До зустрічі вчорашній
чи підібрати риму
Або
Фотографом
увічнити на знімку
знайомі мені образи:

Тут Фенікс
повсталий з попелу
відтворить посмішку
на давніх своїх устах

А поруч сяде Німфа
що злетіла з високá…

І щось тяжке, земне
розтане в пирогах.

1983

Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.

Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Чужі й свої - ніхто із них не кається.

 може праведним було
 може і ніяким
 те дитинство та село
 і коти й собаки
 при колодязі цебро
 грядка з огірками
 бур’яни уздовж і проз
 силосної ями
 кури гуси ще птахи
 комбікорм і тирса
 непонятні матюки
 кінь з дороги збився
 комашня і спів жабів
 скоро надвечір’я
 хай би ще чогось узрів
 ще у щось повірив
 небом їздять чумаки
 зі своєю сіллю
 у мішку де сіль дірки
 просипають сіють
 

Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.

Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
А тільки глуха луна.

Він був підозріло щирим –
А ми не найвищий суд,
І слову поета вірим –
Бо дійсно такий Охмуд.

Інакшим його не знали,
Збагачував ревно він
Душевності ідеали.
За це наш земний уклін.

Поїхав на Жуків острів
На двійко чи трійко діб…
Якраз під убивчий обстріл.
З ким зараз він ділить хліб?

07.07.2026

 
Колись у шахтарських пагорбах, що у Дакоті
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім салуні
 
Рокі Ракун кімнатку замкнув
Із Ґідеоном in quarto
У Рокі весь час є гвинтівка в руках
А сам він жадає одплати
 
Суперник у нім прокинув інстинкти
Увівши його даму серця
Що звали Маґіл, скорочено Ліл
Усяко відому, як Ненсі
Оце вона й легінь що звав себе Деном
Селянську танцюльку стрибали
Рокі ввалився і лихо скривився
Казав ”Дені-бой, чуєш, стривай-но“
Був Деніїл меткий і стрелив як стій
І Рокі під стінку сконав-ох
 
Лікар з’явився штиняючи джином
Чистішу спитав скатертину
Казав ”Рокі, ти стрів небезрадного“
А Рокі ”Док, усього-то подряпина
І я одужаю, здужаю, док, уже якось зумію“
 
Оце Рокі Ракун у кімнатці замкнувся
Із Ґідеоном тим самим
І Ґідеон лагідно не заважав
Щоби Рокі вертався до тями
 
 
 
 
 
 
 
 

На кожному вікні - кімнатні квіти
І за вікном встелили грядку всю.
Я буду як вони життю радіти,
Вбирати в себе завжди цю красу.

І насолоджуватись нею до останку,
Писати вірші та добро творить.
Душі потреба. а не забаганка -
Не існувати - повноцінно жить.

2017 р.

Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовити не можу.
09.07.26

Сонце дивилось на нас
дуже похмуро,
без усілякого схвалення.
Зручно було вважати,
що плями
сяючий лик затьмарили,
що то тимчасово,
й пройде незабаром…
Сонце вже вибухає,
а ми все ще думаємо,
що живемо.

2026

В зимовім краю квітка росла,
Хоч зла хуртовина її замела,
Та квітка страждала, але ще жила
І чекала, поки прийде весна.
Ту квітку сильно мучив мороз,
А листя з’їдав лютий некроз,
Вона не здавалась і далі жила,
Бо вірила, що недарма розквіла.
Мріяла квітка про черенки,
Та вийшло все взагалі навпаки,
Бо весна все одно не прийшла,
І мрії квітки їла імла.
То квітка кохання й квітка вогню
Що мріє зігріти душу твою,
Бо ти для неї — весна,
Ти для неї,як сонце ясна,
Ти для неї, як спів всіх птахів,
Ти для неї — життя черенків,
Ти для неї — радість життя,
Без тебе вона — піде в небуття…
06.12.2024

Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.

Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від тої нетривкої жорстокої сваволі,
Що оберне на мотлох дорогоцінний скарб.

Пробіжка на морозі - пробіжка у майбутнє,
Та на ногах кайдани невтомно дзеленчать.
Минуле дороге, болюче й незабутнє
Кладе на юну стежку стурбовану печать.

Дай Боже не спіткнутись у швидкісній гонитві.
Шляхи ведуть до Риму, мов у стражденний рай.
Дай Боже не запнутись у боротьбі й молитві,
В яких поставить крапку цей неповторний край.

20 січня 2026

ти не поспішай
по сигаретці бігти вогник
треба подумати
попіл осипається
не поспішаючи
треба подумати
мені потрібен твій погляд
але твоя квапливість
збиває попіл та дим
дим не розвіявся
треба ж
треба подумати

2020

Не ловіть мене, як рибку срібну —
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Тож не зазирайте так далеко —
Разом ще і кави не пили.
Спілкуватись в інтернеті легко,
Та не факт, що стрінемось колись.
Не планую завгодя нічого —
бо війна кладе малят в труну.
Може, завтра я побачу Бога,
Чи у лютім пеклі сатану?
В нашім віці про любов чи варто
Мислити, не те, що говорить?
Штучні фото догорять, як ватра,
І порвуться, наче ветха нить.
Бачили мене без макіяжу,
Кволою опісля терапій?
Зазирнувши в очі, лиш розкажеш,
З ким збирала пахощі надій.
Поховала неземне кохання,
А тепер плекаю — самоту.
У прекрасних серенадах травня
Загубили жінку саме ту.
Як піймаєте на вудку, знаю,
Чим це може обернутись враз.
Віднайшла в поезії розмаю
Млосну тишу і прекрасний вальс.
Поки ще горіх не розкусили,
Розгадали таїну душі —
Не ламайте зуби, друже сивий,
В озері мутнім ловіть лящів.

