ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та чорні думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві

Сергій Губерначук
2020.09.14 09:22
Ненависть і любов боролись на мечах –
і кожна за ім’я твоє стояла,
і кожна гинула.
І тисячі тебе аплодували!

Я слово честі дав
сказати це ім’я із вуст одних.
Але мені тепер однаково чиїх.

Олександр Сушко
2020.09.14 09:09
Загнали у підпілля вороги,
На сайті спокій, затишок нірванний.
Втомилися без мене від нудьги?
Звиняйте - цілий місяць був у "бані".

А чи буває святість без гріха,
Чи без горнила та ковадла кузня?
Тепер зірвався пес із ланцюга -

Ігор Шоха
2020.09.14 09:01
Сонце упало за обрії дня,
небо усіяли зорі...
ніч запрягає блідого коня –
місяць стає на дозорі.
Може, упали і ми із небес,
судячи, що ото сниться:
то летимо, то блукаємо десь
іноді з милою, інколи без

Віктор Кучерук
2020.09.14 07:23
То було не моєю провиною,
Що, під нападом щирих надій,
Цілувався з чужою дружиною
І радів насолоді гіркій.
Закохався з бентежністю дивною
І без ницості хитрих умов, –
Непорушною і нерозривною
Видавалася зріла любов.

Петро Скоропис
2020.09.14 06:57
Ми житимемо вдвох, на кілька миль
самі, за височенним валом дамби
від континенту, в сутіні довкіл
підвішеної саморучно лампи.
Ми почнемо за картами двобій,
начуємось, як стугонить прибій,
покашлюючи, пестуючи мрію
під рвійну шарпанину вітровію.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2020.09.05 20:13 ]
    Нічні акварелі
    Знову повновидий у вікно
    зазирає... де-не-де у димці
    пастуха вітають зорі-вівці
    як у панорамному кіно
    на екрані сивого серпанку,
    де усе, що мріє угорі,
    буде гомоніти до світанку,
    як мою пронизують фіранку
    очі одинокої зорі.
    У тіні юпітери, куліси,
    зоряні актори, режисер,
    а на сцені величавий місяць
    нехотя освітлює етер.
    І тоді на обрії Ярило
    засіяє променями дня,
    за якими неземне світило
    осідлає ярого коня.
    Заясніють ранішні пастелі
    міражами танучих обличь...
    Та, зі самотою віч-на-віч,
    згадуючи очі у пустелі
    і мої небесні акварелі,
    намалюю сепією ніч.

    09.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.01 06:02 ]
    Таїна
    Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
    Таїна причаїлась в очах.
    Я жадаю твого поцілунку,
    Огортаю крильми, наче птах.

    І злітаю увись і співаю -
    Всі думки - лиш про тебе одну...
    До небесного втрапив я раю,
    Мов твою розгадав таїну.

    Ти покличеш мене на світанні,
    Як ранкова засяє зоря.
    Заквітує взаємне кохання,
    Океани осяє й моря.

    Я не бачив такого ніколи
    Наяву і у мареннях-снах.
    Як буяє у серці й довкола,
    Наче молодість, вічна весна.

    В несказанному цьому величчі -
    Таїна дивовижна снаги.
    Знову врода цвіте на обличчях,
    Наче ми - всемогутні Боги.

    І немовби незвідана сила
    Нам нові відкриває світи...
    І підносить, неначе на крилах,
    У святі небеса доброти.

    Доброти, і любові, і щастя -
    Просвітління зорить таїна.
    І веде крізь облуди й напасті
    До взаємин прекрасних вона.

    1 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  3. Олександр Панін - [ 2020.08.29 11:02 ]
    Сім'я... Вечеря...
    Вільний вірш

    Cім'я, Вечеря...
    Присмерк,
    немов у печері,
    Ніч сумна,
    За вікном летить...
    Чорна Труна!
    Ось, вже у кімнаті
    Вона!
    З труни піднявся
    Чорний Скелет.
    Кожний кіготь,
    немов Стилет.

    Cім'я,
    уся, як один,
    повстала на бій.

    Тримайся,
    любитель кривавих
    оргій!

    Битва тривала
    до ранку,
    Закінчилась на рожевому
    Світанку.

    Люди Скелета на підлогу
    стягли,
    Потвору, нарешті,
    перемогли.

    Ранок знищив
    усі черепки,
    Щезла труна
    і кістки...

    Довго ця ніч
    тягнулась,
    "Приду іще! -
    почулось...

    Новий вечір - бій новий,
    Бьються люди, не шкодують
    сили,
    Розкидали кістяк
    по кісточці,
    по одній,
    Знову потвору спинили -
    Знову все щезло...

    Чудовисько втретє прийшло -
    Кості зламали навпіл -
    Щось застогнало,
    щось загуло...

    У тому зловісному гулі
    Голос почули:
    "Кості зламати навпіл
    ви здогадались.
    щастя це ваше
    до вас підкралось.
    А то б знищив я вас
    усіх", -
    Прохарчав
    сумний
    Сміх".







    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.29 13:20 ]
    Мрія про... смерть


    В тихім небі яснім дивина догоря,
    Чарівлива така, величава
    Неймовірно зваблива вечірня зоря,
    Як вулкану ласкавого лава.

    І поволі блідішає вже небокрай,
    Тільки барва густа голубіє.
    Так прекрасно утомлений день помира,
    Ніби смерть – це була його мрія.

    Я би смерті хотів у житті найпізніш,
    Хай обірветься нить-волоконце.
    І найкращий останній напишеться вірш,
    Вгорне лава ласкавого сонця.

    28 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.24 00:49 ]
    Сяєво любові
    Вже вогко у саду, вечірня прохолода
    Із низу підкрадається, неначе кіт.
    Приємний вітерець дарує насолоду,
    Літаючи вгорі поміж зелених віт.

    Бува, котрусь із них ураз високо здійме*,
    Й розкрилюється гілка, так немов летить.
    І розкриває трепетно свої обійми,
    Хоча триває це лише коротку мить.

    Й життя коротке наше – злет його чудовий,
    Мов долі вітерцем підніметься колись.
    Й на мент осяє світ веселкою любові,
    То усміхається і розквітає вись.
    *ЗдІйме – авторський наголос.

    23 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.07 03:25 ]
    Танець нічних видінь
    В саду - прекрасна літня ніч.
    І сяють зір ясні опали.
    І духам сну - як могорич -
    Розлито спокій у бокали.

    Ніхто із них не крикне «Ах!»,
    А перехилить мовчки склянку…
    Бенкет цей тихий при зірках
    У них триватиме до ранку.

    І ночі короля рука -
    Безшумно королеву ночі -
    Під акомпанемент цикад -
    У танці закрутити схоче.

    І зачудований стоїш…
    Таких незвичних вражень повно…
    І дух-поет шепоче вірш
    Як відгомін утіх любовних.

    Чудна химерія така –
    Видінь танок нічного раю…
    І тільки шурхіт їжачка
    Тебе у дійсність повертає.

    7 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  7. Ігор Деркач - [ 2020.05.26 18:57 ]
    Мандри в нікуди
               І
    Всі, кому я винен – у Союзі.
    Не вертаю на свої круги,
    та і досі віддаю борги...
    У минуле еміґрують друзі,
    що не хочу, маю по заслузі,
    що бажаю, додає снаги.

    Зайвого нічого не мудрую.
    Як опікся – на холодне дую.
    Щирістю усі ми на виду,
    та аби не горювати всує,
    битою дорогою іду я,
    поки ще усе-таки іду.

               ІІ
    Не метаю бісеру нікому.
    Чим багатий, тим і воздаю.
    Помагаю бачити сліпому
    душу непомічену мою.

    Багатію на слова подяки.
    Не біднію, як минає день.
    Не поїду, як нема коняки...
    Не співаю, як не до пісень.

    Іноді буксує колимага...
    Чумакую, поки сили є,
    і моя велика перевага,
    що зозуля ще роки кує.

    І нічого, що іду до краю,
    що юрма наразі оминає
    і прозоре слово, і пісні
    і у білі, і у чорні дні...
    я усе одно недочуваю,
    що співають оди не мені.

               ІІІ
    Хай собі радіють антиподи,
    маючи об'ємні тиражі.
    Чорні душі все одно чужі.

    Хоч усі ми, ніби, із народу,
    не люблю лукавої породи
    з фізією щирої душі.

    05/20




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.26 03:16 ]
    Метаморфози сучасної зими або біла ніч у Києві
    Світлячки, як манливі принади,
    Розлились між гілля вусібіч…
    Ув обійми принишклого саду
    Опустилась, як сон, біла ніч.

    Мов потоками світлого лою
    Розтеклась по алеях зима.
    Насміхалась вона над імлою,
    Від якої вже й сліду нема.

    Витинанки-будинки… Квадрати
    Вікон світяться, чується сміх…
    Поцілунками хтось лоскотати
    Буде шиї коханих своїх.

