ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2020.03.28 11:36
Зайчики дрімають в нірках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочок,
Ти в оселі не один!

Іван Потьомкін
2020.03.28 09:59
В далеку давнину сусідом рабі Єгошуа бен Леві був єретик, що відійшов від юдаїзму і глузував над правовірними. «Візьму-но півня,- сказав рабі,- прив’яжу до ліжка і, як гребінь побіліє, прокляну негідника». Це, власне, був час, коли Господь карає гріш

Тетяна Левицька
2020.03.28 09:57
Жаліється дружині чоловік:
"Сьогодні знову від сусіда втік.
Як тільки закортіло калганівки,
із під землі з'являється Пахілько.
Вже замахав, нахабний тут, як тут,
а на халяву роги не ростуть.
Вечеряєм подалі у альтанці,
он самогонка, як сльоза у

Сергій Губерначук
2020.03.28 08:48
Створю тобі вірша
для тих, кому за тридцять,
а для тих, кому за сорок,
хай чекають ще п’ять років.
Про цей намір
складеться дивне враження,
ніби це й не вірш,
а якесь відображення

Олександр Сушко
2020.03.28 07:16
Поезія - це завжди неповторність,
А проза - юринда! Ні те, ні се!
Колега ж - двадцять років строчить повість
І півжиття втрачає на есе.

Вважаю, що страждати так не варто,
Творю натхненно, за один момент:
Обідаю - рождається рулада,

Микола Соболь
2020.03.28 06:53
Чого смієшся? Вірус – убивця!
Поки його не відчув на собі?
Усмішки всюди, радісні лиця,
Пивасика пляшка, шлях у юрбі…

Потім додому. Мати чекає.
Назавтра закашляв – перша з ознак:
«На тобі, синку, з травами чаю.» –

Олена Музичук
2020.03.28 06:19
Дозвольте, пані і пани,
Вітати з келії моєї
Усіх заручників цієї
Епідемічної весни.

Все утрясеться і пройде:
Жалі, печалі і тривоги,
Повідкриваються дороги

Віктор Кучерук
2020.03.28 04:03
Над обрієм сонце звелося помалу
І хмари прожогом пустилися в лет, –
Обпечені жаром проміння – тікали
Вони перед сяйвом яскравим вперед.
Тіла волохаті підштовхував вітер
І вабили види просвітлі земні, –
І в слово збиралась метелиця літер,
Віщуючи ра

Віктор Кучерук
2020.03.27 21:24
Тече, міліючи, ручай
Уздовж пилястої дороги, –
Ти, Боже, згинути не дай
Життю без крапельки вологи!
З небесних сит посій сльоти
На денце сумно розпростерте,
Щоб він ожив од повноти
Дзвінкої муті водоверті.

Євген Федчук
2020.03.27 18:14
Чи двісті чи то триста літ тому
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього

Петро Скоропис
2020.03.27 17:29
У дорозі по Азії, ночуючи(був би дах)
в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах,
чиї кіпчені шиби оку на кшталт узди,
укривайся кожухом і норови завжди
кут найти головою, аби кут у нічній
млі сокирі обтяжив і вдар по ній,
обважнілій від ус

Олександр Панін
2020.03.27 12:39
Була Любов, нічого більш не знаю,
Міцне було Кохання і терпке,
Була Любов, яку не пам'ятаю,
Було Кохання чисте і палке.

Не Кохання, якась ейфорія,
Зупинити себе не зумів:
Покохати ще раз і не мріяв,

Вікторія Лимарівна
2020.03.27 11:35
Ворог прийшов, не питає: а хто ти?
Байдуже, мова яка в тебе й статок.
Навіть найвищі відкриє ворота.
Нищить безжально усіх на додаток!
Як захиститися? Хто про це знає?

Зморені відчаєм, люди планети.
Тільки продовжують декотрі знову

Іван Потьомкін
2020.03.27 10:32
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбут

Ярослав Чорногуз
2020.03.27 10:09
Огидний циніку, ти – як ворона –
Чатуєш на поезії красу,
І каркаєш: «На клоччя рознесу!»
Мов послід свій на павича ти рониш.

Поета в сьогодення каламуть
Занурить норовиш лайнословами…
Між хмарами він десь і небесами –

Сергій Губерначук
2020.03.27 09:32
Ліно! Найвища моя казко.
Шлейф по землі без Землі.
Важко добути від тебе вселаски
тим, хто велико малі.

Сіно з тобою хай всохне в не сіно –
з скирти зіскочить той дух,
з ликом який поєднався в єдино

Тетяна Левицька
2020.03.27 08:44
Мамо, вийду за Степана,
хлопець дивної краси.

- Та красава зранку п'яна,
Боже, борони, спаси!

А чому б не за Миколу
і жила би, як усі?

Микола Соболь
2020.03.27 06:13
Чи доживу до спілих яблук,
Налитих життєдайним соком,
Котрі так радували око,
Їх пасока стікала з рук,
Поїла висушену землю,
Яка дощів рясних благала
Нектару їй було замало:
«Дожити, Боже, дай, молю!»…

Нінель Новікова
2020.03.26 22:07
Недобрий погляд із-під брів.
І гордий виклик, і зневага,
Всіх ліній – співи і наснага.
Такою вперше Вас зустрів.
В партері ніч. І духота.
Нагрудник темний близько, близько…
Бліде обличчя… Чорнота
Волосся, що спадає низько…

Євген Федчук
2020.03.26 19:43
В часи минулі, хоч які - не знаю
В хатині на околиці села
Одна-одною жіночка жила,
Казали люди - відьмою була.
Чи так чи ні - усякого бувало.
Буває, навигадують таке,
Що наче і ні в тин, і ні в ворота.
Та уже ж людям не закриєш рота,

Олександр Панін
2020.03.26 15:05
Любов-Кохання – Морква-Зітхання

Обережним, Грицю,
будь на вечорницях:
Двох любить не треба –
втрапиш у халепу!
У дурні пошиють
і намилять шию,

Іван Потьомкін
2020.03.26 12:44
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини

Надія Тарасюк
2020.03.26 11:37
А наші підсніжники вже покидають ліси.
Відходить їх потяг учасно, ні дня на заминку...
І вітер морозом у туш добавляє баси,
і гріються леготом серця вчорашні учинки.
А наші підсніжники — той каламбурний мотив
незбуто-забутих чи кинутих слів на поталу

Микола Соболь
2020.03.26 11:09
Чи ти поет? Покажуть барикади
І міцність слова, і вірність народу.
Поезія декламує свободу.
Тідьки за вічним бравують громади.

