ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 17:34
Ще не бачу таємної кнопки.
Викликати спецназівців - зась.
Йде нападник: перевертнем, гопки...
Таргану висота не здалась.

Висихає невдаха тропічний.
Дві петарди по ньому... і тиш.
Повз до мене повз Ямпіль та Ічню,

Сергій Губерначук
2019.07.22 15:18
Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій

Олександр Сушко
2019.07.22 13:19
Варить гарно в торгаша кебета,
Не потрібна бізнесу війна.
Мають дезертири президента
Не солдата, а веселуна.

Цирк на дроті років п'ять ітиме,
Віп-паяца полк охороня...
Мій окоп патьоками рудими

Тетяна Левицька
2019.07.22 13:16
Не впаду! Уже трималась
за життя прозорі весни,
за ковток води причала,
кригу, що повік не скресне.

Так трималася за небо,
що аж пальці заніміли -
над хатиною, іще ж бо

Олександр Бобошко Заколотний
2019.07.22 11:25
За Фаренгейтом
вже під чотириста п’ятдесят.
Рею! Ще зовсім трохи – і…
все спалахне,
й не врятуватись нам від невігластва (свят-свят-свят!),
хоч би і Світязь на полум’я вилити. Ч

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 10:00
А брехня не куля і не меч -
змій лускатий, з-за ліани виліз.
Обирай війну чи не переч,
друг мовчить, покашлює: "Не в силі...".

Із пащеки ллється лабуда,
виверти фіксуються на плівку.
Снивсь у зливу дух-Сковорода,

Олександр Сушко
2019.07.22 09:44
Народець глупству, врешті, здався,
Голосував, мабуть, і ти...
Сховатись хочу у оазу,
Пірнути в краплю самоти.

А там - похилені берізки,
Ріка хлюпоче в береги...
Натомість маю партій списки,

Олена Побийголод
2019.07.22 09:02
Із Івана Буніна

Під небом неживим свинцевим -
похмурість лісових пустель:
нема кінця в снігу деревам,
й далеко до людських осель.

Лише туман молочно-синій,

Вікторія Торон
2019.07.22 08:50
Коли тікає глузд, тоді згасає світло,
слизька гаряча ніч розчахує свій зів,
немов отруйна брость, брунькується і квітне
щуроподібних лиць ошкірений загін.
Вони візьмуть в кільце, страшні химери хатні,
і ти вже белькотиш від наступу погроз:
«Та це

Ігор Деркач
2019.07.22 08:44
Що не написано у небі,
то є табу. От є! І – край.
Якщо кебеті не до тебе,
то і кубіту оминай.

У Феї не проси авансу,
у Геї щастя не проси.
Нема удачі, мало шансу –

Микола Соболь
2019.07.22 08:07
– Порохоботи!
– Зрадофіли!
Люди! Чи ви подуріли?
Оком не встигнете моргнути –
Країни вже може не бути!
Туман застеляє очі.
У зраду грають і руїни.
Тільки ніхто не хоче

Володимир Бойко
2019.07.21 23:15
Я тебе не забув,
Хоч і мав неодмінно забути,
Вже вогонь догорів,
Дотліває дощенту зола.
Але час проминув
І послабшала дія отрути,
З океану чуттів
Позосталися бризки тепла.

Ніна Виноградська
2019.07.21 20:11
За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
Та половіє, повниться колосся,
І пахне липа, а дощу нема.

З'єдналось поле з синім небокраєм
І прапором держави скрізь цвіте.
А невеличка перепілок зграя

Сергій Губерначук
2019.07.21 15:16
Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

Тому у цім саду я тишу переймаю
і споглядаю час – метелик над’ідей…
Хай пурхають

Микола Дудар
2019.07.21 14:54
Будь-де і будь-коли
Прийде на поміч
Одна із тисячі молитв -
Дівочі очі…
Погодьтесь, сила їх
Є віковічна
В серцях все точаться бої
Ой… чоловіче —

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 14:53
ця наповненість має дзеркала і шлюз.
Десь обшмульгані двері, бенкетки, завіси.
Я росла між аланів, напудрених люсь
на горбочку левади сараєвих місив.

Ми збирали з бабусею (ша...) кізяки.
Кроленята пищали - рожеві, гладенькі,
жабенята стрибали у гл

Віктор Кучерук
2019.07.21 14:35
Не вимислити мріями пори
І не відчути в дивних сновидіннях
Той час, коли у любощах гориш,
Від самоти шукаючи спасіння.
В гарячих блисках жданого вогню
Зникає світ навколишній раптово,
Але тебе в тому я не виню,
Що опинився в полум'ї любові.

Олександр Сушко
2019.07.21 13:41
Заплановано в середу
Страту. Кличуть лакуз.
Відьма трутою велету
Зробить звично укус.

Регітня у гармидері,
Крики: - Шкіру лупи!
Мляво глипають сидори

Ігор Деркач
2019.07.21 11:22
ІДо світанку – урочиста мить.
На орбіті тане двоєликий,
обіцяє – буде день великий!

Розбудили зоряну блакить
лісові і польові музики.

Ирій синім полум’ям горить.

Олена Побийголод
2019.07.21 09:32
Збулося! Я - бабуся.
Уляпалась таки.
Тепер, мабуть, зігнуся,
як інші всі бабки;

тепер, мабуть, полізе
з-під фарби сивина,
у крові - брак заліза

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 09:17
Дощ пройшов. Змивав пюпітри,
ветхі рядна, пил з макітри...
майталалося колосся...
Все наснилося, збулося.

Бігли гуси - не щипали,
ухопив Трезор за палець,
лис кривився "ваговито...".

Тетяна Левицька
2019.07.21 07:51
Ты в шоколаде, дом, семья, работа, все отлично,
И соразмерно движутся твои дела из года в год.
И вдоль беседки сладкий  виноград, и в жизни личной
все замечательно, уютно, никаких забот.

Машина часто барахлит? Не печень, слава Богу!
Былое вспомнитс

Іван Потьомкін
2019.07.20 21:11
Опівночі неждано випав сніг.
Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
Налив вина і з келихом тинявся по господі.
І чи лапатий сніг, чи хміль
Навіяли й передали вустам,
З дитинства любі рядки Цзю Си:

«До відлюдника в гори

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 18:37
Хто замовив, а хто вбиватиме -
нам однаково, орле білий.
Обкладали мурзилки ватою,
та й за стіл з галушками сіли.