    Це любов розтопила вже й кригу,
    І на серці в зими відлягло…
    Замість холоду лютого й снігу –
    Біла нічка дарує тепло.

    25 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.09 07:19 ]
    Нічна зваба
    Розлив туман волосся хвилі світлі
    На плечі ночі в далі осяйні.
    Очей смарагди ніжністю заквітли,
    Озера чар всміхалися мені.

    Плато чола – неначе полонина,
    Кущами затемніли дуги брів.
    Увігнута гора. Її вершина –
    Була , мов кирпа носика, вгорі.

    А попід нею – цілий гай калини –
    Рубінові розтулені вуста.
    У ямках вушок – наче дві перлини -
    Нарцисів консистенція густа.

    Аж занімів од щастя… Що це? Де я?
    Невже то дивишся на мене ти?!
    Кохане личенько понад землею
    Так вабило промінням золотим…

    9 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.12.09 18:42 ]
    Розчулена ніч
    Тихо алеєю йду,
    Змовкла пташина розмова…
    Нічка принишкла в саду,
    Затишна нічка зимова.

    Так, ніби зірку ясну
    Місяць торкає за плечі…
    Ніченьку враз пригорнув
    Тихий і лагідний вечір.

    Пристрасно так цілував,
    Груди налиті він пестив,
    Ніжні промовив слова,
    Вдяг їй намисто чудесне.

    Аж затремтіла уся…
    Ось де – зворушення сила!
    Нічка розчулилася
    І… потепліла!

    8-9 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (10)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.12.08 16:17 ]
    Чудасія
    Принишклий сад. Іще не вкритий снігом.
    Провіяний вітрами зусібіч.
    Вляглася на калюжі сиза крига,
    На віти легко звісилася ніч.

    Химерний дим. За ним – зоря вечірня
    Тихенько відпливає в далечінь.
    Неоновими сніжками враз вирне
    Й розкинеться, мов журавлів ключі.

    Дивуєшся: ну що за чудасія
    Іздалеку прилинула сюди?
    Градини зір хтось із пітьми насіяв…
    Й вони застигли краплями слюди.

    7 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 0 (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (3)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.26 12:26 ]
    Мрія
    Якби ми десь, на острові кохання
    Хоча би тиждень, мила, провели…
    Любилися б із рання до смеркання,
    І тішились од радощів малих.

    У небесах, за хмарами літали
    І лебедями ніжились між хмар,
    Кохання випиваючи нектар…
    У прохолоднім озері Купайло -

    Чарівний Бог – обох благословляв
    На ігрища, веселощі у хвилях –
    Голісіньких, мрійливих, розімлілих,
    Де радістю світилася земля…

    Я б дарував тобі чарівні квіти,
    Співав моїх закоханих пісень…
    Могли б в обіймах безкінечно мліти,
    Спинився б час, що в вічність нас несе…

    І стомлені од пестощів, цілунків,
    Щасливі, завмирали б у імлі…
    О Леле, дай, благаю, подарунку!
    Даруй на мить нам раю на землі!

    5-6 – 26 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.20 03:07 ]
    Метаморфози буття або видива туману
    Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
    Сади укрив давкий, задушливий туман…
    Мов світові всьому легку пов`язку димну
    На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

    І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
    І льоля та густа й доволі ще м`яка…
    Хтось дмухає йому на пальчики схололі,
    Дає тепленьку грудь – напитись молока.

    Принишкло все навкруг – і немовля красиве,
    І матінка його – білявка чарівна…
    Лише бреде життя, неначе старець сивий
    І йти куди – не зна – наосліп у туман…

    19 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (4)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.11 08:36 ]
    Сон осінньої ночі
    Нечутно місяць у імлі ступав –
    Туман по саду й небесах розвозив.
    Натомлений, змарнілий листопад
    Виплакував останні жовті сльози.

    Білявка осінь? Що за дивина?
    Як марево, розвіяла волосся.
    І огорнула косами сповна…
    І цілувала… Чи мені здалося?

    І наче тихий стогін піднебесь
    У ватяних заплутався барханах…
    Я в Осінь входив аж по вінця – весь!
    Наснилось, що вона – моя кохана!


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (8)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.12 03:05 ]
    Два сонця
    Боюсь любові я твоєї –
    Які великі в неї крила!
    Щоб коло сонця в апогеї
    Ти їх собі не попалила.

    Я - джерело твого кохання,
    І джерело твого натхнення,
    Які од вечора й до рання
    Діяння будять дерзновенні.

    Не вірю й досі я - чи сон це?
    На відстані обійми чую.
    Для мене й ти сама – як сонце,
    До котрого увись лечу я.

    Два сонця у кохання небі,
    Глибокому, як води Нілу,
    Зійшлися, мов лебідка й лебідь –
    Любові пристрасть запалили!

    В одне злилися вже, о світе,
    Ти не згориш од нього, вірю.
    Воно тобі любов`ю світить
    У дні веселі й будні сірі.

    12 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)'



    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (4)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.23 03:51 ]
    Нічні видіння
    На листі потьмяніла бірюза,
    І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
    Осінній смуток в душу заповза,
    Вогні у небі, як відьомські мітли.

    Літак у темряві летить, свистить,
    І сопла випускають скрип і скрегіт.
    У моторошних призвуках на мить
    Вчувається чийсь гомеричний регіт.

    Немов повилітали духи злі
    І казяться в небеснім фіолеті.
    Стрибають п`яні відьми на мітлі,
    Насмішки відпускаючи у леті.

    …А сад - із чорносливу мов ріка –
    Зіщуливсь, підібгав, як ноги, тіні.
    Під співи заспокійливі цикад
    Зітхають зорі тихо в мерехтінні.

    22-23 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.04 14:55 ]
    Скульптурі поета в парку письменників у Ірпені


    На красиву лаву я на мить присяду,
    Усміхнеться Муза ніжно так мені.
    Прилети неждано, ти моя розрадо,
    В чарівному парку в місті Ірпені.

    Будуть хай навіки там благословенні
    Руки, що створили цей скульптурний злет.
    Де присів на хвильку і застиг в натхненні,
    Вчувши голос неба, істинний поет.

    Там йому в уяві ранок золотіє,
    В ореолі Муза, як Весна, летить.
    У повітрі - замок, що його Вітія*
    Побудує словом у сяйливу мить.

    І для нього мовби - лік спинився часу,
    І відсутній погляд бачить тільки вись,
    Де в кабріолет упряжені Пегаси
    Везти Музу в замок разом узялись.

    Там вона - Богиня - сяде на престолі,
    Вітер їй в корону зорі намете.
    Це - поета Мрія, це - поета Доля,
    Що її увічнить слово золоте!
    ________________________
    *Вітія - поет.

    3 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (5)


  18. Юрій Сидорів - [ 2019.04.01 22:55 ]
    Тепло
    Тремтить прохолода в пітьмі лісовій
    І по-партизанськи відходить у хащі.
    А день розгортає секретний сувій.
    Умови для наступу майже найкращі.

    В резерві стоїть наступальне тепло,
    І вказано час весняної блокади.
    А щоб у фіналі красиво було,
    Призначені пафосні дійства й паради.

    Загони утомлених вкрай колотнеч
    Здають стратегічні лани та городи.
    Втрачає вагу білосніжна картеч -
    На неї впливає сезонність Природи.  

    Не висуне більше зимових носів
    Ніхто із числа партизанської раті.
    Командувач їхній у штабі засів,
    А з ним - ад'ютант і штабістки цибаті.

    До жовтня не буде наказів, депеш.
    Синоптики викличуть страхи і стреси.
    Все інше: аналізи, фейки та треш -
    Ганебні розваги бульварної преси.

    У блогерів інформаційний застій,
    Шукають інсайдерів і журналісти.
    А правда одна в іпостасі святій -
    В секрети Природи нікому не влізти.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (11)


  19. Світлана Ковальчук - [ 2018.12.14 23:10 ]
    То світиться сніг проти ночі
    То світиться сніг проти ночі.
    А ніч – поза сніг перейти.
    Гілки – рукава-поторочі.
    Торкнеш їх окрайцями ти,
    Окрайцями снів, течією
    Солодкої тиші в шибках,
    Ти похапцем глянеш - і глею
    Нічного наб’ється в думках.

