Горіхи падають і б’ються об асфальт,
Які на друзки, а які на диво,
Мов покотьолом, котять. Ти щаслива,
Напевно, в цьому світі є ще фарт.

Каштани ж ні — вони летять, мов дні.
(Стрекочуть у гаю про щось сороки).
Вистукують, мов морзе, наші роки:
Тобі, мені, тобі, мені, мені.

Земля вже обігнула циферблат.
Асфальт припорошило першим снігом,
А я стою один під тим горіхом,
Планети як лаштуються в парад.

З горіха зерня сойка дістає.
І тихо стука потяг в перегонах.
І вітер хмари до кордону гоне.
Таке життя, таке життя моє.

 
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
 
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
 
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
І мій розум, усе обертався би
На часі
 
Коли твоє тіло поруч із моїм
Усе чудуюся я, хай і понад цим
 
Тепло, легко, сяйно, зараз
Слова-речі, які я знаю
І моє тіло, ти знаєш, так
На часі
 
І тебе я бачу там, де музика без меж
Моя люба, що промовити оце ж
 
Танцюй, співай і мрій
Ти в оцій усій музиці
Окрім усього, істотно поруч ти
На часі
 
Отже, будь як ми
Оу, за руку мене візьми
Другом будь мені
У землі отій інакшій
 
 
 
 
 
 
 
 

Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.

Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірилося, крізь ті терні
сягне зірок - з намульних мас!

О він був певен! Він зуміє!
Просяє блискавкою зліт!
Люк неба лобом перекине
і в ластах космос пройде вбрід!


