ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Віктор Кучерук - [ 2026.10.25 07:33 ]
    * * *
    Перевтомлена працею мати
    Йде повільно назустріч мені,
    Щоб одразу міцніш обійняти
    І забути про змучені дні.
    І веде за собою до хати,
    Де зажурою пахне полин,
    Починає всього цілувати,
    Ніби я ще малесенький син.
    Скільки часу за мною тужила,
    Виглядала щодня у вікно, -
    Ти для мене - і віра, і сила,
    І багатство земне заодно.
    Знов ясніють зволожені очі,
    Смуток тане щомиті, як дим,
    Сидимо нерухомо до ночі
    У розмовах про щось і затим.
    Нас приховує нічка крилата
    Від безсонної вічно нуди
    І, я знаю, що молиться хата
    Аби разом були ми завжди.
    25.10.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  2. Борис Костиря - [ 2026.10.24 21:53 ]
    Муза
    Що значить зачинені двері
    До серця чийогось навік?
    Риплять, ніби голос тетері,
    У фокусі дальніх повік.
    І Вертер пустелю долає,
    Читає рядки будяків.
    На овидах світлих розмаю
    Почуємо шепіт віків.
    Здолати широку промзону
    Чи поле розкиданих мін.
    Створити для себе ікону
    Зуміє поет чи то мім.
    Створити кумира у злоті
    Та ідола для поклонінь.
    Брести у розлогім осоті
    До музи в потузі волінь.
    Впадуть ідеали колишні
    В байдужу зелену траву.
    А вітер ідеї колише,
    Немовби пшеницю в рову.

    4 квітня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (7)


  3. Іван Потьомкін - [ 2026.10.24 20:59 ]
    БОРЩ УКРАЇНСЬКИЙ

    Супами пахне околиця моя єрусалимська,
    Смачними, мало не з усього світу…
    Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
    З дитинства нічим не замінимий борщ український.
    Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
    Супів найкращих в світі список.
    (Монголи вже встигли здолати Київ
    І, певно ж, мали нагоду борщем насолодитись).
    Зараз він з овочами й м”ясом, а в пам”яті – тільки пісний,
    З кропиви і лободи в голодовку ненависну.
    З одної миски ложками дерев”яними сьорбаємо…
    …Воліли б приблуди з озвірілої Москви,
    Що поїдають борщ український ненаситно,
    Підсунуть нам прокислі щі свої…
    Ні, скажемо катам: «Вертайтесь у болотяний свій край
    І їжте за свій кошт, а не за наший борщ український!»



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  4. В Горова Леся - [ 2026.10.24 18:17 ]
    Абрикосове
    Розгулявся північний, та так уже кріпко і пристрасно!
    Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
    Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
    Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.

    Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
    Посвітліли і мокра дорога і чорна земля.
    Те, що з літа узяв теплий вересень, все мені вишептав:
    Листям пружним і травами ніжними день звеселяв.

    Та змарніло зело, а за мить пожовтіло в піднесенні.
    Вітру втіха була - розв'язати з дощами міхи.
    Намокали листи і ставали усі безадресними,
    Устеляли дорогу й ріллю, не відкриті ніким.

    І відразу буріли на тлін послання листопадові.
    Абрикоса трималась до вчора у затишку туй.
    У вікно заглядала: там слоїки повні цукатами.
    - Бачиш свій урожай? Ну а листя скидай, не жалкуй!

    Пробачай міжсезоння капризи - вдоволення вітрові.
    Хай сьогодні минуща калюжа відчує кураж.
    Ти осінню негоду і зиму безжалісну витримай,
    Зацвітай навесні! Та за листям опалим не плач.



    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.97)
    Коментарі: (2)


  5. Тетяна Левицька - [ 2026.10.24 16:51 ]
    У чорній безодні
    Сприймаю за жарти,
    не скиглю від болю,
    та більш ображати
    себе не дозволю!
    Незламна, правдива,
    тверда, наче криця,
    пекуча жалива,
    стрімка блискавиця.
    Я душу віддам,
    як люблю до нестями,
    і вирву сміття
    із корінням руками.
    Б'ю словом на відсіч
    свою ворожину,
    на гострому вістрі
    ножа не загину.
    У чорній безодні
    мене не втопити —
    шовкова назовні,
    шалена у битві!

    25.10.2026р




    Рейтинги: Народний 7 (6.27) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (6)


  6. Борис Костиря - [ 2026.10.24 13:39 ]
    Птахи
    Птахи на хижім переніссі
    Вільготно направляють гнів,
    Такі потужні, наче Ніцше,
    В нестримнім сяєві вогнів.

    Вони жорстокі і примхливі,
    Розумні, злобні і сумні,
    У нескоримому напливі
    Рахують доленосні дні.

    Птахи пророчі, невіддільні
    Від космосу могутніх хвиль.
    Так почуття химерні, дивні
    Ідуть, немовби чоловий.

    Їх не вполюєш, не впіймаєш.
    Птахи у пастку не зайдуть.
    На святі вільного розмаю
    Вони лаштуються у путь.

    3 квітня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  7. Віктор Кучерук - [ 2026.10.24 09:40 ]
    * * *
    В голосі плинної осені
    Чується шелест і свист, -
    Вітер захекано носиться,
    Падає зірваний лист.
    В голосі тім інтонації
    Лагідні, гнівні, смішні:
    Листя шепоче про грації,
    Вітер горланить пісні.
    Осінь тональністю, гамами
    То галасує, то спить,
    Поза віконними рамами
    Стихнувши зараз на мить...
    24.10.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  8. Марія Дем'янюк - [ 2026.10.23 21:24 ]
    На рученьки хоче
    Стукає промінчиком сонце у віконечко:
    — Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!

    Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
    Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.

    Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
    Білки в гості поспішають на смачні горішки.

    Беркут в небі вже кружляє, гору колом огортає —
    Ніхто не зуроче.

    А гора сміється радо, тягнеться до неба щиро —
    На рученьки хоче.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  9. Юрій Лазірко - [ 2026.10.23 17:31 ]
    Се-Ля-Ві -- у іспанських ритмах
    1.
    Із очима як пусті вокзали,
    Наше місто ожива.
    Світлом дихають благі квартали,
    Пісня рветься на слова.

    Приспів:
    У мелодіях давно забутих,
    Нам хотілося усе збагнути,
    Я у них тебе могла відчути,
    Кожну ноту і мотив.
    Ти такий яких на світі мало,
    Не на місці голова.
    Як могла таки переписала
    Пісні вирвані слова.

    У мелодіях давно забутих,
    Нам хотілося усе збагнути,
    Я у них тебе могла відчути,
    Кожну ноту і мотив.
    Хотіла я збагнути!
    Хотіла я збагнути!
    Я у них тебе могла відчути,
    Кожну ноту і мотив.

    2.
    Ніби серце остигає кава,
    Вікна дивляться у двір.
    Усміхаюся собі лукаво,
    Се ля ві так Се ля ві.

    Приспів:
    У мелодіях давно забутих,
    Нам хотілося усе збагнути,
    Я у них тебе могла відчути,
    Кожну ноту і мотив.
    Я у них тебе могла відчути,
    Кожну ноту і мотив,
    Тільки в них тебе могла відчути,
    Кожну ноту і мотив.


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (2)


  10. Ігор Терен - [ 2026.10.23 17:53 ]
    Оптимістичні акорди драматичної комедії
    З березня до вересня не узріли літа ми,
    ось і жовтень хмарою лине в далину.
    Синій день за вікнами прикрашає квітами
    путь останню осені ранню і сумну.

    А ми лише напередодні
    зими лихої до весни
    помітили, що на сьогодні
    немає миру без війни.

    На червоне їдемо, якщо бути чесними,
    міряємо віддалі, миті і роки...
    семафори вічності за ясними веснами
    зеленіють осінню на усі боки.

    Маємо, що маємо, і не треба більшого
    горенька печального при лихій біді.
    Від одної пристані до причалу іншого
    відлітають зорями душі молоді.

    Десь у мирній гавані, до всього готової,
    їх приймають босими ангели пітьми.
    Ми уже й не просимо милості господньої...
    якщо можеш, осене, брехунів прийми.

    А ми напередодні миру,
    та не готові до тюрми
    і все прощаємо «кумиру»
    за передбачення зими.

    10/26


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  11. Борис Костиря - [ 2026.10.23 12:22 ]
    Переломи епох
    Переломи епох так лякають людей,
    Залишаючи шрами болючі.
    Тектонічні розлами, розриви сітей.
    Голос неба ніхто не озвучив.
    Розповзаються тріщини в душах, і страх
    Запускає глибоке коріння.
    Розбивається амфора. Здавнений крах
    Розпускає потворні пагіння.
    Так не хочеться жити в епоху цих змін,
    Катастроф, катаклізмів, провалів.
    Каліюга прийшла, як поранений змій.
    Люди йдуть до нового Ваала.

    31 березня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  12. Юрій Гундарів - [ 2026.10.23 11:36 ]
    Гуманізм і людяність
    Корінь слова «гуманізм» - «людяний».
    Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…

    Гуманізм - це що означає?
    Це загиблі вагітні жінки,
    це мости і лікарні розчавлені,
    це зруйновані вщент дитсадки…

    Гуманізм - це долі загублені,
    ракетний терор щогодини…
    Поверніть гуманізму людяність!
    Поверніть гуманізму людину!

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  13. Віктор Кучерук - [ 2026.10.23 05:32 ]
    * * *
    А дощ іде і обмиває вікна,
    Змиває пил і спогади старі, -
    Ніяк лише з душі печаль не зникне,
    Ніщо її не звільнить від жури.
    Стікають краплі, наче дні за днями,
    Холоне у горнятку теплий чай, -
    Утомлений нудьгою і думками,
    Боюся нині впасти у відчай.
    Додам окропу, оживлю розмову
    З самим собою про солодку мить, -
    Я пам'ятаю зорі світанкові
    І в серці голос милої дзвенить.
    А дощ іде... Йому потрібні вікна,
    Щоб змити все, що віджило своє, -
    Лиш ця печаль через роки не зникне,
    Бо і тоді спитаю: "Де ти є?.."
    В кімнаті тепло, затишно і тихо,
    Лиш краплі б'ють у ритмі сподівань, -
    Любов - це доля без образ і лиха,
    Жива ріка без меж і розставань.
    Вщухає сум у вічній цій покорі
    Закоханій ще з юності душі, -
    Думки летять туди, де світять зорі
    І де так довго не ідуть дощі.
    А дощ іде і обмиває вікна,
    Чи, може, хочуть краплі написать,
    Що все мине і давній смуток зникне,
    Залишиться лиш віра й благодать.
    23.10.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)



  14. Сторінки: 1   2   3   4   5   6