    Та світиться сніг проти ночі,
    І кіт попросився піти.
    Ти – боса, ти – здивлені очі.
    У вузол збираєш кути
    І йдеш мовчазними садами,
    Завдавши кути на плече.
    Кіт, сторож високої брами,
    Сліди на снігу прорече.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (6)


  20. Ірина Вовк - [ 2018.11.18 11:56 ]
    "Все думалося: дзеркало тривке..."
    Все думалося: дзеркало тривке
    супроти років су́єтного плину,
    а дзеркало – як видиво тремке –
    втікає з рук і б’ється без упину.
    Химери тріщин, хаос кольорів –
    і ось уже висвітлює уламок
    промінним сяйвом мій надхмарний замок,
    де образ твій так зоряно горів.
    Ми – дві зорі. Та наші небеса
    у відсвіті дзеркал такі холодні,
    що нам бракує кроку до безодні,
    де все руйнує в темряві гроза.
    Кришиться скло. Удари блискавиць
    порушують гармонію зображень.
    Мутніє тло… Забуті крихти вражень –
    мов більма на очицях у вовчиць.

    …І сни приходять хижо, як вампіри,
    тривожні сни у мареві ночей:
    бенкет у замку зоряної Іри,
    а в дзеркалі – промінна кров тече.

    Втрачаю ґрунт. В повітрі зависаю.
    Вампіри блідо шкірять свій оскал.
    Тьмяніє світло… Господи! Згасаю…

    Та образ твій зоріє із дзеркал.



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.08 18:04 ]
    Золота пора
    Листя золотаве листопаду
    Все щедріше землю обійма.
    Морозистим подихом іззаду
    Дихає-штовхається зима.

    Золото у осені в господі
    Незникоме, в нім – її огром.
    На деревах вдень – і переходить
    У вогні вечірні над Дніпром.

    Чарами розкішної оздоби
    І на вірші, осене, хлюпни.
    Щонайвищої у слові проби
    Набиратимуть нехай вони!

    7.09.7526 р. (Від Трипілля) (7.11.2018)



    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (11)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.28 23:44 ]
    Над тихим озером
    Над тихим озером сумним,
    У темряви ласкавій тиші
    Картини сонячні весни
    Олією уява пише.

    Трави шовкової єдваб
    І солов`їв розкішні трелі,
    І ніжно-сивий пух кульбаб,
    І хмар осонцених тарелі.

    Проміння бризки на воді,
    Вербові котики пестливі,
    Дівочі лиця молоді,
    Веселки сяючі у зливі…

    І зелень свіжа поміж віт,
    І танці риб на синім плесі,
    Магнолії, черемхи цвіт,
    Бузкові пахощі чудесні.

    І небеса, і небеса –
    Чарівні розсипи сапфірів!
    Яка краса, яка краса!
    Їй-Бо, очам своїм не вірю!

    …Над озером і восени
    Спиваю мовчки сіру тугу…
    Які приходять диво-сни
    У темряві імлистій лугу!

    28.08.7526 р. (Від Трипілля) (28.10.2018)



    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.21 01:10 ]
    Із циклу Нічні видіння Тінь війни
    Очам не вірю: Київ у диму,
    Спалахують будівлі і дерева…
    І грізний гул по місту усьому,
    І літака над садом – тінь сталева.

    Чи скине бомби у наступну мить?
    Апокаліпсису настала ера?
    І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –
    Ідуть колони танків й БТРів*.

    Все місто дотліває у вогні,
    І лава із вулканового жерла
    Ген розтікається удалині,
    Вже вулиці десятками пожерла.

    Боги, невже живу останній день
    Й душа уже готується до висі,
    Де звів лице сумне, немолоде
    Із відсвітом кривавим древній Місяць.

    І я моливсь між колихання віт
    В диму пекельнім, думав, що востаннє,
    За цей чарівний неповторний світ
    І припинить благав це розтерзання.

    Немов би Путін щупальця страшні
    Сюди просунув і душив помалу…
    Та це були лиш видива нічні!!!
    За мить усе затихло і розтало!

    І знову я моливсь, як уві сні,
    У дум своїх тяжких тривожнім граді –
    Щоб те, що лиш привиділось мені,
    Не сталось у майбутньому насправді!

    20.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  24. Тата Рівна - [ 2018.08.26 11:50 ]
    Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))
    У порожній кімнаті — зрадливі тіні
    Ніби видіння — на тій он стіні
    На цих стінах на тих стінах
    На кожній із них —
    Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
    Ну ти ж не проти що я навпроти
    Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
    Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
    Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
    Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

    Слухай
    Ти можеш кричати якщо хочеш
    Якщо можеш
    Якщо не заціпило рота
    Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
    Збірна знань про мікросвіт
    А ти мені — про тіні на стінах
    Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
    Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
    Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
    Визначся вже на якій ти стороні
    Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
    Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

    Лиши своє серце — мені
    Мій любий
    Я вже у іншому світі та ти — ще ні
    Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
    Не варто
    Мій любий -
    Дограєшся до інфаркту

    У тебе більше немає спроб
    Немає карт
    Немає фарту
    Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
    Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
    Твоя свідомість вже здійснена -
    Буття по Сартру

    У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
    Порожня кімната
    І кілька секунд до старту

    24.08.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (7)


  25. Ігор Деркач - [ 2018.08.05 08:17 ]
    Пробудження
    Біжить весела колія
    по битій польовій дорозі.
    Ніде нікого. Небо, я
    і тато з віжками на возі.

    Риплять колеса. І шлею
    натягують гривасті коні...
    А я собі тихенько сплю
    у сіні на своїй долоні.

    Усе, що є – моя земля.
    Як на долоні наді мною
    гаї, і луки, і поля –
    коловорот осі земної.

    Жують вудила жеребці,
    а я пильную синє небо,
    де тануть білі баранці,
    живі увагою до себе.

    І просинаюсь. Я один
    у тихій одинокій хаті.
    Немає ні коней, ні тата,
    а сон розвіявся як дим.

    І знову коней запрягаю...
    Хай спочивають козаки,
    а я – до синього Дунаю,
    на плеса їхньої ріки.

    Аж ось вони – сини Арея!
    І... як у бескид загули...
    Чвалають у ярмі воли
    по сіно з ясел у Морфея.

    І кавалькадою – у дім.
    Мої алюзії – не всує.
    За вікнами ударив грім,
    ось-ось... і дощ уже танцює.

    Дитячі видива летять
    як той Ревучий за пороги.

    Немає кращого нічого,
    як просинатися... у п’ять.

    Але й літа – як та дорога:
    аз, буки, веді, іже, ...ять.

    08/18


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  26. Ігор Деркач - [ 2018.07.19 07:03 ]
    У форматі десять на десять
    Охоплюю душею    цілий світ
    і   подумки    рушаю   у   політ
    поза    водойми    гори і моря
    де   сяє   ще     поетова    зоря
    і     вечорами     пізно    уночі
    іще     перекликаються     сичі
    його Дніпро Арал і Петербург
    у    кондуїт     нотує    деміург
    теперішнє минуле майбуття  
    усе    що називається    життя.

                           07/18


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Шоха - [ 2018.05.09 06:37 ]
    Метеликом на вогник
    Лечу. Куди, і сам не знаю,
    але вважаю, що лечу.
    Бодай до самого Дунаю
    усе можливе по полечу.

    Ніде нікого. Оглядаюсь,
    а на мітлі всього одна...
    Я з нею іноді вітаюсь,
    коли гадаю,- хто вона?

    А інше все – конвеєр літер,
    чудні фантазії, вода...
    Один у полі буйний вітер,
    якому буря – не біда.

    І не біда, що є охочі
    до малоочевидних див,
    до Вальпургієвої ночі
    на шабаші усіх вітрів.

    Чатують уночі химери.
    Але не запираю двері,
    аби мій замок не замок.

    Собою тішаться етери.
    А я всього лиш із паперу
    і мрій дитячих літачок.

    05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  28. Марґо Ґейко - [ 2018.04.13 14:46 ]
    епіграф
    буря встромила блискавку в голку море мов келих без дна
    сонце і місяць сяйвом скроїли небо у два полотна
    зоряні риби їх заселили світить люстерком вода
    в грот потойбічний дивиться вічно дівчина ця молода

    простоволоса хоч завжди боса ноги не знають стерні
    очі її такі ж надзвичайні як і луска на стегні
    майже людина дщерь океану носить прокляття хвоста
    житиме довго доля наяди завжди була не проста

    кротке обличчя наче причинна з пісні родився тайфун
    вуха і душі воском залити слід екіпажеві шхун
    танго торнадо спінює келих грає стихія вина
    хто з ним станцює скроні у того вже не торкне сивина


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (1)


  29. Марґо Ґейко - [ 2018.04.01 18:38 ]
    Quasi -
    Наразі у добу засилля фотошопа
    Піднести може всяк філістера чи хлопа.
    Призначити в сенат або в легіонери,
    Знецінити, за мить послати на галери.

    А це насправді є незвідана спокуса.
    Я милому тому розпушую вже вуса,
    Малюю родовід, відзнаки, навіть лати,
    Хатину оберну на замкові палати.

    Намріялось, що він є вершником в шоломі .
    Ми нібито близькі, втім, майже незнайомі.
    Природа взагалі не терпить порожнечі,
    Були би еполети, підгоняться і плечі.

