Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
ПОСТАТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ ІВАНА НИЗОВОГО
Метою статті є спроба дослідити авторську манеру зображення постаті Т. Шевченка у поетичних творах І. Низового.
Прикметним серед усіх віршів цього поета Луганщини, так чи інакше пов’язаних з творчістю Кобзаря, є поезія „Відкриття”, яка чи не найкраще відображає погляди І. Низового на Т. Шевченка. Автор закликає не вішати пафосного німбу та тернового вінця на поета. Німб – явище не вічне, а тому безглузде. Терновий вінець також не до ладу образові Шевченка, адже, на думку поета, у сучасній епосі не менше мучеників. Хоча І. Низовий, безумовно, розуміє мученицьку долю видатного українського поета, неодноразово апелюючи до неї з певних авторських міркувань: „І на сторожі коло них / (І коло нас) Стоїть зі Словом змучений Тарас, / Не маючи спочину / Й на часину…”(„Стонадцять літ після Тараса…”) [1, с. 63]. Однак він виступає проти абсолютизації Шевченка-мучня, воліючи робити акцент на Шевченкові-пророку, Шевченкові-таланті, Шевченкові-батькові нації.
І. Низовий справедливо наголошує на необхідності змалювання („ліплення”) Шевченка у молодій подобі, бо „народу потрібен / Не сивий, недужий Тарас – / В нас хворих доволі, / А сильних так мало між нас, /А тому й немає і досі у нас ватажка, / Якому була би свята булава не тяжка. / Такого Шевченка нам треба” [3, с. 15]. У цій поезії І. Низовий прагне бачити образ Кобзаря як козака-відчайдуха, що пробудить кров, запалить серця свого народу, як справжнього духовного ватажка, „в якого рум’янець / Палає на юних щоках, / Який своїм словом запалить / І всіх об’єдна / В єдиний народ, / Бо ж у всіх Україна – одна!” [3, с. 16].
І. Низовий, однак, не заперечує роль Шевченка як пророка, генія, неодноразово наголошуючи на цьому у своїх віршах: „..І не кожному бути Шевченком. / Треба ж бути комусь і його антиподом – / Верлібристом широкого профілю” („І не кожному бути Шевченком”) [4, с. 35]. При цьому такі поезії носять здебільшого дидактичний характер, засуджуючи частину збіднілих духовно людей, що втрачають національні корені – заблудлих овець нації: „“Нема пророка у своїй вітчизні…” / Нам і Тарас Шевченко – / Не пророк, / Бо нам, заблудам, / І на власній тризні / Звучить салютом вибитий корок /З пляшчини дармової…” („“Нема пророка у своїй вітчизні…””) [6, с. 4].
Проте І. Низовий вважає недопустимим прикриватися іменем Шевченка, ховаючи свою людську мерзенність під маскою благодійництва: „Не прикривайтесь іменем Пророка / І Генія, / Тримаючи в руках / Батіг і пряник, – Дуже зависока / Для вас ця честь / І надто вже низька / Ціна стремління вашого до слави...” („Новоукраїнцям”) [3, с. 87]. Такі дійства осуджує й сам Т. Шевченко: „Розкотисто регочеться Тарас, / Неначе грім, у Каневі на кручі: / Хто сміє так принижувати нас – / Невже отой, якому би якраз / Не єпанчу, а сморідні онучі?!” [6, с. 11].
Т. Шевченко, за І. Низовим, являє собою уособлення мудрості, справедливості, духовного судді. Саме тому автор, звертаючись до свого народу, говорить: „Мої найрідніші! / Ходімо гуртом до Тараса – / Він гляне і, може, / Ще визнає нас на Народ” („Не всіх ще ідолів…”) [5, с. 86 – 87]. Виходячи з попередніх міркувань, цікавим є те, що І. Низовий ставить „Кобзар” Т. Шевченка, який у перефразі звучить, як „Тарасова Книга” [5, с. 86 – 87], в один ряд з писаними законами, іконами та Святим Письмом: „Плюють на ікони, закони, Тарасову Книгу…” [5, с. 86 – 87]; „В суціль зросійщеному краї, / Що зачепився за крайсвіт, / Лиш кожен тисячний сприймає / Святий Шевченків “Заповіт”” („Луганськ. Пам’ятник Шевченку”) [1, с. 20].
І. Низовий згадує, як, несучи Тарасове слово в народні маси, зазнавав ураження від комсомольців,: „Били грубо, жорстоко і яро, / Вдосконалюючи удар, / Комсомольських дружин яничари / Лиш за те, що не був яничар, / Що посмів цитувати прилюдно / „Заповіт”, / Що лишив нам Кобзар...”(„ А в дитинстві не раз мене бито”) [2, с. 23]. Однак ніяким силам не вдалося „вибити Шевченка” з поетової душі. Тарас Григорович залишився духовним учителем та наставником упродовж всього авторського життя.
І. Низовий акцентує увагу на тому, що Шевченко не покидає свій народ. Він скрізь поруч, але не всі, на превеликий жаль, можуть це осягнути. Т. Шевченко при цьому не просто пасивний спостерігач за подіями: він реагує на них; по своєму переживає їх: співпереживає, підбадьорює чи осуджує своїх земляків: „Розкотисто регочеться Тарас, / Неначе грім, у Каневі на кручі” („Сміється мандрівний Сковорода”) [6, с. 11]; „І пам’ятник – / Він теж людина – / Стоїть спохмурений також…/ [бо] Гармидер суджень-пересуджень, / І все це зветься “бо-роть-ба”… / Перемагає мовний суржик, / Долає націю юрба…”(„Луганськ. Пам’ятник Шевченку”) [1, с. 20].
Стаття є спробою переосмислення постаті Т. Шевченка у поетичній спадщині І. Низового. Акцентована увага на особливостях сприйняття Кобзаря та його творчості поетом Луганщини: Шевченко як молодий козак, Шевченко як талановитий поет, Шевченко як геній, Шевченко як пророк, Шевченко як уособлення мудрості, Шевченко як батько нації. Авторські міркування підтверджені цитатами з поезій І. Низового.
Ключові слова: Т. Шевченко, поет, пророк, геній.
Література
1. Низовий І. Жура за журавлями / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 100 с. 2. Низовий І. Запрягайте, хлопці, коней / І. Низовий – Луганськ, 1993. – 62 с. 3. Низовий І. Кураїна Лірика й антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 116 с. 4. Низовий І. Покотьоло: поезії / І. Низовий. – Новоайдар: Спілка журналістів України. Новоайдарська первинна організація, 1994. – 48 с. 5. Низовий І. Пролог до епілогу / І. Низовий. – Луганськ: «Луга-принт», 2004. – 200 с. 6. Низовий І. Сум’яття: лірика та антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 56 с. 7. Шевченко Є. Ф. Література рідного краю / Є. Ф. Шевченко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 72 с.
Манько А. М. Постать Тараса Шевченка у творчому доробку І. Низового / А. М. Манько // Творчість Тараса Шевченка в контексті доби: матеріали ІХ Всеукр. студ. наук.-практ. конфе-ції, присвяченої 95-річчю з дня заснування ун-ту; ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». – Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2016. – С. 33 – 36.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"ПОЛІТИЧНА АНТИЛІРИКА В ПОЕТИЦІ ІВАНА НИЗОВОГО"
