Пастель осіння, подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем,
Що нас укрив плащем, промоклим вщент,
Губами краплі ловимо, як миті…
Можливо, ми самі у цьому місті
Зосталися? Та листя золоте
Безмовністю бруківку замете…
Владарка у бурштиновім намисті,
Куйовдить вітру кучері русяві
І розбишаку тулить до грудей
-Яке нам діло до отих людей?…
І заколише в променистім сяйві
Очей-смарагдів…Наша перша осінь
Безцінним скарбом сипле з рукава,
І ми з дощем ковтаємо слова,
Солодкі сльози в мокрому волоссі
Ховаємо.. І прудконогий час,
Немов раптово уповільнив кроки…
Тремтить в руці майстерній пензель вогкий,
А дощ все ллє – на радість чи печаль…

• "Народна"
Осінь. По вінця
налити і випити...
Слушна пропозиція.

• "Високочола"
Пастель осіння...Подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем
Стаєш взірцем, вона - терниною.

• "Класична"
А журавлі летять... І ти летиш...
І осінь відлітає із тобою...
О леле, тать... Невже з тобою!?

[ СПІВ - автори ]
***
пастель осіння...

подихи розмиті,
тіла сплелись плющем -

і під дощем
від почуттів гойдає...

стилий вітер
обійми рве

і парасолю вщент
з «трьома слонами»...

омофóр Покрови
вкриває нас...

ти долю не кленú -
нам добре разом...

ліпляться кленові
листки на груди

ніби ордени
за те, що небо

нам сьогодні стеля,
а «три слони»

розірвані - тотем...
тут долю

- поцілунками пастельно -
ми пишемо

в співавторстві з дощем!

[ віддзеркалення ]
***
а журавлі летять…

і ти летиш…
і осінь

відлітає за тобою…
«курлú» прощання

туляться до болю
крилом багряним

у смерканні тиш,
до дзеркала душі -

в живу глибінь,
де плин вільги

відмулює джерела,
старих корінь

підживлює дерева,
що в рінь

років

ховають голу тінь,
бо листя відлітає...

і думки -
у рідне небо

з щирим Миколаєм -
до дзвонів

великодніх

повертають,
немов у гнізда

з вирію птахи
до тих дерев...

в брунькову березіль,
лишаючи у жовтнях

літ простуди,
ти знов летиш...

і забираєш біль
та ...

пустка, що лишилась,

коле в груди...

[ ностальгія по старому вину ]
***
осінь по вінця -

налити і випити...
чути вже пóдих

зими -
пари гуляють

всі «пари» до іспитів
(навіть здалося:

це - ми?)

пам’ять листи

присилає ще досі нам
в кóсу лінійку

дощів...
двадцять ключів

загубилися в осенях
від не відкритих

замків...

знов парасолі

над парами вигнуті,
парк розмальовує
хна...
осінь по вінця -

налити і випити
мовби старого

вина.

