ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкусуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкусуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Поеми
/
Кінець Древності, епос
Он (Геліополь). Менес. Гл.3. Ч III. Кінець Древності
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Он (Геліополь). Менес. Гл.3. Ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'
Частина IІІ: 'Сходини Сходу'
Глава 3. Он (Геліополь). Менес
1
Від храму Світлого Атума-Ра
багатолюдні юрби сунуть вниз,
алеєю, на пристань, де стрічають
флотилію царевих кораблів.
І перші поміж різного народу -
провінцією правлячий вельможа,
сановники й жерці Дев’ятки храмів.
Звучать пісні у славу Пераа,
правителя сепату, привітання
усіх новоприбулих із столиці.
Жерці проводять благосні обряди.
2
Нарешті церемонія скінчилась.
Невістка їде з почестями до
вельможного палацу, і за нею
одразу поспішає важна знать,
на урочисту зазвана гостину.
Можливо, щось дістанеться і іншим,
бо юрби жваво тягнуться услід.
3
Спровадивши невістку до хоромів,
їй наданих, і звісно сповістивши
двірцевого сановника про те,
що після зустрічі з жерцем верховним,
відвідає гостину у палаці,
Раі іде.
Його уже чекають.
Від пальми придорожньої біжить
йому назустріч Са. Дитячі щоки
в слідах од сліз. Раі ласкаво гладить
малого і говорить про місця,
куди удвох зайти буває важко.
Привітно посміхається жерцям,
які очікували теж, і далі
вони ідуть алеєю до храму
навчителя божественного - Тота.
Удалині срібляться води Річки.
Внизу канал, заповнений човнами -
на дзеркалі спокійної води,
причалені, вони геть непорушні,
немовби сили набираються, бо вже,
на ранок, знову вирушать в дорогу.
4
А незабаром, в місті киць, Бубасті,
флотилії прийдеться роз’єднатись.
Човни Палацу повернуть направо,
потягнуться каналом Пераа
до моря Секот , у далекий Пунт -
за пахощами, шкурами і чорним,
дорогоцінним деревом, за кістю
могутнього абу та іншим скарбом.
А корабель Сандалів попливе
униз по Річці, у бентежні далі,
у закутки царевих володінь.
Хтозна, чи ще зустрінуться колись.
Човни передчувають час розлуки
і сумуватимуть аж до світанку,
допоки вітер не підніме хвилю,
не заговорить з ними про своє.
5
На березі забава для зівак -
торгівля веслярів з юрбою немху.
Селяни принесли чужинцям їжу,
і звісно хочуть щось від них навзаєм.
Але домовитись ніяк не можуть,
хоч в тих, і в інших - свідками боги.
А над богами, як відомо, доля.
Яка й вирішує усі проблеми.
6
Раі вертає погляд на дорогу
і розрізняє поміж гурту люду
першожерця, що вийшов зустрічати
того, кого чекав останні роки.
Раі вклякає до старечих ніг,
до стоп, узутих в шкіряні сандалі.
Торкається чолом до білизни
тканини на худих колінах старця
і відчуває крізь сукно тверді
нарости від постійного моління.
- О Туме, як же довго я блукав...
7
Завершивши молитву полуденну,
проведену при Тотових мощах -
первосвященик, кликнувши Раі,
іде до внутрішнього двору храму.
І з кожним кроком струмені повітря,
і сяйво світла змушують старого
вертатись до життя, мов у минуле,
немов у сон, відомий до подробиць.
Він стишує ходу аби вертання
не відбувалося надмірно швидко,
щоби старі окови не розпались
від тої сутності, що поверталась
назад у сильно вичовганий обсяг.
Спиняється при виході, чекає
допоки не з’являється Раі.
8
Яскраве сонце зустрічає їх
жарким диханням і сліпучим блиском,
та вже, невдовзі, лагідно сміється
барвистим віддзеркаленням малюнків
у тінь од плит, що вкрили колонаду.
Верховний жрець - засушений життям.
