живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
 
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
із тобою ми все тут
 
має мудрість і відає суть
із тобою ми все тут
 
оце життя на лав стріт
є крамничка щоби стріти всіх так
дивуючись що там коїться же
у цю неділю у це літо
я думаю щось гарне
наразі
 
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
 
 
 
 
 
 
 
 

троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
в кутку
зима

ми сиділи
словом ворожили
згадували
мертвих
і живих
той
праворуч
янгол білокрилий
ну а зліва
той
що не із них

ми давали раду
рубіконам
істину втопивши
у вині
білий
голови стинав
драконам
ну а чорний
греблі рвав
у сні

ми ділили
землі і щосили
намагалися накрасти зір
ранок запалив нам
білокрилий
сонцем закрутив
той чорний звір

стали на порозі
шкода часу
кожен залишився
при собі
білому бракує
трохи басу
ну а чорний
менше би
хрипів

попросив я
щастя всім
у Бога
неба
непокритого свинцем
білий каже:
що тобі від того
ну а чорний:
що мені за це

І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?

На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї обкрутилась нитка перлів: світла та тонка.
В очах печаль, а біль нестерпний, наче птаха промайне.
Залишить на обличчі ледь помітну борозну сльоза.

Натхнення осінь не дарує вже принаймні другий рік.
Не бачила його з тих самих пір, як завітала в дім війна.
А він сміється поруч, як колись сміятися умів,
На жаль, для посмішки його ця фотографія тісна.

Вона доп’є терпку настоянку, яку завжди любив.
Фужер впаде і розлетиться на уламки битим склом.
А тишу ночі вмить наповнить горем відчайдушний крик
Про те, що більше не зустрітися у світі їм обом.

Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.

Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
Те розставання у краю Мамони.

Стійка душа, як сильна кислота,
Розчинить у собі неволі пута.
Розчиниться нав'язана мета
В сепранку надвечірнім і забутім.

Розтануть у тумані злоба, страх,
Фальшиві гасла, скуті заборони.
І вирветься душа, як вільний птах,
На межі совісті і оборони.

19 жовтня 2025

Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.

Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває під ранок намоклу на полі стерню.
Де лошак норовливий крокує праворуч слухняно
І губами із рук забирає грушівку терпку.

Розповім тобі казку про зиму холодну і сніжну,
Про натоплену грубу, опару, смачні пиріжки.
Про запалену в бурю бабусею зламану свічку,
І молитву ледь чутну, щоб люті морози зійшли.

Розповім тобі казку про довгу весняну відлигу,
Про відважні, готові до вибуху сонні бруньки…
Що роки промайнули навічно у хвіртку відкриту
І лишили на згадку моменти яскраво-сумні.

Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.

Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
Знайдуться стежини до святинь.

Не тріпаюсь я про наболіле,
Горісне, обдумане й не раз.
Думка й про дарунки зрозуміла,
І вона для мене - як наказ.

Виконаним буде, не інакше -
На круги повернемо все те,
Чим було і є кохання наше -
Пристрастне, божественно святе.

Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.

Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Надії різних поколінь.

Життєва проза наступає
Повільно разом з днем новим.
Не загубити б ніжну парость
У полі, де волає дим.

Тендітні промені долинуть
Крізь гніт, темницю вікову,
В розлогій трепетній долині
Піднявши Господа брову.

18 жовтня 2025

Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.

І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
нема кого, як це раніш було.

Та імовірне нині очевидне.
Навколо Сонця крутиться Земля
і Місяць усміхається здаля.

Мабуть, сьогодні Авелю не стидно,
що брат його лихий, хоча і рідний,
нагадує у небі москаля.

04.2026

Оповитий біленьким серпанком,
Черешневий садок задрімав,
Заколисаний вітром, до ранку
У казкових витатиме снах.

Вранці сонце сипне позолоти
На тоненькі розквітлі гілки.
І приємний такий їхній дотик,
Мов цілуночок ніжний легкий.

Зголом цвіт білий той черешневий
Вишиванками встелить траву.
Ця краса завжди в серці у мене,
Відчуваю її - то живу.

2026 р.