Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошуках свого «Я» достойно. Нікого ніколи не зраджував, допомагав чим міг. І на видавництво книг, на пам’ятник, на підтримку сайта, на церкву… комусь пересилав кошти, щоб дібратись додому ( когось були обікрали )… А перевидаши своїх три збірки, плюс добавлених сотні книг знайомих, на одному із заходів волонтерства, зібравши чималеньку суму, віддав на підтримку нашим Збройним Силам…
Про що я тут… Почуваюсь не дуже… Сьогодні переслав своєму редактору — більш 300 віршів на щосту збірку. Людина знана, авторитетна.

Мрію видати щосту збірку, мрію перевидати свої книги по 20 примірників, мрію стати на ноги і переслати все це у своє село Хролін Шепетівського р-н для школи. 9 травня буде 76. Я своє до-жи-ваю… Допоможіть. Хто як може…
ПРИВАТ: 5168 7456 1062 7702 - Дудар М.М.

 ніч постає
 безрадно
 непідзвітно
 мов зáмок чи замóк
 ненависть продається
 що ходовий артикул
 будь спок будь спок
 жеровисько як є
 і кіна всі дурацькі
 усе ані про шо
 неявно осягни
 зірви наявні маски
 засунь у порошок
 а хочеш у тік-ток
 оскільки й позаяк
 наступний день
 привітний
 ніяк
 не розповився
 покреслений рядок
 а той бузок
 що попід хатою
 садили діти
 засох
 

Шум вітрів долинає з вікна
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.

Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
У думках невмолимо затерплих.

Шум віків у гармонії сфер,
У співзвучності тіла і духу,
Де промовить крізь час Демосфен,
У нестримній могутності руху.

Шум ідей пробиватиме лід
І всілякі жорстокі заслони.
Мов баский нескоримий болід,
Він здолає рови й заборони.

І ніщо вже не спинить цей шум.
Він одвічний великий повстанець.
В тихоплинності штампів і дум
Перестрибне багаття поганець.

30 вересня 2025

Часи лихі і непевні для краю настали,
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавнях шукав прихист, в островах ховався.
А хто плюнув на все теє та й на Дон подався.
Там зібралося багато «черкаського» люду,
Що ходили у походи із донцями всюди.
Чи так було, чи здається та, як запорожці
Між дончаків поселились, то у тому ж році
Підбурили донських хлопців на Азов сходити
Та в турецької залоги фортецю відбити.
І пішли, і захопили. Три роки тримали.
Турки клопоту від того чималенько мали.
Бо, хоч скільки вони військо слали до Азову
Та мусили відступатись від стін знову й знову.
А козаки за мурами надійно засіли.
Та ще й з-під того Азову у море ходили.
Саме тоді і трапилась ця лиха пригода,
Про яку я розказати хочу вам сьогодні.
Поки зима та морози, турки відступили
І до весни у спокої Азов залишили.
А, що далі робитимуть, козаки не знали.
Чи знову за морем турки військо лаштували?
Чи залишили в спокої? Та ж то треба знати.
Тож надумались податись «язиків» шукати.
За два тижні перед Паску струги зготували.
Шістсот козаків у море відправитись мали.
Триста донців та і стільки ж запорожців було.
На дванадцяти всі стругах вітрила напнули.
Та і в море подалися. Погода хороша.
Керував отим походом Яковлєв Тимоша.
Пройшли вони за протоку, під Кримом пройшлися.
Наловили татар собі, які лиш знайшлися.
Ті татари мало знали. Та й звідки їм знати,
Що там турки у Стамбулі можуть планувати?
Та отаману донському чомусь так здалося,
Що тих «язиків» для діла уже буде досить.
Але хлопцям-запорожцям то здалося мало,
Під Туреччину сходити запропонували.
Там-то краще мають знати. Отаман уперся:
- І чого б то я у далеч невідому перся?!
А, як турки перекриють нам шлях до Азову?
Та, коли уже так дуже вам кортить?! Чудово!
Пливіть собі в Туреччину «язиків» шукати,
А я назад зі своїми буду повертати!
Тож донці і розвернулись, у Азов подались,
А гарячі запорожці у морі зостались.
Зійшлись струги, щоб обрати собі отамана
Та й обрали в один голос ним Миська Тарана.
Розвернулись та й на південь за море поплили.
Там біля містечка Різе турок наловили.
Не простих, а тих, що, звісно, дещо могли знати.
Та й взялися до Азову назад повертати.
Дійшли уже до протоки, що моря єднає.
А тут уже флот турецький на них і чигає.
Перекрили всю протоку, що не прошмигнути.
Тож на захід козаченькам прийшлось повернути.
Раз їх турки у Азовське море не пускають,
То вони ще шлях навколо, через Дніпро знають.
Обійшли навколо Криму, до Дніпра помчали,
Та там уже під Очаків їх турки чекали.
Також шлях загородили, аби не пустити.
Що козакам серед моря сердешним робити?
То козаків не бентежить, не первина, звісно.
Поплавали перед турком по морю навмисне.
Вночі берега пристали, щоб турку не знати,
Та й взялися до лиману струги ті тягати.
Турки з моря виглядають струги ті козачі,
Щоби усі потопити у морі, не бачать,
Що козаки вже з лиману в Дніпро піднялися
Та й до Лугу Великого скоріш подалися.
Знаючи про ту залогу, що в Січі сиділа,
Подарунки полковнику вперед спорядили.
Та просили, щоб дозволив в плавнях заховатись,
Коли турки вслід за ними надумають гнатись.
Душинський прийняв дарунки, ласо роздивився,
Але й струги вимагати у них заходився.
Козаки ж на те не згодні. Самим ще згодяться,
Коли здумають до Дону знову добираться.
А Душинський розізлився на оту відмову
Та козакам за відмову дав помститись слово.
Посланця послав негайно до турка в Очаків
Та розказав, де від турків сховались козаки.
Пообіцяв, що закриє далі їм дорогу,
Аби турки розправитись з ними мали змогу.
Турки були здивовані, бо ж не уявляли,
Щоб свої своїх у руки ворогу здавали.
Вирішили, що то пастка. Так і відказали.
Тоді ляхи заручників в Очаків прислали.
Як же тут не довіряти? Тож сили зібрали
І на козаків у сховку над Дніпром напали.
Бились з турком козаченьки із ранку до ночі.
Бачать, що вже смерть усім їм зазирає в очі,
Бо ж тих турок значно більше. Стали відступати.
А ляхи за ними стали, аби не пускати.
Між двох вогнів опинились. Отож шаблі взяли,
Розвернулись і на турка всі разом напали.
Бились, поки і останні в тім бою не впали.
Та з собою воріженьків чимало забрали.
Злі були від того турки. Такі злі зробились,
Що одразу і на ляхів потім напосілись.
Налягли з усії сили, так нагнали страху,
Що втікали без оглядки з того поля ляхи.
Вже надвечір стало тихо. Турки відступили,
Все, що цінного спіткали, собі прихопили.
Залишились лиш козаки на полі лежати,
Наостанок пригортала рідна земля –мати.

