Пахне спасівка в саду,
Медом жовті груші.
Я до осені іду
Та не впущу в душу

А ні холод. ні вітри
Й дощі непривітні.
Там нехай вогонь горить
Кохання. І ніжність

Огортає нам серця
Та добром засіє.
Нехай несе осінь ця
На мир всі надії.

2022 р.

Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полів.
Вітер мрійливо шепочеться з травами
І розганяє над ними мошку, -
Зайняті звично буденними справами,
Гуси пасуться на вогкім лужку.
Хоч іще серпень блукає покосами
З повною торбою тільки добра, -
Літо слухняно прямує до осені,
Близко нестерпної мряки пора.
06.08.26

І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.

Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
дав час спокутувати гріх.

Пройшов народ цей через рабство,
пророків тексти – фарисей,
затим їх ціллю стало барство
і П’ятикнижжя – садукей.

Принести користь для народів,
перед своєю, їм це зась –
ввели в оману тих уродів
і править їми темний князь.

От і прийшлося Сину Бога
народам дать Новий Завіт –
посли такі собі, нічого,
Любов дала ж від Духа плід.

05.08.2026р. UA

 
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Одсилай клітку поштою
На ім’я, поза коштом
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Кричу я, зустрів я тебе
Твій лід ласкавий лід
У годиннику, що на пральній машині
О приходь, щось роби, я самотній . . .
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Одправляй клітку поштою
На ім’я, поза коштом
Прошу ласки, лимонадна бейбі
 
 
 
 
 
 
 
 

Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!

Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухвалі та п’яні
їм багнетом замішують долю на злі.

Україна ж все далі. Вона уже — мрія.
А попереду що? Соловки? Колима?
І щодень все страшніше лютує завія,
та ні в кого й злякатися сили нема.

«Мєртвєци єсть в вагонє?» — горланять чекісти,
просто в сніг викидають ще теплі тіла.
О, Маріє! Маріє! Маріє Пречиста,
чи ти бачиш — в заметі пропало маля?..

Незабаром розчиняться сльози у морі.
Беззаконня сховають старі острови.
Проковтне голоси лЮдські біла безмовність,
і просякнуть стражданням святі корогви.

2011, лютий

Рожевий захід Сонця
І в небі було тихо
Лиш ластівка злітала в височінь
Також мені хотілось вільній бути

2026

Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому обіцянки впадуть.
Сію теплі піщинки в солодкім смиренні, допоки
Споглядаю годинник - твого передпліччя тату.

Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної відпустки.
Прямуєш ти у чарівні світи,
Світ за очі, на острови далекі,
Але дамоклів меч із висоти
Здіймається в ненависті черленій.
Такого не придумано човна,
Який би подолав сувору Лету.
Такого не зготовлено вина,
Що вгамувало б спогади поета.

6 лютого 2026

Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не ді́йде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку́ пролистала деі́нде.

Зали́шив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
гармонію ніжності та протиріччя.

Ніколи не знала, що думаєш ти —
душа потаємна — глибока безодня.
Здавалося, зможу до тебе дійти
навшпиньках по тлу — на все воля Господня.

Негодна назад повернути добу
сяйної любові, незвідане диво.
Для мене, коханий, ти Всесвітом був,
а Всесвіт пізнати увесь неможливо.

04.08.2026р.

 мене тримали і тримають
 наївні ревнощі твої
 мов декадентські ледь
 міщанські втім
 тендітні фрукти
 ледь зіпсовані із краю
 не зовсім навіть
 мазохізм чи фемінізм
 хоча ніхто не знає
 бо не знає
 серпень
 що гарячий ще
 бажається у тінь
 іще роздягнуті довкола кралі
 і твій позір байдужий
 адже їм
 хтось інший подає
 ту каву з чаєм
 до столу чи у постіль
 або ні
 атож про що бажалося мені
 не здогадатися
 це розважає і тебе
 між часом зачіпаючи
 без жалю
 хоча ніхто не знає
 бо не знає
 

З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Вчепивсь за схили над Дніпром,
Як за опору плющ,
І оглядає все кругом
Своїх прадавніх круч.
05.08.26

Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,

і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині туго й звужено,
а завтра він обранець, чи обранниця;

Пливуть у колі розенкрейци й стоїки,
апологети, гностики, філософи,
тарологи, шамани - в серці з вогником -
трактати книг і ще зіркові розсипи.

