Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
ПОСТАТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ ІВАНА НИЗОВОГО
Метою статті є спроба дослідити авторську манеру зображення постаті Т. Шевченка у поетичних творах І. Низового.
Прикметним серед усіх віршів цього поета Луганщини, так чи інакше пов’язаних з творчістю Кобзаря, є поезія „Відкриття”, яка чи не найкраще відображає погляди І. Низового на Т. Шевченка. Автор закликає не вішати пафосного німбу та тернового вінця на поета. Німб – явище не вічне, а тому безглузде. Терновий вінець також не до ладу образові Шевченка, адже, на думку поета, у сучасній епосі не менше мучеників. Хоча І. Низовий, безумовно, розуміє мученицьку долю видатного українського поета, неодноразово апелюючи до неї з певних авторських міркувань: „І на сторожі коло них / (І коло нас) Стоїть зі Словом змучений Тарас, / Не маючи спочину / Й на часину…”(„Стонадцять літ після Тараса…”) [1, с. 63]. Однак він виступає проти абсолютизації Шевченка-мучня, воліючи робити акцент на Шевченкові-пророку, Шевченкові-таланті, Шевченкові-батькові нації.
І. Низовий справедливо наголошує на необхідності змалювання („ліплення”) Шевченка у молодій подобі, бо „народу потрібен / Не сивий, недужий Тарас – / В нас хворих доволі, / А сильних так мало між нас, /А тому й немає і досі у нас ватажка, / Якому була би свята булава не тяжка. / Такого Шевченка нам треба” [3, с. 15]. У цій поезії І. Низовий прагне бачити образ Кобзаря як козака-відчайдуха, що пробудить кров, запалить серця свого народу, як справжнього духовного ватажка, „в якого рум’янець / Палає на юних щоках, / Який своїм словом запалить / І всіх об’єдна / В єдиний народ, / Бо ж у всіх Україна – одна!” [3, с. 16].
І. Низовий, однак, не заперечує роль Шевченка як пророка, генія, неодноразово наголошуючи на цьому у своїх віршах: „..І не кожному бути Шевченком. / Треба ж бути комусь і його антиподом – / Верлібристом широкого профілю” („І не кожному бути Шевченком”) [4, с. 35]. При цьому такі поезії носять здебільшого дидактичний характер, засуджуючи частину збіднілих духовно людей, що втрачають національні корені – заблудлих овець нації: „“Нема пророка у своїй вітчизні…” / Нам і Тарас Шевченко – / Не пророк, / Бо нам, заблудам, / І на власній тризні / Звучить салютом вибитий корок /З пляшчини дармової…” („“Нема пророка у своїй вітчизні…””) [6, с. 4].
Проте І. Низовий вважає недопустимим прикриватися іменем Шевченка, ховаючи свою людську мерзенність під маскою благодійництва: „Не прикривайтесь іменем Пророка / І Генія, / Тримаючи в руках / Батіг і пряник, – Дуже зависока / Для вас ця честь / І надто вже низька / Ціна стремління вашого до слави...” („Новоукраїнцям”) [3, с. 87]. Такі дійства осуджує й сам Т. Шевченко: „Розкотисто регочеться Тарас, / Неначе грім, у Каневі на кручі: / Хто сміє так принижувати нас – / Невже отой, якому би якраз / Не єпанчу, а сморідні онучі?!” [6, с. 11].
Т. Шевченко, за І. Низовим, являє собою уособлення мудрості, справедливості, духовного судді. Саме тому автор, звертаючись до свого народу, говорить: „Мої найрідніші! / Ходімо гуртом до Тараса – / Він гляне і, може, / Ще визнає нас на Народ” („Не всіх ще ідолів…”) [5, с. 86 – 87]. Виходячи з попередніх міркувань, цікавим є те, що І. Низовий ставить „Кобзар” Т. Шевченка, який у перефразі звучить, як „Тарасова Книга” [5, с. 86 – 87], в один ряд з писаними законами, іконами та Святим Письмом: „Плюють на ікони, закони, Тарасову Книгу…” [5, с. 86 – 87]; „В суціль зросійщеному краї, / Що зачепився за крайсвіт, / Лиш кожен тисячний сприймає / Святий Шевченків “Заповіт”” („Луганськ. Пам’ятник Шевченку”) [1, с. 20].
І. Низовий згадує, як, несучи Тарасове слово в народні маси, зазнавав ураження від комсомольців,: „Били грубо, жорстоко і яро, / Вдосконалюючи удар, / Комсомольських дружин яничари / Лиш за те, що не був яничар, / Що посмів цитувати прилюдно / „Заповіт”, / Що лишив нам Кобзар...”(„ А в дитинстві не раз мене бито”) [2, с. 23]. Однак ніяким силам не вдалося „вибити Шевченка” з поетової душі. Тарас Григорович залишився духовним учителем та наставником упродовж всього авторського життя.
І. Низовий акцентує увагу на тому, що Шевченко не покидає свій народ. Він скрізь поруч, але не всі, на превеликий жаль, можуть це осягнути. Т. Шевченко при цьому не просто пасивний спостерігач за подіями: він реагує на них; по своєму переживає їх: співпереживає, підбадьорює чи осуджує своїх земляків: „Розкотисто регочеться Тарас, / Неначе грім, у Каневі на кручі” („Сміється мандрівний Сковорода”) [6, с. 11]; „І пам’ятник – / Він теж людина – / Стоїть спохмурений також…/ [бо] Гармидер суджень-пересуджень, / І все це зветься “бо-роть-ба”… / Перемагає мовний суржик, / Долає націю юрба…”(„Луганськ. Пам’ятник Шевченку”) [1, с. 20].
Стаття є спробою переосмислення постаті Т. Шевченка у поетичній спадщині І. Низового. Акцентована увага на особливостях сприйняття Кобзаря та його творчості поетом Луганщини: Шевченко як молодий козак, Шевченко як талановитий поет, Шевченко як геній, Шевченко як пророк, Шевченко як уособлення мудрості, Шевченко як батько нації. Авторські міркування підтверджені цитатами з поезій І. Низового.
Ключові слова: Т. Шевченко, поет, пророк, геній.
Література
1. Низовий І. Жура за журавлями / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 100 с. 2. Низовий І. Запрягайте, хлопці, коней / І. Низовий – Луганськ, 1993. – 62 с. 3. Низовий І. Кураїна Лірика й антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 116 с. 4. Низовий І. Покотьоло: поезії / І. Низовий. – Новоайдар: Спілка журналістів України. Новоайдарська первинна організація, 1994. – 48 с. 5. Низовий І. Пролог до епілогу / І. Низовий. – Луганськ: «Луга-принт», 2004. – 200 с. 6. Низовий І. Сум’яття: лірика та антилірика / І. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 56 с. 7. Шевченко Є. Ф. Література рідного краю / Є. Ф. Шевченко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 72 с.
Манько А. М. Постать Тараса Шевченка у творчому доробку І. Низового / А. М. Манько // Творчість Тараса Шевченка в контексті доби: матеріали ІХ Всеукр. студ. наук.-практ. конфе-ції, присвяченої 95-річчю з дня заснування ун-ту; ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». – Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2016. – С. 33 – 36.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"ПОЛІТИЧНА АНТИЛІРИКА В ПОЕТИЦІ ІВАНА НИЗОВОГО"
