ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!

Вікторія Лимарівна
2019.08.18 20:25
Хто сіє вітер, пожинає бурю!
Емоціям потрібно дати лад!
Нарешті визначитись: що ж не так?
Позбутися думок про авантюру.
Здоров’я берегти прискіпливо, фігуру.

Позбутися дурних, шкідливих звичок!
Щоденної отрути гіркота:

Ірина Білінська
2019.08.18 18:48
Душе моя,
гармоніє - привіт!
Світи тобі
даровані у спадок!
У кожної загадки -
свій отвіт -
не відаєм
ні правди,

Олександр Сушко
2019.08.18 17:03
На трон, буває, лізуть по приколу,
І хоч із цього діла завжди пшик -
Володаря не критикуй ніколи,
А будь розумним, віршики пиши.

Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
Безпечно й до вподоби читачам.
Тому, братва, візьму себе у руки

Ігор Федів
2019.08.18 13:17
Завірюхою доля кружляє,
Замітає знайомі пороги
І у пам'яті витирає
Уже ходжені нині дороги.
Білизна чистотою чекає,
Пропонує її дослідити
І уперто мені натякає,
Які кроки уперше робити.

Ірина Вовк
2019.08.18 11:33
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.

Олена Побийголод
2019.08.18 10:17
Із Сергія Буданцева (1896—1940)

Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.

В старих розлогах мовчазливих,

Ігор Деркач
2019.08.18 10:14
Сідаю чи стою,
лежу, біжу чи їду –
я згадую: «адью... »,
тамуючи обиду.

Очікую її,
скубу ромашку білу –
усі думки мої:

Тетяна Левицька
2019.08.18 09:21
До млості, болю і до -  зневіри,
тобі не вірю, собі не вірю.
Обличчя ласі, підступні звірі,
червоні очі і душі - сірі.
А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
чи пристрасть дика, чи серцю - вижить?
Не ранить мізки в основі слова,
не та розмова, на що ц

Віктор Кучерук
2019.08.18 07:53
Г. С...
Надихни і силою наповни,
Від нудьги й мовчазності – зціли!..
Стань мені світінням негріховним
І видінням щастя будь-коли.
Будь завжди оздобою легкою
І новою радістю струми, –
Полони осінньою красою

Матвій Смірнов
2019.08.18 01:19
Мій сусід щодня носить діряві штани,
Ні віслюка не має, ні вола, ні жони,
І, здається, й не хоче нічого такого мати.
На долонях у нього - бридкі червоні стигмати,
І ще одна - у самому центрі чола.
Він живе на околиці міста (точніше, села)
У сіро-зел

Володимир Бойко
2019.08.17 23:38
Я пам'ятаю тоскні муки:
Ніч дотлівала край вікна;
Її заламувані руки
Ледь мріли при світанку дня.

Усе життя, дарма прожите,
Принижувало і пекло;
А там, зростаючи щомиті,

Іван Потьомкін
2019.08.17 21:29
Поволі так збуваємося страху,
Що дивними здаємось молодим.
Тим, хто не знав доносів і на плаху
Не сходив безневинним чи на дим
Із газових печей у небеса полинув...
Хто не вставав з молитвою єдиною:
«Спасибі батьку Сталіну за те,
Що жи

Тетяна Левицька
2019.08.17 08:09
Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
Подарую тобі перламутрову моря перлину
і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
Напою чебрецем

Лесь Українець
2019.08.16 18:50
Був на світі сирота –
Вподобав дівчину,
Наступила середа –
Надів сорочину,

Підперезався паском,
Скуйовдив чуприну,
Та на конику баскому

Серго Сокольник
2019.08.16 13:30
***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,

Сергій Губерначук
2019.08.16 12:14
Склади мене у рухи неповторні,
як Дух Святий, повз пальці відпусти,
а всі думки мої, мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!

Ніна Виноградська
2019.08.16 11:25
Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
Хоча над містом висне хмари клоччя,
І накрапає дощ, заходить ніч.

І все навкруг засохло і не квітне,
Бо це вже осінь узяла права.
Жалкую я, що не зустріла квітень

Олександр Сушко
2019.08.16 09:42
Святкують безголів'я власне дурні,
Накрив державу блазенський ковпак.
Зламалась вісь у колесі фортуни,
Візничий лиш кривлятися мастак.

Від патріотики немає толку,
"Ганьба!" і "Гей!" грошви не принесе.
Міняю оселедця на ярмолку -

Віктор Кучерук
2019.08.16 06:32
Г. С...
Захлинався, скрикував, не дихав,
У нерівних сутичках всього, –
Щоби тільки не почуло лихо
Голосу щасливого мого.
Воював достойно в теплих пущах
Найсолодших радощів і мук,
Раз любов живлюща і цілюща

Ярослав Чорногуз
2019.08.16 00:33
Так хочеться любові і жури,
Так хочеться печалі й просвітління.
Ти говори зі мною, говори –
Я ладен слухати до оніміння.

Ти говори, а я – враз уявлю,
Як лагідно рука мене торкає.
І щось затисне груди від жалю…

Іван Потьомкін
2019.08.15 21:51
Бувало, як перетнеш із козами провалля,
Опинишся у царстві конюшини.
Там якось натрапив я на сонне зайченятко.
Хотів спіймать, та лиш заросився.
...Давноминулі спогади післявоєнного дитинства
Налинули, як конюшину стрів в Єрусалимі.
«Як ти сюди доб

Олександр Сушко
2019.08.15 15:18
Потрібне вухо. Хоч одне, лапате,
Бо чути перестав палких богинь.
У цій біді кохання винувате -
Жона відгризла в приступі жаги.

Щоб не кричав - панчохою мій ротик
Заткнула благовірна й каже: - Ша!
Лежать у ліжках діви, мов колоди,

Юлія Радченко
2019.08.15 13:57
Рідненька дівчинко! Веснянко сонячна!
Ти стала вічністю. Тобі там зоряно?
На небі виросли блакитні соняхи -
Очима дивляться на світ прозорими.

Я хочу тішитись твоєю силою,
До тебе линути думками-зграями.
А осінь - в золоті. А весни - сивіють.

