О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ну, Шекспір, він у алеї
У гострім шузі та джинсах
Говорячи до француженки
Яка мене добре зна
Послав би їй питання
Про що була розмова
Та хтось поцупив пошту
І на скриньці замок
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Мона радила мені
Триматися подалі від колії
Казала, що всі залізничники
За вино твою п’ють кров і
Я казав: “О, я не знав цього
Але стрічав одного із них
І він скурив мої повіки
І сигарету з рота вибив”
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Дід умер на тижні
Поховали у скелях його
Але всі досі говорять про
Те, як сильно всі вони шоковані
Але я цього й очікував
Знав, що він утратив контроль
Коли палив огонь на Мейн-Стріт
І шмаляв туди із кольта
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ще сенатор завітав сюди
Демонструючи свого перця
Обдаровуючи квитками
На весілля спадкоємця
А мене ледь не прийняли
Може пощастить невдовзі
Безквитково упійматися
І знайтися під ваговозом
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ще проповідник спантеличений
Бо питав його, де одяг
І ті двадцять фунтів заголовків
Що приклеєні до нього
Але він кляв мої доводи
Я же шепотів: “О, тобі не сховатись
Бач, і ти такий як всі
Я вірю, ти у маслі”
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ще дощовник подав був ліки
Та казав: “Пірнай у це”
Якась техаська мікстура &
Колієвий джин іще
І, як дурень, я змішав їх
Що задушило мою тяму
І люди тепер потворніші
Час провалюється в яму
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Коли Руті каже приходити
До лагуни у пивниці
Безкоштовно подивитися
Вальси із панамським місяцем
То я кажу, “Ой, та годі вже
Ти же знаєш мою дебютантку”
А вона: “Дебютантка знає те, що потрібно
А я знаю, чого ти вартий”
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
Ще цеглини лежать на Ґренд-Стріт
Де неонові божевільні
Падають ідеально всі вони
Режисура дуже стильна
Ось я сиджу терпляче так
Чекаючи, яка же ціна
Пропонується тобі щоби
Не пройти через це все ще раз
О, мамо, це кінець, а чи затик
Не вилазити із мемфіс-блюзу
У студії пересувній
 
 
 
 
 
 
 
 

Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпі́л,
і люд нажаханий в підвалах.

За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
ховали вбитих безневинно.

В дворі церковнім – свіжий рів,
одна на всіх могила спільна,
куди без міт чи номерів
в мішках тіла вкладали щільно*.

Гарматний гул слова глушив,
і вітер гаром дув отрутно,
й священник встигнути спішив –
збивався і бубнів ледь чутно.

Здіймалась в небо чорнота,
гнітився храм в журній оздобі,
і навіть Смерть сама – і та! –
схилила голову в жалобі.

* Під час окупації в місті Буча, на території храму Святого Апостола Андрія Первозванного та Всіх Святих, була братська могила, де було поховано кількасот людей, загиблих від рук окупантів. Зараз тіла перепоховані, а на тому місці встановлено меморіал з іменами загиблих.

30.03.22

***

Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник

***

Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сушко сушко сушко сушко
ніяк в ті двері не пролізе
юрко

***

З відбірним матом я ваяю
собі новий сто перший нік
бо сотні різних попередніх
гаплик

Присів і мовчить у думках.
Глянув на святих ікон поле.
Питав святих, чому той жах
Так сів на край наш своїм болем?

Я знаю, мій словесний стяг
Сьогодні не одного коле.
Все ж таки лине він в піснях
Надсянських сіл вірним соколом.

Там прудкий Сян його ідолом.
Мовчазна пісня у церквах…
Бур’ян брехні на предків поле
Присів, мов заржавілий цвях
Й пам'ять мого народу коле.
Молитва радістю в піснях.
у32/41

Дружок твій мандрує на небо,
А шубку залишив у тебе.
Він прямує в гості до мати,
Прийде час - ти ще будеш з ним грати.

А допоки друга немає,
Ми шубку надійно сховаємо.
Для цього це місце підійде,
Сюди ще не раз ти прийдеш.

Це місце, де вмирає дитинство,
Тут килимом розквітне барвінок.
Тут вперше про смерть почуєш -
На цвинтарі домашніх тваринок.

04.2026

Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Пізнання сивих чатових.

Пізнання раю чи Валгалли,
Пізнання темряви вві сні.
Те, що пророки не сказали,
Промовлять хвилі штормові.

Промовить ліс під час світання,
Промовлять поле і степи.
Так скаже посмішка остання
Далеких гір: "Терпи, терпи..."

11 листопада 2025

Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.

Люблю його: як море — сагу вітру,
Немов калина — промені ясні,
Бентежна юність — райдужну палітру.
Залиш хоча би спогади мені.
Я так його кохаю, Отче. Звідки
В журі чекати долю біля хвіртки
І захлинатись в пролісках туману?
Його любити я не перестану.

Я думаю про нього світанково,
А вибираю крижму неземну.
Сльозу топлю у смутку та любові,
Та більше зорепад не обійму.
Я так його кохаю, Боже правий.
У самоті стою на переправі.
Хоч відпускаю душу полотняну —
Його любити я не перестану.

27.04.2026р.

Перед самісіньким ранком
Приємне мені наснилось,
Що сонця ясний промінчик
Цілує мене ласкаво.

І я уві сні усміхалась,
Промінчик отой ловила,
Впіймати його намагалась
Та він утікав щосили.

Коли ж свої очі відкрила,
Тебе я побачила, любий,
Відчула як ніжно цілуєш
І була така щаслива.

2019 р.

Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
29.04.26