Надія — вона така:
на поклик руша, де важко.
І тиха, й негомінка,
неначе пір’їнка пташки,
у душу впаде й живе —
така собі незнищенна.
Заповідає нове,
що станеться недаремно.

Сама не завжди крилата —
буває зранена теж,
та кличе удар тримати
й долати тісняву меж.
Запалює снопик світла
де застує скрізь імла.
Виходить із заповітом,
аби зневіра не йшла.

Надія — вона така:
незгасна в лиху годину,
із фатумного витка
за руку вирве людину.

2026, лютий

Каліфорнійські береги
запричастились океаном.
Іду собі - бозна - куди -
ніким не прошена й не звана.

Солона хвиля до колін,
мов змійка лащиться та мліє.
Тут причаївся чайчин слі...
слідок - ось - ось прибій розмиє.

Якого шастя ще тобі -
якого дива, дівко треба?
Каліфорнійські береги,
північних бризів переплети...

Зашаманілі тумани
над синім духом океану.
І, наче, час уповілнивсь
і бути світ не перестане.

підприємці із міста пирятина
гостювали в трудяг із заплатина
йшли в заплатинський ліс
куштувати кумис
що привезли його із пирятина
 
гірськолижник один у небрасці
в суд явився в кисневій у масці
та сказали в суді
що він кінь у пальті
цим прославився він у небрасці
 
азіати що на коулуні
курять ладан азійській фортуні
щоби рису купить
це потрібно робить
оттакий-то пришпил в коулуні
 
древній циган на пляжі бургасу
запікав раз якусь біомасу
доливав ще води
& плював ще туди
на очах у цілого бургасу

папуаси з нової гвінеї
опинились в тюрмі за ідею
їх звичайно шкода
а ідея проста
геть китайців з нової гвінеї!

у підвалі старому в аахені
пиво з риби варили монахині
для святого отця
той найшов покупця
що приїхав гульнуть ув аахені

Стовпи зі світла - первісні знамення,
Що Суд Страшний невідворотно йде.
Він кожного покличе на імення.
Від нього не сховаєшся ніде.

Стовпи зі світла кличуть у глибини,
До справжніх нас, без оболонок зла.
Замерзлі в лід слова, мости й рибини
Відродяться, мов змучена зола.

Стовпи зі світла - це величне дійство,
Трагічний і осмислений спектакль.
Від помсти неба нікуди нам дітись.
І вічністю крокує кожен акт.

27 січня 2026

Всі твої кумири, як на гріх,
Постарілі викликають сміх
Завше.
Пластика і ботокс на чоло,
Мов корові золоте сідло,
Наче.

Ти у сорок два ще молода:
Гойна зачіска, легка хода —
Вправна.
Очі ґудзиками, хоч приший.
Блискотять сапфіром поміж вій
Гарних.

Та не за́вжди буде так, повір!
Підкрадеться старість, наче звір
Лютий.
На обличчя покладе печать.
Осені зів'ялої печаль
Смути.

Помарнієш на свою біду,
Старість вибілить косу руду
Швидко.
Ставити в провину іншим те,
Що саму ніяк не омине —
Бридко!

24.07.2026р

У мене була кішка,

і звали її Мона.

Лягала до мене у ліжко -

під килим ховалась від грому.



У неї були очі,

наче якісь світлофори:

зелені - серед ночі,

а вдень - жовто-прозорі.



Ми разом з нею читали

і музику слухали разом…

А потім її не стало -

і щось обірвалося зразу.



Поклали її в коробку -

ту, що із-під взуття,

у цьому картонному гробику

зібрали її в небуття.



Так захотілося плакати,

та соромно було сліз,

коли металева лапа

рила в грудневій землі.



Тепер я один читаю,

а музику взагалі не слухаю.

Раніше не міг і представити -

на рівному місці й… туга.

Здавалося, це взагалі смішно!

Крадеться хвиля  солона…

У мене була кішка,

і звали її Мона.

2023 рік

 у нього ризики і квоти
 роботи завжди є турбот
 він зовсім і не проти
 лише би тільки
 відповідно до зусиль
 не птах що у твоїй руці
 не менеджер
 все на автопілоті
 у світі цім
 під брамами вітрів
 знайти іще слова
 у римі прозі
 ніколи не буває вдоста слів
 між часом простором
 і перемінним
 плином усього
 оці питання лиш
 без відповіді змін
 кому потрібен
 людський біль
 за що його
 дедалі більш
 

Сяйвом яскравим сяє
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
І де цикади співи
Вміють давати привід
Щиро радіти світу
І розбуялому літу.
24.07.26

Я мумія, якій сниться Єгипет.
Споглядаю зверху пальми та піраміди.
Як тобі наступний епітет?
Я знівечений Сетом та зцілений чарами Ізіди.

Я мумія — золотий мій саркофаг,
В ньому я перепливу води потойбіччя.
Ті води глибокі, та не турбує страх,
Бо на тому березі Ра розбинтує обличчя.

Я вмираю, щоб переродитися навічно,
Як заповів Тот на смарагдовій скрижалі.
Здолаю Апепа вже цією ніччю
Стиснутим навічно в руках кинджалом.

Я мумія, що секрети світу знає,
Сховані у бібліотеці Олександрії.
Та і цей сон мимоволі минає
І я знову прокинуся Андрієм…


2026