Мідь шкіри блискотливо покриває
виразний і давно забулий про
породження волосся голий череп.
Обвітрене обличчя, втім, бадьоре
і погляд ще твердий, глибокий, ним
жрець пильно роздивляється Раі,
узявши обіруч його за плечі.
9
Затим всміхається до Са. Сідає
навпочіпки, щоб врівень бути з хлопцем.
Запитує чи любить той співати.
Малий відповідає зовсім тихо,
старий уважно зрить крізь очі Са
кудись в майбутнє. Хвилю непорушний.
Відтак з натугою встає й говорить,
мов із самим собою: - Справді добре.
Раі упевнений - це стосувалось
того, що жрець верховний щойно бачив.
10
Немов з трудом долаючи видіння,
первосвященик в срібний б'є дзвіночок,
і звук, зіштовхуючись із своєю,
не менш гучною срібною луною,
народжує зненацька між колон
примарну постать молодої жриці.
Вона стоїть, утупивши свій зір
на вимощене плитами подвір’я,
і терпеливо жде.
Верховний жрець
ласкаво гладить хлопчика й питає,
чи в нього є ім'я.
- Я звуся Са.
- Ти - Са? Як знаменитий Са-Усер?
Раі звичайно переповідав
тобі про нього оповіді? Добре!
Це, сестро, учень Са. Ідіть до саду.
Дай Са плоди і сік плодів. Співайте,
про Са-Усера хлопцю розкажи.
Ми незабаром прийдемо до вас.
Малого обвивають руки жриці,
і певно Са зненацька пригадав
щось позабуте, бо, здійнявшись вгору,
негайно відчепився від руки
учителя, яку він перед тим
стискав аж надто міцно для дитини.
11
Підступна жриця щось йому шепоче
і пильний погляд хлопця в бік Раі,
немов би наштовхнувшись на дзеркальну,
невидиму стіну, пірнає в себе.
стає задумливим, ураз далеким.
Верховний жрець киває головою:
- Цю владу їм призначена від Ра,
дивися - вже забув про все довкола!
Така вона чарівна сила жінки.
Вінець, дарованих нам відчуттів.
12
Старий підходить до Раі, бере
його за лікоть і вони ідуть
поміж колон, розписаних доверху
зображеннями й письменами.
- Що ж,
нарешті ми одні і можеш, друже,
звертатися за іменем до мене.
Не знаю чим іще свою подяку
за вірну службу у старій Будові
і виразити можу, крім руки
і радісної рівності між нами.
Папіруси ті многомудрі, древні,
що з Семом і Самонту ви знайшли,
вже переписані і в добрім місці.
Ми ввечері помолимось за всіх,
що з нами тут жили, та відійшли,
і серед них за Сема, за Самонту,
упевнений - їх чисті, зрілі душі
впокоїлися у Полях Достатку.
13
Спасибі і за нинішні дарунки -
багато чим порадував мене.
Нові сувої з храму при найпершій
нагоді перегляну сам - уважно,
ти знаєш – допускати до всього
не можу переписувачів нині.
Я чув, Раі, ти зустрічався там
і з Пераа?.. Дари Його прийнятні.
Як будеш слати звістку до Палацу,
оповісти, що ми дарам раділи.
Раділи і тому, що пам'ятає.
Хоча, вже завтра, з першим кораблем
пошлемо вдячну відповідь, навзаєм.
Та поміж нами, безумовно кращим,
ціннішим за дари було б якби
Раі та Са залишились зі мною...
14
Старий, зі зморшок скорчивши гримасу
удаваного докору, підняв
угору довгий вузлуватий палець:
- Сам блідолиций і такого взяв!
Кажи, де відшукав. У нього сила,
якої здавна я не зустрічав.
- О, знаючий речей природу Менес,
я переконуюся з кожним днем,
що добрим всім завдячую лише
Тому, у Кого в молитвах прошу.
