В думках переживаю знову
Один приємний діалог,
Своєю мовою розмову
Із земляком вели удвох.

Приватна тема (хто-б це слухав?),
По-свійськи (чи й не новина!).
...Знайшлись-таки сторонні вуха,
Які цікавила вона.

Тонкі відкинувши манери
(Наврядчи він колись їх мав),
В адресу нашу:"вот бендери",-
Хтось недвозначно просичав.

Слова, народжені в горілці
З собою далі він поніс,
І нас - звичайних українців
В реєстр героїв тим заніс.

Йому виписую подяку,
Хоча не подаю руки,
Бо цю образу як відзнаку
Сприймати можна залюбки.

18 вересня 2007 року

I
Не к лицу – что без лица.
Ролики рекламы – долли*,
разукрашенные роли
для охоты на глупца.
Ведь удаву нужен кролик.
Чем глупец сегодня болен?
Расскажи-ка мне, овца.

II
Бьют куранты?
Бей поклоны!
Прейскурантом,
цен законом,
разрушая сон.
Надувая ранг и славу,
подымая визг шершавый
пыжится пижон –
выжатый лимон.
Чувствует себя актёром,
мелет чушь с гремучим вздором.
Что связал – загнул.
Всплеск оваций – градом, ядом
смех и блеск, но не награды.
Занавес плеснул отрадой,
полоснул, заткнул.
Вот и всё – кусает локти.
Тише мыши только когти.

III
Тишина острит.
Ей внимая, света гений
сеет решетом сомнений
взглядов попурри.
Стриптизёрше, правде пьяной,
заработать дал на данных,
не скупясь на мат.
По душе скупая толки,
разбивая мысль по полкам
шлялся компромат
на царей, шутов и смердов,
воевод, научных нердов,
бунтарей, казённых крыс.
Правда правдой… Что с неё?
Бытиё сквозь питиё.
Кризис жанра – не стриптиз.

IV
Голову вскружает бис
если голова с уклоном.
Ролики рекламы – клоны,
клоуны и аль-капоны.
Не лапша – а макароны,
вешают – люби.
Созревая, кошелёк
жмёт и просится на ветер.
То, что даром – то с приветом,
инкубатор подоплёк.
Пусть всю жизнь я буду псом,
если это не охота.
Ролики – как анекдоты
с разукрашенным лицом.
Не купись, не будь глупцом!

4 Августа 2010

*долли – от названия первой клонированной овцы

Окна-пряники и окна-льды,
по кредиту сладость, дрейф по блогу.
Оставляя ссылки, как следы,
открывался рамочно, по слогу.

Отключаясь днями от сети,
от себя себя вновь избавляя,
за ушедшим по пятам идти
не хотел, пароли забывая.

Тишина ждала меня, как пёс,
отгоняя кровь от мысли-миски.
След с гусиной кожи, где мороз
оборвал с висков остатки виски,

занесло… за тридевять плевков,
в рассыпную, трёхэтажным матом,
территорией прокуренной совком,
где зарыто всё и всё по блату.

Где найти для буквы кузнеца,
а для междусловья – дирижера,
отливая пиксельно с лица
маски сладкие и разговоры?

Наловил внимания на ноль,
вырезая кадры, тени, краски.
Вот он принц – ночная моль,
ритм для ртов, нажатий клавиш пляска.

Нетный стих, за точкой – нет и ком.
Ветер клавиш над безбожьем спама.
В нём душа, как мегабайтный дом,
с ящиком для сердца и рекламы.

29 Июля 2010

Мій іноземний гість блукав
Кварталами Донецька,
Мене з цікавістю питав,
Я згадував німецьку.

- Оцей з жердиною атлет
Чому пожив так мало?
- Живий!!! І свій авторитет
Зіп"яв на п"єдестала.

- Це жарт чи натяк - сам пожив,
То-ж іншим дай пожити?
І нащо-б я отак спішив
Народ простий смішити?

Невдовзі ще один "бовван"*
Для огляду відкрився.
Спитає точно, що за "ман".**
І я не помилився.

- А цей веселий чоловік...
- Співак один чудовий.
- Помер?
- Та ні, іще не встиг,
Але, як бач, готовий.

- І як воно для них самих,
Не бринькає по нервах?
Пошана - слава для живих,
А пам"ятник - для мертвих.

Веду по вулиці з ім"ям
Відомого нардепа:
- Живий?
- Ато-ж,- кидаю я.-
Гарцює ще, як треба.

- А як народ?
- Та що народ?
Йому народ - не люди.
Такий собі мордоворот,
Як скаже, так і буде.

Та-а-ак! Є у скромности межа.
У Азії вчимося?
Вже й нам своїх "туркменбашат"
НаплОдити вдалося.

- А в цього вигляд ого-го!.-
На пам"ятник киває.-
І цей живий?
- Та ні, його,
На щастя, вже немає.

17 грудня 2007 року

у цієї жінки десятки імен та облич
двадцять сім пар взуття
чи не стільки ж колишніх
вибіркова пам'ять
спеції на полич-
ках і вниз головою на лампі летючі миші
переможна постава й усмішка femme fatale
ну…діра в голові
й на кредитці постійний мінус
в холодильнику - з їжі пліснявий ементаль
замість власної доньки
п’ять нестерпних племінниць
два обламані нігті
облом на інтим-фронтах
кілька слів у кишені
і сиві три волосини
а було б задля кого усе це послати нах…
і до кого упасти з вершини на руки сильні

Защемила у серці печаль,
З-під свідомості виринув страх,
А душа заспівала про жаль
І в очах не що інше, як жах.

Ці емоції вкотре кругом
По орбіті мойого єства;
Тіло втомлене вже від судом
Все шукає свого божества.

І депресія взяла в полон,
Світ від мене замкнувши на ключ.
В двері стукає клоун – мій клон
І я чую його дикий плач.

Заскрипіла підлога в кутку,
З місця зрушилась кожна стіна.
П’ю отруту гірку та терпку,
Від якої ржавіє струна.

І немає мене вже нема;
Все змішалось в моїй голові.
Зараз літо, а в серці – зима.
Знаю, – будуть ще дні світлові...

- На яхті була із boyfriend-ом учора
Удень засмагала в bikini - а ніч!
Яка в нас була романтична вечеря -
Лиш зорі і місяць! І ми - віч-у-віч.

- З boyfriend-ом? Чиїм? Бо у твого, Лауро,
Немає ні яхти, ні навіть „Porsche”?..
- З твоїм, Маргарито. Здається, Раулем?
Мене запросив він з собою...
- Невже?