    А лицарів гризе екзистенційна криза,
    Тому я віділлю ще бронзового списа.
    Парсуна ця п’янить як трунок із розмаю,
    Він, справді, най- най- най- з усього, що я маю.

    Фантазія тонка породжує дракона,
    Бо знаю, є така з Георгієм ікона.
    Княжну рятує він від грізної наруги,
    Орудує мечем, тримаючись попруги.

    Назавтра я йому в сердечному лептопі
    Зліплю уже хвоста в уяві - фотошопі.
    Захочу, мій Тесей повстане Мінотавром,
    А Яго далебі Венеціанським Мавром.

    Хоча із-за плеча лунає засторога,
    З биндюжного коня творю єдинорога.
    Мій маятник хитає від пекла і до раю
    Боюсь, коли зустріну, то навіть не впізнаю.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (4)


  30. Дружня рука - [ 2018.02.09 16:44 ]
    Підробка*
    Один дивак
    Образився не жарт,
    Коли став надто дорогим її талант.
    Йому раптово начебто на фарт
    Створили не відмовний варіант.

    І ось уже на сцені мов жива ...
    Для кожного знайомі риси.
    Усмі́шка іронічна. Красива голова.
    Ніхто не упізнав. Комп'ютерна актриса.

    Інші актори грають, а вона завжди одна.
    Вставляє кадри режисер у фотошопі.
    Її житло оточує стіна.
    Захоплення в Америці й Європі.

    Через комп’ютер сотні інтерв’ю,
    Полки фанатів оточили вже квартиру.
    Гей, режисер, віддай ув'язнену свою.
    Люблять її і п'яну, і нещиру …

    Придумав шоу з пишних похоро́н,
    Мільйони плачуть. І кидають квіти.
    І поліцейських цілий ескадрон.
    Його підозрює пів світу …

    Убивця. Як ти міг?!
    І вже тюрма. І ненависть палає у повітрі.
    Не доведеш нікому, що її нема.
    І не було ніколи на цілому світі.

    У фільмі хтось придумав порятунок,
    Хтось знову наче ходить в королях.
    Хіба Вона – це інструмент чи обладунок?
    Хіба є інше щось, окрім як серця шлях?

    Відчув від жінки справжньої утому,
    Замінник в цьому, підробка в тому.
    І опинився сам ні в чому,
    І не вручають Оскарів такому …

    * ідею запозичено з фільму S1MONE


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Дружня рука - [ 2018.02.02 21:04 ]
    Жінка, народжена музикою
    Це неймовірно. Ти така жива.
    Поки я граю, ходиш, розмовляєш.
    Як перестану, мить і ти щезаєш.
    Я і не знав, що у рояля цього є душа.
    Якщо раптово в такт не попадаю,
    Ти наче плачеш, образ твій втрачаю …
    А я все граю, я не зупиняюсь,
    Тебе про все на світі розпитаю.
    Як музику тобі писав за цим роялем музикант,
    Як присвятив одній тобі дарований йому талант,
    Як вберегти тебе від бід людських не зміг,
    І заново тебе створив, у музиці зберіг …
    Хтось має хист, рятує світ з картин,
    А він зробив ось так. На цілий світ один.
    Колись серед майбутніх поколінь
    Такого музиканта ти зустрінь,
    Щоб зміг тебе таку він оживити
    І з ним потанцювати запросити …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  32. Дружня рука - [ 2018.02.01 19:34 ]
    В щоденний гамір замурована людина
    Ти стоїш у місячному світлі.
    Така незвичайна, така таємнича.
    Прозора зовсім. Міг би простягнути руку крізь тебе.
    Я спробував. Але ти кажеш:
    - Не роби цього, не треба.
    Це може тебе навіть не налякати.
    Це може тебе зробити чужим.
    Ти не знатимеш, що можна від мене чекати.
    Я не знатиму, чи зможу вважати тебе своїм.

    - А так, нам лише потрібно шукати
    Якийсь інший таємничий світ.
    Де наші світи можна об’єднати,
    Дійти б якось до тих таємничих воріт.

    - А так, ти можеш поруч зі мною стати.
    Ти можеш мене про мій світ розпитати.
    Я можу побачити тебе і почути.
    Я можу твого серця ритми відчути …

    Як все це далеко від земних турбот,
    В щоденний гамір замурована земна людина.
    Частіше всього, що якийсь автопілот
    Веде її серед систем гірського серпантину …

    А що той інший світ? Чужий тобі й мені.
    В нас все буденно. Може, навіть павутинно.
    Давай спочатку спробуємо в сні.
    Відчути свою суть вартує поклітинно ….

    Там інший світ. Я всюди і ніде.
    Я відчуваю там твою присутність.
    Разом з тобою стали одним днем,
    Одним дощем і променем одним відчутність ...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Ігор Шоха - [ 2018.01.24 00:08 ]
    Наврочена доля
    Тяжко у світі одному.
    Та варіанти ще є.
    Майже у сіно й солому
    кличе до себе додому
    щастя таємне моє.

    Бути у тому полоні –
    що то за зілля хмільне!
    Місяць чарує уповні,
    де у природи на лоні
    ти обіймаєш мене.

    Як же то файно буває
    явно, а не уві сні,
    бігти оазою раю...
    Муза моя нагадає,
    що́ оживе у мені.

    Може, поезії крила?
    Може, мета житія?
    Може – яка полюбила?

    Не забувай мене, мила
    мріє-надіє моя.

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (10)


  34. Дружня рука - [ 2018.01.21 14:53 ]
    Мрія про Україну
    Дивуюся. В моєму кріслі гостя.
    Всміхнулась. Нею вражений мовчу.
    Чекаю на пояснення цього чарівного нашестя.
    Приязнь і цікавість у собі́ відчув …
    Мене не знаєш ти, - почув нарешті, - а я давно читаю:
    В твоїх фантазіях, в твоїх думках блукаю.
    І навіть іноді, коли ти щось питаєш,
    Я подумки тобі відповідаю …
    Наприклад, знаю, що учора
    Ти збудував свої нові світи:
    Це наче втрата пам’яті від Мандрагори,
    Коли хтось потрапляє не туди.
    А ще придумав ти молекули любові
    І розмістив їх мов на дереві плоди.
    І так багато сили у твоєму слові,
    Що крізь світи мене відправили сюди …
    В моєму світі в мене інший образ.
    Побачити мене очима ти б не зміг.
    В моєму світі небезпека. Колапс.
    Мій світ від твого мій рід не вберіг …
    В моєму світі думка – це реальність.
    Щось оживає і зникає кожну мить,
    Колись добром наповнена блакить,
    А зараз обрій від пожеж горить …
    Повірив я у цю містичну повість
    І полетів у ті нові світи.
    Навіть, якщо це прикра випадковість,
    Я чимось мушу їм допомогти …
    Планету всю заповнила орда,
    Від інквізиторів ховається остання мрія.
    Ми летимо. Частина цього хаосу душа -
    Моєї подруги і розпач, і надія …
    Там де Європа, пустка й чорнота,
    Європа як завжди хотіла стати збоку,
    І ця її злочинна сліпота,
    Її й згубила одноруку й однооку …
    Москва втішається парадами машин,
    Що несуть світові безглузде сіроманство.
    Це відчувається на рівні атомів, клітин,
    У різних вимірах по суті те ж саме московське ханство …
    Згадав філософа, що говорив глухим,
    Як час покаже, нерозумним і сліпим:
    Як уподобишся у вчинках злу,
    То сам злом станеш … Я знав вже, що робити з цим …
    Звертаюся у пустоту: ну що тепер скажеш, Богдане!
    Невже заради помсти й віри королю
    Ще й на тверезу голову, не п’яну
    Віддати землю варто на поталу гультяю …
    Який продав її за п’яний гріш султану і якомусь хану!
    Всім зайдам, що одразу збіглися на поклик,
    Що тут усе дешево, роздають ...
    А помилка у цім твоя, і не один казав про це полковник …
    У забуття думки полковників несуть …
    Були суди і правив в них закон,
    Книжки писали, розвивались школи,
    Католик, православний, іудей,
    У іншості не бачили крамоли …
    На сейм чи сеймик хтось, як виїжджав,
    То забував про своє особисте,
    Хто мав майно, той і урядував,
    Не ідеал. Але не рабство прийшле …
    Здивуєтесь, але звелись полки,
    Європа наче в мріях Ярославни,
    Що бачила у снах над Києвом зірки,
    Живіша всіх живих. Здавалось, була майже бездиханна …
    У кожному в тім світі стала своя роль.
    Ординське рабство захлинулось.
    Та не потрібен більше мій контроль.
    До моїх друзів здатність мріяти вернулась …
    Дивлюсь, куди ж думки їх поведуть,
    Я ще світів таких не бачив,
    Як вони світ цей свій новий назвуть,
    Там й Україна є. Так мені інший той народ віддячив.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Дружня рука - [ 2018.01.20 11:36 ]
    Що цінності в безкриллі
    У очі інквізитора дивитись,
    То справді задоволення мале,
    За соломинку розуму схопитись,
    Якщо в очах тих є хоч щось живе …
    Ти розумом своїм всіх здивувала,
    «Померлих» двох з могил їхніх підняла,
    А заздрість поруч мов мара постала,
    Людська глупота відьмою назвала …
    Ти їм про те, що прочитала у книжках,
    Списала у землі світанках,
    Що вечорами бачила в зірках,
    А страх говорить, що ти «мор» вчинила в замку …
    Красуня, коси твої до землі,
    Таким вклоняються великі королі,
    А перед очі пре якась подоба,
    Даремна твоя слів спокійних спроба …
    Погляд надії посилаєш у віки,
    Що це можливо, знаєш. Поможи!
    Когось у часі просиш і благаєш …
    І він не витерпить. Зламає всі закони. Що для любові людські заборони?!
    Зірвавши пелену тисячостоліть,
    Ховаючи кохану від жахіть,
    Той хто з тобою наче привид говорив,
    Тебе від твого світу полум’ям закрив.
    Здивована. Світ замків і машин.
    Жінок, що не згинають спин. І не ховають вроду від людей.
    Тобі достатньо було двох годин,
    Щоб зрозуміти, хтось усе зробив. Із твоїх мрій. І деяких ідей.
    А час, як виявилось, спить. Твоя любов, як і тоді, стоїть
    В оточенні новітніх інквізиторів очей.
    Для них тепер не злочин книжка чи знання світів.
    Новітній злочин – вибух почуттів.
    У цьому світі нежива любов,
    Пальне для мозку, що колись текло як кров.
    І словом неможливо образити,
    Усе, що можна, треба дослідити.
    Твою любов зібрались засудити.
    Твої емоції тут жоден аргумент.
    А вирок – знову на вогні спалити,
    Бо не потрібен недолугий інструмент.
    Ламаєш все. Що цінності в безкриллі?!
    І разом ви щезаєте в віках.
    Машини й інквізитори безсилі.
    Там де любов, там пропадає страх.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Ірина Вовк - [ 2018.01.19 17:42 ]
    "Ота вода… о, та чудна́ вода…"
    Ота вода… о, та чудна́ вода –
    підступна і манлива, наче зрада…
    Моя тобі, предивна Діво, рада:
    коли прийде пречиста Коляда,
    до тої каламутної води
    ой не ходи, пресмутна, не ходи…

