ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Іринка Кучерук - [ 2009.09.13 10:42 ]
    Не будь мой Ангел так жесток, не убивай во мне любовь
    Не будь мой Ангел так жесток, не убивай во мне любовь,
    Оставь меня как человека, что за тебя прольёт и кровь.

    Я без тебя забылa, как пахнет воздух,
    Что есть на свете радужные сны.
    Не вижу больше солнечного света
    Не ощущаю ласк и красоты.

    За что ты вырвал моё простое сердце,
    Жестоко изорвав его в куски.
    Быть может, ты сейчас доволeн,
    Что я умру, как розы лепестки.

    Увяну, без любимых глаз и тела,
    Без смеха детского, сойду с ума.
    Прошу, молю, сейчас я на коленях.
    Верни её, вернись, пожалуйста, и ти …



    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  2. Олеся Овчар - [ 2009.09.13 09:50 ]
    Звідки взявся туман...
    Бігла ніч через садок,
    Поспішаючи до ранку,
    Та й розлила молоко,
    Що несла у дзбанку.
    Перелилось через край -
    Через сад у поле,
    Навіть ген аж небокрай
    Світло-молочковий.
    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  3. Петро Скунць - [ 2009.09.13 08:39 ]
    Затінок явора
    ................
    Ходять люди сірі-сірі –
    то без віри, то без віри,
    для думок шукають міри –
    то без віри, то без віри,
    у душі латають діри –
    то без віри, то без віри,
    і зривають струни з ліри –
    то без віри, то без віри.
    І коли тебе освище
    вітер їхньої хули,
    то вже віра – стати вище,
    аніж місце відвели.

    Нам цигани не ворожать,
    не віщують нам доріг.
    Але всі ми подорожні,
    де б не зводили поріг.
    Модні меблі та костюми,
    модні фрази завелись...
    А кочують наші думи
    голі й босі, як колись.
    І в асфальтових дорогах
    пробивається трава.
    І в застиглих перемогах
    бродить казка вікові.
    Запрягли ми в долю розум,
    але тішиться душа
    на розгонистій дорозі,
    як неспутане лоша.
    І спинившисб на розпутті,
    обігнавши власну тінь,
    знов чудовиська забуті
    повергаємо у тлінь.
    Переможці всі ми...
    Всі ми ще й не так перемогли б,
    але служба,
    але сім’ї
    тихо стягують на глиб.
    Глядь – моє вже покоління
    в мікрокліматі живе.
    І тріщить старе каміння,
    але плодиться нове.
    Не зникає занадковість,
    та приводить інтерес
    від повергнутих чудовиськ
    до повергнутих чудес.
    А тоді вже дні погожі,
    як порожні, торохтять...
    Але знов ми подорожні,
    лиш дороги заряхтять.
    І як тільки сонний спокій
    стишить погляди чужі,
    вибираємося потай
    у дорогу без межі.
    ......
    і в одвічному пориві,
    ніби коні, мчать вітри,
    і схилившись їм на гриви,
    мчать із ними явори.
    "Розп’яття"
    1971


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (3)


  4. Олександр Сушко - [ 2009.09.13 06:36 ]
    Мрія
    Як кличуть мене перса молоді
    І вабить зір лоза гнучкого стану,
    Іду шукати кетяга груді,
    Блукати по первісному вулкану.

    В долонях жінки сонячні гаї,
    Дощами вмиті пречудові квіти,
    Їх ніжний доторк в почуття мої
    Завжди приносить радощі та літо.

    Я над тобою тихо, як завжди,
    Молитимусь у позі богомола,
    І дякувати богу, що є ти,
    Моя кохана, ніжна матіоло.


    2001р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  5. Іван Редчиць - [ 2009.09.13 04:07 ]
    ТВОЯ ЗОРЯ
    Василеві СИМОНЕНКУ

    Колись я стану краплею, Вкраїно,
    Цілющого, дзвінкого джерела,
    Й повік тебе, о рідна, не покину,
    Щоб ти в душі народу розцвіла.
    Він добрий і багатий, мов землиця,
    Таких, як він, у світі більш нема.
    Нехай завжди твоє ім'я святиться -
    Під зорями небесного псалма.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (4)


  6. Тамара Ганенко - [ 2009.09.13 03:04 ]
    Марія
    Цикл.

    Моя душа живе тепер в пустелі,
    У хижі, випаленій дочорна.
    Cмугасті рядна стертих буднів стелить,
    Не в силах слово пісні простогнать.
    По головешках, спопелілім вуглі
    Ступає у ніколи і ніде...
    За нею мовчки, в підвечірку смуглім
    Тінь спогаду останнього бреде,
    І тиша непорушністю жахає, -
    По ній аж кола, наче по воді!..
    Несуть вітри жагучими шляхами
    Бліді квітки розтрачених надій...

    *
    Вона: Я так чекала,
    і сама не знала,
    на що...
    і вицвіли сліди,
    зашерхла рана,
    гіркота сконала
    і віття проросло біля води.

    Уже прозоро стало.
    Й ніби щасно,
    Вже не пекла
    пекуча печія,
    Та вистачило зустрічі -
    і ясно,
    що все - даремна лжа,
    що я - твоя...
    Де сили взяти, аби зблідлі губи
    промовили зневажливо: прощай!

    Ховає гордість неуміло-грубо
    Десь аж на денце загнану печаль...