Світлана Майя Залізняк
2019.08.15 13:34
Богдан Ковальчук 2 год Зараз я редагую відверто недолугий текст про війну. Погане в ньому, далебі, все, що тільки може бути: картонні, нереалістичні, максимально мерісьюшні персонажі з абсолютно тупорилими репліками й повною відсутністю мотивації у діях

Тетяна Левицька
2019.08.15 13:24
Не діли мене, мій щедрий, з вітром буйним,
з океаном, сонцем, смерчем, не діли.
Лиш тобі я постелю шовкові руни
у пустім степу шорсткої ковили.
Не діли мене, мій щедрий, не діли!

Не розказуй, мій відвертий, що калина
на губах солодких болем не щем

Олена Побийголод
2019.08.15 12:38
Із Зінаїди Гіппіус

Це - невідновно. Та непоправно.
Хоч мий водою, хоч бий поклони.
По нас проїхав - навмисно явно -
дебелий вершник, чий кінь - червоний.

У твані в’язнуть його копита,

Ніна Виноградська
2019.08.15 11:32
Життя мойого надвечір'я -
До вікон схилена верба.
Гіркої долі недовір'я
І десь в душі взялась журба.

Погасли літні блискавиці
І прогриміли всі громи.
Любов пили немов з криниці,

Володимир Бойко
2019.08.15 10:55
Хоче крихітний ведмедик
Крихітний велосипедик,

А маленький бегемотик –
Чималенький вертольотик.

А зелений крокодильчик –
Дорогий автомобільчик.

Сергій Губерначук
2019.08.15 10:36
Хай одержимість проповідує в самотності
підвладній тіні й тиші наростаючій,
як той актор, глухий до непристойності,
масивний вірш по-менторськи читаючи.

О, Рампо Часу! Ти освітиш кожного!
Усі страхи, кошмари, нісенітниці!
Безглузду епопею зла худо

Ігор Деркач
2019.08.15 10:27
Гони жалі і думи невеселі,
бо є надії іскорка мала,
що ми у цьому світі новосели,
аби удача іншою була.

Сузір’я Оріону і Плеяди
сигналізують, що і я один
і ти одна, але моя монада
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сонячна Принцеса - [ 2019.08.19 12:54 ]
    Пришестя...

    Де я тебе чекала -
    танув сніг
    у снах моіх,
    у сонячному герці...
    У кожному такому
    дивосні -
    зорею сходив
    у моєму серці...

    З усіх світів чекала
    одногО -
    спліталися дороги
    в перехрестя...

    Хай спалахне
    Божественний вогонь
    твого непроминущого пришестя!










    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Ігор Деркач - [ 2019.08.19 11:58 ]
    Я та сама
    Я тішуся собою однією.
    Куди захочу, то туди й лечу.
    Ось піді мною – наче, Піренеї...
    На таці – круасани. Я плачу
    і за меню, і за свою удачу,
    за океан і небо голубе...
    Але чому я, у долоні, плачу,
    що не побачу іноді тебе?
    Я нічия і це, само собою,
    наповнює реальною журою
    усі мої ілюзії-путі...
    Та я іще захоплююся грою,
    романтикою, а не суєтою,
    і рюмсаю лише у самоті.



    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  3. Тетяна Левицька - [ 2019.08.19 07:31 ]
    Ти все сказав
    Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
    а після замовчав зненацька у зажурі.
    А я шукала, поміж змучених рядків,
    зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

    Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
    давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
    Не відпускала, божеволіла, либонь -
    зів'яли  орхідеї - кактуси у спальні

    і тиша пилом на письмовому столі.
    (на нім писати можна пальцем слово "вічність".)
    Та врешті решт у вир злітають журавлі...
    Лечу...Сніг замете мої сліди у січні...

    Ти все сказав...


     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  4. Аврора Милосская - [ 2019.08.19 00:26 ]
    Моя думка про життя...
    У заздрості не має берегів,
    і зрада теж не має дна.
    Та й підлота качає тут права.
    Нещасний світ без віри зубожів.
    У зла не має меж...
    Під маскою порядності криється брехня,
    І мудрість хитрості рівня.
    Та й правота фальшива теж...

    Але кохання робить неможливе,
    і може брилу льоду в серці розтопити.
    Для деяких це почуття не так важливе.
    А хтось страждає за нерозділеним коханням.
    Й у ночі, тихенько плачучи,
    роздумує за що таке, дане їй Богом покарання...








    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  5. Ігор Деркач - [ 2019.08.18 10:23 ]
    Обида
    Сідаю чи стою,
    лежу, біжу чи їду –
    я згадую: «адью... »,
    тамуючи обиду.

    Очікую її,
    скубу ромашку білу –
    усі думки мої:
    чого вона хотіла?

    Мене чи не мене? –
    запитую небогу.
    А чую неземне:
    «канєшно, шо нікого...»

    І що це за діла,
    коли немає діла?
    Нічого не дала,
    взяла і полетіла.

    Тай думаю собі:
    казати – не казати?
    За очі голубі
    нема кого обняти.

    Дитині не дали
    погратися у казку...
    А ми ж, таки, могли!
    І ось тобі, будь-ласка.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  6. Тетяна Левицька - [ 2019.08.18 09:32 ]
    До болю
    До млості, болю і до -  зневіри,
    тобі не вірю, собі не вірю.
    Обличчя ласі, підступні звірі,
    червоні очі і душі - сірі.
    А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
    чи пристрасть дика, чи серцю - вижить?
    Не ранить мізки в основі слова,
    не та розмова, на що ця мова?
    А я гадала, що ми з тобою,
    як сонце з небом, ріка з водою,
    вогонь із димом, зима з морозом.
    Та помилялась - жура і сльози,
    ропа кипуча, жалива, м'ята -
    на хрестовині я розіп'ята.
    І лід і пломінь - жагуча помісь.
    Три крапки ставлю... Допишеш повість.
    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  7. Тетяна Левицька - [ 2019.08.17 08:48 ]
    Любий мій
    Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
    Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
    Подарую тобі перламутрову моря перлину
    і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
    Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
    Напою чебрецем і мелісою, медом любові.
    Зорепад назбираю, загадуй, мій вірний, бажання!
    Хай трояндою квітне земне і небесне кохання!
    Світанковий, на мить подивися любові у вічі!
    Небеса, лиш для нас, запалили каштанові свічі.
    Обійми, так жагуче хай серце від ніжності тане.
    Мій єдиний, зворушливий, щемний, духмяний, жаданий!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  8. Тетяна Левицька - [ 2019.08.15 13:29 ]
    Не діли...
    Не діли мене, мій щедрий, з вітром буйним,
    з океаном, сонцем, смерчем, не діли.
    Лиш тобі я постелю шовкові руни
    у пустім степу шорсткої ковили.
    Не діли мене, мій щедрий, не діли!