    Посеред дзвонів щедрих Водохрещ,
    Посеред магій Світлої вечері
    вогонь завітний блисне на киче́рі,
    і ти усе покинеш – і підеш
    до тої заворотної води –
    ой не ходи по вроду, не ходи…

    Зведе на безвість… Боже, відверни!
    (Отут Козу Лукавий напуває –
    він душу вкрав і тут її ховає).
    До тої душегубної води
    Ой не ходи, прелюба, не ходи.

    О, та вода! Ота чудна вода
    тебе таки зманить, Предивна Діво…
    Паде зерно… Чи плідні будуть жнива,
    коли в Кози дозріє «борода»?
    Тшшш!!! Тихо-тихо… Бачите: сліди!
    Наврочиш лихо, Діво…
    Не ходи!

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення".- Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (4)


  37. Дружня рука - [ 2018.01.19 14:46 ]
    Допомога мольфара
    Щось непривітна Верховина. Уся в вітрах …
    Колиба двері мов сама відкрила. Ламаєш страх.
    Чого вас в гори? Тут саме каміння? Питає старий гуцул.
    Сміюся: в пошуках цікавих клаузул?
    Попахкує у нього люлька,
    Чи то земля в руках? Вертить. Маленька кулька …
    І вік його для мене таємниця,
    Чи то йому таке свята водиця?!
    Чого прийшов? На бай зайшов? Чи бартки гарної не маєш?
    Сміється: в жовтні може афини збираєш?
    Чекай, принесу бербеницю. Може зі мною поснідаєш.
    Чи яка бола? Але ж борзо ходиш? То правди значить ти шукаєш.
    Ото вже варият. Одного вже такого знаю.
    Сиджу отут і теж у гір сто літ питаю.
    І вже щось знаю. Трохи бачу. Трохи чую.
    Бери ось гуглю. Троха з тобов помандрую.
    Зайшли в печеру. А вона питає: єк дужі?
    Що тут сказати? Я ж гуцульською не знаю.
    Мій гуцул каже: та хіба ж то лихо.
    Кажи, як вмієш. Але кажи дуже тихо.
    В наступну мить ти раптом помічаєш, що ти вже птах. Летиш.
    Щось по землі шукаєш.
    Чужа якась земля. Порожня. І втомились крила. Здавалося, що спиш.
    Та відчуваєш, що втрачаєш сили.
    Мольфара кличеш. А його нема. Ти падаєш …
    Упав без болю. А навкруги стіна. Печера мовчазна.
    Ти знову пробуєш. Злітаєш вище й вище.
    І раптом вниз. Фігура мовчазна. То інший я.
    Замучила війна. Десь в самоті моя сім’я.
    Не повернутись. Я це розумію. І вибору нема.
    І знову вниз. І знов багнюка, рови,
    Австрійська форма. Незнайомець щось говорить.
    Це знов війна. Потиснута рука.
    Мій птах летить. У прірву він шугає. За ніччю ніч.
    За роком рік минає.
    А далі диво – дивина. Сидить у горах чоловік і шахи грає.
    Якими ти? Мене питає.
    Хай будуть білі. У перемоги є ціна? Ціни не має.
    Є мета. Хто зрозумів мету, той в грі перемагає.
    Та чудернацьки граєте щось ви. Хіба одразу стільки ходів
    Оця фігура має? І кінь так різко вниз не повертає.
    А хто це так сказав? Хто правила дав ті?
    А може правила у кожного свої.
    Хай кожен сам по своєму зіграє …
    Тоді де візьму я аж стільки тих світів?!
    Тоді і істина буде моя?!
    Але ж самотність гірша за звитягу.
    Оце і є твоя ціна …
    Шукаєш одинокі душі і творите всі разом світ.
    Чи світлий, чи такий як чорна ніч?
    Заради спільного добра
    Ти відмовляєшся крутити долі.
    Свою, чужі. У цьому добра воля.
    Кусочки світлого збираєте в одні долоні …
    Я дякую за все почуте. Зі мною поруч весь мій рід.
    Політ – то вже для мене звична річ.
    Але чомусь, чим далі, тим чорніше,
    Все менше переплетені світи.
    Що на землі здається багатіше,
    То для душі – в багнюку забрести …
    Голос мольфара: ой, пропаде ґазда.
    Я й не помітив, що весь час той поруч був.
    Вирує темрява безглузда.
    А у цих шахах хто хоч щось добув?
    І знову на горі. І знову шахи.
    Сидить, блиститься весь яскравий пан.
    І посміхається, говорить дуже гарно.
    Але вже правила диктує сам.
    І кожні п’ять хвилин він правила міняє.
    А може навіть кожну мить.
    І круговерть він цю не зупиняє.
    Втікай назад. Душа моя кричить.
    Я дошку з шахами від себе відкидаю.
    І знову птах мій десь в пітьмі летить.
    Кидається із боку в бік. Він обрій хоч якийсь шукає.
    Враз бачить світло. Радісно кричить.
    Знову печера. Все пізнав? - питає.
    Супутник мій. Я вже й не знаю хто.
    А де ж мій рід? Десь по світах блукає.
    Як буду рятувати я його?!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Ігор Шоха - [ 2018.01.04 18:49 ]
    Втікачі задзеркалля
    У новому
    у цьому році
    я тебе уже не дожену
    і її залишаю одну
    на своєму
    на тому боці
    у запряженій вітром гарбі
    повезу діадему
    тобі
    а тіару юрбі
    далебі
    ти у мене єдина мила
    відображена у житії
    де ще є не мої
    а її
    осяйні лебедині крила
    ой хотілося би
    аби
    перевіяне не боліло
    і не в’януло юне тіло
    та не ті ми уже голуби
    і тяжіємо не до гульби
    а навколо все біло
    біло
    укриває габою зима
    і поля
    і пейзажі околиці
    де поезія лине сама
    у проталини невідомості
    і за обрисами химер
    за якими тужити всує
    ще покличе у далечі Ейр
    та
    яку я щоночі чую
    і невидимий мій оберіг
    запорошує іній
    і сніг
    ті вуста
    за якими сумую
    пеленою стирає повністю
    і вертає у вирій
    а біг
    все ще мариться уві сні
    не тобі і не їй
    а мені
    обіймаючи невагомістю.