    *
    Він: Прости мене. Життя спливло, як літо.
    Життя чи зойк розгойданих доріг...
    Пусти хоч душу вимерзлу погріти
    Об твій крутий дитинячий поріг...

    Вона: Спинись! Не смій!

    Душа: Не відступись!!!

    Несуть вітри бліді квітки шляхами...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  7. Тамара Ганенко - [ 2009.09.13 01:33 ]
    Спасибі осені
    Цвітуть сади червонно-золоті,
    Веселки передзвонюють круті,
    Дощі періщать сизо навіжені.
    Спасибі осені, спасибі ... вже їй..

    Іде ватага, вишивки горять,
    Погордно виступають сват і брат,
    І мати сина молодого женить,
    Спасибі осені, спасибі ... вже їй..

    Забратись у світанку лабіринт,
    Вивуджувати діаманти з скринь,
    І небо з річки набирати в жмені.
    Спасибі осені, спасибі ... вже їй..

    (2008)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  8. Лоллі Азбьорн - [ 2009.09.13 00:18 ]
    Вітер
    Вітер летить крізь міста і кордони,
    крізь країни і роки,
    крізь пальці і пил...

    Вітер приносить весну,
    відносить печаль,
    розганяє хмари
    і дарує відчуття свободи за спиною.

    Не знає втоми,
    не знає спочинку,
    не знає правил дорожнього руху,
    не знає початку і кінця.

    Вітер схожий на відвертість,
    вітер схожий на пристрасть,
    вітер схожий на обман.

    Він несе біль, ламаючи дерева,
    він лікує рани, заколисуючи віти.

    Він плаче разом з дощем
    і кружляє в танці разом зі снігом.

    Він пише історію світу на морському піску...
    ...і стирає реальність, тасуючи будинки наче колоду карт.

    Він ворожить на своє майбутнє!
    Він летить за невідомістю,
    аби вирватися з реальності,
    але
    навіть Вітер
    не в змозі
    її наздогнати.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.31)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Білінська - [ 2009.09.13 00:12 ]
    ЛЕТИ ДО МЕНЕ...
    Бери собі це небо.
    На – тримай!
    Все віддаю і не чекаю решти.
    Такий туман...
    Такий густий туман.
    І знову я сама себе питаю:
    Де ж ти?
    Я віддаю тобі ці зорі.
    На – лови!
    Лови – нехай
    збуваються бажання.
    Я так до тебе звикла,
    може - звих?
    То обпікає холодом,
    то - жаром…
    Я віддаю тобі цей вітер.
    На – лети!
    Лети від мене…
    Ні! Лети до мене.
    Я вільна інші
    запалить світи,
    але зірки спадають
    просто в жмені…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (3)


  10. Тамара Ганенко - [ 2009.09.13 00:49 ]
    Територія впливу
    Це твоя територія впливу,
    Я чекаю тебе завжди,
    І цвітуть небеса примхливі,
    Хоч давно відвесніли сади.

    Не дражню і не кличу, - для чого?
    Буря тільки знесе мости,
    Що наладжую важко й довго
    Після того, як стрінешся ти...

    Забрідаю в осінній знемозі
    У стежок перепліт крутий.
    Я зректися тебе не можу,
    Бо несила в і д с е б е втекти.


    (2008)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  11. Тамара Ганенко - [ 2009.09.13 00:31 ]
    (Вадику)
    Вишневоцвіття пам"яті згойдну
    Крилом надії.
    ...Вістка негостинна.
    Прости, дитино, не мою вину,
    Прости, дитино.

    Веселкою невтримно полосну
    Іміграційні больові кордони,
    Передихну, вбираючи весну:
    Святе сімейство. З квіткою Мадонна.

    Залиже дощ гірку біду мою.
    Я за кермом, нікому не примітна,
    Солону каву, мій Вадиме, п”ю
    І захлинаюсь, птаха перелітна.

    Ще наше свято хлюпне за межу,
    Сяйне лелітками у чисте небо,
    І доцілую... І усе скажу!
    Моє дитя...

    Але... дожити треба.


    7 липня 2009


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  12. Олександр Сушко - [ 2009.09.12 21:00 ]
    До Паски

    До гикавки б наївся крашанок
    Без хліба та духм’яної пампушки,
    Але до Паски рот свій на замок
    Закрив і тихо вию у подушку.

    Не бачу я звабливої груді,
    Не цьомаю кохану у сідниці,
    Весь піст сиджу на хлібі та воді
    І погляди відводжу від спідниці.

    Я заздрю і спортсменам, і митцям,
    Сусідському собаці за парканом,
    Їм можна з’їсти півкіла м’ясця
    І закусить вареником в сметані.

    Не знаю, чи сьогодні я засну,
    Бо з чаєм з’їв я хліба тільки скибку
    Я не дозволю нині таргану
    Украсти із тарілки навіть дрібки.

    А він принишк, вчуваючи кінець,
    Який його чигає невблаганно,
    До кухні зась ходити на ралець,
    І воду пити зась з моєї ванни.

    Я запитав учора у попа,
    Чому він завжди тлустий наче діжка,
    А я змалів, став схожий на клопа,
    Худющий, наче з підворітні кішка.

    „Тебе”, він каже, „всушують гріхи”,
    Що каяттям і постом ще не змиті,
    Та з слів оцих сміються й дітлахи,
    Бо грішників товстих багато в світі!

    Блищать звабливо вікна гастроному,
    І зір шукає вуджених ковбас,
    Ще трохи й я потраплю до дурдому,
    Бо там не тільки уживають квас.