І ти не злякалась морської хвороби -
Тобі ж так погано у морі?
- Та ні,
Яхтсмен він досвідчений. Все було добре -
Уранці відважно освідчивсь мені...


28.07.2010

Я не потраплю «під ковпак у Мюллера»,
Під пильне око агентури КДБ,
Бо поміняю вчасно всі паролі і
Під захист кинусь СІА і АНБ.

Як Пан Ніхто, James Bond (не Mata Hari),
Штандартенфюрер Штірліц і т. д.,
Я із красунею працюю завжди в парі
І одночасно всюди і ніде.

Мандрую часто по країнах різних,
Де lady й miss чарую заодно
Сталевим торсом й біцепсом залізним,
Як Schwarzenegger й Jean-Paul Belmondo.

На Амазонці хижаків полюю,
А на сафарі в Африці - гієн...
Мені співають хором "Алілуйя!",
У мене досить доларів і йєн.

Шпигун-розвідник чи коханець-мачо -
Я носа контррозвідникам утру,
А ворогам - і кулею віддячу
Або влаштую хитромудру гру.

І подолати жодний не у силі,
Бо із усього вихід я знайду:
Зіграю з ним в шахи дуже мило -
І перетворю гру у чехарду.

Укорочу я недругові крила,
На підступи достойно відповім,
І якби явки всі мої "накрили",
Я - на Гаваях. Я - агент "07".


27.07.2010

Свіженький напис у брудному ліфті,
Зручний,-якраз на рівні голови.
Дівочий почерк на місцині чистій.
Читаємо:"Я секс люблю, а ви?"

Дитина славна, тягнеться в науку,
Писати підучили вчителі.
Книжки любити, знаєте - не штука,
А як там секс на матінці Землі?

Хтозна, а може досвіду нестача?
Чи там, якісь конфлікти у сім"ї?
Береться розв"язати цю задачу
Мале дівча на вулиці твоїй.

Ви не тримайте на душі секрети,
Глядиш,- і на просторіших місцях
Запропонує нам дівча анкету,
Це ж треба знати, хто чого досяг.

В країні недорід. То, може, варто
Поправки внести до шкільних програм?
Любов до сексу від самої парти
Ви ховувати в дітях вчителям.

Писати ще - дурна чорнила трата
І ось останнє речення моє:
Хто легковажить - не мине розплати,
Той більше болю серцю завдає.

3 липня 2007 року

Капітан. Капітан
ошалів од путан.
Корабель залишив на причалі.
Царював, як султан,
нагинав білий стан,
а вітрила терпляче мовчали.
Стегна круть. Стегна верть.
І жага, наче смерть.
Дріб*язкові дзвеніли браслети.
Із вологих печер
він напився ущерть.
Але в горлі жалі - як галети.
Цокотали пляшки,
реготали жінки -
юшка з пальців їх крапала жирна.
Шал продажний смердів.
Та чекав на воді
корабель - наче мудра дружина.

(Рекламний проспект)
Точить запахи цвіт на зеленому вщерть рушникові.
І косаті русалки сміються у вітті вербовім.
І нащо вам, сеньйори, здались Емірати далекі.
Ви послухайте, як у пампасах клекочуть лелеки!
Може вразить щось вас, і дасте ви нам добру пораду,
Бо місцеві пеони ніяк не дадуть собі ради.

Головний тут – дон Федро, і донів до біса, як личить.
На фасадах фазенд імпозантні квадратні обличчя.
Вони кожного чують і пильно вдивляються в даль:
Чи куються мачете? Чи вариться експортна сталь?
Обіцяють залізний закон і судовий процес,
Бо на волі ще банди злочинців у формі і без.
А хто дихати хоче – дозволять (свободи ж пора!)
Тільки слід кому треба по-чесному дать хабара.

Хлопчик хоче в Тамбов. То й чого ж? І нехай собі їде!
Бо вже лишніх парковок нема. Джипи ставити ніде.
Ще від Нестора так повелось – нами правлять чужинці.
Козиряємо хвацько вождям, государям і принцам.
І вчимо ми терпляче, століттями мови чужі,
І один лише крок, щоб до рідної нам збайдужіть.
Вже в історії пишуть, що ми – нерозвинута раса.
Радять досвід вивчати у старших братів папуасів.
Але нам все одно, ми вже звикли. До всього звикаєш.
За роботою ніколи все… і хати наші скраю.
Нас побачите в білих платочках і житніх сомбреро
На безкраїх просторах цукрових плантацій і прерій.
Хлібом-сіллю зустрінем, і щиро запросимо вас:
Завітайте, аміго туристо, до нас в Гондурас!

Ех!.. Текіли б із перцем… і вишиті пончо нам би.
Та й утнем гопака під веселу мелодію самби.

...Я - несмачний, бо часом можу про Христа...
Я - несмачний, бо часом можу про Дажбога...
Про половецький степ, про Запороги,
Про вкриті золотом Батиєві міста...

...Я - несмачний, бо я шукаю побратимів,
Які в душі плекають волю, так, як я...
Яка ж вона на смак, душа моя?...
Обкурена терпким опойним димом...

...Горить вогонь, бурлить в ріці вода,
А свідки на вівтар все лізуть, лізуть...
"Йому Харон не відкривав шенгенську візу..."
"Хахол!.." "Москаль!.." "А скільки в ньому від жида?!.."

...Чи я - лечу?... Чи я - стою на місці?...
Чи я - тоді, чи може, тут - тепер?...
А раптом я - давним-давно помер!?...
"Бардо-Тодол" - невідворотні вісті...

...Одначе, ні... Живий... Болить душа,
Понад Голгофою разом з Христом конає...
"Перуне, видибай!" - в Дніпрі лунає,
У тілі ... Будди, затремтівши, як лоша...

...О, я ще ж не сказав про Магомета,
Варуну, Індру, Зевсів грім гучний...
Але, не буду - ні, бо - не смачний...
- Подайте безпритульному монету...

Кумпала Вір, 22.07.2010 року,
м. Хмельницький

Обрид мені мій нік.
І я його змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Ось тільки не зумів
Позбутись ворогів.
Вчепилися у мене, як у собаку блохи.

Обрид мені мій сайт.
І я його змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Пішов на інший сайт.
А той – послав в офсайд.
Зі мною вороги реєструвались тихо...

Обрид автомобіль.
І я його змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Купив я "Mercedes".
Відразу класу "S".
Аби дівчатам всім враз позривало стріху.

Обрид будинок мій.
Вгадали - замінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Купив собі палац.
Там тенісний є плац,
Джакузі і басейн - і сауна для втіхи.