То ж Са і є дарунком! Вірю я,
якщо не станеться біди якоїсь,
малий продовжить справу днів моїх.
Ти ж бачив сам - у ньому той безмірний,
готовий до сприймання світу обсяг...
Первосвященик, зупинившись, враз
долонею в промовистому жесті
спиняє і Раі й суворо, владно,
самими видавалося губами,
шепоче стиха: - Там не тільки радість.
Осліплений щасливим подарунком,
ти, брате, лиш ковзнув очима вміст,
не роздивився пильно глибини
і надто просто оцінив майбутнє.
15
Раі зніяковіло жде тлумачень,
та жрець верховний, знову опустивши
до долу погляд, потягнув його
кудись, поміж колон:
- Скажи мені -
ось ми, жерці, вже невідомо скільки,
десятки поколінь, несемо мудрість,
даровану нам Тотом, пізнаємо
її у міру сил - моїх, твоїх -
передаємо в руки наших учнів
разом із нашим досвідом про світ.
Для чого? Служимо кому при цьому?
Творцеві всього сущого? Звичайно,
а також Кемет, усьому народу
допомагаючи прожити з Хапі,
з пустелями, з вітрами, та царями!
І зносини підтримуючи з тими,
хто служить в храмах у країнах інших,
ми знаємо, що люду вкрай потрібна
усюди наша поміч, хоч і різна -
в залежності від краю, від традицій,
від проявів постійних і минущих.
Що зв’язувало завше різні храми?
Одна глибока мудрість про Творця,
відома всім просвітленим особам.
А ще єднає нас служіння люду,
що потребує різних наших знань -
одних для Кемет, інших для Міжріччя.
У всякому випадку до сих пір
було так сотні, тисячі років.
16
Верховний жрець печально посміхнувся:
- Сюди приходив наш правитель Деді.
Погомоніли трохи про всіляке –
про труднощі щасливого правління,
про кращу, досконалішу громаду.
Беру його, як ось тебе, й підводжу
до старанно начищеної міді -
поглянь і ти, Раі, на цю пластину.
Показую, що ось вона, громада!
І що з тим відображенням робити?
Потрібно, певно, з себе починати…
Тож, повертаючись до спостережень,
як думаєш, куди прямує світ?
Чи щось змінилося за наші роки?
Скажу тобі - змінилося багато.
У відбитті додалося свободи.
17
Зросла, закладена колись, будова.
Людей умножилося. Звістки маю,
що величезні племена мандрують
і за Великим морем, і Євфратом,
і на просторах поза Хіддекелем.
Поглянь, могутні хети відступають
на стріли і мечі сусідів наших.
Хто здатен на таку потугу там?
І із Еламу дивні вісті чути.
Яка ж то сила десь росте й гуляє!
Що буде далі? Зрушення величні,
грізніші війни, і новітні царства,
великі переміщення племен?
18
І що би нам, здавалося, до них?
Щоденно, знай, служи собі в молитві,
у справах добрих святість приумножуй,
і все тут, - але ж ні! Повинні ми,
піклуючись потребами мирськими,
не стати на заваді справам Вищим,
помітним скрізь проникливому оку!
І не повинні й осторонь стояти -
а, скільки сил, небесному сприяти.
Це в час, коли жерці Амона-Ра
не тільки в Уасеті, а усюди,
чисельно розростаючись, будують
ту владу, що спирається на безліч
нахапаних скарбів, на труд покірних
рабів, поселень, міст, чужих країв.
Коли взамін розважливого руху
народу нашого у майбуття,
працюючому на землі чи в місті
насаджують незмінності закони,
порядки вкрай суворі, чаклування,
коли не до молитви, а купуй!
Примножуючи тільки ці багатства,
кому прислужують - народу, Кемет?
Ми з ними розійшлись уже в служінні!
19
Допоки зважений наш Пераа
розумно править - нас вони ще терплять.
Що ж буде, як стоятимемо й далі
ми на шляху у намірів зловісних?