Ти права не маєш ставати слабким.
Стило вибиває слово за словом
Читайте, но, правду! Якщо готові

Олександр Олехо
2020.03.26 09:35
Сиджу один, мені дрімота в поміч.
І думи не гадаю, пиво п’ю.
Оце кицюня умостилась обіч,
та я її шаную і люблю.
Бо муркотить і не проха налити.
В умовах ізоляції – це плюс.
Бо є ліміт і як його ділити?
Самому не стає. Ти згідна, Мусь?

Сергій Губерначук
2020.03.26 08:31
Емансипація.
Колгоспознавство.
Зреволюціонізованість.
Секс.

ДніпроГЕС.
Маґнітка.
Ріббентроп-Молотов.

Віктор Кучерук
2020.03.26 04:45
Чистий аркуш, мов перший сніг,
Перед зором привабно біліє, –
Ще у присмерках спішно ліг
І до ранку не щез, як і мрії.
Білий аркуш – неначе плід
Недозрілий оскомою в роті
Залишає невидимий слід
Непотрібної іншим роботи.

Олексій Кацай
2020.03.25 17:21
кружляє зоря
довкіл корабля

так саме а не навпаки

немов людолов зорі побажав
ні пір’ячка і ні луски

Євген Федчук
2020.03.25 13:49
Нам казкою сьогодні видається
Те, що колись, без сумніву, було.
Отам, де нині хвиля в берег б’ється,
Стояло здавна чимале село.
Підносились хатинки чепурненькі,
Серед вишневих тулячись садів,
Тримались одна одної близенько,
Вслухаючись у солов’їний

Олександр Панін
2020.03.25 12:25
Любов-Кохання – Морква-Зітхання

Обережним, Грицю,
будь на вечорницях:
Двох любить не треба –
втрапиш у халепу!
У дурні пошиють
і намилять шию,

Іван Потьомкін
2020.03.25 11:22
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен

Ярослав Чорногуз
2020.03.25 10:40
Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
Чи з дівами гулящими водиться,
Пірнути в зради, у розпусти суть…
Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

І я згадав ті дні, і сірість ту,
Коли Мара потьмарила мій розум,
Огидну хіть і серця пустоту,

Олександр Сушко
2020.03.25 09:36
Прокинувся, умитий ранковим сонячним промінням, яке розлилося по моєму обличчю. Розплющую лупаки, аж гульк — під боком примостилася божественної краси Венера: ліва ніжка грайливо лежить на моєму стегні, долоня гріє мою сідницю, а голова з пишною блондинис

Микола Соболь
2020.03.25 08:35
З народження нам шлях один – до Бога.
Через життя неси свого хреста,
Йди до Аллаха, Будди чи Сварога
І хай молитва буде на вустах.

А ми ножа берем, а то й сокиру
За пазуху важкого камінця…
Війною на сусіда йдем за миром,

Сергій Губерначук
2020.03.25 08:31
Драгуни – дні, драгуни – дні
то по тобі, то по мені!
Блукаєш – ні, знаходиш – ні,
женуть по снігу, по весні
з обрубком нас у стремені
космічні коні навісні,
годин – хвилини, років – дні.

Ігор Деркач
2020.03.25 07:41
Знову віє, нібито, весною,
а вертає, наче, до зими
і усюди білою габою
заслані зелені килими.

Де-не-де синіють первоцвіти
у моєму сивому саду...
Завірюха замітає літо,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01

Оля Кміт
2020.02.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2020.03.25 07:38 ]
    «Березневі іди»
    Знову віє, нібито, весною,
    а вертає, наче, до зими
    і усюди білою габою
    заслані зелені килими.

    Де-не-де синіють первоцвіти
    у моєму сивому саду...
    Завірюха замітає літо,
    поки я до осені іду.

    Домінує сіре і дволике,
    поки ізольований стою...
    Діє приморожений владика,
    буря назріває у краю.

    Тліє коронована зараза...
    Не було такого ще ні разу,
    як у високосний рік оцей.

    На минуще не минає мода.
    Зелень імпонує ще народу,
    та зима виховує людей.

    03/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.03.20 09:06 ]
    Пролісок
    На тлі твоєї сонної печалі
    сповільнюється час, зникає рух,
    а соло тиші шириться в звучанні,
    яке біда опісля всіх наруг…

    Мій проліску над сірими снігами,
    голівку підійми та й усміхнись.
    Ти ледь живе, сліпе і моногамне,
    не знаєш чи оклигаєш колись.

    Одужаєш! Залиш зимі хвороби.
    Тобі нектарів квітень наточив,
    щоб ти росло з нещасного нероби
    у перший ряд найліпших молодчин!

    6 жовтня 2007 р., Київ (у лікарні)


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 246"


  3. Євген Федчук - [ 2020.03.13 19:20 ]
    Легенда про абрикос
    У садочку стояв абрикос молодий
    У простенькій своїй одежині зеленій.
    Із весною-красною зустрічався у ній
    Десь пішла, лиш сказала:
    «Почекай тут на мене.»
    Він стояв, видивлявся –
    де ж поділась вона
    Так хотілось плодами її одарувати.
    Але не поспішала його люба весна.
    Чи забула, лишила одного тут чекати.
    Вже і літо минуло, промайнуло за мить,
    Навіть не зупинилось, не спитало нічого,
    Чому він одиноко у садочку стоїть,
    Чом такий невеселий нині вигляд у нього.
    Аж вітри протрубили,
    що вже й літо пройшло,
    Пані осінь-багачка колісницею їде.
    Перед нею на південь утікає тепло,
    Розкида павутиння по сво́єму по сліду.
    І побачила осінь абрикос молодий,
    Загорілася зразу незборимим бажанням,
    Зупинилась, шепоче: «Буде він лише мій,
    Лиш мені подарує своє юне кохання».
    Вже ж вона шепотіла йому ніжні слова,
    І куйовдила чуба, заглядала у очі.
    Вітер їм про кохання вічну пісню співав
    І густії тумани закривали їх з ночі.
    Він забув свою милу, він кохання забув,
    Його очі засліпли від дурману отого.
    Голос розуму свого
    він, здавалось, не чув.
    Щось чуже поселилось
    в серці юному в нього.
    Осінь щедрою бу́ла за кохання із ним,
    Одягла його в шати дорогі золотії.
    Мабуть, добре їй бу́ло із таким молодим,
    Але вітер холодний скоро й зиму навіяв.
    Осінь враз спохватилась
    та і геть подалась,
    Доганяти, напевно, бо і так забарилась.
    І обсипались шати з абрикоса ураз,
    Від багатства чужого
    й сліду не залишилось.
    Зовсім голим нещасним
    зиму він зустрічав.
    У житті у людському теж буває так часто:
    Хто кохання єдине на багатство зміняв,
    Той ніколи не знайде свого
    справжнього щастя.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  4. Тарас Ріль - [ 2020.02.10 16:30 ]
    Ода свободі
    Я вдихаю свіжий аромат

