ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.10.31 23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому

Світлана Пирогова
2026.10.31 19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.

Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,

Ігор Терен
2026.10.31 19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:

Іван Потьомкін
2026.10.31 18:48
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс

В Горова Леся
2026.10.31 15:15
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:

Ніяковіють пізні хризантеми

Борис Костиря
2026.10.31 13:38
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.

Мене викреслив світ з електр

Віктор Кучерук
2026.10.31 07:23
Щоденно в осінньому місті
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.

хома дідим
2026.10.30 21:39
легко і прозоро
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою

Артур Курдіновський
2026.10.30 18:40
Букет осінній -
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.

Юрій Лазірко
2026.10.30 16:49
Він із тих відьмаків,
перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення

Вячеслав Руденко
2026.10.30 12:40
Повзуть до берега пустого
Годинники часів Ель Греко,
В непередбачуваній змові,
Немов мурахи по смереках.

В сонетні форми невмирущі,
Хрестоматійні,гарячкові,
Як стукіт ніг цукровій гущі

Юрій Гундарів
2026.10.30 11:17
Данський актор Ніколай Костер-Вальдау, відомий за роллю Джеймі Ланністера у культовому серіалі «Гра престолів», приїхав до Києва у статусі посла доброї волі Програми розвитку ООН, щоб привернути увагу світу до наслідків війни та підтримки України у цей ва

Віктор Кучерук
2026.10.30 06:00
Поблякле світання з холодним дощем
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві

хома дідим
2026.10.29 23:32
музика пробивається
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих

С М
2026.10.29 21:34
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка

Агов, люде, що такі сумні?

Євген Федчук
2026.10.29 20:46
Онук у дідуся спитав,
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно

Борис Костиря
2026.10.29 20:09
Я не хочу писати вже вірші.
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.

Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,

Іван Потьомкін
2026.10.29 17:55
Ще донедавная їх не помічав,навіть вряди-годи
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в

Світлана Пирогова
2026.10.29 15:26
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.

Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,

Вячеслав Руденко
2026.10.29 11:18
Нині кобзи, знову гучно, —
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.

Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове

Віктор Кучерук
2026.10.29 07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,

хома дідим
2026.10.28 23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва

М Менянин
2026.10.28 19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.

За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,

Борис Костиря
2026.10.28 17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з

Артур Курдіновський
2026.10.28 15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)

Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,

Вячеслав Руденко
2026.10.28 13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.

В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,

Володимир Бойко
2026.10.28 11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших. Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ. Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки. Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями. «Де

Юрій Гундарів
2026.10.28 11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.

Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "

Віктор Кучерук
2026.10.28 07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.

хома дідим
2026.10.27 23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей

С М
2026.10.27 21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий

Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська

Світлана Пирогова
2026.10.27 21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.

Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св

Вячеслав Руденко
2026.10.27 17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.

Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,

Ігор Шоха
2026.10.27 15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,

Борис Костиря
2026.10.27 13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.

Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни

Віктор Кучерук
2026.10.27 06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Віталій Татленко
2026.10.28

Микола Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12

Олег Гелолев
2026.10.08

Михайло Укран
2026.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Павло Погуц - [ 2009.07.09 19:51 ]
    Вірш пустоти.
    Вогонь без тепла, сонце без світла,
    Душі пустота…
    Вода без життя, ліс без дерев,
    Небо без хмар,
    Душі пустота…
    Очі без радості, серце без любові,
    Вени без крові,
    Душі пустота…
    Німа тишина, безмовний крик сірих очей,
    Важка пустота бездомних ночей,
    Пустота…
    Ні болю, ні плачу, ні сміху, ні радості.
    Пустота.


    Рейтинги: Народний -- (4.96) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Ванда Нова - [ 2009.07.09 16:50 ]
    дарма
    ти для нього сорочка потерта –
    яка на щодень,
    де знайомі і дірка в кишені, й на комірі пляма,
    а вона - небезпечна стежина, що в’ється полями
    і лісами густими –
    і нею гординя веде

    ти – нехитра мелодія ранку
    в пастельних тонах,
    і чекають на неї ще сотні і сотні повторів…
    а на розі стоїть потенційна богиня лавсторі,
    і щоразу обличчя нове
    відкриває вона

    ти – окраєць до столу духмяний,
    та звиклий на смак,
    хай наснагу до бою дарує йому безвідмовно,
    він у глиб таємниці вдивляється знову і знову,
    і гадаєш дарма,
    що вона його тягне сама

    ---
    і дарма тобі сниться, як тіл вибухає вогонь,
    і в годину зрадливу
    вогке від перелюбу ложе…

    ти – відлуння дитячого сміху у серці його,
    і колиска надій, що вона йому дати не зможе


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.57) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (14)


  3. Юрій Лазірко - [ 2009.07.09 15:53 ]
    Сонет VIII
    Сухий ефір – слухняний, та живучий,
    завужений, вужем вповзає в нірку,
    нірвану перетравлює болюче,
    линяє сказане, мов дріжджі – мірки

    втамованого голоду. Шипучість
    відмовчується солодко, бо гірко
    тоді, коли не чути звідки влучить,
    як законтрольна спуску перевірка.

    Але весна візьме себе у руки
    та годуватиме із них повітря,
    прокурене дощами та цвітінням.

    Волоссям вилізе зі серця стукіт,
    його з обличчя крадькома не витру –
    хай просихає та стає нетлінним.

    8 Липня 2009


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (2)


  4. Влодко Хіцяк - [ 2009.07.09 14:37 ]
    Сірінада після любві. Тєкст для шоу-бізнеса.
    Ну всьо, скінчились цьомки-бомки,
    зів'яли квіти польові.
    І всі домашні заготовки
    Не воскресять уже любві!

    В нових шкарпетках -- кілька дірок,
    не митий посуд зо три дні,
    бо зникло все, у що я вірив,
    лишились спогади одні.

    Мов на косу мала стеблина
    я напоровся на любов!
    Яка ж ти курва, Василино,
    а я так довго був з тобов!

    Я за тобов ридав і плакав,
    Почті шо повзав біля ніг.
    Як файно я тоді балакав,
    які тобі співав пісні!

    В яких шикарних рістаранах
    ми їли бульбу й огірки!
    Тепер у серці в мене рани,
    і присмак на губах гіркий

    від випитої марно кави,
    від марно скурених сигар.
    Тобі зі мною не цікаво,
    бо я, мовляв, не суперстар!

