ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2019.07.17 08:25
З-попід холодного граніту
Вода струмує й жебонить.
Крим. Літо. Гори. І ця мить
Коли здається на край світу
Баклан тікаючи летить.

Цикади. Спека. Неможливо
Знайти ні прихистку, ні тіні.

Олена Побийголод
2019.07.17 08:16
Із Миколи Морозова

І ось ізнов вона, Росія...
Хрести та храми, як завжди.
Та помічаю знов усі я
убозтва вічного сліди.

Жандармські формені лівреї

Ніна Виноградська
2019.07.16 21:29
Село моє, найкращі тихі Піски,
І ліс, і Сейм, і золоті поля.
Ми всі з цієї виросли колиски,
Це наша рідна і свята земля.

У цих краях розквітла квітка роду,
А зернятка її - в усі краї!
Навчали цінувати нас свободу

Матвій Смірнов
2019.07.16 20:07
О, мій наглядачу, чи просто так - глядачу,
Встань тут, на цій горі, і подивись туди,
Куди дивлюся я. Чи ти так само бачиш
Ці пагорби, цю ніч, мансарди і сади,
Міщан і жебраків, священиків, юдеїв,
Героїв і катів, повій і лихварів,
Циган і чаклунів, м

Любов Бенедишин
2019.07.16 17:12
Із упертістю мольфарки,
Відігнала туги хмарку.
Мрія – в небо неозоре.
«Пощастило…» - всі говорять.

16.07.2019

2-й варіант

Сергій Губерначук
2019.07.16 14:53
Дві мушлі – два шуми…
Шум моря і Шуман…
Сум моря і Симон…
Шум моря і Шимон…

Той Шимон і Симон –
то ж батько із сином,
два шуми у моря

Олександр Сушко
2019.07.16 14:43
На столі кав'яр і ананас,
Час іти з котом на променадик.
Важко жити стало. Бо - війна,
Утішають тільки гей-паради.

Вчора прикупила міх трусів,
Пупса мила дорогим шампунем.
Бач, страждаю так як і усі,

Олена Побийголод
2019.07.16 10:18
Із Олексія Апухтіна

Мерехтіння в хатинці похилій
серед темних, безлюдних полів,
недороблений тин напівзгнилий
та пронизливий стогін граків;

ледве дихають стомлені коні,

Ігор Федів
2019.07.16 09:43
Хотів зізнатися, але не міг казати.
Хотів робити, а не вистачає сил.
І мрію золоту жадає упіймати,
Але помітив тільки помах її крил.
Іти бажає, загубився у тумані.
Відкрити хоче двері, а ключі забув.
І запланує жити щиро, не в омані,
Але мети своєї

Козак Дума
2019.07.16 08:26
Ми прагнули побудувати місто
свободи, благоденства і добра,
та місимо, насправді, інше тісто –
бо очі застеляє земара.

Те місто містить лише порожнечу,
у лозунгах втонувши нанівець,
за гаслами ховає ворожнечу

Ігор Деркач
2019.07.16 07:12
За волю – це неначе за «Свободу»,
але нехай живе порохобот,
аби у войовничого народу
явився на арені патріот.

Дивуюся, ну як воно ся стало,
що у мішку кота не помічали,
який війні будує телеміст.

Олександр Сушко
2019.07.15 16:22
За паяца свій голос віддав золотар із Полтави,
Нащо бевзю "Свобода"? Достатньо кумедної "ЗЕ".
Утомився байдужих будити - даремна ця справа,
Окацапленим гоям Вкраїна - не понад усе.

В церкві тризна за воїном. Куриться біль із кадила,
Огорта

Микола Дудар
2019.07.15 15:26
…зустрілись двоє в сновидінні
О дивне поле сновидінь!
Один із них, мабуть, "гудіні"
А інший, певно, його тінь…
Півсвіту збіглося на диво
Півсвіту плескло, аби
"гудіні" з тінню виліз з чтива
Як сонце вранці до води…

Світлана Майя Залізняк
2019.07.15 14:44
Ні, не дзвонила тобі, не писала.
Просто зустріла в диму на пероні.
Спогади-файли тасуємо... мало...
Ти оженивсь на кирпатенькій Проні.

Маєте дачу-фазенду, на хутір
кличеш мене - там вільготно між проса.
Нащо пригода? Ураз не збагнути...

Дмитро Куренівець
2019.07.15 13:36
цей дощ без перерви періщить
вже тиждень, місяць, тисячу років

я вже не вірю, що він коли-небудь скінчиться

вулиці збігають каламутними річками
змиваючи рештки літа
до якоїсь підземної Лети

Микола Дудар
2019.07.15 12:36
Іде біда. іде... іде...
(існує попит...)
А де ж наш праведник? - як де?
Ведуть на допит…
Ось день народження, не мій
Чийогось сина
А справедливості сувій
Засох невинно

Козак Дума
2019.07.15 11:35
У крамницю чорний грак
прилетів придбати фрак.
захотів він стати франтом,
бо набрид йому піджак.

Продавець, вусатий рак,
приміряв гракові фрак –
мудрували, підганяли,

Ігор Деркач
2019.07.15 10:56
Нема нічого, що мине намарне.
Буває у житті як у бою.
Обоє відпрацьовуємо карму,
та іноді не вистачає шарму
завоювати пасію свою.

І розумію, що іду до тризни,
а це не те, що зопалу на трон...

Олександр Сушко
2019.07.15 09:48
Дощить, столиця п'є небесну воду,
Між теплих циць сховався, мов ховрах.
Надходить час писати про природу,
Алькови утомили - просто жах.

Пахтять лілеї, айстри, матіоли
Обценьками флюїди носа рвуть.
Опісля ночі велелюбства кволий,

Тетяна Левицька
2019.07.15 09:29
Ми необачно, на краю безодні,
хоч бурі не було і вечір тихий.
Вернулись на круги своя - сьогодні,
у закутку душі - дрімало лихо.
Не оправдатися, ще нам не вірять
ні янголи, ні демони, ні Боги.
На нас полюють - люди, птахи, звірі,
плекаємо свої пер

Олена Побийголод
2019.07.15 07:36
Із Олексія Апухтіна

Жарко. День годящий видавсь, слава богу...
Скоро на широку виїдем дорогу.
Там риплять обози, хур чималих низки,
із країв заморських там шляхом неблизьким
йде у нашу землю хоч якась новинка...
В манівцях російська губиться

Ірина Білінська
2019.07.15 01:59
Давайте обійдемось без присвят.
Слова знайдуть жаданих адресатів.
Шкода лиш - час не вернеться назад…
Але його й не треба повертати,

Бо сходить сонце у новому дні
І музикою повняться світанки.
Тепло, що Ви довірили мені -

Ярослав Чорногуз
2019.07.15 01:40
Так ніжно хмарка небо лиже,
Бо вже насупиться ось-ось…
Гроза пройшла. Повітря свіже,
Як море буйне, розлилось.

Духмяні пахощі колосся…
І де взялася ти, снаго?
Неначе милої волосся

Володимир Бойко
2019.07.15 01:38
Боже, спаси нас від «русского міра»,
Від оскаженілого бузувіра,
Від окаянного ліліпута,
Що налаштовує знову нам пута.

Від ліліпутського кума-іуди,
Що, наче злодій, залазить повсюди,
І подаруй нам останню надію

Серго Сокольник
2019.07.15 01:11
У темряві місяць, неначе маяк.
Ця ніч, ніби пісня, твоя і моя.
Мов пісня кохання у світі зірок,
Напою єднання живильний ковток.