Ми здіймалися над оливами,
відмивали у морі крила.
От за те, що були щасливими

Козак Дума
2019.07.20 16:27
Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі

Сергій Губерначук
2019.07.20 15:14
Літній вечір з-під мороку в сутінки довгі,
мов за коси, вже виволік ніч дощову.
Вітер випав з колиски під вільхи розлогі
і задмухує землю, мов рану живу.

Дуб хрипить і регоче відразу потому.
Гайвороння лоскоче йому всі кістки.
Звір засів у дуплі

Олексій Кацай
2019.07.20 14:44
Науковці і чарівники,
викиньте комп’ютери й тотеми:
не гальмуючи, а навпаки,
входжу я в цю зоряну систему.

Тут згасає сонце і планет
замерзає гурт, живий учора,
тут крижин стерильний лазарет

Ігор Деркач
2019.07.20 13:28
Щасливі миті і путі
у суєті не пропадають
і неодмінно є і ті,
які минуле нагадають.

Ідуть літа у самоті,
а залишаються на пам’ять
часи і миті золоті,

Любов Бенедишин
2019.07.20 11:05
Любов манила, як Говерла –
Творила сни і міражі…
…Наївна дівчинка померла
В моїй зневіреній душі.

Не пошкодую. Не заплачу.
Свобода плесне по плечу…
...У порожнечу не-о-значень

Олена Побийголод
2019.07.20 09:59
Торонтсько-Оттавська,
ковбасно-Полтавська, -
тобі, Україно, привіт!
Івано-Франківська
та Сан-Францисківська,
вмістила ти весь білий світ!

Безмежно-Одеська,

Надія Тарасюк
2019.07.20 09:31
Це літо
багате
на дощ
і спомин,
оздоблений ромом.
У небі
загоєним громом
чалапають

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 09:04
Викидалися на берег
з океану слів кити.
Кружеляли сизопері...
Як було не підійти?

Рятували невсипущі.
Блискотіли плавники.
Нахилявся мій гладущик...

Юрій Сидорів
2019.07.20 07:30
Гаї пожовкнуть, хащі лісові,
Торкнеться колір сосен і ялинок,
Маслята повсихають у траві...
Колись охопить всіх сумний спочинок.

А поки що чманіє бузина,
Городів і садків імператриця.
Як висохне - то спатиме й вона.

Борис Бібіков
2019.07.20 02:08
коли змиришся із цими рядками, немов із залежністю
коли у клубі анонімних поетів зізнаєшся у своєму слові,
у бажанні палити цілі зграї слів і бути для них пожежником,
що не боїться ні висоти, ані кипіння крові

що тренуватиме слово до крові, не римув

Вікторія Торон
2019.07.20 02:01
Вона дари вернула пам’ятні твої,
дбайливо обрані, довірені, знайомі...
Вони в руках твоїх -- як сироти малі,
що їм відмовлено у хлібі і у домі.

Вони вернулися розгублені, ні з чим,
ти їх відвів туди, де їх не захотіли
і у досаді, без пояснення п

Ніна Виноградська
2019.07.19 23:24
Розхлюпав день і тишу, і тепло,
Із хмари сипав дощик півгодини.
То зорями все небо зацвіло,
І серед лип не чути гул джмелиний.

Крізь пахощі медові навкруги
Все обнімаю серцем рідне, миле,
Де річка миє в лозах береги,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Віктор Сурженко
2019.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.15 01:06 ]
    Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
    Гроза пройшла. Повітря свіже,
    Як море буйне, розлилось.

    Духмяні пахощі колосся…
    І де взялася ти, снаго?
    Неначе милої волосся
    Оповива мене всього.

    І ми удвох – несамовиті!
    Нас доля в небо вознесла.
    І ці злиття щасливі миті,
    Немовби помахи крила!

    14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.07.07 12:09 ]
    Соняшник
    У бе́резі – сонце на чільному місці,
    з пелюстками жару навколо кружала,
    там стигне насіння в оранжевім листі,
    то день усі зорі бджолою пожалив.

    Над цвітом тим – неба священна заграва,
    під ним перепілка ступає, мов пава,
    і я, зачарований, ступенем вище
    у світі, де сонячна квітка горить ще!

    Зберу насінини, всі ночі і днини,
    лузатиму їх, ідучи по стежині,
    і кожного ранку саджатиму зерня,
    щоб квіткою – сонце й малюнком – майстерня!

    1994 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." (стор.18)"


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.03 01:37 ]
    Перетікає вже весна у літо
    Перетікає вже весна у літо,
    Кульбаби сиві – в тополиний пух.
    І смутком чарівливим оповито
    І ліс, і гай, і поле – все навкруг.

    Стоїть дозріла зелень ув обнові,
    І марево пресвітле у очах.
    Немовби жінка в сукні смарагдовій –
    З туманом білосніжним – на плечах!

    Немов би розквіт і немовби старість
    Змішалися, з`єдналися в одне.
    І по життю ідуть собі у парі,
    Як ніч і день, веселе і сумне!

    2 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.29 23:59 ]
    Закохані слова
    Як хороше в саду. Весни останні миті.
    Поволі гасне день поміж ясних беріз,
    Що ледь помітним смутком сизим оповиті…
    Ласкавий вітерець, немов на морі бриз -

    Вигойдує собі травинки напівсонні,
    І тьмяну хмар пастель штовхає в далечінь.
    Дівочий сміх легкий зненацька сріблом дзвонить –
    Змагає дрімоту, що тисне, як вночі.

    Крадеться холодок поміж трави надвечір,
    І сутінками хмара темна укрива.
    Сідають соловейки на гіллясті плечі,
    І щастя ллють навкруг закохані слова!

    29 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (8)


  6. Ігор Герасименко - [ 2019.05.14 12:16 ]
    Коли каштан один
    Весною сповнена Полтавщина
    від Солониці до Сорочинців.
    Родить задумавши каштанчики,
    каштан біліє і соромиться.

    Словами лікаря сполоханий,
    щоб стати позитивно мислячим,
    на зберігання у пологовий
    направився у травні місяці.

    У віці більше ніж поважному -
    ймовірно передчасні стануться...
    А ще лежить він, зауважимо,
    в палаті, де палають панночки.