Здавалося, повинні сподіватись
на захист Пераа, - він теж боїться
надмірної могутності Амона.
Та все ж настане той суворий час,
коли утратить наша мудрість шану.
Земні владики вийдуть проти нас -
бо влада на землі і в небі – різна.
Що, придивившись, ти побачиш в Са?
Те, що і я побачив в нім - гоніння!
20
Гоніння...
Наближається пора,
коли прийде воно з велінням вищим,
і стане майбуттям для Храму кращим,
аніж впокорення Амону-Ра.
Є вибір в нас, і стане він найкращим,
якщо ми осягнемо Вищу Волю,
і підемо дорогою своєю.
Бо не земне у силі зберегти,
а тільки те, що виросте для неба.
Здалося, саме це у Са я бачив.
І стало добре в грудях, справді добре.
21
Поперед старцем ставши на коліна
Раі зворушено мовчить. Старий,
йому поклавши руку на плече,
шепоче: - Хочу я, щоб учень Са
вже нині увійшов у нашу віру.
Та і тобі пора додати сил.
Настоянка на лотосі – це добре,
але плоди життя – найкращі ліки!
До них потрібно й настрій якнайкращий!
Вставай, ідемо в сад, пора співати.
Старий сміється: - Певно, ти, Раі,
забув, як це зазвичай люди роблять?
* * *
Читати далі, Част.ІІІ. Гл.4
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
59. Будови - Святилище Амона, (Карнак), храмовий комплекс поряд з древнім Фасетом (Фівами). Місце загальнодержавного храму Амона.
60. Сахура – Фараон з V династії ( 2496 – 2483 роки до н. е.), будує канал Бубаст, з’єднуючий Середземне море з Червоним. Організовує першу експедицію в Пунт, будує піраміди і храми Сонцю.
61. Ха-Рем-Ху (др.єг.) – "Гор в сонячнім блиску”, пізніше названий Великим Сфінксом. Знаходиться у підніжжя великих пірамід Гізи.
62. Слова оригінальної молитви тих часів (др.єг.)
63. Птах Гора – сокіл.
64. Хуфу, Хафра, Менкаур (др.єг.) - фараони четвертої династії (2620 – 2500 роки до н. е.), що звели відомі піраміди в Гізі, більше відомі як Хеопс, Хефрен, Мікерін.
65. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла.
66. Зачаті з Тотом – Тутмоси. Тутмос, дослівно древньоєгипетською “Дитина бога Тота”. При першому Тутмосі (1530-1520 р. до н. е.) культ бога сонця Амона-Ра був поєднаний з культом Тота. Тутмоси – Тутмос I (1530 -1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), -Владики Кемет.
67. Шасу (др.єг.) - кочівники бедуїни.
68. Оронт – древня назва річки, нині це Нахр-ель-Асі на території Лівану, Сірії, Туреччини, - впадає в Середземне море.
69. Кадеш - знамените древнє історичне місто, на караванній дорозі з Межиріччя до Фінікії, Сирії, Палестини, Єгипту, - знаходилося між Дамаском і Тіром, як ворота в низину.
70. Хіддекель – агедійська назва річки Тигр, Євфрат – той самий, нинішній, Євфрат. Протікає разом з Тигром через Межиріччя.
71. Шадуф (єг.) - журавель для черпання води.
72. Пахон (др.єг.) – дев’ятий місяць староєгипетського календаря.
73. Дев’ятка храмів – в честь дев’ятки початкових богів в місті Оні. Це Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Усер, Ісет, Сет, Нефтіда.
74. Правитель сепату – в древньому Єгипті спадкоємний правитель області (пізніше ному).
75. Секот (др.єг.) – Червоне море.
76. Абу (др.єг.) - слон.
77. Тум (др.єг.) – він же Атум.
78. Елам – Еламська долина на річці Тигр, можливе місце Райського Саду, що з Вавілонських поем попав до хебрейських.
