ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ластівка Польова
2018.08.16 15:06
Я, ніби первісна жінка, даю імена речам.
З них кожне лунає дзвінко і втілюється в початок,
З якого постануть інші, прапредки усіх пра-пра...
Я жінка, мені видніше. Я перша, мої й права.

…Так річ здобуває назву і разом із нею – сенс.
Ось Річка, ось

Володимир Бойко
2018.08.16 14:16
Заблудилися туристи
І взялись дерева гризти.

Одурілі тупорилі
Півгороду тупо зрили.

До фіктивної контори
Завітали кредитори.

Микола Соболь
2018.08.16 09:53
Кому іще котлету в тісті?
Рефрижератор. Вантаж 200.

Ця тема звісно не нова.
Там – руки, ноги, голова…

Повоювало бидло з нами.
Тепер у цинку пре до мами.

Олександр Сушко
2018.08.16 08:47
З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.

Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -

Ігор Шоха
2018.08.16 07:08
Що є, то є! Рубаю із плеча.
Ні міфами, ні радістю, ні горем
уже не завоюєш читача,
якому завше по коліна море.

Беруся до пера як до меча
і невідомо, хто кого поборе.
Арена потребує глядача...

Серго Сокольник
2018.08.16 00:21
сенсозмістовне. Андеграунд***

Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))

І недаремно... "Офіследі"-

Сонце Місяць
2018.08.15 23:30
серпень~місяць імлисті жнива жне
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі

Вікторія Лимарівна
2018.08.15 22:08
Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.

Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.

Тетяна Левицька
2018.08.15 21:40
Подала у суд дружина
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».

Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...

Олена Багрянцева
2018.08.15 17:31
Усе послідовно. Все сходить колись нанівець.
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.

Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз

Ігор Деркач
2018.08.15 14:28
Кому цілуєш очі уві сні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?

Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні

Ластівка Польова
2018.08.15 10:34
Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...

Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?

Олександр Сушко
2018.08.15 09:38
Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,

Василь Кузан
2018.08.15 09:29
Друзі, оголошено 4 конкурс на здобуття поетичної Премії "Ордену Карпатських Лицарів"!!!
Поспішайте надіслати добірки віршів!
Детальні умови Конкурсу публікуємо нижче.

Положення
про поетичну премію «Ордену Карпатських Лицарів»:

1. Премія присудж

Іван Потьомкін
2018.08.15 09:20
без тебе
як без усмішки
похмурніє небо
сонце
встає так вільно
протирає очиці
заспаними долоньми
день –

Ігор Шоха
2018.08.15 08:15
Відмірює нам доля небагато,
та найсумніше у юдолі цій,
що мало віри у можливе свято
по доброті і щирості людській.

Червиве опадає. Та раніше –
із ким п’ємо, буває, на коня?
Лікують окаянного не вірші,

Микола Соболь
2018.08.15 06:13
Любов дешевого помелу
Дарує – «роги», а не крила.
А, як здавалося любила.
У вічі напустивши пилу.

Горіла ватра до світанку.
Кохання, присмак лісу, диму…
Перепліталися незримо.

Ярослав Чорногуз
2018.08.14 23:41
Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
Розпустили крилонька попід небеса.
Як в саду напровесні зацвіла магнолія
Квітом приголубивши і мої літа.

Приспів:

А я стою у диві тім,

Володимир Бойко
2018.08.14 23:15
Торкатися тілами зголоднілими,
Здаватися не в міру знахабнілими
Усупереч пристойностям усім.

При світлі чи то сонця чи то місяця
Ті почуття колись та перебісяться
Мовби скиталець, що знаходить дім.

Сонце Місяць
2018.08.14 21:38
знамення ~ їхня відсутність присна
пекельний присмерк тліє на стелі
& тишу годує у ветхім костелі
сивіла з мармизою мони лізи

вершники мчать через пустелю
час неблизький, шлях надто пізній
& зіркові недогарки зносять до тризни

Микола Соболь
2018.08.14 14:03
Теща наложила вето
На вживання «Амарето».

Та – С2Н5ОН* –
Це напій одвіку наш!

Гей, ви, хлопці! Гулі-гулі,
(до зарплати загулі)!