07.07.2026р.

Вмій сказати НІ,
коли ТАК вимагають від тебе:
НІ – безжальній війні,
ракетам у небі!
 
НІ – цинічній брехні
про «диктаторів» і «агресорів»!
Вмій сказати НІ
навіть під пресом!
 
Вмій надії сказати ТАК
перед очима Всевишнього,
про свіжі хрести пам‘ятаючи
на воїнських кладовищах…
 
ТАК – восьмирічній Олександрі,
якій ракетою відрізало ногу,
але повернулась в спортивне завтра,
дякуючи лікарям і Богу.
 
ТАК – кажемо із щирим болем
світлій памяті поета і кардіолога
Володимира Волікова –
не повернувся з мінного поля.
 
Зелене світло, будь ласка!
ТАК, наші  мужні мами!
Під ридання сирени везуть коляски
з маленькими громадянами…
 
Вмій сказати НІ,
коли ТАК вимагають від тебе:
НІ – безжальній війні,
ракетам у небі!

2026 рік

Проганяю ілюзії,
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
І полегшено дихаю,
І дарма хліб не їм,
І стаю радо втіхою
Онучатам своїм.
08.07.26

Серед гiр заховавшись вiд свiту,
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.

Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Гомонiли десь зорi здаля.

Обвиває, обкручує спокiй,
Нiжним дотиком пальцiв своїх.
Почуття, пронеслися, крiзь роки,
Залишившись в долонях моїх.

Тiльки лiто навколо шепоче:
"Поспiшай! Серце успiхiв хоче".

Дуже дивно:
В місячному сяйві
Сніг летить
В прозорих небесах.

То не сніг з небес злітає
То дiдусь старий та сивий
Попіл з люльки вибиває,
Та роздмухує щосили.

То не місяць в небі сяє,
То своїм премудрим оком
Дід на попіл задивився,
Та замисливсь ненароком…

Тихо-тихо стало скрізь:
Він нам казку зараз розповість…

1974

Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
Допоки нових Єрмаків
Плодитиме незміряне болото
На подив отетерілої Європи,
Що дивиться на диво це
З -поза золотих мішків,
Лиш час од часу згадуючи
Турботи й людські клопоти.
А навалитися б гуртом
На фюрера нового,
Повторивши віраж Історії?

Так сяйво пам’яті про видихи і вдихи
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до скель, готуй птахам офіру,
Нехай спокутують дурниці крадькома!

Немає сенсу врешті у кінці еклоги -
Казав Плутарх, збираючи букет,
Жінок не збуджують диванні носороги,
Самі займенники не створюють сонет!

Кажи і ти мені про те, що ще не знаю,
Краплак закатуй в банку прозапас -
Є чудодійною для всіх реклама раю,
Як тінь від дерева життя в дороговказ …

сон по дузі губ
ковзає ще
її волосся вранці
капризніше
ніж вона сама
торкаючись себе
недовірливо
через щілинки очей
дивиться у дзеркало
наводить стрілки сонце
неквапливо
сходить

2026

Як йдеш крізь терня до зірок –
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.

Євангеліє – акровірш

Є правди писані життя розумінням
Вірою на струнах мальованих словом
А надійні ноти на стежках терпіння
Неначе ікони батьківської мови
Горді бо вписані в плащаницю кров’ю
Емоційним світлом вписані в сторіччя
Люди принижали невіри любов’ю
Ішли зором волі не кроком каліки
Єднала їх правда через усі віки.
У32/84

Так зрісся з домом, що уже не хочу
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.

У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
Чар-зілля прикладатиме до ран.

У цьому домі висохла оаза,
На денці чаші краплі каяття.
І ти стоїш у ньому, ніби в'язень,
Якого полонило небуття.

У цьому домі дим святих ілюзій,
Уривки правди, мов шматки газет,
І візії невидимих алюзій,
Які звільняють з бісівських тенет.

У цьому домі святість і порочність,
Тюрма і храм, свобода і полон.
І головне - це не втрачати точність,
Відкинувши іржавість заборон.

17 січня 2026

Я з тобою — в розвідку, а ти
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?

Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
Паморочливо лоскоче вії.

Де закоханих єднає — шлюб,
Причащає солодом любові,
В присмерку вмирає сонцелюб
Й воскресає на світанку знову.

Де минуле мохом поросло,
Кануло у спогадах мовчання.
Чародій ворожить на Таро
І пророчить неземне кохання.

Розпускаю кучері руді
Та скидаю з себе чорне плаття,
Щоб камінчики пускати по воді,
Захлинатися в обіймах щастя.

06.07.2026р

А високі флокси стали всі стіною,
Лише червоніють квіточки вгорі,
Ніби розмовляють вони із тобою
Про те, як чудово нині надворі.

Зеленіють трави, достигають вишні,
П"янить і дурманить липи диво-цвіт.
Флокси як віночки чи букети пишні
Так милують влітку вже багато літ.
2020 р.

Кривавим почерком накреслені
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
Але іще ніхто балістику
Словами в небі не збивав, -
Тож не розводьте казуїстики,
Щоб не було для скарг підстав.
07.07.26

Значніше старший найдавніших зíрок хащів
Ковзáючи крилами поміж сущим та не сущим,
Розкривши втаємничені повіки,
летить на Землю яйцекладний,
небачено величний темний ящір.
Залиш надії,
кожен живородний!

2026