ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2020.07.13 00:05
Місто не має ні виходу ні пуття,
Місто гнітить бажання і глушить сенс.
Місто потоне у горах свого сміття
І захлинеться в блювоті своїх проблем.

Кращі часи змарнувалися вже давно,
Але приховують правду його вожді,
Час йому вже відраховує метроном

Дума Козак
2020.07.12 23:51
Перед очима свіжа акварель,
де води древніх Бугу й Борисфену
намили в гирлі історичну сцену
під рукотворне диво – цитадель!

Лиман вона тримала на замку.
Очаківська в її основі банка
та Ольвії мілетської останки

Юрко Бужанин
2020.07.12 22:15
У Всесвіті, на краєчку,
десь на планеті Земля
стоїть маленьке містечко,
в котре закоханий я.

Там пестить берег високий
священна Божа ріка;
з етеру едемський спокій

Іван Потьомкін
2020.07.12 21:32
Боєць помирав...
Лиш на шосту добу
Рухнувся на ліжку
І стиха добув
З грудей пробитих:
«Пи!..»
Конвеєром сестри
Спішать йому воду,

Євген Федчук
2020.07.12 20:05
Прийшла донька до матері в сльозах:
- Не знаю, мамо, що мені робити.
Мені коханий тільки-но сказав,
Що він мене не може полюбити,
Бо в нього, бачте, вже кохана є.
А як мені з моїм коханням бути?
Я ладна серце розірвать своє!..
Але не можу я його за

Петро Скоропис
2020.07.12 19:17
Учора настало завтра, з третьої пополудні.
Сьогодень уже "ніколи", кілько їх не лічи.
Те, чого більш нема, має на оці будні
з вогким числом газети і без яйця в борщі.

На прізвиско "Іванов", літ і літ епоху
порябить тут як тут – з колами по воді

Микола Дудар
2020.07.12 18:57
Тебе з’їдаю натщесерце
А пообіду - на десерт.
На присмак ти - горілка з перцем
Сьогодні вже півлітри впер…
Єдине ти моє похмілля
І звершень алчби джерело.
Куди йому… я про чарзілля
Воно - ніщо, хіба було?..

Олександр Сушко
2020.07.12 17:40
На вухо князю хором людожерці:
- Не бійся крові! В карі будь твердим!
Віддай народ свій богу-чужоземцю
І станеш не убицею - святим...

Ця віра - благо? Чи страшна омана?
Квиток до раю? Бізнес чи маразм?
Від різанини плакала Почайна,-

Ігор Шоха
2020.07.12 14:08
Сьогодні не прийде ще наше завтра,
хоч є бажання, та нема уміння.
Зате в серцях свободи вічна ватра
горить із покоління в покоління.

Ми не із криці, та душа іскриться,
гартуючись в нерівному двобої
і мужнє серце кров’ю освятиться

Дума Козак
2020.07.12 13:01
Пролинула, відквітла, відлетіла
блаженного кохання світла мить,
та не лишила ще уяви сила
і серце хоче віддано любить…

Осіннім дивограєм ваблять клени,
по-літньому ще липи шелестять
і дуб стоїть у всій красі, зелений,

Сергій Губерначук
2020.07.12 08:10
Коли надходить натхнення –
я в очі беру ніч,
шукаю приховану річ:
своє найкоротше ймення.
Думка відчує дорогу;
і от у якусь мить
там, де темніло довго,
частина від’Я зоренить…

Володимир Бойко
2020.07.12 01:37
Пірну в любов, як у криницю,
Де ані дна, ні вороття.
Сяйне розкішна блискавиця
Понад злиденністю життя.

Сяйне – і нагло сутеніє,
І все повторюється знов:
І сподівання, й безнадія,

Олексій Кацай
2020.07.11 19:54
в крик вбили грім
скрутили вітром в’язи
струмками влили в мозок переляк
за руки й ноги ухопили разом
і я ще досі пам’ятаю як
викрадачі мої мене щодуху
тягнули крізь гармидер
гуркіт

Євген Федчук
2020.07.11 19:44
«На городі бузина, а в Києві дядько».
Хто цю приказку не зна? Але, по-порядку.
Стрів обідньої пори дідуся старого,
Він із паличкою брів мимо двору мого.
Я на лавочці сидів, у тіні ховався,
Дідуся того уздрів, із ним привітався
Та й кажу йому тоді: -

Марія Дем'янюк
2020.07.11 15:31
Твоя величність білошоколадна,
П'янкодухмяна, ноти кардамону,
І я до вуст твоїх торкаюсь ніжно,
Полетимо у височінь бездонну...

Два птаха, дві зорі, і темінь неба,
І світ в задумі дивиться у вічі:
Чому як вогники палають поруч,

Сергій Губерначук
2020.07.11 07:38
Строк гідності моєї сьогодні вийшов;
у генах,
у крові
метастазів смертельний орган;
пробігла по контурах тиші миша,
крапкою такого вироку постав тарган;
лікоть сповз,
кулак розплющив крапку,

Ігор Шоха
2020.07.10 20:11
Сідали ми поближче,
злітали ми все вище,
крутили на горищі
ми любов.
Була ти зовсім боса
та не крутив я носом
і кращої за тебе
не найшов.

Євген Федчук
2020.07.10 19:12
Іду якось по вулиці села.
Уже зоря вечірняя зійшла
І сутінки на землю опустились.
А я іду, думками десь далеко.
Нарешті трохи спала денна спека,
Отож пройтися трохи захотілось.
Іду, минаю хати і сади
І бачу зразу – хто і як глядить:

Іван Потьомкін
2020.07.10 18:13
За валом вал. До гіркоти, до втоми.
Вгамуйся, море, не зови.
Вже й так хрипкий твій погук
Зриває серце з якорів
І кида в одчайдушний простір,
Де, мабуть, творяться слова, а не шторми.
І тільки звичка жить,
Завтра починати ранком

Олександр Панін
2020.07.10 16:49
Навіщо Доля часто
розлучає
закоханих
без смутку і жалю,
поволі, непомітно
і надовго?
Чинити опір -
безнадійна справа...

Дума Козак
2020.07.10 13:33
Тиша. Спить усе довкола, навіває сон.
Свіжо. Пахне матіола, ніч бере в полон
тих, хто бігав і сміявся, грався і співав,
хто квітками любувався і ходив на став.

Ніч прийшла і небо чисте всіяли зірки.
Перламутрове намисто облягли хмарки.
Як млинець

Ігор Федів
2020.07.10 11:22
Рушали побратими у похід,
У полум’я, яке уже чекає,
Пора осіння замітає слід,
А Чорний ліс ідею захищає.