*приспів*
А місяць
мов човен, що обрієм ночі пройшов.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.14 21:17
Увечері над ресторанами
густіє вариво задух...
Правує окриками п'яними
травневий інфернальний дух.

Над кіптюгою жили-вулички,
над млостю різномастих дач
здіймає жовтий крендель булочна.

Ігор Деркач
2019.07.14 20:31
Команда Зе дає вонючий пшик.
На зелені кайфують разумкови,
що ігнорують українську мову
і з тилу опрацьовують язик.

Була вона, а нині ось – воно!
В Одесі! І купається у морі,
не тоне у воді... Народе, sorry?

Микола Дудар
2019.07.14 19:54
Порція сонечка з ранку під каву
Майне повз вікна… космополит
Вічно по колу - зліва на право
Вчорашнє на дні, крик… аудит
А Бог його знає, хто надоумив
Та знову запруть у колію…
Сприймати цей світ краще крізь гуму?
Не знаю як хто… згоду даю

Сергій Губерначук
2019.07.14 14:42
У сухотах осінніх,
у пустотах морозних,
по зігнутих спинах
дерев грандіозних,
над брамами храмів,
у ближніх печерах,
і в дальніх – і в дальніх,
і в жовтих паперах,

Олена Побийголод
2019.07.14 12:53
Із Федіра Тютчева

Тямки Росію не збагнуть,
загальні мірки - не обмірять:
у неї особлива путь -
в Росію люди з жахом вірять.

(2014)

Олександр Сушко
2019.07.14 12:07
Кожен день один і той маршрут,
Там - біда, а тут - хапає трясця.
На кордоні черга. Тягне люд
В пащу пекла у торбинах "щастя".

Шепчуть губи: "Відчинись, сезам!
Ждуть поживи пташенята в гніздах."
В саквах сир, цукерки, ковбаса -

Володимир Бойко
2019.07.14 10:27
Любов у кожного своя,
Лише для нього Богом дана
Не поганьби своє ім’я,
Бо гріх одержиш у придане.
Життя – любові торжество,
В житті не можна не любити,
Не оскверни своє єство,
Бо як по тому далі жити?

Юрій Сидорів
2019.07.14 09:57
За віконцем досвітні вогні
Умлівають в обіймах туману.
Деренчить органайзер мені,
І не вимкнеться, доки не встану,
Щоб іти на роботу важку.
Хоч яка там вона не погана,
З муляжем бойового нагана
Послужу грошовому божку.

Ігор Федів
2019.07.14 09:48
На варті найщиріших почуттів
Вона кодує обереги долі,
Тепло дарує після холодів,
І помисли зі сну звільняє кволі.
Наповнює жагою побажань,
Аби вдихали їх у повні груди,
Забули багажі чужих надбань
Її у дії бачили усюди.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.14 07:27
Павук виноградний спустився на м'яту,
хитнув крапелини, скінчилася нитка.
Бджола облетіла парцели уп'яте...
На тлі нагідок проросла маргаритка.

Зелені жучки лементіють: "Ми кращі!".
Джмелі потурати не звикли дрібноті.
Прагусінь відкрила салато

Тетяна Левицька
2019.07.14 06:58
Смеркається, сутінки лижуть шпалери.
Нас двоє в квартирі, та ні,  нас не двоє.
Ледь чутно за стінами шепіт химери,
думки у мовчанні клубочаться роєм.
Ми різні по суті, чужі безперечно,
і точками зору ми теж несумісні.
На плоті життєвім тримає нас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Віктор Сурженко
2019.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.25 13:23 ]
    * * *
    Він згадує Тарівердієва.
    Вона - танцює. Поряд, за вікном,
    гойдаються сніжини, такт за тактом,
    без домінантної надії на
    хоча б якийсь мажор, тремтить бокал
    і трубка тліє. Простір над антрактом
    притягує до себе розсип звуку,
    поспівує паркет, і дотик рук,
    як берег течії, дарує танку
    пейзаж і русло. Води римокроків
    то тануть, то летять у вирі, - рух
    п'янить мелодій добровільну бранку...

    Йому за сорок. Їй чотири. Потім
    це все набуде значення, коли
    замовкне Мікаєл, і партитури
    зберуться в дзеркало манер, де годі
    за першим планом інше віднайти, -
    їй байдуже, антаблемент натури
    у вихру танцю, "потім" - не важливо.
    Лише сніжини, ліхтарі, різдвяне диво,
    і сяйні дні без відчуття мети.


    2002


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати:


  2. Олег Апостолов - [ 2006.02.24 14:15 ]
    Спроба №3
    ...не заснути...
    сон не пройде повз ці байдужі батареї
    не розірве вологу залізну стелю шпалер
    забльованих снодійними таблетками
    та кам"яними стовпами
    обличчями з дубової кори -
    нестримний плач заслуговує на неї
    і ця дівчинка захлинається слізьми
    у брудній вбиральні
    спостерігаючи за рухами очей
    матеріалізованого бога
    що справляв нужду на підлогу повну шприців
    наповнених краплинками
    її густої крові...





    Рейтинги: Народний 4 (4.29) | "Майстерень" -- (4)
    Коментарі: (1)


  3. Мар'яна Савка - [ 2006.02.24 13:24 ]
    * * *
    Підійшов до дерева першим,
    Відпустивши повід коня.
    Безпритульний убогий вершник,
    Що нема йому ночі і дня,

    Бо виходить у світ – як в море.
    І мандрують всюди за ним
    Тільки небо яснопрозоре,
    Тільки вогнища дим,

    Тільки вітер, що кличе зливу
    У бездонні лона хмарин,
    Тільки очі сумної діви,
    Що як теплий бурштин.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.5) | "Майстерень" 5 (5.6)
    Прокоментувати:


  4. Мар'яна Савка - [ 2006.02.24 13:21 ]
    ТРИПТИХ I.
    1
    Поза тим, що його не зумієш назвати,
    Вміють трави рости по коліна, по серце.
    На листках перезрілої сивої м’яти –
    Вечорового коника скерцо.

    Заплітаєш себе в прохолодні косиці,
    Де стебло до стебла – як душа за душею.
    І встають дві зорі – дві сестри – дві черниці
    Понад вежею. Понад твоєю межею.

    2
    Ця вежа має літ зо триста
    Під сяйвом білого світила –
    Все, що лишилося від міста,
    В якому б я не заблудила,

    Не загубила того дому
    І стін просторої каплиці.
    Там дві сестри. І дві зірниці.
    Черниці. Три століття тому.

    3
    Люба сестро, стільки живеш,
    А чи бачила ти, чи знала
    Ту найвищу з-посеред веж,
    У яку ти себе сховала?

    І не має вона ні стін,
    Ні межі у лункім безмежжі.
    Лиш трава росте до колін.
    І до серця твоєї вежі.



    Рейтинги: Народний 5.42 (5.5) | "Майстерень" 5.33 (5.6)
    Коментарі: (1)


  5. Мар'яна Савка - [ 2006.02.24 13:24 ]
    * * *
    І світ, наче келія, тиха, глуха, холодна.
    Щілина-віконце. Вузенька смужечка світла.
    І час витікає. І роки один за одним
    Слизькими вужами втікають із цього світу.

