'Кінець Древності'


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'



Глава 4. ОН (Геліополь). Унефер

1
Правитель Хека-Анеджу сидить
за щедро вкритим стравами столом
незадоволений. Хоч на обличчі
привітності великодушна маска -
всередині нудьга й роздратування.

Як і передбачав - пропав і слід
від ранішнього настрою - це свято,
прихід човнів, промови до народу,
вечеря неодмінна для вельмож, -
одна нудота, що родила іншу,
ще більш нестерпну.
                   А було спочатку
прекрасне відчуття, п’янке жадання
утішитись чарівним володінням,
тонкими пристрастями! І не вийшло,
немає і краплини часу! Сили
розтрачує аби не захмеліти,
і на мовчання в образі розмови!

А як утриматись в тісному колі
цих марнословів, хитрих пустомель
од слів про себе, про свої діла,
чи ще жахливіше - про справи інші?!
Коли слова ті витягають з рота!
Немислимо! а треба, бо вже завтра
почне між пальців влада витікати...

2
І голова ось ділиться надвоє,
і шлунком підіймається нудота.

Але не пити в честь царя, богів?
Усупереч традиції завчасно
гостину припинити – неможливо!

Так чи інакше в тім побачать слабкість.

Ледь-ледь служниця наливала і
вино подіяло. Можливо з втоми,
але якщо і далі так піде,
то доведеться брати на ніч в ложе
не цю красуню, що із Тіру вчора
Нагон привіз, а чашу, навіть таз!

Підходить стражник. Мовить у поклоні,
що надійшов той самий жрець, якого
послав Палац з дівчам в Кардуніяш .

Довкола зацікавлено стихають.

3
Правитель області тайком радіє
можливості позбутися нарешті
докучної уваги, і жерця,
коли той входить у банкетний зал,
запрошує присісти біля себе.

Під поглядами знаті гість іде
до свого місця.
                   І стає так тихо,
що невідомо звідки і луна
майнула залом, спершу в такт ходи,
а потім, осмілівши видно зовсім,
і приспівом протяжним до пісень,
неподалік вируючого люду.

4
Раі з цікавістю глядить довкола,
на ситі, набундючені обличчя,
на метушню служниць перед собою.

Рішуче відмовляється від страв,
із усього обравши розмаїття
прекрасні фрукти у розкішній вазі.

На вирізанім з дерева абу
велика срібна чаша. Щось людське
в поставі чорного міцного тіла
і в задумах тварини. Так і сяк
дістати намагається із чаші
духмяні, визрілі, смачні плоди,
чий запах так розбурхує уяву
і голоду бурчання в животі.

Чуттєвий хобот, вигнувшись угору,
усупереч можливостям своїм,
продовжує змією заповзати,
підтягуватися за срібний край.

Могутні бивні здійняті у вищім
пориві-злеті над відкритим хтиво
в тваринному бажанні ротом. Звір,
що так нагадує усім цим мужа
в оманливій жазі оволодіння.

5
З-за столу чути сміх, гучний пересуд
округ відмови від їди жерця -
бо ж знано, у вині загроза плоті,
у нім ховаються палкі дерзання,
які найкраще гасить повний шлунок.

Правитель області, подавши знак,
підтримує, говорить - думка слушна,
та апетит - як жінка, що приходить
і пропадає часто нез’ясовно.

Принадно вигинаючись всім тілом,
прислужниця несе до столу глек
у формі птаха.
                       Глиняний стерв'ятник,
згорнувши до боків могутні крила,
глядить пихато, як один-єдиний,
кому допоки вміст хмільний не шкодить.
Та, певно, не здогадується й сам,
що головне у нім не вміст боків,
а готрий, хижий дзьоб, який присутнім
нагадує про справжню ціль появи
його володаря над полем столу.

6
Пряма і довга шия служить птаху,
а, заодно і глеку – добрим руслом,
яким із дзьоба витікає в чашу
прозоро-жовта течія вина.

Без сумніву перетік рідини
приємний погляду. Неначе час
набув тілесності в переливанні
і мить за миттю пред'являє зміни
вина у чаші, а не на обличчі,
нахиленому над водою Річки.