Дорогою - крізь терни до зірок,
Долаючи червоні заметілі,
І дії ці, як нації урок,

Сергій Губерначук
2020.07.10 09:02
Як незасіяна рілля,
до злив і сонця збайдужіла,
так само довга скна твоя
без сильного, як сім’я, тіла.

Так само сиплеться сніжок,
з якого зими ліплять замок,
розтане, й знов – на посошк –

Віктор Кучерук
2020.07.10 08:11
Хмільний, як брага, запах матіоли,
Від вітру намагаючись втекти, –
Опівночі наповнює поволі
Кімнати напівсонної кути.
Мовчазно і безбарвно осідає
Все далі й глибше в почорнілу хлань,
Як і рої наївних і безкраїх
Останніх і прощальних сподівань.

Микола Соболь
2020.07.10 07:09
Хай ніч розсудить і зведе рахунки
Валькірії не місце на землі.
Потрапив у тенета до чаклунки,
А чари її ніжні, але злі.

Тремчу від стужі у жарких обіймах
І не рятує "Отче наш..." мене...
Ну відпусти, тебе благаю, відьмо!

Ігор Деркач
2020.07.09 22:56
– А пам'ятаєш, на Купайла
у лісі папороть цвіла
і ти мені пообіцяла,
.................................?
– А пам'ятаєш, вечорами
свіча горіла у вікні,
а я тинявся за тинами,
.................................?

Євген Федчук
2020.07.09 19:52
Тече, тече Дніпро-Ріка
І течія його стрімка,
Не здатна сила ніяка
Її спинити.
А вище Хортиці колись
Як за пороги трохи вниз
Був кажуть гарний перевіз.
І ним ходити.

Сергій Губерначук
2020.07.09 09:15
Не взнаки тобі плакати,
названий брате.
Я з тобою, як з матір’ю
разом ридаю.
А сміюся – без тебе,
бо іншого знаю,
і тепер з ним одним
я, як є, винуватий.

Віктор Кучерук
2020.07.09 06:22
Огидно руку в руку брати
І промовлять якісь слова,
Коли на дружби циферблаті
Секундна стрілка лиш жива.
Дарма шикуєшся в кільватер
У сподіванні дальших справ, –
Негідний вчинок твій, як фатум,
Ланцюг стосунків розірвав...

Дума Козак
2020.07.08 23:02
Давно не бачив я таких скрутних часів.
Гадаю, для країни це критичні роки…
Ми опинились за межею бідності усі,
але, нажаль, по різні її боки…

Серго Сокольник
2020.07.08 22:27
Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом

Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у

Іван Потьомкін
2020.07.08 21:58
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Євген Федчук
2020.07.08 19:43
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться

Олександр Панін
2020.07.08 15:02
Лабіринти Сновидінь

Душа померлої дружини
Розмовляє із коханою
Колишнього чоловіка

***

Ігор Шоха
2020.07.08 14:29
І винайти нічого я не міг,
і навичок ученого не маю,
та висуваю носа за поріг
і день новий,буває, відкриваю.

***
І бозна-чим забита голова,
і вітер виє і війною віє,

Ігор Деркач
2020.07.08 13:23
Ідуть поети. Їхня роль така –
у пору смути суще освітити,
аби платили інші менше мито,
коли життя не варте п’ятака.

Їх проводжають авгури-піїти,
у кого доля не така тяжка
на фоні оглашенного совка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Олег Прусак
2020.06.11

Лада Квіткова
2020.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Євген Федчук - [ 2020.06.09 19:10 ]
    Хто як будує гнізда
    (англійська легенда)

    Зібрались якось різні птахи світу
    Й сороку стали всі гуртом прохать
    Аби вона взялася їх навчити,
    Як саме треба гнізда будувать.
    Бо ж славилась сорока поміж ними
    Своїм уміння гарно гнізда вить.
    - Ти поділись уміннями своїми!-
    Взялися усі дружно говорить.
    Сорока ж дуже любить всіх повчати,
    Пом’ялася для виду, а тоді
    Сказала: - Добре, згодна показати.
    Та тільки раз, отож, як слід глядіть.
    Взяла спочатку і з багна зліпила
    Щось схоже до кругленького коржа.
    - Мені уже все добре зрозуміло!-
    Озвався сірий дрізд, не побажав
    Дивитись далі,сам подавсь ладнати.
    З тих пір в них гнізда саме отакі.
    Взялась сорока гілочки вкладати
    На отой коржик із усіх боків.
    -Ах, ось як треба!- голосно гукає
    Тут чорний дрізд.- Тоді я полетів!
    Отож гніздо їх так і виглядає,
    Бо ж він дивитись далі не схотів.
    Сорока ж знов багна понабирала
    Й обклала шаром гілочки оті.
    - Все далі ясно! – тут сова сказала-
    Та й час уже прийшов мені летіть.
    Тож так, як слід собі гнізда й не вила…
    Сорока ж гілочок іще взяла
    Й гніздо іззовні ними знов обвила,
    Зв’язала їх гарненько, як змогла.
    -Це саме те, що треба! – процвірінькав
    Тут горобець і теж подався десь.
    Йому гніздо, як слід зробити ліньки,
    І ліплять, що, мовляв, і так зійде.
    Ну, а сорока далі майструвала.
    Ганчір’я, пір’я відшукала та
    Гарненько ними все гніздечко вслала.
    Що, навіть, шпак промовив: - Красота!
    В шпака, і справді, затишне гніздечко,
    Бо ж він сороку слухав довше всіх.
    У пух м’якенький відклада яєчка,
    Висиджує там пташенят своїх.
    Сказав то шпак та й полетів робити.
    Всі розлетілись по одній одна -
    Хто політати, хто гніздечко вити
    Зосталась лише горлиця дурна.
    Сорока ж все працює, все ладнає,
    Показує, як класти пух та мох.
    Аж гілочку упоперек вкладає
    І чує: - Мало двох! – та, - Мало двох!
    Але сорока: - Досить і одної!
    А та їй: - Мало двох!- знов завела.
    Сорока глядь, а крім її самої,
    Поблизу лише горлиця й була.
    Розсердилась вона та й полетіла
    І зареклася вчити гнізда вить.
    Тож кожен ліпить, як кому схотілось,
    Бо не бажав тоді, як треба вчить.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.06.03 08:03 ]
    Ліщина
    Ламають ліщину вже вко́тре підряд.
    Уко́тре підряд знов горішнику ряд
    з цурпа́лок здіймається сонцю настріч,
    долаючи неміч і товщі сторіч.

    Як добре над лугом лягти́ у траву,
    в якій після битв обновлюсь, оживу,
    яка пам’ятає всіх пращурів сни
    і берег тримає й майбутні човни.

    Нема кого бити за план ҐОЕРЛО,
    за місце, де Тетерів зник у Дніпро,
    за дно водосховища й море боліт
    у лузі, якому неміряно літ.

