Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Його ніяк не оминути.
Він є дванадцятим по списку…
І ще одне: (про атрибути) —
Ніяких шорохів і писку…
І поспішіть до стрілянини…
Надіюсь ясно? Зрозуміли?
Я ж повернутися повинен
До тих, хто з Осінню рясніли…
13.10.2025.

*
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.

Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Та не усім тут райське свято…

Плоди тропічні не смакують
І сонце лагідне не тішить.
Усе Адамові тут всує –
Нудьга-самотність усе глибше…

Творець збентеживсь негараздом,
До себе Ангела покликав
І відіслав його з наказом,
Котрий слід виконати тихо.

Створити подругу Адаму
Творець додумався нарешті.
І щоб розкішна вийшла дама,
Зробити треба було дещо…
*
Заснув Адам і сон глибокий.
Підкрався Ангел і ребро
Із правого дістав він боку,
Творцю поніс оте добро.

Насвистуючи, Ангел рушив-
Закінчив справу нелегку.
Хотів він прислужитись дуже,
Та Чорт зустрівся на шляху.

Похизувався Ангел, схоже,
Ребром, добутим серед ночі.
Нечистий запитав чи може,
Побачити на власні очі.

І ледь до лап ребро узяв він,
Чкурнув – лише запорошило.
Лиш рота Ангел встиг роззявить,
Побіг за Чортом, що є сили.

Та той утік. Ото бідося.
Та посміх хитрий на лиці.
Хоч наздогнати не вдалося,
Та хвіст лишився у руці.

Задумав Ангел щось цікаве,
Зметикував, а що робити.
Бо мусів завершити справу.
Залишилось вчинити хитро.
*
Застав Творця Ангелик сплячим,
Хвоста підсунув для творіння.
Так у жінок, збагнути лячно,
Узялось дідькове насіння.

Та не лише в них хвостик бісів,
Ще - милий янгольський обман,
Халатність Богова, в довісок, –
Три компоненти милих дам.

Отак живем. І поряд з нами
Так, ніби марні всі страхи,
Живуть прекрасні любі дами.
І несповідні їх шляхи…
12.10 2025

А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…

До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
Ніч. Потребую конче.

Були часи і лився мед
На крик збігались дітки
І плив світами їх корвет —
Живі ще того свідки…

Тепер ні бджілок, ні гостей.
Хіба шахед паскуди…
І з крові вимучений спрей —
Бо нелюди не люди.

Почім життя сьогодні, а?
Почім брехня на експорт?
Хто видає на все права —
Червоних ліній Ректор?

… втоплюся в роздумах питань,
У вуликах порожньо…
А ось і ковдра із бажань
Обожнюю. О Боже…
12.10.2025.

Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.

Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
У тепло впірнувши осяйне.

І печаль, і тугу невблаганну,
Що на серце каменем лягли,
У собі носити перестану,
У тенета кинувши імли.

Полікую рани світлом Божим,
Завдані плітками злих людей,
Лиш любов мерзоту переможе,
В душу велич істини прийде.

Злу усе вернеться бумерангом,
У війні, у побуті, і скрізь.
Поцілую в очі я кохану,
Душами до щастя щоб тяглись.

12 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
Давай - давай… ще по одній!
Сльозою краще закусив би.
Пройдись один по самоті…
Перетруси старанно хиби…
Ти, власне, хто? О-о… пізнаю
Що, переплутав ноу-хау?..
… колись зустрінуться в Раю
Якщо дозволить Саги фрау…
12.10.2025.

На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
Як родили — лиш початок…
Безліч вуличних світів
Янгелочків і звіряток
З комромісом на посів:
Комусь школа… іншим поле.
Комусь стежка до рідні…
Когось змиє, когось вколе
Та однакові в однім…
Тільки час той невідомий.
Правда, назва — Епілог.
І чекати краще вдома…
Вибір є. А свідок — Бог.
11.10.2025.

Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
До мене стоячи обличчям,
Серед осінніх завірюх, -
Мене очікуєш і кличеш
Хутчій продовжувати рух.
Моє кохання безнастанне,
Тобі я вдячний неспроста,
Бо віддаляєш час згасання
Мого кипучого життя.
11.10.25

Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
А Жовтень є… він поруч всюди
Жовтіє все геть без обмежень…
Цікаво, а… що завтра буде?
У нас ба-бах… у неба — "нежить"…
10.10.2025.

Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…

Хто осмілиться доторкнутися,
А тим більше, ще й поруч всістися —
Обіцяю вам: не проснутися…
В кожнім виборі своя істина.

Під завалами… під завалами
Димом схоплений в тяжбі згарища
Знову вкрадений… ким же схвалено?
Видно виклики з болем ті іще!?..
05.10.2025.

Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Болять суглоби і хрустять,
Немов сухі галузки,
А я весь час тобі під стать
Не можу стримать усміх.
Радію звільненню цьому
Від хатнього полону
Отак, що кланятись візьму
Тобі, немов іконі
За те, що досі не погас
Рожевий блиск світання, -
За те, що довгим видавсь час
Цілющого кохання.
За те, що разом всюди ми
Гуляємо безмежно, -
Веде нас двох до меж зими
Дорога довжелезна.
10.10.25

Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
І тонуть у мороці білім
І обриси, і кольори, -
Лиш сирості запахи прілі
Підводяться скрізь догори.
09.10.25

Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
08.10.25

В пухнастому світі
Пухнасті створіння
Пухнасто щасливі
У всіх поколіннях.
І сонце пухнасте
Їм світить ласкаво.
В пухнастому небі –
Пухнасті заграви.
Пухнасто муркочуть
Малі кошенята
І хочеться разом
Із ними мурчати.

7.10. 2025

Темні хмари, а під ними
Міцнокрилі журавлі
Подаються невдержимо
До заморської землі.
Сіра далеч, а з-за неї,
Добре чутно звіддаля, -
Кличе теплістю своєю
Облюбована земля.
Журавлям там тепло й світло,
І корми всі по нутру, -
І дерева голим віттям
Не навіюють журу...
07.10.25

На отому далекому березі,
Де було веселіше стократ, -
Гожу днину догулює вересень, -
Мій зрадливий поплічник і брат.
Не подався за мною в бік сирості,.
Не проник до осінніх глибин, -
Не явив аніякої милості,
Щоб не був я один на один
З оцією негодою ранньою,
Що виснажує хутко мене
Безнадією безперестанною
На оте, що вона промине...
06.10.25

Налягає пітьма зусібіч
На незвично безлюдну дорогу, -
Переповнена тишею ніч
Присипляє всілякі тривоги.
Увесь світ у блаженстві заснув,
Бо в безсонні не має потреби, -
Лиш поети й військові без сну
Поглядають на зоряне небо...
05.10.25

У тих краях, де цвітом чистим
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.
Чи не тому так урочисто
До мене згадки йдуть всі дні
Про ті краї, де цвітом чистим
Сади буяють навесні.
04.10.25

Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
03.10.25

День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Ніби шлюбилися молоді.

ПРИСПІВ.
Каштанопад, каштанопад
Дзвінкий, хвилюючий, урочий.
Дозрів плодів кохання сад --
Немовби осінь нам шепоче.

Чарівливим осонценим танцем
Кружеляють листочки навкруг,
Зашарілись дерева багрянцем,
Під вальсуючих виблисків гру.

Ах, каштани, каштани, каштани --
Знов достиглий зривається плід.
Хай же щастя, нарешті, настане
Для закоханих всіх на Землі.

ПРИСПІВ.
Каштанопад, каштанопад
Дзвінкий, хвилюючий, урочий.
Дозрів плодів кохання сад --
Немовби осінь нам шепоче.

2 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
02.10.25

Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
Середня миті старіння
І болять, і печуть, -
І негода осіння
Укорочує путь...
01.10.25

Позбивав до крові ноги,
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.
Находився, наче в лісі,
По важких шляхах життя, -
Настраждався достобіса,
Як безпомічне дитя.
Був життям постійно битий
Там, де змінював маршрут, -
Де з брехні не міг зліпити
Хоч якоїсь правди суть.
Світлим променем надії
Освічу подальший шлях, -
Більше думати не смію
Про блукання у світах.
30.09.25

Цілоденно понад нами,
Всюди сіючи далі, -
Поодинці і клинами
Відлітають журавлі.
Летючи у вічний вирій,
Тужно звуки видають
Про бажання жити в мирі,
Про земну коротку путь...
28.09.25

