ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мирон Шагало
2026.08.25 20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі

Світлана Пирогова
2026.08.25 16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.

Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают

Віктор Кучерук
2026.08.25 15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.

Борис Костиря
2026.08.25 13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.

Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.

Ольга Садкова
2026.08.25 09:46
Вона була квітникаркою. Працювала в крамниці, що по вулиці Покровській (тепер там ювелірний магазин, однак із колишньою назвою – «Роза»). Крамниця сприймалася містянами як приємна винятковість на тлі радянської невиразності застійного періоду. У відвідува

Віктор Кучерук
2026.08.25 06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.

хома дідим
2026.08.24 23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів

Іван Потьомкін
2026.08.24 20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.

Артур Курдіновський
2026.08.24 18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.

У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу

Володимир Бойко
2026.08.24 14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.

Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.

Вячеслав Руденко
2026.08.24 13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...

Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну

Володимир Каразуб
2026.08.24 12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною

Ірина Вовк
2026.08.24 12:33
Фінал. Останній крок Лагіди «Історія запам'ятає її як коханку Риму. Мені ж вона залишить право бути його єдиним незавойованим ворогом». З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.

Ольга Садкова
2026.08.24 12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.

Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток

Борис Костиря
2026.08.24 11:28
То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.

Природа іспит приготує нам.

Віктор Кучерук
2026.08.24 07:32
Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с

С М
2026.08.23 22:31
Трава волоссям, а ти левиця на осонні
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи

Для мене ти – Вода, яка танцює


хома дідим
2026.08.23 21:17
на що мені сумнівних істин
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних

Галина Кучеренко
2026.08.23 19:37
Чи ми трипільці, чи скіфи, сармати…
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -

Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,

Артур Курдіновський
2026.08.23 18:45
Героїне мого роману!
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.

А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"

Кока Черкаський
2026.08.23 15:06
Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!

Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити

Євген Федчук
2026.08.23 14:05
Московіти завжди були нахабні й підступні.
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн

М Менянин
2026.08.23 13:27
Барва знамена і тло Ворог наш такий як є – віднімає, топче, б’є. Чи настав, чи настає час забрати все своє. Спадок наш, країв Земля – зазіхання від кремля. Ця околиця Русі хоче землі наші всі. Крила в леті, хижий птах, чар кінець, останній

Борис Костиря
2026.08.23 13:23
Крізь роти кленів бачу вдалині
Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і

Катерина Савельєва
2026.08.23 12:20
Ця нiч менi не допоможе,
Пройти крiзь стiну твоїх снiв,
Де небо гримає вороже.
Врятуй i захисти нас Боже!
I в тишi чути цвiркунiв.

Заграла музика крилата,
Думками в неї упiрну.

Тетяна Левицька
2026.08.23 11:04
Не впевнена, що знову покохаю,
уже достатньо любощів почуто.
Нехай воркує горличка у гаю,
а там подивимось, як далі бути!
А там побачимо, що нам наврочить
циганка-доля на міфічних картах.
Можливо, не пізнавши білі ночі,
ми нігтя одне одного не варт

Ірина Вовк
2026.08.23 09:35
Пурпурові вітрила Тарса «Кохання римського генерала коштує дорого, якщо його ціна — голова молодшої сестри». З уст цариці Клеопатри у короні Об’єднаного Єгипту …Вітер з моря здіймає поділ моїх білих шат. Цей вітер приніс у моє життя наказ, під

Віктор Кучерук
2026.08.23 07:35
Подаруй мені усмішку,
Поцілунком привітай, -
І розваж словами трішки
Душу змучену украй.
Утішай її без строку,
Пожалій усю сповна, -
Заслуговує на спокій
Віком втомлена вона.

Іван Потьомкін
2026.08.22 21:49
Тепер я мертвий. Став рядками книги
В твоїх руках...
З плечей твоїх знято любові вериги,
Та пече мій прах.
Відтепер можна мене в час тривоги
Перегортать,
Та збережуть завше твої дороги
Мою печать.

Ольга Садкова
2026.08.22 20:17
Українському добровольцеві

По-готичному колють небо
височезні сосни й гудуть.
Як далеко мені до тебе!
Ти в широких степах, мабуть.

Виє вітер там по роздоллю.

хома дідим
2026.08.22 19:32
у звичайних розмовах
за столом чи на виході
в обговоренні
різних речей
за суперечками деколи
й іноді кпинами
не лінувалися
звертатися до імен

Артур Курдіновський
2026.08.22 17:23
Живу давно, неначе під наркозом,
Боюся я від нього відійти.
Упевнено крокує тиха осінь,
Мов авторка безмежної сльоти.

Домовився про подорож з обозом...
Рукопису! Не бійся! Полети
Навстріч прозорим кришталевим росам,

Артур Сіренко
2026.08.22 17:21
Мовчазний знайомий
Чи просто неговіркий бро
На ймення банальне Джо
Синьоокий як риба зубата,
Що побачила пастора Сонце,
Таки був безхатьком:
Жив серед води солоної
Та гонорово прозорої

Вячеслав Руденко
2026.08.22 16:15
У хутрі крихт кармінових
На гойдалках приватності,
Як можна грати глиною
Журби і непридатності,
На дровах біля пагоди
І спірит порцеляновий
З-за рогу гучно кликати
На Захід позаплановий!?

Віктор Насипаний
2026.08.22 14:56
Насипле завтра Бог ще добру жменю літа,
І день, мов гарне ябко, виспіє вгорі,
І клени, як церкви, покриє позолота.
Читати буде синь старі казки вітрів.

Годинник сонця зникне у кишені – хмарі.
Засіє дітвора мала свій щирий сміх.
Фонтан – жартун пі

Паб Лімерик
2026.08.22 14:23
Невеличку лікарню Бангкоку
Захопили пірати знаскоку.
І погнали в полон
Кільканадцять колон
Персоналу лікарні Бангкоку.

Терапевти лікарень Цхалтубо
Набираються знань із "ю-туба",
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Зоряна Ель - [ 2009.08.09 17:10 ]
    * * *
    1.
    Махнула хвостом світлосяйна жар-птиця
    В омріяну даль.
    Туди, де сміється весна-чарівниця,
    У небі нічному зоря промениться
    І тиші кришталь.
    А місяць, мов човен, у хвилях небесних
    Висріблює сни.
    До мавки-красуні летить перелесник,
    Щоб зоряні перли в дарунок принести
    На крилах весни.