    Монети повільно летять і вдаряють об камінь,
    Наповнивши серце розбитим органним дзвоном.
    Тримаєш відлуння важкими, як ртуть, руками.
    І тиша крізь пальці стікає на діл червоно


    Рейтинги: Народний 5.36 (5.5) | "Майстерень" 5.33 (5.6)
    Коментарі: (4)


  6. Ілля Веселий - [ 2006.02.24 13:27 ]
    Напиши мені
    Напиши мені ще раз свій мейл,
    убери у намисто весняне,
    день, помітила, довшим став день,
    дивовижним таким і яскравим.
    Напиши мені вперше листа,
    щоб я міг хоч до слів доторкнутись
    і у пам’яті хоч неспроста,
    все ж зумів у той час повернутись,
    Коли було чарівне руно,
    передзиммя ранкове будило,
    напиши мені – вилий на дно
    ніжне миро, щоб пахло кадило.
    Щоби знову день суттю пропах,
    тим п’янким ароматним суцсвітом.
    напиши хоч рядочок листа
    і він стане для мене всім світом.


    Рейтинги: Народний 4 (4.82) | "Майстерень" 4 (4.69)
    Коментарі: (1)


  7. Олег Апостолов - [ 2006.02.24 12:01 ]
    Дельфіни полюбляють...
    Дельфіни полюбляють авангард
    і їхні розм"яклі від горілки тіла
    вже не можливо нічим здивувути
    їхні повні любові серця
    розривалися на безпечній відстані
    від людських жител
    та іржавих барж
    серця танцювали кривий танок
    і помирали в релігійному екстазі
    так любити авангард
    навіть ти не вміла


    Рейтинги: Народний 4 (4.29) | "Майстерень" 4 (4) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  8. Мар'яна Савка - [ 2006.02.24 10:22 ]
    КУРОРТНЕ
    Ти увійшла, захопивши з собою в кімнату
    Запах зомлілих акацій. Почався сезон.
    У лабіринті алей на прогулянці натовп
    Тих, у кого відпустка, у кого резон
    Так безтурботно і мляво, вдягнувши панами,
    Пражити тіло і пити напої легкі.
    Байдуже зовсім мені до курортної дами,
    Що увійшла до кімнати. Тільки п’янкі
    Пахощі білих акацій. Тонка соломинка
    В склянці абсенту. Вечірня готельна нудьга.
    І понад голови наші летить павутинка.
    І ця повітряна жінка з картини Дега.

    Це вулиця Ліста. Це місяць, либонь, листопад.
    Навала прозорості неба у чорній оправі.
    І цей перехожий – смаглявий і юний Синдбад.
    І ми – не чужі. І зустрінемось, може, на каві.

    А снилося: море, холодне й тривожне вночі.
    Чорніє причал у старому порту. І небавом,
    Узявши на плечі сувій дорогої парчі,
    Ти сходиш на берег багатим купцем-мореплавом.

    І щойно в кварталах погасять останню свічу,
    І море затихне, і зорі ряхтітимуть тьмяно,
    Ти діву русяву ховаєш у срібну парчу –
    І мить не минає, і пахне русинка медвяно.

    Це вулиця Ліста. Танцюють сльозинки в очах
    Від шалу осіннього сонця. Кінець листопада.
    У сивих заметах, либонь, дотліває парча.
    Калюжі і брук – іграшкові порти для Синдбада.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Прокоментувати:


  9. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.24 10:32 ]
    * * * (Анатолієві Дністровому)
    Майже люблю ці ночі. Не довші - більші.
    Ця нагота зветься чомусь - листопад.
    Діти моїх ровесників пишуть вірші,
    випірнувши над нами і навіть над
    музикою,
    де їх розглядає в тиші
    піднятий над землею на вилах брат.

    Доки блукав я горами і містами,
    доки забрів нарешті в цей падолист,
    доки ці ночі, Господи мій, настали,
    доки я переслухав
    художній свист,
    тільки слова моєї сивої мами
    знов запахли мені, як перший покіс.

    Паморочить не запах, а - коли запах
    перестає, стихає в цій голизні -
    так відходить вогонь...
    В слабих його лапах
    душу не заколишу - видно мені:
    іскри випручуються з віків біснуватих
    і випірнають, щезаючи у вишині.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Коментарі: (1)


  10. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.24 10:22 ]
    * * *
    На березі Він вогонь розклав.
    Петро в човні не знаходив місця
    і кинувся в море, добрався вплав
    апостол, що тричі Його зрікся.

    На землю ступив, хитку від сльози.
    Стрічає, цілує Син Чоловічий.
    І мовить: "Ягнята мої паси".
    Говорить тричі.

    Та перша Воскреслого бачила ти.
    Не зразу впізнала, від сліз незряча.
    Встав з гробу
                і з неба має зійти,
    і знов запитати:"Чого ти плачеш,
                МАРІЄ?"


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Прокоментувати:


  11. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.24 09:33 ]
    * * *
    Марю лиш вогневим блискавки списом,
    в голову темну мою не вцілив грім.
    Ти поруч поник - мукою впився.
    Ти пригадай мене в царстві своїм.

    Тільки тут і тепер - вперше над твердю -
    ти вже не скажеш тим рибалкам: "Ходім".
    Ділимось, мовби черствим окрайцем, смертю.
    Ти пригадай мене в царстві своїм.

    Хто я? Дитя гріха, злого розбою?
    Кров невинна кричить. Попіл і дим.
    А помираю тут. Поруч з тобою.
    Ти пригадай мене в царстві своїм.

    Ми на хрестах. Ми не діждали дива.
    Між розбійників - Бог - між мною і тим
    зліва. Чаша твоя, Спасителю, зліва.
    Ти пригадай мене в царстві своїм.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Прокоментувати:


  12. Ніколай Гумільов - [ 2006.02.24 00:13 ]
    Шестое чувство
    Прекрасно в нас влюбленное вино.
    И добрый хлеб, что в печь для нас садится,
    И женщина, которою дано,
    Сперва измучившись, нам насладиться.

    Но что нам делать с розовой зарей
    Над холодеющими небесами,
    Где тишина и неземной покой,
    Что делать нам с бессмертными стихами?

    Ни съесть, ни выпить, ни поцеловать.
    Мгновение бежит неудержимо,
    И мы ломаем руки, но опять
    Осуждены идти все мимо, мимо.

    Как мальчик, игры позабыв свои,
    Следит порой за девичьим купаньем
    И, ничего не зная о любви,
    Все ж мучится таинственным желаньем;

    Как некогда в разросшихся хвощах
    Ревела от сознания бессилья
    Тварь скользкая, почуя на плечах
    Еще не появившиеся крылья;

    Так, век за веком - скоро ли, Господь? –
    Под скальпелем природы и искусства,
    Кричит наш дух, изнемагает плоть,
    Рождая орган для шестого чувства.

    1922


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (4)


  13. Тамара Маршалова - [ 2006.02.23 11:16 ]
    Чого шукаєш?
    ...А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: Коли прагне хто з вас, нехай прийде до Мене та й п'є!
    Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його.
    Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього...
    (Від Івана 7:37-39)

    Чого шукаєш? ВизнаннЯ?
    Його не буде!
    Ідеш до цілі навмання?
    Та це ж облуда!

    Бажаєш слави? Не бажай,
    Вона не прийде!
    Хвала хай ллється через край,
    Водою зІйде.

    Вода тверезість принесе,
    Надасть сумління.
    Бо лиш одне, що має сенс, -
    Любити вміння.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  14. Ілля Веселий - [ 2006.02.22 22:59 ]
    Про ангела
    Я бачив малого ангела:
    Виблискували крильцята,
    Очі горіли радістю
    І в серці буяло свято.
    Я з ним привітався радо,
    Ми грались весь день так добре
    Таких, як він, небагато –
    У нього серденько хоробре.
    Гарненький носик і вушка,
    Немов пиріжок той із пічки,
    Маленькі ніжки та ручки
    Й так щиро сміються щічки.
    Коли заховалось сонце
    І неба закрились дверцята,
    Я тихо йому промовив:
    „Добраніч, закривай оченята!”
    Поклав його поряд спати,
    Накривши сріблясті крила.
    Мій ангел без мами й тата
    В душі моїй спить так мило.