Іван Потьомкін
2018.08.14 13:32
Не для нашого слуху соловей співа.
Не на те ворони, аби дощ сповіщати.
Не лічить літа найнялись зозулі.
Навдивовижу доля птаства проста –
Вижить самим і лишить потомство.
А чим доходять до нього наші голоси,
Коли ми сваримось чи в забутті співає

Олександр Бобошко Заколотний
2018.08.14 12:56
…Так, може, спинимось отут, зробивши паузу?
Під ноги яблунь із-за Спасової пазухи
червоні й жовті осипаються плоди.
А ти казала, що… до осені не близько ще;
про те ж – і дощик на Іллю: ледь-ледь побризкавши,
немовби,
і не натякав

Володимир Бойко
2018.08.14 11:17
Засмутилось понуре небо,
Заливаючися дощем.
Засмутилась душа без тебе -
Тисне щем.

Любов Бенедишин
2018.08.14 10:26
Час трясе дірявим ситом:
«А могла би попросити
Чи прозрінь, чи простору…»
Сни сортую осторонь.

Мимо - дзенькітне, звабливе.
Мала б вісь, і вись, і диво…
Тільки – доля Мавчина:

Олександр Сушко
2018.08.14 09:17
Доліплюється образний кульбіт,
Крещендо у строфі заключній, гуркіт.
Але чи правду вам сказав піїт?
Звичайно, ні. Віршець - луска від тюльки.

А дехто каже: - О! Це - діамант!
А я в одвіт: - Творити так не можна.
Письмо - це біль, страждання, а не ж

Ігор Деркач
2018.08.14 07:48
Які багаті ниви і гаї
весною, літом, осінню, зимою...
Які ми не косили врожаї,
коли не повінчалися з тобою!

У тебе – осінь, а літа мої
лишаються за нашою рікою.
Між нами сиве плесо течії,

Василь Кузан
2018.08.14 07:34
Друзі, оголошено 4 конкурс на здобуття поетичної Премії "Ордену Карпатських Лицарів"!!!
Поспішайте надіслати добірки віршів!
Детальні умови Конкурсу публікуємо нижче.

Положення
про поетичну премію «Ордену Карпатських Лицарів»:

1. Премія присудж

Ігор Шоха
2018.08.14 07:22
Уже нелегко й поле перейти
і вижити одному – ой, нелегко.
Оглянешся на спалені мости,
усе одно до обрію далеко.

А мусиш не летіти, а іти,
долаючи і холоди, і спеку
у цій хиткій юдолі суєти,

Ірина Вовк
2018.08.13 22:34
Випарів краплини – сльози небайдужі -
Затемняють синій різьблений кришталь.
Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
А на них німая, мертвая печаль.

Одна із них білая-білая
Була, наче спроба невмілая,
А інша – червона… вогненная,

Ластівка Польова
2018.08.13 22:17
Ти мене в сновидіння кличеш, де найгірше давно збулось, -
Сонне місто апокаліптичне, з рятівною приставкою пост-,
Постає аж до горизонту, як покинута цитадель.
Майже зник мій маленький контур серед цегли й бетонних скель.

Йду по площі, давно знайомі

Лілея Дністрова
2018.08.13 21:01
Мовчи та диш...бо тиша голосиста,
Гучніша за промовисті слова.
Німує сонно гладь озерна склиста,
Тамує голос стоншений кришталь.
Мовчазні дні...у тиші невимовність,
Незрадна даль незримих берегів,
Безбурна синь, і криється вагомість
У безголоссі

Сонце Місяць
2018.08.13 21:00
Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом вкутих
Наше дивне незбагненне і майбутнє
Вчорашній дім, набридлий нам
Сьогодні вже чудесний храм

Відчинено любові брами

Світлана Ткаченко
2018.08.13 17:50
Вітер розчісує трави зелені й пахучі,
буде, де бжілці присісти – спочити на мить.
Квітка комашок годує, і літо горить,
пузики в рисочку жовто літають на лузі.

Соти повнісінькі, вистачить меду усім:
бджілкам на зиму і людям – поласувать радо,
краще

Лариса Пугачук
2018.08.13 14:33
Гойдаючись на хвилях акварельних,
перетікаючи у колір інший,
краплинка долі затекла у вірші
і там відкрилася струмком джерельним.
Чи буде річка з берегом квітчастим,
а чи криниця з чистою водою —
покаже час.
А поки тихим щастям

Світлана Майя Залізняк
2018.08.13 10:58
Хорошою бути - мовчати повсюд:
у черзі, де кпини і рейвах,
отам, де готують теракт і салют...
У янгола вдягнено дева.