    Ну що ж, шукай собі героя,
    бо нас дороги розвели.
    А я позбувся гємароя.
    Ми різні. Все! Тепер вали!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.39) | "Майстерень" 5.25 (5.42)
    Коментарі: (6)


  5. Микола Шевченко - [ 2009.07.09 12:58 ]
    Тільки зараз...
    Духовністю нехтували - душу
    фехтували...
    Вивернулись та стріпнулись - духовними
    стали.
    Потім - знову за рапіри, пірнули
    в облуду,
    нашпигали для кострища
    страшенного суду.
    Проповідує смирення, кару
    пророкує,
    мов оте пісне варення, що
    цукру бракує.
    На меті - лишень нажива, душу
    наживити.
    На живця її піймати, потім
    ще ловити...
    Нісенітниці белькоче,
    танцює-стрибає.
    Дай обітницю, охочий до
    такого "раю".
    Дай майно своє і душу поклади
    сюди ти.
    А собі зостав безвихідь, жахливі
    кредити...
    ... Хай пробачить мене "Колгейт" - як почую "тотал",
    то здригаюсь...

    "Шановний(на)! Маю до вас приємну новину. Тільки сьогодні, тільки зараз..."

    08.07.09


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.28)
    Прокоментувати:


  6. Вова Ковальчук - [ 2009.07.09 09:45 ]
    Моя бабуся
    моя бабуся веде засідання
    анонімних лесбіянок
    хоч сама натуралка

    на цих зборах весело
    кожна дівчина встає і каже наприклад
    я Лола і я лесбіянка
    у відповідь аплодисменти
    вона зізналась
    ура
    і так по колу
    на цих вечорах аншлаги
    я вирішив прийти подивитись на живих лесбіянок
    коли черга дійшла до мене
    зрозумів вони чекають відповідей пояснень
    я підвівся і промовив
    якщо я був дівчиною я був би лесбіянкою
    аплодесменти
    ура
    правда бабуня засмутилась
    ну звичайно виховувала внука виховувала
    а він захотів лесбіянкою стати

    тепер моя бабуся
    веде засідання
    анонімних гомосексуалістів
    я там точно не зявлюсь
    з лесбіянками краще


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.26) | "Майстерень" 5.25 (4.91)
    Коментарі: (13)


  7. Віра Шмига - [ 2009.07.09 07:04 ]
    МАКСИМОВА АКАЦІЯ

    Де кожна стежка,
    має вік билини,
    А в кропиві сховався грубний жар,
    Там соняшник голівкою дитини
    Акацію у сонце проводжав.
    Максимом звали батькового діда.
    Не вигадав,
    а так здавна велось –
    Поставив хрест
    на хрест доріг.
    Чи відав
    Онуків долю?
    Й деревце вжилось.
    Відчервоніли вишні у долині.
    Максимів знак розбили в димну ніч.
    А з вікон перекреслених і нині
    Кричить в пітьмі „по-хоо-вав”
    хатній сич.
    Та, як і правди,
    роду діти ніде.
    Ми від акації – звичайна річ –
    В село не подорожніми увійдем,
    Впізнають нас по виразам облич.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  8. Тетяна Шабодей - [ 2009.07.09 02:55 ]
    Пекельне сонце
    Позичили світило
    У пекла.
    Яскравими барвами
    Воно змусило
    Зотліти навколишнє.
    Його тонкі
    Гарячі стебла
    Охопили кожен
    Куток
    Міста каменів,
    Майстрів божевілля.
    Вигоріло останнє.
    На сірому полотні
    Гранулами полягали
    Обезцвічені образи.
    Приберіть вогнище,
    Що забуте
    Всіма вимірами!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  9. Михайло Підгайний - [ 2009.07.09 01:02 ]
    того, хто без кальСОН, ЕТикет не хвилює
    війна війною - будні сірі,
    холодні прісні макарони.
    замов собі по телефону
    убивства в радіоефірі.

    війна грошей, війна банкірів.
    оренда танків - хіт сезону,
    тепер, під наглядом закону,
    в кишені інсталюють діри.

    любіть і майте на меті
    родзинку цю в своїм житті,
    війну, яка стирає в прах,

    яку оспівують в піснях,
    але побійтесь, ви, святі,
    війни у власних головах.

    2009-07-09


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  10. Влодко Хіцяк - [ 2009.07.09 01:33 ]
    * * *
    Живеш? Ну й жий!
    Тривалість дня від твого існування
    не зміниться й на йоту
    і в скорботу
    космічних буднів не переросте.
    А, зрештою, життя таке просте,
    що й навіть як спочинеш від мандрівки,
    зів’ялих зел, і пороху, і поту,
    умиєш ноги, і твої уста,
    порепані від спраги, зашепочуть
    молитву до надбрамного хреста,
    до вітражів готичного склепіння,
    і так, ввійшовши до небесних брам,
    почуєш, певно: на Землі, отам,
    ще по тобі не стихли голосіння.



    Рейтинги: Народний 5.44 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (3)


  11. Влодко Хіцяк - [ 2009.07.09 01:53 ]
    Вірша лірична спудейська
    Тебе жадаю, прагну без ума,
    Без тіні сумніву і ниточки вагання.
    Яке жорстоке і страшне чекання
    Коли тебе немає і нема!

    Коли терпіння майже що катма,
    А я без тебе і зів’яв і знидів.
    "Та ж людські нерви виткані не з міді”, –
    голосить серце, кленучи ридма

    Слимачий рух твоїх жаданих стіп,
    Що шлунок збуджує, слабкі лоскоче нерви.
    Поки ще остаточно не захріп,
    прийди скоріше, панночко Перерво!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  12. Влодко Хіцяк - [ 2009.07.09 01:42 ]
    Глибини
    Я докопався до глибин
    Хмільної сутности твоєї!
    І там, де рік нестримний плин
    Цвіли пелюстки орхідеї.

    Моє вулканили єство
    Тремкі сплетіння лабіринту.
    Немов настояне питво
    У древніх глеках із Коринту.

    Де сколихнув морський прибій
    Архипелаг твоєї плоти.
    О, щастя! Не було в тобі
    Країни вічної мерзлоти!