    Тепер заповідником зветься земля,
    де все доведеться почати з нуля,
    де в штучних лісах можновладці такі ж
    стріляють усе, що тікає скоріш.

    Ламають ліщину вже вкотре підряд,
    укотре підряд прокладають асфальт,
    а небо гойдається, і де-не-де
    підніметься птах та й пробитий впаде.

    29 липня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 194"


  3. Ігор Шоха - [ 2020.06.01 21:26 ]
    Хода весни
    Гуляє літо за лісами,
    усе очікує весну,
    аби явити вечорами
    погоду теплу і ясну.

    Але і дні такі негожі,
    і ночі іноді такі,
    що й соловей іще не може
    співати арії п'янкі.

    Калина зацвіла у лузі,
    сумують одуди нічні,
    заполовіла на окрузі
    озимина по ярині.

    Очиці котики протерли,
    фіалки сяють лугові
    а буйні роси, наче перли,
    порозсипались у траві.

    Ось-ось приїде літо п’яне,
    аби цей сірий ранок щез
    і поки вечір не настане,
    засяє ладо із небес.

    І знов уява оживає –
    синиця солов’я вітає,
    зозуля – сойку, а коли
    дуети їхні ожили,
    ген-ген долиною за гаєм
    у небі синьому лунає
    сумне лелечине, – курли.

    01.06.20


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.27 00:37 ]
    Коронація
    Так липне ґрунт до підошов,
    Волого в`язнучи зісподу…
    Бо цілу нічку дощ ішов,
    Лишив по собі прохолоду.

    Лишив човнища темні він –
    Набряклі, довжелезні, сині.
    Пливуть по небу, як живі –
    То вітер суне хмаровиння.

    І подивовані ліси
    Розкрили широко так очі…
    Узяв хтось баржі на буксир,
    Волочить виссю неохоче.

    Схопивши враження нові,
    Заусміхався сад рожево,
    Магнолією він зацвів,
    Вінцем засяяв королеви!

    26 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (4)


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.03.29 09:04 ]
    Весна
    Я чую: йде весна,
    нехай розтане сніг –
    покотиться вода,
    умиє тротуари.
    І цей такий скупий
    на легковажність світ
    після зими
    лицем в грязюку вдарить.
    Та й оживе собі,
    адже відчує біль
    у згорблених кістках –
    і перше слово скаже!
    А там вже й не спинить…
    Штурмуй безмовний штиль
    відродженою мовою пейзажів!

    1 березня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 117"


  6. Ігор Деркач - [ 2020.03.25 07:38 ]
    «Березневі іди»
    Знову віє, нібито, весною,
    а вертає, наче, до зими
    і усюди білою габою
    заслані зелені килими.

    Де-не-де синіють первоцвіти
    у моєму сивому саду...
    Завірюха замітає літо,
    поки я до осені іду.

    Домінує сіре і дволике,
    поки ізольований стою...
    Діє приморожений владика,
    буря назріває у краю.

    Тліє коронована зараза...
    Не було такого ще ні разу,
    як у високосний рік оцей.

    На минуще не минає мода.
    Зелень імпонує ще народу,
    та зима виховує людей.

    03/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.03.20 09:06 ]
    Пролісок
    На тлі твоєї сонної печалі
    сповільнюється час, зникає рух,
    а соло тиші шириться в звучанні,
    яке біда опісля всіх наруг…

    Мій проліску над сірими снігами,
    голівку підійми та й усміхнись.
    Ти ледь живе, сліпе і моногамне,
    не знаєш чи оклигаєш колись.

    Одужаєш! Залиш зимі хвороби.
    Тобі нектарів квітень наточив,
    щоб ти росло з нещасного нероби
    у перший ряд найліпших молодчин!

    6 жовтня 2007 р., Київ (у лікарні)


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 246"


  8. Євген Федчук - [ 2020.03.13 19:20 ]
    Легенда про абрикос
    У садочку стояв абрикос молодий
    У простенькій своїй одежині зеленій.
    Із весною-красною зустрічався у ній
    Десь пішла, лиш сказала:
    «Почекай тут на мене.»
    Він стояв, видивлявся –
    де ж поділась вона
    Так хотілось плодами її одарувати.
    Але не поспішала його люба весна.
    Чи забула, лишила одного тут чекати.
    Вже і літо минуло, промайнуло за мить,
    Навіть не зупинилось, не спитало нічого,
    Чому він одиноко у садочку стоїть,
    Чом такий невеселий нині вигляд у нього.
    Аж вітри протрубили,
    що вже й літо пройшло,
    Пані осінь-багачка колісницею їде.
    Перед нею на південь утікає тепло,
    Розкида павутиння по сво́єму по сліду.
    І побачила осінь абрикос молодий,
    Загорілася зразу незборимим бажанням,
    Зупинилась, шепоче: «Буде він лише мій,
    Лиш мені подарує своє юне кохання».
    Вже ж вона шепотіла йому ніжні слова,
    І куйовдила чуба, заглядала у очі.
    Вітер їм про кохання вічну пісню співав
    І густії тумани закривали їх з ночі.
    Він забув свою милу, він кохання забув,
    Його очі засліпли від дурману отого.
    Голос розуму свого
    він, здавалось, не чув.
    Щось чуже поселилось
    в серці юному в нього.
    Осінь щедрою бу́ла за кохання із ним,
    Одягла його в шати дорогі золотії.
    Мабуть, добре їй бу́ло із таким молодим,
    Але вітер холодний скоро й зиму навіяв.
    Осінь враз спохватилась
    та і геть подалась,
    Доганяти, напевно, бо і так забарилась.
    І обсипались шати з абрикоса ураз,
    Від багатства чужого
    й сліду не залишилось.
    Зовсім голим нещасним
    зиму він зустрічав.
    У житті у людському теж буває так часто:
    Хто кохання єдине на багатство зміняв,
    Той ніколи не знайде свого
    справжнього щастя.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  9. Тарас Бездомний - [ 2020.02.10 16:30 ]
    Ода свободі
    Я вдихаю свіжий аромат

    Надзвичайно терпкий, дитячо-ігровий

    Переливається нотами смаку



    Ти плюєш у мою кружку

    Більше не усміхаєшся напружено

    Постукуєш ніжкою об асфальт



    Форма речі розпливається

    Голос лунає повсюдно

    Найперші заголовки шпальт



    Я виходжу в найближчий ліс

    У світ природи тіло переніс

    Лягаю на порослий мохом камінь



    Ти дивишся з-під дерева, мов лисиця

    Ти одночасно прикрилася хащами, і нам дійство сниться

    Зиркаєш тихо і хитро



    Віє вітер, котяться пустинні гілочки

    Бринить надія, гукають інакші, що основу знайшли

    Тим часом засвітилася зірка



    Я починаю спершу кричати, бити міцну твердину молотом

    Тоді відходжу в тінь, вдихаю віяння темряви й порухів

    Закриваю очі, усміхаюся, відчуття повільно підкочується



    Ти лазиш по гілках, темно-сіра пантера

    Очі королеви, гнучкість лева

    Готуєшся стрибнути і пристрастю з'їсти



    Ми врешті сходимося, танцюємо, по-бісівськи й божественно викрикаємо

    Змішується вогонь пекла і блаженство раю

    Тоді ми поруч один одного, мовчки питаємо



    Дивимося в очі самі собі:

    "Свободу ми маємо?"