    Рейтинги: Народний 4 (4.82) | "Майстерень" 4 (4.69)
    Прокоментувати:


  15. Тафія Епі - [ 2006.02.22 21:09 ]
    Голос пантоніми
    поламані руки шукають опори
    згвалтоване тіло благає покори
    розбиті думки розтікаються струмом
    мій голос холоне під тиском і шумом....

    чорно-білі пальці звільняють симфонію,
    що прагне з'єднатись у вічну агонію,
    що прагне туди, де залишив ти жертву
    німу і сліпу....не живу..і не мертву

    на руках в неї кров і сталеві кайдани
    вона ж не втече...так навіщо ж ці рани??
    на очах в неї тінь,хоча поруч нікого
    ти зник....ти пішов....не залишив нічого...

    по розбитому склі стікає крапля крові
    й блукаючі думки вже немічні і хворі
    цей опіум безсилля вбиває жертву ночі
    і попіл від сигари вкриває болем очі....

    ці монотонні кадри ховають титри долі
    і жертва вже безсила....і руки надто кволі
    щоб вирити у серці глибоку темну яму
    й сховати там минуле-жорстоку чорну пляму....

    жива пантоніма вдихає водень страху
    натомість відпускає свій кисень смерті й краху
    а людство все ж живе....на полі чорних трупів
    і їхні мертві очі збирають зграї круків...


    Рейтинги: Народний 5 (4) | "Майстерень" 5 (3.86)
    Коментарі: (7)


  16. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.22 21:23 ]
    Кладовище веселих Поетів 2

    В одній руці букетик і
    красуня для Поетики,
    у другій – штоф конкретики,
    С2Н5-ОН.
    А далі геть від етики -
    любіть життя! Та все таки
    мені - сліди косметики,
    а вам – всю іншу блаж...

    2005


    Рейтинги: Народний 0 (5.53) | "Майстерень" 0 (5.53)
    Прокоментувати:


  17. Владислав Волочай - [ 2006.02.22 13:26 ]
    Жіноче
    Раптово вечір набирає бали,
    Вже зимно і надворі заметіль.
    Прийшли новини, знову не чекали.
    І біль - це сміх, а щастя - більший біль.

    Останні речі пахнуть ще тобою,
    Я не спалила їх на вогнищі плити
    Сьогодні поміж осінню й зимою
    Нема тебе, нема коли цвістию

    Тепер лише до свят приготування,
    Останній раз сходити в гастроном.
    Горілка, пиво, прибирання в ванній.
    Я на межі між щастям і бухлом.

    Я не слабка, я просто вірю в небо,
    Я просто знаю радість от і край.
    І все ж таки колись зустріну тебе
    На ескалаторі, що тягнеться у рай.


    Рейтинги: Народний 4.25 (4.6) | "Майстерень" 5 (4.99)
    Коментарі: (2)


  18. Владислав Волочай - [ 2006.02.22 12:49 ]
    Крутим
    Ю.А.
    Я ніколи не буду писати вірші
    Так, як пишуть відомі поети.
    Иої, загалом, нічим і не гірші -
    Ті самі падіння, ті самі злети.

    Та сама бруківка, ті самі пальта,
    Ті самі очі коханої жінки.
    Лише мого фото на перших шпальтах
    Нема в кіоску біля зупинки.

    Мене не вивчатимуть діти у школі,
    А я з цього приводу і не плачу.
    Поезія - секс на відкритому полі,
    Тебе хтось трахає, а всі це бачать


    Рейтинги: Народний 4.33 (4.6) | "Майстерень" -- (4.99)
    Коментарі: (4)


  19. Владислав Волочай - [ 2006.02.22 12:13 ]
    Агент
    Ти ховаєшся за зблідлими очима,
    Але ж ти сліпа, а не німа.
    Конденсуєш мрії за плечима
    І мовчиш, як дівчинка-зима.

    Намовчала вже чотири слова,
    Принесла за спиною хреста.
    Я - трава, а ти тоді - корова.
    Ти глуха, то я пишу листа.

    Фільтрувала воду лікарняну,
    Фільтрувала хлором і свинцем.
    Від сьогодні наркотично п"яна,
    Від учора з нічиїм лицем.

    Полуденна неторкана їжа...
    Три, чотири, далі вісім, сім...
    У моїм ефірі твоя тиша...
    Твоя тиша у житті моїм...


    Рейтинги: Народний 5 (4.6) | "Майстерень" 5 (4.99)
    Коментарі: (1)


  20. Владислав Волочай - [ 2006.02.22 12:37 ]
    Вкрадене Щастя
    І забивсь міокард у танці,
    Зашуміла у венах кров.
    Незабутні твої коханці
    Забували про тебе знов.

    Забували, ламали крила,
    Набирали лімфу у шприц.
    Ти маленька, дурна і мила,
    І не прийде на ранок принц.

    І тебе продадуть на ринку,
    Чи влаштують аукціон,
    Обгорнуть у хрустку скоринку
    І закинуть в товарний вагон.

    Далі знову піде дорога,
    Три пігулки, і в котрій сенс?
    Не лишилось свого порога,
    Залишається тільки секс.


    Рейтинги: Народний 4.63 (4.6) | "Майстерень" 5.25 (4.99)
    Коментарі: (3)


  21. Владислав Волочай - [ 2006.02.22 12:27 ]
    Згвалтованій
    Твій будинок - це психдиспансер,
    І у шрамах, що на спині.
    Твої мрії закуті в панцир
    З візерунками на вікні.

    За очима росте кульбаба
    Розпашілих в проміжжі синців.
    Ти не жінка, ти просто баба
    Для мільйонів простих митців.

    Добрі люди - не бути сварці,
    Та кривавий торшерний слід
    Залишає іржу у чарці,
    А в тобі їх зогнилий плід.


    Рейтинги: Народний 5.08 (4.6) | "Майстерень" 5.25 (4.99)
    Коментарі: (4)


  22. Оксана Кучер - [ 2006.02.22 11:31 ]
    Гра
    Граєм довго ми в мовчанку,
    мов маленькі діти.
    Вже минає час світанку –
    що нам говорити ?

    Місяць зорі обіймає
    і голубить небо…
    “Може чаю?”- Він спитає,
    я скажу –“Не треба...

    Краще будем слухать зорі
    й колискову ночі.
    Бачиш- сльохи непрозорі,
    в них, як в душ, є очі.

    Бачиш, скільки ми забули!”
    / День насупивсь грізно./
    “Ми б ще все це повернули!...”
    Він сказав: ”Вже пізно...”


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.25) | "Майстерень" 3 (4) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  23. Оксана Кучер - [ 2006.02.22 11:53 ]
    Очі Твої
    Тільки поглядом можна любити,
    лише поглядом ніжним очей.
    Я не раджу слова говорити –
    слід лиш глянуть в зіниці ночей...

    крізь заплутані в роздумах очі
    Ти заглянеш в найдальші кутки.
    Все, що серце сказати так хоче,
    там ясніє, як світла витки.

    Відзеркалля душі – Твої очі,
    і хоч як Ти б цього не хотів,
    але все, що сказати не хочеш,
    промовлятимуть очі Твої...


    Рейтинги: Народний 5 (4.25) | "Майстерень" 5 (4) | Самооцінка 6
    Коментарі: (1)


  24. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.22 10:09 ]
    На «Adagio Albinoni» Ремо Джадзотто
    Пливе осіння сонна невблаганність.
    Любилося, жадалося, а зараз -
    зліта і тане подиху примарність,
    минулого благополуччя образ.