    Не розказуй, мій відвертий, що калина
    на губах солодких болем не щемить.
    Що п'янких очей смарагдова світлина
    обпікає серце полум'ям щомить.
    Не розказуй, мій відвертий, не щемить.

    Не лишай мене, моя  думлива згубо.
    За порогом літа щастя не втрачай.
    Так зворушливо і незбагненно любо
    пити з рук твоїх любові молочай.
    Не лишай мене і щастя  не втрачай.
     
    Не вбивай мене, нестримний, не піймаєш,
    вилетить з душі словесний чорний птах.
    Кожну пташку, квітку, яблуню   гойдає
    синій небозвід на зморених руках.
    Не вбивай мене, нестримний, не піймаєш.
    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  9. Ігор Деркач - [ 2019.08.15 10:41 ]
    Инша
    Гони жалі і думи невеселі,
    бо є надії іскорка мала,
    що ми у цьому світі новосели,
    аби удача іншою була.

    Сузір’я Оріону і Плеяди
    сигналізують, що і я один
    і ти одна, але моя монада
    у хаосі росинок і пилин.

    І я тебе моєю ще побачу,
    і ти мене... але не уві сні...
    Піймаємо за гриву ту удачу,
    яка ночами снилася мені.

    Такої миті і душа радіє,
    і у фантазії немає меж,
    і явною стає таємна мрія...

    Утрачене уже не доженеш,
    та не згасає полум’я надії
    і ти у ньому иншою ідеш.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Деркач - [ 2019.08.14 16:41 ]
    Одна дорога
    Ще імпонує нам – рука в руці
    іти за недосяжною тією
    високою вечірньою зорею,
    яка не заведе на манівці.

    І я, і ти ще тішимося нею –
    поезією раю у кінці
    дороги, де наяди у ріці
    заманюють на ямби і хореї...

    І поки ще п’яніє голова,
    на пам’ять, що була у мене мила,
    дарую римі мелодійні крила.

    І хай ця пісня буде не нова,
    але не заблукають ті слова,
    якими ти поета полонила.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Серго Сокольник - [ 2019.08.14 00:52 ]
    Тобі, моя...
    ***андеграунд. під смаки не адаптовано***

    Нездаре кіно
    Стікає з екрану помпезно щодня...
    Не все нам одно,
    Хто сало краде, чи то пес, чи щеня?
    Мерзенні попи
    І їхні на мові чужинській псалми,
    Що ллються на пи-
    ки псів, що колись називались людьми.
    Та можна до ско-
    ну сірості днів теревені товкти
    у ступі з тефло-
    ну... Що «загрузив», вибачай уже ти...)
    ...трояндова ніч
    У пахощах солодкогострих шипів,
    Ти наша одвіч-
    но... І най у злобі б кипів і шипів
    Від заздрощів той,
    Хто здатність утратив кохать у часи
    ООСоАТО...
    Жадана, співають нічні голоси...
    Із терня троянд
    Віршів піснопіння від ельфів нічних!
    Хорей а чи ямб,
    Це мною для тебе замовлено їх...
    Відкрито вікно
    У цей колючково- трояндовий сад!
    Нездаре кіно-
    Вертай-но його, неодмінно, узад)))
    І спрагло іди
    У темряву патоковинних садів,
    Єдина люди-
    на, ради якої я їх насадив!..)






    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Свидетельство о публикации №119081305765


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Тетяна Левицька - [ 2019.08.13 17:02 ]
    Жінка - ружа
    Схилилась жінка над трояндовим кущем,
    усмішка зігріває кожну квітку.
    Блаженство в серці, ніжності підступний щем
    барвистою сльозою щастя влітку.

    Сполола бур'яни, водою полила,
    замислилась над вічністю природи.
    Хустиною змахнула бджілки два крила,
    як піт з чола, й невтомно стеблам годить.

    Півоніям, лілеям - білим лебедям,
    пастельним айстрам, ірисам лимонним.
    Клематису, браткам, барвінковим стежкам,
    петуніям і наперстянкам сонним.

    А у бузковому тумані небеса,
    лататтям сонце впало на подвір'я.
    Широколистої гортензії яса
    милує очі. Дзвоники чарзілля,

    волошки, маргаритки, маки у душі 
    живим зростають ситечком віднині.
    Під тином м'ята, незабудки, спориші
    і цвіт калини - символ України.

    Махрові мальви, флокси, голубі в'юнки
    плетуть віночки райдужні довкола.
    Курчатком туляться  до ніжної руки
    любисток і пахуча матіола.

    Прозорі грона винограду - водоспад,
    лозою  всі альтанки оповиті.
    Заквітчаний будинок вікнами у сад
    вдихає аромат чудових квітів.

    І жінка - ружа - берегинею землі,
    у мозолях її - велика сила.
    Любов'ю світу на неораній ріллі.
    красу, неначе зорі запалила.
    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  13. Ігор Деркач - [ 2019.08.13 13:48 ]
    Факти
    ***
    Ой-вей, – заверещали павіани, –
    якомусь члєну Оскара дають!
    А ми такі – папуги і погани,
    і досі ще не маємо догани,
    що гонимо пургу і люту муть.

    ***
    В позі йоги думайте, гадайте,
    гуру і гурмани канапе,
    що базіка(є) гієна сайту,
    сіре тиражуючи й тупе.

    ***
    Дорогий аміґо пише дорогому,
    що його поези – б’яка і фігня.
    Що не опус дохлий, то собі самому
    дулею під носом мало не щодня.

    ***
    Не дорости зоїлу до ашуга
    і недосяжна кіберу краса...
    Яка то у поезії наруга –
    сміятися, що є жура і туга
    і ряднами заткати небеса.

    ***
    Що є, то є, і мало що буває,
    аби його раніше не було
    у цій іще живій оазі раю.
    На біле чорне ляпає в сараї
    чи то перо, чи у гузні стило.

    ***
    – Я вірую лише у Бога,
    і чую, бачу і пишу,
    що уповаючи на Нього,
    я не кажу, що брата свого
    за душу іншу задушу.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Ігор Деркач - [ 2019.08.13 09:14 ]
    Додому
    Ось і серпень осінь доганяє
    по заборонованій ріллі.
    На узліссі молодого гаю
    ирію чекають журавлі.