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Білінська - [ 2009.07.08 22:22 ]
    ДО ТЕБЕ
    Ти змерзла. На - накинь на себе светр.
    Вклади свої долоні у мої.
    І хвилею – тепло по всій планеті
    покотиться до неба берегів.
    Спаде росою нам на вії вечір.
    Торкнеться струн душі свободи дух.
    І щастя наше не зазнає втечі,
    коли до тебе назавжди прийду.
    І сну твого ніхто не потривожить,
    коли заснеш в обіймах ти моїх.
    Бо я любов поставлю на сторожі,
    щоб не стихав в твоєму серці сміх.
    І якщо треба – розгорну руками
    навислі хмари над твоїм чолом.
    Ти прошепочеш тихо: « ти той самий,
    яких до тебе в світі не було.»
    І блискавкою вдарить щастя в груди.
    І затріпоче серце ще сильніш.
    І байдуже, що скажуть завтра люди,
    коли од сонця світишся ясніш.



    Рейтинги: Народний 5.44 (5.45) | "Майстерень" 5.25 (5.41)
    Коментарі: (8)


  14. Сонце Місяць - [ 2009.07.08 21:03 ]
    Відповідь
     
    Куди невірному свої печалі діти?
                У ритмі снів крокують кришнаїти
    Проллється пісня дощових дзвіночків
          І буде відповідь тобі як схочеш

    Несуть на палицях зірки вечірні
                Лискучий сир & циркові драбини
    Гудуть міста на вулицях базарних
          Оракули на вибір вітер смажать

    Біжать дівчата танцювати самбу
                і Дон Гуан бажає Донну Анну
          Між ароматів часнику та квітів
    Під мурами коштовних манускриптів

    На таці лишиться самотній ангел
                Співати гіпсово~сріблисті гами
          Кинь мідяка іфрітові в бляшанку
    Хай відповідь тобі перстом укаже




     




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  15. Ірина Білінська - [ 2009.07.08 20:27 ]
    ВІДЛУННЯ
    Передзвін карпатських водоспадів
    відкриває таємниці гір.
    Легко так, що хоч у небо падай.
    Ти, хоч раз попробуй і повір!
    Дарма сонце в золотій оправі
    вчитується у твоє ім’я –
    тільки річка, вплетена у трави,
    знає те, що знаю лише я.
    Падаю у небо – в небі м’яко.
    В небі хмар настелено – ого!
    Лиш в дощі, що піснею відплакав
    ще відлуння голосу твого.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.45) | "Майстерень" 5.25 (5.41)
    Коментарі: (3)


  16. Тетяна Шабодей - [ 2009.07.08 20:48 ]
    Виснажений Едем
    Там, де обурена єдність
    Спромоглась
    Втиснути подих у глей,
    Там зачата сила глузду.
    На дні океану
    Зберегли той початок.
    Першою Господь
    Створив Карму.
    Придививсь,
    А вона порожня.
    Тоді і додав до неї Чоловіка.
    Тисячоліттями
    Людство намагається
    Повторити справи
    Всевишнього.
    Та все одно
    Глей перетворюється
    Лише у глечики.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  17. Олена Осінь - [ 2009.07.08 16:27 ]
    Особиста тактика бою із часом
    Час – це ненажерливе велетенське чудовисько,
    Що ковтає все дороге і безцінне.
    Він забрав мого маленького зеленого велика.
    А він був прудкішим за столичний експрес!
    Ковтнув вишню, разом з корою і кісточками,
    Яка іще з часів древності росла біля хати,
    І присмак у ягід був якийсь «мезозойський».
    Зжер навіть зеленку, якою мама мені мазала коліна!
    Ось так, не розжовуючи. І не вдавився, і не обпікся…
    В його череві загубився мій шкільний чемоданчик,
    Який щодня намагався переночувати під прилавком,
    Там цукерки, халва… І заночував би, якби не класичне: «а портфель?»
    І Юрка з’їв, а через деякий час виплюнув, але вже іншого,
    Перетравленого, чи що, серйозного, з колами під очима.
    Боляче, ми ж п’ять років за однією партою синусо-косинусували.
    Людожер! Канібал! Людей же навіщо!?
    Нічим не перебирає, забрав і мамині модні блакитні туфлі,
    І касети з піснями «Gipsy Kings», і сніжні зими.
    Безжальний час…. Я навіть бачила його обличчя,
    Він притаївся у дзеркалі за моєю спиною,
    Пузатий такий, самовдоволений, нічого не цінує…

    Але ж він подарував мені маленьке крикливе щастя,
    Рожевеньке, перев’язане червоною стрічкою.
    І коханого чоловіка. Надійного, відвертого, доброго.
    І вірші, і справжню подругу, і захопливі подорожі,
    І батьківську повагу вже як до дорослої, зрілої людини…

    А може це дві різні істоти – час у минулому, і час у майбутньому?
    Один все поглинає, а інший народжує,
    Один злий, а другий добрий?

    Ну що ж, доброму я вдячна, а вічно голодного не боюсь!
    Будемо боротися: знайду в сараї стару раму,
    Нові колеса – не проблема, змащу дзвоника, підфарбую.
    Сідай, донечко, лети з вітром, співай разом з ним,
    А впадеш, то не бійся, обробимо коліна зеленкою, заживе.
    І вишню посадимо! За кілька років вродить пахучим соком!
    Цієї осені наш новенький портфелик до школи,
    Обов’язково дамо йому можливість заснути в магазині,
    Там цукерки, халва…. Нехай здійсниться його мрія.

    Юрчику, чекаю тебе завтра в гості, з дружиною, з усмішкою,
    Зіграємо в наше традиційне «країни-столиці».
    На всяк випадок зазирни у атлас, пригодиться.

    Ну все, бувай, час! Ми їдемо сім’єю до мами і тата,
    Зараз ось тільки знайду свої модні блакитні босоніжки….


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (23)


  18. Юрій Лазірко - [ 2009.07.08 16:54 ]
    Сонет VII
    Який чудний історії метелик,
    який нудкий нектар. Пилку покрову
    життя по пиляку добротно стелить.
    Від лапок любощі тичинка ловить,

    на крильцях висихають акварелі,
    не розчиняються в росі ранковій,
    мов пісня лебедина менестреля,
    на чужині питомий серцю говір.

    І говорити хочеться очима,
    та розділяти нічого, бо тихо.
    Тримаюсь вітру, простору поруччя

    веде мене – аж стане думці зимно
    і пригадається як в спину дихав
    сухий ефір – слухняний, та живучий.

    7 Липня 2009


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (11)


  19. Ніна Виноградська - [ 2009.07.08 15:03 ]
    Розстріляне жито
    Сніги розвіяним
    Плащем
    Гуляють світом.

    А січень вже
    Стріля дощем
    В зелене жито.

    І від тепла
    Озимина –
    Смарагди в полі.