    Надзвичайно терпкий, дитячо-ігровий

    Переливається нотами смаку



    Ти плюєш у мою кружку

    Більше не усміхаєшся напружено

    Постукуєш ніжкою об асфальт



    Форма речі розпливається

    Голос лунає повсюдно

    Найперші заголовки шпальт



    Я виходжу в найближчий ліс

    У світ природи тіло переніс

    Лягаю на порослий мохом камінь



    Ти дивишся з-під дерева, мов лисиця

    Ти одночасно прикрилася хащами, і нам дійство сниться

    Зиркаєш тихо і хитро



    Віє вітер, котяться пустинні гілочки

    Бринить надія, гукають інакші, що основу знайшли

    Тим часом засвітилася зірка



    Я починаю спершу кричати, бити міцну твердину молотом

    Тоді відходжу в тінь, вдихаю віяння темряви й порухів

    Закриваю очі, усміхаюся, відчуття повільно підкочується



    Ти лазиш по гілках, темно-сіра пантера

    Очі королеви, гнучкість лева

    Готуєшся стрибнути і пристрастю з'їсти



    Ми врешті сходимося, танцюємо, по-бісівськи й божественно викрикаємо

    Змішується вогонь пекла і блаженство раю

    Тоді ми поруч один одного, мовчки питаємо



    Дивимося в очі самі собі:

    "Свободу ми маємо?"

    - "Так!", паралельно гукаємо й обнімаємося.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Шоха - [ 2019.12.29 10:15 ]
    Терапія словом
    Ангели сіють зело,
    мають поети таланти
    чути у вірші тепло
    і запашні аромати.
    Запахи мають слова:
    авгури, ирій, суниці,
    ладан, рої, кропива
    і куртизанки черниці.
    Пахне мені осока,
    чується сіна копиця,
    сума, зеро, одиниця...
    бачу омана яка –
    тиха жура юнака,
    а на душі – таємниця.

    29.12.19


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (2)


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.12.15 13:02 ]
    Червоний буйвіл п’є…
    Червоний буйвіл п’є.
    Вже в озері нема.
    Повітря сохлим тхне.
    По Африці зима.

    Червоний буйвіл п’є.
    Є ніздрі повні мух.
    На спині ґави є.
    Води нема, є дух.

    Він сильний, він ще п’є
    уявну рідину,
    де бегемот встає
    і тупає по дну,

    де тростина вмира,
    і смерть чеканий гість.
    Це африканська гра,
    де хто кого поїсть.

    Чи тигр-тореодор
    його сьогодні вб’є,
    коли, мов кров з-під шпор,
    червоний буйвіл п’є?

    Чи пума не дарма́
    в савані дожида,
    коли для всіх зима –
    однакова біда?

    Гіпопотам упав
    і покидає нас.
    Мільйони чорних ґав –
    в його останній час.

    Немов один Адам
    в мільйонах чорних єв,
    зимує буйвіл там.
    Він – сонце, воду п’є.

    20 вересня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною...", стор. 73–74"


  7. Сергій Губерначук - [ 2019.11.29 10:47 ]
    Сиві́є осінь на схилі днів…
    Сиві́є осінь на схилі днів.
    Закляк у па́морозі цнотливий клімакс флори.
    А нам – по задубілості снігів –
    аж шпари позаходили під шпори.

    Спадає долом осінній шлейф,
    дотла розвітрюючи п’янкий букет флюїдів.
    Дні впали в затяжний зимовий дрейф,
    а сни дерев – у спогади друїдів.

    У квітці з ельфом веснянка спить.
    То першопро́лісок чи остання хризантема?
    Йдемо́ крізь них – а сніг з-під ніг рипить…
    Така проста земна музична тема…

    11 травня 2003 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | " "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 197"


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.11.26 09:06 ]
    Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва…
    Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва,
    просто він хотів прошмигнути непомітно.
    Уночі, згортаючи традиційного килима,
    він скотивсь по слизькому паркету під вікна.

    Було чутно, як він приголомшено охкає,
    крекче, спираючись на горіховий костур,
    б’є у шибку навпомацки лапами вогкими
    і, спіткнувшись об щось, лід кописткою гострить…

    Ранок видався дивним гідропарком інею
    зі старим покаліченим горіхом в епіцентрі.
    На херсонський квиток листопад виміняв
    хризантемок дрібних білосніжні концерти.

    6 листопада 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 45"


  9. Ігор Деркач - [ 2019.10.30 08:49 ]
    Осінь на розпутті
    У тумані сіріють алеї,
    серед осені кряче печаль.
    І ворона сумує за нею,
    і мені її мало, на жаль.

    То завіється з гаю у поле,
    то фарбує сурмою ліси
    і у лузі неначе ніколи
    не було ще такої краси.

    То пишається горобиною,
    то калиною біля ріки,
    по габі за цією рікою
    вишиває собі полики.

    Завітає ця фея й до мене,
    і кота подарує мені,
    що примружує очі зелені,
    і мурликає щось уві сні.

    А сама помандрує у гості
    у хороми хуги і зими.
    Поки з нею прощаємось ми,
    сіє росами із високості
    подорожню імлу на погості
    за журбою, що їде саньми.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  10. Ігор Деркач - [ 2019.10.25 09:28 ]
    Естафета оновлення
    Запасають жолуді дуби,
    червоніють падуби і вишні.
    Не ніяковіли би, якби
    не були такі нагі і пишні.

    Узялись у боки ясени.
    Явір усміхається ялині.
    І кольє опалу до весни
    буде ще сіяти на калині.

    У природи виїзне кіно.
    Їй у ролі осені – морока.
    Чагарі із нею заодно,
    а в гаю осика – одинока.

