ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Нінель Новікова
2024.02.26 15:18
ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
Переклад із рос. мови
Нінель Новікова

І ВІЧНИЙ БІЙ…

І вічний бій.
Нам спокій тільки сниться.

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Володимир Бойко
2024.02.25 08:54
Краще незадоволений геній, ніж задоволений ідіот. Російськими цінностями вимощена дорога до пекла. Колись противника обкладали матом, нині – компроматом. Вираз «Можем повторить» - відлуння московитських запойних традицій. Диванні стратеги укр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Самослав Желіба
2022.05.01

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Пухонська (1988) / Поеми

 Полинові голоси
Я чекала цей сніг,
Як спасіння своє
І страту,
Йому певно мільйони чи, може, мільярди літ.
Виростають з землі все нові і нові Пілати,
Щоб на древніх хрестах розпинати по черзі світ.
Не людей,
Бо вони воскресати уже не вміють,
Як Христос воскресав,
Як поезія,
Чи пісні.
Заблудилась сльоза на дерев безкінечних віях,
І над хмарами зорям свої небеса тісні.
Ми читаєм по них чиїсь давньолегендні долі,
Може, нам пощастить доспівати їх до кінця,
Щоб злетіти в безодню, п’яніючи від неволі,
Не чекаючи прощення Сина, а чи Отця...

I.
А давай навчимося летіти безкрило разом.
Та це ж зовсім не важко.
Вмирає, як пісня день...
І тепер вже не боляче,
Боляче було зразу...
Тепер вже б від себе вертатися до людей...
Отак виживаєм засмучено і високо...
Ні, ми не воскресаєм, без воскресу легше все ж.
Вмивається даль березово-вічним соком
І час витікає крізь пальці у вічність теж.
Ми вже не живі, але ж ми іще не мертві,
Згвалтована совість під ноги впаде, як тінь,
Тоді, коли сонце стоятиме ще попереду,
І питиме небо мій білий крилатий кінь.
Давай навчимося...
Давай навчимося разом...
Рокам не до жартів...
Життя їм – полинна мить.
А біль що у грудях – то справді якась зараза...
І так високосно самотність чиясь щемить...

Моя сумота розбавляється із печаллю...
Я п’ю не вино а глибокої ночі кров
В очах висихає Дніпро розіп'ятий даллю
Аж до безкінечності древніх своїх основ...
Ми плакати все ж не навчилися.
Певно воно не варто
Розмінювать душі на мідний банальний гріш.
Я програла себе не тобі, а судьбі у карти
Так, мабуть, буде краще...
Так, певно, буде простіш...

II.
Я ж просив свою осінь чекати моєї страти
На гірких роздоріжжях
Під музику теплих сліз.
Ти мене відпустила у небо чуже літати
Тихим шелестом ночі під шепіт сумних беріз.
Я голгофу шукав, не тебе
Не тебе, не долю.
Я у неї не вірю я вірю лише у мить.
Ти шукала вини, я шукав лиш вина і волі...
А мені наша осінь тобою чогось болить.
Я ростив свою душу неначе сніги останні,
Щоб вона розтопилася легко і без сліду...
Шляхом древньо-чумацьким мені моя пісня стане
Але я ще до себе...
Від себе до себе йду.
Не ставай моїм богом я в нього також не вірю...
Бачиш свічка горить в твоїм храмі... чи не горить.
Я люблю тільки осінь
Вона мені сіро-сіро
І якось безкінечно у небо моє летить...
Листопадово струни впадуть у пожовклі трави,
Щоби хтось замість нас доспівав нас отут колись,
Ми стаємо людьми,
І тепер то не наша справа,
Що над містом здіймається храм журавлем увись, –
Той що ми будували словами своїми, снами...
Ти писала у віршах, а я у твоїх очах...
Я розвіявся димом у космосі між світами,
Щоби стати для когось своїм у чужих світах.

Я просив свою осінь чекати моєї страти,
А вона стала снігом і впала тобі до ніг.
Ти навчила мене не любити, а лиш літати,
Але я не схотів... ні, я просто, мабуть, не зміг.