    Так і ми торуємо дорогу
    і не боїмося уночі
    кликати у сни одне одного,
    поки у запасі є ключі.

    Не питаю, – бути чи не бути...
    яблуко не заборонний плід.
    Але як душі не сполохнути,
    що уже готова у політ?

    Поки ще долаємо утому,
    думкою вертаємо додому
    із юдолі хаосу й жури,
    щоб не чути над собою грому
    і радіти ще одне одному
    пізньої урочої пори.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  15. Серго Сокольник - [ 2019.08.12 22:52 ]
    Любовномандрівне
    Минуле наповнює пил
    Канав придорожніх... -Порадуй
    Тілесне утіленням!..))) Тіль-
    ки зрада породжує зраду,
    І хочеться далі іти
    Любові новими стажками
    Крізь хоррору мертві світи,
    Що створені... Нами?.. Не нами?..
    Кохання скінчилося? За-
    бувай, ідучи до нового,
    Нехай за минулим сльоза
    Від пилу очищує ноги.
    У ранах їх, босі, утри
    Листами, що серце писало
    до тої, чи тих, хто отри-
    мать більше їх сенсу не мали.
    До тої... Чи тих... І кохан-
    ня часом не перше... До згину
    Не дОйде... Аби не остан-
    НЮ намалювати картину
    Сюжету оголення тіл
    На схрещених ряднах дороги...
    ...а, власне, чого ти хотів
    Від сенсу життя головного?..)))


    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Св. №119081200578


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  16. Ігор Деркач - [ 2019.08.12 19:06 ]
    Доба перемін
    І
    Ще лунає: «слава Україні!»
    Нація плекає оберіг...
    А душа жадає переміни
    на одній із тисячі доріг.

    Не поталанило на фортуну.
    Батьківщина – це одна сім’я.
    Та стаємо знову на котурни,
    власне забуваючи ім’я.

    ІІ
    Лотерея імені – удача
    іноді незряча і глуха.
    Невеличке пугало ходяче
    Україну має за лоха.

    А чого не має, обіцяє
    щиро і наївно до сльози.
    В засіки нового урожаю
    смикаємо сіно для кози.

    Канули у Лету могікани.
    Виринули п’явки із пітьми,
    недалекоглядні капітани,
    коміки квартальної чуми.

    Осміліли слуги есесеру,
    ліга сміху – юні піонери,
    що уже готові як завжди
    в табори... у мери, у прем’єри...
    у ліси... на те і тренажери
    з будою на прив’язі орди.

    ІІІ
    Ми єдині, вільні, неділимі,
    хоч із низини до висоти
    спалені до спокою мости.

    Та у небі є ще херувими,
    і лунає хорами живими:
    «Боже, Україну захисти!»

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  17. Домінік Арфіст - [ 2019.08.11 20:42 ]
    ностальгія за Львовом
    о Льове... волелюбний мій… волоокий…
    шпилями виструнчений висо̀ко…
    вишитий пишномовними вежами...
    вимощений камінними межами...
    вимальований пастельними кольорами...
    вимолений соборами і церквами...
    дивна твоя мова, о золотий Львове,
    говірок твій тягучий... кавово-медовий...
    з левовою м’якістю ти трешся об мене...
    у тобі тепло людське таке поіменне...
    у мені твої дзвони дзвонять недільно
    через ностальгію лечу в надію
    що стрінемося знову, о Львове,
    мій світа̀нковий…сутінковий мій… гоноровий...
    і ти глянеш на мене віконцями ратушними...
    і на душі – стане чисто... стане святково...
    і промінчиками райдужними
    поллється тобі моє радісне слово...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  18. Сергій Єрьоменко - [ 2019.08.10 20:08 ]
    Пробач
    Відчувати... Давно вже забув,
    Що колись, це бувало можливо.
    Серед ледокаїнових днів
    Метроном відраховує зліва,
    Найпростішу з існуючих гамм.
    Прислухаюсь до серця, та граю.
    Наче, хтось там колись існував.
    Наче... вже не пам'ятаю.
    Тільки гуркіт нічних поїздів,
    Марний шлях, від нікого в нікуди.
    Ти пробач, я тебе не зустрів.
    І шукати напевне не буду.
    05.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Оксана Дністран - [ 2019.08.10 07:06 ]
    Підвельнська* пастораль
    Подався в мандри чоловік.
    Довгенько не було.
    Дружина коротала вік
    Одна на все село.

    Повиїжджали молоді
    До ліпшого життя,
    Лишались довго тільки ті,
    Хто пив до забуття.

    Закрили школу, магазин,
    Автобус відмінили,
    Без видимих на то причин
    І дуб упав стожилий.

    Не раз і Мотрю звав сусід,
    Мовляв, у місті – краще,
    Та то – у кізочки приплід,
    То – дім напризволяще

    Лишати все якось ніяк
    Хазяйка не хотіла,
    А потім Бог послав їй знак,
    Сама взялась до діла.

    Моторній жінці довелось
    Чимало бід зазнати,
    Та тут приїхали в село
    Якісь дивакуваті,

    Яким хотілося чомусь
    Поближче до землі,
    І діти – далі від спокус,
    Й самі – мов королі:

    Ні ти́сняви міських квартир,
    Ні стопору доріг,
    Природа добавляла сил,
    Господь від бід беріг.

    На лад пішло все, до пуття:
    Худоба і бджільництво,
    Заможним хутір тихий став,
    Довкола – гарно й чисто.

    Вернувся з мандрів чоловік
    Провідати господу,
    Надивуватися не міг:
    - А хто тут верховодить?

    Знайшов я в місті покупця.
    Дай господарству звіти!
    Та жінка глипнула в серцях:
    - Ти все пустив на вітер!

    *Підвельне - майже безлюдний хутір у Чернігівській області


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  20. Тетяна Левицька - [ 2019.08.08 09:40 ]
    Журавлиний
    Не дістати з небес журавля,
    що високо летить над землею.
    Я звикаю, давно не твоя
    та навряд чи була я твоєю.

    Дні плетуть у тунелях думок
    павутину з ниток Аріадни.
    Вихід є - кілька слів, тільки крок
    до розпуки та снів безпорадних.

    Розгубили на стежці надій
    найдорожчі скарби - гобелени.
    Не ховає очей лицедій,
    від олжі за лаштунками сцени.

    Не маскую за гримом і я
    зморшки розпачу, біль татуажу.
    Грає в літнім театрі рояль,
    ним згорьовану душу розраджу.