    Що стане з житом,
    Як весна
    Сягне роздолля?

    Примерзле жито
    Не буя
    Рясним колоссям.

    Зима не та?
    Вина чия?
    Чи так здалося?

    І горе спільне –
    Не чиєсь,
    Як в сиротинці.

    А хліб – то є
    Для нас усе,
    Для українців.

    Болить душа,
    Бо січень знов
    Шмага дощами.

    Хоч би
    Посіять
    Ярину!

    Дай, Боже,
    Ранню
    Нам весну,
    І лад між нами !


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (3)


  20. Женчик Журер - [ 2009.07.08 13:19 ]
    Зажарені мухи
    Зажарені мухи в дубовій альтанці
    Впліталися мляво у простір між нами.
    І ніби знайомі, і ніби коханці…
    Кидаємо один у одного спамом.

    Дубові щелепи, дубові сидіння.
    Ми – тексти. Не більше, ніж мухи й колоди.
    Нащадки розріжуть картинки на лінії,
    Заплутають наші тіла в фото-шопі

    Цупкішали речення в мареві липня,
    Втікали у черево повз антивірус,
    Будили вдосвітніми співами півня
    Останнє, за що ми в розмові молились.

    А тексти вмирали, убиті делітом.
    Ці файли ми встигли перейменувати.
    Стиралися логи, заплетені в літо.
    Наш фільм не запишуть на диски пірати.

    Мартово 24.06.09


    Рейтинги: Народний 5 (5.26) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  21. Женчик Журер - [ 2009.07.08 13:31 ]
    Печеніги. сонет 3
    Піски на пляжах Печенігів сірі.
    І водосховище від них було печальне.
    Комиш в західнім сонці, наче чайник
    Шумів, пускаючи по листях хвилі.

    Качки і жаби булькотіли тайно,
    Запрошуючи нас по їхній вірі
    Блакитей неба і води просфіри
    Прийняти в службі вечора останній.

    Хмарини засинали на ялинах,
    Мурахи квапилися у мурашник.
    Печальна водосховища пір’їна
    Ховала сонце у нічний загашник.

    Здавалося: іще одна хвилина,
    І всесвіт згасне!


    Мартово 26.06.09


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  22. Ольга Корендюк - [ 2009.07.08 12:01 ]
    Ранок. Пробудження
    поруч мене прокинулась книжка
    і розплющила карі сторінки.
    мої сни полетіли у небо
    вишите нитками муліне.
    я гортаю зачинені вікна
    щоб нарешті дістатися змісту
    та обкладинка мого ліжка,
    наче крила живого метелика,
    затискає з ще більшою силою
    між останніх ранкових хвилин.
    сонна душа обернулась канвою
    хрестиком стрибають перші проміні.
    не тікай оксамитова північ!
    віддай решту моїх годин!


    Рейтинги: Народний 5 (5.2) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (5)


  23. Віктор Цимбалюк - [ 2009.07.08 12:57 ]
    На Купала
    На Купала Зірка впала,
    В найкоротшу ніч…
    На Купала папороть збирала…
    Русу косу розплітала,
    В мерехтінні свіч,
    І до тебе уві сні літала…

    Люди кажуть, що я – відьма,
    Кажуть, що – мара…
    Подивлюся, зваблю і погублю…
    Та чому ж вони не кажуть,
    Що таке жура?...
    Хто з них знає, як тебе я люблю…

    Заплету в живий віночок
    Я журу-любов…
    І на воду долю світом пущу…
    Поворожу, пошепочу,
    Розтривожу кров…
    І у сон твій марева напущу…

    Закружляють в хороводі,
    Крізь вогонь стрибнуть,
    Мавка із Лукашем, Ладо й Леля…
    А на папоротнім листі
    Солодко заснуть,
    Янгол Йванко, Янгол Віктор, Янголиця Неля…

    На Купала Сонце – диво,
    На Купала – сон…
    А між берегів молочна купіль…
    А у храмі мати сива
    Плаче до ікон…
    Бог і Звір і Світ… Всі тут, всі вкупі…

    Кумпала Вір,
    22. 06.09 р. - 07.07.09р.
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (4)


  24. Тетяна Шабодей - [ 2009.07.08 12:10 ]
    Біороботи
    Хочу продертись
    Крізь натовп,
    Що гірко смакує
    Життя,
    Неушкодженою.
    Смуток?
    Твоє "Ні"
    Задовольняє
    Розщеплений розум,
    Трансплантовані мізки,
    Клоновані серця
    Біороботів
    Комп’ютерного екрану.
    Ще?..
    Хіба потрібно
    Знищувати
    Вже неіснуючий розум
    Атомники вибухівками?
    Які ще програми
    Закладуть в наші
    Плоскі мізки?
    Ще?
    Не бажаю миритися
    З цим.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Наті Вінао - [ 2009.07.08 11:35 ]
    Между смыслом...
    В городе чужом,
    в чужой стране
    кажется родным, глубоко-нежным небо,
    будто бы песок на дне морском - лазурным...
    Не своим ключом
    (и потому вдвойне
    кажется, что уловим)
    дверь отпираешь - ищешь хлеба,
    будто бы насытившись икрой из урны...
    Между холодом
    в минуту теплоты
    хочется - "любим
    удачей всей планеты!",
    будто в силах разломать ты камнем воду...
    Между голодом
    в миг сытой наготы
    кажется, что мим,
    затерянный в пылу Вендетты.
    Нет уж, не дадут потусовать колоду!..
    18.06.2009


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.24) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  26. Наті Вінао - [ 2009.07.08 11:19 ]
    Беззвучный
    Научил меня беззвучно плакать
    Женский шепот за мужской спиной.
    И безвольно, тихо отвечая "дакать"
    Научил. Так что ж тому виной?

    В запотевших окнах не увидишь правды,
    Вся лукавость глаз - в чистейших зеркалах.
    В девственности слез - приправа к пиру. Жадный
    Мир наш до потех... На кулаках

    Россыпи мечты иной раз кровью,
    То ли смехом юморных парней.
    Научил не шевельнуть и бровью
    Страх, иной раз срéди дикарей...

    Ветер высушит и боль, и слезы -
    Горьким станет не от брызг морских.
    Разобьются о могилу грезы.
    А причина? Плоть утех мирских...

    Найчил меня беззвучно плакать
    Шум, помоями сливая голоса.
    Нет, уж нет! Не мне безвольно "дакать" -
    Буду я кричать, стучаться в небеса!