Роки самотності, життя простого,
з читанням давніх текстів, молитов
до одерев’яніння, забуття,
до вивільнення зору у мандрівках
далеко за межею розуміння -
з ковтком вина відійдуть у минуле.

7
Служниця наливає можновладцю.
Затим Раі. Букет дівчаток жвавих
слідкує за наповненістю чаш
у інших. І у відповідь їх діям
вздовж столу котиться веселий гам.

Пригода із відмовою жерця
на нетривалий проміжок забута.

Правитель підіймає руку й щиро
жаліється: - Святкуємо весь день!
А слово мудре, наче рідкий птах,
майне то там, то там, а не присяде.

І упирається в Раі очима:
- Ось випий з нами, і затим скажи,
та тільки правду, чи любити можна
щось більше, ніж Палац Великий Кемет?

Та не кажи, що і вина не п'єш!
У нас жерці не п'ють лише червоне!
Прийдуть пізніше, як завечоріє,
тоді побачиш сам. І ти на службі,
як я, і, зрештою, усі присутні
навколо чи не так? Тому повинен
сидіти біля нас сумирно, чемно
і пити за здоров’я Пераа.

Давай-но гостю наш, чекають люди.

8
Правитель знак дає й Раі до чаші
служниця наливає і води.

- Розбавлене по-правильному - стане
вино менш небезпечне язику!
Від знаті чути схвалення і сміх .
Правитель пильно дивиться на гостя.

Раі ледь приголублює напій,
вчуваючи давно забутий смак.
І просить сили і натхнення в Тота
для точності і вправності в словах.

9
- Правитель славний, Деді, чи можливо,
щоб жрець, що довгий час був у молитвах,
не знаючи щоденного, навчав?

Молодший віком за Раі правитель
всміхається поблажливо, як рибі
у неводі всміхається рибак:
- Чому би й ні, ми що не здатні вчитись?

І далі поглядом, скоріше ствердним,
аніж запитливим, глядить на знать.

Червоні від жари, вина, і фарби,
що густо покривала ситні лиця,
присутні засопіли від натуги
вловити напрям вітру, й лиш один
зробив це без найменших зволікань.

- Наш добрий повелитель, мудрий Деді!
шановний жрець старого дому сонця
вважає, що безпечніше повчати
Аменхотепа - сина Пераа.
Бо для присутніх тут казки не зможуть
служити істиною, як для хлопця.

Промовець вирізнявся від усіх
сидячих за громадою стола
не тонкістю убрань, але обличчям,
упевненим і владним, як і в Деді.
Раі здалось, що він його вже бачив.

10
Правитель області кивнув: - Дотепно.
Спасибі Хеті. Ти хороший радник.

Ви певно бачилися в Уасеті,
в святилищі Амона-Ра з Раі?
Та годі з цим. Раі - ти значить вчив
прекрасну зірку небосхилу Кемет?

Ми зацікавлені оцим безмірно.
І чути хочемо, як син Палацу
від тебе би почув, правдиве слово!
Чи можемо любити з дня у день
щось більше за Палац Великий наш?

А заодно дай відповідь і Хеті -
що казочкою є - любов чи правда,
чи може те і інше? Ну ж бо, друже!

11
Раі окинув поглядом застілля.
Із-під чорнявих і рудих перук
на нього пересичено гляділа
велика єдність в пошуку розваги,
і повна непотреба щось любити.
Звичайно, окрім себе і багатств.

Ні Вище непотрібне, ані Краще,
коли важливим є - аби не гірше.
Щоб нині, завтра, й потім - звична розкіш
їх тішила, бо кращого немає -
і шлунок повний, і вино п'янить,
і втіхи всі досяжні, крім, хіба,
сукупності їх у Найвищій Владі.

12
- Він був Царем воістину прекрасним!
Високим, сильним, мудрим і любимим.

Великі карі очі ніжним блиском
сіяли на засмаглому обличчі,
блищали, мов Ріка, під зором Туті .
Волосся вигравало чорним лиском,
як і сама земля довкола Річки.

Правління довге не гасило радість,
яка текла від нього до народу.
І усілякі, різні племена,
що заселяли край, не воювали,
а під рукою батьківською вчились
любовно доглядати плідну твердь,
долати норов життєдайних вод,
вирощувати хліб і виноград,
пустелю перетворювати в поле.