Пролізли у шпари віскрявий, лихий,
згубили і совість, і віру.
А Правда конає під "сука" й "бухи...".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Ірина Ільчук
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Авель Штерн
2018.08.08

Ластівка Польова
2018.08.07

Дарія Б
2018.08.06

богдана биба буба
2018.08.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Катруся Садовнікова - [ 2018.07.17 22:13 ]
    Я щасна

    Я щасна цілувати щоки,
    Торкатись шиї і грудей,
    Базікати, коли не хочуть
    Вуста твої, за другу йде.

    Я щасна обіймати плечі,
    Тулитись прямо до душі,
    Мені так хороше, нарашті,
    З тобою бути по житті.

    17.07.18


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Сушко - [ 2018.07.17 21:02 ]
    Перший дзвоник
    Ось і перший дзвіночок - вистукує серце у грудях,
    Потемніло в очах, а в легенях повітря нема.
    Визирають із неба святоші, апостоли, судді,
    Щойно літо було, а за мить - хуртовина, зима.

    Полум'яна межа під ногами розверзлася хижо,
    Ще би жив не тужив, а писати пора епілог.
    Мойра грає ножем, ще не знає чи нить переріже,
    Надокучив і їй, а не тільки людві скоморох.

    Відпусти із лабет! Дуже боляче, смертонько, досить!
    Задуши депутата, хоч лиха бажати і гріх.
    Брехуняки є справжні, з трибуни промови голосять,
    Ну, а я - перебендя, від рала-сохи пустобріх.

    Заросило чоло, у тумані дружина сіріє,
    Хтось благання почув, відхилилась від горла коса.
    Біль затих та не втік, угніздився в душі чорним змієм,
    Чую зверху смішок - не награлися ще небеса.

    Покоротшав ланцюг, майже весь намотали на руку,
    Наче й лихо-біда, а писати про це - моветон.
    Прийде час - упаду вам, шановні, під ноги без звуку,
    Гримнуть дзвони як грім. Тільки їх не почує ніхто.

    17.07.2018р.

    Останній могіканин

    А час уже не той. Прорвало небо греблю,
    Утік в Європу люд, онучок і синок.
    Я жито покосив, покрили стебла землю,
    Усує пропаде солома і зерно.

    Немає орачів, немає хліборобів,
    Останній коник здох, хазяїн теж помер.
    Кладу нехитрий скарб собі в заплічні торби,
    Зі світом без людей порвав останній нерв.

    Не чути ні душі, в Едемві зовсім тихо,
    Ні сміху, ні пісень - одна лише пітьма.
    Чорнобиль - до плеча, а кропива - під стріхи,
    Косив би і косив, та сил уже нема.

    Востаннє гребонув із отчої криниці,
    Краплина золота скотилась по щоці.
    О, житечко моє! Чи будеш колоситься,
    Коли сюди прийдуть бариги і купці?

    17.07.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (6)


  3. ХХХХХХХХ ХХХХХХХХ - [ 2018.07.17 20:41 ]
    из Доминика Арфиста. НЕ...
    нет, не впрягусь никогда, друзья,
    в общий поэтов плуг…
    где пролегает моя стезя? –
    там, где сам чёрт мне – друг!

    не заработаю я гран-при,
    премий – прими в расчёт!
    в общей игре буду вне игры –
    Вне!, бери меня чёрт...

    Речью своей наколдую жар,
    выдую райский бриз
    от Треугольника до Стожар –
    чёрт меня побери!

    речь моя тА же и вся при мне –
    словом моим живёт…
    Бог меня любит, раздав толпе…
    чёрт меня не берёт…

    2011


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  4. Богдан Манюк - [ 2018.07.17 17:21 ]
    З циклу "Карпатські бранзолєти"
    *****
    Отамани вітрів
    поселяються здавна в печерах,
    голосисті, як доля,
    і вельми прихильні до струн.
    Віртуозно і ревно
    запрошують нас на вечерю
    в загадковому небі,
    у горах
    та в колах відлунь.
    Відрізають уміло
    дароване сонцем проміння
    надвечір”ю п’янкому –
    навіщо такому краса,
    що віддасть, відрум’янившись,
    тіням старого каміння
    і далеким-далеким,
    не рідним йому голосам.

