Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і
Пройти крiзь стiну твоїх снiв,
Де небо гримає вороже.
Врятуй i захисти нас Боже!
I в тишi чути цвiркунiв.
Заграла музика крилата,
Думками в неї упiрну.
уже достатньо любощів почуто.
Нехай воркує горличка у гаю,
а там подивимось, як далі бути!
А там побачимо, що нам наврочить
циганка-доля на міфічних картах.
Можливо, не пізнавши білі ночі,
ми нігтя одне одного не варт
Поцілунком привітай, -
І розваж словами трішки
Душу змучену украй.
Утішай її без строку,
Пожалій усю сповна, -
Заслуговує на спокій
Віком втомлена вона.
В твоїх руках...
З плечей твоїх знято любові вериги,
Та пече мій прах.
Відтепер можна мене в час тривоги
Перегортать,
Та збережуть завше твої дороги
Мою печать.
По-готичному колють небо
височезні сосни й гудуть.
Як далеко мені до тебе!
Ти в широких степах, мабуть.
Виє вітер там по роздоллю.
за столом чи на виході
в обговоренні
різних речей
за суперечками деколи
й іноді кпинами
не лінувалися
звертатися до імен
Боюся я від нього відійти.
Упевнено крокує тиха осінь,
Мов авторка безмежної сльоти.
Домовився про подорож з обозом...
Рукопису! Не бійся! Полети
Навстріч прозорим кришталевим росам,
Чи просто неговіркий бро
На ймення банальне Джо
Синьоокий як риба зубата,
Що побачила пастора Сонце,
Таки був безхатьком:
Жив серед води солоної
Та гонорово прозорої
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
ПОСТАТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ ІВАНА НИЗОВОГО
Метою статті є спроба дослідити авторську манеру зображення постаті Т. Шевченка у поетичних творах І. Низового.
Прикметним серед усіх віршів цього поета Луганщини, так чи інакше пов’язаних з творчістю Кобзаря, є поезія „Відкриття”, яка чи не найкраще відображає погляди І. Низового на Т. Шевченка. Автор закликає не вішати пафосного німбу та тернового вінця на поета. Німб – явище не вічне, а тому безглузде. Терновий вінець також не до ладу образові Шевченка, адже, на думку поета, у сучасній епосі не менше мучеників. Хоча І. Низовий, безумовно, розуміє мученицьку долю видатного українського поета, неодноразово апелюючи до неї з певних авторських міркувань: „І на сторожі коло них / (І коло нас) Стоїть зі Словом змучений Тарас, / Не маючи спочину / Й на часину…”(„Стонадцять літ після Тараса…”) [1, с. 63]. Однак він виступає проти абсолютизації Шевченка-мучня, воліючи робити акцент на Шевченкові-пророку, Шевченкові-таланті, Шевченкові-батькові нації.
І. Низовий справедливо наголошує на необхідності змалювання („ліплення”) Шевченка у молодій подобі, бо „народу потрібен / Не сивий, недужий Тарас – / В нас хворих доволі, / А сильних так мало між нас, /А тому й немає і досі у нас ватажка, / Якому була би свята булава не тяжка. / Такого Шевченка нам треба” [3, с. 15]. У цій поезії І. Низовий прагне бачити образ Кобзаря як козака-відчайдуха, що пробудить кров, запалить серця свого народу, як справжнього духовного ватажка, „в якого рум’янець / Палає на юних щоках, / Який своїм словом запалить / І всіх об’єдна / В єдиний народ, / Бо ж у всіх Україна – одна!” [3, с. 16].
І. Низовий, однак, не заперечує роль Шевченка як пророка, генія, неодноразово наголошуючи на цьому у своїх віршах: „..І не кожному бути Шевченком. / Треба ж бути комусь і його антиподом – / Верлібристом широкого профілю” („І не кожному бути Шевченком”) [4, с. 35]. При цьому такі поезії носять здебільшого дидактичний характер, засуджуючи частину збіднілих духовно людей, що втрачають національні корені – заблудлих овець нації: „“Нема пророка у своїй вітчизні…” / Нам і Тарас Шевченко – / Не пророк, / Бо нам, заблудам, / І на власній тризні / Звучить салютом вибитий корок /З пляшчини дармової…” („“Нема пророка у своїй вітчизні…””) [6, с. 4].