    - "Так!", паралельно гукаємо й обнімаємося.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Шоха - [ 2019.12.29 10:15 ]
    Терапія словом
    Ангели сіють зело,
    мають поети таланти
    чути у вірші тепло
    і запашні аромати.
    Запахи мають слова:
    авгури, ирій, суниці,
    ладан, рої, кропива
    і куртизанки черниці.
    Пахне мені осока,
    чується сіна копиця,
    сума, зеро, одиниця...
    бачу омана яка –
    тиха жура юнака,
    а на душі – таємниця.

    29.12.19


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  11. Сергій Губерначук - [ 2019.12.15 13:02 ]
    Червоний буйвіл п’є…
    Червоний буйвіл п’є.
    Вже в озері нема.
    Повітря сохлим тхне.
    По Африці зима.

    Червоний буйвіл п’є.
    Є ніздрі повні мух.
    На спині ґави є.
    Води нема, є дух.

    Він сильний, він ще п’є
    уявну рідину,
    де бегемот встає
    і тупає по дну,

    де тростина вмира,
    і смерть чеканий гість.
    Це африканська гра,
    де хто кого поїсть.

    Чи тигр-тореодор
    його сьогодні вб’є,
    коли, мов кров з-під шпор,
    червоний буйвіл п’є?

    Чи пума не дарма́
    в савані дожида,
    коли для всіх зима –
    однакова біда?

    Гіпопотам упав
    і покидає нас.
    Мільйони чорних ґав –
    в його останній час.

    Немов один Адам
    в мільйонах чорних єв,
    зимує буйвіл там.
    Він – сонце, воду п’є.

    20 вересня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною...", стор. 73–74"


  12. Сергій Губерначук - [ 2019.11.29 10:47 ]
    Сиві́є осінь на схилі днів…
    Сиві́є осінь на схилі днів.
    Закляк у па́морозі цнотливий клімакс флори.
    А нам – по задубілості снігів –
    аж шпари позаходили під шпори.

    Спадає долом осінній шлейф,
    дотла розвітрюючи п’янкий букет флюїдів.
    Дні впали в затяжний зимовий дрейф,
    а сни дерев – у спогади друїдів.

    У квітці з ельфом веснянка спить.
    То першопро́лісок чи остання хризантема?
    Йдемо́ крізь них – а сніг з-під ніг рипить…
    Така проста земна музична тема…

    11 травня 2003 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | " "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 197"


  13. Сергій Губерначук - [ 2019.11.26 09:06 ]
    Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва…
    Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва,
    просто він хотів прошмигнути непомітно.
    Уночі, згортаючи традиційного килима,
    він скотивсь по слизькому паркету під вікна.

    Було чутно, як він приголомшено охкає,
    крекче, спираючись на горіховий костур,
    б’є у шибку навпомацки лапами вогкими
    і, спіткнувшись об щось, лід кописткою гострить…

    Ранок видався дивним гідропарком інею
    зі старим покаліченим горіхом в епіцентрі.
    На херсонський квиток листопад виміняв
    хризантемок дрібних білосніжні концерти.

    6 листопада 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 45"


  14. Ігор Деркач - [ 2019.10.30 08:49 ]
    Осінь на розпутті
    У тумані сіріють алеї,
    серед осені кряче печаль.
    І ворона сумує за нею,
    і мені її мало, на жаль.

    То завіється з гаю у поле,
    то фарбує сурмою ліси
    і у лузі неначе ніколи
    не було ще такої краси.

    То пишається горобиною,
    то калиною біля ріки,
    по габі за цією рікою
    вишиває собі полики.

    Завітає ця фея й до мене,
    і кота подарує мені,
    що примружує очі зелені,
    і мурликає щось уві сні.

    А сама помандрує у гості
    у хороми хуги і зими.
    Поки з нею прощаємось ми,
    сіє росами із високості
    подорожню імлу на погості
    за журбою, що їде саньми.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  15. Ігор Деркач - [ 2019.10.25 09:28 ]
    Естафета оновлення
    Запасають жолуді дуби,
    червоніють падуби і вишні.
    Не ніяковіли би, якби
    не були такі нагі і пишні.

    Узялись у боки ясени.
    Явір усміхається ялині.
    І кольє опалу до весни
    буде ще сіяти на калині.

    У природи виїзне кіно.
    Їй у ролі осені – морока.
    Чагарі із нею заодно,
    а в гаю осика – одинока.

    Чуйну душу не лікує час.
    І дерева ще ідуть у люди.
    Он березу обіймає в’яз,
    а береза обирає дуба.

    Місію очікує зима,
    та у неї інші ідіоми.
    Осінь – незалежна. І сама
    завітає у свої хороми.

    Опадає золото руде
    і руно на ризи падолисту
    і на естафету урочисту.

    А ота, яка за нею йде,
    купідону кучері пряде,
    а наяді – інію намисто.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Деркач - [ 2019.10.14 20:26 ]
    Жовтневий вернісаж
    Добирає урожайне літо
    качани і колос до куля
    і Ярило у піке зеніту
    сіє павутини на поля.

    І Покрова устеляє сіно
    пеленою на нове зело.
    По озимині її насіння
    яриною ниви ожило.

    А уже за нею фінішує
    у високі сині небеса
    кароокий жовтень, що існує
    поки є ще в’януча краса.

    Уночі замішує пастелі,
    а удень малює міражі,
    як Марія укриває землю
    на краю небесної межі.

    У свої сіяючі чертоги
    одягає омофори тоги
    і міняє опції меню,
    та наймає сивого Борея
    вимести усі її алеї
    і неони магії вогню.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Сергій Губерначук - [ 2019.10.08 19:28 ]
    Кіт
    Нечутно, налякано, по-балетному,
    тікає кіт од гріха подалі.
    Його знайшли по нявканню фальцетному,
    коли він кидавсь на велосипедні педалі.

    А тут не миша, не пес, не опудало,
    ні землетрусу найменші прояви,
    а він навшпиньках, легенько, поплутано
    тікає в ліс і спить під сухостоями.

