'Кінець Древності'


Частина IІ: 'Уасет'



Глава 1 ПАЛАЦ

1
Насуплений по виходу від нього
жерців Амона-Ра, які, як завше,
плекаючи свої зміїні плани,
жадали більшого, аніж просили,
а, як завжди, просили забагато,
цар Кемет розряджався на прислузі,
яка, готуючи його до сну,
затрачувала так багато часу.

Утім, побачивши Раі, Величність
очима посилає знак майстрам,
котрі поспішно й покидають залу.

За ледь помітним помахом руки
два дужі охоронці підіймають
жерця, розпластаного на підлозі,
і залишаються стояти поруч,
чекаючи наказів Можновладця.

2
Раі, схиливши голову, завмер
неподалік од вінценосних стоп
при троні, хоч і меншому за той,
в центральнім залі розмірами, та
в коштовному оздобленні своєму,
в цілому, красивішому. Як, власне,
була приємнішою і сама
мала світлиця за врочистий зал.

Вважалось, побувати в цім покої
велика милість з боку Пераа.
Та й справи сам на сам даються краще,
ніж у присутності численних свідків.

Ступаючи повільно, Божество,
немов не довіряючи й сандалям,
іде від трону, полишивши жезл
і посох - далі од підступних стін,
на вкриту білим каменем терасу.

Царю подобається бути тут,
вдихати пахощі цвітінь, і звідси
прекрасний вид на Річку, особливо
на храми упокійні потойбіч.

Здавалося, стояв би і стояв,
минуле оглядаючи й майбутнє.
Та в сутінках невдовзі все це зникне,
для погляду оголюючи небо,
заповнене скарбами зі скарбів,
якими ще ніхто не володів,
принаймні, з тих, котрі жили на тверді.

Володар Кемет опускає очі
на візитера пізнього свого.
Тієї ж миті й жрець вертає погляд
на втомленого сяйвом Можновладця.

3
Тонкі, розшиті золотом одежі,
м'якими хвилями обнявши царську стать,
ховали роздобріле знизу тіло.

Лице під синьо-пурпуровим клафтом
з Уреєм витягнуте, як і в сина
його від Тейє, у Аменхотепа.

Проте такі ж, як і у сина, очі
вже встигли розгубити блиск, і тільки
печально-пересичено взирають
над величаво звечорілим краєм.

Усе не так, як те було раніше.

4
І голос, в першу мить такий раптовий,
примушує здригнутися Раі.

- Ти нас покинеш на недовгий час.

Для декого став кісткою у горлі.

Шепочуть - прислуговуєш комусь,
приховуєш важливі таємниці.
Що славу й владу оминаєш, все
шукаєш іншого чогось, і так
протистоїш мені, державі нашій.

Дурниці ніби. Хто державі здатен
моїй протистояти? та одначе,
подумай сам, а раптом за тобою,
чи за первожерцем твоїм із Ону,
пішли би люди, хто би став тоді
служити цій країні? Хто численним,
нагоди злої спраглим ворогам,
дасть опір без твердого керування?

Чи ми забудемо коли гіксосів?

Володар Кемет підійшов впритул
і стишив голос: "Знаю, ти не кличеш,
не проповідуєш, але зерно
в колосся неодмінно виростає.

Говориш ти - призначення людське
шукати треба самостійно, ніби
воно з народженням дається Зверху,
і з даного спитається у нас.

Ось тільки - хто дає і хто спитає?
Якщо не я, то хто тоді? Хто - інший?..

Аменхотеп із млявим інтересом
вглядається в лице Раі: - Мовчиш.

Мені підвладних я лише спитаю!

Прекрасно знаєш те, що всі ті духи,
усі боги, яким б’ємо поклони,
офіри залишаємо - не правлять.
Мені, як і тобі, відома мудрість -
що є життя і смерть, і що є Суд.
І за богів один-єдиний тут,
наразі, я, то й на мені усе.

Мені тримати відповідь не тільки
за себе – за усіх відповідаю,
за весь наш благодатний край, який
Унефер полюбив і нам залишив.

Повинен Кемет я уберегти.

І в нас держава все ж, а не як інде -
розрізнені і дикі племена.
Хто і коли, як не сьогодні я,
уміло зберігає мир і спокій,
і володіння, звище дані нам?

Чи це не знак великого обранства?
Чи це не місія моя найвища?
Тож я поставлений і я спитаю!

5
Цар робить крок у напрямку жерця:

- Мовчиш... Твою я пам'ятаю вдачу -
із кожним за посвятою говориш.
І що, по-твоєму, не знаю я?
Чим у моїм краю не володію?