Частина IІІ: 'Сходини Сходу'
Глава 3. Он (Геліополь). Менес
1
Від храму Світлого Атума-Ра
багатолюдні юрби сунуть вниз,
алеєю, на пристань, де стрічають
флотилію царевих кораблів.
І перші поміж різного народу -
провінцією правлячий вельможа,
сановники й жерці Дев’ятки храмів.
Звучать пісні у славу Пераа,
правителя сепату, привітання
усіх новоприбулих із столиці.
Жерці проводять благосні обряди.
2
Нарешті церемонія скінчилась.
Невістка їде з почестями до
вельможного палацу, і за нею
одразу поспішає важна знать,
на урочисту зазвана гостину.
Можливо, щось дістанеться і іншим,
бо юрби жваво тягнуться услід.
3
Спровадивши невістку до хоромів,
їй наданих, і звісно сповістивши
двірцевого сановника про те,
що після зустрічі з жерцем верховним,
відвідає гостину у палаці,
Раі іде.
Його уже чекають.
Від пальми придорожньої біжить
йому назустріч Са. Дитячі щоки
в слідах од сліз. Раі ласкаво гладить
малого і говорить про місця,
куди удвох зайти буває важко.
Привітно посміхається жерцям,
які очікували теж, і далі
вони ідуть алеєю до храму
навчителя божественного - Тота.
Удалині срібляться води Річки.
Внизу канал, заповнений човнами -
на дзеркалі спокійної води,
причалені, вони геть непорушні,
немовби сили набираються, бо вже,
на ранок, знову вирушать в дорогу.
4
А незабаром, в місті киць, Бубасті,
флотилії прийдеться роз’єднатись.
Човни Палацу повернуть направо,
потягнуться каналом Пераа
до моря Секот , у далекий Пунт -
за пахощами, шкурами і чорним,
дорогоцінним деревом, за кістю
могутнього абу та іншим скарбом.
А корабель Сандалів попливе
униз по Річці, у бентежні далі,
у закутки царевих володінь.
Хтозна, чи ще зустрінуться колись.
Човни передчувають час розлуки
і сумуватимуть аж до світанку,
допоки вітер не підніме хвилю,
не заговорить з ними про своє.
5
На березі забава для зівак -
торгівля веслярів з юрбою немху.
Селяни принесли чужинцям їжу,
і звісно хочуть щось від них навзаєм.
Але домовитись ніяк не можуть,
хоч в тих, і в інших - свідками боги.
А над богами, як відомо, доля.
Яка й вирішує усі проблеми.
6
Раі вертає погляд на дорогу
і розрізняє поміж гурту люду
першожерця, що вийшов зустрічати
того, кого чекав останні роки.
Раі вклякає до старечих ніг,
до стоп, узутих в шкіряні сандалі.
Торкається чолом до білизни
тканини на худих колінах старця
і відчуває крізь сукно тверді
нарости від постійного моління.
- О Туме, як же довго я блукав...
7
Завершивши молитву полуденну,
проведену при Тотових мощах -
первосвященик, кликнувши Раі,
іде до внутрішнього двору храму.
І з кожним кроком струмені повітря,
і сяйво світла змушують старого
вертатись до життя, мов у минуле,
немов у сон, відомий до подробиць.
Він стишує ходу аби вертання
не відбувалося надмірно швидко,
щоби старі окови не розпались
від тої сутності, що поверталась
назад у сильно вичовганий обсяг.
Спиняється при виході, чекає
допоки не з’являється Раі.
8
Яскраве сонце зустрічає їх
жарким диханням і сліпучим блиском,
та вже, невдовзі, лагідно сміється
барвистим віддзеркаленням малюнків
у тінь од плит, що вкрили колонаду.
Верховний жрець - засушений життям.
Мідь шкіри блискотливо покриває
виразний і давно забулий про
породження волосся голий череп.
Обвітрене обличчя, втім, бадьоре
і погляд ще твердий, глибокий, ним
жрець пильно роздивляється Раі,
узявши обіруч його за плечі.
