ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ігор Терен - [ 2026.10.23 17:53 ]
    Оптимістичні акорди драматичної комедії
    З березня до вересня не узріли літа ми,
    ось і жовтень хмарою лине в далину.
    Синій день за вікнами прикрашає квітами
    путь останню осені ранню і сумну.

    А ми лише напередодні
    зими лихої до весни
    помітили, що на сьогодні
    немає миру без війни.

    На червоне їдемо, якщо бути чесними,
    міряємо віддалі, миті і роки...
    семафори вічності за ясними веснами
    зеленіють осінню на усі боки.

    Маємо, що маємо, і не треба більшого
    горенька печального при лихій біді.
    Від одної пристані до причалу іншого
    відлітають зорями душі молоді.

    Десь у мирній гавані, до всього готової,
    їх приймають босими ангели пітьми.
    Ми уже й не просимо милості господньої...
    якщо можеш, осене, брехунів прийми.

    А ми напередодні миру,
    та не готові до тюрми
    і все прощаємо «кумиру»
    за передбачення зими.

    10/26


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  2. Борис Костиря - [ 2026.10.23 12:22 ]
    Переломи епох
    Переломи епох так лякають людей,
    Залишаючи шрами болючі.
    Тектонічні розлами, розриви сітей.
    Голос неба ніхто не озвучив.
    Розповзаються тріщини в душах, і страх
    Запускає глибоке коріння.
    Розбивається амфора. Здавнений крах
    Розпускає потворні пагіння.
    Так не хочеться жити в епоху цих змін,
    Катастроф, катаклізмів, провалів.
    Каліюга прийшла, як поранений змій.
    Люди йдуть до нового Ваала.

    31 березня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  3. Юрій Гундарів - [ 2026.10.23 11:36 ]
    Гуманізм і людяність
    Корінь слова «гуманізм» - «людяний».
    Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…

    Гуманізм - це що означає?
    Це загиблі вагітні жінки,
    це мости і лікарні розчавлені,
    це зруйновані вщент дитсадки…

    Гуманізм - це долі загублені,
    ракетний терор щогодини…
    Поверніть гуманізму людяність!
    Поверніть гуманізму людину!

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Кучерук - [ 2026.10.23 05:32 ]
    * * *
    А дощ іде і обмиває вікна,
    Змиває пил і спогади старі, -
    Ніяк лише з душі печаль не зникне,
    Ніщо її не звільнить від жури.
    Стікають краплі, наче дні за днями,
    Холоне у горнятку теплий чай, -
    Утомлений нудьгою і думками,
    Боюся нині впасти у відчай.
    Додам окропу, оживлю розмову
    З самим собою про солодку мить, -
    Я пам'ятаю зорі світанкові
    І в серці голос милої дзвенить.
    А дощ іде... Йому потрібні вікна,
    Щоб змити все, що віджило своє, -
    Лиш ця печаль через роки не зникне,
    Бо і тоді спитаю: "Де ти є?.."
    В кімнаті тепло, затишно і тихо,
    Лиш краплі б'ють у ритмі сподівань, -
    Любов - це доля без образ і лиха,
    Жива ріка без меж і розставань.
    Вщухає сум у вічній цій покорі
    Закоханій ще з юності душі, -
    Думки летять туди, де світять зорі
    І де так довго не ідуть дощі.
    А дощ іде і обмиває вікна,
    Чи, може, хочуть краплі написать,
    Що все мине і давній смуток зникне,
    Залишиться лиш віра й благодать.
    23.10.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  5. Олена Балера - [ 2026.10.22 23:59 ]
    Amoretti. Сонет LXV (переклад з Едмунда Спенсера)
    Оманні сумніви, коли лювов
    Свободу втратити зродила страх.
    Двох душ єднання навзамін свобод —
    Чарівні узи, де ніхто не раб.
    Кохання справжнє — в путах не скара,
    Воно довік не принесе біди:
    Тендітній пташці й клітка — не жура,
    Бо спів її солодкий — безмір див.
    Безсилі гордість, біль, що не щадить,
    Коли панує вірність між людьми,
    А щирої взаємності плоди
    Загоять рани і посіють мир.
    І в мідній вежі віра — таїна,
    Де втіха — їй обитель осяйна.