ОСІНЬ
1: по вінця
налити і випити
альтернативу втраченої невимушености
зловити себе на тому
що творча самодостатність
відтинає твій іржавий пошум жовтня
від усіх спроможних уподобань
серед окреслених простором
облітань падінь самознищень
дере горло оспівана взаємодія
пережитків і пошуків нових ста законних
або більше
вдалих
надійних
впертих
на всіх нас не вистачить
сповнених гармонії
із легким овіянням
повз / проз / прости мене мать моя шизія
до безумства спричинених
спричинених до неподобств
до неподобств глевку
глевку для взаємодії з руками
руками що втратили контроль над випитим
в процесі творення
усіх можливих і неможливих
образів образ обрізів
що ладні бозна-як збагатити
збігти у глибокий яр смутку
видряпатися на високу гору щастя
зруділу / зріднілу / зріджену / зраджену
струджену / страчену / стрижену / стражденну
застуджену / засуджену на дослідження
верезень-зовжень-листень
сп’янілу г о л о в у
ПАСТЕЛЬ ОСІННЯ
2: подихи
розмиті тіла
сплелись плющем
і під дощем
шукаємо порятунку від таких як ми
шукаємо владу над тими що мають
щось менше за нас
щось краще за нас
щось інше від
віднині і навіки вічні
проголошуючи істину
істина
вона втратила для нас будь-яке значення
вона втратила будь-які запобіжні елементи
вона втратила цноту свого співуживання
в наших – хіба то наші – душах
вона нарвалася на коротке замикання
всередині власної самоствердности
затерпла в конструкції підсвідомого
затерпла в соціологічних опитуваннях
допитах
викручуваннях рук / зарплатнею
виколюваннях очей / телевізією
знебарвленням душі / американською усмішкою
знаходжу в руках
прикутої по самісіньке „я” майстрині
/ тут я беру аналогію із Дівою Марією /
плутані кружальця
плутане небо
плутані зорі
очі що дивляться на нас згори
/ а ми на ті очі дивимося з-під лоба /
і милосердно розкрапаються
на поліетиленову поверхню
прозорої до зір і взорів* парасольки
в наших надійних
ствердних справах
/ тікаю у „така то осінь” /
А ЖУРАВЛІ ЛЕТЯТЬ
3: і ти летиш
і осінь
/ зопалу / відлітає із тобою
дошкуляє реконструкцією іржавого міста
хворобливо-п’янкого для легень
скрушно звуженого в цілісності
непристойно розширеного в новобудах
серцево-судинного на щодень
інтеліґентно-простудженого
із носовичком
зачовганим нежитем і сухим кашлем
на таку вологу погоду
як нинішня вона
або ти / така схожа на неї /
схожа на період сприятливий зародженню
/ або принаймні шанс на таку подію /
ще одного міста
міста в твоєму тілі
/ за аналогією до званої збірки
Богдана-Олега Горобчука /
так у часопросторі заховалися вири
зіткані з берегів життя
величних і водночас таких ницих
в очах як наших так і Бога
б е р е г і в - н о в о б у д о в
б е р е г і в - р у ї н
задля наших життєвих наснаг і виснажень
отож
шерехи / порухи / повіви / протяги
пролягли закутками
зраненого моральним виснаженням
мозку
спроможного
щонайменше
на черговий хід конем
у нелегкій але привабливій бізнес-справі
справді
лише на околиці взаємопорозумінь
і винятків
щонайбільше
доведеться зайнятися іншим –
тим що лежить у площині
сімейного часопростору –
визбирати на підлозі смутку
добру жменю бісеру
розсипану моєю донечкою
задля жвавого пізнання світу речей
сповнених радости й любови
але таких дражливих на дотик
маленьких пальчиків
_________
*взори – арх.: узори

Пастель осіння - подихи розмиті...
Тіла сплелись плющем, і під дощем
Зв"язався світ,
На грубуватій свиті,
В жовтавий візерунок хризантем.
Час оповідок, казки в надвечір"ї...
В тремтливих тінях полум"я принад...
На хвильку до весни!..
Та крокувати зіллям
Вже кличе (від хмелів) захмарний променад.
Обвились по роках - як по руках - плющами
Ті думи не тривкі, п"янили що колись...
У доторк (на любов)
Весна і осінь, снами,
В пастелі бурштину і золота сплелись.
Сплелися і років (на вічності полотен)
Лишилися мазки - від Сальвадор Далі -
Абстракція життя?!..
Чи... догорання сотень
Мільярдів хризантем на неба полотні?

Пастель осіння...Подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем...
Вони душею ще мандрують в літі,
ЛистОпад заховався під кущем…

Сховався, поки є ще де ховатись –
Останній лист додолу вже спада,
Тіла … допоки змога є кохатись…
У скронях осінь – пара молода.

Надворі осінь, сіро і туманно,
Нещадний вітер рве останній лист,
В моїй душі хоч був ти ураганом,
На тебе спогад все-таки моливсь.

Пейзаж осінній… з присмаком дощу,
Хтось сірих фарб розвів багато наче…
Ти чуєш? – Я тебе не відпущу!!!
Тебе кохаю, сивий мій юначе.

Осінь...
По вінця налити і випити
Аромат
(Доспіле листя і дощове повітря).
Сонце...
Востаннє пірнути і захлинутись
Теплом
Небесно-безкрайого довголіття.

Посмішка—
Останній дитячий промінь постарілої
Природи.
В очах мудрість віків і плинність
Води.
Душа як суміш щасливої і наболілої
Згадки
Про все, що бачили ми і до нас.

А журавлі летять... І ти летиш...
І осінь відлітає із тобою...
Твоя краса – змарнований фетиш,
І звичка запивати долю болем…

А журавлі летять... Роки летять…
Наповнюється кошик із серцями,
Тобі вже сорок,може, сорок п’ять, -
А ти ще досі ходиш манівцями….