Лиш час від часу - в коло тої Матриці,
мов коди числові - потужні імпульси -
приходять Діоніс, Осіріс - варто це -
Ісус чи Енкі, Нінхурсаг - провидиця

і Юда, нізащо узятий в грішники,
астрологині, магів числовитівки;
і ті, хто строчить невгамовні віршики,
й відділені від зерен гострі висівки.

А той, хто на сходинку вищий іншого -
ціну утрате, як зневажить "нижчого",
бо ще, хто - зна, хто "нижчий" той для Звишнього,
чи не миліший за отого "вищого".

Нехай усе летить, ширяє, крутиться -
у тім є сенс безсенсової мудрості.
А раптом Уроборос звергне пута ці,
та стане серпантинним - хай це збудеться.

Танцівниця
в кімоно та
з віялом
у повільному
русі
до тебе
наближається
почуття
так просто
падає
тихо
сніг

2025

...Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.

Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
звучить наш сердець зв’язок
крізь відстані, хай зимові,
долаючи давній страх;
бринить, відродившись, знову
у стоголосих вітрах.

Бо там, де серця відкриті
й ніхто не зводить стіну —
струна в суголосній миті
почує іншу струну.

2026, лютий

У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.

Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Сипле в душу золото й тепло.

Сніп торкає вечір і пороги,
Тиша сходить, як свята вода.
В серці спомин про важкі дороги...
...Осінь підкрадається руда.

Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.

Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
І підстригли "під нуль" -
Ось і згадує Сруль,
Як чикрижили пейси у Мінську.

Побували хасиди в Бобруйську,
Де шукали трембіту гуцульську.
І зайшли до циган
Подивитись канкан.
Ті якраз виступали в Бобруйську.

Ночували хасиди у Трої
В номерах у повії старої.
Не забудуть вони,
Як ото восени
Ночувати хасидам у Трої.

Ще кортіло хасидам до Лаври,
Де чекали на них бакалаври
Краєзнавчих наук.
А почесний клобук –
Їхній дар управлінцям із Лаври.

Побували вони у Кагорську¹,
Де ікру купували заморську
І місцевий хамон.
Pay and go come on –
Тільки й чули вони у Кагорську.

Особливих не маючи планів,
Заїжджали хасиди у Канів.
А нема – то й нема.
То й пішли крадькома,
Особливих не маючи планів.

І нарешті дісталися Умані,
Де й звершилися справи задумані.
Ще приїдуть не раз,
Тільки через Кавказ –
Це якраз по дорозі до Умані.

_______________

  1. Кагорськ — багатьма забута перша назва селища міського типу, заснованого півтора сторіччя тому на стику картографії та місцевої доцільності. У значенні порто-франко минула назва походить від однойменного кріпленого вина, що підкреслює характер виробничої діяльності селища. На літературні карти була вперше нанесена під час осінньої міграції хасидів до Умані. Англомовне гасло «Pay and go come on» донині лишається офіційною візитівкою тамтешньої трудової громади.

4-те серпня цього року.

 вона сидітиме сумна
 тарас чубай собі співа
 і ти співаєш із чубаєм
 у заворушливих тонах
 серпневий ранок між атак
 і серпокрили ще ганяють
 у небі чистім аж до краю
 літає тополиний пух
 чом не помудрувати
 про життя нам
 євангеліє від іуд
 невірний віруючий люд
 іде по воду і по крам
 по настрій що догідний їм
 пересуди і вжеж полуди
 ліниві прикрощі марудні
 незримий від шашличні дим
 зусюдний тлін
 дражливий та облудний
 і ти всякчас
 іще працюючий
 над цим
 

Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.

Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
В самотню задумливу даль.

Нехай мене кличе безмежність.
Я сльози втоплю у росі.
Відкинувши геть обережність,
Віддамся прадавній красі.

Із пагорба зірко побачу
Минуле й майбутнє в імлі.
Це місце для вічних побачень.
Хай кличуть у даль кораблі.

5 лютого 2026

Ольга Фадєєва (1906-1986)

Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!

    Бо неділя – це вітанки
    і весела метушня!
    Найдобрішого всім ранку,
    і такого ж дня!

Таким-от ранком – дуже шко́да
втрачати час на довгий сон,
коли на світі є природа,
кіно, музей та стадіон.

    Бо неділя – це вітанки
    і весела метушня!
    Найдобрішого всім ранку,
    і такого ж дня!

Сьогодні – геть усі турботи,
сьогодні – настрій жартівний!
Чим гарячіш була робота,
тим кращий день ваш вихідний!