Мені набридло все.
І я усе змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Ось тільки ворогів
Позбутись не зумів.
Підкаже хтось мені, як їх, до біса, здихатись?..


26.07.2010

У Інтернеті - Supermen&
Superwomen, supergirls,
А не якісь, як ми - нікчеми,
Playboy там є і superboys.

Є знані, є і знамениті,
Що selfie постять в Instagram -
У них тіла, як з бронзи литі
(Таке напостять - просто срам!)


21.06.2010

Пам*ятні таблиці

***

Оте, чому в Бога навчався, і що у житті помагало, –
Я вдячно й смиренно сьогодні повісив у храмі його.

Різні долі

Мільйони старанно працюють, щоб рід наш продовжував жити,
Але через декого тільки пошириться людство в віках.
Хоч тисячу зерен розсіює осінь, плодом проростають
Лиш деякі, більшість бо знову вертає назад до насінь.
Як навіть одне плодоносить, то може воно розпилити
Увесь білий світ, що довкола, наповнений вічним життям.

Життєдайне

Ніде в органічному світі нове не відкриється: тільки
У квіточці – творі найбільш благороднім в житті.

Подвійна дія

Чини те, що добре, й поживу даси древу Божому людства;
І створюй красу, то посієш Господнії зерна довкруг.

Різні стани

І навіть моральний світ схильний пишатися власним шляхетством:
Тож прості натури зважають на все те, що роблять,
А от благородні рахуються з тим, ким уже вони є.

Варте і гідне

Щось маєш – ділися зі мною, а я заплачу, скільки варто;
Коли ж ти є кимось – зміняймося нашими душами враз.

Моральна сила

Прекрасного вчути не можеш – то розумом прагни збагнути:
Що дух учинити спроможний – людина не здатна ніяк.

Участь

І з рук найогидніших навіть потужно впливатиме правда,
Однак лиш красою наповнено цілий посудини вміст.

До...

Повідай мені все, що знаєш, а я вдячно слухати буду.
Себе дай мені усього ти – і вибач, о друже, за те!

До...

Навчиш мене правди? То марна турбота! Бо я не хотів би
На речі дивитись крізь тебе, а радше – на тебе крізь них.

До...

Тебе обираю за друга і вчителя свóго. Твій приклад
Навчає, а слово живильне пробуджує серце моє.

Теперішнє покоління

Чи завше було все, як нині? Не можу збагнути це плем*я.
Бо старість лиш є молодою, а юність єдино – стара.

До моєї музи

Ким був би без тебе – не знаю. Та з сумом дивлюся і бачу,
Без тебе ким стали сьогодні уже сотні тисяч людей.

Вчений трудар

Ніколи не їсть плоду з древа, що виростив сам так дбайливо;
Одна лиш йому насолода – яка у науці росте.

Повинність кожного

Змагайся завжди за все ціле; одначе, як того не можеш
Здобути, то тіла усього слугуючим органом стань.

Задача

Ніхто хай не буде до других подібним, та лиш до найвищих!
Як статись це може? Хай кожен залишиться повним в собі.

Особливий ідеал

Належить усім, щó ти мислиш, а що відчуваєш – тобі лиш;
Привласниш його? Та одначе – ти Бога відчуй в мислі тій.

До містиків

Це справжній секрет, що лежить перед кожним обличчям людини:
Оточує вас він спрадавна, не бачений досі ніким.
.
Ключ

Як хочеш себе упізнати – дивися за вчинками інших,
Як хочеш ти інших збагнути – поглянь-но у серце своє.

Спостерігач

Суворий, як совість моя, зауважуєш ти, де я схибив.
Тому назавжди полюбив тебе я – мов сумління своє.

Мудрість і розсудливість

О друже, ти мудрості хочеш найвищу вершину здолати;
То не піддавайся страхові; розсудливість спинить твій гін.
Ця радниця короткозора лиш бачить той берег позаду,
Не той, що його досягнеш ти у льоті потужнім своїм.

Згода

Обидва ми правди шукаєм: ти нишпориш в зовнішнім світі,
Я – в серці; і кожен насправді успішно знаходить її.
Як око здорове, то бачить й без Господа творчої волі;
Як серце – тоді ж бо насправді воно віддзеркалить весь світ.

Політичне вчення

Усе, що ти робиш, є вірно; та, друже, залиш –хай подіє;
Постримай себе, вдовольнися, хай втілиться вірне усе.
Бо справжньому запалу досить, щоб явне довершеним стало,
А хибному зразу здається, що є досконалість уже.

Majestas populi

О велич людської природи! Знайду я тебе у юрмищі?
Лише серед декотрих мешкаєш вигідно ти споконвік.
Та мало-хто важить на тебе, бо решта усі – мов сліпії:
А їх втішний виграш чаїться у вирі пустих почуттів.

До одного реформатора світу

“Усім я пожертвував, – кажеш ти, – щоби зарадити людству;
Даремний то успіх: ненависть й гоніння – відплата мені”.
О друже, сказати тобі, як із людством я маю триматись?
Прислів*ю повір! Бо ніколи цей радник іще не підвів.
А цінність людей ти не можеш ніяк запримітити вірно;
У дії вона хай постане такою, як в грудях лежить.
І навіть тим людям, кого ти стрічаєш в дорозі життєвій,
Хто був у нужді, простягни свою руку для помочі всім.
Заради ж дощу і роси, і загального блага всіх сущих,
О друже мій, небу полиш цю турботу – раніше й тепер.

Моя антипатія

Я маю сердечну відразу до всяких пороків – подвійну,
Гадаю, тому про чесноти ведуть так багато розмов.
«Невже вам огидні чесноти?» – Волів би, щоб всі їх тримались.
І так, з волі Божої, втихнуть навіки оці балачки.

До астрономів

Не велемудруйте занадто про плями й сонця, що у небі;
Бо чи не природа велика дає вам їх порахувать?
Авжеж, ваша ціль є найбільша у цілім космічнім просторі;
Та, друзі – величнеє зовсім не мешкає в обширах тих.

Астрономічні писання

Які ж небеса неосяжні! Які нескінченно величні!
Але дріб*язковості дух перевів їх ізверху та вниз.

Найкраща держава

“Як взнати найкращу державу?” Так само, як жінку найкращу –
Про них бо, мій друже, обидвох ніхто не говорить зовсім.

Моя віра

Яку я релігію визнаю? Жодну з усіх,
Що їх ти назвеш. – І чому ж то? Заради релігії!