    Мій нюх не гірше став чим у собаки,
    Уява ж домальовує дрібки,
    Сусід курча розжовує зі смаком,
    Сусідка топче з серцем пиріжки.

    Та я не буду їхнім епігоном,
    Хай почекають шинка та окіст,
    Закінчаться вже скоро макарони,
    А разом з ними і нелегкий піст.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.84)
    Коментарі: (2)


  13. Олександр Сушко - [ 2009.09.12 21:55 ]
    Я бачив степ


    Я бачив степ. У мареві далекім,
    Де небо прихилилось до землі,
    Кудись летіли втомлені лелеки
    В вечірній розчиняючись імлі.

    Я бачив степ. Там баба скам’яніла
    Із пагорба дивилася в ручай,
    Печальна, заніміла, посивіла –
    Їй коси не розчеше вже Папай.

    Я бачив степ. Там на чатάх сторожа
    Завмерла у тривозі і журбі,
    В тяжкій борні конає військо Божа –
    Обійми гота анту – загрубі.

    Я бачив степ. Прийшла зі сходу сила,
    Жорстока і як черви ворухка,
    Там скаженів від радості Атила,
    Коли крові текла густа ріка.

    Я бачив степ, Дніпра бýйні заплáви,
    І пастки печенізький перегук,-
    В сніги лягла дружина Святослава,
    І крутить кола смерті в небі крук.

    Я бачив степ. Гонόристі гетьмáни
    Кидали в грязь дідівські кунтуші,
    А турок пре нахабно з-за Лиману,
    Москаль життя витягує з душі.

    Я бачив степ. Там шматувала криця
    Козацький дім, уславлений в віках,
    І мстива Катеринина десниця
    Із козака робила кріпака.

    Я бачив степ. Важкий від перегною,
    Мерви людської сповнений украй,
    Там кат збирав нещадною рукою
    Жахний голодомору урожай.

    Я бачив степ. Уярмлений, побитий,
    Окроплений дощами із свинцю,
    Там за отця святого ворон ситий
    Останню шану віддає мерцю.

    Я бачу степ. У маковому цвіті,
    Кривавиться до обрію, горить…
    Та прийде мир в новім тисячолітті
    І змиє кров густа небес блакить.

    2001 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (1)


  14. Світлана Корчагіна - [ 2009.09.12 19:27 ]
    ☼
    Дорога проростала у мені
    немало-небагато – двадцять років…
    Душа тремка усе казала: «Ні!»
    І був тісним весь світ широкий.

    Дорога ниткою лягала уві сні,
    або кричала – тужно так – совою...
    Дорога проростала у мені…
    Душа усе ж лишалась кам’яною.

    Але одного весняного дня
    моя душа, немов стрімка ріка,
    не утерпіла – й вийшла з берегів…


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  15. Іван Редчиць - [ 2009.09.12 16:34 ]
    ГЕЙ, УШКВАРИМ?!
    Ми не вмієм творить, ми покірно ідем,
    Під тягою життя лиш ридаєм.
    Так нехай хоч прокляття небесним мечем
    Пролетить над невільницьким краєм.
    М а к с и м Р и л ь с ь к и й

    Ми засліплені сяйвом зірок і брехні,
    Хтось гукне: "Гопака!" Гей, ушкварим?!
    І блукаєм по світу й шукаєм рідні,
    Наче ми ледацюги й нездари.

    А співаємо ж як! І чудово живем!
    Це ж у нас наймудріший парламент!
    Поки ми поспимо, нам збудують Едем,
    І продумають навіть регламент.

    Ми вчимося творить, ми покірно не йдем,
    Під вагою життя не ридаєм.
    То нехай же прокляття небесним мечем -
    Не злетить над чорнобильським краєм.

    Чи журитися нам? Ні, немає причин,
    Ми такі, як були, вічно будем!
    І кому що до того - чи добрий я син?
    Аби вас не хапав я за груди.

    Ми засліплені сяйвом зірок і брехні,
    Хтось гукне: "Гопака!" Гей, ушкварим!
    І блукаєм по світу й шукаєм рідні,
    Наче ми ледацюги й нездари.

    Зі зб. "Сонети чорного сонця"(1996)


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.46) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  16. віталій рибко - [ 2009.09.12 15:00 ]
    якщо...
    якщо треба
    я вирву твоє серце
    і покладу на його місце
    тепле достигле літнє яблуко
    а рану зашию білою тонкою павутиною
    якщо треба

    якщо треба
    я обітру твою шкіру
    солоною морською водою
    буду носити її в пригоршні
    і лити просто на твоє обличчя і волося
    якщо треба

    якщо треба
    я поїтиму тебе медовим вином
    солодким липким наче час
    щоб твоє тіло і твоє літо
    злилися в одному не стримному танці
    якщо треба

    якщо треба
    якщо це дійсно тобі потрібно
    якщо це насправді потрібно мені


    Рейтинги: Народний 5 (5.3) | "Майстерень" -- (5.05)
    Коментарі: (3)


  17. віталій рибко - [ 2009.09.12 15:04 ]
    ***
    застигли пальці мов порожні колби
    зімкнулись руки з хрускотом кісток
    всі поривання і невдалі спроби
    ще муляють щетиною щіток

    крамиці зачинильсь ще годину тому
    на правду не залишилось часу
    тому мабуть піду я вже додому
    якщо зумію, у собі душу донесу