    Хай парить журавель в небесах,
    я синицю тримаю і досить.
    Мій співучий, розчулений птах -
    золота, несподівана осінь...
    2019р





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  21. Ігор Деркач - [ 2019.08.07 18:31 ]
    Під музику Мордору
    І
    Не линяє іще триколор.
    Нависає над Києвом карма.

    Україна іще не казарма,
    та уже доганяє Мордор...

    Українці обрали мотор,
    але якось забули за гальма.

    ІІ
    Поганяємо у Сомалі
    то алюром, а то і галопом...
    Завоюємо світ автостопом.

    Є у нації і королі,
    і потуги її немалі,
    хоч регоче, буває, Європа.

    Червоніємо іноді, та
    це нічого. Буває і гірше...

    Є у влади висока мета,
    хоч і нижча, що мали раніше.

    ІІІ
    Показати народу пора,
    що і слуги його не хапуги.
    Як не є – щось іде на гора.
    Медицина вже має науку
    і на митниці чути, – ура...
    а от миру – ні слуху, ні духу.

    Летимо невідомо куди.
    Є права, та немає моралі.
    Ми найперші іззаду у ралі,
    та не ходять туди поїзди
    а якщо не дай, Боже, туди,
    є надія, що не у провалля.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Тетяна Левицька - [ 2019.08.07 09:31 ]
    Мій скульпторе

    Мій скульпторе, ліпи мене із глини,
    Із крейди, алебастру і піску!
    Оголену душею, серцем, тілом,
    байдужу, мовчазну чи говірку.

    Твори з води - звабливою, як море,
    що огортає плесо берегів.
    Огранюй - кришталеве, мармурове,
    крихке, піддатливе, ти ж так хотів

    мене ліпити, що тепер змінилось?
    Венери постать зір заволокла?
    Холодна, бездоганна і безкрила.
    Ти висічи із неба два крила.

    Формуй з кори, із відчаю і зливи.
    З цукатів, вітру, з повені ріки.
    Сумну, розбещену, заплакану, щасливу.
    з живої ніжності твори... ліпи...

    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  23. Вікторія Торон - [ 2019.08.07 05:10 ]
    Раніше...
    Раніше – нікуди без книжки в руках,
    ідей обнадійливих прядив,
    а нині вростаєш в роботу комах
    і пінний язик водоспадів.

    Раніш – суперечки, дискусії, сміх,
    де всяк – красномовець і речник,
    а нині – уникнути б звірів людських
    і їх голосів недоречних.

    Застигли дерева, підваживши світ,
    підлісок несе малу частку;
    свій до абсолюту повільний політ
    ведуть вони довго і важко.

    Несе вся природа служіння своє
    свідомонадійно і гідно.
    Ось дощ м’якошерстими лапами б’є,
    на хвильку прикинувшись тигром.

    Тепер – не до книжки; занедбаний друг
    в півтемній кімнаті чекає.
    Ти дивишся, наче прозріла, навкруг,
    і світ простотою лякає.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  24. Серго Сокольник - [ 2019.08.06 23:28 ]
    Серпневе
    Сполохані зорі тремтять під похилими вербами
    Бажань віддзеркаленням у напівсонній воді...
    Здіймаємось піку життя, мов вершини Говерли, ми
    У ночі з забарвленням передосінніх надій,
    Які вдовольнити бажаємо, маємо, мусимо,
    Допоки дзеркал не торкнули вітри крижані,
    І хочеться жити, кохати і бути розпусними,
    Палать зорепадом у передосіннім вогні,
    Пить спрагло цю воду з ведично-цілющими силами,
    У себе вбирати арійщини пломінь і лід,
    Стежками пізнАння іти неймовірно красивими,
    Як ночі серпневої світлий зірковий політ...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    №119080608494


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  25. Уляна Яресько - [ 2019.08.06 11:00 ]
    Світолюбне

    Міняються маски - душ опівнічне травесті,
    (аж мітки звірині ниють міським гербам.)
    Дури, світе мій, та не потони в ненависті!
    Болиш у мені ти, гориш, наче Нотр-Дам.

    Бо множить хтось нині хрестики, плодить нулики,
    знелюднені сквери тінями заселив.
    Гудуть побрехеньки в головах, ніби вулики,
    заглушують навіть зву́чне контральто злив.

    До білого вже нізащо тебе не висвітлиш...
    і так ти болиш-гориш у мені, хоча
    я попри усе люблю тебе, мій дурисвіте,
    за світло в його очах...

    Уляна Яресько


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  26. Тетяна Левицька - [ 2019.08.06 08:15 ]
    Колісниця мрій
    Не вбивай кохання, ти ж не вбивця,
    що чатує на косуль вночі.
    Думала з твоїх долонь напиться -
    сонця меду і грибних дощів.

    Милуватися безперестанку
    спалахом очей - ясних вогнів,
    засинати на плечі до ранку
    у обіймах феєричних снів.

    Скинути з душі пудовий камінь,
    вирвати із коренем пирій,
    линути в лавандовім тумані
    на рожевій колісниці мрій

    аж на сьоме небо, там де щастя
    освітило олеандри зір.
    Там де витягає з моря снасті
    воля, всім смертям наперекір.

    Золотої рибки - хвилі зграя,
    мушлі - шум прибою - наш улов.
    Буду жити, поки я плекаю
    в ніжнім серці райдужну любов.

    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  27. Ігор Деркач - [ 2019.08.05 15:06 ]
    Нам
    І
    Пам’ятаю чи не пам’ятаю,
    а усе минає, що було,
    поки юне серце забуває
    та буяє молоде зело.

    Будемо-не будемо – умремо...
    І куди полине та душа,
    що була від іншої окремо?
    Суще і живе поб’є іржа.

    ІІ
    Чуєш, чи не чуєш, а озвешся,
    знаючи, що вірую і жду.
    Може і до мене підіймешся,
    поки я до тебе упаду?

    Хоч-не хоч, цілую-обнімаю...
    Як не є – обоє не святі.
    Поки теплі руки відчуваю,
    не загину я у самоті.

    ІІІ
    Вірую-не вірую, а Богу
    уночі, тамуючи тривогу,
    помолюся. Ми ще не самі.

    Любиш чи не любиш, а одного,
    що уже не перейде дорогу,
    нагадають очі у юрмі.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  28. Ігор Деркач - [ 2019.08.04 10:14 ]
    Фабула щастя
    І
    Юрмою ідемо у маси,
    п’ємо отруту як вино
    і подаємо нуль на фазу –
    душі байдужій все одно.