Всередині й зовні

Що в серці, те Бог лише бачить, тож Бог тільки бачить, щó в ньому,
А клопотом нашим хай буде там теж щось корисне уздріть.

Друг і ворог

Сердечно я друга кохаю, та й ворог мені є нагідним,
Що можемо – вказують перші, а другі – що мусимо ми.

Світло і барва

О ти, що є вічно Єдиним; живи із Єдиним незмінним!
О барво, хоч змінна, люб*язно, проте, на людину спади.

Прекрасна індивідуальність

Хоч мусиш ти бути єдиним, та з Цілим таким буть не треба.
Завдячуєш розуму єдністю – єдиний у серці своїм.
Бо голос цілóго – то розум, а сам ти – і є твоє серце!
І добре тобі, коли розум у серці твоєму живе.

Розмаїття

Багато хороших і мудрих, та всі на один лиш зважають,
Керуючись власним поняттям – не люблячим серцем, на жаль!
Сумне панування поняття – із тисяч мінливих сильветок
Одну хіба, марну й нужденну, принести спромігся би він.
Але де панує прекрасне, там радість життя гомонить –
Отримує Вічноєдине мільйони сильветок нових.



Потрійний вік природи

Життя вона мала із байки; наука ж позбавила серця,
А розум ізнову життя їй у творчім огні повернув.

Наслідувач

Добро із добра – то нескладно затямити в розумі всякім;
Та генії мають потугу добро витягати із зла.
Наслідувач, можеш вправлятись лише на існуючих творах;
Матерія ж твором не стане, хіба що для Духа-творця.

Геніальність

Як геній дає знать про себе? Тим способом, що у природі
Творець появляється сущий – в безмежнім цілóму буття.
Ефір є прозорий, одначе його глибина незмірима.
Відкрита очам, зостається для розуму тайна вона.

Дослідники

Усе намагаються люди тепер звідусіль дослідити!
О істино, як ти рятуєш од злої гонитви себе?
Для ловлі твоєї вже ставлять і сіті, й остроги надійні,
Але у духовному кроці ти вислизнеш з їхніх лещат.

Тяжкий союз

Чому смак і геній так рідко побачити можна у спілці?
Бо перший лякається сили, а другий не терпить вузди.

Правильність

Позбавлена хиб усіляких, вона є найнижча й найвища;
Бо слабкість і велич єдині ведуть до такого щабля.

Закон природи

Одвічно було так, мій друже, і завжди так буде надалі:
Слабким усе правила треба, а сильних вінчає талан.

Вибір

Не можеш усіх вдовольнити своїми ділами й мистецтвом?
Тоді лиш кільком присвяти їх; бо марно загал вдовольнять.

Мистецтво музики

Життя хай навіює творчість, поет хай наснажує духом;
Але в полігімнії тільки жадає промовить душа.

Мова

Чому дух живий неспроможний побачити іншого духа?
Як тільки душа заговорить, то враз оніміє вона.

Поетові

Хай тим тобі буде вся мова, чим тіло все є для коханців;
Воно може лиш розлучити, або поєднати їх знов.

Майстер

Один упізнати другого всяк майстер здолає по мові:
Що саме він змовчує мудро, те майстра показує стиль.

Пояс

Тримає красу Афродита під поясом у таємниці;
Ховаючи те, що помножить принади всі, – сором її.

Дилетант

Один гарний вірш написавши у творчості мить красномовну,
Вважаєш по вдячному слові, що ти вже поетом зробивсь?

Балакун про мистецтво

Жадаєш добра у мистецтві? Ти доброго гідний такого,
Що тільки у вічнім борінні з тобою саме постає.

Філософії

Яка з філософій простояти здатна і далі? Не знаю.
Але філософія вічна – у тому надія моя.

Прихильність муз

Вся слава мина з пересічним. Ти, Музо небесна, відносиш
Тих в лоно святе Мнемозини, хто любить тебе, а ти – їх.

Печатка у вигляді голови Гомера

О вірний, старий мій Гомере! Відкрию тобі таємницю
Тендітну: про щастя в коханні єдино співець може знать.


Переклав із німецької А.Гречкосій

Є люди, є людці, а є людиська -
Ти до останніх не підходь і близько:
У них душа бридка, скарлю́чена і ни́зька.

Нервово палить біс на стороні,
Доки людиська доживають ниці дні.


16.06.2010

Лист перший. Заспів.

Привіт Володю! Як ся маєш?
Чи під вечерю наливаєш?
Чи наливаєш під обід?
Перед сніданком пить не слід.
Не сама краща є розвага
Зрання хлебтать шартрез чи брагу,
Бо то уже алкоголізм.
Буває деколи похмілля,
Коли не радує довкілля,
Ні страви смак, ні стан жіночий.
Буває зрідка. Тілько ночі
Лихі нехай нас обминають,
На ранок кавою втішають.
Похмілля непотрібно нам.
А чарку, друже, до обіду,
Якщо іде грибочок слідом,
Чи оселедець, чи оливка –
І в чарці блискає перцівка, -
Чудова справа. Щоб кирять
Нам треба, Вова, міру знать.
А це – наука із наук.
От скажімо, хлебнуть пів-літра,
То з ранку заболить макітра.
Якщо ж сімсот спожить горілки,
Під неї огірків тарілку
Солоних, з хрумкотом, та сала,
Щоб під яєшнею шкварчало,
І ковбаси кружалець зо три...
Тогді, мій друг, ця доза нас
Не схилить знов на унітаз.
Всі кажуть: істина в вині.
Здається іноді мені,
Що годі там іі шукати,
Вливати в черево, пірнати,
І через трубочку цідить...
Мабуть її знайшли раніше,
Ковтнули, потруїлись лише,
І без користі простяглись,
Коли до бісиків впились.
Здолала зранку Настя Швидка,
Тож істина сконала бридко,
Тепер і сліду не знайти.
У трунку істини не має,
А міри почуття спасає
Володю, різних неборак
Від вошей, злодїв, собак,
Від гонореї, дурнів, влади
І цегли, що на череп пада
(Якщо ти каску почепив)...
Цей заспів трохи затягнувся.
Хоч трунку смак нам до вподоби,
Нам зупинитись треба, щоби
До справ своїх я повернувся,
Щоби я розповів, мій друже,
Як пристрасті людину кружать
І зводять грішних нанівець,
Де ми знаходимо кінець.


Лист третій. Про пристрасть до грошей.

Не плюй в багатого, не треба,
Бо наші пращури плювались,
В Комуну збіглися, прокрались
В лайно попали замість неба.