    *****
    Важниця* димом допише етюди,
    ті, що читатимуть гори повсюди.
    Кожна по-своєму, тихо і шумно.
    В небі розтягнуті ду-ду-ду-думи,
    гейби гармонь у руках гармоніста.
    Музиці тісно! Музиці тісно
    в тому та в цьому етюді,
    вже недоступним липучій огуді,
    здавна незмінній володарці долу…

    Ти усміхнешся і скажеш спроквола:
    музики і сушені в нас доволі.

    *Піч з дахом для сушіння фруктів.

    *****
    Вийдемо врозтіч з весни преч Говерли.
    Жонва відстукає азбуку морзе
    поглядів наших, вогненно завмерлих,
    доки за літо закотимо грози
    через усе неминучо минуче,
    біле і чорне, очорнене біле.
    Хто нам порадник? Минулого лучник –
    цілить, обожнена, цілить і цілить.
    Може, забаг переміряти гори
    стрілами з голосом давньої лютні,*
    може, убив нас, розлучених, вчора
    і відпускає без душ у майбутнє.

    *Музичний інструмент.

    *****
    Тиблям* зимарку ** тримати високо
    з правого боку і з лівого боку,
    стиснувши стіни ялинові міцно.
    Тиблі не зрадять, як вимоклі ліци.***
    А на зимарці триматися літу
    за скопійовану ним же розмітку
    з чорних летовищ для янголів білих,
    з вишивки зорями, що не зуміли
    жодні закохані в нас розгадати
    й ми, покохавши, до тиблів зубчастих
    душами схожі на вічних висотах,
    мов одночасно – до щастя і проти…

    *Кілки, які використовують при будівництві гуцульських осель;
    **хатина в горах;
    ***віжки.

    *****
    Файка за файкою – кільцями дим
    коло зимарки. А диму куди?
    Може, на захід, а, може,- на схід.
    Щойно на світ, але мудрий, як дід –
    знає наосліп найкращі шляхи,
    звично хутчіший од кожного –пчхи!-
    Файка за файкою – іскорки в тан
    вище зимарки. Яка висота
    їх обнадіє і вмить проковтне?
    Знову файкам недовершене днем
    вперто чеканити в плині чекань,
    де переходить у правду обман.

    *****
    В тами* ковтки великі,
    тама тамує спрагу,
    знає покірні лики,
    знає шалені лики
    річки, яка на благо.

    Тамою теж тамує
    давні страхи горянин,
    наздоганяє всує
    і вибачає всує
    час, що під таму канув
    з буйним його завзяттям,
    з вістками, мов оргамі,
    аж допоки лататтям,
    пелюстковим багаттям
    в річці не стати тамі.

    *Гребля.

    Надвечірнє купання

    Водоспад одягає купальниць нагих
    в сорочки і чільця від Творця і спокусника.
    Червоніюче сонце на обрії луснуло
    й розсипається геть за законом дуги
    рушниками у барвах покори і зваб,
    що купальницям ляжуть на шиї розніжені
    в час, коли у прозорім не гріх поманіжитись
    і гріхом не здружити красу і слова.

    *****
    Рибко у водах карпатських, пів світу
    думає, як то по літніх дощах
    битися в фатці,* аби золотіти,
    наче запалена вчасно свіча.

    Рибко, свічею тобі догорати,
    хай золотою, нехай у воді,
    поки не стямиться гУцул кирпатий,
    в’яжучи вузол бажань і надій.

    Що завузлує, того не минути,
    але підкаже йому висота:
    міддю – надумане, міддю – почуте,
    золотом лиш не похилі літа.

    *Сіть.

    Нерест

    Тирло* віщує, сміється, примножує
    літо приховане, літо підводне.
    Рибки собі виколисують сходження
    світла і світу з безодні.
    Рибки розсіюють іскри зародження,
    найхолодніші та щонайцупкіші.
    В рибок навчаюся срібними й гожими
    вгору виводити вірші.

    *Місце нересту.

    Нічний пейзаж

    Від чорної кішки, порадниці нічки
    розходяться кола з вогнистими -няв!-
    і дивляться сови, як злодій у вічко,
    на тарницю,* що відділяє коня
    від затишку стайні для зайшлого вітру,
    порадника вершника – зможуть удвох
    фарби привезти для нічної палітри,
    аби відрізнити од вічності мох,
    по горах повзучий, подібний до віжок,
    попущених щедро – хоч волю рости –
    у колах грайливої чорної кішки
    та в зорі совиному без висоти.