    Медсестри, що їх обслуговують,
    бувають часто нетверезими,
    дратують гонором і мовою,
    та допікають у мережаній

    білизні вишні та шовковиця,
    в рожевих пенюарах яблуні.
    Каштан біліє і соромиться,
    що непристойно він одягнений.

    Хоч неважнецький стан теперішній -
    від щастя свічечкою світиться,
    чекає на веселий вересень.
    Іще три місяці... А літечко

    тендітним - смілці і шоломниці
    привіти шле - зблизька ж, не здалеку.
    Каштан біліє і соромиться,
    мов не в спортивних, а в підштнаниках.

    Весною сповнилась Полтавщина
    від Солониці до Сорочинців.
    Створить замисливши каштанчики,
    каштан хмеліє і ... соромиться.

    05.2019


    Рейтинги: Народний 5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (8)


  7. Ігор Герасименко - [ 2019.04.16 13:28 ]
    Князюйте, джмелику
    Весна звелить - і вмить бажання змеле,
    але кохання зразу не спече.
    Весна дзвенить, в траві князює джмелик,
    але його правління не з мечем.

    Позабував, чим володіє змалку.
    Сів на недопалок старий, без тютюну,
    на фантик висохлий, нарешті на фіалку
    джміль опустився юну і хмільну.

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  8. Ігор Герасименко - [ 2019.04.15 16:19 ]
    З музою одружуюсь
    З музою розлучений, у відчаї
    до натхнення я б не докульгав,
    та побачив грициків уквітчаність
    і готовність розцвісти кульбаб.

    День давив сумними перехожими,
    оточивши звідусіль дощем...
    Я завмер, журбою переможений.
    Врятувало диво це, бо ще

    мить одна, і ладен був зарюмсати:
    рими і метафори, ви де?
    А тепер я вірю: на заручини
    ви кульбаб цвітінням позвете.

    Ви сріблястим блискотінням грициків
    і рожевим сяйвом споришу
    на весілля з Музою покличете -
    на високих крилах полечу!

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.07 23:55 ]
    Музика ночі
    Лагідний вечір квітневий,
    Птаства легкий пересвист,
    Ніби закохані леви,
    Хмари вигойдують вись.

    Небо блаватне втомилось,
    І похилилось до віт.
    Лащиться легіт об тіло,
    Наче зманіжений кіт.

    Мов з фіолету повидло –
    Барв розтеклася пастель.
    Вечір. Спалахує світло
    В сірих очицях осель.

    Тихо вібрує-тріпоче,
    І релаксує в імлі
    Ніжністю музика ночі,
    Пестячи звуками слів.

    7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (17)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.02.03 00:36 ]
    Жага кохання
    Вітер, вітер, туман – тимчасова відлига у гаю,
    Підіймаються вгору розхристані поли дерев.
    Мов циганки у танці, що сукнями швидко метляють,
    І змагаються, котра з них вище поділ задере.

    Потім вітер ущухне. Дивись, і обвисли вітрила,
    Що на щоглах нап`яті були ще, здалося, за мить.
    За велінням Стрибога враз віжки небес попустило,
    Що Пегаса уяви примусило в небо летіть.

    Та не вірю чомусь, що у вітра стомилися длані…
    У чеканні завмерла діброва тремка, говірка.
    Навіжений, охоплений люто жагою кохання,
    В тиші сили збира для нестримного свого ривка.

    2.12.7526 р. (Від Трипілля) (2.02.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (8)


  11. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:53 ]
    Печаль
    Печаль там, де її не чекають,
    Де вночі забувають про сон.
    А вона пустоту відчуває,
    І з серцем стучить в унісон.

    Вона тиха і скромна жінка,
    Що шукає місце в житті,
    Де б знайшлася її зупинка,
    Де б зустріли її в доброті.

    Вона легка і дуже тендітна,
    Тільки її не чекають ніде.
    І до кожного так непомітно
    Навшпиньках печаль іде.

    А вона ж хоче теж опіки,
    І як жінка, щастя й вогню,
    Щоб хтось цілував їй повіки
    І був за міцну їй броню.

    Тож якщо завітає печаль,
    Не цурайтесь її ніколи,
    Бо і в неї є той ґрааль,
    Що засліпить весь світ довкола.,
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  12. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:58 ]
    Осінь, що колись кохала
    А знаєш, Осінь теж колись кохала,
    І пристрастно танцювала з Ним танго.
    Секрети свої йому розкривала,
    Цілувавши з жагою до ранку.

    Його кружила в багряному листі,
    Сонячним світлом вдень підіймала.
    Сплітавши їх долі в червоне намисто,
    Його до серця в журбі пригортала.

    І Осінь безмежно була щаслива,
    Їй так подобалось Його надихати!
    До інших пір року не була ревнива
    Чи тільки хотілось їй так вважати.

    Та з часом на небі заходили хмари,
    Все місто витрачало свої відтінки.
    Губилась осіння краса й терпкі чари,
    Все швидше горталися Їхні сторінки.

    В Її звабливості дні останні,
    Коли став тепліше Він одягатись ,
    Зникала любов у Його торканні,
    Додому став пізно він повертатись.

    І знаєш, Осінь все ж його відпустила.
    Розуміла: на нього чекає Зима.
    Вона міцніше за все Його любила
    Й втекла у вирій свій крадькома.

    Але Вона обіцяла з'явитися знову,
    Повернутись, та тільки пізніше.
    І через три пори почнуть вони нову розмову,
    Про те, що для них найрідніше...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  13. Олександр Сушко - [ 2018.12.27 06:07 ]
    Зима
    Сніжком замітає садочок півднЯ,
    Аж гнуться обтяжені віти.
    Зимою писати про зиму - бридня,
    Естети вподобують літо.

    За комір сідають вогкі голочки,
    А небо не небо, а мливо.
    Сусідка сутулиться в шубі важкій -
    І де тут романтика, диво?

    Зима нецікава - на слово повір,
    Засмучують ніченькі довгі.
    А влітку вродливиці радують зір,
    Стовбурчать оголені ноги.

    Підморгує Єва, то млію в жазі
    І прагну її пригорнути.
    Шепоче на вухо змій "Плід цей вкуси!".
    Я вмію - ще той шалапутик.

    Пірнаю мрійливо в оголений ліф
    Шептати богині про вроду...
    З розгону спіткнувсь об засніжений риф
    Із брили холодного льоду.