Мораль така: як грошей повно,
То жити можна навіть в Ровно.

Тож багатіймо! Щоби мрії
Усі здійснилися у нас:
Хлебтать “Otard”, куплять повії,
З похмілля жерти ананас,

Себе вивозить в ситроєні,
І гроші тринькати шалені.

З грошима ми князі та графи.
Нас всюди раді запросить.
Ми від Чернігова до Кафи
Готові пару напустить.

На все готові, а літа
Підказують, що прить не та.

Як підіпре тебе хвороба,
То гроші стануться в нагоді.
І ескулапи крутолобі,
Недобрі по своїй природі,

У ремеслі своїм найкращі,
Для чесного життя пропащі,

За мзду тебе зведуть на ноги
(Якщо в могилу не зведуть).
Хоч гроші, друже мій, нікого
Від того світу не спасуть.

Тож пожалій усіх багатих:
Їм також випаде вмирати.

Люблю, коли в кишені гроші,
Неначе листя шарудять.
На нас тоді жінки хороші,
Немов на красенів глядять.

Якщо в меню лангусти й краби,
Дівча вподоба навіть жабу.

Ну що про статок ще сказати?
Яку можливість пригадать?
Без гривень трудно щастя мати.
За гривні де його придбать?

Володю, у лиху годину
Завжди потрібна копійчина.

Але хіба копійка нас
Із всякої халепи звільнить?
Буває, гаманця припас,
А біди окошаться спільно,

Втіче дружина, сват продасть,
І в картах лізе гидка масть.

Тогді подумаєш в печалі:
“Навіщо, дурень, я страждав?
Навіщо заробляв в запалі,
Життя на завтра відкладав?”

Мабуть, не треба марить, друг,
Усім, що вислизає з рук.

Мінлива доба навіть Креза
Рабом зробила. Отже ми
Обгрунтувать не можем тезу,
Що спокій викупить грішми.

Добро чи зло від злота я не знаю,
Бо із кишені вмить воно щезає.

"Батарея" взуття
У моєму коридорі.
"Так-так, мамо,
Зарас приберу".

Хмарочоси книжкові
На моєму столі
Височіють до самої стелі,
Але я їх не заховаю!

Зелено-коричневий фільтер,
А чорний - для води
Уже місяць забитий,
Але ж вода ще тече!?

У підводному човні
Я тримаю лад.
А вдома -
Процесуальний хаос.


2010 року Божого

Життя моє чомусь пливе не так,
Напевне, просто зрілість наступила.
А юність пролетіла, мов літак,
Лиш спогад білим слідом залишила.

І ті думки, ті мрії, що були -
Буденністю безслідно обгоріли.
Заради мрій своїх ми і жили,
Та втілити в життя їх не зуміли.

І сірі будні: дім, робота, дім,
Зарплата, неоплачені рахунки,
Придбати одяг і продукти...Що ж між тим?
Лиш капля радості, любові й поцілунків.

І інколи запитуєш себе:
А що було б якби здійснилась мрія?
Як би в житті тоді змінилось все....
Але хіба тепер це вже важливо?

В тротуарі застрягне каблук,і випаде сумка із рук,
Очі бризнуть сльозами з орбіт,дріб'язковий цей світ,
Роздратовані тремтять вуста,остання маршрутка пішла,
А ти відчуваєш бордюр,і мрії про тряпку кутюр.

Босою ногою в асфальт,чи буде жаль,
скільки осколків скла, твоя розчавила стопа,
Нервова любов кофеїну, залежність від нікотину,
з недопалку сизого диму тріснула гумова шина.

А вдома зрання -чаю смачна гіркота,
будильник не прозвенить,він сьогодні проспить,
І в ліжку постіль мяка, живе годинами сна,
Дієта для гаманця-невір'я в буденність життя.

Хтось думає про фуагра,а я люблю шпроти,
і не перестану їх їсти від приступів ікоти,
Хтось носить Версачи,а в мене є кеди,
І хай кажуть ,шо вони не підходять для лєді.
2010

Здалось чомусь, що ми - нещасні люди,
Які блукають в пущах Інтернету,
Немов жаскі замучені верблюди,
Що потерпають у пустельній спеці.

Нам не стає тепла від наших рідних,
Близьких, знайомих чи колег по цеху
Й шукаємо ми радості деінде,
Аби дістати насолоду й втіху.

Але, можливо, це і непогано -
Вода ж буває не лише в криниці,
А струмінь чистий може бити й з крану,
Як з джерела напитись не вдається.

Отак і ми спілкуємось у світі:
На відпочинку, вдома, на роботі,
Кудись від себе забажавши дітись,
Щоб не лишатися самотніми...


25.05.2010

Усі люди доброї волі
Хотіли би з’їсти квасолі.
Але- ніде істини діти!-
Бояться, що будуть [цензура].

Хоча, якщо мислить глобально,
Процес цей цілком є нормальним.
[цензура] і малі, і великі,
І блонді, і чорнопикі.

Ми всі зрозуміти повинні:
Квасоля у тому не винна!
Проте це не значить, що треба
[цензура] де треба й не треба.

Буває, що й інтелігенти
[цензура] в неналежні моменти,
Й таке делікатне видовище
Всіх ставить в пікантне становище.

Наприклад, ви в ліфті, на лихо,
Замріялись й [цензура] тихо.-
Аж раптом усі стрепенулись
Й на цей ваш сигнал обернулись.

Якщо то культурні всі люди,
Нічого страшного не буде.
Тож будьте морально готові,
Що скажуть вам: «Будьте здорові!»

Та якщо поруч – сп’яніле від злоби
Лайно всіх гатунків і антисеміти ,-
Тоді закричать вам ці ксенофоби,-
«Ну скільки, шановний, вже можна [цензура]??!!!»

Але не потрібно чинити трагізму,
Дивіться на світ через правильну призму:
Від запаху цього ніхто ще не вмер,
Зате ви подбали про свій холівер.

Якщо не [цензура] – помрете від болю,
Тому – на здоров’я! Смакуйте квасолю!
А хто розумніший – нехай той потроху
Їсть кашу чи зупу з гороху!!!

Кабздець підікрався тихо
І, як завжди, непомітно.
Я геть випадково дізнався:
Ти від учора вагітна.

Воно то, можливо, й нічого,
Ну, посидиш з пів року в декреті,
Вагітність – це досить поширене
Явище на планеті.

Інша справа- цікаво
Від кого ж це ти залетіла?
Чи не від якогось ізбоченця,
Маніяка або ж дебіла?