    Бо неділя – це вітанки
    і весела метушня!
    Найдобрішого всім ранку,
    і такого ж дня!

(2026)

Догорає літо, догорає
Горобиновим й калиновим вогнем,
Яблука в садочку достигають
І смачнющі груші. наче джем.

Догорає літо, догорає,
Вже зібралися в дорогу ластівки.
Айстри під вікном, немов зірки.
Догорає літо, догорає.

2026 р.

З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Стерпіти утиски і глум
Такий відвертий,
Що хтось уже упав би в сум
І міг умерти.
Але не я і не тепер,
Коли проворно
Москаль мене в куті припер
І взяв за горло.
Аби спинився чи звернув
Убік з дороги,
Де з ним щодня веду війну
До перемоги.
04.08.26

Який в тім толк - щоб відьмі- хижаку,
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.

Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
вітрами рве суєття, днини кволі;
до ніг кладуться тисячі доріг,
на все вона неспішно зверху солить,

а ще зі всього вибере посил:
до вогнищ інквізиторських присмалить
і осуди на хліб намаже з салом,
для витворянь нових дістане сил,
а решта все - на мило і на рало.

Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.

Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
в душі навік залишив слід.

У тому часі чару стільки
і невимовної краси!..
Так раз в житті буває тільки.
І спогад цей не загаси.

Той Вавилонський сад і досі
мені плекає неземне,
що не зустрінеш на покосі,
бо первородне й весняне.

Нехай живе в джерельнім світлі,
в прозорій юній чистоті,
мов скрипаля щемливий витвір,
що вплівсь у ранки золоті.

Не треба зустрічі. Не треба.
Ця неповторність із висот,
що між землею лине й небом
в тендітнім плетиві із нот...

Як можеш, надішли листа.

2026, березень

Хто там у віконці маячить
що там
то світло
то темно
може маніяк
О Боже
хай буде він
добреньким

2024

І
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.

ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
в його подвійній, ради себе, грі,
що ненадійне місце угорі,
ніхто йому не подарує яхту
ні на Багамах, ані на Дніпрі
ні за Чонгар, ні за міста розп’яті,
які окупували упирі.

ІІІ
Феміда має всевидюще око,
який ти окаянний чоловік
і обраний, і той, що не утік...
..................................................
і не молись даремно Мельпомені,
що ти ані в житті, ані на сцені
не визначився, чий прийняти бік,
і вилізе тобі усе це боком
іще на цьому світі рік за роком
або на тому, де безмежний вік.

08.2026

Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.

Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Анекдот про матрас
Повідали не раз
На потіху гостей Гондурасу.

Серед ярмарку у Ясіні
Гвалт зняли дві сварливі свині.
"Ти свинею свиня!" -
Верещала свиня
І сміялась уся Ясіня.

Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Цей злиток срібла із води
Нам возвістить дорогу дальню.
Він порятує від біди,
Далекий, мов забуті даки.
Візьми цей дивний амулет
І пригорни його до серця.
Наблизить він парад планет
Або епоху милосердя.

5 лютого 2026

Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
крокуй вперед –
крізь сльози й сміх.
Допоки в серці нам вогонь палає,
ніхто не зіб’є нас з тобою з ніг.
Крокуй вперед –
біду залиш позаду,
до перемог, до волі здобуття,
крокуй вперед –
свою утворюй владу,
а олігархів владу –
на сміття.
Сьогодні ти – є України розум,
землі батьків – потужний кінь,
який з болота тягне долю возом,
яку століттями тягли батьки.
Крокуй вперед –
лише тобі належить право
провести націю
крізь проруб у імлі.
Ти є народ, Ти є держава,
Ти сіль славетної землі.

Січень 2015

Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Гойдаються, розвішані на слові.
Чого ще треба?
Диваки мовчать...

 нам ці ночі хтось наврочив
 наворочені в пітьмі
 недослівно неохоче
 віддавалися мені
 вибрані чуття готові
 до любові та війни
 ще бажання нетактовні
 ти не вір мені о ні
 я рисовано злостивий
 хай цнотливець по життю
 в цьому вихорі у зливі
 де нізащо не розчути
 рим охоплених неврозом
 лих оголених услід
 мій нестерпний психорозум
 незворушний дивосвіт
 

І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
Зірниця ранкова,
Дорога безкрая, -
Батьків настанови
Завжди пам'ятаю.
Світліє повсюди
Краса жовто-синя, -
Молюся, мов чуду,
Тобі, Україно...
03.08.26