    бо ця негідниця так прудко рветься
    брикається, дереться догори
    а може то є порятунок для плаского серця
    втекти цієї пізньої пори

    та ні. хиття хрустке мов та хлібина
    воно розтяується, липне та тече
    коли з одного боку янгольська крилата спина
    а з іншого багряне бісове плече



    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.05)
    Прокоментувати:


  18. віталій рибко - [ 2009.09.12 15:24 ]
    завтра прийде зима
    завтра має випасти сніг
    завтра має закінчитися життя
    звичайно якщо воно не закінчиться
    вже сьогодні
    якщо тепло твох сліз
    не змусить когось почати
    дихати якось інакше

    кохання яким безпорадним
    воно не було б
    мусить мати свій кінець
    його зникнення має дати
    тобі новий простір

    де б ти не зустрів
    свій останній день
    де б ти не залишив спогади
    про останню свою осінь
    все-одно прийде зима
    котра поставить свою масну крапку
    хочеш ти цього чи ні

    вона закусивши заячу губу
    сильно зціпивши стерті зуби
    не дасть тобі жодної можливості на спогади

    ти знову перестанеш вірити
    прогнозам погоди
    втратиться вагомість усіх новин
    дружніх візитів
    листування
    втрачають сенс телефонні будки
    клавіатури і кольорові поштові марки
    на яких зображенні все ті ж
    зимові пейзажі


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.3) | "Майстерень" -- (5.05)
    Коментарі: (1)


  19. Богдан Сливчук - [ 2009.09.12 14:56 ]
    * * *

    Осене, на хвильку зупинись,
    Хай ще землю поголубить літо.
    Як тобі не шкода, подивись –
    Коси в мами сріблом оповиті.

    Осене, спинися, зачекай,
    Не лети услід за журавлями.
    Сивого туману не лишай,
    Хай ще молодою буде мама.

    Осене, спинися, ще не йди,
    Десь літає полем павутина.
    Вже верба схилилась до води,
    Мамині літа у вирій линуть.

    Осене, спинися хоч на мить,
    Ще калина ледь забагряніла.
    ... А душа моя уже щемить –
    вчора осінь в вирій полетіла.

    1994 р.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  20. Ірина Білінська - [ 2009.09.12 10:41 ]
    ПРО ТЕБЕ
    Вчора
    сьогодні
    завтра
    жити
    любити
    варто
    треба
    ловити
    щастя
    кожен
    по суті
    майстер
    доля
    примхлива
    пані
    мріє
    сміється
    знає
    щастя
    в тобі
    лунає
    пісня
    тонка
    солодка
    казка
    у серці
    нотка
    вічна в тобі
    як небо
    все у тобі
    у тебе



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  21. Наті Вінао - [ 2009.09.12 10:18 ]
    Я и ты
    Я отпустила -ты найди себя,
    Найди в глубинах памяти и вдруг
    Прийди туда же, но как друг.

    Я полюбила - кажется, тебя.
    Не больно, не легко, не сладко...так,
    Не в роль, но будто под колпак.

    Я загадала - ты ушел в туман.
    Наверное, в нем легче забывать,
    Неверное так убивать...

    Я разгадала - кажется, обман -
    Со мной играли, словно неживой.
    Немой забытый взгляд, как твой...
    /05.08.2007/


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Білінська - [ 2009.09.12 10:50 ]
    ВИСОКО НАД ЗЕМЛЕЮ

    Ти ще не спиш, я знаю.
    Ще зазираєш в небо.
    Небо, що не минає.
    Небо, на всі потреби.
    Я у його долоні
    падаю без вагання.
    Скільки у нім мелодій!
    Скільки у нім кохання!
    Високо над землею
    слід мій поволі тане…
    Зорі, немов лілеї,
    перецвітуть в світанок…
    Дихає ніч димами,
    що уп’ялися в осінь.
    Тільки, зоря та сама
    падає стрімко в роси…
    Високо над землею
    мрії усіх єднають.
    Зорі, немов лілеї,
    перецвітають… Знаю…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 0 (5.41)
    Коментарі: (2)


  23. Василина Іванина - [ 2009.09.12 08:49 ]
    ***
    Прозорішає смуток
    і глибшає жадання,–
    спізніла мудрість осені терпкої...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (9)


  24. Василина Іванина - [ 2009.09.12 08:33 ]
    ***
    Вже виноградні грона
    духмяніють жагуче,–
    п’янка любов осіння...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (3)


  25. Василина Іванина - [ 2009.09.12 08:10 ]
    ***
    В холодну заводь кольорів осінніх
    пірнуло серце...
    Милий, порятуй!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (7)


  26. Олеся Овчар - [ 2009.09.12 08:09 ]
    Осіння розрада
    Важка теракотова втома
    Лягла сухолистом до ніг.
    Бажання смарагдову крону
    Присипав байдужості сніг.
    Бурштинова легкість застигла
    В осінньо-тягучій смолі.
    Небесна зажура не встигла
    Злетіти в лелечім крилі.
    Загадкою аквамарину
    Лишився до літепла шлях...

