О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.

Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Почутим з омуту невизначених п'ядей.

А нещодавно ви змовчали начеб.
Бувало вже чи ні таке зі мною?
Та вас про всякий випадок пробачив,
І рану в пам'яті, гадаю, що загою.

Собі я пацієнт і добрий знахур,
Життя свого невиліковний бахур.


Майже самотній

Сьогодні він у складі збірної Іспанії став чемпіоном світу з футболу!
Кілька днів тому йому виповнилося лише 19 років…

Іде до мети крок за кроком,
харизматичний і амбітний:
в сімнадцять - чемпіон Європи,
в девʼятнадцять - чемпіон світу!

2026 рік

Насіялось стільки...Насіялось маку.

Червоним розли́лось під спекою морем.

Розлізлась ненависть, розсипала горе.

В тривозі розплакана світиться мапа.



Міста за містами не знають споко́ю:

І днини чорніють, і ночі палають.

Безбарвністю дихають зранені слайди.

Живучий донині тримається корінь.



Хто голос почує? Хто правду врятує?

Байдужість гальмує для руху дорогу,

Дорогу до волі. Не плаче лиш робот.

...І гупають ночі, і множиться туга.

 літо йде
 через окремий холод свій
 і спеку звичайно
 літо ж
 червень липень
 глипнути навіть не вспів
 сліпучі майдани
 розжарені вулиці
 голоси чиїсь спозарання
 у напівтямі
 пташиний свист
 і далі чиїсь голоси
 сирени само собою
 транспорт
 ambulance шкварить
 поліція згодом теж додає
 зусиль
 а що у тій тямі
 сніданок
 хліб щось із чаєм
 геть ненав’язливе щось
 майже пи си
 оскільки не знати
 чи буде ще один липень
 далі
 напевне щось таки буде
 а чи тобі / мені
 гіпербореєць en casa
 ноутбук увімкнувши
 всідається
 ось тобі мій народе
 вірш мій новий
 заціни
 

Море хвилями дзвінкими
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
Ніби хмара над водою,
Висне скупчення чайок,
Що кигичуть з непокоєм
На щось ловлячих качок.
Море хвилями дзвінкими
Б'є об хвилі мовчазні,
Наче каже в ці хвилини
Як тужило по мені.
20.07.26

Розпач і відчай,
Моя душа кричить.
Моя душа плаче
За дорогою Землею.
За сонечками, що літають,
За підлітками, які не знають.
За горами горя, і жовту зорю,
І місяць на небі,
що танцює з припливами.
За квітку, що не має
ні переду, ні спини, З
а кавуни, що сплять,
За хоробрих синів.
За каміння, яке сидить тихо,
І величного лося, що живе далеко,
За душі прекрасні
І за час неспокійний.
За річкових раків
Та улюблені іграшки.
За мазки на полотні
Та кошики з фруктами.
Життя зламане. Серця розбиті.
Колись зцілити можна їх?

Вода солона на столі
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.

Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
в своїй землі за каяття:

до хліба з кращого зерна,
та з кращого, що є, вина,
гаряче, щойно від огня,
цілком запечене ягня…

Висока сплачена ціна,
парує над столом вона,
і спонукає в кожну мить
давать любити і любить.

* Таємна вечеря
20.07.2026р. UA

Вуха віслюка слухають слова.