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (7)


  6. Олексій Могиленко - [ 2026.10.22 21:07 ]
    Королева Осені


    Квартонель


    Холодами гартована босими,
    Зацілована райдужно кольором,
    Після Літечка - Осені з грозами,
    Хризантема хизується гонором.

    Зацілована райдужно кольором
    Серед листя опалого з осами,
    Що вмирає ,згорає від сорому ,
    Королева вмивається росами.

    Після Літечка - Осені з грозами
    Так не хочеться зимнього подиху !
    "Зачекайте, побудьте ще , просимо!"
    Хризантема всміхнулася :"Досить вам".

    Хризантема хизується гонором, .
    Я милуюся ,дякую Господу :
    В цій красі простота нецілована,
    Що мене зігріває від холоду.
    20.10.26.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  7. М Менянин - [ 2026.10.22 20:05 ]
    Оазис* (Схід Українського Сонця)

    Є край, що зовуть Україна,
    а так це і є Свята Русь,
    по світу подіями лине –
    коли ще сюди повернусь?

    Мав кожен будинок чи хату
    і рідні міста чи село,
    раділи йому батько й мати
    молили, щоб Сонце зійшло.

    Бажання прожити прекрасно
    доцільне, і мабуть одне,
    та як це зробити не ясно
    і що є для нас провідне?

    Пройшло все життя вже, як літо,
    а в краю нема ще ладу:
    розгін українців по світу,
    бо вдома діла "як в аду".

    Ми як караван по пустелі
    проходим крізь дюни брехні,
    де гавкіт собак "вище стелі" –
    здолати це маєм, чи ні?

    Та ось чути впевнений голос
    посеред вагань і руїн:
    Христос, чи Месія, чи Логос –
    знайомий до болю, це Він!

    Йде ніч назавжди від віконця,
    разом з нею смуток ночей,
    це Схід Українського Сонця,
    це воля і сяйво очей!

    * на мотив американської народної пісні «Дім Сонця, що сходить» (House of the Rising Sun)
    у виконанні The Animals стала світовим хітом в 1964 році, та й досі…
    https://www.youtube.com/watch?v=4-43lLKaqBQ
    The Animals - House of the Rising Sun (1964)

    22.10.2026 р. UA


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  8. С М - [ 2026.10.22 20:36 ]
    Штин-Фу (Frank Zappa)
     
    У пітьмі
    Де лихоманковий цвіт
    А чи під водою
    Де катран булькотить
    Або вранці
    Біля радіо
    Стіни сходяться щоби задушити
    І друзів катма
    Усіх інших ненавидиш ти
    Се життя тобі цінне, хай би йшло?
    Авжеж, дай просвітити
    Щодо місця одного . . .
    (Ану хутко по капцях, друзі
    Воно отут, за рогом!)
    У темну ніч
    Де шепочуться в’язи
    Туди, де тримають
    Усі Неймовірні Зарази
    У темну ніч
    Де шепочуться в’язи
    Туди, де тримають
    Усі Неймовірні Зарази . . .
     
    Така ось штучка якраз для тебе
    Учені величають її
    Бромідрозис
    А решта, які звикли
    Носити кеди
    І часом, пару пітонських чобіт
    Дали цьому ексклюзивному негараздові
    Імення:
    ШТИН-ФУ
    Так от, мій чобіт надто тісний
    Його я стягнути не зміг
    Тиждень сплине, уже перше липня
    Нарешті стягую його
    Тут подруга крику
    У ТЕБЕ ШТИН-ФУ!
    ШТИН-ФУ, ладо
    Твій ШТИН дотикає мій нюх!
    ШТИН-ФУ! ШТИН-ФУ! Я не гоню
    Відмий оце або хоч попробуй?“
    Сюди, Файдо . . . Файдо . . .
    До мене, собачко . . . давай пантофлі
    ”Гав, гав, гав!“ (хрясь-бам-гарарам)
    Хе хе хе . . . бідака . . .
     