Хто ж це на тебе позарився,
На таку, ще майже дитину,
Хто ж цей кобель, що безсовісно
Зґвалтував Україну?

ми повернемось
усі як один
пройдем ще одне коло
наче по битому склі
відмітимось у кожній анкеті
підпис поставимо в кожній графі
ми повернемось
лишаючи краплі крові
на іржаво-зеленій траві
ми повернемось
освітлені освячені
ціловані битим склом
ми повернемось
світ це наш голем
з грошима під язиком

До всіх нас непомітно,
Неначе горобець,
Крадеться неминучо-
Неконтрольований кабздець.

Історія нас учить,
Що ми дурні й тупі,
І всіх нас під-жи-дає
Кабздець на букву "пі".

Не встигне і пробігти
По спИні морозець,
А вже чека на тебе
Твій персональний "бздець".

Один лиш порятунок:
Якщо уже ти мрець.
Якщо ж живий - готуйся
Зустріти свій кабздець.

Кабздець буває різний,
Та результат - один.
Ти можеш лише вибрати
Улюблений бензин,

Ти можеш тілько вибрати
Мотузку до лиця,
Завод, де варять мило, чи
Виробника стільця.

Якщо ж ти будеш все життя
Держатись молодця,-
Ти зміниш - в кращім випадку-
Лиш дату кабздеця.

Мов заклинання, в хутiрське мовчання
Позалiтали ластiвки-стрижi.
У відчаї – подiя надзвичайна –
По-людськи мовлять:
- Вийди і скажи!

Засиділась за хутірським парканом,
Сховалася від кривди та іржі
Із Базилевським та Арістофаном.
Повторюємо: вийди і скажи!

Пора така, що вже перепарила.
Там, за парканом, - горе-муляжі,
А тут – щавель, буряк, квасолі крила.
Неси їх людям! Справжнє – від душі!

20 листопада 2006

***
Нам незатишно – весна
йде з потугами до тями.
то ясна, а то сумна,
то зриває дах вітрами.
Облітає білий сад
помаранчів, що безлисті,
прикрашає безліч вад
парку дике позамістя.
Й почуття від тих окрас –
ляпас – різко і навихльост
– Ах, незатишний Парнас,
як цей бруд з нічого виріс..?
Переможних дій трива
битва – у п’янких розмовах:
свято справ не на словах,
а на глузд, а чи здоровий..?

Мій світлий ангел ховає крила,
Вуста шепочуть : “Куди ідеш?”.
Втрачаю спокій, втрачаю сили,
Душа блукає поміж людей.

Мій світлий ангел давно втомився,
Моїм жалінням нема кінця.
Куди й навіщо від мене дівся?
Для чого ж вічне ти обіцяв?

Мій світлий ангел кохає іншу,
Мене - у прірву, туди, де біль.
Колись ридала, сьогодні — смішно.
Бо ти не ангел...
Затям собі.



05.05.2010р.

Спалахнула зірка, та й на овид,
переплутала із ніччю день –
ранок починається, на подив, –
з філіжанки кави і пісень…

У бокалах – залишки Боржомі,
клапті болю змию з пазурів,
залишаюсь і надалі – homo,
Як би ти не думав, й поготів…

Спозаранку вмиюся до сонця,
най омана йде за рубікон,
божевіллям зблиснуть мої очі
для життя, що дибиться на кон…

Радійте, наші старики –
пенсії підняли,
з лихої злодія руки –
на один «процент».
І проценту завдяки
злодій і міняйли
розумнішають таки.
Говоріть про це.
Як свої багатії
з вами поділились,
у святому житії
за народ молились,
як підете на базар,
купите морквину,
як прем’єр – отой Хазар
любить Україну.

Ярина Тимош

2010-04-19

Я мовчання як солод смакую,
А мобільник все плаче : "Пробач".
Та на відповідь коштів бракує,
Може досить із мене нестач?

Рідний номер не стану знімати.
Замість голосу довгий гудок.
Бо втомилась постійно читати,
Я від нього сухе "все ок".

Хворе серце тріпоче у грудях.
Наче в прірву летять смс.
І ніколи вже разом не будуть
Мій "Djuice" і його "MTC".


19.04.2010р.

Офшори
І трасти,
До влади
Ключі.
Патологія
Красти
У цих
Діячів.
Радянська
Сивуха,
Японські
Суші.
Залежність
Від брюха –
Хвороба
Душі.
Клан
Мільярдерів,
Душки,
Під душки.
Партія
Мародерів
Скуповує
Тушки.

2010-04-16

Ярина Тимош

Бандити судять мій народ,
бо судить той, хто вже при владі.
І суд не стане на заваді,
і кат готує ешафот.

Своїх манкуртів суне ера –
й народ за хліб, за ковбасу
сам над собою чинить суд.
В суді Шухевич і Бандера.

А переможець – вже до Бога,
свого,
з ключем від райських брам.
За крадене збудує храм,
бо через храм іде дорога…

Ну що ж, мій брате українцю,
себе ти вкотре переміг.
Втекти? Куди? – не стане ніг.
Хіба що бидлом за границю…

В своїй землі – вже в котрий раз! –
самі себе завоювали,
щоб потерпати від навали
своїх бандитів чужих рас.

* «Той направо, той наліво,
А всі браття, тото диво!
Нема ж любови, нема ж згоди
Од Жовтої взявши Води;
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали».
(Іван Степанович Мазепа «Дума пана гетьмана Мазепи».
За списком В. Кочубея)

Ярина Тимош

Вогонь читає по сторінці
І знищує в єдину мить
Те, що горить.

А те, що у Поета в думці,
Що перемелено на дерть,
Донищить смерть.

* * *

Чумась для нас всі найрідніші
Такі чужі такі не наші
Чомусь не можемо сказати
Що ми – вони, ми всі рідня.
Наш дім для нас є наймиліший,
Та в ньому з нами вороги
І кожен раз все більш сильніше
Ми хочем бігти в даль від них.
Мій друже, кажеш це невірно
Що це усе ще перейде?
Що можуть рідні зрозуміти?
Мене ж притягує чуже.
Чужі, вони як рідні душі
Що попливуть на дно пізнань
А рідне, сидячи на кухні
Словами б є і крає. Жаль.
Коли наш батько десь далеко,
А матір лиш для нас живе,
Завжди залишиться людина
Котра у гроб тя зажене.
Усе говорить і говорить,
Усе кричить. Нервує нас.
А в помислах хочемо смерті
Щоб в спокій відійшла душа.
Є люди котрі можуть жити
І їх не б є кулак рідні,
І помисли у них є чисті
Ну а у мене підлі й злі.
І у житті не пожалію
Що ця людина відійшла
Я буду жити, жити вічно!
Без неї в помислах добра.
Не вір собі що ти не правий
Як злюща злість полонить ум,
Ти маєш право на ненависть
Бо кожен знає як нещадно
Вбиває нас наш рідний люд.