    Чкурнули дріади в холодні ліси,
    Русалі сидять в ополонках.
    Бажаю, братва, обійтися без зим,
    Ще б трохи - лишився без ока.

    27.12.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Сушко - [ 2018.12.09 13:57 ]
    Жінка
    Час минув еротичних поез,
    Їх чимало писалося літом.
    Дощ - це сльози богині небес,
    Восени їй завжди сумовито.

    Віршомазики їй не рідня,
    Тільки пишуть, показують розум.
    Ну, а я її звично обняв,
    Укриваю од вітру й морозу.

    Спи, кохана, спочити пора,
    На сторожі закоханий любчик.
    Бо Венера для хтивців - це гра,
    Мрій багато, а руки липучі...

    Випий чаю, тут м'ята й лимон,
    Це, насправді,- цілюща віагра.
    Скільки років удвох живемо,
    Люди кажуть - мені ти не пара.

    Нині зимно, а бачу весну,
    Розцвітає квіткова долина.
    Не цілуй! Бо ізнов не засну...
    Що ж ти робиш зі мною, богине?

    09.12.2018р.


    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (4)


  15. Ігор Шоха - [ 2018.11.16 15:52 ]
    Перший сніг
    Ронить ніч невидимі узори
    на поля, і луки, і гаї.
    Я – не я, коли у ранню пору
    не помічу пайзлики її.

    Он-де пух перини на ялині,
    у фаті – калина до вінця.
    А чого вартує синій іній
    на сувої хвої ялівця?

    Все укрите білою габою,
    тогою нагої пелени.
    Небеса любуються собою,
    падаючи млою на лани.

    Час гуляти перекотиполю.
    Посивілі квіти на межі
    облетіли як пелюстки болю
    на скляні прозорі вітражі.

    Вітер дує на холодну воду
    і не розуміє ще, чому
    та війнула кригою йому.

    Уміщають пайзлики городу
    гай, і поле, і, до ночі горду,
    сепією виткану, зиму.

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  16. Сонце Місяць - [ 2018.11.07 11:30 ]
    утаємниченим п ~*
     
    Кажіть нам про усе ніщо
    оскільки ви вже тут
    повідайте коронну суть
    її збагнути щоб!

    зірвіть покрови з маячні
    розвійте миттю дим
    гадаю вас несло сюди
    звістити, отже і ~

    Pеалії прості
    софіти, звук пішов
    у чому сміх, най знають всі
    нехай для когось шок
    мовчання, се
                        провальний стиль

    в ефірі маппет-шоу!





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  17. Ігор Шоха - [ 2018.10.25 22:35 ]
    Осінні вітражі
    Замайоріло рясно, урочисто
    і, неймовірне барвами до сліз,
    у сепїї осіннього намиста
    виблискує оздобою пречисте
    сусальне листя кленів і беріз.

    Яріє падуб охрою і хною
    у стилі ретро-модної краси.
    У видиві надії чарівної
    вчуваються далекою луною
    навіяні вітрами голоси.

    Сади покірно оголяють крони
    і тільки вишні ще горять щодня
    у маєві багряної корони.
    Не вистачає білої ворони
    у чорній хмарі ґав і вороння.

    І як усе це кинути навіки
    і не дійти до крайньої межі,
    де і не «любо, братці», і не гірко,
    але не жаль останньої копійки
    за ці неоціненні вітражі.

    А перелітне, юне і пернате
    несе свої печалі і жалі
    до ирію і до кінця землі
    та іноді північні емігранти
    вертають осінь до моєї хати
    у первісному болями селі.

    10.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  18. Ольга Паучек - [ 2018.09.13 23:38 ]
    ... осінь,
    Полинова осінь
    Краєм неба просинь
    У тумані тужно
    Журиться верба,

    Сонце непривітне
    В хризантемі квітне,
    Дощик тихо плаче,
    Бо тепла нема.

    На вербові коси
    Світанкові роси
    Павутинносрібна
    Райдуги печаль,

    Тиша солов"їна -
    На вітрі пір"їна...
    Кришиться повітря
    На терпкий кришталь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.14 01:05 ]
    Буде дощ
    Нависають кучугури
    Із небесних площ –
    Невеселі і похмурі –
    Певно, буде дощ.

    І пливуть, не поспішають,
    Десь у далечінь.
    Вітер шепче кожній з гаю:
    - Стань і відпочинь.

    Вилий тугу, вилий горе
    Морем теплих сліз.
    Смуток радістю побореш,
    Як поглянеш вниз.

    А внизу - дерева спраглі -
    Хочуть літніх злив.
    Щоби їх гілок смарагди
    Щастям зацвіли!

    13.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.19 19:43 ]
    Сивий сон
    Зимі не завше притаманні
    Ці відчуття: як дощ-мусон,
    Весь день – немовби у тумані,
    Весь день – неначе сивий сон.

    І часу невагомі хвилі
    Навіюють сонливий стан.
    І дрімота до ліжка хилить,
    Повіки склеплює й вуста.

    Ще у саду так біло-біло,
    Пускає позіхи зима.
    Природа – мов осоловіла,
    Дрімає стоячи, сама.

    У флегматичнім часоплині
    Сонливе бачу диво он –
    Немов жаринами в каміні,
    Вогнями закуняв неон…

    18.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (5)


  21. Олександра Христич - [ 2017.12.11 14:19 ]
    Свято наближається
    Прийшла зима у місто,
    Перемела шляхи.
    Тепер все біле чисте,
    Засніжені дахи.

    Хурделиця пустує,
    Гойдає ліхтарі.
    Сьогодні заночує
    У нашому дворі.

    Взяла нову перину,
    Легенькі подушки.
    Принадну скатертину,
    Пошила кожушки.

    Гаптує наодинці
    Мереживо на склі.
    Солодкі сни - гостинці,
    Подивляться малі.

    Мандрує сніговиця,
    В імлі зника танок.
    Тримає у правиці
    Щасливий Дзень-дзвінок .

    10.12.2017
    НЙ


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Ігор Шоха - [ 2017.11.29 21:32 ]
    Ракурси звисока
    Калина знову опускає віти,
    готуючись до сонної пори.
    Пелюстками поопадали квіти.
    І на подвір'ї витирає вітер
    осінні пурпурові кольори.

    Затуманіли силуети сонця.
    То явиться маною калити,
    то щукою пірне у ополонці
    і навіть не загляне у віконце
    донизу зі своєї висоти.