    Доведена до відчаю тональність,
    луною перестуку збитих милиць
    самотньо лине в павутину вулиць,
    освячену дощами листопаду
    патріархальність.
                               Вітру дужий натиск.
    Тривоги гострі запахи із далей,
    які не осягнути. Сонця поблиск -
    такий байдужий до земних печалей.

    Неждано чисте небо надто гоже
    аби не опустити долі очі
    на учорашні кроки, на утечі,
    несходження над руслом бруку. - "Боже..."

    Б'ють дзвони надто гучно і протяжно.
    А може то у скронях так, бунтарство.
    На Княжім замку "Авве" галок, важно
    повзуть вози, виповнюючи птаство.

    Б'ють дзвони... Розтуляються до світла
    захлялі лики заспаних віконниць.
    За ними сірі силуети модниць,
    пустих очікувань рум'яність зблідла.

    Чи видається знов? І тіні - тіні!
    потворять лиця, а не темні душі.
    У пізньому осінньому впоїнні
    так мало значить неминучість стужі.

    Та в'яне лист, і з круговерті галки
    течуть понад западиною міста.
    Як промовляння з молитов намиста,
    зриває вітер галасливі валки.
    Усе скоріше пеленою часу
    перекладаючи світлини світу.

    Стою, забутий відліком. І вітер
    в лице жбурляє, мов у повну чашу
    надмірні краплі, вмерле щойно листя.
    Прелюдією завтрашнього снігу.
    Метаморфоз останнім передвістям
    у підсумок мого земного бігу.

    Забутися! піддатись темній змові!
    Востаннє знов утішитись антрактом!
    Ось тільки серце ще - незнаним трактом
    кудись веде у пошуку любові.


    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати: | "Прослухати Adagio (G-Moll), James Last"


  25. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 22:18 ]
    * * *
    Ніч то вельможна, то тривожна,
    то осоружна, то острожна,
    то химородна, то хмільна.
    Невже і ця тривога ложна?

    Любить чи вижити не можна.
    Нехай болить кровина кожна,
    нехай свистить душа безбожна
    у чарці, випитій до дна.

    Хто скло зубами гриз, хто кригу
    примножував родинну втіху
    вуйкам з ученої двірні.
    Невже не стане не до сміху?

    Привчить нас до зими без снігу,
    хто грім на землю нашу тиху
    везе у золотім горіху
    на білому, як сніг, коні.


    Рейтинги: Народний 5.1 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Прокоментувати:


  26. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 22:14 ]
    * * *
    Я не повірю, що лиш ти одна
    на світі білім, як роса, — відкрита…
    Ну що простіше? — ти чекала літа,
    а вранці, перед вереснем, — сумна…

    На світі білім, де лягало з рук
    легке, мов тіло, плаття на ожину,
    ну що простіше? — тінь його незриму
    століттями лататиме павук.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Коментарі: (5)


  27. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 22:19 ]
    * * *
    У захристії трійця стоїть.
    Біля неї стану,
    доки ти принесеш три свічі,
    три свічі для Йордану.

    Запалю три свічі на Йордан,
    ти обів'єш зіллям,
    і запахнуть черленим уста
    під хрестом білим.

    Золотіють в ріці на Йордан
    від свічок лиця.
    Розійдуться в ріці уста,
    Бо в руці — трійця.


    Рейтинги: Народний 4.92 (5.5) | "Майстерень" 5.25 (5.7)
    Прокоментувати:


  28. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 22:46 ]
    * * *
    Боже мій, Боже, в чорну днину
    крила вона схотіла мати,
    щоб полетіти на Україну
    свОго милОго шукати.

    Як їй тоді засвітало, Боже?
    Як вона тоді личко вмила?
    Крильма двома затулила ложе…
    Боже, нащо ти дав їй крила?

    Грішні, ми прокляли ту днину
    і під чорними небесами
    низько летіли на Україну,
    бо вона летіла над нами.


    Рейтинги: Народний 5 (5.5) | "Майстерень" 5.25 (5.7)
    Прокоментувати:


  29. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 22:44 ]
    ІРЖАВИЙ ОСІННІЙ ЯВІР
    Як пахне явір восени!
    Як пахне явір!
    Ще й при потоці, наяву,
    вві сні, в уяві…

    Яка роса по кім біжить!
    Холодна, сива…
    Вона спадає на коня,
    і пахне грива.

    А буде ранок і туман.
    І тихо-тихо.

    Іржавий явір обніми,
                  вдихни
    і дихай.

    Живою кров'ю і кістьми
    в злобі, в неславі
    осінній явір обніми,
    іржавий явір.

    Його роса подріботить
    у тебе в оці.

    “Прости”, — шепочеш. Він горить,
    і кінь в потоці.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Прокоментувати:


  30. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 22:07 ]
    * * *
    Не відав, ні, той вершник, хто і нащо
    збивав його на землю, як в кіно.
    Чекала ти його, дітородяща.
    На пагорбах білила полотно.

    Я знаю: ти заламувала руки.
    Я знаю: ти ридала на валу.
    Я бачу: він у космосі розлуки
    шукає землю
             голу і малу.

    Скажи мені: коли ти зрозуміла,
    що падати йому? Йому. Йому.
    Ти мукою себе обгородила —
    не соромом!
              Ти правду, як чуму,

    пережила.
          Кому полотна білиш?
    Чи ж він доскаче? З-під копит встає…
    Чи ти доплачеш?
              Та невже ти віриш
    у милосердя долі і своє?!

    Безмовні доли. Пагорби безмовні.
    Безмовні мури сполотнілих веж.
    Його оббиті друди страху повні —
    ні спокою,
              ні скону не даєш.

    Гірка моя богине-берегине,
    ну що для тебе
              не із двох лиш барв?
    Хто грішник?
              Хто створіння безневинне?
    Хто з древа роду віть свою украв?

    Які полотна білиш, жінко мила,
    на пагорбах вистелюючи всіх?!
    Відбілювала вже ти їх, білила,
    немов зіткала чорними ти їх.


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Прокоментувати:


  31. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 22:24 ]
    ДВІ РАНКОВІ ПІСНІ (Альби)
    1
    Ми підійшли до церковних стіл
    і стояли до рана.
    А потім я лишився один.
    Я тут один, кохана.

    Я зостаюсь, моя золота.
    Тому, що я тут, моя зоре,
    сіла вранці на коні чота,
    та, яка вмила гори.

    Я тут один, моя золота.
    Тому, що я тут віднині,
    сіла вранці на коні чота,
    та, яка не загине.

    Та, яка завтра впаде, як сніг,
    і вкриє мене, моя рідна.
    І серце моє — навіть з рук твоїх
    відскочить від того світла.

    Так нам випало: впасти і йти —
    в пустелі, в тайзі, в тундрі —
    допоки те світло буде текти
    в кожнім зірванім бункері.

    Я тут не в засідці, не на посту,
    я тебе жду, моя пташко.
    Ти прилітай на черешню ту,
    якою святили паску.

    Ти прости мені, серце моє,
    цвіт білий, листя зелене.
    У Господа Бога кара ще є.
    Є кара для мене.

    …Це наша черешня. Вона легка.
    Її обняла моя мила,
    бо я попросив, щоб її рука
    мого коня пристрелила.

    2
    Водохреще моє, Відорщі,
    мій Йордан, от нарешті мій.
    Ти прийшла, щоб закрити очі.
    І шепочуть тобі: “Обмий”.