    Розрадою тільки калина
    Горіла в червоних серцях.
    11.09.09


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (1)


  27. Андрій Олеськів - [ 2009.09.12 01:32 ]
    Пробач
    Я був для тебе янголом поганим
    Тебе я не хранив і не беріг
    Пробач за те, що брав на душу гріх
    Можливо час загоїть рани…

    Я не дістав тобі обіцяних зірок
    Я не садив для тебе у саду троянд
    Один із безлічі лиш був варіант
    Життя зробило вибір за обох…

    Цей світ мене ловив, та не спіймав
    Хоч міцно я тримав, та він утік
    Тебе одну я пам’ятатиму повік
    Пробач за те, що я тебе кохав…


    Рейтинги: Народний -- (5.2) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (5)


  28. Тамара Шевченко - [ 2009.09.11 21:35 ]
    Чи мені здалося
    Неба ясна просинь
    Розпустила коси,
    Всю траву зім'яла,
    Юність пригадала...
    Чи мені здалося?

    Свіжий запах листя,
    Ягідне намисто,
    Відцвітають квіти,
    Підростають діти...
    Осінь дуже близько.

    Чарівнице осiнь,
    Жартувати досить!
    Фарби всі змішала
    І розмалювала
    Ти моє волосся...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  29. Тетяна Свєтліцина - [ 2009.09.11 18:19 ]
    Mésalliance
    Ні, не слабка! Вона не здасться!
    І течії не змінить в скрутний час.
    Не зрадить своє серце, свого щастя.
    Недоумки - відхрестяться нараз .

    Якщо вона обрала - буде поряд.
    На півдороги не верне назад.
    Хай бозна що за спинами говорять.
    Любов попереду, домівка, літній сад…


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  30. Руслана Василькевич - [ 2009.09.11 18:25 ]
    ***
    Люблю й любитиму завжди,
    Тебе,мій легінь синьоокий,
    Нехай хоч в снах приходиш ,ти,
    Тривожачи вночі мій спокій.
    Нехай хоч що кажу я вдень,
    Що не люблю, що не пробачу,
    Та іншим все стає тоді,
    Коли тебе у сні я бачу.
    Не треба звиклих гарних фраз,
    Вони – пусті, в них нотки фальші,
    І не потрібні обіцянки
    Про спільний побут на подальше...
    Потрібна лиш та синь очей,
    Дотик руки, твій ніжний поцілунок -
    Все те, що втрачено колись,
    Що доля вже не дасть в дарунок.
    І я люблю вже мабуть не тебе,
    Лише твій образ , легінь синьоокий,
    Нехай хоч в снах приходиш, ти,
    Тривожачи вночі мій спокій.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  31. Ігор Міф Маковійчук - [ 2009.09.11 16:40 ]
    Симфонія стихій стрімкого вітру
    Симфонія стихій стрімкого вітру
    В палітрі танцю і дощу.
    Самотня догораюча свіча…
    Опалим листям котяться роки.
    А поміж ними губиться стежина,
    Непройдена, завмерла, уночі.
    Гадається, що знайдено ключі,
    Та невідомо, до яких дверей…
    …Прощальний блиск погаслої свічі.
    Щемливий зойк надломленої віри.
    Немає ані міри, ні надміри,
    Довіри, як і віри врешті-решт.
    Є лиш бажання віри у досвітню
    Уяву нерозгаданих тонів –
    На дивнім полотні дощу і вітру…
    … Бажаю віри, та не маю сили.
    Шукаю сили, а нема джерел.
    Шукаю джерело і не знаходжу…
    …Опівночі змикається кільце.
    Початок починається кінцем,
    А доля переповнена тривоги…
    Одвічний шлях
    від Бога і до Бога,
    порогами нестримної ріки.
    Опалим листям котяться роки.

    Опалим листям путь спасенну кличу…
    1998р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.27)
    Коментарі: (1)


  32. Олеся Овчар - [ 2009.09.11 13:20 ]
    Два Сонечка
    Дві посмішки – два Сонечка
    Живуть собі в Садку,
    Це Літа Син і Донечка,
    Мов квіти у вінку.
    Вони живуть, всміхаються,
    І сонце гріє їх,
    І літо не кінчається
    Для Сонечок малих.
    Зима чи осінь сваряться,
    А у Садку – теплінь
    І Сонечка два граються
    У вітру на крилі.
    ...........................
    У серці в мене сонячно
    І теплі мої дні –
    Синочок мій і Донечка
    Всміхаються мені!
    2009


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.48) | "Майстерень" 5.25 (5.45)
    Коментарі: (5)


  33. Богдан Сливчук - [ 2009.09.11 12:48 ]
    І БУЛА НІЧ (ПІСНЯ)
    І той перон , і ми на нім,
    І той вагон , і ми у ньому.
    Ти посміхаєшся мені
    Я не віддам тебе нікому.

    П- в:

    Ми одні у купе , всю дорогу одні
    Провідник нам забув нагадати зупинку.
    Ми одні у купе, всю дорогу одні.
    І у пошуках щастя мчимо безупинно.

    І те купе, і поїзд мчить
    І місяць зорі знов розсипав.
    Вже світ увесь напевно спить,
    А нам безсоння хтось насипав.

    П-в.

    І була ніч, неначе мить.
    Чи навіть ще коротша миті.
    І варто жить, і варто жить.
    Тебе кохати і любити.

    П-в.





    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  34. Олександр Христенко - [ 2009.09.11 11:42 ]
    ОЧЕРЕТ(для дітей)
    Ніжна осінь: тихо-тихо,
    Світить сонечко на втіху,
    Очерети пишні коси
    Павичами гордо носять.
    Обросло насіння пухом
    І чекає, щоб задмухав
    Свіжий вітер і на ньому
    Полетіти в невідому
    Загадкову чужину
    Та чекати там весну.
    Кожна насінина мріє
    Про тепло, коли зігріє
    Землю сонце золоте,
    А із неї проросте,
    Випроставши рівно спину,
    Молода очеретина.
    Виростуть у неї коси.
    А коли настане осінь,
    Визріє нове насіння
    Вже нового покоління.