    2.
    Отак полетиш на вогні карнавальні
    В обіцяний рай.
    Та враз ненароком між "па" танцювальних
    Один пірует ненавмисно фатальний,
    І радощам – край.
    І раптом задивишся правді у вічі,
    А там лиш пітьма.
    Чуже на землі владарює сторіччя,
    І снігом колючим засліплює. Січень.
    Самотня зима.



    09.08.2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (4)


  2. Жорж Дикий - [ 2009.08.09 16:12 ]
    СПОГЛЯД
    Тисячі років мовчання
    були у мене без мене...
    Тисячі років незнання,
    що їх ніхто не поверне...

    Знов обертаються зорі
    довколо мене без мене...
    Безмір у радощах й горі
    все одно сльози наверне...

    Вічності час неменучий
    буде у мене без мене...
    Спокою вітер співучий
    саваном ніжно оберне...


    Рейтинги: Народний 5.4 (5.15) | "Майстерень" 5.25 (5.21) | Самооцінка 5
    Коментарі: (7)


  3. Володимир Ляшкевич - [ 2009.08.09 16:33 ]
    * * *
    Літні марева і сни,
    невагомі дні - минущі,
    і як ми,
    прекрасносущі
    без огуди і вини,

    теплі зливи і блакить
    знов упізнаного раю,
    де дзвенить
    святого краю
    мого жайворова мить, -

    не згасайте в далині,
    за тростинами озерця -
    сивиною,
    сумом серця
    начаровані мені,

    не зникайте у сльоті,
    у безжальності покосах,
    у біді,
    багряних росах,
    як солдати на війні.

    Літні марева і сни.
    Дні сьогоднішні й грядущі.
    Віщуни
    прекраснодушні,
    неземної далини...


    2009


    Рейтинги: Народний 0 (5.6) | "Майстерень" 0 (5.62)
    Коментарі: (9)


  4. Катерина Кукіб - [ 2009.08.09 14:19 ]
    Материнська пісня
    Цей звук до пісні солов’я подібний,
    Такий тендітний, ніжний і легкий.
    Він ніби сонця лагідний промінчик:
    Зігріє, де б ми не були.
    Він ллється, як тендітне джерельце,
    Що з часом ввійде у могутню річку.
    Звивається в тонке кільце
    І без упину ллється вічно.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  5. Катерина Кукіб - [ 2009.08.09 14:44 ]
    Мати
    Вона подарувала нам життя,
    Священне й чисте, як жива водиця,
    Вона рятує нас із небуття,
    Немов з глибокої, холодної криниці.
    Вона руйнує перед нами щит брехні
    І щиро допоможе у печалі,
    Не сперечайся з нею! Ні!
    Бо це вона веде нас далі.
    Тільки вона все робить так натхненно,
    Що може вразити людину.
    Адже ніхто не любить так священно,
    Як матір рідную дитину.
    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  6. Катерина Кукіб - [ 2009.08.09 14:07 ]
    ***
    Матусенько, рідная ненька,
    Твої руки, обличчя красиве,
    Волосся русяве і трішечки сиве,
    Золотава від сонця пахучая жменька.
    Це все довіку буду пам’ятати,
    Кохати щиро й берегти,
    Бо матері не можна проміняти,
    Купити чи нову знайти.
    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  7. Женчик Журер - [ 2009.08.09 13:52 ]
    Оператори
    Судьба, що різні у нас оператори,
    Й ні в кого нема грошей аби поповнити
    Рахунки. Хоча уже якось однаково.
    І ми всі дорослі аби заплакати.
    Настирні у банкоматів вогники

    Збирають до купи нічних метеликів,
    А нас відлякують електричністю
    Міжлюдських стосунків, що невеселими
    Дротами і радіохвилями мелені
    На коди цифр. Із драматичністю

    Розкажуть як номер двадцятизнаковий
    Тримав стосунки із іншим номером.
    Комп’ютер довго іще оплакував,
    Назвавши нас цифровими браками:
    Любов прописано іншим кольором.

    І телефонні розмови скінчено.
    Назавжди викинуто із пам’яті
    Адреси, мейли, контакти, дівчину
    З її стражданнями і протиріччями.
    У ICQ її статус : «зайнята!»

    Поштові скрині всі запечатані,
    До списків спаму е-мейли додано.
    Забуто ніки й паролі. Чатами
    Шукаємо когось кращого. Сватано
    Нас людям з більш цікавими кодами.

    «На вихід!» - Кличуть рахунки банківські.
    Життя – обірвалося нагло знаками.
    Екрани кажуть: немає радості
    Від клацань мишкою - тільки капості.
    І ми прозорими цифрами плакали.

    Та розпорошились Інтернетами,
    Попроростали сумними блогами
    Про нас не пише ніхто сонетами.
    Ось… електронними кулеметами
    Розстріляно іще двох закоханих.


    8.08.09




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.26) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  8. Женчик Журер - [ 2009.08.09 13:52 ]
    Кохання (патріотична пісня)
    Кохання,
    Я викурю Дніпро і захмелію.
    І це не порок.
    Я втілюю собою українську надію
    На незалежність власних думок.

    Кохання,
    Я на тризуб нанизав галушку
    І салом заїв.
    Кримчани подарують ялицеві подушки,
    Й ми спатимемо певно сто днів.

    Кохання,
    Ми вип’ємо наш прапор державний,
    І золота верх
    Здамо в ломбард і купимо поіржавілі шаблі
    Дорубувати, хто «Ще не вмер….»

    Кохання,
    Стрибаймо по Карпатах до хати,
    Мені вже кортить
    Побачити з горища, як змиють Карпати
    У неба чорноморську блакить.

    Кохання,
    Небесний самогон закінчився –
    Я протверезів.
    Ходімо, врешті, зробимо що-небудь корисне
    Державі. Ну хоча б дітлахів.

    5.08.09


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  9. Анна Хані - [ 2009.08.09 13:54 ]
    Сторож
    Мне страшно
    Моя жизнь от тебя зависит
    Раскроешь ли объятья
    Или ты припасла для меня нож
    Всегда на чеку, красные глазища
    Я – сам себе сторож

    Но время
    Придёт, мне придётся уснуть
    Ты однажды захочешь спать тоже
    Крепко
    Руки твои я возьму
    И положу их в свои ладоши


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  10. Олексій Тичко - [ 2009.08.09 11:35 ]
    Шлях до істини.
    Вечірня самотність і зоряна тиша,
    найкращі моменти коли сам на сам.
    Моя насолода у цьому найвища,
    для роздумів мудрих збудований храм.
    До істини крок, через тишу ввійду я,
    без речень у голос, без пафосу слів,
    без реплік розумних і шуму застілля,
    пізнаю все сам, що колись не зумів.