    Встала б мати зібрати сина,
    одвернути тебе: “Не руш”.
    Палахкоче твоя хустина —
    темна явида змінних руж!

    Водохреще моє, Відорщі,
    мій Йордан, мій свячений сніг.
    Я обняв його серед ночі
    й задушити його не зміг.

    Ти в снігу стоїш на Відорщі,
    хустку крик зірвав і поніс.
    На смереці вона тріпоче —
    зачепилась за Чорний Ліс.

    Смеречина втримала хустку,
    на чоло тобі опуска.
    Щоб твій голос гладив галузку,
    пий свячену воду з дзвінка!

    Я лежу в снігу на Відорщі,
    Тобі шепчуть: “Мерця обмий…”
    По мені ще повзають воші —
    значить, я ще трохи живий.

    Не віддам свою темну ружу,
    навіть ангелові не дам.
    Ти мою палаючу душу
    над чолом несеш на Йордан.

    …Вранці водохресної днини
    поцілуй мене, чуєш? Вмить
    в небо вистрілять карабіни.
    Хустка з губ моїх відлетить.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Прокоментувати:


  32. Тамара Маршалова - [ 2006.02.21 22:48 ]
    Нехай не зайде Сонце - прости, врятуй, оберIгай!
    * «Мені помста і Я воздам» Римл. 12:19

    Гнів – хмара чорна.
    Нехай не зайде Сонце
    У спокусі цій...

    Безсилля своє,
    Розпач віддам Тому втім,
    Хто Справедливий ...

    У вироку є,
    Отче, згідно слів отих:
    “Мені помста і ...” *

    ***
    Ніч розлила густе чорнило.
    І день, мов птаха, полохливо
    Сховався десь за небокрай,
    Все ніби спить... Та зачекай,

    Не сон оце, а друга дія
    Життя краси, в словах - надія,
    У безголоссі - каяття
    Та прощення... І знов буття

    У світлі денному тече.
    Підставив Він Своє плече
    Міцне, невидиме для ока.
    Небездоганна є дорога,

    Йдемо якою ми, на жаль.
    Прости, врятуй, оберігай!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  33. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 21:12 ]
    НА ВЕСІЛЛІ
    Малий у вишитій сорочці,
    він заглядав під всі столи.
    Гонорний був, бо старші хлопці
    уперше в хованки взяли.

    Та надійшла найбільша радість:
    настала і його пора,
    бо випало йому ховатись.
    Йому — ховатись! Гра є гра.

    Малий у тлумі многолюднім
    тихцем прокрався до музик
    і заховався там за бубном —
    о, він облюбував тайник!

    Музика грає — танець має
    свій гик і тик, а він принишк:
    того чекає, хто шукає.
    А хто? Хай погукає лиш.

    На співи танці завернули,
    за північ гамір завернув…
    Невже ніхто?
        Невже забули?
    І спати сором.
        І заснув.

    Коли музика стихла, стухла,
    його помітили. Котрийсь
    із хлоп'яків прибіг
        і з кухля
    води линув.
        “Устань і вмийсь!”

    “Чи, може, цицьки хочеш? Мами
    заждався?
            Хай ховає в міх!”
    І я побитий був словами
    отих бешкетників малих.

    І за слізьми, як за стіною,
    я затремтів од тих образ, —
    мов потішались наді мною.
    А він
        спросоння
            усміхавсь.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Прокоментувати:


  34. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 20:35 ]
    МОЛОДИЙ ЛІС
    Він виріс на місці пралісу —
    на довгому повоєнному зрубі.
    Він заскочив аж на толоку,
    де пасли тоді маржину,
    і завмер біля перших обійсть.
    Але ж ні! Тільки на толоці
    він стоїть, як ліс,
    а в зрубі завше хитається,
    ніби танцює
    на тонкій весільній підлозі 50-х,
    і з тих пір не може спинитися,
    наче, спинившись, упаде
    і проломить підлогу…
    Коли праліс поліг,
    а молодого лісу ще не було,
    великий зруб страшно зіяв між горами
    і здавався бездонним проваллям,
    особливо вночі,
    особливо дитячим очам
    з-між найближчих вцілілих дерев.
    Чомусь кортіло думати: ступиш…

    А зранку той зруб
    ставав різдвом і Великоднем,
    бо саме в ньому
    росла вся малина, ожина,
    афина, суниця, всі глоги,
    ховаючи під собою нічний страх
    і бездонне дно,

    А всі жінки
    зліталися сюди з кошеликами й кошелями,
    і вперше добрі були одна до одної,
    і кожна приводила дитя за руку,
    яке вже не знало, що вище пахне:
    скошена трава чи ягода.

    І вимирало село до ночі,
    доки не з'являлися поважні заготівельники,
    А ввечері жінки піднімалися з урвища.
    І вперше із села вивозили не людей,
    а повні діжки ягоди.

    Ту ожину й малину я не забуду,
    та все важче вірити
    у глибоке провалля того зрубу,
    бо як же ж міг вирости над ним
    цей малий ліс,
    рівний ростом із деревами на толоці?!

    Та коли ним страшно хитає у безкінечному танці,
    наче ось-ось упаде,
    я згадую весільних людей 50-х,
    які, мабуть, накрили нічне провалля зрубу
    тонкими довгими дошками весільної підлоги,
    і на тих дошках виріс, танцюючи, ліс.

    Тут я дуже легко ступаю,
    аж мимоволі затягує в танець,
    але мені страшно хочеться
    упасти долілиць, розгребти руками опале листя
    і глянути у шпарку між дошками —
    якраз над тим горбком,
    де ми з мамою любили рвати малину.
    Але я боюся, що в ту мить
    найтонша дошка не витримає
    і в раптовий пролом
    між падаючих молодих дерев
    я ще встигну побачити всіх:
    ходять, рвуть ягоду, сміються, співають,
    ждуть заготівельників.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Прокоментувати:


  35. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 20:22 ]
    * * *
    Раптом світ в зіницях затремтів
    так, немовби я заледь не скоїв
    смерть комусь.
        Я руки опустив.
    Я відходжу від злоби страшної.

    Я притишив кров, притишив крок
    і шепочу, смерть загнавши в груди:

    так не буде, як сказав Пророк.
    Так, як нам написано, не буде!



    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Прокоментувати:


  36. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 20:26 ]
    * * *
    Я вірші пишу
        вночі в Прокураві,
    я вірші пишу
        в татовій хаті,
    доки сидять
        під стіною на лаві
    мої предки
        вбиті й потяті.

    Доки сидять,
        не зронивши ні слова,
    доки сидять,
        незворушні, незрушні,
    моя душа,
        як труна смерекова,
    приймає прах,
        вивільняючи душі.

    А звідки той прах,
        давно зітлілий?
    А звідки ті душі,
        давно відлетілі?
    І кожна в сорочці
        білій-білій,
    бо найбіліша —
        на мертвім тілі.


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (3)


  37. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 20:29 ]
    РАНКОВА ПАСТОРАЛЬ
    Розвиднювалось. Ми пішли косити
    за грунь. А нам навстріч несли трембіти
    чоловіки з присілка – хтось помер.
    Була ще тиша.
                Та ранкова тиша,
    коли трава сама себе колише,
    бо вітер спить іще у тьмі дерев.

    Чи мервою притрушене, чи сиве
    поганське передсвітло млисті гриви
    лісів наскельних на старих верхах
    вичісувало леготом, думками,
    тому тінь птаха, що майнув над нами,
    зняла цураві лахи хмар, як птах.