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (5)


  39. Надя Семена - [ 2017.12.14 22:54 ]
    Білила ніч
    Білила ніч хати дерева,
    До ранку сипала вапно,
    Сміялась сніжна королева,
    У чорно-білому кіно,

    Складав хлопчина з криги вічність,
    Старий казкар складав сюжет,
    Дитинства давнього магічність,
    Бали, принцеси, скрип карет!

    Уже давно рахую будні,
    І дещо знаю про життя,
    Та срібний сніг лежить сьогодні,
    Йому радію як дитя!

    На білих аркушах газонів,
    Я напишу свої казки,
    Чарівний сніг летить сьогодні,
    Гортає спогадів листки!


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Надя Семена - [ 2017.12.10 12:03 ]
    Йдуть дощі і сто років самотність...
    Йдуть дощі і сто років самотність
    Тут блукає глухими стежками,
    Прилітають круки лише в гості,
    Та й то іноді, збоєм програми.
    У верхівках дерев свіжий вітер,
    Відкорковує спогади древні,
    Тут колись могли жити й любити,
    І щасливими бути… напевне.
    Горювати… і сльози солоні
    Подорожником котре століття
    Проростають стиха на осонні,
    Ще живі, наче вчора пролиті.
    Диким хмелем кохання забуте
    Заплітає розпатлані вільхи,
    До самотності час тут прикутий,
    Вже сто років. А може ще стільки…
    Йдуть дощі у забутому лісі,
    Нетутешні і трохи магічні,
    Йдуть дощі на моєму Поліссі,
    Йдуть крізь долю мою, такі звичні…
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Вовк - [ 2017.11.26 12:01 ]
    "Магія: світло-тіні"
    Коли довкола безконечно чорна
    тебе мана́ злиденна огорта,
    лелеча душе, хто тебе пригорне
    вогненним тілом жовтого листа,
    що з’яскравіє серед сірих буднів,
    на смерть за тебе ляже помежи…
    людей лукавих, пустирів безлюдних…
    Про що у пеклі думаєш, скажи?
    Про що твоє далеке світле небо
    змовляє в надвечір’ї крадькома…
    Чи є у божевілля ще потреба –
    чи вже нічого вищого нема…
    Лише зима довкола – і спроквола
    на тебе сніг як віко упаде –
    я тут сама… Мене нема ніде –
    осклілих сонць порожні виднокола.
    Погарище… Безмежна чорнота…
    Душа лелечо в ірій відліта…
    Сади осклілих сонць, вогненних тіней –
    віддай мені свою тяжбу, дитино!
    Візьми від мене крапельку води –
    і помежи межу перебреди…
    Ще крок… ще крок – у край рожевощокий,
    де ти і я не будем одинокі!

    У барвах – літо… Помежи – межа…
    Тужніє… Висне
    яблуком
    Душа.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний 0 (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2017.11.11 20:44 ]
    І в листопад закохуюся я
    В саду – нікого, дощик моросить,
    Порипує по листю так привітно,
    Дарує самоти пресвітлу мить
    І флажолети розсипа тендітні.

    Немовби задзюрчав мені струмок
    У золотавім іскор мерехтінні,
    Завороживши музикою тіні
    Дерев, завмерлих од ясних думок.

    У музиці дощу – краса своя,
    Так заспокійливо, мрійливо дише…
    І в листопад закохуюся я,
    Якого недолюблював раніше.

    11.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (4)


  43. Ігор Шоха - [ 2017.11.05 20:57 ]
    Жалобний листопад
    Осінній вечір тліє-догорає.
    За обріями гаснуть небеса.
    Зоря упала. І по небокраю
    неначе покотилася сльоза.

    Дерева голі як птахи без пір'я.
    Одні дуби із осінню – на ти.
    Ночами перечитують подвір'я
    за їхньою адресою листи.

    Опало листя. Килими параду
    перепирають жалібні дощі.
    І як не сумувати листопаду,
    коли не сяють зорі уночі?

    Гадає осінь на зів'ялій гущі,
    дивується на віти омели,
    очікує, коли уже, коли
    зима повіє хугою у пущі
    і тугою у морі і на суші.
    Бо листя й зорі – то не янголи
    а падаючі і пропащі душі,
    які ловили миті як могли.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  44. Валентин Ліпчинський - [ 2017.11.01 22:32 ]
    У позі запонки
    Не дарує мені обручки,
    Не вдягає мої запонки,
    Та тримає мене за ручку,
    Певно, хоче мене... покохати.

    Я дивлюсь йому прямо в очі,
    Зазираю в саміньку душу,
    І не знаю, чого він хоче —
    І не знаю, чи йти назустріч.

    А сьогодні вночі у ліжку
    Наказав стати в позі запонки...
    Добре, милий, та це — пізніше,
    Зараз дуже я хочу спатоньки...


    01.11.17








    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  45. Ірина Вовк - [ 2017.10.06 07:17 ]
    "...І пошлю на вас Змія", або "Щит для Дракона"
    Я покличу сюди метелика
    із предивної, ластівко, казки –
    аби теплі його окраски
    нам розрадили цю холоднечу,
    вколисали мою малечу
    веселковими барвами літа –
    із блавату і буйного жита,
    і любистку, і запаху м’яти…
    Я покличу його на свято
    доброти і безмежної ласки,
    аби втішні видіння казки
    розбудили тьмяну порожнечу
    і пом’якшили біль утрати…

    … Перед тим, як стати м е т е л и к о м,
    десь у казці він жив д р а к о н о м –
    як дитина, безоборонним,
    чи поетом, чи то пустельником…
    Мав печеру… і мав озерце,
    і бездонної синяви серце,
    що дзвеніло церковним дзвоном
    над землі благодатним амвоном,
    пориваючи зорі квітчасті –
    і над людом червивої масті,
    понад привидом честі і власті,
    що потворить святу ікону,
    повечерявши свіжим причастям
    із Великої Букви Закону…

    … Та як завше ведеться у казці
    не судилося вмерти дракону,
    а вертати до крил і до цвіту,
    і розносити маєво літу,
    відсьорбнувши із княжого келиха
    власних віршів шумкі переброди:

    «… Я покличу сюди метелика
    у князівство пресвітле, Люботин,
    де беззбройність Дракона й Пустельника,
    Князя гнів і страх Воєводин…
    Тут земля – лиш барвиста плаха,
    та найменше життя – безсмертне,
    і безстрашно повзе комаха
    перед очі Дракона-поета!
    Написати б про неї вірша,
    чи поему, чи навіть притчу,
    де комаха в сто крат сильніша
    за прославлену міць чоловічу…
    Прочитаю очима Пустельника
    всі закони і протизакони –
    є Дракони – за суттю Метелики,
    а є люди – за суттю дракони!»*

    …Хай боронять святі ікони
    світ Драконів
    і світ Метеликів…

    … Я покличу сюди метелика…


    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.09.26 09:42 ]
    "В вечірню сутінь осінь погаса..."
    В вечірню сутінь осінь погаса.
    Багряно клен прощається із листом.
    І Покрова́ крилом своїм Пречистим
    манить у вирій: ось тобі яса!

    Суєтні тіні в сутінковій млі
    кудись зникають, звідкись виринають…
    Кити на спинах Землю обертають –
    полюддя вбоге… блазні… королі… -
    Суєтні тіні в сутінковій млі!..

    Епохи… Драми… Воскресає Час
    у повноті яскравостей магічних,
    Планета Щастя – тиха і велична,
    як Крейслера пастельно-світлий вальс…
    (І Час – за нами, з нами… й проти нас)!

    Коли вже осінь… осінь на порі,
    тут все в огні – і блазні, й королі…
    Вертають в осінь з осені – навспак! –
    химерно так! – а Час: тік-так, тік-так…
    Кленовий лист не-ново кружеля –
    Земля в огні… в снігу… в цвіту Земля!..
    Земля в заграві… Сонця стиглий диск
    стікає в сутінь як бджолиний віск…
    Багрянородний, котиться в траву…

    …І я в огні: множинні світло-тіні
    блаженних душ промінчики нетлінні –
    я пломенію… Звісно ж! – я живу…


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).


    Рейтинги: Народний 0 (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1) | "Fritz Kreisler Liebesleid Ф.Крейслер Муки любви. Юрий Медяник"


  47. Ігор Шоха - [ 2017.09.08 23:24 ]
    Все, що збувається
    Наснилося, що є у мене дім
    у далині за білою горою,
    омитий синьо-синьою рікою,
    і ти зі мною мешкаєш у нім,
    а я не налюбуюся тобою.

    Мене дивує усмішка сумна,
    але радію як дитяті тато,
    що маю незаслужено багато –
    і ти, і небо, і одна стіна
    у мрії побудованої хати.

    Ми ідемо обіруч у поля
    або на ту високу білу гору
    і до зорі ворожимо на зорі...
    Але усе це бачу я здаля
    як місяць у почесному дозорі.