    Тонка і прозора, іще невловима,
    як промінь в зіниці, у темінь нічну.
    Неначе поетові бажана рима,
    зненацька з'явилась і б'є по плечу.
    У тиші у роздумах істину видно,
    її не пізнаєш на фоні порад.
    А жити наосліп мені вже обридло.
    Я бачу всі маски. Прощай маскарад!
    05.07.2009 р.


    Рейтинги: Народний 0 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  11. Ольга Шеремета - [ 2009.08.08 22:19 ]
    Мамі
    Якось-то раз лежала геть слаба,
    Гарячка не спадала третю добу.
    Уже не відрізняла ніч від дня,
    Не в силі навіть помолитись богу.

    Хотілось плакати, але не було сліз…
    Перед очима образ твій і голос у думках,
    Насправді ж темнота і холод скрізь.
    Я згадувала те тепло в твоїх руках.

    Аж раптом впала я у забуття:
    Мені наснилася твоя усмішка
    І ти була неначе пресвята.
    Прокинулась –а то лиш бильце ліжка…

    Зник образ твій і зник твій голос.
    Лиш ніч холодна свої обійми простяга.
    Уже розсипались по небу зорі,
    Лиш ти залишилaсь в думках, неначе пресвята!
    Січень, 2009
    м. Львів


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Коментарі: (1)


  12. Ольга Шеремета - [ 2009.08.08 21:23 ]
    Мить щоб кохати
    Змикаєш змоклі від дощу повіки:
    Мрієш аби злива та минула,
    Що заливає серце перетворюючись в ріки.
    Куди ти йшла, що думала –забула.

    Аж раптом –він прекрасний, такий рідний…
    Замерз і змок, скоріш його зігрій!
    Він підлий зрадник,ти ж обійми його ніжно
    В цю мокру й омріяну мить на все забий!)

    Щоби його кохати в тебе є лиш ніч!
    І байдуже на все що він зробив…
    Він не плаче, не кається, то ж витри сльози з віч,
    Хоч і шрам на серці ще не зажив…
    серпень, 2009
    Терамо, Італія


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5 (4.83)
    Прокоментувати:


  13. Віктор Цимбалюк - [ 2009.08.08 21:49 ]
    Нам з тобою, сину мій...
    (Батькові)
    ...Нам з тобою, сину мій,
    Як тому коню,
    Вже давним-давно за тридцять...
    Люди кажуть: “Кінь старий, що не спішить
    І що не портить борозни...”
    Ми з тобою все тримаємо в долонях
    Невибагливу синицю...
    І примхливий журавель своїм крилом
    Ще не торкався наших жнив...

    ...Бо так судилось, сину мій,
    Як не крути й перевертай, нам так судилось...
    Багатства наші, то не скарб,
    А тільки десь в підкові райдуги вони...
    Тому тримаймося міцніше за чепіги
    І закусимо вудила...
    Як той Гнідий, що хоч старий,
    Та не спішить і не попортить борозни...

    ...Ген, аж за обрієм зникає
    І виблискує на Сонці чорна скиба...
    Солоний піт впаде в ріллю
    І розворушить жовті зерна ув землі...
    А нам з тобою найсмачніше
    В цілім Світі – розім’ята скибка хліба...
    Бо ми – ратаї, сину мій,
    Бо ми – синиці, а вони – не журавлі...

    ...І треба жити, сину мій,
    Як не крути й перевертай, а треба жити...
    Кінь відрізає борозну і тягне скибу
    Вслід за Сонцем, посолонь...
    І доля наша – знати мить,
    Як на світанку в теплім полі сходить жито...
    Й росою першою скропити
    Мозолі своїх порепаних долонь...

    Кумпала Вір
    19-21.03.2008 року, м. Хмельницький




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  14. Віктор Цимбалюк - [ 2009.08.08 21:47 ]
    Знаєш, рідна...
    (Нелі)
    Я міг народитися десь серед інших земель...
    У гірському аулі або в степовому шатрі...
    У портовому місті або на межі двох пустель...
    Чи на дикому острові, в схрещеннях рози вітрів...

    Я би міг полюбити засніжений гордий Тібет...
    Може б, грав на волинках про саги шотландських рівнин...
    Чи побрів би у вічну тайгу, за Уральський хребет...
    Чи зганяв би до прерій мустангів, як ніч, вороних...

    А втім, знаєш, рідна, а втім...
    Бог мені дарував рідну Русь –
    Тут мій батьківський дім...

    Я би міг народитися підданим інших країн...
    Може б, мав громадянства багатих заморських держав...
    Я, можливо б, не знав, що це значить: повстати з руїн...
    Може б, я і не бачив, як душі людей їсть іржа...

    Може б, я і відчув смак грошей і багатства, без меж...
    Може б, я і зненавидів зніжену розкіш столів...
    Може б, не шкодував ні прикрас, ні взуття, ні одеж...
    Може б, був би байдужим до хмар на твоєму чолі...

    А втім, знаєш, рідна, а втім...
    Бог мені дарував Україну –
    Мій батьківський дім...

    Я міг народитись під світлом холодних світил...
    Я міг би пізнати степи допотопних епох...
    Я міг би у серці своєму зневагу нести...
    Я міг би не вірити в те, що над Світом є Бог...

    Можливо, я б втратив в пітьмі слід твоєї душі...
    Можливо, прожив би бездарне і сіре життя...
    Можливо, проніс би свій хрест через землі чужі...
    Можливо, не вірив би в силу свого каяття...

    А втім, знаєш, рідна, а втім...
    Бог мені показав твій поріг,
    За яким є мій дім...

    19-21.02.2007 року,
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  15. Іринка Кучерук - [ 2009.08.08 17:54 ]
    ....
    Пляж, песок, вдвоем мы вместе,
    Звезды, море и луна,
    И в душе играет песня,
    Вот теперь я не одна!

    Смог согреть мое ты сердце,
    Ты ожить сумел помоч,
    Так чудесен был тот вечер,
    Так чудесна была ночь!

    Вспоминать тебя я буду,
    Нежно, бережно хранить
    Как по морю мы с тобою
    За луной решили плыть!

    Море нас приняв в объятья,
    Колыхало на волнах,
    И луна, накрыв нас светом,
    Говорила о дарах...


