Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
ПОСТАТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ ІВАНА НИЗОВОГО
Метою статті є спроба дослідити авторську манеру зображення постаті Т. Шевченка у поетичних творах І. Низового.
Прикметним серед усіх віршів цього поета Луганщини, так чи інакше пов’язаних з творчістю Кобзаря, є поезія „Відкриття”, яка чи не найкраще відображає погляди І. Низового на Т. Шевченка. Автор закликає не вішати пафосного німбу та тернового вінця на поета. Німб – явище не вічне, а тому безглузде. Терновий вінець також не до ладу образові Шевченка, адже, на думку поета, у сучасній епосі не менше мучеників. Хоча І. Низовий, безумовно, розуміє мученицьку долю видатного українського поета, неодноразово апелюючи до неї з певних авторських міркувань: „І на сторожі коло них / (І коло нас) Стоїть зі Словом змучений Тарас, / Не маючи спочину / Й на часину…”(„Стонадцять літ після Тараса…”) [1, с. 63]. Однак він виступає проти абсолютизації Шевченка-мучня, воліючи робити акцент на Шевченкові-пророку, Шевченкові-таланті, Шевченкові-батькові нації.
І. Низовий справедливо наголошує на необхідності змалювання („ліплення”) Шевченка у молодій подобі, бо „народу потрібен / Не сивий, недужий Тарас – / В нас хворих доволі, / А сильних так мало між нас, /А тому й немає і досі у нас ватажка, / Якому була би свята булава не тяжка. / Такого Шевченка нам треба” [3, с. 15]. У цій поезії І. Низовий прагне бачити образ Кобзаря як козака-відчайдуха, що пробудить кров, запалить серця свого народу, як справжнього духовного ватажка, „в якого рум’янець / Палає на юних щоках, / Який своїм словом запалить / І всіх об’єдна / В єдиний народ, / Бо ж у всіх Україна – одна!” [3, с. 16].
І. Низовий, однак, не заперечує роль Шевченка як пророка, генія, неодноразово наголошуючи на цьому у своїх віршах: „..І не кожному бути Шевченком. / Треба ж бути комусь і його антиподом – / Верлібристом широкого профілю” („І не кожному бути Шевченком”) [4, с. 35]. При цьому такі поезії носять здебільшого дидактичний характер, засуджуючи частину збіднілих духовно людей, що втрачають національні корені – заблудлих овець нації: „“Нема пророка у своїй вітчизні…” / Нам і Тарас Шевченко – / Не пророк, / Бо нам, заблудам, / І на власній тризні / Звучить салютом вибитий корок /З пляшчини дармової…” („“Нема пророка у своїй вітчизні…””) [6, с. 4].
Проте І. Низовий вважає недопустимим прикриватися іменем Шевченка, ховаючи свою людську мерзенність під маскою благодійництва: „Не прикривайтесь іменем Пророка / І Генія, / Тримаючи в руках / Батіг і пряник, – Дуже зависока / Для вас ця честь / І надто вже низька / Ціна стремління вашого до слави...” („Новоукраїнцям”) [3, с. 87]. Такі дійства осуджує й сам Т. Шевченко: „Розкотисто регочеться Тарас, / Неначе грім, у Каневі на кручі: / Хто сміє так принижувати нас – / Невже отой, якому би якраз / Не єпанчу, а сморідні онучі?!” [6, с. 11].
Т. Шевченко, за І. Низовим, являє собою уособлення мудрості, справедливості, духовного судді. Саме тому автор, звертаючись до свого народу, говорить: „Мої найрідніші! / Ходімо гуртом до Тараса – / Він гляне і, може, / Ще визнає нас на Народ” („Не всіх ще ідолів…”) [5, с. 86 – 87]. Виходячи з попередніх міркувань, цікавим є те, що І. Низовий ставить „Кобзар” Т. Шевченка, який у перефразі звучить, як „Тарасова Книга” [5, с. 86 – 87], в один ряд з писаними законами, іконами та Святим Письмом: „Плюють на ікони, закони, Тарасову Книгу…” [5, с. 86 – 87]; „В суціль зросійщеному краї, / Що зачепився за крайсвіт, / Лиш кожен тисячний сприймає / Святий Шевченків “Заповіт”” („Луганськ. Пам’ятник Шевченку”) [1, с. 20].
І. Низовий згадує, як, несучи Тарасове слово в народні маси, зазнавав ураження від комсомольців,: „Били грубо, жорстоко і яро, / Вдосконалюючи удар, / Комсомольських дружин яничари / Лиш за те, що не був яничар, / Що посмів цитувати прилюдно / „Заповіт”, / Що лишив нам Кобзар...”(„ А в дитинстві не раз мене бито”) [2, с. 23]. Однак ніяким силам не вдалося „вибити Шевченка” з поетової душі. Тарас Григорович залишився духовним учителем та наставником упродовж всього авторського життя.
І. Низовий акцентує увагу на тому, що Шевченко не покидає свій народ. Він скрізь поруч, але не всі, на превеликий жаль, можуть це осягнути. Т. Шевченко при цьому не просто пасивний спостерігач за подіями: він реагує на них; по своєму переживає їх: співпереживає, підбадьорює чи осуджує своїх земляків: „Розкотисто регочеться Тарас, / Неначе грім, у Каневі на кручі” („Сміється мандрівний Сковорода”) [6, с. 11]; „І пам’ятник – / Він теж людина – / Стоїть спохмурений також…/ [бо] Гармидер суджень-пересуджень, / І все це зветься “бо-роть-ба”… / Перемагає мовний суржик, / Долає націю юрба…”(„Луганськ. Пам’ятник Шевченку”) [1, с. 20].
Стаття є спробою переосмислення постаті Т. Шевченка у поетичній спадщині І. Низового. Акцентована увага на особливостях сприйняття Кобзаря та його творчості поетом Луганщини: Шевченко як молодий козак, Шевченко як талановитий поет, Шевченко як геній, Шевченко як пророк, Шевченко як уособлення мудрості, Шевченко як батько нації. Авторські міркування підтверджені цитатами з поезій І. Низового.
Ключові слова: Т. Шевченко, поет, пророк, геній.
Література
1. Низовий І. Жура за журавлями / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 100 с. 2. Низовий І. Запрягайте, хлопці, коней / І. Низовий – Луганськ, 1993. – 62 с. 3. Низовий І. Кураїна Лірика й антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 116 с. 4. Низовий І. Покотьоло: поезії / І. Низовий. – Новоайдар: Спілка журналістів України. Новоайдарська первинна організація, 1994. – 48 с. 5. Низовий І. Пролог до епілогу / І. Низовий. – Луганськ: «Луга-принт», 2004. – 200 с. 6. Низовий І. Сум’яття: лірика та антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 56 с. 7. Шевченко Є. Ф. Література рідного краю / Є. Ф. Шевченко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 72 с.
Манько А. М. Постать Тараса Шевченка у творчому доробку І. Низового / А. М. Манько // Творчість Тараса Шевченка в контексті доби: матеріали ІХ Всеукр. студ. наук.-практ. конфе-ції, присвяченої 95-річчю з дня заснування ун-ту; ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». – Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2016. – С. 33 – 36.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"ПОЛІТИЧНА АНТИЛІРИКА В ПОЕТИЦІ ІВАНА НИЗОВОГО"
