Верлі́бр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.

У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та інших. Особливого значення верлібру надавав В. Уітмен, а надто — авангардисти 20 ст. Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування:Діти одягнені у пташині сорочки
летять на подобах весняного сонця
у простір розгорненої книжки
що сміється білим сміхом сіяча
який сіє у полі себе з руки

(В. Голобородько).

Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого (переважно — ямбічного) вірша.

Це так для довідки "ворогуючим сторонам"

Але, щось мені здається, що тут спрацьовує принцип старого як світ анекдоту "А крокодили літають, товаришу старшина? Ні, не літають! А товариш генерал сказали що літають! А так, так , літають тіко дуже низесенько" :-)))
Чорнява Жінко, нашо ці дискусії? Пан Генерал сказав, що це не поезія словами свого ординарця Жоржа Дикого? То чого Ви ярипенетеся? Ігор Маленький, Василь Голобородько, Володимир Цибулько та решта літераторів - і не поети зовсім! Тому що суперечать поглядам Ляшкевича на українську поезію як виключно силабо-тонічне явище в літературі. Тому тут так багато силабо-тонічного непотрібу на сайті, бо це ж втіха для Генерала: вчити вкраїнських графоманів навичкам римування. Те, що поезії катма, то нічого, аби ж то костбнчик силів гарненько. Ой це казка! Мерщій копіюю і в БОЙ!!!

До речі, про вірш. Він мені видається цікавим та поетичним, у всякому разі він набагато цікавіший, ніж ці гладенькі рядочки, наповнені банальностями та фальшивим розчуленням:
Вгамуй мою тугу
І вперше, і вдруге.
О Божая Мати,
Ти маєш все знати.

О Діво Маріє!
Про щастя я мрію.
Скажи мені ти,
Де його віднайти?

Ігор Морванюк