    Його робінзоном прозвали диким,
    котом-бойкотом і сільською раною.
    Як ніч, так зразу – тріщання й крики:
    о! знов третирує всю флору з фауною.

    20 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 125"


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.26 07:42 ]
    Скоро осінь
    Знов печаль, але така пресвітла
    До душі моєї припливла.
    Наче сиво-білі хмарні мітли
    Вичистили небо дя тепла,

    Що на землю сходило і мліти
    В ньому починало все живе –
    Зорі й трави пестощами літа
    Тішилися й з ними – світ увесь!

    Ніби з охололої плавильні
    Подих увостаннє обігрів.
    Ласки ті – прощальні, ностальгійні…
    Скоро осінь стане на порі.

    25 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Губерначук - [ 2019.08.21 11:06 ]
    Заповідник
    Озеро.
    Човен.
    Глибока вода.
    Біле латаття
    пливе у серпанку.
    Сонце розсохлось,
    за світ загляда,
    обрієм зрізане, ніби рубанком.

    З берегу вільхи, мов діви старі,
    глянуть у воду – і знов одсахнуться,
    їх сережки при осінній порі
    з блиском дешевим…
    і не продаються.

    В їхніх верхів’ях живуть голуби,
    й тиша повітрям тонесенько дише…
    Лебідь зірве́ її з висі – в глибінь
    й біле, як лілії, пір’я облишить.

    Дробом свинцевим уражено дух,
    щастя забито з чиєїсь рушниці!,
    літо летить, мов розстріляний пух,
    падає, падає в лапи до вбивці…

    Як заповідно буває без нас,
    риба нелякана в озері грає.
    Опісля битв
    переможений час
    разом з птахами
    і нами
    вмирає.

    22–23 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 67"


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.26 14:20 ]
    Гієна - не левиця
    Нашіптує, нацьковує кругом,
    Гуртом слона вкусити хоче гном.
    Не вгомониться все вона ніяк –
    Огидна інтриганка Шапокляк.

    Орлиці хтіла вправити хребта,
    А та наскубла добре їй хвоста!
    І тут узяв звірюку переляк –
    Гієну, не левицю, Шапокляк.

    І тільки де не з`явиться на мить,
    Од неї падла запахом смердить.
    Дожовує все залишки здохляк
    Спесива провокуйка Шапокляк.

    Хвоста свого розпустить, як павич,
    Аж уночі регоче з неї сич.
    Ну як, скажіте, вилікувать, як?
    Цю манечку величчя в Шапокляк?

    Заготовляти сушкуватий хмиз,
    Уже пора провітрювати ліс.
    Бо хазяйнує в ньому абияк
    Гієниста габздиня Шапокляк!

    26 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (5)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.15 01:06 ]
    Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
    Гроза пройшла. Повітря свіже,
    Як море буйне, розлилось.

    Духмяні пахощі колосся…
    І де взялася ти, снаго?
    Неначе милої волосся
    Оповива мене всього.

    І ми удвох – несамовиті!
    Нас доля в небо вознесла.
    І ці злиття щасливі миті,
    Немовби помахи крила!

    14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  23. Сергій Губерначук - [ 2019.07.07 12:09 ]
    Соняшник
    У бе́резі – сонце на чільному місці,
    з пелюстками жару навколо кружала,
    там стигне насіння в оранжевім листі,
    то день усі зорі бджолою пожалив.

    Над цвітом тим – неба священна заграва,
    під ним перепілка ступає, мов пава,
    і я, зачарований, ступенем вище
    у світі, де сонячна квітка горить ще!

    Зберу насінини, всі ночі і днини,
    лузатиму їх, ідучи по стежині,
    і кожного ранку саджатиму зерня,
    щоб квіткою – сонце й малюнком – майстерня!

    1994 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.54) | "Майстерень" 5.25 (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор.18"


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.03 01:37 ]
    Перетікає вже весна у літо
    Перетікає вже весна у літо,
    Кульбаби сиві – в тополиний пух.
    І смутком чарівливим оповито
    І ліс, і гай, і поле – все навкруг.

    Стоїть дозріла зелень ув обнові,
    І марево пресвітле у очах.
    Немовби жінка в сукні смарагдовій –
    З туманом білосніжним – на плечах!

    Немов би розквіт і немовби старість
    Змішалися, з`єдналися в одне.
    І по життю ідуть собі у парі,
    Як ніч і день, веселе і сумне!

    2 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.29 23:59 ]
    Закохані слова
    Як хороше в саду. Весни останні миті.
    Поволі гасне день поміж ясних беріз,
    Що ледь помітним смутком сизим оповиті…
    Ласкавий вітерець, немов на морі бриз -

    Вигойдує собі травинки напівсонні,
    І тьмяну хмар пастель штовхає в далечінь.
    Дівочий сміх легкий зненацька сріблом дзвонить –
    Змагає дрімоту, що тисне, як вночі.

    Крадеться холодок поміж трави надвечір,
    І сутінками хмара темна укрива.
    Сідають соловейки на гіллясті плечі,
    І щастя ллють навкруг закохані слова!

    29 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (8)


  26. Ігор Герасименко - [ 2019.05.14 12:16 ]
    Коли каштан один
    Весною сповнена Полтавщина
    від Солониці до Сорочинців.
    Родить задумавши каштанчики,
    каштан біліє і соромиться.

    Словами лікаря сполоханий,
    щоб стати позитивно мислячим,
    на зберігання у пологовий
    направився у травні місяці.

    У віці більше ніж поважному -
    ймовірно передчасні стануться...
    А ще лежить він, зауважимо,
    в палаті, де палають панночки.

    Медсестри, що їх обслуговують,
    бувають часто нетверезими,
    дратують гонором і мовою,
    та допікають у мережаній

    білизні вишні та шовковиця,
    в рожевих пенюарах яблуні.
    Каштан біліє і соромиться,
    що непристойно він одягнений.

    Хоч неважнецький стан теперішній -
    від щастя свічечкою світиться,
    чекає на веселий вересень.
    Іще три місяці... А літечко

    тендітним - смілці і шоломниці
    привіти шле - зблизька ж, не здалеку.
    Каштан біліє і соромиться,
    мов не в спортивних, а в підштнаниках.

    Весною сповнилась Полтавщина
    від Солониці до Сорочинців.
    Створить замисливши каштанчики,
    каштан хмеліє і ... соромиться.

    05.2019


    Рейтинги: Народний 5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  27. Ігор Герасименко - [ 2019.04.16 13:28 ]
    Князюйте, джмелику
    Весна звелить - і вмить бажання змеле,
    але кохання зразу не спече.
    Весна дзвенить, в траві князює джмелик,
    але його правління не з мечем.