    Чуйну душу не лікує час.
    І дерева ще ідуть у люди.
    Он березу обіймає в’яз,
    а береза обирає дуба.

    Місію очікує зима,
    та у неї інші ідіоми.
    Осінь – незалежна. І сама
    завітає у свої хороми.

    Опадає золото руде
    і руно на ризи падолисту
    і на естафету урочисту.

    А ота, яка за нею йде,
    купідону кучері пряде,
    а наяді – інію намисто.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Ігор Деркач - [ 2019.10.14 20:26 ]
    Жовтневий вернісаж
    Добирає урожайне літо
    качани і колос до куля
    і Ярило у піке зеніту
    сіє павутини на поля.

    І Покрова устеляє сіно
    пеленою на нове зело.
    По озимині її насіння
    яриною ниви ожило.

    А уже за нею фінішує
    у високі сині небеса
    кароокий жовтень, що існує
    поки є ще в’януча краса.

    Уночі замішує пастелі,
    а удень малює міражі,
    як Марія укриває землю
    на краю небесної межі.

    У свої сіяючі чертоги
    одягає омофори тоги
    і міняє опції меню,
    та наймає сивого Борея
    вимести усі її алеї
    і неони магії вогню.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  12. Сергій Губерначук - [ 2019.10.08 19:28 ]
    Кіт
    Нечутно, налякано, по-балетному,
    тікає кіт од гріха подалі.
    Його знайшли по нявканню фальцетному,
    коли він кидавсь на велосипедні педалі.

    А тут не миша, не пес, не опудало,
    ні землетрусу найменші прояви,
    а він навшпиньках, легенько, поплутано
    тікає в ліс і спить під сухостоями.

    Його робінзоном прозвали диким,
    котом-бойкотом і сільською раною.
    Як ніч, так зразу – тріщання й крики:
    о! знов третирує всю флору з фауною.

    20 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 125"


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.26 07:42 ]
    Скоро осінь
    Знов печаль, але така пресвітла
    До душі моєї припливла.
    Наче сиво-білі хмарні мітли
    Вичистили небо дя тепла,

    Що на землю сходило і мліти
    В ньому починало все живе –
    Зорі й трави пестощами літа
    Тішилися й з ними – світ увесь!

    Ніби з охололої плавильні
    Подих увостаннє обігрів.
    Ласки ті – прощальні, ностальгійні…
    Скоро осінь стане на порі.

    25 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  14. Сергій Губерначук - [ 2019.08.21 11:06 ]
    Заповідник
    Озеро.
    Човен.
    Глибока вода.
    Біле латаття
    пливе у серпанку.
    Сонце розсохлось,
    за світ загляда,
    обрієм зрізане, ніби рубанком.

    З берегу вільхи, мов діви старі,
    глянуть у воду – і знов одсахнуться,
    їх сережки при осінній порі
    з блиском дешевим…
    і не продаються.

    В їхніх верхів’ях живуть голуби,
    й тиша повітрям тонесенько дише…
    Лебідь зірве́ її з висі – в глибінь
    й біле, як лілії, пір’я облишить.

    Дробом свинцевим уражено дух,
    щастя забито з чиєїсь рушниці!,
    літо летить, мов розстріляний пух,
    падає, падає в лапи до вбивці…

    Як заповідно буває без нас,
    риба нелякана в озері грає.
    Опісля битв
    переможений час
    разом з птахами
    і нами
    вмирає.

    22–23 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 67"


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.26 14:20 ]
    Гієна - не левиця
    Нашіптує, нацьковує кругом,
    Гуртом слона вкусити хоче гном.
    Не вгомониться все вона ніяк –
    Огидна інтриганка Шапокляк.

    Орлиці хтіла вправити хребта,
    А та наскубла добре їй хвоста!
    І тут узяв звірюку переляк –
    Гієну, не левицю, Шапокляк.

    І тільки де не з`явиться на мить,
    Од неї падла запахом смердить.
    Дожовує все залишки здохляк
    Спесива провокуйка Шапокляк.

    Хвоста свого розпустить, як павич,
    Аж уночі регоче з неї сич.
    Ну як, скажіте, вилікувать, як?
    Цю манечку величчя в Шапокляк?

    Заготовляти сушкуватий хмиз,
    Уже пора провітрювати ліс.
    Бо хазяйнує в ньому абияк
    Гієниста габздиня Шапокляк!

    26 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (5)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.15 01:06 ]
    Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
    Гроза пройшла. Повітря свіже,
    Як море буйне, розлилось.

    Духмяні пахощі колосся…
    І де взялася ти, снаго?
    Неначе милої волосся
    Оповива мене всього.

    І ми удвох – несамовиті!
    Нас доля в небо вознесла.
    І ці злиття щасливі миті,
    Немовби помахи крила!

    14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  18. Сергій Губерначук - [ 2019.07.07 12:09 ]
    Соняшник
    У бе́резі – сонце на чільному місці,
    з пелюстками жару навколо кружала,
    там стигне насіння в оранжевім листі,
    то день усі зорі бджолою пожалив.

    Над цвітом тим – неба священна заграва,
    під ним перепілка ступає, мов пава,
    і я, зачарований, ступенем вище
    у світі, де сонячна квітка горить ще!

    Зберу насінини, всі ночі і днини,
    лузатиму їх, ідучи по стежині,
    і кожного ранку саджатиму зерня,
    щоб квіткою – сонце й малюнком – майстерня!

    1994 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.54) | "Майстерень" 5.25 (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор.18"


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.03 01:37 ]
    Перетікає вже весна у літо
    Перетікає вже весна у літо,
    Кульбаби сиві – в тополиний пух.
    І смутком чарівливим оповито
    І ліс, і гай, і поле – все навкруг.

    Стоїть дозріла зелень ув обнові,
    І марево пресвітле у очах.
    Немовби жінка в сукні смарагдовій –
    З туманом білосніжним – на плечах!

    Немов би розквіт і немовби старість
    Змішалися, з`єдналися в одне.
    І по життю ідуть собі у парі,
    Як ніч і день, веселе і сумне!

    2 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.29 23:59 ]
    Закохані слова
    Як хороше в саду. Весни останні миті.
    Поволі гасне день поміж ясних беріз,
    Що ледь помітним смутком сизим оповиті…
    Ласкавий вітерець, немов на морі бриз -

    Вигойдує собі травинки напівсонні,
    І тьмяну хмар пастель штовхає в далечінь.
    Дівочий сміх легкий зненацька сріблом дзвонить –
    Змагає дрімоту, що тисне, як вночі.