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  27. Тетяна Шабодей - [ 2009.07.08 11:51 ]
    Лірика весни
    Прохолодний
    Поцілунок вітру
    Вустами протягу…
    Горсткою крупинок
    Пишалось
    Нічне небо,
    А місяць,
    Пелюсткою
    Тримаючись,
    Шукав пристань,
    Колихався
    На хвилях.
    Між вербовим
    Гілляччям
    Заховалась
    Вишиванка
    З нічних квіток
    Від самої землі…
    … До самого неба.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  28. Наті Вінао - [ 2009.07.08 11:13 ]
    Не традиційно
    Все традиційно - квіти і вино,
    А може, краще б - тости й кава?
    Яка там в тебе була ава?
    В житті ще кращий! Все одно,

    Тепер вже все одно - ти поряд.
    До купи намагаюся зібрать думки,
    Та де там! В голові говорять
    Десь тисяч зо три... Підшумки - шуми...

    Чи що це? Що це? Ой, не спалахнути б
    Рум`янцем щирим на щоках...
    Зберись! Ти де? Себе вернути б
    З небес. А чом не на хмарках?

    Тут - квіти і вино -велика справа!
    Я взагалі не п`ю - чи ти не знав?
    Морозиво? О Боже, оце Клава,
    Заладила "вино,вино", а ти впізнав!

    Мовчу, бо десь слова поділись.
    В очах побачив світло... Що, в моїх?!
    Бува, не чарівник? Скажи, на милість!
    Все, тану... у думках... уже німих...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.24) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  29. Костянтин Мордатенко - [ 2009.07.08 11:57 ]
    Живу
    Зірки наче вилочки качористі…
    Горе картинувате, калюхата душа…
    Спить листопад на зів’ялому листі –
    братись грудками не поспіша…

    Ніч викоцабнулася – сходить сонце…
    і бігає місяць, мов срібло живе…
    Світанок заходить в село, наче соцький…
    Спочити під дерево клякове

    лягла дощовиця – скотилася в зарість;
    і розлилася, мов тиха печаль…
    і тиша з-під шапки гриба витиналась,
    із шерхотом листя в молитву збучавіла…

    Добро, наче косу, все віршами клеплю,
    не пощуся – прозу їм лише м’ясну, –
    отак і живу собі… «Вєліколєпно!», –
    сказав Вінграновський і схвально кивнув…


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  30. Тетяна Шабодей - [ 2009.07.08 11:24 ]
    Капелюшок весни
    Такий чудернацький
    Капелюшок
    Із компліментів.
    Сплела
    Із ваших слів.
    Легкий,
    Примріяний весною,
    Здіймає над собою
    Велич,
    А замість квітки
    Буде сонце,
    Що посміхнеться
    Сплетеним словам.
    Та не заплутайся
    У цьому капелюшку,
    То вимір забуття
    Для мене.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (4)


  31. Наті Вінао - [ 2009.07.08 11:32 ]
    ВСЕ ТРАДИЦІЙНО...
    Все традиційно - квіти і вино,
    І ти, закоханий в Париж і Прагу,
    А я сором`язливою весною
    Втрачаю і надію, і відвагу...

    Гербери у воді, вино - в бокалі.
    Смієшся ти, закоханий в міста -
    В красу застиглу, а жива шукала
    Життя!.. Чи долічу до ста?!

    Ні! Мовчки встану, взуюсь - і бувай!
    Чекай, як схочеться іще раз взнати,
    Чом квіти у вині не можуть мати
    Душі застиглої... Як схочеш - прощавай.

    І не побачиш, не почуєш знову
    Живої квітки поряд серця бій!..
    Я зараз встану, взуюсь... Чую мову...
    Розтанули думки... ТИ МІЙ!!!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.24) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  32. Олена Осінь - [ 2009.07.08 10:46 ]
    Пироги за бабусиним рецептом
    Кому літо до снаги –
    То з вишнями пироги.

    Хто чекає нічки –
    То тому чорничка.

    Уранці охмелить –
    Напечу із хмелем.

    Зіграли весілля –
    То беріть із сіллю.

    Сахариться серце –
    Пригощайтесь, з перцем!

    Задощило стріху –
    Випечу зі сміхом.

    Навпаки, засуха –
    То з громом, понюхай.

    Полестили дзвоном –
    Спробуйте з лимоном.

    Занудило душу –
    Клопотів підтрушу.

    Як самі проблеми –
    Із вершковим кремом.

    Діточок багато –
    Вам з одвічним святом.

    Для заздрісних ворогів
    Не зосталось пирогів.

    Лиш собі лишила
    Улюблені, з сиром,

    З хрусткою скоринкою.
    Рецепт із хитринкою!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (8)


  33. Олександр Христенко - [ 2009.07.08 10:26 ]
    СОВІСТЬ
    Четверта ніч – найважча із критичних:
    Моя дружина вже давно заснула
    І щось сопіла, досить мелодично,
    А я снодійних не знайшов пігулок
    І так лежав, блукаючи по стінах,
    І думав, що міцні безсоння грати
    Зламати хочу, мушу неодмінно,
    Бо на роботу скоро вже вставати.

    Мене під ранок охопила втома.
    Я бачив сон – доволі еротичний –
    Де молода білявка незнайома
    З розкішним бюстом і простим обличчям
    В моїх обіймах збуджено тремтіла,
    Під серця ритм, прискорений до бігу,
    Розкривши вії широко, мов крила –
    Надійний знак готовності до втіхи.
    І пружні груди високо здіймались,
    На блузі гудзик ледь не відривався.
    Терпіти далі сил було замало,
    А відмовлятись – зовсім не на часі.
    Зірвавши одяг, наче ті кайдани,
    Бо ми хотіли разом на свободу,
    І знявши з себе сумніви останні,
    Пірнули в пристрасть, наче риба в воду.
    І закрутився наш танок гарячий:
    Обійми, стогін, ніжні поцілунки
    І зникло все, а світ завмер неначе –
    Лиш відчуття найвищого гатунку!
    Ми розпалялись, підіймались вище,
    Останній крок і ось вона – вершина!..
    Та раптом бачу – не чуже обличчя
    І стусана отримую у спину?!