Проте І. Низовий вважає недопустимим прикриватися іменем Шевченка, ховаючи свою людську мерзенність під маскою благодійництва: „Не прикривайтесь іменем Пророка / І Генія, / Тримаючи в руках / Батіг і пряник, – Дуже зависока / Для вас ця честь / І надто вже низька / Ціна стремління вашого до слави...” („Новоукраїнцям”) [3, с. 87]. Такі дійства осуджує й сам Т. Шевченко: „Розкотисто регочеться Тарас, / Неначе грім, у Каневі на кручі: / Хто сміє так принижувати нас – / Невже отой, якому би якраз / Не єпанчу, а сморідні онучі?!” [6, с. 11].
Т. Шевченко, за І. Низовим, являє собою уособлення мудрості, справедливості, духовного судді. Саме тому автор, звертаючись до свого народу, говорить: „Мої найрідніші! / Ходімо гуртом до Тараса – / Він гляне і, може, / Ще визнає нас на Народ” („Не всіх ще ідолів…”) [5, с. 86 – 87]. Виходячи з попередніх міркувань, цікавим є те, що І. Низовий ставить „Кобзар” Т. Шевченка, який у перефразі звучить, як „Тарасова Книга” [5, с. 86 – 87], в один ряд з писаними законами, іконами та Святим Письмом: „Плюють на ікони, закони, Тарасову Книгу…” [5, с. 86 – 87]; „В суціль зросійщеному краї, / Що зачепився за крайсвіт, / Лиш кожен тисячний сприймає / Святий Шевченків “Заповіт”” („Луганськ. Пам’ятник Шевченку”) [1, с. 20].
І. Низовий згадує, як, несучи Тарасове слово в народні маси, зазнавав ураження від комсомольців,: „Били грубо, жорстоко і яро, / Вдосконалюючи удар, / Комсомольських дружин яничари / Лиш за те, що не був яничар, / Що посмів цитувати прилюдно / „Заповіт”, / Що лишив нам Кобзар...”(„ А в дитинстві не раз мене бито”) [2, с. 23]. Однак ніяким силам не вдалося „вибити Шевченка” з поетової душі. Тарас Григорович залишився духовним учителем та наставником упродовж всього авторського життя.
І. Низовий акцентує увагу на тому, що Шевченко не покидає свій народ. Він скрізь поруч, але не всі, на превеликий жаль, можуть це осягнути. Т. Шевченко при цьому не просто пасивний спостерігач за подіями: він реагує на них; по своєму переживає їх: співпереживає, підбадьорює чи осуджує своїх земляків: „Розкотисто регочеться Тарас, / Неначе грім, у Каневі на кручі” („Сміється мандрівний Сковорода”) [6, с. 11]; „І пам’ятник – / Він теж людина – / Стоїть спохмурений також…/ [бо] Гармидер суджень-пересуджень, / І все це зветься “бо-роть-ба”… / Перемагає мовний суржик, / Долає націю юрба…”(„Луганськ. Пам’ятник Шевченку”) [1, с. 20].
Стаття є спробою переосмислення постаті Т. Шевченка у поетичній спадщині І. Низового. Акцентована увага на особливостях сприйняття Кобзаря та його творчості поетом Луганщини: Шевченко як молодий козак, Шевченко як талановитий поет, Шевченко як геній, Шевченко як пророк, Шевченко як уособлення мудрості, Шевченко як батько нації. Авторські міркування підтверджені цитатами з поезій І. Низового.
Ключові слова: Т. Шевченко, поет, пророк, геній.
Література
1. Низовий І. Жура за журавлями / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 100 с. 2. Низовий І. Запрягайте, хлопці, коней / І. Низовий – Луганськ, 1993. – 62 с. 3. Низовий І. Кураїна Лірика й антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 116 с. 4. Низовий І. Покотьоло: поезії / І. Низовий. – Новоайдар: Спілка журналістів України. Новоайдарська первинна організація, 1994. – 48 с. 5. Низовий І. Пролог до епілогу / І. Низовий. – Луганськ: «Луга-принт», 2004. – 200 с. 6. Низовий І. Сум’яття: лірика та антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 56 с. 7. Шевченко Є. Ф. Література рідного краю / Є. Ф. Шевченко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 72 с.
Манько А. М. Постать Тараса Шевченка у творчому доробку І. Низового / А. М. Манько // Творчість Тараса Шевченка в контексті доби: матеріали ІХ Всеукр. студ. наук.-практ. конфе-ції, присвяченої 95-річчю з дня заснування ун-ту; ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». – Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2016. – С. 33 – 36.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"ПОЛІТИЧНА АНТИЛІРИКА В ПОЕТИЦІ ІВАНА НИЗОВОГО"