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.17)
    Коментарі: (2)


  16. Іринка Кучерук - [ 2009.08.08 17:46 ]
    Твоё и моё..
    Я тихонько улыбнулась...
    видишь?...
    Я уже давно не улыбалась
    так...
    Как громко стучит сердце...
    слышишь?...
    Просто их два...
    твоё и моё...
    Они слились в одном звуке...
    Почему?...
    Наверное,чтобы мы их услышали...
    Я возьму тебя за руку...
    можно?...
    И опущу взгляд...
    Так легче...
    Словно ветер...
    Я не вижу тебя, но чувствую...
    Лёгкая дрожь...
    Почему?
    Наверное Сильный ветер...
    Я могу быть с тобой...
    Хочешь?...
    Возьми моё сердце и не отдавай никому...
    Даже если больше не увидишь меня...
    Почему?
    Потому что я забрала у другого...
    То что на самом деле ТВОЁ!
    Понимаешь?
    Нет...Твоё сердце мне не нужно...
    Достаточно держать тебя за руку...
    Веришь?
    Закрой глаза...
    Чувствуешь?
    Так трудно дышать...
    Почему?...
    Наверное я умираю...
    Не бойся...
    Когда ты откроешь глаза...
    У меня начнётся новая жизнь...

    Это ты дал мне второй шанс...
    Но я не воспользуюсь им...
    Сейчас...
    Просто побудь со мной ещё минутку...
    И уходи...
    Почему?...
    Что бы я вернула тебя...
    Я теперь счастлива и свободна...
    У меня есть только твоя рука...
    И если она отпустит мою...
    Мне не будет больно...
    Ведь у меня больше нет сердца...
    А у тебя есть...
    Твоё и моё..


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.17)
    Коментарі: (3)


  17. Іринка Кучерук - [ 2009.08.08 17:06 ]
    Пусто…холодно… Самотньо…
    Пусто…холодно…
    Самотньо…
    Як тоді коли сказав прости…
    Боляче і страшно що не
    Разом більше ми…
    Не відчуєш більше
    моїх п’янких ти поцілунків,
    Не побачиш більше тепла
    В моїх очах…

    Пусто…холодно…
    Самотньо…
    Серце досі ще щемить,
    Ночі без сну
    Проходять,
    Лише ти і гітара в руці,
    Яку порівнював зі мною…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.17)
    Коментарі: (4)


  18. Олеся Овчар - [ 2009.08.08 16:52 ]
    Сплелися пальці...
    Сплелися пальці, наче вічність
    З миттєвістю переплелись.
    Сьогодні народилась ніжність,
    Зачата дотиком колись.
    Два подихи перемішались,
    Як вітер з росами в траві.
    Неначе коні буйні, мчали
    Думки в шаленій голові...
    Солодка пустка залишилась
    З медовим присмаком пітьми.
    Земля і досі ще крутилась,
    Та вже крутили її Ми.
    2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (3)


  19. Ігор Павлюк - [ 2009.08.08 15:27 ]
    ПЕРЕДОСІННЄ
    Так уже довелось мені –
    В снах золотих літаю.
    Перша ознака осені –
    Птахи збираються в зграї.

    Тісно в степу небесному.
    Тісно в земному небі.
    Що нажилося веснами –
    Осені кровно треба.

    Знов та всенощна райдуга –
    Шлях наш Молочний – дзвонить.
    Цвітом лимона радує
    Світ крутий, безборонний.

    Так уже довелось мені –
    Ранні плоди стрясаю.

    Перша ознака осені –
    Зраду
    Птахам
    Прощаю.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (5)


  20. Вова Ковальчук - [ 2009.08.08 10:25 ]
    Незнайомка(О. Блок)
    Вона сиділа в парку
    І читала якогось класика
    Насолоджуючись сюжетом
    Смакуючи кожен епізод

    На диво було тихо
    Я чув її дихання
    Прислухався до нього
    До цієї музики легень
    До ціє анатомічної симфонії

    Мені правду кажучи бракувало мужності до неї підійти
    Заговорити
    Сказати
    Привіт сонечко що читаєш? Я до речі теж люблю книжки

    Проте просто милувався
    Знатним поціновувачем котрий насолоджується красою картини

    Дістав один роман
    Зовсім не класичний
    Про наркомана і його подорож Америкою
    Заглибився в читання забувши про незнайомку

    Молодий чоловіче
    Пролунав голос у мене над головою
    Я підвів погляд
    То була вона

    Що це ви читаєте? Ця література псує свідомість людини
    Вона її руйнує
    Після неї людину треба лікувати

    Я посміхнувся
    Відповідаючи

    Згоден
    Я повністю в твоєму розпоряджені
    Лікуй мене
    Медсестричко


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (4.91)
    Коментарі: (8)


  21. Костянтин Мордатенко - [ 2009.08.08 08:15 ]
    Назагал
    Ні ножа, ні образу… Повна чарка…
    Уюковий вітер перевозить дощі…
    Позривала туга замки лавчасті,
    де сльози міцніли… Знемощів…

    Світ без любові, як сніп без перевесла…
    На душі мулько… Не п’ється… Грім, як ціха…
    Одночасно близько до Бога й далезно,
    від раю до пекла, як від цигарки до сірника….

    Біля калини розквітло дике кадило…
    Дружина бубніла: «Щоб тебе трафив шляк…».
    А я казав: «Не був би в світі юродивим,
    Людей і бога не прокляв…»

    Знов бур’яни по пшениці, мак серед злаків…
    Дивна п’яна душа – в ній стільки добра
    пробуджується… Ось підбігає нічий собака,
    лащиться… Дав йому хліба – він зумрав…

    Вирушу першим… Даватиму іншим навіжки…
    Пан чи пропав – справлятимемо колодія!
    Жінці коханій підночувальник ніжки
    цілуватиме, пеститиме… І це буду я…

    А як далі жити? Як дивитись у вічі?
    Про себе мова… Чужа доля коле під бік…
    Година вранці варта двох увечері.
    І всі запитання у чарку зволік…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (2)


  22. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 23:23 ]
    Про закохану вар'ятку
    Вона ішла без напрямку й мети,
    Не мала крил та хтось сказав: «лети»!
    І ця послухала, стрибнула з найближчого даху,
    Мабуть, уявила, що вона птаха:
    Вона як курка тріпала руками,
    Зрозуміла що марно і послала все к бісовій мамі.
    Замість синього неба впинилась в болоті,
    Побила лікті й порвала фірмові колготи.
    Вона підвелась, поспішно зализала рани,
    Хотіла вити з болю, та треба було міцно закрутити крани.
    В очах з’явився дивний блиск, просто погляд маняка,
    Згадала! То ж вона ішла в Оперу на «Травіату».
    І нащо їй здався той клятий театр?
    Вона бачила вчора грандіозний спектакль:
    Комедія з кінцем трагічним
    Про лінії життя та їх дотичні.
    Знаєте, рідні, не хочете мати проблем,
    Внутрішніх конфліктів і різного роду дилем,
    Не кохайте! Повірте, милі,
    Бо ж вмирає любов, то зникають і крила.
    Львів, 2009


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  23. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 23:16 ]
    Про скалічені мрії і втрачені ілюзії
    Піду туди, де сідає сонце!
    Втоплю всі спогади і виперу свідомість.
    Відпусти мене, мені так треба конче…
    Впіймать метелика, хоча яка із того користь?

