Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.25
18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
2026.02.25
18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
2026.02.25
17:32
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
2026.02.25
15:56
Не німіли в тужному мовчанні,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
2026.02.25
13:05
Непомітно літо підійшло,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
2026.02.25
10:23
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих,
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Критика | Аналітика
Що таке неоромантизм?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Що таке неоромантизм?
Американський філософ та культуролог Б.О. О’Догерті визначив “вік модернізму”, що розпочався з 1870 р., як “постромантику” . “Пост-” він розуміє як додаток до старого дискурсу (в даному випадку - до “романтизму”), а не справжнє новаторство (не слід плутати з “післяромантичним мистецтвом”, яким є, наприклад, “критичний реалізм”). Російський філософ С. Аверінцев, відповідно, пропонує розглядати феномен модернізму як “пізній романтизм”.
У світовій культурологічній традиції до неоромантиків відносять Берклі, Р. Вагнера, Ф. Ніцше, Г. Ібсена, Метерлінка, Г. Гауптмана, Б’єрнстьєрна, С. Пшибишевського, С. Жеромскького, К. Тетмайєра, Я. Каспровича, Р.М. Рільке, М. Цвєтаєву. Остання, наприклад, “... глибоко і своєрідно сприйняла умонастрій тієї неоромантичної епохи: пафос богоборчості, бунт проти розсудливості, романтичний культ “душі”, ... в дусі того часу .... була схильна наділяти “природу” особливими властивостями, обожнювати їїї, спіритуалізувати”.
На думку української дослідниці Т. Гундорової саме характер “власне модернізму” слід визначати як “неоромантизм” . Суть цього характеру “... грунтувалася на духовному, “визвольному” пориві, прагненні до повноти виявлення родового, власне людського потенціалу буття, ідеалу “повної людини”, “цілого чоловіка” тощо ...
Неоромантичний порив до ідеального, “повного” вираження особистості - через злиття з ідеалом, в перспективі майбутнього, в універсумі всесвіту...”.
Інші науковці лише обережно говорять про неоромантичну (а то й просто романтичну) тенденцію (лінію, якість, поетику, модель, естетичну структуру, стильову хвилю чи течію, форму, манеру, метод, напрям , школу тощо) у самому романтизмі, “естетизмі”, натуралізмі, декадентстві, символізмі, авангарді (і поставангарді), реалізмі чи фотореалізмі .
В “Краткой литературной энциклопедии» визначається, що неоромантизм - це лише «... реакція ... на натуралізм, ... на песимізм і «безвір’я” декадентства” . Відповідно до цього ця “реакція” - “храктер” може мати місце і “... всередині критичного реалізму” , і в самому модернізмі , включаючи в себе такі стилі як імпресіонізм, експресіонізм.
Власне ще на початку ХХ ст. Г. Плєханов, С. Венгеров та А. Кліментов запропонували об’єднати всі тенденції заперечення декадентства та натуралізму поняттям “неоромантизм”, “відродження романтизму”.
Український літературознавець Т. Салига погоджується, що термін “неоромантизм” може використовуватися як “... збірна назва модерних художньо - естетичних течій, які з’явилися як протистояння натуралізмові”.
У свою чергу альтернативою неоромантизмові з його апеляцією до інтуїтивності творчості осмислював себе американський імажизм (не плутати з осійським імажинізмом) з його концепцією “продуманості і структурованості поезії”, гаслами, що нова модерна поезія - це “ясність, точність і безпосередні розмовні інтонації” . Представником українського імажизму вважається В. Стус , і саме тому його творчість досі перебуває у сфері елітарного, впротивагу “звичного” українському читачеві неоромантизму.
Отже, як на нас, неоромантизм - це лише характер дискурсу модернізму, а не самостійний дискурс (“тип художньої свідомості”) епохи fin de siecle, як на цьому настоюють С. Хороб, Я. Поліщук, О. Овчаренко, С. Павличко, Б. Бялік, М. Урнов, Я. Поліщук, Г. Хоменко, А. Ціпко, Н. Крохіна. Якщо останні три навіть ототожнюють романтизм і неоромантизм, неоромантизм і декадентство та символізм, то українські дослідники, ставлячи знак рівності між поняттями “дискурс” та “школа”, апелюють до листа Лесі Українки до М. Павлика від 16 березня 1891 р., де авторка відносить О. Кобилянську до “неоромантичної школи”.
Відмова вищезгаданого дослідника С. Хороба від потреби визначення “світоглядно - філософського підложжя” неоромантизму ставить проблематичною розмову як про “неоромантичне мислення”, так і його “типологію”. Для обгрунтування цієї позиції навіть оголошується, з апеляцією до Е. Золя, що між “символізмом, експресіонізмом, імпресіонізмом тощо (у цьому “тощо” розуміється і “неоромантизм”, - О.Г.) , виявляється, “... нема ані якоїсь демаркаційної лінії, ні тим паче протистояння. А відтак нема, звісно, й чіткості у визначеннях притаманних цим течіям відмінних особливостей” . Так, свого часу М. Хвильовий ставив знак рівності між експресіонізмом та т.зв. “активним романтизмом”.
Але що є допустимим для митця, який намагався якось “о-значити” свою позицію та прояснити дотичні до неї , то з С. Хоробом не можна погодитися, пам’ятаючи, що відсутність “здібності розрізняти” якраз і породила “нову реальність” (“агонію реальності”, за Ж. Бодріяром) - європейська висококультурна нація стає під штандарти НСДАП. Саме “... тоталітаризм викреслив встановлений ще в епоху Романтизму знак рівності між народом і культурою, натомість ототожнивши народ - з державою, так що в масовій свідомості “націоналізм” поступово зрісся з “нацизмом”, і вся етнософська проблематика виявилась ідеологічно скомпрометованою на довгі роки наперед”.
