Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
 
Немає часу любити, і себе розкрити
Де той час, у кого він є
Життя стає капарним, коли ти дірка у карті
У електронній картотеці
Блукаючи всяко із місця до місця
Вищезаючи славнозвісно
Іще хтось інший тебе замістить
Як ланку
 
Можна дурити друзів, як то буде потім
Але не можна дурити себе
Увізьми себе в руки, висувай вимоги
Або виставлять у галереї
Бетонне шосе не рада тобі
Куди то бігти, а чи іти
І, розігнавшись, неквапно ти упадеш
Розігнавшись, неквапно ти упадеш
 
 
 
 
 
 
 
 

Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»

Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
розпростався журавель.
Він із сумом зирить в небо,
сам би влився у той ключ.
Та повік стояти треба,
як у небо зір не луч.
Може, прийде хто теперка
під ці вербоньки старі...

І гойдається відерко
над криницею вгорі.

21.09.22

Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.

Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Увірветься в первісний екстаз.

І його закони невідомі.
Містер Ікс у мантії страшній.
Час вершить історію і долі
У судовій залі неземній.

Він сховає у кишенях кулі,
Невблаганний здійснюючи суд,
Корчить пики, скручуючи дулі,
Вічний юродивий баламут.

10 листопада 2025

Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?

Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Поблизу дороги?

Коти лежать
Вже покотом під кленом
Чекати щастя? - Тут!?
-Ой хлопче, дуже треба!

Стихії слухати
Під поліетиленом,
Ховати ружу
Від пітьми Ереба?
________________

Що відділяє нас від плину часу?
Від вітру … снів …
Корогви плом’яної -
Можливо поліноз до лемонграсу,
Чи звичка до надії різдвяної.

Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.

Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Замолюють у бур'янах важкі гріхи.

Чорнобильські криниці не тамують спрагу,
У вулику медовім повно диких ос.
Від площі Незалежності до саркофагу
Волочить чорний хрест Ісус Христос.

26.04.2026р

На світанку юності своєї
Хтось стрічає справжнєє кохання,
Інший все житя його шукає,
Віднайти чомусь так і не вдасться.

А як доля золотом сипнула,
Коли стало сонце у зеніті.
Я себе щасливою відчула.
Ти ж найкращий за усіх на світі.

2007 р.

Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Плине світом від рештків будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
27.04.26