    Позабував, чим володіє змалку.
    Сів на недопалок старий, без тютюну,
    на фантик висохлий, нарешті на фіалку
    джміль опустився юну і хмільну.

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  28. Ігор Герасименко - [ 2019.04.15 16:19 ]
    З музою одружуюсь
    З музою розлучений, у відчаї
    до натхнення я б не докульгав,
    та побачив грициків уквітчаність
    і готовність розцвісти кульбаб.

    День давив сумними перехожими,
    оточивши звідусіль дощем...
    Я завмер, журбою переможений.
    Врятувало диво це, бо ще

    мить одна, і ладен був зарюмсати:
    рими і метафори, ви де?
    А тепер я вірю: на заручини
    ви кульбаб цвітінням позвете.

    Ви сріблястим блискотінням грициків
    і рожевим сяйвом споришу
    на весілля з Музою покличете -
    на високих крилах полечу!

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.07 23:55 ]
    Музика ночі
    Лагідний вечір квітневий,
    Птаства легкий пересвист,
    Ніби закохані леви,
    Хмари вигойдують вись.

    Небо блаватне втомилось,
    І похилилось до віт.
    Лащиться легіт об тіло,
    Наче зманіжений кіт.

    Мов з фіолету повидло –
    Барв розтеклася пастель.
    Вечір. Спалахує світло
    В сірих очицях осель.

    Тихо вібрує-тріпоче,
    І релаксує в імлі
    Ніжністю музика ночі,
    Пестячи звуками слів.

    7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (17)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2019.02.03 00:36 ]
    Жага кохання
    Вітер, вітер, туман – тимчасова відлига у гаю,
    Підіймаються вгору розхристані поли дерев.
    Мов циганки у танці, що сукнями швидко метляють,
    І змагаються, котра з них вище поділ задере.

    Потім вітер ущухне. Дивись, і обвисли вітрила,
    Що на щоглах нап`яті були ще, здалося, за мить.
    За велінням Стрибога враз віжки небес попустило,
    Що Пегаса уяви примусило в небо летіть.

    Та не вірю чомусь, що у вітра стомилися длані…
    У чеканні завмерла діброва тремка, говірка.
    Навіжений, охоплений люто жагою кохання,
    В тиші сили збира для нестримного свого ривка.

    2.12.7526 р. (Від Трипілля) (2.02.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (8)


  31. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:53 ]
    Печаль
    Печаль там, де її не чекають,
    Де вночі забувають про сон.
    А вона пустоту відчуває,
    І з серцем стучить в унісон.

    Вона тиха і скромна жінка,
    Що шукає місце в житті,
    Де б знайшлася її зупинка,
    Де б зустріли її в доброті.

    Вона легка і дуже тендітна,
    Тільки її не чекають ніде.
    І до кожного так непомітно
    Навшпиньках печаль іде.

    А вона ж хоче теж опіки,
    І як жінка, щастя й вогню,
    Щоб хтось цілував їй повіки
    І був за міцну їй броню.

    Тож якщо завітає печаль,
    Не цурайтесь її ніколи,
    Бо і в неї є той ґрааль,
    Що засліпить весь світ довкола.,
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  32. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:58 ]
    Осінь, що колись кохала
    А знаєш, Осінь теж колись кохала,
    І пристрастно танцювала з Ним танго.
    Секрети свої йому розкривала,
    Цілувавши з жагою до ранку.

    Його кружила в багряному листі,
    Сонячним світлом вдень підіймала.
    Сплітавши їх долі в червоне намисто,
    Його до серця в журбі пригортала.

    І Осінь безмежно була щаслива,
    Їй так подобалось Його надихати!
    До інших пір року не була ревнива
    Чи тільки хотілось їй так вважати.

    Та з часом на небі заходили хмари,
    Все місто витрачало свої відтінки.
    Губилась осіння краса й терпкі чари,
    Все швидше горталися Їхні сторінки.

    В Її звабливості дні останні,
    Коли став тепліше Він одягатись ,
    Зникала любов у Його торканні,
    Додому став пізно він повертатись.

    І знаєш, Осінь все ж його відпустила.
    Розуміла: на нього чекає Зима.
    Вона міцніше за все Його любила
    Й втекла у вирій свій крадькома.

    Але Вона обіцяла з'явитися знову,
    Повернутись, та тільки пізніше.
    І через три пори почнуть вони нову розмову,
    Про те, що для них найрідніше...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  33. Олександр Сушко - [ 2018.12.27 06:07 ]
    Зима
    Сніжком замітає садочок півднЯ,
    Аж гнуться обтяжені віти.
    Зимою писати про зиму - бридня,
    Естети вподобують літо.

    За комір сідають вогкі голочки,
    А небо не небо, а мливо.
    Сусідка сутулиться в шубі важкій -
    І де тут романтика, диво?

    Зима нецікава - на слово повір,
    Засмучують ніченькі довгі.
    А влітку вродливиці радують зір,
    Стовбурчать оголені ноги.

    Підморгує Єва, то млію в жазі
    І прагну її пригорнути.
    Шепоче на вухо змій "Плід цей вкуси!".
    Я вмію - ще той шалапутик.

    Пірнаю мрійливо в оголений ліф
    Шептати богині про вроду...
    З розгону спіткнувсь об засніжений риф
    Із брили холодного льоду.

    Чкурнули дріади в холодні ліси,
    Русалі сидять в ополонках.
    Бажаю, братва, обійтися без зим,
    Ще б трохи - лишився без ока.

    27.12.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Сушко - [ 2018.12.09 13:57 ]
    Жінка
    Час минув еротичних поез,
    Їх чимало писалося літом.
    Дощ - це сльози богині небес,
    Восени їй завжди сумовито.

    Віршомазики їй не рідня,
    Тільки пишуть, показують розум.
    Ну, а я її звично обняв,
    Укриваю од вітру й морозу.

    Спи, кохана, спочити пора,
    На сторожі закоханий любчик.
    Бо Венера для хтивців - це гра,
    Мрій багато, а руки липучі...

    Випий чаю, тут м'ята й лимон,
    Це, насправді,- цілюща віагра.
    Скільки років удвох живемо,
    Люди кажуть - мені ти не пара.

    Нині зимно, а бачу весну,
    Розцвітає квіткова долина.
    Не цілуй! Бо ізнов не засну...
    Що ж ти робиш зі мною, богине?

    09.12.2018р.


    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (4)


  35. Ігор Шоха - [ 2018.11.16 15:52 ]
    Перший сніг
    Ронить ніч невидимі узори
    на поля, і луки, і гаї.
    Я – не я, коли у ранню пору
    не помічу пайзлики її.

    Он-де пух перини на ялині,
    у фаті – калина до вінця.
    А чого вартує синій іній
    на сувої хвої ялівця?