    Лишається на літо уповати.
    Його пора попереду іде,
    аби зимою побілити хату,
    весною одягти зелені шати
    і замінити убрання руде.

    А поки-що, минаючи Покрову,
    чекаємо Меланку й Василя,
    Різдво одне ...і друге. А земля
    оновлюється травами, і знову
    озимина заврунює поля.

    Ось-ось ударять хугою морози
    і віхола загляне у вікно
    як на екрані ретро у кіно.
    Розлукою заойкають мімози...

    Але нема чого ронити сльози
    за тим, що не вертає все одно.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  23. Ігор Шоха - [ 2017.11.11 22:08 ]
    Три побачення
                                    І
    У цьому місяці ще осінь.
    Її усе по світу носить
    у цей шалений падолист,
    а він їй чеше буйні коси,
    бо іноді і цього досить,
    аби почути вітру свист,
    побачити її наряди
    у лузі, в полі, у саду
    і наче лісову наяду
    любити фурію руду,
    яка вигулює по плаю
    як не тумани, то дощі,
    або іде по небокраю
    уже у білому плащі,
    показує знайомі лики
    усього сущого у ній:
    то водолій, то суховій...

                                    ІІ
    Він і вона «не в'яжуть лика».
    Танцює джигу буревій.
    Тремтять осоки і осика,
    дерев'яніє деревій.
    Живицею палає сосна,
    і не скидає на морозі
    зелену хвою голий ліс.

                                    ІІІ
    А фея одягає й досі
    дубову мідь, кленову бронзу
    і щире золото беріз.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  24. Галина Онацька - [ 2017.10.27 13:56 ]
    Осені

    Яблуками пахнуть твої губи –
    Ніжний і солодкий аромат.
    І п'янкий, нестримний подих згуби,
    Кличе, манить томно в листопад.

    І віддав би все тобі, єдиній,
    Навіть з неба зорі золоті.
    Осінь, Осінь, хто з тобою нині?
    Бо зі мною все не ті, не ті!
    26.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (1)


  25. Галина Онацька - [ 2017.10.26 15:29 ]
    Танець

    Зітхнула Осінь стиха крізь туман
    І розплела вербі руденькі кіски…
    Спинилась, прихилилась до берізки,
    А Вітер свій докурював кальян.
    Той день багрянцем золотим палав,
    Загравою високо до півнеба…
    У золоті найвищих проб потреба:
    Ним листопад всю землю укривав.
    Нічого, що всього на дрібку днів,
    Що вся краса від спалахів розтане,
    Підуть дощі і вип'ють синь тумани,
    Та й пропаде вся розкіш килимів.
    Піднявся Вітер – все йому не так.
    Ті килими розкидував байдуже
    Та оберемками позасипав калюжі –
    Похизуватись вмінням він мастак.
    А потім, раптом, Осінь підхопив
    І закружляв у танці дивовижнім:
    То пристраснім, а то не в міру ніжнім.
    Що ж, танцювати він завжди любив.
    В осіннім парку перехожі враз,
    Їх танцем зачаровані, спинялись,
    Красі, шаленству й ласці дивувались,
    Допоки сонця промінь не погас.
    25.10.17



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  26. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.24 20:17 ]
    Пень
    На осонні зашарівся пень -
    На краєчок мавка гола сіла...
    Дідугану серце - тень-телень! -
    - Ех, - зітхає, - сіла, та невміло!..

    Пам'ятаю, був я молодим,
    То й русалка на гілках висіла
    І до неї кіт, п' янезний в дим,
    Няв-нявчав по ділу й не по ділу!..

    І давно колись через ріку
    Як тяглась калинонька в намисті!..
    Красивіш не бачив - та й таку
    Років сто назад, як Божу милість...

    Як же добре бути молодим!..
    Прагнути когось кохати, друже...
    Не пеньком зітлілим... Менше з тим...
    Кожному котюзі - по заслузі.


    24.10.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (12)


  27. Ігор Шоха - [ 2017.10.24 12:02 ]
    Прощавай, осене
    Спека подалася за моря
    перелітну птицю обігріти
    і минає сяюча пора
    оксамиту бабиного літа.

    Майорять багряні кольори.
    Напинають золоту завісу
    хащі, косогори і яри
    на щетині голеного лісу.

    У зеніті догорає день,
    падаючи тінями на гору.
    На осонні зашарілий пень
    забуває, що було учора.

    Обсідає діда сивий мох,
    бородою виросли губ'яки.
    А колись, один із багатьох,
    аж у небо піднімав гілляки.

    Ну а нині все його досьє –
    тирса і украдені колоди.
    Та охороняє нічиє
    володіння лісового роду.

    А на пам'ять – щедрий урожай.
    Як уже не раз бувало досі,
    чується у небі стоголосе
    і її останнє, – прощавай,
    забирай усе, що має осінь.

    Забувай – як мій хрещений дід –
    цю палітру, голоси і тіні.
    Та не забувай своє коріння.
    Залишаю за собою слід –
    золоте і срібне павутиння.

    Оглядаю із усіх боків,
    де іще ховаються дарунки
    лісової мавки і чаклунки.
    І сміюся, – не насуплюй брів,
    ти єдиний із усіх дідів,
    що вважає осінь за онуку.

                                          10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  28. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:50 ]
    Уже калина надягла коралі


    Хати чубами мріють* на осонні
    Між кучерявих, коханих садів,
    І гріються на айстрах трутні сонні
    В солодких запахах незбираних медів.

    Уже калина надягла коралі,
    Красується і пишна, й чепурна,
    До перелазу вийшла наче краля -
    Така розкішна у селі одна.

    Ще яблука блищать в садах і груші:
    Останні, пізні - нині їх пора,
    А срібні павутинки прямо в душу
    Бринять сумними струнами в дворах.

    Димками тягне терпко, прілим листом,
    Летять, кружляючи, зажурені буськи
    У небі, що сіяє аметистом…
    Збирає осінь в кошики грушки.

    *МРІТИ – бовваніти, ледь виднітися.
    27.09.17



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  29. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:34 ]
    Ніч горобина

    Знову щось незбагненне, таке таємниче…
    Сива далеч могутня нависає дощем
    І туманом осіннім за обрії кличе,
    Огортає холодним і вогким плащем.

    Нашорошили вуха кущі край дороги,
    Скоро ніч знов розіллє чорнилом пітьму.
    У тополі старої змерзли репані ноги.
    І чому їй так зимно, я в толк не візьму.

