ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — делікатний дотик
ти — від садів щедроти
ти — все що у розмаї
всесвіт мій безкраїй —
любов

До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.

Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літнів днів.

Виспівують вільшанки тужно та прозоро,
А літо залишає тисячі скарбів,
Наповнило теплом душі живий архів.
І свіжістю пахтять нічні земні простори.
До осені от-от...Чекають Перешори.

Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
Поглядаю з надією в очі,
Хоча гіркість укрила уста, -
Зла бажати тобі я не хочу,
Час розставить усе по місцях.
Облітають листочки останні
І зникають жіночі сліди, -
У душі залишилось кохання
Ні на мить, ні на день - назавжди...
22.08.26

Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.

Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
І піде Блум в майбутнє на обжинки.

Прозорі сором, роздуми, гріхи,
Прозорий час, напівпрозорий простір.
Нап'ємося з прозорої ріки,
Аж поки жрець нам не промовить: "Пробі!"

20 лютого 2026

День заплющив очі
Й ліг відпочивати,
Руку простяг Ночі
Вечір так галантно.

А та заходилась
Зорі рахувати,
З ліку бідна збилась,
Стільки їх багато.

Місяця спитала,
Той знати повинен.
Зібравшись з думками,
Він так відповів їй:

-Сказати не вдасться,
Нема в тім потреби,
Зичу стільки щастя,
Скільки зір на Небі.

2016 р.

Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
Загадково, таємничо
Серце б'ється будь за чим,
А тут зорі в гості кличуть
Знову сяянням німим.
Покидати дім не можна,
Бо в оцю коротку ніч
Їх пильнує місяць можний,
Височіючи опріч...
25.08.26

 національна незалежність
 народні танці рідний спів
 ще поки на правобережжі
 живеш одвертий всім усім
 природна мов буденна річ
 на місці вірнім і почеснім
 у радощах або журбі
 цей спіх автівок і причепів
 на тлі полів у світлі злотім
 зернá яке зійшло для жнив
 під небом лагідно безоднім
 що ллється мовою без слів
 подібне знайдеш і на сході
 поміж калин і соловʼїв
 та мусиш бути наготові
 у незалежності своїй
 

Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Ні, ми просто були у Життя на службі.
Боїмося не смерті.
Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
І лишилося тільки до молитви скласти руки...
Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
Мовби брав на поруки.
Боїмося не смерті,
А форми відходу з життя.
Якби можна, поминувши хвороби й борги,
Залишить лаконічне:
«Подавсь в інші сфери...»
І без сліз, без прощань
Просто вийти з життя
Крізь зачинені наніч двері.

"Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.

У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу...
Розплющую очі... І сльози... О, Боже!

Сюжет серіалу стирається вітром.
Іспанською мовою пишуться титри.
"Матуся" іспанською буде "mamita" -
Шепоче світанок, жалобою вкритий.

Ти снилась мені, безпорадна і хвора,
І навіть надія лунала мінором.
Прокинувся. Більше не маю сил жити.
"Матуся" іспанською буде "mamita".

Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.

Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Хоч божився шайтан,
Що він «русскій Іван»,
Та шайтану хана в Дагестані.

Мафіозі тамтешні у Ржищеві
Все накручують ставки завищені.
Хоч крути, хоч верти,
А по ставці плати,
Бо інакше не жити у Ржищеві.

Шимпанзючка із Феофанії
Опинилась в поганій компанії.
Три бандити – койот,
Оцелот і єнот
Верховодять у Феофанії.

До салуну у центрі Харбіна
Учащають старі хунвейбіни.
Заснував той салун
Ніби Мао Цзедун –
Поважають його у Харбіні.

Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...

Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Не додає ні величі, ні вдачі

Лякливим лялечкам капустяних біланів
Яким ранковий промінь зуби шкірить -
Pteromalus puparum* між каштанів -
Ось мабуть те, щоб в інше, краще вірить.

Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Під гучний гуркіт землетрусу
Любові.
Так правду не збагнеш без істини, —
З’єднати дві частини цілого, —
Можливо, якщо світ чорнилами
Торкається паперу білого.
Він пише, пише їй освідчення,
Несамовитий дух охоплений
Вогнем, віддавши все служінню
Любові — пізнанню, як істині.

17.08.2026

Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.

Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
гризот натомість і печалі.

Не множ ні попелу, ні сліз.
У справі розпач — не порадник.
Не допоможе, звісно, й злість.
А сумнів — то відомий зрадник.

Хоч скільки трапиться дверей,
зачинених перед тобою,
бодай одні, як той борей,
відчиниш волею самою.

2018, грудень

То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.

Природа іспит приготує нам.
Слабким не місце в цьому Колізеї.
Її шляхи нагадують бедлам.
Спочинемо із бивнем у музеї.
Помолимося сніговим богам.
Зими жорстокість, ніби лють Вандеї.

20 лютого 2026

Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради свободи і правди живи.
Радієм багато, сумуєм чимало
І віримо в щастя своє будь-коли, -
Тебе, Україно, в піснях уславляли,
Повік боронити тебе присягли.
Відважно стерпіла страждання і болі,
Щоби досягнути високих орбіт, -
Змужніла в боях за повагу та волю,
Дивуй і надалі звитягами світ.
24.08.26