ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ́, ТЕКЕ́Л, ВЕ-ПАРСИ́Н»

«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.

(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)


ДІЙОВІ ОСОБИ:
Валтасар — принц-регент Вавілона, номінальний правитель міста під час облоги.
Даніїл — полонений юдейський пророк, мудрець.
Хор вавілонських вельмож — голос п'яного зухвальства та передчасної радості.
Вісник — корисний голос неминучої катастрофи.


СЦЕНА І. Бенкет під час облоги
(Вавілон. Головна бенкетна зала палацу Навуходоносо́ра. За стінами міста стоять війська перського царя Кіра, але всередині грає музика. На столах –золоті кубки, викрадені колись із храму в Єрусалимі. Принц Валтасар сидить на троні, високо піднявши чашу).

Хор вельмож:
Пий, владико Вавілона! Нехай перси стоять під мурами хоч сто років!
Наші стіни неприступні, наші комори повні хліба, наші боги сильні!
Вавілон – вічний! Жоден ворог не переступить через води нашого Євфрату!

Валтасар (п'яний, з диким сміхом)
Наливайте вино в кубки єврейського бога! Нехай бачить, хто тут справжній володар!
Якщо перський цар Кір думає, що може налякати Вавілон, він дурень.
Ці стіни будував мій великий предок Навуходоносо́р! Вони стоятимуть вічно!
Сьогодні ми святкуємо, і жодна сила на землі не зупинить наш бенкет!

(Раптом музика обривається. Світло смолоскипів тьмяніє. На білій стіні палацу з'являється людська кисть без тіла і починає повільно випалювати вогняні слова: МЕНЕ́, ТЕКЕ́Л, ВЕ-ПАРСИ́Н. Натовп застигає в німому жаху. Валтасар блідне, кубок випадає з його рук).

Валтасар (кричить, голос зривається)
Хто це?! Кличте халдеїв, кличте магів! Нехай прочитають цей вогняний знак!
Хто розгадає слово – отримає багряницю і золотий ланцюг на шию!
Мої коліна тремтять... Що це за жах дивиться на мене зі стіни?!

СЦЕНА 2. Ваги долі

(До зали повільно входить старий пророк Даніїл. Він не схиляє голови перед п'яним регентом, його погляд суворий і чистий).

Даніїл (вказує рукою на вогняні знаки)
Залиш собі своє золото, царю, і свої дарунки віддай іншому.
Я прочитаю тобі напис, який випалив Дух Господній за твоє зухвальство.
Ти підняв руку проти Бога Небесного, ти пив вино з Його святих кубків і славив ідолів із каменю.
Ось що значать ці слова, Валтасаре:
МЕНЕ́ – порахував Бог твоє царство і поклав йому край.
ТЕКЕ́Л – ти зважений на вагах долі і знайдений занадто легким.
ВЕ-ПАРСИ́Н – твоє царство розділене і віддане мідійцям та персам.

Валтасар (намагається сміятися, але голос тремтить)
Старий безумцю! Ти просто хочеш налякати мене своїм Богом!
Вавілон не можна розділити! Хто пройде крізь глибокі води Євфрату?!
Варта, налийте мені ще вина! Напис згасне з ранком!

СЦЕНА 3. Вода, що зрадила місто
(Вбігає закривавлений Вісник, падає перед троном).

Вісник
Жах, владико! Вавілон упав! Ми зраджені!
Перси здійснили неймовірне... Вони прокопали новий канал і повернули річку Євфрат в інше русло!
Вода, що захищала наші мури, пішла за лічені години!
Річка стала бляклим струмком, і вороже військо увійшло в місто прямо по сухому річищу!
Ворота Іштар відчинені, палац оточений, перська кіннота вже в садах!

Валтасар (дивиться на стіну, де гаснуть слова)
Вода пішла... Золото зрадило... Ваги повернулися проти мене.
Даніїле, твій Бог не помилився...