    А життя - ріка без краю:
    Старше віку доживає,
    А на зміну вже росте
    Прогресивне, молоде.

    21.11.06г.




    Рейтинги: Народний 5.38 (5.51) | "Майстерень" 5.38 (5.42)
    Коментарі: (2)


  35. Іван Редчиць - [ 2009.09.11 11:08 ]
    СЕРПНЕВИЙ ДИПТИХ
    1
    Ти кличеш до чужих вождів?
    А ти зустрів нових пророків?..
    Навчає мудрість, а не гнів,
    Що вбивць народжує жорстоких.
    До правди не приводить страх,
    Торує стежку він до зради.
    А час летить,
    як хижий птах, -
    Майнула чорна тінь над садом...

    2
    Всі розбрелися, мов отари,
    І мовчкома ж бо - хто куди!
    Лише новітні яничари
    Щоденно пруть,
    як чорні хмари,
    І виростають - як з води...
    Та нам до них немає діла,
    Вони ж не лізуть у город.
    Якщо зайдуть, тоді ми сміло
    Піднімем руки,
    ніби крила...
    Що не кажіть, а ми - народ!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.46) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  36. Ігор Міф Маковійчук - [ 2009.09.11 09:32 ]
    КРАПЛИНА ХВИЛІ ОКЕАНУ
    Уже не той, що був колись.
    Усе ж, не той, котрим ще стану.
    Краплина хвилі океану,
    Що прагне в інший океан,
    Та на сторожі береги.

    Краплина іншої жаги
    На грізнім океанськім гіллі.
    Надії – вітряні повії,
    Пливуть в пітьму розчарувань
    Й гортають шрами у душі.

    Та не лякаюся межі.
    Все більше лину у безмежжя.
    Й ніщо мене так не бентежить,
    Як вивірений лет крила,
    Котре не осягає меж.

    В жорстокім полум'ї пожеж
    Агонії земного бою
    Чи то від жаху, чи від болю
    Розораних прозорих ран
    Я чи помер, чи народивсь.

    Та вже не той, що був колись.
    Й усе ж, не той, котрим ще стану.
    Краплина хвилі океану,
    Що прагне в інший океан,
    Та на сторожі береги…


    1998р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.27)
    Прокоментувати:


  37. Юлія Фульмес - [ 2009.09.11 09:40 ]
    Роздум про...
    Журба передмістя—покинута вілла
    На підняті плечі доричних колон.
    Триматись. Любитись. Не впасти у сон.
    Триматись. Цікаво, чи ми б так зуміли.

    Креманки твоїх білосніжних долонь
    Спокусливо пахли корінням ванілі...

    Покої погрузли в німе руйнування,
    Та ще пам”ятають панянок і пань,
    Прийоми і нитки скупих завірянь,
    Що ця ніч ніколи не буде остання.

    А ти ще вмовляла уникнути ран,
    Що може завдати незріле кохання...

    Ти чуєш, як вітер картавить сьогодні?
    Дай руку, легенько ступай по стіні,
    Застелену в доісторичні вогні.
    Це наш горизонт і кордон у безодню.

    А ти ще просила знайти у вині,
    Того, що відкриє нам брами Господні.

    Несіяне поле, розбита дорога,
    Ніхто не знайде нас, кохана, тепер.
    І віялом -трави на східний манер,
    Вітряк на узбіччі як пересторога...

    А ти не ждала на легку перемогу,
    А ти не годилася на адюльтер,

    Аби зрозуміти, стосунки—це міти
    Для двох, що пускають вінки по воді,
    І разом тікають із виру подій
    До себе, розламаним навпіл магнітом.
    Здається, що тільки живи і радій,
    Виховуй дітей і пиши заповіти.

    Занепад уперто продовжує наступ,
    Заплутує пам”ять зеленим плющем,
    Аби не розбилися стіни ущент,
    Аби ми не стали для себе баластом.
    А серце лоскоче задавнений щем:
    Триматись. Любитись. І просто не впасти.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (18)


  38. Варвара Черезова - [ 2009.09.11 09:55 ]
    Дерева
    І не страшно в порожніх кімнатах? Лукавиш: Ні.
    Це загострене «хочеться світла» стискає горло.
    Це так сниться… Безумна завія і білий голуб,
    Наче звістка про мир, чи закінчення снігу. В мені.

    Чи в тобі. Бо ж не страшно. Бо люди. Засудять не нас.
    Бо немає за що. Бо дерева не надто потрібні.
    Ми ростемо й нехай. Ми ростемо людиноподібно.
    І у стовбурі білім плекаємо воду і час.

    І не страшно? Лукавимо двоє. Ну звісно ні.
    Ця зима буде довга-предовга. Таким же – сниво.
    І зупиниться серце (бо ж є як і в інших зліва)
    Щоб у березні поряд зі мною зросли сини…


    Рейтинги: Народний 5.35 (5.47) | "Майстерень" 5.25 (5.46)
    Коментарі: (12)


  39. Іван Редчиць - [ 2009.09.11 05:03 ]
    ЮНОМУ ДРУГОВІ
    Великий час, тривожний час...
    Хто ж осторонь стоїть?
    За все життя спитає нас,
    Лови натхнення мить.