    Нема коли... немає часу...
    як у комедії кіно.
    Несе до ирію судно,
    яке ніколи і ні разу
    не опускалося на дно.

    А ми на палубі обоє
    у суєті, й самотині...

    Немає миру на війні.
    А героїні і герою
    удача є. Не за горою
    її блукаючі вогні.

    ІІ
    Але... не вистачає джазу...
    і кутюр’є... і кімоно...
    А щастя наше? А воно
    не реагує на образу.

    Не переймаємось. Ріка
    життя – за обрієм. Далеко
    ще сяє око маяка.

    А ми за милі і парсеки
    ще уявляємо лелеку
    і у капусті – малюка.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  29. Ігор Деркач - [ 2019.08.02 11:20 ]
    Наврочене
                 І
    І плаями, і долами хода
    моя за обрій... Та і цього разу
    загадує циганка молода
    мені як не тини, то перелази,
    а їй, допоки горе не біда,
    усе, на що уже немає часу.

                 ІІ
    Вона і я, у світі не одні,
    лишаємося у самотині
    як при дорозі явір і тополя –
    однакові дві ягоди із поля,
    із того, що навіяне мені,.
    коли удачу ворожила доля.

    Усе не те, усе нема коли,
    усе не так, але одне хвилює.
    Мої літа у Лету загули,
    а їй уже лунає алілуя.

    Та най ся буде. Богові хвала,
    що і її, й моя вина мала,
    і не боюся ролі Квазімодо...

    Вона ще є, але якщо й була,
    усе, що мала, те і віддала
    моя фортуна – Есмеральда горда.

                 ІІІ
    І обнімає, і чекає мить,
    коли луною щастя полетить
    до іншого сіяючого серця.

    У неї неопалені уста,
    а наша доля все одно сміється.

    Нема Рахилі у мої літа,
    А Лія... Лія може і знайдеться.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Тетяна Левицька - [ 2019.08.02 08:15 ]
    Біла ніч
    Переймайся не мною, коханий, бо я
    над твоєю кружляю журбою.
    Світ пряде гобелени, планиди зоря
    витирає хмарини рукою.

    Затужавіє серце від смутку, нудьги,
    Чом не спиться тобі серед ночі?
    Небеса розтріпали вгорі хоругви
    і дощами наповнили ночви.

    Аж по вінця печаль розлилася, на жаль,
    у душі безпробудній, стражденній.
    Біла ніч одягає сливову вуаль
    на долівки оголених стерень.

    Навкруги сіє мжичку осіння сльота,
    самота парасолю шукає.
    Над тобою я небом і грішна й свята,
    у любові  твоїй воскресаю.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  31. Анничка Фрік - [ 2019.08.01 22:24 ]
    Дощиско
    середа, 17 серпня 2016 р.
    Шумів дощиско в хаті
    І котиско
    Хотіло гратись на стриху
    Де інші звуки
    Звучали ближче, ніби поряд гралось небо.
    Мале віконечко було дверима, хмари
    В тональностях різнились,
    Стікали струнами аж той котиско м'явкав.
    Чи є щось гармонійніше у хаті
    Ніж стрих з дощем
    І кіт м'явкіт вусатий?


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Аврора Милосская - [ 2019.08.01 13:01 ]
    Спогади з дитинства
    У бабусі гарно влітку.
    Як відкрию я калітку-
    то й на душі стає ясніше
    і біла хатка все рідніше,
    і чорнобривці під вікном,
    і стара липа за хлівом.

    Багато тут зосталось спогадів з дитинства.
    Як ранком лунає пісня, солов'я, заливисто.
    А ввечері сонце заходить у річку купатись.
    І лелека у гніздо поспішає вертатись.
    А ще красиві краєвиди за вікном,
    і ліс, і річка з озером.
    24.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  33. Тетяна Левицька - [ 2019.08.01 08:07 ]
    Яблуко спокуси
    Йому притаманно любити обох -
    дружину чи музу, немає різниці,
    ділити антонівку рівно на трьох,
    медовий нектар і гіркОту живиці.
    Він звик до уваги, і спокій плекав
    у чорних очах, а в зелених -спокусу.
    І злив не було, і вагомих підстав
    гріхом лікувати зневірену душу.
    Одна - океаном і древом життя,
    безмежжям таємним в жагучих зіницях,
    а інша - сосною над громом буття,
    надійна опора, студена криниця.
    Він танув по черзі в обіймах заграв
    і плакав щоночі, картаючи долю.
    В одній оживав, а у іншій вмирав,
    і совість топив у хмільнім алкоголю.
    Збирали роки днів пустих врожаї -
    мізерні податки з мутного свавілля.
    Затемнення сонця, не стало її,
    покинула й та, що поїла чар-зіллям.
    Себе на одвічне стражання прирік,
    блукав безпритульним у ніч горобину.
    Дарма не лишився з тією навік,
    що гріла під серцем гарячим дитину.
    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  34. Ігор Деркач - [ 2019.07.31 10:20 ]
    Інволюція почуттів
    Журою і надією живу
    і за тобою, й за її душею.
    Її уже немає наяву,
    а ти існуєш мрією моєю.

    Тією, що осяяні літа
    збагачує новими почуттями,
    а прилітає іноді ночами
    ще не забута, та уже не та.

    Життя дає, буває, насолоду,
    буває, і жаліє, і скубе...
    Я обираю душу і тебе,
    але ступаю у ту саму воду.

    Іще живі ілюзії надій.
    Навіяне у маєві подій
    заманює твоїми голосами.

    Немає антипатії між нами.
    Вона і ти – у пам’яті моїй,
    а ролі поміняємо місцями.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  35. Тетяна Левицька - [ 2019.07.31 08:06 ]
    Лугівка
    Смиренно лугівка* текла, струменіла,
    у травостої ховаючи хвилі.
    Не річка - життя, а над ним ескадрильї
    прозорих вертух і метеликів  біла

    пір'їнова зграя - прекраси з фарфору -
    кружляють, летять, тріпотять над водою
    батистом рясним, голубою габою,
    то падають вниз, то здіймаються вгору.

    Джмелі, медоноси в бутонах латаття
    щодня налаштовують скрипки альтові,
    а мій паперовий кораблик неволі
    застряг в очереті у пошуках щастя.
     