    Ми живемо доти, доки жевріє надія,
    Яку ти спершу дав, а потім відібрав жорстоко!
    Крапля абсенту, щоб забути мрію
    І хай до біса йдуть усі пророки!

    Іронічна усмішка, цинічний погляд –
    І не одна душа, безжально скалічена,
    Піде й не повернеться, лиш господь буде поряд.
    Вірш цей бeз кінця, але він закінчений.
    травень,2009
    м. Київ


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  24. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 23:04 ]
    Реквієм твоїй посмішці
    Чогось похолодніло в одну мить:
    Може сніг пішов, а може де почалась злива?
    Ти далі існуєш, чому не хочеш просто жить?
    І більш не сподіваєшся жодного дива.

    Боїшся, щоб з очей не полились гарячі сльози,
    Хоч і серце твоє давно вже не миється кров’ю
    Розлукою цвіте в душі скаліченій мімоза…
    Чому ж ніхто не огорне тебе любов’ю?

    І ти більше не тішиш посмішкою світ,
    Болючою судомою звело твої уста
    На нескінченну кількість довгих зим і літ
    Запам’ятає він, якою чарівною та була!
    липень, 2009
    Мілан, Італія


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  25. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 23:50 ]
    Азарт
    Я зіграю з життям у карти,
    Зробивши ставки найвищі!
    Під ритмічну музику бардів
    Ми стаємо все ближчі і ближчі.

    То байдуже, що ми мов інь та янь,
    Разом всі труднощі здолаєм!
    Ми, наче учасники дивних змагань,
    Тому постійно ходимо по краю.

    Ми зіграєм з життям за життя без перерви,
    Програєм, чи виграєм, то не важливо!
    Відкрию найглибші душевні резерви,
    Посміхаючись сонцю мрійливо.

    То байдуже що ми не дихаєм ритмічно,
    Що наші серця не б’ються у такт…
    Ти ж знаєш так не буде вічно,
    Якщо раптом нам не забракне карт…
    червень,2009
    Рим, Італія


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  26. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 23:03 ]
    Забуті спогади
    Забуду про що соловейко співає,
    Про що дерева гомонять
    Там у Стрийськім парку, пам’ятаєш?
    Де лишились мої бажання,де мої мрії сплять…
    Що ж, ти тепер належиш їй
    І одночасно до нестями мені потрібен…
    Я так хочу крикнути услід : «ти мій!»,
    Більш поряд до світанку ми не підем…
    Коли іще побачу твої сині очі,
    Яких мені бракує серед ночі?
    не візьму більше твої руки в руки
    І ми не затанцюєм в ритмі серцестуку.
    Більш твою усмішку не піймаю,
    Не заплутаю тобі волосся…
    Ти знаєш, а я й досі тебе кохаю!
    Мабуть, краще піти втопитись у росах!..
    За знищену душу хапають дикі корчі,
    Можливо не врятує мене навіть втеча,
    Втеча далеко в холодні і довгі ночі
    При найменшій згадці про наш останній вечір
    Я прогуляюсь Стрийським парком.
    Піду манівцями не нашими, чужими.
    Впаде з тремтячих пальців тонка цигарка…
    Так тихо тут, і час так непомітно лине.
    То ж була весна така неповторно чудова…
    Мала я тоді одну лишень єдину мрію,
    Але то мабуть така вже моя доля…
    А осінь…Не зважай! Та вона просто повія!
    Забрала тебе в мене, мабуть, навічно…
    Треба було щось робити, але то вже пізно…
    Уяви собі, знов та паскуда, осінь!
    Ти знаєш, а я ще й досі
    Ходжу по вулицях й шукаю твої очі
    Із поміж тисячі чужих очей,
    Ти не знаєш які тепер для мене довгі ночі?
    Можливо, я тобі колись скажу, та не тепер.
    Скажи мені, тобі це все потрібно?
    До летаргічного сну подібно…
    Аж закололо різко під серцем.
    І так, наче тінь, непомітно і тихо
    Підкралось бажання смерті.
    Я не бачила як ворушиться лихо,
    А в голові єдина думка померти…
    Ти не будеш молитись на рани,
    Шкода, що не зможу сказати «коханий»..
    Та знай ти ні в чому не винен!
    Забудь мене й роби, що повинен.
    вересень,2008
    м. Ужгород


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  27. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 23:41 ]
    Я! Безсмертна!
    На землю впала темрява важка…
    Впала, вбила сонце, змусила плакати небо.
    Настала ніч, ніч проклята й німа…
    Я ж все чекала, чекала, чекала на тебе.
    Далі плакало небо холодними важкими сльозами
    І мертве вчора сонце піднялося знову.
    Біжучи, палила мости, зносила брами,
    Різала собі вени та не було крови.
    Як і сліз уже не було, їх небо виплакало.
    Пила отруту, шукала ціаніду та алюмінію,
    Була ж геть дурна і страшно налякана
    В безкінечність сплутаними абстрактними лініями.
    Вливала в себе каву, ковтала анальгін
    І мріяла про дозу димедролу,
    Вигадувала власний свій адреналін:
    В кінці кінців розбила об стіну новеньку мотороллу.
    Летіла у безодню ангелом безкрилим.
    В безодню кинув і обрізав крила ти!
    Але я сильна, я можу зрушити камінні брили,
    А можу тихцем собі сходити на пси.
    Ти змовився із ніччю, щоб знищити мою суть
    І, зрадивши власну клятву братерства,
    Обрав ти неправильний для тої цілі кут,
    Бо ж, мабуть, ти забув, а я –безсмертна,
    Й безсмертною я залишусь!
    Червень, 2009
    м. Львів