____
____

Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмують
І історія на пам‘ять одна мені спала,
Як москалі в сорок другім теж Крим визволяли.
Було так, у сорок першім німці в Крим ввірвались,
Москалів загнали в море, до Керчі дістались,
Один лише Севастополь досі опирався
І Манштейн його узяти дарма намагався.
Москалям же не до того – німці під Москвою,
Уже, навіть до Кремля їм подати рукою.
Але дощі, бездоріжжя наступ зупинили.
Москалям дали можливість підтягнути сили.
А з морозами і зовсім німців відігнати.
Москалі раденькі – можуть-таки воювати.
У кількох місцях зібрались наступ учинити.
Та і Крим, у числі тому від німців звільнити.
Аж дві армії стягнули на Тамань за зиму,
Щоби витурити німців чимскоріше з Криму.
Операцію «таємно», звісно готували,
Але німці про москальські усі плани знали.
Бо ж ті в радіоефірі вільно говорили,
А німці всі ті розмови слухати уміли.
Дві дивізії москальські, що десантувались –
Двадцять тисяч попід Керчю навіки зостались.
Москалів то не навчило – Сталін же чекає,
Отож, армія по трупах наступати має.
Про підтримку із повітря зовсім не подбали.
Авіація німецька все контролювала.
Про надійне постачання чи про медсанбати
Ніхто із тих генералів не схотів подбати.
Тим не менше, дві армії наступ розпочали,
Одна - морем, друга – льодом до Криму попали.
Хоча німців і румунів було не багато,
У шістнадцять разів менше, як порахувати,
Але їм оту армаду удалось спинити,
Феодосію, більш того, удалось «звільнити».
Що цікаво, москалі, як сюди наступали,
Тут румуни полонених москалів тримали.
Вісім тисяч. Як дізнались про наступ, рвонули.
І про табір, й полонених одразу ж забули.
Полонені побачили, не стали чекати,
Теж рвонули…в Сімферопіль захисту шукати
Від москалів. А ті тільки у місто попали,
Поранених у шпиталях німців повбивали.
А декого із немічних притягли до моря,
Облили водою, щоб ті замерзли вже скоро.
Правда, в місті їм не довго вдалося всидіти,
Скоро німці оговтались та й вибили звідти.
В Євпаторію так само москалі ввірвались,
За три дні, однак нікого в живих не зосталось.
Отож, скоро німці наступ москальський спинили.
Ті лиш Керченський півострів зайняти зуміли.
У найвужчім його місці і бились лобами
Аж до травня, поки німці все ж прийшли до тями.
З Севастополя частину війська відізвали,
Дивізію цілу танків з Франції пригнали.
А москалі своїх гонять і гонять в атаки
По відкритім степу. Адже генерали з ляку,
Не дивилися на втрати, людей не жаліли,
Бо ж сталінський наказ, звісно, виконать хотіли.
Долю Павлова всі знали, інших генералів,
Під сталінський гнів потрапить зовсім не бажали.
Генерал Козлов, що Кримським командував фронтом,
Може би «дурдом» спинити отой був не проти.
Та ж Сталін натикав всюди своїх комісарів,
Що «ябеди» на військових постійно писали.
При Козлову стирчав Мехліс, прислужливий дурень.
Щоб Сталіну догодити, він аж ліз зі шкури.
Тями не мав воювати та, одначе ж, брався.
А Козлов же слухать мусив, бо того боявся.
Десь півроку серед степу москалі стояли,
Кожен день вони окопи німців штурмували.
Устеляли землю трупом та не зупинялись.
Самим же окопи рити їм заборонялось.
Бо ж потрібно наступати, нічого сидіти,
Треба шлях на Севастополь все одно пробити.
Багатьом той перешийок зробивсь за могилу.
За півроку більше сотні тисяч положили.
Із них більше сорок тисяч було тільки вбитих.
Не збирались генерали москалів жаліти.
Все прорватись сподівались, наступ готували,
Двісті п‘ятдесят десь тисяч тут війська зібрали.
Танків більше як три сотні і пхалися вперто
На вузькому перешийку в двадцять кілометрів.
Німці ж все прорахували і сили збирали.
Літаки зарані їхні все атакували,
Що з‘являлося на морі і на дно пускали,
Щоб москалям допомога в Крим не поступала.
В Феодосії тим часом сили гуртували,
Москалям «сюрприз» травневий тихцем готували.
Поки у їх оборону москалі вбивались,
Німці уже до наступу швидко зготувались.
Не полізли в лоб, нанесли удар на них з півдня,
Де найслабша оборона у москалів, видно.
Прорвали ту оборону, оточувать стали
Військо, що його у наступ гнали генерали.
Тим би швидко відступити за вал Кіммерійський,
Там би можна в оборону поставити військо
І успішно відбиватись. Але ж генерали
Без сталінського наказу й кроку не ступали.
Поки на наказ чекали, вже і пізно було,
Бо німці шлях перекрили і кільце замкнули.
Майже все угрупування у кільце попало,
Усі інші чимскоріше на Керчь відступали.
Авіація німецька весь час бомбувала,
Відступаючим спокою й миті не давала..
А москальська?.. Із Тамані поки долітає,
Тут уже її Люфтваффе німецьке стрічає.
Польові ж аеродроми німці захопили,
На землі усі москальські літаки спалили.
Хто в оточення потрапив, мусили здаватись.
А куди було нещасним солдатам діватись?
Сто сімдесят тисяч тільки у полон попало.
За здобич десь двісті танків в бою німцям стали.
Літаків чотири сотні, трактори, машини,
Ще гармати й міномети. Німцям усе цінне.
Вони все під Севастополь потім перегнали,
Тою зброєю, фактично місто й доконали.
Ті, що в кільце не попали, на Керчь відступили.
Але їх одні причали пусті тут зустріли.
Рятувать ніхто й не думав. Прийшлось відбиватись,
Потім у каменоломнях під Керчю ховатись.
Довго з ними возитися німці не схотіли,
Напустили туди газів та і потруїли.
А у німців, кажуть, втрати в вісім тисяч вклались,
З них поранених сім тисяч в шпиталях зостались.
Та дванадцять танків лише москалі підбили.
Отак москалі ганебно Крим знов полишили.
Скоро впав і Севастополь. Тисячі солдатів
Залишили генерали отам помирати.
Звісно, Сталін розізлився на тих генералів,
Що ідею таку гарну ганебно «просрали».
Познімав з посад, понизив у званнях, одначе,
Не розстрілював, бо добре й вину свою бачив.
Мехліса прогнав в тришия – прислужливий дурень.
Дививсь на ту кримську карту розбитий, понурий.

Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.

Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
Час притлумлених тихих благань.

Час, коли ти пізнав назавжди
Мить прозріння, стривожену мить.
Час, який замітає сліди.
І минуле в майбутнім щемить.

Так утрачений, згаяний час
Пролетить, ніби сиві сніги.
Крізь туман каяття і образ
Ти ідеш на святі береги.

26 грудня 2025

У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –

Аж до критичного струму.

У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
І холодно у
Гарячій ванні.

Ти знаєш, що це не так, ти знаєш, що я...

Під мокрим від болю ліжком,
Спазми накривають все вище і
Глибше, майже до омертвіння...
Задихаюсь.

Ми – холодні і вічні підвали.

Криємось від гострих дощів,
Зорі подряпані
Крізь сирість підшкірну.

Не довіряй очам, довіряй зорям.

Зорі більше скажуть.

Це вони падають із кожною твоєю сльозою.

Так і я:

На відстані ста мільйонів
Ударів,

У кожну мить
Твого
Голосу

Задихаюcь.

27.06.2012

Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26

Прохолодой своєю ніжнá
та країна, що скрізь льодова...
Електрони — раби у ядра, дуже атомного, — неспроста!
А в кристалах блискучих, твердих, — і молекули знають місця!
Все тому, що проста і ніжнá,
так незламна і так… льодова
воля Сніжного короля.
Він безсмертний. А якщо помре… новий фюрер, як Сонце, зійдé!
Доленосно освячений Рейхом Північним,
дуже добрим та Тисячолітнім!
Ну а що, як підтає… Ну а що, як помре...