    Все укрите білою габою,
    тогою нагої пелени.
    Небеса любуються собою,
    падаючи млою на лани.

    Час гуляти перекотиполю.
    Посивілі квіти на межі
    облетіли як пелюстки болю
    на скляні прозорі вітражі.

    Вітер дує на холодну воду
    і не розуміє ще, чому
    та війнула кригою йому.

    Уміщають пайзлики городу
    гай, і поле, і, до ночі горду,
    сепією виткану, зиму.

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (4)


  36. Сонце Місяць - [ 2018.11.07 11:30 ]
    утаємниченим п ~*
     
    Кажіть нам про усе ніщо
    оскільки ви вже тут
    повідайте коронну суть
    її збагнути щоб!

    зірвіть покрови з маячні
    розвійте миттю дим
    гадаю вас несло сюди
    звістити, отже і ~

    Pеалії прості
    софіти, звук пішов
    у чому сміх, най знають всі
    нехай для когось шок
    мовчання, се
                        провальний стиль

    в ефірі маппет-шоу!




     




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  37. Ігор Шоха - [ 2018.10.25 22:35 ]
    Осінні вітражі
    Замайоріло рясно, урочисто
    і, неймовірне барвами до сліз,
    у сепїї осіннього намиста
    виблискує оздобою пречисте
    сусальне листя кленів і беріз.

    Яріє падуб охрою і хною
    у стилі ретро-модної краси.
    У видиві надії чарівної
    вчуваються далекою луною
    навіяні вітрами голоси.

    Сади покірно оголяють крони
    і тільки вишні ще горять щодня
    у маєві багряної корони.
    Не вистачає білої ворони
    у чорній хмарі ґав і вороння.

    І як усе це кинути навіки
    і не дійти до крайньої межі,
    де і не «любо, братці», і не гірко,
    але не жаль останньої копійки
    за ці неоціненні вітражі.

    А перелітне, юне і пернате
    несе свої печалі і жалі
    до ирію і до кінця землі
    та іноді північні емігранти
    вертають осінь до моєї хати
    у первісному болями селі.

    10.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  38. Ольга Паучек - [ 2018.09.13 23:38 ]
    ... осінь,
    Полинова осінь
    Краєм неба просинь
    У тумані тужно
    Журиться верба,

    Сонце непривітне
    В хризантемі квітне,
    Дощик тихо плаче,
    Бо тепла нема.

    На вербові коси
    Світанкові роси
    Павутинносрібна
    Райдуги печаль,

    Тиша солов"їна -
    На вітрі пір"їна...
    Кришиться повітря
    На терпкий кришталь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2018.07.14 01:05 ]
    Буде дощ
    Нависають кучугури
    Із небесних площ –
    Невеселі і похмурі –
    Певно, буде дощ.

    І пливуть, не поспішають,
    Десь у далечінь.
    Вітер шепче кожній з гаю:
    - Стань і відпочинь.

    Вилий тугу, вилий горе
    Морем теплих сліз.
    Смуток радістю побореш,
    Як поглянеш вниз.

    А внизу - дерева спраглі -
    Хочуть літніх злив.
    Щоби їх гілок смарагди
    Щастям зацвіли!

    13.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (6)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.19 19:43 ]
    Сивий сон
    Зимі не завше притаманні
    Ці відчуття: як дощ-мусон,
    Весь день – немовби у тумані,
    Весь день – неначе сивий сон.

    І часу невагомі хвилі
    Навіюють сонливий стан.
    І дрімота до ліжка хилить,
    Повіки склеплює й вуста.

    Ще у саду так біло-біло,
    Пускає позіхи зима.
    Природа – мов осоловіла,
    Дрімає стоячи, сама.

    У флегматичнім часоплині
    Сонливе бачу диво он –
    Немов жаринами в каміні,
    Вогнями закуняв неон…

    18.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (5)


  41. Олександра Христич - [ 2017.12.11 14:19 ]
    Свято наближається
    Прийшла зима у місто,
    Перемела шляхи.
    Тепер все біле чисте,
    Засніжені дахи.

    Хурделиця пустує,
    Гойдає ліхтарі.
    Сьогодні заночує
    У нашому дворі.

    Взяла нову перину,
    Легенькі подушки.
    Принадну скатертину,
    Пошила кожушки.

    Гаптує наодинці
    Мереживо на склі.
    Солодкі сни - гостинці,
    Подивляться малі.

    Мандрує сніговиця,
    В імлі зника танок.
    Тримає у правиці
    Щасливий Дзень-дзвінок .

    10.12.2017
    НЙ


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Ігор Шоха - [ 2017.11.29 21:32 ]
    Ракурси звисока
    Калина знову опускає віти,
    готуючись до сонної пори.
    Пелюстками поопадали квіти.
    І на подвір'ї витирає вітер
    осінні пурпурові кольори.

    Затуманіли силуети сонця.
    То явиться маною калити,
    то щукою пірне у ополонці
    і навіть не загляне у віконце
    донизу зі своєї висоти.

    Лишається на літо уповати.
    Його пора попереду іде,
    аби зимою побілити хату,
    весною одягти зелені шати
    і замінити убрання руде.

    А поки-що, минаючи Покрову,
    чекаємо Меланку й Василя,
    Різдво одне ...і друге. А земля
    оновлюється травами, і знову
    озимина заврунює поля.

    Ось-ось ударять хугою морози
    і віхола загляне у вікно
    як на екрані ретро у кіно.
    Розлукою заойкають мімози...

    Але нема чого ронити сльози
    за тим, що не вертає все одно.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (6)


  43. Ігор Шоха - [ 2017.11.11 22:08 ]
    Три побачення
                                    І
    У цьому місяці ще осінь.
    Її усе по світу носить
    у цей шалений падолист,
    а він їй чеше буйні коси,
    бо іноді і цього досить,
    аби почути вітру свист,
    побачити її наряди
    у лузі, в полі, у саду
    і наче лісову наяду
    любити фурію руду,
    яка вигулює по плаю
    як не тумани, то дощі,
    або іде по небокраю
    уже у білому плащі,
    показує знайомі лики
    усього сущого у ній:
    то водолій, то суховій...

                                    ІІ
    Він і вона «не в'яжуть лика».
    Танцює джигу буревій.
    Тремтять осоки і осика,
    дерев'яніє деревій.
    Живицею палає сосна,
    і не скидає на морозі
    зелену хвою голий ліс.

                                    ІІІ
    А фея одягає й досі
    дубову мідь, кленову бронзу
    і щире золото беріз.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  44. Галина Онацька - [ 2017.10.27 13:56 ]
    Осені

    Яблуками пахнуть твої губи –
    Ніжний і солодкий аромат.
    І п'янкий, нестримний подих згуби,
    Кличе, манить томно в листопад.