    І ти не стій - вперед іди,
    Нехай щезає страх,
    І дух народу розбуди -
    На молодих вітрах!

    Для співу сили не жалій,
    Звеличуй чи ганьби,
    Але ніколи, друже мій, -
    Не бійся боротьби.

    Зі зб."Cерце невмирущої кобзи"(1997)


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" -- (5.46) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  40. Іван Редчиць - [ 2009.09.11 00:31 ]
    ЛЕЛЕЦІ
    Будь мені, лелеко, вірним другом,
    І клянусь - не зраджу я тебе,
    Покружлявши над зеленим лугом,
    Полетиш ти в небо голубе.

    Я полину слідом за тобою -
    Мрією і піснею журною...

    І твоє гніздо я берегтиму,
    Як за море літо відлетить,
    Бо зв'язала долі нам незримо -
    Вічної природи срібна нить...

    Зі зб."Серце невмирущої кобзи"(1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.46) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  41. Дмитро Дроздовський - [ 2009.09.10 23:53 ]
    * * *
    Осінні яблука — застиглий сонцеплід.
    Самотня осінь дихає в долоні.
    І нам зірки не розтопили лід,
    Якого ще нема в осіннім лоні.

    Холодний парк — алеї самоти.
    Он горобець шукає насінину.
    І хмурять брови осені брати,
    Ув оксамиття одягають днину.

    Жовтастий брід. Замулений розмай.
    Усе минуло в сонцецвітнім храмі.
    Холодних душ поспів терпкий врожай.
    «Для вас є вхід» — написано на брамі.

    Курличе час. Осіння б’є хода.
    Життя дає миттєвість споглядання.
    Голодний погляд. Зчавлена слюда
    На жовтім листі скупчилася зрання.

    Ти — як маршрут із літа у пастель,
    Де різнобарв’я плине різнотрав’ям.
    І де з небес блакитна акварель
    Мені в долоні крапле й надрукав’я.

    Курличе час. І осінь йде чудна.
    Марнотний спогад про… минулочасся.
    Я…не один. Та ти чомусь одна,
    Немов черниця, тільки в жовтій рясі.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (6)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2009.09.10 23:36 ]
    * * *
    У містах асфальт - застигле море,
    Мертве, не хвилюється, лежить,
    (Хоч життя по нім тече, біжить),
    Холодом байдужості всіх морить.

    Тому в пору літнього сезону,
    Наче несвідоме ще маля,
    Я люблю ходити по газонах,
    Там, де вільно дихає земля.

    Море те живе - далеко звідси,
    Там природа має всі права,
    Тут радію кожній мужній квітці,
    Що цю товщу сіру пробива.

    Вона душить все живе, здорове,
    Наче підле кодло яничар,
    І такий поетові тягар
    На асфальті виростити слово.

    Це - не примха, це - веління духу,
    Йде від поколінь до поколінь -
    На траву упасти й серцем слухать,
    Слухать голос рідної землі.

    7491 р. (Від Трипілля), (1985)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  43. Юлія БережкоКамінська - [ 2009.09.10 22:51 ]
    * * *
    Дихнула музика – по шкірі сироти.
    Дихнула музика – і світ як дім.
    Та стін його нічим не зміряти,
    Ні даху вгледіти на нім.

    Усе – єдине, недоторкане,
    І на такій тонкій межі!
    Дихнула радість неприборкана
    І - розчинилася в душі.

    Я одягаю сни навиворіт
    Не розтлумачені, чудні.
    Якщо колись ці звуки вигорять,
    Не вір, як скажуть, що в мені.
    9.09.09.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (3)


  44. Богдан Сливчук - [ 2009.09.10 22:21 ]
    Багато весен повертаюся з війни ......
    ІВАНОВІ ГРИЦОВКАНИЧУ ...і всім, хто вижив присвячено...


    Багато весен повертаюся з війни,
    Ні, я – живий, я просто ліг поспати.
    Мій однокласник уже має двох синів,
    Мені судилося в чужій землі лежати.

    Приспів:

    Чи за гріх, спитайте в Бога, чи провину
    Я не чую крик весняний журавлів.
    Кожен п’ятий під Шиндандом з нас загинув,
    До наказу залишалось дев’ять днів.

    Мені не страшно, бо я тут лежу не сам :
    Нас п’ятеро і кожен ще безвусий.
    Іван, Борис, Микола, знов Іван –
    Ніхто з нас не дожив до літ Ісуса.

    Приспів.

    Тут нам не треба ні багатства, ні добра,
    В єдину мить ми стали всі братами.
    Іван з Полтави і Микола з-під Дніпра,
    Борис, Іван і я , єдиний в мами.

    Приспів:
    Чи за гріх спитайте в Бога, чи провину...

    2001 р.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (6)


  45. Богдан Сливчук - [ 2009.09.10 22:00 ]
    ЗНОВ ЗОРІ ПАДАЮТЬ З НЕБЕС (ПІСНЯ)
    А щастя було поряд,
    Знаходилось так близько,
    Що інколи торкались до нього, лиш на мить.
    Та невблаганна доля
    Притримала усмішку,
    В душі похолодало, немов серед зими.

    Приспів:
    Знов зорі падають з небес,
    Знов зорі падають,
    Я не чекаю вже тебе,
    Лиш просто згадую.
    Пташину щастя у руках
    Своїх не втримали,
    Воно не згасло, лиш , мов птах,
    У вирій злинуло.