    Я враз завмер і холодок по шкірі,
    Бо чую голос, так мені знайомий:
    „Ну, дожились: коханка у квартирі!
    Ти що, забув, що спиш сьогодні вдома?”
    Оце біда, оце халепа, братці!
    І як це сталось – геть не розумію.
    - Лихий попутав, - як казав Горацій –
    Накликав гріх на безголову шию!
    Слова цвяхами пришпилили тіло,
    Затаврувавши зрадника ганьбою:
    Не слід робити все, що захотілось –
    Колись розплата прийде за тобою!
    Вужем звивався, як на сковорідці,
    Мов за гріхи мене у пеклі смажать:
    Відповідає кожен поодинці
    За все, що вдіє, думає і скаже...
    Готовий аж крізь землю провалитись –
    Вогнем пекельним сором розпікає:
    Я за гріхи отримав, як годиться,
    А чортенята дрова підкидають.
    Не можу більше, витерпіть не сила,
    Свою провину відчуваю зряче:
    „ Пробач, кохана, ти мене любила,
    А я – не вартий сліз твоїх гарячих.”

    Заклякла тиша і лише годинник
    Мені секунди карбував до страти.
    Моя дружина – чиста і невинна,
    Водночас жінка і дитина, й мати,
    У сні, неначе ангел посміхалась
    І не могла мені відповідати,
    Бо весь цей час спокійно, мирно спала.
    А прокурором, свідком, адвокатом
    Була лиш Совість!
    Як сестра на брата
    Вона на мене поглядала збоку:
    Немолода і трохи вайлувата,
    Як самурай – довічно, крок за кроком
    Мене завжди готова рятувати.
    ( 8.04.09 – 8.07.09р.)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (8)


  34. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2009.07.08 10:05 ]
    Это утро...)))
    Это утро начнется с рассвета,
    Чашки кофе, и сладкой конфеты…
    И еще, чтоб добавить окраса –
    С поцелуев и трепетных ласок.

    Свежесть рос напоит день грядущий,
    И осилит дорогу идущий,
    Ты бесстрашен, и храбрый, мой воин,
    И в объятьях твоих я спокойна.

    Так приятно, сон тает туманом,
    После ночи мы оба чуть пьяны,
    Облачаю себя в шелк духов,
    Свежих нежных цветов-васильков.

    Закрываю плотнее гардины –
    Пусть ликует час сумерек длинный,
    Я смотрю в твои ясные очи
    Продолжая безумие ночи!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (8)


  35. Василь Степаненко - [ 2009.07.08 04:42 ]
    Триптих присвята

    Батькові

    Він любить свій сад над усе,
    а доля йому вготувала коня.
    Діти віз обсідають,
    як восени гарбузи,
    позаду один почепився і тягнеться…

    За возом його завжди
    здіймається курява…

    Вдосвіта він у саду
    мужиче пісні,
    не тому що не знає слів –
    він думає, слухає шпаків,
    вони, як він, коло хати
    тільки до сходу сонця.

    За возом його завжди
    здіймається курява…

    Батько не любить
    їзди швидкої –
    просто спішить до людей.

    Четверо дужих коліс
    захекаються у спеку,
    творячи міражі,
    в негоду намотують тони грязі
    на ободи.
    між їх промінців дерев’яних,
    мов у віконцях незасклених
    даху,
    горобці сідають без страху.

    Гедзі касають коня.
    Тут їх більше,
    ніж у батька мого,
    знадвору в комору
    набито цвяхів,
    на яких вже давно
    не сохне тютюн –
    засмагли і схудли вони
    від часу.

    Бджоли,
    як на щільник,
    на комору летіли…
    Замість меду вони натикались
    на дим,
    що клубився в бійницях,
    які просвердлив собі шашіль.

    Поруч батько курив.
    він зроду бджіл не боявся,
    навіть і тих,
    що дзижчали
    свинцевими крильцями
    над головами,
    шукаючи квітку свою.

    Всю війну на підводі
    просилася підвезти.
    Батько був невблаганний,
    як сонце,
    від сходу до заходу -
    і він переміг.

    Ви б його бачили
    серед яблук і груш,
    серед вишень і слив…
    Завжди біля нього
    найбільше людей –
    це найдорожча ціна для нього.
    На базарі він часто,
    та ніколи
    його не застанете.
    Так він стоїть з півгодини
    і плоди віддає за безцінь.

    За возом його завжди
    здіймається курява…

    Якби не паркани
    і зелені хаос
    можна було б іще здалеку
    бачити –
    батько їде селом:
    чистий душею,
    і кінь в нього білий.

    За возом його завжди
    здіймається курява…


    Матері

    А на подвір’ї мати
    пере простирадла білі –
    сини приїжджають завтра,
    внучата.

    Важко дихає балія парою,
    хукає матері в руки.
    Перші заморозки на віях.

    А через двір увесь
    прищіпки на дроті,
    немов ластівки,
    хвостами донизу
    й сумують,
    що небо сьогодні похмуре
    і обличчя сусідки.

    Діти її забули,
    знати не хочуть…
    Вибрикує у городі корова –
    скинуть не може
    лайку своєї хазяйки.

    Сокира гріє носа в колоді,
    Криничкою складені дрова.


    Мати не чує холоду знадвору
    у руки –
    пошерхлі, що потріскалися
    замолоду.
    Руки,
    якими пестила, шила,
    орала, косила –
    руки,
    якими плакала і сміялась.
    Тільки, коли притуляє руки до груби,
    тільки тоді вона відчуває:
    холод в шибки заглядає –
    скло з середини потіє.

    Щоночі махає руками –
    вона відчуває втому
    і старість,
    яких наводять судоми
    до хати
    і ходять домовиками.

    І тепер простирадла розвішує,
    а вони лопотять їй у груди,
    ніби хочуть злетіти…
    Вона обережно
    садовить прищіпки
    на білі хмарки.
    Коли вони й виросли
    пелюшки?!


    Сини

    Від учора летіла замерзлими слізьми пороша,
    Ніби шерсть із коня, яку рвав батьків батіг,
    Коли в поле неждано йому зима-листоноша,
    Вість про синову смерть принесла не в трикутнім листі.

    Провела нас за хвіртку по літньому вдягнена мати,
    Нам давно вже у спину дивилося рідне село.
    Вона в хату не йшла, знала будемо ще оглядатись
    У надії знайти між вогнів материнське тепло.

    Посивілі дими в димарях повлягалися спати,
    Електрички гудок десь буксує за рогом села.
    І пішла із відром до сараю у сутінках мати,
    Де корова на роги зажурену ніч підняла.

    Оглядалась на двері в надії побачити сина,
    На одвірку рушник, мов хустина в прощальній руці.
    Заспокоїти матері тишу було не під силу,
    Захлиналися стінки відра у дзвінкім молоці.