    І віддав би все тобі, єдиній,
    Навіть з неба зорі золоті.
    Осінь, Осінь, хто з тобою нині?
    Бо зі мною все не ті, не ті!
    26.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (1)


  45. Галина Онацька - [ 2017.10.26 15:29 ]
    Танець

    Зітхнула Осінь стиха крізь туман
    І розплела вербі руденькі кіски…
    Спинилась, прихилилась до берізки,
    А Вітер свій докурював кальян.
    Той день багрянцем золотим палав,
    Загравою високо до півнеба…
    У золоті найвищих проб потреба:
    Ним листопад всю землю укривав.
    Нічого, що всього на дрібку днів,
    Що вся краса від спалахів розтане,
    Підуть дощі і вип'ють синь тумани,
    Та й пропаде вся розкіш килимів.
    Піднявся Вітер – все йому не так.
    Ті килими розкидував байдуже
    Та оберемками позасипав калюжі –
    Похизуватись вмінням він мастак.
    А потім, раптом, Осінь підхопив
    І закружляв у танці дивовижнім:
    То пристраснім, а то не в міру ніжнім.
    Що ж, танцювати він завжди любив.
    В осіннім парку перехожі враз,
    Їх танцем зачаровані, спинялись,
    Красі, шаленству й ласці дивувались,
    Допоки сонця промінь не погас.
    25.10.17



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  46. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.24 20:17 ]
    Пень
    На осонні зашарівся пень -
    На краєчок мавка гола сіла...
    Дідугану серце - тень-телень! -
    - Ех, - зітхає, - сіла, та невміло!..

    Пам'ятаю, був я молодим,
    То й русалка на гілках висіла
    І до неї кіт, п' янезний в дим,
    Няв-нявчав по ділу й не по ділу!..

    І давно колись через ріку
    Як тяглась калинонька в намисті!..
    Красивіш не бачив - та й таку
    Років сто назад, як Божу милість...

    Як же добре бути молодим!..
    Прагнути когось кохати, друже...
    Не пеньком зітлілим... Менше з тим...
    Кожному котюзі - по заслузі.


    24.10.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (12)


  47. Ігор Шоха - [ 2017.10.24 12:02 ]
    Прощавай, осене
    Спека подалася за моря
    перелітну птицю обігріти
    і минає сяюча пора
    оксамиту бабиного літа.

    Майорять багряні кольори.
    Напинають золоту завісу
    хащі, косогори і яри
    на щетині голеного лісу.

    У зеніті догорає день,
    падаючи тінями на гору.
    На осонні зашарілий пень
    забуває, що було учора.

    Обсідає діда сивий мох,
    бородою виросли губ'яки.
    А колись, один із багатьох,
    аж у небо піднімав гілляки.

    Ну а нині все його досьє –
    тирса і украдені колоди.
    Та охороняє нічиє
    володіння лісового роду.

    А на пам'ять – щедрий урожай.
    Як уже не раз бувало досі,
    чується у небі стоголосе
    і її останнє, – прощавай,
    забирай усе, що має осінь.

    Забувай – як мій хрещений дід –
    цю палітру, голоси і тіні.
    Та не забувай своє коріння.
    Залишаю за собою слід –
    золоте і срібне павутиння.

    Оглядаю із усіх боків,
    де іще ховаються дарунки
    лісової мавки і чаклунки.
    І сміюся, – не насуплюй брів,
    ти єдиний із усіх дідів,
    що вважає осінь за онуку.

                                          10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (6)


  48. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:50 ]
    Уже калина надягла коралі


    Хати чубами мріють* на осонні
    Між кучерявих, коханих садів,
    І гріються на айстрах трутні сонні
    В солодких запахах незбираних медів.

    Уже калина надягла коралі,
    Красується і пишна, й чепурна,
    До перелазу вийшла наче краля -
    Така розкішна у селі одна.

    Ще яблука блищать в садах і груші:
    Останні, пізні - нині їх пора,
    А срібні павутинки прямо в душу
    Бринять сумними струнами в дворах.

    Димками тягне терпко, прілим листом,
    Летять, кружляючи, зажурені буськи
    У небі, що сіяє аметистом…
    Збирає осінь в кошики грушки.

    *МРІТИ – бовваніти, ледь виднітися.
    27.09.17



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  49. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:34 ]
    Ніч горобина

    Знову щось незбагненне, таке таємниче…
    Сива далеч могутня нависає дощем
    І туманом осіннім за обрії кличе,
    Огортає холодним і вогким плащем.

    Нашорошили вуха кущі край дороги,
    Скоро ніч знов розіллє чорнилом пітьму.
    У тополі старої змерзли репані ноги.
    І чому їй так зимно, я в толк не візьму.

    Місяць в хмари сховався, на землю й не гляне,
    Горобиними ночі прозвали такі.
    Вітер всіх відцурався й шматує тумани
    Й горобинові грона зриває гіркі.

    Завиває і плаче він вовком скаженим
    І розпачливі стогони кидає в ніч,
    Смика коси дерев, мов отой навіжений
    І кричить в піднебесся, як зляканий сич.

    Нашумить і натомиться, звісно, до ранку…
    І несправджені мрії, і туги жалі
    Рознесе, розкидає і стане на ґанку
    Проводжати в далекі краї журавлів.

    А заплакана ніч, вся розхристана й боса
    Осідлає баского на ранок коня
    І помчить в сиву даль, лиш її чорні коси
    Навсібіч розлетяться, як те вороння.

    Всі зітхнуть із полегшенням: врешті минеться
    Ця глуха, нескінченна, гнітюча мара.
    У осіннім мінорі щось дивне озветься:
    Саксофон щось так ніжно й натхненно загра.
    13.09.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.10.08 13:59 ]
    "Тужливо, себто "ЛЯРГО"
    Сумуєш, липко? Ти в передчутті
    зимової крилатої дороги.
    Опалі долу пасма золоті
    у забутті солодкої знемоги.
    Забулося... про те, що відбуло –
    у кронах нашу мрію колисало.
    Минулося... як спалах відцвіло,
    і в осінь, наче мрево, погасало...
    Таке, як літо – лі́тепле, м'яке,
    діткливе, як мелодія незнана.
    Таке, як щастя – плинне, нетривке,
    немов розтале в безмірі „кохана”...
    Ах, медоносно вихоплена мить!
    Чи струнна туга – як стріла у серці?
    Про що старенька липа шелестить
    крізь переливи відгорілих терцій...
    Забулося... Минулося... Зійшло
    у сум зимовий, віхол тлінні тіні.
    Аж раптом... боже!.. вихром ожило
    безумне в нас – як „Ля́рго” Верачіні...

    Безумне?! В безмір мовлене... Ловлю
    опальне листя – спалене „... ...!”.*


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   7