    Місяць в хмари сховався, на землю й не гляне,
    Горобиними ночі прозвали такі.
    Вітер всіх відцурався й шматує тумани
    Й горобинові грона зриває гіркі.

    Завиває і плаче він вовком скаженим
    І розпачливі стогони кидає в ніч,
    Смика коси дерев, мов отой навіжений
    І кричить в піднебесся, як зляканий сич.

    Нашумить і натомиться, звісно, до ранку…
    І несправджені мрії, і туги жалі
    Рознесе, розкидає і стане на ґанку
    Проводжати в далекі краї журавлів.

    А заплакана ніч, вся розхристана й боса
    Осідлає баского на ранок коня
    І помчить в сиву даль, лиш її чорні коси
    Навсібіч розлетяться, як те вороння.

    Всі зітхнуть із полегшенням: врешті минеться
    Ця глуха, нескінченна, гнітюча мара.
    У осіннім мінорі щось дивне озветься:
    Саксофон щось так ніжно й натхненно загра.
    13.09.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Вовк - [ 2017.10.08 13:59 ]
    "Тужливо, себто "ЛЯРГО"
    Сумуєш, липко? Ти в передчутті
    зимової крилатої дороги.
    Опалі долу пасма золоті
    у забутті солодкої знемоги.
    Забулося... про те, що відбуло –
    у кронах нашу мрію колисало.
    Минулося... як спалах відцвіло,
    і в осінь, наче мрево, погасало...
    Таке, як літо – лі́тепле, м'яке,
    діткливе, як мелодія незнана.
    Таке, як щастя – плинне, нетривке,
    немов розтале в безмірі „кохана”...
    Ах, медоносно вихоплена мить!
    Чи струнна туга – як стріла у серці?
    Про що старенька липа шелестить
    крізь переливи відгорілих терцій...
    Забулося... Минулося... Зійшло
    у сум зимовий, віхол тлінні тіні.
    Аж раптом... боже!.. вихром ожило
    безумне в нас – як „Ля́рго” Верачіні...

    Безумне?! В безмір мовлене... Ловлю
    опальне листя – спалене „... ...!”.*


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2017.09.27 08:55 ]
    "Про тітку Осінь" (дитяче)
    Яснолиця тітка Осінь
    Дітям кошики розносить:
    Тим, хто помагає мамі,
    Сипле яблука рум’яні.
    Тим, хто дуже любить тата,
    Принесе грушок багато.
    І опеньки, і лисички –
    Тим, у кого є сестрички,
    В кого ж братики молодші –
    Тому ягід найсолодших.
    От така то тітка Осінь.
    Натрудила ногі босі,
    Щоб тепер малій дитинці
    Дарувати по гостинцю.

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  32. Сергій Булат - [ 2017.09.17 23:45 ]
    Осінь
    В зіниці літа входить осінь
    Така прожовкла й зовсім золота
    Пшеницю пестить сонця промінь
    Тихенько вітру шелест лоскота.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Ігор Шоха - [ 2017.09.06 19:56 ]
    Літньо-осіння естафета
    У туге зав'яле перевесло
    дожинає вересень жита.
    Чує канцелярія небесна,
    що пора і їй сушити весла
    поки не явилась саме та –
    та, яку чекаємо ночами...

    Пущами і хащами, ярами,
    берегами, плесами ріки
    заповзає в душі холодами
    та, що переорює роки,
    а на зиму засіває поле,
    поки є ще роси і дощі
    і останнє лебедине коло
    понесе до вирію ключі.
    Є у неї синьо-жовті крила,
    і уже уквітчана коса,
    і дорога є – у небеса…

    За далекий обрій полетіла
    у весни украдена краса.
    Буревій приймає естафету.
    Віє димом на усю планету.
    Де у полі дихає війна,
    не щезає хижа сарана.
    Істерія застує поету.
    А вона? Мандрує, як у Лету
    за озиминою ярина...

    А вона вітрила напинає.
    А вона, мов коней, запрягає
    буйні неосідлані вітри...

    Осінь дує на холодну воду
    і приймає на льоту погода
    місію озимої пори.

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  34. Ірина Вовк - [ 2017.08.02 10:16 ]
    "Мружать очки дрібнії дітки..." (дитяче)
    Мружать очки дрібнії дітки.
    Дрібним діткам спати пора.
    Сплять дерева, пташки і квітки.
    Нічка настала – спи, дітвора!

    Мружить вічка темная нічка,
    Коло пічки спить світлячок.
    Моя лялю, спи, моє личко,
    Спи, моя чічко, ляж на бочок.

    (З музичної книжечки для дітей «В лапку джміль бере смичок». – Львів:Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  35. Ольга Паучек - [ 2017.08.01 09:24 ]
    ***
    Диво дивне - Дивина
    Жовта квіточка
    На подвір"ї зацвіла
    Щастя зірочка,

    Бджілки-Мушки гомонять,
    Ніби граючись,
    Джмелик Сонечко обняв
    Позіхаючи.

    День новий в святій росі
    Умивається,
    Диво дивне - Дивина
    Усміхається,

    Переповнює усіх
    Радість Літечка...
    Диво дивне - у дворі
    Жовта квіточка.

    31.07.2017.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  36. Ірина Вовк - [ 2017.08.01 09:18 ]
    "В лапку джміль бере смичок…" (дитяче)
    В лапку джміль бере смичок,
    тихо скрипка грає.
    В танці муха й черв'ячок
    по траві кружляє.

    Каблучки - тук-тук, чав-чав!
    Ритми відбивали!
    Половинку калача
    музиканту дали!

    Потім черв'ячок навчав
    танцям слимачиху.
    Джміль за гарну гру дістав
    шоколад з горіхом!

    (З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів:Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  37. Ірина Вовк - [ 2017.08.01 09:05 ]
    "В літній вечір на полянці…" (дитяче)
    В літній вечір на полянці
    жабку смажили в сметанці.
    Так-так ось!
    Так-так ось!
    Чапля в гості жде когось...

    По болоту без дороги
    біжить бузько довгоногий.
    Так-так ось!
    Так-так ось!
    Бузько згамкає когось!

    Не добігла тільки качка,
    запізнилась - от невдачка!
    Так-так ось!
    Так-так ось!
    Облизатись довелось...