Знову заплачуть верби,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.

Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,
Зможемо взнати - взнаєм.

Переживемо квітень,
Буде ще час говіти -
В колі мирських просвітлень.
Далі - наступні гіти.

Ще сплять ліси в туманному серпанку,
Та вільха вже вільніша без снігів.
Сьогодні сонце випило до ранку
Холодну синь заснулих берегів.

"Не я б’ю — ве́рба б’є!" — лунає нині,
Від хати і до хати летить спів.
Пухнасті котики в дитячій жмені —
То знак весни, що Бог благословив.

Сріблясті гілочки, мов свідки дива,
Несемо ми до храму на зорі.
І віриться: душа стає щаслива,
Коли святяться верби у дворі.

Минає біль, лишається надія,
Змиває дощ тривоги і жалі.
Великдень скоро! Серце пломеніє,
І мир прийде по змученій землі.

Ледь чутно відкрився кімнатний хідник. Одинадцята тридцять.
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо хо́джу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.

Вони несподівано різні: спочатку цікаво-строкаті,
А потім згасають невпинно, та щойно до мене дійшло.
Ось знаєш, що, тато, так хочу на вушко тихенько сказати,
Я схоже кімнату назву кладовищем згорілих зірок.

Тепер ─ це холодне каміння, якщо вже сприймати банально.
Багато людей сподівалось на силу таємних думок.
А знаєш, що в кожній зірниці загадані купи бажання,
Ти впевнений й досі, у світі одне надзвичайне збулось»?

Дивлюся крізь темінь на сонне обличчя, незримо сміюся.
Важливе питання у доньки, тому іще досі не спить.
Сідаю поближче, і дійсно ─ тривога вирує відчутна.
Надійно стискаю за плечі, кажу: «Так, збулося, це ти».

І знову квітень... Зеленіє,
Теплу радіючи, трава, -
Від сну звільнилася замрія
І щастя звабно виграва.
Його будь-де щоденно ловить
Мій зір з появою весни
І водить радісно розмови
З ним про закінчення війни.
Про жаль великий донезмоги
І стан тривоги в темній млі, -
Про час важкої перемоги
І близькість миру на землі...
05.04.26

Ця ніч не зоряна, не ясна.
Відлуння грому. Небо злиться,
як Батько за непослух часто.
Цілиться у мене блискавиця.

Мені не страх дав імпульс в ноги.
Біль спогадів, нестерпна доза.
Втікаючи, замислююсь від кого?
Чи має сенс ховати сльози?

Біжу, без віддиху, щосили, вміло.
Несе мене у простір, невагому,
бо там, під зливою, осталось тіло.
Душа ж, спішить кудись, додому.

Було б до мене небо терпеливо,
за руку сон повів цією ніччю.
Так страшно обернутись, а важливо.
Ще раз побачити своє обличчя.

Історією стали хуртовини,
Виставу грає березень-актор.
Згадай, моє стареньке піаніно,
Адажіо дитинства ля мінор!