    Збувається лише одна краса:
    у ночі – очі, у траві – роса
    і далина навіяного раю.
    Яка об'ємна ця нічна яса!
    Є ти, і я, і сині небеса,
    а хату білу доля оминає.

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  48. Ірина Вовк - [ 2017.08.31 07:02 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження18). Фінал
    (Втомлені, наче після спекотливого жнивного дня, Гаремні Троянди опускаються на пагорби Гаремного Саду – відпочивають.
    Погідним надвечір'ям котиться переливами пісня "Обжинкового Вінця". З рук в руки котиться над головами Троянд і сам Вінець, звитий зі стиглої пшениці, прикрашений калиновим гіллям, перев'язаний вишиваною "Долею". Котиться... до Обжинкової Княгині, що наче молода на посаді, чекає тріумфу своєї вроди. Ось вона – притаїлась у глибині Саду – Постать у Білій Льолі, коса її розплетена).

    ХОР Гаремних Троянд
    (співає):

    – "Вже сонце заходить...
    Вже сонце заходить – а місяченько сходить.

    Котився вінок додому...
    Котився вінок додому – просився женців до столу.

    Відкрий, панотче, ворота...
    Відкрий, панотче, ворота – а наш віночок з золо́та.

    Відкрий, панотче, нам брами...
    Відкрий, панотче, нам брами – а наш віночок з перла́ми.

    Відкрий, панотче, кватирку...
    Відкрий, панотче, кватирку – а наш віночок, як зірка.

    Відкрий, панотче, віконце...
    Відкрий, панотче, віконце – а наш віночок, як сонце".

    (доспівавши пісню "Обжинкового Вінця", Гаремні Троянди вдягають його на голову Жінки в Білому").

    ГОЛОС Жінки в Білому
    (в минулому Білої Троянди Щастя):

    – ...Мені Кисмет як нитка повелась...
    Я зріла плодом – значить я збулась.

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Щаслива Настя...
    – О... щаслива Настя!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Не дармо ж ти була Троянда Щастя!

    БАГАТОГОЛОССЯ:

    – ...А раптом, Насте... лихо навернулось...
    – ...А, мо', когось те щастя й не торкнулось...

    ГОЛОС Жінки в Білому:

    – О... щастя мить – торкне й летить – але
    нікому щастя не було мале!
    Так мислив Бог: од віка і до віка
    суть щастя жінки – ласка чоловіка...
    В найвищу темінь... в найскрутніший час –
    як ми любили!.. як любили нас!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Прийміте ж нас!.. Ми близькі і далекі...
    Ми Гюль-хасекі і Хуррем-хасекі...
    У плавнях Часу молимо з пітьми
    за вас – людей – бо теж були людьми...
    Тримаймося, як лелі*127, на плаві –
    ми – Ц в і т в Оселі Б о ж і й, ми – живі...

    (Гаремним Садом під мелодійні передзвони похідних дзвіночків лине дівоча щедрівка)

    "В панськім городі росла лелія.
    Хто ї' посадив – панна Марія.
    Як садила говорила...
    Як садила говорила –
    рости, лелія!.. рости, лелія!

    Прийшла до неї матінка її:
    – Урви, Маріє, тої лелії...
    – Не урву я ні листочка,
    бо то моя лелійочка –
    рости, леліє!.. рости, леліє!

    Прийшов до неї миленький її:
    – Урви, Маріє, тої лелії...
    – Урву, урву, лелійочку –
    бо то мому коханочку –
    урву лелію... урву лелію!"

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...Ми відбулись...

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

    – ...Ми відійшли в минуле...

    ГОЛОС Жінки в Білому:

    – ...У нашім лоні - пуп'янки малі...

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Ми наливались...

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Ми цвіли...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – ...Заснули –
    З і в' я л и м и Т р о я н д а м и З е м л і.

    (Гаремним Садом раз-по-раз проноситься холодний осінній вітер. Від його доторку Троянди засинають тривалим сном Перемлілої Природи, повільно похиляючись до землі.
    ...Кольорові пелюстки, наче райдужний казковий снігопад облягають Гаремний Сад... рожеві... кремові, пурпурні і білі... з шурхотом опадають долу...
    ...Блаженна мить падінь... Блаженний Сон...)

    ***
    (...Коли сутінки надвечір'я поглибшають, Гаремний Сад знову навідають його невпізнані вартові... На цей раз Жінка в Чорному і Жінка з Лелечими Крилами триматимуть сіті кольору Темної Ночі, усіяні кольоровими зорями. До них вони збиратимуть пелюстки Зів'ялих Троянд).

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    – Пресвята Покрово-Богородице,
    прославлятиму Ім'я Твоє в усякому роді і роді.

    Всяк народжений на землі нехай радіє,
    просвічений Духом...

    ...Нехай святкує Природа Безтілесних Духів, що поважає Тебе...
    ...Твою священну радість Богоматері,
    і нехай співає...
    ...Радуйся, благодатна Богородице, пречиста Вседіво...
    ...Чашу спасіння прийму й Ім'я Господнє призову. Алилуя!..

    (Жінка з Лелечими Крилами виводить співом богонатхненне "Алилуя!")

    (По якімсь часі зір губить таємничі Постаті Жінок, а над Гаремним Садом зависають лишень оті бездонні Сіті... кольору Темної Ночі, густо засіяні зорями, а поміж ними – ...опалі пелюстки Зів'ялих Троянд).

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:
    (співає з-над хмар, незримо тримаючи Сіті):

    – "А-а, а-а... котки два,
    шарі-бурі обидва...
    Один пішов на миші,
    другий люлю колише...

    А ти, коте, бурий,
    пряди срібні шнури...
    А ти, коте чорний,
    сідай в срібний човен...
    Сідай в срібний човен,
    лови рибки повен..."

    З а в і с а


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Вовк - [ 2017.08.31 07:08 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження17)
    (Троянди бавляться в "Женчика").

    ХОР Гаремних Троянд
    (співаючи, імітує):

    – "Женчичок-бренчичок вилітає,
    високо ніженьку підіймає...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!
    Ой до схід сонечка женчик схопивсь,
    росою чистою женчик умивсь...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!
    Зелене житечко в полі він жав,
    зранку до вечора не спочивав...
    Якби то – набито,
    ніженьку пробито –
    в зеленім лугу бери собі другу!"

    (Над Гаремним Садом панує настрій "обжинок". Одна забава замінює іншу...)

    "Попід хазяйські лози
    скакали дикі кози:
    то в гору, то в долину,
    то в рожу, то в калину...
    А за ними козенята
    поламали ноженята..."

    (Дівчата скачуть змійкою, імітуючи "диких кіз". Окрема пара пропускає їх крізь "ворота" своїх рук. На останніх словах руки опускаються і в "сильце" потрапляє чергова "кізонька".
    ...Обжинковою "Кізонькою" в умовному "сильці" трояндових стебел-рук опиняється Троянда з Фонтану Сліз, її Льолю окрасила осінь двома фарбами – жовтою і багряною!)

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Прийміть мене у гурт... Я – не тутешня.

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – Ти, наче, осінь... краса...
    – ...Ох, сердешня!..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Мене сюди, мов тать, вітрець приніс...
    Низький уклін вам від Фонтану Сліз*121.

    (Кланяється навзаєм)

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (довкола Троянди у Красій Льолі):

    – А де ж твій грунт?..
    – і де... земний твій рай?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Аж ген в Криму стоїть Бахчисарай...
    Ген там і Сад, і Замок, і Альтанка...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – А хто твій рід?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Я – галицька шляхтанка...
    Ми в льолях поруч бігали малі
    стежками Королівської Землі,
    і сяла нам з небес Ясна Лелія...

    (на правах обжинкової "Кізоньки")

    ...Дай, Біг, овес!..

    (Осипає Гаремних Троянд зерном з обжинків)

    ...Потоцька я... Марія...

    ХОР Гаремних Троянд
    (під зливою з обжинкового зерна):

    – ...Дай, Біг, овес! – на стежки наших втеч...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – А як ти звалась тут?..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Діляр'-Бікеч...
    Мене привів до царственних алей
    татарський хан... мій пан – Керім-Гірей*122 –
    і я при нім розвилась і розцвила...
    Аллах Акбар!.. бо я його любила!

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – Блаженна... обійшла тебе наруга!..

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – Блаженна?.. Ні... Мене убила друга...*123

    А що в кохання серце не слабе –
    Керім-Гірей звелів звести дюрбе*124
    у тишині квітучій свого раю –
    ... і стала я Сльозою Хан-Сараю...*125

    Моя вода проймає, наче біль...
    Прийди... Відпий... Я – келих Сенсебіль*126.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Прийди... Відпий... і стань як перволіс –
    корінням із Душі Фонтану Сліз...

    ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

    – ...Відпий свій біль – і спрагу упразни –
    я Сенсебіль... з Червіні й Жовтизни.