У світовій культурологічній традиції до неоромантиків відносять Берклі, Р. Вагнера, Ф. Ніцше, Г. Ібсена, Метерлінка, Г. Гауптмана, Б’єрнстьєрна, С. Пшибишевського, С. Жеромскького, К. Тетмайєра, Я. Каспровича, Р.М. Рільке, М. Цвєтаєву. Остання, наприклад, “... глибоко і своєрідно сприйняла умонастрій тієї неоромантичної епохи: пафос богоборчості, бунт проти розсудливості, романтичний культ “душі”, ... в дусі того часу .... була схильна наділяти “природу” особливими властивостями, обожнювати їїї, спіритуалізувати”.
На думку української дослідниці Т. Гундорової саме характер “власне модернізму” слід визначати як “неоромантизм” . Суть цього характеру “... грунтувалася на духовному, “визвольному” пориві, прагненні до повноти виявлення родового, власне людського потенціалу буття, ідеалу “повної людини”, “цілого чоловіка” тощо ...
Неоромантичний порив до ідеального, “повного” вираження особистості - через злиття з ідеалом, в перспективі майбутнього, в універсумі всесвіту...”.
Інші науковці лише обережно говорять про неоромантичну (а то й просто романтичну) тенденцію (лінію, якість, поетику, модель, естетичну структуру, стильову хвилю чи течію, форму, манеру, метод, напрям , школу тощо) у самому романтизмі, “естетизмі”, натуралізмі, декадентстві, символізмі, авангарді (і поставангарді), реалізмі чи фотореалізмі .
В “Краткой литературной энциклопедии» визначається, що неоромантизм - це лише «... реакція ... на натуралізм, ... на песимізм і «безвір’я” декадентства” . Відповідно до цього ця “реакція” - “храктер” може мати місце і “... всередині критичного реалізму” , і в самому модернізмі , включаючи в себе такі стилі як імпресіонізм, експресіонізм.
Власне ще на початку ХХ ст. Г. Плєханов, С. Венгеров та А. Кліментов запропонували об’єднати всі тенденції заперечення декадентства та натуралізму поняттям “неоромантизм”, “відродження романтизму”.
Український літературознавець Т. Салига погоджується, що термін “неоромантизм” може використовуватися як “... збірна назва модерних художньо - естетичних течій, які з’явилися як протистояння натуралізмові”.
У свою чергу альтернативою неоромантизмові з його апеляцією до інтуїтивності творчості осмислював себе американський імажизм (не плутати з осійським імажинізмом) з його концепцією “продуманості і структурованості поезії”, гаслами, що нова модерна поезія - це “ясність, точність і безпосередні розмовні інтонації” . Представником українського імажизму вважається В. Стус , і саме тому його творчість досі перебуває у сфері елітарного, впротивагу “звичного” українському читачеві неоромантизму.
Отже, як на нас, неоромантизм - це лише характер дискурсу модернізму, а не самостійний дискурс (“тип художньої свідомості”) епохи fin de siecle, як на цьому настоюють С. Хороб, Я. Поліщук, О. Овчаренко, С. Павличко, Б. Бялік, М. Урнов, Я. Поліщук, Г. Хоменко, А. Ціпко, Н. Крохіна. Якщо останні три навіть ототожнюють романтизм і неоромантизм, неоромантизм і декадентство та символізм, то українські дослідники, ставлячи знак рівності між поняттями “дискурс” та “школа”, апелюють до листа Лесі Українки до М. Павлика від 16 березня 1891 р., де авторка відносить О. Кобилянську до “неоромантичної школи”.
Відмова вищезгаданого дослідника С. Хороба від потреби визначення “світоглядно - філософського підложжя” неоромантизму ставить проблематичною розмову як про “неоромантичне мислення”, так і його “типологію”. Для обгрунтування цієї позиції навіть оголошується, з апеляцією до Е. Золя, що між “символізмом, експресіонізмом, імпресіонізмом тощо (у цьому “тощо” розуміється і “неоромантизм”, - О.Г.) , виявляється, “... нема ані якоїсь демаркаційної лінії, ні тим паче протистояння. А відтак нема, звісно, й чіткості у визначеннях притаманних цим течіям відмінних особливостей” . Так, свого часу М. Хвильовий ставив знак рівності між експресіонізмом та т.зв. “активним романтизмом”.
Але що є допустимим для митця, який намагався якось “о-значити” свою позицію та прояснити дотичні до неї , то з С. Хоробом не можна погодитися, пам’ятаючи, що відсутність “здібності розрізняти” якраз і породила “нову реальність” (“агонію реальності”, за Ж. Бодріяром) - європейська висококультурна нація стає під штандарти НСДАП. Саме “... тоталітаризм викреслив встановлений ще в епоху Романтизму знак рівності між народом і культурою, натомість ототожнивши народ - з державою, так що в масовій свідомості “націоналізм” поступово зрісся з “нацизмом”, і вся етнософська проблематика виявилась ідеологічно скомпрометованою на довгі роки наперед”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мойсею Фішбейну"
• Перейти на сторінку •
"ЛИЦАРІ ПРЕСТОЛУ СВЯТОГО БЬОЛЛЯ («Мандрований Град» української літератури )"
• Перейти на сторінку •
"ЛИЦАРІ ПРЕСТОЛУ СВЯТОГО БЬОЛЛЯ («Мандрований Град» української літератури )"
Про публікацію