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  28. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 22:20 ]
    за Мартіном Гайдеґґером
    Ми ідем, а куди – ми не знаєм,
    Ми говорим, а що –то нам все одно.
    Говорити про мову то важче,
    А ніж писати про мовчання,
    І десь іще вихоплюється про кохання.
    Котимось у порожнечу,
    Падаємо у височину.
    І високість відкриває глибини,
    І надає притулок сутності вмирущого.
    Ламаємо кайдани раціонально-логічного пояснення
    І не зворотно руйнуємо межі тої ж сутності.
    Кликання підводить ближче своє покликане.
    Куди?
    У далечінь,
    Де покликане перебуває, як іще відсутнє.
    Кликання кличе в себе,
    А тому постійно туди й сюди:
    Сюди,
    У присутність,
    Туди ,
    у відсутність
    Куди?
    Як неприсутнє поміж відсутнє -
    Первісно єдина єдність.
    А ми просто вмирущі…
    Вмирущі,здатні вмирати,
    Мандруючи в смерть.
    У смерті збирається найвища потаємність буття.
    Смерть уже випередила будь-яке вмирання.
    Чотириєдність –світ.
    Світ не знає минулого,
    Такого,
    Що вже не присутнє,
    А називає суще,
    Що вже було.
    Тільки що біль ми не можемо уявити
    Антропологічно
    Як відчуття коли болить.
    І тиша –це не просто щось безгучне.
    У ній лиш застигло непорушне
    Звуку та звучання.
    І справжня проза ніколи не прозаїчна
    То просто забутий і зношений вірш.
    2008


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  29. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 22:18 ]
    Танго з вітром
    Коли тиха ніч обнімає планету,
    Дощ виграє за вікном мелодійний блюз
    Гублюсь між сторінками інтернету,
    Шукаючи натхнення. Чекаю пустотливих муз.

    В наступну мить темряву розрізає світло фар.
    Стрілка спідометру показує на двісті:
    Лечу у ніч без жодних гальм
    І правила усі уже давно не дійсні…

    Мене не спинить навіть вітру шал,
    Що на пристрасне танго запросить –
    Він лиш розпалить під ногами дикий жар
    Й розплете довгі темнії коси.

    Та зійде зірниця, забудуться з вітром танці,
    Зникне пристрасть і шал, не чути мелодії блюзу.
    Я знову прокинуся вдома наступного ранку
    Й нарешті зустріну омріяну, таку мені потрібну музу!


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  30. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 22:57 ]
    Вінок (посвячено А.М.)
    Десь понад прірвою в житі
    Збирала волошки й червоні маки,
    Плела вінок, вплітала в нього найпрекрасніші миті,
    Аби тобі віночка того подарувати.

    Вплела у нього нашу зустріч першу,
    Палкі цілунки, погляди, слова.
    Не усвідомлюючи, що я вершу,
    Вплела в вінок всі вулиці, міста й поля.

    Вплела, наївна, в нього я усе безцінне,
    Свої вірші, послання й почуття.
    Не знала я, що змінить докорінно
    Отой віночок все моє життя.

    Тобі віночка я несла на крилах,
    Летіла я, не йшла, крізь простір й час
    І тим сама себе убила,
    Бо ж я не знала, що не має більше нас.

    Аж подаю тобі того проклятого вінка,
    А ти, цинічно посміхнувшись,
    Жорстоко викинув його з вікна
    Й пішов, безжально ти, не оглянувшись…
    2009


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  31. Юрій Лазірко - [ 2009.08.07 18:17 ]
    Легато стуку серця
    Проміння покотом спадає по канві
    недогаптованого павутиння. Бризом,
    на савоярді золотого тірамісу
    хмар маскарпоне сутеніє у траві.

    Бракує бренді – зап'янити словом твір,
    а деки серця – змалювати щем в баладі.
    Сліди твої написані з дощем в помаді -
    то поцілунків недопалини живі.

    Вони грудьми збираються, неначе клір,
    на репетицію. Вертепом літа – ірмос
    під вікнами душі нам надощує вірність.
    Консиліум чекання, миті – лікарі.

    7 Серпня 2009


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (7)


  32. Ліна Масляна - [ 2009.08.07 18:17 ]
    Я знову їду в місто, де живеш
    Я знову їду в місто, де живеш:
    Від тебе буду зовсім недалеко.
    А ти про це не знатимеш. Авжеж –
    Тобі, як і завжди, тепер нелегко!
    Минуле поміж нас. А може й ні…
    Нікому жодної немає вже різниці.
    Тобі було не важче, ніж мені…

    Усе, що МИ – то просто небилиці!

    Ніхто не винен. Правих не було:
    Хто кого втратив – певно, невагомо.
    Твоє життя НАМ шансів не дало,
    А ти по ньому йдеш не підсвідомо!
    Я знову в цьому місті, де живеш.
    Я зовсім поряд! Та не біля тебе.
    Напевно, ще зустрінемось, авжеж.
    Хоча… Нікому цього вже не треба!


    2003


    Рейтинги: Народний 5.46 (5.45) | "Майстерень" 5.25 (5.39)
    Коментарі: (16)


  33. Софія Кримовська - [ 2009.08.07 17:34 ]
    А за колючим дротом був садок
    ***
    А за колючим дротом був садок
    і автопарк, і вартові солдати –
    об’єкт військовий. Але нам начхати,
    бо до рум’яних яблук тільки крок.

    Дірявила паркани дротяні
    пузата дітвора, аби набрати
    у пазухи солодких – і тікати.
    Бувало доганяли, більше – ні.

    І ми щоразу бігли в інший бік,
    подалі від військових і дороги,
    щоб смакували «славу перемоги».
    Солодшої не знатиму повік.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (3)


  34. Вячеслав Семенко - [ 2009.08.07 16:36 ]
    ТОТОЖНІСТЬ
    Якщо три музи разом скласти,
    цікава явиться тотожність -
    коханець вправний одночасно
    поет, музика і художник.

    Словами в"яжуться віночки
    барвистих ласк і обіцянок.
    І вже осиковим листочком
    блукає серце манівцями.

    Бринить гармонія міжзвуччя,
    таємний поклик між рядками.
    Все те, що крім кохання суще,
    в ранкових сутінках розтане.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.47) | "Майстерень" 5.25 (5.54)
    Коментарі: (21)


  35. Мар'яна Невиліковна - [ 2009.08.07 14:02 ]
    кого іще треба?
    Нехай в аргументах зійшли "на ножі"
    і тріснув вітряк осьової системи,
    то тільки здається - щодуху біжиш,
    насправді ти падаєш з мого неба...

    В фанерній коробці, гаптованій сталлю,
    вистукуєш "step" залізничним підбором.
    Не дай тобі Боже доїхати вдало!
    Не дай тобі EGO упасти так скоро!

    То тільки здається: це - x, а це - y.
    Декарт - фантазер! Це від спеки чи втоми
    ти надто загравсь у системних іграх,
    де y та x - це ще й х р о м о с о м а...

    Ти галюцинуєш, що майже утік,
    проте досі падаєш з мого неба...
    Я - жінка твоя.. Я - твій чоловік!