    Тоді Файдо підвівся з підлоги, й перекотився
    І поглянув просто в очі
    І знаете, що казав?
    Від давніх давен
    Хтось питався мене
    (Це пес говорить зараз)
    Яка твоя концептуальна послідовність?
    Так от я їм казав
    (Файдо вів)
    О, це легко сягти
    Сутність бісквітова
    апостроф єси ( ’ )
    Ну так от
    Тип, який вів розмову зі псом
    Поглянув на пса, й казав: (гейби кому вірити)
    ”Неможливо!“
    Казав:
    ”НІЗАЩО й НІ ЗА ЩО!
    І САМ НЕ, й НЕ ДАМ!
    НЕ МАЄ, НЕ Є, І НІЯК НЕ
    І НЕ МАЛО БИ . . .
    І НЕ МОГЛО БИ“
    Він мовив НІ НІ НІ!
    Я мовив ТАКИ ТАК!
    Казав: ”Я у цім буґі весь час . . .
    Ет, хіба не бардак!“
    І ПУДЕЛЬ ХА-АП-НЕ
    І ПУДЕЛЬ ЖУ-Є
    І ПУДЕЛЬ ХА-АП-НЕ
    І ПУДЕЛЬ ЖУ-Є
    І ПУДЕЛЬ ХА-АП-НЕ
    І ПУДЕЛЬ ЖУ-Є
    І ПУДЕЛЬ ХА-АП-НЕ
    І ПУДЕЛЬ ЖУ-Є . . . .
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.85) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (8)


  9. Юрко Бужанин - [ 2026.10.22 18:41 ]
    ***
    В інституті алкогольнім,
    У лікеро-горілчанім,
    Завершився монотонно
    Семестр очного навчання.

    Ось прийшов спудей на іспит,
    Викладач повідомляє: -
    Будем визначати вмісти
    Того, що я наливаю.

    Простягає йому шкалик:-
    От, будь ласка, перша вправа.
    Вицмулив спудей помалу:-
    Це, звичайно, «Кюрасао».

    Шкалик у руці вже другий,
    Спудей далі бенкетує,
    Випиває без напруги: -
    Мене ромом не здивуєш.

    Викладач сміється хитро,
    Щось у шкалик наливає:-
    Маю цілого ще літра,
    Випий трохи, чи вгадаєш?

    Випив - вирячились очі,
    Дихання у горлі стало: -
    Але це народна творчість.
    Ми її ще не вивчали…