2022

Цього літа, напевно, не буде білих ночей в Петербурзі.

Сонце не захоче, щоб вночі на фасадах виднілась латинська буква.
Пітьма заховає тих, у кого залишилось пару слів наразі.
Цього літа сонце буде потрібне там, де біль і мука,
щоб біль і мука стали початком свободи, а не потурали зневазі.

Петербургу залишився один крок до Ленінграда,
але, можливо, він уже майорить червоним.
Колись я мріяв поїхати до цього граду,
але, на жаль, його придавило троном.

Тепер туди лиш одна дорога — на чорті,
як колись літав між зірками козак Вакула.

Ти ніколи не здогадаєшся, скільки потрібно жмутів
правди підкинути в душу, щоб там, як в печі, спалахнуло.
Але зазвичай цю правду кидати немає сенсу;
від правдивого факту часто віє брехнею.
Віра в Христа не значить, що людина після кулі воскресне.
Куля просто зробить людину землею.

Цього літа багато чого буде інакше;
якщо взагалі саме літо буде.
Людині варто перейняти досвід у пташки,
щоб стати вільною від крові та бруду.

Або краще піти за пітьмою
впевненим, жвавим кроком,
та стати нічим (тобто собою).
Назавжди,
а не тільки на пару десятків років.

Травень 2022

В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?

Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Знайшовши правду у намулі.

Хай викривляється сюжет
Епох колишніх, призабутих
Крізь скельця вижовклих газет,
Які не випереш від бруду.

В чарівній шафі віднайду
В минуле виходи нестерпні,
Але у вічному саду
Шумітимуть слова нестерті.

25 грудня 2025

Кожен ковток – це зустріч
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.

Кожен ковток – це цінність
згоди і відкриття –
щира взаємна гостинність
в собі вітати життя
й його приймати вітання
кожним неспішним ковтком
до глибини дочування
себе із новим смаком.

11.05.26

Вийшов я в садок фазенди
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!

Карасі кричать нещадно,
А Одарки тихі!
Не по-людськи однозначно.
І у кого звихи?
Добре хоч один на трійку,
горлопан злодюга,
а як навпаки було би,
то зав’яли б вуха!

Чи мої сусіди в змові
з крикуном хвостатим
так жінкам відповідають,
вельми язикатим?
То виходить до дружини
треба і хвазана,
і навушники, і вигляд,
птахо-партизана?

А були ж і соловейки,
і співали в парі!
А тепер кругом хвазани,
й соло співи ярі.
Варто певно поміняти
голоси і теми,
та куди ж бо подіватись
з рідної богеми?

Сьогодні чернігівська земля, яка подарувала світові геніального поета, здригається під ударами смертоносних ракет північного агресора…
Творчий діапазон Тичини просто вражає: від символізму і футуризму до реалізму. Проте він - поза всіма цими напрямами. Він сам - напрям, сам - школа. Адже такий один.
Мрійника з очима дитини і розумом філософа ламали-ламали, проте так і не зламали. Він щоразу, наче з піни морської, відроджувався - зморений, але нескорений…
Гадаю, йому, щоб назавжди залишитися в європейській поезії, вистачило б написати лиш оці три слова:
Очима чесними,
Христовоскресними…

Він - сам. Як завжди. Вікно. Сніги.
Ламали пристрасно. Ламали невпинно.
Та все мовчало тоді навкруги…
Але відроджувався знов із піни.

Він, як тореро, словом розмахував:
слово-гра, слово-дзвін, слово-зміна…
Захмарна якась слово-магія -
злотоцінна.

2026 рік

 залишилося лише тебе хотіти
 згадуючи всяке чи важливе
 ще стоїть і пил виловлює з повітря
 кухоль у якім бувало пиво
 часоплин жорстокий і безрадний
 зорі падають ніхто їх не підніме
 каніфоль свої сердечні рани
 змінюється все нещадні зміни
 я не дзеркало в мені немає лоску
 ні обрамлення химерного місцями
 люди розлучаються і тоскнуть
 квіти обриваються і в’януть
 є прощання що ніколи їх не досить
 все господаря обожнюють тварини
 хай би він остання зволоч той господар
 почуття тварини є первинні
 

Соняхами жовтими
Літечко квітує,
На душі так сонячно,
Бо тебе люблю я.

Добрим теплим поглядом
Ти за мною стежиш,
Почуваюсь молодо,
Ти ж, неначе лебідь

Обнімаєш ніжно так,
Кутаєш у ніжність.
І зима наші серця
Нехай не засніжить.

Холод не торкнеться їх,
Байдужість і старість.
Хай не в"януть там повік
Кохання троянди.

2017 р.

Навесні стара верба
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
Скрипам теж сказала "ні"
Я в ці дні травневі, -
Молодіють навесні
Люди і дерева.
20.06.26