    Крадеться холодок поміж трави надвечір,
    І сутінками хмара темна укрива.
    Сідають соловейки на гіллясті плечі,
    І щастя ллють навкруг закохані слова!

    29 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (8)


  21. Ігор Герасименко - [ 2019.05.14 12:16 ]
    Коли каштан один
    Весною сповнена Полтавщина
    від Солониці до Сорочинців.
    Родить задумавши каштанчики,
    каштан біліє і соромиться.

    Словами лікаря сполоханий,
    щоб стати позитивно мислячим,
    на зберігання у пологовий
    направився у травні місяці.

    У віці більше ніж поважному -
    ймовірно передчасні стануться...
    А ще лежить він, зауважимо,
    в палаті, де палають панночки.

    Медсестри, що їх обслуговують,
    бувають часто нетверезими,
    дратують гонором і мовою,
    та допікають у мережаній

    білизні вишні та шовковиця,
    в рожевих пенюарах яблуні.
    Каштан біліє і соромиться,
    що непристойно він одягнений.

    Хоч неважнецький стан теперішній -
    від щастя свічечкою світиться,
    чекає на веселий вересень.
    Іще три місяці... А літечко

    тендітним - смілці і шоломниці
    привіти шле - зблизька ж, не здалеку.
    Каштан біліє і соромиться,
    мов не в спортивних, а в підштнаниках.

    Весною сповнилась Полтавщина
    від Солониці до Сорочинців.
    Створить замисливши каштанчики,
    каштан хмеліє і ... соромиться.

    05.2019


    Рейтинги: Народний 5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  22. Ігор Герасименко - [ 2019.04.16 13:28 ]
    Князюйте, джмелику
    Весна звелить - і вмить бажання змеле,
    але кохання зразу не спече.
    Весна дзвенить, в траві князює джмелик,
    але його правління не з мечем.

    Позабував, чим володіє змалку.
    Сів на недопалок старий, без тютюну,
    на фантик висохлий, нарешті на фіалку
    джміль опустився юну і хмільну.

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  23. Ігор Герасименко - [ 2019.04.15 16:19 ]
    З музою одружуюсь
    З музою розлучений, у відчаї
    до натхнення я б не докульгав,
    та побачив грициків уквітчаність
    і готовність розцвісти кульбаб.

    День давив сумними перехожими,
    оточивши звідусіль дощем...
    Я завмер, журбою переможений.
    Врятувало диво це, бо ще

    мить одна, і ладен був зарюмсати:
    рими і метафори, ви де?
    А тепер я вірю: на заручини
    ви кульбаб цвітінням позвете.

    Ви сріблястим блискотінням грициків
    і рожевим сяйвом споришу
    на весілля з Музою покличете -
    на високих крилах полечу!

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.07 23:55 ]
    Музика ночі
    Лагідний вечір квітневий,
    Птаства легкий пересвист,
    Ніби закохані леви,
    Хмари вигойдують вись.

    Небо блаватне втомилось,
    І похилилось до віт.
    Лащиться легіт об тіло,
    Наче зманіжений кіт.

    Мов з фіолету повидло –
    Барв розтеклася пастель.
    Вечір. Спалахує світло
    В сірих очицях осель.

    Тихо вібрує-тріпоче,
    І релаксує в імлі
    Ніжністю музика ночі,
    Пестячи звуками слів.

    7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (17)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2019.02.03 00:36 ]
    Жага кохання
    Вітер, вітер, туман – тимчасова відлига у гаю,
    Підіймаються вгору розхристані поли дерев.
    Мов циганки у танці, що сукнями швидко метляють,
    І змагаються, котра з них вище поділ задере.

    Потім вітер ущухне. Дивись, і обвисли вітрила,
    Що на щоглах нап`яті були ще, здалося, за мить.
    За велінням Стрибога враз віжки небес попустило,
    Що Пегаса уяви примусило в небо летіть.

    Та не вірю чомусь, що у вітра стомилися длані…
    У чеканні завмерла діброва тремка, говірка.
    Навіжений, охоплений люто жагою кохання,
    В тиші сили збира для нестримного свого ривка.

    2.12.7526 р. (Від Трипілля) (2.02.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (8)


  26. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:53 ]
    Печаль
    Печаль там, де її не чекають,
    Де вночі забувають про сон.
    А вона пустоту відчуває,
    І з серцем стучить в унісон.

    Вона тиха і скромна жінка,
    Що шукає місце в житті,
    Де б знайшлася її зупинка,
    Де б зустріли її в доброті.

    Вона легка і дуже тендітна,
    Тільки її не чекають ніде.
    І до кожного так непомітно
    Навшпиньках печаль іде.

    А вона ж хоче теж опіки,
    І як жінка, щастя й вогню,
    Щоб хтось цілував їй повіки
    І був за міцну їй броню.

    Тож якщо завітає печаль,
    Не цурайтесь її ніколи,
    Бо і в неї є той ґрааль,
    Що засліпить весь світ довкола.,
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  27. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:58 ]
    Осінь, що колись кохала
    А знаєш, Осінь теж колись кохала,
    І пристрастно танцювала з Ним танго.
    Секрети свої йому розкривала,
    Цілувавши з жагою до ранку.

    Його кружила в багряному листі,
    Сонячним світлом вдень підіймала.
    Сплітавши їх долі в червоне намисто,
    Його до серця в журбі пригортала.

    І Осінь безмежно була щаслива,
    Їй так подобалось Його надихати!
    До інших пір року не була ревнива
    Чи тільки хотілось їй так вважати.

    Та з часом на небі заходили хмари,
    Все місто витрачало свої відтінки.
    Губилась осіння краса й терпкі чари,
    Все швидше горталися Їхні сторінки.

    В Її звабливості дні останні,
    Коли став тепліше Він одягатись ,
    Зникала любов у Його торканні,
    Додому став пізно він повертатись.

    І знаєш, Осінь все ж його відпустила.
    Розуміла: на нього чекає Зима.
    Вона міцніше за все Його любила
    Й втекла у вирій свій крадькома.