Мир-злагода царили і коли
великий Цар далеко був од дому.
Бо відблиск сонця правив у серцях,
в простих і грубих видавалось людях.

13
Та був і лютий ворог у Царя.
І не далеко, а, як завше, поруч.
І линули події неминуче
до гибелі Правителя - щодня
провидці сповіщали про біду.

Та чи порятувати може нас
любов загальна, кількість охоронців,
поради, що стосуються меча,
коли на грудях клубиться змія?

Убивцею став брат. Такий могутній,
як і Правитель, тільки серцем злий,
з безмірною закоханістю в себе.
І самолюбство прагло слави, влади
іще гучніших, ніж до того мало.

І здобуло усе, і навіть більше.

Чомусь завжди, коли жадаєш влади,
і здатний за для неї на убивство,
отримуєш її - для нових вбивств.

14
І огорнув країну чорний смуток.
Обличчя вкрилися покровом ночі,
безрадісне світило з дня у день
долало денний шлях все швидше й швидше.

Люд горював, та що вчинити міг?
Розніжений життям спокійним, мирним,
з ножем, серпом із каменю супроти
нової заколотницької зброї,
й незнаних в Кемет металевих лат,
в які вдяглись прибічники убивці.

Що залишалось?
                  Тільки жити далі.
Та чи могли володаря нового
вони якимось чином полюбити?
Зненавиділи розумом і серцем.

А що було їх горе в порівнянні
із відчаєм царевої дружини,
коханої його з часів дитинства?

Вона ж повстала проти зла, проклявши
тих заколотників. З Палацу вийшла,
позбулася у розпачу безмежнім
розкішного волосся, подалась
шукати тіло свого чоловіка.

15
Пішла уздовж Ріки, бо чула наче,
був кинутий у Річку. І вздовж моря,
куди впадали повні смутку води.

Там новина утішила її
і повела до Бібла , де знайшли
дорогоцінний ящик.
                        Води пінні
його о хижі скелі не розбили,
не поховали на глибокім дні,
а винесли місцевому царю
до самих ніг.
                        Той мудро повелів
занести знахідку до храму Беліт ,
і там оберігати доки доля
не явить свій подальший хід, бо ж ясно,
що в наміри божественні людині
втручатися без дозволу не слід.

І сталося - явилася цариця
за чоловіком вбитим, і поклони
правителю за мудрість дарувала.
І сяяла в очах її надія,
бо сповістили в храмі - муж воскресне!

Жінки, чутливі до подій майбутніх.
Не помиляються, бо бачать серцем.

16
Аби не розпочалася війна
з правителем-убивцею царицю
і тіло мужа привезли таємно
назад, до рідної землі і там
вона сховалася посеред плавнів,
в одному з тихих закрутів Ріки.

Проте убивця, знаний на чаклунстві,
знайшов приховане від нього тіло
і в люті розірвав його на часті,
і їх розсіяв по усій долині.

Здавалося, на тім усе й скінчиться.
А ні, як виявилося, насправді
усе оце було лише початком
нових часів божественної слави.

17
Дружина Вбитого в найтяжчі дні
не відвернула зору від небес,
і в нагороду їй, а також краю,
було даровано цариці сина,
у хвилі, як над мужем голосила.

Було і переслідування їх,
і втеча Непорочної з Дитям,
життя серед Річних заплав, боліт
у розшуках частинок тіла мужа.

Не підкорилась розпачу любов.
І сталося! Великі Тот і Інпу ,
возз’єднують віднайдені частини!

А син Пречистої - славетний Гор,
здобувши перемогу понад Сетом,
уклав Царю в уста цілющий подих.

18
Велика радість обійняла світ!
І Сонце запалало знову в силі!
Правитель, що зійшов у царство мертвих,
вернувся, торжествуючи, додому!

Він чистий - не належить більше смерті,
Він володіє вічністю - як Ра!

Схилились перед ним його найближчі:
- Ось, царю, трон, - ти з нього правив мудро.
Ось любляча дружина, ось твій Син!
Ось вірні піддані - даруй їм вічність
щасливу на землі, як вже колись
ти дарував Закони і Порядок,
і знищуй зло, не до кінця розбите...