На підвіконні жмуток хризантем…
Дивись, в сусідів підростають діти…
Сьогодні хто поповнить твій гарем?
А журавлі… Їм є куди летіти…

Осінь. По вінця налити і випити
Щастя крихкого опівночі чарку,
В гойдалці слухати мовчки, зі скрипотом,
Цокіт хвилин на старому дзиґарку.

Вже посивіли світанки туманами,
Жовтень холодними росами точить,
Невипадково здаються оманою
Цих вечорів аметистові очі.

Бо як завжди, в передвечір шикуються
Згадки - розлуки сумні міністранти,
Гаснуть поволі вогні в нічних вулицях
Перед безсоння важким фоліантом...

Осінь - по вінця налити і випити
Впасти у листя. І щоб не самій...
Вкрасти кохання, здивовано кліпати,
Пізно збагнути, що ти вже не мій!

Осінь. У вікнах буденність і затишок,
Смуток та легкість. А це вже - самій.
Осінь. Налити і випити залишок...
Дякую, осінь! За гарний напій...

А журавлі летять… І ти летиш…
І осінь відлітає за тобою…
Прийде зима і білою габою
укриє все… А потім… Втім, облиш!

Це буде потім, і мабуть, не з нами.
Ми лишимося в осені. Повір!
Із ніжністю меланхолійних лір,
магічних скрипок… Боги над Богами…

Цей жовтень дні, немов за віршем вірш
без поспіху гортає самотою…
А журавлі летять… І ти летиш…
І осінь відлітає за тобою…

Пастель осіння... Подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем
Цілунки спраглі і несамовиті
Як на прощання...
А я хочу ще
Відчути тіла Твого смак і запах
Розплинутись у Тобі,
Ще хоч мить
Читати серцем потаємну мапу
Де пристрасті солодкий слід лежить
Я буду знову блискавкою,
Громом
Сьогодні будеш Ти,
Без слів і нот
Я вип‘ю з Тебе днів самотніх втому
Зрікаючись удаваних чеснот...
...Шалені ночі ласкою прошиті
Не вистигає в жовтні літа жар
І знову я дивлюсь на календар
Пастель осіння... Подихи розмиті

А журавлі летять... І ти летиш...
І осінь відлітає із тобою...
Ти ніби в нормі, ніби й "хвіст трубою",
На поцілунок відрубала "Киш"
Та видалась тремтячою губою.

- І що ж тепер? Напевно, до весни?
- Мабуть. Ти ж хоч не забувай писати.
- Угу. Писатиму... Але ж яка ти...
Та ні, мовчу... Приходь хоча б у сни.
Моя кохана, мій прекрасний кате.

- Ну що, ти знов? Прошу тебе - не ний!
- Пробач. То все вона виною - осінь.
Я більш не буду. Дай, хоч до волосся
Торкнутись. Я вже в нормі, ще сумний,
Але ж не серджусь. Ось уже на носі

Зима. І ні тебе, ні журавлів...
- Ну перестань. Та, врешті, я не проти,
Якщо ти заведеш когось...
               - Ну що ти!...
То я достатньо вже наплів
Для конкурсу? Вертаюсь до роботи.

а журавлі летять... і ти летиш...
і осінь відлітає із тобою -
така у нас любов, що трусиків фетиш
гріхи єднає в суміш з аналоєм.
такої я пори не бачив ще з творіння:
як падає листок на хмари від землі.
і кинувши, верба, думок своїх коріння
припала на крило до зграї журавлів...
і осінь відліта, і небо з тілом всуміш...
і шовковим листоком - по вигинах - фетиш...
така у нас любов, що у сніги не втулиш,
і золото ряснить з бузковим впереміш.
ввібрала акварель всі подихи світанків
(цілунком наших губ), що падають на тло
осінніх вечорів...
а в ременах альтанки
налився виноград - на диво, чи на зло...

Пастель осіння...Подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем...
Фантазія хворобою пропита,
І скульпторяки здовбана різцем.

Вода холодна, сніг та спека
Мій камінь тіла - мучать і руйнують,
Теплесенькі ж людці в хатках затишних,
Фантазіями грішними нуртують.

Стою обвитий зміями у хащах
І цих людисьок часто споглядаю,
Але щоб на осіннім листі,
В калюжках…щось не пригадаю…

Звичайно я не Командор –
Та Анну О. надіюсь відшукаю,
Не темою вірша – Візитом налякаю…

Осінь. По вінця налити і випити...
Літа жагуче-терпкий аромат,
В зиму нудьгою пожовклою пихнути,
Листопадово духм’яним димком…

Ще раз майнути полями поснулими…
Сірі писки калюж чоботуючи.
Ностальгію віршем запартачити,
Нице его впусте епатуючи.