    22.10.2026


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  10. Євген Федчук - [ 2026.10.22 16:59 ]
    Операція «Разгрузка» (червень 1941 року)
    Старий дідусь сидів переді мною,
    Борідку сиву нетерпляче м‘яв,
    Немов слова потрібні підбирав
    Й не міг знайти. І паузою тою
    Мене все більш і більш інтригував:
    Що ж саме хоче мені розказати,
    Чого би я іще не можу знати?
    А я ж був певен, що багато знав.
    І щось нове не сподівавсь почуть.
    Та й час на мої розпити кінчався.
    Достатньо інформації набрався.
    Для книги й забагато вже, мабуть.
    Дідусь останнім в моїм списку був.
    Тож я й заїхав та і став питати,
    Що може він з минулого згадати.
    Не думав, щоби нове щось почув.
    Дідусь, нарешті зважився, немов,
    Поглянув в очі і спитав спокійно:
    - Скажіть, а ви щось чули про Саліну?
    Я в пам‘яті ту назву не знайшов,
    Отож, знизав плечима і сказав:
    - Не чув. А що про неї маю знати?
    І де, скажіть, Саліна та на карті?
    Дідусь всміхнувся гірко і почав:
    - На Самбірщині місце є одне
    Біля містечка Доброміль. Там шахти
    Колись були, щоб сіль в них добувати…
    Те, звісно зацікавило мене:
    - А що ті шахти? Що таке у них,
    Щоби про них могли поговорити?
    Мене цікавлять москалями вбиті
    При комуняках. Що у шахтах тих?
    - Могила братська у одній із них,
    Де двадцять тисяч поховали люду
    За кілька днів, - щось захрипіло в грудях
    Старого. Він раптово, мов застиг,
    Згадавши, певно щось в житті таке,
    Яке йому довіку не забути
    І стислись кулаки до болю люто,
    Бо згадування було нелегке.
    - І що ж було там саме, розкажіть?! –
    Мене уже цікавість розпирала.
    Дідусь почав розповідать помалу
    Те, що йому вдалося пережить:
    - Ще до війни ці шахти працювали.
    Трудились люди, добували сіль,
    Везли й в краї віддалені звідсіль.
    Про шахти ці по всій Європі знали.
    В тридцять дев‘ятім москалі прийшли,
    Одну із шахт невдовзі вже закрили,
    Колючим дротом всю обгородили.
    Там лиш еНКаВееСники були,
    Які за дріт нікого не пускали.
    Часом машини їхали туди.
    Та ми не відчували в тім біди.
    Можливо, там щось цінне добували.
    Війна вже відчувалася в той час.
    Тривога у повітрі вже кружляла
    І всі чогось трагічного чекали.
    Тривога та дістала, навіть нас,
    Тоді іще дівчат і хлопчаків.
    Мабуть, що від дорослих передалось
    Те відчуття. Страшна гроза збиралась…-
    Спинили діда роздуми гіркі.
    Замовк на хвильку та сльозу змахнув
    Непрохану, яка скотилась з ока, -
    Уже перед війною того року
    (Наказ такий, мабуть з Москви прибув)
    Закрили шахти, людям повеліли
    Сидіти вдома… А машини йшли,
    Брезентом вкриті. Що вони везли,
    Ніхто не знав. Сліди хіба лишили
    Криваві за собою… Та якось,
    Директор повелів всім передати
    Аби прийшли на шахту по зарплату.
    Війна тоді була уже ось-ось.
    Тож тато задоволений помчав
    На шахту, щоб живу копійку мати…
    Вже в темряві аж повернувся тато
    І вигляд, мов вернувся з пекла, мав:
    Потріскалися губи й почорніли,
    І очі мертві… Згодом розповів,
    Що по дорозі він дівчат зустрів.
    Ті бігли з шахти (там також робили).
    Сказали тату не ходить туди,
    Там справжнє пекло. Йому страшно стало,
    Бо звідти крики, постріли лунали.
    Вертати страшно у село. Куди?
    Зійшли з дороги та шугнули в ліс.
    І звідти, справді справжнє пекло вздріли:
    Людей стріляли, молотками били,
    Прикладами. Кров розливалась скрізь.
    Убитих чи іще когось живих
    Одразу в соляний розкоп кидали.
    Вони за тим у страху споглядали
    І жоден з місця зрушити не зміг…
    Кати можливих свідків прибирали.
    Чи знав хтось про їх злочини, чи ні,
    Їм свідки були будь-які страшні
    І далі жити прав вони не мали…
    А потім почалась ота війна.
    Уже німецькі літаки літали.
    А тут селом з Перемишля прогнали
    Колону «полонених». Новина
    На ноги підняла усе село.
    Всі думали, що, мабуть німців гнали.
    Отож всі подивитись вибігали.
    Та німців там і близько не було.
    Ми вибігли із мамою й сестрою
    Поглянути. Колона довга йшла,
    Передня вже аж за селом була,
    А задня ще ховалась за горою.
    А люди всі замучені ішли,
    Утомлені, побиті. Так їх жалко.
    Й мордаті конвоїри уздовж валки.
    Куди вони нещасний люд вели?
    Тут мама похопилась: - Та ж голодні.
    Принесла з дому хліба, підійшла
    І хліб той полоненому дала.
    Другі теж потяглись, спинити годі.
    Тут конвоїр підскочив: - Ти чєго?
    - Та хочу лиш людей нагодувати.
    Бо ж жалко. Що їм, з голоду вмирати?
    - Тагда давай в калону к ним бягом! –
    Вхопив за руку і штовхнув до тих
    Нещасних. Ми заплакали з сестрою.
    Тут інший підійшов до нас конвойний,
    Сказав тому: - Стареньку відпусти.
    Бо ж діти плачуть. Той аж озвірів:
    - Сєйчас і дєті будут тут в калонє!
    - Не смій чіпати їх! Вони сторонні! –
    З колони вивів маму й відпустив.
    А люди всі подалі відійшли,
    Щоб під гарячу руку не потрапить.
    Колона йшла і йшла. Людей багато.
    Не знали ми куди їх повели
    Та до Саліни повернули їх.
    Іти за ними людям страшно було.
    А згодом довго там мотори гу́ли.
    Щоб ми, мабуть не чули криків тих,
    Які звідтіль доносились. В ті дні
    Селом машин проїхало багато.
    І всі на соляні звертали шахти,
    Сліди криваві лишили одні.
    Вже на четвертий день усі війська
    Радянські подались на схід. Прибули
    Слідом словаки, що за німців були.
    Скоріш словацька розвідка така.
    Почувши про Саліну від людей,
    Вони з людьми на шахти подалися.
    По витоптаній вщент траві пройшлися,
    Знайшли розкоп засипаний той, де
    Людей живих і мертвих поховали.
    Як ми почули, кинулись туди.
    Побачити, Господь не приведи
    Ще раз оту картину. Скрізь лежали
    Одежі купи… різної… в крові.
    Хтось зазирнув небавом до костьолу
    І крик нелюдський розлетівсь навколо.
    Туди негайно ринули живі.
    Там на стіні людину розіп‘яли
    І кров‘ю всю підлогу залило,
    По щиколотку аж її було.
    Це ж скільки отут люду повбивали?
    А тут від шахти крики донеслись.
    Всі кинулись туди. Вже розкопали.
    Там трупи аж під самий верх лежали.
    А там розкоп же сотню метрів вниз
    Й п’ять метрів шириною…Скільки люду
    Лежало там? То страшно і гадать.
    Взялись потроху верхніх витягать.
    Видовища ніколи не забуду.
    Хоча дорослі й гнали нас малих
    Та ми за тим дивилися здалека.
    І бачили, як людям там нелегко.
    Бо ж сморід смерті гнав від шахти їх.
    Проте дістали десь з півсотні тіл.
    Їх тут же недалеко й поховали.
    Та більше діставати вже не стали,
    Не стачило ніяких людських сил.
    Вже трупи розкладатись почали.
    А спека тільки в тому помагала…
    Тож шахту чимскоріше закопали.
    Хоч баченим шоковані були
    Та все ж якусь насипали могилу
    Над тими, кого витягли і хрест
    Поставили. Він там і досі десь,
    Як комуняки досі не звалили.
    Село не спало, мабуть усю ніч,
    Про те страхіття тільки й говорили.
    Невинно там замучених жаліли.
    Бо ж жалість до невинних звісна річ.
    А десь на другий чи на третій день
    Знайшли у лісі люди чоловіка,
    Що вижив в пеклі… Дивина велика.
    Хто ж тим, не поцікавившись, пройде?
    Той чоловік страшне розповідав.
    Їх всіх до шахти нелюди пригнали.
    Жінок усіх одразу відібрали.
    Чоловікам же сад за пастку став.
    Поки жінок в костелі убивали,
    Без пострілів. Взялись за молотки,
    З яких стирчали гострії гвіздки,
    І молотками в голови довбали.
    Живих і мертвих у розкоп тягли
    Й туди жбурляли. А чоловіків
    В саду усіх зібрали між рядків
    Так, що нікуди дітись не могли.
    А кулемети між дерев стояли,
    Як коридор – то шлях єдиний їм.
    І всіх погнали коридором тим,
    Де зусібіч їх кулі зустрічали.
    Коли упав останній, почали,
    Кого одразу тут же добивати,
    Кого живим у шахту ту кидати.
    Його живим теж кинули були.
    На щастя, він лежав під самий верх.
    Як опритомнів, уже темно стало.
    Тож він із ями вибрався помалу.
    Та дивувався дуже, що не вмер…
    Уже при німцях пронеслись чутки,
    Що тих могил в Галичині багато.
    Сліди взялися кляті замітати,
    Бо ж мали рило у пуху-таки.
    Чимало люду вислали в Сибір,
    Чимало у в‘язницях ще тримали.
    А, як війна, часу уже не мали,
    Тож діяли, неначе дикий звір.
    І із в‘язниць невинних тисячі
    На волю відпускати не схотіли,
    Коли вже німці близько підступили.
    Неначе таті діяли вночі.
    Вбивали там, де можна убивать,
    Аби лише живими не лишати,
    Бо ж зла вчинили людям тим багато
    І ті їх не збиралися прощать. -
    Замовк старий. І я сидів, мовчав.
    Перед очима те страшне стояло,
    Що люди в пеклі тім переживали.
    Нарешті я не витримав, спитав:
    - А та могила досі там стоїть?
    - Як москалі вернулись, хрест зламали,
    Могилу із землею розрівняли.
    То людям було важко зрозуміть.
    Збиралися і насипали знов.
    І ставили хреста… Але затято
    Знов москалі те брались руйнувати.
    Затоптували ту невинну кров.
    Але небавом знову хрест стояв
    На насипу, аби всі люди знали
    І пам’ять про те місце не вмирала.
    Нагадуванням була чорних справ,
    Які творили в краї москалі,
    Щоб звести, врешті весь народ в могилу.
    Щоб ми ніколи допускать не сміли
    На нашій клятих правити землі.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  11. Ігор Шоха - [ 2026.10.22 15:29 ]
    Незафіксоване в кадрі
    І
    Поки ще летять літа мої,
    мрію наші витоки вернути,
    де течуть цілющі ручаї
    та джерела у чужі краї
    і колись проявлене й забуте
    повертає на круги свої.