Схилився у поклоні весь народ:
- Ми славимо великого Тебе!
- Цар знову з нами!
                       Прав тепер довіку!...

19
Він був б Царем воістину прекрасним!
Високий, сильний, мудрий і любимий.
Із добрим поглядом, що пасував
до гарного, смаглявого обличчя,
немов нічна Ріка до блиску Туті.
З волоссям, як земля навколо Річки,
прекрасний духом батьківського краю.

Та вже було у Ньому і нове.
За видимим вчувалась вища велич,
що недоступна погляду очей,
явилася уповні тільки з часом.

Він, подолавши смерть задля життя,
Він, так радіючи земним утіхам, -
відмовивсь від всього!
                         Лише звелів,
щоб неухильно жили за Законом,
бо прийде час для кожного і буде
оцінюватись кожен перед Вічним.

20
І був хтось із супутників його,
і з відчаю і горя закричав:
- Навіщо Царю йдеш від нас? Куди?
Ким станеш там - прислужником богам,
коли у нас завжди Єдиним будеш?!

Воскреслий же у відповідь всміхнувся:
- Я вічний вже, а ви - звичайні смертні.

Я з вами був, бо полюбив цей край,
і вас, працюючих невтомно в ньому.
І йду від вас оточений любов’ю.
Що можу кращого за це бажати?

І ви щасливі, бо я буду Там.

Хто краще потурбується за вас
і руку вам протягне і замовить
за кожного перед судом грядущим?
Хто, як не я? І хто ще, як не я,
повинен дати приклад виконання
Закону? Всі ж бо призвані у нім,
не омине ніхто і букви звідти!

Іду від вас оточений любов’ю,
не тільки вашою, сестри, дружини,
і сина мого - а Любов’ю, що
мене зустріла там, де я вас стріну.
Від неї не відмовлюся ніколи.
Вона на всіх, хто в правді жив, чекає.

22
Знать розтривожена, слова прибульця
враз оживили струни інструменту,
який, захований в найдальший кут,
здавалося, замовкнув назавжди.

Його би можна заглушити криком,
брутальним сміхом, чи ж бо кулаками.
Але услід за іменем Царя,
що породив усе тут, так вчинити
украй безумно, як не подивись.

Знать розтривожена. Мовчить. Чекає.
Правитель рвучко підіймає келих:
- За Пераа, хай дихання Усера
знаходиться у нім на вічні дні!
Хай править нами в силі і в красі!...


* * *





Читати далі, Част.ІІІ. Гл.5
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

67. Шасу (др.єг.) - кочівники бедуїни.
68. Оронт – древня назва річки, нині це Нахр-ель-Асі на території Лівану, Сірії, Туреччини, - впадає в Середземне море.
69. Кадеш - знамените древнє історичне місто, на караванній дорозі з Межиріччя до Фінікії, Сирії, Палестини, Єгипту, - знаходилося між Дамаском і Тіром, як ворота в низину.
70. Хіддекель – агедійська назва річки Тигр, Євфрат – той самий, нинішній, Євфрат. Протікає разом з Тигром через Межиріччя.
71. Шадуф (єг.) - журавель для черпання води.
72. Пахон (др.єг.) – дев’ятий місяць староєгипетського календаря.
73. Дев’ятка храмів – в честь дев’ятки початкових богів в місті Оні. Це Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Усер, Ісет, Сет, Нефтіда.
74. Правитель сепату – в древньому Єгипті спадкоємний правитель області (пізніше ному).
75. Секот (др.єг.) – Червоне море.
76. Абу (др.єг.) - слон.
77. Тум (др.єг.) – він же Атум.
78. Елам – Еламська долина на річці Тигр, можливе місце Райського Саду, що з Вавілонських поем попав до хебрейських.
79. Хека-Анедж (др.єг.) – назва 13-ої області (ному) Нижнього Єгипту. Столиця Он.
80. Кардуніяш (др.єг.) – назва Вавілонського царства в листуваннях Аменхотепів.
81. Сепат (др.єг.) – область, структурна частина Кемет, за греків – ном.