    А щастя було поряд,
    Але розлуки вітер
    Поніс його й розвіяв у полі до зорі.
    Тепер воно – лиш спогад
    І про чарівні квіти,
    Про зустрічі короткі, про незабутні дні.

    Приспів.

    А щастя було поряд.
    Для нього мало треба,
    То мить, яку не можна вже виміряти в часі.
    Знайдуть його край поля
    Чи поміж зір у небі,
    Але не будуть знати, що воно було нашим.

    Приспів:
    Знов зорі падають з небес...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  46. Юрій Лазірко - [ 2009.09.10 20:54 ]
    Сонет XVIII
    Відчутно – Лета як тече по венах
    і що на слово – вірою тріпоче.
    Я вибухом "оле" розношусь по аренах,
    де матадорно кам`яніють очі.

    Від бандерильї опіки в раменах,
    нехай по ній ще раз відкровоточу.
    Мене, мов декорацію зі сцени,
    морським вузлом..., за ноги поволочуть.

    Ви так чекали радості від смерті,
    що забували чим її зустріти.
    Адреналіну жалюзі – по шкірі

    колючий протяг, потяг на відвертість.
    Корида жде. Нема коли сивіти.
    Холодним вістрям пробиваюсь в ірій.

    10 Вересня 2009


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (16)


  47. Борис Мозолевський - [ 2009.09.10 19:19 ]
    * * *
    Високе небо дихало в пульсарах,
    Степи текли повільно, як псалом,
    її по-скіфськи звали Майосара,
    Що значить: Юнка з Місячним Чолом.
    Та що — чоло і що — вишневі губи,
    Коли з дитинства кинута в гарем.
    Коли прийшли під ранок душогуби.
    “Збирайся,— кажуть.— Підеш за царем”.
    Жерці стояли хижі, наче круки.
    Під серцем невимовно щось пекло,
    їй край могили заламали руки,
    Змастили лоєм місячне чоло.
    Світ закотився — відкривайте жили!
    А сонце мчить над степом — не спинить,
    її по-скіфськи хусткою душили,
    Щоб тою смертю рук не забруднить.


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (7)


  48. Борис Мозолевський - [ 2009.09.10 19:10 ]
    * * *

    Стугоніло, гуготіло,
    Все палило навкруги.
    Біла спрага твого тіла
    Не вміщалась в береги.
    Сповивалися серпанком
    Білі ружі між отав.
    Білий місяць на світанку
    Поза лозами розтав.
    І над сонними житами
    Крізь вогненні ятері,
    Наче лебеді, злітали
    Білі руки на зорі.
    На ставку скрипіли весла,
    Веслували в ніч скупу.
    Стежки біле перевесло
    Слалось в безвість по степу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.9) | "Майстерень" 5.5 (5.93)
    Коментарі: (1)


  49. Юрій Клен - [ 2009.09.10 19:38 ]
    Шляхами Одіссея
    Десь на морі є острів співучих сирен,
    де не ждуть мандрівців світосяйні оселі,
    де з води гостроверхі підносяться скелі,
    що моряк ще не дав їм і жадних імен.

    І на морі десь є зачарований грот,
    де чаклує в прозорих одежах Цірцея,
    мов пісок, твої спогади хвиля розмиє,
    і полине у Лету життя без турбот.

    А за морем ще є недосліджений край,
    де під сонцем ряхтить, дозріваючи, лотос,
    що дає забуття, нам дорожче від злота.
    – Всі споваби, мандрівче, в дорозі спізнай!

    Та минаючи острів сирен, морякам
    ти до щогли себе накажи прив’язати,
    щоб не міг тебе спів їх навік зчарувати;
    але пісню, із уст їх почуту, затям.

    Завітай до Цірцеї на день або два,
    подивися їй в очі блакитні чи сині,
    подивись, як летять по лиці її тіні,
    але слухай, як борвій про мандри співа.

    Помилуйся на гру перемінливих фарб
    у рахманнім раю, де живуть лотофаги.
    Та, п’ючи з злотих келихів тишу і лагідь,
    збережи у душі все минуле, як скарб.

    Жадним даром не нехтуй та пильно чатуй
    і, на поклик вітрів розгортаючи крила,
    в слушну мить напинай прудкоході вітрила.
    Наодинці лише свою мрію милуй!

    Пам’ятай: в’ється дим кучерявий з-над хат,
    зріє хліб, і червоні хитаються маки
    там, де рідна на тебе чекає Ітака
    і занедбаний твій маєстат.
    24.11. 1943.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (4)


  50. Ігор Павлюк - [ 2009.09.10 19:54 ]
    БІЛЯ МОРЯ
    Печаль висока – як морська трава.
    І зорі досі – як могили предків...
    А я лягав із Сонцем і вставав,
    Як правовірний із Законом Ветхим.

    Грішив собі в думках і наяву,
    Ловивши рибу, пестячи наяду.
    Морська трава – солоний теплий вуж –
    Текла по нас рожевим шоколадом.

    Ми малювали Бога на піску,
    Орлині тіні ловлячи на хвилях,
    Угадуючи в променях ріку,
    А в смерті вітру – ангельські весілля.

    Розбещена й відверта ти була...
    Журбу любила, ночі і глибини.

    Кінець тунелю – мов кінець ствола...
    А море – то початок батьківщини.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (16)



  51. Сторінки: 1   ...   1473   1474   1475   1476   1477   1478   1479   1480   1481   ...   1854