    *Сідло.

    *****
    Не чатують гадюки на зайшлого.
    Не пручайтеся, пні,
    моховіючі пні.
    Чи не вами притулок гадючий означено,
    що своє розгубив,
    що своє одзвенів,
    а натомість од шкури лискучої
    зашарівся знічев’я
    опівдні
    опів
    на приховану вічність у горах,
    отам,
    де умер потічок,
    мов гадюка замучена –
    для чужого – прощальна чужа нагота.

    *****
    Вибрав у душу жало
    по мовчазній мольбі.
    Келихи проводжають,
    кланяючись тобі.
    Стільки вина не вип”єш,
    щоб відцуратись гір.
    Цвітом гірської липи
    музика давніх лір
    в келих нараз опала,
    чи не останній той,
    що переможе жало
    й дужчих накличе – сто.

    *****
    Закінчились вакації
    карпатської весни.
    По храмі лісу – з тацею,
    збирає цвіт рясний,
    а ще – чимало зелені
    і вдосталь синяви.
    Хто жертвує – звеселений
    і до висот – правий…
    Лісною літургією
    примножено дива:
    стають ялини віями
    Карпат, що в молитвах…

    Світанок

    Заструмує мовчання,
    впіймає мовчання
    далечінь, що виводять
    з-за гір і з-за скель
    мерехтливі прочани,
    сяйливі прочани,
    для яких і хмарина –
    уквітчаний бриль.
    Ані звуку до селища в димці!
    Вітаймо
    недосяжне, приведене
    кожному в дім,
    і прочан у блискітках
    на куполі храму,
    споконвіку відомих
    у селищі всім.

    *****
    Флєцкавка* з гір у неділю святу.
    Флєцкавка, коню, а купол церковці
    в наші мандрівці прихований зовсім
    тими, хто знає, як долі ростуть,
    в горах посіяні, знесені вниз
    дужим потоком, прицільним потоком.
    Досить не вірити третьому оку –
    кожен своєму, мій коню. Збагни,
    чом під копитами трави долин
    і віднедавна не хочемо вгору.
    Долям, ади, надощило покору,
    флєцкавки їхньої не обійшли…

    *Дощова погода.

    *****
    Голубка низько над обійстям
    весіллю посилає вістки.
    Крилом кривавим – про утрату,
    крилом вцілілим – про відплату.
    Ловіть нещастя, захмелілі,
    що посилали птасі білій,
    але собі знайшли те саме –
    у голубино-ніжне – камінь.
    Станцюють винні та невинні
    «Голубку» князю та княгині.*
    Одне крило нараз – криваво,
    А інше – полум’ям яскравим,
    яке по нитці,
    нитці білій
    від духа темені прибігло.

    *Молода пара на весіллі.

    *****
    Будеш ходити собі, як цизорик,*
    ландати** за і погрозливо проти
    вітру гірського, що прагне покори –
    ти ж бо не перший,
    та навіть не сотий
    з тих невгамовних опришків сучасних,
    хто не злякається і без фузеї,*
    хто або світиться, або погасне,
    але вельможного дурня не клеїть.
    Просто віншує стежу і вужевку****
    на перевалі
    та на видноколі
    й пісню, мов стяг, - на донебному древку
    душам, як осінь підтоптана, голим.

    *Кишеньковий ніж;
    **волочитися;
    ***рушниця;
    ****шнур.

    Війна

    Сходяться залпи, розходяться залпи,
    гейби над норами затхлими чаплі,
    вгору вихоплюють нас по-одному:
    досить гостини – на небо, додому,
    бо ж допивали тернівку до краплі,
    посмішки порівно й бОханець навпіл.
    Чом же і смерть не ділити жовнірську?
    З янгольським хором зливається військо.

    *Буханка.

    Підвісна переправа

    Висоту набираєш, немовби чічки*
    в мальовничий букет – аж тамуючи подих.
    І Господь, далебі, так у небо відходив,
    відпускаючи крихти земного з руки.

    Не вагайся ні миті: дозволь пелюсткам
    облітати з чічок, назавжди облітати
    несподіваним острахом – прямо в багаття,
    від якого рятує Господня рука…

    *Квітки.

