А я знаю, як зв"язатися з Комісією по моралі.

А я поки розповім іншу історію - із життя відомих особистостей. Історію, в певному сенсі діаметрально протилежну попередній, що була вчора розказана мною. Та й сталася вона із іншим "лицарем".
Перебуваючи віртуально тут, а реально - там, себто для вас десь інде, я якраз записую, так би мовити, життя того пана, його спомини, які він люб'язно залишає мені (я таки переконав Метра, що нічого з того, що відбулося з ним, не повинно зникнути разом із ним), час від часу на хвильку-другу зазираючи у наш світ - тому писатиму від першої особи. :)
Ох, Юлечко, досі не можу відійти...

Отже, про ненормальність по-іншому. :)





"...Вона, звичайно, спершу зателефонувала. Зрештою, як і всі інші, кого я тоді кликав до себе. Тоді мені це було цікаво...

Звали її, ну скажімо Діаною. Зрозуміло, що не варто пробувати порівнювати подальше, сказане мною, з кармою самого імені, бо ім'я суттєво змінене. Утім, для тих, що володіють цим мистецтвом, не важко буде впізнати справжнє ім'я...

Вона говорила емоційно, намагаючись при цьому залишити собі і шляхи для відступу, як це часто роблять ті, кому відступати особливо нікуди. Але даремно вважати, що можна заховатися по той бік телефонної лінії - доля починає різко змінюватися вже від першого доторку думки до особи, яка здатна на такий вплив. Тому можна мати це на увазі, та що зміниш, коли далі вже мало що залежить від вас.

Діана прийшла без запізнень. Це виглядало приголомшливо, зрештою, як і вона сама. Красива, висока, із волоссям саме того кольору, що так інтригував мене. Матеріали, які вона принесла, були цікавими і перспективними, хоча сама Діана не надто вірила в себе. Вона пробувала захиститися щитом іронії, але ж він допомагає лише за внутрішнього вжитку, тому все було аж надто очевидно. Їй зовсім не подобалось бути в тому оточенні, в якому вона останні роки працювала, зрештою, непогана мистецька освіта допомагала бачити цей світ не таким сірим, але одна справа бачити, а інша - вміти оточити себе теплими кольорами, - правда, Діано?..

Проходили дні і тижні, ми досить часто бачилися і з користю один для одного розмовляли на мистецькі теми. Я взнав багато подробиць щодо її життя, певно що стандартного для тих, нелегких часів, коли одні їхали на Захід, а інші на Схід, бо заробляти вдома можна було лише кілером, або ж ворожкою. Останнім Діана могла би зайнятися досить легко, зважаючи на рідну бабусю-гадалку і вроджений дар до цієї справи. Але вона бачила, чим це закінчилося в бабусиному випадку, і відчувала, що діється в моєму, тому прагнула "нормального" майбутнього. Але ж, знову таки, від нас небагато що залежить...

Вона була заміжня і мала дитину. Та заміж вийшла не так щасливо, швидко всупереч своїм ідеалам. Барвним ідеалам. Тому, напевно, так і тягнулася до мене. Хоча я був більше схожий на її Демона, аніж на її Ангела. Вона це теж відчувала, але не усвідомлювала, що, зрештою, пізніше, привело до невеликих непорозумінь. Але спочатку було кохання.

Вона приходила все більш розпаленою, її підсвідомість чаклувала по повній, а розсуд здавав позицію за позицією, на очах вона перетворювалась на мале дівча, що розгублено очікувало нового повороту сюжету. І він не забарився.

Я знав, що я не її ангел, тому всіляко пробував стримуватися у цій ситуації. Але Господь не дав чоловікам захисту від жінок іншого, аніж любов. Тож у певному сенсі, я люблю її й досі.

І в неї зовсім небагато залишалося часу, який я все тягнув і тягнув. Аж доки одного спекотливого дня вона не прийшла до мене сповненою найрішучіших намірів.
Ми розмовляли, здається, про роль жесту в сюжеті, коли вона зробила саме отой жест, після якого питання, як то в Україні кажуть, ставало руба і не падало.
Вона граціозно зняла з-під короткої спіднички найніжнішу білизну і закинула її у глечик Вакха, скульптура якого прикрашала тоді мою вітальню. Прекрасні ж її груди і до того вільно пересувалися поближче до мене революційно відкритою кофтинкою...

І це, звичайно сталося, і присутнє в пам'яті досі. Можливо, ставалося би ще не раз, але в найближчі дні вона з сім'єю покидала нашу країну назавжди.

Та історія не закінчилася так романтично, як, здавалося, вона мала б закінчитися - найприємнішими згадками, невеличкими таємницями, які є в кожній, навіть найщасливішій сім'ї.

Ми переписувалися, її життя за кордоном поступово налагоджувалося. Діана таки пішла далі мистецьким шляхом. Та чомусь все ніяк не хотіла відпускати мене зі своєї вельми інтелектуальної голівки, а, можливо, і серця. І я чомусь тримав руку на її пульсі, до кінця не розуміючи - чому саме так, а не інакше складається життя, аж доки одного разу вона не сповістила про дуже серйозні, раптові проблеми зі своїм здоров'ям. Раптово отриманий діагноз був приголомшливим і, схоже, остаточним. Вона прощалася зі мною.
Тоді я і зрозумів, чому тримав її досі.

Можливо це було вище моїх сил, але того дня я зробив усе, що від мене залежало. Наступного полудня нове повідомлення від неї щасливо сповіщало про повторний аналіз, який цього разу нічого не виявив, начебто була помилка лікаря, який переплутав діагнози пацієнтів.

Так, звичайно, переплутав, я привітав її! Далі вже були мої проблеми.
Я взяв той тягар на себе, але відпустив її руку. Поступово, звичайно.

Вона це помітила, аж коли їй вдалося на декілька днів повернутися в Україну.
Її пристрасть ледь не миттєво переросла в ненависть, чи в удавану ненависть, бо ж я тримав за руку ще й інших. А потім, я зовсім не був її ангелом.

Та мені жаль, що вона таки ще не пройшла між Сцилою і Харибдою - в нормальність, скоріше за все це таки гени..."

Во так во-во. Містична трохи історія, але, схоже, і таке буває. Мене ж у цій історії зацікавило, невже чоловік милої пані нічого так і не відчував? Переконаний, що кожна жінка відразу би збагнула - ходить її половинка наліво, чи тільки про це помишляє...
Подумала і зробила висновки, ось тільки цікаво - які? :)

Юля, а хто пробував порахувати відсоток хитрих жінок, чи зрадливих чоловіків?! Я думаю, що не слід так узагальнювати, а краще власним прикладом демонструвати, що Жінка - гармонійне, світле, чисте, благородне Боже створіння! Тобі й чоловік, який буде поряд з такою жінкою, не захоче втекти наліво... Нехай вам щастить!

дискусія давно вийшла за рамки конкретного екскурсу в минуле, хіба ж ви, о Метре Галантності, теж не усе зрозуміли? )))