    Але Вона обіцяла з'явитися знову,
    Повернутись, та тільки пізніше.
    І через три пори почнуть вони нову розмову,
    Про те, що для них найрідніше...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  28. Олександр Сушко - [ 2018.12.27 06:07 ]
    Зима
    Сніжком замітає садочок півднЯ,
    Аж гнуться обтяжені віти.
    Зимою писати про зиму - бридня,
    Естети вподобують літо.

    За комір сідають вогкі голочки,
    А небо не небо, а мливо.
    Сусідка сутулиться в шубі важкій -
    І де тут романтика, диво?

    Зима нецікава - на слово повір,
    Засмучують ніченькі довгі.
    А влітку вродливиці радують зір,
    Стовбурчать оголені ноги.

    Підморгує Єва, то млію в жазі
    І прагну її пригорнути.
    Шепоче на вухо змій "Плід цей вкуси!".
    Я вмію - ще той шалапутик.

    Пірнаю мрійливо в оголений ліф
    Шептати богині про вроду...
    З розгону спіткнувсь об засніжений риф
    Із брили холодного льоду.

    Чкурнули дріади в холодні ліси,
    Русалі сидять в ополонках.
    Бажаю, братва, обійтися без зим,
    Ще б трохи - лишився без ока.

    27.12.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  29. Олександр Сушко - [ 2018.12.09 13:57 ]
    Жінка
    Час минув еротичних поез,
    Їх чимало писалося літом.
    Дощ - це сльози богині небес,
    Восени їй завжди сумовито.

    Віршомазики їй не рідня,
    Тільки пишуть, показують розум.
    Ну, а я її звично обняв,
    Укриваю од вітру й морозу.

    Спи, кохана, спочити пора,
    На сторожі закоханий любчик.
    Бо Венера для хтивців - це гра,
    Мрій багато, а руки липучі...

    Випий чаю, тут м'ята й лимон,
    Це, насправді,- цілюща віагра.
    Скільки років удвох живемо,
    Люди кажуть - мені ти не пара.

    Нині зимно, а бачу весну,
    Розцвітає квіткова долина.
    Не цілуй! Бо ізнов не засну...
    Що ж ти робиш зі мною, богине?

    09.12.2018р.


    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (4)


  30. Ігор Шоха - [ 2018.11.16 15:52 ]
    Перший сніг
    Ронить ніч невидимі узори
    на поля, і луки, і гаї.
    Я – не я, коли у ранню пору
    не помічу пайзлики її.

    Он-де пух перини на ялині,
    у фаті – калина до вінця.
    А чого вартує синій іній
    на сувої хвої ялівця?

    Все укрите білою габою,
    тогою нагої пелени.
    Небеса любуються собою,
    падаючи млою на лани.

    Час гуляти перекотиполю.
    Посивілі квіти на межі
    облетіли як пелюстки болю
    на скляні прозорі вітражі.

    Вітер дує на холодну воду
    і не розуміє ще, чому
    та війнула кригою йому.

    Уміщають пайзлики городу
    гай, і поле, і, до ночі горду,
    сепією виткану, зиму.

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (4)


  31. Сонце Місяць - [ 2018.11.07 11:30 ]
    утаємниченим п ~*
     
    Кажіть нам про усе ніщо
    оскільки ви вже тут
    повідайте коронну суть
    її збагнути щоб!

    зірвіть покрови з маячні
    розвійте миттю дим
    гадаю вас несло сюди
    звістити, отже і ~

    Pеалії прості
    софіти, звук пішов
    у чому сміх, най знають всі
    нехай для когось шок
    мовчання, се
                        провальний стиль

    в ефірі маппет-шоу!




     




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  32. Ігор Шоха - [ 2018.10.25 22:35 ]
    Осінні вітражі
    Замайоріло рясно, урочисто
    і, неймовірне барвами до сліз,
    у сепїї осіннього намиста
    виблискує оздобою пречисте
    сусальне листя кленів і беріз.

    Яріє падуб охрою і хною
    у стилі ретро-модної краси.
    У видиві надії чарівної
    вчуваються далекою луною
    навіяні вітрами голоси.

    Сади покірно оголяють крони
    і тільки вишні ще горять щодня
    у маєві багряної корони.
    Не вистачає білої ворони
    у чорній хмарі ґав і вороння.

    І як усе це кинути навіки
    і не дійти до крайньої межі,
    де і не «любо, братці», і не гірко,
    але не жаль останньої копійки
    за ці неоціненні вітражі.

    А перелітне, юне і пернате
    несе свої печалі і жалі
    до ирію і до кінця землі
    та іноді північні емігранти
    вертають осінь до моєї хати
    у первісному болями селі.

    10.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (2)


  33. Ольга Паучек - [ 2018.09.13 23:38 ]
    ... осінь,
    Полинова осінь
    Краєм неба просинь
    У тумані тужно
    Журиться верба,

    Сонце непривітне
    В хризантемі квітне,
    Дощик тихо плаче,
    Бо тепла нема.

    На вербові коси
    Світанкові роси
    Павутинносрібна
    Райдуги печаль,

    Тиша солов"їна -
    На вітрі пір"їна...
    Кришиться повітря
    На терпкий кришталь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.14 01:05 ]
    Буде дощ
    Нависають кучугури
    Із небесних площ –
    Невеселі і похмурі –
    Певно, буде дощ.

    І пливуть, не поспішають,
    Десь у далечінь.
    Вітер шепче кожній з гаю:
    - Стань і відпочинь.

    Вилий тугу, вилий горе
    Морем теплих сліз.
    Смуток радістю побореш,
    Як поглянеш вниз.

    А внизу - дерева спраглі -
    Хочуть літніх злив.
    Щоби їх гілок смарагди
    Щастям зацвіли!

    13.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (6)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.19 19:43 ]
    Сивий сон
    Зимі не завше притаманні
    Ці відчуття: як дощ-мусон,
    Весь день – немовби у тумані,
    Весь день – неначе сивий сон.

    І часу невагомі хвилі
    Навіюють сонливий стан.
    І дрімота до ліжка хилить,
    Повіки склеплює й вуста.

    Ще у саду так біло-біло,
    Пускає позіхи зима.
    Природа – мов осоловіла,
    Дрімає стоячи, сама.

    У флегматичнім часоплині
    Сонливе бачу диво он –
    Немов жаринами в каміні,
    Вогнями закуняв неон…

    18.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (5)


  36. Олександра Христич - [ 2017.12.11 14:19 ]
    Свято наближається
    Прийшла зима у місто,
    Перемела шляхи.
    Тепер все біле чисте,
    Засніжені дахи.