    ІІ
    Хочеться у клас тієї школи,
    де на першій парті при вікні
    та, яку не забував ніколи,
    вперше усміхнулася мені.

    Та немає ще машини часу
    і не має сліду течія,
    у яку ступав одного разу
    як на цьому фото житія...
    хлопчаки – веселі водолази
    також усміхаються як я.

    А за кадром виступає інша
    героїня авторського вірша...
    певно наближалася гроза
    і вона тягла до перелазу
    нашого упертого Пегаса,
    байдуже, що то була коза...
    .................................................
    ой, чого лиш не було раніше,
    та мені, веселому, не смішно
    і ятрить непрохана сльоза,
    що і досі їду до Парнасу,
    а її найпершою із класу
    у воді забрали небеса.

    ІІІ
    «Точить бережечки тиха хвиля»
    і тече невідомо куди,
    душі розділяючи… на милі,
    за якими чути, – гиля-гиля,
    сірі гуси, гиля до води.

    Не чарують візії минулі.
    Теренами поросли стежки,
    чагарі займають бережки,
    відкіля ще чую, – гулі-гулі,
    голуби-хлоп’ята, що у мулі,
    і русалка-муза... на віки.

    10.2026


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  12. хома дідим - [ 2026.10.22 13:46 ]
    * 237 *
     до чого розмовляли ми
     душевно та сердечно
     в сарайчику покривленім
     із мордами овечими
     про що розказували ми
     розпачливо неґречно
     що зиму пережити би
     а там безпечна втеча
     весною де нема причин
     немає ворожнечі
     натомість є блаженна тінь
     смарагдова святечна
     де всякий міг би щось найти
     на тій душевній пажиті
     й на пагорбі оце ще
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  13. Неоніла Ковальська - [ 2026.10.22 08:48 ]
    Бабиного літечка пора
    А хризантеми на ромашки схожі
    Зацвіли у мене під вікном.
    Бо осінь-матінка і тепла. і погожа
    Встеляє все багряним килимком.

    Пелюсточок торкнулись промінці,
    Це сонечко послало їх зігріти.
    І бавляться, неначе малі діти
    Та по моїй ковзнули ще руці.

    Літечка бабиного настала пора,
    Снує його срібляста павутина.
    Осене! Дай нам миру і добра
    Та щастя хай летить. немов пташина.

    2026 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Вячеслав Руденко - [ 2026.10.22 08:31 ]
    Під вербами світобудови
    Оспіваний дощами долі,
    Він тишу колисав поволі,
    І верби мав за парасолі
    І не тримався берегів,

    Де ранком панував Овідій
    Під наглядом дурних сусідів,
    Що салом заїдали мідій
    І в дощ недобирали слів.

    Ходи за ним за довгі дужки,
    Слідами запашної юшки,
    Шукай за рогом світу смужки,
    Як слід отари сірий вовк.

    Як сила, що веде розмову
    Про сміх і гріх світобудови,
    Про користь марноти й полови,
    Як гусінь, що пряде свій шовк.



    Рейтинги: Народний -- (5.78) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  15. Віктор Кучерук - [ 2026.10.22 06:02 ]
    * * *
    Ракети, клятим дронам на додачу,
    Шугали понад містом цілу ніч,
    Роїлися і падали, неначе
    Летіти далі їм було невміч.
    Свистячі згуки, вибухи підступні
    До мене долітали звідусіль, -
    Дрижали стіни, мов дверима гупав
    Отой сусід, що полюбляє хміль.
    Схвильовано стрічаючись зі смертю,
    Поклони бив до самої землі,
    Аби в її обійми розпростерті
    Не втрапити в освітленій імлі.
    Не знаю досі, як не впав у безум
    Я уночі під вогняним дощем,
    Бо той сусід мій голосом тверезим
    На весь під'їзд вигукував: "Живем!.."
    22.10.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)



  16. Сторінки: 1   2   3   4   5   6