    *****
    З келії вийти б… У гори? У вічність?
    Губиться в помислах чесних чернець.
    Зранку, схвильований сонцем, - епічно,
    Згодом лірично – до зболених лиць
    у завіконні, його завіконні,
    рідному, звісно, й, без сумніву, - ні.
    Епос з очей опаде на долоні,
    лірику вигоїть хрест на стіні…


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (10)


  5. Козак Дума - [ 2018.07.17 15:40 ]
    Дорога в туман
    Туман. Туман укрив поля й луги,
    не видно навкруги за кілька кроків.
    Ховає заметіль дніпрові береги
    в імлі уже останні тридцять років.

    Туман. Туман немовби молоко,
    що очі пеленою застеляє
    ще й руки обвива мов силікон –
    ступити кроку сил уже немає.

    Туман. Туман, сховалися зірки,
    в тумані ми давно забули Бога.
    Туман старих ідей дається нам взнаки,
    в майбутнє затуманилась дорога.

    Туман. Туман – завіса сивини
    для тих, хто не торкав ще й стан дівочий.
    Вітчизно дорога, ми всі твої сини,
    у вічність йдем, свої закривши очі…

    06.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  6. Тетяна Питак - [ 2018.07.17 13:11 ]
    Назавжди частина мене
    Ніщо забутись просто так не може,
    У пам’яті залишиться любов,
    Ніжні цілунки в спогадах витають…

    І тіло пам’ятає кожен дотик…
    Ці відчуття мене ніколи не покинуть…

    Любов не розтоптати і не змити,
    Не викинеш у кошик для сміття,
    Із серця вже не вирвеш частку тіла…

    З'єднані частинки,
    ...................назавжди частинка мене…

    Липень, 2018 року


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  7. Тетяна Питак - [ 2018.07.17 13:29 ]
    =
    Коханий мій – навік я вже твоя,
    Я іншого не в змозі полюбити
    Та й думати про це мені байдуже,
    Для серця є лиш вперте слово – НІ!

    Ти дав мені не злато і не замки,
    Не стіни, не фортеці і не вілли…
    Ти дав всього лише мене, саму ж себе.
    Ти дав відчути, як це – бути жінкою.

    До тебе я такою не була…
    Пригноблена, забута, непотрібна…

    З тобою ж в мене крил вироста,
    Летіти б далі,
    Та без тебе я невсилі…

    26.02.18 року


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  8. Тетяна Питак - [ 2018.07.17 13:45 ]
    ****
    Секрет – уже не таємниця,
    Приховане – для тебе вже відкрите,
    Така, як є, не інша – вже своя, -
    Оголена стою перед тобою.

    І доторків пальців, по тілу спадають цілунки,
    Дві плоті в замок заплелись.
    І дві душі, два серця… заб’ються враз у такт,
    Цей танець не спинити просто так…

    Нехай чекають хвилі і секунди,
    Тут час невладний зупинитись ні на мить.
    Одне в одному зараз, і подих в нас один,
    Одне на двох бажання, й пристрасть
    Одна на нас обох…