    Хурделиця пустує,
    Гойдає ліхтарі.
    Сьогодні заночує
    У нашому дворі.

    Взяла нову перину,
    Легенькі подушки.
    Принадну скатертину,
    Пошила кожушки.

    Гаптує наодинці
    Мереживо на склі.
    Солодкі сни - гостинці,
    Подивляться малі.

    Мандрує сніговиця,
    В імлі зника танок.
    Тримає у правиці
    Щасливий Дзень-дзвінок .

    10.12.2017
    НЙ


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Ігор Шоха - [ 2017.11.29 21:32 ]
    Ракурси звисока
    Калина знову опускає віти,
    готуючись до сонної пори.
    Пелюстками поопадали квіти.
    І на подвір'ї витирає вітер
    осінні пурпурові кольори.

    Затуманіли силуети сонця.
    То явиться маною калити,
    то щукою пірне у ополонці
    і навіть не загляне у віконце
    донизу зі своєї висоти.

    Лишається на літо уповати.
    Його пора попереду іде,
    аби зимою побілити хату,
    весною одягти зелені шати
    і замінити убрання руде.

    А поки-що, минаючи Покрову,
    чекаємо Меланку й Василя,
    Різдво одне ...і друге. А земля
    оновлюється травами, і знову
    озимина заврунює поля.

    Ось-ось ударять хугою морози
    і віхола загляне у вікно
    як на екрані ретро у кіно.
    Розлукою заойкають мімози...

    Але нема чого ронити сльози
    за тим, що не вертає все одно.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (6)


  38. Ігор Шоха - [ 2017.11.11 22:08 ]
    Три побачення
                                    І
    У цьому місяці ще осінь.
    Її усе по світу носить
    у цей шалений падолист,
    а він їй чеше буйні коси,
    бо іноді і цього досить,
    аби почути вітру свист,
    побачити її наряди
    у лузі, в полі, у саду
    і наче лісову наяду
    любити фурію руду,
    яка вигулює по плаю
    як не тумани, то дощі,
    або іде по небокраю
    уже у білому плащі,
    показує знайомі лики
    усього сущого у ній:
    то водолій, то суховій...

                                    ІІ
    Він і вона «не в'яжуть лика».
    Танцює джигу буревій.
    Тремтять осоки і осика,
    дерев'яніє деревій.
    Живицею палає сосна,
    і не скидає на морозі
    зелену хвою голий ліс.

                                    ІІІ
    А фея одягає й досі
    дубову мідь, кленову бронзу
    і щире золото беріз.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.66)
    Прокоментувати:


  39. Галина Онацька - [ 2017.10.27 13:56 ]
    Осені

    Яблуками пахнуть твої губи –
    Ніжний і солодкий аромат.
    І п'янкий, нестримний подих згуби,
    Кличе, манить томно в листопад.

    І віддав би все тобі, єдиній,
    Навіть з неба зорі золоті.
    Осінь, Осінь, хто з тобою нині?
    Бо зі мною все не ті, не ті!
    26.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (1)


  40. Галина Онацька - [ 2017.10.26 15:29 ]
    Танець

    Зітхнула Осінь стиха крізь туман
    І розплела вербі руденькі кіски…
    Спинилась, прихилилась до берізки,
    А Вітер свій докурював кальян.
    Той день багрянцем золотим палав,
    Загравою високо до півнеба…
    У золоті найвищих проб потреба:
    Ним листопад всю землю укривав.
    Нічого, що всього на дрібку днів,
    Що вся краса від спалахів розтане,
    Підуть дощі і вип'ють синь тумани,
    Та й пропаде вся розкіш килимів.
    Піднявся Вітер – все йому не так.
    Ті килими розкидував байдуже
    Та оберемками позасипав калюжі –
    Похизуватись вмінням він мастак.
    А потім, раптом, Осінь підхопив
    І закружляв у танці дивовижнім:
    То пристраснім, а то не в міру ніжнім.
    Що ж, танцювати він завжди любив.
    В осіннім парку перехожі враз,
    Їх танцем зачаровані, спинялись,
    Красі, шаленству й ласці дивувались,
    Допоки сонця промінь не погас.
    25.10.17



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  41. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.24 20:17 ]
    Пень
    На осонні зашарівся пень -
    На краєчок мавка гола сіла...
    Дідугану серце - тень-телень! -
    - Ех, - зітхає, - сіла, та невміло!..

    Пам'ятаю, був я молодим,
    То й русалка на гілках висіла
    І до неї кіт, п' янезний в дим,
    Няв-нявчав по ділу й не по ділу!..

    І давно колись через ріку
    Як тяглась калинонька в намисті!..
    Красивіш не бачив - та й таку
    Років сто назад, як Божу милість...

    Як же добре бути молодим!..
    Прагнути когось кохати, друже...
    Не пеньком зітлілим... Менше з тим...
    Кожному котюзі - по заслузі.


    24.10.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (12)


  42. Ігор Шоха - [ 2017.10.24 12:02 ]
    Прощавай, осене
    Спека подалася за моря
    перелітну птицю обігріти
    і минає сяюча пора
    оксамиту бабиного літа.

    Майорять багряні кольори.
    Напинають золоту завісу
    хащі, косогори і яри
    на щетині голеного лісу.

    У зеніті догорає день,
    падаючи тінями на гору.
    На осонні зашарілий пень
    забуває, що було учора.

    Обсідає діда сивий мох,
    бородою виросли губ'яки.
    А колись, один із багатьох,
    аж у небо піднімав гілляки.

    Ну а нині все його досьє –
    тирса і украдені колоди.
    Та охороняє нічиє
    володіння лісового роду.

    А на пам'ять – щедрий урожай.
    Як уже не раз бувало досі,
    чується у небі стоголосе
    і її останнє, – прощавай,
    забирай усе, що має осінь.

    Забувай – як мій хрещений дід –
    цю палітру, голоси і тіні.
    Та не забувай своє коріння.
    Залишаю за собою слід –
    золоте і срібне павутиння.

    Оглядаю із усіх боків,
    де іще ховаються дарунки
    лісової мавки і чаклунки.
    І сміюся, – не насуплюй брів,
    ти єдиний із усіх дідів,
    що вважає осінь за онуку.