III.
Я ж любила цей сніг до кінця до кінця, до смерті...
І шукала у ньому свій справжній житейський сенс..
Ні, я зовсім не правильна, я просто трошки вперта,
Просто вмію мовчати глибоко мовчать про все.
Наше місто стає первородно-нетлінно білим,
Коли нас вже нема ні сьогодні, ні завтра ні...
На долоні землі тихо води гіркі сивіли
І сміялося небо в печалі своїй сумній.
Сигаретою місяць погаснув якось під ранок
У густих до нудоти тенетах осінніх хмар.
Ти мені певно Долею, а може Богом даний
Був
Щоб спалити останній отой вівтар,
Який я називала
Чи серцем а чи душею.

Залишається місто...
Над містом останій дим...
Я була до кінця...
Я була до кінця твоєю...
Біль залишився, як результат, як син,
Ненароджений нами, а тільки осіннім парком...
Я стаю своїм небом і падаю в Лети плин.
Хтось на Шляху Чумацькім співає, щойно на старті...
А десь там, на землі, виростає із нас полин...


IV.
Легко падає сніг, ніби карта ляга на долю,
Коли сива ворожка розгадує, власне, нас.
Я із крана нап’юся прісного, як вечір, болю,
А за вікнами небо п’є твій, чи не твій Пегас.
Засинають над містом мої стоголосі луни,
Як Наближення...
Зближення....
Виживу.
Виживу?
Ох!..
Тільки вени глибокі...
І рвуться під снігом струни,
Як високопечальна, напружена мить на двох.

Я сьогодні полин цілував,
Як твоє волосся...

Так гіркаво і кавово терпне у чашці день.
Хтось за нас недомолиться,
недопроклониться
Досі,
Відчуваючи нервами душі моїх пісень.
Нам пороблено зорями не на любов –
На тишу,
Гострі, гострі, як бритва, останні чиїсь слова,
Що поріжуть струну,
А чи серце поріжуть.
Вище
Піднімається вічно-нестримна, космічна сумна трава.
Ти мені не свята,
Я розхлюпав тебе у Лету,
І ніхто не згадає ні імені, ні...
А все ж
Хтось спитає колись так самотньо і каїнно: де ти?
Коли ти полином і вином у мені зростеш.

...Я просив свою осінь...
Та що там було просити...
Затремтіло усе від зимових сумних сивин.
Ти із болем своїм до безсмертя нарешті квити,
А із нього за тебе зростає, як вечір, син...

Мої вени тугі, але память безмежно гостра,
Кров’ю пише мій час, як Єсєнін, останню мить.
Я таки повертаюсь до тебе,
Чи йду у гості...,
Коли місто нарешті, як древні могили, спить.
Чуєш пісня моя лебедино мовчить над світом.
Сніг комусь первородно розкаже про все без слів.
Ти навчила мене не любити –
А лиш горіти,
Я сьогодні до тебе останньої догорів.



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Варвара Черезова 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Ванда Нова 5.25 Майстер-клас / Майстер-клас

