Сповільнений тихий сніжок,
Мов друг призабутий, далекий.
Вкривається снігом порок.
Пророк у снігу, мов лелека.

Так тихий засніжений вальс
В гаю прозвучить непомітно.
Це ніжне послання до вас,
Яке білосніжно розквітне.

Мелодія снігу звучить
У кронах самотньої липи.
Так Хронос прорвався крізь мить.
Ми чуємо стишені хрипи.

Мелодія крізь вітражі,
Крізь візії, марення, хугу
Розвіє у нас міражі
Для дужого творчого плугу.

22 січня 2026

Таємно, щоб ніхто не знав,
Ісус вечеряти зібрав,
Четвер цей день на небесах,
а жертва в Храмі, бо Песах.

Піднесений панує стан,
бо відповідний мають сан,
відсутні поспіх, суєта –
Єдине щось спільнота та.

В світлиці чистій стіл стоїть,
що Бог послав, Його хваліть,
приємне світло від ґнотів,
все так, як Бог того хотів.

Солоне й гірке неспроста
цілують і звучать уста
достойних цих чоловіків,
як і на протязі віків.

З солодким миска також є
в надії Бог його дає,
стоїть посеред гірких блюд,
бо жде і просить його люд.

Розводять, п’ють вино із чаш,
їдять жертовне з Храму аж,
розламують і хліб, жують,
і тиха мова йде про суть:

Ісуса тіло хліб цей є,
хто їсть, життя спасе своє,
вино у чаші – Кров Його,
хто п’є, ласкає Бог того.

Ісус, Христосом звати слід,
для друзів віддає Свій Світ,
не так, як світ його дає,
а як сказав, так Він вже є.

В завершення псалми звучать,
таємного лежить печать,
бо Дух ще не зійшов на них,
а поруч вже великий гріх…+

16.07.2026р. UA

 що хотів сказати
 не згадаю вже
 звабили без ради
 випадкові жести
 сонцесхід на трасі
 чобітки дівчат
 шини від камазів
 згар пекельний чад
 музика без тями
 чардаш і гопак
 п’янка із піснями
 несмак і не смак
 а тобі батраче
 вимушене дно
 ангели не клячуть
 богові все’дно
 субмарини потім
 війни субмарин
 хто кого потопить
 сплине сам-один
 піднесе правицю
 з пальців зробить v
 поруч залізниця
 поїздить собі
 

У грудині стогне вітровій,
ветхими нитками губи зшито.
Мабуть, що не варто в буревій
кочергою згадки ворушити.

Блискавиця вдарила, ніяк
з того пекла вирватись на волю.
Знепритомніла, зневірилась, ще б пак,
сам на сам боротися з юдоллю.

Не повернеш втрачену весну,
нащо гріти марні сподівання.
Журавель у даль крилом змахнув,
залишивши тугу на прощання.

Забуває сни медовий ліс,
листопад фарбує парасолю.
Мчить життя, мов потяг, під укіс
до кінцевої зупинки болю.

15.07.2026р

Вклоняюся низько високому слову,
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
Всім серцем любити Вкраїну свою.
16.07.26

Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.

Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
На вiнок, що собi заплела.

Аромат наркотичної втоми -
Засинає, як тиша вночi.
Десь лiтають ракети i дрони,
I пускають залiзнi мечi.

Це наснилося? Все - не насправдi?
Пробивається свiтло вгорi.
Бiль i сльози на вивченiй картi,
Боже милий, прошу, прибери.

Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©

Він не любив прогулянки кроком Він не любив прогулюватись мляво
Не написав співзвучний мадригал Не написав співзвучний мадригал
Не подбав про вдачу Не дбав про строгість етикету.
Йому не скажеш:
«Бідний Франсуа»

Місцевих муз конфузами ганьбив
Своє нутро не залишав в заставу
Про рай з дияволом пророкував
І заповів для Бога пекло.

Перепон часу обминувши,
Мені б з тобою заволати: «Аллілуйя»!
Шалений, бідний Франсуа.

1990

 
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
 
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
чому лікарі тут усі без лиць
хоча не дійшов би у коридор
бачиш сама, сестро морфін, я прагнув, гов
 
ужеж, нині знаю, що світ речей неясний
молю, сестро морфін, замість жахів дай-но снів
бо я вигасаю нанівець
і зі шприцом увійде мій грець
 
цвіт соків коки, на обличчі лід уст нічних
ей нумо, сестро морфін, приготуй мені нічліг
бо знаю, і ти знаєш, на світанні би лишив
вас, що зібрались тут, і оцю постіль
і багряні плями жнив
 
 
 
 
 
 
 
 

шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забутий в скринях пліснявою цвіте
дірочки від цвяхів зрошуються росою
мовби зіниці в день чорних сучків кроки
з глиняного гнізда в слід що ліпила пташка
до черевиків стоптаних за роки
мрій на шляху життя що протоптав мурашка...

біле як те вапно світло пошерхле вдень
там де полює голуба тиха як смерть куниця
у голубнику серед гілок з вишень
можна влізти до нього і…назавжди згубиться

Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця на святій землі.

А рятівні ідеї у колисці
Невинно сплять у білих пелюшках.
Спалахують ранкові блискавиці.
Злітає в небо доленосний птах.
Так істина розсіяна у лицях,
Мов зерна у віддалених віках.
У селах і у вигаслих столицях
Прорветься правда крізь німотний страх.

22 січня 2026

Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.

А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
То значить, Ти у мене віру мав,

Як я у Тебе. Віддаюсь навзаєм,
Свою у вічність добавляю мить.
Сідає сонце. Промінь опускає
В зелене жито, де б ще жить і жить.

 найбільш морочить саме те
 чого немає поки
 й чи буде невідомо теж
 й наскільки все це пофіг
 у дзеркалі чи просто склі
 відбите щось минуле
 за чим жалітимеш собі
 а всі давно забули
 оскільки є буденний треш
 новини сенсаційні
 війна загибель і авжеж
 підвищуються ціни
 танцюючи мораліте
 на сцені віртуальній
 чи не танцюючи ніде
 питання ці питання
 

Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
Пробачити і зрозуміти,
У вівтарі себе знайти.
Та знаю, що Бог шельму мітить,
І що не скарб я доброти!
Та все ж таки... та все ж таки...

15.07.2026р.

Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані стату́ї,
що з них ще кракелюр не облетів.

Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
Чумацький віз і стезя солі в степ.

Вишнева барва мислення тарасів,
пісні повстанські, всталі з шанцю знов
- мовляв це через них війна і траси
зміновані і час життя посовг.

Таких нервують тьохки солов'їні -
хай, навіть, дуже - дуже близько фронт -
коробить Стус, Бандери сині гори,
та, вдронює, до взбісся Фаріон.

Володимир - це світу володар,
То ж День Ангела нині у вас.
Побажаєм міцного здоров"я
Й неба мирного над усіма.

Настрій хай не псує вам нічого
І ніхто. Тепло буде в душі.
Володимира щастя земного,
Щоби радісна кожная мить.

2022 р.

Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
15.07.26