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.08.30 07:18 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження16)
    (Падишах Сулейман Пишний прощається з коханою дружиною Россою-Місафір, низько похилившись до колін її. Вона ж цілує Падишаха в його мудре високе чоло).

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    "Не в мені вина – не спали мене.
    Знай, життя сумне – не спали мене.
    Проклену тебе – нас не обмине
    чорних шат пітьма – не спали мене.

    Плачу, мов свіча– б'є розлуки птах,
    темна ніч в очах – не спали мене.
    Несть числа сльозам, зорям-несть числа,
    сонця світлина – не спали мене.

    У твоїм вікні сліз моїх свіча
    ранок поміча – не спали мене.
    Я без тебе – прах! Ти мій цвіт... і плід...
    Мій життя просвіт – не спали мене!"

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    – ...Ядріє тіло... і цвіте душа!..

    ГОЛОС Сулеймана Пишного:

    – О... так колись ридав Ахмед-паша!
    Супроти нього дехто... "Мухиббі"*116 –
    простий муслєм...*117 і смертний, далебі...
    Однак нетлінна поміж вишніх зір
    його дружина – Росса-Місафір...

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
    – Допоки небо в зорях – я твоя!

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (розхвилено):

    – Твоя...
    – ...твоя...
    – ...і я...
    – і я...
    – і я...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Пливе ріка, як Часу течія...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (розхвилено):

    – ...і я пливу...
    – ...і я...
    – ...і я...
    – ...і я...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Химерна жінко, як твоє ім'я?!

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
    (розхвилено):

    – Тепер лиш квітка я...
    – ...і я...
    – ...і я...

    (розхвилена повінь з пелюсток Гаремних Троянд з головою покриває постать султана Сулеймана Пишного.
    Гаремні Троянди – тепер вже ряди повноводних хвиль, їх стебла – руки потужньо розгойдують повітря, імітуючи припливи і відпливи.
    ...Кожна хвиля припливу вдаряється фрескою пам'яті об берег Рідного Краю.
    ...Кожна хвиля відпливу – руйнує цю фреску, болюче вражає осколками іншого... докінця непізнаного... але й невідворотного, як Кисмет, буття).

    ХОР Гаремних Троянд
    (у хвилі припливу, співаючи в унісон):

    – "А-а, люлі-люлі,
    налетіли гулі,
    та й сіли на люлі
    в сивенькій кошулі,
    в красих поясочках
    сіла на тиночках,
    в червоних чоботях
    сіли на воротях.
    Воротонька рип-рип...
    Колисонька скрип-скрип...
    В колисонці донця,
    як ружа на сонці..."

    А-а... а-а... а-а... а...

    (мотив колискової перехоплює мотив гаївки. Гаремні Троянди забавляються в "потічок").

    – "Вербовая дощечка, дощечка, дощечка –
    по ній ходить Насточка, Насточка, Насточка...
    А де Настя ступала, ступала, ступала.
    Там діброва палала, палала, палала...
    Цебром воду носила, носила, носила.
    Дібровоньку гасила, гасила, гасила...
    Кілько в цебрі водиці, водиці, водиці,
    стільки в дівки правдиці, правдиці..."

    (на останніх словах гаївки з воріт "поточка" випливає Жінка в Темному Пурпурі, босоніж, коса її розпущена ...без жодних ознак соціальної приналежності).

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
    (в минулому Пурпурової Троянди Втіхи):

    – Роса упала...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – А чого ж ти... боса?..

    (луною "боса... боса...")

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – Бо я була колись..."Троянда Ро́сса!.."

    (луною "Росса!.. Росса!..")

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – ...Ходила певне, боса по росі,
    між квітами, в розпущеній косі...
    – ...Чого ж тепер стоїш серед руїни,
    Трояндо Россо... Насте... з України...
    – ...Чи ж ти тепер в здоров'ї, чи в веселлі,
    чи хтось тобі наспівує газелі...

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...О... Ночі Тьма нікого не мине!..
    Хтось тут мене волає... хтось – клене...

    ХОР Гаремних Троянд
    (грізно, імітуючи інтонацію "прокляття"):

    – Улюбленка газельної строфи,
    Троянда Росса – вбивця Мустафи!

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

    – ...Я чую там... у просвітку тропи – ...

    ГОЛОС незримого Сулеймана Пишного
    (з далекого просвітку Піднебесся):

    – ...Не опали мене!.. не потопи!..

    ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
    (витаючи поглядом в піднебесному просторі):

    – "...Не опали мене!.. не потопи!.."
    ...Біжить струмок... і б'ється з-під стопи...

    (хоровод Гаремних Троянд замикає в коло Жінку в Темному Пурпурі. Нова хвиля припливу несе з собою мотив "Подоляночки").

    ХОР Гаремних Троянд
    (у хвилі припливу, співаючи в унісон):

    – "Десь тут була Подоляночка,
    десь тут була молодесенька...
    Тут вона впала,
    до землі припала -
    личка не вмивала,
    бо води не мала.
    Ой устань, устань Подоляночко,
    умий личко, як ту скляночку.
    Візьмися за бочки,
    покажи нам скочки,
    підскочи до раю,
    бери дівча скраю".

    ("Подоляночка" – Жінка в Темному Пурпурі обирає собі заміну – Жінку в Жовто-Гарячій Льолі. В колі з нею Гаремні Троянди забавляються в "Царівну").

    – "Десь тут була Царівна, Царівна, Царівна,
    десь тут була ц а р і в н а, царівна м о л о д а.
    Царівно, бійся відьми злої, відьми злої, відьми злої",
    Царівно, бійся відьми злої, відьми злої.
    Аж тут прийшла та відьма зла, відьма зла,
    Вона Царівну приспала, приспала.
    "Засни, Царівно, на сто літ, на сто літ, на сто літ,
    засни, Царівно, на сто літ, на сто літ".
    І все заснуло вічним сном, вічним сном, вічним сном,
    і все заснуло вічним сном, вічним сном.
    Та ось прийшов царевич, царевич, царевич,
    та ось прийшов царевич, царевич молодий.
    І поцілунком розбудив, розбудив, розбудив,
    і поцілунком розбудив Царівну молоду
    І всі кричали: "Слава, слава, слава..."
    І всі кричали "слава!" цій парі молодій".

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому
    (в минулому Жовтої Троянди Розлуки):

    – ...За вас молюся... Богу слава!.. слава!

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – То, певне, ти... Маруся...
    – З Богуслава...

    ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

    – О, Квіти Раю, простягніте руки...
    До вас взиває Жовта Тінь Розлуки,
    котру чужі приспали вітровії –
    я вам несу... Свічу Ая-Софії!
    ...Чи бачите гарячий сей вогонь? –
    Прийміть його к собі... з моїх долонь.

    (Жінка в Жовто-Гарячій Льолі простягає перед себе запалену храмову свічку. Гаремні Троянди звертають до неї свої стебла-руки, аби перейняти к собі Священний Вогонь. Незабаром нова хвиля припливу підійме ці руки з палаючими свічечками і знову сплете їх в "купальському" хороводі).

    ХОР Гаремних Троянд
    (у хвилі припливу, співаючи в унісон):

    – "Коло Мариноньки ходили дівоньки,
    стороною дощик іде...
    Стороною – та й на мою руженьку
    червоную...
    Ой на морі хвиля, при долині – роса,
    стороною дощик іде...
    Стороною – та й на мій барвіночок
    зелененький...

    Сьогодні Івана, а завтра Купала...
    Рано-вранці сонце зійде...
    Стороною – та й на мою руженьку
    червоную..."

    (З купальського хороводу вирізняється Троянда в Рожевому – одна з численних посестер–квіток Гаремного Саду).

    ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

    – Ой, рано-рано сонечко зійде –
    і на мою голівку упаде
    роса небесна...

    ГОЛОС Гаремної Троянди:

    – Хто це там зоріє?

    ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

    – Сестра... Троянда Кольору Замрії.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Це, Мріє, ти – як невигойна рана –
    дала османам Третього Османа?!*118

    ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

    – Так, сестри, я... Така кисмет моя...
    І мужа Мустафу*119 – любила я!
    І він мене плекав, як Божий Цвіт –
    чекав на мене сім невольних літ...*120

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – О, так... о, так... В гаремі так ведеться...
    – ...Сім літ – і край... і Доля обернеться.

    ХОР Гаремних Троянд:

    – Сім літ і край... і Доля обернеться –
    як ти заслужиш – так і поведеться...

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    – О, Мріє, воля!..
    – ...Там зоріє воля!!!

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Мене з корінням вирвали із поля...
    Сім літ і край...

    ХОР Гаремних Троянд:

    – І що дали сім літ?

    ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

    – ...Незнаний брід... І хміль... і мід...
    ...І цвіт... і плід...

    (Постать Рожевої Троянди Замрії губиться в гурті Гаремних Троянд... ).


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   9