Лише ранком у ворожки
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,

Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
Там, де стежкою жорства.

Драфт не будь до нас жорстоким!
Будь як репліка часу!
Для помірно одиноких
Бережи свою красу!

Бо як змовкнуть колотушки,
Жир заллє очей ліхтар,
Знову мухи-цокотушки
Стануть збурювать узвар.

_______________________
Чорне віяло і вітер,
Сонця жовтий промінець,
Лише ранком у ворожки
Зводять смуток нанівець.

А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?

Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?

Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.

Обручку щастя обіцяв, зорю з пів неба,
Та повертали береги завжди до тебе.

З душі перлини позбирав, пішов у вічність.
Тепер не будемо на трьох ділити ніжність.

Чому ж до мене уві сні приходить й досі?
Навіщо ж нам стелила ти шовкову постіль?

25.04.2026р.

Там на галявині біля криниці
Колись із тобою збирали суниці,
З трави визирали їх личка червоні,
Вони потрапляли у наші долоні.

Так пригощало суницями літо
І ми забували за все на світі,
Хвиля кохання тоді нас накрила,
Раділи й сміялись безмежно щасливі.

Смачні були ягоди, немов чар-зілля,
А згодом гучне відгуляли весілля.
Минуло з тих пір не одне літо й осінь,
Мене називаєш суничкою й досі.

2015 р.

Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокльони всі шлю...
25.04.26

 не казка і не зовсім каско
 ішов містами чоловік
 в його лиці минулий вік
 хай мовить ізнічев’я маска
 пейот не модний аяваска
 барменці кине інший фрік
 у нього є такий барвник
 будь-що опісля нього вакса
 ретельніш вибери момент
 загальний не національний
 слів віртуозний екскремент
 шалена зустріч на прощання
 розчарування вибачай-но
 усесвіти ущерть ущент
 

1.
з до́брим днем
проща́йтеся зі сном
все мину́лося
та світ чека́є вас
хліб
не ті́ло
кров
ще не вино́
щи́ро дя́куйте
за сві́тло в голова́х
ви́дих вдих
нага́дує
живі́
тож уві́руйте
у ко́жну Бо́жу мить
тінь хмари́ни
ни́шкне на траві́
та не ви́горить
наді́я між людьми́

приспів:
з ма́ндрами
ма́нтрами
но́симось
мрі́ємо
де той рай
вибира́й
кри́хтами мі́ряний
до́лею ви́тканий
він у тобі́
вті́ха
і біль

2.
не зі слів
склада́ється
душа́
та вони́ у ній
мандру́ють і росту́ть
я би їх там
до́вго не лиша́в
хай стаю́ть крильми́
арка́ном на мету́
раз-у-раз
кроку́ймо до зіро́к
там за те́рнями
насна́га для леге́нь
ви для се́бе
ка́мінь і проро́к
спотика́ється
об вас
цей до́брий день

приспів.

3.
з до́брим днем
із ті́нями на зріст
з чи́стим на́міром
і ви́льотом наскрі́зь
з тим
що ви́дно
ста́ло нагорі́
хто світи́вся в ніч
а хто за ніч згорі́в
з до́брим днем
із ві́кнами без ґрат
з колоо́бігом
у ру́кавах суди́н
з поцілу́нком
золоти́м від втрат
розумі́ючи
таки́й ти не оди́н

приспів.

 не продирався у достойники
 ніяк
 роздаючи і душу й тіло
 належний кракелюр і краков’як
 іще неподалік щось прилетіло
 в думках твоїх лютневий одинак
 яке комусь узагалі є діло
 ти не мудри
 замри а там умри
 забудь про цінність і безцінність
 нема безвинних є повинність
 і танці
 ті що раз-два-три
 музики грають
 чом не грать музикам
 їх рухи вивірені
 випий та іди
 не зна куди
 о що казать
 усім-бо
 

Листок осінній ніжно посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.

Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І викликавши дивовижні звуки.

Листок осінній відкриває нам
Ворота зрілості, прозрінь спізнілих,
Даруючи перепустку вітрам
У пізню осінь і далеку зиму.

1 листопада 2025

Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.

4 квітня 1989 р., Київ

Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди́ про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
Та чомусь затуляю штори,
щоб проміння не обпікало.
Наодинці з пекучим горем
прибираю сміття недбало.
Поливаю сухі вазони,
промиваю фіалкам очі,
виганяю із підвіконня
сонно-заспану поторочу.
Зачиняю на клямку хвіртку,
на броньовані двері — тугу.
І розказую нечуйвітру*
таємничі казки, як другу.
Усамітнилася віднині
в мушлі власній, бо з мене досить
то́го болю, що безупинно
у душі незабудки косить.

Нечуйвітер* — лікарська рослина

24.04.2026р.

Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Щодоби частуюсь чаєм,
Хоч за це беруть на глум, -
Ну, і що, коли кохаю,
Ну й нехай, якщо люблю.
24.04.26