(Відв'язує погнуту бляшанку, курить ладаном):
- Ото нема чого гримотіти вздовж дорогою... ходи тихенько, як чемний котик, і нехай тебе тільки світлі сили носять :)

Ну, для такої алхімії, певно, якісь реактиви особливі потрібні )) тому в мене радість з печалі ніяк не виходить - ото чим багаті, тим і пригощаємо, так що ви вже звиняйте, гості дорогі, коли воно трохи гіркувате ))

Та це не молитва, а мало не лайка вже )) ну обридло ж дійсно до оскоми, а що робити - не знаю ((
Що стосується кольорів - то все воно, мабуть, гра світла )) Наскільки я пам'ятаю з курсу оптики, колір об'єкта залежить від того, які промені спектру він відбиває (а в мене зразу дивне питання: а чого решту поглинає, а саме ці - відбиває? Вони йому не потрібні?), ну а це, в свою чергу, залежить від структури і хім. складу (наче так, точно не пригадаю) цього самого об'єкта.
А сині сніги - то деякий час була моя нав'язлива ідея, бо згадувалося дитинство зі сніжними зимами. Це зараз зима - віруси і тоска, а тоді зима була суцільним святом, лижі чи санки в зуби - і на вулицю, через поля - у глиняний кар'єр (ближче гірки путньої не було, все рівненько), і ніякі морози не страшили. Додому верталися вже поночі, бо навіть коли сонце сідало, було достатньо світла - від снігу. І якщо до самого вечора небо було чистим, то перед заходом сонця сніги на деякий час ставали синіми - такого глибокого синього кольору, якого ніде більше й не зустрінеш. І мені так хотілося їх зараз побачити - а де, як снігу теперішніми зимами практично нема, а якщо і випаде, то сонце виглядає так рідко... Але оце недавно таки випав сніг, і день якось видався сонячним, і я під вечір випадково глянула у вікно - ну і добре, що ніхто не чув, бо з радості аж заволала: "Ура! Синій сніг!!!" :))
І відразу віршик прийшов - я й не сподівалась ))