                                          10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (6)


  43. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:50 ]
    Уже калина надягла коралі


    Хати чубами мріють* на осонні
    Між кучерявих, коханих садів,
    І гріються на айстрах трутні сонні
    В солодких запахах незбираних медів.

    Уже калина надягла коралі,
    Красується і пишна, й чепурна,
    До перелазу вийшла наче краля -
    Така розкішна у селі одна.

    Ще яблука блищать в садах і груші:
    Останні, пізні - нині їх пора,
    А срібні павутинки прямо в душу
    Бринять сумними струнами в дворах.

    Димками тягне терпко, прілим листом,
    Летять, кружляючи, зажурені буськи
    У небі, що сіяє аметистом…
    Збирає осінь в кошики грушки.

    *МРІТИ – бовваніти, ледь виднітися.
    27.09.17



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  44. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:34 ]
    Ніч горобина

    Знову щось незбагненне, таке таємниче…
    Сива далеч могутня нависає дощем
    І туманом осіннім за обрії кличе,
    Огортає холодним і вогким плащем.

    Нашорошили вуха кущі край дороги,
    Скоро ніч знов розіллє чорнилом пітьму.
    У тополі старої змерзли репані ноги.
    І чому їй так зимно, я в толк не візьму.

    Місяць в хмари сховався, на землю й не гляне,
    Горобиними ночі прозвали такі.
    Вітер всіх відцурався й шматує тумани
    Й горобинові грона зриває гіркі.

    Завиває і плаче він вовком скаженим
    І розпачливі стогони кидає в ніч,
    Смика коси дерев, мов отой навіжений
    І кричить в піднебесся, як зляканий сич.

    Нашумить і натомиться, звісно, до ранку…
    І несправджені мрії, і туги жалі
    Рознесе, розкидає і стане на ґанку
    Проводжати в далекі краї журавлів.

    А заплакана ніч, вся розхристана й боса
    Осідлає баского на ранок коня
    І помчить в сиву даль, лиш її чорні коси
    Навсібіч розлетяться, як те вороння.

    Всі зітхнуть із полегшенням: врешті минеться
    Ця глуха, нескінченна, гнітюча мара.
    У осіннім мінорі щось дивне озветься:
    Саксофон щось так ніжно й натхненно загра.
    13.09.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Вовк - [ 2017.10.08 13:59 ]
    "Тужливо, себто "ЛЯРГО"
    Сумуєш, липко? Ти в передчутті
    зимової крилатої дороги.
    Опалі долу пасма золоті
    у забутті солодкої знемоги.
    Забулося... про те, що відбуло –
    у кронах нашу мрію колисало.
    Минулося... як спалах відцвіло,
    і в осінь, наче мрево, погасало...
    Таке, як літо – лі́тепле, м'яке,
    діткливе, як мелодія незнана.
    Таке, як щастя – плинне, нетривке,
    немов розтале в безмірі „кохана”...
    Ах, медоносно вихоплена мить!
    Чи струнна туга – як стріла у серці?
    Про що старенька липа шелестить
    крізь переливи відгорілих терцій...
    Забулося... Минулося... Зійшло
    у сум зимовий, віхол тлінні тіні.
    Аж раптом... боже!.. вихром ожило
    безумне в нас – як „Ля́рго” Верачіні...

    Безумне?! В безмір мовлене... Ловлю
    опальне листя – спалене „... ...!”.*


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.09.27 08:55 ]
    "Про тітку Осінь" (дитяче)
    Яснолиця тітка Осінь
    Дітям кошики розносить:
    Тим, хто помагає мамі,
    Сипле яблука рум’яні.
    Тим, хто дуже любить тата,
    Принесе грушок багато.
    І опеньки, і лисички –
    Тим, у кого є сестрички,
    В кого ж братики молодші –
    Тому ягід найсолодших.
    От така то тітка Осінь.
    Натрудила ногі босі,
    Щоб тепер малій дитинці
    Дарувати по гостинцю.

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний 0 (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  47. Сергій Булат - [ 2017.09.17 23:45 ]
    Осінь
    В зіниці літа входить осінь
    Така прожовкла й зовсім золота
    Пшеницю пестить сонця промінь
    Тихенько вітру шелест лоскота.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Ігор Шоха - [ 2017.09.06 19:56 ]
    Літньо-осіння естафета
    У туге зав'яле перевесло
    дожинає вересень жита.
    Чує канцелярія небесна,
    що пора і їй сушити весла
    поки не явилась саме та –
    та, яку чекаємо ночами...

    Пущами і хащами, ярами,
    берегами, плесами ріки
    заповзає в душі холодами
    та, що переорює роки,
    а на зиму засіває поле,
    поки є ще роси і дощі
    і останнє лебедине коло
    понесе до вирію ключі.
    Є у неї синьо-жовті крила,
    і уже уквітчана коса,
    і дорога є – у небеса…

    За далекий обрій полетіла
    у весни украдена краса.
    Буревій приймає естафету.
    Віє димом на усю планету.
    Де у полі дихає війна,
    не щезає хижа сарана.
    Істерія застує поету.
    А вона? Мандрує, як у Лету
    за озиминою ярина...

    А вона вітрила напинає.
    А вона, мов коней, запрягає
    буйні неосідлані вітри...

    Осінь дує на холодну воду
    і приймає на льоту погода
    місію озимої пори.

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (3)


  49. Ірина Вовк - [ 2017.08.02 10:16 ]
    "Мружать очки дрібнії дітки..." (дитяче)
    Мружать очки дрібнії дітки.
    Дрібним діткам спати пора.
    Сплять дерева, пташки і квітки.
    Нічка настала – спи, дітвора!

    Мружить вічка темная нічка,
    Коло пічки спить світлячок.
    Моя лялю, спи, моє личко,
    Спи, моя чічко, ляж на бочок.

    (З музичної книжечки для дітей «В лапку джміль бере смичок». – Львів:Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  50. Ольга Паучек - [ 2017.08.01 09:24 ]
    ***
    Диво дивне - Дивина
    Жовта квіточка
    На подвір"ї зацвіла
    Щастя зірочка,

    Бджілки-Мушки гомонять,
    Ніби граючись,
    Джмелик Сонечко обняв
    Позіхаючи.

    День новий в святій росі
    Умивається,
    Диво дивне - Дивина
    Усміхається,

    Переповнює усіх
    Радість Літечка...
    Диво дивне - у дворі
    Жовта квіточка.

    31.07.2017.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   7