на біду!
    Кулеметна ти тачанка
    на ресорному ходу!

(2026)оо

Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
23.03.26

-Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
-Я ж бо тішився здаля
Вродою твоєю...
-І нічого не зробив,
Щоб назвать своєю...
-То ж тепер, як я вдівець,
А ти удовиця...
-Хочеш, сивий дідусю,
На мені жениться?
Ну, а як на тому світі
Марії ікнеться?
-Любив її головою,
А тебе – всім серцем.
-Любив мене, як і ти,
Мій Грицько покійний.
Присягалась буть йому
До могили вірна.
...Нагнув спомин долу
Голови старечі.
…На подвір”ї в “жмурки” грала
Безжурна малеча.

Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
22.03.26

Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Вода і не спиняється й на мить, -
Слідом за веселухою
Іду бігом і слухаю,
Що в просторі весняному звучить.
21.03.26

Михайло Голодний (1903-1949)

В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.

Відомо з донесень:
він йшов на Одесу,
потрапив у засідку він.
Наліво – застава,
махновці направо,
і десять гранат на загін.

«Ну о́т що, хлоп’ята, –
промовив завзято
матрос-партизан Железняк. –
Херсон перед нами,
проб’ємся штиками,
й гранати ще є, як-не-як!»

І хлопці сказали:
«І гірше бувало,
і зброя ще є, як-не-як!»
Багнети, гранати...
Пробились хлоп'ята,
в степу залиши́всь Железняк.

Виспівують нині
пісні в Україні,
над соняхом – неба блакить,
і сонце, і зливи,
і юність вродлива,
й літак понад степом летить.

В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.

(2026)оооооооооооооооооооо

Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерза́ц-суверенний анахте́мський гарми́дер?

Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброго грунту предковічному Слову.
Нема де наливатись золотому колоссю,
Храми душ заті́́нили промислові Коло́си.

Запоганено у́клад старожитній, сакральний,
Поля всі трансформовано в електоральні.
Там бездушні чужинці жнуть і сіють на благо
Метрополіям власним і тілесним розвагам.


У серце стукає, мов попіл, предків слава.
Риторикою гідність надрива і нищить...
Свята земля - та супостатова держава.
Допоки дисонанс оцей, Всевишній?!

2009

Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
До замка від царства цвіту
На рівнинах і горбах,
Де весну стрічають діти
Тільки з радістю в очах.
20.03.26

Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
і захищаємо межу,
бо Батьківщина є одна.
Ще буде жити Україна,
бо є забуте і нове
уже об’єднане, єдине
і віковічне покоління...
то ж хай квітує і живе
епоха поетеси Ліни.

19.03.2026

Ясне сонечко пригріло
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
19.03.26

Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.

Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Це ж таке меню розкішне!

18.03.2026

Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)

Йшов загін над берегом
    в цокоті підків,
на коні під прапором
    командир сидів.

Голова зав’язана,
    кров на рукаві,
слід кривавий стелиться
    на сирій траві.

«Хлопці, хто ви, звідки ви?
    Й хто там на чолі,
із червоним прапором,
    ранений в сідлі?»

«Ми – сини простолюду,
    ми – батрацький збір;
їде Щорс під прапором,
    це – наш командир».

Сонце долу хилиться,
    вдаль кіннота мчить,
на вітрах розгонистих
    Щорса стяг бринить.

(2026)оооооооооооооооооооо

Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
18.03.26

Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на другім колі.
Не судилось разом бігать нам ніколи.
Та не зупиняйся біля мене, люба,
Біжи щонайшвидше, зрідка лиш вигулькуй.
А я чорного жука візьму за напарника.
Не на стадіоні – між старечі в парку.

Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися надалі.
17.03.26

Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Я не можу утекти.

Злото зір усе - в пилюці,
Перевернуте в очу.
У розлуці, у розлуці
Мов у прірву я лечу.

Оповив нестерпний морок
Світле небо голубе.
Років сорок, років сорок
Мов не бачив я тебе.

О прилинь, хай щем одчаю,
Згине, як і серця біль.
Хай вінчає, хай вінчає
Нас п'янкий кохання хміль.

13.07.7533 р. (Від Трипілля) (2025)

То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
16.03.26