Юність спраглу пожадливо зчасити,
Мимо зрілості в старість забрьохавшись,
Глузд, сумління, бажання й фантазії –
Як же знову не опростоволоситись...

Засинаючим мозком мудруючим
Що від нього все лихо наставиться
Бачу візії, парареальності
Недолугість у раціональності…

Осінь. По вінця налити і випити,
перетопити образи пригадані.
Тягну цигарку нову, і „пішла би ти...”
кидаю всоте услід любці-гадині.

Мне простирадла сьогодні зі зварником.
Щойно з загранки і щедро башлятиме.
Модні капрони і туфельки з бантиком
купить. У клубі у них вишиватиме!

Осінь. У нас би напевно наладилось.
Я зав’язав би з горілкою, з картами,
там і халтурка яка нова трапилась,
жили б як інші - цілунками з матами.

Але прикинула вигоду, зрадила!
Знав би, то не довіряв ані крапельки!
В мами затрималась, в гості заладила,
шубки, панчішки, курви-приятельки.

Осінь! Прострація соцагітації,
з хлопцями пива би зо три бокальчики!
і малювати оголені грації -
задниці, перса, і з мальборо пальчики.

Зараз напевно під зварником скрикує,
палко стискає, хлюпоче животиком,
ясно - по-справжньому, хоч і очікує
туфельки імпортні, човники з бантиком.

Тьху! ще б горілочки. Осінь парадами!
Лєніни, Маркси і Фрідріхи Єнгельси,
кожному в око твоїми принадами
асоціальні прописую індекси.

Згаслу цигарку на потім заначити,
чорт і з тобою, глупою ревністю.
Знай, що Мистецтво завжди буде значити
більше за піхву, кажу тобі з певністю!

Пастель осіння... Подихи розмиті...
Тіла сплелись плющем - і під дощем...
Кохаються, палкі й несамовиті,
Мов нічиї собаки за кущем.

Всіх розігнала по домах погода,
Тому чужих очей нема довкіл -
Відсутня найсильніша перешкода
Для шалу на повітрі голих тіл.

Але цей дощ! Мов Путін у сортирах,
Безжально мочить, пада без кінця...
Якщо в тих двох весь час батьки
в квартирах,
В під'їзд зайшли б! Любов щось дивна ця.

Чи раптом не забута сильна ланка
У цім пейзажі з елементом ню?
Між тіл плющем й дощем, либонь, альтанка
Любові згаснуть не дає вогню.

Ті двоє на сухому склали й одяг -
Вони охайні люди й не бомжі.
А холоду тілам боятись годі
Тому, мабуть, що парочка - "моржі".

Пастель осіння, подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем.

А журавлі летять. І ти летиш.
І осінь відлітає із тобою...
Стривай! А до якої ти мети?
Ой, вибач - із якою б це метою?

"Летиш" - бо тільки тлієш, не гориш:
Така твоя в поезії манера?..
Летиш?! На Хацапецьк чи на Париж?
Смішне питання: ти не є фанера.

Летиш! Не їдеш по автошляху
"Запором", бо негусто у кишені,
А скрізь ДАІ перевіряє хук,
Що й оспівав прегарно Збиток Зеньо?

Летиш зиґзаґом - добре погуляв,
За це даішник, власне, й оштрафує?
Не збий же всмерть тараном журавля!
В курсах - Павлюк у нього наймитує!*

Летиш на схід Вкраїни, за Дніпро?
Гляди лишень, не збийся з курсу, брате!
А то нарвешся в Чехії на ПРО -
І буде нам тяжка поета втрата!

А журавлі все - чуєш? - "КРУ! КРУ! КРУ!"
В корупції доланні - обмаль зрушень,
Зате ж бо нашукало ГоловКРУ
У відомстві Луценковім порушень.

Журавлики, ну як же вам не фе?
З "один для всіх" властивістю закону
Так чи інакше силовий портфель
Знов візьме лідер "Самооборони"...

А ти летиш - і свистом рукокрил
Злякав, мабуть, не одного зіваку.
А слідом - малиновий крокодил.
Скоріш лети, щоб не схопив за лоба!

[Постскриптум]
От "наваляв" (не навалив) рядків!
Виходить, як багато, так і радий?
Та не люблю страшенно літунів:
Директор я, й нема на теє ради.**
_______
*Сподіваюся, всі згадали вірш
Ігоря Павлюка "Наймит журавля"?
**Гра слів: літунами спершу називали льотчиків,
потім - тих, хто часто змінював місце роботи.