9
Затим всміхається до Са. Сідає
навпочіпки, щоб врівень бути з хлопцем.
Запитує чи любить той співати.
Малий відповідає зовсім тихо,
старий уважно зрить крізь очі Са
кудись в майбутнє. Хвилю непорушний.
Відтак з натугою встає й говорить,
мов із самим собою: - Справді добре.
Раі упевнений - це стосувалось
того, що жрець верховний щойно бачив.
10
Немов з трудом долаючи видіння,
первосвященик в срібний б'є дзвіночок,
і звук, зіштовхуючись із своєю,
не менш гучною срібною луною,
народжує зненацька між колон
примарну постать молодої жриці.
Вона стоїть, утупивши свій зір
на вимощене плитами подвір’я,
і терпеливо жде.
Верховний жрець
ласкаво гладить хлопчика й питає,
чи в нього є ім'я.
- Я звуся Са.
- Ти - Са? Як знаменитий Са-Усер?
Раі звичайно переповідав
тобі про нього оповіді? Добре!
Це, сестро, учень Са. Ідіть до саду.
Дай Са плоди і сік плодів. Співайте,
про Са-Усера хлопцю розкажи.
Ми незабаром прийдемо до вас.
Малого обвивають руки жриці,
і певно Са зненацька пригадав
щось позабуте, бо, здійнявшись вгору,
негайно відчепився від руки
учителя, яку він перед тим
стискав аж надто міцно для дитини.
11
Підступна жриця щось йому шепоче
і пильний погляд хлопця в бік Раі,
немов би наштовхнувшись на дзеркальну,
невидиму стіну, пірнає в себе.
стає задумливим, ураз далеким.
Верховний жрець киває головою:
- Цю владу їм призначена від Ра,
дивися - вже забув про все довкола!
Така вона чарівна сила жінки.
Вінець, дарованих нам відчуттів.
12
Старий підходить до Раі, бере
його за лікоть і вони ідуть
поміж колон, розписаних доверху
зображеннями й письменами.
- Що ж,
нарешті ми одні і можеш, друже,
звертатися за іменем до мене.
Не знаю чим іще свою подяку
за вірну службу у старій Будові
і виразити можу, крім руки
і радісної рівності між нами.
Папіруси ті многомудрі, древні,
що з Семом і Самонту ви знайшли,
вже переписані і в добрім місці.
Ми ввечері помолимось за всіх,
що з нами тут жили, та відійшли,
і серед них за Сема, за Самонту,
упевнений - їх чисті, зрілі душі
впокоїлися у Полях Достатку.
13
Спасибі і за нинішні дарунки -
багато чим порадував мене.
Нові сувої з храму при найпершій
нагоді перегляну сам - уважно,
ти знаєш – допускати до всього
не можу переписувачів нині.
Я чув, Раі, ти зустрічався там
і з Пераа?.. Дари Його прийнятні.
Як будеш слати звістку до Палацу,
оповісти, що ми дарам раділи.
Раділи і тому, що пам'ятає.
Хоча, вже завтра, з першим кораблем
пошлемо вдячну відповідь, навзаєм.
Та поміж нами, безумовно кращим,
ціннішим за дари було б якби
Раі та Са залишились зі мною...
14
Старий, зі зморшок скорчивши гримасу
удаваного докору, підняв
угору довгий вузлуватий палець:
- Сам блідолиций і такого взяв!
Кажи, де відшукав. У нього сила,
якої здавна я не зустрічав.
- О, знаючий речей природу Менес,
я переконуюся з кожним днем,
що добрим всім завдячую лише
Тому, у Кого в молитвах прошу.
То ж Са і є дарунком! Вірю я,
якщо не станеться біди якоїсь,
малий продовжить справу днів моїх.
Ти ж бачив сам - у ньому той безмірний,
готовий до сприймання світу обсяг...
Первосвященик, зупинившись, враз
долонею в промовистому жесті
спиняє і Раі й суворо, владно,
самими видавалося губами,
шепоче стиха: - Там не тільки радість.