Він у мене справжній мачо,
Супер-пупер, таки клас!
Я взяла його на здачу,
Колись купуючи матрас.

Сильний, мужній, ідеальний,
Ну як мрія чоловік!
З нього користь тільки в спальні,
Та і то, лиш раз на рік.

Цілував мене з любов”ю.
Словечка ніжні говорив.
А потім на тобі — весною,
Мене розумну обдурив!

В чиєму ліжку ти блукаєш?
І де ти лазив цілу ніч?
Якщо ти більше не кохаєш,
Зумій сказати : “Fuck you,bitch”


01.04.2010р.

Ти молилась: Боже, Боже!
Я самотня, я одна!
Келих холоду і ночі
Я вже випила до дна.
Дай мені, прошу, благаю,
Чоловіка назавжди!
Не кажи, як вічно кажеш:
Хочеш мати – вір і жди.
Скільки вірить?
Скільки ждати?
Дай сьогодні. Дай тепер!
Щоби він мою самотність,
Мов сорочку цю, подер.
Хай не красень, не багатий,
Хай, мов Каїн, – без вини,
Тільки щоб умів кохати,
Тільки щоб носив штани.
Хай старий, хай п’є горілку,
Б’є нехай мене нізащо,
Курить хай, у гречку скаче,
Дурить хай і хай ледащо.
Тільки хай відчинить двері,
Коли ніч оця мине...
Бог почув твої молитви
І послав тобі мене.

1988 р.

Ми у громади під прицілом,
Не тільки в лютих ворогів:
Як у політ сягнемо вміло -
Ну, кожен збити би хотів!..


25.03.2010

Лежати на ліжку,
Дивитись в папір
Білий, в просторі,
Обмеженому клітинами.
Намагатись створити
Потрібний твір
Для кмітливого хлопчини,
Оточеного кретинами.
Лежати на ліжку,
Краєм вуха
Чути передачу
Про “останнього героя”.
Ночами сниться
Ростовська Шлюха,
Схожа стегнами на Олену,
Ту, що згубила Пріамову Трою.
Як жити? Як жити?!
Ніхто і ніколи не відповість.
Стопчи сто чобіт,
Задихнись від смороду шкарпеток,
Загал погодиться,
Що ти випадковий гість
Серед галявин, вулиць,
Котів та німфеток.
Але усі помиляються,
Всі, як один:
Герої, сволота,
Генії та перехожі.
Я в цьому всесвіті
Завше між вас ходив,
І, наче Гарсіа Лорка,
Дурнем ставав насторожі,
Коли Пабло Неруда
З блондинки знімав панталони,
Коли місяць сміявся
І підморгував зіркам лукавим.
Я в цьому світі
Шанував Одвічні Закони
І намагався здихатись
Гучної слави.

У мене є знайомий олігарх -
Придбав собі окраєць України,
А я в йому у цьому помагав,
Що він не забуває і донині.

Лише зайду до нього в кабінет -
Замовить каву й дістає чарчини:
- О, давній друже, скільки зим і літ!
Як справи, як здоров'я, як родина?

Чи, мо', якась проблема привела?..
- Та ні, усе чудово!
- Ні, друзяко!
Як є хоча б дрібниця - геть мала,
Зажди лиш мить, я на мобільний зв'якну.

Була проблема - і уже нема!
І ми п'ємо, аби до дна дістати...
- Заходь іще, чи літо, чи зима -
Без церемоній, як до себе в хату...


24.03.2010

«Така у мене справді ти одна» -
Видзвонюють льодини, мов червінці,
Я цілу зиму випив аж до дна,
А твого ще і не торкнувся вінця.

Ти – молоде, грайливе ще вино,
Що сяє сріблом, піниться в бокалі…
Уже б узяв, покуштував давно,
Та думаю, а що ж то буде далі?

Як вип”ю зразу – захмелію вмить,
Й тверезим швидко, дуже швидко стану,
Смаку ще й не зумію оцінить,
Чи й зовсім цінувати перестану.

І тОму залишайся ще, постій,
Моя байдужість – то, мов льох, кохана,
Відстоюйся у ньому, молодій,
І станеш ти ще більш мені жадана.

Настане час - я опущусь туди,
Схоплю тебе гарячими руками,
Як те вино, настояне роками,
Щоб захмеліти раз і назавжди.

7490 р. (Від Трипілля) (1982)

сергій вікторович курить на терасі
санаторію (профспілкова путівка
ну ти розумієш халява сєрий всьо-таки ялта)
для всяких іпохондриків середньої руки
вже цілий тиждень він не має:
з ким поговорити
з ким забухати
тобто зрештою знову ж таки поговорити
він курить і дивиться на площу
яка остогидла настільки
що сергій вікторович навіть
спльовує собі під ноги
позирає на інших відпочиваючих та якусь незрозумілу чайку
які однаково не хочуть його вислухати
«я маю що вам сказати
ви чуєте придурки маю що сказати»
втішено посміхається і закурює нову цигарку:
клята чайка таки поцілила того кретина
в білому піджаку
«так йому і треба
а то ходить тут вимахується
сноб довбаний
пива треба випити»

(усмішка)

- Здрастуйте, мій лікарю хороший,
Третій тиждень валер"янку п"ю…
Ось, візьміть, мої, будь ласка, гроші,
Я Вам душу виплачу свою.

Так самотньо всі минають ночі,
Аж сльоза, буває, набіжить…
Третій місяць чоловік не хоче
Ізі мною повноцінно жить.

Вже йому й "дракона" купувала,
І стриптиз крутила - хула-хуп,
Стрілка ж на пів-шостої як впала,
Так уже й не дивиться на пуп.

І сказала лікар: "Непорядок!
Чи у сплячку впав, як той ведмідь,
Щоб оцій біді тяжкій зарадить,
Мушу з ним сама поговорить!"

- Бачу, що мужчина Ви – нівроку,
Так чого ж, немов без крил – орел?
Ви дружині завдали мороку,
І в коханні все не "very well"?

- Ви така вродлива, пані лікар,
Я нічого не втаю від Вас…
Секретарка молодого віку
На роботі в мене – вищий клас.

Стегна в неї хтиві, аж веселі,
Я їх роздивляюсь залюбки.
Попкою вона, як ті моделі,
У повітрі пише вісімкИ.