    Всі райдуги світу, шитво кольорове -
    виблискують сріблом, лускою рибини.
    Вербовим листком  я плила би донині,
    впадати рікою у море любові.

    *лугівка - річка у лузі

    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Вероніка Новікова - [ 2019.07.30 14:07 ]
    Його любов
    Сон відступає рано — він прокинеться першим.
    Слово за шию зловить, здушить в обіймах звуки.
    Хай вона спить, бо сонна слабкість її довершена:
    Темна й солодка бранка, видана на поруки.

    Сон по собі лишає все, що вона просила.
    Поміж піску страхів і поміж його повік.
    Хай вона спить, зронивши в темінь себе безсило.
    З тиші її тим часом станеться чоловік.

    Армія сну відходить тінню з його лиця.
    Перше проміння гріє тіла її дороги.
    Зараз така прозора сонна жінка оця,
    Що поміж брів у ньому прокидається Бог.

    Боже, який не зронить зрештою ані звуку,
    Першим у неї буде, першим для неї знову.
    Хай вона спить, зронивши в темряву світлі руки.
    У правій сховавши слово, в лівій — його любов.


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  37. Тетяна Левицька - [ 2019.07.30 08:33 ]
    На повітряній кулі

    Любов в гордім серці,
    а сонце в очах.
    Вдивляюся, де ці
    птахи в небесах?
    Ні плямки,
    ні хмарки,
    ні краплі дощу -
    лечу, лечу!

    Над лісом дубовим
    у соняхів гай.
    Поля бурштинові
    за гриву тримай.
    За вітром,
    повітом.
    Вся сила  землі -
    в стеблі, в стеблі!

    А міцність народу
    в єднанні, затям!
    Виборюй свободу,
    будуй Божий храм!
    З каміння,
    нетлінний.
    На пласі тужінь,
    в душі, в душі.

    Повітряна куля
    вогнем палахтить.
    Ковтає  покрівлі
    небесну блакить.
    Дорога
    до Бога -
    рукою торкнись,
    увись, увись!

    Наповнюйся світом,
    окрилено дій!
    Яскравим болідом
    у просторі мрій.
    Ти сильна
    і вільна,
    зозуля кує,
    Бог є, Бог є!





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  38. Домінік Арфіст - [ 2019.07.28 11:19 ]
    пісня
    стереже мене мова в чужому саду…
    стережеться очей: огорожа… сторожа…
    я ніколи не вдома – куди не піду…
    все мене не поділять… ніяк не помножать…
    я складаю склади мені кинутих слів…
    і збираються тексти вручну… по крупиці…
    ось і Бог через сито води заяснів…
    я біжу по плоди… на деревах кислиці…
    мамо біла, сердешна голубко моя,
    ти з античною впертістю гідною шани
    меч даєш паперовий і шолом бляшаний
    і торбину землі де народжений я…
    я співатиму в щасті тобі і в біді
    і як свічечку мову твою незгасиму
    затулятиму серцем… до храму нестиму…
    і віночком твоїм попливу по воді…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  39. Ігор Деркач - [ 2019.07.28 10:08 ]
    Зиґзаґи творчості
    Диктує небо, а пильнує око...
    і те, що сивина у бороді,
    і біси – у ребро... і не тоді
    цінуємо і вишнє, і високе,
    що вилами писали по воді.

    Утішені собою одинокі
    юнони-феї, перуни-гуру...
    У падаючу віримо зорю,
    цитуємо і Пушкіна, і Блока,
    а чуємо омріяну муру.

    Осміяні і випиті ордою,
    у каламар мокаємо перо...
    і пишемо не кров’ю, а водою,
    ачей - «ми не лукавили з тобою...»
    як видавали на гора зеро.

    Римуємо таке оригінальне
    із кухні архаїчного меню,
    що мимоволі уявляєш ню
    особи, що виписує моралі,
    аби усім підсунути свиню.

    Немила публікує ахінею.
    Нелюба оприлюднює любов.
    Ніяка не хвилює казанов...

    Єдина залишається тією
    високою вечірньою зорею,
    аби ночами закипала кров.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  40. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.26 21:16 ]
    Між акул

    Панно Фальшивосте, мій дебаркадер
    плине за буй - між акул і дельфі...
    Пальмовий лист відірвався... то й рада.
    Буде про чесність у вільній графі.

    Келишки наші віднесено вліво,
    ваша панама блискуча - на дно...
    Є пригощання - три пуп'янки, пліви.
    Ми не уперше в життєвім кіно.

    Сивий суфлер напомадив цидулу.
    Пляшку ловила, та хвиля хитка...
    Ось пасочки між зеленого мулу.
    Доля-мулатка чайком обпіка.

    Мапа, газета, прим'ята валіза.
    Соку б...
    Чавлю золотий апельсин.
    В рамці звичайного порту не влізу.
    Зайвий компас у огромі яси.

    2019

    компАс професійний жаргонізм



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  41. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.26 11:33 ]
    Зайве...
    І нашим, і вашим...
    Ластата лисиця
    обідає в Саші,
    вечеряє в Гриця.

    Ті гноми - в роздружжі,
    та лисоньці зайві
    обшмульгані ружі -
    оббиті об айви.

    "Сварки - не для мене!
    Я - мирна газдинька,
    цілісінькі вени,
    зароблені диньки..."...

    Ось виберуть, може,
    мудрійкою... Крука
    докльовують шавки...
    Та зайва докука!

    Оближе сметанку,
    гуляш на тарелях.
    Ні стресу, ні ранки...
    із дудочки - трелі...

    2019

    Лисичка - збірний образ, таких тьма на стежках реалій.
    Імена теж обрала задля рими.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  42. Тетяна Левицька - [ 2019.07.26 10:59 ]
    Наболіле
    Літа відшуміли, за обрієм щезли.
    Лелеки забули тутешні місцини,
    лиш круків зловісні стихійні капели
    дратують слух трубним "кар".  Спека рутини

    висушує мізки пустелею Гобі,
    думки спопелило тужливе зітхання.
    Молитва  пуста розчинилася в небі
    і не сподівайся,  гра скінчена, Таню.

    Пісочний годинник невже спорожнілий?
    Остання дрібниця на  вагах медичних.
    В Ісусових ранах цвяхи заржавіли.
    Твій біль не постійний, а періодичний.