    8.06.17 року


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  9. Олексій Кацай - [ 2018.07.17 12:24 ]
    Випаровування
    Дюни на Марсі
                        точить піщана буря.
    Чутно сигнали.
                        Наче кує зозуля.
    Це маячок
                        працює на всюдиході
    у каламутній
                        і вохряній безодні.
    Вихори тихо
                        маревами блукають,
    у шумовинні
                        обрій весь розчиняють.
    В кипені обрію
                        сонця стара монета
    дивиться, як
                        випаровується планета,
    разом із нею, разом, також,
                        зі мною,
    хоч і зозуля аж торохтить
                        луною.
    Звуки окремо проносяться
                        дюн міжряддям
    над розрахунками, формулами
                        і приладдям.
    А, може, це я
                        потроху стаю безсмертним?!..
    Всупереч лоціям і небесним
                        картам,
    плямам іржі
                        і молекулам
                                  органічним,
    щоб органічно
                        явищем
                                  акустичним
    зникнути раптом
                        геть
                                  з екрана радара,
    аби в космічному ритмі,
                        ритмі пульсара,
    тихо кувати звуки
                        в місці, де хмара
    в річці відображається,
                        де гітара
    грає, співає
                        досвітку, вже гнідому,
    про мандрування
                        і про тяжіння дому.
    Вертаю на Марс,
                        думка немов. Мов здогад:
    сила тяжіння –
                        швидкості
                                  то є спогад!
    Швидкість –
                        мрія дитяча сили тяжіння
    тисяч галактик
                        і за домом тужіння,
    поки ще серцю
                        є стукотіти бажання…
    Знову зозулі
                        чутно слабке кування.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  10. Тетяна Левицька - [ 2018.07.17 09:42 ]
    Слова самi поети!
    Слова самі поети! І не тільки ті,
    які лоскочуть пестощами серце хтиве.
    Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
    ведуть у морок пекла душі кам"яні.
    Немилозвучні, горді, грішні та святі,
    банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
    скупі та вимучені, мудрістю пророчі.
    Що викарбовують навічно на хресті!
    Чи Ви про ті слова, що манною мені
    насипались з небес у трепетні долоні?
    Про каяття, що на могилі сльози ронить,
    уміє плакати у батька на плечі?
    Медових! Райдужних! Піднесених, таких
    вітрильних, емоційно-зрощенних коханням,
    які спроможні зрушити мовчання
    і божевілля відчаю? Як хліб простих,
    як шамотять ліси, пшениця степова
    до сонця, до роси живої благодати.
    Зворушливі слова, що промовляє мати -
    молитвою, любов"ю сповнені слова!

    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (12)


  11. Олександр Сушко - [ 2018.07.17 09:52 ]
    Бред сивої кобили
    В лісах Зімбабве рижики доспіли,
    Боровички вгорнулися в туман.
    Там люди моцні, наче ті горили,
    А в нас богатирів уже нема.

    Напружилися зранку долі лобні,
    Перед сніданком мало не зомлів.
    Ув Африці гриби, неначе довбні,
    А в Україні, звісно, замалі.

    Найбільший гриб - не більше їжачихи,
    Найменший - наче колорадський жук.
    У тропіках гриби тримають стріхи,
    Не зубоскальте, я ж бо не брешу.

    Скрегочуть зуби, мов старезні жорна,
    Твердий опеньок трапився, гігант.
    Ковтну грибок, щоб виросла канцона,
    А з'їм мішок, то виросте роман.

    То що, панове,- хто до раю хоче?
    Чи грішникам туди вже не кортить?
    Жую сухий грибочок під чайочок,
    Димиться сигарета з наркоти.

    17.07.2018р.

    Вірність

    Венера хоче мужика,
    Ще й персами колише.
    Чи піп умовить ДНК:
    "Не підбивай на грішне!"

    З-під ліжка дибляться чуби,
    Застряг в алькові бантик.
    Давид Версавію любив,
    А Урій до лампади.

    Коханець розстібнув замок,
    Цілує в личко ніжне.
    - Давай ще раз на посошок
    Цим світом поколишем!

    Прийшла у дім. Пахтять духи,
    Нема панчох на ніжках.
    Ніхто не знає про гріхи:
    Пора до мужа в ліжко.

    17.07.2018р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (12)


  12. Неоніла Гуменюк - [ 2018.07.17 08:50 ]
    Черстві душі
    Червоніють ягідки
    Вгорі на черешні,
    А внизу усі гілки
    Вже обскубав дехто.

    І не тільки ті плоди,
    А разом із листям,
    Вона ж може не родить
    На той рік вже більше.

    Не подумали оті,
    Хто ламав гілляччя,
    Що боляче також їй,
    Що деревце плаче.

    Але такі й біль людський
    Байдуже сприймають,
    Аби добре було їм,
    Душі ж черстві мають.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Шоха - [ 2018.07.17 07:40 ]
    Моя Муза
    Коли її чекаю, оживаю
    і серце б’ється, і пульсує кров,
    і лірою душа моя співає,
    і сила духу оживає знов.

    І сумно аж за край, коли немає,
    неначе я за іншою пішов
    стежиною утраченого раю,
    де на землі кінчається любов.

    Але й тоді лишається надія,
    і віра є, що не покине мрія,
    і не одна чекає ще весна.

    Якою б не була моя дорога,
    усе одно єдиною у Бога
    мелодією слова є вона.

    07.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)



  14. Сторінки: 1   2   3   4   5   6