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-05 23:41:15
Переглядів сторінки твору 22804
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.127 / 5.58  (4.920 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.149 / 5.63  (4.900 / 5.49)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 01:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-26 11:23:44 ]
.. Ображаєте жінок, Шановний! Кожна жінка має чарівні ноги... це ми , чоловіки, буваємо п’яними, неуважними, сліпими...
..я не зрозумів..,такий серйозний автор як Ви хоче сказати, що Оксана Пухонська не талановита авторка?
Я не знайомий особисто з Оксаною. Але мені імпонує її поетичний талант і та горда постава, яку Вона тримає. Хоч малюй - українська амазонка ...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Просто Немо (Л.П./Л.П.) [ 2009-02-26 13:38:08 ]
1. Я ображаю?... :о))
"А твір реально сильний безліччю цікавих образів..."
2. Хто вам сказав, що я - "серйозний автор"? ;о))
3. Де я сказав, що Оксана не талановита авторка? Якщо до вас досі не дійшло, у мене нападки скоріше на вас і подібних, які талановитість автора оцінюють в першу чергу через "фізичну привабливість", а вже потім - через творчість. Хоча у Оксани Пухонської все гаразд і з першим і з другим.
4. Якщо для вас ознаками ставлення до жіночої статі є "сленг", тоді я мушу визнати, що ви "перекохали" дуже багатьох авторок ПМу ;о))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-26 12:19:42 ]
...ти за мною " спостерігаю", Сонце... Досі на відстані зіниць чи так..?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2009-02-26 13:43:02 ]
Люди добрі, та не сваріться Ви, ради Бога!
Боляче дивитися...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-02-26 15:42:04 ]
Шановні колеги, перепрошую, але найбільш напружені коментарі, які свідчать про те, що ми всі емоційні і живі, адміністрація видалила.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-26 17:54:21 ]
..Видаливши суть ,Ви прикрили своїм плечем поведінку окремих своїх редакторів...Але.. у такому разі Ви не безстороння особа... Чи може у Вас вже викручені руки?
Відповідати не варто.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сегеда (Л.П./М.К.) [ 2009-02-26 22:44:36 ]
Помічаю за собою, що з роками у мене все менше стає терпіння дочитувати до кінця великі поетичні твори(не про цю поему йдеться, а взагалі). Чи то я ледачію, чи то старію,чи байдужію?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Пухонська (М.К./М.К.) [ 2009-02-27 12:56:46 ]
Ну і ну!!!! Цікава дискусія,хлопці, аж страшно втручатися...:))) Спасибі Вам за компліменти... І про вірші, і про ноги... Ех!!! Моя амазонська сутність аж засоромилась.:))) цікаво було б поспілкуватися з Вами вживу. Пишімо!!!!!!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-27 17:09:48 ]
А що можна писати , Оксано? Такої цензури як на ПМ не помічалося навіть за часів Блаженної Пам.яті Єжова... Тут видаляється кожне слово чи думка неугодна Зверхникові, який сидить за плечима Головного редактора. Візьміть хронометра і спробуйте побачити, як швидко зникне з білого тла цей запис..
Нашу суперечку Ви так і не збагнули бо... всі сліди були миттєво затерті Цензуро. Там не йшлося про Ваші ноги.. Зграю зачепило, що Ви ( в даному випадку українка) можете показати такі результати.. Чолом!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-02-27 18:05:36 ]
Та ні, Мандрівнику, "цензура" видаляє тільки елементи бойового гопака, або ж отруйні стріли між "супротивниками". Не більше того. Хто є хто - не має значення.
Нам усі потрібні живими і здоровими, у тому числі й для того, аби не лише оспівувати жіночі ніжки, але і йти цією славною дорогою і трішки далі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-02-27 18:07:11 ]
А щодо зграї, то ви, Мандрівнику, дарма тут так про своїх співрозмовників -
на молодь таких звинувачень просто так, мимохіть, не потрібно кидати, бо справа ця серйозна, та й молоді властиво триматись групками, хоча я вважаю, що оптимальний стан авторського існування це самотність - та й зграю, певно, формує тільки спільне хижацьке минуле (сучасне?). :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Пухонська (М.К./М.К.) [ 2009-02-27 21:08:28 ]
Шановна Редакціє, цікаво б мені було прочитати видалені коментарі.:))))))) Хлопці, та заспокойтеся Ви з цензурою тою, іноді справді треба...:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-03-01 17:33:41 ]
Колеги, адміністрація намагається вирішити ситуацію людяно, з повагою і турботою про всіх. Наш ворог - це ми самі, коли втрачаємо почуття міри.
Та й ще зла адміністрація видалятиме й надалі всі "злі" коментарі.

Що стосується видалених на вашій сторінці коментарів, то вони, Оксано, мали прийти на вашу мейл адресу, як власниці сторінки.
Хоча, вам таке читати ні до чого.

Отже, "Отче наш" і жити далі. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Просто Немо (Л.П./Л.П.) [ 2009-03-01 19:10:27 ]
Дії Редакції підтримую на 100%.
Особисті претензії краще вирішувати тет-а-тет.
Наснаги всім на творчій ниві (і, напевно, вибачення перед господаркою сторінки за позатворчу "бадягу").

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Майборода (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-26 20:42:33 ]
Дуже схоже на стиль Ігоря Павлюка. Шукайте власного, Оксанко....

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-01-27 19:26:47 ]
Шановна пані Ольго, дуже мені підозрілі ці ваші слова - чи не Наталією Пасічник зараз вони сказані? Та й надто вже в її стилі.
Якщо так, то пропоную вам припинити такі діяння, і, зрозуміло, надалі утримуватись і від схожих безапеляційних "настанов".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2010-02-27 18:52:58 ]
а мені видається чужою така манера апеляції до вселюдських істин - ви ніби оминаєте досвід вісімдесятників і дев"яностників і йдете тією ж дорогою, замість того, щоби вибудувати свій шлях.