    Тонке джерельце скочило у вічі:
    втекло із ночі, ткалось на обличчі –
    ми падали і гладили траву.
    Трава світилась – плакала на віях,
    немовби в наших мріях і надіях
    розвиднілось, як на кішню нову.

    І стало чути, як дитина плаче,
    а потім крик.
            Ми йшли на крик дитячий.
    За стайнею на яблуні низькій
    тремтіло хлопченя мале, руками
    обнявши стовбур, наче шию мами…
    Тонке джерельце з наших мрій, надій.

    Ягнята й вівці збилися докупи,
    навпроти них завмерли ми, як слупи…
    Баран аж від скарлючених кущів
    немовби для смертельного двобою
    щоразу розбігався й головою
    о стовбур яблуневий бив і бив.

    Баран барана в люті б'є до смерті.
    А чим його погладив проти шерсті
    невиспаний, маленький пастушок?
    Невже ця худобина скаженіє
    тому лишень, що яблунька не вміє,
    сердешна, відступити хоч на крок?

    Він звір.
          Кров залила осклілі очі.
    Вже й сам гатити в дерево не хоче,
    та хтось його кидає знов і знов.
    Заточується вже!
              Він нас не бачить,
    хоч пирскає й на нас його гаряча,
    скажена, темна, клекітлива кров.

    Сказав хтось: “У шаленстві здохне скоро,
    бо відступать не вміє, хоч про сором
    не відає…
            А я б його забив,
    щоб не пропали ґаздам туша й шкіра
    і щоб малий не впав на роги звіра”.
    І, взявши ніж,
              до яблуні ступив.

    Повіяв вітер, і проміння перше
    обмило нам обличчя, вітром втерши.
    І весело було б, якби не страх
    від того, що ніколи наші страхи
    не зможем зняти, як цураві лахи,
    і закопати на старих верхах.

    Пішли ми далі тихо, як за гробом…
    Світ, що в стражденне Древо лупить лобом,
    відкрив хлоп'як з малої висоти.
    Йшли мудрі, ніби з нами все було вже,
    і здохнути,
            до тями не прийшовши,
    все ж веселіше,
            аніж далі йти.


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (1)


  38. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.21 20:46 ]
    Usgue ad nihilum (одному поету)
    І
    Нарешті, досягнувши дна,
    стрічаєш таїнства урочі.
    В'язка, холодно-сонна глибина
    нагадує самотні ночі
    і дні. На дні
                        вовтузишся, аби
    клейким намулом оповити тіло.
    Те саме, що могло, та не зуміло,
    а ще і так не личило тобі!
    Тож осуди його. Суди за діло!

    ІІ
    Довкола риби, глянь, слизькі,
    упізнаєш знайомі риси?
    На диво схожі на оті, людські, -
    вичікують, святі задерши ризи,
    чи то пак плавники, нема різниці.
    Їх ваблять не річні твої зіниці,
    що стільки бачили там, угорі,
    де правлять - риби знають - дзвонарі, -
    їх родичі, хоч іншої водиці.

    ІІІ
    Розплющив очі? Примирив
    повіки з ношею сумління?
    Можливо ти дзвонар? І риб порив
    до тебе значить тільки поклоніння.
    Ти ж не рибалка душ - які усюди:
    і там, на березі, і тут, у твані?
    Ти навіть не бував на полюванні?
    Тоді не бійся - здобич тут не люди.
    Відкрий для поклоніння сущим груди.

    ІV
    Вдихни води. Знайди навік
    тут покій, ти в надмірній требі
    згубив падінням і утратам лік.
    Перепочинь. Своїми при потребі
    назви міста, понад якими Понт.
    В очищені від зайвого квартали
    проникни сутністю, - сади-портали
    на дні досяжним роблять горизонт.
    Повір, такого не буває в небі.

    V
    А до вподоби інше, те -
    з "Amore, more, ore, re
    amigus cognoscitur"? Буде -
    посеред амфор, де вино густе,
    де Месаліна зріла, без облуди
    чекає імператора нового.
    Її жага стосується земного.
    Ти тільки відчини для неї груди.
    In sensu strictiore hos pro reo.

    VI
    А в храмі Посейдона жде
    на тебе істина Атлантів.
    Хто не посіяв, той пожне.
    Знання - дорожче діамантів!
    Усе осягнеш ти і, з нагород
    отримавши найголовнішу - Вічність, -
    забудеш учорашню анемічність,
    пронизуючи хіттю товщу вод.
    Умножить безмір глиб твоїх талантів!

    VII
    Ти ще вагаєшся. Чому?
    У себе там такого натворив!
    Собі гидкий, а, значить, і Йому!
    Він – Справедливість, хто би не просив...
    І чорт візьми - ніякий Там не Сад!
    Чим вище, тим і більшають страждання!
    А зараз, тільки викажи бажання
    і буде так!
                            Кажи!
                                            Відчуй! - я Брат!..
    Ти повертаєшся?..
                                    Туди, де жив...

    VIII
    ...Зелене на очах, як та трава, -
    життя. Над ним, при тілі храму,
    мов позабутих молитов слова,
    Спаситель - на всесвітню драму
    глядить останнім поглядом людини.
    ..."Поет ожив!" - сміх муз і дощ травиці.
    Поет ожив і кида зори ниці
    на схилені в збиранні квіту спини,
    на звабні ніжки, на тугі сідниці...

    Затим у ніжній синяві, вгорі,
    поза дзвіниці мовчазним сирітством,
    привиділися сиві дзвонарі -
    і закружило, замело дитинством.

    На мить подальше все здалось злодійством.



    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Прокоментувати:


  39. Василь Герасим'юк - [ 2006.02.21 20:59 ]
    * * *
    Здалеку надходять.
    Із душі
    тихої –
    ще жовта й старовинна…
    Афин запах,
    потім запах сіна.
    Потім ночі, дні й роки – чужі.
    Афин запах!
    Стільки – не зібрать –
    гребінками гори прочесати!
    Запах сіна афинниковатий,
    де сніги,
    міста,
    сіна стоять…

    Де старий, невиспаний візник
    звівся! –
    на вітрах волосся й руки.
    А над ним викруглюються звуки.
    Запах обертається,
    мов диск.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Прокоментувати:


  40. Йосиф Бродський - [ 2006.02.21 20:40 ]
    * * * (Л.В. Лифшицу)
    Я всегда твердил, что судьба - игра.
    Что зачем нам рыба, раз есть икра.
    Что готический стиль победит, как школа,
    как способность торчать, избежав укола.
              Я сижу у окна. За окном осина.
           Я любил немногих. Однако - сильно.

    Я считал, что лес - только часть полена.
    Что зачем вся дева, если есть колено.
    Что, устав от поднятой веком пыли,
    русский глаз отдохнёт на эстонском шпиле.
           Я сижу у окна. Я помыл посуду.
           Я был счастлив здесь, и уже не буду.

    Я писал, что в лампочке - ужас пола.
    Что любовь, как акт, лишина глагола.
    Что не знал Эвклид, что сходя на конус,
    вещь обретает не ноль, но Хронос.
           Я сижу у окна. Вспоминаю юность.
           Улыбнусь порою, порой отплюнусь.

    Я сказал, что лист разрушает почку.
    И что семя, упавши в дурную почву,
    не дает побега; что луг с поляной
    есть пример рукоблудья, в Природе данный.
           Я сижу у окна, обхватив колени,
           в обществе собственной грузной тени.

    Моя песня была лишина мотива,
    но зато её хором не спеть. Не диво,
    что в награду мне за такие речи
    своих ног никто не кладёт на плечи.
           Я сижу в темноте; как скорый,
           море гремит за волнистой шторой.

