Бунт посередностей - це бунт юрби гнилої,
Що розпинає завжди на горі,
Це фарисеї в масках і елої,
Вовки в овечих шкурах, трунарі.
Бунт посередностей змете усе на світі,
Що має лик, а не лише мурло.
Так паразити на веснянім цвіті
Повзуть настирливо, як помело.
Бунт посередностей все робить марним, сірим.
Не вирізниш нікого у юрбі.
І відчувається пекельна сірка,
Як данина спаплюженій добі.

24 січня 2026

У ніч проти 19 липня Росія завдала однієї з наймасованіших атак балістичними ракетами по Києву. Ворог застосував понад 40 ракет. Унаслідок ударів та падіння уламків зафіксовані руйнування у п'ятьох районах, одна людина загинула, є постраждалі.

У липневу ніч безжальну
небо різали «кинджали».
А на ранок –
небо в ранах,
що від ночі
кровоточать…
А тепер птахи-кравці
зашивають рани ці.
Лиш на серці нам на спомин
додаються зайві коми.

2026 рік
 

Шахраї під Малими Загайцями
Торгували зіпсутими яйцями
Збунтувався народ,
Упіймав тих заброд
І позбулись яєць під Загайцями.

В ресторані у Богодухові
Подавали котлети із мухами.
Кожен справжній естет
Скуштував тих котлет
І поменшало мух в Богодухові.

А прибульці поля біля Жашкова
Засівали плющем і ромашками.
Небувалий врожай
Продали у Китай
І заклали столицю у Жашкові.

Тіні лягли на хвилі забуття;

Їм бракує сили оспівувати надію.

Вони оплакують втому, що відійшла в минуле,

Та віра й далі сіє Божу істину.



Ці життєві тіні чекають на здійснення,

Стоячи проти смолоскипів, що палають

на вітрах із півночі, несучи бруд на нашу землю;

Чесний народ розуміє цей злочин.



Народ, що залишається вірним своїй сутності,

Не приховує любові до істини й минулого;

Вірячи, що правда зігріє серця,

Адже її закарбували предки за свого життя.

І хоч сутінки знову підкрадаються з тіней,

Їхнє майбутнє промовляє й породжує

Я думав, Десно, не тутешня ти,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.

Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов’янський слід,
А повернутися додому не зуміла.

Я думав, Десно, те і се про тебе,
Допоки не схилився над собою...
...Які ж до зойку схожі долі
Трапляються в людини і ріки.

 оздоблений словами
 належними чи ні
 як-небудь умирав би
 на дні або вві сні
 відкинутий з заграви
 розбитих літніх днів
 із самого із краю
 життя сяйливих див
 як будь-хто як усякий
 сюжет авжеж а то
 довкола все гуляки
 осяйливі авто
 та нічого сказати
 що повіряти їм
 свої у них проплати
 і милий милий дім
 їх бавлять подарунки
 а смерть чиясь таке
 всі жарти їхні чув ти
 про тепле і слизьке
 про тещу і про кума
 про гречку чи горох
 і що не варто думати
 оскільки добрий
 бог
 

Гриби збирали ми після дощу,
Це називається ще полюванням тихим.
У кошику вже є боровичок
Та підберезовик, а ще - руда лисичка.

І не забули із собою взять
Ми підосичника й рожеву сироїжку.
Грибів багато. хоч втомились трішки,
Вдалося полювання, що й казать.

Не зачепили мухомора лиш,
Іще отруйну блідую поганку.
Та під обід додому подались,
Щоб завтра знову йти до лісу зранку.

2016 р.

Земля затряслася, хитнулися стіни,
Шибки забриніли і ляк розпочавсь
За тих, що заклякли в гарячих руїнах
І просять у Бога про поміч в цей час.
Горять і димляться дерева й споруди,
Ізнову не маєм спокійного сну, -
Налякані вибухом, дивляться люди
На вирву глибоку та пустку страшну...
19.07.26

Ібрагіме, світ не справедливий -
світ не справедливий, Ібрагі...
Ти хіба не сам ту правду зриму,
вчив мене, стискаючи круги

надовкіл моїх непевних кроків
і навколо щойно зійшлих сил.
Паргали, гречине сяйноокий,
де ж ти схибив, де зійшов на пси,

що не втримав кіл отих кільчатих-
випустив слизьку рибину - ох!
Кари, Ібрагіме, мсти та страти.
Ти мені, а я тобі - урок.