Осінь. По вінця налити і випити…
Бо дозволяють здоров’я й конфесія.
Потім - комусь би в жилетку похлипати,
Бо загострилась у пані депресія.

Вилити нІкому тугу страшнючую?
Подруги давні також у прострації?
Чи повважали Вас надто липучою,
Вдатною тільки на маніпуляції?

Видно, втомились жилетки Вам вірити,
Вічно сприймати сердешною жертвою.
Певне, вже й годі тих подруг вампірити,
Бути в журбі та нещасності впертою.

Вирийте з шафи кофтинку, що радує,
Дозу прийміть вітамінів і магнію,
Виведіть усміх на губках помадою
І застосуйте підіть свою магію!

Не переграйте з «відвички» лиш, панечко.
Це Вам така терапія легесенька,
Щоб заглядали якрідше у скляночку:
Ох некрасивенька Ви, як п’янесенька!..

Пастель осіння...Подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем
Тебе кохаю я, забувши все на світі,
І відчуваю в точці „Я” солодкий щем.

Цей щем солодкий треба притупити,
Аби не закінчилося все враз,
Щоб я тебе ще з півгодини міг любити –
Я згадую огидний унітаз :

На білому фаянсі... темні смуги....
Вони не просто так.... а від лайна...
Афроамериканські... два... бандюги...
Цим унітазом скористалися сповна...

А потім... ці подонки і уроди...
Людей мочити стали... наче мух...
І щоб тобі продовжить насолоду
Я до уяви підключаю нюх.

Та от, такої надивившись муті,
Тебе кохать я раптом розхотів.
І навіть щоб закінчити по суті
У мене не знайшлося слів.

Дивилась кішкою на мене ти, з-під носа
Смачнючу мишку у котрої віднЯли.
Але ж повір : ці афронегритоси –
Ще ті казли !

А журавлі летять... І ти летиш...
І осінь відлітає із тобою,
З”явився в супермаркетах кишмиш,
Він геннозмінений , так само як і соя.

Летять не тільки журавлі : летять півні,
Коти, собаки , кози й навіть свині,
Бо їм генетики – розумні чи дурні ? –
Вживили гени в організм пташині.

Летять порушники на „Ладах”, „Москвичах”,
А навздогін за ними – полісмени,
І навіть Президент літа , мов птах, -
Їм теж пташині в сраку ввели гени !

Усі неначе подуріли, всі летять,
У атмосфері - і дорослі, й діти,
Для чого ждати з неба благодать,
Коли за нею можна полетіти ?

До мене теж приперлися вони :
Давай – говорять- знімай брюки хутко!
І будеш, як всі люди восени
Літать у вирій, наче дика утка !

Та я генетиків – розумних, чи дурних? –
Не слухав і повиставляв за двері !
Літать , на щастя, вмію і без них-
Коли вірші складаю на папері....

Осінь. По вінця налити і випити,
І закусити сирком „Дружба” випите,
І як пройме організм тепло трепетне –
Дружно утрьох, не змовляючись, крякнути.

Хай обивателі в теплому ступорі
Дивляться ящик, насіння лузаючи,
Ноги в гірчичному тазику парячи, -
Ми ж не такі, ми – останні романтики !

Вітер газету шматує безжалісно,
Тьмяний ліхтар , як шалений, гойдається,
Але допоки у пляшці щось хлюпає,
Можна вважати – життя лупить гейзером !

А як у пляшці раптово все скінчиться,
Ми не підемо просити і жебрати,
Маємо ще одну пляшку заховану !
Ми ж не абихто тут. Ми – діти осені !

А журавлі летять... І ти летиш...
І осінь відлітає із тобою...
Пихтиш, бурчиш, волаєш: "Киш!",
Бебехкаєш - же світ іде луною.

ДАІ перевіряє ближній хук,
Хитаєшсі, як флюгер на виходку,
Хитаютьсі з тобов гаї, ДАІ-мук,
Макітра їде і робить фотки.

І кіко б ти на лапу не давав,
Усім розхитаним в цю ніч ДАІ-мукам,
Усі вони на їдь жадають прав
І в кожне слово прибав`яють "сука".

Та дідько з ними - журавлі летять,
Вони мені в дорозі не в заваді
Чого ж то ті ДАІ-муки ще не сплять?
І палкою махають, наче... кампазітори.

12 Жовтня 2007