    КОГО ІЩЕ ТРЕБА?????!!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (17)


  36. Ігор Павлюк - [ 2009.08.07 13:12 ]
    ПЕРЕДЧУТТЯ
    Поет і муза читають вірші на свіжім сіні.
    Та чомусь осінь, вже чути осінь в їх голосінні.

    Аж нитки літа – меди біленькі – тремтять від вдиху.
    Іще й не осінь, та вже й не літо.
    Душевно тихо.

    Душевно. Тихо.
    І лист опалий для серця – міна.
    ...І шкода світу.
    І добре п’ється біля каміна.

    Тривожно й тонко скриплять дерева голонасінні.
    А руки музи занадто ніжні, до потрясіння...



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.72) | "Майстерень" 5.5 (5.75)
    Коментарі: (14)


  37. Варвара Черезова - [ 2009.08.07 11:08 ]
    Лялька з червоної глини.
    Ти? Або ти? Або… Господи! Хто із них?!
    Руку подасть мені в день, що упасти маю.
    Лялька з червоної глини. Табаско. Майя.
    Глина із крові жертовника всіх святих.

    Бачиш, в руках не квіти, але нефрит.
    Легше шукати у небі стежок до Раю.
    Лялька з блакитної глини. Кампече. Майя.
    Глина потоку Ісабаль… Стрімкий політ.

    Записи. Гліфи. Ось бачиш – моє ім’я.
    Фрески настінні не тліють, бо стіни вічні.
    Глиняна лялька загляне тобі у вічі.
    Лялька з прадавньої глини в руках. Це я.




    Табаско та Кампече - одні із 31 федерального штата Мексиканської Республіки, розташований на південному сході країни.
    Ісабаль - озеро у Мексиці.
    Гліфи - писемність цивілізації Майя. Щось типу ієрогліфів єгипетських.
    Нефрит - за легендою, нефрит допомагав знайти рай, мервим вкладали в руку нефрит.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (15)


  38. Влада Волошина - [ 2009.08.07 02:49 ]
    Не назавжди...
    І знову потяги й безсонні ночі,
    Й думки намотані на обідки коліс.
    І знов той самий і безкарний злочин –
    Чергова втеча від себе й усіх.

    Давно в пітьмі вже розчинились
    Всі пристрасті мої земні…
    Ми наодинці залишились:
    У світі я. І світ в мені.

    Десь ліхтарі мигтять здалека,
    Немов шепочуть: «Повернись…»
    Я йду від вас. На диво легко
    Лечу в лиш мною знану вись.

    І тільки вдихи монотонні –
    Протяжні потяга гудки,
    Мене примушують спросоння
    Іти від вас не назавжди…

    05.08.2009


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.24) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  39. Микола Шевченко - [ 2009.08.07 01:27 ]
    Лус-с!..
    Моє дитинство
    пам`ятає "лусканця"
    від старшокласника,
    і вигук "щоб ти луснув"!
    Від тітоньки,
    розчервонілої з лиця,
    що нецензурщину нам
    викладала усно:
    мені й телятці -
    за столочену капусту...
    А ще - в долоні як
    вгризалася луска,
    і лускали дрівця
    для юшки запашної.
    І оповідку діда-лісника,
    що є, мовляв,
    в Гамериці секвої,
    але катма сосонки
    отакої...
    Насіння жвавий
    лускіт "на дубках",
    і мультик в телевізорі -
    "Лускунчик".
    "Лус-лус" - фашисти гелгали
    в кіноплівках,
    а потім полонених
    брів табунчик,
    і наші партизани по боках...
    ...На "лус" - нічого не позабував...
    А ще ж на "гей", "бар", "бер", "бир", "бур"
    не пригадав!..


    07.08.09


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (2)


  40. Микола Шевченко - [ 2009.08.07 00:03 ]
    Простота...
    Колись, усамітнившись,
    розчепіримо пера-долоньки,
    та горішніми поглядами
    дозволимо літакам спростовувати
    простирадла простору.
    А на душі - просторо!
    І - просто. Лишень, аби
    та простота не спротивилась,
    бо перетвориться на прощу...
    Прости простота - мудрували...

    6.08.09


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.28)
    Прокоментувати:


  41. Сонце Місяць - [ 2009.08.07 00:36 ]
    voluptas victis
     
    тепер її ніч пурпурові квіти
    ти розбитий під стінами варваре
    її ніч жбурляє вогонь ллє метали
    міцні змії солодко стягують стогін твій
    наче вона замріяно всміхається вічності
    наче крихітне манірне болісно доросле дівча
    ніч рвуть спалахи палають оголені перса
    пелюстки стікають у тьмяні пристрасні
    лискучі уламки спекотної сталі
    хижими жадібно запаленими очима
    на твою вогняну смерть варваре
    на твою загибель мій звіре

     (мовчання убивць)




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  42. Василь Степаненко - [ 2009.08.06 19:24 ]
    Ти Афродіто ЯС
    *
    Вітер кохання
    Хвилі дозрілі скосив,
    Склав у покоси.

    Море глибинне
    Повне життєвих пригод
    Стало спокійним.

    Ти Афродіто, скажи,
    Як краще жити:
    Хай у коханні штормить,
    Чи в штилі нити?


    на фото місце, де народилася Афродфта (о.Кіпр, недачко від Пафоса)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  43. Віктор Максимчук - [ 2009.08.06 19:38 ]
    ***
    Прислухайся до порухів душі,
    Пізнай її припливи і відливи…
    Потім у віршах, в прозі опиши:
    Адже душа у когось мовчазлива.

    І щоб вони щось звідали нове,
    Не думали, що двері там закрито.
    Є інший світ, він вабить і зове,
    І вхід туди для кожного відкритий…
    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  44. Віктор Цимбалюк - [ 2009.08.06 18:06 ]
    Моя батьківщина
    (Батькові і матері)

    …Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
    Голубкою сивою в гості…
    Здалося: побачив, як диво у снах,
    Весну мою сьому чи восьму…

    …І перша лінійка, і перший дзвінок,
    Дивлюсь у портфель, як сорока…
    Спішу в своє перше доросле кіно,
    І вперше тікаю з уроків…

    …А на кутку вже багатьох нема…
    Один за одним, вимерли сусіди…
    Час простирадло сиве стелить, як туман…
    І я до матері раз на півроку їду…

    …Будую, маленький, нове обійстя,
    Із громішу, цегли та глини…
    І знаю ж, що батько мені не простять –
    Краду в баби Степки малину…