    (З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів: Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  38. Ірина Вовк - [ 2017.07.30 10:50 ]
    "Колискова для Лебедя і непосидючих Зірок" (дитяче)
    Заколисує Небо Зорі:
    - Хай насняться вам сни прозорі.
    Про Лебедика в синім морі
    В легкокрилім своїм уборі.

    Затужили Зірки-малята,
    Мерехтять і благають тата:
    - Нам би звідси, із високості,
    Хоч на хвилю б на землю в гості!
    Не побачим її погаснем,
    І чекай тоді, тату, напасті!

    У задумі сивіє Небо –
    Десь на морі біліє Лебідь…

    У ті ночі світлі безсонні
    Радить Небо коханим доням:
    - Ради втіхи і щастя ради
    Ви пограйте в земні зорепади.

    Покидають Зірки постелю
    І спадають з небес на землю,
    І сміються всю ніч на морі
    З білим Лебедем білі Зорі.

    (З першої поетичної збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Вовк - [ 2017.07.30 10:55 ]
    "Добрий день тобі, волошко…" (дитяче)
    Добрий день тобі, волошко!
    Посумуй зі мною трошки.
    Бачиш: хмарка набіга,
    Блискавиця, як дуга,
    Дощик плаче по землі
    За образи чималі...
    Захлинаючись в одвіт,
    Вітер кинувся до віт,
    Грізно полем пролетів,
    В куряві пробурмотів
    Про свою відому силу,
    Про мою волошку милу,
    Що всміхнулася: «А нумо
    Не дамо дороги суму.
    Проженем його скоріш,
    Щоб не ліз у гарний вірш».


    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вовк - [ 2017.07.29 17:22 ]
    "Про сімейство Жужаків" (дитяче)
    Жив на світі Жужа-жук.
    Мав багато ніг і рук.
    Мав дружину – Жужелину,
    Чепурненьку, мов жоржину.
    Мав малесеньких малят –
    Сім жвавеньких жужелят.

    Знали всі, що Жужа – пан:
    Він вбирався у жупан,
    Брав червоні чобітки
    І вивчав усі кутки.

    Раз сімейство Жужаків
    Повилазило з кутків,
    Пообідало нівроку
    І гуляло аж півроку.
    Посідало на кущі,
    Дуже змокло на дощі,
    А маленькі жужелята
    Застудили ноженята.
    Позлітались свояки –
    Жу́же-Жу́жо-Жужаки,
    Довго думали, гадали,
    Жужеляток наставляли:
    «Не лякайтесь, жужелята,
    Грійте в травці ноженята,
    З квіточок беріть нектар,
    І нектар погасить жар».

    Днів за три, а то й за п’ять,
    Ніжки більше не болять,
    Жужелята жужелять,
    Тата й маму веселять.
    Чуєте: жужу-жужу!
    Підійдете – покажу:
    Ось листок, немов перина,
    Тут вся Жужина родина
    Цілу зиму буде спати…

    Цить-бо, годі жужеляти!


    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів: Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:02 ]
    "Сцена з Перелесником"
    Коли вирветься втома,
    як ноша мені непосильна,
    коли хтось із знайомих
    на мене скептично зиркне́,
    я буденність покину
    і в казку вернуся, наївна…
    - О рятуй, побратиме,
    рятуй, П е р е л е с н и к, мене.

    І від злих язиків,
    і від того скептичного ока
    я у гущі лісів заховаюсь,
    ніхто й не знайде.
    Тільки мій П е р е л е с н и к
    злетить над лісами високо
    і озветься з берези:
    - О де ти, о де ти, о де!..

    Коли вирветься втома,
    а вона ще чорніша від ночі,
    і пітьма півпритомна
    долоні безсонь простягне,
    спалахне у мені,
    заіскриться в мені,
    затріпоче
    твій високий вогонь:
    - О рятуй, П е р е л е с н и к, мене!

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:03 ]
    "Лесиними стежками" (цикл)
    ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*

    Спить озеро. Не розбуди словами
    Його спокійну, древню сивину.
    Дивися, як м'якими рукавами
    Хвилюють верби тихий берег сну.
    Про що мовчать? Невимовлений докір
    У хвилях, що цілують береги,
    І піниться минулого неспокій,
    Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
    О,що те дно хова від зору ока?
    Можливо, пестощі весняного тепла…

    Любов -- як тайна вічна і глибока,
    З якої вірність М а в к и проросла.

    ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ

    ...І знов щемить, і знов у серце стука
    Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
    Змовкає день і час. Холонуть руки.
    Зникай, маро́, була це тільки мить!
    Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
    Великий смуток, радощі малі.
    Вони живі. Захочуть і поранять
    Руїнами і Того, що в скалі.


    «АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»

    Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
    А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
    Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
    Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
    А озеро мене у відповідь басами
    І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
    Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
    Що ось, мовляв, живе забута "Пісня" та!..
    Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
    Мудрує стільки літ, лунає відколи.
    О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
    Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
    Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
    Пробудження весни нам плесо прорече.
    І вітер жартівник обпалює плече,
    Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  43. Ірина Вовк - [ 2017.07.05 10:10 ]
    "Гімн Хапі-Нілу"
    Слава тобі, Хапі-Ніле, що з Підземного Світу виходиш,
    а приходиш сюди, аби Світ Людей оживити.
    Спонукаєш до цвіту майстерню освітлену Птаха,
    риб володар, вожатий пернатих, о Хапі творящий,
    що ячмінь сотворив ти, еммер дарував смертним людям,
    що без тебе сумніють на видах і гинуть, пропащі.

    Зеленій же, о Хапі, наповнюй пустелю водою,
    Ти – улюбленець Сонця, веселій же благою ходою.
    Хай тварини ситніють травою, а поле розродиться в зерня.
    Зеленій же, о Ніле, о Хапі, хай повниться зерням оселя.
    Як підніметься Непрі, прийми сонцеглавий сувій.

    Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
    Зеленій! Зеленій! Зеленій!

    (Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)

    (ритуальний вірш-гімн увійшов у драму "Горизонт Хуфу", надруковану у авторському циклі "Міфологія Стародавнього Світу". - Львів:Логос,2013)

    http://irynavovk.blog.net.ua


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  44. Ірина Вовк - [ 2017.06.26 09:09 ]
    "Ну що, старенька липонько, цвітеш?.."
    Ну що, старенька липонько, цвітеш?
    Духмяним цвітом щедро медоносиш…
    Нікого не благаєш, ні не просиш –
    корінням в душу зранену вростеш,
    у буревіях рани просмоливши,
    гірке вино із надр землі відпивши –
    о чудо боже, ти іще живеш!