    Білий кінь спотикавсь по притрушеній снігом дорозі.
    Батько в небо дивився на сльози нічної свічі,
    І щоб біль вгамувати, він кріпким затягнувся морозом,
    Цигарок не знайшовши – сини розкурили вночі.



    1981р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Ірина Білінська - [ 2009.07.08 00:24 ]
    Поговори зі мною...
    Мені самотньо без твоїх очей.
    Мені так сумно – крик німий у небо,
    коли торкає вітер за плече,
    коли дощі нашіптують про тебе.

    Поговори зі мною. Не зникай
    за стінами дощу – я заклинаю!
    В моєму серці музика дзвінка
    звучить як свято, коли ти зі мною.

    Без тебе сумно між високих гір,
    що уп’ялися в кучеряві хмари,
    коли голубить вранці сонце зір,
    коли у небі птах летить без пари.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (7)


  37. Ірина Білінська - [ 2009.07.08 00:50 ]
    Зціли моє серце любов’ю
    Візьми моє серце з собою,
    туди, де нікого – лиш ми.
    Зціли моє серце любов’ю.
    Врятуй від обману й зими.
    Рятуй моє серце, бо плаче
    Воно від розлуки у снах.
    Тобі віддаю його – бачиш,
    розквітла веселка для нас!
    Зціли моє серце від болю,
    крилом хоч на мить пригорни.
    Візьми моє серце з собою –
    в нетління твоєї весни.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (3)


  38. Анатолій Сазанський - [ 2009.07.07 22:49 ]
    "..З ненаписаного.."

    Вальсують жаби на лататті
    І щоки дмуть...
    Ясну Зорю в зеленім платті
    Вітри ведуть

    У оксамити вечорові
    Лугові..,
    Де місяць сушить срібні брови
    На траві..

    Де зорі ляскають хвостами
    По воді..
    Де у вишневому багатті
    Наш милий дім.

    Де чеше Річка -моя сестричка
    Тобі косу.
    Де я від неї.. Тобі лілеї
    Оці несу..



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  39. Микола Блоха - [ 2009.07.07 22:37 ]
    Волна играет.
    Волна играет.

    Волна играет, прибрежной галькой,
    Шуршание прибоя слуг ласкает.
    Держась за руки, мы идём,
    По берегу слоновой кости,
    И не врезаем мы, что это,
    Туапсе, курортный городок.

    У нас роман курортный,
    Без всяких обязательств,
    Лишь наслаждение и кайф,
    Сиюминутных отношений.

    По пляжу, вдоль погибших кораблей,
    Прочь от людей, отдаться отношеньям.
    В глазах подруги блеск азарта,
    Согласие её, давление в паху.

    А поцелуй блондинки сладок,
    Всего лишь, два часа знакомства.
    И получаешь столько, столько,
    Пьянящих чувств и возбуждений.

    И грудь пьянит упругостью своей,
    В уютной бухте, на огромном камне.
    Расслабился, рукой полез её лаская,
    Кожу живота, и ниже, ниже

    Лишь отвращение постих от пониманья,
    Пред мной лежит гермафродит.
    Волна играет, прибрежной галькой,
    Шуршание прибоя как насмешка.


    Никола Борщаговский 7.07.09 г. 20:59


    Рейтинги: Народний -- (2.63) | "Майстерень" -- (2.17)
    Прокоментувати:


  40. Сонце Місяць - [ 2009.07.07 20:20 ]
    у блакить
     
    летимо на вітрилах легкості
     на магічних повітряних крилах
      в небокраї мрійної вічності
       у блакиті коханого літа

       в акварелі прозорі джерельно
        за дахи невагомого міста
        синьооке кришталля розлито
       у лазурі коханого літа

       тільки простір вільної свіжості
      у стихії яскравого світла
     тільки вітер натхнення швидкістю
    у блакиті коханого літа




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (19)


  41. Віра Шмига - [ 2009.07.07 18:01 ]
    * * * Бела Ахмадуліна
    По вулиці моїй багато літ
    За кроком крок – товариші уходять.
    І друзів всіх моїх повільний хід
    Темноті, що за вікнами все годить.
    О, самота, суворий норов твій!
    Поблискуючи циркулем залізним,
    Як зимно замикаєш в коло світ,
    Зважаючи запевненням капризним.
    Так ти поклич мене, нагороди!
    Тобою пещена, жива тобою,
    Утішуся, вгамуюсь на груді,
    І стужею умиюсь голубою.
    Навшпиньки стати дай у лісі цім,
    І на кінці сповільненого жесту
    Знайти листок, відчути на лиці,
    Прийняти це сирітство як блаженство.
    Даруй всю тишу всіх бібліотек,
    Твоїх концертів сповнені мотиви,
    І – мудра – я забуду зовсім тих,
    Хто ще живі і хто на смертній ниві.
    І я пізнаю мудрість і печаль,
    Таємний смисл мені довірять речі.
    Природа, пригорнувшись до плеча,
    Дитячі розповість мені секрети.
    І ось тоді зі сліз, із темноти,
    З невігластва минулого, з основи
    Прекрасні риси друзів з німоти
    Появляться і розчиняться знову.




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  42. Вова Ковальчук - [ 2009.07.07 18:38 ]
    Я просто пройшов повз
    Дуже болюча картина
    для мене болюча

    Попалені сміттєві баки
    То зворушливо

    Такі собі не здійснені мрії
    Розбиті вщент недопалком

    А ще більше вразило
    Коли маленькі діти
    Намагалися загасити вогнище

    Вони добре знали
    З цього нічого не вийде

    Про те старанно
    Носили сніг
    Не зважаючи ні на що

    Неприємна асоціація

    Я просто пройшов повз


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (4.91)
    Прокоментувати:


  43. Юрій Лазірко - [ 2009.07.07 17:57 ]
    Сонет VI
    Необережно випущене слово
    нарешті вільне, а проте почуте,
    знайди собі гніздо. Підкинь розмову,
    немов зозуля – хай пригріють груди.

    Вилуплюйся, рости, об землю – совість,
    висовуй дзьоба і хапай по суті –
    від холоду на скорнях й до любові,
    від присмаку живого і до скрути.

    Хай поскладово викрилиться потім
    бажання полічити варту часу.
    А вартові, мов караван в пустелі,

    огавкані, перепіскують в роті
    роки, століття, мов аморфну масу.
    Який чудний історії метелик.