    …Бабуня до льоху в’язали мене,
    Аби я живий залишився,
    Однак, купа цегли мене не мине,
    В яку в’їхав я, ледь не вбившись…

    …А на кутку вже багатьох нема…
    І що не брама, то без чоловіка…
    Смерть розкидає сиві крила, як туман…
    І тільки вдови доживають свого віку…

    …Збираю у житі духмяний букет,
    З нагрітого сонечком зілля…
    Гороху зеленого цілий кашкет –
    Гуляю, немов на весіллі…

    …Гойдається потяг в далекий Тамбов,
    До армії їду служити…
    Чекають мене: мати, батько й любов,
    З якою Бог дав вік прожити…

    …А на кутку же багатьох нема…
    І лавка батькова стоїть сама й порожня…
    Як молоко, над вигоном туман,
    А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…

    …Було в мене слави: корів трьох пропас…
    Топивсь у веснянім болоті…
    Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
    А втрьох поламали ми плота…

    …Віддав я державі своїх двадцять літ,
    У армії й лавах безпеки…
    Та все ж я з села, від сохи, від землі…
    Я з казки про Чура і Пека…

    …А на кутку вже багатьох нема…
    Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
    Знов огорне Поляхову юга-туман…
    І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…

    Моя батьківщина – це зірка ясна,
    Що в січні з’явилась край неба…
    Моя батьківщина – голубка у снах,
    Дорога від Бога до себе…

    Моя батьківщина – родина й село,
    Межа, краєм поля дорога...
    Моя батьківщина – жита і зело,
    І стежка від себе до Бога…

    …А на кутку вже багатьох нема…
    А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
    Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
    Голубкою з прадавнього повір’я…

    Кумпала Вір,
    20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький






    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (10)


  45. Михайль Семенко - [ 2009.08.06 18:45 ]
    Місто
    Осте сте
    бі бо
    бу
    візники – люди
    трамваї – люди
    автомобілібілі
    бігорух рухобіги
    рухливобіги
    berceus kapy
    селі
    елі
    лілі
    пути велетні
    диму сталь
    палять
    пах
    пахка
    пахітоска
    дим синій
    чорний ди
    м
    пускають
    БЕНЗІН
    чаду жить
    чаду благать
    кохать кахикать
    життєдать
    життєрух
    життєбе
    нзін
    авто
    трам.
    1914. Київ.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  46. Олена Багрянцева - [ 2009.08.06 17:47 ]
    Дивитись, як ти ідеш...
    Дивитись, як ти ідеш
    Збиваючи кеглі мештами
    Рахуючи вголос сходинки
    Підвищений тиск. Все
    Поставлю на кон зрештою
    Три крапки (або родимки)
    Руками візьму голими
    Безмежність чужих мереж
    Дивитись, як ти ідеш
    Знімаючи з тіла пікселі
    Награвшись моїми кліпсами
    З вершками смачне глясе.
    6.08.09



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  47. Григорій Слободський - [ 2009.08.06 16:20 ]
    Хірург
    Если случится с тобою вдруг
    Влетса у тело недуг.
    Всегда на помощь придет
    В белом халате, товарищ хирург.!

    Появится язва у желудке вдруг
    И боли трудно снести.
    Всегда на помощь придет
    В белом халате товарищ хирург!

    Если попадешь в аварию вдруг
    Раздробить кости машина.
    Их сложит, на место поставить
    В белом халате товарищ хирург!

    Бессонные ночи, месяц и год
    Проводит за операционным столом.
    Хирургу в белом халате
    Спасибо! - говорит народ

    Где бы ни встретил его:
    На улице, в больничной палате.
    Поклонись рукам золотым!
    Хирургу в белом халате!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  48. Павло Якимчук - [ 2009.08.06 16:16 ]
    ЧИ – ТАК, ЧИ – НІ?
    “В купе затишно, штори на вікні
    і чай з лимоном, ложечка в стакані,
    Вогні осель привітних вдалині,
    І ми з тобою, від свободи п’яні...”
    (Ніна Виноградська)

    Я ніч не сплю,
    все подумки з тобою розмовляю.
    Твої слова не йдуть
    у мене з голови.
    Я зрозумів, що я…
    що я тебе кохаю!
    Мені було-б напитись
    сон-трави,
    Та й спати міцно…Я ж
    не сплю, не сплю, ֶїй-богу,
    Слова твої не йдуть
    у мене з голови.
    Побачив муку й біль
    в очах твоïх вологих,
    То краще б я напився
    сон-трави!

    “В купе затишно, штори на вікні...”,
    Є й чай з лимоном, й ложечка в стакані.
    Тебе нема! Та мариться мені,
    Що ти навпроти, й знову ми кохані.

    Я цілу ніч не сплю,
    в душі якась тривога…
    Якийсь на серці біль…
    І в світі щось не так…
    Чи може не туди
    веде мене дорога?
    Куди ж іти мені?
    Чи кинути п’ятак?
    «Орел» чи «рєшка»? Ні!
    До чого тут гадання,
    Коли на серці біль
    і все мені не так…
    Скоріше б стрілись ми,
    щоб скінчилось чекання,
    Знялись напруга й біль...
    В усьому бачу знак,
    Тієї долі знак,
    якоï не минути,
    Не обійти ніяк,
    а хоч би захотів!
    Чи ж випаде мені
    навік з тобою бути?
    «Чи–Так-чи–Ні? Чи–Так-чи–Ні?» –
    мій поïзд стукотів.
    2001



    Рейтинги: Народний 5.33 (5.4) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (2)


  49. Лідія Дружинович - [ 2009.08.06 15:52 ]
    Життя
    Життя іде,
    пульсує і бринить.
    В нім кожен відбуває
    скерцо.
    Життя - вертеп.
    Вертеп - то тільки мить
    Великого
    Театру
    Серця.

    2003


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  50. Олеся Овчар - [ 2009.08.06 15:25 ]
    Я продаю свій час...
    Ну от і все...
    Я продаю свій час...
    Міняю на монетку,
    На блискучий мідячок,
    За нього хоч конфетку
    Чи паперовий літачок
    Собі купити зможу.
    Ніщо вже душу
    Не тривожить.
    І хай вона
    Тим вдовольниться,
    Що, може, і сумна,
    Але літала, наче птиця.
    Літала...
    Хвилину... менше, мить...
    А зараз хай горить,
    Нехай горить вогнем,
    Забувши тихий щем,
    Свою дорогу прокладає
    До чийогось до раю.
    Удвох із часом,
    Самотні, всім байдужі,
    Вони мандрують разом,
    Мої нещасні друзі...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   1473   1474   1475   1476   1477   1478   1479   1480   1481   ...   1840