    Іще твій пульс, твоє невольне рвіння
    до висоти пташиної, до хмар,
    до світлих, небом посланих примар,
    до дружнього з людьми порозуміння –
    немов би ти на себе переймеш
    гріхи людські (і блискавиці теж!)—
    ось сенс життя старого деревиння…

    Чи в тому сенс, щоб втримати удар,
    могутньої, як зло, лихої долі,
    і вижити у ланцюгах неволі
    байдужості сліпих земних створінь,
    бо втрата зору – кара поколінь
    за примхи, а хоча би й мимоволі…
    Удар як втрата! Втрата як удар!

    А, може, це і є небесний дар
    терпіння, звільнення і, зрештою, прозріння
    з самотніх гнізд пташиного квиління,
    де струменить на вітрі теплий пар –
    до осені тьмяного овдовіння…
    Природа – грізний часу волода́р!

    Ой липко, я боюся не старіння –
    а підлості людських дрібних почвар,
    боюся душ дрібного зубожіння,
    що в сліпоті своїй, в німій покорі –
    готові й нас ударити під корінь!


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  45. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:38 ]
    Божий промисел
                            І
    Малюю картину. Палітру згущу.
    Яка від людей допомога?
    Очікую манну. У небо кричу.
    Та де місяцями немає дощу,
    немає ніякого Бога.

    Мене випробовує сам сатана.
    Який же це промисел Божий?
    Краса у луги подалася одна.
    За хатою – вата, у хаті – війна
    і доля знущається, схоже.

    Не хочу я видіти пику, і тин,
    і як заглядає у двір сучий син,
    хоча я людина не горда.

    Мої забобони гіркі як полин.
    Допоки ще я виживаю один,
    мене виживає природа.

                            ІІ
    Не дивина, що і дощу немає,
    і вітер тучі в тартари несе,
    і двоєликих Бог недочуває,
    коли одне теля двох маток ссе.

    В моїм краю одна існує мова
    яка лунає ще споконвіків.
    Не чує небо язика катів,
    ані молитви, ні чужого слова.

    Не відає лукавих і лихих,
    паяца і заїку, і нічого
    із того, що обчовгує пороги
    у мачухи. Не чуючи німих,
    не знає небо і минає тих,
    що моляться і сатані, і Богу.


                            ІІІ
    Мені щебече соловейко –
    усім куняти не дає.
    Не дихаю і за Бутейко
    треную житіє своє.

    А я і грому не почую,
    хоча і насуває ніч.
    І поки вдома не ночую,
    на мене не чатує сич.

    І поки квакають моралі,
    готую вила й рогачі.
    По радіо наобіцяли
    метеорологи дощі.

    А Бозя не кує й не меле.
    Очима блимає Зевес.
    Чекає житіє веселе,
    немає манни із небес.

    Напевне небеса почули,
    що обіцяли нам орли,
    як неоперені були
    і як обіцяне забули.

    Позачергово обманули
    і учергове підвели.


                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.24 20:08 ]
    З Богами наодинці
    Лишіть мене з Богами наодинці,
    У цьому сокровенному саду.
    Нехай між колихливих тих пагінців
    Я душу на Природі одведу.

    Її я на Природі заспокою,
    У хвилі поринаючи трави.
    Хай вітерець тремтливою рукою
    Куйовдить сиві пасма голови.

    Хай Велес поведе пером незримо
    Щоб світ оцей красою напоїть.
    І задзвенить розкуто, легко рима,
    Як музика сяйливих верховіть.

    Як пестощі коханої в минулім,
    З якого у майбутнє знов іти…
    Крізь віти раптом ніжно посміхнулись –
    Чи сонечко чарівно так чи ти?!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.13 22:35 ]
    Засторога
    Не плюй в колодязь цей пречистий,
    І не замулюй нам джерел.
    Бо вдарю, як Перун, вогнисто,
    Як в змія вцілює орел!

    13.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  48. Ігор Шоха - [ 2017.05.08 10:52 ]
    Високосна трава
    Ніщо так не тішить весною
    як пізня пора дощова
    і рання, на сонці, трава,
    умита дрібною росою.

    Люблю молоду мураву,
    якої у лузі найбільше
    і, може, для того й живу,
    аби описати у вірші.

    У поле стежина біжить,
    минає зелені отави
    і ось вона, жа́дана мить –
    упасти у скошені трави.

    Старенні Зміїні вали
    ведуть у глибокі провалля.
    Чумацькі вози і воли
    кочують все далі і далі.

    А я на високій горі
    шукаю на щастя підкову.
    Жену череду́ на парі,
    де стеляться трави шовкові.

    Росте високосна трава.
    П'яніє моя голова.
    Парують лани пелехаті.

    До самого обрію путь,
    а люди все косять і жнуть
    даровані їм сіножаті.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (11)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.06 23:37 ]
    Тінь Богині
    Здрастуй мила, травневая весно,
    Буйноцвіт заяснів ув очах.
    Загойдалась на вітрі чудесно
    Сонцелюбна каштану свіча.

    О, трави шовковистая звабо,
    Потонути б у хвилях твоїх!..
    Поміж крон верховіть величавих
    Чути птаства розгонистий спів.

    Фіолетові грона, мов тучі
    З оксамитом єдвабним сплелись…
    То бузок і черемха пахучі
    Захмелили вчаровану вись.

    Тінь Богині прадавньої Майї*
    Огортає розквітлі гаї.
    Їй осанну врочисто співають,
    Щастям плачуть немов – солов`ї!

    2.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (14)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.24 23:42 ]
    Простелилася днина ясна
    Простелилася днина ясна,
    Пригорнула гаї світлоруко.
    Чарівлива красуня весна
    Забуяла розкішно на луках.

    І розвіялась ночі імла,
    Має зачіска густоволоса.
    Смарагдові* стрічки заплела
    У розкішні усміхнені коси.

    Рідну землю торкнула крильми,
    Провела рукавом променисто,
    І трави запашний оксамит
    Все укрив, наче груди – намисто.

    Чути – ллється з гілля залюбки
    Звуків радісних сонячна злива…
    Обціловують співом пташки
    Постать юну і вічно вродливу.

    24.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6