О, Паша, хороший мій Візирю,
ще сьогодні ти зірок сягнув,
нині ще тобі здається щиро -
не злетиш у впадину сумну -

ще в цю мить ітимеш певно вдовкіл
по стезі широкій Топкапи -
завтра - коридором - боком, боком-
завтра день на величі - скупий.

Іншалла, минають дні навислі,
наче гул Босфору в час грози.
Той, хто точить зло у хворій мислі,
скришиться надрібно під посів.

Он, зміїться стрімко та красиво-
шию обвиває - що це, що-
чи тоненька примха з неба звивин,
чи зелена нитка - леза шовк?

Ще сьогодні ти Паша і радник.
я - суддя не вищої ваги.
О, Аллах, яка ж це буде втрата...
Світ не справедливий, Ібрагім.

Відпустки рай після фронту:

він спить у сусідній кімнаті -

мій друг козацького роду…

Прошу не заважати!



Він змив у пінястій ванні

запахи мерзлих окопів,

безжальних бомб завивання,

підступних дронів синкопи…



Небо над ним кришталеве,

білі птахи довгокрилі,

золотогриві леви,

теплі солоні хвилі…



Він спить у сусідній кімнаті,

вирвався з кривавого лиха…

Прошу не заважати.

Тихо!

2026 рік

Life stops… where silent e’s are craggy.
Define a quota for the sky and squint.
Make clouded music free and shaggy
by blowing out the note, a key imprint.

An obit finds in me a cover.
Am I a globe for lovers to be spun?
If there can be no way to hover
don’t rush to build for dreams a fowl run.

The reckless time’s aghast and eaten,
quicksilver poles are nailed when winters plod.
Abandoned foliage can’t be Eden
where all the “hell to pay” is “Oh my God!”

Unseal the veins of winds and shivers.
When smoke is gone a fire hibernates.
Against the gentle crust of river
the Universe stops rubbing shoes and waits…

Translation:
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот

те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
залиш тут по собі солодкі сни

зим безрозсудний час... навмисно
забиті ртутні палі при вікні
не рай - це вже опале листя
коли "до біса все" - "О, Боже мій"

відкриті вени вітру... звички:
коли зникає дим - вогонь замре
а об скоринку ніжну річки
не тре підошву Всесвіт... просто жде...

Навіщо я поглянув на цей сніг,
Що спопеляє блиском потойбічним
До глибини душі й кладе до ніг
Дари небес у сяйві споконвічнім?

Я щось важливе загубив на нім,
Пощезнули нюанси і відтінки.
Так слово сяє, як величний німб,
Та гасне від банальності постійно.

Цей спалах спопелив сітківку дня,
Забравши буйство кольорів і звуків,
Лишивши нам одноманітність пня
На місці лісу, помислу і муки.

23 січня 2026

наш Пес вже не собака
наш Кіт уже не кіт
а наш сусід ще не людина

2024

 розжарені піски балі
 обвуглені тубільні пальми
 тобі не сяяли ні разу
 ти в курсі звісно і без мене
 доступний вітчизняний ром
 з карибським смаком
 ну хімічним
 а що лишилося до втіхи
 до чого ми дійшли оце
 як хоч побуду із тобою
 гітару витягну із шафи
 згадаю не згадаю щось
 при бесіді та при вечері
 життя минає безпорадно
 спиртне так само чи жінки
 поезії на жаль не вічні
 і ми не вічні теж amigo
 

Ординських дій скривавлені сліди
Моїй землі несила приховати, -
Лежить повсюди дух гіркий біди,
Я досі сплю в чужій гостинній хаті.
Вгортаючись у ковдру не свою,
До сну заплющить намагаюсь очі,
Але, в безсонні маючись, не сплю,
Лише думками голову морочу.
Пригадую до ранку, як було
В оселі рідній на своєму ліжку
На ніч звивати з простині кубло
І на всю хату засопіти втішно.
Сон брав одразу під своє крило
І я зо сну розповідав, що снилось, -
Що з пам'яті донині не спливло,
Попри її лукавство і вразливість.
18.07.26