Запевню думаєш - цар надто ситий,
а з ситого лише іде - не входить.
Ти думаєш, моя постійна праця,
турбота про життя щоденне Кемет,
мої молитви кожен день і ніч
не так важливі, як твоя відсутність,
як дні твої - од пильних справ далекі?

І це не дивно, кожен думає ж про себе,
і тільки я турбуюся за всіх…

Сказавши це, Властитель посміхнувся:

- Та не даремно сина вчив у тебе -
бо вороги твої і ти - це ціле.
І ми, аби повелівати мудро,
аби продовжувати царювання,
повинні ціле владно охопити.

Хоча таке і дражнить багатьох.

Так, багатьох! Кого – прекрасно знаєш.

Недоумки, служителі підступні,
забули, опираються сьогодні
на зроблене учора! Що у нас
традиції наслідувати древнім!

Повторюючи ритуал, насправді,
не розуміють істинної суті!

Але не прагнуть і змінити устрій!

На старанно доглянутім обличчі
живий здавалося зайнявся вогник.

Ні, лиш проблиснув, потремтів і згас.

6
- Тобі відома мова Вавилону.
Тож їздитимеш дальніми краями
вустами Пераа. І повернешся,
коли покличу. Тут, в долині Кемет,
лишатися не можеш - надто близько
стоїш до сина, тож повзуть чутки,
що ти чаклун, і неврожай накличеш.

А потім, родом ти з чужого краю -
хоч і давно прийшов, а пам'ятають.

Як пам'ятають іншого чужинця,
того, із роду вічних пастухів,
що стада Нам пасуть в Річних низинах.
Того, котрий, наближений царем,
в часи важкі приймав од люду землі
у обмін за зерно й потреби інші,
відтак назад, як царські надавав.
Не тільки на міцніючу державу,
на всіх працюючи, а ненавидять.

Запам'ятали - землю відібрав.
Податки встановив на урожай!

Забули про посушливі сім років,
забули, що від смерті рятував!

І що самі віддали! Так, самі!
Котре уже століття на чужинців
зі страхом поглядають. Ненавидять.
І більш за все отих, що біля мене.

Жаль, ти не з тих, що зміцнюють державу...

7
У паузах, залишених царем
для відповідей, жрець мовчав, - для чого
вступати у безглузді суперечки?
Царі ж бо праві – всюди і завжди.

Роздумував, утім, а чи б настало
те лихоліття, згадане царем,
коли б запаси мати дозволялось
не тільки владі, а й простому люду.
Коли б не забирали весь врожай.

Але ось так, в часи чужих царів,
гіксосів, і поводилися з людом.

Хоча оті царі - не сьогоденні,
прекрасно знали як лютує чернь.
Не розгодовували так прислугу.

8
Царі є непідсудними, а дні
минулі підлягають забуттю.

Тоді ж навіщо згадують чужинця?
Його рід-плем'я пастухів-гіксосів?

Згубивши, зрештою, колишню славу,
мерзенні у очах народу Кемет -
погоничі корів, коней і кіз -
яку містити можуть небезпеку?
Працюють важко в низині Ріки,
на болотах, але ж і не раби.

Невже дратує та іскрина волі,
яка в бідак отих іще жевріє?
Чи може насторожує численність,
із кожним роком, кажуть, їх все більше.

9
Відчувши на собі уважний погляд,
жрець підіймає погляд на царя.

Із ним, було колись, чимало часу
у неквапливих провели розмовах,
допоки ще не він був Пераа.

Але часи відкритості минули.

- Рабів і вільних немху намовляють,
підбурюють і хто це робить знаєш.
Є ті, кому потрібно більше влади,
потрібні поголоси й вороги,
так, наче все це прояви турботи,
а не причина взяти в свої руки
у Оні, у Бубасті, та усюди,
де тільки можна, храми, землі, люд.
Примусити мене до різних дій,
які сьогодні не потрібні Кемет!

Життя надмірно добре рівне злому.
В єствах від жиру визріла отрута -
чекають тільки вдалого моменту...

10
Умащеним уже для сну лицем
прокочується хвиля неприязні,
згасаючи на стиснутих губах,
напруженні на вилицях:
- То, що ж,
за порятунок сина борг оддав.
І за його навчання теж віддячу.

Ти знаєш, скільки значить син для мене.
Немає нагороди, що її
не дам із вдячності, - ось тільки знаю,
тобі це ні до чого. Жаль, Раі.

Та нині йди на пристань вже, до тих
торговців фініками і човнами.
На їхнім кораблі везу дівча
до вавилонського царька. Він просить
подати так, неначе він мою
дочку бере в дружини - задля слави
поєднання із Іменем Палацу.

