Весела і красива,
фати срібляста вата…
А ноги - у кросівках,
щоб легше танцювати!

2026 рік

Так шкода, що казка так швидко скінчиться
Зі снігу, і льоду, і вітру погроз.
Завиє у лісі самотня вовчиця
Крізь тугу і лютий недремний мороз.
І замість принцеси у шатах святкових
Нам явиться звична, буденна печаль.
Так замість польоту до хмар пурпурових
Вручає самотність важезну медаль.
Феєрія снігу закінчиться скоро
І нас приведе у нужденний вігвам.
І замість величного дива собору
Встановиться безлад, свавільний бедлам.
В собі збережу я хоч залишки дива,
Уламки краси і натхненних вистав.
Я сутність плекаю порядну, правдиву,
Яка проросте у незламності трав.

27 січня 2026

раптом життя чи думка
зависає десь поруч
де?
може там
де недоречність
а може непотрібність
всього того
що так було необхідно
хвилину тому

***
нехай скажуть
історія рухається
по спіралі
але я не сперечаюсь
але на мене
це маячня
топтання намагається
здійснити втечу

***
сусід Абрам
(студент із Нігерії)
і я заходимо в ліфт
двері ліфта зачиняються
прихопивши важкий запах
смаженої риби
через залізну завісу
фіш?
фіш
але пахне російською
ми сміємося
чорний єврей з Нігерії
і я — білий негр степів
дві нереальності
ліфт повільно піднімає нас догори

***
Абрам нудьгує по дому
щоб минуле не забуло про нього
він поспішає у фейсбук

***
можна довго згадувати номер своєї квартири
але ключ відчиняє двері сам
я падаю в крісло
у темряву
свого простору
і віконцем з видом на тишу
втомлена
слухаю її
тишу

***
стара сусідка згадує
забуте танго
якого вже нема

 риби на морському дні
 очевидні або ні
 їх вивчає гуманоїд
 у підводному човні
 електронні шпигуни
 на війні як на війні
 тільки нам все не до того
 при сезонній метушні
 нерви заморочені
 у коробці черепній
 школа і футбольне поле
 в тіні пияки журні
 помаранчеві огні
 сморід гази вихлопні
 переживемо ще скруту
 будь зі мною вір мені
 в однині чи множині
 взимку влітку й восени
 а за парком супермаркет
 повно всякої фігні
 вечір ніч а далі сни
 дивної старовини
 їх нема як розгадати
 ключ пропав атож
 ізник
 

Лоскочи мою душу словами,
подаруй дивну казку мені,
може, щось спалахне поміж нами
у забутім людьми курені.

Може, блискавка вдарить знадвору,
розколовши небес далину,
заіскриться смарагдове море,
як любов до грудей пригорну?

А можливо, присядеш ти поряд,
розкоркуєш сухе «Шардоне».
Хміль, як хвиля, тілесне огорне
і блаженство нас не омине.

Бо цей світ без любові — відлюдник,
плаха болю, печаль самоти.
Все одно, що подумають люди —
їм по вістрі ножа не пройти.

24.07.2026р

Підкрався вечір тихо під вікно
І місяцем моргнув грайливо близько,
Розкинув своє синє полотно
Та почепив там зоряне намисто.

І вишиваною фіранкою воно
Гойднулось в вікнах білої хатини,
Закутало усіх казковим сном,
Аж поки ранок в шибку не заблимав.

2020 р.

Нема підстав, як і причин,
Клясти погоду, -
Бажане сонце з-за хмарин
Завжди виходить.
Невдовзі вітер віднесе
Важкі хмарини
І стане чистим небо все,
Як і донині.
І знову буде ясний день
Тобі на подив, -
Отож мені не теревень
Про непогоду.
25.07.26

Татуювання слона — то символ мудрості, в якого гострі бивні.
Споглядаю людей, вони мріють на приємне старіння відкласти дві гривні.
А ти бив? Ні. Сподіваюсь, хоча б витримав удари.
А чи пив? Три дні. Це спільна риса генія та нездари.

У небі Стожари, а я розмірковую, розглядаючи їх:
Скільки буде ночей і їх супроводжуючих днів?
Я б не хотів, щоб небосхил сховався за смогом, та хай йому грець.
Я і сам димлю на балконі, я свого роду в цьому фахівець.

Андрійко — митець без забобонів, тож і в хаті свищу,
Аби тільки музика не зупинялась, римую під крапання дощу.
І щось я рощу завдяки цій небесній воді.
Мчить ананасовий експрес, і в нього кумедний водій.

Не мати б надій та прохань, не відчувати би страх.
Бути готовим, коли доля покличе позмагатися на руках.
Я чую фальш у словах тих, хто керує думками громади.
До тридцяти років так і не знайшов, в кого спитати поради.

Шнурівки завʼяжи, щоб не зашпортатись ненароком.
І що не кажи, добре, коли є крамниця під боком.
За кожним кроком спостерігають не тільки камери, брате:
Памʼятай про це завжди, коли виходиш із хати.

Я готовий пізнати те, що виходить за межі їхнього розуміння.
Серед розбитої цегли стати філософським камінням.
Сумління - це доброта помножена на співчуття.
Суспільство включає в себе соціальне та індивідуальне буття.

Яка передбачена стаття за чорну журбу?
Яка ціна каяття за публічну ганьбу?
Скільки разів на добу нам загрожує нагла смерть?
У памʼяті закарбуй - це гра, і в неї є творець.

Що робить чернець, що за твоїм внутрішнім храмом дбає?
Які рукописи читає, які замовляння знає?
Я в тебе вірю, і ти в себе вір.
Життя — спільна книга, впиши в неї свій твір.


2026

Каб вбивати вилетів на вулицю Дронову
Побиту вирвами-шрамами від снарядів-вугрів
Ніби зуби уражені карієсом - скалічені стіни хатин дороги обабіч
І дерева де-не-де перемелені уламками ще збереглись
останки спалених вивернутих машин, понівечений метал воріт

Сурмить каб так недолуго
товстий, потворний, подібний до чорної сарани
Що винирнула з опаленого неба
Цілить в моє укриття -
Кволий, тісний, незграбний, але живий
Підвал під хатиною
Колишнього директора шахти “Південнодонбаська-один”
Шукаючи в сьому підвалі спокій мій,
Щоби перетворити його у свій останній іржавий крик

Хижо вгризається в тіло підвалу
Кришить, розжовує цеглини-стіни
Балки ламає ніби коріння-суглоби
За мить я вже нічого не чую
Я лежу і хапаю пилюку ротом, як риба
Густий, як мед, дзвін розмиває контури світу
І я відчуваю, як з моїх вух течуть теплі потічки крові
Вони ллються узбережжям щік і носа
На запилену підлогу підвалу

А звідти, де колись була стіна,
На підлогу ту
падає рівний жовтий сонячний промінь
І, здається, завмирає сполохано