    Гражданин второсортной эпохи, гордо
    признаю я товаром второго сорта
    свои лучшие мысли, и дням грядущим
    я дарю их, как опыт борьбы с удушьем.
           Я сижу в темноте. И она не хуже
           в комнате, чем темнота снаружи.

    1971


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.93)
    Коментарі: (2)


  41. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:35 ]
    * * *
    Зорі великі дрижать в оксамитному, чорному небі.
    Віти дерев понад ставом, як сіті. Співають женці...
    Ноче єдина, дай з чаші твоєї напитись спокою!
    Зблизився час, коли серце здригнулось в великій потребі,
    В дивній потребі сказати, як глибоко жило й любило...

    Падає тінь десь згори. Велетенський, як обрії, птах,
    Невисловимости птах розгортає і згортує крила,
    В чорнім польоті своїм, понад серцем моїм, понад гаєм,
    І понад зоряним шляхом у синьому небі безкраїм.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Прокоментувати:


  42. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:41 ]
    ЛАНЦЮГ НІЖНОСТИ
    Від самих початків життя, коли пружно в колисці
    Ти пнешся до сонця угору, побачиш тоді:
    Всміхається разом із сонцем ще сонце — то Мати.
    А потім прийде, наче грім і потуга, до тебе
    Згори голос Батька. І в цім ти зростеш і дозрієш,
    Дозрієш, підеш і забудеш...
    І раптом: Мій Боже,
    Мов срібло в минулім заквітне, мов кучері хмарки...
    Це ж вантаж любови найбільший, і де ж він?
    Уже їх немає, лиш сріблом просторяться хмарки
    І серце тремтить: — Буду вдячний! та вже їх немає.
    І бачиш, що вдячність твоя розростається й світить,
    І світить на тих, що минули й не чули подяки,
    І бачиш, що кажуть ласкаво: не бійся, то — дар наш
    І ми теж так само дістали від рідних цю ніжність,
    Тобі віддали, ти ж віддай її власній дитині.
    Віддай її мудро, це Бог пов’язав у ланцюг нас,
    Від пращурів, прадідів тим обдаруєш правнуків,
    Як знаком, що лучить і кров, і насіння, і вічність.


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Прокоментувати:


  43. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:57 ]
    ЛИСТ ЕЛІССИ
    Як я люблю людей... А що в них найлюбіше?
    Вітання усміхом людини до людини.
    А з усміху любов зростає часом, правда?

    З любови ж дуже рідко найчистіша Пристрасть,
    Та — що найглибша. Та — безсмертна, безконечна,
    Що поза нею все маліє, що є Верх.

    О, друже мій, повірте,— все, що є на світі,
    Найбільш тривале і велике, все створили
    Мужчина й жінка тільки в пристрасті найвищій.

    Все збудували тільки Двоє. То є знак,
    Що один одного доповнюють взаємно,
    Мов Промінь творять з Блиску і Тепла,
    Один лиш Промінь радісного Сонця.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (1)


  44. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:15 ]
    * * *
    Люблю я всіх людей,— крізь них не раз Господь
    Показує свою найвищу ласку
    І зрозуміння світу робить нам ясніш.

    Люблю дивитися, як бавляться вони
    З тілесностею, пожаданням крови,
    Так діти бавились би з зміями в садку.

    Однак серед людей я маю ще рідню:
    В минулому й сучасному пізнаю
    Відразу їх,— є в них свята скаженість,

    Скаженість буйности, що сірість ненавидить,
    Що все життя заповнює шуканням,
    І плеск весла здобивців,— то їм хід мінут.

    Та маю я й братів, і тих люблю найбільш.
    В шуканню за життям, дійшовши до границь,
    Вони закон пізнали Божий і людей.

    Їх пристрасті є замкнені й великі;
    Вони ідуть і діють, бачучи зорю,
    Що є до білости розпаленим наказом.




    Рейтинги: Народний 5 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати:


  45. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:55 ]
    МУЖНІСТЬ
    Коли на себе збоку глянуть можеш
    І знаєш добре, як собою кинуть,
    Як трапити і — взяти (без уваги
    На похвалу, чи кпини),— ти є муж.
    І то час мужности, то не — юнацтво,
    Не видиво, не танці і не примха.
    Нова доба тепер є, тільки дійсність.
    Як ти готовий був,— діяй тепер!



    Рейтинги: Народний 5 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати:


  46. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:09 ]
    ПИТАННЯ
    Чому стремиш творити й добувати?
    Нужденне є людини здобування;
    Нужденні — похвала і самохвальство,
    Бо, що з похвал? Чин хвалить, не людина.
    Нужденна спрага сповнитись у цілі,
    Велика ціль — річ більша від людини.

    Усе відкинуть. Слухати лиш волі,
    Що смерти тінь щодня в зусилля кличе,
    Що гне у смерть, мов щоглу корабля.
    Наповнені, напружені вітрила
    Ось-ось зігнуть до спінености моря.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати:


  47. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:14 ]
    * * *
    Ти, серце, змучене коханням і журбою,
    Терпкими спогадами, буднями, що злі,
    В твоєму погляді ясніє тінь спокою
    Вогнем оновленої, княжої землі;
    Твоє бліде лице, прозоре й усміхнене,
    З очима темними, що — ласка, біль і гнів,
    Мов віддихи полей, мов тихий клич для мене,
    Мов переплески хвиль із теплих берегів.
    З дзвінкої глибини розлученості й туги
    До тебе думи шлю, для тебе — порив мій,
    Німотний літ орлів в блискучі виднокруги,
    Німотний літ орлів у лагоді нічній.


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Прокоментувати:


  48. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:16 ]
    * * *
    Од одного незчисленного
    До другого царства незміренного
    Міст дугою зіп’явся;
    На одному кінці лев уклався,

    На другому діти з смолоскипами,
    І течуть ріки ріками
    Через міст.
    Ех, виорю небо орлами,
    Засію поля самоцвітами,
    Половлю всіх райських пташок,
    А ступлю крок —
    Потемніє небо із орлами,
    Потемніє поле з самоцвітами,
    Стихне пісня моя,
    Стихну я.
    Згасну.


    Рейтинги: Народний 5 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Прокоментувати:


  49. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:55 ]
    ГІМН ДМИТРА БОРТНЯНСЬКОГО
    Будь славен, Боже України,
    Скрізь, де людей звучить язик,
    Давай оновлення з руїни,
    Животвори наш людський вік.
    Нам твій наказ у серцях мати,
    З ним жити, йти і здобувати.
    Нехай Тобі пребудуть милі
    Діла, що дух наш сотворив,—
    Поля, простори, гори й хвилі
    Наповни міццю славних днів.
    Тобі в серцях вівтар ми ставим —
    Твій владний знак до слави славим.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.71) | "Майстерень" 5 (5.9)
    Коментарі: (1)


  50. Юрій Липа - [ 2006.02.21 19:29 ]
    * * *
    В степу, де миються ховрашки,
    На небесах, де спокій ліг,
    Куди зирну, там легкі пташки
    Грайливих усміхів твоїх,
    Бо нині в зелені гайовій
    Серед дубів, що — нарівні,
    Я з дивним птахом на розмові
    Пізнав закони чарівні,
    Що ти є скрізь, що дише злотом
    Твого імення вся земля,
    І смужок рожі попід плотом,
    І марш оружний короля.
    Що світ — жіночість незрівняна
    У вірності, що світлом є,—
    І в серце глянув він моє,
    І очі мав, як ти, кохана.


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   1473   1474   1475   1476   1477   1478   1479   1480   1481   ...   1490