Осліплений щасливим подарунком,
ти, брате, лиш ковзнув очима вміст,
не роздивився пильно глибини
і надто просто оцінив майбутнє.
15
Раі зніяковіло жде тлумачень,
та жрець верховний, знову опустивши
до долу погляд, потягнув його
кудись, поміж колон:
- Скажи мені -
ось ми, жерці, вже невідомо скільки,
десятки поколінь, несемо мудрість,
даровану нам Тотом, пізнаємо
її у міру сил - моїх, твоїх -
передаємо в руки наших учнів
разом із нашим досвідом про світ.
Для чого? Служимо кому при цьому?
Творцеві всього сущого? Звичайно,
а також Кемет, усьому народу
допомагаючи прожити з Хапі,
з пустелями, з вітрами, та царями!
І зносини підтримуючи з тими,
хто служить в храмах у країнах інших,
ми знаємо, що люду вкрай потрібна
усюди наша поміч, хоч і різна -
в залежності від краю, від традицій,
від проявів постійних і минущих.
Що зв’язувало завше різні храми?
Одна глибока мудрість про Творця,
відома всім просвітленим особам.
А ще єднає нас служіння люду,
що потребує різних наших знань -
одних для Кемет, інших для Міжріччя.
У всякому випадку до сих пір
було так сотні, тисячі років.
16
Верховний жрець печально посміхнувся:
- Сюди приходив наш правитель Деді.
Погомоніли трохи про всіляке –
про труднощі щасливого правління,
про кращу, досконалішу громаду.
Беру його, як ось тебе, й підводжу
до старанно начищеної міді -
поглянь і ти, Раі, на цю пластину.
Показую, що ось вона, громада!
І що з тим відображенням робити?
Потрібно, певно, з себе починати…
Тож, повертаючись до спостережень,
як думаєш, куди прямує світ?
Чи щось змінилося за наші роки?
Скажу тобі - змінилося багато.
У відбитті додалося свободи.
17
Зросла, закладена колись, будова.
Людей умножилося. Звістки маю,
що величезні племена мандрують
і за Великим морем, і Євфратом,
і на просторах поза Хіддекелем.
Поглянь, могутні хети відступають
на стріли і мечі сусідів наших.
Хто здатен на таку потугу там?
І із Еламу дивні вісті чути.
Яка ж то сила десь росте й гуляє!
Що буде далі? Зрушення величні,
грізніші війни, і новітні царства,
великі переміщення племен?
18
І що би нам, здавалося, до них?
Щоденно, знай, служи собі в молитві,
у справах добрих святість приумножуй,
і все тут, - але ж ні! Повинні ми,
піклуючись потребами мирськими,
не стати на заваді справам Вищим,
помітним скрізь проникливому оку!
І не повинні й осторонь стояти -
а, скільки сил, небесному сприяти.
Це в час, коли жерці Амона-Ра
не тільки в Уасеті, а усюди,
чисельно розростаючись, будують
ту владу, що спирається на безліч
нахапаних скарбів, на труд покірних
рабів, поселень, міст, чужих країв.
Коли взамін розважливого руху
народу нашого у майбуття,
працюючому на землі чи в місті
насаджують незмінності закони,
порядки вкрай суворі, чаклування,
коли не до молитви, а купуй!
Примножуючи тільки ці багатства,
кому прислужують - народу, Кемет?
Ми з ними розійшлись уже в служінні!
19
Допоки зважений наш Пераа
розумно править - нас вони ще терплять.
Що ж буде, як стоятимемо й далі
ми на шляху у намірів зловісних?
Здавалося, повинні сподіватись
на захист Пераа, - він теж боїться
надмірної могутності Амона.
Та все ж настане той суворий час,
коли утратить наша мудрість шану.
Земні владики вийдуть проти нас -
бо влада на землі і в небі – різна.
Що, придивившись, ти побачиш в Са?
Те, що і я побачив в нім - гоніння!
