Селям, паша. Зайди на кілька слів.
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.

І що, чи падишах убив мене,
чи, може, покарав, чи то одвергнув,
що з персами вела розмови зверхні,
гінцями слала їм свої наме*,
гострила плани, ївши карамель.
Мені він вірив, чуєш, впершу чергу.

За всі оті насмілення і жи...
і живість, і бестійство рудокосе,
за гру, безстрашшя, силу, стійкість - ось це
за що мене він, дійсно, і любив
і наперід усе мені простив -
у віршах підіймав - кохав у прозі...

Іди вже, Ібрагіме...ти то знав?
У мене є твоє ім'я таємне -
ще із Паргали - зовсім не Едірне -
де ти набосо біг на рідний став...
його я не розкрию без підстав.
Час, як суфій - згорнув далеке й кревне.

Цей липень кольору мохіто
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.

Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
Цей липень, чарівник зелений
Таємно та лише для мене
Малює в небі цифру "сім".

Давно мовчу, не протидію,
Не повертаюся зі сну.
Зробивши віршем ностальгію,
Ховаючи безцінну мрію,
До серпня руки простягнув.

Останні судоми зими,
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.

Приречений немічний птах
Заплутався в нетрях, вітрах.
Він рветься в оновлену даль,
В тумані узрівши мигдаль.
Але невідступний мороз
Заковує птаха в торос.

Останні судоми зими
В полоні побачили ми.
Не вирватися із тенет,
Нещасний закутий поет.
Замерзле у кригу стило
Стилетом для нього було.

27 січня 2026

Доброволець-грузин віддав своє життя за Україну в бою на Харківському напрямку.
Виступав за український футбольний клуб «Колос».
У нього залишилося троє дітей…

Він покинув свою родину,
хоч у серці забрав Грузію…
Та для себе відкрив Україну,
тут знайшов собі вірних друзів.

Ось його омріяна доля -
український футбольний «Колос»,
в білих смугах зелене поле,
сльози щастя від забитого голу…

Та як поле стало червоним,
він пішов боронити волю…
Чуєте, б‘ють по ньому дзвони!
Він сам обрав свою долю.

2026 рік

Ви так далеко нині від сімей,
Бо Батьківщину треба захищати,
Охороняти сон малих дітей
Та щоб могли й дорослі працювати.

Сьогодні ви далеко від родин,
Від батька й неньки та рідної хати.
А в когось ще дідусь. мабуть живий,
Що перемогу ніс у 45-м.

Заради них тепер ви на війні,
Холодних бліндажах й сирий окопах
Вигнати ворога з вкраїнської землі,
З близькими святкувати Перемогу.

2018 р.

Чорногуз, задерши дзьоба,
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
Бабця, мати і я, звісно,
Зранку бралися до справ:
Хтось, наспівуючи пісню,
Огородину сапав.
Хтось кормив свиней і птаство,
Хтось на випас гнав корів, -
Ніби я в казковім царстві
Бути в дні оті зумів
Тут, де знов задерши лоба,
Помічаю, мов тоді,
Що знайомий бусол дзьобом
Радо клацає в гнізді.
23.07.26

Мені не спиться, в спогади поринув.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.

Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
Можливо, біль — дорога у життя?

Самотньо, сумно, трохи навіть прикро,
Бо ніч так марно гасне у вікні.
Пройшли роки, немов короткі миті,
А скільки слів лишилось при мені...

Заснути б якось. Хоч який сценарій —
Моя душа з тобою назавжди.
Далеко ти, проте я точно знаю,
Що ближчої ніколи не знайти.



2024; переосмислено у 2026

 
Святий Стефан із трояндою
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
 
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
Стефан не скаже, як слова не найшлись
 
Дзвóни злоті благовісту
Пекло брязкає у відра
Поміж нині і колись
Стефан наповнює і опускає
І опускає вниз
 
Дамський пальчик сяйвом Місяця
Пише ”пощо?“ на ранкові небеса
Сонцебризки, зореблиски
Трем пітьми зі днем прощається
 
Бистрі стріли гостротілі
І дрібниць чимало, що відкинуті
Збір сезонів, у безсонні
Укрий любов пурпурним шовком, милою зви
 
Чи труди, чи сумніви хай
Відповідь лише прости і прощай
Голос достатку, голос журби
Хтось іще підбирає, що інший розбив
 
Святий Стефан зостанеться
Загублене віднайдеться
Берег, умитий піною шторму
Сам він давно тут, мабуть це зветься ”вдома“
 
Не спішить Фортуна, і Каліопа
Її прядиво плутане, їй лиш відоме
Відповісти легко, утім
Що ти відповіси відповідальникові?
 