І очима водить ота Ната,
Мов на морі в темряві маяк…
- Будемо роботу починати, -
Вам спочатку каву, а чи як?

Починаю день із гарних звершень,
Ой, з натхненням попрацюємо –
Гарно "ачияк" ми зробим спершу,
А тоді вже й кави поп"ємо.

День минає, знов заходить Ната,
Стегнами погойдує відтак.
І уважно почина питати:
- Ви уже додому, а чи як?

І щоб все закінчити чудово –
На столі лишаємо печать –
"Ачияк" повторюємо знову,
І спокійно йдем відпочивать.

Я на п"ятий поверх піднімаюсь,
А на третім, спершись на косяк,
Вже стоїть сусідка і питає:
- Ви уже додому, а чи як?

Я чомусь не можу її лаять,
Хоч і не належу до гуляк,
Перса апетитні вона має,
То ж і з нею робим "ачияк".

Вранці теж запитує нерідко,
Вигляда мене й дає вже знак:
- Біжите сьогодні дуже швидко
Ви вже на роботу, а чи як?

І отак – щодня, мій доктор милий,
Скільки, бач, дружині перепон,
Забира цей "ачияк" всі сили,
Став я вже, як вижатий лимон.


…Лікар розуміюче киває,
На столі з"являється коньяк.
- Що ж робить? Їй-Богу, я не знаю,
Будем лікувать Вас, а чи як?!

12. 03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)

(літературна самопародія)

Вітрові Ночі і Леді Лі
присвячую

...В чужих обіймах ти тремтиш,
І мовчки думаєш про мене."

"Видива розлуки"
Ярослав Чорногуз

В чужих обіймах ти тремтиш
На тім кінці земного раю,
А я отут лютую лиш -
Лежу і тихо уявляю.

Кажу собі: "Іди у бар,
І всю дурну тривогу зніме,
Багато там дівчат без пар,
І ти впади в чужі обійми".

Так ні! От чудо я із див,
Волію, щоб мені ти снилась,
Тебе вже тричі уявив,
Напевно ти задовольнилась.

Щось по руці тече легке...
Любові сльози то, здається,
Це, мила, збочення таке,
Воно в нас ... вірністю зоветься.

2.03.7517 р. (Від Трипілля)(2010)

Весна. Радеть бы, да беда –
погиб хороший друг.
Он по натуре вечен, да
всему виной утюг.

Неприхотлив был друг и мил,
и по натуре прост,
ко мне привязанность хранил
во весь свой длинный рост.

О, как меня он понимал,
как нежен был со мной,
меня легонько обнимал
так, как никто другой…

Когда мы порознь – нас никто
разглядывать не рад,
а вместе, если без пальто –
притягивали взгляд.

Но вот уж друга больше нет,
и я тому виной:
утюг был зверски перегрет
не кем-нибудь, а мной.

О, сарафан, мой милый друг!
Прощай теперь навек!
И пусть поплатится утюг
за твой короткий век!

Королям нужны поэты,
а поэтам — короли.
На взаимные сюжеты,
на взаимные рубли.
1997

(из сусеков)

Полез муравей среди ночи в машину —
наехал колесами дядя плохой…
Залез муравей злому дяде на спину.
Но дядя был занят и вовсе не злой.

И чудно дурашке: какая большая
и мокрая дяди плохого спина!
За то, что он ночью, слепой, заезжает
в чужую квартиру — до смерти война!

«Его укушу — только выберу место.
И тетю под ним укушу. Поделом!
Только от этой кровавой мести
забудусь здоровым счастливым сном.

И будут мне сниться два голых тела
в машине, куда муравьев наползло.
То дядя на тете был сильным и смелым.
А в остальном, точно, не повезло.

КУДА мы проникнем, как только представлю!
За ЧТО мы укусим! Достанем за ЧТО!
Природу беречь я дядю заставлю.
Он это себе одним местом зачтет.

Вот тетю мне жалко: успел я заметить,
что дядя на тетю наехал — ого!
Но так ей и надо, скажу вам на это.
Пускай бы наехала на него!

А так — они оба — враги нам навеки.
Им нет оправданья за секс в лесу.
Нет жалости к голой спине человека.
Я наш муравейник от секса спасу!»

При кориті рохкають
підсвинки і свині.
Кабанці торохкають
рилом по цебрині.

А вже сита братія
стогне після праці…
Наша демократія –
помінялись паці.

Тебе чекала все життя.
Зачахла, всохла і зів’яла…
І на порозі небуття
В реанімацію попала.

Черговий лікар позіхнув,
Налапав пульс, послухав серце
І на сестринський пост гукнув:
«Оця до восьмої загнеться!»

Штативи крапельниць… Дроти,
Прозорі трубки, монітори…
А на сусіднім ліжку… ТИ!!!
Такий же безнадійно хворий

О пів на восьму?! Все, кранти,
Лишилось жити півгодини!
Зриваймо трубки і дроти,
Бери мене, о мій єдиний!

Зіллються душі не тепер -
Спочатку з тілом поєднайся…
То байдуже, що ти вже вмер -
Кохай мене, не зупиняйся!

«Оце так смерть! Собі б таку…» -
У морзі вражено шептали.
…А несолодку і слизьку
З нас санітари позмивали.

24.02.2010 р.

Калі табе нешта патрэбна –
Заўсёды спрацоўвае Ён,
Ён хоча адбіць ўсе патрэбы
“Подласці” дзіўны Закон.

У час як захочацца хлеба –
Табе прапануць батон.
Калі неабходна патэліць –
Ты дома забыў тэлефон.

Калі ты садзішся ў машыну,
На працу спяшаешся ты,
Яшэ раз сапсуюць маліну -
Машыну прыпыняць менты.

Калі ты нарэшце збярэшся
Набыць ў бацікі шнуркі –
Ты неяк патрапіш на рынак
І будзеш шукаць агуркі.

У час як завуць цябе ў госьці
Назло ні капейкі няма.
Ты йдзеш, пабіраешся, просіш –
У сяброў тваіх тая ж фігня.

Ну вось, не патрапіў у госьці,
Сабраўся, ў тэатар пайшоў:
“Сандзень. Мы сягоння закрыты” -
Паперку такую знайшоў.

Далей я праягвць не буду,
Усе ведаюць гэты Закон.
Буржуям і простаму люду,
І мне вельмі добра знаём.

Тут формула вельмі прастая:
Як трэба – тады не знайдзеш,
Такая вось доля людская
І лепшай сабе не ўкрадзеш.
__________________________________________
NZ