    6 Липня 2009


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (8)


  44. Олексій Кацай - [ 2009.07.07 14:59 ]
    ...ще не квантована буденність...
    Сергію Татчину

    ...ще не квантована буденність,
    ще кожне слово є луною
    і космос пахне малиною,
    і карамеллю – нескінченність,
    і, наче часу акварелі,
    ще хвилі простору спокійні,
    а ми вже граємося в війни
    майбутніх зоряних імперій...

    ...ще різні з_рада і по_рада,
    ще до пригод завжди готові
    льодовики_льодяникові
    й планети_в_колір_авокадо,
    й гарніший човник паперовий
    за орбітальні канонерки,
    та вже його за борт хтось ловить
    із боку іншого веселки...

    ...вже мчать комп’ютерні сигнали
    у псевдопростір з квазічасом,
    вже, світу рипнувши каркасом
    з одноразового металу,
    всі в клаптях вогняної піни
    пліч-о-пліч встаємо ми дружно
    і лиш зірки жовтіють тужно,
    як лиця з давньої світлини...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (7)


  45. Олексій Кацай - [ 2009.07.07 14:23 ]
    Астробуд
    У скафандрі таємниць і мрій
    орбітально зводжу дім новий
    на цементі див
    із цеглин світів
    кельмою римованих рядків.

    В кожне слово вчавлені роки:
    от вже син повісив на гачки
    вертикаллю стін
    біля ста вікнин
    фотокартки неземних тварин.

    От вже донька робить крок до нас –
    перший крок, помножений на час:
    падає – встає,
    вперто пізнає
    швидкості всього, що світлом є.

    А кохана – лада швидкостей –
    входини готує для гостей:
    в променях світил
    накриває стіл
    на кордоні космосу і тіл.

    Розпорошить як прожектор тьму,
    електронну кобзу я візьму,
    щоби рвало дах,
    щоби у піснях
    разом з домом в небо линув шлях.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  46. Ліна Масляна - [ 2009.07.07 14:18 ]
    Пиши
    Пиши мені! Пиши! Я відповім
    На кожен знак, на кожне твоє слово
    Про те, що ти в житті моєму – грім,
    Про те, що я живу, про те, що знову…
    Пиши мені! У душу покладу
    Усе, що між рядками прочитаю,
    Здійснюсь у твою мрію молоду:
    Віддамся, залоскочу, закохаю!
    Пиши мені! Відсутності листів
    Здолає час. Я навчена чекати!
    Я знаю все! Усе, що ти хотів…
    Але пиши! Я хочу це читати!


    2002


    Рейтинги: Народний 5.43 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (23)


  47. Марічка Мамчур - [ 2009.07.07 12:53 ]
    Не змогли поламати гордість
    Поламали серцями стіни,
    Всі умовності розтопили
    Як солдати, летіли на міни,
    А, може, тільки любили.

    Не програли жодної битви,
    Зброю склала навіть осінь.
    А в одній на двох молитві
    Не змогли поламати гордість...


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.23)
    Коментарі: (2)


  48. Тамара Шевченко - [ 2009.07.07 12:10 ]
    Шалений дощ
    Ми не помітили дощу,
    Що лив безперестанку,
    Тоді з тобою я була
    Із вечора до ранку.
    Жаркі цілунки дощ змивав,
    Та все сильніше лив,
    А ти їх знову дарував,
    По тілу розгубив.
    Дві хмари у одне злились,
    Грім стогне знов і знов,
    Ту спрагу, що була колись,
    Заповнила любов.
    Холодних крапель ніжний жар
    Всю землю осипав,
    Та пестив жадібно, а дощ...
    Нічого він не знав!
    Мигнула блискавка, стріла
    Пронизала тіла...
    Зник раптом дощ,
    Пропав, пройшов, негода утeкла.
    Забути як шалений дощ?
    Він слід в серцях лишив.
    А може то був тільки сон,
    Якого ти хотів?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  49. Юлія Фульмес - [ 2009.07.07 11:52 ]
    Менеджер середньої ланки
    Твоя вимова—без акценту,
    Твоя краватка—у клітинку,
    Ти прагнеш стати епіцентром,
    І вибухаєш власним криком,
    Присмаченим ковтком абсенту.

    Купив—продав. Кафе-воронка:
    Заліг на дно і лічиш гроші.
    Чи справді рветься там, де тонко?
    Чи не ховають сонцекльоші
    Розкішних бедер амазонки?

    А ти сьогодні жив чи вижив?
    Яке кому до тебе діло.
    Вожак повинен бути хижим,
    Хоча до сліз осточортіла
    Ловитва привидів престижу.

    Авто—котедж—дубова спальня:
    Обряд, незмінний у неділю.
    Програв—болить—запив—нормально,
    Ти будеш перший, будеш вільний
    ...І усміхнеться ніч летально...


    Рейтинги: Народний 5.9 (5.52) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (21)


  50. Влад Псевдо - [ 2009.07.07 10:29 ]
    confiteor
    Padre, perdona. За спиною маю гріх.
    (Ні, не за спиною – в грудях і в мозку, звісно)
    Скелею чи осколком пухлинно тисне.
    Padre, perdona. Пішак я в цій дивній грі.

    Padre, escuchame: сонце мене чорнить;
    Зима – це те ж пекло: спікає, затим морозить;
    Мій хрест – непідйомний від треносів і корозій…
    Padre, me oyes? В негоду – не відвернись!

    Padre, te pido, будь ласка, подай же знак!
    (Знаки – це інше, ніж в руки – іржаві цвяхи)
    Що ж, вирушаю. Надовго. У grande viaje.
    Padre, pregunto: за пеклом – завжди весна?

    Padre, mi culpa. Почуй мене і прости.
    Безкарно – не треба. Пом’якши моє прозріння:
    Ці постаті, звуки, слова, голоси і тіні…
    Пішак я, mi Padre, між цих льодяних світил.

    Si me oigas, молитву й мою послухай:
    Во ім’я Отця, і Сина, й Святого Духа.

    Amen.










    *зима – пекло: гра слів в ісп.: invierno – infierno.

    * perdona (ісп.) - прости
    еscuchame – вислухай мене
    me oyes? – чуєш мене?
    te pido – прошу тебе
    pregunto - питаю
    mi culpa – моя вина
    Si me oigas – якщо ти мене чуєш

    *тренос – плач (грец., ст.-сл.)


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.36) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (13)



  51. Сторінки: 1   ...   1494   1495   1496   1497   1498   1499   1500   1501   1502   ...   1851