 
 
 
 
 
 
 

Всі волоцюги марять мандрами -
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,

Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
Завжди рятує світ від крайнощів.

Бо й у Карпатах вертять хмарами
Не добирають рік зариблених ,
І відповідь дають узварами
Ухилом хвилі скель заглиблених.

На початкАх Ламарка-Штірліца
Лежать одні й ті самі мудрощі -
Не слід шукати дефініції
Всі волоцюги прагнуть любощів.

Тому Юхиме ти чи Лесику-
Нехай зорить намисто вранішнє,
Не звабити котяче песиком,
Воно є символом цікавішим...

Карфаген повинен
бути зруйновано
ми погостювали
Барка
нам час

караван
у вигинах барханів
просуває свій шлях
крізь
можливість
бути
залишитися
лише змінюючи
одягу
обличчя
не впізнаючи себе
на порох
пісок
чи вітер
сонце
осушить чашу
нашу
не встигнувши
торкнутися тебе
Барка
нам час
у дорогу

слів
не вимовимо
заносить
пісок
хто
був
буде
з нами
потім
поведе
караван
далі
ми погостювали
Барка
нам час
час у дорогу

2024

Цей білий непорочний сніг,
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.

Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
Самої вічності породи.

Навшпиньках пройде заметіль,
Не сколихнувши подив лісу.
Не треба надлюдських зусиль,
Щоб розминутися із бісом.

Так тиша з відрами води
Ітиме крізь пеньки і хащі.
Не знавши іншої біди,
Себе відчує хтось пропащим,

Приреченим на ці краї,
На ці мелодії любові.
І не потрібні вже раї,
Так заяложені до болю.

Ітимеш крізь нічний туман,
Крізь невідомість і хуртечу.
І сумнів, наче бусурман,
Не спокусить тебе на втечу.

26 січня 2026

У Британії опублікували 10 ранніх пісень легендарного рок-музиканта Девіда Боуї.
Композиції були створені в період, коли він ще виступав під ім’ям Деві Джонс.
Записи були зроблені за участю гітариста Джиммі Пейджа, який пізніше став засновником Led Zeppelin, та піаніста Нікі Хопкінса, який співпрацював з The Beatles, The Who та The Rolling Stones.
У 1966 році, через рік після створення цих композицій, Деві Джонс змінив ім’я на Девід Боуї, щоб його не плутали зі співаком американського поп-рок-гурту The Monkees Деві Джонсом.
Нагадаємо, що останній альбом видатного митця - композитора, співака, актора, художника, який пішов у небуття у самому розквіті творчих сил, має назву "Blackstar" (чорна зірка).

У мертвій тиші
запалив чорну зірку —
стало світліше…
Та все одно гірко,
що так надто рано
кращі падають свічкою
на дно океану
вічності.

2026 рік

Нема води, нема тепла,
немає інтернету.
І закривавлені струмки
щодня фарбують Лету.
Нема і сонечка давно,
бо змучене й подерте
воно сховалось за хмарки:
боїться теж померти.

2026, березень

 я написав тобі сонет
 так написав і передумав
 на що тобі сонета нумо
 я написав собі сонет
 десь грали танцювали румбу
 контрапунктуючи сюжет
 я обійдусь без кастаньєт
 день проживу як є сумбурно
 тарзан і джейн квітує рай
 мангусти і священні кобри
 слід розставатися укотре
 розгадуючи слово ʻ най ’
 ми будемо щасливі знай
 ми будемо щасливі попри
 

І загадковий шерех сукні,
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
Мого кохання теплі хвилі
У грудях б'ються і шумлять,
А я набравсь такої сили,
Що став рішучим всім під стать...
23.07.26

Я хочу повернутися в Карпати,
Де час прилiг спочить промiж смерек
Та вiтру колискову заспiвати
Нехай дрiмає в гостях у лелек.
У схованки погратися з туманом,
Як знак лишити подих на росi,
Наповнюючи голову дурманом,
Плекатись в рутi, в неземній красi.
Зiгрiтися душею зрiвши ватру,
Покласти зорi в кучму для сiвби,
I сiсти на ослонi поруч шатру,
Без страху, без докору, без журби...
Ф.Ходак 27.12.2025