У нотній збірці, після сонатини,
Для мене одного співає хор
Ту давню пісню, наче лебедину...
Вбиває та рятує цей повтор.

Тепер - інакше. Посмішки брехливі,
Суспільство - те, що тоне в примітиві -
Все не вартує навіть мідяка!

На згарищі довічної скорботи
Я серцем чую незамінні ноти
І лагідні, мов мамина рука...

пригадай собі єврею
час світової війни
як нацист писав ідею
під покровом сатани
убивав вас як тварини
завдавав тисячі ран
таке нині і ти чиниш
нападаєш на іран
де є заповіді божі
не вбивай і не кради
ти збагнути їх не можеш
судиш що над богом ти?...
у34.48

Н.Лабковський (1908-1989), Б.Ласкін (1914-1983)

Через гори, рі́ки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.

    Ех, воєнне мандрування!
    Звичне нам будь-яке бомбування.
    Та вмирати – ранувато,
    ще є справи і вдома у нас.

Довгу путь від Волги до Берліна
перед нами жереб наш простер.
Нелегка година,
йшла війна неспинна,
та кермо не полишав шофер.

    Ех, воєнне мандрування!
    Звичне нам будь-яке бомбування.
    Та вмирати – ранувато,
    ще є справи і вдома у нас.

Може бути, невійськовим людям
добре пояснити я не зміг,
та ніяким чудом
ми не позабудем
фронтових наїжджених доріг.

    Ех, воєнне мандрування!
    Звичне нам будь-яке бомбування.
    Та вмирати – ранувато,
    ще є справи і вдома у нас.

(2026)

Так люди відпускать не хочуть
Це літо, що лишає нас.
Вони вовтузяться, мов оси,
Шукаючи убитий час.

У метушні і марнославстві
Шукаєм залишки тих днів,
Які минули так безславно,
Немовби дідько-лиходій.

Минулі дні не повернути,
А пристрастю не стане те,
Що згасло у облудних путах
І що снігами замете.

28 вересня 2025

Нами правлять владолюби
та корупціонери.
Пошесть ця країну губить,
виснажує нерви.
Цим вона Майдан приспала,
ще й приспала правду,
що колись-то владу знала
за козацьку Раду.
Як нам правду ту збудити
на шляху до зміни,
в славі ворога розбити
і приспати війни,
щоб коса жита косила,
не косила зла героїв,
щоб воскресла правди сила
святою горою.
До гори підуть молитись
всі народи світу
і забудуть як-то битись
за брехню невмиту.

1-4 квітня 2026 р.

За вікном інсценівки похмурі,
Де серпневе убрання пройшло.
У степу золотисті козулі
Шурхотять пересохлим листком.

Налетіли небесні фіранки.
Ось виднівся і щойно пропав
Ілюстрацій відбиток квітчастий
Зник водойми дзеркальний овал.

Все продовжує далі темніти,
Із вагона ніяк не втечеш.
І здається, життя — переміни,
Що спадають із божих одеж.

А затримку зробити не в змозі,
Так задумано дійство земне.
То й несеться на станцію «Осінь».
Згідно з розкладом, мокрий експрес.

А вербові гілочки
Вже складені в букети,
Із ними кожен поспішить
В неділю цю до церкви,

Щоби усі їх посвятить,
Це ж бо заслін злим духам.
А далі пасочки пекти
Всі господині будуть.

Приготувати писанки
Також слід неодмінно.
Стрічатимемо залюбки
З молитвою Великдень.

2025 р.

 
Холодна гірська ріка і торгівцева донька
Місяцеві гори Ілектро уклонись мені
Хай-хо закрукає ворон теревені-терни
Хай-хо закрукає ворон уклонись мені
 
Хей Томе Банджо
Хей о лавре
Більше лавра аніж сіяв би
Більше лавра аніж сіяв би
Хей о лавре хей містечко під дощем
Хей хей хей пшенице що хвилює вітер
 
Двадцять градусів самоти двадцять градусів далі
Танцюючі королі та жінки зібралися у залі
Довгий і найсамотніший час і літа Сивіла-фея
Усе є уподовж удовж місяцевих гір
 
Хей Томе Банджо
Є час на сенси
Земля тебе пізнає через час
Земля тебе пізнає через час
Близ води дочка боліт чи знаєш ти?
Усе вона в лахмітті Томе де о ти ходив?
 
Місяцеві гори Ілектро місяцеві гори
Усе є уподовж удовж місяцевих гір
Хай-хо закрукає ворон теревені-терни
Хай-хо закрукає ворон уклонись мені
Уклонись
 
 
 
 
 
 
 
 

Зірвався вітер і здійняв
Пилюку догори, -
І довгі стебла пишних трав
Хитанням уморив.
Тепло розвіялось умить,
А темінь налягла,
Щоб млою вдень насторожить
Одразу пів села.
Ширяли всюди вихорці,
Як дим, курився пил, -
І цвірінчали горобці
У куряві щосил.
04.04.26