Ще ось день, як попередні,
Біг не зменшив, не спинивсь, -
Посміхаючись кумедно,
Звівся вгору й впав униз.
І уже горить на попіл
У горнилі інших днів,
А мене вражає докір
Та бракує гнівних слів...
27.09.25

Вже на луках відспівали коси
І не ходять зрана на покіс, -
Вже листочків пожовтілих стоси
Оточили давній верболіз.
Вже туман самотності обкутав
Холодком самотності мене,
Та чомусь не хочеться забути
Жартівливе, давнє, весняне.

Дідова осінь, дідова осінь -
Днів неупинних останнє тепло
Дідова осінь - сніг на волоссі, -
Зморшками вкрите ясне чоло.

Хочу нині бачити і чути
Навкруги доріг своїх красу, -
Хочу знову мати дівку руту,
Відчувати щастя поблизу.
Ще, мабуть, набутого не досить,
Раз нема ні спокою, ні сну, -
Раз душа похлипує і просить
Відтворити в спогадах весну.

Дідова осінь, дідова осінь
Входить безвинно у серце моє, -
Дідова осінь смуток приносить
І потаємних бажань додає.
25.09.25

Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.

Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
Іще повернуться сюди.

Та скільки горя ще зазнають,
Допоки схаменеться світ.
Прийдуть до пекла замість раю --
Складай, плането, заповіт.

Усіх накриє чорна хмара,
Китай і Індія удвох --
Півсвіту ядерним ударом
Розіб'ють, щоби світ цей здох.

Росії друзі -- демократам
Промиють мізки назавжди,
Нас полікує "мирний" атом,
Дасть демократії п.зди.

Ви, оптимістики хоробрі,
В "неописуемый восторг"
Прийдете. Буде вам все добре --
Та тільки років через сто!

23 вересня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
23.09.25

Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Неначе літ згорілих дим
Всього заліплює і душить,
Бо сяйне робиться блідим,
Бо смерті страх лякає душу.
22.09.2

Минулого немає, майбутнє - не настало, -
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперекір їм, і клопотам чималим,
Хитаючись од втоми, життю радію далі.
21.09.25

1
Гей, там, в тилу,
в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!

Гей, там!
Заводься надуху!
Гей, там!
У самоті земній!

2
І що тепер оті дрібні -
минулого життя напруги?!
Межи тутешньої рідні,
між побратимів - не до туги!
І на війні, як на війні, -
ти обираєш тільки рухи,
і тягнеш руки й уві сні -
щоб друга витягти з непрухи!

Гей, там!
Заводься надуху!
Гей, там!
У самоті земній!

2025

Чарівниця осінь сіє жовте листя,
Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
І співає птаство жваве, голосисте
І усе навколо співом звеселя.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

І хоч день коротший все стає дедалі,
Відлетять у вирій скоро журавлі.
Тихо у багряній розчинюсь вуалі,
Зацілую осінь у ясні жалі.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

Гаю мій коханий і природо люба,
Де іще так гарно я розкошував –
Підставляє осінь для цілунку губи
І гублю від щастя я усі слова.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

10.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

Із Олександра Пушкіна. Досі не перекладалося.

1.
Ось, перешедши міст Кокушкін²,
уперши дупу в парапет,
з мосьє Онєгіним сам Пушкін
стоїть, дивіться, тет-а-тет.

Не удостоюючи зглядом
твердиню влади, цей гордій
вмостився до фортеці³ задом...
Не плюй в криницю, милий мій.

2.
Пупок просвічує зухвало,
назовні цицька – втішна мить!
Тетяна папірець зібгала,
бо в неї черево болить.

Вона прокинулась на зірку, –
відради не було вві снах, –
й мерщій подерла на підтирку,
звичайно, «Невський Альманах».


(2025)

В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Я донині не можу знайти
Порятунку від різних вказівок, -
Як до краю зміряти світи
І додому вертати з мандрівок?..
18.09.25

Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Йому дихнути не дає
І позбавляє сил
Дивитись на лице моє
І помочі просить.
Ще пам'ятаю, як туман
В очах його з"явивсь,
Як душу смерть взяла у бран
І понесла у вись...
17.09.25

Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.

Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.

О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.

Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Щастя ти найрідніша рідня.

Щебетання птахів, щебетання
Про найкращу весну у житті,
Трепетання сердець, трепетання,
Миті любощів - сни золоті.

Дивовижне імення літання -
Стану танго спонтанного крок,
Як відлуння кохання ві-тання,
Тане ельфів тантричний танок.

16-17 вересня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Побажавши: «Пропадом гори».

Янгол у сльозах – йому ця втрата,
Як на охоронця, незначна.
Зграя вороння́, така завзята,
Щось до мене каркає вона.

Не на сніг, бо петрає в погоді.
Може, так вона пораду шле:
«Досить, не стенай, вмирати годі,
Не настільки вже тобі і зле».

Свиснув їм. І вся моя подяка.
Крилами махнули і знялись.
Осінь, як і літо, теж ніяка.
А бували кращими колись.

©  2009 – 2025

Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Ще й туману довгі смуги
Глибшають щораз, -
І ні ворога, ні друга
В цей осінній час.
16.09.25

***
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються во́вки
і одинадцять – виють барани.

***
А після європейського фуршету
нема чого боятися русні.
Окрім самої смерті
тільки черті
кремля і капітолію страшні.

***
А вельзевула, нібито, немає
і якось забувається, чого
у нашім краї
гадина із раю
сьогодні точна копія його.

***
А кацапня ще по усій землі
на щире слово лютим вовком виє...
рішили москалі,
що у кремлі –
засушений оригінал батия.

***
А свинтуса улещує боро́в
кривавою доріжкою... в натурі
агент Краснов
дурниці намолов,
але не визнає своєї дурі.

***
А годованці ситої Європи
по суті – п’яте колесо, гальмо
для автостопу,
заки остолопи
самі собі намилюють ярмо.

Однією тезою
А московіти все заборонили,
що у цивілізацію веде –
освіту, і культуру, і людей,
які самі історію творили,
долаючи свою нечисту силу
і очужілу маячню ідей.

09.2025

Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Щоб не томили інші справи,
Яких багато є навкіл, –
Вона зготує звично каву
І принесе її на стіл.
Вона уміє воскресити,
В короткій пам’яті моїй, –
Далеких днів безжурні миті,
Або додати трохи мрій.
Вона з’являється неждано,
Коли ще спить усе навкруг, –
І оживає невблаганно
В моїй душі натхнення дух.
15.09.25

Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Вмію серцем відчувати болі,
Вирізняти правду, чи обман, -
І не хочу думати ніколи,
Що байдужість душу візьме в бран.
14.09.25

Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Всі почуття мої шалені
З думками нині в боротьбі,
Адже прихильності до мене
Нема ні крихітки в тобі.
Що буде складно жити в світі
І уявити я не міг, –
Говорять – гріх тебе любити,
Та не кохати – більший гріх.
Бо почуття не перебореш,
Коли життя сія й бринить, –
Коли кохання ходить поруч,
Коли в тобі воно щомить.
13.09.25

Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Темінь укрила дорогу,
Тиша упала на шлях, –
Серце стискає тривога,
Душу охоплює страх...
12.09.25

Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.

І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
З'їдає душу крадькома.

Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Тоді вам вертатися заново,
Щоб чути і бачити як
Наповнює колір шафрановий
Той сад, що у тиші закляк.
11.09.25

Чому зі мною так зробилося,
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу
В моїм житті шляхів незвіданих
І маловивчених подій, –
Тому незнане переслідує,
Неначе ос кусючих рій.
10.09.25

Чагарі покрили схили
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.
Ще слідів свіженьких малість
На некошеній траві,
Бо від мертвих відцурались
Їхні правнуки живі…
09.09.25

Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою розлунюються лунко.

P.S.
Воістину – на всьому,
До чого людина доклала руку й серце,
Навіки відбилась її вдача.

Свого домігся чоловік
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
08.09.25

Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Дивлюсь на верховіття, квітом оповите,
Заглиблююсь у дивовижну квіту суть
І певен, що без Всевишнього не обійшлося тут.

Р.S.
Отак і поміж буденності природи де-не-де
Всевишній творить диво для людей.