    Зажурені очі із башти не видко.
    За ким кошеня на околиці  плаче?
    Розбита губа все ж  загоїться швидко.
    Поранені душі - ніколи, навряд чи.
    2019р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  43. Ігор Деркач - [ 2019.07.26 07:29 ]
    Панні N...
    Я пам’ятаю Ваші очі
    і поцілунок у щоку.
    Такі оказії урочі,
    буває, личать козаку.

    І я подякувати хочу
    хай не востаннє на віку
    за ту єдину мить п’янку
    і щиру усмішку жіночу.

    Усе минає і тече
    і дотик ніжний не пече,
    а одиноке серце гріє.

    Хоча це, може, і не те
    як має бути тет-а-тет,
    коли ще жевріє надія.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  44. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.25 18:20 ]
    Морозивне

    Стрічають лицарів красунечки чи ні...
    Кохаються до шлюбу, знято шори.
    Емансиповані, чуттєві, чепурні -
    статистки між гримованих акторів.

    Одні побачили Париж і Монреаль,
    а інші лиш Пристроми, Львів, Опішню.
    Наївно-просто малювалась вертикаль.
    Та ось і крапка фінішна - зловтішна.

    Розкидані лелітки, в'януть пелюстки.
    Надіями наповнені конверти.
    Сценарій Фатум рве на клаптики, шматки.
    Написано червоним: тут - померти...

    І ось лежить білявка (далі, душе, стань),
    рахують ножові... Ридає мати.
    В афекті вбило екстравертне юне Янь.
    Вирує-захлинається Хрещатик.

    Життя спливло - морозива пахкий ріжок...
    Обгортка днів розтоптана байдужо.
    Зеленим їжаком чаїться в серці шок.
    Розхлюпую осонцені калюжі...

    25 липня 2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  45. Серго Сокольник - [ 2019.07.24 22:37 ]
    Парадоксальне
    ***андеграунд. під смаки не адаптоване***

    Наближається далеч.
    Та на сонце набігли хмарки...
    Одне одного мали,
    Та ото ж розлучились таки...
    Плинуть гроші у транші,
    Та чогось не до наших кишень.
    Очі виїли "наші",
    Хоч "не наших" до біса лишень.
    Як потрібна робота,
    Де нічого не треба робить.
    "Світом править добро". Та
    Зло спрямовано роблять жлоби,
    Безпринципні і підлі,
    У подобі, що їм до лиця.
    Що поробиш. У "піплі"
    Характерна є риса оця...
    З вуха вийнято вату,
    Тільки рідних не чути пісень.
    Хоч самбука не water,
    З горя випити можна усе.
    Як у світі невдало ж
    Все... Немов у жахливому сні!..
    Наближається далеч,
    Що у плямах... Мов кров на стіні...

    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    №119072408011


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  46. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.24 20:51 ]
    Вольне

    Йшла проява полем:
    випхали із хат.
    "Воля ж я... не голем...
    Люд мені не рад?
    Надихну на війни,
    покладу обол...
    Ось громада дійна.
    Цапа на престол
    посаджу, бо мудра,
    накажу змести...".

    Дніпр і Брахмапутра
    повні кров'ю мсти.

    2019



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  47. Ігор Деркач - [ 2019.07.24 19:00 ]
    Стихія віри
    Було колись: бродили по отаві,
    літа летіли, літепло текло,
    носило нас у заводі лукаві..
    На бистрині зламалося весло.

    Не утопився я у тому вирі,
    вона сухою вийшла із води...
    Її несе на інший берег віри,
    а я уже не плаваю туди.

    Ще маю сили і плекаю мрії,
    що видибаю проти течії,
    тенета оминаючи її...

    Вогонь душі чуже не обігріє.
    Ідеї буйні темної стихії
    хай оминають гавані мої.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  48. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.07.24 11:46 ]
    Чоколядне

    1

    ...а людці шукають сонця -
    і несуть петарди, чад...
    Лис Микита тицьне: "...он ця!".
    І на шиї висне гад.

    Вже й перкусія, й аналіз -
    тим, хто зроду не робив...
    Відбиваєш словом палі.
    Шелестять "ніштяк..." дуби.

    Ти - хороша, яскравіша,
    притінила вічних бонз.
    Тхір штовхає в дальню нішу.
    Боротьби апофеоз.

    "Із-за моря, не своячка.
    Глянь, фактурна... Не секрет,
    від її поез - сверблячки..."...

    Муза лине... пірует...

    2

    "...фемінізм! прозора! чиста!
    ця нашкодить...". Чоколяд
    ллють на сукню, рвуть намисто.

    Муза тягне земснаряд.


    24 липня 2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  49. Тетяна Левицька - [ 2019.07.24 11:05 ]
    Два береги
    Паленіли бурштиново,
    присмак ночі на губах.
    Тануло в зіницях слово,
    ніби хмарка в небесах.

    В серці бабка дзеленчала,
    а крізь крильця - чудеса,
    від причалу до причалу -
    човником пливла свіча.

    Краєвиди снів бентежать
    (не копатимусь в душі).
    Від насупленої вежі -
    загубилися ключі.

    Обплели густі ліани
    вікна, стіни цегляні.
    Ти співай, співай коханий,
    ту мелодію мені,

    що в твоїм я чула серці.
    (Звук "ля" видасть камертон.)
    Нас накриє срібним скерцо
    теплий місяця хітон.

    Розіллєм протяжні ноти
    в унісон коханню ми.
    Дотик вуст на стогін дотик -
    пряний запах куркуми.

    Шепіт музики твоєї
    хвилю розтривожить мов -
    береги ми однієї
    річки з назвою - любов!



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  50. Ігор Деркач - [ 2019.07.23 18:47 ]
    Україна сміється
    І
    Нема коли сміятися, панове.
    Усе, що мали, в Лету загуло.
    Іще такого радісного шоу
    і на, і в Україні не було.

    ІІЧого недобачали, те почули.
    І ось вона оказія яка –
    іде телепортація в минуле
    сучасної свідомості совка.
    Колись телемузеї озадачать –
    показувати істину юрбі.
    Нащадки не зомбовані побачать,
    які були ми іноді тупі,
    коли такі опудала обрали
    Європі та Америці на сміх.
    Усі заангажовані канали
    вітають з перемогою усіх.

    ІІІОй заживемо! Наші буратіни
    і папи карли виграють війну,
    якщо очолять «рашеську весну»...
    На заході намуляють коліна,
    на сході об’єднають Україну
    у мать свою – тайгу і цілину.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   631