І ось, візьми печать, аби Хепера,
чи там його писці, скоріше звістки
несли мені. Коли війська численні
повсюди не тримаєш – вкрай важливо
підвладних чути, з кожним розмовляти,
підтримувати, обіцяти. Вчасно
сусідів між собою розділяти,
аби разом не виступили проти.
Так правити отими хазану
і радами вельмож, "дітьми", "синами"
і "жителями вольних" міст.
                            Хто платить -
нехай живе, та боячись всього.

Потрібен світу страх перед Палацом,
перед моїм судом, інакше миттю
почнеться між одними різанина,
а інші військом підуть проти нас.

Тому повідомлятимеш мені
хто, де і що з підвладних виробляє,
і як там спостерігачі мої.

Ні, не кажу за ними слідкувати,
тебе образила би ця робота?
Кажу - дивись, аби не надто псіли.
Прошу - допоможи тримати лад.

Тобі я довіряю й ти повинен
допомогти мені, бо ми, Раі,
хоча і різні, та в цілому схожі -
не прагнемо війни, воліємо
вирішувати справи мудро, мирно.

У цьому, вірю, згідний ти зі мною.
А діяти, сам розумієш, можу
пізнавши, робиться довкола що,
отримуючи зважені поради.

Тому чекаю помочі від тебе.

А прийде час, і син, мій Гор, розкриє
мені вуста для вічності блаженства,
і прийме владу з рук моїх. Раі,
я вірю - це важливо нам обом...

11
- Вже завтра зранку вийдете у путь.
Відплинете укупі із човнами,
які я посилаю до Бубасту.

Вони затим поплинуть далі в Пунт.
Та з ними спершу буде по дорозі,
і твій не зауважиться від'їзд, -
тож вороги нашкодити й не встигнуть.

Ось і усе, що зготував для тебе.
Всього не може навіть Пераа…

Відтак Володар, мов би щось згадавши,
запитує з хитринкою: - Послухай,
а де твій Гор, коли нарешті вуха
мої почують про твого нащадка?

- Палаце наш! Життя, здоров'я, сила!
Хіба не хочу? Повеліть вернутись ...

- Смієшся! - Пераа насупив брови, -
Не вийде залишитися. Іди!
Усе, що необхідно завтра слуги
тобі на корабель доставлять зранку.

Там будуть і дарунки храму в Оні,
і трохи золота на прожиття.
Човен із Тиру вже на тебе жде.
Та вийдеш через сад - мій син, твій учень,
бажає попрощатися з тобою.

І стережися недругів своїх.
Було їм одкровення од Амона,
що він з-за тебе змовкне на роки.

Не віриться в таке, однак, цікаво...

І Пераа, відверто позіхнувши,
долонею ліниво відсилає
припалого йому до ніг Раі...


* * *





Читати далі, Част.ІІ. Гл2.
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

34. Кушити - (др.єг.) жителі, полоненні з Кушу - Нубії.

35. Старий храм Сонцю- йдеться про древній храм, на місці якого в описуваний час почали зводити новий. Це місце нині називається Луксор, (Єгипет), з залишками одного з старих храмів Амону в Уасеті (Фівах).

36. Аменхотеп III - цар Єгипту часів Нового царства (1580-1085 роки до Р.Х.) батько Ехнатона (Аменхотепа IV), на троні з 1408 по 1372 роки до Р.Х.

37. Хети - древній народ, що жив на території сучасної Туреччини, східніше від Троади, від побережжя Чорного моря до Кархемишу на півдні. Розбиті народами моря (греки, лівійці і інші) біля 1240 року до Р.Х.

38. Уасет (Фіви) - столиця Єгипту за доби Середнього та Нового царства.(2120 1085 роки до Р.Х.)

39. Клафт – головний убір, атрибут одежі фараонів.

40. Урей – знак священної змії на головних уборах, атрибут одежі фараонів, і найвищих жерців.

41. Тейє – дружина фараона Аменхотепа ІІІ, матір Аменхотепа IV-Ехнатона.

42. Гіксоси – ((Hyksos, Hykos) гіг-саги, гікси, гайксоси, хайксоси, хайки – загадкові племена (ймовірні предтечі вірмен і євреїв), що напали близько 1730 року до Р.Х. на охоплений смутою древній Єгипет. Їх вожді перейняли усі зовнішні атрибути влади фараонів і протримались в упокореному Єгипті близько 150 років. Хоча гіксоси окупували тільки Нижній Єгипет із Дельтою Нілу, але правителі областей Верхнього Єгипту були їх данниками. Столицею нових правителів Єгипту стало місто, у східній частині дельти Хут-Уарт, або ж Аваріс – еллінською.

43. Ханаан – (хуритська, до семітське найменування) в описуваний період загальне означення Палестини, Сирії, Фінікії - останні три назви з’явилися значно пізніше.