20
Гоніння...
Наближається пора,
коли прийде воно з велінням вищим,
і стане майбуттям для Храму кращим,
аніж впокорення Амону-Ра.
Є вибір в нас, і стане він найкращим,
якщо ми осягнемо Вищу Волю,
і підемо дорогою своєю.
Бо не земне у силі зберегти,
а тільки те, що виросте для неба.
Здалося, саме це у Са я бачив.
І стало добре в грудях, справді добре.
21
Поперед старцем ставши на коліна
Раі зворушено мовчить. Старий,
йому поклавши руку на плече,
шепоче: - Хочу я, щоб учень Са
вже нині увійшов у нашу віру.
Та і тобі пора додати сил.
Настоянка на лотосі – це добре,
але плоди життя – найкращі ліки!
До них потрібно й настрій якнайкращий!
Вставай, ідемо в сад, пора співати.
Старий сміється: - Певно, ти, Раі,
забув, як це зазвичай люди роблять?
* * *
Читати далі, Част.ІІІ. Гл.4
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
59. Будови - Святилище Амона, (Карнак), храмовий комплекс поряд з древнім Фасетом (Фівами). Місце загальнодержавного храму Амона.
60. Сахура – Фараон з V династії ( 2496 – 2483 роки до н. е.), будує канал Бубаст, з’єднуючий Середземне море з Червоним. Організовує першу експедицію в Пунт, будує піраміди і храми Сонцю.
61. Ха-Рем-Ху (др.єг.) – "Гор в сонячнім блиску”, пізніше названий Великим Сфінксом. Знаходиться у підніжжя великих пірамід Гізи.
62. Слова оригінальної молитви тих часів (др.єг.)
63. Птах Гора – сокіл.
64. Хуфу, Хафра, Менкаур (др.єг.) - фараони четвертої династії (2620 – 2500 роки до н. е.), що звели відомі піраміди в Гізі, більше відомі як Хеопс, Хефрен, Мікерін.
65. Ка (др.єг.) – (душа) за віруваннями древніх єгиптян це - життєва сила людини, чи духовний вираз, персоніфікація людського видимого, тілесного образу, - “двійник”, що продовжує жити після смерті тіла.
66. Зачаті з Тотом – Тутмоси. Тутмос, дослівно древньоєгипетською “Дитина бога Тота”. При першому Тутмосі (1530-1520 р. до н. е.) культ бога сонця Амона-Ра був поєднаний з культом Тота. Тутмоси – Тутмос I (1530 -1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), -Владики Кемет.
67. Шасу (др.єг.) - кочівники бедуїни.
68. Оронт – древня назва річки, нині це Нахр-ель-Асі на території Лівану, Сірії, Туреччини, - впадає в Середземне море.
69. Кадеш - знамените древнє історичне місто, на караванній дорозі з Межиріччя до Фінікії, Сирії, Палестини, Єгипту, - знаходилося між Дамаском і Тіром, як ворота в низину.
70. Хіддекель – агедійська назва річки Тигр, Євфрат – той самий, нинішній, Євфрат. Протікає разом з Тигром через Межиріччя.
71. Шадуф (єг.) - журавель для черпання води.
72. Пахон (др.єг.) – дев’ятий місяць староєгипетського календаря.
73. Дев’ятка храмів – в честь дев’ятки початкових богів в місті Оні. Це Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Усер, Ісет, Сет, Нефтіда.
74. Правитель сепату – в древньому Єгипті спадкоємний правитель області (пізніше ному).
75. Секот (др.єг.) – Червоне море.
76. Абу (др.єг.) - слон.
77. Тум (др.єг.) – він же Атум.
78. Елам – Еламська долина на річці Тигр, можливе місце Райського Саду, що з Вавілонських поем попав до хебрейських.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Он. Унефер. гл.4, ч III. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Харемху. Гл.2. Ч III. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Харемху. Гл.2. Ч III. Кінець Древності"
Про публікацію