На зеленому газоні
Усякого хліба повно,
Та зібралися коти,-
І пташкам не підійти.
Походжає віддалік,
Мов поважний чоловік,
Чорний ворон, а за ним
Голуби і горобців загін.
Всі чекають, щоб нарешті
Коти кляті тут не вештались.
Часом на котів, о Боже,
І створіння Твої схожі:
Як-то кажуть: «Сам не гам,
Та сусідові не дам».
До якої ж бо пори
В кого гасло: «Відбери!»,
В кого з рота уже лізе,
Та підмоги просить слізно.
Той, хто шкуру ладен здерти,
Щоб потрапить в мільярдери?
Хто корупцію дола словесно,
Та з казни в’є перевесла…
Мабуть, лиш Рука Господня
Край цей виведе з безодні.

А під вікном цвітуть лілеї
Червоні, білі та рожеві,
Помаранчеві і жовті
Квіти гарні ніжні горді.

Вдача в них уже така:
Світ споглядати звисока.
Недарма ж в народі кажуть:
Лілія - корона царська.

2015 р.

 напередодні усього
 занапастивши трохи рими
 гуляє зло морочить світ
 а ми усе ж бо непровинні
 я запрошу тебе
 за стіл
 поставлю риби та цитрини
 і хліба власного не більш
 аніж потрібно вірогідно
 і ми удвох помовчимо
 у пам’ять про відсутніх нині
 і тих жінок
 що нас любили
 і про своє окреме про
 якщо потрібен алкоголь
 у мене є
 якщо потрібен
 слова так само є
 якщо б
 

Поки спить десь на сідалі півень
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
Бідний далі їй співом доводить,
Що пора завести діалог, -
Що чекати на ліпшого - годі,
Що в житті веселіше удвох.
30.05.26

Твоє ім’я наречене,
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!

* Шло́ка (श्लोक) — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір'я та господарські будівлі прикрашали клечанням — зеленими гілочками дерев або великим листям, які часто ламали в лісі. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Збереженість клечання наступного дня вважалася пророкуванням того, чи всі в родині доживуть до наступної Зеленої суботи. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: татарським зіллям (лепехою), чебрецем, канупером, полином. Українці обирали для клечання частіше клен, липу та березу.

29.05.2026р. UA

Чути гучний гуркіт,
Грім навесні
Розсерджено гримить —
Справжній правдолюб.

Вітер підіймається,
Гойдає гілля лісу,
Начебто заходиш
У лабіринти звуку.

Стиснули тісно зуби
У напрузі хмари,
Залишилось трохи —
Злива завітає!

Вже тремтять дерева,
Спокій розгубили,
А земля чекає
Життєвої сили.

Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.

Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
Знайти – сакрал осяє дім.

Чарівність оченят безкрая,
Що ніжність, милість, щастя ллє.
Та незворотність серце крає.
Вмістило все – ім’я Твоє!

29. 05. 2026

вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці

ділена на пайки
мріє про ранки вруна
п'є свій полин гіркий
та що для болю -
струни

сточує кожен звук
тоншає цівка гніву
градом накритий бук
куля готує зливу

з ґнотика сліпне тьма
з крапки абзац зіскоче
поки в душі зима
німби журба торочить

стужа вплітає в шлях
передчуття знемоги
веснами окриляй
небо для перемоги

хвилі
даруй моря
вірності
сльози втіхи
скільки би не згоряв
а за полеглих -
дихав

слово до слова -
нить
жменько проміння -
жнися
вутлому до війни
спокою серце сниться

Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.

Ти кричиш відчайдушно, безмовно
У далекі шумливі ліси.
Ти кричиш у юрбу, як у морок,
У поля неземної краси,
Там, де болю пророслого повно
У тривожній сюїті роси.

Хтось почує мене у пустелі,
В невблаганних сипучих пісках,
Не у затишнім, ситім мотелі.
У його вузлуватих руках
Я побачу майбутнє, мов стеллу,
Скам'янілу в забутих віках.

Може, нічого врешті сказати
На цей запит потужний, німий.
Все пішло на затерті цитати,
Ну а решта літає, як Вій.
Крізь надійні паркани і ґрати
Слово рветься у світ, ніби рій.

13 грудня 2025

То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...

Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного простору,
Легенький бриз літає знову краєвидом.

...Очима малювалися марини,
І ми стояли зачаровані красою.
І вигравало море білопінне
Мелодію любові нашої з тобою.

Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Ніби хтось повісив
Рушники на пліт, -
Дощові завіси
Затулили світ.
29.05.25