Хор вельмож (в паніці)
Тікайте! Рятуйтеся! Смолоскипи гаснуть, залізо персів уже за дверима!
Сонце Вавілона сіло за одну ніч!

(Двері зали вилітають під ударами таранів. Вриваються перські воїни з оголеними мечами. Валтасар падає під ударом списа. Велике місто занурюється в темряву історії).
***

Далі буде.

Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
коро́ви подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки́!»

Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у магазин приве́зли хліб».

Ганяють курки по асфальту,
сусідка вибиває пальта,
а за сараями теличка
скубе хазяїна-п’яничку.

А з того боку від сараю,
де проживає баба Рая,
летить легке підсохле пір’я
у прохолодне надвечір’я.

Ще трохи – всі поляжуть спати,
почнуть до клубу йти дівчата,
я теж піду сьогодні в клуб,
в козла пограю хоч на руб.

Бо день проси́діть, самі зважте,
на цій протипожежній башті,
нікому слова не сказавши,
нелегко дуже, самі зважте.

28 листопада 1994 р., Київ

За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
«Вочевидь, не альпініст, —
каже кіт, піднявши хвіст. —
Може б, ти не задавався
та до будки б повертався?»

2017

Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно.
Сумні надгробки вже сказали все.
Тепер їм лиш у відчаї мовчати.
На білому крилі не принесе
Потрібне слово янгол, що на чатах.

20 лютого 2026

Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…

Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Від пітьми солодкої зневіри.

Та не так складається, як завжди,
Між рядків і приголосних збігів —
Марнувати долі, мабуть, краще
У снопах…
стежками давніх скіфів.

***
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.

***
Феміда судить, а закон карає
у тім числі і винних без вини,
які не знають,
що у хаті скраю
найлегше стати жертвою війни.

***
Велике пу – мале і темне,
та видатна у нього роль...
воно нікчемне
ще й скажене,
а між злодіями – король.

***
Поповнюють нашестя сарани
скаzені ідіоtи із болота
і зиркають вони
як барани
із підворітні на нові ворота.

***
Не дуже точні терези Феміди
показують за якістю ознак,
що люdоїди –
це мої сусіди
і кожне іменується – пацак.

***
В усі кінці дороги несходимі,
не радує ніде вітчизни дим,
бо як із диму
не вернути Криму,
то Кримом у Європі буде Рим.

Цензурі
В релігії нема одного бога,
тому немає миру на землі...
якщо така традиція від цього,
то хай собі їдять одне одного
корейці, китайози, моsкалі.


08/26

 
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
 
здійнявши галас
або тайком
чи був багатим ти
чи жебраком
коли кивне бог, урешті
іди у путь
 
дивись-но жінка
на вулиці
дивись-но хлопці із
поліції
коли кивне бог, урешті
іди у путь
іди у путь
 
 
 
 
 
 
 
 

Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Плинуть спогади солодкі
Про далеке та ясне,
Неповторне і коротке
Все, що тішило мене.
Уздовж берега йду схилом
І наспівую пісні
Про довічно серцю милі,
За веселість їхню, дні.
Небо зоряне чарує,
Протяг збуджує думки, -
Не спиняючись, іду я
Через пагорби-ярки...
26.08.26

Гайда у сад! Вже пролягли сліди
Поміж дерев, де яблуні і груші.
А трави скраю — найщиріші душі,
Що зачекались нашої ходи.

Ідем, ідем! Скоріше навпростець!
Вже квіти почали свої розмови.
І на билині коник - стрибунець
На щастя роздає усім підкови.

Підхопить вітер хмари голубі,
Що хвилями були насправді.
Чи то мені здається, чи й тобі,
Що сонце пропливає в дирижаблі?

Гайда хутчіш! Десь відшукаєм тінь
І краплі росяні на павутинні.
Я показати сад тобі хотів.
А літо нам несе свої гостинці.